Управління власним капіталом банку

Кафедра
„Банківська справа”

Представлено
на кафедру______________________

 
                                                                                                                                        ^{(дата
, підпис методиста кафедри)}

Рецензування:_______________________________

___________________________________________

___________________________________________

                                             
^{(кількість балів „до захисту” („на доопрацювання”), дата підпис}

                                                                       
^{керівника курсової роботи)}

Захист:_____________________________________

     
^{(кількість балів, дата, підпис викладача)}

    
Підсумкова оцінка:__________________________

^{(кількість
балів, оцінка за 4-х бальною}

___________________________________________

       
^{системою, дата підпис викладача)}

КУРСОВА
РОБОТА

з
дисципліни „Фінансовий менеджмент у банку”

на
тему: Управління власним капіталом банку

Студента(ки)__________________   
групи________________________

Керівник
курсової роботи________________

______________________________________

      
                                                                                        ^{(ПІБ,
науковий ступінь, вчене звання)}

Зміст

Вступ…………………………………..……………………………………..……3

Розділ І. Організація  управління
власним капіталом  КБ

1.1. Зміст і порядок формування власного
капіталу банку…………….…5

1.2. Загальна методика аналізу власного
капіталу...................................…11

1.3.
Методи оцінювання достатності банківського капіталу
…..…….…13

Розділ
ІІ. Аналіз банківського капіталу на прикладі                        Полтавської
філії – ЗАТ “Приватбанк”

2.1.
Загальна характеристика банківської установи – об’єкту дослідження……………………………………………………………….…….15

2.2.
Інформаційне забезпечення аналізу власного капіталу

ЗАТ
“Приватбанк” ………………………………...……………………….....18

Розділ
ІІІ. Удосконалення управління власним капіталом

3.1.
Удосконалення управління власним капіталом…………….…..........25

Висновки…………………………..………………………….……..….…….…27

Перелік
використаної літератури....................................................................29

Вступ

Роль банківської системи в економічному
житті України важко переоцінити. НБУ неухильно забезпечує стабільність
національної грошової одиниці відповідно до розроблених Радою НБУ основних
засад грошово-кредитної політики, провадить грошово-кредитну політику що сприяє
економічному й соціальному розвитку країни та забезпечує її економічну
незалежність.

Запроваджувані в Україні ринкові
відносини спонукають до пошуку нових і нових підходів до вдосконалення
функціонування усієї банківської системи й Національного банку зокрема.
Реформування банківської системи полягає в тому, щоб банківська сфера не лише
повністю відповідала зростаючим економічним і соціальним запитам держави та
суспільства, а йшла на крок попереду, стимулювала економіку до подальшого
піднесення, нарощування темпів виробництва.

Основи діяльності
будь-якої банківської установи є наявні фінансові ресурси, основними джерелами
яких є власні кошти. Власний капітал банку відіграє важливу роль як від початку
функціонування банківської установи, так і в процесі його подальшої діяльності.
Це проявляється в його функціях: оперативні, захисні, регулюючі.

Розвиток банківської
справи в Україні впливає також на фор­мування банківського законодавства
держави. Швидкий розви­ток банківської системи вимагає постійного удосконалення
та розширення чинного законодавства та нормативно-методологічної бази
Національного банку.

Актуальність
курсової роботи є дослідження стану формування та
управління власними капіталом на прикладі конкретної банківської установи та
розробка програми взаємопов’язаних заходів щодо удосконалення управління ними.

Основними завданнями
щодо розкриття даної теми є:

1  визначення
основних економічних категорій пов’язаних з формуванням та використанням
власного капіталу банку;

2  дослідження
порядку формування окремих складових власного капіталу банку;

3  дослідження
методики аналізу власного капіталу;

4  дослідження
методів та особливостей управління власним капіталом банку;

5  проведення
структурно-динамічного аналізу зобов’язань та капіталу банку;

6  проведення
коефіцієнтного аналізу банківського капіталу;

7  розробка
заходів з удосконалення управління власним капіталом банку.

Об’єктом дослідження є
філія – Полтавське обласне управління ЗАТ «КБ Приватбанк». Закрите акціонерне
товариство «Приватбанк» при здійсненні банківської діяльності керується чинним
законодавством України, в тому числі нормативно-правовими актами НБУ, а також
внутрішніми нормативними активами: статутом банку, положенням про Правління
банку, положенням про Спостережну Раду банку, іншими внутрішніми документами,
що регламентують здійснення банківських операцій.

Основним інформаційним
джерелом є балансовий звіт банку за три роки станом на 01.01.05 р., 01.01.06
р., 01.01.07 р., а також інша внутрішньобанківська звітність.

Розділ
І. Організація  управління власним капіталом КБ

1.1.   Зміст
і порядок формування власного капіталу банку

Банківський
капітал відіграє визначальну роль у процесі ство­рення та функціонування
комерційного банку, хоча за величиною становить незначну частину сукупних
ресурсів банку. Частка власного капіталу у ресурсах банку має бути не нижчою за
8 %, тоді як для промислових підприємств це співвідношення, як пра­вило,
становить 50 % і вище.

Формування
власної капітальної бази є необхідною умовою майбутньої діяльності банку. Тому
одна з найсерйозніших проб­лем, що постають перед менеджментом банку, полягає у
залу­ченні та підтримці достатнього обсягу власного капіталу.

Власний
капітал банку виконує такі функції:

1)захисну;

2) оперативну;

3) регулюючу.

Суть
захисної функції полягає в тому, що капітал служить для захисту коштів
вкладників і кредиторів, оскільки збитки від кредит­них, інвестиційних,
валютних операцій банку, зловживань, поми­лок списуються за рахунок резервів,
які входять до складу капіта­лу. Тобто капітал банку відіграє роль своєрідного
буфера, який по­глинає втрати від реалізації різноманітних банківських ризиків.

Ця
функція включає гарантування вкладів, захищаючи інтере­си вкладників у разі
ліквідації чи банкрутства банку, а також за­безпечує функціонування банку у
разі виникнення збитків від по­точної діяльності, що покриваються, як правило,
за рахунок поточних прибутків. Захисна функція банківського капіталу є го­ловною
протягом всього періоду функціонування банку.

Функція
забезпечення оперативної діяльності має важливе значення під час
створення та на початкових етапах функціону­вання банку. В такі періоди за
рахунок власного капіталу банку фінансується придбання чи оренда основних
фондів, комп'ю­терної та оргтехніки, організаційні заходи щодо створення сис­тем
безпеки в банку, запровадження банківських технологій та систем зв'язку. В
подальшій діяльності банку функція забезпе­чення оперативної діяльності стає
другорядною на відміну від підприємств сфери матеріального виробництва, де вона
залиша­ється головною протягом всього періоду діяльності.

Зміст регулюючої
функції капіталу полягає в тому, що через фіксацію величини власного
капіталу або його окремих складо­вих наглядові органи впливають на банківську
діяльність та об­межують рівень банківських ризиків. Так, для визначення
обов'яз­кових економічних нормативів регулювання діяльності банків,
установлених НБУ, показники власного капіталу банку викорис­товуються в десяти
із тринадцяти обов'язкових нормативів (крім нормативів ліквідності). Тобто
величина капіталу бан­ку суттєво впливає на обсяги та напрями проведення
банківських операцій. Власний капітал комерційного банку може також використо­вуватися
для участі у власності акціонерних та спільних підпри­ємств.

Банківський капітал
неоднорідний за своїм складом і включає основний капітал та додатковий капітал.

Основний
капітал (капітал першого рівня) є найстабільнішою частиною власного
капіталу банку і відповідно до чинних в Україні нормативних актів [9] включає
такі складові:

а)фактично
сплачений зареєстрований статутний капітал;

б)розкриті
резерви, створені або збільшені за рахунок нероз­поділеного прибутку банку
(резерви, оприлюднені банком у фінансовій звітності), зокрема:

· дивіденди,
направлені на збільшення статутного капіталу;

· емісійні
різниці — сума перевищення доходів, отриманих від первинної емісії власних
акцій та інших корпоративних прав, над їх номіналом;

· резервні
фонди, що створюються згідно із законами України;

· загальні
резерви, що створюються під невизначений ризик під час проведення банківських
операцій;

· прибуток
минулих років;

· прибуток
минулих років, що очікує затвердження.

Формування
та збільшення статутного капіталу банку може здійснюватися тільки у формі
грошових внесків (резидентами України — у гривнях, нерезидентами — у
вільноконвертованій іноземній валюті або у гривнях).

Ці
складові включаються до основного капіталу лише за умо­ви, що вони відповідають
таким критеріям: відрахування до резер­вів і фондів здійснено з прибутку після
оподаткування або з при­бутку до оподаткування, скоригованого на всі потенційні
подат­кові зобов'язання; призначення резервів і фондів та рух коштів по них
окремо розкрито в оприлюднених звітах банку; фонди знаходяться в розпорядженні
банку для необмеженого і негайно­го їх використання на покриття збитків;
будь-яке покриття збит­ків за рахунок резервів та фондів проводиться лише через
бухгал­терські рахунки прибутків та збитків;

в)
загальний розмір основного капіталу визначається з ураху­ванням величини
можливих збитків за невиконаними зобов'язан­нями контрагентів і зменшується на
суму:

1  недосформованих
резервів під можливі збитки за:

2  кредит­
ними операціями;

3  операціями
з цінними паперами;

4  дебіторською
заборгованістю;

5  простроченими
(понад 30 днів) та сумнівними до отримання нарахованими доходами за активними
операціями бан­ку;

6  коштами,
розміщеними на кореспондентських рахунках у бан­ках, визнаних банкрутами, або
які перебувають у процесі лікві­дації за рішенням уповноважених органів, або
зареєстровані в офшорних зонах;

7  нематеріальних
активів за мінусом суми зносу;     

8 
капітальних вкладень у нематеріальні
активи;   

9 
збитків минулих років та поточного року.

Додатковий капітал (капітал
другого рівня) є менш постій­ною частиною капіталу, вартість якої може
змінюватися. В Україні склад додаткового капіталу регулюється Національним
банком України, який має право визначати та затверджувати пе­релік складових
додаткового капіталу, а також умови та порядок його формування. За умови
затвердження НБУ додатковий капі­тал банку може включати:

·  резерви
під стандартну заборгованість інших банків;

·  резерви
під стандартну заборгованість клієнтів за кредитни­ми операціями банків;

·  результат
переоцінки статутного капіталу з урахуванням ін­дексу девальвації чи
ревальвації гривні;

·  результат
переоцінки основних засобів;

·  прибуток
поточного року.

Порядок
формування статутного капіталу банку такий:

1.      Статутний
капітал банку формується відповідно до вимог законодавства України та
установчих документів банку.

2.      Формування та
збільшення статутного капіталу банку може здійснюватися виключно шляхом
грошових внесків. Грошові внески для формування та збільшення статутного
капіталу банку резиденти України здійснюють у гривнях, а нерезиденти — в іно­земній
вільно конвертованій валюті або у гривнях.

3.
Статутний капітал не повинен формуватися
з непідтверджених джерел.

4.
Банк має право збільшувати статутний
капітал після того, як усі учасники повністю виконали свої зобов'язання щодо
спла­ти паїв або акцій і попередньо оголошений підписний капітал по­вністю
оплачено.

5.
Банк не має права без згоди
Національного банку України зменшувати розмір регулятивного капіталу нижче
мінімально встановленого рівня.

Перерахування розміру
статутного капіталу у гривні здійсню­ється за офіційним курсом гривні до
іноземних валют, встанов­леним Національним банком України на день укладення
устано­вчого договору.

6.
Банкам забороняється використовувати для формування ка­піталу бюджетні кошти,
якщо такі кошти мають інше цільове призначення.

Порядок
формування статутного фонду також залежить від форми організації банку. Якщо
комерційний банк утворюється як акціонерне товариство відкритого типу, то
статутний фонд формується шляхом відкритої передплати на акції, а якщо у фо­рмі
AT закритого типу — через перерозподіл усіх акцій серед засновників банку
згідно з розміром їхньої частки у статутному фонді.

При
утворенні банку як товариства з обмеженою відповідаль­ністю статутний фонд
поділяється на частки, розмір яких фіксу­ється в засновницьких документах, а
учасники банку несуть від­повідальність за його зобов'язаннями у межах своєї
частки.

Така
складова основного капіталу, як резервний фонд на по­криття непередбачених
збитків (загальний фонд на покриття невизначених ризиків під час проведення
банківських операцій), формується у розмірі, не меншому за 5 % від прибутку
банку до досягнення 25 %-ї величини регулятивного капіталу. НБУ має право
вимагати від банку збільшення розміру щорічних відраху­вань до резервного
фонду, якщо діяльність банківської установи створює загрозу інтересам його
вкладників та кредиторів. Коли резервний фонд досяг установлених законодавством
розмірів, то відрахування до нього можна припинити. У разі повного або част­кового
використання коштів резервного фонду відрахування з прибутку до нього поновлюються.

За
рахунок прибутку комерційні банки створюють також спеціальні фонди, що
включаються до складу капіталу і при­значені для виробничого та соціального
розвитку банківської установи.

Оскільки
власний капітал є основою діяльності банку, то до нього ставляться спеціальні
вимоги у формі обов'язкових норма­тивів. Для цього у вітчизняну банківську
практику введено по­няття регулятивного капіталу банку, який використовується
Національним банком України для регулювання діяльності комер­ційних банків.

Регулятивний капітал
розраховується як сума основного та додаткового капіталу за мінусом балансової
вартості таких ак­тивів:

·  акції
та інші цінні папери з нефіксованим прибутком у портфелі банку на продаж і на
інвестиції, випущені банками;

·  інвестиції
в капітал (що не консолідуються) інших установ у розмірі 10 % і більше їх
статутного капіталу в дочірні установи;

·  кошти,
вкладені і інші банки на умовах субординованого боргу.

Більшість
банків в Україні — це відкриті акціонерні товариства. Основні переваги відкритого
акціонерного товариства такі:

1.      Досить
гнучка процедура збільшення, у разі потреби, статутного фонду

2.Можливість
одержання банком або акціонерами додатко­вого емісійного доходу у випадку
зростання курсової ціни ак­цій.

3.Можливість
використання акціонерами акцій як інстру­мента застави для мобілізації
додаткових обігових коштів.

4.Можливість
вільної купівлі-продажу акцій на вторинному ринку без необхідності
перереєстрації товариства.

5.Котирування
акцій на біржовому та позабіржовому ринку, у тому числі й міжнародному, сприяє
підвищенню іміджу банка) і є додатковою рекламою, яка допомагає розширювати
клієнт­ську базу і, відповідно, підвищувати потужності банку.

Водночас
при збільшенні статутного фонду банку шляхом нового випуску акцій для старих
акціонерів можуть виникнути й негативні моменти:

1  зменшення
своєї частки в статутному фонді банку і, відпо­відно, ступеня контролю над
акціонерним товариством;

2  перерозподіл
акцій на користь нових акціонерів і втрата старими акціонерами контрольного пакета
акцій.

Разом
з тим, за правильної організації випуску нових акцій ці питання контролюються.

1.2.
Загальна методика аналізу власного капіталу КБ

Власний капітал банку —
це величина, яка визначається шля­хом розрахунку. Вона містить ті статті власних
коштів (і навіть залучених), які за економічним змістом можуть виконувати
функції капіталу банку. Основні елементи власних коштів, тобто основні фонди,
створені згідно із законодавством, і ре­зерви, утворені за рахунок внутрішніх
джерел з метою підтри­мання діяльності банку, входять і в капітал банку, якщо
вони в доповідають таким принципам:

·  стабільність;

·  субординація
стосовно прав кредиторів;

·  відсутність
фіксованих нарахувань доходів.        

Під власним капіталом
банку слід розуміти спеціально створювані фонди і резерви, призначені для
забезпечення його еко­номічної стабільності та погашення можливих, збитків, які
пе­ребувають у користуванні банку впродовж усього періоду його функціонування.
Капітал банку містить: статутний капітал, Ре­зервний капітал, засновницький
прибуток, нерозподілений прибуток поточного і минулого років, залишений у
розпоря­дженні банку, резерви на покриття різноманітних ризиків і виконує ряд
найважливіших функцій у діяльності банку.

Власний капітал банку
складається із статутного фонду, спе­ціальних фондів банку, загальних резервів,
нерозподіленого фінансового результату минулих років, фінансового результату
поточного року і фонду переоцінки основних засобів. Статут­ний фонд є основним
компонентом власного капіталу банку, а інші елементи в сукупності — додатковими
компонентами. При цьому додатковий капітал, за міжнародними стандартами, не
може перевищувати основний капітал.

Формула
визначення власного капіталу банку така:

К=ОК+ДК

де
К— власний капітал банку;

ОК—
основний капітал банку;

ДК—додатковий
капітал банку.

У
фінансовій звітності власний капітал банку являє собою нефіксовану,
неконтрактну частину вимог до активів банку. Та­кі вимоги виникають на момент
внесення власниками коштів у статутний фонд банку. Тому власний капітал банку
можна та­кож обчислювати за формулою:

К=А-З

де
К— власний капітал банк);

А
— активи банку;

3
— зобов'я­зання банку.

Власний
капітал банку є тим фундаментом, на якому будуєть­ся вся споруда банківських
операцій. Чим міцніший фундамент, тим міцніший банк. Основними функціями
власного капіталу банку є: захисна, регулятивна та оперативна.

Звідси
випливає регулятивна функція власного капіталу бан­ку, яка полягає в принципі
адекватності або достатності, — об­сяг власного капіталу повинен відповідати
обсягу активів банку з урахуванням ступеня їхнього ризику. Ця функція пов'язана
із зацікавленням суспільства у підвищенні надійності банківської системи
країни. Центральний (національний) банк звичайно регламентує діяльність
комерційних банків, виходячи з розміру власного капіталу кожного банку. Як
правило, при цьому вста­новлюються вимоги до мінімального розміру статутного
фонду і власного капіталу, а також припустимі співвідношення між власним
капіталом і активами з метою обмеження кредитних та інвестиційних операцій.

1.3.
Методи оцінювання достатності  банківського капіталу

Величина банківського
капіталу істотно впливає на рівень на­дійності та довіри до банку з боку
суспільства. Саме тому проб­леми об'єктивного оцінювання величини банківського
капіталу та методи визначення його достатності залишаються актуальни­ми як у
міжнародній, так і у вітчизняній банківській практиці.

У процесі управління
капіталом банку важливе значення має метод оцінювання його вартості. У
банківській практиці існує кіль­ка методів обчислення вартості власного
капіталу банку.

Метод
балансової вартості. Згідно із цим методом усі активи та зобов'язання
банку оцінюються в балансі за тією вартістю, яку вони мали на момент придбання
або випуску. За основу прийнято бухгалтерську модель, де величина власного
капіталу банку ви­значається із базового балансового співвідношення:

A=L+K    

де А — активи; L —
зобов'язання; К — капітал банку, звідки:

K=A-L  

Отже, капітал банку
розраховують, виходя­чи з балансової вартості активів та зобов'язань. Такий
метод оці­нювання капіталу прийнятний у тому разі, коли балансова та рин­кова
вартість активів і зобов'язань банку не дуже різняться між собою. Але з часом
дійсна вартість може значно відхилятися від первісної балансової вартості, що
призводить до неадекватної оцінки банківського капіталу. У періоди, коли
кредити та цінні папери знецінюються, метод оцінювання капіталу за балансовою
вартістю не дає надійних результатів для визначення ступеня за­хисту вкладників
від ризику.

Метод
ринкової вартості. Цей метод полягає в тому, що ак­тиви та зобов'язання
банку оцінюють за ринковою вартістю, ви­ходячи з якої розраховують і капітал
банку. Такий метод оцінювання банківського капіталу найкорисніший як для
інвесторів та вкладників, так і для менеджерів банку. Рин­кова вартість
капіталу достатньо точно відбиває реальний рівень захищеності банку від ризику
банкрутства. Крім того, розгляду­ваний метод оцінювання є найдинамічнішим,
оскільки ринкова вартість активів і зобов'язань, а отже і капіталу, може
змінюва­тися щодня. Менеджмент банку має змогу приблизно оцінити зміну ринкової
вартості капіталу, виходячи з поточної курсової вартості акцій банку та їх
кількості на ринку.

Метод
«регулюючих бухгалтерських процедур». Сутність методу полягає в
обчисленні розміру капіталу за правилами, які встановлено регулюючими
інстанціями. Правила в різних країнах неоднакові, але часто такий підхід є
спробою зробити банки на­дійнішими для сторонніх спостерігачів. За методом
«регулюючих бухгалтерських процедур» капітал банку розраховується як сума низки
складових: акціонерного капіталу, нерозподіленого прибу­тку, резервних фондів,
зокрема на покриття кредитних і валют­них ризиків, субординованих зобов'язань і
т. ін. Такий підхід має істотні недоліки, котрі полягають у розгляді боргових зо­бов'язань
та резервів на покриття збитків як капіталу банку. Саме з цієї причини метод
«регулюючих бухгалтерських процедур» критикують зарубіжні економісти.

Питання
про рівень достатності капіталу, який забезпечив би довіру до банку з боку
вкладників, інвесторів, кредиторів та ор­ганів нагляду, є найсуперечливішим у
теорії банківської справи. В економічній літературі це питання називають
проблемою адек­ватності капіталу. Термін «адекватність капіталу» містить
уяв­лення про банківський капітал як джерело покриття збитків і ві­дображає
рівень надійності та ризикованості банку.

Для реєстрації банку необхідно
забезпечити мінімальний обо­в'язковий розмір статутного капіталу і підтримувати
встановлені нормативи достатності капіталу впродовж усього періоду діяль­ності.

Розділ
ІІ. Аналіз банківського капіталу на прикладі Полтавської філії – ЗАТ КБ
“Приватбанк”

2.1.
Загальна характеристика банківської установи – об’єкту дослідження

Полтавське обласне
управління ЗАТ "КБ Приватбанк" створене наказом  № 2-к від 02.01.92
року. Управління здійснює банківську діяльність у відповідності до Закону
України "Про банки та банківську діяльність" та Положення про філію -
Полтавське обласне управління.

Управління з
відокремленим госпрозрахунковим підрозділом, що входить в єдину організаційну
структуру і здійснює його функції на території Полтавської області, має окремий
баланс, який входить в консолідований баланс.

Обласне управління має
свій субкореспондентський рахунок в ОПЕРУ Полтавського облуправління НБУ
№29091061 та МФО 333368. Метою діяльності облуправління є одержання прибутку в
інтересах КБ Приватбанк. Предметом діяльності є організація та координація
діяльності підпорядкованих установ (відділень, філій), виконання банківських та
інших; операцій, а також надання послуг згідно з дозволом, наданим
Приватбанком.

Банк входить до складу
банківської системи України, має самостійний баланс. Метою діяльності Банку є
одержання прибутку від виконання банківських операцій та від надання
банківських послуг. Предмет діяльності Банку - виконання банківських операцій
та надання банківських послуг згідно з наданими Національним банком ліцензіями
та провадження іншої діяльності в порядку, передбаченому законодавством. З
метою забезпечення статутної діяльності Банк формує статутний, резервний та
інші фонди відповідно до законодавства, в тому числі нормативно-правових актів
Національного банку. Банк може змінювати (збільшувати або зменшувати) розмір
статутного фонду в порядку, визначеному законодавством. Резервний фонд Банку
створюється у розмірі не менш як 25% статутного фонду. Розмір щорічних
відрахувати, до резервного фонду становить не менш як 5% суми чистого прибутку.

Банк  відповідно до 
наданих  йому  Національним  банком дозволів  і ліцензій з додержанням вимог
законодавства та нормативно правових актів Національного банку може здійснювати
такі операції:

10  залучення
і розміщення грошових вкладів та кредитів;

11  здійснення
розрахунків за дорученням клієнтів, банків-кореспондентів та їх касове
обслуговування;

12  ведення
рахунків клієнтів і банків-кореспондентів;

13  фінансування
капітальних вкладень за дорученням власників або розпорядників інвестованих
коштів;

14  купівля,
продаж і зберігання платіжних документів, цінних паперів, а також операцій з
ними;

15  придбання
за власні кошти засобів виробництва для передачі їх в оренду (лізинг);

16  купівля
в організацій і громадян та продаж їм іноземної валюти готівкою і валюти, що
перебуває на рахунках і вкладах;

17  купівля
і продаж банківських металів;

18  залучення
і розміщення дорогоцінних металів на рахунки і вклади та інші операції з цими
цінностями відповідно до міжнародної банківської практики;

19  довірчі
операції (залучення та розміщення коштів, управління цінними паперами тощо) за
дорученням клієнтів;

20  надання
консультаційних послуг;

21  проведення
операцій з касового виконання державного бюджету за і дорученням Національного
банку;

22  здійснення
інших операцій з дозволу Національного банку.

Банк на підставі
наданих Національним банком дозволів і ліцензій провадить діяльність, пов'язану
із зберіганням та обслуговуванням обігу цінних паперів на рахунках у цінних
паперах та операціями емітента з випущеними ним цінними паперами, веденням
реєстрів власників іменних цінних паперів, відповідальним   збереженням  
цінних   паперів  (сертифікатів   цінних  паперів) або обліком прав власності
на ні папери, та інші вили діяльності, що не суперечать законодавству.

Облуправлінню
заборонено займатися діяльністю у сфері матеріального виробництва, торгівлі та
страхування. Взаємовідносини між облуправлінням і клієнтами будуються на
договірних засадах і здійснюються на платній основі.

Бухгалтерський облік в
Полтавському облуправлінні ведеться

згідно з Положенням «Про організацію бухгалтерського обліку та звітності в

установах КБ Приватбанк», затвердженого постановою № 53 від

30.09.1999р. Правління Приватбанку.             

Організація управління
банком здійснює значний вплив на діяльність банку. На сучасному етапі
організація управління Приватбанком здійснюється наступним чином (рис 2.1).

Рис.
2.1.  Організація управління Приватбанку

2.2.
Інформаційне забезпечення аналізу власного капіталу

Джерелом
правової інформації є законодавство України. Правова інформація міститься у
законодавчих актах, що регулюють діяльність комерційних банків у галузі
господарських, фінансових, кредитних та трудових відносин.

Директивна
інформація - це інформація постанов Кабінету Міністрів України. НБУ, наказів
Міністерства статистики України та інших міністерств і відомств.

Джерелом
нормативно-довідкової інформації є збірки галузевих та відомчих нормативів,
стандарти, довідники тощо.

Планова
інформація міститься у бізнес-планах, фінансових планах, інвестиційних
проектах, кошторисах. На відніму від попередніх видів інформації планова
інформація формується безпосередньо у комерційному банку, виходячи з реальних
можливостей його розвитку та вимог чинного законодавства України і відповідних
директивних документів, з урахуванням нормативів, що не носять директивного
характеру, та іншої довідкової інформації.

Основними
джерелами фактографічної інформації є бухгалтерський та статистичний облік.
Фінансові ресурси відображаються в поточному бухгалтерському обліку і
фінансовій звітності. Основною формою звітності комерційного банку є баланс,
який показує стан активів, зобов'язань та капіталу банку на певну дату.

Баланс
формується на основі інформації, що міститься в синтетичних і аналітичних рахунках
банку.

Баланс
є основою для балансового звіту комерційного банку, у пасиві якого
відображається склад фінансових ресурсів (зобов'язання та капітал).

Таблиця
2.1. Структура та динаміка пасивів  ЗАТ “КБ Приватбанк”

Формування джерел у досліджувальний
період здійснювався за рахунок збільшення зобов’язань і капіталу. В
досліджувальних періодах пасиви знизилися на -4328460,72 грн., що складає
37,7%. Зобов’язання банком в порівнянні з базовим періодом також знизилися на
-5650264,12, що складає 52,3%. Структура зобов’язань також зменшилася на 2%.

Капітал банку станом на 01.01.07 зріс на
1321804,8 в порівнянні з 01.01.05.  Структура капіталу банку збільшилася
відповідно на 2%.

Оскільки базою дослідження є регіональне
управління, то до складу капіталу його входять переоцінка основних засобів та
необоротних активів і результат поточного року, то згідно даних балансу
динаміка капіталу матиме вигляд (табл. 2.2).

Таблиця
2.2.  Структура та динаміка капіталу  ЗАТ “КБ Приватбанк” 

Загальний аналіз капіталу банку передбачає
визначення його основних складових частин. В структурі капіталу бачимо
оптимальне співвідношення між переоцінкою основних засобів за результатами
поточного року. У звітному періоді переоцінка основних засобів зменшилася на
34240,82 грн., що складає  3,5% в порівнянні до базового. Питома вага у
стрктурі капіталу її зменшилася на 14%.

Другою складовою капіталу є результат
поточного року, який в свою чергу збільшився на 1356045,6 і у структурі
капіталу також питома вага його збільшилася на 14%. В порівнянні з 2006 р. його
динаміка знизилася на 42%.

Загальний аналіз
капіталу банку передбачає визначення його основних складових (основний та
додатковий капітал, за вилу­ченням відвернень) та виділення статутного капіталу
в окре­мий показник.

Загальний аналіз
капіталу банку здійснюють за стандарт­ною методикою, яка передбачає
застосування методичних прийомів вертикального та горизонтального аналізу

Загальні
зміни, що відбулися в обсязі і структурі капіталу, заслуговують на позитивну
оцінку.

В
досліджуваному періоді загальний обсяг капіталу збільшив­ся на 2 040 тис. грн.,
що склало 11,9% по відношенню до обсягу капіталу на початок періоду. Темпи
приросту основного капіта­лу (14,2%) випереджали темпи приросту додаткового
капіталу (9,0%). Згідно з Інструкцією НБУ додатковий капітал не пови­нен
перевищувати суму основного капіталу, тому випереджа­ючі темпи приросту
додаткового капіталу небажані.

Низький
темп приросту статутного капіталу (1,1%) можна оцінити тільки порівнявши його
розмір з нормативом мінімаль­ного розміру статутного капіталу (Н2),
встановленого НБУ. У наведеному випадку статутний фонд трохи перевищує
встановлений норматив, перерахований у національну валюту. Таким чином,
подальше зростання статутного капіталу недо­цільне.

Оцінюючи структуру
капіталу та зміни, які в ній відбулися за досліджуваний період, можна визначити
її стабільність. Зру­шення, що відбулися в обсязі капіталу в цілому та за його
скла­довими, позитивно вплинули на структуру капіталу: питома вага основного
капіталу зросла на 1,15 п.п., на стільки ж зменши­лась питома вага додаткового
капіталу.

Наступним
важливим нормативом, що регулює обсяг капі­талу, є норматив капіталу
комерційного банку (НІ), який вста­новлює мінімальний розмір капіталу у сумі,
еквівалентній 3 млн. ЕВРО. У перерахунку в національну валюту на момент прове­дення
оцінки капіталу (кінець періоду) нормативний показник складав 12120 тис. грн.
Тобто, так само, як і статутний капітал, загальний капітал банку дещо перевищує
встановлений норматив.

У
період нестабільної економіки деяке перевищення норма­тивів, встановлених у
абсолютному вимірі, який залежить від коливання курсів валют, є доцільним і,
навіть, необхідним. Таке перевищення робить банк менш чутливим до зміни курсу
на­ціональної валюти.

Остаточна
оцінка динаміки капіталу може бути дана тільки після дослідження показників
достатності капіталу та плато­спроможності банку.

Оскільки
банківська установа є регіональним управлінням. То виходячи з даних по
зведеному балансовому звіту бачимо, що до складу капіталу входять переоцінка
основних засобів та необоротних активів, та результати поточного року.

Оцінка
капіталу може бути дана тільки після дослідження показників достатності
капіталу та платоспроможності банку. Достатність капіталу оцінюється як
відношення загального обсягу капіталу до загальних активів банку зменшений на
створенні банком резерви на покриття ризику від розміщення коштів у ризикованій
групі активів.

Норматив
платоспроможності капіталу для першої групи ризику обчислюється:

Де К – капітал банку;

     Ар – сумарні
активи банку, зважені на відповідний коефіцієнт ризику.

3.0

3.0

3.0

Нормативне значення Н₂
не може бути нижчим 8%. В досліджувальних періодах видно, що норматив перевищує
норму в декілька разів, що свідчить, про міцну фінансову стійкість банку і
спроможний виконати більшість економічних нормативів.

Н₃ –
норматив адекватності капіталу визначається за формулою:

3.0

де К_о –
капітал;

     ЗА – загальні
активи.

Нормативне значення Н₃
має бути не менше ніж 4%.

3.0

3.0

3.0

В основному показники
відповідають нормативному значенню і на 01.01.2007 р. зросли на 0,48% порівняно
з минулим 01.01.2006 р. і становлять відповідно (4,6%) і (4,12%).

Показники, що
характеризують активність комерційного банку на фінансовому ринку є
мультиплікатор капіталу (М), який обчислюється як відношення суми загальних
активів до капіталу банку. Мультиплікатор капіталу характеризує обсяг активів,
утворених внаслідок функціонування кожної гривні капіталу банку. Мультиплікатор
визначається за формулою:

3.0

де А – активи загальні;

     К – капітал.

3.0

3.0

3.0

Проведені розрахунки
показують, що мультиплікатор капіталу у 2005 році становив 24, а у 2006 році на
той же період відповідно збільшився на 0,24 (24,24).

 Це означає, що в кінці
періоду на кожну гривню капіталу припадає 24,24 грн. активів, що на 0,24 грн.
більше, ніж на почутку періоду: 24,24-24=0,24

Порівняно з минулим
роком, показник зменшився на 24,24-21,7=2,54 грн. На 1 гривню капіталу активів
припадає на 2,54 грн. менше, ніж у попередньому. Слід раціональніше
використовувати свої активи. Оскільки активність банку на фінансовому ринку
дещо знизилась.

Рентабельність власного
капіталу визначається як відношення чистого прибутку до власного капіталу.

3.0

3.0

3.0

Нормативне значення
рентабельності власного капіталу має бути не менше 100%. Порівнявши періоди, ми
бачимо, що на 01.01.2007р. рентабельність власного капіталу більша 100%. Це
свідчить, що власний капітал розприділяється раціональніше, ніж на 01.01.2006р.
і 01.01.2005р.

Таблиця 2.2. Аналіз фондів та резервів,
що входять до власного капіталу

Підсумовуючи сказане,
можна узагальнити результати аналізу спеціальних фондів та резервів
прокоментувавши так: частка загальних резервів у сукупному власному капіталі
досить-таки значна.

Розділ
ІІІ. Удосконалення управління власним капіталом    

3.1.
Удосконалення управління власним капіталом

Головним джерелом зростання власного
капіталу є нерозподілений прибуток банку. Такий підхід до нарощування
капітальної бази не розширює коло власників, а отже, дозволяє зберегти існуючу
систему контролю за діяльністю банку і уникнути зниження дохідності акцій
унаслідок збільшення їх кількості в обігу.

Чистий прибуток, що залишився в
розпорядженні банку після виплати податків, може бути спрямований на виконання
двох основних завдань:

1) забезпечення певного рівня
дивідендних виплат акціонерам;

2) достатнє фінансування діяльності
банку.

Отже, дивідендна політика банку справляє
значний вплив на можливості розширення капітальної бази за рахунок внутрішніх
джерел.

Завдання менеджменту полягає у
визначенні оптимального співвідношення між величиною прибутку, що спрямовується
на поповнення капіталу, та розміром дивідендних виплат акціонерам банку.
Низький рівень дивідендів призводить до зниження ринкової вартості акцій банку
та спонукає власників до їх продажу, що означає відплив акціонерного капіталу з
банку. Така дивідендна політика не заохочує потенційних акціонерів і може
створити проблеми під час залучення капіталу в майбутньому, оскіль­ки акції з
низькими дивідендами не матимуть попиту на ринку.

Високий рівень дивідендних виплат
приваблює акціонерів, але сповільнює процес накопичення капіталу. Це стримує
зростання обсягу активних операцій, які генерують доходи банку, та підвищує
загальний рівень ризику. Зниження надійності банку також може стати причиною
відпливу капіталу через продаж акціонерами своїх акцій, які стають надто
ризикованими.

Оптимальною політикою є така, яка
максимізує ринкову вартість акцій банку. Дохідність акцій банку має бути не
нижчою за дохідність інших видів інвестицій з таким самим рівнем ризику. У
розвинутих країнах середній рівень дохідності бан­ківських акцій становить
14—17 %.

Одним із важливих факторів впливу на
можливості банку залучати капітал у майбутньому є стабільність дивідендної
політики. Для підтримання сталого рівня дивідендних виплат банки останнім часом
дедалі більшу частину своїх прибутків спрямовують саме на виплату дивідендів за
акціями. Це пов’язано як з підвищенням вимог з боку акціонерів, так і з
тенденцією загального зниження дохідності банківської діяльності. Так, банками
США протягом останнього десятиріччя близько 80 % одержаного чистого
прибутку було спрямовано на виплату дивідендів.

Висновки

Основною
складовою власного капіталу банку, як за значен­ням, так і за величиною, є
статутний капітал, що формується з акціонерного або приватного капіталу емісією
акцій чи внесків засновників. Статутний фонд може створюватися лише за раху­нок
власних коштів учасників чи акціонерів. Не допускається йо­го формування за
рахунок банківських кредитів, коштів неприбут­кових організацій (таких, які за
статутом не мають права на здій­снення комерційної діяльності та отримання
прибутку), бюджет­них коштів, які мають інше цільове призначення.

Загальний
аналіз капіталу банку передбачає визначення його основних складових (основний
та додатковий капітал, за вилу­ченням відвернень) та виділення статутного
капіталу в окре­мий показник.

Загальний аналіз
капіталу банку здійснюють за стандарт­ною методикою, яка передбачає
застосування методичних прийомів вертикального та горизонтального аналізу

Загальні
зміни, що відбулися в обсязі і структурі капіталу, заслуговують на позитивну
оцінку.

В
досліджуваному періоді загальний обсяг капіталу збільшив­ся на 2 040 тис. грн.,
що склало 11,9% по відношенню до обсягу капіталу на початок періоду. Темпи
приросту основного капіта­лу (14,2%) випереджали темпи приросту додаткового
капіталу (9,0%). Згідно з Інструкцією НБУ додатковий капітал не пови­нен
перевищувати суму основного капіталу, тому випереджа­ючі темпи приросту
додаткового капіталу небажані.

Низький
темп приросту статутного капіталу (1,1%) можна оцінити тільки порівнявши його
розмір з нормативом мінімаль­ного розміру статутного капіталу (Н2),
встановленого НБУ. У наведеному випадку статутний фонд трохи перевищує
встановлений норматив, перерахований у національну валюту. На момент аналізу
Н2=7404 тис. грн.., що відповідає І млн. ЕВРО. Таким чином, подальше зростання
статутного капіталу недо­цільне.

Оцінюючи структуру
капіталу та зміни, які в ній відбулися за досліджуваний період, можна визначити
її стабільність. Зру­шення, що відбулися в обсязі капіталу в цілому та за його
скла­довими, позитивно вплинули на структуру капіталу: питома вага основного
капіталу зросла на 1,15 п.п., на стільки ж зменши­лась питома вага додаткового
капіталу.

Наступним
важливим нормативом, що регулює обсяг капі­талу, є норматив капіталу
комерційного банку (НІ), який вста­новлює мінімальний розмір капіталу у сумі,
еквівалентній 3 млн. ЕВРО. У перерахунку в національну валюту на момент прове­дення
оцінки капіталу (кінець періоду) нормативний показник складав 22120 тис. грн.
Тобто, так само, як і статутний капітал, загальний капітал банку дещо перевищує
встановлений норматив.

Отже,
у період нестабільної економіки деяке перевищення норма­тивів, встановлених у
абсолютному вимірі, який залежить від коливання курсів валют, є доцільним і,
навіть, необхідним. Таке перевищення робить банк менш чутливим до зміни курсу
на­ціональної валюти.

Перелік
використаної літератури

1.      Закон
України «Про банки і банківську діяльність» від 7.12.2000р. №2121-ІІІ
(Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності. 2001. Вип.1.)

2.      Закон
України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»
від 22 11 96 № 543/96 // ВВР — 1997. — № 5. 4 

3.      Указ
Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з
регулювання обігу готівки» від 12.06 96 № 436/95

4.      Аналіз
діяльності комерційного банку Навчальний посібник для студентів вищих
навчальних закладів за спеціальністю "Банківський менеджмент" / За
ред Проф Ф.Ф.Бутишія та проф.. AM Герасимовича - Житомир: ПТТ "Рута",
2001 - 384 с

5.      Журнал
"Вісник Національного банку України"

6.      Журнал
"Банківська справа"

7.     
Банківські операції. Підручник. За ред. А. М. Мороза. К.: КНЕУ, 2002

8.      Васюренко
О. В. Банківські операції. Навч.посібник. К. «Знання» 2000

9.      Примостка
Л. О. Фінансовий менеджмент банку. Навчальний посібник. Київ, 1999

10.   
Примостка Л.О. Фінансовий менеджмент у банку: Підручник. — 2-ге вид., доп. і
перероб. — К.: КНЕУ, 2004