Договір банківського кредиту

ЗМІСТ

ВСТУП

1 ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТЕЧНІ ЗАСАДИ ПРАВОВОГО
РЕГУЛЮВАННЯ КРЕДИТУВАННЯ

1.1 Поняття та форми кредиту

1.2 Поняття, ознаки та види банківського
кредиту

2 ЕЛЕМЕНТИ ДОГОВОРУ БАНКІВСЬКОГО КРЕДИТУ
ТА ПОРЯДОК ЙОГО УКЛАДАННЯ

2.1 Сторони договору банківського кредиту

2.2 Форма та порядок укладання договору
банківського кредиту

3 ЗМІНА ТА РОЗІРВАННЯ ДОГОВОРУ
БАНКІВСЬКОГО КРЕДИТУ

4 ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДОГОВОРУ БАНКІВСЬКОГО
КРЕДИТУ ТА ПРАВОВІ НАСЛІДКИ ПОРУШЕННЯ ЙОГО УМОВ

4.1 Кредитний ризик та види забезпечення
кредитного договору

4.2 Відповідальність сторін за кредитним
договором

ВИСНОВКИ

ВСТУП

Банки
складають невід'ємну рису сучасного грошового господарства. Знаходячись у
центрі економічного життя, обслуговуючи інтереси виробників, банки виступають
зв’язуючою ланкою між виробником і споживачем. В умовах ринку неминуче
банки висуваються в число основних, ключових елементів економічного регулювання.
У цьому плані особливу роль відіграють кредити, перетворюючись у єдине джерело,
що поставляє народне господарство додатковими грошовими ресурсами.

Основним
внутрішнім протиріччям кредитних відносин є протиріччя між кредитором і
позичальником. Ці протиріччя визначаються розміром засобів, що вивільнилися у
кредитора і розміром потреби позичальника, а також протиріччям між тривалістю
вивільнення засобів у кредитора і тривалістю існування потреби в додаткових
засобах у позичальника.

Природною
формою руху грошово-кредитних відносин є виникнення більш складної форми
відносин – кредитних відносин за участю посередника. Найважливішою формою
кредитних відносин цього типу є банківський кредит, де у ролі посередника
виступає банк.

Банківський
кредит є основною формою кредиту у ринковій економіці. Кредитування
господарських суб'єктів і громадян є однією з найважливіших функцій банків як
спеціалізованих кредитних установ. Банківський кредит – необхідний інструмент
стимулювання народного господарства, без якого не можуть успішно працювати
товаровиробники. Тому дуже важливим є дослідження проблем, які виникають при
укладанні та виконанні договору банківського кредиту для більш ефективного
функціонування цього інституту. У цьому полягає актуальність теми дослідження.

Метою
дослідження є поглиблення правових знань про договір банківського кредиту як
соціальне явище, сторони, зміст, істотні умови договору, відповідальність за
невиконання його умов, а також особливості правового регулювання відносин, що
виникають на підставі цього юридичного факту.

Об’єктом
дослідження є правовідносини, які виникають при укладанні договору банківського
кредиту.

Предметом
дослідження є договір банківського кредиту як інститут цивільного права.

Результати
курсового дослідження можуть бути застосовані в учбовому курсі «Банківське
право», «Цивільне право».

1
ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТЕЧНІ ЗАСАДИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ КРЕДИТУВАННЯ

1.1 Поняття та форми кредиту

Поняття
кредит походить від латинського слова “creditum”, що означає довіра або віра у борг. В
українському законодавстві також було визначення цього поняття як: «Кредит –
позичковий капітал банку у грошовій формі, що передається у тимчасове
користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та
цільового характеру використання» (Положення Національного банку України «Про
кредитування» № 246 від 28.09.1995, розділ І «Визначення термінів», яке вже
втратило чинність) [1]. З погляду на відсутність визначення у чинних
нормативно-правових актах вченими пропонується таке визначення кредиту: «Кредит
– це фінансова послуга, яка полягає в передачі коштів, банківських металів на
засадах повернення такої ж їх кількості, наданні відстрочки або розстрочки
платежу. Кредитна послуга може бути оплатною або безоплатною» [2, с. 12].

Структура
кредиту включає кредитора, позичальника та позичкову вартість. Тому форми
кредиту можна розглядати в залежності від характеру позичкової вартості,
кредитора та позичальника, цільових потреб позичальника. Розглянемо
класифікацію форм кредиту в залежності від того, хто в кредитній угоді є
кредитором. В даній класифікації виділяють наступні форми кредиту: банківську,
господарську(комерційну), державну, цивільну (приватну).

Банківська
форма кредиту найбільш розповсюджена. Саме банки частіше за все надають позики
суб’єктам, які потребують фінансової допомоги. Перша особливість банківської
форми кредиту полягає в тому, що банк оперує не стільки своїм капіталом,
скільки залученими ресурсами. Друга особливість полягає у тому, що банк надає
незайнятий капітал, тимчасово вільні гроші, які покладені в банк господарюючими
суб’єктами на рахунок або у вклади. Третя особливість даної форми кредиту
характеризується наступним: банк позичає не просто грошові кошти, а гроші як
капітал. Це означає, що позичальник має так використовувати отримані в банку
кошти, щоб не тільки повернути їх кредитору, але і отримати прибуток,
достатній, щоб виплатити позичковий відсоток. Платність банківської форми
кредиту є її невід’ємним атрибутом.

При
господарській (комерційній) формі кредиту кредиторами виступають господарські
організації. Дану форму часто називають комерційним кредитом, іноді вексельним
кредитором, оскільки в його основі лежить відстрочка підприємством-продавцем
оплати товару та надання підприємством-покупцем векселю як його боргового
зобов’язання виплатити вартість покупки у певний строк.

Державна
форма кредиту виникає у тому випадку, якщо держава в якості кредитора надає
кредит різним суб’єктам. Державний кредит слід відрізняти від державного займу,
де держава виступає в якості позичальника. Державна форма кредиту, у порівнянні
з іншими формами, має обмежене застосування, частіше надається через банки, а
також у сфері міжнародних економічних відносин.

При
міжнародній формі кредиту склад учасників кредитної угоди не змінюється, у
кредитні відносини вступають ті ж самі суб’єкти – банки, підприємства, держава,
населення, однак відмінною рисою даної форми є приналежність одного з суб’єктів
до іншої країни, тобто одна із сторін – іноземний суб’єкт.

Цивільна
форма кредиту заснована на участі в кредитній угоді в якості кредитора окремих
громадян, приватних осіб. Таку угоду часто називають приватною формою кредиту.
Цивільна форма кредиту може носити як грошовий, так і товарний характер,
застосовується у взаємовідносинах із будь-яким із інших учасників кредитних
відносин. Характерною рисою цієї форми є дружній характер взаємовідносин між
суб’єктами: процент встановлюється в меншій сумі, ніж в банках, іноді не
встановлюється взагалі, кредитний договір не укладається, строк не є жорстким
або не встановлюється [3].

1.2 Поняття, ознаки та види банківського кредиту

Поняття
банківського кредиту надано в Законі України «Про банки і банківську
діяльність». Відповідно до нього банківський кредит – це будь-яке зобов’язання
банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов’язання
придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке
надано в обмін на зобов’язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а
також на зобов’язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми [4].

На наш
погляд таке визначення ототожнює поняття банківського кредиту та банківських
правочинів, а точніше, обов’язків банку за кредитними договорами або іншими
договорами, які за своєю економічною суттю є кредитом і виражені в іншій
юридичній формі договору.

Проведений
аналіз економіко-правової літератури та законодавства дає змогу виділити
комплекс істотних ознак банківського кредиту.

До
них можна віднести наступні: 1)банківський кредит – це основна форма кредиту,
за яким кошти готівкою чи в безготівковій формі надаються банками в тимчасове
користування; 2) банківський кредит є різновидом позики, що надається банком як
специфічним суб’єктом; 3) основою надання кредиту є позичковий капітал банку,
сформований шляхом акумуляції тимчасово вільних коштів; 4) банківський кредит
надається юридичним і фізичним особам та державі; 5) банківський кредит
надається на особливих умовах, що називають принципами кредитування, а саме –
зворотність, оплатність, строковість, цільове призначення, матеріальне
забезпечення; 6) кредит надається через оформлення відповідних письмових
документів на здійснення банківський кредитних операцій – кредитних договорів;
7) у разі недотримання клієнтами банків умов договору застосовуються кредитні
санкції, передбачені законодавством, актами банків та угодами банків з
клієнтами.

Враховуючи
наведені ознаки пропонується визначити банківський кредит як основну форму
кредиту, за яким банк на підставі ліцензії надає кошти (позичковий капітал) у
тимчасове користування позичальнику шляхом здійснення банківських кредитних
операцій на умовах, передбачених чинним законодавством та кредитним договором [5] .

В
теорії існує декілька класифікацій банківських кредитів:

1. За
основними категоріями позичальників:

· 
кредити галузям народного господарства;

· 
кредити населенню;

· 
кредити державним органам влади.

1. 
За цільовим спрямуванням:

· 
виробничий (поповнення обігових коштів та основних засобів);

· 
споживчий (споживчі цілі населення).

2. 
За строками користування:

· 
строкові:

® 
короткострокові (до 1 року);

® 
середньострокові (1-3 роки);

® 
довгострокові (понад 3 роки);

· 
до запитання (онкольні);

· 
прострочені;

· 
відстрочені (пролонговані).

4.
Залежно від забезпечення:

· 
забезпечені (ломбардні);

· 
незабезпечені (бланкові).

5. За
методами надання:

· 
у разовому порядку, коли рішення про надання приймається окремо по
кожному кредиту;

· 
відповідно до відкритої кредитної лінії;

· 
гарантовані, коли банк бере на себе зобов’язання у разі потреби
надати кредит клієнту.

6.
Залежно від кількості кредиторів:

· 
надані одним банком;

· 
консорціумні;

· 
паралельні.

7.
Залежно від порядку погашення:

· 
поступово ( в розстрочку);

· 
водночас із закінченням строку кредитного договору;

· 
у відповідності з особливими умовами, визначеними кредитними
договорами.

8. За
характером і способом сплати процентів:

· 
з фіксованою процентною ставкою;

· 
з плаваючою процентною ставкою;

· 
зі сплатою процентів у міру використання наданих коштів;

· 
зі сплатою процентів одночасно з отриманням кредиту (дисконтний
кредит).

9. За
ступенем ризику:

· 
стандартні;

· 
нестандартні (кредити під контролем);

· 
сумнівні;

· 
безнадійні [6, c.101].

Висновки.
Отже,
в українському законодавстві відсутнє визначення кредиту в чинних
нормативно-правових актах, але на теоретичному рівні мають місце дослідження
цього поняття, суб’єктів кредитних відносин та форм кредиту. Щодо банківського
кредиту, то, як бачимо, має місце така проблема як невірне визначення цього
поняття на законодавчому рівні, науковці, які займаються цим питанням
пропонують більш точні визначення. Існує розгалужена класифікація договорів
банківського кредиту, досліджуються його ознаки.

2 ЕЛЕМЕНТИ ДОГОВОРУ БАНКІВСЬКОГО КРЕДИТУ ТА ПОРЯДОК ЙОГО УКЛАДАННЯ

2.1 Сторони договору банківського кредиту

Відповідно
до положень статті 1054 Цивільного кодексу України сторонами кредитного
договору є банк або інша фінансова установа (кредитодавець) та позичальник [7]. Відповідно до положень
статті 345 Господарського кодексу України сторонами кредитного договору є
кредитор (банк) і позичальник [8].

Банк
– це юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного
банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади
грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від
свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення
банківських рахунків фізичних та юридичних осіб (ст. 2 Закону України «Про
банки та банківську діяльність).

Інша
фінансова установа – юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи
кілька фінансових послуг та яка внесена до відповідного реєстру у порядку,
встановленому законом. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки,
ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи
накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші
юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг
(ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків
фінансових послуг») [9].

Позичальником
може бути, відповідно до загальних положень Цивільного кодексу, фізичні та
юридичні особи, держава (ст.2 Цивільного кодексу України).

Слід
зазначити, що норми Господарського кодексу є спеціальними у даному питанні, а
норми Цивільного кодексу – загальними, бо в Господарському кодексі кредитні
відносини розглядаються в контексті банківського кредитування. Тобто можемо
говорити про те, що позичальниками можуть бути суб’єкти господарювання,
споживачі, органи державної влади та місцевого самоврядування, наділені
господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації,
які виступають засновниками суб’єктів господарювання чи здійснюють щодо них
організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності (ст. 2
Господарського кодексу України).

2.2 Форма та порядок укладання договору банківського кредиту

Відповідно
до положень ст. 1055 Цивільного кодексу України кредитний договір укладається у
письмовій формі. Договір, укладений з недодержанням письмової форми, є
нікчемним. У ст. 345 Господарського кодексу України також зазначено, що
кредитний договір укладається у письмовій формі.

Умови
договору визначаються для кожного клієнта індивідуально, з тим, щоб ступінь
ризику був мінімальний. Зміст і перелік умов кредитного договору визначаються
за згодою сторін і включають розмір кредиту, умови надання і погашення позичок,
розмір відсотка за кредит та інші умови, які не суперечать чинному
законодавству.

На
практиці банки розробляють типові форми кредитних угод, основними положеннями
яких є:

1. Опис
суб’єктів угоди. Визначається, хто позичальник, хто кредитор, при цьому
визначаються юридичні права сторін, що підписують договір;

2. Опис
умов кредитування. Вказуються сума і строк кредиту, порядок його видачі та
погашення. Банк перевіряє обґрунтованість замовленої сум кредиту і вносить
поправки до неї з урахуванням залучення власних коштів позичальника. Конкретний
строк користування кредитом встановлюється на основі оборотності цінностей, що
кредитуються, так окупності понесених витрат. Погашення кредиту передбачається
на конкретну дату або в розстрочку;

3.
Зобов’язання позичальника повернути суму кредиту та сплатити процента за
користування кредитом. Банк визначає відсоткові ставки залежно від таких
чинників: попиту і пропозиції, що склались на кредитному ринку,рівня облікової
ставки НБУ, характеру надано забезпечення, строків користування позикою, ризику
заходу, що кредитується тощо. Розмір плати за кредит встановлюється з таким
розрахунком, щоб сума одержаних від позичальника відсотків покривала витрати
банку по залученню коштів, витрати на ведення банківської справи та
забезпечувала отримання відповідного прибутку;

4. Опис
забезпечення кредиту з посиланням на угоди, що є частинами кредитного договору
(договір застави, гарантії, поручительства, страхова угода);

5. Обмежувальні
умови, до яких відносяться: захисні та негативні. Захисні статті – це перелік
дій чи умов, яких повинен дотримуватись возильник протягом дії кредитного
договору. Негативні статті – це список умов, які не повинен допустити
позичальник;

6. Права
суб’єктів угоди. Банк залишає за собою право вимагати дострокового погашення
кредиту у випадку порушень умов кредитного договору. Позичальник може
домагатися перенесення строків погашення позички, підвищення суми позички,
права достроково погашати кредит;

7. Санкції
за порушення умов угоди. Порушення з боку позичальника умов кредитної угоди
карається шляхом стягнення пені, яка нараховується на суму боргу або на суму
кредиту, або на суму порушення. Банк може заперечити проти надання наступної
суми кредиту, вимагати дострокового погашення кредиту, відмовитись від
подальшого співробітництва з клієнтом, ініціювати процедуру банкрутства
підприємства. Порушення умов кредитного договору з боку банку так само тягне за
собою фінансові санкції;

8. Строк
набуття угодою чинності;

9. Можливості
зміни умов угоди;

10. Юридичні
адреси суб’єктів угоди, підписи уповноважених осіб, скріплені печатками.

Кредитний
договір вступає в силу з дати надання кредиту позичальнику і діє до повного
погашення кредиту та сплати відсотків за його користування [10, c.365].

2.3.
Істотні умови договору банківського кредиту

У ч.
2 ст. 345 Господарського кодексу України зазначається, що у кредитному договорі
передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та
погашення, види забезпечення зобов’язань позичальника, відсоткові стави,
порядок плати за кредит, обов’язки, права і відповідальність сторін щодо видачі
та погашення кредиту.

Така
норма викликала на практиці двозначне тлумачення. Іноді вважають, що в даному
випадку йдеться про істотні умови кредитного договору. Інші вважають, що в
даному випадку не йдеться про істотні умови договору.

Одночасно,
відповідно до положень ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 180
Господарського кодексу України, істотними умовами цивільно-правового договору є
умова про предмет договору; умови, що визначені як істотні або є необхідними
для договорів даного виду; усі інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із
сторін має бути досягнуто згоди. Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 180
Господарського кодексу України, при укладенні господарського договору сторони
зобов’язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Отже, істотними умовами кредитного договору як господарського договору,
відповідно до закону, є умови про предмет, ціну та строк його дії.

У
інших випадках, зокрема, щодо умов, що наведені в ч. 2 ст. 345 Господарського
кодексу України (зокрема, мета кредиту, умови і порядок його видачі та
погашення, види забезпечення зобов’язань позичальника, порядок плати за кредит,
обов’язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту),
то відсутні підстави вважати їх істотними умовами кредитного договору, виходячи
із того, що структурно-системний аналіз положень Господарського кодексу України
свідчить, що законодавець прямо зазначає перелік істотних умов того чи іншого
господарського договору. Аналогічний підхід застосовується і в Цивільному
кодексі України. Законодавець спеціально вказує на істотні умови того чи іншого
договору наступними застереженнями у текстах норм: «істотними умовами договору
є», «у договорі повинні передбачатися», «договір повинен передбачати».

На
підставі цього у Листі Національного банку України «Про деякі питання
застосування Цивільного кодексу України в банківській діяльності» від
18.08.2004 року зазначено, що враховуючи вищевикладене, можна вважати, що
істотними умовами кредитного договору як господарського договору відповідно до
закону є умови про предмет, ціну, строк його дії, а також усі інші умови, щодо
яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. При цьому
Національний банк України зазначає, що вищевикладені правові позиції не є
офіційним тлумаченням законодавства, яке відповідно до Конституції України
належить до виключних повноважень Конституційного суду України [11].

Договір
вважається укладеним, якщо сторонами досягнуто згоди з усіх суттєвих умов.
Першою є умова про предмет договору, тобто домовленість про суму кредиту. Вона
визначається фінансовими потребами та можливостями кредитора і позичальника й
носить індивідуальний характер.

Другою
суттєвою умовою є строк дії договору, який фіксується в ньому і визначає часові
межі використання кредитних ресурсів, погашення основної суми боргу та
відсотків. Строк кредиту починає обчислюватись на наступний день після
календарної дати з моменту укладення кредитного договору. В кредитних угодах
зустрічаються різні поняття, що пов’язані зі строками. Повний строк – період
часу від початку користування кредитом до його погашення. Його можна розбити на
три відрізки: період використання (час від початку користування до початку
пільгового періоду; при банківському кредиті початком користування є
зарахування коштів на рахунок особи), пільговий період (починається з моменту
закінчення періоду використання та продовжується до початку погашення кредиту,
протягом цього час сплачуються тільки відсотки), період погашення (період,
протягом якого сплачується основний борг).

Строк
отримання та повернення кредиту за договором можуть вираховуватись з моменту:
укладення договору, зарахування коштів кредитором або позичальником,
надходження коштів позичальнику або кредитору. В будь-якому випадку в
кредитному договорі повинні бути чітко визначені дати отримання та повернення
кредиту.

Стосовно
моменту отримання кредиту можливі два варіанта: коли рахунок позичальника знаходиться
в банку-кредиторі або коли цей рахунок знаходиться в іншому банку. У першому
випадку розриву в часі між списанням відповідної суми з рахунку банку та
зарахуванням її на рахунок клієнта, як правило, не буде. Однак, якщо рахунок
позичальника знаходиться в іншому банку, то дата надання кредиту може
визначатись двояко з моменту: зняття коштів з рахунку банку або зарахування
коштів на рахунок клієнта [12, с. 13].

В
кредитних договорах як істотна умова часто передбачається цільове використання
кредиту. Справа в тому, що, надаючи кредит, банк оцінює ризик своїх вкладень
залежно від характеру об’єкта кредитування. Позичальник повинен використовувати
фінансові кошти на цілі, які він вказав в кредитному договорі. Наприклад, якщо
кредит отримано на закупівлю сільськогосподарських товарів, то позичальник не
має права використовувати його на будівництво [13, с.15; 14].

Висновки.
Отже,
проаналізувавши положення чинних Цивільного та Господарського кодексів,
знайдено невідповідність у визначенні однієї із сторін – кредитодавець та
кредитор відповідно. На нашу думку, слід привести у відповідність дані
нормативні-правові акти. Встановлено, що форма кредитного договору – проста
письмова. Було визначено складові частини, порядок укладання кредитного
договору, який є рекомендованим і досить добре розробленим науковцями. Також
виявлено проблему, щодо істотних умов договору банківського кредиту, а саме
перелік умов у Господарському кодексі без посилання на те, чи є вони істотними,
обов’язковими. Науковцями встановлено, що серед них обов’язковою мала б бути
умова про цільове використання кредиту.

3 ЗМІНА ТА РОЗІРВАННЯ ДОГОВОРУ БАНКІВСЬКОГО КРЕДИТУ

Відповідно
до ст. 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору
допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або
законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу
однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших
випадках, встановлених договором або законом.

Згідно
зі статтею 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини
банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими
актами Національного банку України і угодами (договорами) між клієнтом та
банком.

Відповідно
до ст. 47 зазначеного Закону банки самостійно встановлюють процентні ставки і
комісійну винагороду за своїми операціями. При цьому банк не може надавати
кредити під відсоток, ставка якого є нижчою за процентну ставку за кредитами,
які бере сам банк, і процентну ставку, що виплачується за депозитами. Банку
також забороняється встановлювати процентні стави й комісійні винагороди на
рівні, нижчому за собівартість банківських послуг у цьому банку.

Відповідно
до вимог статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» [15], а також пункту 3.5
Правил надання банками України інформації споживачеві про умови кредитування і
сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку
України від 10.05.2007 р. № 168 [16] (далі – Правила), банки мають право змінювати процентну ставку за
кредитом лише в разі настання події, що не залежить від волі сторін договору,
яка має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку. Разом з тим,
згідно з вимогами зазначеного пункту Правил банки не мають права змінювати
процентну ставку за кредитом у зв’язку з волевиявленням однієї із сторін
(зміною кредитної політики банку).

Якщо
договором про надання кредиту передбачається можливість зміни процентної ставки
за кредитом залежно від зміни облікової ставки Національного банку чи в інших
випадках, банки зобов’язані у кредитному договорі зазначити правило, за яким
змінюється процентна ставка за кредитом: що саме може бути підставою для зміни
процентної ставки; чинники, які свідчитимуть про обґрунтованість таких змін;
правило впливу ринкових умов на розмір процентної стави тощо. Водночас
зазначаємо, що Національний банк України не встановлює єдиних вимог щодо
формату вищезгаданих Правил зміни процентної ставки.

Про
зміну процентної ставки кредитодавець повинен заздалегідь письмово повідомити
позичальника. Без такого повідомлення будь-яка зміна процентної ставки є
недійсною.

Крім
того, Постановою Правління Національного банку України від 04.12.2008 р. № 413
«Щодо окремих питань діяльності банків» Національний банк України рекомендував
банкам переглянути у бік зменшення процентної ставки за кредитами, наданими в
іноземній валюті, з урахуванням якості стану обслуговування позичальниками
заборгованості за основним боргом і відсотками (комісіями) за ним, а також
стану прибутковості банку, з метою зменшення ризику невиконання позичальниками
своїх зобов’язань за такими кредитами [17].

Отже,
складається така ситуація, що одностороння зміні договору банківського кредиту
можлива, якщо це встановлено договором або законом( ст. 525 Цивільного кодексу
України). Банк може змінити процентну ставку за умови прописання такої
можливості в кредитному договорі та настання події, що не залежить від сторін і
впливає на вартість ресурсів банку, наприклад, зміна облікової ставки Національного
банку України. Якщо людину не влаштовує нова процентна ставка, вона може
розірвати договір з банком достроково виплативши всю суму кредиту. А якщо
останньої суми немає, але позичальник вважає, що банк порушує умови договору,
вихід один – вирішувати все в судовому порядку. Тому в позичальників вибір
невеликий: достроково погашати кредит або погоджуватись на нові умови [18].

Один
з аспектів дострокового розірвання договору банківського кредиту в
односторонньому порядку викладено в ст. 348 Господарського кодексу України.
Відповідно до неї банк здійснює контроль за виконанням умов кредитного
договору, цільовим використанням, своєчасним і повним погашенням в порядку,
встановленому законодавством. У разі, якщо позичальник не виконує своїх
зобов’язань, передбачених кредитни договором, банк має право зупинити подальшу
видачу кредиту відповідно до договору. Ця стаття покладає на банк здійснення
контролю за виконанням умов кредитного договору, цільовим використанням
кредитних коштів, своєчасним і повним погашенням кредиту. Банку надано право зупинити
подальшу видачу кредиту відповідно до договору в разі, якщо позичальник не
виконує своїх зобов’язань, передбачених кредитним договором. Разом з тим,
законодавством передбачена можливість відстрочення погашення кредиту з
підвищенням відсоткової ставки, що може здійснюватись банком у виняткових
випадках: у разі виникнення у позичальника тимчасових фінансових ускладнень
через непередбачені обставини за умови вжиття позичальником відповідних заходів
щодо їх усунення. Це відстрочення має бути оформлене додатковим договором між
позичальником та банком, який є невід’ємною частиною кредитного договору [19, c. 378; 20].

Висновки. Отже,
проаналізувавши положення чинних нормативно-правових актів, можна говорити про
те, що одностороння зміна умов договору зі сторони кредитора передбачена за
певних умов, одностороннє розірвання договору зі сторони позичальника можливе у
судовому порядку або шляхом повного погашення кредиту, а зі сторони кредитора –
у випадку невиконання позичальником своїх зобов’язань.

4
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДОГОВОРУ БАНКІВСЬКОГО КРЕДИТУ ТА ПРАВОВІ НАСЛІДКИ
ПОРУШЕННЯ ЙОГО УМОВ

4.1 Кредитний ризик та види забезпечення кредитного договору

Забезпечення
кредитів або виконання кредитних зобов’язань – це комплекс правових,
економічних і організаційних заходів стимулювання позичальника до своєчасного і
повного задоволення інтересів кредитора у разі їх невиконання [21, с.456].

Кредитний
ризик – це ризик несплати позичальником кредитору сового основного боргу і
процентів за його користування. Звідси, під кредитним ризиком слід розуміти
ймовірність, а точніше загрозу втрати банком частини своїх ресурсів,
недоотримання прибутків або збільшення витрат у результаті здійснення певних
фінансових операцій.

Найбільш
загальні засоби страхування ризиків у банківській практиці зводяться до їх
диверсифікації (тобто розподілу, регулювання структури і розмірів), а також до
постійного контролю з боку банку за виконанням необхідних співвідношень і
нормативів та здійснення у разі необхідності заходів по їх коригуванню.

Управління
кредитним ризиком (його мінімізація) здійснюється за допомогою таких заходів: лімітування
кредитів; диверсифікації портфеля позичок банку; контрою за використанням
кредиту та оперативності при стягненні боргу; страхування кредитних операцій; достатнього
та якісного забезпечення наданих кредитів; аналіз кредитоспроможності
позичальника.

Розглянемо
більш детально 5 спосіб – забезпеченість кредиту.

У
країнах с розвиненою ринковою економікою поширенішими є такі форми забезпечення
кредитів:

· 
гарантія, або порука третьої сторони;

· 
переуступка контрактів, дебіторської заборгованості;

· 
застава товарних запасів;

· 
застава дорожніх документів, нерухомого майна, цінних паперів,
дорогоцінних матеріалів, страхування [6, c.145].

В
Україні до основних видів забезпечення кредиту належать: застава, гарантії,
інші види забезпечення (поручительство, свідоцтво страхової організації).

Правовідносини,
пов’язані з заставою, регулюються Законом України «Про заставу». Застава
означає, що в разі невиконання боржником забезпеченого заставою зобов’язання
кошти, одержані від реалізації заставленого майна, спрямовуються передусім на
задоволення вимог заставодержателя. Заставодавцем може бути як сам боржник, так
і третя особа (майновий поручитель) [22].

Предметом
застави є майно (рухоме і нерухоме) та майнові права, які можуть бути відчужені
та на які може бути звернено стягнення. Використання застави того чи іншого
майна як забезпечення кредиту залежить від ряду чинників: наскільки легко
реалізувати майно і чи взагалі це можливо, чи є можливість встановити точну
ціну і чи ця ціна постійна [23].

Відповідно
до ч.1 ст. 577 Цивільного кодексу України якщо предметом застави є нерухоме
майно договір застави підлягає нотаріальному посвідченню. Ст. 590 Цивільного
кодексу України встановлює, що звернення стягнення на предмет застави
здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом [24, с. 178].

Застава
рухомого майна може бути зареєстрована в Державному реєстрі шляхом внесення
відповідного запису. Підставою внесення запису є заява заставодержателя або
заставодавця. Юридичне значення реєстрації застави рухомого майна полягає в
тому, що заставодержатель зареєстрованої застави має переважне право на
задоволення вимог із заставленого майна перед заставодержателями незареєстрованих
застав.

Іпотекою
визнається застава землі, нерухомого майна, за якої предмет застави лишається у
заставодавця або у третьої особи. Предметом іпотеки можуть бути: земельна
ділянка, жилий будинок, квартира, підприємство або його структурний будинок.

В Україні
досить популярними є кредити під заставу векселів. Прийняття векселів у заставу
банк здійснює на підставі укладеного з векселедержателем-позичальником договору
застави, в якому також встановлюється місце зберігання векселів. Як правило, в
заставу приймаються векселі, строк платежу за якими є віддаленішим у часі, ніж термін
дії позички.

Виконання
зобов’язань з повернення кредиту може бути забезпечено також поручительством і
гарантією. За деякими оцінками, на ці форми кредитного забезпечення припадає близько
30% всіх кредитів.

Поручительство
являє собою додаткове (акцесорне) зобов’язання стосовно боржника, оформлене
договором між кредитором за основним зобов’язанням та поручителем для
забезпечення виконання основного зобов’язання. Відповідно до такого договору
поручитель бере на себе зобов’язання перед кредитором боржника відповідати за
виконання зобов’язання цієї особи цілком або частково.

Гарантія
характеризує зобов’язання третьої сторони задовольнити вимогу кредитора у разі
настання певних, заздалегідь обумовлених, гарантійних випадків. Гарантія
оформляється у формі гарантійного листа [25, с. 30].

4.2 Відповідальність сторін за кредитним договором

Відповідальність
сторін за кредитним договором передбачена цивільним і банківським
законодавством.

При укладанні
договору, сторони передбачають заходи відповідальності на випадок його
невиконання, керуючись нормами цивільного права.

Національний
банк України вимагає, щоб у кредитних договорах передбачалась конкретна
відповідальність сторін за порушення умов їх угоди. Йдеться, насамперед, про
відповідальність позичальника за несвоєчасне повернення кредиту та відсотків за
його користування у вигляді стягнення кредитором пені за кожний день
прострочення; відповідальність банку за несвоєчасне перерахування валюти
кредиту у вигляді сплати позичальникові пені за кожний день прострочення;
відповідальність позичальника за використання не за цільовим призначенням
кредитів за рахунок отриманих від Національного банку України кредитних
ресурсів або власних ресурсів комерційного банку у вигляді стягнення з
позичальника штрафу у відсотках від розміру використаного не за призначенням
кредиту [24].

Згідно
зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від
відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання. Грошове
зобов’язання – це зобо’язання, завжди можливе до виконання, оскільки грошові
кошти завжди є в господарському обліку. Предметом кредитного договору є гроші,
отже за кредитним договором у позичальника виникає грошове зобов’язання. Таким
чином, позичальник не може бути звільнений від відповідальності за неможливість
виконання ним зобов’язання з повернення суми кредиту за укладеним договором.
При цьому, зважаючи на конклюдентний характер договору кредиту, так само як і
позичальник, від відповідальності за ненадання кредиту не може бути звільнений
кредитодавець.

Згідно
зі ст. 613 Цивільного кодексу України боржник за грошовим зобов’язанням не
сплачує процентів за час прострочення кредитора. Кредитор вважається таким, що
прострочив, якщо він, зокрема, не вчинив дій, що встановлені договором, актами
цивільного законодавства, що випливає із суті зобов’язання або звичаїв ділового
обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов’язку.

Висновок.
Таким
чином, в Україні розроблено інститут забезпечення кредиту. До засобів
забезпечення відносять заставу, гарантії, поручительство. Захищено інтереси
банку і позичальника. Передбачено можливості звільнення від відповідальності
позичальника, за умови ненадання йому кредиту. Передбачена відповідальність за
кредитними зобов’язаннями як банку, так і позичальника.

ВИСНОВКИ

Під
час проведення курсового дослідження було встановлено деякі проблемні питання,
які виникають при укладанні та виконанні договору банківського кредиту.

Першою
проблемою є те, що в українському законодавстві відсутнє визначення кредиту у
сенсі банківського кредитування, тобто соціальну та економічну сутність кредиту
можна з’ясовувати лише на підставі досліджень вчених, якими пропонується таке
визначення кредиту: «Кредит – це фінансова послуга, яка полягає в передачі
коштів, банківських металів на засадах повернення такої ж їх кількості, наданні
відстрочки або розстрочки платежу. Кредитна послуга може бути оплатною або
безоплатною».

Другою
проблемою є недостатньо вірне визначення банківського кредиту, бо воно
ототожнює поняття банківського кредиту з банківським правочином. Тому
пропонується таке визначення як: «Банківський кредит — це основна форма
кредиту, за якою банк на підставі ліцензії надає кошти (позичковий капітал) у
тимчасове користування позичальнику шляхом здійснення банківських кредитних
операцій на умовах, передбачених чинним законодавством та кредитним договором».
Пропоноване визначення враховує ознаки та особливості кредиту.

Наступним
недоліком законодавствам є неузгодженість щодо визначення сторін в Цивільному
та Господарському кодексах як кредитодавець та кредитор відповідно. На нашу
думку, поняття кредитодавець є більш підходящим, бо воно віддзеркалює сутність
кредитних відносин.

Встановлено,
що типового кредитного договору немає і на практиці у кожного банку є свій
варіант договору, але було перелічено найбільш розповсюджені у цих договорах
складові частини.

Вагомим
недоліком є те, що в Господарському кодексі України перелічена низка умов без
вказівки на їх обов’язковість, що викликає на практиці питання: чи є дані умови
істотними? Національний банк України вважає, що дані умови є рекомендованими, а
не обов’язковими, але з огляду на те, що він не має повноважень офіційного
тлумачення закону, дана точка зору є лише правовою позицією Національного Банку
України і не усуває питання.

Пропонується
включити до списку істотних умов умову про цільове використання кредиту як
таку, що на практиці застосовується майже завжди та має прикладне значення.

Було
також встановлено, що в контексті зміни та розірвання договору в
односторонньому порядку перевага надана банкам, що порушує права та інтереси
позичальників.

Що
стосується забезпечення кредиту, то слід сказати, що в даному контексті проблем
не виникає, чинне законодавство регулює дане питання в повному обсязі.

Також
виявлено, що в Україні немає єдиного нормативно-правового акту, який би
регулював процес укладання та виконання договору банківського кредиту, окремі
норми розкидані по всьому законодавству.

Таким
чином, можна казати про те, що інститут банківського кредитування в Україні
потребує подальшого вдосконалення, розроблення і прийняття Закону України «Про
кредитування» є нагальною потребою.