33

Структура теорії управління та сучасні тенденції її розвитку.

ПЛАН

• Вступ 3
• Розділ 1. Концептуальні підходи до розвитку теорії управління 5
• • 1.1 Еволюція управлінської думки 5
  • 1.2 Управлінській аспект розвитку маніпулятивних теорій 8
• Розділ 2. Аналіз підходів до теорії управління 11
• • 2.1. Школа наукового управління 11
  • 2.2 Класична (адміністративна) школа в управлінні 13
  • 2.3 Школа психології і людських відносин 14
  • 2.4 Школа науки управління (кількісна школа) 15
• Розділ 3. Дослідження управлінських моделей 18
• • 3.1 Особливості американської моделі управління 18
  • 3.2 Характеристика японської моделі управління 20
  • 3.3 Західноєвропейська модель управління 21
• Розділ 4. Тенденції розвитку методології управління 23
• • 4.1 Становлення методології науки управління 23
  • 4.2 Підхід сучасної науки до вирішення проблем хаосу 25
  • 4.3 Формування нового підходу до управління 29
• Висновок 32
• Список використаної літератури 33

Вступ

Будь-яка наука базується на використанні історичного досвіду. Вивчення уроків історії дозволяє уникнути протиріч і помилок, що зустрічаються на ранніх етапах розвитку науки.

Наука управління в цьому відношенні мало відрізняється від інших наук. Як і будь-яка наука, вона цікавиться минулим, сьогоденням і майбутнім. Аналіз минулого дозволяє краще зрозуміти сьогодення, щоб спрогнозувати майбутній розвиток. Знання історії минулого необхідно по наступним основних причинах:

· завжди цікаво і потрібно;

· дозволяє заповнити недолік власних думок і обсяг своїх знань;

· дає можливість проаналізувати основні віхи еволюційного розвитку науки і систематизувати їх;

· дозволяє отримати відповідні уроки з минулого для того, щоб не повторювати помилок у майбутньому.

Знання й осмислення минулого сприяє кращому розумінню сучасного стану науки, а також появі і формуванню нових ідей. Розвиток науки управління свідчить, що нежиттєві концепції гинули, а залишалися тільки самі цінні, перевірені практикою і часом.

Управління в умовах ринку одержало назву менеджменту. Відмінні риси менеджменту полягають у тім, що він орієнтує фірми на задоволення потреб ринку, на постійне підвищення ефективності виробництва (одержання оптимальних результатів з найменшими витратами), на волю в прийнятті рішень, на розробку стратегічних цілей і програм і їхнє постійне коректування в залежності від стану ринку.

Менеджмент - це уміння домагатися поставлених цілей, використовуючи працю, інтелект, мотиви поводження інших людей. Найбільші корпорації, банки складають стрижень економічної і політичної сили великих націй. Від них залежать уряди, багато хто з них мають транснаціональний характер, простираючи свої виробничі, розподільні, сервісні, інформаційні мережі по усьому світі. А виходить, рішення менеджерів, подібно рішенням державних діячів, можуть визначати долі мільйонів людей, держав і цілих регіонів.

Основна мета курсової роботи - розглянути і проаналізувати етапи історії розвитку теорії і практики менеджменту.

Поставлена мета обумовила необхідність вирішення ряду взаємоповязаних завдань:

· виявити основні стадії розвитку науки управління і простежити спроби класифікації підходів і шкіл менеджменту;

· розглянути виникнення, формування і сутність різних шкіл управління;

· вивчити розмаїтість моделей менеджменту;

· простежити основні тенденції розвитку науки управління.

Предметом курсової роботи є концептуальні засади становлення менеджменту як науки управління.

В якості обєкта курсової роботи виступає теорія управління.

Курсова робота складається із вступу, основної частини та висновків. У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, визначаються мета, завдання, предмет, обєкт дослідження. Основна частина присвячена дослідженню поставленої проблеми. У висновках сформульовано основні результати курсового дослідження.

Розділ 1. Концептуальні підходи до розвитку теорії управління

1.1 Еволюція управлінської думки

Жодна організація, жодне підприємство не може домогтися успіху без управління. Однак управління як вид діяльності і як наука в такому виді, у якому ми маємо його в даний час, зявилося не відразу.

Як тільки доісторичні люди стали жити організованими групами, у них зявилася необхідність управління

На першому етапі, коли групи людей були невеликі, управління у всіх сферах здійснювалося однією людиною - вождем цієї групи. Надалі, у міру розростання груп і ускладнення виконуваних ними функцій, зявилася необхідність поділу праці і диференціації функцій. Але на це потрібні були століття.

Єгипетські піраміди, побудовані в 3000-2000 р. до н.е. , є яскравим свідченням не тільки культури древніх єгиптян, але і їхнього управлінського мистецтва. Будівництво величезних пірамід вимагало, насамперед , чіткого планування.

Древні греки приділяли особливу увагу питанням організації і управління виробничими процесами, піклувалися про чітку спеціалізацію робітників.

У Сократа дається розуміння управління як особливої сфери людської діяльності. Він говорив про те, що головним в управлінні є поставити потрібну людину на потрібне місце і домогтися виконання поставлених перед ним задач.

Лінійна структура управління державою одержала вираження в системі управління Римською імперією. Її основною проблемою був збір податків із усіх її частин, значно віддалених одна від одної. Пряме правління з Рима здійснити було украй важко. Зміна структури управління дозволило зміцнити могутність Римської імперії.

У практиці управління існують приклади організацій, що виникли в далекій давнині й успішно функціонуючих і в теперішній час завдяки створенню раціональної структури управління. До їхнього числа відноситься римська католицька церква, що має найбільш просту структуру управління: папа, кардинал, архієпископ, єпископ і парафіяльний священик.

З промисловою революцією повязане виділення трьох рівнів управління: верхнього, середнього і нижнього. На виробництві зявився майстер, що незабаром став ненависний для робітників.

На цьому етапі розвитку управління тільки намітилася тенденція переходу від принципу нагляду за працівниками до принципу організації праці на наукових основах.

Промислова революція дала поштовх розвитку теоретичних досліджень і практики управління. Великий внесок у формування науки управління внесли англійські політекономи Вільям Петті, Адам Сміт і Давид Рікардо.

Не можна не відзначити величезного внеску англійського соціаліста-утопіста Роберта Оуена в розвиток управлінської думки і практики управління. Раніше інших він помітив і оцінив роль людського фактора на виробництві, до необхідності врахування якого інші дослідники прийшли тільки через 100 років. На формування теорії управління в соціалістичному суспільстві великий вплив зробили праці К. Маркса і Ф. Енгельса. Не займаючись дослідженнями природи і сутності управління, вони внесли свій вклад у формування цієї науки за допомогою створених ними методів дослідження. К. Маркс виводить необхідність поділу праці з розвитку кооперації: капіталіст часто не в змозі самостійно управляти своєю фабрикою. Крім того, у цьому немає необхідності, тому що праця по нагляду, зовсім відділена від власності на капітал, завжди пропонувалася в надлишку. Тому зробилося необовязковим, щоб ця праця по нагляду виконувалася капіталістом. Таким чином, результатом поділу праці зявилося відокремлення управління, що стало розглядатися як особлива функцію будь-якої спільної праці.

У цей же період часу Ф. Енгельс указав на те, що варто розрізняти управління речами і управління людьми. Від цієї тези надалі будуть відштовхуватися багато вчених у своїх дослідженнях.

Однак до епохи імперіалізму функція управління здійснювалася самим капіталістом і невеликою групою наближених до нього осіб. Роль спеціально підготовлених керуючих особливо підсилюється в епоху розвитку монополістичного капіталізму. Зіштовхнувшись з конкуренцією, мінливим зовнішнім середовищем, керуючі розвивали систему знань про те, як краще використовувати ресурси.

Таким чином, передумовами і джерелами формування менеджменту як управління особливого роду є:

· індустріальний спосіб організації виробництва;

· розвиток ринкових відносин, основними елементами яких є попит, пропозиція і ціна.

Для систематизації етапів розвитку науки управління спочатку використовувався історичний підхід із застосуванням хронологічного принципу.

Американські вчені Г. Кунц і С. 0Доннел розробили більш докладну класифікацію підходів. Однак ця робота не дала бажаних результатів

Протягом всієї історії розвитку менеджменту вчені і дослідники управлінських проблем починали спроби розробити універсальну класифікацію шкіл менеджменту. Запропоновані ними класифікації носять, у відомій мері, умовний характер. Це порозумівається тим, що практично неможливо відбити усі відтінки різних поглядів і позицій, важко знайти один універсальний принцип, який варто покласти в основу класифікації.

Потреба розробки нових методологічних підходів безпосередньо повязана з бурхливим розвитком бізнесу, прискоренням науково-технічного прогресу.

1.2 Управлінській аспект розвитку маніпулятивних теорій

Як свідчить вітчизняний і закордонний досвід зміна політичної системи не веде автоматично до зміни в системі політичних комунікацій і трансформації типу управління суспільством, що використовує правляча еліта. У радянський період в основному використовувалися маніпулятивні системи комунікацій і ідеологічний тип управління, генетично повязаний з епохою Освіти і Великої французької революції.

Ідеологічний тип менеджменту виходить з того, що "ідея стає матеріальною силою, коли вона опановує масами". У цьому плані ідеологічний тип менеджменту створює і має як обєкт управління "масу": "масу пролетаріату", "селянську масу", "народні маси", "масу віруючих", у якій аннігілюється особистість. Соціологія визначає період появи мас як особливого соціального феномена на рубежі ХІХ - ХХ століть. У роботах Г. Тарда, Г. Лебона, Ш. Сігеле вперше був зафіксований феном мас. Маси відразу залучили до себе увага вчених, оскільки вони стали демонструвати форми поводження, відмінні від власне групових форм. Маси виникали як би випадково, не в силу деякої споконвічної "заданості", повязаної з якимись загальними ознаками індивідів, що утворять спільність, а скоріше зненацька, по тому чи іншому конкретному "приводу", їх характеризувала чітко виражена короткочасність існування, але саме головне, вони являли собою безліч індивідів, що відноситься до всіляких типів і видів традиційно виділюваних груп.

Маси завжди відрізняються від інших соціальних груп своєї меншою гомогенністю, з тієї причини, що вони випадковим спонтанним чином поєднують індивідів, що є носіями різноманітних видом діяльності. На відміну від традиційних груп (соціальних, демографічних, етнічних, регіональних), дійсно структуруючих суспільство в тих чи інших відносинах, по суті, маси завжди являють собою особливого роду аморфні, безструктурні соціальні спільності, що характеризуються "випадковим, невизначеним складом, нестійкістю, відносністю існування". Але найважливішою властивістю мас було те, що вони були носіями особливого, специфічного типу свідомості, що складається з перетинання чи сполучення групових свідомостей, але зводи не до них, що пізніше одержало визначення масової свідомості.

У ХХ сторіччі гуманітарні науки неодноразово представляли маси як концентрацію потенційної соціальної енергії, що тільки треба належним чином організувати і направити на досягнення історичних цілей. Ідея наявності потенційної енергії в масах особливо послідовно відстоювалася в марксизмі.

Таким чином, переконання що сформувалося в гуманітарних науках на рубежі XVІІІ - XІХ століть в тому, що політика і соціальне являють собою щось нероздільне, було багаторазово посилене, насамперед у марксизмі, ідеєю гегемонії соціального й економічного стосовно політичного. Наслідком установлення панування соціального над політичним стала поява нового типу комунікації - системи масової комунікації, за допомогою якої стала можливим взаємодія політичного і соціального в умовах індустріального суспільства.

Після закінчення Другої світової війни в Європі й Америці відбуваються глибокі соціально-економічні і політичні зміни, класова структура індустріального суспільства поступово трансформується в соціальну структуру постіндустріального. Границі між соціальними групами і шарами здобувають усе більш рухливий характер. Маса в її колишнім розумінні перестає існувати. У цих умовах ефективність чисто маніпулятивних технологій виявилася під сумнівом. Але процеси змін сучасного індустріального суспільства не привели зовсім до зникнення маси із соціального і політичного простору. Маса придбала інший образ, вона стала більш освіченою, більш інформованою, більш вимогливої до влади. Вона перестала задовольнятися прийняттям чужого змісту, більш того, вона стала випробувати недовіру до простих маніпулятивних технологій. Тому на їхню зміну приходять гуманітарні комунікативні технології, оскільки в умовах постіндустріального й інформаційного суспільства підсилюється тенденція, як до індивідуалізації людського життя, так і росте потреба до комунікації. Гуманітарні технології, на наш погляд, і вирішують з одного боку, проблему самореалізації людини і групи, і з іншого боку, проблему розвитку комунікації в рамках комунікативної стратегії. У контексті гуманітарних технологій людина виступає як своєрідна знакова система, високо інформативна і відкрита для контактів, що полегшує актуалізацію індивідуально-особистісних змістів, що виступають у цьому випадку в якості перетворюючого і преутвореного початку. Специфіка гуманітарних комунікативних технологій полягає в тому, що теоретично, вони не є індиферентними до екзистенціального чи етичного змісту дії. Вони найбільшою мірою залежні від гуманітарного змісту комунікативної практики, інакше вони не є гуманітарними, а просто - технологією соціальної маніпуляції. Гуманітарні технології припускають обовязкову наявність зворотного звязку, діалогу/спілкування між учасниками комунікативного процесу.

Як показує попередній досвід, маніпуляційні технології не створюють стійку структуру комунікативного середовища ні на рівні суспільства, ні на рівні держави. Щоб утримувати структуру маніпуляційного комунікативного середовища, завжди потрібна концентрація влади (політичної, фінансової, адміністративної, ідеологічної). Інакше кажучи, маніпуляційне комунікативне середовище не здатне до само відтворенню, його стійкість підтримується спеціальними зусиллями влади, позбавленої здатності до комунікативної дії.

Розділ 2. Аналіз підходів до теорії управління

2.1. Школа наукового управління

Виникнення сучасної науки управління відноситься до початку XX в. і повязано з іменами Ф. У. Тейлора, Френка і Лілії Гілбрет та Генрі Гантта. Важливою заслугою цієї школи було положення про те, що управляти можна "науково", спираючи на економічний, технічний і соціальний експеримент, а також на науковий аналіз явищ і фактів управлінського процесу і їхнє узагальнення.

Цей метод дослідження вперше був застосований до окремо узятого підприємства американським інженером Ф.У. Тейлором, якого варто вважати основоположником наукового управління виробництвом.

Термін "наукове управління" уперше був запропонований у 1910 р. Л. Брайдейсом. Після смерті Тейлора ця назва одержала загальне визнання стосовно до його концепції.

Метод дослідження Тейлора полягав у розділенні процесу фізичної праці і його організації на складові частини (праця виконавська і праця розпорядча) і наступному аналізі цих частин. Метою Тейлора було створення системи наукової організації праці, що базується на основі експериментальних даних і аналізі процесів фізичної праці і його організації.

Створюючи свою систему, Тейлор не обмежувався тільки питаннями раціоналізації праці робітників. Значну увагу Тейлор приділяв кращому використанню виробничих фондів підприємства. Вимога раціоналізації поширювалася також і на планування підприємства і цехів.

Функції здійснення взаємодії елементів виробництва були покладені на планове чи розподільне бюро підприємства, якому в системі Тейлора приділялося центральне місце.

Важливим внеском Тейлора було визнання того, що робота з управління - це визначена спеціальність. Основною задачею запропонованою їм системи Тейлор вважав зближення інтересів усього персоналу підприємства.

Філософську основу системи Тейлора склала концепція так називаної економічної людини, що одержала в той період широке поширення. В основі цієї концепції лежало твердження про те, що єдиним рушійним стимулом людей є їхні потреби. Тейлор вважав, що за допомогою відповідної системи оплати праці можна домогтися максимальної продуктивності праці. Інший помилковий принцип системи Тейлора полягав у проголошенні єдності економічних інтересів робітників і менеджерів. Цілі не були досягнуті.

Ідеї Ф. Тейлора були розвиті його послідовниками, серед яких у першу чергу варто назвати Генрі Гантта, найбільш близького його учня. Гантт вніс значний вклад у розробку теорії лідерства.

Френк Гілбрет і його дружина Ліліан Гілбрет займалися питаннями раціоналізації праці робітників і дослідженням можливостей збільшення випуску продукції за рахунок росту продуктивності праці.

Значний внесок у розвиток системи Тейлора вніс Г. Емерсон. Емерсон досліджував принципи трудової діяльності стосовно до будь-якого виробництва незалежно від роду його діяльності.

Генрі Форд продовжив ідеї Тейлора в області організації виробництва. У системі Тейлора центральне місце займала ручна праця. Форд замінив ручну працю машинами, тобто зробив подальший крок у розвитку системи Тейлора.

2.2 Класична (адміністративна) школа в управлінні

Класична чи адміністративна школа в управлінні займає відрізок часу з 1920 по 1950 р. Родоначальником цієї школи вважається Анрі Файоль, французький гірський інженер, видатний менеджер-практик, один з основоположників теорії управління.

На відміну від школи наукового управління, що займалася в основному питаннями раціональної організації праці окремого робітника і підвищенням ефективності виробництва, представники класичної школи зайнялися розробкою підходів до удосконалювання управління організацією в цілому.

Метою класичної школи було створення універсальних принципів управління. Файоль і інші відносилися до адміністрації організацій, тому часто класичну школу називають адміністративною.

Заслуга Файоля полягає в тім, що він розділив усі функції управління на загальні, стосовні до будь-якої сфери діяльності, і специфічні, стосовні безпосередньо до управління промисловим підприємством.

Послідовниками Файоля, що розвили і поглибили основні положення його доктрини, є Ліндал Урвік, Л. Гьюлік, М. Вебер, Д. Муні, Алфред П. Слоун, Г.Черч.

На основі розробок Файоля і його послідовників сформувалася класична модель організації, що базується на чотирьох головних принципах:

· чіткий функціональний поділ праці;

· передача команд і розпоряджень зверху вниз;

· єдність розпорядництва („ніхто не працює більш ніж на одного боса”);

· дотримання "діапазону контролю" (здійснення керівництва обмеженим числом підлеглих).

Усі вищевказані принципи побудови організації справедливі і для теперішнього часу, незважаючи на те, що досягнення НТП наклали на них визначений відбиток. Так, широке використання в практичній діяльності електронно-обчислювальної техніки спростило звязки між органами (ланками) управління в організації за рахунок прискорення обробки інформації.

У цілому ж для класичної школи менеджменту характерне ігнорування людини і його потреб. За це представники школи зазнають справедливої критики з боку теоретиків і практиків менеджменту.

2.3 Школа психології і людських відносин

Одним з недоліків школи наукового управління і класичної школи було те, що вони до кінця не усвідомлювали ролі і значення людського фактора, що у кінцевому рахунку є основним елементом ефективності організації. Тому школу психології і людських відносин, яка усунула недоліки класичної школи, часто називають неокласичною школою.

Перша спроба застосувати психологічний аналіз до практичних задач виробництва була почата професором Гарвардського університету США Г. Мюнстербергом.

У 20-30-і роки ХХ сторіччя зародилася школа людських відносин, у центрі уваги якої знаходиться людина. Виникнення доктрини "людських відносин" звичайно повязують з іменами американський учених Е. Мейо і Ф.Ротлісбергера, що відомі своїми дослідженнями в області соціології виробничих відносин.

Одною з головних відмінностей школи психології і людських відносин є внесення в неї біхевіоризму, тобто теорії людського поводження.

Одним із засновників школи психології і людських відносин є професор Школи бізнесу Гарвардського університету Елтон Мейо.

Представники школи "людських відносин" рекомендували приділяти серйозну увагу зміні неформальної структури при перебудові формальної структури організації. Формальний менеджер повинний прагнути до того, щоб стати і неформальним лідером, завоювавши "прихильності людей". Це - не проста задача, а "соціальне мистецтво".

До недоліків школи психології і людських відносин можна віднести ігнорування питань самоврядування і самоорганізації робітників у виробництві, ученими був явно завищений рівень впливу на робітників за допомогою соціально-психологічних методів.

Однак, незважаючи на критику, якій піддавалася школа психології і людських відносин, основні її положення знайшли згодом відображення в нових, більш складних і сучасних концепціях менеджменту.

Велике місце в дослідженнях учених, що примикають до школи психології і людських відносин, займають проблеми мотивації людей в організації. До числа дослідників, що приділили цим проблемам значну увагу, варто віднести: А. Маслоу, Ф. Герцбергера, Д. Макклеланда, К. Альдерфера.

Найбільш послідовно концепція мотивації розвита видним представником школи психології і людських відносин, професором школи менеджменту Мічіганського університету Дугласом Макгрегором. Макгрегор вніс значний вклад у розвиток теорії людських ресурсів, зосередивши свою увагу на питаннях лідерства, стилю керівництва, поводження людей в організаціях.

2.4 Школа науки управління (кількісна школа)

Становлення школи науки управління повязано з розвитком математики, статистики, інженерних наук і інших суміжних з ними областей знань. Найбільш відомими представниками цієї школи є Р. Акофф, Л. Берталанфі, С. Бір, А. Гольдбергер, Д. Фосрестер, Р. Люс, Л. Клейн, Н. Джорджеску-Реган.

Школа науки управління сформувалася на початку 50-х рр. ХХ ст. і успішно функціонує і в теперішній час. У школі науки управління розрізняють два головних напрямки:

1. розгляд виробництва як "соціальної системи" з використанням системного, процесного і ситуаційного підходів;

2. дослідження проблем управління на основі системного аналізу і використання кібернетичного підходу, включаючи застосування математичних методів і ЕОМ.

Системний підхід припускає, що кожний з елементів, що складають систему (розглянуту організацію), має свої визначені мети.

Процесний підхід ґрунтується на положенні про те, що усі функції управління залежать одна від одної.

Ситуаційний підхід безпосередньо повязаний із системним і процесним підходами і розширює їхнє застосування на практиці. Сутність його полягає у визначенні поняття ситуації, під якою мається на увазі конкретний набір обставин, які роблять вплив на організацію у визначений час.

Заслуга школи науки управління полягає в тім, що вона зуміла визначити основні внутрішні і зовнішні перемінні (фактори), що впливають на організацію.

Другий напрямок школи науки управління повязано з розвитком точних наук і, насамперед, математики. У сучасних умовах багато вчених називають цей напрямок новою школою.

Початок застосування математичних методів в економічних дослідженнях у XІХ ст. повязують з імям французького економіста А. Каунота (1801-1877).

Можливість використання математики для рішення економічних проблем викликала великий інтерес у суспільстві.

Ряд великих фахівців, таких як В.К.Дмитрієв, Г.А.Фельдман, Л.В.Канторович, внесли великий вклад у розробку і розвиток економіко-математичних методів (ЕММ).

Особливе місце належить Д.Е. Слуцькому, відомому своїми роботами по теорії імовірності і математичній статистиці. У 1915 р. він опублікував статтю "До теорії збалансованості бюджету споживача", що дуже вплинула на розвиток економіко-математичної теорії. Через 20 років ця стаття одержала світове визнання.

Перша в СРСР Лабораторія економіко-математичних методів була створена в 1958 р. в Академії наук B.C. Немчиновим.

У 1930 р. у м. Клівленді (США) була утворена асоціація "Міжнародне суспільство для розвитку економічної теорії в звязку зі статистикою і математикою", у яку входили відомі економісти І. Шумпетер, І. Фішер, Р. Фріш, М. Калецкий, Я. Тінберген і ін. Асоціація стала випускати журнал "Економетрика". Утворення цієї асоціації послужило відправним моментом створення математичної школи економістів.

Відмінною рисою науки управління є використання моделей. Моделі здобувають особливо важливе значення, коли необхідно приймати рішення в складних ситуаціях, що вимагає оцінки декількох альтернатив.

Таким чином, 50-і рр. XX ст. характеризуються формуванням нового етапу в розвитку управлінської думки. На основі синтезу ідей, висунутих у попередні періоди, дослідники прийшли до розуміння необхідності комплексного підходу до управління. Крім того, була сформульована ідея про те, що управління - це не тільки наука, але і мистецтво.

Розділ 3. Дослідження управлінських моделей

3.1 Особливості американської моделі управління

Вивчення американської моделі менеджменту становить відомий інтерес. Саме в США вперше сформувалася наука і практика менеджменту.

Американський менеджмент увібрав у себе основи класичної школи, засновником якої є Анрі Файоль. Американці Лютер Гьюлік і Ліндал Урвік зробили багато для популяризації основних положень класичної школи. Класична школа вплинула на формування всіх інших напрямків в американській теорії управління.

Перехід від екстенсивних до інтенсивних методів господарювання в 20-30-і рр. зажадав пошуку нових форм управління. Поступово склалося розуміння того, що для виживання виробництва необхідно змінити відношення до положення робітника на підприємстві, виробити нові методи мотивації і співробітництва між робітниками і підприємцями.

Сучасний американський менеджмент у такому виді, який склався в даний час, базується на трьох історичних передумовах:

1. наявність ринку;

2. індустріальний спосіб організації виробництва;

3. корпорація як основна форма підприємництва.

Американський економіст Роберт Хейлбронер указав на три основних історично сформовані підходи до розподілу ресурсів суспільства. Це - традиції, накази і ринок. Традиційний підхід має на увазі розподіл економічних ресурсів суспільства за допомогою сформованих традицій, від одного покоління до іншого. Командний підхід має на увазі розподіл ресурсів через накази. Ринковий підхід передбачає розподіл ресурсів за допомогою ринку, без якого будь-якого втручання суспільства. Цей підхід є найбільш ефективним.

Сучасна американська модель менеджменту орієнтована на таку організаційно-правову форму приватного підприємництва, як корпорація (акціонерне товариство), що виникло ще на початку XІX ст.

Американські корпорації широко використовують у своїй діяльності стратегічне управління. Це поняття було введено в побут на стику 60-70-х рр., а в 80-і рр. ХХ ст. охопило практично всі американські корпорації.

Основою стратегічного управління є системний і ситуаційний аналіз зовнішнього (макрооточення і конкуренти) і внутрішнього (наукові дослідження і розробки, кадри і їхній потенціал, фінанси, організаційна культура й ін.) середовища.

Найважливішою складовою частиною планової роботи корпорації є стратегічне планування, що виникло в умовах насичення ринку й уповільнення росту ряду корпорацій. Стратегічне планування створює базу для прийняття ефективних управлінських рішень.

Для зниження опору робітників організаційним змінам, що відбуваються в корпораціях, розробляються програми підвищення "якості трудового життя", за допомогою яких працівники корпорації залучаються до розробки стратегії її розвитку, обговоренню питань раціоналізації виробництва, вирішенню різноманітних зовнішніх і внутрішніх проблем.

Американські вчені продовжують ставити і розробляти реальні проблеми менеджменту. Американська практика підбора керівників робить головний акцент на гарні організаторські здібності, а не на знання фахівця.

3.2 Характеристика японської моделі управління

За останні два десятиліття Японія зайняла лідируюче положення на світовому ринку. На її частку приходиться 44,5% загальної вартості акцій усіх країн світу. І це притім, що населення Японії складає всього 2% від населення земної кулі.

Однієї з головних причин стрімкого успіху Японії є застосовувана нею модель менеджменту, орієнтована на людський фактор. При цьому японці розглядають не одну людину (особистість), як американці, а групу людей.

Японці вище інших ставлять соціальні потреби (приналежність до соціальної групи, місце працівника в групі, увага і повага навколишніх). Тому і винагорода за працю (стимули) вони сприймають через призму соціальних потреб.

На відміну від працівників інших країн, японці не прагнуть до безумовного виконання правил, інструкцій і обіцянок. З їхнього погляду, поводження менеджера і прийняття їм рішень цілком залежить від ситуації. Головне в управлінському процесі - це вивчення нюансів обстановки, що дозволяють менеджеру прийняти правильне рішення.

До розвитку в Японії капіталістичного способу виробництва їй була характерна зрівняльна винагорода за працю. Становлення машинного виробництва зажадало розробки системи мотивації праці з урахуванням сформованого прагнення працівників до зрівнялівки й особистого внеску кожного з них. Вихід був знайдений у розробці системи оплати праці працівників по вислузі років.

Найсильнішим засобом мотивації в Японії є "корпоративний дух" фірми. В основі його лежить психологія групи, що ставить інтереси групи вище особистих інтересів окремих працівників.

Центральне місце в оперативному управлінні японського менеджменту займає управління якістю. В усіх сферах японської економіки в даний час діють групи (кружки) якості, у яких крім робітників включаються майстри й інженери. Японська система управління якістю не дає збоїв. Це є результатом її продуманості і простоти.

На початку 70-х рр. ХХ ст. віце-президент автомобільної компанії "Тойота" Т. Оно запропонував систему організації праці "Канбан". Суть її полягає в тім, що на усіх фазах виробничого процесу відмовилися від виробництва продукції великими партіями і створили безперервно-потокове виробництво.

Останнім часом американські корпорації почали впроваджувати в себе нововведення, які привели японські фірми до значного успіху.

Однак не всі методи управління, використовувані в Японії, приживаються на американській землі. Не можна переносити одну модель менеджменту в економіку іншої країни без врахування її специфічних умов і, насамперед, психологічних і соціально-культурних факторів.

3.3 Західноєвропейська модель управління

Помітний вплив на формування менеджменту зробили англійські дослідники. Так, англійці Р. Фелк і Л. Урвік займалися розробкою принципів управління.

Англійські учені внесли істотний вклад у розробку методу "дослідження операцій", що вперше зародився в Англії в 40-х рр., у звязку з необхідністю вирішення деяких військових стратегічних і тактичних задач. Надалі центр робіт перемістився в Америку.

У Франції питаннями наукового управління займалися Анрі Луі Ле Шательє Шарль Фремен-виль брати Андре й Едуард Мішлен. Неоціненний внесок у розуміння менеджменту як науки вніс Анрі Файоль.

Проблемами наукового управління виробництвом у Німеччині займався Вальтер Ратенау. Величезний внесок у дослідження принципів організації уніс відомий німецький соціолог Макс Вебер, що розробив "ідеальний тип" адміністративної організації, названий їм терміном "бюрократія". Особливої уваги заслуговують роботи з організації виробництва, що виконав Кароль Адамецький. Західнонімецькі теоретики школи "людських відносин" виступали за більш твердий підхід до управління персоналом, чим їхні колеги в США і Японії.

В Англії, Голландії, Норвегії, Швеції й інших країнах Заходу широко пророблялися також питання залучення працівників до "участі в управлінні".

Західноєвропейські учені вплинули на формування підходу до управління з позиції "соціальної людини". Цей підхід дозволяв вивчати поводження людей з погляду впливу на них групового поводження.

У 1929-1933 р. передові капіталістичні країни охопила світова криза. У цей же період часу англійським ученим Дж. М. Кейнсом була сформульована концепція державного регулювання економіки. Кейнс обґрунтував необхідність державного втручання в економіку.

Великий вплив на розвиток усієї Європи в післявоєнні роки зробив німецький учений, політик, міністр економіки і канцлер Людвіг Ерхард. Під керівництвом Ерхарда Західна Німеччина домоглася економічного дива. Концепція "соціального ринкового господарства" (по Ерхарду) містить у собі два основних положення:

1. посилення державного регулювання у всіх сферах господарювання;

2. введення індикативного планування, що прийшло на зміну директивного планування. Індикативне планування припускає встановлення планів і показників, досягнення яких є найбільш бажаним.

Політика Ерхарда одержала підтримку всіх прошарків суспільства, а також вчених і практиків, що займаються питаннями управління.

Розділ 4. Тенденції розвитку методології управління

4.1 Становлення методології науки управління

В умовах сучасного ділового світу, що нерідко виявляється непередбаченим і неконтрольованим, традиційні механізми "наукового менеджменту" стають непродуктивними. Традиційна управлінська наука усе менше відповідає практичним інтересам менеджерів, оскільки фокусує свою увага на аналізі, прогнозуванні і управлінні. В умовах мінливості зовнішнього середовища виникає нова наука управління, що концентрує свою увагу на хаосі, складності і самоорганізації. Сьогодні вчені створюють методи, за допомогою яких складні системи можуть ефективно справлятися з невизначеністю і швидкими змінами. Це відкриває можливість плідного діалогу між практикою управління і наукою, успішного використання досягнень науки в практиці.

Представляється, що перші успішні спроби зробити практичні висновки з положення минулого, що створилося, розпочато в Японії, де почали активно проводити дезинтеграцію великих компаній, спрощувати управлінську ієрархію на фірмах, прискорюючи на цій базі інноваційні процеси і підвищуючи їхню ефективність. Це привело до зниження витрат і посиленню позицій японських фірм на світовому ринку.

Щоб зрозуміти, що являє собою нова наука управління і яка її методологія, необхідно показати, що виявилося джерелом науки управління як такої.

Яскравим прикладом може служити книга Ф.Тейлора "Принципи наукового управління" (Нью-Йорк, 1919 р.), у якій були викладені основні принципи ефективної промислової організації. Сьогодні вона визнається класичною. Ідеї Тейлора допомогли багатьом промисловим компаніям придбати той вид, що вони мають сьогодні, а також визначити задачі управління для декількох поколінь менеджерів.

На книгу Тейлора глибокий вплив зробили проблеми, що турбували в той час науку, зокрема фізику. У XІХ ст. закони руху Ньютона вперше були використані для аналізу сил, що впливають на складні фізичні системи, дозволяючи тим самим ученим прогнозувати поводження цих систем. Принципи термодинаміки, що одержали розвиток у другій половині століття, заповнили один відсутній елемент у теорії Ньютона - теплові взаємодії. Завдяки цим принципам стало можливим довести до завершення ньютоновську концепцію фізичного світу. Обидві ці теорії дозволяли вченим розраховувати, як машини можуть функціонувати з максимальною ефективністю.

Ф.Тейлор запропонував замінити індивідуальну оцінку кожного робітника науковим підходом до управління. Менеджери повинні були відокремити планування роботи від її безпосереднього виконання і залишити за собою право вибору методів виконання конкретної задачі. Аналізуючи всі етапи робочого процесу і створюючи стандарти для кожного з них, вони могли визначити найкращий метод виконання задачі, що гарантує максимальну ефективність.

Ці й інші специфічні поради Тейлора по управлінню відбивали наукове представлення XІХ ст. - розподіл цілого на окремі частини для того, щоб краще здійснювати контроль над ними. Дійсно, методика функціонального поділу (відділ планування, відділ заробітної плати, відділ стандартизації технології й устаткування і т.п.) є засобом досягнення зазначеної мети.

Принципи Тейлора ознаменували революцію в управлінні й організації праці. Протягом десятиліть його ідеї сприяли масовому росту продуктивності праці і підвищенню рівня життя.

Однак досвід останніх 20 років показав, що в новій ситуації використання цих принципів веде до катастрофи. В умовах швидко мінливих ринків, квантифікація роботи, відділення планування від виконання, ізоляція робітників один від одного створюють такі організаційні структури, що важко в короткий термін пристосувати до змін, що відбуваються.

Сьогодні менеджери повинні заново осмислити фундаментальні елементи системи Тейлора: організація праці, мотивація робітника, задачі управління. Більшість нових управлінських ідей є або прямими, або непрямими відгуками на неадекватність первісної моделі Тейлора. Однак основні принципи нової управлінської парадигми залишаються поки неясними.

4.2 Підхід сучасної науки до вирішення проблем хаосу

Важливим кроком у розвитку методології сучасної науки управління зявилося формування "теорії хаосу". Так, широко відома на Заході книга Дж. Гліка "Хаос: становлення нової науки" дуже впливає на розвиток методології як природних, так і гуманітарних наук, у тому числі на розвиток теорії менеджменту.

Вивчення і рішення проблеми хаосу актуально і для розвитку економіки, особливо республік колишнього СРСР і країн Східної Європи. Темп, глибина і всеохоплення змін, що там відбуваються, не мають аналогів у новій історії.

Основним "каталізатором" теорії хаосу були дослідження вченого-метеоролога Е.Лоренца.

На початку 60-х років нинішнього сторіччя він розробив програму компютера, що копіювала систему погодних умов. Набираючи незліченну кількість разів цифри, що представляли початковий стан вітру і температури, Лоренц створив у результаті малюнок погоди. Як більшість вчених він вважав, що невеликі зміни в первісних умовах, що він заклав у компютер, приведуть також до невеликих змін в еволюції всієї системи. Однак він знайшов, що навіть дрібні зміни викликали величезні зміни в картині погоди.

Заінтриговані загадкою Лоренца, учені з різних областей науки почали проводити експерименти з копіюванням інших фізичних систем. У підсумку вони знайшли ідентичні явища. Нескінченно малі зміни в початкових умовах могли зробити глибокий вплив на еволюцію всієї системи.

Те, що було вірним для погоди, виявилося в однаковій мірі вірним для більшості фізичних систем, а також економічних систем як макро-, так і мікрорівня.

Розуміння того, що навіть невеликі зміни можуть привести до радикальних наслідків у поводженні системи, істотно змінило бачення вченими навколишнього світу. Той упор на передбачуваність і управління, що робився в XІХ ст., проклав шлях до розуміння влади хаотичності наприкінці XX ст. Як правило, на практиці важко прогнозувати поводження навіть щодо простих систем, а тим більше складних.

Це не означає, що хаотичні системи не мають "малюнка". Другий висновок теорії хаосу полягає в тім, що незважаючи на удаване випадкове поводження таких систем, визначені поведінкові "малюнки" можна угадати. Дійсно, системи не перестають існувати, визначені шляхи їхнього розвитку мають конкретний сенс. У всякому разі вони виникають часто, і прихильники теорії хаосу називають такі шляхи "дивними", "приваблюючими".

Так, хоча метеорологи не можуть із упевненістю сказати, яка погода буде в конкретний день у майбутньому, вони можуть розрахувати імовірність визначеного виду можливої погоди. Іншими словами, "дивні", "приваблюючі" шляхи дозволяють ученим визначити в межах широких статистичних параметрів, що, як очевидно, зробить система, але не дають можливості установити точно, коли це відбудеться. Причинно-наслідкова точність традиційної фізики була замінена оцінкою імовірності.

Крім того, спосіб, по якому учені визначають "малюнки, що прогнозуються," поводження в системі, став іншим. Замість того, щоб намагатися розбити систему на складові частини і проаналізувати поводження кожної з них окремо, (тобто зробити так, як це робили в часи Тейлора), необхідно було навчитися цілісного підходу, фокусуючи увагу на динаміці всієї системи.

Замість того, щоб спробувати пояснити, як порядок вписується в частині системи, робиться упор на те, яким чином порядок є результатом взаємодії цих частин у цілому. Відомий теоретик в області управління Л.Гьюлік у середині 60-х років писав з цього приводу, що, по-перше, люди не так прості, як машини; по-друге, менеджерам приходиться мати справу не тільки з конкретними працівниками, але і з цілими групами, де діє так багато соціальних факторів, що їх важко навіть просто виявити, не говорячи про те, щоб точно вимірити їхню величину і значимість; по-третє, фактори зовнішнього середовища незліченні. Тому теорію управління і результати наукових досліджень варто розглядати не як абсолютну істину, а як інструменти. Вони допомагають менеджеру прогнозувати, що може, цілком ймовірно, відбутися, сприяючи тим самим прийняттю більш правильного рішення.

Цікаве в цьому плані дослідження, проведене співробітниками інституту Santa Fe (шт. Нью-Мексика), що спеціалізуються на аналізі систем, що самоорганізуються. Його описує М.Вуолдроп у книзі "Складність: життя на грані хаосу".

Дослідники розробили деякі основні правила, що Вуолдроп називає "складні адаптивні системи". Ці системи, на його думку, найбільш успішні в природі. Вони мають кілька загальних характеристик:

· по-перше, є самокерованими, тобто складаються з мережі агентів, що діють самостійно, незалежно одна від одної і без управління з центральної ланки;

· по-друге, ці "агенти" можуть поєднуватися і створювати кооперативний "малюнок" поводження. Вони можуть організовуватися в групи, суспільства, що кооперуються і створюють "малюнки" поводження більш високого порядку. Цього не може зробити окремий "агент". Самоврядування стає можливим завдяки визначеному виду зворотного звязку. Іншими словами, системи, що самоорганізуються - це пізнавальні системи особливого роду. Здатні до пізнання через зворотний звязок із зовнішнім середовищем, вони також уводять це пізнання (інформацію) у свою структуру;

· по-третє, можна сказати, що самоврядування через зворотний звязок дозволяє цим системам діяти за допомогою "рухливої спеціалізації". Подібним чином йшов розвиток японського менеджменту. Такі системи характеризуються тим, що Вуолдроп називає "постійною новизною".

Економісти інституту Santa Fe, намагаючись використовувати теорію складності для опису специфічних організаційних проблем, з якими зіштовхуються менеджери, створюють компютерні аналоги економічних угод, трансакцій приблизно так, як Е.Лоренц створював модель погодних умов. Їх ціль - змоделювати складні ринкові "малюнки" поводження, створивши їх на підставі взаємодії обмеженого числа простих будівельних блоків. Замість того, щоб розглядати економіку як якусь ньютоновську машину, вони дивляться на неї як на щось органічне, адаптивне і живе.

Завдяки теорії хаосу стали зрозумілими вади традиційних математичних моделей світу, що створювали фізики. Моделі хаосу вказали на недоліки елегантних математичних моделей неокласичних економістів.

Створення моделі економічного поводження - нелегка задача. Хоча програмістам потрібно лише змоделювати прості "малюнки" поводження окремих агентів, а потім дати можливість самоорганізації доробити все інше, проте не завжди легко зрозуміти, які саме "малюнки" поводження приведуть до створення моделі, що точно відбиває реальність. Поки ще дослідники інституту Santa Fe не створили переконливу компютерну версію економіки в цілому. Разом з тим вони вважають, що виходячи з теорії хаосу зможуть точно змоделювати всю економіку, а компютерна система могла б бути використана як "модель польоту" для прийняття економічних рішень.

Така програма допомагала б розрахувати імовірність циклів розквіту й упадку, створити модель наслідків проведення тієї чи іншої політики уряду, указати на те, які зміни в поводженні споживача чи продавця можуть привести до більш сприятливого розвитку економіки.

4.3 Формування нового підходу до управління

Роботи з теорії хаосу і теорії складності вплинули на теорію управління. Прикладом служить дуже популярна в останні роки книга П.Сенджа "Пята дисципліна: мистецтво і практика пізнання організації". Якщо для Тейлора головні проблеми - неефективність і безглузді витрати, то для Сенджа - хаос, складність і їхній наслідок - утрата мети (безцільність).

Критикуючи тейлоровську систему поділу праці на складові частини (як і всю науку XІХ сторіччя), Сендж відзначає, що із самого початку нас учать розбивати проблему на частини, світ - на фрагменти. Хоча, видимо, у результаті складні задачі стають більш легкими для управління, ми платимо за це сховану від очей величезну ціну, не можемо бачити наслідки наших дій, утрачаємо почуття звязку стосовно більшого, до цілого.