34

Економічні ефекти фінансових методів торгової політики.

ПЛАН.

• Вступ. 3
• Розділ 1. Міжнародна торгівля та торгова політика. 5
• • 1.2 Міжнародна торгівля та її розвиток. 5
  • 1.2 Торгова політика: сутність та основні інструменти її здійснення. 9
• Розділ 2. Економічні аспекти торгової політики. 15
• • 2.1 Аналіз економічного ефекту від застосування тарифних методів торгової політики. 15
  • 2.2 Вдосконалення методів виміру тарифного ефекту. 21
  • 2.3 Нетарифні методи торгової політики 23
• Розділ 3. Світовий досвід напрацювання торгової політики. 25
• • 3.1 Торгова політика країн з розвинутою ринковою економікою. 25
  • 3.2 Торгова політика країн з перехідною економікою. 28
• Висновок. 31
• Список використаної літератури. 34
• Вступ.
• Актуальність теми. В даний час зявилися реальні перспективи створення дійсно відкритої економіки в нашій країні, її ефективної інтеграції у світове господарство. Активне використання зовнішньоекономічного фактора сприяє подоланню негативних процесів в економіці і подальшому розвитку ринкових відносин.
• Розвиток зовнішньої торгівлі, зокрема нарощування експорту країни на світовому ринку, збільшення або, принаймні, збереження його питомої ваги у світовій торгівлі є надзвичайно важливим чинником функціонування національної економіки будь-якої держави.
• Експортний потенціал України визначається обсягами товарів і послуг, які можуть бути вироблені в економічній та соціальній сферах і реалізовані на світовому ринку з максимальною користю для країни. Як відомо, Україна завжди мала досить значний експортний потенціал. Маючи площу, що становить 0,4% світової суші, і чисельність населення близько 0,8% загальної його кількості, Україна виробляла у 1990 році 5% світової мінеральної сировини та продуктів її переробки. Розвідані запаси корисних копалин України оцінюються приблизно в 7 трильйонів, а за деякими даними - в 12-14 трильйонів доларів США. Участь України у світовому видобутку марганцевої руди становила 32 відсотки. Україна має також розвинену базу алюмінієвої сировини й експортувала свого часу до 30% глиноземів та 18% каолінів, що видобуваються у світі. Виробничі потужності металургійного комплексу становлять: у виробництві сталі - 54 млн т, чавуну - 52 млн т, готового прокату - 41,5 млн т. За цими показниками Україна посідає пяте місце в світі після Японії, США, Китаю та Російської Федерації. На жаль, нині ці потужності сповна не використовуються, але відповідний потенціал поки що зберігся.
• Крім того, Україна має конкурентоспроможні технології аерокосмічної галузі, суднобудування, виробництва нових матеріалів, біотехнології, регулювання хімічних, біохімічних та біофізичних процесів. Великий експортний потенціал мають також агропромисловий та енергетичний комплекси країни.
• Вищенаведені факти дають підстави стверджувати, що Україна має можливості для поліпшення своїх позицій на світовій господарській арені і тому постає гостра необхідність вивчення фінансових аспектів на яких будується зовнішньоекономічна діяльність. Практична затребуваність такого роду наукових досліджень, не розробленість окремих, але в сучасних умовах дуже важливих питань теорії, методології і практики проведення зовнішньоекономічних операцій свідчить про актуальність даної проблеми, що й обумовило вибір теми курсової роботи.
• Мета і завдання дослідження. Основною метою курсової роботи є дослідження економічного ефекту торгової політики країни
• Поставлена мета обумовила необхідність вирішення ряду взаємозалежних завдань:
• · розкрити сутність і зміст міжнародної торгівлі та торгової політики;
• · виявити вплив інструментів торгової політики на економічну ефективність її здійснення;
• · вивчити світовий досвід напрацювань торгової політики.
• Предмет дослідження. Предметом дослідження є теоретико-методологічні і прикладні проблеми формування торгової політики країни.
• Обєкт дослідження. Обєктом дослідження є торгова політика держави.
• Теоретичною методологічною основою курсової роботи являються основні положення і висновки, сформульовані в наукових фундаментальних працях вітчизняних і закордонних економістів в області теорії міжнародної торгівлі
• В якості емпіричної бази дослідження використані законодавчі і нормативні документи регулюючі проведення зовнішньоекономічної діяльності.
• Інформативною основою є праці українських і закордонних фахівців в області теорії міжнародної торгівлі; матеріали наукових конференцій; періодичної преси.
• У ході дослідження використовувалися загальнонаукові методи, методи порівнянь, угруповань, спостереження, обстеження, комплексної оцінки, аналітичні процедури й ін.
• Робота складається із вступу, трьох глав, висновку, списку використаної літератури, додатків в яких послідовно розкриваються основні завдання дослідження.

Розділ 1. Міжнародна торгівля та торгова політика.

1.2 Міжнародна торгівля та її розвиток.

Міжнародна (зовнішня) торгівля - стародавня і традиційна форма міжнародних економічних відносин. Відповідно до історичних досліджень, зовнішня торгівля є більш стародавня ніж ремесло і землеробство. На відміну від внутрішньої торгівлі, зовнішня торгівля забезпечує рух товарів між державами, що неминуче породжує визначені протиріччя і проблеми, що випливають із тривалих відстаней і фактора часу, розходження традицій, національних грошей і т.д.

Роль зовнішньої торгівлі в міжнародних економічних відносинах постійно зростала. Ріст зовнішньої торгівлі не був рівномірним, але це не змінювало загальної тенденції її розвитку. Багато економістів установлюють причинно-наслідковий звязок між ростом зовнішньої торгівлі і зростанням світового виробництва і добробуту. Хоча ця точка зору не безперечна. Але порівняно недавно Світовий банк провів дослідження економічного росту 40 країн, що розвиваються, які були згруповані по торговій орієнтації. Результати дослідження підтвердили відзначений вище причинно-наслідковий звязок.

У цілому за період з кінця XІ до початку XX ст. світова торгівля розвивалася досить швидкими темпами - у середньому 3,5% на рік.

Розвиток зовнішньої торгівлі був припинений першою світовою війною. Після війни ріст відновився, але потім був перерваний періодом "Великої депресії" і другою світовою війною.

Після другої світової війни зовнішня торгівля відновилася і стала розширюватися винятково швидко. З 1947 по 1973 р.р. обсяг світового експорту щорічно зростав на 6%. На початку 80-х років був деякий застій у розвитку зовнішньої торгівлі, викликаний "нафтовим шоком". З 1984 р. підйом зовнішньої торгівлі відновився і до 1990 р. темпи приросту світового експорту досягли 7% у рік. У цілому за останні 50 років відбувся різкий, "вибуховий ріст" експорту товарів: з 25 млрд. дол. у 1939 р. до 2500 млрд. дол. у 1987 р., тобто в 100 разів!

Якщо порівняти середньорічні темпи зростання світового виробництва і світового експорту товарів за останні 50 років, то темпи росту експорту в 1,5 рази перевищили темпи зростання виробництва. Таким чином, зовнішньоторговельна орієнтація світової економіки істотно зросла. Сьогодні частка імпорту в загальній пропозиції готових товарів на ринках збільшилася в 3 рази в порівнянні з 1950 р. і досягла в США більш 20%, у ФРН - 30%, Великобританії - 30%, Норвегії - більш 60%. В даний час економіка будь-якої країни світу, якщо вона не проводить політику штучної ізоляції від світового ринку, залежить від участі в зовнішньоторговельному обороті.

Зовнішня торгівля оцінюється за допомогою базових понять експорту, імпорту і зовнішньоторговельного обороту.

Експорт - це кількість товарів (у натуральному чи вартісному вимірі), вивезених із країни.

Імпорт - це кількість товарів (у натуральному чи вартісному вимірі), завезених у країну через митний кордон.

Уся сума експорту й імпорту країни представляє її зовнішньоторговельний оборот. Якщо позначити зовнішньоторговельний оборот - З, експорт - Е, імпорт -І, то формула обороту зовнішньої торгівлі З = Е + І. При цьому варто памятати, що оборот зовнішньої торгівлі країни розраховується у вартісних одиницях, оскільки включає різнорідні товари, не порівняні в натуральному вимірі. По окремих товарах можна вимірити експорт і імпорт у натуральних одиницях (штук, тонн, метрів).

Дуже важливим поняттям є баланс зовнішньої торгівлі. Якщо позначити баланс зовнішньої торгівлі країни Б, то формула балансу зовнішньої торгівлі:

Б = Е - І

Баланс зовнішньої торгівлі може мати позитивну чи негативну величину, і рідко зводиться до нуля. Відповідно можна говорити про позитивне чи негативне сальдо торгового балансу країни. Негативне сальдо торгового балансу означає виникнення пасивного торгового балансу. І, навпаки, позитивне сальдо характеризує активний торговий баланс країни.

Для аналізу розвитку такого багатогранного явища, як зовнішня торгівля, застосовується система показників. Деякі показники відбивають темпи росту світової торгівлі. До таких, наприклад, відноситься показник темпів росту світового експорту (Т):

Т = (Е1 : Е0) * 100%;

де, Е1 - експорт поточного періоду,

Е0 - експорт базисного періоду.

Крім того, застосовується ряд показників, що характеризують залежність економіки країни від зовнішньої торгівлі. До таких відносяться:

експортна квота (Ке):

Ке = (Е / ВВП) * 100%,

де, Е - вартість експорту,

ВВП - валовий внутрішній продукт країни за рік;

імпортна квота (Кі):

Кі = (І / ВВП) * 100%,

де, І - вартість імпорту,

ВВП - валовий внутрішній продукт країни за рік.

Зовнішньоекономічна діяльність резидентів України регулюється Законом України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16.04.91 р. №959-XII.

Резиденти України мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність, якщо така діяльність передбачена їх статутними документами, з моменту набуття ними статусу юридичної особи.

Зовнішня торгівля є одним із головних стабілізуючих факторів національної економіки. Протягом 1999 - 2001 р. внаслідок зростання експорту його питома вага у ВВП збільшилася від 17,9 % до понад 40 %, що забезпечило зростання кількості робочих місць і значною мірою сприяло виведенню економіки України з кризи. Як видно зі зведеного зовнішньоторговельного балансу України (див. табл. 1.1) як у 2000 так і у 2001 році експорт перевищував імпорт.

Таблиця 1.1

Зведений зовнішньоторговельний баланс України (млн. дол. США)

За даними Держкомстату України

Товарна структура українського експорту протягом років майже не змінилась. Найбільшу питому вагу в загальному експорті, як і раніше, мають неблагородні метали, включаючи чорні, машини, устаткування, механізми та засоби наземного, повітряного та водного транспорту, продукція хімічної та повязаних з нею галузей промисловості, мінеральні продукти, продукція агропромислового комплексу та харчової промисловості, ліс, пиломатеріали.

Найбільшу питому вагу в імпорті займає паливно-енергетична продукція, а також машини, устаткування, механізми, засоби транспорту, будматеріали, побутова техніка. В загальних обсягах імпорту продукція, що спрямовується на задоволення потреб вітчизняного виробництва, забезпечення його функціонування складає понад 80 %.

Але все ж таки, не дивлячись на те, що спостерігається стала тенденція до покращення економічної ситуації Україна, ставши на шлях ринкової трансформації і прийнявши тим самим загальноприйняті на міжнародному рівні “умови гри”, опинилася у конкурентному середовищі, до якого її економіка виявилась не підготовленою.

Посилення сировинного перекосу в структурах виробництва та експорту, деградація переробних галузей, невиправдана втрата традиційних ринків збуту української продукції та інші деструктивні явища свідчать про те, що вектор розвитку зовнішньоекономічних відносин України не відповідає потребам стабілізації та розвитку національної економіки.

Сучасний стан зовнішньої торгівлі, цієї основної складової зовнішньоекономічних відносин, зумовлює актуальність пошуку шляхів розвитку експортного потенціалу України. Вирішення цієї проблеми має не тільки суто економічне, а й величезне політичне значення, тому що експортний потенціал країни визначає її становище у всесвітньому поділі праці, а також авторитет та впливовість у міжнародних відносинах. Динамічний ефективний розвиток експортного потенціалу - запорука досконалої структури національної економіки.

Слід зазначити, що нарощування експортного потенціалу - найбільш складне завдання економічної реформи. Формулюючи експортну стратегію в Україні, необхідно передбачити насамперед вирішення наступних основних проблем:

· диверсифікація ринків збуту вітчизняних товарів та послуг;

· подолання монокультурності експортних поставок через збільшення частки продукції високого рівня обробки;

· збільшення поставок наукоємної, високотехнологічної продукції і доведення її питомої ваги до рівня, властивого розвинутим країнам;

· поліпшення механізму управління зовнішньоекономічною діяльністю, впровадження ефективних форм взаємодії із зарубіжними країнами на основі підвищення мобільності товарів, послуг, капіталів та робочої сили.

Існує думка, якщо Україна у найближчі роки не зможе розвязати ці проблеми, то на світовому ринку за нею остаточно закріпиться роль постачальника сировини, напівфабрикатів та товарів з невисоким рівнем переробки.

Зростаюча загроза такого розвитку подій вимагає звільнитися нарешті від ілюзій і тверезо оцінити можливості виходу України на світову господарську арену. Усупереч тому, що продукція, яка виробляється в Україні має високу енерго- та матеріалоємність, вимоги вітчизняних стандартів на продукцію поки що не відповідають міжнародному рівню. За наявності ще цілого ряду технологічних, управлінських, інституціональних та інших несумісностей сподівання на швидке інтегрування України у світову економічну систему виглядають нині вельми проблематичними. Тому у зовнішньоекономічній сфері Україні необхідно перш за все ретельно зберігати і розширювати всі ті ринки, на які в даний час поставляється вітчизняна продукція.

Розвиток торговельно-економічного співробітництва з Росією та іншими країнами СНД дав би можливість Україні збільшити обсяги валового продукту від взаємної торгівлі з ними майже на 50 відсотків, у той час як вірогідність збільшення цього показника на основі розвитку торгівлі з країнами далекого зарубіжжя обмежена лише 4-8 відсотками і стосується в основному експорту сировинних товарів.

1.2 Торгова політика: сутність та основні інструменти її здійснення.

Розвиток економічної політики визначається перетинанням обєктивних закономірностей з економічними інтересами і цінностями на національному рівні. В останні десятиліття в цю орбіту усе більше утягують колективні інтереси економічних блоків. Слід зазначити, що тут може мати місце визначена протидія з боку окремих держав чи їхнього блоку, оскільки та чи інша національна, політика може ущемляти конкретні економічні інтереси. У такій ситуації необхідно орієнтуватися на баланс інтересів держав, що досягається шляхом компромісу чи взаємних поступок. Це визначає наявність альтернативних варіантів зовнішньоекономічної політики, серед яких центральне місце займають важелі тиску чи опору, а у випадку відсутності таких погроз - вибір інструментів, що дозволяють враховувати національні інтереси держав при проведенні зовнішньоторговельної політики.

В основу торгової політики, здійснюваної країнами світового співтовариства, покладені три основних напрямки: „Північ-Північ”, „Північ-Південь”, „Південь-Південь”. Торгова політика системи „Північ-Південь” являє собою вертикальну модель міжнародного поділу праці, де країна що розвивається здійснює вивіз усіх видів ресурсів, а ввозить техніку, продовольство і товари тривалого користування. Така модель взаємин відрізняється відсутністю взаємодоповнюваності економіки, що не властиво взаєминам країн системи „Північ-Північ”.

У будь-якому випадку, якщо мова йде про торгову політику Півночі чи Півдня, то варто мати на увазі, що вона проводиться в руслі зовнішньоторговельної чи міжнародний політики. При цьому перша з них являє собою цілеспрямований вплив держави на торгові відносини з іншими країнами. В другому ж випадку одержують відображень колективні інтереси груп країн, монополій, фінансово-торгових і інших угруповань. Світовий досвід здійснення такої політики заснований на принципах вільної торгівлі і протекціонізму.

Дослідження при цьому показують, що по тимчасовому параметрі підключення мір протекціонізму чи лібералізації торгівлі всі держави відрізняються одна від одної. Так, наприклад, ряд держав свої реформи починають із твердого курсу на керування політикою імпорту інші ж - з повної її лібералізації. Так, наприклад Південна Корея, Бразилія й інші країни спочатку створювали умови і надали ряд пільг для ввозу тих товарів, що використовувалися винятково для виробництва експортної продукції, а непричетний до експортного виробництва імпорт тих чи інших товарів або обмежувався, або заборонявся. Подібну методику використовував у своїй політиці Тайвань, де проводилася політика імпортозаміщення. Більш диференційовані прийоми спостерігалися в досвіді Малайзії, де обмеження встановлювалися в залежності від кількісних параметрів експорту тієї чи іншої продукції, що випускається фірмами чи виробленим підприємствами галузі.

Тим часом для ефективності торгової політики принципово важливий вибір шляху здійснення імпортозаміщення. Так, багато країн не рахували потрібним збільшити ступінь обробки експорту і вибрали екстенсивний шлях розвитку (Аргентина). Інші країни, наприклад Бразилія, пішли по шляху збільшення ступеня глибокої обробки власних товарів. В умовах мінливої конюнктури світового ринку аргентинський варіант став гальмом розвитку економіки, тоді як бразильський - локомотивом росту, оскільки із самого початку був націлений на застосування інтенсивного, а не екстенсивного способу розвитку народного господарства. Це означає, що результатом торгової політики, що проводиться з використанням першого чи другого методу, будуть різні наслідки в економіці в залежності від виборі цілей другого і третього порядку, точного визначена "точок росту" і вибору витратного або економічного варіанта реалізації реформи. Однак слід зазначити що в порівнянні з початковим етапом реформування економіки, сучасний період характеризується тим, що відкрито шлюзи для розвитку економіки, створені передумови для вступу в міжнародні економічні організації, підсилилися принципи регіоналізму. Вибір інструментів державного регулювання різними країнами може бути різний, часом обмежений. З цим стикаються в даний час і всі пострадянські держави на шляху вступу у Всесвітню Торгову Організацію (ВТО) під вагою тих зобовязань, що були прийняті в рамках митних та інших угод.

Аналіз зовнішньоекономічної політики різних держав показує, що країни, які розвиваються, повинні йти по шляху раціонального включення національної економіки в складну систему мирогосподарських звязків. У звязку з цим їхня експортна політика повинна передбачати:

§ створення умов для розвитку експортних галузей чи орієнтацію галузей на експортне виробництво;

§ оцінку доцільності розвитку тих чи інших галузей і прийняття програми згортання тих, котрі не можуть конкурувати з імпортним виробництвом;

§ митний захист, фінансове і фіскальне стимулювання; створення інших зручних умов і надання пільг для їхнього функціонування, якщо та чи інша галузь має потенціал, що забезпечує в перспективі ту чи іншу нішу на світовому ринку, але до дійсного часу в неї немає можливості для її реалізації.

Це викликає необхідність оптимізації промислової політики: захистити галузі, що переживають інтенсивну модернізацію; налагодити випуск таких товарів, що не виробляються в даній країні; стимулювати імпорт товарів, без яких не можуть функціонувати пріоритетні галузі виробництва.

Методичні прийоми при здійсненні експортно-імпортної політики повинні ретельно відбиратися в залежності від конкретного товару; ситуації, що склалася в його виробництві; місця його в структурі внутрішнього національного ринку й експортних постачань країни; перспектив у міжнародному поділі праці. При цьому той чи інший обраний інструмент служить або протекціоністському режиму, або режиму лібералізації. Перший з названих режимів у своїй життєдіяльності обмежений тимчасовими параметрами і в міру досягнення мети може бути ослаблений, або цілком припинений.

Галузі з постійно зростаючими експортними позиціями, як правило, є обєктами пріоритетів в інвестиційній політиці. При цьому протекціоністські режими з боку міжнародних економічних організацій і розвитих держав можуть випробувати стосовно себе протидію. Відповідно, відзначена вище процедура виконання тих чи інших операцій повинна установити баланс інтересів шляхом застосування взаємних поступок. Оскільки будь-яка держава, що розвивається, буде зазнавати утиску істотних важелів, то як відповідні міри повинна мати у своєму розпорядженні достатні варіанти для їхнього маневрування. Така постановка концепції інтеграції в мирогосподарські звязки може забезпечувати послідовні зміни статусу сировинного придатка на повноправного партнера.

При здійсненні імпортної політики, як правило, використовується наступна методика: аналізується національний потенціал у виробництві товарів; визначається місце його в структурі національної економіки; аналізуються тенденції світового ринку.

У випадках розбалансованості платіжного балансу, зниження ефективності експорту, необхідно використовувати широкий арсенал інструментів, що забезпечують протекціоністський режим. При досягненні тієї чи іншої конкретної мети і ступеня захищеності цей інструментарій заміняється іншими мірами і регуляторами, що переслідують наслідки іншого якісного порядку, зокрема, "знаходження точок росту". Такий приклад широко відомий і має місце як у Латинській Америці, так і в Східній Азії, коли усвідомлення необхідності підвищення економічного розвитку націлювало держави на прийняття довгострокових програм розвитку перспективних секторів економіки. Необхідність структурної реконструкції обумовлювала пріоритетність інтенсивної модернізації в ряді галузей, що мали потребу в протекціоністському захисті держави. Однак використання таких регуляторів повинно застосовуватися в розумних межах. Багато держав забезпечували лібералізацію імпорту не всіх товарів, а лише стратегічно важливих для розвитку пріоритетних галузей.

Слід зазначити, що міри, використовувані в торговій політиці, синхронно повинні підключити регулятори інвестиційної, митної, валютної й іншої політики.

Серед засобів торгової політики особливу роль відіграють торгові регулятори, що контролюють процес ввозу, вивозу товарів із країни і транзитні потоки, що слідують по даній території. З врахуванням цього держава стягує непрямі податки, іменовані митом. Основним засобом митного протекціонізму при цьому служать ввізні мита, називані фіскальними, котрі переслідують такі цілі, як поповнення доходів держбюджету (споживчі товари); створення барєрів для проникнення іноземних товарів і запобігання експансії на ринках. Ці мита, іменовані протекціоністськими, сприяють підвищенню цін на внутрішньому ринку і можуть використовуватися для захисту незміцнілих галузей народного господарства, фінансування демпінгу, в інтересах монополій, а іноді як резерв для поступок при одержанні пільг для свого експорту. Вивізні мита стягуються державами з місцевих товарів при вивозі їх за кордон у двох випадках: а) коли держава прагне обмежити їхній вивіз із країни; б) в умовах злету цін на світових ринках, куди експортуються дані групи товарів.

Транзитні мита стягуються при русі іноземних товарів через митну територію і можуть мати наступні форми: дозвільні, гербові, пломбіровочні, статистичні й ін.

По способах обкладання мита підрозділяються на специфічні (у залежності від ваги, обсягу товару); мита з ціни; мита змішаного типу. Необхідно відзначити і широкий розподіл їх по способі встановлення: державною владою самостійно (автономні) і укладання торгових угод з іншими країнами (конвенційні чи договірні).

У своїй практиці багато держав можуть використовувати пільгові мита (преференційні) для деяких товарів чи всіх визначених країн, що не можуть поширюватися в торговій політиці з іншими країнами. Поряд з ними в досвіді торгової політики можуть бути використані мита антидемпінгові і каральні. Перші застосовують як протидіючу міру по форсуванню експорту шляхом торгового і валютного демпінгу, коли країна вводить спеціальні компенсаційні й антидемпінгові мита понад звичайні мита. В другому випадку має місце репресивна мотивація за ту чи іншу дискримінацію, недружні акти у відношенні тієї чи іншої держави.

Систематизоване зведення ставок мита на товари, що підлягають обкладанню, безмитно ввезені чи що вивозяться, іменується митним тарифом. При цьому слід зазначити, що в межах одного і того ж різновиду товару використовується значна кількість різних оподатковуваних позицій, що і складає поле діяльності для ведення переговорів між країнами. Найчастіше та чи інша країна по тим чи іншим позиціям робить поступки замість зустрічних пільг, не торкаючи інші позиції. Це привело до необхідності виділення простих і складних тарифів

У залежності від торгово-політичних ситуацій мають місце і нетарифні інструменти. Ці міри можуть бути класифіковані в наступні групи:

§ спрямовані на пряме обмеження імпорту (квоти, ліцензії, компенсаційні збори, імпортні депозити, антидемпінгові мита);

§ адміністративного типу, опосередковуючі процес обмежень у зовнішній торгівлі (митні формальності, технічні, санітарні норми, стандарти, вимоги до упакування, маркуванню) та інші.

Вищевикладене дозволяє ці барєри підрозділити на економічні, адміністративні і валютно-фінансові. Зокрема, до барєрів економічного характеру відносяться антидемпінгові міри (антидемпінгове мито), компенсаційне мито (наявність фактів субсидування експорту), компенсаційні збори, що дорівнюють різниці між низькою ціною даного товару за кордоном і високою ціною на внутрішньому ринку.

До барєрів адміністративного характеру можна віднести ембарго - заборона імпорту (пряма чи непряма заборона), кількісні обмеження (квоти), ліцензування, що вимагає одержання спеціальних дозволів на постачання товарів. У світовій практиці існує різний режим увозу тих самих товарів з різних країн у силу того, що квоти можуть носити в собі елемент дискримінації і при цьому бути індивідуальними, тарифними, сезонними чи глобальними. Їхнє використання переслідує різні цілі, у тому числі організацію контролю за рухом того чи іншого товару, захист національного виробництва, для стримування безробіття, поліпшення платіжного балансу. Особливе місце в систем квотування можуть мати угоди про „добровільне” обмеження експорту, що застосовуються до галузей які знаходяться в кризовій ситуації. Крім того, варто мати на увазі, що квоти можна підрозділяти по способу формування, по вибірковості товарів і країн, сезонності і т.д. Звичайно вони розподіляються на основі ліцензій, що дозволяють безперешкодний ввіз чи вивіз товару протягом тривалого періоду часу чи може носити характер одноразового дозволу.

У ряді випадків багатьма державами деякі компанії наділяються виключними правами здійснювати імпортно-експортні операції, що створює умови для формування державних монополій. До адміністративних барєрів, крім того, варто віднести технічні міри і спеціальні вимоги (стандарти, система специфікації, техніка безпеки, інспекція якості товарів і т.д.).

Основні документи, що регулюють зовнішньоекономічну діяльність в Україні.

1. Цивільний кодекс України

2. Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" №959-ХІІ від 16.04.91р.

3. Закон України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" №185/94-ВР від 23.09.94 р.

4. Декрет КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" №15-93 від 19.02.93 р.

5. Указ Президента України "Про заходи щодо впорядкування розрахунків за договорами, що укладають субєкти підприємницької діяльності України" №566/94 від 04.10.94 р.

6. Указ Президента України "Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів" №567/94 від 04.10.94 р.

7. Закон України "Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах" №327/95-ВР від 15.09.95 р.

8. Указ Президента України "Про регулювання бартерних (товарообмінних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності" №84/95 від 27.01.95 р.

9. Постанова КМУ і НБУ "Про типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів) і типові форми захисних застережень до зовнішньоекономічних договорів (контрактів), які передбачають розрахунки в іноземній валюті" №444 від 21.06.95 р.

10. Положення про порядок застосування ст.16 Декрету КМУ №15-93 від 19.02.93р. "Про систему валютного регулювання і валютного контролю". Затверджено постановою правління НБУ №212 від 04.07.97 р., у редакції постанови правління НБУ №280 від 20.07.98 р.

11. Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів). Затверджено наказом Міністерства зовнішніх економічних звязків і торгівлі України №75 від 5 жовтня 1995 року.

12. Правила використання готівкової іноземної валюти на території України. Затверджено постановою правління НБУ №119 від 26.03.98 р.

13. Інструкція про порядок здійснення контролю і отримання ліцензії за експортними, імпортними та лізинговими операціями № 136 від 24.03.99 зі змінами та доповненнями

14. Положення про порядок реєстрації одержання резидентами кредитів в іноземній валюті від іноземних кредиторів. Затверджено постановою правління НБУ №144 від 07.05.97 р.

15. Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.94 р. у редакції закону №283/97-ВР від 22.05.97 р. зі змінами і доповненнями

16. Закон України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.97 р.

17. Положення з бухгалтерського обліку операцій в іноземній валюті. Затверджено наказом Мінфіну України №29 від 14.02.96 р.

Розділ 2. Економічні аспекти торгової політики.

2.1 Аналіз економічного ефекту від застосування тарифних методів торгової політики.

Класичним і основним інструментом зовнішньоторговельної політики є митні тарифи.

Митний тариф - це систематизований перелік ставок мита. Під митом розуміють податок на імпорт чи експорт товарів у момент перетинання ними митного кордону держави.

Розглянемо механізм дії імпортного мита на економіку малої країни. Допустимо, що в Україні здійснюються виробництво і споживання якого-небудь товару, наприклад цукру.

34

На рис.2.1 лінія S позначає пропозицію цукру, лінія D - попит, Р0 - ціна внутрішнього ринку (ціна рівноваги). При цій ціні вироблена і спожита кількість цукру буде дорівнювати Q0. Ця ситуація може виникнути в автаркичній економіці.

Припустимо, що Україна відкрила свої митні кордони при світовій ціні на цукор, рівній Рw. Оскільки ця ціна нижче внутрішньої, то ціни на внутрішньому ринку упадуть, виробництво цукру в Україні скоротиться з Q0 до Q1, а споживання зросте з Q0 до Q2. Споживання при скороченні виробництва буде рости за рахунок імпорту, величина якого дорівнює (Q2 - Q1).

Захищаючи інтереси національних виробників цукру, уряд України вводить імпортне мито (T). Україна досить мала країна і тому не може вплинути на світову ціну цукру. На цукор встановлюється нова ціна, рівна Рt, тоді Т=Рt-Рw. У результаті внутрішнє виробництво зросте з Q1 до Q3. Це порозумівається тим, що унаслідок встановлення імпортного мита ростуть ціни на іноземну продукцію (у нашому прикладі - цукор). Національні виробники продають ідентичну продукцію (того ж сорту, з тими ж якісними характеристиками), тому вони вважають за можливе і вигідне для себе підняти ціни на свою продукцію. Природно, що це підвищення цін може і не збігатися з підвищенням цін на імпортний товар, але логіка поводження національних виробників дозволяє припустити повний збіг цих цін у нашому прикладі. Унаслідок цього деякі з виробників, що вважали для себе невигідним виробництво і реалізацію цукру за ціною Рw, у нових умовах будуть реалізовувати його на ринку по більш прийнятній для них ціні Рt.

У звязку з ростом цін на цукор його споживання в Україні скоротиться з Q2 до Q4, що у свою чергу приведе до скорочення імпорту. По-перше, збільшується внутрішнє виробництво. Ефект може бути різним у залежності від нахилу (еластичності) кривої внутрішньої пропозиції. По-друге, скорочується внутрішнє споживання. Обсяг цього скорочення також може бути різним у залежності від нахилу (еластичності) кривої внутрішнього попиту. Отже, введення імпортного мита може мати різний ефект для різних товарів.

Вплив тарифу на ціни залежить від співвідношення розміру внутрішнього попиту та світової пропозиції. Тариф, установлений Україною, тобто країною з невеликим попитом у порівнянні зі світовою пропозицією, не може знизити світову ціну. Внутрішня ціна зростає на повну суму тарифу.

У випадку великої країни, яка здатна впливати на світові ціни, мито підвищує ціну товару в країні, що імпортує, і знижує її в країні що експортує. У результаті зміни цін споживачі втрачають у країні, що імпортує, і виграють у країні що експортує. Виробники, навпаки, виграють у країні, що імпортує, і програють у що експортує. Держава, що вводить мито, одержує доход.

Візьмемо для приклада США, що є великою країною і допустимо, що вона імпортує зерно з України.

34

Рис.2.2 наочно ілюструє виграші і втрати від введення мита. Мито піднімає внутрішню ціну з Pw до Pt, що знижує експортну ціну з Pw до Pt. Внутрішнє виробництво зерна росте з S1 до S2, у той час як внутрішнє споживання падає з D1 до D2. Виграші і витрати для різних соціальних груп можуть бути виражені як сума площ пяти фігур, позначених a, b, c, d, e.

У першу чергу розглянемо виграш американських виробників. Оскільки вони продадуть своє зерно по більш високій ціні, виграш для них зросте. Ріст їхнього виграшу дорівнює а, що зросла різниці, одержуваної вирахуванням площі під кривою пропозиції з площі, одержуваної множенням Р на Q. Американські споживачі купують по більш високій ціні, і, отже, програють. На рис.2.2 їхні втрати складуть суму площ a, b, c і d, тобто геометрично це скорочення різниці площ зони, розташованої під кривою попиту і фігури, розмір якої виражається величиною Pх.

Крім виробників і споживачів США в даній ситуації присутня ще одна сторона - Уряд США. Держава одержує доход, збираючи надходження від мита. Він дорівнює ставці тарифу t, помноженої на обсяг імпорту зерна Qt=D2-S2. Оскільки t=Pt-P*t, доход держави дорівнює сумі площ с и е.

Тепер розглянемо чистий ефект, що робиться тарифом на соціальний добробут американського суспільства. Витрати від уведення мита виражаються в такий спосіб: Втрати споживача - Виграш виробника - Доход держави, чи, заміняючи ці поняття на фігури: (a+b+c+d)-a-(c+e)=b+d-e.

Ми одержали два трикутники, що вимірюють втрати, і прямокутник, площа якого відповідає, навпаки, виграшу. Площа b+d символізує зниження ефективності, що відбуває через вплив тарифу, а площа е являє собою виграш від поліпшення умов торгівлі, що відбувається, оскільки мито знижує ціну постачань з України. Україна після введення американського імпортного тарифу, побоюючись утратити великий експортний ринок, може піти на зниження ціни. Таке явище називається "парадоксом Мецлера".

Величина дійсного митного захисту виявляється тим більше, чим вище різниця між величинами мита на готовий виріб і сировину, і чим більше частка сировини в готовому виробі. Рівень ефективного митного захисту визначається по формулі:

де t - номінальний рівень мита на імпорт кінцевого продукту;

а1 - частка вартості імпортованої сировини в ціні кінцевого продукту в умовах відсутності тарифу;

t1- номінальний тариф на імпортну сировину.

З формули випливає, що рівень захисту підвищується не тільки в міру збільшення різниці у величинах мита на сировину і готові вироби, але і в міру підвищення ступеня обробки, тобто зменшення доданої вартості. Така практика виявляється особливо дискримінаційною стосовно країн, що розвиваються, і які прагнуть поступово підвищувати ступінь обробки сировини, що вивозиться.

Мита класифікуються за наступними критеріями:

Напрямок руху товару.

В залежності від напрямку руху товарів розрізняються імпортні, експортні і транзитні мита. Найбільше часто зустрічаються імпортні мита, що застосовуються для захисту національного виробництва, рівня внутрішніх цін, а також для фіскальних чи політичних цілей.

Спосіб встановлення мита.

У відповідності зі способом встановлення розрізняються адвалорні, специфічні і комбіновані мита. У світовій торговій практиці найбільш поширені адвалорні мита, що встановлюються у відсотках від ціни товару.

У цьому звязку особливого значення набуває метод оцінки вартості імпортних товарів. В даний час його застосування в багатьох країнах регулюється Угодою про оцінку товарів у митних цілях, укладеним у рамках Генеральної угоди про тарифи і торгівлю (ГАТТ). Середній рівень ставок адвалорних мит відносно невисокий (близько 6%). Як правило, імпортні мита ростуть у міру збільшення ступеня обробки товарів.

Специфічні мита встановлюються в абсолютному вираженні від одиниці виміру.

Комбіновані (змішані) мита встановлюються двома способами, відзначеними вище.

Напрямок дії мита.

Відповідно до напрямку дії розрізняються преференційні і дискримінаційні мита. Преференційні мита встановлюються на рівні нижче мінімального з метою створення сприятливих умов для торгівлі будь-яким товаром з будь-якою країною. Дискримінаційні мита встановлюються проти конкретної країни чи товарів, створюючи їм несприятливі умови.

Антидемпінгові мита є різновидом компенсаційних мит. Вони встановлюються з метою протидії демпінгу для вирівнювання цін до рівня, що вважається нормальним.

Існують різні думки про доцільність застосування тарифної політики.

Супротивники тарифу, як засобу економічної політики, приводять ряд аргументів проти тарифу:

§ Тарифи сповільнюють економічний ріст;

§ Тариф приводить до збільшення податкового тягаря на споживачів;

§ Тариф на імпортні товари побічно підриває експорт країни;

§ Тариф веде до скорочення загального рівня зайнятості;

§ Однобічне введення тарифу нерідко приводить до торгових воєн.

До аргументів у захист тарифу відносяться наступні доводи:

§ Тариф - захист молодих галузей;

§ Тариф - засіб стимулювання вітчизняного виробництва;

§ Тариф - важливе джерело бюджетних надходжень;

§ Тариф - захист національної безпеки, міжнародного престижу країни.

Митні тарифи відносяться до найбільше активно застосовуваних форм регулювання експортно-імпортних операцій через різноманіття форм і задач, виконуваних ними. Найчастіше використовуються імпортні мита, як протекціоністська міра.

В Україні застосовуються такі види мита:

· адвалерне, що нараховується у відсотках до митної вартості товарів та інших предметів, які обкладаються митом;

· специфічне, що нараховується у встановленому грошовому розмірі на одиницю товарів та інших предметів, які обкладаються митом;

· комбіноване, що поєднує обидва ці види митного обкладення.

Експортне мито в Україні діє на окремі товарні позиції - живу худобу та шкіряну сировину. Порядок справляння вивізного (експортного) мита при експорті живої худоби та шкіряної сировини субєктами зовнішньоекономічної діяльності регулюється Законом України від 07.05.96 р. N 180/96-ВР "Про вивізне (експортне) мито на живу худобу та шкіряну сировину" та постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.97 р. N 182 "Про порядок експорту живої худоби сільськогосподарськими товаровиробниками - юридичними особами без сплати вивізного (експортного) мита".

Імпорт товарів супроводжується стягненням мита. Ставки ввізного мита і перелік товарів, у відношенні до яких вони застосовуються, визначені "Єдиним митним тарифом України" та змінами і доповненнями до нього.

Ставки ввізного мита встановлюються ї змінюються Законами ВР України.

Ставки ввізного мита, які слід використовувати у роботі, надані у підготовленому Держмитслужбою систематизованому зводі ставок ввізного мита (лист ДМК України від 30.08.96 р. N 11/2-6451) враховуючи наступні зміни і доповнення.

При ввезенні товарів з країн у відношеннях з якими діють угоди про вільну торгівлю, мито не стягується. Діючий порядок при цьому передбачає підтвердження походження товарів з наданням документів за встановленою формою.

Преференції з ввізного мита поширюються також на товари, походженням з митних територій країн СНД які поставляються в рамках Угоди про загальні умови і механізм підтримки розвитку виробничої кооперації підприємств і галузей держав-учасниць СНД від 23 грудня 1993 року. На окремі товари та інші предмети може встановлюватися сезонне ввізне і вивізне мито на строк не більше чотирьох місяців з моменту їх встановлення.

2.2 Вдосконалення методів виміру тарифного ефекту.

З кінця 50-х років деякі економісти почали на практиці застосовувати різні методи оцінки національних втрат від використання зовнішньоторговельних тарифів та інших торгових обмежень. Для цих цілей використовувались досить тонкі засоби, мова про які піде нижче. Але сама процедура базується на встановлення розміру області, аналогічній розміру втрат. Дані методи спираються на інформацію стосовно обєму імпорту, імпортного мита чи інших митних барєрів, а також оцінку еластичності попиту по ціні для кожного товару, що імпортується.

Таким чином, бажаючи довести, що втрати від вводу тарифу складають незначну частину обєму валового національного продукту, Гаррі Джонсон у 1960 р. запропонував наступний метод виміру цієї величини. Він встановив, що для будь-якого товару

Наступні емпіричні дослідження більш менш підтвердили дослідження Джонсона. Серед них пе ршими були „оцінки виграшу по Маршалу”, які заключаються в установленні розміру національного виграшу. Далі, з середини 70-х років застосовувались більш складні методи „розрахунку загальної рівноваги” (РЗР). Оцінки РЗР базуються на великій економіко-математичній моделі економіки, яка дозволяє вловлювати навіть незначні коливання доходів і цін, які неможливо розгледіти за допомогою ілюстративних схем, наведених вище. Ці два дослідження свідчать про те, що приріст добробуту від зняття торгових барєрів лежить між -1% та +10% ВНП. Найвищий результат досягається в тому випадку якщо: а) барєри, що скасовуються є великими та б) барєри скасовуються повністю.

Розберемося з питанням - що вважають „незначною величиною”? Ті автори, які стверджують, що чистий національний збиток від тарифу складає незначну величину, приходили до цього висновку співставляючи її з валовим національним продуктом. ВНП являє собою вартісний показник дуже великих розмірів, в порівнянні з яким інші, безумовно, виглядають „незначними”. Наприклад, оцінка національного збитку для США розміром в 1% ВНП складає в той же час 10 - 20% всього імпорту.

Щоб зрозуміти, чому точаться дебати навколо торгових барєрів необхідно відзначити, що окремим групам вони обходяться більш дорого ніж державі в цілому.

Вихідний аналіз тарифу був би не повним, якби він не дозволяв оцінити розмір тих ресурсів, які завдячуючи йому виключаються із господарської системи, тобто не можуть бути використані яким-небудь іншим чином. Впровадження тарифу вимагає знаходження на кордоні митників, які вимагають відповідної зарплати. Однак праця людей, зайнятих на митниці, могла б бути використана і більш продуктивно. Тому частина коштів, що переходять від споживачів державі, являють собою суспільні втрати національних ресурсів.

Багато хто з дослідників вважають, що будь-який захист виробників знижує спонукальні мотиви пошуку технологічних удосконалень, які дозволили б скоротити витрати. Цій точці зору була протиставлена інша, що наводиться в працях Шумпетера та Гелбрейта: великий обєм валового прибутку, що попадає в розпорядження великих фірм являє собою додаткові фінансові ресурси для здійснення науково-дослідних робіт та прискорення впровадження технологічних інновацій.

Оцінка впливу тарифу залежить в кінцевому рахунку від розміру супроводжуючого його обєму імпорту. Однак ця остання величина часто виявляється заниженою. Можна назвати декілька причин постійної недооцінки реакції імпортера на зміни цін:

1. загальні статистичні оцінки еластичності імпорту по ціні являються, як правило короткостроковими, котрі нижче довгострокових;

2. загалом ці показники базуються на аналізі великих товарних груп, що приводять до недооцінки цінової чуттєвості імпорту окремих специфічних продуктів, які мають високий коефіцієнт взаємозамінності;

3. процедура встановлення реального рівня імпортних цін часто є некоректною, що знов-таки призводить до заниження ценової та тарифної еластичності імпорту.

4. важкість встановлення реального значення еластичності повязана з необхідністю одночасного врахування різних факторів, що знову може потягнути за собою недооцінку впливу тарифів і цін на обєм імпорту.

На валютний курс тариф може впливати таким чином, що загальний збиток від нього знизиться. Це повязано з тим, що по-перше, звязок між валютним курсом та тарифом майже не вловимий, а по-друге, проблеми валютної та торгової політики необхідно розмежовувати. Тим паче звязок між валютним курсом та тарифом існує.

Можна уявити розмір зменшення національного збитку, викликаного таким звязком тарифу та валютного курсу. Оцінка цієї величини, запропонована Джорджіо Басеві, показує, що чистий ефект від тарифу знижується пропорційно участі валютного курсу в тарифному ефекті. Наприклад, якщо 10% - овий тариф знизив ціну іноземної валюти в доларах на 3%, то кінцевий збиток буде дорівнювати 70% від величини чистого збитку, розрахованого загальноприйнятим способом.

2.3 Нетарифні методи торгової політики

Нетарифні барєри підрозділяються на три групи:

Міри, спрямовані на пряме обмеження імпорту з метою захисту визначених галузей національного виробництва: квоти (контингенти), ліцензії, компенсаційні збори, імпортні депозити, а також антидемпінгові і компенсаційні мита й ін.;

§ Міри адміністративного характеру, безпосередньо не спрямовані на обмеження зовнішньої торгівлі, але приводять до аналогічного результату: митні формальності, технічні і санітарні стандарти і норми, вимоги до упакування і маркірування і т.п. ;

§ Інші міри, безпосередньо не спрямовані на обмеження зовнішньої торгівлі, але дія яких найчастіше приводить саме до цього результату.

Квоти і ліцензії.

Під квотами (контингентами) розуміються обмеження у вартісному чи фізичному вираженні, що вводяться на імпорт чи експорт товару у визначений період. У випадку встановлення квоти, рівної 0, має місце ембарго, тобто заборона на імпорт чи експорт. Квота може бути встановлена на рівні вище, ніж можливий імпорт чи експорт. Тоді вона не є обмеженням, а служить лише способом контролю над рухом того чи іншого товару.

Наслідки введення квоти на імпорт і вплив її на добробут країни аналогічні наслідкам введення імпортного мита.

При експорті квоти застосовуються рідко, тільки у випадку гострого дефіциту даної продукції в країні, а також для досягнення політичних цілей (дискримінаційний характер). Імпортні квоти застосовуються для захисту національного виробництва від іноземної конкуренції, скорочення безробіття, поліпшення платіжного балансу, контролю за рухом товарів.

Однієї з різновидів квот є угоди про добровільне обмеження експорту, що поширюються на продукцію в основному галузей, що знаходяться в кризовому положенні.

Іншим різновидом квот є так називані тарифні квоти. У межах установлених квот товари імпортуються без стягування мита, а при імпорті понад даний ліміт стягуються високі мита. Наприклад, у США подібними мірами регулюється імпорт молока, риби, картоплі і деяких типів мотоциклів.

Квоти звичайно розподіляються на основі ліцензій, що являють собою в даному випадку дозволу на експорт чи імпорт.

Інші обмеження.

Держава може установлювати валютні обмеження, тобто визначати спосіб використання валюти (примусовий продаж валюти державі і т.п. ), а також зобовязувати одержувати дозвіл на оплату у валюті. Наслідки ті ж, що і при кількісних обмеженнях. Способом "обходу" є клірингові угоди, зустрічна торгівля.

Можуть застосовуватися й інші нетарифні обмеження зовнішньої торгівлі, наприклад державна монополія зовнішньої торгівлі, вимога обовязкового використання вітчизняної сировини, у результаті чого скорочується попит на імпортну сировину, пільгове оподатковування експортерів і ін.

Під експортними субсидіями розуміються допомоги, переважно в грошовій формі, надані державою підприємствам для стимулювання експорту і підвищення конкурентноздатності їхньої продукції на закордонних ринках шляхом надання їм можливості знижувати експортні ціни без скорочення прибутку.

Розділ 3. Світовий досвід напрацювання торгової політики.

3.1 Торгова політика країн з розвинутою ринковою економікою.

Торгова політика США. Як відомо, торгова політика будь-якої країни знаходиться в нерозривному звязку з зовнішньоекономічною політикою. Змістовність цього взаємозвязку визначена значним впливом зовнішньої торгівлі на американську економіку й обумовленістю експорту-імпорту від стану самої економіки.

Відповідно в числі компонентів, що визначають зовнішньоторговельну політику, варто назвати відновлення не інфляційного економічного росту, що має загальногосподарський характер, а не сугубо зовнішньоторговельний. Проте автономність торгової політики обумовлюється тим, що вона доповнює політику посилення стимулів до інвестування, збільшення продуктивності праці й ослаблення інфляції. Така політика економічного відродження мала місце в період правління президента Р.Рейгана. Однак цей період показав, що зовнішньоторговельні проблеми автоматично не вирішуються при поновленні росту економіки, а торговий дефіцит став "гальмом" на шляху її розвитку, "наплив" іноземних товарів на прилавки США підсилив конкуренцію, стримуючи ріст цін і стимулюючи підвищення продуктивності праці. Особливо у важкому положенні виявилися традиційні не наукомісткі галузі, яким не удалося запобігти втраті ринку і робочих місць. Така ситуація не могла не призвести до невдоволення громадськості США. Демократична партія США, уперше піднявши це питання, приєднала в кінцевому рахунку для її реалізації впливових республіканців. Даний період характеризується інтенсивним зростанням потоку в законодавство протекціоністських пропозицій. И в 1984 році уряд США в рамках переговорів ГАТТ приймає рішення розвивати міжнародне співробітництво.

У 1985 році без особливого бажання адміністрація Р.Рейгана розробляє спеціальні заходи для зниження дефіциту в зовнішньоторговельному балансі і висуває конкретну програму, що включає в себе заходу для:

· створення сприятливих умов для американського експорту шляхом витиснення на зовнішніх ринках нечесної конкуренції;

· значному розширенню субсидування американського експорту;

· спільному з західними партнерами керуванню операціями на валютних ринках з метою зниження курсу долара.

Американський уряд зробив посилений тиск на найбільші західні держави з метою посилення жорсткості в цих державах експансіоністської внутрішньої економічної політики. Одночасно адміністрація Р.Рейгана підготувала проект по захисту інтересів США в міжнародній торгівлі, підсиливши боротьбу з демпінгом, порушенням патентних прав і ін.

Президент відзначав, що якщо коли-небудь американці засумніваються в необхідності сприяння вільній торгівлі, то остання рухне і це зашкодить всім. Це зробило резонанс у правлячих колах, профспілковому русі, оскільки останні вважали це лише теоретичною абстракцією.

Під сумнів ставилась вся зовнішньоекономічна доктрина уряду, оскільки вважалося, що прихильність до вільної торгівлі не відповідає корінним. інтересам країни (Р.Бреннон, П. Самуельсон, П. Кругман). , Тим часом переважна більшість американських економістів заперечує пропаганду прямого протекціонізму.

У результаті значних дискусій зовнішньоторговельна політика США цього періоду придбала наступні особливості:

· прагнення твердо застосовувати розширювальне розуміння терміна справедливої торгівлі;

· модифікування принципів взаємності, висунутих ГАТТ у 30-і роки. Даний принцип - не що інше, як вимога визначеної порівнянності торгових поступок, що надаються державами один одному в процесі багатобічних переговорів;

· неприйняття зовнішньоекономічної політики американського керівництва суспільством обумовили противага такого підходу, як забезпечення рівного рівня митного захисту на двосторонній основі. Цей підхід вимагав обліку окремих категорій товарів.

Торгова концепція, що відрізняється особливою агресивністю, США припускала посилення торгових воєн, використовуючи торгові санкції "для відкривання закритих дверей за кордоном". Підкреслювалося, що ця санкція буде використана як останній засіб. Однак багато економістів допускають, що такі шляхи лібералізації торгівлі можуть підсилити конфронтацію в усьому світі, народжуючи зустрічні обмежувальні умови.

Нова концепція адміністрації значною мірою звязана з проблемами промислової політики, фіксуючи конкурентні позиції країни. Це визначило основні риси противаги "рейгономіки" - втручання уряду в ринкові процеси (індикативне планування, субсидування, нормування, протекціонізм і т.д.,). Проте, переслідуючи торгову політику, американський уряд використовує ряд цих інструментів. Обґрунтуванням тому служить промислова політика багатьох іноземних держав, коли штучно підтримуються окремі галузі національної промисловості за рахунок створення привілейованих умов, що підвищують їх конкурентноздатність.

Слід зазначити, що уряди іноземних держав субєктивно формують порівняльні переваги своїх компаній. Відповідно багато вчених і великих промисловці вимагали умов конкуренції при достатньому рівні рівності. Особливе місце в даній ситуації зіграла Торговельна палата США, яка стверджувала, що треба покладатися на ринки, а не на урядову допомогу.

Торгова політика ЄС. Особливості торгової політики країн Європейського Союзу (ЄС) полягають у специфічних факторах, властивих даному регіону, таких як:

· вузькість власних ринків товарів, капіталів і робочої сили;

· обмеженість початкових можливостей розвивати НТП,

· висока значимість зовнішньоекономічних відносин у розвитку країни і її загальногосподарської стратегії;

Європа на зовнішній ринок вивозить більш 60% своєї продукції, що значно більше США і Японії, і її частка в експорті-імпорті світу складає 40%. Крім того, Європа торгує в умовах відсутності барєрів між державами, де скасовані кількісні обмеження товарів, мита, стосовно третіх країн уведений єдиний митний тариф, відсутній митний контроль. До того ж усі вимоги до оформлення вантажопотоків єдині. Аналогічна практика торкнулася і системи регулювання імпорту. Зокрема , діє єдина система контролю, заборони й обмеження на ввіз товарів також єдині. Відповідно, вимоги контролю якості і безпеки товарів чітко уніфіковані. Безумовно, право на регулювання торгівлі тією чи іншою країною залишається в розпорядженні національної влади.

Маастрихтський договір 1992 року зафіксував принцип доповнюваності, що дозволяє самостійно діяти державам ЄС у випадках, що виходять за межі, передбачені даним договором. Це стосується стягування ПДВ, оскільки її ставки в різних країнах відрізняються при загальній тенденції до зменшення. Непрямі податки, включаючи і ПДВ, стягуються з постачальника в країні-виробнику. Однак слід зазначити, що в Євросоюзу діє єдина система ліцензування імпорту, дозволу на який видаються відомствами національних держав. При цьому ними можуть бути видані ліцензії на ввіз окремих товарів за рівнем якості, а також у порядку спостереження за імпортом з окремих країн світу.

З метою боротьби з демпінгом і з експортними обмеженнями в ЄС можуть бути розподілені по окремих країнах-членах квоти на ввіз ряду товарів. У відношенні засобів виробництва використовуються єдині європейські стандарти, а що стосується споживчих товарів, то тут практикується взаємне визнання національних стандартів. Усе це дозволяє, незважаючи на відсутність повної уніфікації ринку Європи, розглядати зовнішньоторговельний режим як єдине ціле.

Очевидний той факт, що головною метою даного ринку є стимулювання вивозу товарів, що зажадало розробки гнучкого механізму його заохочення, який полягає в пільговому кредитуванні, страхуванні, субсидуванні експорту, податкових пільгах, інформаційному і консультаційному обслуговуванні, підготовці кадрів для всіх галузей, працюють експорт товарів.

Для підтримки дрібних і середніх підприємств були створені спеціальні експортні фонди. Ситуація була така, що стимулювання експорту охоплювало всі стадії руху товарів, аж до після продажного обслуговування. Офіційною підтримкою експортери користалися на будь-якому рівні - від керівників локальних регіонів до послів, міністрів і глав держав. Більш того, значну частину експортних витрат уряду покривали за рахунок бюджету.

Особливу роль у процесі проникнення європейців на інші ринки зіграла кредитна політика (низькі процентні ставки, тривалі терміни надання). Мали місце приклади масштабного відкритого і схованого субсидування зовнішньоторговельних операцій. Це дозволило в результаті "кредитних воєн" і інших елементів зовнішньоекономічної політики зменшити частку американського експорту у світі.

3.2 Торгова політика країн з перехідною економікою.

Одним з факторів, що визначили курс зовнішньоекономічної політики Польщі, є посилення звязків з інтеграційними угрупованнями Західної Європи на базі трьох договорів:

§ Європейського договору, що забезпечує Польщі статус асоційованого члена ЄС;

§ договору про вільну торгівлю з країнами Центральної Європи;

§ договору про вільну торгівлю з країнами ЄАВТ.

Рубіж 1995 року зафіксував зняття більшості барєрів на шляху просування польських товарів на ринки ЄАВТ і ЄС. З цього моменту Польщею узятий курс на лібералізацію промислового імпорту. Процес повного усунення імпортних барєрів завершився до 2000 року. Либералізуючи взаємну торгівлю з ЄАВТ, Польща тим самим послідовно включається в процес формування зони вільної торгівлі, оформлення якої фактично завершилося до 2002 року. У питаннях постачання сільськогосподарських товарів застосовується селективна і часткова лібералізація, що стосується зниження митних тарифів і інших барєрів для декількох груп товарів. Даний товарний ринок, варто визнати, не підданий повній лібералізації, він лише допускає часткове усунення торгових барєрів.

Зі стратегічної точки зору, глобальною метою торгової політики Польщі є посилення звязків з ЄС, оскільки цей ринок несе в собі вирішення задач в обороті капіталу, переміщенні робочої сили і наближенні законодавчого режиму Польщі до норм ЄС.

Не перериваються торгові звязки Польщі з колишніми країнами СРСР. Сферами торгового співробітництва являються: митний, взаємний захист інвестицій, усунення подвійного оподатковування і т.д. У результаті відзначеного, торговий оборот Польщі з країнами колишнього Союзу зріс більш ніж у 5,8 млрд. доларів у 2002 році.

Для порівняння слід зазначити, що в 1997 році він складав приблизно 3 млрд.доларів. Розподіл торгового обороту між цими країнами в міру убування можна представити в такий спосіб: Росія -5,1 млрд.дол., Україна - 1,2 млрд.дол., Бєларусь -0,7 млрд.дол., Литва - 0,34 млрд.дол., Узбекистан -0,16 млрд.дол., Казахстан - 0,1 млрд.доларів.

Зовнішньоторговельна політика Болгарії, також як і Польщі спрямована в основному на ринок ЄС, Східної Європи та Росії. Примітний факт, що з жовтня 1996 року митна декларація Болгарії була замінена єдиним документом Європейського Союзу, а також з 1.12.1996 р. Болгарія вступила у ВТО. При цьому враховані зобовязання Болгарії по преференційних торгових угодах з Європейським Співтовариством, ЄАВТ і угод про формування Зони вільної торгівлі зі Словаччиною, Словенією і Чехією. Торгова політика Болгарії переважно заснована на експортній орієнтації. У товарній структурі експорту значна частка приходиться на метали і металовироби - 19%, хімічну продукцію - 15%, продукти харчування - 13%, машини й устаткування - 9%. Крім того, Болгарія експортує текстиль, мінеральні продукти, транспортні засоби, пластмасу і т.д. У структурі імпорту переважають мінеральні продукти - 25%, машини й устаткування - 15%, хімічна продукція - 12%, текстильні вироби - 9%. Основними партнерами є Росія й Україна; Німеччина й Італія; Греція, Македонія і Туреччина, на частку яких приходиться більш 50% товарообігу. У цілому, у структурі зовнішньої торгівлі Болгарії частка європейського Співтовариства склала 41%, у структурі Центральної і Східної Європи - 36% і на неєвропейську структуру приходиться 23%.

Отже, лібералізація економіки в країнах Східної Європи утруднила фінансове положення вітчизняних виробників (зняття імпортних барєрів і пільговий режим функціонування для іноземних інвесторів), і зрештою дискримінувала східноєвропейські компанії. На відміну від цього, найбільш позитивним представляється досвід азіатських країн, у тому числі і Сінгапуру, де стратегія лібералізму з масовим залученням іноземного капіталу супроводжувалася посиленою підтримкою вітчизняних товаровиробників при твердому контролі рівня заробітної плати й інфляції.

Серед країн колишнього СРСР по ступені відкритості своєї економіки і по параметрах економічного розвитку особливе місце займає Естонія. Початі тут з 1994 року реформи до дійсного часу одержали визначену якісну змістовність. Кардинальна зміна торгової політики у визначеній мірі обумовлювалася історично сформованим розміщенням великих переробних блоків, що знаходилися в сировинній залежності, а вироблена продукція централізовано розподілялася. З огляду на вузькість внутрішнього ринку для споживання власної маси товарів, естонська економіка зробила ставку на експортну орієнтацію.

Однак, період початку реформ переплітається з інтенсивним спадом виробництва через розрив господарських звязків. У цих умовах правомірною стає політика лібералізації зовнішньої торгівлі.

Лібералізація зовнішньої торгівлі дала імпульс активному розвитку імпорту, оскільки він забезпечує солідну частку внутрішнього попиту. Так, якщо в 1993 році цей показник був на рівні 70%, те до 1997 року він підвищився на 6%. Лібералізація зовнішньої торгівлі обумовила ряд структурних змін в експортно-імпортній політиці, зокрема, територіального характеру (з тяжінням торгівлі до західних ринків) і товарно-номенклатурного характеру (пристосування до західного ринку стимулювало попит на експорт сировини і напівфабрикатів з високим ступенем матеріалоємності, а також продукції машинобудування і металообробки. Активізація реекспорту визначилася ростом імпорту деталей, вузлів для машин і приладобудування). Порівняльна перевага промислового виробництва Естонії в експортних операціях спричинило ріст реекспорту, частка якого у вартості експорту перевищила 30%.

Для стабілізації зовнішньої торгівлі з початку переходу до нового етапу розвитку уряд Естонії використовував різні інструментарії торгової політики. 1990-1991 р. в умовах тотального дефіциту був використаний механізм обмеження попиту сотень товарних позицій квотуванням і ліцензуванням. Лібералізація, що почалася, істотно обмежила їхні масштаби, залишаючи під захистом сланець, глину, кварц. Однак перелік товарів, на які були встановлені імпортні тарифи, залишається великим. Серед експортних товарів митом обкладалися предмети художньої й історичної спрямованості. Багато товарів вільно ліцензувалися. Переорієнтація торгівлі Естонії пріоритетним виділила взаємозвязок з Європейським Співтовариством, а укладеним договором про вільну торгівлю установила режим безмитної торгівлі. Проте Європейське Співтовариство квотувало продовольство, продукцію легкої промисловості. Причому для останньої встановлювався більш вільний доступ у випадках, якщо дві кінцеві стадії обробки вироблялися підприємцями Естонії. Аналогічні договори про вільну торгівлю були підписані і з ЄАВТ.

Сучасний етап розвитку економіки Естонії в числі великих партнерів визначив країни СНД - сюди поставляється 25% продукції. Росія серед усіх країн є другою державою-партнером після Фінляндії. Слід зазначити, що в 1993 році частка країн СНД в експорті складала більш 30%. Якщо в 1992 році країни СНД у структурі імпорту склали приблизно 40%, то в 1996 році їхня частка скоротилася до 16,8%, а Росія стала другим по значимості партнером. Країни Східної Європи через подібність структури виробництва і несформованого механізму регіональної виробничої кооперації займають як в експорті, так і в імпорті третє місце після ЄС і СНД.

Розпад СРСР поставив усі пострадянські держави перед фактом необхідності вирішення складних задач, що були повязані зі зведенням прикордонних і митних барєрів, відсутністю цінового механізму і необхідністю визначення взаємовигідних партнерів. З цього періоду почалася прискорена переорієнтація естонської економіки на нові країни - скандинавські, західноєвропейські і східноєвропейські, котрі усе більш знижували частку країн колишнього СРСР. Одночасно були прийняті заходи для лібералізації зовнішньої торгівлі: скасування і зниження найбільш високих митних тарифів на імпортні й експортні товари. До кінця 1992 року всі експортні мита були скасовані, а імпортні на ряд товарних цінностей були підвищені.

Кількісні обмеження, що існували раніше, по імпорті в Естонії були зняті, однак підсилився контроль за якістю ввозу. Якщо в 1991 р. Естонія продовжувала використовувати адміністративні обмеження на експорт, то кількість товарів, що квотувалися чи ліцензувалися, до початку 1993 року було зменшено в 8 разів.

Для розширення торгівлі з європейськими країнами Естонія підписала ряд угод, що дало їй можливість з 1992 р. перебувати в режимі найбільшого сприяння в торгівлі. З цього ж періоду почалося форсування створення єдиного загального ринку Балтії, де режим особливої торгівлі поширювався лише на сільськогосподарські товари. Усередині країн-учасниць балтійського ринку були скасовані мита і кількісні обмеження.

Висновок.

Активна зовнішньоторговельна політика може стати дієвим інструментом структурної перебудови економіки, підвищуючи ефективність і конкурентну спроможність національного виробництва. Більше того, сьогодні ми не бачимо альтернативи послідовної лібералізації зовнішньоекономічних звязків, якщо ми дійсно хочемо реформувати нашу економіку і зробити її складовою міжнародного розподілу праці. Саме лібералізація включить механізми ринкового ціноутворення, визначаючи структуру та обсяги виробництва. Важливим інструментом реструктуризації виробництва має стати конкуренція між національними та іноземними виробниками на українському ринку. Недосконалість українського законодавства (складність процедур відкриття та реєстрації нових підприємств, наявність значної кількості суперечливих нормативних документів з питань оподаткування, непрозорість процедури сертифікації), низький технологічний рівень підприємств, домінування політичних популістських гасел - виступають додатковими протекціоністськими барєрами як розвитку ділового співробітництва, так і впливу світового господарства на економіку України. Існуючий і підсилюючий захист внутрішніх виробників від зовнішньої та внутрішньої конкуренції в свою чергу консервує існуючу структуру економіки, а наявність бартерних та не грошових схем спотворює дію цінового механізму, що гальмує темпи реформувань. Тому лібералізація є необхідною умовою макро- і мікроекономічної стабілізації в Україні.

Зазначимо, що ціллю лібералізації зовнішньої торгівлі є розвиток наступних аспектів нового ринкового середовища:

· реалізація економічної самостійності підприємств шляхом зниження ступеня економічного втручання держави;

· встановлення звязку між внутрішніми та світовими цінами, що націлена на надання виробникам цінових сигналів, котрі дозволяють ефективно розподіляти ресурси і скористатись порівняльними перевагами країни;

· включення вітчизняних виробників у конкурентну боротьбу на зовнішніх ринках, розвиток ринкових конкурентних середовищ.

Підкреслимо, що лібералізація зовнішньої торгівлі зовсім не означає відмову від участі держави у формуванні зовнішньоекономічної сфери. Навпаки, роль держави виходить на сучасний рівень, притаманний переважній більшості країн. Нова роль держави полягає у встановленні необхідної нормативної бази та інституційної структури, котра б підтримувала і гарантувала розвиток підприємництва та встановлення надійних партнерських звязків.

Очевидно, для того, щоб подолати успадковану та існуючу економічну та технологічну відсталість, необхідний перехід до нової моделі зовнішньоекономічної діяльності - виробничо-інвестиційної, тобто не просто розвитку торгівельного обміну, а швидше взаємодії з іноземними партнерами на всіх стадіях виробничого процесу. Український бізнес сьогодні міг б запропонувати Європі свої відносні переваги у первинній чи проміжній переробці, зміцнюючи співробітництво і покращуючи рівень інтеграції у світові та європейські потоки товарів, капіталу, технологій.

Проте, навіть у існуючій моделі експорт та імпорт сьогодні суттєво обтяжуються, крім тарифних, передусім нетарифними заходами, причому цей тягар зростає:

· Індикативні ціни. Після того, як у 1996 році було скасовано більшість експортних квот, було зроблено спробу знову поставити експорт під адміністративний контроль за допомогою так званих індикативних цін (мінімальних експортних цін).

· Валютний контроль. Адміністративний валютний контроль за виручкою був посилений після економічної кризи влітку 1998 року, що суттєво обмежило можливості експортерів використовувати свої валютні кошти, а для імпортерів введені обмеження доступу до придбання валюти.

· Стандартизація та сертифікація. Імпортні товари підлягають складним і дорогим процедурам стандартизації та сертифікації, котрі не стільки захищають українського споживача, скільки створюють перешкоди на шляху торгівлі.

· Внутрішні кордони. Навіть кордони між областями утворюють перешкоди для перевезення товарів. Ці “кордони” не мають ніяких правових підстав і створюють безліч торгівельних перешкод та сприяють поширенню корупції.

· Нестабільність. У тарифному та нетарифному регулюванні в Україні часто проводяться зміни із зворотною силою, що примушує бізнес закладати підвищені ризики у ціну товару та послуг.

Одним із найактуальніших завдань на сьогоднішньому етапі розвитку України є припинення вивозу національного капіталу за її межі при здійсненні різноманітних експортно-імпортних операцій. За їхньою допомогою під виглядом міжбанківських міжнародних розрахункових операцій здійснюється розкрадання валютних коштів, ухилення від сплати податків, приховування валютної виручки тощо.

Найчастіше мають місце такі механізми експорту капіталів:

· завищення контрактної ціни при імпорті товарів, техніки, технологій і послуг з виведенням різниці між контрактною і реальною ціною на зарубіжні рахунки учасників угоди;

· заниження контрактної ціни при експорті продукції і послуг з виведенням різниці між реальною ціною купівлі і вказаною в контракті на зарубіжні рахунки експортерів;

· вивіз капіталів шляхом організації фіктивної закупівлі імпорту чи неповернення коштів за експортовану продукцію;

· проведення розрахунків за здійснювані в Україні угоди на зарубіжні рахунки учасників і посередників цих угод;

· незаконний (контрабандний) вивіз за кордон валютних і матеріальних цінностей, технологічної і воєнно-стратегічної інформації.

Більшість країн світу, в тому числі - й високорозвинені, вживають протекціоністські заходи для захисту національної економіки. Зокрема, імпортне мито на тверді сири у Франції сягає понад 260 %, тоді як середньозважений рівень тарифів по всіх товарах - лише 7 %. Серед найбільш вдалих стратегій протекціонізму треба відзначити приклади Японії, Китаю.

Тарифне регулювання потребує дуже виважених підходів, бо повинно збалансувати взаємо протилежні принципи:

· захисту вітчизняного виробника;

· захисту вітчизняного споживача;

· відкритості країни для імпорту з метою інтегрування її у міжнародний поділ праці.

При цьому воно не повинне руйнувати ринкового конкурентного середовища, яке стимулює науково-технічний прогрес і розвиток виробництва. Недостатня підтримка вітчизняних товаровиробників не дає змоги витримати напружену конкуренцію ззовні, а надмірний протекціонізм ставить виробника поза конкуренцією, не стимулює удосконалення та підвищення ефективності виробництва.

Список використаної літератури.

1. Митний кодекс України

2. Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" №959-ХІІ від 16.04.91р.

3. Бункина М.К. Национальная экономика: Учеб. пособие. - М.: Дело, 1997. - 272 с.

4. Буковинский А.Е „Теория международной торговли”. - М.:Дело, 1999. - 327с.

5. Власюк О.С. Модельний аналіз динаміки міжгалузевих цінових пропорцій в економіці України. - К.: НІСД, 1997. - 80 с. - (Сер. “Екон. стратегії”; Вип. 5).

6. Власюк О.С., Ямпольська І.Л. Зовнішня торгівля України: стан та прогноз. - К.: НІСД, 1995. - 63 с. - (Сер. “Наук. доповіді”; Вип. 49)

7. Гаджиев К.С. Геополитика. - М.: Междунар. отношения, 1997. - 384с.

8. Михно І., Сіренко В. До питання про ефективність міжнародного товарообміну України з країнами СНД // Економіка України. - 2000. - № 2. - С. 80.

9. Мадиярова Д.М. Стратегия формирования внешнеэкономической деятельности.- Алматы: Экономика, 1999. - 184с.

10. Ревенко А. Проблемы формирования национальной экономической безопасности Украины //Экономика Украины. - 2001. - № 11. - С. 15.

11. Розвиток зовнішньої торгівлі України та її економічна безпека /В.Г. Андрійчук, О.С. Власюк, А.І. Мокій, В.П.Титаренко; За ред. В.Г. Андрійчука: Моногр. - К.: НІСД, 1996. - 148 с. - (сер. “Екон. стратегії”; Вип. 4).

12. Хэрис, Дж. Мэнвилл. Международные финансы /Пер. с англ. - М.: Информ.-издат. дом “Филингъ”, 1996. - 296 с. - (Сер. “Экономика для практиков”).

13. www.uaie.com.ua - інформаційний сайт Української асоціації імпортерів і експортерів.