Ціни та методи ціноутворення

6

Міністерство освіти і науки України

Курсова робота

із дисципліни «Економіка підприємства» на тему:

Ціни та методи ціноутворення

в умовах ринку

Київ 2006

Вступ

Протягом багатьох поколінь учені замислюються над питанням: що ж являє собою ціна, що лежить в її основі, чому товари обмінюються на інші в певних пропорціях? Намагання багатьох економістів дати відповідь на поставлені запитання відображені в різних теоріях вартості та ціни.

У тлумаченні питання вартості як основної категорії політичної економії історично склалися дві течії. Перша виходила з обєктивності вартості і того, що її джерелом є праця, затрачена на виробництво товару. Сюди можна віднести теорії трудової вартості, витрат виробництва, трьох чинників виробництва. Представники другої течії вважали вартість субєктивною категорією, що випливає з корисності товару порівняно з корисністю інших благ. Ці підходи втілені в теорії граничної корисності, теорії визначення ціни виходячи з коливання попиту і пропозиції тощо.

У ринкових умовах ціна, як правило, встановлюється на основі співвідношення між попитом та пропозицією. Але це не означає, що підприємці не беруть жодної участі у встановленні ціни. Вони ще до початку реалізації товару, враховуючи його якісні характеристики, маючи розрахункову величину витрат, знаючи ціни конкурентів і споживчий попит на ринку, починають формувати вихідну ціну на свою продукцію. За такою початковою ціною товар надходить до ринку, де в процесі купівлі-продажу під впливом співвідношення між попитом і пропозицією встановлюється остаточна ціна реалізації.

У ринкових умовах найширше застосовуються методи, які у своїй основі спираються на: - витрати; - попит; - конкуренцію.

Головними чинниками у формуванні ціни є попит і пропозиція. Підтвердження цього можемо, наприклад, знайти, спостерігаючи угоди, які здійснюються на звичних для нас ринках. Там, як відомо, зустрічаються здебільшого продавці сільськогосподарської продукції та приватні покупці. Здійснення угоди передбачає узгодженість позицій з приводу ціни. Кожен із них зявляється на ринку з власним уявленням про ціну та обсяг продукції, що може бути куплена (продана), а домовитися вони можуть про зовсім іншу ціну. Саме такий ринок найкраще демонструє процес погодження інтересів, конкуренцію покупців і продавців. Дещо складніше побачити процес узгодження ціни в організованих установах торгівлі: універмагах, гастрономах, кафе, де ціна товару фіксується у цінниках і на ярликах. Але і тут вона з часом змінюється під впливом тих самих чинників, що і на ринку сільськогосподарської продукції.

Отже, ринкова угода, що передбачає домовленість про ціну, відбувається за умови, коли бажання покупців придбати товар збіглося з бажанням продавців його продати.

Рішення (бажання) покупців придбати товар і є попитом. Рішення (бажання) продавців продати товар називається пропозицією.

Зміст

Вступ

1.Сутність ціни і її функції

2. Основні види ринкових цін і їх структура

3. Принципи та методи ціноутворення

3.1. Державне регулювання ціноутворення в Україні.

3.2 Сучасне ціноутворення в Україні

Висновок

Додатки

Список використаної літератури

1. Ціна як важлива складова ринкової економіки є еквівалентом обміну товарів. У загальному вигляді це кількість грошей, за яку продавець бажає продати товар, а покупець - купити його.

Через ціну формується більшість економічних відносин у суспільстві. Це стосується як сфери виробництва товарів, так і сфери їх обігу, реалізації. Ціна стосується безпосередньо утворення, розподілу та використання грошових нагромаджень, тобто всіх товарно-грошових відносин.

Значення ціни зумовлюється її місцем у системі відносин розширеного відтворення:

У ціні відображується кількість матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, які підприємство-виробни

· к витрачає у процесі виробництва товарів, а підприємство-реалізатор - під час їх реалізації.

· Ціна обслуговує господарський обіг і є показником мінових відносин між товарами і грошима. При цьому ціна, особливо в умовах ринкової економіки, може відхилятися від вартості виробу, що закладена у формі ціни й залежить від багатьох чинників, які діють у суспільстві. Важливу роль при цьому відіграє стан товарно-грошових відносин і їх розвиток.

· У сукупності закупівельні, оптово-посередницькі та роздрібні ціни утворюють єдину взаємоповязану систему цін, що забезпечує процес реалізації створеного в національній економіці загального суспільного продукту за матеріально-речовим складом і вартістю. Особливе значення мають роздрібні ціни, що забезпечують у цьому процесі реалізацію за вартістю частини виробленого загального суспільного продукту, яка в натуральній формі може бути використана як предмети особистого споживання й утворює, по суті, фонд споживання. Рівень роздрібних цін визначає також кінцевий розподіл національного доходу (у грошовому вираженні), з якого формуються фонд нагромадження та фонд споживання. Лише через ціну відбувається справжня оцінка споживчої вартості товару.

· Пропорції обміну окремих споживчих товарів на грошові доходи населення впливають на співвідношення рівня цін на ці товари та рівня цін на окремих товарних ринках, які відображають пропорції, що склалися в суспільному поділі праці в його галузевому та регіональному аспектах. А це припускає як утворення єдиного національного ринку для окремих товарів і єдиної ціни на ці товари, так і існування кількох регіональних ринків з різним рівнем цін на єдиний товар. Це залежить від різних чинників: доходів населення, національних і демографічних особливостей, розвитку транспорту тощо.

· У грошовій формі вартість фонду споживання в його основній частині (за винятком позаринкового фонду) є сумою всіх грошових доходів населення (за винятком податків і грошових заощаджень). Цей фонд включає заробітну плату працівників та службовців, працівників сільського господарства, пенсії, стипендії, різні види допомоги та інші доходи, що утворюють попит населення. Водночас ця частина вартості фонду споживання є сумою роздрібних цін товарів і послуг, що призначені задовольняти різноманітні потреби населення і створюють

· за матеріально-речовим складом загальну кількість товарів і послуг. Тому якщо ринок збалансований, сума цін споживчих товарів дорівнює сумі їх вартостей, а також відповідає їх грошовому еквіваленту та попиту населення.

· Розподіл фонду споживання за вартістю і в натуральній та інших формах відбувається, з одного боку, з урахуванням грошових доходів населення, з іншого - за допомогою системи роздрібних цін. При остаточному розподілі фонду споживання роздрібні ціни визначають пропорції обміну окремих товарів і послуг на грошові доходи населення й безпосередньо впливають на розмір реальних доходів споживачів, рівень і структуру споживання окремих соціальних груп населення, які мають різні грошові доходи. У цьому полягає соціальне призначення цін.

Економічна суть ціни проявляється насамперед через виконання нею окремих функцій (рис.1):

· облікової;

· збалансування попиту і пропозиції;

· стимулюючої;

· розподільчої;

· засобу розміщення виробництва.

6

Рис. 1

За допомогою облікової функції визначаються витрати суспільної праці, а також вартість потреби суспільства в товарі. Виконуючи цю функцію, ціна дає змогу визначити вартість сировини, матеріалів, комплектуючих, праці, інших ресурсів, що були використані для виробництва товару. До складу ціни крім витрат на виробництво та реалізацію товару входить і певний розмір прибутку. Як зазначалось, в умовах ринкової економіки ціна може відхилятися від вартості під впливом різних чинників. Порівнянність витрат суспільної праці визначається лише на ринку у процесі реалізації товарів, коли інтереси споживачів і виробників збігаються. Треба мати на увазі, що виробник зацікавлений у підвищенні ціни з метою отримання найбільшого прибутку і, навпаки, споживач намагається знизити ціну, а тому кінцева ціна може відрізнятися від обсягу витрат виробника.

Завдяки обліковій функції ціна є засобом визначення кількісних і якісних показників. До кількісних показників належать валовий внутрішній продукт, національний дохід, обсяг капіталовкладень, обсяг товарообороту, обсяг продукції, виготовленої різними підприємствами та галузями загалом. Якісними показниками є прибутковість, продуктивність праці, фондовіддача, продуктивність витрат та ін.

Облікова функція має велике значення при визначенні конюнктури ринку на товар залежно від його життєвого циклу. Товари, як правило, проходять чотири (або більше) життєвих цикли, що різняться тривалістю, інтенсивністю реалізації виробництва та реалізації продукції, особливостями переходу від однієї стадії до іншої. Залежно від цього виробник може визначити й ціну товару. Наприклад, на стадії зародження та впровадження товару на ринок до його ціни може не входити прибуток. На стадії зростання підприємство має змогу збільшити обсяг продажу товару і обсяг прибутку. На стадії насичення ринку обсяг продажу товарів зменшується і прибуток стабілізується.

Функція збалансовування попиту та пропозиції відбиває звязок між категоріями попиту та пропозиції на ринку. Якщо в суспільстві утворюється диспропорція між ними, то ціна є гнучким інструментом для досягнення рівноваги. З одного боку, ціна повинна стимулювати виробництво товарів, попит на які не задоволено, спонукати виробника випускати якісні товари в розширеному асортименті. З іншого боку, ціна може коригувати попит на окремі товари, насамперед такі, що не є товарами першої необхідності (наприклад, модні вироби, вироби з дорогоцінного металу). Здебільшого підвищення ціни має супроводжуватися поліпшенням якості товару, появою нових споживчих властивостей.

В умовах ринкової економіки, тобто коли ринок конкурентний, ціна є регулятором суспільного виробництва. У процесі зміни життєвого циклу товару змінюються обсяги реалізації, прибутковість, у результаті відбувається переливання капіталу з однієї галузі (сфери) діяльності в іншу.

Зниження ціни й попиту на товар призводить до закриття виробництва, а вивільнені ресурси спрямовуються на виробництво продукції, що має попит.

Попит характеризує потреби сукупних споживачів виходячи із закону попиту. Між ціною та попитом встановлюється обернений звязок: що вища ціна, то менше товарів придбає споживач, тобто обсяг продажу товарів зменшується. Зі зниженням ціни обсяг реалізації товару збільшується. Якщо на ринку виникає дефіцит, то ціна, як правило, підвищується, а це може призвести до втрати споживачів. Коли ринок стає конкурентним, збільшення обсягу реалізації товарів можливе лише в разі зниження цін.

Попит може знижуватися також через насиченість ринку товарами. Це відбувається тому, що споживач, придбавши додаткову одиницю товару, отримує меншу корисність.

Ця функція ціни є також основним чинником регулювання пропозиції товарів: з підвищенням ціни підвищується також пропозиція. При цьому ціна визначає й рівень прибутку. Коли ціна на ринку знижується, виробник змушений змінювати обсяги виробництва, технологію, перерозподіляти ресурси тощо, тобто завдяки ціні визначається рівновага на звичайному, вільному конкурентному ринку.

Стимулююча функція виявляється у впливі ціни на пропозицію та споживання різних товарів. Стимулюючий вплив ціни відбувається через рівень прибутку. Як наслідок, обсяги виробництва можуть збільшуватись або зменшуватись.

В умовах ринкової економіки ціна є також критерієм оцінювання раціональності прийнятих рішень щодо будь-якого напряму діяльності. Найбільший ефект виробник отримує в разі максимізації прибутку в одній галузі. Це досягається в разі прийняття найефективнішого рішення, що повязане з придбанням засобів виробництва, будівництвом нових обєктів, здійсненням господарських операцій, перепідготовкою персоналу тощо.

Проте ціна може перешкоджати процесу виробництва та реалізації товарів. Наприклад, у разі підвищення ставок податків (акцизного збору на лікеро-горілчані вироби, особливо іноземного виробництва), індикативних цін.

Розподільча функція зумовлена відхиленням ціни від вартості під впливом різних чинників і повязана з розподілом і перерозподілом національного доходу між галузями, різними секторами економіки, підприємствами різних форм власності, фондами нагромадження та споживання.

Високі роздрібні ціни на вироби з дорогоцінних металів і предмети розкоші забезпечують перерозподіл грошових доходів між окремими верствами населення за рахунок формування соціальних фондів. Особливо виразно розподільча функція проявляється тоді, коли на окремі товари встановлюються ціни, що перевищують їх вартість, і ця частина перевищення спрямовується на соціальні заходи.

Завдяки розподільчій функції взаємоповязуються доходи і витрати як виробників, так і споживачів. Відносини між виробниками і споживачами дуже схожі. Відхилення ціни товару від його вартості через масовий характер торговельних угод свідчить про закономірності відхилення цін на конкретні види товарів від їх реальної вартості. Однак якщо взяти загальну кількість угод купівлі-продажу, ціна та вартість у кількісному відношенні зрівнюються. Це відбувається тому, що прибуток, отриманий від реалізації одних товарів, має дорівнювати витратам на виробництво інших. Тому й визначається рівновага сукупності цін товарів і сукупності їх вартостей.

Велике значення ціна має також при розподілі національного доходу через систему оплати праці. Ціна та система оплати праці утворюють основу для розподілу національного доходу на стадії виробництва, а подальший перерозподіл відбувається через рух доходів у межах фінансових і кредитних відносин. Однак це проявляється в довгостроковому періоді.

Функція ціни як засобу розміщення виробництва. Зміст цієї функції полягає в переміщенні капіталу з одних галузей в інші, де прибутковість більша. Підприємство як субєкт ринкових відносин має обирати сферу найприбутковішої діяльності, найбільш економного використання ресурсів та капіталу.

З цього погляду на сучасному етапі розвитку економіки України найпривабливішою є торговельно-посередницька діяльність, де найвища швидкість обігу капіталу й досить висока норма прибутку.

Усі розглянуті функції ціни взаємоповязані. Однак між ними можуть виникати певні суперечності.

2. Ціна одиниці продукції (окремої послуги) формується з відповідних складових, що відображають структуру відповідних видів цін, використовуваних різними субєктами господарювання.

В умовах ринкової економіки основною є вільна ціна, яка складаєься з різних елементів.

6

Однією із складових вільної ціни є виробнича ціна підприємства. Важливим елементом виробничої ціни є повна собівартість продукції.

Повна собівартість виробу (робіт, послуг) підприємства складається з витрат, повязаних з використанням у процесі виробництва продукції сировини, матеріалів, палива, електроенергії, основних фондів, нематеріальних активів, трудових ресурсів, а також з інших витрат на виробництво та реалізацію продукції. Всі витрати підприємства, які повязані з виробництвом і реалізацією продукції, її транспортуванням та організацією продажу, можна класифікувати за різними ознаками.

За економічними елементами собівартості:

· матеріальні витрати;

· витрати на оплату праці;

· відрахування на соціальні заходи;

· амортизація основних фондів і нематеріальних активів;

· інші витрати.

До матеріальних витрат належать витрати, що повязані з підготовкою та освоєнням виробництва нової продукції та освоєнням нового обладнання, використанням природної сировини; витрати на обслуговування виробничого процесу, зокрема витрати на сировину, паливо, предмети праці; витрати на поточний ремонт, дотримання правил техніки безпеки і пожежну охорону, матеріально-технічне забезпечення апарату управління підприємством, а також витрати на оплату послуг інформаційного характеру та ін.

Витрати на оплату праці включають виплати основної і додаткової заробітної плати робітникам і службовцям підприємства; оплату відпусток та іншого невідпрацьованого на підприємстві часу згідно з положеннями чинного законодавства, витрати, які повязані з підготовкою і перепідготовкою кадрів, та ін.

Відрахування на соціальні заходи включають відрахування на загальнообовязкове державне пенсійне страхування, на загальнообовязкове державне соціальне страхування у звязку з тимчасовою втратою працездатності та витрати, зумовлені народженням та похованням, відрахування на загальнообовязкове державне страхування на випадок безробіття і загальнообовязкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності. Ставки відрахування визначаються чинним законодавством України.

Витрати на амортизацію основних фондів і нематеріальних активів включають витрати на повне відтворення основних фондів, у тому числі у вигляді прискореної амортизації нематеріальних активів; витрати, які повязані з капітальним ремонтом орендованих споруд нежитлового призначення, та ін.

До інших витрат відносяться всі витрати, що не ввійшли до розглянутих 4 груп і повязані зі зберіганням, збутом, реалізацією виробленої продукції і рекламою, а також різні податкові платежі, які включають у собівартість продукції.

За включенням у собівартість:

· прямі витрати;

· непрямі витрати.

До прямих витрат належать витрати, які безпосередньо повязані з виробництвом і можуть бути віднесені на конкретний виріб і розподілені згідно з техніко-економічними розрахунками. Вони включають вартість сировини, матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих, виплату заробітної плати виробничого персоналу та соціальні відрахування з неї, витрати на експлуатацію виробничого обладнання і його амортизацію та ін.

Непрямі витрати включають витрати, які не можна безпосередньо віднести на конкретні вироби. До них належать різні адміністративні та управлінські витрати, витрати на опалення й освітлення приміщень, страхування майна, витрати, повязані зі збутом продукції, та ін.

За ступенем впливу обсягів виробництва на рівень витрат:

· умовно-постійні витрати;

· змінні витрати.

До умовно-постійних витрат належать витрати, які не залежать від обсягів виробництва підприємства, зокрема орендна плата за приміщення, витрати на утримання адміністративно-управлінського персоналу, на амортизацію обладнання та ін. Втім, їх можна збільшити або зменшити за рахунок певного управлінського рішення (наприклад, збільшення або зменшення витрат на охорону праці, застосування прискореної амортизації та ін.).

Змінні витрати залежать від обсягів діяльності. У разі збільшення виробництва збільшуються витрати на сировину, матеріали, комплектуючі, оплату праці робітників за відрядною формою і відповідно відрахування на соціальні заходи, витрати транспортування товарів, їх зберігання та ін.

За ступенем корисності:

· корисні витрати;

· некорисні витрати.

Корисними є витрати, що сприяють результативному здійсненню виробничої та господарської діяльності підприємства.

До некорисних належать витрати, які повязані з обслуговуванням невикористаної частини всіх видів ресурсів. Наприклад, стосовно трудових ресурсів - це виплата заробітної плати робітникам, які не зайняті в виробничому або іншому господарському процесі; щодо матеріальних ресурсів - амортизація ще не встановленого або не використовуваного обладнання; стосовно фінансових ресурсів - виплата відсотків за банківськими або іншими позичками, які не були використані та ін.

За місцем виникнення.

За цією ознакою витрати поділяються залежно від того, де вони виникають: у підрозділах, службах, відділах підприємства.

Залежно від календарного періоду:

· поточні витрати;

· одноразові витрати.

Поточні витрати є постійними витратами, які виникають періодично, і цей період не перевищує один місяць.

Одноразові (або однократні) витрати спрямовані на забезпечення процесу виробництва протягом досить тривалого часу, і періодичність їх виникнення перевищує один місяць.

Витрати обігу:

· додаткові витрати;

· чисті витрати.

Додаткові витрати повязані з операціями, які зумовлені переміщенням продукції зі сфери виробництва в сферу обігу, і включають витрати на зберігання товарів, транспортування їх до місця реалізації, на підсортування, фасування, підготовку до продажу та ін.

До чистих витрат належать витрати, які повязані з продажем товарів, зміною його власника. Вони включають витрати на оплату праці касирів, касирів-контролерів, на сплату відсотків за користування кредитом та ін.

Згідно із запровадженими в Україні новими стандартами бухгалтерського обліку порядок відображення витрат, що входять до собівартості, дещо змінився. Зокрема склад витрат визначається Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку №16 «Витрати», який був затверджений наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 р. №318 і зареєстрований у Міністерстві юстиції України 19 січня 2000 р. під №27/4248.

Собівартість продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції, яка буде реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат і наднормативних виробничих витрат. Виробнича собівартість продукції складається з таких елементів:

§ прямі матеріальні витрати;

§ прямі витрати на оплату праці;

§ інші прямі витрати;

§ загальновиробничі витрати, а саме - змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати.

Причому перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції визначає підприємство.

Прямі матеріальні витрати включають вартість сировини та основних матеріалів, що становлять основу виробленої продукції, а також вартість напівфабрикатів, комплектуючих, допоміжних та інших матеріалів і сировини, яка може бути безпосередньо віднесена до конкретного обєкта витрат.

Прямі витрати на оплату праці включають заробітну плату та різні виплати працівникам, зайнятим у виробництві продукції, виконанні робіт або наданні послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного обєкта витрат.

Інші прямі витрати містять всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного обєкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плату за оренду земельних та майнових паїв, амортизацію тощо.

До загальновиробничих витрат належать такі елементи:

· витрати, які повязані з управлінням виробництвом - виплати заробітної плати та відрахувань на соціальні заходи, а також витрати на відрядження апарату управління цеху;

· амортизація обладнання цеху та нематеріальних активів загальновиробничого призначення;

· витрати на утримання, експлуатацію, ремонт і страхування основних засобів та позаобігових активів загальновиробничого призначення;

· витрати на вдосконалення технології та організації виробництва;

· витрати на опалення, освітлення, водопостачання та інші витрати на утримання виробничих приміщень;

· витрати на обслуговування виробничого процесу, на охорону праці, техніку безпеки та охорону навколишнього середовища;

· інші витрати, які повязані з внутрішньозаводськими переміщеннями вантажів, з незавершеним виробництвом, втратами від псування матеріальних цінностей та ін.

Загально виробничі витрати поділяються на постійні та змінні. Перелік і склад постійних та змінних загальновиробничих витрат встановлюється безпосередньо підприємством.

Постійні загальновиробничі витрати. До них відносять витрати на обслуговування і управління виробництвом, які залишаються незмінними або майже незмінними при зміні обсягів діяльності. Постійні виробничі накладні витрати розподіляють на кожен обєкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності) при нормальній потужності. Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включають до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у періоді їх виникнення. Загальна сума розподілених та нерозподілених постійних загальновиробничих витрат не може перевищувати їх фактичний розмір.

Змінні загальновиробничі витрати. До них відносять витрати на обслуговування та управління виробництвом (цехів, дільниць), що змінюються прямо або майже прямо пропорційно до зміни обсягів діяльності. Змінні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен обєкт витрат з використанням бази розподілу виходячи з фактичної потужності звітного періоду.

Крім виробничої собівартості до загальної собівартості входять витрати, які повязані з операційною, фінансовою, інвестиційною та іншою діяльністю підприємства. Витрати, які повязані з операційною діяльністю і які не включаються до собівартості реалізованої продукції, поділяються на такі види:

· адміністративні витрати;

· витрати на збут;

· інші операційні витрати.

Адміністративні витрати. Це загальновиробничі витрати, які спрямовані на обслуговування та управління підприємством. До них належать:

· загальні кооперативні витрати, які повязані з витратами на проведення річних та інших зборів, представницькі витрати та ін.;

· витрати на відрядження та утримання апарату управління підприємства;

· витрати на утримання основних засобів і нематеріальних позаобігових активів загальногосподарського призначення;

· амортизація нематеріальних активів загальногосподарського призначення;

· різні податкові збори, які повинно сплачувати підприємство згідно з чинним законодавством України і які включаються в собівартість продукції;

· інші витрати підприємства загальногосподарського призначення.

Витрати на збут продукції. До таких витрат відносять:

· вартість пакувальних матеріалів для затарювання готової продукції на складах готової продукції;

· вартість ремонту тари;

· витрати на оплату праці та виплату комісійних винагород продавцям, торговим агентам і працівникам підрозділів, які забезпечують збут;

· витрати, які повязані з транспортуванням та страхуванням готової продукції, оплатою транспортно-експедиційних послуг згідно з укладеною угодою;

· витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування виробленої продукції;

· витрати на рекламу продукції та дослідження ринку;

· інші витрати, повязані зі збутом продукції.

Інші операційні витрати, які включають:

· собівартість реалізованої іноземної валюти, яка перераховується в грошових одиницях України за курсом Національного банку України;

· розмір безнадійної дебіторської заборгованості та відрахування до резерву сумнівних боргів;

· втрати від знецінення запасів;

· втрати від нестачі та псування товарів;

· витрати на утримання обєктів соціально-культурного призначення;

· штрафи, пені, неустойки та ін.

Витрати операційної діяльності можна також згрупувати за такими економічними елементами:

· матеріальні витрати, до яких входить вартість сировини, основних матеріалів та ін.;

· витрати на оплату праці;

· відрахування на соціальні заходи;

· амортизація; до цих витрат включають суму нарахованої амортизації основних засобів, нематеріальних активів та інших необоротних матеріальних активів;

· інші операційні витрати.

До витрат фінансової діяльності належать витрати, які повязані зі сплатою процентів за користування кредитами, з випуском облігацій, фінансовою орендою, та інші витрати підприємства, зумовлені залученням позикового капіталу.

Витрати інвестиційної діяльності - це витрати підприємства в результаті залучення інвестиційних коштів інших господарюючих субєктів і виконання відповідних зобовязань.

Важливим елементом виробничої ціни підприємства є прибуток.

По суті це найпростіша і водночас найскладніша категорія ринкової економіки. Простота цієї категорії визначається тим, що прибуток є стрижнем і головною рушійною силою ринкової економіки, основним стимулом і мотивом діяльності підприємства. Проте ця категорія дуже складна, що зумовлюється багатьма чинниками.

Загалом прибуток відображає у грошовій формі чистий дохід підприємства на вкладений капітал. Він визначається як різниця між сукупним доходом і сукупними витратами у процесі здійснення цієї діяльності.

Прибуток має певні характерні властивості.

1. Прибуток - це особлива форма доходу підприємця від певного виду діяльності. Ця найпростіша форма визначення прибутку є водночас неповною і недостатньою його характеристикою, тому що активна діяльність у деяких сферах не завжди повязана з отриманням прибутку (благочинна діяльність, політична діяльність тощо).

2. Прибуток є формою доходу підприємця, який вклав власний капітал з метою досягнення певного успіху. Категорія прибутку повязана з категорією капіталу як одного з чинників виробництва і в опосередкованому вигляді характеризує ціну капіталу.

3. Прибуток не є гарантованим доходом підприємця на капітал, вкладений у той або інший вид бізнесу. Це результат діяльності підприємця. У разі невдалих дій або форс-мажорних ситуацій підприємець може не мати прибутку або навіть втратити частину власного капіталу. Тому прибуток є також платою за ризик підприємницької діяльності.

4. Прибуток характеризує не весь дохід, отриманий у процесі підприємницької діяльності, а лише частину, з якої відраховано загальні витрати. Іншими словами, прибуток є залишковим показником діяльності підприємця.

5. Прибуток є вартісним показником, що виражається у грошовій формі. Це повязано з практикою вартісного обліку всіх повязаних з ним основних показників. Тому він відіграє дуже важливу роль в умовах ринкової економіки.

6. Прибуток - головна мета підприємницької діяльності, основний спонукальний мотив здійснення будь-якого бізнесу, кінцевою метою якого є підвищення добробуту підприємця.

Для менеджерів, які не є власниками підприємства, прибуток - основний критерій успішної діяльності.

Інші працівники підприємства так само вважають прибуток сильним спонукальним мотивом своєї діяльності, особливо якщо вони задіяні у прибутках як наймані працівники.

7. Прибуток підприємства створює базу економічного розвитку держави загалом. За допомогою механізму перерозподілу прибутку підприємства через податкову систему поповнюється дохідна частина державного бюджету всіх рівнів (загальнодержавного та місцевих).

8. Прибуток підприємства є критерієм ефективності його конкретної виробничої діяльності. Індивідуальний рівень прибутку підприємства порівняно з галузевим характеризує вміння (досвід, підготовленість, ініціативність) менеджерів успішно здійснювати господарську діяльність в умовах ринкової економіки. Середньогалузевий рівень прибутку підприємства характеризує ефективність виробничої діяльності, регулює переміщення капіталу в галузі, де він використовуватиметься ефективніше.

9. Прибуток як основне внутрішнє джерело формування фінансових ресурсів підприємства забезпечує його розвиток. Що більший прибуток підприємства, то менше коштів воно бере із зовнішніх джерел, то вищий рівень самофінансування розвитку підприємства та його конкурентоспроможність на ринку.

10. Прибуток є основним джерелом збільшення ринкової вартості підприємства. Само збільшення вартості капіталу забезпечується капіталізацією частини отриманого підприємством прибутку, тобто спрямуванням його на приріст активів. Що вищий рівень капіталізації отриманого підприємством прибутку, то більша вартість його чистих активів, сформованих за рахунок власного капіталу, і загалом вартість підприємства.

11. Прибуток підприємства є важливим джерелом задоволення соціальних потреб суспільства. Кошти, які підприємство перераховує до бюджетів різних рівнів у вигляді податків, водночас дають змогу реалізовувати різноманітні соціальні програми для населення, особливо для незахищених верств. Крім того, частина прибутку спрямовується на задоволення соціальних потреб працівників підприємства.

12. Прибуток як захисний механізм дає змогу запобігти банкрутству підприємства. Завдяки високому рівню прибутковості підприємство може зменшити частину залученого капіталу й ефективніше використовувати власний капітал.

В умовах ринкової економіки прибуток сприяє подальшому розвитку будь-якого підприємства і є важливим показником його діяльності. Підприємство використовує власний прибуток для нагромадження вільних коштів, розширення виробництва та підвищення добробуту працівників.

Повна собівартість продукції та прибуток підприємства становлять разом виробничу ціну.

Наступним елементом ціни виробу є податки. Акцизний збір - це непрямий податок, що встановлюється на високоприбуткові товари, а також на товари підприємств-монополістів. Платниками цього податку є організації та підприємства усіх форм власності і відомчої підпорядкованості, їх філії та інші підрозділи, що розташовані на території України і діють від свого імені, юридичні особи, які займаються виробничою або підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи на території України.

Обєктами акцизного збору є обороти з реалізації на внутрішньому ринку України підакцизних товарів як власного виробництва, так і ввезених з інших територій, а також обороти з реалізації товарів для промислової переробки безпосередньо на підприємстві, що реалізуються без оплати вартості в обмін на інші товари.

Акцизний збір сплачують з обороту з продажу цих товарів і визначають виходячи з вартості фактично реалізованих товарів і встановлених ставок оподаткування. Сума акцизного збору перераховується в державний бюджет. Акцизний збір сплачується один раз і, як правило, виробниками. В окремих випадках цей податок сплачують торговельні підприємства, які купують підакцизні товари за кордоном і реалізують їх на території України.

До підакцизних товарів належать продовольчі (лікеро-горілчані вироби, продукція із цінних сортів риб і морепродуктів, кофе та вироби з нього, шоколад, цукор та ін.) і непродовольчі (дорогоцінні метали та вироби з них, фарфор, вироби з хутра, легкові автомобілі та ін.), а також тютюн і тютюнові вироби.

Ставки податку встановлюються залежно від виду виробу (наприклад, на кофе ставки податку значно нижчі, ніж на горілку) та місця виробництва (на продукцію вітчизняного виробника ставка значно менша, ніж на продукцію, що виробляється за кордоном). Ставки встановлюються у відсотках до вартості товару (нині перелік товарів, на які встановлюються ставки у відсотках, обмежений) і в кількісному вираженні на одиницю виробу (одиницею оцінки є єдина європейська валюта - євро).

Варто зазначити, що акцизний збір не поширюється на певні товари вітчизняного виробництва, на імпортовані в Україну товари (наприклад, які використовуватимуться для власного виробництва). Крім того, акцизний збір не сплачується в разі реалізації підакцизних товарів за межами митного кордону України.

До складу ціни входить також податок на додану вартість (ПДВ). Це непрямий податок, який сплачується з новоствореної вартості на кожному етапі виробництва та реалізації товарів, виконання робіт, надання послуг.

Цей податок сплачують усі підприємства та організації, які відповідно до законодавства України займаються виробничою та комерційною діяльністю, індивідуальні та приватні підприємства, які виробляють і реалізують на території України товари (роботи) і надають послуги від свого імені, а також спільні та іноземні підприємства, які здійснюють підприємницьку діяльність в Україні.

Обєктами оподаткування є обороти з реалізації товарів, виконання робіт, наданих послуг на території України. Базою оподаткування є операції з продажу товарів (робіт, послуг), що визначаються виходячи з договірної (контрактної) вартості, обчисленої за вільними або регульованими цінами (тарифами) з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших податків і зборів (обовязкових платежів, за винятком ПДВ, що включається до ціни товарів згідно із законами України з питань оподаткування).

Згідно з чинним законодавством України на її території діють дві ставки ПДВ: для більшості операцій - 20%, пільгова - 0.

Від оподаткування звільняються такі операції:

· продаж продуктів дитячого харчування вітчизняного виробництва молочними кухнями та спеціалізованими магазинами;

· продаж (передплата) і доставка періодичних видань;

· надання послуг (перелік встановлений Кабінетом Міністрів України) у сфері освіти закладами, які мають спеціальний дозвіл (ліцензію);

· продаж товарів спеціального призначення для інвалідів за переліком, встановленим Кабінетом Міністрів України;

· доставка пенсій та грошові допомоги населенню;

· реєстрація актів громадянського стану державними органами;

· продаж лікарських препаратів та виробів медичного призначення;

· надання послуг з охорони здоровя;

· продаж товарів власного виробництва підприємствами, які засновані всеукраїнськими громадськими організаціями інвалідів і є їх повними власниками;

· ремонт шкіл, дошкільних закладів, інтернатів, закладів охорони здоровя та надання матеріальної допомоги в межах одного неоподатковуваного мінімуму;

· продаж товарів (виконання робіт, надання послуг), передбачених для власних потреб дипломатичних представництв, консульств.

Складовою відпускної ціни товару є цінова знижка. Загалом це частина ціни товару, яку підприємства-виробники можуть встановлювати з метою стимулювання та підвищення зацікавленості підприємств-реалізаторів, які здійснюють продаж їх продукції. Цінові знижки мають добровільний характер і не є обовязковими. Розглянемо найпоширеніші з них.

Дилерська знижка. Надається посередникам (як юридичним, так і фізичним особам) з метою стимулювання їх до збільшення обсягів реалізації продукції певного підприємства та пошуку нових підприємств-реалізаторів.

Знижка за кількість проданого товару за прогресивною шкалою. Передбачає зниження для споживачів цін на товари, які вони купують у великій кількості. Іншими словами, на кожну наступну партію товару підприємство-виробник знижує відпускну ціну. Наприклад, для споживача, який купує 50 одиниць товару, встановлюється ціна 100 гр.од. за одиницю виробу. Якщо він придбає 100 одиниць товару, відпускна ціна знижується на 2%, якщо 150 одиниць - на 4% і т.д.

Знижка за платежі готівкою (або знижка «сконте»). Незважаючи на назву не має значення форма платежу. Передбачає зниження ціни на товар для споживача, який оперативно оплачує свої рахунки. Наприклад, умова «2/10 нетто 30» означає, що оплату треба здійснити не пізніше 30 днів з моменту придбання товару або укладання угоди. Якщо рахунок сплачено через 10 днів, сума платежу зменшується на 2%. Ця знижка надається кожному покупцеві, який виконує зазначену умову, і дає змогу поліпшити стан розрахунків покупця з продавцем, а також зменшити витрати, повязані зі стягненням виданих кредитів і безнадійних боргів.

Функціональні знижки. Надаються торговельним або іншим підприємствам, які виконують функції з продажу товарів, їх зберігання та обліку. Виробник надає цю знижку відповідно до отримання послуг різних учасників каналів збуту.

Сезонні знижки. Передбачають зниження ціни для споживачів, які закуповують товари і сплачують послуги у міжсезонний період. Це дає змогу виробникові-продавцю підтримувати постійний рівень реалізації протягом усього року.

Знижки на першу партію товару. Надаються споживачеві, який купує партію товару вперше. В умовах насичення ринку виробник не може чітко визначити попит на свій новий товар, тому він пропонує знижку на нього, аби зацікавити підприємство-реалізатора у продажу цього товару.

Експортні знижки. Надаються іноземним партнерам за товари, які реалізуються за кордон.

Особисті знижки. Найчастіше застосовуються для постійних партнерів з метою встановлення тісніших контактів.

Закриті знижки. Можуть бути внутрішньофірмовими (поширюються лише на певному підприємстві, у його підрозділах, філіях) і внутрішньорегіональними (використовуються на окремій території).

Приховані знижки. Передбачають застосування підприємством-виробником при реалізації товару різних заходів рекламного характеру, наприклад зазначається, в яких торговельних точках можна купити певний товар. При цьому виробник реально зменшує витрати торговельно-посередницького підприємства на реалізацію своєї продукції.

Знижки за комплексну закупівлю товарів. Надаються підприємством-продавцем з метою стимулювання реалізації не лише основних своїх товарів, а й інших, які можуть бути продані в комплекті. Передбачають зниження ціни на всю партію закупівлі. При цьому діє правило, що покупець може відмовитись від товару, який доповнює основний товар. Наприклад, при реалізації компютера фірма може продати зі знижкою програмне забезпечення до нього, при реалізації копіювальної техніки - папір тощо.

Знижка за повернення раніше купленого товару. Передбачає зниження фірмою ціни на нову модель товару для тих покупців, які у разі її купівлі повертають придбаний раніше товар цієї ж фірми.

Знижки на сервісне обслуговування. Надають в деяких випадках підприємствами-виробниками або підприємствами-реалізаторами у вигляді безплатного післяпродажного обслуговування проданого виробу.

Клубні знижки. Надаються членам різних клубів. Такі клуби після свого створення укладають угоди з підприємствами-виробниками (або фірмами-реалізаторами) на надання знижки при купівлі у них товарів. Для цього кожному члену клубу видається дисконтна картка, за якою і надається знижка. В окремих випадках максимальна знижка може досягати 40% від вартості покупки.

Усі перелічені та інші знижки в тій або іншій мірі діють у системі ціноутворення України. При поглибленні ринкових відносин сфера дії знижок розширюватиметься, збільшуватиметься їх кількість.

Важливим елементом ціни товару є торговельно-посередницькі надбавки. Встановлюють ї оптово-посередницькі та роздрібні торговельні підприємства, які зберігають товари, готують їх до продажу і реалізують з метою відшкодування власних витрат, а також отримання прибутку, що потрібний для розширення діяльності. Торговельні надбавки складаються з трьох частин: витрат обігу, прибутку торговельного підприємства та ПДВ.

Діяльність торговельного підприємства повязана з витратами трудових, матеріальних і фінансових ресурсів. За характером вони поділяються на поточні та довгострокові. Поточні витрати зумовлені розвязанням тактичних завдань: закупівлею товарів, їх транспортуванням, зберіганням та реалізацією, обслуговуванням матеріально-технічної бази, утриманням персоналу та ін. Довгострокові витрати (інвестиції) спрямовані на розвязання стратегічних завдань: будівництво, реконструкцію старих або придбання нових торговельних приміщень, придбання нематеріальних активів, формування довгострокового портфеля замовлень та ін.

Прибуток торговельного підприємства має таку саму економічну природу, що й прибуток виробничого підприємства.

Загалом прибуток характеризує сукупний ефект господарської діяльності торговельного підприємства і визначається як сума прибутку торговельного підприємства від усіх видів господарської діяльності:

· реалізації товарів і платних послуг (або прибуток від торговельної діяльності);

· реалізації продукції позаторговельної діяльності;

· реалізації іншого майна;

· позареалізаційних операцій.

Різниця між прибутком і сумою податкових платежів, які здійснюються за рахунок прибутку, називається чистим прибутком торговельного підприємства, який залишається у розпорядженні підприємства.

У системі господарювання застосовується багато видів цін, які виокремлюються за різними класифікаційними ознаками (або без таких ознак). (рис.3), (додаток 3)

6

Рис. 3

За каналами руху товарів.

· Виробнича ціна. Складається з усіх витрат підприємства, повязаних з виробництвом та реалізацією товарів, а також прибутку, що потрібний підприємству для розширення діяльності. Загалом ця частина ціни може становити 40-80% загальної ціни виробу.

· Відпускна ціна виробника. До складу цієї ціни входять виробнича ціна підприємства, акцизний збір, цінові знижки та ПДВ виробничого підприємства.

· Оптово-посередницька ціна. Застосовують її підприємства-посередники у відносинах між виробниками та роздрібними торговельними підприємствами (оптовими базами, оптовими складами, посередницькими юридичними та фізичними особами). Ця ціна складається з виробничої ціни та оптово-посередницької надбавки, до якої входять витрати обігу посередницьких підприємств, їх прибуток і ПДВ.

· Роздрібна ціна. За цією ціною роздрібні торговельні підприємства реалізують товари кінцевим споживачам. Складається з відпускної ціни виробника та торговельної надбавки, до якої входять витрати обігу роздрібного торговельного підприємства, прибуток і ПДВ торговельного підприємства.

За ступенем регулювання.

· Фіксовані ціни. Встановлюють, змінюють або відміняють їх державні органи. Порушники цих цін несуть адміністративну, а іноді й кримінальну відповідальність. В Україні такі ціни встановлені на комунальні послуги для населення, проїзд у міському транспорті, за спожиту електроенергію. Зауважимо, що сфера застосування цих цін поступово звужується.

· Регульовані ціни. Встановлюються державними органами або органами місцевого самоврядування і мають обмеження:

- встановлюється найбільша (максимальна) ціна на виріб, пе ревищувати яку підприємство не має права (при цьому найменша ціна не встановлюється);

- встановлюється найменша (мінімальна) ціна на виріб, нижче якої підприємство не має права реалізовувати свій товар (при цьому найбільша ціна не встановлюється);

- обмежуються окремі частини ціни, наприклад розмір прибутковості виробу (ціни можуть бути як максимальні, так і мінімальні).

· Вільні, або договірні, ціни. Встановлюються згідно з укладеними угодами між підприємствами-виробниками та підприємствами, які реалізовуватимуть цей товар. Формуються під впливом попиту та пропозиції на цей товар, не мають жодних обмежень і можуть змінюватись лише за взаємною домовленістю сторін.

· Індикативні ціни. Плануються, рекомендуються та стимулюються державою. В Україні їх застосовують при укладанні та виконанні зовнішньоекономічних угод на постачання товарів за кордон. Ціна, зазначена в контракті між вітчизняним та іноземним партнерами на продаж окремих видів товарів (здебільшого сировина, корисні копалини, продукція її первинної переробки), не може бути нижчою за встановлену державою індикативну ціну.

· Комісійні ціни. Встановлюються під впливом попиту та пропозиції, але з урахуванням початкової вартості товару і витрат, повязаних з його реалізацією. Кінцева ціна може змінюватись залежно від конюнктури ринку або згоди субєкта, який здав цей товар на комісію.

За територією дії.

· Ціни світові.

· Ціни міждержавні.

· Ціни державні.

· Ціни місцеві.

За ступенем монопольності.

· Монопольні ціни. Встановлюються виробниками або реалі заторами, які є монополістами і займають найбільший сегмент ринку. Це дає їм змогу встановлювати будь-яку високу ціну на свій товар і дуже низьку ціну на сировину, яку вони купують у постачальників, а також отримувати високий додатковий прибуток.

· Конкурентні ціни (звичайна та демпінгова). Конкурентна звичайна ціна складається на конкурентному ринку під впливом попиту та пропозиції. Здебільшого це середня ціна на ринку. Демпінгову ціну підприємство встановлює на рівні не нижче, ніж у конкурентів, а в окремих випадках навіть нижче за собівартість продукції.

За терміном дії.

· Ціни постійні.

· Ціни змінні.

За документальністю встановлення.

· Тверді ціни. Зазначаються в угоді купівлі-продажу і не підлягають змінам. Оскільки на ринку, як правило, існує конкуренція, такі ціни встановлюють, орієнтуючись на ціни конкурентів. Термін дії твердих цін часто обмежують з метою запобігання впливу різних чинників, що встановлюються при укладанні окремої угоди, яка має одноразову дію.

· Базисна ціна. Встановлюється при укладанні угоди між виробником та реалізатором і є початковою для визначення кінцевої ціни товару. Базисна ціна залежить від властивостей сорту та якості товару. Це слід ураховувати, визначаючи фактичну ціну продажу з використанням різних знижок і надбавок, що можуть мати грошові та натуральні показники оцінки.

· Плинні ціни. Встановлюються угодою партнерів залежно від умов біржових котирувань, рівня інфляції та інших чинників, що впливають на ціни. Умови можливої зміни плинної ціни мають обумовлюватись в угоді із зазначенням розміру змін.

Залежно від субєкта встановлення.

· Ціна продавця. Встановлює й контролює виробник товару.

· Ціна покупця. Виникає на звичайному ринку під впливом попиту та пропозиції.

· Номінальна ціна. Публікується в різних прейскурантах, довідниках, біржових котируваннях. На неї орієнтуються продавці та покупці при укладанні угод.

Біржові ціни. Діють на біржах і згідно з ними укладаються відповідні угоди. До них належать такі ціни:

· фючерсних угод;

· опціонних угод;

· продавця;

· покупця;

· біржових котирувань;

· оплачені.

Транспортні тарифи:

· наземних видів транспорту (автомобільний, залізничний, гужовий);

· водних видів транспорту (річковий, морський, поромний, сплавний);

· повітряних видів транспорту.

3. Ціна є економічною категорією, від якої залежить діяльність підприємства та ефективність. Процес встановлення й розробки ціни називається ціноутворенням. Відповідно до діючої в державі економічної системи виокремлюють ціноутворення ринкове та командно-адміністративне.

Ринкове ціноутворення базується на загальних обєктивних і субєктивних законах, що діють у суспільстві. Основними з них є закони вартості, попиту, пропозиції, товарно-грошового обігу, корисності благ. Саме вони визначають особливості ціноутворення й подальшу політику його на підприємстві.

Командно-адміністративне ціноутворення базується переважно на принципі витратного механізму формування ціни і здійснюється державними органами. В основу цього принципу ціноутворення покладено витрати підприємства, повязані з виробництвом товару, наданням послуг і встановленням нормативного прибутку, отримання та розподіл якого здебільшого контролюється державою.

Найважливішим елементом методології ціноутворення є принципи ціноутворення.

6

Рис.4

У загальному вигляді це постійно діючі положення, що характерні для системи цін і є основою їх створення. Вирізняють такі основні принципи ціноутворення:

· Науковість. Суть принципу полягає в тому, що при визначенні ціни на виріб бо послугу потрібно використовувати діючі в суспільстві закони розвитку економіки та особливості їх дії залежно від часу, а також зовнішніх і внутрішніх чинників. Встановленню ціни має передувати глибокий науковий аналіз конюнктури ринку та всіх його чинників, чинного законодавства, технології виробництва товару та можливостей її зміни, прогноз зміни рівня цін на сировину, матеріали, напівфабрикати та комплектуючі. Застосування цього принципу передбачає наявність достатньої інформаційної бази, передусім стосовно економічної ситуації, а також зовнішнього та внутрішнього середовища.

· Цільова спрямованість. Реалізація цього принципу передбачає визначення економічних і соціальних проблем, які необхідно розвязати. Держава загалом окреслює напрями розвитку й встановлює ціну, яка б стимулювала розвиток підприємств або галузей, що виробляють певний товар. Передусім це стосується виробництва нової продукції з використанням новітніх технологій, що вкрай потрібні державі на певному етапі. Однак потрібно враховувати, що цільова спрямованість цін змінюється на кожному етапі розвитку економіки.

· Безперервність. Передбачається, що ціна на виріб має визначатися протягом усього періоду його виробництва. Це означає, що на кожному етапі руху товару встановлюється певна ціна. З переходом до подальшого етапу постійно вносяться зміни й доповнення з урахуванням особливостей виробництва товару, і в кінцевій ціні не має бути враховано. Крім того, цей принцип передбачає можливість виробництва нових виробів, зняття застарілих, удосконалення технологій.

· Єдність процесу ціноутворення. Цей принцип передбачає контроль за ціноутворенням з боку державних органів. В умовах ринкової економіки цей контроль здійснюється насамперед щодо товарів і послуг, які мають соціально-економічне значення для населення й регулюються державою (наприклад, ціни на газ, нафту, окремі види сировини, електроенергію, комунальні послуги тощо).

Уся сукупність чинників, що так чи так впливають на процес ціноутворення на різногалузеву продукцію (послуги), поділяється на дві групи: загальні та специфічні.

Загальними чинниками, що визначають ціни на товари (продукцію, послуги), переважно є:

§ гнучкість попиту: зростання цін зумовлює зменшення попиту, і навпаки;

§ високі технічні параметри та низька вартість експлуатації: вони важливі для потенційного покупця не менше, ніж ціна.

§ орієнтація на одержання прибутку та оцінка потенційних покупок з огляду на їхню ефективність: чинники, що впливають на вибір товару покупцем, за ступенем їхньої важливості розміщуються в такій послідовності: якість, технічне обслуговування, ціна;

§ можливість надати готовому виробу більшої привабливості для покупців: зрозуміло, що доступні ціни, узгоджені з показниками якості товару, є привабливішими для потенційних покупців.

Обєктивно діють і специфічні чинники ціноутворення на основні види продукції виробничо-технічного призначення (сировину, основні й допоміжні матеріали, вузли та агрегати, основне й допоміжне устаткування). Їх варто розглянути детальніше:

· Сировина підлягає лише тій обробці, яка полегшує її використання чи транспортування або приводить її у відповідність із чинними стандартами. За реалізації сировинних товарів на ринку ціни на них встановлюються з урахуванням вимог стандартів, обсягу попиту та продажу.

· Основні матеріали, як правило, купують відповідно до специфікації, опрацьованої на базі чинних стандартів. Саме наявність затверджених у встановленому порядку стандартів є головним чинником ціноутворення на основні матеріали.

· Допоміжні матеріали виконують на різногалузевих підприємствах майже однакові функції і у звязку з цим мають стійкий попит. Тому на встановлення ціни на такі матеріали впливають існуючий попит, їхні якісні показники та обсяги виробництва.

· У звязку з природним прагненням покупців максимально обмежити кількість постачальників вузлів та агрегатів, останні звичайно купують безпосередньо у виробників, які встановлюють ціну на них з урахуванням іміджу своєї продукції на ринку. Іноді деякі вузли та агрегати є досить помітними в готовому виробі, що дає змогу покупцям використовувати відомі на ринку марки (типорозміри) таких виробів для стимулювання збуту власної продукції за вигідною для них ціною.

· У цінах на основне устаткування враховується його універсальність або навпаки - спеціалізація. Що вища спеціалізація устаткування, то суворіші вимоги як до експлуатаційних параметрів, так і до ціни. За ринкових умов господарювання виробники основного устаткування можуть кредитувати своїх покупців, включаючи продаж на виплат та лізинг.

· Ціна одиниці допоміжного устаткування завжди є помітно нижчою за ціну на основне устаткування. За умови зростання обсягів виробництва і збуту такого устаткування зявляється можливість дальшого зниження ціни.

За ринкових умов господарювання можуть застосовуватися різноманітні методи ціноутворення.

1. Розрахунок ціни за методом «середні витрати плюс прибуток» є найпростішим і широко застосовуваним. Згідно з цим ціна (Ц) визначається за формулою Ц= СВ+П,

де СВ - середні витрати (собівартість); П - величина прибутку в ціні, яка встановлюється самим підприємством (організацією) або обмежується державою як граничний рівень рентабельності продукції (послуг).

2. Розрахунок ціни на підставі цільового (фіксованого) прибутку вважається різновидом методики визначення ціни на засаді середніх витрат (собівартості). Особливість його полягає в тім, що ціну поставлено в жорстку залежність від загального розміру прибутку, який підприємство передбачає одержати від продажу певної кількості продукції.

За умови прямолінійної динаміки залежних величин ціна встановлюється з використанням формули

Ц= С_зм +

де С_зм - змінні витрати на одиницю продукції(послуги);

С_пост - постійні витрати на дану продукцію (послугу) за певний період (квартал, рік);

П_заг - загальна сума прибутку, яку можна одержати від продажу продукції (надання послуги) за той самий період;

N - обсяг продажу продукції (наданої послуги) в натуральному вимірі.

3. Установлення ціни на засаді субєктивної цінності товару здійснюється з урахуванням потенційного (реально виявленого) попиту.

4. Метод ціноутворення «за рівнем поточних цін» («за рівнем конкуренції») полягає в тім, що ціну розглядають та встановлюють як функцію цін на аналогічну продукцію в конкурентів. Залежно від особливостей продукції й типу ринку (монополія, олігополія) цей метод ціноутворення має різні модифікації (установлення ціни на рівні поточної ринкової ціни або трохи нижче за неї; установлення ціни на конкретний виріб з урахуванням цін на аналогічну продукцію та співвідношення параметрів цих виробів).

5. Установлення ціни на підставі результатів закритих торгів є різновидом методу «за рівнем поточних цін» і застосовується з метою одержання замовлення на виготовлення певної продукції (торг за вигідний контракт).

6. Метод ціноутворення «за рівнем попиту» передбачає встановлення ціни за допомогою пробного продажу товару в різних сегментах ринку. При цьому враховуються умови продажу, конюнктура ринку, супутні послуги. За використання цього методу в різних місцях (сегментах) ринку на ті самі товари ціни можуть бути різними.

7. Метод установлення ціни за місцем походження товару полягає в тім, що товар передається транспортній організації за умови «франко-вагон»; після цього всі права на товар і відповідальність за нього переходять до покупця (замовника).

8. Метод установлення єдиної ціни із включенням у неї витрат на доставку означає відповідні дії підприємства (організації) для включення в ціну фіксованої суми транспортних витрат незалежно від віддаленості покупця (клієнта).

9. Застосування методу встановлення зональних цін полягає в тім, що підприємство (фірма) виокремлює кілька зон, у межах яких встановлюються єдині ціни залежно від рівня транспортних витрат.

10. Метод установлення ціни стосовно базисного пункту характеризується тим, що продавець (фірма) вибирає конкретний район (місто, область) за базисний і збирає з усіх замовників (клієнтів) транспортні витрати в сумі, що дорівнює вартості поставки з цього району (міста, області) незалежно від того, звідки насправді здійснюється відвантаження товару.

11. Метод встановлення цін із прийняттям на себе витрат на поставку означає, що підприємство (організація) частково чи повністю бере на себе фактичні витрати на доставку товару з метою стимулювання надходження замовлень від покупців (клієнтів).

12. За встановлення цін зі знижками підприємство-продавець змінює свою вихідну ціну та встановлює певну знижку з неї, ураховуючи дострокову оплату рахунків, закупівлю великого обсягу продукції або поза сезонну її закупівлю тощо. Це дає змогу підприємству підтримувати більш стабільний рівень виробництва протягом року.

Вибір методу ціноутворення та встановлення відповідно до нього певного рівня ціни є початковим етапом розробки цінової стратегії і тактики підприємства (організації).

Надалі ціни постійно коригуються підприємством і державою, згідно з мінливою конюнктурою ринку та необхідними уточненнями заздалегідь розробленої стратегії ціноутворення стосовно різних видів продукції.

Ринкове ціноутворення як формування цін на ринку під впливом попиту і пропозицій функціонує в сучасних умовах не в чистому вигляді, а в поєднанні з державним регулюванням цін. Це регулювання являє собою діяльність держави, спрямовану на встановлення і збереження такого рівня цін, який би забезпечував рентабельну діяльність субєктів господарювання, паритет цін різних галузей народного господарства, реальність заробітної плати, стійкість валюти й інші економічні параметри в державі. Державне регулювання цін - це не разовий акт встановлення рівня цін, їх динаміки і співвідношення, а комплекс заходів щодо активізації всіх ціноутворюючих факторів.

Згідно з Законом України «Про ціни і ціноутворення» (ст.8) «Державне регулювання цін і тарифів здійснюється шляхом встановлення:

- державних фіксованих цін (тарифів);

- граничних рівнів цін (тарифів) або граничних відхилень від державних фіксованих цін і тарифів.

У разі надмірного зростання цін, раніше виведених з-під контролю за рішенням Кабінету Міністрів України, виконавчих комітетів обласних і міських (міст республіканського підпорядкування) рад, допускається тимчасове повернення до державного регулювання цін і тарифів».

Ст. 10. «Зміна державних фіксованих і регульованих цін і тарифів може здійснюватись у звязку зі зміною умов виробництва і реалізації продукції, що не залежать від господарської діяльності підприємств».

Зважаючи на це, державне регулювання цін в Україні передбачає:

1) розмежування повноважень центральних органів виконавчої влади, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, виконавчих органів міських рад у сфері ціноутворення;

2) антимонопольне регулювання цін (тарифів) на продукцію виробничо-технічного призначення;

3) декларування цін.

Система цін, що на сьогодні склалася в Україні, є далекою від ідеального стану. Проте дана система ще формується, і миттєво зявитися та скластися вона не може. Підґрунтя сучасних цін слід шукати не у вартості, а в отриманій від минулого гіпертрофованій структурі виробництва і споживання. Але не можна відкинути і той факт, що відсутність регульованості сучасної системи цін також завдала великих втрат при формуванні сучасної ринкової економіки в Україні.

Особливістю формування ціни в умовах перехідної економіки України є методи визначення цін і державне регулювання цін. Певні особливості має ціноутворення при здійсненні експортних та імпортних операцій.

В Україні, яка перебуває в умовах переважно вільного ціноутворення, під час формування цін до грудня 1998 р. доларовий еквівалент застосовувався на продукцію, в структурі собівартості якої частка імпорту є незначною. Стрімке падіння курсу гривні до долара США, яке відбулося у серпні-вересні 1998р., супроводжувалося значним зростанням оптових цін, насамперед - у галузях з великою питомою вагою у собівартості продукції імпортних сировини і матеріалів. Це призводило до необґрунтованого дискримінаційного підвищення цін, збільшувало запаси неліквідної продукції і, відповідно, зумовлювало зменшення обігових коштів підприємств, провокувало розкручування цін у суміжних галузях і, як наслідок, вело до підвищення інфляції. Однією з причин такої ситуації є несформованість прозорих ринкових відносин, недостатній розвиток конкуренції на ринках продукції базових галузей промисловості, безвідповідальні дії окремих комерційних структур, які здійснюють збут продукції та посередницькі операції з нею, недостатня запобіжна робота щодо боротьби з проявами монополізму. А незначна частка регульованих державних цін в умовах монополізованого ринку не може достатньо ефективно протидіяти зростанню вільних оптових та споживчих цін.

Висновок

Ознайомлення з тією роллю, яку відіграє ціна в умовах ринкової економіки, дозволяє дійти висновку, що ціна - провідна економічна категорія ринкової системи. Сутність цієї категорії полягає в тому, що вона відбиває взаємовідносини між товаровиробниками в процесі виробництва і реалізації виробленої продукції (наданні послуг) з приводу формування витрат, що мають місце в процесі виробництва і реалізації продукції, витрат, які повинні враховувати рівень попиту і пропозиції на ринку, їх взаємозвязок, а також вплив т.з. нецінових факторів. Інакше кажучи, ціна, як явище досить складне і динамічне, має враховувати цілий комплекс факторів, під впливом яких відбувається процес її формування. Проте, тривалий час у нашій вітчизняній економічній літературі визнавалась точка зору, що ціна - це грошовий вираз вартості товару. Таке уявлення про сутність ціни складалося в умовах, коли єдино правильною доктриною визнавалось вчення К.Маркса, що ціна формується на основі лише вартості товару (теорія трудової вартості), вартість товару, в свою чергу, визначається суспільно необхідними витратами праці, які складаються в сфері виробництва, а ринок лише коригує рівень цих витрат, порівнюючи їх з індивідуальними. Це вчення вважалося вершиною економічної думки, єдино правильним і безперечним, що, безумовно, гальмувало розвиток нашої економічної науки, яка фактично була ізольована від світової. В умовах командно-адміністративної системи держава, спираючись на доктрину К.Маркса, здійснювала повний, тоталітарний контроль за цінами на всіх рівнях господарювання.

Між іншим, зміни, які відбувались в економічному розвитку більшості країн світу і за часів К.Маркса, і особливо після нього, вимагали аналітично-критичного підходу до оцінки цих змін, зокрема, до зясування процесу формування цін.

Першу спробу застосувати комплексний підхід, врахувати в процесі формування цін положення двох теорій - теорії витрат виробництва і теорії граничної корисності, зробив всесвітньовідомий український економіст М.Туган-Барановський , який вважав, що крім вартості товару (витрати засобів виробництва і праці) та трудової вартості (витрати живої праці), слід враховувати і таку категорію як «цінність товару», яка, на його думку, відбиває психологічну сторону процесу відтворення і є нічим іншим як психологічною оцінкою корисності товару окремим споживачам.

Ця ідея згодом була підтримана видатним англійським економістом А.Маршаллом, який, проаналізувавши вплив на рівень ціни багатьох чинників, в т.ч. і «граничної корисності», створив цілісну теорію ринкового ціноутворення, що являє собою зразок комплексного підходу до вирішення цієї складної проблеми.

Відповідно до цієї теорії ціна - вже не тільки грошовий вираз вартості товару (таке визначення відбиває лише теорію трудової вартості), а й кількість грошей, або інших товарів і послуг, що сплачуються і отримуються за одиницю товару (послуги). Вона виражає витрати, звязані з виробництвом, споживчі властивості (корисність) товару, купівельну спроможність грошової одиниці, ступінь рідкісності товару (співвідношення між попитом і пропозицією), стан конкуренції на ринку відповідного товару, психологію економічної поведінки ринкових субєктів, інші обєктивні та субєктивні моменти.

Отже, ціна як економічна категорія визначає взаємовідносини між товаровиробниками в процесі виробництва та реалізації; це - кількість грошей або інших товарів і послуг, що сплачуються і отримуються за одиницю товару (послуги). Ціна виконує такі функції: обліково-аналітичну, стимулюючу, розподільчу, регулюючу і соціальну.

Заходи щодо обґрунтування, затвердження та перегляду цін, їх рівня та структури отримали назву «ціноутворення». Такий процес слід розглядати як систему обліку ціноутворюючих факторів. Правовою базою цього процесу є Закон України «Про ціни і ціноутворення».

Залежно від процесу ціноутворення, порядку використання, структури ціни поділяються на: 1) вільні, регульовані та фіксовані; 2) оптові та роздрібні; 3) договірні (контрактні); 4) ціни внутрішнього ринку та світові. Провідну роль в процесі ціноутворення відіграють підприємстві (фірмі), які застосовують при цьому різні методи утворення (формування) цін. Проте, і держава не повинна стояти осторонь процесу ціноутворення, а має здійснювати регулюючу функцію, особливо в умовах соціально орієнтованої ринкової економіки.

Список використаної літератури:

1. www.fanatportal.com

2. Економіка: Навч. посібник для 10-11 класів / З.Г. Ватаманюк, С.М. Панчишин, І.М.Грабинський та ін.; За ред. З.Г. Ватаманюка, С.М.Панчишина - К.: Либідь, 1999 - 384с.

3. Економіка підприємства: Підручник / За заг. ред. С.Ф. Покропивного. - Вид. 2-ге, перероб. та доп. - К.: КНЕУ, 2005 - 528с.

4. Короткий статистичний довідник «Україна в цифрах за 2003 рік» / За ред. Осауленка О.Г.

5. Кириленко В., Кириленко Г. «Теорія ціни та сучасне ціноутворення в Україні» // Економ. України - 2002 - №8 - с.56-62

6. Литвиненко Я.В. / Сучасна політика ціноутворення: Навч. посіб. - К.: МАУП, 2003 - 240с.

7. Основи економічної теорії / За ред. Предборського В.А. - Київ. - Кондор. - 2002 - 621с.

8. Парижак Н.В. «Державне регулювання ціноутворення в Україні» // Фінанси України - 2000 - №4 - с.31-36

9. Тормоса Ю.Г. / Ціни та цінова політика: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. - К.: КНЕУ, 2003 - 91с.