Методика і організація процесу використання чистого прибутку та аналіз результатів господарської діяльності підприємства

Вступ

Актуальність теми. Формування ринкових відносин вимагає від кожного учасника підприємницької діяльності вміння вірно аналізувати економічну інформацію і приймати виважені рішення щодо інвестування своїх ресурсів в субєкти господарювання з метою одержання доходу.

У величині фінансових результатів безпосередньо віддзеркалюються усі аспекти діяльності господарюючого субєкта: технологія і організація виробництва, система внутрішнього та зовнішнього управління, особливості діяльності.

Результатом господарської діяльності є економічний її підсумок у грошовій формі, який має два “полюси” прояву: позитивний і негативний, тобто прибуток і збиток.

Позитивний фінансовий результат - прибуток - є метою, заради якої працює або, принаймні, повинно працювати підприємство.

Прибуток - найбільш проста і одночасно найбільш складна категорія ринкової економіки. Її простота визначається тим, що вона є стержнем і головною рушійною силою економіки ринкового типу, основним спонукальним мотивом діяльності підприємств в цій економіці. В той же час його складність визначається різноманітністю сутнісних сторін, які він відображає, а також різноманітністю форм, в яких він виступає.

Розвиткові теорії і практики використання чистого прибутком присвячено багато праць вітчизняних дослідників: І.А. Бланка, Ф.Ф. Бутинця, С.Ф. Покропивного, С.В. Мочерного, Ю.С. Цал-Цалка та багатьох інших. Але у економічній літературі досі немає єдиного визначення прибутку. Деякі вчені дають визначення прибутку з точки зору механізму його формування, інші визначають його місце у господарському процесі.

У загальному вигляді “прибуток” представляє собою виражений в грошовій формі чистий доход підприємця на вкладений капітал та характеризує його винагороду за ризик здійснення підприємницької діяльності, який являє собою різницю між сукупним доходом та сукупними витратами в процесі здійснення цієї діяльності.

Мета і задачі дослідження. Метою даної роботи є вивчення теоретичних і практичних основ використання чистого прибутком підприємства. Зокрема, визначення економічної суті прибутку, вивчення механізму формування та використання чистого прибутку, вивчення методів оцінки прибутковості підприємства та відпрацювання даних аспектів на практиці.

Дана робота складається з пяти розділів. У першому розділі викладені теоретичні основи підприємства, як субєкта підприємницької діяльності та його господарські відносини.

У другому розділі, основні напрямки економічної діяльності підприємства, охарактеризовано на основі статуту, основну діяльність підприємства, статус підприємства.

У третьому розділі детально охарактеризовано, які ресурси підприємство споживає, наведені дані щодо персоналу підприємства. А також, характеристика активів та зобовязань підприємства за балансом.

У четвертому розділі, власне розкрито тему курсової роботи. Розкрито економічний зміст та механізм використання чистого прибутку, а також наведені наведено основні напрямки вдосконалення економічної політики держави і підприємства, щодо використання чистого прибутку.

Пятий розділ присвячений оцінці ефективності господарської діяльності підприємства. В якому розглянуто систему показників, за якими можна характеризувати рівень ефективності. Що дає можливість ознайомитись з економічним та правовим змістом управління прибутком підприємства, з процесом формування та використання чистого прибутку та вивчити методи оцінки прибутковості підприємства та систему показників, за допомогою яких дана оцінка здійснюється.

Обєктом дослідження є фінансова звітність і процеси використання чистого прибутку на ОП “Сузіря”.

Предметом дослідження є методика і організація процесу використання чистого прибутку та аналізу результатів господарської діяльності підприємства, її вплив на кінцеві результати діяльності.

Практичне значення отриманих результатів. Реалізація пропозицій автора сприятиме підвищенню ефективності процесу формування та розподілу прибутку підприємства, аналізу фінансових результатів діяльності та контролю за раціональним використанням прибутку ОП “Сузіря”.

Підприємство - це юридична особа й одночасно господарська та фінансова одиниця.

Закон України "Про підприємства в Україні" дає таке визначення підприємства: "Підприємство - самостійний господарюючий статутний субєкт, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу)".

З економічної точки зору, підприємство самостійно здійснює індивідуальне відтворення, тобто організовує виробництво, для чого наймає робочу силу, купує сировину і матеріали, напівфабрикати в інших підприємств, платить за це готівкою або бере в кредит, користуючись безготівковим обігом, свої товари продає чи тимчасово складає. Шляхом інкасування готівки або занесення на банківський рахунок своїх претензій (заявок на права володіння) підприємство перетворює продукцію в ліквідні засоби, якими сплачує борги чи тримає її як ліквідний резерв для покриття нових закупівель. Так здійснюється повторення процесу виробництва, і кругообіг починається знову.

Одночасно поряд з організаційною формою господарювання, підприємство є певним майновим комплексом, що складається з основного та оборотного капіталу.

Економічна сутність підприємства полягає в тому, що воно має на меті одержання прибутку, його діяльність спрямована на отримання прибутку після реалізації товару, обєктивними умовами його існування є безперервний, постійно повторюваний процес виробництва, тобто відтворення. Чинниками виробництва його є робоча сила і виробничі фонди.

Як економічне явище, підприємство характеризується певною сукупністю продуктивних сил і виробничих відносин.

По-перше, воно має певну кількість засобів виробництва і робітників, що дає можливість виконувати закінчену серію операцій і здійснювати випуск продукції. Підприємство також характеризується певною організацією виробничого процесу, спрямованого на досягнення економічної ефективності.

По-друге, підприємство - це певна підсистема виробничих відносин. Засоби виробництва можуть бути в різних формах власності: різних видів приватної та державній. Відносини власності на рівні підприємства реалізуються безпосередньо через працю та управління. На рівні підприємства реалізуються суспільна форма праці та різноманітні форми її організації: спеціалізація, кооперація, зміна праці, комбінування, усуспільнення тощо. Відносини розподілу конкретизуються в розподілі за вартістю робочої сили, за працею і за власністю. Подолання викривлень командно-адміністративної системи і створення сприятливих умов для ринкової діяльності підприємств-товаровиробників можливі тільки за наявності різних видів підприємств з різними формами власності на засоби виробництва.

Підприємство, як і будь-яка складна система, складається з комплексу більш простих систем, що виконують визначені функції.[15]

У виробничо-технічному відношенні підприємство являє собою техніко-технологічний комплекс, систему робочих машин і механізмів, підібраних пропорційно по кількості і потужності відповідно до видів продукції, що випускається (виконуваних робіт, послуг), технологією її виготовлення й обсягами випуску.

Організаційно підприємство являє собою первинною ланкою економіки, виробничу одиницю народного господарства з визначеною внутрішньою структурою, зовнішнім середовищем, закономірностями функціонування і розвитку. Організаційна система підприємства включає його виробничу й організаційну структуру керування підприємством, а також звязку між виробництвом і керуванням, між підприємством і зовнішніми організаціями.

У соціальному відношенні підприємство виступає в якості соціальної підсистеми товариства, саме на ньому здійснюється взаємодія суспільних, колективних і особистих інтересів, укладаються відношення приятельської взаємодопомоги.

Економічно підприємство є відособленою ланкою економіки, що володіє визначеною оперативно-господарською самостійністю і здійснює своєю діяльністю на основі повного господарського розрахунку. Економічна система підприємства включає економічні відношення підприємства з державою, що вище стоячою організацією, постачальниками і споживачами, фінансовими організаціями.

У відповідності до діючого законодавства в Україні можуть діяти підприємства таких видів:

Ш приватне підприємство, засноване на власності фізичної особи;

Ш колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу підприємства;

Ш господарське товариство, застосоване на обєднаній власності;

Ш підприємство, яке засноване на власності обєднання громадян;

Ш комунальне підприємство, засноване на власності відповідної територіальної громади;

Ш державне підприємство, засноване на державній власності, в тому числі казенне підприємство.[20]

Державне підприємство - це самостійна господарська одиниця з правами юридичної особи, яка функціонує на основі державної форми власності в різних галузях народного господарства.[13]

Відповідно до Закону України "Про підприємства" діяльність державного підприємства будується на поєднанні прав власника майна (держави) та принципів самоуправління трудового колективу.

Державні органі, що уповноважені здійснювати управління державним підприємством, не мають права втручатися в його господарську діяльність. Вони вирішують питання створення підприємства і визначення мети і напрямку його діяльності, його організації чи ліквідації, а також здійснюють контроль за ефективністю використання та збереження довіреного підприємству майна.

Державні підприємства поділяються на два види: державне комунальне, засноване на власності адміністративно-територіальних одиниць, і республіканське, засноване на державній власності, а також інших типів підприємств, включаючи орендне, що не суперечить законодавчим актам України.

Майно, що є державною власністю і закріплене за державним підприємством, належить йому на правах повного господарського ведення. Здійснюючи це право, підприємство користується і розпоряджається зазначеним майном і на свій розсуд може здійснювати стосовно нього будь-які дії що не суперечать Закону.

Воно має право продавати, передавати, надавати в позику, обмінювати, здавати в оренду тощо засоби виробництва і матеріальні цінності іншим підприємствам, організаціям, громадянам (іноземним також), випускати і реалізовувати цінні папери: акції, облігації та ін.

Керівні функції держава здійснює через встановлення підприємствам контрольних цифр, економічних нормативів і лімітів, замовлень на продукцію, укладання контрактів тощо.

Державне підприємство несе повну відповідальність за свої зобовязання перед державою та іншими підприємствами, організаціями, установами за дотримання кредитних договорів і розрахункової дисципліни. Підприємство, яку не виконує свої зобовязання за розрахунками, може бути оголошене банком, що його обслуговує, неплатоспроможним (банкрутом).

Орендне підприємство - це господарська одиниця, яка самостійно здійснює підприємницьку та іншу діяльність на основі строкового платного володіння і користування майном, переданим в оренду орендареві за договором.

Обєктами оренди є:

· цілісні майнові комплекси державних підприємств, організацій або їхні структурні підрозділи;

· окреме індивідуально визначене майно державних підприємств, організацій.

Орендарями можуть бути:

1. організації орендарів, створені членами трудових колективів державних підприємств, організацій, їхніх структурних підрозділів;

2. громадяни та юридичні особи України;

3. громадяни іноземних держав;

4. міжнародні організації;

5. особи без громадянства.

Оренда є заснованим на договорі строковим платним володінням і користуванням майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Отже, оренда як економічна категорія є формою відносин між власником, котрий безпосередньо не веде господарство на даному державному підприємстві, в організації, та юридичне вільним і економічно самостійним субєктом - підприємцем, якому власник (орендодавець) передає за орендну плату майно на основі договорові в строкове платне володіння і користування.

Існують два типи орендних відносин:

1. оренда як форма приватизації обєктів державної власності;

2. оренда як форма економічних відносин у недержавному секторі економіки.

Інший тип оренди сьогодні ще не дуже поширений, хоч підприємства, які базуються на недержавних формах власності, і почали активно розвивати орендні відносини.

Головною умовою розвитку й ефективного функціонування оренди є перетворення відносин власності і системи соціально-економічних відносин у цілому, ліквідація адміністративно-командної системи управління. Оренда може стати тією перехідною формою, яка допоможе перейти від державно-монополістичної власності до різноманітних форм власності вільного підприємництва.

Розділ ІІ. Основні напрямки економічної політики підприємства.

При написанні курсової роботи мною були використані звітні дані ВАТ” Новоград-Волинського РМЗ”. Що є юридичною особою і діє на підставі Статуту і законодавства України.

Місцезнаходження підприємства: м. Новоград-Волинський, вул.Пушкіна,48

Метою РМЗ являється звичайно ремонт тракторних двигунів, що є необхідною умовою для виживання агропромислового комплексу України.

ВАТ” Новоград-Волинського РМЗ” являється юридичною особою, має самостійний баланс, розрахунковий і валютний рахунки, фірмову назву, круглу печатку. ВАТ” Новоград-Волинського РМЗ” набуло права юридичної особи з моменту державної реєстрації. Для досягнення мети своєї діяльності має право від свого імені укладати угоди, придбавати майно і нести зобовязання, бути позивачем і відповідачем у суді.

ВАТ” Новоград-Волинського РМЗ”

ь Здійснює будівництво, реконструкцію, а також капітальний ремонт основних фондів;

ь Забезпечує своєчасну сплату податків та інших відрахувань згідно з законодавством;

ь Здійснює оперативну діяльність по матеріально-технічному забезпеченню основних напрямків роботи;

ь Забезпечує дотримання екологічних вимог відповідно до законодавства;

ь Здійснює бухгалтерський, оперативний облік та веде статистичну податкову звітність відповідно до законодавства.

Директор орендованого підприємства та головний бухгалтер несуть персональну відповідальність за додержання порядку ведення і достовірності обліку та статистичної звітності.

Аудит фінансової діяльності орендованого підприємства здійснюється згідно з законом України.

Розділ ІІІ. Характеристика ресурсів підприємства та джерел їх формування.

На АТ використовуються різні ресурси: природні ресурси, трудові, майнові.

З природних ресурсів використовується такий ресурс як метал, вода, земля.

Майнові ресурси це наявні на підприємстві оборотні та необоротні активи, що використовуються в процесі його господарської діяльності. АТ для господарської діяльності використовує сировину і напівфабрикати власного виробництва, а також постачаються з інших підприємств. Основна сировина яку використовує АТ - метал високої якості (запчастини).

Також, підприємство у великій кількості є споживачем електроенергії та людських ресурсів, що повязано зі значною трудомісткістю процесу, а саме з процесом ремонту тракторних двигунів.

Трудові ресурси представлені працівниками підприємства.

Головним джерелом для аналізу господарської діяльності підприємства є його фінансова звітність.

Основними показниками господарської діяльності будь-якого підприємства є, насамперед, фінансові показники, серед яких найголовнішими є валовий дохід від надання послуг, собівартість, чистий дохід (виручка) від реалізації, валовий прибуток, чистий прибуток та інші. Детально ці та інші показники розглянуто у таблиці 3.1.

Для характеристики активів та зобовязань підприємства використаємо звітні дані підприємства Форма 1 (Додатки).

Баланс (форма № 1) - звіт про фінансовий стан підприємства, який відображає на певну дату його активи, зобовязання і власний капітал.

Таблиця 3.1. Характеристика активів та зобовязань підприємства за балансом.

Як видно з вище поданої таблиці 3.1 основні засоби підприємства за 2004 рік зменшились у порівнянні з 2002 на 19 тис. грн.,. Також і збільшився обсяг готової продукції у 2004 році на 57,9. . Поточні зобовязання за розрахунками збільщилмсь у 2004р. на 189,6 Інші поточні зобов`язання на 36,2 збільшились

Розділ IV Економічна політика підприємства щодо використання чистого прибутку та форми його реалізації.

4.1 Економічний зміст чистого прибутку.

Господарська діяльність субєкта підприємництва будується на взаємодії і використанні окремих видів ресурсів: необоротних активів, оборотних активів, природних і трудових ресурсів. Мета кожного підприємства - якомога більш ефективно використати ці ресурси. В результаті господарської діяльності підприємство може мати прибуток або збиток (фінансовий результат), який є основним узагальнюючим показником його роботи і визначається за Звітом про фінансові результати.

Прибуток - сума, на яку доходи перевищують повязані з ними витрати.

Чистий прибуток (збиток) розраховується як алгебраїчна сума прибутку (збитку) від звичайної діяльності та надзвичайного прибутку, надзвичайного збитку та податків з надзвичайного прибутку. Графічне зображення чистого прибутку зображене на рис. 4.1.1.

Рис. 4.1.1. Розрахунок чистого прибутку (збитку).[20]

Звіт забезпечує послідовне зіставлення доходів і витрат для визначення чистого прибутку (збитку) підприємства (табл. 4.1).

Таблиця 4.1 Характеристика доходів, які формують фінансовий результат від господарської діяльності підприємства

Значну питому вагу у складі чистого прибутку підприємства займає чистий прибуток від основної (статутної) діяльності (рис. 4.4.2).

Чистий доход (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) визначається шляхом вирахування з доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) відповідних податків, зборів, знижок тощо.

У статті “Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг)” відтворена виробнича собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг), або собівартість реалізованих товарів:

В_ср = (В_сп+В_сз)/(К_пп+К_пз) К_рз

де В_ср - виробнича собівартість реалізованої продукції;

В_сп - виробнича собівартість залишку готової продукції на початок звітного періоду (року);

В_сз - виробнича собівартість продукції, виробленої за звітний період;

К_пп - кількість (залишок) готової продукції на початок звітного періоду;

К_пз - кількість виробленої готової продукції за звітний період;

К_рз - кількість реалізованої продукції за звітний період.

Рис. 4.1.2 Формування чистого прибутку від основної діяльності. [20]

Валовий прибуток (збиток) розраховується як різниця між чистим доходом від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) і собівартістю реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг).

У статті “Витрати на збут” відображаються витрати підприємства, повязані з реалізацією продукції (товарів) - витрати на утримання підрозділів, що займаються збутом продукції (товарів), рекламу, доставку продукції споживачам тощо.

У статті “Адміністративні витрати” відображаються загальногосподарські витрати, повязані з управлінням та обслуговуванням підприємства.

Загальний фінансовий результат, створений підприємством, визначається як сума фінансового результату від звичайної та надзвичайної діяльності до оподаткування та нарахованих відсотків за кредит.

У статті “Податки на прибуток” показується сума податків на прибуток від звичайної діяльності, визначена згідно з Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств”.

4.2 Економічний механізм використання чистого прибутку.

Використання прибутку підприємства. У фінансовій політиці підприємства важливе місце займає розподіл і використання прибутку як основного джерела фінансування інвестиційних потреб і задоволення економічних інтересів власників (інвесторів). Принципова схема використання чистого прибутку підприємства за підручником «Фінансова звітність підприємства та її на рис. 4.2.1. схожу схему розподілу і використання чистого прибутку рис.4.2.2. наводить А.М. Поддєрьогін у підручнику «Фінанси підприємств» [18].

Рис. 4.2.1. Схема використання прибутку підприємства. [20]

Порядок використання прибутку (збитку) визначає власник підприємства або уповноважений ним орган згідно з статутом та чинним законодавством.

Із загального прибутку сплачуються податки у відповідності з чинним законодавством. Прибуток після оподаткування (чистий прибуток) залишається у розпорядженні підприємства і використовується в порядку, що передбачений його статутом і рішеннями власників.

Принципові напрями використання передбачають поділ прибутку на дві частини:

1) прибуток, що направляється за межі підприємства, називається розподілений прибуток (виплати власникам корпоративних прав, персоналу підприємства по результатам роботи, на соціальну підтримку);

2) прибуток, що залишається на підприємстві і використовується як фінансове джерело його розвитку (нерозподілений прибуток).

Нерозподілений прибуток направляється на створення резервного та інвестиційного фондів. Резервний фонд є фінансовим компенсатором можливих відхилень у роботі підприємства, джерелом покриття додаткових його потреб.

Використання прибутку може здійснюватися за наступними напрямками:

Платежі до бюджету (належні за розрахунком суми податку на прибуток, суми дивідендів, нараховані на частку майна у статутних фондах господарських товариств, яка належить до державної та комунальної власності суми платежів підприємствами - монополістами у звязку з перевищенням розрахункової величини фонду оплати праці та інші платежі до бюджету за рахунок прибутку)

Відрахування до резервного (страхового) фонду

Використання на:

ь збільшення статутного фонду (капіталу),

ь виробничий розвиток і вдосконалення виробництва,

ь соціальний розвиток,

ь заохочування,

ь дивіденди,

ь вилучення виручки, внаслідок порушення державної дисципліни цін (тарифів) на продукцію (роботи, послуги),

ь поповнення оборотних коштів,

ь інші цілі, включаючи суми економічних санкцій до бюджету, позабюджетних і державних цільових фондів, у тому числі штраф за порушення нормативних актів про охорону праці, штраф за порушення стандартів, норм і правил, пеня за несвоєчасне перерахування платежів до бюджету, позабюджетних і державних цільових фондів, на погашення непокритих збитків минулих років, штраф до місцевого бюджету за порушення порядку проведення розрахунків із споживачами, а також проценти за прострочені кредити.

Відрахування у фонди підприємство здійснює, якщо їх створення передбачено установчими документами. В іншому випадку підприємство відображає за рахунок прибутку відповідні затрати і витрати на придбання основних засобів і нематеріальних активів, утримання обєктів соціально-культурного призначення, заохочення тощо.

Для власників (акціонерів) важливе значення має дивідендна політика, як показник спроможності підприємства приносити доход власникам. У свою чергу, підприємство повинно зберігати баланс між сплатою достатніх дивідендів власникам (щоб розвиватись у майбутньому і максимізувати власний капітал та ціну підприємства). Дивіденди - платіж, який провадиться юридичною особою а користь власників корпоративних прав, емітованих такою юридичною особою, у звязку з розподілом частини прибутку. Для власників дивіденди - це доход, який, можна порівняти з іншими доходами від використання майна.

Дивідендна політика - сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються власниками підприємства для нарахування та виплати собі доходу за рахунок чистого прибутку. Відповідно метою дивідендної політики є оптимізація пропорцій щодо розподілу чистого прибутку між поточними виплатами дивідендів (споживанням прибутку власниками) і реінвестуванням в господарську діяльність (виробничим споживанням прибутку з метою зростання активів, балансової та ринкової вартості акцій).

Таким чином, створення і функціонування системи управління прибутком дасть змогу вирішити актуальні проблеми управління, дотримати вказані вимоги, підвищити ефективність господарської діяльності в цілому.

4.3 Основні напрямки вдосконалення економічної політики держави і підприємства щодо використання чистого прибутку.

Виробництво продукції має два обмеження - попит і ринкові ціни. Виробники зацікавлені у виробництві такої кількості продукції, яка забезпечує максимум прибутку. У цьому проявляється критерій ефективності виробників, метою яких є отримання максимуму економічних вигод.

Максимізація прибутку та мінімізація збитку - одна з цілей діяльності будь-якого підприємства. Тому особлива увага в ході аналізу фінансових результатів приділяється резервам зростання прибутку і, відповідно, зменшення збитку.

Максимізація прибутку може бути досягнута при рівності граничних витрат і граничного доходу. Завдяки цій рівності на ринку стабілізується попит виробників на засоби виробництва.

Підприємницька діяльність в умовах ринку (не залежно від сфери діяльності) завжди здійснюється для реалізації свого власного інтересу. При цьому цілі і задачі окремо взятого підприємства можуть бути самими різноманітними (виживання, самореалізація, отримання високих стабільних доходів, зміцнення своїх ринкових позицій).

Підприємство прагне максимізувати прибуток, оскільки:

1. Прибуток виступає основним показником результативності і ефективності бізнесу.

2. Прагнення максимізувати прибуток дозволяє пояснювати і прогнозувати економічну поведінку діючих на ринку підприємств-конкурентів.

3. В існуючій конкурентній боротьбі виживають підприємства, продукція яких є конкурентноздатною, одержуючи при цьому максимум прибутку при ефективному використанні ресурсів.

Резервами зростання прибутку є кількісно вимірні можливості його збільшення за рахунок зміни інших факторів, що впливають на нього, а також недопущення (попередження) збитків від інших видів діяльності.

Основними джерелами резервів збільшення прибутку є:

1) збільшення обсягу реалізації продукції. Для визначення резервів зростання прибутку за рахунок зміни обсягу реалізації продукції необхідно різницю в обсягах реалізації помножити на фактичний прибуток за певним видом продукції. Сума таких резервів за різними видами продукції складе загальний резерв зростання прибутку за рахунок зміни обсягу реалізації. Джерелами інформації для визначення резерву є результати аналізу випуску та реалізації продукції;

2) зниження собівартості продукції (робіт, послуг). Важливим напрямом пошуку резервів зростання прибутку є зниження витрат на виробництво та реалізацію продукції (наприклад, економія палива, сировини, трудових витрат через удосконалення технології тощо). На підставі порівняння нормативів витрат, використання виробничих потужностей з фактичними витратами визначається резерв їх зниження, а отже, й зростання прибутку;

3) підвищення ціни реалізації при підвищенні якості продукції, продажу на більш вигідних ринках збуту.

Підприємство має також можливість збільшити прибуток за рахунок зміни ринків збуту продукції. У цьому важлива роль належить маркетинговій службі підприємства. Моніторинг ринків збуту дає можливість виявити незадоволені потреби споживачів, коригувати цінову політику з метою підвищення ефективності діяльності підприємства.

Необхідно значну увагу приділяти аналізу фінансових результатів від надзвичайних подій, тобто чітко розрізняти, де було справжнє стихійне лихо, а де звичайна недбалість, безгосподарність.

У звязку з можливістю розрахунку резервів зростання абсолютного показника ефективності діяльності - прибутку - можна визначити й резерви зростання відносного показника - рентабельності. Ці резерви обчислюються на підставі визначених резервів збільшення прибутку та зниження собівартості реалізованої продукції. При цьому визначається можливий рівень показника рентабельності. Його порівняння з фактичними дає змогу визначити резерви зростання рентабельності.

Таким чином, мета максимізувати прибуток орієнтує ринок на досягнення певної рівноваги між попитом і пропозицією при оптимальному поєднанні обсягів реалізації і ціни на продукцію. Прагнення підприємств максимізувати прибуток сприяє економічному і соціальному росту; науково-технічному прогресу (через використання у виробничому процесі інновацій та залучення інвестицій).[4]

Розділ V Сутність і оцінка ефективності господарської діяльності підприємства.

Кінцевий результат роботи підприємства оцінюється рівнем ефективності його господарської діяльності: загальним обсягом одержаного прибутку та в розрахунку на одиницю ресурсів. Прибуток та відносний показник прибутку - рентабельність є основними показниками ефективності роботи підприємства, які характеризують інтенсивність господарювання. Життєдіяльність підприємства багато в чому залежить саме від того, якою мірою забезпечена фінансова віддача ресурсів та наскільки досягається рівень прибутковості в процесі формування витрат. Співвідносити витрати і доходи є головне завдання кожного учасника господарської діяльності.

Водночас, абсолютна сума прибутку не характеризує рівень ефективності господарської діяльності. Щоб зробити висновок про рівень ефективності господарювання, отриманий прибуток необхідно порівняти з понесеними витратами або активами, які забезпечують підприємницьку діяльність.

Рентабельність - це відносний показник, тобто рівень прибутковості, що вимірюється у відсотках.

Р = П / В (А, К) * 100,

де Р - рентабельність, %;

П - прибуток;

В (А, К) - витрати (активи, капітал).

Рентабельним є такий стан діяльності, коли протягом певного періоду грошові надходження компенсують понесені витрати, створюється і накопичується прибуток. Протилежним станом є збитковість, коли грошові надходження не компенсують понесені витрати.

Показник рентабельності показує, скільки копійок прибутку одержує підприємство при понесених витратах (вкладених активах, ресурсах) в його господарську діяльність у розмірі 1 гривні.

Показники рентабельності більш повно, ніж прибуток, відображають результати діяльності підприємства; вони використовуються як інструменти інвестиційної, цінової політики тощо.

Основним джерелом інформації для аналізу рентабельності є форма № 2 “Звіт про фінансові результати”, додатковими - форма № 1 “Баланс”, фінансовий план підприємства тощо.

Витратні показники рентабельності (табл. 1.3.1) характеризують доходність понесених витрат (виробничих, комерційних, інвестиційних тощо) у процесі діяльності.

Для їх розрахунку використовуються показники чистого прибутку, загального прибутку, а також прибутку від реалізації продукції, які співвідносяться із загальною сумою витрат на виробництво і реалізацію, собівартістю виробленої (реалізованої) продукції, собівартістю одиниці продукції тощо. Загальна формула витратних показників рентабельності має наступний вигляд:

Р = П / В * 100,

де Р - рентабельність, %;

П - прибуток;

В - витрати.

Прибуток підприємства для розрахунку показників ефективності його господарської діяльності може визначатися за величиною:

а) чистого прибутку - прибуток, що залишається підприємству для самостійного використання його власниками;

б) створеного прибутку - прибуток без урахування витрат на виплату податків та процентів за кредит;

в) прибутку за наслідками господарської (звичайної та надзвичайної) діяльності.

Абсолютний показник, який найповніше характеризує ефективність роботи підприємства для власника, - це сума чистого прибутку (прибуток-нетто),який визначається як різниця між фінансовим результатом від звичайної та надзвичайної діяльності та податком на прибуток, який зменшує створений прибуток.

Показники прибутковості господарської діяльності можна визначити на підставі даних прибутку-брутто. У цьому випадку вони будуть характеризувати ефективність господарювання прибутком, який залишається власнику, враховуючи діючу систему оподаткування в тій частині, джерелом покриття якої є прибуток.

Для оцінки ефективності господарської діяльності підприємства, насамперед, розраховують співвідношення за показниками чистий доход, собівартість реалізованої продукції та валовий прибуток.

Показник рентабельності, розраховані за даним підходом, характеризують ефективність використання засобів, спожитих у процесі виробництва або здійснення інших видів діяльності, а саме, скільки підприємство отримує прибутку (ефекту) з кожної гривні, витраченої на здійснення певного виду діяльності. Використовуючи витратний підхід, розраховується і рентабельність інвестиційних проектів як відношення очікуваного прибутку та суми інвестицій у даний проект.

Таблиця 5.1. Показники рівня ефективності господарської діяльності підприємства.

Для оцінки ефективної господарської діяльності підприємства, насамперед, розраховують співвідношення за показниками чистий дохід, собівартість реалізованої продукції та валовий прибуток.

Коефіцієнти співвідношень між валовим прибутком і собівартістю реалізованої продукції та чистим доходом характеризують відповідно валову рентабельність виробничих витрат та валовий прибуток.

Основним показником, який характеризує валовий прибуток, є валова рентабельність. Цей показник визначає рівень, який на підприємство може збільшити операційний прибуток шляхом зниження адміністративних витрат і витрат на збут.

За даними розрахунків можна зробити висновок, що у звітному періоді ціна реалізації 27,65% ніж виробнича собівартість. Також спостерігається збільшення валова рентабельність (прибутковість) виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) на 12.49%.

Відношення собівартості реалізованої продукції до чистого доходу і валового прибутку визначають відповідно рівень покриття виробничих витрат та їх окупність. Водночас, відношення чистого доходу до собівартості реалізованої продукції і валового прибутку характеризують відповідно окупність виробничих витрат і чистог о доходу.

Коефіцієнт покриття виробничих витрат, показує що на 1 грн. чистого доходу покриває виробничі витрати у розмірі 0,85 грн. на початок звітного періоду та 0,72 грн. на кінець звітного періоду.

Коефіцієнт окупності виробничих витрат, показує величину виробничих витрат, яка здійснюється для того, щоб отримати 1 грн.

Чиста рентабельність виручки показує, скільки прибутку находить підприємству в кожній гривні від продажу продукції, товарів, робіт, послуг. Цей показник, як правило, характеризує прибутковість торгівельної діяльності, в той же час його доцільно використовувати і при аналізі виробничих підприємств. Його зростання може бути наслідком однієї з двох причин. По-перше, це може свідчити про зменшення витрат на виробництво і продаж або цін придбання ресурсів. По-друге, це може бути результатом зростання цін на продані товари, продукцію, роботи і послуги.

Чиста рентабельність продажу продукції (товарів, робіт, послуг) показує, що розмір чистого прибутку з 1 грн. чистого доходу від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) на початок звітного періоду дорівнював 9,39 грн., а на кінець звітного періоду склав 11,40грн.

До показників прибутковості підприємства, відноситься рентабельність активів, яка характеризує величину одержаного прибутку в розрахунку на одну гривню активів підприємства, які постійно знаходяться на його балансі. Прибутковість всіх активів можна розглядати як показник ефективності управління підприємством.

Рентабельність активів показує, що на 1,80 грн. прибутку на початок звітного періоду та 1,21 грн. на кінець звітного періоду, припадає 1 грн. активів.

Важливими показниками, які співвідносять витрати і доходи підприємства, є коефіцієнти окупності і покриття витрат. Коефіцієнт покриття визначається як відношення витрат підприємства, які формують собівартість проданої продукції, до суми продажу, одержаної підприємством, і показує, скільки витрат здійснює підприємство щоб одержати 1 гривню від продажу. Відношення чистого доходу до витрат характеризується коефіцієнтом окупності витрат підприємства.

Коефіцієнт покриття виробничих витрат показує, що 1 грн. чистого доходу покриває виробничі витрати 0,85 грн. на початок звітного періоду, та 0,72 грн. на кінець звітного періоду.

Коефіцієнт окупності виробничих витрат показує величину виробничих витрат, яка здійснюється для того, щоб отримати 1 грн. чистого доходу, і які складають 1,18 грн. на початок звітного періоду, та 1,38 грн. на кінець звітного періоду.

Оцінка ефективності формування витрат в сфері управління субєктом господарювання та збуту продукції здійснюється за коефіцієнтами їх окупності та покриття. Коефіцієнт покриття характеризує рівень адміністративних витрат або витрат на збут на 1 грн. чистого доходу підприємства. Коефіцієнт окупності показує скільки формує чистого доходу 1 грн. витрат, повязано з управлінням підприємством або збутом продукції.

Рівень ефективності господарської діяльності в сфері оптимізації активів підприємства визначається за показниками покриття та окупності активів в цілому, а також тієї частини, яка формує власний капітал.

Коефіцієнт покриття активів показує, що 1 грн. чистого доходу покриває активи підприємства у розмірі 5,20 грн. відповідно на початок звітного періоду, та 9,45 грн. на кінець звітного періоду.

Коефіцієнт окупності активів Показує величину активів, яка припадає на 1 грн. чистого доходу, і які складають 0,19 грн. на початок звітного періоду, та 0,11 грн. на кінець звітного періоду.

При аналізі ефективності господарської діяльності за показниками фінансової звітності ставлять такі основні завдання: вивчити обсяг і структуру абсолютної величини чистого прибутку підприємства; визначити показники відносної прибутковості або рентабельності.

Показники рентабельності доцільно розраховувати як в цілому, так і за його структурними підрозділами, окремими напрямами діяльності та видами продукції.

У процесі аналізу рентабельності оцінюється рівень виконання прийнятих параметрів (плану, прогнозу тощо), вивчається динаміка показників, фактори зміни їх рівня, здійснюється порівняльний багатоваріантний аналіз, визначаються резерви зростання рентабельності.

Фінансова стабільність підприємства є однією з найважливіших характеристик фінансового стану підприємства. Вона залежить від структури зобовязань підприємства і характеризується співвідношенням власного і залученого капіталу.

Фінансова стійкість передбачає те, що ресурси, вкладені у підприємницьку діяльність, повинні окупитися за рахунок грошових надходжень від господарювання, а одержаний прибуток забезпечувати самофінансування і незалежність підприємства від зовнішніх залучених джерел формування майна (активів).

Фінансова стійкість - це стан активів підприємства, що гарантує йому постійну платоспроможність.

Фінансово стійким можна вважати таке підприємство, яке за рахунок власних активів спроможне забезпечити запаси , не допустити невиправданої кредитної заборгованості, своєчасно розрахуватися за своїми зобовязаннями.

Розрахуємо аналіз фінансової стійкості підприємства за наступними показниками табл. 5.4.

Таблиця 5.4. Показники фінансової стійкості підприємства.

Про аналізувавши дані розраховані в таблиці 5.4., можна зробити висновок, що фінансове становище підприємства, дещо погіршилося, оскільки коефіцієнт автономії зменшився порівняно з попереднім періодом на 0,02 пункти. Водночас, значення цього коефіцієнта вище від критичних оцінок, які прийняті в світовій практиці. На кінець звітного періоду 97% майна підприємства покривалося за рахунок власного капіталу, а отже, фінансування господарської діяльності за рахунок залучених коштів здійснюється в доступних межах.

Зворотним показником коефіцієнта автономії буде коефіцієнт фінансової залежності. Він показує, що у звітному періоді в кожній гривні вкладеній в активи підприємства 5 коп. - залучені не від власників.

Важливим показником для визначення фінансової стійкості підприємства є коефіцієнт фінансової стабільності, який характеризує співвідношення власних та позикових коштів, у звітному періоді це співвідношення зменшилося на -11,56 тис грн., це свідчить про те що підприємство стало фінансуватися в більшій мірі за рахунок власних коштів.

Стабільність фінансового стану підприємства може бути відновлена за умови:

· Прискорення оборотності оборотних активів та їх зменшення на 1 грн. чистого доходу;

· Дотримання залишків запасів у відповідності до визначених нормативів;

· Збільшення робочого капіталу за рахунок прибуткової господарської діяльності.

Після вирахування з доходів всіх витрат (табл.5.3.), понесених для отримання цих доходів, підприємство отримує чистий прибуток. Він є одним з найважливіших показників кінцевих фінансових результатів підприємства. Порядок його формування наведено в таблиці 5.2.

Таблиця 5.2. Характеристика доходів підприємства за звітом про фінансовий результат.

Таблиця 5.3. Характеристика витрат підприємства за звітом про фінансовий результат.

Проаналізувавши доходи підприємства на кінець звітного періоду, можна зробити висновок, що чистий доход (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) зменшився на 809 тис. грн. (зменшився майже у двічі, у порівнянні з попереднім періодом). Також, і зменшився чистий прибуток підприємства на 90 тис. грн. В загальному доходи підприємства за звітний період у порівнянні з минулим зменшилися на 1005 тис. грн.

Разом зі зменшенням доходу підприємства, відбулися і зменшення витрат на 74 тис. грн., в основному за рахунок інших витрат, які зменшилися на 90 тис. грн. Поряд з тим, збільшилися певні статті витрат, адміністративні витрати на 11 тис грн., а також фінансові витрати на 5 тис. грн.

Розподіл чистого прибутку дає змогу підприємству розширювати діяльність за рахунок власних, відносно дешевих джерел фінансування. При цьому значно знижуються витрати на залучення додаткових позикових джерел, на випуск нових акцій, що зберігає систему контролю за діяльністю підприємства, оскільки кількість власників не збільшується.

Розподіл чистого прибутку, зокрема в акціонерних товариствах, є основним питанням його дивідендної політики. Цим регулюється курс акцій, розміри, структура та темпи зростання капіталу товариства.

Згідно П(С)БО 5 “Звіт про власний капітал” можливі наступні шляхи використання чистого прибутку:

– розподіл прибутку між учасниками (дивіденди, інші виплати);

– поповнення статутного капіталу;

– поповнення резервного капіталу.

В установчих документах підприємства можуть бути передбачені також інші напрями розподілу чистого прибутку.

Методика аналізу розподілу чистого прибутку полягає у порівнянні фактичних даних з прогнозними за минулі періоди за основними напрямами розподілу прибутку. На підставі такого аналізу визначаються відхилення і їх причини. Підлягає оцінці питома вага кожного напряму розподілу прибутку в загальній його сумі.

Джерелами інформації є форма № 3 “Звіт про фінансові результати”, форма № 4 “Звіт про власний капітал”, фінансовий план, розрахунки використання чистого прибутку.

За результатами проведеного аналізу розробляються рекомендації щодо змін пропорцій у розподілі прибутку та найбільш раціональному його використанні.

Висновки.

Чистий прибуток - один з найважливіших показників, який характеризує економічної діяльності підприємства, він відображає як ефективно функціонує підприємство. Чистий прибуток - це той прибуток, який підприємство може використовувати на власний розсуд.

Курсова робота була присвячена використанню прибутку на прикладі ОП «Сузіря». В роботі були використані звітні дані з підприємства і проведений загальний аналіз підприємства, а також аналіз фінансової стійкості та платоспроможності.

Без аналізу фінансового стану сьогодні стає неможливим функціонування будь-якого субєкта економічної діяльності, включаючи й тих, що з певних причин не переслідують мету максимізації прибутків. Якщо ефективність господарювання є добровільною справою агента економічної діяльності, то фінансова звітність - обовязковою: навіть дрібні приватні підприємства зобовязані аналізувати свою фінансову діяльність, на основі якої вони будують звітність перед органами Державної податкової адміністрації.

Проаналізувавши баланс можна зробити деякі висновки по діяльності підприємства. У звітному періоді порівняно з попереднім збільшився обєм виробництва готової продукції (на 45 тис. грн.), що свідчить про ефективне використання основних фондів та ресурсів. Також, при незначному підвищені виробництва, збільшилося запаси готової продукції на складах на 115 тис. грн. Поряд із збільшенням виробництва, збільшилися і адміністративні витрати, а також амортизація. Все це вплинуло на зменшення чистого прибутку підприємства на 56 тис. грн., що є негативним для підприємства так як свідчать про відсутність джерела поповнення власних засобів.

В загальному аналіз фінансового стану ОП «Сузіря» має тенденцію до поліпшення ряд наступних показників:

платоспроможності

ліквідності балансу

оборотності оборотних коштів

Але деякі показники мали тендненцію за ці роки до погіршення. До таких показників відносяться:

зростання кредиторської заборгованості за товари, роботи, послуги -- з 55 тис.грн. до 69 тис.грн. Слід відмітити, що не зважаючи на зростання абсолютної величини кредиторської заборгованості на 14 тис.грн

Так як кредиторська заборгованість на підприємстві в основному складається з заборгованості за товари відвантажені, строк оплати за які ще не настав, керівництву підприємства можна рекомендувати скорочення строків платежу, що обумовлені в договорах. Це дасть змогу скоротити період очикування погашення кредиторської заборгованості та зменшення її абсолютної величини.

Позитивним моментом діяльності підприємства є зростання його валової рентабельності, тобто прибутковість - на 9,77%. Чиста рентабельність (прибутковість) виучки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) - на 2.01%.

Проаналізувавши загальний стан підприємства можна зробити пропозиції по покращенню фінансового стану підприємства:

Перш за все підприємство повинно реалізувати всю продукцію, що застоюється на складах. Реалізацією і просуванням продукції на ринок на підприємстві займається відділ маркетингу (який на підприємстві ще не організований в окремий відділ). Саме цей відділ повинен забезпечити просування товару не тільки у власний магазин, а також вести пошук інших ринків збуту. Введення сучасної моделі відділу маркетингу забезпечує звязок цього відділу з всіма іншими відділами підприємства, що забезпечує їх ефективну роботу.

Знищення собівартості продукції - дозволить підприємству бути конкурентноспроможним на ринку збуту. Можливе за рахунок впровадження нової техніки, технологій, більш раціонального використання як матеріальних так і трудових ресурсів, зменшення питомої ваги постійних затрат в собівартості продукції, адже зниження собівартості продукції прямо пропорційно впливає на збільшення прибутку підприємства.

Збільшення грошових коштів на розрахунковому рахунку підприємства, що збільшить коефіцієнт абсолютної ліквідності і дозволить підприємству брати довго і короткострокові позики в банку для фінансування поточної діяльності, які видаються лише платоспроможним підприємствам, в яких коефіцієнт абсолютної ліквідності відповідає нормі. Збільшення грошових коштів можна забезпечити за рахунок реалізації зайвих виробничих і невиробничих фондів, здачі їх в оренду.

Виробництво і розробка нових видів продукції, яка зацікавить споживачів.

Незважаючи на те, що підприємство має добрі результати по деяких показниках, воно знаходиться в нестійкому фінансовому стані через нестачу грошових коштів. Великі обсяги готової продукції на складі свідчать про те, що дана продукція не дуже користується попитом через високу ціну, яка, в свою чергу, обумовлена великою собівартістю.

Світовий досвід вчить нас тому, що дійсне просування на шляху реформ залежить від змін у виробничій сфері та знаходженні ефективних форм господарювання. Важливу роль в цьому процесі в Україні відіграє обєктивний аналіз фінансового стану підприємств.

Список використаної літератури.

1. Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 22.05.97р. із змінами і доповненнями.

2. Закон України “Про підприємства в Україні” від 27.03.91р. із змінами і доповненнями.

3. Господарський Кодекс України від 16 січня 2003 року

4. Панасюк Б. “Формування направлень розвитку економіки в ринкових умовах” Економіка України №3 1992 р.

5. Бойчик І.М. Економіка підприємства. Навчальний посібник. - к.: АТІКА, 2002. - 480с.

6. Бойчик І.М., Харів П.С., Хопчан М.І., Піга Ю.В. Економіка підприємства: Навч. посібник. Друге видання, виправлене і доповнене. - К.: “Каравелла”; Львів: Новий світ. - 200, - 298 с. В.М. Шаповал, Р.Н. Аврамчук, О.В. Ткаченко. Економіка підприємства: Уведення у спеціальність: Навчальний посібник / За науковою і загальною редакцією д-ра ек. Наук, проф. В.А. Ткаченка. - Київ: Центр навчальної літератури, 2003. - 288 с.

7. В.М. Шаповал, Р.Н. Аврамчук, О.В. Ткаченко. Економіка підприємства: Уведення у спеціальність: Навчальний посібник / За науковою і загальною редакцією д-ра ек. Наук, проф. В.А. Ткаченка. - Київ: Центр навчальної літератури, 2003. - 288 с.

8. Завадський Й.С., Осовська Г.В., Юшкевич О. О. Словник економічних термінів: менеджмент, маркетинг, підприємництво. Навч. - метод. посібник - Житомир: ЖІТІ, 1999. - 444 с.

9. Зятковський І.В. Фінанси підприємства: Навч. Посібник. - 2-ге вид., перероб. та доп. - К.: Кондор, 2003.- 364 с.

10. Економіка підприємства: Підручник/ М.Г. Грещак, В.М. Колот, А.П. Наливайко та інші; за ред. С.Ф. По кропивного. - 2-ге вид., перероблене і доповнене. - К.: КНЕУ, 2001. - 528 с.

11. Економіка підприємства: Навч. - метод. посібник для самост. вивч. дісц. / Г.О. Швиданенко, С.Ф. Покропивний, С.М. Клименко та ін. - К.:КНЕУ, 2000. - 284 с.

12. Економіка підприємства: Навч. посіб. / А.В. Шегда, Т.М. Литвиненко, М.П. Нахаба та ін.; За ред. А.В. Шегди. - 2 - ге вид., стер. - К.: Знання - Прес, 2002. - 335 с.

13. Економічний словник - довідник: За ред. проф. С.В. Мочерного / Худож. оформ. В.М. Шторина. - К.: Феміна, 1995. - 368 с.

14. Кулішов В.В. Економіка підприємства: теорія і практика: Навчальний посібник. - К.: Ніка-Центр, Ельга, 2004. - 216 с.

15. Мельник Л.Г., Карінцева О.І. Економіка підприємства: Конспект лекцій: Навч. посіб. - Суми: ВТД “Університетська книга”, 2003. - 412 с

16. Орлов О.О. Планування діяльності промислового підприємства. Підручник. - К.: Скарби, 2002. - 336 с.

17. Філімоненко О.С. Фінанси підприємства: Навчальний посібник. - К.: Ельга, Ніка-Центр, 2002. - 363 с.

18. Фінанси підприємств: Підручник / Керівник авт. кол.і наук. ред. проф. А.М. Поддєрьогін. 3-тє вид., перероб. та доп. -К.: КНЕУ, 2000, 480 с.

19. Цал-Цалко Ю.С., Холод Б.І. Економіка підприємства: навчальний посібник. - К.: Центр навч. літератури, 2003. с.

20. Цал-Цалко Ю.С. Фінансова звітність підприємства та її аналіз: Навч. Посібник. - 2-ге вид., перероб., доп. - Житомир: ЖІТІ, 2001. - 300 с.