32
Міністерство освіти і науки України
Європейський університет
Житомирська філія
КУРСОВА РОБОТА
з предмету „Макроекономіка”
на тему:
„Макроекономічна рівновага в моделі „сукупний попит - сукупна пропозиція”
Виконала: __________________________
___________________________________
Перевірив (ла) ______________________
Житомир - 2006
ПЛАН
Вивчення процесів сукупного попиту і сукупної пропозиції як чинників, що впливають на економічну рівновагу, є найважливішою задачею для економістів будь-якої країни.
Дані категорії є одними з найважливіших в макроекономіці, вони освітлюються практично в будь-якому підручнику, присвяченому макроекономічному аналізу, як вітчизняних, так і зарубіжних економістів.
Моделі сукупного попиту і сукупної пропозиції, на відміну від моделі попиту і пропозиції для одного товару, дозволяють відповісти на багато принципових питань: Чому взагалі збільшуються або зменшуються ціни? Чому загальний рівень цін залишається відносно постійним в одні періоди і різко підвищується в інші? Що визначає всю рівноважну кількість певних товарів на внутрішньому ринку, тобто реальний обєм національного виробництва? Чому реальний обєм національного виробництва зменшується в певні періоди в порівнянні з попереднім рівнем, а в інші швидко збільшується?
Для такої відповіді потрібно обєднати - або агрегувати - всі окремі ринки країни в єдиний загальний ринок. Точніше, потрібно обєднати тисячі окремих цін - на персональні компютери, золото, металопрокат, зерно, нафту, алмази і т.д. - в єдину сукупну ціну, або рівень цін. Те ж потрібне зробити і для виробництва, зібравши воєдино рівноважну кількість окремих товарів і впровадивши в розгляд поняття реального обєму національного виробництва.
Подібні агреговані показники і є обєктом дослідження даної роботи.
Основна мета даної курсової роботи полягає у більш глибокому вивченні таких понять як сукупний попит та сукупна пропозиція.
Курсова робота складається з трьох розділів, в яких послідовно досліджується поставлена проблема.
1.1 Економічна сутність поняття попит
Помічено, що кількість благ, яка покупці запрошують у продавців для придбання (назвемо його величина попиту), прямо залежить від рівня ціни, по якому така покупка можлива. Величина попиту -- це кількість товару конкретного вигляду (в натуральному вимірюванні), яку покупці готові придбати протягом того або іншого періоду часу (місяця, року) при певному рівні ціни цього товару.
Залежність величини покупок на товарному ринку від рівнів цін економісти назвали попитом. Попит - залежність величини попиту на товарному ринку від цін, що склалася в певний період часу, по яких товари можуть бути запропонований до продажу. Попит характеризує стан ринку, а точніше одну з його найважливіших складових -- економічну логіку поведінки покупців. Реально ця логіка виявляється в тому, якою виявляється величина попиту (кількість покупок) при тому або іншому рівні ціни.
Вивчаючи, як покупці реагують на зміни цін товарів, економісти сформулювали закон попиту. Суть закону попиту полягає в тому, що підвищення цін звичайно веде до зменшення величини попиту, а зниження цін -- до її збільшення (за інших рівних умов).
Прояв закону попиту повязаний з рядом важливих обставин. Переважну більшість благ люди купують, оцінюючи співвідношення „ціна - корисність” по кожному конкретному благу. Якщо потреба людини в цьому благу задоволена не повністю, то зниження ціни веде до зростання оцінки відносної бажаності блага. А значить, веде до зростання попиту на нього. Ця закономірність зміни бажаності товару (блага) веде до того, що хоча зниження ціни дозволяє покупцю придбати більшу кількість товару, але бажаність кожної додаткової одиниці стає все менше і менше через поступове насичення потреби покупців в цих товарах.
Які ще чинники, окрім корисності товару і його ціни, впливають на формування попиту? Таких чинників пять:
1. доходи покупців;
2. ціни на доповнюючі або замінюючі товари;
3. очікування щодо динаміки цін в майбутньому;
4. чисельність і вік покупців;
5. звички, смаки, традиції і переваги покупців.
Крім того, на попит можуть впливати і деякі інші чинники (сезонність, урядова політика, рівномірність розподілу доходів, реклама і ін.). Тепер перейдемо безпосередньо до поняття сукупного попиту.
1.2 Поняття сукупного попиту в макроекономіці
Можна сказати, що сукупний попит (AD) - сума всіх індивідуальних попитів на кінцеві товари і послуги, пропоновані на товарному ринку. З цього витікає також наступне: сукупний попит - модель, що представляє різні обєми товарів і послуг (тобто реальний обєм виробництва), які споживачі можуть і готові придбати при будь-якому рівні цін.
Покупцями на ринку благ є чотири макроекономічні субєкти: домогосподарства, фірми, держава і закордон. Отже, необхідно визначити обєм попиту кожного з них.
Попит домашніх господарств домінує на ринку благ. На нього доводиться обєм більше половини кінцевого сукупного попиту. Виокремлюють наступні чинники, що визначають попит домогосподарств на ринку благ:
1. дохід від участі у виробництві
2. податки і трансфертні платежі
3. розмір майна
4. дохід з майна
5. ступінь диференціації населення по рівню доходів і розміру майна
6. чисельність населення.
Два перші чинники обєднуються в поняття „наявний дохід”. Два останніх в короткому періоді є екзогенними параметрами. Залежно від того, який чинник вважати найзначнішим, можна побудувати різні види функції попиту домашніх господарств на ринку благ, яка називається «функцією споживання».
Дж.М. Кейнс вивів чотири правила сукупного споживання:
Він виходив з так званої гіпотези абсолютного доходу, у відповідність з якою споживання домашніх господарств залежить від абсолютної величини їх поточного доходу.
Величина граничної схильності до споживання (Су = С/у) показує, на скільки збільшиться споживання при збільшенні поточного доходу на одиницю і знаходиться в межах від 0 до 1, тобто 0<Cу< 1.
У міру зростання наявного доходу, знижується середня норма споживання (частка споживання в доході - С/у ) ( рис. 1 ).
Звідси витікає, що розширення виробництва потенційно містить в собі можливість виникнення перевиробництва, оскільки зменшення середньої норми споживання означає, що все менша частина проведеної продукції споживається домогосподарствами.
Рис. 1. Графік середньої норми споживання як функції від доходу
4) Із зростанням доходу гранична схильність до споживання падає.
Таким чином, характер залежності споживання від величини поточного доходу Кейнс виводить з «основного психологічного закону», який він формулює так: «люди схильні, як правило, збільшувати своє споживання із зростанням доходу, але не в тій же мірі, в якій росте дохід». І ця функція має вигляд:
З = C0 + Су у; C0 > 0; 0 < Су < 1 (1)
де С0 - величина автономного (незалежного від поточного доходу) споживання (при у = 0 автономне споживання здійснюється за рахунок скорочення майна), яке залежить від зміни процентної ставки і від інфляційних очікувань (чисельні значення С0 і у, як правило, однопорядкові величини); Су - гранична схильність до споживання.
Для спрощення запису у формулі (1) і подальших формулах замість уv (наявний дохід) використовується у (весь дохід ) на тій підставі, що при заданій ставці прибуткового податку (Ту) існує пропорційність між цими величинами: уv =(1- Ту)у.
Практична перевірка функції (1) показала, що вона добре апроксимує статистичні дані про доходи і споживання домашніх господарств в короткому (2-4 роки) періоді. Так, в Україні залежність між споживанням і доходом в період між 1985 і 1990 рр. виражалася формулою ( в млн. грн.)
З = 80.35 + 0.62у.
В той же час розрахунки, що проводилися за більш тривалі проміжки часу, не показують зниження середньої норми споживання. У разі довгострокового планування функція споживання повинна мати вигляд З = Су у, не відповідний «основному психологічному закону».
На думку прихильників абсолютного доходу, функція споживання з постійною середньою формулою незастосовна, що виникає з того, що «дійсна функція» споживання типу (1) з часом зсовується вгору (рис. 2). Крапки M, N, L відносяться до різних функцій споживання, а промінь OL, відповідний виразу З = Суу, не є графіком функції споживання.
Рис. 2. Тимчасові зсуви графіка функції споживання.
Інше пояснення даного феномена дається на основі гіпотези відносного доходу Дж. Дьюзенбері (1949), відповідно до якого споживання окремого домашнього господарства ( Сi ) визначається покупками його найближчих сусідів, тобто не його абсолютним доходом ( уi ), а відношенням його доходу до середнього доходу (у ) того соціального шару, до якого належить даний субєкт. Формально це виглядає так:
Сti / уti = а0 + а1 уt / уti ; a0 > 0; a1 > 0. (2)
Якщо росте дохід i-го субєкта, то його середня норма споживання знижується; якщо дохід росте у всіх в однаковому темпі, то частка споживання в доході у субєкта не міняється. Крім того, Дьюзенбері включив в число аргументів функції споживання звичку субєкта до досягнутого рівня споживання, внаслідок чого зміна в споживанні не знаходиться в постійній пропорції до доходу в короткому періоді.
Ця гіпотеза має свої недоліки. По-перше, в короткостроковому періоді дана функція споживання описується тільки при падінні виробництва і зменшенні доходу, що розташовується, не розглядаючи можливе зростання економіки. По-друге, ця теорія не розглядає випадки тривалого спаду в наявному доході.
Ще одне пояснення факту відносної стабільності середньої норми споживання в тривалому періоді дається в теорії перманентного доходу Фрідмена (1957г.) за допомогою введення поняття перманентного доходу ( уP ), під яким розуміється середньовзважена величина зі всіх доходів, очікуваних субєктом в майбутніх періодах. В цілях спрощення візьмемо тільки два періоди з доходами у1 і у2. Тоді уP = у1 + ( у2 - у1 ) = у2 + ( 1 - ) у1; 0 < < 1, де - частка приросту доходу в майбутньому, приєднувана до поточного доходу.
Якщо поточний дохід росте, то перманентний теж росте, але з меншою швидкістю. Параметр терезів ( ) приймає більше значення тоді, коли дохід стійко росте, ніж тоді, коли рівень доходу коливається. При стабільному доході, тобто при у1 = у2 = у*, уP = у*.
Відповідно до гіпотези перманентного доходу
Сt = Сt (уP) = Су уt + Су ( 1 - ) уt-1. (3)
Звідси легко пояснити, чому гранична схильність до споживання в короткому періоді менше ніж в тривалому: при підвищенні доходу в поточному році на одиницю споживання збільшиться на Су одиниць в поточному році і ще на Сy(1 - ) одиниць наступного року.
Потрібно помітити, що в концепції перманентного доходу майно і дохід не існують самі по собі. Перманентний дохід розглядається як усереднений дохід від всіх видів майна, у тому числі і від «людського капіталу». З другого боку, майно є не що інше, як джерело доходу, і ціннісну оцінку це джерело одержує через капіталізацію доходу. Так, величина людського капіталу є приведена до даного моменту за допомогою дисконтування сума всіх очікуваних доходів від праці.
Отже, за допомогою гіпотез відносного і перманентного доходів робиться спроба логічно обґрунтувати спостережуваний факт постійності середньої норми споживання в тривалому періоді при її мінливості в короткому періоді.
Проте функція споживання, побудована відповідно до гіпотези абсолютного доходу, сьогодні вважається надзвичайно спрощеною. Один з сучасних варіантів підходів до побудови функції споживання полягає в тому, що розрізняють три види цієї функції: короткострокову, довгострокову і функцію споживання з урахуванням різних доходів населення (прибуткова функція).
Короткострокове споживання цілком описується кейнсіанською функцією споживання: З = С0 + Су у. Довгострокова функція споживання має вигляд З = Су у, тобто середня і граничні норми споживання рівні.
При побудові всіх розглянутих дотепер різновидів функції споживання використовувалися дві загальні передумови:
1. дохід домашніх господарств є екзогенною величиною;
2. частка споживання в доході визначається на основі звичок, традицій, психологічних схильностей економічних субєктів.
Економісти класичної школи і сучасні неокласики використовують принципово інший методологічний підхід при побудові функції споживання. В концепції класичної школи дохід є для домашніх господарств ендогенним параметром. Економічний субєкт сам визначає, яка буде величина його доходу, шляхом розподілу календарного часу на робочий і вільний, виходячи з критерію максимізації корисності.
Розподіл доходу між поточним споживанням і заощадженням здійснюється субєктом на основі обліку, з одного боку, ступені переваги ним поточного споживання майбутньому, з іншою - ставки відсотка, що склалася. Розглянемо бюджетні рівняння домашнього господарства в двох суміжних періодах:
y1+b 0 (1+i)=C 1 +b1
y2+b1 (1+i)=C 2 +b 2
де b t - реальна цінність облігацій, що представляють в даному випадку все майно субєкта на початок t-го періоду; i-ставка відсотка. Визначивши з першого рівняння значення b1 і підставивши його в друге, отримаємо двухперіодне бюджетне рівняння субєкта:
С1+С2/(i+1)=y1+y2/(1+i)+ b0 (1+i)-b2/(1+i). (3)
В лівій його частині представлена дисконтована сума споживання за обидва періоди, а в правій - дисконтована сума є для споживання коштів. В останню, окрім доходів, одержуваних за обидва періоди, включається також зміни обєму майна.
В концепції неокласичної школи обїм споживання домашніх господарств є убуваючою функцією від ставки відсотка. Графічне відображення неокласичних функції споживання і заощадження представлено на рис.3.
Рис.3 Графіки неокласичних функцій споживання (а) і заощадження (б)
В цілях спрощення приймемо, що вона лінійна:
З(i)= -C0 + уv - ai
де С0 - незалежний від ставки відсотка обїм споживання; уv - наявний дохід; а - параметр, що показує на скільки одиниць скоротиться споживання (зросте заощадження), якщо ставка відсотка збільшиться на один пункт.
Відповідно неокласична функція заощаджень є зростаюча функція від ставки відсотка: S(i)= -C0 + ai
2.1 Сутність поняття пропозиції
Пропозиція на товарному ринку відображає залежність між ціною товару і обємами його виробництва (поставок в торгівлю), можливими при різних рівнях цін. Строго кажучи, пропозиція дозволяє відповісти на два питання: „Яка буде величина пропозиції при різних рівнях цін?” і „Як зміниться величина пропозиції при деякій зміні ціни?”
Припустимо, що ринок характеризується незмінністю всіх чинників, окрім ціни. Тоді, як свідчить досвід, зростання цін викликатиме збільшення пропонованих до продажу (що виготовляються) товарів, а зниження цін -- їх зменшення. Таку закономірність поведінки виробників (продавців) на ринках більшості товарів економісти називають законом пропозиції, суть якого полягає в тому, що підвищення цін звичайно веде до зростання величини пропозиції, а зниження цін -- до її зменшення (за інших рівних умов).
Що коштує за логікою поведінки виробників (продавців), чому вони реагують на ціни саме таким, а не іншим чином? Відповідь цілком очевидна -- щоб заробити собі на життя.
Дійсно, виготовлення будь-якого блага вимагає витрати різних ресурсів. Всі ці ресурси, як правило, можуть бути отриманий тільки шляхом їх покупки на ринку. Тому будь-яке благо, пропоноване до продажу на ринку, обійшлося своєму виробнику в певну суму грошей. Очевидно, що ніхто не стане пропонувати товар до продажу за ціною, не покриваючої хоча б загальної суми витрат на виготовлення цього товару. А раз так, то стає ясно, що найважливіший (хоча і не єдиний) чинник формування пропозиції -- витрати на виробництво товарів. Вони утворюють нижню межу ціни.
Витрати по своїй природі неоднакові. Перш за все, окремі їх види по-різному змінюються залежно від масштабів виробництва товарів або послуг. Саме подібні відмінності зумовили класифікацію всіх видів витрат на дві групи: постійні витрати; змінні витрати.
Постійні витрати -- це ті витрати, які практично не міняються при зміні масштабів виробництва товарів або послуг. До них відносяться, наприклад, орендна платня за приміщення, витрати, звязані з використанням устаткування, виплати в рахунок погашення раніше отриманих позик, а також всілякі адміністративні і інші невигідні витрати.
Змінні витрати -- це ті витрати, сума яких змінюється у звязку із змінами масштабів виробництва. І це природно, оскільки до цієї групи витрат входять витрати на матеріали, енергію, комплектуючі вироби, заробітну платню.
Навіщо нам потрібен такий детальний аналіз зміни витрат фірми? Тому, що тільки на його основі ми можемо підійти до розуміння того, як фірми визначають основу встановлення цін на свої товари і масштаби виробництва товарів або послуг. Рішення такого роду приймаються на основі вивчення закономірностей зміни середніх і граничних (маржинальних) витрат фірми.
Середні витрати -- це витрати на виготовлення одиниці продукції, одержувані розподілом загальної суми витрат за певний період часу на кількість виготовленої за цей період продукції.
Граничні (маржинальні) витрати - це величина, на яку зростає величина загальних витрат фірми при збільшенні кількості виробів, що випускаються, на одиницю.
Тепер перейдемо безпосередньо до поняття сукупної пропозиції.
2.2 Сукупна пропозиція в системі макроекономічного регулювання
Сукупна пропозиція - це модель, яка показує рівень наявного реального обєму виробництва при кожному можливому рівні цін. Більш високі рівні цін створюють стимули для виробництва додаткової кількості товарів і пропозиції їх для продажу. Більш низькі рівні цін викликають скорочення виробництва товарів. Тому залежність між рівнем цін і обємом національного продукту, який підприємства викидають на ринок, є позитивною.
Три сегменти кривої сукупної пропозиції визначаються як
кейнсіанський (горизонтальний)
проміжний (що відхиляється вгору)
класичний (вертикальний) відрізки.
Форма кривої сукупної пропозиції відбиває зміну витрат на одиницю продукції при збільшенні або зменшенні обєму національного виробництва. Витрати на одиницю продукції можна розрахувати шляхом розподілу вартості загальних використаних витрат (ресурсів) на обєм продукції. Іншими словами, витрати на одиницю продукції при даному рівні випуску продукції - це середні витрати на даний обєм продукції.
Рис.4. Крива сукупної пропозиції
Кейнсианській (горизонтальний) відрізок. На рис 4 Qf позначає потенційний рівень реального обєму національного виробництва при повній зайнятості. При цьому обємі національного продукту виникає природний рівень безробіття. Горизонтальний відрізок кривої сукупної пропозиції включає реальний обєм національного виробництва, який значно менше ніж обєм національного виробництва при повній зайнятості, Qf. Отже, горизонтальний відрізок свідчить про те, що економіка знаходиться в стані глибокого спаду, або депресії, і що не використовується велика кількість машин, устаткування і робочої сили. Ці невживані ресурси, як трудові, так і матеріальні, можна привести в дію і при цьому не надати або майже не чинити ніякого тиску на рівень цін. Коли на цьому відрізку обєм національного продукту починає збільшуватися, то ні дефіцит, ні вузькі місця у виробництві, можуть сприяти підвищенню цін, не виникають. Оскільки виробники можуть придбати трудові і інші ресурси за твердими цінами, виробничі витрати при розширенні виробництва не зростуть, а, отже, не буде підстав для підвищення цін на товари. І навпаки, цей відрізок також припускає, що якщо реальний обєм виробництва скоротиться, то ціни на товари і ресурси залишаться на тому ж рівні. Це значить, що реальний обєм виробництва зменшиться, але ціни на товари і заробітна платня залишаться незмінними.
Класичний (вертикальний) відрізок. Зсовуючись управо по кривій, ми побачимо, що економіка досягла повного, або природного, рівня безробіття при обємі виробництва, Qf. Економіка при даному обємі виробництва знаходиться в такій точці кривої своїх виробничих можливостей, коли за короткий строк неможливо досягти подальшого обєму виробництва. Це означає, що будь-яке подальше підвищення цін не приведе до збільшення його реального обєму, оскільки економіка вже працює на повну потужність. При повній зайнятості окремі фірми можуть спробувати розширити виробництво, запропонувавши більш високу ціну на ресурси, ніж інші фірми. Але ресурси і додатковий обєм продукту, який отримає одна фірма, інша втратить. В результаті цього ціни (витрати) на ресурси і кінець кінцем ціни на товари збільшаться, але реальний обєм виробництва залишиться незмінним.
Проміжний (висхідний) відрізок. Нарешті, на проміжному відрізку між Q і Qf ми бачимо, що збільшення реального обєму національного виробництва супроводиться зростанням рівня цін. Це відбувається тому що вся економіка практично складається з незліченної кількості ринків товарів і ресурсів і повна зайнятість виникає нерівномірно і неодночасно. Тому, коли реальний обєм національного виробництва QQf, в деяких галузях промисловості може зявитися дефіцит і інші вузькі місця у виробництві. Розширення виробництва також означає, що, коли воно стане працювати на повну потужність, деяким фірмам доведеться використовувати старіше і менш ефективне устаткування. При збільшенні обєму виробництва на роботу приймають менш кваліфікованих робітників. Із всіх причин витрати на одиницю продукції збільшуються, і фірми повинні призначити більш високі ціни на товари, щоб виробництво було рентабельним. Тому на проміжному відрізку збільшення реального обєму національного продукту супроводиться зростанням цін.
Форма кривої сукупної пропозиції викликає великі суперечки. Деякі економісти, яких називають представниками класичної або неокласичної школи, затверджують, що вся крива є вертикальною, а зміни сукупного попиту порівняно нешкідливі, оскільки роблять вплив тільки на рівень цін і не зачіпають обєму виробництва і зайнятість. Інші (кейнсіанці) вважають, що крива сукупної пропозиції або горизонтальна, або висхідна і тому таке зменшення сукупного попиту має негативні і дуже дорогі наслідки для виробництва і зайнятості.
Аналіз кривої сукупної пропозиції показав, що реальний обєм національного виробництва збільшується, коли економіка рухається зліва направо, проходячи кейнсіанський і проміжний відрізки сукупної пропозиції. Ці зміни в обємі національного виробництва є результатом руху по кривій сукупної пропозиції, тобто ми розглядали залежність між реальним обємом національного виробництва і рівнем цін за інших рівних умов. Але коли одне або декілька з цих "інших умов" змінюються, зміщується сама крива сукупної пропозиції. Зсув кривої від AS1 до AS2 на рис. 4 указує на збільшення сукупної пропозиції. На проміжному і класичному відрізках кривої сукупної пропозиції вона зсовується управо, указуючи на те, що всі разом узяті підприємства проводитимуть більший реальний обєм національного продукту, ніж раніше, при даному рівні цін. На кейнсіанському відрізку кривої сукупної пропозиції збільшення сукупної пропозиції означає зниження рівня цін при різних рівнях обєму національного виробництва (низхідна крива сукупної пропозиції).
Рис. 5. Зміна сукупного виробництва
Нижче перераховуються такі "інші умови", при зміні яких зміщується крива сукупної пропозиції. Ці чинники називаються неціновими чинниками сукупної пропозиції, тому що всі вони разом узяті визначають положення кривої сукупної пропозиції. Вони мають одну загальну межу: при їх зміні міняються і витрати на одиницю продукції. Підприємства прагнуть прибутку, який є різницею між ціною продукту і витратами на одиницю продукції. Унаслідок підвищення цін на товари, тобто більш високого рівня цін, підприємства збільшують реальний обєм виробництва. А вузькі місця у виробництві означають, що витрати на одиницю продукції мають тенденцію до підвищення, коли виробництво розширяється у напрямку до повної зайнятості. Тому крива сукупної пропозиції на проміжному відрізку відхиляється вгору.
Нецінові чинники сукупної пропозиції (чинники зміщуючі криву сукупної пропозиції)
1. Зміна цін на ресурси
· Наявність внутрішніх ресурсів (земля, трудові ресурси, капітал, підприємницькі здібності);
· Ціни на імпортні ресурси;
· Господарювання на ринку.
· Зміна в продуктивності
2. Зміна правових норм
· Податки з підприємств і субсидії
· Державне регулювання.
В будь-якій економічній моделі рівновага відображає такий баланс сил, що змінні, які прагнуть пояснити модель, не збільшуються і не зменшуються. Економічна модель попиту і пропозиції прагне пояснити ціни і кількості товарів, обмінюваних на ринку за певний період. Ринкова рівновага в цій моделі існує тоді, коли немає тенденції до зміни ринкової ціни мул кількості товарів, що продаються. Якщо ринок знаходиться в рівновазі, ціна товару така, що кількість товару, яка покупці хочуть придбати, точно співпадає з кількістю товару, яка продавці хочуть запропонувати. Коли ціни досягають рівноважної величини, вони «нормують» товари в тому значенні, що всі покупці, які хочуть придбати товари за ринковою ціною, отримають до них легкий доступ. В той же час, всі продавці, які хочуть продати продукт (послугу) за даною ціною, легко знайдуть покупця для своїх товарів.
Розглянемо ситуацію рівноваги докладніше.
Як показано на рис. 5, на макрорівні перетин кривих сукупного попиту (AD) і сукупної пропозиції (AS) визначає рівноважний рівень цін і рівноважний обєм національного виробництва.
Рис.6 Макроекономічна рівновага
Спочатку розглянемо рис. 6а, на якому криві сукупного попиту і сукупної пропозиції перетинаються на проміжному відрізку. Щоб показати, чому Ре є рівноважною ціною, а Qe - рівноважний реальний обєм національного виробництва, припустимо, що рівень цін виражений величиною Р1, а не Ре. Крива сукупної пропозиції показує, що при рівні цін Р1 підприємства не перевищать реальний обєм національного продукту, рівний Q1. А який обєм реального продукту будуть готові придбати споживачі усередині країни, фірми і уряд, а також іноземні покупці при Р1? Крива сукупного попиту відповідає - Q2. Конкуренція серед покупців наявного реального обєму національного продукту напружили рівень цін до Ре. Як показують стрілки на малюнку 5а, підвищення рівня цін з Р1 до Ре примусить виробників збільшити обєм продукції з Q1 до Qe, а споживачів - зменшити масштаби бажаних покупок з Q2 до Qe. Коли реальні обєми проведеного і купленого продукту будуть рівні в економіці наступить рівновага.
На малюнку 6б крива сукупного попиту перетинає криву сукупної пропозиції на кейнсіансбкому відрізку, тобто там, де крива розташована горизонтально. В цьому конкретному випадку рівень цін не грає ніякої ролі в утворенні рівноважного реального обєму національного виробництва. Якби промисловий сектор провів більший проблем національного продукту, Q2, його не можна було б продати. Сукупного попиту не вистачило б, щоб скуповувати на ринку весь національний продукт. Зіткнувшися з небажаними запасами товарів, підприємства скоротили б виробництво до рівноважного рівня Qe, і навпаки, якби фірми проводили обєм національного виробництва, позначений Q1, їх запаси швидко б зменшилися, тому що обєм продажів був би більше обєму виробництва. Тому фірми розширили б виробництво, і обєм національного продукту збільшився.
Розгляд проблеми економічної рівноваги в системі «сукупний попит - сукупна пропозиція» дозволяє зробити один важливий висновок. Дійсно, тепер стає легко зрозуміти, чому так багато принципових проблем в області економічної політики залишаються дотепер невирішеними: річ у тому, що всякий раз доводиться розглядати дуже багато варіантів. Існуючі концепції часто дуже по-різному оцінюють факти. І, навпаки, при різному трактуванні фактів важко вирішити, який теоретичний підхід найправильніший. При цьому, виходячи з самого характеру економічної науки, неможливо однозначно доказово перевірити ці теоретичні дослідження.
Так, неможливо деколи досягти істини, хоча всі економісти неначебто і переслідують одну і ту ж правильну мету: добиватися стійкості цін, економічного зростання, високої зайнятості, підвищення життєвого рівня. Без сумніву, так воно і є. Але це не єдина мета, рушійна поведінкою громадян або урядових урядовців. У кожного з нас є набір мети, яку ми ранжируємо в певному порядку, виходячи з очікуваних плюсів і мінусів, повязаних з очікуваним досягненням кожній з них.
Все це слідує враховувати при побудові концепції виходу з тієї економічної кризи, в якій опинилася сьогодні наша країна. І хоча зрозуміло, що реальна економіка не може бути повністю описаний ніякій, навіть самою передбачливою моделлю, проте безумовною необхідністю є правильна розстановка акцентів в даному, одному з ключових питань економічної теорії.
| ! | Как писать курсовую работу Практические советы по написанию семестровых и курсовых работ. |
| ! | Схема написания курсовой Из каких частей состоит курсовик. С чего начать и как правильно закончить работу. |
| ! | Формулировка проблемы Описываем цель курсовой, что анализируем, разрабатываем, какого результата хотим добиться. |
| ! | План курсовой работы Нумерованным списком описывается порядок и структура будующей работы. |
| ! | Введение курсовой работы Что пишется в введении, какой объем вводной части? |
| ! | Задачи курсовой работы Правильно начинать любую работу с постановки задач, описания того что необходимо сделать. |
| ! | Источники информации Какими источниками следует пользоваться. Почему не стоит доверять бесплатно скачанным работа. |
| ! | Заключение курсовой работы Подведение итогов проведенных мероприятий, достигнута ли цель, решена ли проблема. |
| ! | Оригинальность текстов Каким образом можно повысить оригинальность текстов чтобы пройти проверку антиплагиатом. |
| ! | Оформление курсовика Требования и методические рекомендации по оформлению работы по ГОСТ. |
| → | Разновидности курсовых Какие курсовые бывают в чем их особенности и принципиальные отличия. |
| → | Отличие курсового проекта от работы Чем принципиально отличается по структуре и подходу разработка курсового проекта. |
| → | Типичные недостатки На что чаще всего обращают внимание преподаватели и какие ошибки допускают студенты. |
| → | Защита курсовой работы Как подготовиться к защите курсовой работы и как ее провести. |
| → | Доклад на защиту Как подготовить доклад чтобы он был не скучным, интересным и информативным для преподавателя. |
| → | Оценка курсовой работы Каким образом преподаватели оценивают качества подготовленного курсовика. |
| Курсовая работа | Деятельность Движения Харе Кришна в свете трансформационных процессов современности |
| Курсовая работа | Маркетинговая деятельность предприятия (на примере ООО СФ "Контакт Плюс") |
| Курсовая работа | Политический маркетинг |
| Курсовая работа | Создание и внедрение мембранного аппарата |
| Курсовая работа | Социальные услуги |
| Курсовая работа | Педагогические условия нравственного воспитания младших школьников |
| Курсовая работа | Деятельность социального педагога по решению проблемы злоупотребления алкоголем среди школьников |
| Курсовая работа | Карибский кризис |
| Курсовая работа | Сахарный диабет |
| Курсовая работа | Разработка оптимизированных систем аспирации процессов переработки и дробления руд в цехе среднего и мелкого дробления Стойленского ГОКа |