Курсовая работа по предмету "Экономика и экономическая теория"


Конкурентоспроможність продукції на зовнішньому ринку та шляхи її підвищення на прикладі ВАТ "Київхліб"


1

Міністерство освіти і науки України

Національний університет харчових технологій

Кафедра менеджменту

зовнішньоекономічної діяльності

Курсова робота

з дисципліни: “Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності”

на тему: «Конкурентоспроможність продукції на зовнішньому ринку та шляхи її підвищення»

Виконала:

студентка 6 курсу

(з.ф.н.) спеціальність МЗЕД

Перепада Алла

Науковий керівник:

Викладач

Баталова Олена Анатоліївна

Київ - 2009

ЗМІСТ

Вступ 3

Розділ 1. Теоретико - методичні основи підвищення конкурентоспроможності продукції підприємства

1.1 Поняття конкурентоспроможності та фактори, що на неї впливають

1.2 Методи оцінки конкурентоспроможності продукції підприємства -субєкта зовнішньоекономічної діяльності

1.3 Основні напрями підвищення підвищення міжнародної конкурентоспроможності підприємства

Розділ 2. Загальна характеристика виробничо - господарської діяльності підприємства

2.1 Господарсько-правові засади функціонування підприємствата його загальна характеристика

2.2 Аналіз виробничо-господарської діяльності ДП ВАТ «Київхліб» Хлібокомбінату № 11

2.3 Аналіз фінансово-економічного стану підприємства

2.4 Аналіз зовнішньоекономічної діяльності підприємства

Розділ 3. Розробка заходів заходів щодо підвищення рівня конкурентоспроможності продукції ДП ВАТ «Київхліб» Хлібокомбінату № 11 на зовнішньому ринку

3.1 Конкурентоспроможність продукції на зовнішньому ринку та шляхи її підвищення

3.2 Оцінка конкурентоспроможності продукції ДП ВАТ «Київхліб»

Хлібокомбінату № 11 на зовнішньому ринку

3.3 Розрахунок впливу удосконалення упаковки на міжнародну

конкурентоспроможність продукції ДП ВАТ «Київхліб» Хлібокомбінату

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

В жорсткому конкурентному середовищі вітчизняні підприємства можуть успішно діяти завдяки створенню механізму забезпечення стійкого стану на ринку. Під механізмом стійкості на рівні підприємства необхідно розуміти сукупність економічних, екологічних і соціальних факторів. Економічна стійкість в більшості забезпечує досягнення стійкості і в інших напрямах функціонування підприємства. Економічну стійкість підприємств на конкурентному ринку сучасна теорія і практика поєднує з забезпеченням конкурентоспроможності. Цей підхід закладено в основу чинного стратегічного менеджменту.

Стійку діяльність підприємств можна забезпечити за рахунок інноваційної діяльності, пошуку нових рішень та ідей, тобто - підприємництва. Для успішного існування і стійкого розвитку підприємства повинні бути конкурентоспроможними не тільки на внутрішньому, але й на зовнішньому ринку. Якщо підприємству притаманні риси підприємницької структури, то в нього є всі шанси бути конкурентоспроможним і займати стійке положення на ринку. Тільки постійне вдосконалення, пошук нового, використання новітніх технологій і методів організації виробництва та управління допоможуть підприємствам досягти й утримати стійке положення на конкурентному ринку.

Підприємствам важливо відчувати підтримку держави при розвязанні питань підприємницького розвитку. Проблеми стійкості та конкурентоспроможності набули широкого розвитку в роботах багатьох вчених, а саме: Г. Азоева, О. Градова, В. Марченко, Т. Мостенської, О. Гудзинського, Л. Смоляр, Р. Фатхутдінова, А. Юданова та ін.

Для досягнення конкурентоспроможності підприємству на міжнародному ринку потрібно мати переваги не тільки за рахунок лідирування по витратах або ціні, але й по впровадженню нових ідей, як у виробничу сферу так і в управління, стратегічному розвитку.

У звязку з тим, що проблема виявлення залежності між підприємницькою діяльністю та конкурентоспроможністю є актуальною для підприємств, це зумовило вибір теми дослідження.

Поняття конкурентоспроможність має універсальне значення і все більш застосовується не тільки стосовно продукції (послуг) у цілому, а й стосовно окремих фірм і навіть країн.

Конкуренція - процес управління субєктами своїми конкурентними перевагами для утримання перемоги або досягнення інших цілей у боротьбі з конкурентами за задоволення обєктивних або субєктивних потреб у рамках законодавства або в природних умовах. Конкуренція є рушійною силою розвитку субєктів і обєктів керування, суспільства в цілому.

Конкурентоспроможність обєкта визначається стосовно конкретного ринку, або до конкретної групи споживачів, формованої по відповідних ознаках стратегічної сегментації ринку. Якщо не зазначений ринок, на якому конкурентоспроможний обєкт, це означає, що даний обєкт у конкретний час є кращим світовим зразком. В умовах ринкових відносин конкурентоспроможність характеризує ступінь розвитку суспільства. Чим вище конкурентоспроможність країни, тим вище життєвий рівень у цій країні.

Українське законодавство, що регулює економічну конкуренцію, зароджувалося насамперед як антимонопольне законодавство. Його основу становили прийнятий у лютому 1992 р. Закон України „Про обмеження монополізму і недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності” та Закон України „Про Антимонопольний комітет України” від 26 листопада 1993 р. Відповідні норми закріплено в Конституції України (ст.42): „Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом”.

Конкурентні переваги показують, у яких областях (у даному випадку в рамках комплексу маркетингу) підприємство досягло більш високих результатів, чим конкуренти. Конкурентні переваги дозволяють правильно виробити стратегію позіціонування товарів і послуг на ринку, вибравши цільові ринкові сегменти і сконцентрувати там фінансові ресурси підприємства.

Розділ 1. Теоретико - методичні основи підвищення конкурентоспроможності продукції підприємства

1.1 Поняття конкурентоспроможності та фактори, що на неї впливають

Азоєв Г.Л. під конкуренцією розуміє суперництво на якому-небудь поприщі між окремими юридичними або фізичними особами (конкурентами), зацікавлених в одній і тій же меті.

А.Ю. Юданов затверджує, що ринкова конкуренція - боротьба фірм за обмежений обсяг платоспроможного попиту споживачів, що ведеться ними на доступних сегментах ринку.

Фатхудинов Р.А. Конкуренція - процес управління субєктами своїми конкурентними перевагами для утримання перемоги або досягнення інших цілей у боротьбі з конкурентами за задоволення обєктивних або субєктивних потреб у рамках законодавства або в природних умовах. Конкуренція є рушійною силою розвитку субєктів і обєктів керування, суспільства в цілому.

Розрізняють такі методи конкуренції:

* На основі критерію підвищення якості товару (нецінова);

* На основі критерію підвищення якості сервісу товару;

* На основі зниження ціни (цінова);

* На основі зниження експлуатаційних витрат у споживача товару;

* На основі використання всіх конкурентних переваг обєкта або субєкта (інтегральна).

Ринок - умовне місце купівлі-продажу конкретного виду товару, що здійснюється у визначених по інтенсивності умовах конкуренції, з дотриманням етичних і правових норм і правил.

Фактори, що впливають на конкурентну боротьбу:

1. Hозмір ринку - чим більше, тим сильніше конкуренти;

2. Темп росту ринку - швидкий ріст полегшує проникнення на ринок;

3. Потужності - зайві потужності приводять до падіння цін;

4. Перешкоди для входу або виходу з ринку - барєри захищають позицію фірми, їхня відсутність робить ринки уразливими для проникнення туди неконкурентоспроможних новачків;

5. Ціна;

6. Рівень стандартизації товарів - покупці мають перевагу, тому що їм легко переключитися з одного товару на іншій;

7. Мобільні технологічні модулі;

8. Вимоги до розмірів необхідних капітальних вкладень - тверді вимоги підвищують ризик, створюють додаткові барєри входу - виходу;

9. Вертикальна інтеграція підвищує вимоги до розмірів капіталу, приводить до сильних розходжень у конкурентоспроможності і витратах на виробництво інтегрованих, частково інтегрованих і неінтегрованих фірм;

10. Економія в масштабі - збільшує частку ринку, необхідну для досягнення конкурентоспроможності товару;

11. Швидке відновлення асортименту продукції, що випускається.

Для оцінки конкуренції в галузі застосовують різні методики.

Конкурентоспроможність обєкта визначається стосовно конкретного ринку, або до конкретної групи споживачів, формованої по відповідних ознаках стратегічної сегментації ринку. Якщо не зазначений ринок, на якому конкурентоспроможний обєкт, це означає, що даний обєкт у конкретний час є кращим світовим зразком. В умовах ринкових відносин конкурентоспроможність характеризує ступінь розвитку суспільства. Чим вище конкурентоспроможність країни, тим вище життєвий рівень у цій країні.

Закон конкуренції - закон, відповідно до якого у світі відбувається обєктивний процес підвищення якості продукції і послуг, зниження їхньої питомої ціни. Закон конкуренції - обєктивний процес «вимивання» з ринку неякісної дорогої продукції. При цьому він може діяти тривале тільки при наявності якісного антимонопольного законодавства, що регламентує норми, що обмежують монополістичну діяльність, принципи ведення боротьби на ринку, повноваження державних органів по нагляду за дотриманням відповідних правових норм.

Українське законодавство, що регулює економічну конкуренцію, зароджувалося насамперед як антимонопольне законодавство. Його основу становили прийнятий у лютому 1992 р. Закон України „Про обмеження монополізму і недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності” та Закон України „Про Антимонопольний комітет України” від 26 листопада 1993 р. Відповідні норми закріплено в Конституції України (ст.42): „Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом”.

Серед монополізованих регіональних ринків найбільше ринків природних монополій (централізоване водопостачання і водовідведення, теплопостачання тощо), а також ринків комунальних послуг, що не належать до сфери природних монополій (ринки з експлуатації і поточного ремонту житлового фонду, технічного обслуговування та ремонту приладів обліку води, газу, тепла, електроенергії та ін.). Монополізованими є 890 регіональних ринків послуг, повязаних із здійсненням функцій держави та самоуправління. Серед них - оформлення та реєстрація документів на право власності на нерухоме майно, аналіз і підготовка висновків та інших документів для оформлення дозволів, ліцензій.

Існує, правда, 103 потенційно конкурентних ринки, демонополізацію яких з різних причин не завершено. Це - ринки хліба і хлібобулочних виробів, борошна, нафтопродуктів у деяких регіонах. Обмеження конкуренції на 79 ринках повязано із збереження неринкових організаційних структур та розподільних систем. До них належать, зокрема, ринки послуг роздрібної торгівлі у сільській місцевості, де у багатьох регіонах зберігається монопольне становище споживкооперації, послуг будівництва, ремонту та утримання доріг загального користування.

Таким чином, основна частина монополізованих товарних ринків в Україні - це ринки, монополізація яких зумовлена природними причинами та адміністративними факторами. Тому можливості дальшого розвитку конкуренції шляхом дроблення, ліквідації монопольних утворень практично вичерпано. Основним змістом нового етапу конкурентної політики є захист уже створеного конкурентного середовища, перетворення існуючих конкурентних відносин у ефективніші.

Законом України „Про захист економічної конкуренції” введено новий механізм контролю за концентрацією субєктів господарювання. Відповідно до цього Закону концентрацією визнається: злиття субєктів господарювання або приєднання одного субєкта господарювання до іншого; отримання безпосередньо чи через інших осіб контролю над одним або декількома субєктами господарювання чи частинами субєктів господарювання; безпосередньо або ж опосередковане придбання, отримання у власність іншим способом чи отримання в управління частки (акцій, паїв), що забезпечує досягнення або перевищення 25 чи 50% голосів у вищому органі управління відповідного субєкта господарювання.

Основними рисами механізму контролю за концентрацією субєктів господарювання є: зміна кола дій субєктів господарювання, які розглядаються як концентрація; зміна порогових значень, при досягненні яких потрібен дозвіл Комітету. При цьому збережено тільки вартісні порогові показники. Так, дозвіл на концентрацію субєктів господарювання потрібен: коли сукупна вартість активів чи сукупний обсяг реалізації за останній фінансовий рік, у тому числі за кордоном, перевищує суму, еквівалентну 12 млн. євро; коли вартість активів або обсяг реалізації товарів не менш як двох учасників концентрації, у тому числі за рубежем, перевищує суму, еквівалентну 1 млн. євро; коли вартість активів або обсяг реалізації товарів в Україні хоча б одного учасника концентрації перевищує суму, еквівалентну 1 млн. євро. Порядок обчислення порогових значень цих показників, а також особливості щодо окремих категорій субєктів господарювання встановлюються АМКУ (Антимонопольним комітетом України).

Фактори, що впливають конкурентоспроможність підприємства

Конкурентоспроможність підприємства залежить від ряду таких чинників, як:

* конкурентоспроможність товарів підприємства на зовнішньому і внутрішньому ринках;

* вид виробленого товару;

* місткість ринку (кількість щорічних продажів);

* легкість доступу на ринок;

* однорідність ринку;

* конкурентні позиції підприємств, що вже працюють на даному ринку;

* конкурентоспроможності галузі;

* можливість технічних нововведень у галузі;

* конкурентоспроможність регіону і країни.

Конкурентоспроможність підприємства - це відносна характеристика, що виражає відмінності розвитку даної фірми від розвитку конкурентних фірм за ступенем задоволення своїми товарами потреби людей і по ефективності виробничої діяльності. Конкурентоспроможність підприємства характеризує можливості і динамікові його пристосування до умов ринкової конкуренції.

Конкурентоспроможні компанії повинні виробляти і пропонувати ринкові товари, що задовольняють нестаток їх цільових споживачів. У противному випадку підприємства не можуть одержувати доходи, а виходить, бути конкурентоспроможним. Для того щоб задовольнити нестаток споживачів краще, ніж конкуренти, підприємства повинні скорочувати виробничий цикл і витрати, поліпшувати якість продуктів і послуг, зміцнювати співвідношення з постачальниками і споживачами, удосконалювати свої організаційні системи, щоб відповідна реакція на зміну споживчих смаків переваг була як можна швидкою. Інакше кажучи, для досягнення конкурентоспроможності підприємство повинне створювати і розвивати свої конкурентні переваги, що дозволять щонайкраще використовувати фінансові ресурси умовах макросередовища. Отже, при вимірі конкурентоспроможності повинні враховуватися такі моменти: адаптивність організації до змін навколишнього середовища, конкурентні переваги в рамках комплекс маркетингу і результати діяльності.

Адаптивність підприємства відбиває здатність підприємства пристосуватися до змін навколишнього середовища . Це означає використання ряду адаптаційних мір у рамках усіх складових частин комплексу маркетингу.

Конкурентні переваги показують, у яких областях (у даному випадку в рамках комплексу маркетингу) підприємство досягло більш високих результатів, чим конкуренти. Конкурентні переваги дозволяють правильно виробити стратегію позіціонування товарів і послуг на ринку, вибравши цільові ринкові сегменти і сконцентрувати там фінансові ресурси підприємства. Для виміру конкурентних переваг українських підприємств були використані наступні елементи:

- конкурентне ціноутворення;

- переваги у витратах виробництва;

- якість продукту/послуг;

- дизайн продукту;

- упаковка;

- експлуатаційні характеристики продукту;

- післяпродажне обслуговування;

- швидкість реакції на запити споживача;

- імідж компанії/товарної марки;

- пропонований асортимент продукції;

- чистий доход на одного зайнятого;

- чисельність зайнятих;

- кількість основних конкурентів

- контакти з постачальниками;

- широта розподільної мережі;

- реклама;

- інші складові частини комплексу стимулювання збуту;

- техніка особистих продажів;

- система маркетингової інформації;

- маркетингові дослідження.

Варто підкреслити, що незважаючи на велику увагу до вивчення взаємозвязку між ступенем маркетингової орієнтації і результатам діяльності підприємства, а також взаємозвязку між конкурентоспроможністю і результатами діяльності, у більшості досліджень результати економічної діяльності підприємств розглядаються як наслідок підвищення конкурентоспроможності і розвитку маркетингової орієнтації.

Місткість ринку характеризується обсягом реалізованого товару на даному ринку протягом визначеного періоду часу. Його можна розрахувати як суму національного виробництва, імпорту і непрямого імпорту за винятком непрямого експорту і залишків продукції на складі.

Критерій конкурентоспроможності визначається стабільністю місця на своєму ринку підприємства і його продукції, а також рівнем продажі продукції підприємства на ринках.

Методи оцінки конкурентоспроможності підприємства

Кокурентоспроможність організації можна визначити в статиці і динаміці. У статиці вона визначається з урахуванням вагомості товарів і ринків, на яких вона реалізується:

де ai- питома вага і-го товару організації в обсязі продажів, за період який аналізується, долі од.;

bi -показник значимості ринку, на якому представлений товар організації. Для промислово розвитих країн значимість ринку рекомендують приймати рівної 1, для інших країн - 0,7 для внутрішнього ринку - 0,5;

K ij - конкурентоспроможність i-го товару на j-му ринку.

Питома вага i-го товару організації в обсязі продажів визначається по формулі:


де Vi - обсяг продажів i-го товару за період який аналізується, грош. од.;

V - загальний обсяг продажу організації за той же період, грош. од.

Сьогодні існує декілька методів оцінки конкурентоспроможності товару. Визначення рівня конкурентоспроможності як відносного показника, що відображає відмінність товару, який аналізується від товару-конкурента по ступені задоволення конкретної суспільної потреби.

Усі параметри, що характеризують рівень конкурентоспроможності, які підрозділяються на три групи: нормативні (патентна чистота, відповідність стандартам і нормам), технічні й економічні. Облік нормативних параметрів пропонується забезпечити шляхом уведення спеціального показника, що відповідає обовязковим нормам і стандартам (при відповідності показник дорівнює 1, при невідповідності -- 0). Загальний показник по нормативних параметрах (Iнп) являє собою добуток часних показників по кожному з них. Якщо хоча б один з параметрів буде дорівнює 0,то і Iнп = 0, що свідчить про не конкурентоспроможність товарів.

Достоїнством цієї методики є облік трьох найважливіших параметрів (критеріїв) конкурентоспроможності: якості товарів і післяпродажного обслуговування, а також ціни споживання. До недоліків відноситься скорочення області застосування зазначеного способу до оцінки тільки товарів, що володіють різною ціною споживання. Однак раніше відзначалося, що не всі товари володіють нею (наприклад, багато продуктів харчування)

Також, до аспекту конкурентоспроможності підприємства відносять ідентифікацію його фінансового становища.

Конкурентоспроможність підприємства - це його комплексна порівняльна характеристика, яка від биває ступінь переваг над підприємствами-конкурен-тами по сукупності оціночних показників діяльності на певних ринках, за певний проміжок часу.

Тобто, конкурентоспроможність можна оцінювати шляхом порівняння конкурентних позицій кількох підприємств на пев ному ринку.

При цьому обовязковою вимогою є порівнянність оціно чних параметрів, а саме:

а) технології,

б) потенційних можливостей обладнання,

в) рівня персоналу,

г) системи управління,

д) рівня інновацій,

е) стану комунікацій,

є) рівня маркетингової політики,

ж) експортно-імпортних можливостей та інших парамет рів.

Найважливішими параметрами-характеристиками конку рентоспроможності підприємства, факторами, що впливають на неї є:

Конкурентоспроможність продукції.

Здатність до адаптації в умовах змін зовнішнього сере довища. Швидка ж адаптація забезпечується комплексом тех нічних, технологічних, інтелектуальних, організаційних та економічних характеристик.

Між показниками конкурентоспроможності підприємства і конкурентоспро-можності продукції існують:

Взаємозв язок і взаємозалежність. Це означає, що кон курентоспроможність продукції суттєво впливає на конку рентоспроможність підприємства, а остання у свою чергу в значній мірі визначає конкурентоспроможність продукції.

Відмінності цих категорій. Ними, зокрема, є: а) конку рентоспроможність продукції визначається для кожного її виду, а конкурентоспроможність підприємства охоплює всю номенклатуру; б) конкурентоспроможність продукції визна чається в межах порівняно короткого періоду часу, а конку рентоспроможність підприємства - тривалого; в) рівень кон курентоспроможності підприємства цікавить насамперед його власника з метою визначення доцільності виробництва в да них умовах, а споживача не цікавить. Зате споживача ще й як цікавить продукція підприємства, її ціна-якість.

В економічній літературі пропонується розрізняти чотири осно вні рівні конкурентоспроможності підприємства:

Перший рівень - менеджери дбають лише про випуск проду кції, на споживача не зважають.

Другий рівень - менеджери прагнуть, щоб продукція під приємства повністю відповідала стандартам, встановленим конку рентами.

Третій рівень - менеджери уже не зважають на стандарти конкурентів, а вже самі потроху стають „законодавцями моди» у галузі.

Четвертий рівень - коли успіх у конкурентній боротьбі за безпечує в першу чергу не виробництво, а управління і підприєм ство повністю стає „законодавцем моди» на даному ринку.

Конкурентоспроможність підприємства у свою чергу виз начає конкурентно-стійкість підприємства.

Конкурентностійкість підприємства - це стабіль ність становища на ринку в часі одного виробника щодо іншого, або - це потенційні можливості підпри ємства з випуску конкурентоспроможної продукції.

Методи визначення конкурентоспроможності п ідприємства:

Методи, побудовані на основі теорії міжнародного поділу пра ці (теорія порівняльних переваг). Виявляють порівняльні переваги підприємства, які б забезпечили нижчі витрати ніж у конкурентів.

Методи побудовані на основі теорії ефективної конкуренції:

а) структурний підхід до визначення конкурентоспроможності підприємства - за рівнем монополізації, тобто за рівнем концентра ції капіталу, за барєрами входу у галузь тощо;

б) функціональний підхід - мається на увазі, що конкуренто спроможність підприємства вища там, де краще організовано виро бництво, збут, управління фінансами і таке інше.

Методи, побудовані на основі теорії рівноваги фірми і галузі А.Маршалла та теорії факторів виробництва. Звідси рівновага - це відсутність бажання у підприємства змінювати обсяги виробництва, переходити у інший стан. А відтак критерієм конкурентоспромож ності підприємства є наявність на підприємстві факторів вироб
ництва, що можуть бути використані з вищою ніж у конкурентів продуктивністю. (Показники у межах теорії рівноваги: відносна вартість ресурсів, обладнання, процентна ставка за кредити, відносна зарплата тощо).

Методи, що побудовані на залежності конкурентоспромож ності підприємства від якості продукції, або якості і ціни. Що вища якість і нижча ціна товару, тим вища його конкурентоспроможність, а значить, і конкурентоспроможність підприємства.

Оцінка за якістю продукції методом складання профілів, ана логічно складанню профілю підприємства при оцінці його середо вища. Лише в даному разі замість показників середовища оцінюють різні критерії задоволення споживачів.

Матричні методи, побудовані на ЖЦТ.

Метод інтегральної оцінки, де інтегральний показник конку рентоспроможності підприємства містить два критерії: ступінь за доволення потреб споживачів і ефективність виробництва.

Спільний недолік всіх методів - вони мало пристосовані до умов України, а ефективність їх застосування висока в повноцінній ринковій економіці.

Ключові фактори успіху (або конкурентні переваги) -- це характерний для певної галузі перелік чинників, що приносять їй переваги перед іншими галузями (наприклад, у боротьбі за інвестиції за рахунок більшої прибутко-вості або швидкості обороту капіталу), а також одним підприємствам галузі над іншими. Ці фактори не є постійними, вони змінюються залежно від: особливостей галузей; сегментів ринку, що обслуговуються, а також часу та етапу «життєвого циклу» галузі та підприємства.

Ключові фактори успіху базуються на: науково-технічному рівні виробництва та продукту; рівні маркетингу; рівні менеджменту; організаційно-технічному рівні виробничих процесів; фінансово-економічному рівні підприємства; рівні персоналу тощо.
Для кожної галузі є свої специфічні вимоги до комбінації наведених ключових факторів успіху, але для процвітаючого підприємства будь-якої галузі кожний із них може стати інструментом перемоги в конкурентній боротьбі.

Ключові фактори успіху формують конкурентоспроможність обєкта досліджень: товару, виробництва, підприємства, галузі, держави тощо.

В стратегічному управлінні найчастіше конкурентоспроможність розглядається в двох аспектах:

1) конкурентоспроможність товару (продукції) тобто ступінь його відповідності на певний момент вимогам цільових груп споживачів або обраного ринку за найважливішими характеристиками: технічними, економічними, екологічними тощо.

2) конкурентоспроможність підприємства -- це рівень його компетенції відносно інших підприємств-конкурентів у нагромадженні та використанні виробничого потенціалу певної спрямованості, а також його окремих складових: технології, ресурсів, мене-джменту (особливо -- стратегічного поточного планування), навичок і знань персоналу тощо, що знаходить вираження в таких результуючих показниках, як якість продукції, прибутковість, продуктивність тощо.

Конкурентоспроможність продукції. Виразом конкурентоспроможності підприємства є продукція, яку воно виготовляє. Більшість моделей, що використовуються для аналізу «портфелю підприємства», базується на визначенні конкурентоспроможності продукції. Кожний з етапів життєвого циклу товару має специфічні характеристики конкурентоспроможності. Так, на перших етапах -- зародження та вихід на ринок -- ними мо-жуть бути швидкість проектних робіт і час виходу на ринок. Далі на перший план виходять показники рентабельності, продуктивності тощо.

Кожний продукт або послуга цінні настільки, наскільки вони можуть задовольняти потреби споживача, тому в усіх показниках, що характеризують той чи інший продукт або послугу, будуть використовуватися обєктивні та субєктивні, кількісні та якісні параметри й показники, які більшою чи меншою мірою відбивають рівень задоволення потреб. Чим вищий цей рівень, тим більш конкурентоспроможний продукт випускає підприємство.

Потрібно розрізняти параметри та показники конкурентоспроможності (рис. 1.1).

Параметри конкурентоспроможності -- це найчастіше кількісні характеристики властивостей товару, які враховують галузеві особливості оцінки його конкуренто-спроможності. Розрізняють окремі групи параметрів конкурентоспроможності: технічні, економічні, нормативні (різних типів).

Рис. 1.1. Оцінка конкурентоспроможності товару

Технічні параметри є характеристикою технічних і фізичних властивостей товару, що визначають особливості галузі та способи його використання, а також функції, які виконує товар у процесі його використання.

Економічні параметри визначають рівень витрат на виробництво та ціни споживання через витрати на купівлю, обслуговування, споживання, утилізацію товару.

Нормативні параметри визначають відповідність товару встановленим нормам, стандартам і вимогам, що обумовлені законодавством та іншими нормативними документами.

Показники конкурентоспроможності -- це сукупність системних критеріїв кількісної оцінки рівня конкурентоспроможності товару, які базуються на параметрах конкурентоспроможності.

Перелік показників конкурентоспроможності залежить від обєкта досліджень, а також від обраної методики визначення конкурентоспроможності.

Для порівняння автоматичних контрулерів фірма «Хюлетт-Паккард» ви-користовує, наприклад, такі показники:

робочу характеристику -- можливості (інтервали) вимірювання коливань, МГц;

собівартість одиниці, дол.;

функціональність - кількість операцій, які можна виконати, т/м;

надійність роботи -- частота відказів;

своєчасність ремонтування/постачання.

Порівняння можна проводити в табличній формі, показники обирають залежно від типу продукту. Щоб прийняти рішення про те, конкурувати чи ні по тій чи іншій продукції, треба розглянути підхід, запропонований К. Омаі в роботі «Стратегічне мислення» (рис.1.2).


Рис. 1.2. Модель конкурентних рішень К.Омаі

Ідеї К. Омаї щодо формування та використання ключових факторів успіху, сформульовані ним як побажання:

конкуруйте мудро, використовуючи свої унікальні властивості, яких не торкаються конкуренти; стара, успішна стратегія, дає змогу зберегти досягнуті рубежі;

базована на ній нова, творча стратегія забезпечить у майбутньому певний рівень свободи діяльності;

уникайте жорсткої конкуренції, що може призвести до взаємного знищення при орієнтації на аналогічні, другорядні переваги.

Основна ідея цієї моделі полягає в орієнтації підприємств на створення і розвиток ключових факторів успіху, відсутніх у конкурентів. Підприємство, виходячи з поглядів автора, може й повинно створювати та підтримувати попит на продукцію з унікальними властивостями. Ці властивості можуть формуватись як на стадії виробництва, так і на стадії розподілу та обслуговування. Це все підвищує якість споживання. Аргументи щодо уникнення конкуренції щодо продуктів, які відзначаються тим, що використовують слабкості конкурентів і примхи споживачів, полягають у ненадійності та коротко-строковості існування конкурентних переваг такого типу, оскільки зрозуміло, що конкуренти постійно працюють над тим, щоб уникнути слабкостей, а споживачі можуть раптом змінити свої прихильності.

Особливу увагу треба приділяти конкурентному паритету, який являє собою ситуацію, коли два або більша кількість конкурентів досягли в своєму розвитку одних і тих самих конкурентних переваг, використовуючи однакові «сильні сторони».
Конкурентоспроможність підприємства. Конкурентоспроможні продукти -- це результат функціонування конкурентоспроможної організації, здатної їх створити, виготовити та забезпечити необхідний рівень споживання у замовників. Основне тут -- наявний потенціал, уміння його ефективно використовувати та розвивати.

Конкурентоспроможність організації не є її постійною характеристикою, вона визначає здатність вести успішну конкурентну боротьбу, протистояти у певний період основним конкурентам. Зі змінами у зовнішньому та внутрішньому середовищах змінюються також порівняльні конкурентні переваги щодо інших підприємств галузі. Виходячи з цього можна стверджувати, що конкурентоспроможність організації -- це поняття відносне, оскільки його можна визначити лише на основі зіставлення окремих характеристик підприємства з характеристиками інших, аналогічних фірм.

Конкурентоспроможність підприємства залежить від обєкта порівняння, а також від факторів, які застосовуються для оцінки конкурентоспроможності. Не можна говорити про абсолютну конкурентоспроможність підприємства: воно може бути «номером один» у своїй галузі в національній економіці й бути неконкурентоспроможним на міжнародних ринках.

В умовах ринкової економіки зібрати всю необхідну й повну інформацію про конкурента неможливо, проте доцільно ретельно аналізувати поточний стан конкурента, його конкурентну позицію в галузі, потенціал конкурента та стратегію його використання, а також цілі конкурента на коротко- та довгостроковий період.

Найчастіше використовується функціональний підхід до оцінки потенціалу конкурента та стратегій його використання. При цьому обєктами аналізу є: стратегії «портфеля продукції» з його різноманітними техніко-економічними характеристиками; маркетинг, виробництво, системи розподілу, дослідження та розробки (підсистема НДДКР), фінанси, кадри, система управління. Тобто аналіз конкурентів здійснюється такими самими методами, що й аналіз внутрішнього середовища підприємства.
М. Портер пропонував оцінювати конкурентів за такими параметрами:

фінансові цілі;

відношення до ризику;

цінності організації;

системи контролю та стимулювання;

організаційна структура;

система бухгалтерського обліку;

типи вищих керівників та стиль їхнього управління;

уявлення про шляхи розвитку фірми;

склад ради директорів;

обмеження з боку держави та зобовязання фірми, що зменшують свободу вибору рішень і поведінки.

А. Роу з співавторами пропонують такі чинники для аналізу конкурентів:

стратегічна орієнтація/політика;

якість продукту; організація збуту та реалізації;

маркетингові можливості;

виробничий потенціал;

фінансова ситуація;

рівень наукових досліджень і розробок;

забезпеченість енергією та сировиною;

географічна локалізація системи виробництва та збуту;

витрати;

якість підготовки керівників і персоналу;

марка/імідж фірми.

Наведені показники показують, що різні автори роблять акценти на джерела переваг конкурентоспроможності (М.Портер) або на більш чіткі показники, що розраховуються для порівняння конкурентів (А.Роу).

Аналіз конкурента має дати відповідь про напрямки діяльності та способи ведення конкурентної боротьби, однак це повязано з певними труднощами, оскільки галузь може характеризуватись діяльністю десятків або сотень підприємств.

Практика стратегічного аналізу довела необхідність використання групування підприємств для підвищення якості здобутих аналітичних даних.

Стратегічні групи конкурентів. Підприємства -- дуже різноманітні: навіть в одній і тій самій галузі (наприклад, виробництво фотоапаратів) є підприємства, що виготовляють продукцію ціною 50 і 500 грн. Різні модифікації, рівень якості, групи споживачів і т.ін. -- це важливі характеристики, які дають змогу уточнити коло конкурентів.

Стратегічна група конкурентів -- це певна кількість підприємств, які займають близькі позиції на ринку та конкурують між собою на основі одних й тих самих конкурентних переваг і однаковими методами.

Підприємства опиняються в одній і тій самій стратегічній групі, якщо вони відповідають будь-якій із зазначених вимог:

близька структура асортименту продукції;

використання однієї системи розподілу;

однакові тип і ступінь вертикальної інтеграції;

пропонування покупцям аналогічних послуг та технічної допомоги в експлуатації;

цілеспрямованість на одних замовників;

задоволення потреб покупців, що потребують однакових особливостей у виробах;

використання подібних прийомів у засобах масової реклами;

ідентичні технологічні підходи до виготовлення та обслуговування продуктів або надання послуг;

робота в одному інтервалі параметрів «ціна--якість»;

ідентичні стратегічні орієнтири та механізм їх досягнення;

однакова поведінка на ринку.

Різні галузі можуть мати різну кількість стратегічних груп. Важливо чітко ви-значити необхідні параметри для характеристики стратегічних груп галузі, які б відбивали специфічні характеристики підприємств певної галузі загалом і відмінності однієї стратегічної групи від іншої в межах галузі. Такими характеристиками можуть бути фактори конкурентоспроможності, згідно з якими треба аналізувати галузі та формувати стратегічні групи. Аналіз стратегічних груп виконується за допомогою так званих «карт стратегічних груп галузі» в такій послідовності:

1. Обирають найсуттєвіші характеристики продуктів або підприємств галузі (згідно з метою аналізу). Виокремлюють два з них.

2. Складають матрицю-карту з цими двома характеристиками. Важливо, щоб вони не корелювали одна з одною.

3. Розраховують обрані характеристики по продукту або підприємству, після чого продукти або підприємства розміщують на «карті».

4. Обєкти, що опинились близько один до одного, обєднують в одну стратегічну групу.

5. Навколо кожної стратегічної групи малюють коло. Доцільно, щоб загальний обсяг продажу підприємств стратегічної групи в галузі був пропорційний радіусу кола (рис. 1.3).

Примітка: розміри кола приблизно відбивають частку ринку, що обслуговується окремою стратегічною групою.

Формуючи «стратегічні групи» конкуруючих фірм, можна застосувати підхід «від потреб». Тоді підприємства можуть сформувати такі групи:

орієнтовані на задоволення всього комплексу потреб і вимог, що їх висуває споживач до товару або послуги;

спеціалізовані на задоволення специфічних потреб окремого сегмента («нішева спрямованість);

нових конкурентів, що запланували вихід на ринок зі своєю аналогічною продукцією;

можливих конкурентів, що нині обслуговують інші ринки аналогічною проду-кцією, але поки що не планують освоювати ринок, який досліджується;

виробники товарів-замінників, що мають змогу витіснити основні продукти з ринку (рис. 1.3).

Рис. 1.3. Карта стратегічних груп конкурентів у роздрібній торгівлі ювелірними виробами

Крім того, підприємства галузі можуть бути класифіковані за стратегіями, які вони розробили та здійснюють: стратегії лідирування у зниженні витрат (цін), стратегії диференціації продукції; стратегії, що базуються на впровадженні «know-how», тощо.

Кожне підприємство самостійно приймає рішення про кількість параметрів, за якими треба порівнювати окремі підприємства. Тому карт стратегічних груп буде стільки, скільки обрано пар характеристик. Наявність карт з різними парними оцінками може сприяти виявленню рівня та типу конкуренції як у галузі загалом (кількість, склад стратегічних груп та їхні позиції), так і в межах однієї стратегічної групи.

Основними конкурентами є підприємства, що входять до складу однієї стратегічної групи, але якщо стратегічні групи займають на карті близьке положення, спостерігається конкуренція і між підприємствами різних стратегічних груп. Посилення або ослаблення позицій окремих груп і підприємств усередині групи повязано з набуттям або втратою окремих конкурентних переваг. Зміни характеристик підприємств можуть створювати умови для переходу їх з одної стратегічної групи до іншої. Перехід до іншої групи потребує перегляду стратегічного балансу, цілей та стратегій підприємства. Особливе значення має оцінка місця та ролі підприємства в новій для нього стратегічній групі, а також аналіз нових конкурентів.

Неабияке значення має оцінка здібності того чи іншого конкурента до створення конкурентних переваг. Конкурентні переваги можуть проявлятися як у зовнішньому, так і у внутрішньому середовищі.

Головне для будь-якого підприємства чи організації -- це створення та підтримка різних «навичок», які створюють їхню конкурентоспроможність і є основою їхньої стратегії.

Так, успішне сполучення організаційної структури та зовнішнього оточення не виникає самостійно, воно є результатом цілеспрямованої діяльності набуття підприємством конкурентних переваг, у тому числі організаційних, якими є досконалі ОСУ.

На рис. 1.4 показано спрощену схему аналізу конкурентів, що широко ви-користовується в західній літературі. Відповіді на ці запитання можна отримати, якщо проводити поглиблений аналіз конкурентів, що опинилися всередині однієї «стратегічної групи».

Аналіз конкурентів можна здійснювати і в табличній формі (табл.1.1).
Усебічний аналіз конкуренції в галузі та конкурентів можна здійснювати також з використанням анкет (приклад однієї з них наведено в табл. 1.2).

Рис. 1.4. Схема аналізу профіля конкурента


Таблиця 1.1.

Матриця конкурентного профілю

Ключові
фактори успіху

Оцінка фактора

Підприємство «А»

Підприємство «Б»

Підприємство «В»

Рейтинг

Загальна оцінка

Рейтинг

Загальна оцінка

Рейтинг

Загальна оцінка

1.Частка ринку

0.15

4

0.6

3

0.45

1

0.15

2. Можливість цінового маневрування

0.20

1

0.2

1

0.2

1

0.2

3. Фінансові можливості підприємства

0.10

1

0.1

3

0.3

2

0.2

4. Якість продукції

0.40

4

1.6

3

1.2

3

1.2

5. Дисципліна поставок

0.15

1

0.15

1

0.15

1

0.15

Усього

1.0

2.65

2.30

1.90

Оцінка конкуренції в галузі

Таблиця 1.2.

Анкета для аналізу конкуренції в галузі конкурентів

пп

Параметри

Характеристика та оцінка фактичного стану

Прогноз та заходи щодо покращення тенденцій

1

Основні конкуренти:

по кожному сегменту

за окремими найважливішими параметрами конкурентоспроможності

2

Методи конкурентної боротьби, що їх використовують основні конкуренти

3

Частка ринку кожного конкурента

4

Перспективи розвитку (зменшення конкуренції)

5

Характеристика у основних конкурентів:

рівня цін

цінової політики

рівня якості

упаковки

6

Сильні та слабкі сторони кожного конкурента

7

Рівні відповідності вимогам товарів конкурентів:

споживчі властивості

типорозміри

вага

розфасовка

зручність/вигідність використання

колір

смак

запах

надійність тощо

8

Можлива реакція конкурента на виведення нового товару на ринок:

зміна ціни

зміна частки ринку

9

Стратегії ФОПСТИЗ у конкурентів

10

Стратегії НДПКР у конкурентів

11

Технологічний рівень виробництва у конкурентів

12

Патентний захист товарів у конкурентів

13

Офіційні прибутки/збитки у конкурентів

14

Кількість персоналу у кожного з конкурентів і рівень його кваліфікації

15

Особливості (основні досягнення) рекламної діяльності

16

Особливості залучення кадрів високої кваліфікації (у тому числі менеджерів)

17

Особливості постачання МТР

18

Особливості поведінки конкурентів на торгах та ярмарках

19

Основні комерційні результати на виставках та ярмарках у основних конкурентів.

Порівняння окремих параметрів функціонування та результатів діяльності підприємства з основними конкурентами дає змогу не лише зробити «миттєве фото» стану, що склався в галузі та «стратегічній групі», а й визначити слабкі та сильні сторони підприємства відносно основних конкурентів, спрогнозувати можливі варіанти розвитку ситуації, розробити відповідні стратегії посилення позитивних тенденцій та ослаблення негативних (у межах можливого).

1.2 Методи оцінки конкурентоспроможності продукції підприємства - субєкта зовнішньоекономічної діяльності

Перш ніж приступити до розробки конкурентних страте гій, досить скрупульозно вивчають середовище підприємства, зокрема конкурентне. Після оцінювання конку рентного середовища, приступають до діагностики конкурентноздатності підприємства. Але це можна зробити лише виконавши попередньо оцінку конкурентоспроможності про дукції підприємства. Адже конкурентоспроможність продукції - це успіх підприємства в умовах ринку. І, до речі, розвязува ти проблему конкурентоспроможності продукції потрібно впродовж всього її життєвого циклу аж до старіння.

Основними складовими конкурентоспроможності това ру є:

Комплекс його властивостей, що приваблюють спожи вача:

а) якість,

б) технічний рівень,

в) дизайн, тара і ін.

Ціна товару і витрати споживача на його експлуатацію.

Стан даного ринку, його вимоги, переваги споживачів.

Відмінність товару за властивостями від аналогічного, що виробляють конкуренти.

Час і місце продажу.

Конкурентоспроможність продукції, на наш погляд, - це її переваги на ринку, що забезпечуються привабливими для споживача властивостями, низь кою порівняно ціною та експлуатаційними витрата ми, оптимальним поєднанням параметрів ціна-якість, відповідністю умовам даного ринку, часу продаж і перевагам споживача, а також відмінністю в кращу сторону її основних характеристик від аналогічних у

Конкурентоспроможність продукції можна і потрібно оцінювати кількісно.

Формула конкурентоспроможності продукції

В загальному вигляді конкурентоспроможність продук ції (Кп) прямо пропорційна якості (Я) і обернено пропорційна ціні (Ц) та залежить від конюнктури ринку:

Кп = Я/Ц

Параметри кількісних показників конкурентоспроможності

Кількісні показники конкурентоспроможності продукції розраховують в розрізі наступних параметрів:

1. Технічні параметри - включають такі показники:

а) призначення товару;

б) надійність;

в) довговічність;

г) естетичні характеристики (дизайн);

д) ергономічні характеристики.

2. Економічні параметри - ціна споживання, яка включає витрати споживача на придбання, а також на використання виробу впродовж усього періоду його споживання. Економіч ний параметр - ціна споживання (Цсп)- включає в себе такі економічні показники:

Ц1 - ціна придбання;

Ц2 - витрати на транспортування;

Ц3 - витрати на монтаж та наладку;

Ц4 - ви трати на експлуатацію;

Ц5 - витрати на ремонти;

Ц6 - витрати на техобслуговування;

Ц7 - витрати на навчання персоналу;

Ц8 - податки;

Ц9 - страхові витрати і т.д.

Формула ціни споживання:

Цсп = Ц1+Ц2+Ц3+Ц4+Ц5+Ц6+Ц7+Ц8+Ц9+ Цn

Ціна споживання (Цсп), як бачимо, більша ціни придбання (Ц1): Цсп > Ц1. А тому чим нижча ціна споживання (Цсп), тим вища конкурентоспроможність продукції (Кп).

3. Нормативні параметри - це діючі на даному ринку:

а) технічні умови;

б) стандарти;

в) норми.

Причому, нормативні параметри можуть мати лише два значення: нуль - якщо товар не відповідає нормативним пара метрам, що діють на даному ринку чи в країні і одиниця -якщо відповідає.

Щоб обєктивно оцінити конкурентоспроможність продук ції треба щоб виробник використовував ті ж параметри, що і споживач.

Перш ніж розраховувати кількісні показники конкуренто спроможності продукції, потрібно відібрати товар-аналог, або товар-зразок, з яким і будемо порівнювати параметри нашого товару. При відборі товару-зразка враховують:

а) щоб порівнювані товари були з однієї фази життєвого циклу,

б) щоб вони були з одного і того ж класу,

в) орієнтовані на одну і ту ж групу споживачів

г) зразок має бути найширше представленим на ринку.

Конкурентоспроможність продукції визначається

шляхом порівняння техніко-економічних параметрів ви робу з відповідними параметрами товару-зразка.

При цьому розраховують наступні кількісні показники конкурентоспроможності продукції:

Кількісні показники конкурентоспроможності продукції

Одиничні - характеризують рівень конкурентоспромож ності по одному з параметрів і розраховуються шляхом відно шення значення будь-якого технічного чи економічного пара метру виробу підприємства до значення аналогічного пара метру товару-зразка.

Групові - обєднують одиничні показники і характери зують рівень конкуре-нтоспроможності за однією групою по казників: економічних, технічних, нормативних.

Інтегральний показник конкурентоспроможності про дукції (Кі) - дає числову характеристику конкурентоспромож ності товару і визначається на основі групових показників:

а) технічних (ГПт);

б) нормативних (ГПн);

в) економічних (Цсп).

Звідси формула інтегрального показника конкуренто спроможності продукції:

Кі = ГПн (ГПт / Цеп)

Якщо Кі > 1, то товар перевершує за конкурентоспромож ністю зразок, якщо Кі < 1 - поступається, а коли Кі = 1 - на одному рівні.

Аналіз конкурентоспроможності продукції проводять, як правило, експерти, використовуючи експертні оцінки. Але виконати цю роботу можна і силами спеціалістів підприєм ства, при високій їх підготовці.

Методи оцінювання конкурентоспроможності продукції:

Диференціальний - базується на використанні одиничних показників конкурент-тоспроможності продукції (технічних та еконо мічних). За ними важко судити про конкурентоспроможність про дукції однозначно.

Комплексний - базується на використанні групових та інтег ральних показників.

Змішаний - базується на спільному використанні одиничних та комплексних показників: а) найважливіші показники використо вуються як одиничні, б) інші одиничні показники обєднуються у групи, для кожної з яких визначають груповий показник, в) на осно ві отриманих групових та одиничних показників і оцінюють конку рентоспроможність продукції.

Процес оцінювання конкурентоспроможності продукції показа но на схемі (додаток Ж). Оскільки конкурентоспроможність в умовах ринку слід розглядати як основну умову отримання прибутку і успішної діяльності підприємства в цілому, остільки конкурентоспроможністю слід навчитися управляти. Йдеться про те, що її закладають ще на стадії проектування товару і в процесі виробництва, впродовж усього його життєвого циклу оптимізують і матеріалізують найважливіші елементи конкурентоспроможності продукції: якість і витрати.

Конкурентоспроможність продукції слід розпочати досліджувати із вив чення поняття «рейтинг товару». З цим поняттям повязують міру переваги одного виробу, однієї моделі над іншими за умов реальної експлуатації або використання товару споживачем. Цей показник поєднує показники технічного рівня виробу, якості його виготовлення та ефективності в експлуатації. В основу рейтингу покладено системний підхід до поняття якості продукції та її показників. Як відомо, показники, що характеризують ту чи ту модель, є взаємозвязаними: зміна одного показника негайно впливає на інший. Так, поліпшення функціональних параметрів авто мобіля (наприклад швидкості) можна досягти за рахунок збільшення енерговитрат або зменшення матеріаломісткості (ваги виробу), збільшення витрат часу на налагоджування та регулювання або зменшення аеродинамічного опору тощо. Обєктивність досягнутих результатів залежить від показників, узятих за базу для порівняння. Рейтинг товару визначається за формулою

де Рт -- рейтинг товару; Qi -- відносний показник якості товару; n -- кількість показників якості, узятих для оцінки.

Відносний показник якості товару обчислюється за формулами

або

де Pi -- одиничний показник якості, що оцінюється;

Pib -- одиничний показник якості базової моделі.

Перша формула застосовуєть ся для оцінки тих показників, збільшення яких свідчить про підвищення якості продукції (потужність, продуктивність, ресурс, довговічність). Друга формула застосовується для оцінки співвідношення показників, зменшення яких забезпечує підвищення якості (зменшення матеріаломіст кості, витрат пального, споживання енергії, похибки вимірювань тощо). Отже, для визначення рейтингу товару треба здійснити диференційовану оцінку окремих показників, добуток яких дасть можливість визначити загальну кількісну характеристику переваг одного виробу над іншим (табл. 1.3).

Таблиця 1.3.

Обчислення рейтингу двох типів кавомолок

Показник якості

Одиниця вимірю-

вання

Порів-

няльна модель, Pi

Базова модель,

Pib

Формула розра-хунку

Відно-

сний показник якості

Рейтинг, Рт

Номінальний вміст зерен кави

г

50

30

Pi / Pib

1,7

2,11

Час розмелювання


с

50

30

Pi / Pib

1,7

Номінальна

потужність

Вт

150

130

Pib / Pi

0,87

Ефективність

розмелювання

%

95

90

Pi / Pib

1,05

Маса

кг

1,0

0.8

Pib / Pi

0,8

Наведений приклад свідчить, що рейтинг є найпростішим різновидом оцінки технічного рівня продукції. Його показник можна вважати попередньою, найбільш загальною оцінкою конкурентоспроможності товару.

Велику увагу належить приділити економічному змісту розрахунків щодо визначення конкурентоспроможності товару. У най ширшому розумінні конкурен-тоспроможність товару -- це можливість його успішного продажу на певному ринку і в певний проміжок часу. Водночас конкурентоспроможною можна вважати лише однорідну продукцію з технічними параметрами і техніко-економічними показниками, що ідентичні аналогічним показникам уже проданого товару. Для того, щоб високоякісний товар був одночасно і конкурентоспроможним, він має відповідати критеріям оцінки споживачів конкретного ринку в конкретний час. Зрозуміло, що чинник часу має тут дуже вагоме значення. Те, що потрібне споживачу сьогодні, може стати абосолютно непотрібним уже завтра через зміну моди або внаслідок появи нового технічного рішення. Відтак найбільш вірогідні дані для оцінювання конкурентоспроможності дає дослідження потреб по купців, вимог ринку. Купуючи щось, споживач знаходить необхідний товар серед аналогічних, тобто вибирає такий, що найбільше задовольняє його потреби. Однією із умов вибору товару споживачем є збіг основних ринкових характеристик виробу з умовними характеристиками конкретної потреби покупця. Такими характеристиками найчастіше вважають нормативні та технічні параметри, а також ціну придбання та вартість споживання товару.

Нормативні параметри характеризують властивості товару, регламентовані обовязковими нормами, стандартами і законодавством ринків майбутнього продажу. Це, наприклад, екологічні показники, показники безпеки. Так, для легкового автомобіля екологічними показниками є вміст шкідливих речовин у вихлопних газах бензинових та дизельних двигунів, рівень зовнішнього шуму. Показники безпеки цього виробу регламентуються законодавчими вимогами щодо безпеки конструкції (Правила ЄЕК ООН).

До групи технічних параметрів, що їх використовують для оцінювання конкурентоспроможності, зазвичай включають показники призначення та надійності, а також ергономічні та естетичні показники. Інколи ці параметри умовно визначають як «жорсткі» та «мякі» Найбільш докладно вони регламентуються в стандартах систем показників якості окремих видів товарів. Розглянемо, наприклад, систему технічних параметрів такого відомого й популярного (особливо серед молоді) виробу, як гральний автомат. Показниками призначення цього виробу вважають: кількість ігро вих програм; рівень автоматизації; рівень цікавості ігрової прог рами; показник рівня виконання ігрових ефектів; міра придатності автомата для розвитку корисних навичок у людини; час підготовки до роботи; час безперервної роботи; стійкість до кліматичного впливу; стійкість до механічного впливу; кількість людей, які одночасно можуть брати участь у грі; наявність призів; габаритні розміри. До показників надійності грального автомата належать: час роботи до першого відмовлення; середній строк служби; максимальний строк служби; середній час відновлення роботи після поломки. Ергономічними показниками цього виробу вважають: показник рівня шуму; показник відповідності автомата та його елементів розмірам тіла людини; зусилля натиску на органи керування; показник відповідності можливостям людини щодо сприйняття (зорового та слухового), запамятовування й обробки інформації. Зовнішній вигляд грального автомата характеризується естетичними властивостями: показник стильової відповідності; показник функціонально-конструктивної пристосованості; показник цілісності композиції; показник досконалості вироб ничого виконання.

Задовольняючи потреби, покупець витрачає свої гроші як на придбання товару, так і на його використання. Розмір цих витрат формує ціну споживання. Вона обчислюється за формулою

Де

Ві -- витрати на придбання товару і-го виду у власність;

Цт -- ціна товару;

Qi -- витрати споживання і-го виду товару;

і -- кількість видів витрат за час використання товару;

Зв -- залишкова вартість товару.

Склад елементів формули свідчить, що ціна споживання є значно вищою за ціну продажу. Відтак більш конкурентоспроможним є товар, що забезпечує мінімальну ціну споживання за час використання його споживачем. Загальний показник конкурентоспроможності товару (К) з урахуванням корисного ефекту (Е) та ціни споживання (Qі) може бути визначений за формулою

Cлід зауважити, що найпоширеніше визначення конкуренто спроможності товару з допомогою двох його найсуттєвіших ринкових характеристик (якості й ціни) не цілком ураховує суто маркетингові чинники, які здебільшого не підлягають формалізації та математи чному розрахунку. Це, наприклад, вимоги споживача до сфери укладання угоди та використання товару: оперативність поставки; забезпечення запасними частинами; організація сервісу; репутація держави-імпортера або конкретного виробника тощо. На кожному ринку вага цих критеріїв може бути різною, тому оцінювання конкурентоспроможності слід здійснювати для різних ринків окремо. Зрозуміло, що всі критерії споживчі оцінки переваг вибраного товару над іншими під час розрахунку конкурентоспроможності взяти до уваги дуже складно. Крім того, навіть у разі гіпотетичного здійснення таких обчислень було б визначено очікувану, а не реальну конкурентоспроможність. Для успішного продажу товару необхідно, щоб він був на тому ринку, де він потрібний, у достатній кількості та своєчасно. До того ж і споживач має бути готовий до появи на ринку такого товару, а відповідну маркетингову програму захищено від можливих негативних дій конкурентів. Отже, конкурентоспроможність продукції на сучасному ринку -- це, по суті, поєднання конкурентоспроможності власне товару та його маркетингової програми. За сучасних умов товар мусить мати певні додаткові властивості, які відрізнятимуть його від товарів конкурентів, тобто певну додаткову корисність за його споживання. За насиченого ринку додаткова корисність, яка ефективніше вирішує проблеми покупця, нині більше «важить», ніж ціна, покупці згодні відповідно за неї платити.

Оцінка конкурентоспроможності товару передбачає:

· аналіз ринку та вибір найбільш конкурентоспроможного товару-зразка (для порівнювання);

· визначення сукупності порівнянних параметрів обох товарів;

· розрахунки інтегрального показника конкурентоспромож ності товару, що оцінюється.

Зразок (еталон) для порівнювання повинен належати до тієї самої групи товарів, що й виріб, який аналізують, мати такі самі показники використання та функціонального призначення, повністю відповідати нормативним вимогам майбутнього ринку.

Урахування нормативних параметрів для оцінки конкурентоспроможності забезпечується з допомогою альтернативного методу. Для цього застосовується показник, який має лише два значення:

1 або 0. Якщо товар відповідає нормі (наприклад вимогам безпеки), цей показник дорівнює 1, а якщо ні -- то 0. Груповий показник усієї сукупності нормативних параметрів дорівнює добутку одиничних показників кожного з них. Розрахунки здійснюються за формулою

де In.р -- груповий показник нормативних параметрів;

Qni -- одиничний показник i-го параметра;

n -- кількість нормативних параметрів, що підлягає оцінюванню.

Нульове значення цього індексу свідчитиме про неконкурентноспроможність товару на даному ринку.

Визначаючи сукупність порівнюваних параметрів конкурентоспроможності товару, виходять із того, що частина показників характеризує споживчі властивості товару (споживчу цінність), а друга -- оцінює його економічні показники (вартісні). Споживчі властивості товару, що формують його корисний ефект, мають здебільшого суто технічні характеристики (показники призначен ня, надійності, безпеки, ергономіки), а також визначаються його дизайном (естетика, упаковка). Множинність показників споживчих властивостей товару зумовлює необхідність установлення ієрархії всіх параметрів, що їх треба брати до розгляду. Передовсім вивчаються ті властивості, які мають найбільшу значущість (вагу) для споживача. Визначення ваги кожного параметра доручають групі експертів, що спеціально формується на підприємстві. Обовязковими вимогами до членів таких груп є компетентність, професійний інтерес, діловитість та обєктивність. Експерт ні групи користуються здебільшого баловою оцінною системою. Для досягнення достовірних результатів проводиться кілька турів опитування, що залежить від компетентності експертів і представництва групи в цілому. Для попередніх оцінок достатня точність результатів досягається, як правило, уже після двох-трьох турів. Експерти визначають коефіцієнти вагомості параметрів, що оцінюються в балах або в частках одиниці. Для оцінки застосовується пяти- -- десятибалова шкала. Отримані результати використовуються для визначення середнього арифметичного значення коефіцієнтів вагомості кожного параметра (А) за формулою

де n -- кількість параметрів товару;

N -- кількість експертів;

aij -- параметри вагомості i-го показника, що визначені j-м експертом.

Нормовані коефіцієнти вагомості обчислюються за формулою

При цьому задовольняється вимога

У наступному пункті курсової роботи розглянемо напрями підвищення міжнародної конкурентоспроможності підприємства.

1.3 Основні напрями підвищення міжнародної конкурентоспроможності підприємства

Нині ринок України характеризується досить низьким рівнем платоспроможного попиту на основну масу пропонованих товарів. Саме це й зумовило ситуацію, коли підприємству навіть для простого підтримання обсягів збуту на досягнутому рівні, не кажучи вже про їх збільшення, часто-густо бракує місткості раніше завойованих ринків. Одним із прийнятних варіантів розвязання цієї проблеми може стати вихід на зарубіжні ринки збуту. Першим етапом аналізу необхідності й можливості виходу підприємства на зарубіжні ринки має стати визначення кола країн, які є потенційно привабливими з точки зору проникнення на їхні ринки. При цьому підприємству необхідно ретельно проаналізувати стан середовища міжнародного маркетингу.

Аналіз середовища міжнародного маркетингу включає в себе вивчення системи міжнародної торгівлі, економічного середовища кожної з країн, які його цікавлять, їхнього політико-правового і культурного середовища. Підприємству, що вирішило вийти на іноземний ринок, необхідно взяти до уваги існування безлічі обмежень і перешкод у міжнародній торгівлі - як у країні, на ринок якої воно збирається вийти, так і в своїй власній. До таких обмежень належать: митні тарифи (фіскальні й протекціоністські), валютний контроль із боку держави, ряд нетарифних барєрів (системи національних стандартів безпеки, якості тощо). Вивчення економічного середовища передбачає аналіз економіки кожної з країн на предмет її привабливості як експортного ринку. Для цього необхідно провести оцінку економік за двома характеристиками. Перша з них - структура господарства, яка визначає потребу країни в товарах і послугах, рівень зайнятості і доходів населення і таке інше. На сьогодні виділяють чотири типи господарських структур: країни з економікою типу натурального господарства; країни - експортери сировини; країни, у яких розвивається промисловість; промислове розвинені країни.

Автор вважає за доцільне виділити ще одну категорію країн, типовими представниками якої є більшість країн пострадянського простору. До недавнього часу вони належали до промислове розвинених країн, однак економічна ситуація, що склалася сьогодні в країнах колишнього СРСР не дає змоги віднести їх до означеної категорії. Водночас їхній достатньо високий і різнобічний науковий та промисловий потенціал дає можливість поставити їх на більш високу сходинку економічного розвитку у порівнянні з країнами, які належать до категорії таких, що промислово розвиваються.

Друга характеристика - характер розподілу доходів у країні. Виділяють пять основних видів країн: країни з дуже низьким рівнем сімейних доходів; країни зі здебільшого низьким рівнем сімейних доходів; країни з дуже низьким і дуже високим рівнем сімейних доходів; країни з низьким, середнім і високим рівнем сімейних доходів; країни зі здебільшого середнім рівнем сімейних доходів. Дістати уявлення про політико-правове середовище можна в результаті аналізу чотирьох основних факторів: ставлення у країні до закупівель із-за кордону; політичної стабільності; валютних обмежень; державної машини (ступеня допомоги або протидії іноземним підприємствам з боку держави, що їх приймає). Не менш важливо провести й аналіз культурного середовища в країні, на ринок якої планується вихід. Під культурним середовищем країни слід розуміти систему звичаїв, правил, заборон, шо їх поділяє значна частина населення. Незнання особливостей культурного середовища різко знижує шанси підприємства на успіх при виході на міжнародні ринки. Результатом вивчення середовища міжнародного маркетингу є інформація, аналіз якої дає змогу прийняти рішення про принципову доцільність (або недоцільність) виходу підприємства на зарубіжний ринок.

Усе сказане вище дає можливість автору зробити такі висновки щодо проблеми виходу українських підприємств на міжнародні ринки. Упродовж останнього десятиріччя міжнародне маркетингове середовище змінювалося досить динамічно. Особливо це стосується Східної Європи і території колишнього СРСР, де за короткий проміжок часу утворилася низка нових держав. Більшість із цих старих і нових держав заявляє, що, вітає приплив іноземних капіталів у свою економіку. Однак у багатьох із них спостерігається зростання числа торговельних барєрів, що ставляться з метою захисту внутрішніх ринків від проникнення іноземних конкурентів. Останнє стосується й економічно розвинених країн Західної Європи та Америки, причому в цьому разі завдання ускладнюється й тим, що далеко не кожне українське підприємство зможе дозволити собі витрати, повязані з просуванням своїх товарів і витісненням численних конкурентів, які давно зайняли й міцно утримують позиції на ринку з уже поділеними і жорстко контрольованими сферами впливу.

В описаній ситуації оптимальним рішенням автор вважає вихід українського підприємства на ринки країн так званого ближнього зарубіжжя.

Оцінюючи міжнародну конкурентоспроможність підприємства, беруть до уваги його конкурентні переваги порівняно із іншими виробниками аналогічної продукції. Нижче розглядаються елементи, які формують конкурентну перевагу підприємства на зовнішньому ринку. Покращення одного, кількох чи одразу усіх елементів конкурентної переваги означатиме покращення міжнародної конкурентоспроможності підприємства та його продукції.

Конкурентні переваги показують, у яких областях (у даному випадку в рамках комплексу маркетингу) підприємство досягло більш високих результатів, чим конкуренти. Конкурентні переваги дозволяють правильно виробити стратегію позіціонування товарів і послуг на ринку, вибравши цільові ринкові сегменти і сконцентрувати там фінансові ресурси підприємства. Для виміру конкурентних переваг українських підприємств можуть бути використані наступні елементи:

· конкурентне ціноутворення;

· переваги у витратах виробництва;

· якість продукту/послуг;

· дизайн продукту;

· упаковка;

· експлуатаційні характеристики продукту;

· післяпродажне обслуговування;

· швидкість реакції на запити споживача;

· імідж компанії/товарної марки;

· пропонований асортимент продукції;

· чистий доход на одного зайнятого;

· чисельність зайнятих;

· кількість основних конкурентів

· контакти з постачальниками;

· широта розподільної мережі;

· реклама;

· інші складові частини комплексу стимулювання збуту;

· техніка особистих продажів;

· система маркетингової інформації;

· маркетингові дослідження.

Формування конкурентної стратегії: етапи і складові процесу

Провівши грандіозну аналітичну роботу, вивчивши середо вище підприємства і здійснивши SWOT-аналіз, визначивши цілі і розробивши корпоративну стратегію підприємства, при ступають до формування конкурентної або ділової стратегії для кожної стратегічної одиниці бізнесу (СОБ). Формування конкурентної стратегії достатньо трудомісткий процес. Він має свої етапи, свою структуру, свою логіку і діалектику. Всі етапи і складові процесу перебувають у взаємозвязку і взаємообумовленості (рис. 1.5).

Приступаючи до формування конкурентної стратегії кон кретного підрозділу (СОБ), спочатку аналізують його тепері шню і потенційну стратегічні зони господарювання (СЗГ) (див. рис. 1.5). Зокрема, скрупульозно вивчають конкурентне середовище в якому діє і буде діяти підрозділ (1), вивчають і прогнозують поведінку конкурентних сил в СЗГ: конкурентів, постачальників, покупців, потенційних конкурентів, товарів-субститутів і т.д.

Крім того, визначають можливі перспективи росту і рента бельності (2), на основі фактичних досягнень найбільш успіш них конкурентів в даній області бізнесу (не обовязково дося жних для нашої СОБ). Якщо такий аналіз зроблений в ході розробки портфельної стратегії, ним можна скористатися.

А ще, аналізуючи середовище СОБ, тобто його СЗГ, роб лять відбір можливих видів конкурентних стратегій, які в найближчі 5-7 років можуть забезпечити успіх у даній області бізнесу (3). Це можуть бути або стратегія лідерства за витра тами, або стратегія оптимальних витрат, або диференціації, або фокусування, або стратегія упередження тощо. Але при цьому слід сконцентруватись на майбутніх стратегіях успіху, а не на традиційній стратегії СОБ.

Рис. 1.5. формування конкурентної стратегії окремої СОБ (стратегічної одиниці бізнесу)

Проаналізувавши середовище СОБ, його СЗГ, діагносту ють його позиції і можливості. Зокрема, визначають поточну конкурентоспроможність і поточну конкурентну стратегію підрозділу (4), уточнюють цілі СОБ і враховують цілі підпри ємства в цілому (5), оцінюють сильні сторони і можливості підрозділу з врахуванням його слабких сторін та загроз зов нішнього середовища (6). При цьому йдеться про прогнозу вання майбутніх позицій СОБ. Коли виявиться, що поточна конкурентна стратегія (4) зможе забезпечувати успіх і на пер спективу (3), оскільки в середовищі перерив частих змін не прогнозується, то майбутні можливості прораховуються ме тодом екстраполяції (7).

Дальше аналіз середовища СОБ і його положення об єдну-ється (8). При першому способі обєднання, цілі СОБ накла даються на перспективи зовнішнього середовища, щоб визна чити наскільки привабливою буде вибрана зона господарю вання з точки зору досягнення цілей СОБ і підприємства в цілому. При другому способі - порівнюють обрані на перспек тиву види конкурентних стратегій (3) з поточною стратегією підприємства (4). Це робиться для того, щоб вияснити, що че кає підрозділ в разі збереження стратегії і можливостей. Цей спосіб представляють як екстрапольована стратегічна позиція, про що вже йшлося (7). Слід відмітити, що для спільного ана лізу ринку і позиції підрозділу, для визначення конкурентної позиції і альтернативних конкурентних стратегій, з успіхом можна застосовувати відомі матричні методи: БКГ, Мак-Кінсі, АДЛ і інші.

При проведенні обєднаного аналізу ринкового середови ща і конкурентної позиції підрозділу, беруться до уваги, крім названого, також матеріали SWOT-аналізу підприємства (9), поточні заходи по збереженню конкурентних переваг (10), зрозуміло - сформована уже корпоративна стратегія підпри ємства (11), а також враховуються можливості функціональ них служб господарства (12).

Результатом обєднаного аналізу має стати визначення привабливої конкурентної позиції СОБ (13) і, нарешті, відбу вається формулювання відповідної конкурентної (ділової) стратегії підрозділу (14).

Оскільки події у конкурентному середовищі можуть розви ватися за різними сценаріями (оптимістичним, песимістиним, оптимальним), а, відтак, і результативність сформульованої конкурентної стратегії буде різною, наступним кроком має стати моделювання імовірних сценаріїв розвитку подій (15) і оцінка конкурентоспроможності СОБ за кожного сценарію щодо обраної стратегії (16). Тут же визначають потребу в інвестиціях за кожного сценарію розвитку (17).

Нарешті, оцінивши сформульовану конкурентну стратегію і потребу в інвестиціях на її впровадження та підтримку за різ них сценаріїв розвитку конкурентного середовища, прийма ють остаточне рішення (18аб). Якщо воно негативне (18б), повертаються до обєднаного аналізу і починають повторну роботу по формуванню ділової стратегії. Якщо ж сформульо вана стратегія всіх і в усьому влаштовує (18а), її затверджу ють, на основі неї і корпоративної стратегії формують свої стратегії функціональні підрозділи (19), а конкурентна стра тегія доводиться до виконавців і починається серйозна робота менеджерів по організації виконання, контролю і коректуван ню (при необхідності).

Конкурентну стратегію ми називали діловою, вважаючи ці поняття тотожними. Однак, в економічній літературі можна зустріти заперечення цьому. Насправді все просто: з точки зо ру мети стратегії - забезпечення конкурентних переваг - обид ва визначення тотожні. Але з точки зору засобів досягнення мети, є певні розбіжності: ділова стратегія трішки ширша кон курентної, оскільки включає в себе не тільки те, як організову вати конкуренцію, але включає функціональні, організаційні та інші стратегії, направлені на досягнення ділового успіху, високої конкурентної переваги на ринку.

Розділ 2. Загальна характеристика виробничо - господарської діяльності підприємства

2.1 Господарсько-правові засади функціонування підприємства

та його загальна характеристика

Історія співпраці Київських хлібопекарських підприємств почалася більше 70 років тому, коли у 1930 р. був створений Київський трест "Головхліб". Спочатку до його складу входили в основному малопотужні пекарні й лише два новозбудовані на той час хлібозаводи - №2 і №3.

Піднесення промислового хлібопечення почалося після створення у 1931 р. обєднання "Союзпромхлібопечення" та проектної організації "Хлібпроект", згодом - "Діпрохарчопром". Після цього у 1932 р. був збудований хлібозавод №1, у 1934 р. -хлібозаводи №4 та №5.

У повоєнні роки, У звязку із зростанням населення Києва, виникла потреба у спорудженні нових хлібозаводів. У 1944 р. в складі тресту було організовано контору матеріально-технічного постачання "Київхлібпостач" з метою забезпечення хлібозаводів необхідною сировиною, паливом, будівельними та іншими матеріалами.

У 1948 р. на базі реконструйованої пекарні №8, а також пекарень №1 і №7 було створено хлібокомбінат №8.

У 1955 р. на базі ремонтних майстерень та деревообробного заводу трест почав працювати ремонтний комбінат, з 1966 р. -- ремонтно-монтажний комбінат.

У 1961 р. Київському тресту хлібопекарської промисловості передані Білоцерківський, Васильківський та Фастівський хлібокомбінати. У 1965 р. став до ладу хлібозавод №9 (нині дослідний хлібозавод), у 1972-му - хлібозаводи №11 та Броварський, у 1975-му - хлібозавод №12.

У 1976 р на базі Київського тресту хлібопекарської промис-ловості було створене Київське виробниче обєднання хлібо-пекарської промисловості, згодом - Державне підприємство "Київхліб". У 1976 -- 1977 рр. до його складу ввійшли Богуславськпй, Макарівський, Переяслав-Хмельницький і Сквирськнй хлібозаводи, а в 1988 р. - недобудований Славутицький хлібозавод, який став до ладу наприкінці цього ж року. І, нарешті, у 1995 р. було введено в експлуатацію новий хлібокомбінат №10.

Відкрите акціонерне товариство "Київхліб" створене на базі державного підприємства "Київхліб" у 1996 р. Нині це одне з найбільших хлібопекарських підприємств України, до складу якого входять 17 хлібопекарських підприємств (девять у м.Києві та вісім - у Київській області), ремонтно-монтажний комбінат, інформаційно-обчислювальний і навчальний центри та контора матеріально-технічного постачання "Київхлібпостач".

Усі хлібопекарські підприємства акціонерного товариства -це сучасні високомеханізовані заводи, де постійно триває реконструкція, монтується нове устаткування, нарощуються потужності, підвищується технічний рівень, вживаються заходи щодо поліпшення якості продукції та розширення асортименту.

Впроваджується техніка нового покоління - персональні компютери, розробляються та впроваджуються передові технології електронної обробки інформації, що дозволяє оперативно отримувати достовірну інформацію про роботу будь-якого підприємства зокрема і всіх підприємств у цілому.

На сьогодні потужність ВАТ "Київхліб" становить понад 1700 т на добу хлібобулочних і 12,6 тис. т на рік кондитерських виробів, а асортимент налічує 470 найменувань хлібобулочних і 460 найменувань кондитерських виробів, більшість з яких розроблені спеціалістами акціонерного товариства. Тільки протягом 2002 р. розроблено та затверджено документацію на 248 найменувань нових видів продукції, з яких 172 вже впроваджено у виробництво.

На хлібозаводах виготовляють дієтичні та діабетичні вироби. Майже всі вони розроблені спеціалістами акціонерного товариства і схвалені Міністерством здоровя України.

Продукцію хлібозаводів презентують на виставках, споживчих конференціях, конкурсах, де вона посідає провідні місця, широко рекламують у фірмовій торгівлі, що налічує 90 одиниць, у тому числі 39 магазинів, які є на всіх заводах.

Кожне підприємство має автомобільний парк. Це дає можливість своєчасно доставляти продукцію замовникам та організовувати виїзну торгівлю.

Стабільну роботу підприємств забезпечують висококваліфі-ковані кадрові працівники. На заводах немає плинності кадрів, створюються нові робочі місця, які заповнюють молоді кваліфіковані робітники по закінченні навчального центру акціонерного товариства.

Віддана праця багатьох робітників АТ "Київхліб" відзначена державними нагородами і подяками.

Значна увага приділяється соціально-побутовим питанням: усі підприємства мають медпункти, їдальні, на заводах зі значною кількістю працюючих діють стоматологічні кабінети, кімнати відпочинку, сауни, басейни. З молодих працівників створені команди з семи видів спорту. Закінчується будівництво бази відпочинку на березі Чорного моря для працівників Білоцерківського хлібокомбінату. http://www.kyivkhlib.ua/ua/about/

Введення в експлуатацію Київського хлібозаводу №11 наприкінці 1972 р. було новорічним подарунком для жителів лівобережного району м.Києва. Підприємство збудоване за типовим проектом, його потужність - 65 т пшеничних сортів хліба та хлібобулочних виробів на добу. Біля витоків виробництва були директор П.Гітельман, головний інженер А.Косован, головний механік М.Богдан.

З відстані в 30 років можна зробити висновок, що головним фактором становлення підприємства були його люди. Ще під час будівництва на завод прийшли чимало учнів профтехучилища, зокрема Г. Масловська, Т. Демінська, Н. Рокотянська, Р.Кравець, Галина і Зоя Семенюки, Л. Дорошенко та інші. З часом вони стали провідними спеціалістами заводу, очолили бригади.

Колектив, де в 1973 р. було 350 працівників, разом з керів-никами доклав неабияких зусиль, щоб за короткий термін увести в експлуатацію шість технологічних ліній та забезпечити насе-лення лівобережного району столиці продукцією високої якості.

З 1985 р., коли підприємство очолили директор Л.Русавський і головний інженер В.Мась, на заводі почалося нарощування потужності та технічне переоснащення виробництва: на пяти лініях печі було замінено на більш потужні, побудовано новий сухарно-бубличний цех, який спеціалізується на виробництві соломки, сушки та здобних сухарів. У результаті потужність зросла майже вдвічі й завод отримав статус хлібокомбінату.

З метою поліпшення якості продукції та розширення асортименту у 1995 р. почалася реконструкція технологічних ліній із заміною устаткування. Введено в експлуатацію лінію виробництва житніх сортів хліба, встановлені малопотужні печі для виготовлення здобних і кондитерських виробів. Нині в асортименті близько 90 найменувань найрізноманітнішої продукції.

Вагомий внесок у реконструкцію і технічне переоснащення під-приємства зробили заводські новатори О.Пашин, М.Бабка, А.Демінський, М.Колонтаєв, М.Петрановський, В.Гонтажевський та інші. http://www.kyivkhlib.ua/ua/factories/11/

Дочірнє підприємство ВАТ “Київхліб” хлібокомбінат №11 створене згідно з Законом України “Про господарські товариства” та здійснює свою діяльність на підставі Статуту відкритого акціонерного товариства “Київхліб”.

Хлібокомбінат №11 є юридичною особою. Юридична та фактична адреса хлібокомбінату- Київ-93, вул. Бориспільська,24, що знаходиться а Дарницькому районі м. Києва.

Відповідно до Статуту основними видами діяльності є : виробництво та реалізація хлібобулочних та кондитерських виробів .

До складу підприємства станом на 1.01.2006 р. входять наступні структурні підрозділи :

Цех № 1 Хлібобулочний цех ;

Цех № 2 Cухарнобубличний цех ;

Цех № 3 в м. Славутич ;

Дві торгові точки : магазин та кіоск . Пояснювальна записка до звіту за 2007 рік по Хлібокомбінату № 11 с. 2, Пояснювальна записка до звіту за 2006 рік по Хлібокомбінату № 11 с. 2, Пояснювальна записка до звіту за 2005 рік по Хлібокомбінату № 11 с. 2.

Визначимо спочатку сильні та слабкі сторони досліджуваного підприємства у формі таблиці.

Таблиця 2.1.

Характеристика сильних та слабких сторін ДП ВАТ «Київхліб» Хлібокомбінату №11 для SWOT аналізу

Сфера діяльності

Сильні сторони (S)

Слабкі сторони (W)

Маркетинг,

Продукція, бренди

Постійне вивчення та аналіз стану ринку, своєї позиції, позиції конкурентів, потреб споживачів; диференціація виробів; підтримка та розвиток іміджу. Продукція даного підприємства майже не містить консервантів, емульгаторів, ароматизаторів, барвників завдяки політиці директора ДП ВАТ «Київхліб» Хлібокомбінату №11 Русавського. Лише деякі елітні сорти хліба можуть містити певні консерванти, а вся (решта) продукція є натуральною, виробленою із натуральної сировини.

Не вся продукція підприємства, що вперше запускається у виробництво знаходить широкий попит у населення, так наприклад було із кручениками бубликами.

Виробництво ,

інновації

Значні виробничі потужності. Вся продукція підприємства виробляється із натуральної сировини і не містить консервантів, емульгаторів, ароматизаторів, барвників і відповідає стандартам, технічним умовам, що існують на цю продукцію (ГОСТи, ДСТУ), продукція є абсолютно безпечною для життя і здоровя споживачів.

Продукція, що виробляється на ДП ВАТ «Київхліб» Хлібокомбінаті №11 не може конкурувати із західними виробниками аналогічної продукції, бо групи основних засобів підприємства мають великий знос, наприклад: у 2006 році машини і обладнання мали знос 42,5 %, транспортні засоби - 61,8%, будинки, споруди, обладнання, передавальні пристрої - 30,9%, інвентарна тара - 50,2%, малоцінні оборотні матеріальні активи - 50%, тобто обладнання ДП ВАТ «Київхліб» Хлібокомбінату №11 не модернізовано.

Фінанси

Не проявляються в даній сфері діяльності, бо підприємство за результатами 2007 року є збитковим.

Недостатні фінансові ресурси (а найчастіше їхня відсутність); фінансова нестабільність; неможливість зниження витрат. Відсутність достатнього фінансування покупки нового обладнання для запуску нового продукту у виробництво за рахунок власних коштів, неможливість рефінансування власних коштів у розширення виробництва чи модернізацію через збитковість підприємства.

Організація,

управління

Чітко сформовані стратегії; високий рівень управління ефективні засоби контролю, творчий підхід у менеджменті; здатність реалізовувати навички персоналу.

На підприємстві діє лінійна організаційно-структурна схема управління, а доцільно було б запровадити лінійно-функціональну організаційно-структурну схему управління, щоб кожен працівник підпорядковувався своєму безпосередньому лінійному керівнику та функціональному одночасно.

Кадри

Високий рівень кваліфікації та підготовки персоналу; досвід діяльності. Працівники підприємства працюють на ньому дуже довго, мають великий стаж роботи і добре обізнані у своїй справі та у роботі підприємства.

Інколи проявляється неефективна система стимулювання праці. На ДП ВАТ «Київхліб» Хлібокомбінаті №11 існує велика плинність кадрів (у 2006 році склала 30,03 %, у 2007 році - 26,29 %), більшість звільнень існують через наявність у Києві більш оплачуваних вакансій із легшими умовами праці.





Не сдавайте скачаную работу преподавателю!
Данную курсовую работу Вы можете использовать для написания своего курсового проекта.

Поделись с друзьями, за репост + 100 мильонов к студенческой карме :

Пишем курсовую работу самостоятельно:
! Как писать курсовую работу Практические советы по написанию семестровых и курсовых работ.
! Схема написания курсовой Из каких частей состоит курсовик. С чего начать и как правильно закончить работу.
! Формулировка проблемы Описываем цель курсовой, что анализируем, разрабатываем, какого результата хотим добиться.
! План курсовой работы Нумерованным списком описывается порядок и структура будующей работы.
! Введение курсовой работы Что пишется в введении, какой объем вводной части?
! Задачи курсовой работы Правильно начинать любую работу с постановки задач, описания того что необходимо сделать.
! Источники информации Какими источниками следует пользоваться. Почему не стоит доверять бесплатно скачанным работа.
! Заключение курсовой работы Подведение итогов проведенных мероприятий, достигнута ли цель, решена ли проблема.
! Оригинальность текстов Каким образом можно повысить оригинальность текстов чтобы пройти проверку антиплагиатом.
! Оформление курсовика Требования и методические рекомендации по оформлению работы по ГОСТ.

Читайте также:
Разновидности курсовых Какие курсовые бывают в чем их особенности и принципиальные отличия.
Отличие курсового проекта от работы Чем принципиально отличается по структуре и подходу разработка курсового проекта.
Типичные недостатки На что чаще всего обращают внимание преподаватели и какие ошибки допускают студенты.
Защита курсовой работы Как подготовиться к защите курсовой работы и как ее провести.
Доклад на защиту Как подготовить доклад чтобы он был не скучным, интересным и информативным для преподавателя.
Оценка курсовой работы Каким образом преподаватели оценивают качества подготовленного курсовика.

Сейчас смотрят :

Курсовая работа Техническая подготовка производства
Курсовая работа Методика, формирование и анализ инновационной стратегии в организациях санаторно-курортной сферы
Курсовая работа Аудит расчетов с подотчетными лицами
Курсовая работа Государственная поддержка малого предпринимательства
Курсовая работа Организация производства в АПК
Курсовая работа Кредитный договор: понятие и виды
Курсовая работа Определение возможности получения экологически безопасной продукции растениеводства в условиях загрязнения
Курсовая работа Амортизация основных средств и учет их ремонта, модернизации и реконструкции
Курсовая работа Полномочия и процессуальная самостоятельность следователя
Курсовая работа Анализ и оптимизация затрат на предприятиях строительной отрасли
Курсовая работа Ветеринарно-санитарная экспертиза рыбы
Курсовая работа Формы внеурочной воспитательной работы с детьми в школе
Курсовая работа База данных продуктового магазина
Курсовая работа Основные фонды и оборотные средства на предприятии
Курсовая работа Дебиторская задолженность предприятия