Зміст

Вступ

1. Загальна характеристика виробничої потужності підприємства.

1.1 Сутність виробничої потужності та її види.

1.2 Методики розрахунку виробничої потужності.

1.3 Система показників виробничої потужності.

2. Принципи обґрунтування максимально можливого випуску продукції при наявній потужності.

2.1Основні етапи визначення максимально можливого випуску продукції при наявній потужності.

2.2 Напрями підвищення ефективності використання виробничої потужності підприємства.

3. Обовязкова індивідуальна розрахункова частина.

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Ефективне використання основних фондів та виробничих потужностей має велике значення як для підприємства, так і для економіки країни в цілому. Повніше використання основних фондів на підприємстві веде до зменшення потреби у введенні в експлуатацію нових виробничих потужностей, до збільшення випуску обсягів продукції та підвищення рівня її якості (а значить, і прибутку), прискорює їх оборотність, що значною мірою сприяє вирішенню проблеми скорочення розриву в термінах фізичного і морального зносу, прискорює темпи оновлення основних фондів.

Успішне функціонування основних фондів та виробничих потужностей залежить від того, якою мірою реалізуються екстенсивні та інтенсивні фактори кращого їх використання. Екстенсивне поліпшення використання основних фондів і виробничих потужностей означав: по-перше, збільшення часу функціонування основного устаткування і, по-друге, підвищення питомої ваги діючого устаткування в складі всього устаткування, наявного на підприємстві.

1. Загальна характеристика виробничої потужності підприємства

1.1 Сутність виробничої потужності та її види

Планування випуску продукції (для підприємств, що займаються її виготовленням) є головним розділом річного плану тому, що інші розділи забезпечують його реаліза-цію. План випуску та реалізації продукції розробляється в натуральному і вартісному виразі. Для підприємства, яке випускає кілька видів виробів, можна вимірювати ви-пуск в умовних одиницях (за трудомісткістю, часом роботи устаткування).

Запланована виробнича програма підприємства повинна пройти ресурсне обґрун-тування, тобто визначення її забезпеченості виробничими потужностями, трудовими, матеріальними та інвестиційними ресурсами.

Виробнича потужність підприємства - це максимально можливий випуск про-дукції необхідної якості в передбаченій номенклатурі за певний час (зміну, добу, місяць, рік) при повному завантаженні обладнання та виробничих площ у прийнятому режимі роботи з урахуванням застосування передової технології, організації виробництва і праці. Обґрунтування виробничої програми виробничою потужністю проходить два етапи:

Визначення максимального обсягу випуску виробів, який повинен бути забезпе-чений наявною виробничою потужністю підприємства.

Обчислення необхідної кількості введення в дію нових (додаткових) потужнос-тей за рахунок технічного переозброєння або розширення підприємства.

Виявлення виробничих потужностей, які будуть функціонувати в плановому періоді, - є найважливішим моментом техніко-економічного обґрунтування плану випуску продукції.

Вибуття потужності відбувається з наступних причин:

· знос та вибуття обладнання;

· збільшення трудомісткості виготовлення виробів;

· зміна номенклатури і асортименту продукції, що випускається;

· зменшення фонду робочого часу;

· закінчення терміну лізингу обладнання.

Виробнича потужність визначається різними вимірниками:

· натуральними;

· умовно-натуральними;

· у багатономенклатурних виробництвах - вартісним вимірником.

При обчисленні потужності для визначення обсягу однорідної продукції використову-ються натуральні показники - штуки, метри квадратні, метри кубічні, тонни, погонні метри й інші. Однак вони не дозволяють при визначенні потужності підприємства (ділян-ки, агрегату) порівнювати й аналізувати виробництво продукції за складністю і трудо-місткістю виробів. Тому, з метою спрощення розрахунку виробничої потужності при ши-рокій номенклатурі виробів, що випускаються підприємством, продукція різних найме-нувань поєднується в групи за ознакою конструктивної, технологічної та іншої подібності Кожна така група приводиться за трудомісткістю до базового виробу-представника. тобто до умовно-натуральних показників. Виріб-представник може мати найбільшу пи-тому вагу по кількості і трудомісткості (хоча це не обовязково). Застосування умовно-натуральних показників дозволяє привести усі види однорідної продукції з різними харак-теристиками до одного виду, прийнятого за базу. Для цього використовуються перевідні коефіцієнти, що відбивають трудомісткість та складність продукції, що випускається.

Розрізняють перспективну, проектну та діючу потужність підприємства.

Перспективна виробнича потужність відбиває очікувані зміни номенклатури продукції, технології й організації виробництва, закладені в плановому періоді.

Проектна виробнича потужність являє собою величину можливого випуску продукції умовної номенклатури в одиницю часу, задану при проектуванні чи реконст-рукції виробничої одиниці. Вона є фіксованою величиною тому, що розрахована на по-стійну умовну номенклатуру і постійний режим роботи. За період проектування (1-2 роки), будівництва (2-5 років) і освоєння потужності (1-2 роки) значно змінюється номенкла-тура продукції, що випускається, а також ряд технологічних характеристик устатку-вання. Тому проектна потужність перестає відбивати дійсні можливості підприємства.

Діюча потужність підприємства (цеху, лінії, агрегату) відбиває його потенційну здатність виробити протягом календарного періоду максимально можливу кількість продукції, передбаченої планом. Вона має динамічний характер і змінюється відповід-но до організаційно-технічного розвитку виробництва. Тому її характеризують кілька показників:

· потужність на початок планового періоду (вхідна);

· потужність на кінець планового періоду (вихідна);

· середньорічна потужність.

При визначенні вхідної виробничої потужності враховуються:

· проведення заходів щодо ліквідації «вузьких місць» протягом планового року;

· збільшення кількості устаткування чи заміна його на більш продуктивне;

· перерозподіл робіт між окремими групами устаткування та між виробничими підрозділами;

· можливість збільшення змінності роботи устаткування чи ділянок, що ліміту-ють випуск продукції.

Під "вузьким місцем" розуміють невідповідність потужностей окремих цехів, дільниць, груп устаткування потужностям відповідних підрозділів до встановленої по-тужності усього підприємства, цеху.

Вихідна потужність підприємства визначається з обліком:

· намічених при визначенні вхідної потужності заходів щодо ліквідації «вузьких місць»;

· запровадження в дію нових потужностей, у тому числі за рахунок розширення, реконструкції, модернізації, автоматизації, а також за рахунок здійснення заходів щодо підвищення ефективності виробництва.

Частина цих заходів випливає із стратегічного плану розвитку підприємства на рівні поточних завдань, а частина з них передбачається при розробці поточних планів, вихо-дячи з умов функціонування, які змінилися, та організації виробництва.

Вихідна виробнича потужність у вартісному виразі, тобто потужність на кінець розрахункового періоду (року) (Вп_вих, грн), обчислюється за формулою:

Вп_вих= Вп_вх + Вп_вв - Вп_вив (1.1)

де Вп_вх - виробнича потужність на початок періоду, грн.;

Вп_вв - введена в плановому періоді виробнича потужність, грн.;

Вп_вив - виведена за плановий період виробнича потужність, грн.

Середньорічна виробнича потужність (Вп_сер._р) підприємства, цеху, обчис-люється за формулою:

(1.2)

де к - кількість місяців експлуатації обладнання з певною потужністю протягом року.

1.2 Методики розрахунку виробничої потужності

При розрахунку потужності беруть до уваги наступні фактори:

· структура і величина основних засобів;

· якісний склад обладнання, рівень фізичного і морального зносу;

· передові технічні нормативи продуктивності обладнання, використання площ, трудомісткість виробів, вихід продукції із сировини;

· прогресивність технологічних процесів;

· режим роботи підприємства;

· ступінь спеціалізації;

· рівень організації виробництва та праці;

· якість сировини і ритмічність поставок;

· фонд робочого часу обладнання.

Вихідні дані та послідовність розрахунків, за якими визначається виробнича потуж-ність підприємства, наведені на рис.1.1.

Рис.1.1 Вихідні дані та послідовність розрахунків виробничої потужності підприємства.

Розрахунки виконуються технологічними службами підприємства. Виробничі підроз-діли, які за виробничою потужністю нижче рівня провідних, повинні розглядатися як «вузькі місця», за якими необхідно розробити й впровадити технічні й організаційні заходи, котрі дозволять довести їхню пропускну спроможність до рівня провідних підрозділів підприємства. Можуть бути вжиті заходи щодо заміни устаткування, тех-нології, збільшення змінності праці на окремих дільницях.

У розрахунки виробничої потужності підприємства включають устаткування, вста-новлене і невстановлене, яке є на підприємстві (крім резервного). Крім того, виробнича потужність розраховується виходячи із максимально можливого річного часу роботи устаткування та використання виробничих площ.

Розрізняють календарний, режимний (номінальний) і ефективний (корисний) фон-ди часу.

Календарний фонд часу (Фк) виробничого обладнання є базою для розрахунку інших видів фонду робочого часу в плануванні і визначається як добуток числа днів у даному календарному періоді (Дк) на число годин на добу (Т):

Фк =Дк * Т (1.3)

Режимний або номінальний фонд робочого часу (Фр) машини (агрегату) за-лежить від числа календарних днів (Дк) і числа неробочих днів (Дн) на рік, а також від прийнятого на підприємстві режиму змінності роботи на добу :

Фр=(Дк - Дн)* t (1.4)

де t - середнє число годин роботи машини на добу в робочі дні за прийнятим режимом змінності з врахуванням скороченої тривалості зміни в святкові дні, або:

Фр=[(Дк - Дс)* tз- Дсп * tсп] * nз (1.5)

де Дс - число вихідних і святкових днів у плановому періоді;

tз - тривалість робочої зміни, годин;

Дсп - число передвихідних (передсвяткових) днів зі скороченою тривалістю робо-чої зміни;

tсп - час, на який скорочена тривалість робочої зміни в передсвяткові і передвихідні дні, год.;

nз - режим змінності роботи підприємства (1,2, 3 зміни).

Плановий (ефективний, дійсний) (Фп) фонд робочого часу обладнання дорів-нює різниці між режимним (номінальним) фондом (Фр) і сумою витрат часу на ре-монт, налагодження, переналагодження цього обладнання протягом планового періоду:

(1.6)

де Тtp, t_p - витрати часу на ремонт даного обладнання, відповідно в годинах та у відсотках до режимного фонду;

Ttn, t_n - витрати часу на налагодження, переналагодження обладнання відповідно в годинах та у відсотках до режимного фонду.

Він використовується в розрахунках виробничої потужності, але не при плануванні випуску продукції.

Для розрахунку виробничої потужності необхідно мати наступні дані:

плановий фонд робочого часу одиниці обладнання;

кількість одиниць обладнання;

продуктивність обладнання;

трудомісткість виробничої програми;

досягнутий коефіцієнт виконання норми виробітку (рис. 1.1).

Виробнича потужність підприємства визначається за потужністю провідних цехів, дільниць, поточних ліній, станків (агрегатів) з урахуванням заходів щодо ліквідації "вузь-ких місць" та можливої кооперації виробництва.

До провідних належать ті виробничі підрозділи підприємства, які виконують го-ловні технологічні процеси (операції) і мають вирішальне значення для забезпечення випуску профільних видів продукції.

Виробничу потужність підприємства визначають за всією номенклатурою профільної продукції. При цьому проводять можливе звуження номенклатури, обєднуючи окремі вироби в групи за конструктивно-технологічною єдністю з визначенням для кожної із них базового представника. Решту виробів даної групи приводять до характеристик трудомісткості.

Якщо підприємство випускає кілька видів продукції, то виробнича потужність виз-начається окремо для кожного виду виробів.

У розрахунки виробничої потужності підприємства включають:

а) усе діюче і недіюче внаслідок несправності, ремонту та модернізації устатку-вання основних виробничих цехів;

6)устаткування, що перебуває на складі і має бути введене в експлуатацію в ос-новних цехах протягом розрахункового періоду;

в) понаднормативне резервне устаткування;

г) понаднормативне устаткування допоміжних цехів, якщо воно аналогічне техно-логічному устаткуванню основних цехів.

Виробничу потужність підприємства треба обчислювати за технічними або проек-тними (не перевершеними) нормами продуктивності устаткування, використання ви-робничих площ і трудомісткості виробів, нормами виходу продукції з урахуванням за-стосування прогресивної технології та досконалої організації виробництва. За браком таких норм можна використовувати власні розрахункові технічні норми, які врахову-ють прогресивні досягнення значної кількості (20-25%) робітників однакових професій і ланок виробництва.

Для розрахунків виробничої потужності підприємства береться максимально мож-ливий річний фонд часу (кількість годин) роботи устаткування. На підприємствах із безперервним процесом виробництва таким максимально можливим фондом часу роботи устаткування є календарний фонд (8760 годин на рік) за мінусом часу, необхід-ного для проведення ремонтів і технологічних зупинок устаткування.

Для підприємства з дискретним процесом виробництва фонд часу роботи устатку-вання визначають, виходячи з фактичного режиму роботи основних цехів та встанов-леної тривалості змін у годинах із відрахуванням часу на проведення ремонтів устаткування, вихідних і святкових днів. У сезонних виробництвах фонд часу роботи устатку-вання регламентується встановленим режимом роботи підприємства (за технічним проектом) з урахуванням забезпечення оптимальної кількості днів роботи окремих технологічних цехів (ліній).

Розрахунок виробничої потужності підприємства повинен проводитись у такій по-слідовності: агрегати з групи технологічного обладнання - виробничі дільниці - цехи корпуси, виробництва) - підприємство у цілому.

У загальному вигляді виробнича потужність (Вп_і) провідного цеху, дільниці або групи технологічного устаткування з виготовлення однорідної продукції може бути визначена за однією з таких формул:

Вп_і=П_в * Ф`_еф *КУ_с (1.7)

або

(1.8)

де Вп_і - потужність і-го виробничого підрозділу підприємства одиниць продукції;

П_в - продуктивність устаткування у відповідних одиницях виміру продукції за годину;

Ф_еф - ефективний річний фонд часу роботи одиниці устаткування, год.;

КУ_с - середньорічна кількість устаткування;

Т_р - трудомісткість виготовлення одиниці продукції з урахуванням коефіцієнта виконання норм, яка визначається за такою формулою:

(1.9)

де t₀ - норма часу на виготовлення одиниці продукції (годин);

К_вн - коефіцієнт виконання норм часу.

Потужність можна визначити також за формулою:

(1.10)

Розраховується також технологічна спроможність (потужність) решти виробничих ланок підприємства (поряд із провідними цехами чи дільницями). Такі розрахунки необхідні для виявлення невідповідності між потенційними можливостями з випуску продукції (надання послуг) окремих виробничих підрозділів та забезпечення узгодже-ної технологічної пропорційності між взаємоповязаними виробничими ланками. Ступінь відповідності потужностей різних структурних підрозділів підприємства визначають через розрахунок і порівняння коефіцієнтів суміжності, які характеризують співвідно-шення потужностей провідного підрозділу та решти виробничих ланок.

Виробнича потужність залежить від характеру підприємств, цехів, рівня їх спеціалі-зації, якими визначається організаційний тип виробництва.

На неперервно-потокових лініях, а також на конвеєрі потужність визначається за формулою:

(1.11)

де r - такт робочої лінії чи конвеєра.

В умовах потоково-масового виробництва при вузькій спеціалізації робочих місць визначається потужність групи робочих місць, які виконують дану операцію при об-робці конкретної деталі, потужність розраховується за такою формулою:

(1.12)

В умовах серійного виробництва розрахунок виробничої потужності ускладнюється тим, що за кожним робочим місцем закріплюється велика кількість деталеоперацій. Як вимірник виробничої потужності використовується типовий виріб-представник:

(1.13)

де Т_р.пр - технічно розрахована норма часу на обробку комплекту деталей виробу - представника на даній групі устаткування.

В умовах серійного виробництва з широкою номенклатурою випуску виробів, а також у одиничному та дрібносерійному виробництвах розрахунок виробничої по-тужності ведеться у такій послідовності:

а) визначається трудомісткість обробки виробів і усієї виробничої програми за групами устаткування:

(1.14)

де Т_N -- трудомісткість виробничої програми (години);

N_і - кількість продукції за виробничою програмою, нат. од.

б) розраховується ефективний фонд часу роботи за групами устаткування, що взаємозамінюються, тобто визначається пропускна спроможність устаткування:

(1.15)

де П_спр - пропускна спроможність устаткування, верстато-годин;

в) ефективний фонд часу по кожній групі устаткування ділять на трудомісткість програми по даному виду робіт і визначають коефіцієнт виробничої потужності цеху чи дільниці (К_потуж):

(1.16)

Коефіцієнт виробничої потужності - це співвідношення пропускної спромож-ності групи устаткування та трудомісткості її виробничої програми;

г) за провідною групою устаткування встановлюють коефіцієнт виробничої потуж-ності цеху (дільниці) і проектують заходи щодо розширення "вузьких місць";

д) визначають потужність цеху, підприємства у натуральному вимірнику шляхом множення кількості виробів за програмою на прийнятий коефіцієнт виробничої потужності:

(1.17)

Коефіцієнт завантаження устаткування (К_зу) визначається так:

(1.18)

тобто

(1.19)

При К_зу = 1 устаткування використовується повністю;

при К_зу > 1 устаткування перевантажене;

при К_зу < 1 - воно недовантажене.

Після розрахунку виробничих потужностей всіх цехів будується діаграма потуж-ності підприємства.

Тому, при плануванні виробничої потужності необхідно передбачати заходи, направлені: з одного боку - на розшивку "вузьких місць" (збільшення потужності), а з іншого - на завантаження потужності.

Крім розрахунків по провідних цехах і дільницях, визначається технологічна спро-можність виробничих ланок підприємства. Це необхідно для виявлення невідповід-ності виробничих потужностей окремих підрозділів прийнятій потужності по даних про-відних цехів, дільниць, а також для забезпечення технологічної пропорційності між взаємоповязаними виробничими ланками. Відповідність потужності різних підрозділів підпри-ємства визначається порівнянням коефіцієнтів сумісності, які розраховуються співвід-ношенням потужностей провідного підрозділу та інших виробничих ланок.

1.3 Система показників виробничої потужності

При обґрунтуванні виробничої програми виробничою потужністю важливо мати інформацію про рівень її використання на підприємстві. Тому для оцінки реального стану її використання потрібна система показників.

Як система показників в цілому, так і окремі з них повинні відповідати певним ви-могам. У першу чергу кожний із показників, який входить до тієї чи іншої групи, має чітко визначене призначення в системі аналізу та використовується для оцінки одного із напрямів використання виробничих потужностей. Розглянемо методи розрахунку і при-значення кожного із показників, які входять до тієї чи іншої групи та системи в цілому.

Серед показників першої групи слід виділити коефіцієнт використання проект-ної потужності (К_пп), який характеризує рівень використання введеної в дію нової потужності з метою досягнення стабільного випуску продукції, не нижчого, ніж перед-баченого проектом рівня. Він визначається як відношення фактичного випуску продукції, передбаченого проектом, до величини проектної потужності в аналогічних одиницях.

Зовсім інше значення має коефіцієнт використання діючої виробничої потуж-ності (Кдп). Він характеризує рівень використання діючої виробничої потужності, яка за величиною може значно відрізнятися від проектної. У свою чергу виробнича потужність поділяється на певні види, кожен з яких має різне значення при розвязанні питань планування та організації виробництва. Рівень використання різних видів по-тужності необхідно розглядати окремо. Насамперед, потрібно оцінити рівень викорис-тання прийнятої середньорічної та фактичної виробничої потужності. Цей коефіцієнт можна отримати шляхом ділення планового або фактичного обсягу валової, товарної, реалізованої або чистої продукції на значення потужності відповідного виду.

Важливе значення для характеристики виробничої потужності підприємства має аналіз рівня її використання, а також характеристика його окремих підрозділів. За ре-зультатами такого аналізу можна судити про правильність вибору провідної ланки, за якою прийнята потужність підприємства, і про величину резервів збільшення випуску продукції окремими цехами. Рівень використання середньо-розрахункової або норма-тивної величини виробничої потужності характеризується коефіцієнтом норматив-ної величини потужності (К_нп):

(1.20)

де Вп_н - розрахункова нормативна величина виробничої потужності.

За коефіцієнтом використання того чи іншого виду потужності можна оцінити ре-зерви її поліпшення, а також ступінь напруженості планових завдань підприємства.

Обєктивну оцінку цих резервів можна отримати за допомогою групи показників, які характеризують рівень використання обладнання. До них належать коефіцієнти змінності роботи обладнання, коефіцієнт завантаження обладнання та по-казник середнього часу роботи однієї машини. Найбільш достовірним методом виз-начення коефіцієнта змінності роботи обладнання ( К_зм) є ділення планової розрахун-кової або фактичної машиномісткості продукції, що виготовляється, на дійсний річний фонд часу роботи всього встановленого обладнання при його роботі в одну зміну:

(1.21)

де - сумарна розрахункова планова або фактична машиномісткість продукції.

Коефіцієнт режимної змінності устаткування показує ступінь його зайнятості по змінах:

(1.22)

де q₂- кількість верстатів, що працюють у дві зміни, од.;

q₃ - кількість верстатів, що працюють у три зміни, од.

Коефіцієнт завантаження устаткування (див. розд. 1.2) на виробничу програму (К_зу) характеризує досягнуту пропорційність між структурою трудомісткості продукції і струк-турою парку устаткування з урахуванням прийнятого режиму роботи.

Важливим моментом в аналізі використання обладнання є визначення середнього часу його роботи. Показник, який характеризує середній час роботи машини (год.), обчислюється як:

(1.23)

де С_вст - кількість встановленого обладнання.

За такими показниками можна оцінити вплив факторів, які характеризують кон-структивно-технологічні особливості продукції, що виготовляється, та досягнутий

організаційно-технічний рівень виробництва, відображають наявні ресурси та їх ви-користання в часі. Будь-який із показників відображає, насамперед, використання технологічного обладнання, яке визначає величину виробничої потужності. Динамі-ка цих показників характеризує не тільки рівень використання виробничої потуж-ності, а й резерви поліпшення її використання.

Важливим етапом в аналізі використання виробничої потужності є оцінка ступеня рівномірності завантаження обладнання при заданому обсязі виробництва або при при-йнятій потужності. Це завантаження дає уявлення про існуючий рівень пропорційності у виробничій потужності підрозділів та груп взаємозамінного обладнання. Для кількісної характеристики рівномірності завантаження обладнання існує коефіцієнт пропорцій-ності (К_пр), який належить до другої групи показників. Він визначається як відно-шення кількості обладнання, зайнятого у виготовленні продукції (С_пр), до загальної кількості встановленого обладнання (С_вст).

Якщо С_пр = С_вст, то коефіцієнт пропорційності дорівнює коефіцієнту завантаження обладнання. У всіх інших випадках вони відрізняються за величиною.

Коефіцієнт пропорційності має деякі особливості. Так, якщо коефіцієнт змінності характеризує використання обладнання в часі, а коефіцієнт завантаження - ступінь використання дійсного фонду часу роботи обладнання при заданому обсязі вироб-ництва, то коефіцієнт пропорційності характеризує рівномірність у роботі парку ма-шин. За допомогою цього показника можна визначити, яка кількість встановленого обладнання у виробничому підрозділі може одночасно працювати при повній струк-турі парку машин та структурі машиномісткості заданої виробничої програми. Вод-ночас він показує, наскільки масштаб роботи відповідає встановленому обладнан-ню у певний момент.

Коефіцієнт змінності роботи обладнання і коефіцієнт завантаження обладнання знач-ною мірою залежать від обсягу виробництва. Коефіцієнт пропорційності залишається незмінним при зміні обсягу виробництва. Не змінюється значення коефіцієнта пропор-ційності і тоді, коли збільшується загальна кількість обладнання в цехах і на ділянках без зміни його структури.

Визначивши за допомогою коефіцієнта пропорційності рівень пропорційності у ви-робничій потужності, можна встановити ту кількість машин, верстатів, які безперерв-но беруть участь у роботі, а також виявити ту частину обладнання, яка може бути вилучена з виробничого процесу або частково завантажена роботою.

Найбільш доцільно використовувати таку формулу визначення коефіцієнта пропор-ційності (К_пр):

(1.24)

де К_зм.вст - коефіцієнт змінності роботи встановленого устаткування;

К_зм.н - нормативний коефіцієнт змінності.

Важливе місце в аналізі рівня використання виробничої потужності посідають інтег-ральні вартісні показники. Вони утворюють третю групу показників і дають змогу оцінити вплив використання виробничої потужності на ефективність виробництва. Од-ним із таких показників є фондовіддача. Цей показник має прямий звязок із показни-ками, які вказують на рівень завантаження обладнання.

Фондовіддача визначається за формулою:

(1.25)

де ВП(ТП) - обсяг валової (товарної) продукції підприємства, грн.;

S_cp - середньорічна вартість основних засобів, грн.

Вплив завантаження обладнання на фондовіддачу можна визначити за формулою:

(1.26)

де ДФ_в - приріст фондовіддачі за рахунок підвищення завантаження обладнання;

К_з.з;К_з.б - коефіцієнти завантаження обладнання відповідно у звітному і базовому періодах;

Ф_в^б - фондовіддача у базовому періоді.

За показником фондовіддачі оцінюють ступінь відповідності фактичної та проект-ної фондовіддачі, а також зіставляють проектну фондовіддачу із прийнятою потужні-стю. Порівнявши ці два показники, можна визначити резерви підвищення фондовід-дачі або величину перекриття проектної фондовіддачі, які в свою чергу характеризу-ють резерви поліпшення використання прийнятої потужності. Резерв підвищення фондо-віддачі (Рф) можна обчислити за формулою:

(1.27)

де Ф_в^пр - проектне значення фондовіддачі;

Ф_в^п - фондовіддача, обчислена за прийнятою потужністю.

Визначаються також показники фондомісткості та фондоозброєності підприємства.

Фондомісткість:

(1.28)

де S_cp - середньорічна вартість основних засобів, грн.;

ф_в - фондовіддача.

Фондоозброєність:

(1.29)

де Ч-- середньоспискова чисельність промислово-виробничого персоналу, чол.

Ефективність використання активної частини основних засобів характеризує такий вартісний показник як випуск продукції в розрахунку на 1 грн. вартості обладнання. Цей показник може бути доповнений показником випуску продукції на одиницю облад-нання. Він обчислюється як у вартісних, так і в натуральних одиницях. Показник у натуральних одиницях застосовується для оцінки використання виробничих потужнос-тей ливарних, кувальних, зварювальних цехів. Особливу роль цей показник відіграє в міжзаводському аналізі, який проводиться з метою виявлення резервів поліпшення використання потужностей.

Дуже важливим показником є коефіцієнт, який характеризує ефективність використання заводських виробничих площ. Цей показник застосовується при оцінці рівня використання виробничої потужності тих підрозділів, величина потужності яких залежить насамперед від величини виробничих площ.

Коефіцієнт екстенсивного використання обладнання (виробничої потужності):

На робочому місці розраховується за формулою:

(1.30)

де Nі - кількість і-х деталей;

Тшт_і - норма часу на обробку і-ї деталі;

m - кількість видів деталей, що обробляються;

Ф_д -дійсний фонд роботи обладнання.

На підприємстві:

(1.31)

де Ф_д - дійсний фонд роботи обладнання;

Ф_н - номінальний фонд часу роботи обладнання.

Коефіцієнт інтенсивного використання обладнання (виробничої потужності):

На робочому місці (групі робочих місць):

(1.32)

де Ni - кількість і-х деталей;

Тшт_і - норма часу на обробку і-ї деталі;

Т_мі - час машинної і машинно-ручної обробки і-ї деталі;

m - кількість видів деталей, що обробляються;

По підприємству:

(1.33)

де Е_р - спожита за рік електроенергія;

Вп_вст - встановлена потужність усіх струмоприймачів;

Ф_д - дійсний фонд роботи обладнання.

Коефіцієнт інтегрального використання обладнання (виробничої потужності):

(1.34)

де К_екс - коефіцієнт екстенсивного використання обладнання (виробничої потужності);

К_І - коефіцієнт інтенсивного використання обладнання (виробничої потужності)

Наведена система показників дає змогу отримати інформацію, на основі якої можна провести комплексний аналіз використання виробничої потужності підприємств та його підрозділів, встановити черговість проведення заходів щодо поліпшення використання виробничої потужності та розробити ефективні шляхи реалізації резервів виробничої потужності.

У сучасних умовах господарювання максимальне використання виробничих по-тужностей підприємств є найдешевшим заходом, що різко впливає на ефективність роботи кожного із них. Виробничі потужності підприємств, матеріальною основою яких є сучасні системи машин, мають динамічний характер. У їхньому складі відбувають-ся як якісні, так і кількісні зміни.

Якщо не враховувати впливу обєктивних факторів на зміну потужностей, то це позначиться на ефективності їх використання. Особливо чутливий такий вплив в умо-вах частої зміни продукції та технології її виготовлення. Освоєння виробництва нових модернізованих виробів у багатьох випадках зумовлює зміну структури потужностей, а іноді вимагає докорінної їх перебудови.

Отже, йдеться про розвязання такого комплексного завдання, як поліпшення вико-ристання виробничих потужностей підприємства шляхом залучення значних резервів недовантаження наявного устаткування та формування резервних потужностей для забезпечення освоєння випуску нових видів продукції, що користуються підвищеним попитом у споживачів.

Підприємства мають великі можливості для підвищення ефективності використан-ня потужностей шляхом раціональної побудови систем машин за рахунок маневруван-ня наявними у них виробничими потужностями. Особливо значні резерви такого ма-неврування можна виявити в складі технологічного устаткування із застосуванням найпрогресивніших пристосувань та інструментів, модернізації обладнання, впровад-ження нової техніки і технології тощо. Але в усіх випадках вони повинні бути викорис-тані для підвищення ефективності використання потужностей діючих підприємств.

2. Принципи обґрунтування максимально можливого випуску продукції при наявній потужності

2.1 Основні етапи визначення максимально можливого випуску продукції при наявній потужності

Проведені розрахунки наявної виробничої потужності підприємства дозволяють визначити обсяг випуску виробів, який буде забезпечений діючими виробничими по-тужностями. Максимально можливий випуск продукції може бути досягнутий з ура-хуваннями змін ряду чинників, наприклад, зменшенням простоїв устаткування, підви-щенням коефіцієнта змінності його роботи, удосконаленням організації виробництва, впровадженням технічних заходів тощо. Приріст потужності за рахунок організаційно-технічних заходів, тобто внутрішньовиробничих резервів, не завжди може забезпечи-ти випуск запланованого обсягу продукції. Тому виникає потреба у визначенні та вве-денні в дію нових (додаткових) потужностей за рахунок технічного переозброєння, реконструкції або розширення підприємства.

Встановлене у виробничій програмі завдання щодо обсягу виробництва продукції може бути досягнуте за умови забезпеченості необхідною кількістю ресурсів.

Алгоритм розрахунку виробничої програми (плану виробництва продукції) та її обґрунтування виробничою потужністю у спрощеному вигляді може бути зведений до наступних процедур:

1. Аналізується портфель замовлень.

2. Проводиться перерахунок асортименту портфеля замовлень на один вид про-дукції, прийнятий як виріб-представник. Коефіцієнт перерахунку визначається як співвідношення трудомісткості кожного типорозміру продукції на трудомісткість виробу-представника.

3. Аналізується використання середньорічної виробничої потужності в звітному періоді. В процесі аналізу визначається досягнутий рівень використання виробничої потужності, рівень прогресивності використовуваної техніки та технології; досягнутий рівень організації виробництва та праці на підприємстві, чи достатньо потужностей для виконання обсягу продажів на плановий рік. Розрахунок рівня використання потуж-ностей проводиться в натуральному та вартісному виразі. Якщо проект виробничої програми не забезпечує достатнього завантаження виробничих потужностей, необхі-дно шукати додаткові можливості збільшення обсягу продажів та довантаження ви-робничих потужностей за рахунок додаткових замовлень. Якщо план продажу переви-щує виробничу потужність, то з метою збереження покупців необхідно провести ком-плекс заходів щодо ліквідації "вузьких місць" та збільшення виробничої потужності.

4. Планується коефіцієнт використання виробничої потужності в плановому періоді.

5. Визначається можливий випуск продукції на основі діючих виробничих по-тужностей. Виробнича потужність повинна розраховуватися в розрізі виробів-представників у натуральному і вартісному виразі. При розрахунку виробничої потужності за звітний рік потужність на початок звітного року приймається за номенклатурою і асорти-ментом продукції попереднього року, а потужність на кінець звітного року на початок планового періоду - за номенклатурою і асортиментом продукції звітного року.

6. Проект виробничої програми порівнюється з виробничою потужністю по кож-ному виробу-представнику, після досягнення балансу між виробничою потужністю та проектом програми дається економічна оцінка проекту плану виробництва.

Із метою більш повної увязки проекту виробничої програми і виробничої потуж-ності підприємства розробляють баланс виробничих потужностей. У ньому від-ображають вхідну, вихідну і середньорічну потужність, а також введення і вибуття потужностей. На основі балансу виробничих потужностей та в ході його розробки здійснюється:

· уточнення можливостей виробничої потужності;

· визначення рівня забезпеченості виробничою потужністю програми робіт по підготовці виробництва нових виробів;

· визначення коефіцієнта використання виробничих потужностей;

· виявлення внутрішньовиробничих диспропорцій та можливостей їх усунення;

· визначення необхідності в інвестиціях для нарощування потужностей та ліквідації вузьких місць";

· визначення потреби в обладнанні або виявлення надлишків обладнання;

· пошук найбільш ефективних варіантів спеціалізації та кооперування.

Баланс виробничої потужності за видами продукції на кінець планового року розра-ховується як сума потужності на початок року та її приросту за мінусом вибуття.

Розрахунок балансу виробничої потужності може здійснюватися для кожного виду профілюючої продукції за наступною структурою:

Розділ 1. Потужність на початок планового періоду:

· найменування продукції;

· одиниця виміру;

· код продукції;

· потужність по проекту або розрахунку;

· потужність на кінець базового періоду.

Розділ 2. Збільшення потужності в плановому періоді:

· приріст потужності, всього;

· у тому числі за рахунок:

а) введення в дію нових та розширення діючих;

б) реконструкції;

в) переозброєння і організаційно-технічних заходів, із них:

· за рахунок зміни режиму роботи, збільшення змінності годин роботи;

· за рахунок зміни номенклатури продукції і зменшення трудомісткості;

г) отримання в лізинг, оренду від інших господарюючих субєктів.

Розділ 3. Зменшення потужності в плановому періоді:

· вибуття потужності, всього;

· у тому числі за рахунок:

а) зміни номенклатури продукції або збільшення трудомісткості;

б) зміни режиму роботи, зменшення змінності, годин роботи;

в) вибуття в результаті старіння, вичерпання запасів;

г) передачі в лізинг, оренду іншими господарюючим субєктам.

Розділ 4. Потужність на кінець планового періоду:

· потужність на кінець року;

· середньорічна потужність в плановому році;

· випуск продукції або кількість переробної сировини в плановому році;

· коефіцієнт використання середньорічної потужності в плановому році.

Розрахунки виробничої потужності використовуються для обґрунтування виробни-чої програми потужністю підприємства, а також для складання балансу, який відбиває зміни величини потужності протягом планового періоду і характеризує вихідну по-тужність (Вп_вих):

(2.1)

де Вп_вх - вхідна потужність підприємства, тобто потужність на початок планового періоду;

Вп_от - збільшення потужності впродовж планового періоду внаслідок здійснення організаційно-технічних заходів;

Вп_р - нарощування виробничої потужності шляхом реконструкції або розширення підприємства;

Вп_н - збільшення "+" або зменшення "-" виробничої потужності у звязку зі зміна-ми у номенклатурі та асортименті виготовлюваної продукції;

Вп_вв - зменшення виробничої потужності внаслідок її вибуття, тобто виведення з експлуатації технічно застарілого та фізично спрацьованого устаткування.

2.2 Напрями підвищення ефективності використання виробничої потужності підприємства

У сучасних умовах господарювання максимальне використання виробничих потужностей підприємств є найдешевшим заходом, що різко впливає на ефективність роботи кожного з них. Виробничі потужності підприємств, матеріальною основою яких є сучасні системи машин, мають динамічний характер. У їхньому складі відбуваються як якісні, так і кількісні зміни.

Якщо не враховувати впливу обєктивних факторів на зміну потужностей, то це позначиться на ефективності їх використання. Особливо чутливий такий вплив в умовах частої зміни продукції і технології її виготовлення. Освоєння виробництва нових модернізованих виробів у багатьох випадках зумовлює зміну структури потужностей, а іноді вимагає докорінної їх перебудови. Важлива роль тут відводиться новій технології. Так, застосування при виготовленні різних їхніх розмірів і форм складових готових виробів зумовлює суттєві зміни в якісному і кількісному складі устаткування, насамперед в обробних виробництвах, що в підсумку стимулює необхідність перебудови структури їх систем машин.

Важливість і необхідність належної координації всіх елементів системи машин, які перебувають у безперервному русі і розвитку, зумовлена і тим, що на багатьох підприємствах процес виробництва має дискретний характер. Формування і налагодження стійких звязків між елементами систем за допомогою відповідних методів регулювання набуває важливого практичного значення, оскільки дає змогу підтримувати системи в належному робочому стані і ефективно функціонувати.

Досягнення стійкої збалансованої структури систем машин вимагає постійного впорядкування складових її елементів та удосконалення організаційних звязків між ними, тобто відповідного управління системами машин підприємства.

Раціонально побудована система машин підприємства і його підрозділів може стійко функціонувати пр отягом порівняно тривалого періоду. Однак, можливі певні відхилення, насамперед у пропускній здат-ності окремих машин, їх підсистем і системи в цілому на різних рівнях ієрархічної структурної побудови підприємства. При цьому, одні з них мають мінімальну пропускну здатність для виконання заданого обсягу виробництва, а інші - максимальну. В звязку з цим, середній коефіцієнт завантаження устаткування знижується, що позначається на ефек-тивності використання виробничих потужностей, а підприємство прак-тично не має резервних потужностей для швидкого освоєння випуску нової продукції.

Проте, підвищувати завантаження устаткування можна лише до якогось певного оптимального рівня. За такий рівень можна прийняти нормативний коефіцієнт завантаження устаткування (К_зу), який відображає економічно обґрунтоване недовантаження верстатного парку і величина його подається в довідковій літературі. Цей коефіцієнт показує, що для кожної групи відповідного устаткування правильним повинно бути використання його дійсного річного фонду часу (Фі) не повністю, а в межах (Фі*К_зу). Значення Фі(1-К_зу) становитиме нормативний резерв цього фонду часу, що дасть змогу підприємству мати деякий резерв потужності для своєчасного реагування на вплив всіляких зовнішніх і внутрішніх факторів і, насамперед, для залучення цих потужностей до освоєння нових видів продукції.

Але це тільки один із варіантів розвязання двоєдиного завдання. Інший стосується механізму мобілізації наявних резервів з тим, щоб на кожному підприємстві домогтися нормативного завантаження обладнання і мати реальні резерви потужності для динамічного освоєння нових видів продукції. Наявність таких потужностей тісно повязана з формуванням комплектних резервів.

Підтримання на належному організаційному рівні ефективного функціонування системи машин зумовлює необхідність створення стрункої системи регулювання пропорцій у виробничих потужностях, яка є дійовим інструментом формування комплектних резервів

Основна мета регулювання пропорцій у потужностях полягає в забезпечення узгодження функціонування системи машин і наслідок - формування комплектних резервів, наявність яких дає змогу збільшувати випуск продукції, освоювати нові види продукції, домагатися рівномірного завантаження роботою дільниць і цехів підприємства в межах визначеного режиму роботи та підвищення ефективності виробництва.

Для виробничих підрозділів характерними напрямами можуть бути:

· оптимізація виробничої програми для цехів (дільниць);

· зміна структури устаткування без зміни його загальної кількості;

· підвищення завантаження устаткування до нормативної величини;

· формування оптимального технологічного плану розподілу робіт;

· приведення у відповідність структури машиномісткості (трудомісткості) виготовлюваної або передбаченої до виготовлення продукції зі структурою наявного в підрозділі парку устаткування;

· визначення і придбання необхідної кількості устаткування на задану величину потужності та ін.

Більш масштабними є напрями для підприємств і обєднань, серед яких:

· оптимізація виробничої програми підприємства;

· зміна структури устаткування в цехах з урахуванням можливої зміни площ;

· оптимізація капітальних вкладень на придбання устаткування;

· перерозподіл устаткування між цехами.

У придбання необхідної кількості устаткування для досягнення заданої величини потужності підприємства у звязку з його реконструкцією та зміною профілю спеціалізації тощо.

Зрозуміло, що регулювання пропорцій у виробничих потужностях як комплекс заходів, спрямованих на ефективне використання повинен проводитися у певній послідовності, передбачати вибір найбільш раціональних напрямів його здійснення. Практичне розвязання задачі регулювання пропорцій у потужностях підприємств зводиться до побудови балансу машино-годин, необхідних для виготовлення продукції, і машино-годин, які може або повинно відпрацювати в межах прийнятого режиму наявне в системі машин устаткування. Практична реалізація методів вибору варіантів регулювання пропорцій у виробничих потуж-ностях передбачає розвязання задач за допомогою сучасних ЕОМ.

Підприємства мають великі можливості для підвищення ефективності використання потужностей шляхом раціональної побудови систем машин за рахунок маневрування наявними у них потужносними ресурсами. Особливо значні резерви такого маневрування можна виявити в складі технологічного устаткування. Але в усіх випадках вони повинні бути спрямовані на підвищення ефективності використання потужностей діючих підприємств.

Обовязкова індивідуальна розрахункова частина

Метою індивідуального завдання є розробка плану господарської дiяльностi підприємства на рік, з його подальшим обґрунтуванням. Для цього необхідно розрахувати технiко-економiчнi показники роботи підприємства, розробити план виробництва продукції та матерiально-технiчного забезпечення, план по праці i кадрах, план по собiвартостi, визначити розмір прибутку та зробити його розподіл.

Вихідна інформація для розробки планів наведена в таблицях 3.1, 3.2, 3.3, 3.4, 3.5, 3.6, 3.7. Наведені вихiднi данi є умовними, але вони приблизно відображають встановлені відношення значень технiко-економiчних показників. Індивідуальне розрахункове завдання поділене на чотири підрозділи. Таблиці кожного підрозділу мають як внутрiшнi, так i зовнішнi iнформацiйнi звязки. У перших трьох підрозділах розраховуются елементні та комплекснi статтi витрат на виробництво продукцiї. В останньому підрозділі завершується розрахунок витрат на виробництво продукцiї через калькуляцiю собiвартостi товарної продукції та шляхом пiдсумку елементiв витрат.

Таблиця 3.1

Обєкти підприємницької діяльності на підприємстві

Таблиця 3.2

Обєкти та обсяги підприємницької діяльності підприємства по варіантах

Таблиця 3.3

Характеристика устаткування на підприємстві

Таблиця 3.4

Витрати матеріалів на виробництво продукції на підприємстві

Таблиця 3.5

Характеристика технологічного процесу виготовлення виробів на підприємстві

Таблиця 3.6

Годинні тарифні ставки робітників підприємства

Для складання різних планів необхідно використовувати наступний перелік нормативів:

1. Вартість допоміжних матеріалів - 5% від вартості основних матеріалів за винятком відходів.

2. Баланс робочого часу - 1980 год/чол.

3. Кількість робочих днів поквартально: І - 64; ІІ - 63; ІІ - 69; IV - 68.

Загальна чисельність робочих днів - 264.

4. Середня годинна тарифна ставка допоміжних робітників, зайнятих утриманням, експлуатацією та поточним ремонтом устаткування - 1,2 грн., інших - 1,1 грн.

5. Середня місячна заробітна плата керівного персоналу - 700 грн.(можна по варіантам)

6.Премія основним робітникам - 20%, допоміжним - 10%, керівному персоналу - 30% від заробітної плати за тарифом.

7. Доплати й додаткова заробітна плата - 15% від заробітної плати за тарифом та доплат.

8. Відрахування на соціальні заходи -36,7% від заробітної плати за тарифом та доплат: в.т.ч.

- Пенсійний фонд - 31,8%

- Фонд безробіття - 1,3%

- Соц. страх - 2,9%

- Нещасні випадки - 0,69%

9. Одноразові заохочення та винагороди - 1% від заробітної плати за тарифом, винагороди за підсумками роботи за рік не більше двох місячних окладів (тарифних ставок).

10. Ціна рушійної електроенергії - 17,5 коп. за кВт-год., освітлювальної - 15,6 коп. за кВт-год.

11. Норма амортизаційних відрахувань:

- будівлі та споруди - 5%

- машини, передавальні пристрої - 10%

- інструменти, прилади, с-г. машини, багаторічні насадження - 15%

- компютери та інша організаційна техніка - 25%.

Вартість 1 м³ будівлі - 1200 грн.

12. Інші витрати - 3% від заробітної плати за тарифом.

13. Послуги допоміжних цехів:

А) у складі витрат на обслуговування виробництва - 50% від заробітної плати за тарифом основним робітників;

Б) у складі витрат на управління виробництвом - 25% від заробітної плати за тарифом основних робітників.

14.Адміністративні витрати та витрати на збут продукції - 4% від виробничої собівартості.

15. Норматив прибутку: від 25 до 45% від собівартості виробу на розсуд студента.

16. Податок на прибуток - 13%, відрахування засновникам підприємства - 3% від суми оподатковуваного прибутку. Відрахування до фонду розвитку виробництва не менше 30% від суми розподілюваного прибутку, на соціальний розвиток колективу - 20% (за рішенням загальних зборів).

Розрахункова частина.

Розрахунок плану виробництва проводиться у квартальному розрiзi iз припущенням, що підприємство виготовляє продукцію рiвномiрно протягом року вiдповiдно до плану продаж, тобто розподiл рiчної програми виробiв по кварталах вiдбувається пропорцiйно до кiлькостi робочих днiв у вiдповiдному кварталi:

(3.1)

де N_p, N_кк - програма випуску за рiк, квартал;

D_p, D_кк-- кiлькiсть робочих днiв (року, кварталу), пiдраховується безпосередньо за календарем планового року.

Обсяги виробництва у планово-розрахункових цiнах визначаються за формулою:

(3.2)

де N - програма випуску, тис. шт.;

Ц_{пр -} планово-розрахункова цiна, грн.

Розраховуємо план виробництва продукцi по підприємству (табл.3.18) в натуральному виразi.

Після визначення планово-розрахункової ціни у третьому роздiлi знаходимо обсяг виробництва у вартiсному виразi (табл.3.18).

Розрахунок потреби в основних матеріалах проводять з використанням даних технологічного процесу та виробничої програми, за наступними формулами:

Витр.м = Пв x Нв (3.3)

де Витр.м - витрати матеріалу;

Пв - програма випуску;

Нв - норма витрат.

Нвід = Нвмв - Мвгв (3.4)

де Нвід - норма відходів;

Нвмв - норма витрат матеріалів на виріб;

Мвгв - маса виробу в готовому виробі;

Відх = Нвід x Пв, (3.5)

Вм(в) = Витр.м(в) x Цм(в), (3.6)

де Вм(в) - вартість матеріалів (відходів);

Цм(в) - ціна матеріалу відходів.

Вартість матерiалiв на 1 виріб визначається шляхом ділення вартості матерiалiв за винятком вiдходiв на виробничу програму. Отримані розрахунки мають бути занесені в таблиці 3.7 та 3.8.

Таблиця 3.7

Таблиця 3.8

Розрахунок трудомiсткостi виробничоi програми i нормованої заробiтної плати виконується шляхом заповнення таблиці 3.9.

Таблиця 3.9

Нормативний час на одиницю виробу визначається як сума норм часу по операцiях технологiчного процесу (див. табл.3.5)

(3.7)

Вiдповiдно нормативний час (трудомiсткiсть) на виробничу програму розраховується за формулами:

(3.8)

Т =УТ_і (3.9)

де Т_і -- трудомiсткiсть виро6ничої програми i-го виробу, тис. нормо-год.

Нормативна заробiтна плата на одиницю виробу визначасться як сума розцiнок по операцiях технологiчного процесу за формулою:

ЗП_норм =Уt_шті(ТС)і (3.10)

де (ТС)i -- годинна тарифна ставка вiдповiдного розряду на технологiчнiй операцii .

Розрахунок балансу робочого часу i чисельностi робітників підприємства проведемо наступним чином.

Дiйсний фонд робочого часу (Фд) визначасться за формулою:

Фд = Дя х Трз (3.11)

де Дя - дні явок;

Трз - тривалість робочої зміни.

Чисельність основних робітників визначається за формулою:

(3.12)

де Твп - трудомісткість виробничої програми, тис. нормо-год.;

Квн - коефіцієнт виконання норм, який приймається в межах: 0,8 - 1,1

(Квн=1).

Чисельнiсть допомiжних робiтникiв -14% вiд чисельностi основних робітників, у т. ч. зайнятих утриманням, експлуатацiєю та поточним ремонтом устаткування - 25% вiд загальної чисельності допомiжних робітників; чисельнiсть керiвного персоналу - 10 % вiд чисельностi робітників.

Визначаємо заробiтну плату виробничого персоналу за визначеними категоріями робітників. Цей розрахунок виконується, використовуючи попередні розрахунки нормативної заробітної плати, балансу робочого часу, чисельності робітників, результати розрахунків заносяться в табл. 3.10.

Таблиця 3.10

Переходимо до планування комплексних витрат.

Таблиця 3.11

Видаток рушiйної електроенергії визначається за формулою, а потiм помножується на цiну:

?_?? = 1,3 х Ф_?? хМ_у (3.13)

де Ф_еф -- ефективний фонд часу роботи устаткування, який становить 4000 годин на рiк;

М_у -- загальна встановлена потужнiсть електричних двигунiв, кВт;

1,3 -- коефiцiєнт, що враховує витрати елекгроенергii з технiчних причин.

Витрати освiтлювальної електроенергiї-- 1,5% вiд витрат рушійної електоренергії (в кВт-год.). Цiна рушiйноi електроенергй 17,5 коп., освiтлювальної -- 15,6 коп. за кВт-год. Заповнюсмо таблицю 3.12.

Калькуляцiйний відсоток комплексних витрат:

(3.14)

(3.15)

Таблиця 3.12

Далі переходимо до планування собівартості та прибутку, заповнюючи наступні таблиці.

Таблиця 3.13

Виходячи з таблиць 3.11 та 3.12 розраховуємо наступні таблиці 3.14 та 3.15.

Таблиця 3.14

Калькуляція собівартості та визначення ціни виробу, грн.