Вступ

Актуальність теми дослідження дуже висока і полягає в торгівлі іноземної валюти, в проблемах та перспективах розвитку. Ціллю даної роботи, є вивчення міжбанківсьго ринку України.

Об'єктом є – діяльність комерційного банку ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» в галузі валютних операцій.

Предметом є – операції з торгівлі іноземною валютою на міжбанківському ринку України.

У теоретичній частині даної роботи буде розглянуто структуру міжбанківсько ринку, та умови торгівлі на ньому.

У практичній частині буде розглянуто приклад з досвіду банку. Для розв’язання задачі буде застосовано інформацію, яка йдеться в теоретичній частині, як щодо законодавчих нормативів так і до нормативів обліку.

У третій частині подаються проблеми та шляхи вдосконалення міжбанківського ринку України.

Торгівля іноземною валютою на території України резидентами здійснюється через уповноважені банки виключно на міжбанківському валютному ринку України. Структура міжбанківського валютного ринку, а також порядок і умови торгівлі іноземною валютою на міжбанківському валютному ринку визначаються НБУ. Отже, відповідно до чинного законодавства України міжбанківський валютний ринок є єдиним джерелом придбання іноземної валюти для всіх резидентів України. Оскільки органи державної влади є резидентами України і чинне законодавство України не передбачає будь-якого альтернативного порядку придбання ними іноземної валюти, то купівля державними органами іноземної валюти може здійснюватися виключно на міжбанківському валютному ринку відповідно до встановлених НБУ правил незалежно від характеру операцій, для виконання яких призначається придбана іноземна валюта (виконання зобов'язань в іноземній валюті від імені і за рахунок держави чи виконання власних зобов'язань державних органів). Банки та інші фінансові установи, що одержали ліцензію НБУ, від свого імені купують іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України за дорученням і за рахунок резидентів, до яких, зокрема, відносяться й органи державної влади. Було визначено вичерпний перелік суб'єктів, що мають виключне право здійснювати від власного імені операції на міжбанківському валютному ринку України: НБУ, уповноважені банки і уповноважені фінансові установи, що отримали ліцензію НБУ на здійснення валютних операцій. Суб'єкти міжбанківського валютного ринку України купують іноземну валюту як для власних потреб, так і за дорученням клієнтів (резидентів і нерезидентів) з метою перерахування іноземної валюти за межі України, якщо це не суперечить чинному законодавству України. При цьому коло клієнтів, за дорученням яких може здійснюватися купівля іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку, будь-яким чином не обмежується. Таким чином, будь-яка особа - клієнт уповноваженого банку чи уповноваженої фінансової установи, включаючи органи державної влади, має право дати доручення такому уповноваженому банку чи уповноваженій фінансовій установі на купівлю іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України в порядку, встановленому в Правилах здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України, за умови, що придбання іноземної валюти та її переказ за кордон не суперечать чинному законодавству України. Враховуючи зазначене, купівля іноземної валюти, необхідної для виконання органами державної влади своїх повноважень, може бути здійснена ними виключно на міжбанківському валютному ринку України через уповноважені банки чи уповноважені фінансові установи з дотриманням усіх вимог, встановлених Правилами здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України.

1. Теоретичні основи операцій з торгівлі на міжбанківському валютному ринку

1.1 Структура міжбанківського ринку

Міжбанківський валютний ринок України - це сукупність відносин у сфері торгівлі іноземною валютою в Україні між суб'єктами ринку, між суб'єктами ринку та їх клієнтами (у тому числі банками-нерезидентами), а також між суб'єктами ринку і Національним банком [4].

Міжбанківський валютний ринок України - позабіржовий валютний ринок, де відбувається купівля-продаж іноземної валюти з урахуванням попиту й пропозиції між банками [7]. Структуру міжбанківського валютного ринку, а також порядок та умови торгівлі іноземною валютою на міжбанківському валютному ринку визначає Національний банк України (НБУ).

Порядок організації торгівлі іноземною валютою в Україні регламентований законодавчими актами, що надають право уповноваженим банкам, які одержали ліцензію Нацбанку виконувати такі операції:

а) від свого імені купувати і продавати іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України за дорученням і за кошти резидентів та нерезидентів;

б) від свого імені і за власні кошти купувати іноземну валюту готівкою у фізичних осіб - резидентів і нерезидентів, а також продавати її фізичним особам - резидентам.

Резиденти і нерезиденти - це фізичні особи, які мають право продавати іноземну валюту уповноваженим банкам та іншим кредитно-фінансовим установам, що одержали ліцензію Нацбанку України, або за їх посередництвом іншим фізичним особам -резидентам (Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993 р. зі змінами і доповненнями).[5]

Реалізація угод купівлі – продажу на міжбанківському валютному ринку опосередковується через валютний курс, тобто ціну, за якою можна купити або продати валюту однієї країни, що виражена у валюті іншої країни.

Згідно з чинним законодавством України:

1. Для здійснення валютних операцій використовуються валютні (обмінні) курси іноземних валют, виражені у валюті України, курси валютних цінностей в іноземних валютах, а також у розрахункових (клірингових) одиницях. Зазначені курси встановлюються Національним банком України за погодженням з Кабінетом Міністрів України .

2. Національний банк України може встановлювати граничні розміри маржі за операціями на міжбанківському валютному ринку України уповноважених банків та інших кредитно-фінансових установ, що одержали ліцензію Національного банку України, за винятком операцій, пов'язаних зі строковими (ф'ючерсними) угодами.

Валютні біржі діють у ряді країн Західної Європи і здійснюють торгівлю валютою у значних обсягах. Курси валют встановлюють маклери бірж за участю представників державних органів і використовують на даній біржі саме цей рівень для розрахунку з клієнтами.

У США, Великобританії, Швейцарії інститут валютних бірж відсутній, оскільки у цих країнах знаходяться найбільші банки світу. Тут формується середній курс, який базується на встановленні курсів продавця і покупця. Характерно, що при обміні банками іноземних валют комісійні не відраховуються, а прибуток формується за рахунок різниці курсів продавця і покупця.

Валютні біржі, беручи до уваги їх специфіку та роль на сучасному етапі, є найбільш контрольованими з боку держави, особливо на етапі становлення ринкових відносин.

Світовий досвід показує, що в майбутньому торгівля валютою не буде відокремленою від торгівлі цінними паперами.

Надання підприємствам і комерційним банкам права проведення валютних операцій і міжнародних розрахунків сприяло створенню внутрішнього міжбанківського валютного ринку. Тому у 1991 р. Держбанк СРСР (пізніше Нацбанк України) утворив структурний підрозділ - Центр проведення міжбанківських валютних операцій (валютну біржу). У 1992 р. інтереси подальшого розвитку внутрішнього ринку, а також розпад СРСР сприяли зміні статуту валютної біржі. З підрозділу Національного банку України вона перетворилася, згідно з Постановою Правління НБУ №50 від 08.07.1993р, в загальнонаціональну форму організації міжбанківського валютного ринку-Українську міжбанківську валютну біржу (УМВБ).

УМВБ має статус акціонерного товариства закритого типу. Акціонерами біржі є виключно юридичні особи (40 українських банків). УМВБ має статутний фонд, сформований за рахунок власних коштів акціонерів у грошовій формі. Загальний розмір статутного фонду дорівнює 3 000 000 (три мільйони) гривень. Статутний фонд розподіляється на сорок простих іменних акцій. Відповідно, кожна проста іменна акція має номінальну вартість в 75 000 (сімдесят п'ять тисяч) гривень, а кожен акціонер УМВБ володіє однією акцією.

УМВБ є організацією, яка:

1) створена без мети отримання прибутку;

2) спрямовує свою діяльність на організаційне оформлення постійно діючого, централізованого ринку, в межах якого здійснюється укладання угод купівлі-продажу валютних цінностей, зокрема банківських металів, цінних паперів та їх похідних, а також інших фінансових інструментів та біржових активів, торгівля якими може здійснюватися на УМВБ згідно вимог чинного законодавства;

3) зосереджує попит та пропозицію валютних цінностей, банківських металів, цінних паперів та їх похідних, а також інших фінансових інструментів та біржових активів, сприяє формуванню їх біржового курсу;

4) організовує та забезпечує здійснення розрахунків та надання клірингового та депозитарного обслуговування угод і контрактів, укладених на торговельних майданчиках УМВБ.

Завдання УМВБ полягає у створенні належних умов, включаючи прозорість, відкритість та доступність інформації, для забезпечення рівних умов у здійсненні біржової торгівлі всім учасникам валютного, фондового та інших сегментів фінансового та товарних ринків, для нормальної і регулярної роботи цивілізованого міжбанківського валютного ринку, а при появі відповідних передумов - розвинути різні інструменти валютної торгівлі (опціони, строкові угоди, сучасні методи страхування валютних ризиків).

Основні функції УМВБ полягаються в:

* акумулюванні попиту і пропозиції на валютні ресурси;

* встановленні єдиного ринкового курсу гривні безготівкових операцій банків;

* забезпеченні додаткових гарантій при здійсненні валютних операцій;

* організації торгів і укладенні угод з купівлі і продажу іноземної валюти з учасниками торгів;

* організації і проведенні розрахунків в іноземній валюті та в гривні;

* визначенні поточного курсу іноземних валют до гривні;

* зборі й аналізі інформації про процеси, що відбуваються на валютному ринку.

Члени (акціонери) валютної біржі мають право:

* брати участь в роботі органів управління та внутрішнього контролю УМВБ згідно чинного законодавства України та статуту;

* негайно після запиту отримувати від УМВБ будь-яку інформацію стосовно діяльності та спрямування нерозподіленого прибутку УМВБ;

* користуватися послугами УМВБ на договірній основі на умовах, що не є гіршими від тих, що пропонуються третім особам;

* першочергово отримувати пропозицію від біржі на придбання додатково випущених акцій;

* отримувати пільги щодо сплати послуг, які надаються акціонерам від біржі та визначаються Біржовим Комітетом;

* у випадку ліквідації УМВБ, отримати частину майна біржі пропорційно кількості належних їм акцій.

Кожен з акціонерів зобов'язаний виконувати свої обов'язки згідно Статуту у відповідності з чинним законодавством та вживати максимальних зусиль для сприяння біржі в тому, щоб її діяльність відповідала вимогам законодавства України.

Українська міжбанківська валютна біржа має такі органи управління та внутрішнього контролю:

* загальні збори акціонерів;

* біржовий комітет (спостережна рада);

* раду директорів;

* арбітражний комітет та ревізійну комісію.

Загальні збори акціонерів є вищим органом УМВБ. Кожен акціонер, незалежно від кількості акцій, має право брати участь у Загальних зборах особисто, або через представника. Брати участь у Загальних зборах акціонерів з правом дорадчого голосу можуть також і члени Ради директорів, які не є акціонерами, а також Національний банк України, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку України та міністерства і відомства, через своїх представників, визначених персонально за поданням керівництва зазначених установ. Загальні збори акціонерів визначаються правомочними, якщо в них беруть участь акціонери, що мають відповідно до статуту більш як 60% голосів (акцій).

Біржовий комітет створюється з числа представників акціонерів. Він представляє інтереси акціонерів у перерві між проведенням загальних зборів і в межах компетенції, визначеної статутом біржі. Біржовий комітет здійснює контроль та регулює діяльність Ради директорів. Комітет складається з не менш ніж 5 осіб, призначених на п'ятирічний термін Загальними зборами.

Члени комітету можуть бути переобраними на свою посаду необмежену кількість разів. Жоден член Біржового комітету не може одночасно бути членом Ради директорів та/або Ревізійної комісії, а також Арбітражного комітету. Голова Біржового комітету за рекомендацією НБУ обирається Біржовим комітетом на певний строк, але не менший, ніж до проведення наступних Загальних зборів акціонерів.

Засідання Біржового комітету проводяться не рідше одного разу на два місяці. Засідання вважаються правомочними, якщо в них беруть участь 2/3 від загальної кількості членів Біржового комітету, за умови, однак, що серед них є присутнім голова Біржового комітету, або його заступник.

Рада директорів є виконавчим органом і приймає рішення по всіх питаннях щодо діяльності біржі, які не входять до компетенції загальних зборів та Біржового комітету.[15, С. 15 - 19]

Рада підзвітна Загальним зборам і Біржовому комітету та організовує виконання їх рішень. Керівництво Радою здійснює голова Ради директорів, який затверджується на посаду Біржовим комітетом. Голова Ради без довіреності здійснює представництво інтересів УМВБ перед усіма органами державної влади, організаціями, юридичними особами та громадянами з усіх питань, пов'язаних з діяльністю біржі в Україні та за кордоном.

З метою контролю за фінансовою та господарською діяльністю УМВБ Загальні збори акціонерів створюють Ревізійну комісію, яка обирається з числа акціонерів. Ревізійна комісія складається з трьох членів, призначених Загальними зборами на термін 2 роки. Члени Біржового комітету, Ради директорів, Арбітражного комітету, голова та секретар Загальних зборів не можуть бути членами Ревізійної комісії.

Ревізійна комісія звітує за результатами своїх перевірок Біржовому комітету та Загальним зборам відповідно до чинного законодавства. Загальні збори акціонерів не мають права затверджувати щорічні звіти та баланси біржі без висновків Ревізійної комісії.

Крім Ревізійної комісії, для створення відповідного внутрішнього аудиторського контролю та з метою дотримання чинного законодавства України УМВБ створює відділ внутрішнього аудиту.

Вирішення всіх спорів з приводу: надання послуг УМВБ, укладання та/або виконання угод на біржі, що виникають між акціонерами, а також між ними та біржею, здійснюється Арбітражним комітетом. Арбітражний комітет діє згідно з Положенням про Арбітражний комітет. Персональний склад Арбітражного комітету та Положення про Арбітражний комітет затверджується Загальними зборами акціонерів.

Контроль за діяльністю УМВБ з метою забезпечення дотримання нею чинного законодавства України та відповідних нормативних актів здійснюють Нацбанк України, Державна комісія з цінних паперів та Фондового ринку. Крім цього, перевірки фінансової діяльності УМВБ здійснюються представниками державних податкових адміністрацій та іншими органами державної влади, як це передбачено чинним законодавством України.[ 13, С. 9 – 15 ]

1.2 Умови торгівлі іноземной валюти на міжбанківському ринку України

Торгівля іноземною валютою на території України резидентами і нерезидентами — юридичними особами здійснюється через уповноважені банки та інші кредитно-фінансові установи, які одержали ліцензію НБУ на торгівлю іноземною валютою.

Здійснювати операції на міжбанківському валютному ринку України
можуть тільки суб’єкти цього ринку, до яких належать:

· Національний банк України;

· уповноважені банки — комерційні банки України, які мають ліцензію НБУ на здійснення операцій з валютними цінностями;

· інші фінансово-кредитні установи-резиденти (страхові, інвестиційні, дилерські та інші компанії), які мають ліцензію НБУ на здійснення валютних операцій;

· юридичні особи, які уклали з уповноваженими банками агентські угоди на відкриття пунктів обміну іноземних валют;

· кредитно-фінансові установи-нерезиденти (у тому числі іноземні банки), які одержали індивідуальний дозвіл НБУ.

Крім того, до структури міжбанківського валютного ринку входять також валютні біржі, валютні відділення товарних і фондових бірж, які мають відповідний дозвіл на торгівлю іноземною валютою. [ 6, С. 13 – 18 ]

Усі надходження на користь резидентів в іноземній валюті з червня 1997 р. не підлягали обов’язковому продажу на міжбанківському валютному ринку України. Однак з вересня 1998 р. знову введено обов’язковий 50-відсотковий продаж валютної виручки експортерів .

Уповноважені банки зобов’язані викуповувати цю іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України за дорученнями (заявками клієнтів на продаж валюти) і за рахунок резидентів з метою забезпечення виконання зобов’язань резидентів.

Не підлягають обов’язковому 50-відсотковому продажу такі надходження на валютні рахунки резидентів:

· кошти, придбані на міжбанківському ринку України й УМВБ, протягом п’яти днів з часу їх придбання;

· надходження на адресу фізичних осіб, за винятком коштів від ведення підприємницької діяльності;

· кошти банків та інших фінансово-кредитних установ, які мають генеральні валютні ліцензії;

· кошти від реалізації продукції власного виробництва, на основі сертифіката Мінекономіки України;

· кошти, що надійшли на адресу посередника, — на основі розподілу ним валюти на власну й ту, що підлягає переказуванню власнику товарно-матеріальних цінностей;

· кошти, отримані від приватизації державного майна.

Після зарахування суми валюти, яка надійшла, банк повинен не пізніше наступного дня сповістити про це власника рахунку. Протягом п’яти банківських днів обов’язковий продаж здійснюється за дорученнями клієнта уповноваженому банку. Якщо протягом указаного терміну доручення не надійшло, то на шостий робочий день обов’язковий 50-відсотковий продаж здійснюється уповноваженим банком у примусовому порядку. Уповноважений банк також самостійно протягом п’яти банківських днів здійснює продаж тих валютних надходжень на адресу резидента, які згідно з нормативними документами НБУ підлягають продажу в повному обсязі на міжбанківському валютному ринку України, а саме:

· валюти, отриманої резидентом на території України без індивідуальної ліцензії НБУ на використання готівкової ВКВ як засобу платежу на території України;

· валюти, купленої на міжбанківському валютному ринку України, для виконання зобов’язань у цій валюті перед нерезидентом, у разі, коли ці кошти повернулися назад від нерезидента.

Гривні, одержані від продажу валюти, мають бути зараховані на розрахунковий рахунок клієнта протягом двох робочих днів з моменту зарахування певних сум на баланс банку.Окрім обов’язкового продажу резидентами іноземної валюти, в разі потреби клієнти можуть і добровільно продавати (а банки, відповідно, купувати) ті кошти, які залишаються на валютних рахунках у розпорядженні їхніх власників. Уповноважені банки можуть продавати іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України за заявками клієнтів підприємницької діяльності, страхових і туристичних організацій, підприємств, які здійснюють продаж квитків на міжнародні пасажирські перевезення, підприємствам зв’язку і телекомунікацій, транспортним організаціям, державним патентним відомствам тощо.

Необхідними умовами для придбання клієнтами уповноважених банків іноземної валюти в Україні є:

· у відповідний спосіб оформлений контракт на імпорт товарів, робіт чи послуг;

· документи, що свідчать про правомірність переказування за кордон прибутку, отриманого іноземним інвестором від іноземних інвестицій в Україні;

· документи стосовно руху капіталу, проліцензійовані НБУ;

· документи, що свідчать про правомірність купівлі іноземної валюти для погашення і обслуговування резидентом кредиту, одержаного в іноземній валюті у встановленому порядку від нерезидента або в уповноваженому банку.

Продаж уповноваженими банками іноземної валюти здійснюється як за умови фактично здійсненого імпорту товарів, робіт і послуг, так і на умовах попередньої оплати (авансовий платіж). Можливий продаж іноземної валюти резидентам-посередникам, які здійснюють перерахування валютних коштів нерезидентам за реалізовані в Україні товари на підставі договорів комісії та консигнації. Продаж іноземної валюти уповноваженими банками України здійснюється тільки за наявності необхідного еквівалента в гривнях на поточному рахунку клієнта на момент подання заявки на купівлю іноземної валюти. Це має бути підтверджено платіжними документами, які свідчать про списання суми грошей у гривнях. Якщо на поточному рахунку клієнта немає коштів у гривнях, банк може надати короткостроковий кредит. Куплена клієнтом іноземна валюта має бути використана у повній відповідності з контрактом або іншими необхідними документами протягом п’яти банківських днів, інакше банк здійснить зворотну операцію.

Особливий порядок продажу уповноваженими банками іноземної валюти діє стосовно придбання її клієнтами:

· на операції з іноземною валютою згідно з індивідуальними ліцензіями НБУ;

· на придбання облігацій державних внутрішніх позик і відсотків за ними;

· для повернення інвестицій і прибутків, отриманих від них;

· для передання права вимоги боргів;

· на інші операції, що регламентуються окремими нормативними актами НБУ.

Придбання фізичними особами-резидентами іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України здійснюється:

· під відповідним способом оформлені угоди (контракти) і рахунки-фактури з юридичною особою-нерезидентом;

· для власного використання;

· тільки за наявності посередника — юридичної особи;

· у безготівковій формі;

· на суму не більше 8000 дол. США.

Фізична особа-резидент вступає у договірні відносини з нерезидентом тільки через посередника й укладає з останнім договір-доручення на здійснення від імені і за рахунок фізичної особи-резидента відповідних юридичних дій. Фізична особа-резидент переказує або вносить готівкою кошти у валюті України на рахунок посередника для купівлі на міжбанківському валютному ринку України іноземної валюти з метою розрахунків з нерезидентом. Посередник здійснює розрахунки з нерезидентом протягом не довше п’яти днів, інакше валюта продається. Заявки клієнтів на купівлю чи продаж безготівкової іноземної валюти разом з підтверджуючими документами надходять до операційного відділу банку, де вони перевіряються спеціалістами відділу на предмет відповідності всім тим вимогам і нормам, які були наведені вище. У разі позитивного рішення на заявках проставляються відмітки, і вони передаються до відділу конвертації валютного управління. Такі самі заявки від філій банку приймає відділ кореспондентських відносин валютного управління і після перевірки передає до відділу конвертації валют. Заявки, прийняті до 12.00 за київським часом, обслуговуються в той самий день.

Відділ конвертації валют (ділингу) складається з двох підрозділів — власне самого ділингу (фронт-офісу) та бек-офісу, тобто підрозділу, що оформляє всі укладені дилерами угоди. Саме бек-офіс спочатку зводить одержані заявки по всіх валютах, прораховує сальдо по кожній із них, виводить загальну суму клієнтського попиту повалютно і подає зведену інформацію начальнику відділу. Аналізуючи курси, що склалися на міжбанківському ринку, начальник відділу вирішує, як будуть виконуватися заявки клієнтів, і дає відповідні вказівки дилерам. Крім того, певна частка угод у разі потреби має здійснюватися з метою підтримання ліквідності банку по окремих валютах і також у діях дилерів.

На початку кожного дня торгівлі на міжбанківському валютному ринку України уповноважені банки отримують інформацію НБУ про офіційні курси валют. Після цього дилери банків за допомогою моніторів системи Рейтер та телефонів починають з’ясовувати курси купівлі-продажу окремих валют у різних інших банках. Якщо певний курс влаштовує якісь дві сторони, то та з них, котра ініціювала угоду (скажімо, купівлі валюти) надсилає телекс зі стандартними реквізитами, головними з яких є:

· код валюти;

· курс обміну;

· кількість валюти;

· тип угоди;

· дати валютування обох валют;

· номер кореспондентського рахунку банку (в цьому випадку банку-покупця у банку-продавця).

Банк-контрагент має надіслати телекс-підтвердження угоди в той самий день.

Укладені угоди дилери оформляють розпорядженнями на здійснення розрахунків (так званими «тікетами»). Усі розпорядження перевіряються і підписуються спочатку начальником відділу (старшим дилером), а потім особою, що має в банку право першого підпису. Після цього розпорядження отримує бек-офіс, котрий перевіряє всі реквізити угод і потім безпосередньо розподіляє їх між бухгалтерією (якщо банк повинен переказувати гривню) та відділом кореспондентських відносин (у разі переказування валюти).

Звичайно валютні угоди поділяються на «касові» і «строкові». Якщо куплена валюта має бути надана у розпорядження покупця в день укладання угоди (today — «TOD»), або на наступний день (tomorrow — «TOM»), то такі угоди називаються «овернайт» (overnight).

Угоди, які передбачають поставку валюти протягом двох робочих днів після їх укладання, іменуються угодами «спот» (spot). Ці два види угод об’єднуються поняттям «касові» валютні операції. За такий короткий період обмінний курс, як правило, не встигає значно змінитися, і ризик практично не виникає або зводиться до мінімуму. Інша справа, коли здійснюються строкові («форвардні») угоди, які передбачають обмін валют у заздалегідь установлені строки (як правило, від одного тижня до року і більше), але за курсом, зафіксованим у момент укладання угоди, тобто «сьогодні».

До строкових належать також угоди типу «своп», що являють собою комбінацію операцій «спот» і простого «форварда». Тобто операція «своп» — це одночасна купівля і продаж іноземної валюти на приблизно рівні суми за умови розрахунків за них на різні дати (купівля або продаж валюти на ближчу дату з одночасною контругодою на визначений строк у майбутньому).

Операції «своп» майже повністю усувають валютний ризик. І хоча валюта купується і продається одночасно за умови розрахунків на різні дати і теоретично можна говорити, що кожна з цих операцій є окремою, однак на практиці ринок використовує «своп» саме як базу для строкових угод.

«Форвардний» курс звичайно відрізняється від того курсу, що застосовується при угодах «спот». Курс «форвард» — це ціна, за якою дана валюта продається чи купується за умови поставки її на визначену дату в майбутньому.

При «форвардних» угодах можуть бути додаткові ризики, що вимагає більшої обережності, ніж при операціях «спот». Наприклад, «форвардний» курс є не просто прямим відбитком сильних і слабких позицій валют, він також враховує різницю процентних ставок, чим і пояснюються його часом різкіші коливання порівняно з курсом «спот». З іншого боку, ці недоліки повністю покриваються низкою переваг. Передусім це можливість покриття ризиків на ринку «форвардних операцій», що допомагає визначити вартість майбутніх активів і пасивів.

У міжнародній практиці при котируванні валют для «форвардних» угод звичайно вказують не повний «форвардний» курс, а лише різницю відносно курсу «спот» (дисконт або премію). Для визначення «форвардного» курсу її необхідно відповідно відняти або додати до курсу «спот». Розмір премії чи дисконту в перерахунку в річні проценти і буде відповідати різниці у процентних ставках за кредити на ринку євровалют. Вплив процентних ставок на валютний курс визначається тим, що для придбання необхідної валюти треба взяти позичку або зняти відповідну суму з банківського депозиту, заплативши або втративши в результаті цього проценти

2.
Аналіз операцій з торгівлі валютою в
«Райффайзен Банк Аваль»

2.1 Аналіз торгівлі іноземної валютою на міжбанківських ринках

Валютний ринок загалом (близько 80%) є позабіржовим, і лише 20% валютних операцій проводиться на організованих валютних біржах. Головні центри торгівлі — Лондон, Нью-Йорк, Токіо, Цюрих, Сингапур. Найбільшим є ринок в Лондонському Сіті, на долю якого припадає близько 480 млрд дол. США конверсійних операцій за рік. Обсяги торгівлі в Нью-Йорку оцінюються на рівні 220 млрд дол., у Токіо — 170 млрд дол., у Сингапурі — 90 млрд дол. Географічне розташування центрів у різних точках світу дозволяє проводити валютні операції протягом 24 год на добу, починаючи день у Токіо, далі переміщуючись у Європу і закінчуючи день у Нью-Йорку та Лос-Анджелесі в той час, коли знову відкриваються ринки на Далекому Сході.

Головними учасниками валютного ринку є банки, які здійснюють 50 — 70% всіх валютних операцій і тому називаються «особами, що формують ринок». Активну участь у торгівлі валютою беруть брокери, центральні банки країн, великі корпорації, інвестори, спекулянти, імпортери, експортери, туристи. Валютні операції, пов’язані з купівлею та продажем іноземної валюти, поділяються на касові (готівкові) та строкові. До касових операцій відносять угоди типу «овернайт» (overnight), коли куплена валюта має бути надана в розпорядження покупця в день укладання угоди або наступного дня, та угоди спот (spot), якими передбачається поставляння валюти через два робочі дні від дати угоди. Якщо період від дати укладання валютної угоди до дати проведення реального обміну валютами — дати валютування, становить понад два робочі дні, то операція називається строковою, або форвардною. Відповідно до умов проведення валютних операцій розрізняють два типи ринків: касовий (спотовий) ринок та строковий (форвардний) ринок. І касовою і строковою угодою передбачається фіксація певного валютного курсу в момент її укладення. Касові угоди укладаються за поточним ринковим курсом — так званим спот-курсом валюти, а тому часто й сам ринок таких контрактів називають спотовим. Валютний курс, за яким здійснюються контракти на ринку строкових угод, називається форвардним курсом, а ринок відповідно — форвардним.

Ліквідність валютного ринку вимірюється різницею в ціні купівлі і продажу валюти. Невелика різниця між курсами купівлі та продажу свідчить про високу ліквідність ринку, і навпаки, низька ліквідність супроводжується значною різницею в цінах. Здебільшого ліквідність спотового ринку вища за ліквідність форвардного.

ОПЕРАЦІЇ СПОТ:
Переважна більшість усіх валютних операцій здійснюється на умовах спот. Два робочі дні, що відводяться на спотову операцію, дозволяють перевести кошти в будь-яку країну і завершити оформлення угоди, незважаючи на різницю в часових поясах учасників торгівлі. Базою для проведення операцій спот слугують міжбанківські кореспондентські відносини. Процес здійснення валютних операцій складається з кількох етапів. На підготовчій стадії аналізується стан валютних ринків, виявляються тенденції зміни курсів різних валют, вивчаються причини таких змін та прогнозуються майбутні тенденції руху валютних курсів. Результати аналізу дають змогу визначити найефективніші напрямки проведення валютних операцій, тобто вибрати валюту й тип операції-купівля чи продаж. У великих банках аналіз стану валютних ринків здійснюють спеціалізовані відділи, до складу яких входять економісти-аналітики, фінансисти. Дилери, спираючись на надану інформацію та прогнози, обирають напрямки проведення валютних операцій. У менших за розмірами банках дилери самі виконують функції аналітиків та безпосередньо здійснюють операції. На другому етапі дилери за допомогою телекомунікаційних засобів ведуть переговори про купівлю-продаж валюти та укладають угоди.

Процедура укладання валютної угоди включає:

1) вибір валют, що будуть обмінюватися;

2) фіксацію курсу;

3) визначення суми угоди;

4) валютування перерахунку коштів;

5) вказування адрес доставляння валютних коштів. На заключному етапі перераховуються кошти, проводяться та документально підтверджуються операції за рахунками.

У процесі здійснення спотових операцій банк може мати на меті:

1)
забезпечення потреб клієнтів банку в іноземній валюті;

2)
переведення однієї валюти в іншу;

3)
проведення спекулятивних операцій.

Банки використовують операції спот для підтримання мінімальних робочих залишків на рахунках ностро в іноземних банках, а також для зменшення надлишків в одній валюті і покриття потреби в іншій валюті.

Незважаючи на короткий строк поставки іноземної валюти за операціями спот, контрагенти наражаються на валютний ризик і за такими угодами, хоча він і зведений до мінімуму. В умовах плаваючих валютних курсів та безперервної роботи світового валютного ринку курс однієї валюти щодо іншої може змінитися і за два робочі дні, тому повністю уникнути ризику не вдається. Як правило, форвардний курс валюти відрізняється від спотового, оскільки на валютні курси впливає ряд економічних факторів, котрі й призводять до зниження або росту форвардних курсів відносно курсу спот.

Форвардні валютні курси формуються під впливом таких основних чинників:

1) внутрішній попит і пропозиція;

2) паритет купівельної спроможності;

3) стан фондового та грошового ринків країни;

4) різниця в рівнях інфляції однієї країни щодо іншої;

5) торговельний і платіжний баланс;

6) політичні фактори;

7) втручання уряду країни шляхом:

• проведення операцій на відкритому ринку (купівля і продаж валюти);

• установлення нормативів резервування;

• регулювання облікової ставки центрального банку;

• створення морального клімату (риторичний метод впливу);

8) сприйняття або очікування майбутніх змін у рівнях валютних курсів.

Зазначені чинники, крім останнього, у підсумку формують рівень відсоткових ставок за валютами. Такий чинник як очікування може відчутно впливати на валютні курси незалежно від рівня відсоткових ставок, але протягом незначного проміжку часу. Особливо яскраво вплив цього чинника виявляється на валютних біржах. Міркування одного чи групи дилерів іноді призводять до виникнення ажіотажного попиту або пропозиції окремої валюти. Наприклад, якщо дилери продають фунти стерлінги, очікуючи зниження курсу, то пропозиція фунтів стерлінгів може значно перевищити попит.

Отже, створюється ажіотажна пропозиція при попиті, що відбиває реальні потреби, а не спекулятивні операції. Це призводить до дійсного зниження курсу фунтів стерлінгів. Такі ситуації виникають протягом коротких періодів, коли вплив решти чинників незначний, і не можуть реально позначитися на валютних курсах.Форвардні валютні курси не відображають очікування ринком майбутнього спот-курсу валюти, а залежать від різниці в рівнях відсоткових ставок валютами, що котируються. Рівні відсоткових ставок відбивають насамперед діючий та очікуваний рівні інфляції. Оскільки очікуваний рівень інфляції, на відміну від діючого, не можна розрахувати, а лише спрогнозувати, то й відсоткові ставки на майбутні періоди також прогнозуються. Форвардні валютні курси розраховуються на основі відсотковихставок.

Для європейських умов, коли котирування показує кількість валюти за один долар США, короткостроковий (до року) форвардний курс валюти до долара США Ф/Кв/$ можна розрахувати за формулою 2.1
. :

(2.1)

Де C / Kв/$
– спот-курс валюти до долара США; rв
– відсоткова ставка за даною валютою; r$
–відсоткова ставка за доларом США; t
– форвардний період у днях; Б
– база розрахунку у днях (360 чи 365).

Для розрахунку довгострокових форвардних курсів використовується формула 2.2.
:

(2. 2)

де n
– кількість років. Форвардний курс валюти може бути вищим або нижчим за курс спот залежно від того, яка з валют приносить вищий процентний дохід при інвестуванні. Зауважимо, що різниця між форвардним та спот-курсом залежить як від різниці в рівнях річних відсоткових ставок за валютами, так і від тривалості форвардного періоду. З подовженням строків різниця між спотовим та строковим валютними курсами зростатиме.За нормальних умов розвитку економіки, коли ринки не зазнають впливу грошово-кредитних чи політичних потрясінь, рівні відсоткових ставок можна вважати незалежними величинами, які відбивають реальний та очікуваний рівні інфляції. Форвардні валютні курси є похідними (залежними) величинами від відсоткових ставок. Отже, лише однакові темпи інфляції в обох країнах походження валют можуть на тривалий час стабілізувати валютний курс.

ВАЛЮТНІ ОПЕРАЦІЇ СВОП:
Валютні операції своп полягають в одночасному проведенні двох протилежних за змістом операцій: купівлі (продажу) валютних коштів на умовах спот та продажу (купівлі) на умовах форвард. Якщо продаж валюти проводиться на спотовому ринку і одночасно укладається угода про купівлю тієї самої валюти на форвардному ринку, то це валютна операція своп, що має назву репорт. Якщо ж ідеться про купівлю валюти на умовах спот у поєднанні з одночасним продажем на форварді, то відповідну операцію називають депорт. Валютні операції своп здебільшого здійснюються на міжбанківському ринку на строк до 6 місяців. Угоди укладаються між комерційними банками, між комерційними та центральними банками, між центральними банками країн. На базі використання валютних операцій своп функціонує багатостороння система взаємного обміну валют через Банк міжнародних розрахунків у Базелі. При проведенні валютних операцій своп форвардний валютний курс обчислюється на основі курсу спот та значень премій чи дисконтів за угодами на різні строки. Різниця між форвардним курсом певної валюти та курсом спот утворює премію або дисконт — так звані свопові пункти. Якщо форвардний курс валюти вищий за касовий, то це означає, що валюта на форварді котирується з премією (зміцнюється з часом). Така валюта називається преміальною і має нижчу процентну ставку. Знижка або дисконт означає протилежне, тобто валюта з часом стає дешевшою і називається дисконтною. З двох валют, що котируються, дисконтною буде валюта з вищою процентною ставкою. Значення премій та дисконтів на строк 1, 3, 6 місяців публікуються у фінансовій пресі. Маючи значення спот-курсу та свопових пунктів, можна обчислити форвардний курс.

2.2
Аналіз операцій з іноземною валютою в «Райффайзен Банк Аваль»

Купівля—продаж валюти

Райффайзен Банк Аваль згідно з заявками клієнтів здійснює купівлю-продаж іноземної валюти на Українському міжбанківському валютному ринку (УМВР). При цьому банк проводить постійну роботу пошуку на ринку індивідуального оптимального курсу для кожного клієнта. Гривневий еквівалент від продажу валюти, а також придбана на УМВР валюта зараховуються на рахунок клієнта у день здійснення операції.

Тарифи операції з купівлі — продажу валюти на МВРУ для клієнтів Центрального офісу Райффайзен Банку Аваль [19]

(Рис. 2.3)

Для великих сум є можливість встановлення індивідуальних умов щодо поповнення та часткового вилучення коштів з депозитних рахунків.

Райффайзен Банк Аваль пропонує фізичним особам послуги з придбання та продажу готівкових валют. Валютообмінні операції можна здійснити в будь-якому відділенні Райффайзен Банку Аваль. Курси купівлі-продажу кожне регіональне відділення встановлює самостійно на дату здійснення операції, виходячи з ситуації на ринку відповідного регіону.

Також банк проводить конверсійні операції з парами валют долар/євро та євро/долар.

Конверсія цих валют здійснюється за крос-курсом, що визначається як співвідношення офіційного курсу НБУ однієї іноземної валюти до курсу іншої на поточну дату.

Комісія за здійснення конверсійної операції складає 2 проц. від суми валюти, що надається та може бути сплачена за бажанням клієнта як в іноземній, так і в національній валюті за курсом НБУ на день здійснення конверсії.

Курси іноземних валют в ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» станом на 10.07.2009

(Рис.2.4)

Новими видами валютних операцій, які починають освоюватись комерційними банками України для зменшення валютних ризиків та їх хеджування, є раніше заборонені українським законодавством операції з валютними деривативами – похідними цінними паперами :

- форвардні контракти на покупку та продаж валюти;

- ф’ючерсні контракти на покупку та продаж валюти;

- опціонні контракти на продаж та покупку валюти;

- своп –контракти на продаж та покупку валюти.

Діюче на даний час «Положення про порядок та умови торгівлі іноземною валютою» [5, С.13 – 18 ] встановлює наступний порядок та умови торгівлі іноземною валютою на міжбанківському валютному ринку України та на міжнародних валютних ринках:

1. Уповноважені банки мають право здійснювати власні операції за гривні в межах установлених лімітів (нормативних значень) відкритої валютної позиції, у тому числі купувати іноземну валюту без наявності зобов'язань у цій валюті.

2. Уповноважені банки мають право здійснювати операції з обміну іноземної валюти за кошти, що їм належать, у тому числі з обміну іноземної валюти без наявності зобов'язань в іноземній валюті, що придбавається, у межах установлених лімітів (нормативних значень) відкритої валютної позиції.

3. Суб'єкти ринку зобов'язані здійснювати торгівлю іноземною валютою на умовах "тод", "том" або "спот", крім особливо обумовлених випадків виконання форвардних валютних контрактів.

4. Уповноважені банки мають право здійснювати валютні операції на умовах "форвард" для хеджування ризиків зміни курсу іноземної валюти щодо іншої іноземної валюти за умови, що обидві валюти є іноземними валютами 1-ї групи Класифікатора.

Ці операції здійснюються в межах лімітів відкритої валютної позиції уповноваженого банку.

5. Уповноважені банки мають право на міжбанківському валютному ринку України здійснювати валютні операції за гривні з іноземною валютою 1-ї групи Класифікатора на умовах "форвард" для хеджування ризиків зміни курсу іноземної валюти щодо гривні.

Ці операції здійснюються в межах лімітів відкритої валютної позиції уповноваженого банку за умови, що довга (коротка) позиція банку за такими операціями становить не більше 10 % регулятивного капіталу банку.

Валютні операції, зазначені в пунктах 23 і 24 цього розділу, виконуються в строк, що не перевищує один календарний рік.

6. Суб'єкти ринку не мають права проводити операції з валютними деривативами.

7. Суб'єкти ринку не мають права здійснювати обмін іноземної валюти 1-ї групи Класифікатора на іноземну валюту 3-ї групи Класифікатора [13,С 13 – 15 ].

Наведені діючі обмеження є тимчасовими, оскільки згідно статті 47 (Банківські операції) Закону України «Про банки та банківську діяльність» [2, С. – 5-7 ], за умови отримання письмового дозволу Національного банку України банки мають право здійснювати такі валютні операції за дорученням клієнтів або від свого імені.

Банки мають можливість зупинити вибір на альтернативній стратегії – максимізації прибутку. Якщо банк обрав стратегію максимізації прибутку, виникає потреба оцінити валютний ризик і можливі наслідки прийнятих управлінських рішень. Залежність між величиною прибутків (збитків), одержаних у результаті утримання банком відкритої валютної позиції, та змінами валютних курсів на ринку описується аналітичною моделлю [19]:

(2.5)

де – прибуток (збиток), отриманий від переоцінювання валютних

коштів у зв'язку зі зміною валютного курсу;

VP – валютна позиція банку;

s_p
, s – прогнозований і поточний валютний курс відповідно.

Особливістю моделі є наявність чинника невизначеності, пов'язаного з прогнозами очікуваних значень валютного курсу (s_p
). Прогнози справджуються з певною ймовірністю, тому запровадження в модель ймовірнісних характеристик (ймовірність того, що валютний курс досягне прогнозованого значення) дає змогу проводити поглиблений аналіз, порівнюючи кілька сценаріїв. У такому разі отримують два показники: імовірність настання події та суму можливих втрат, яка з нею кореспондується. Одним із прийомів, що широко використовується банками у процесі управління валютними позиціями, є проведення конверсійних операцій. Наднормативний розмір позиції за певною валютою може бути зменшений її обміном на іншу валюту, за якою розмір позиції був нижчий за норматив. Це дає змогу увідповіднювати валютні позиції до встановлених вимог без здійснення операцій з базовою валютою. Зазвичай банки вдаються до конверсії валюти, курс якої знижується, у надійнішу та стабільнішу валюту. Наприклад, якщо очікується зростання курсу долара США щодо євро, то має сенс швидкий обмін вільних грошових коштів у євро на долари. Однак конверсійні операції майже не впливають на розмір загальної валютної позиції банку, прийнятої в Україні, і тому не можуть бути використані для її регулювання. Після суттєвого провалу валютного менеджменту банку у 2007 році та значними нанесеними збитками за рахунок валютообмінних операцій, у 2008 році ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» зайняв стратегічно нейтральну балансову валютну позицію, значно знизивши рівень валютного ризику та перемістивши акцент на розвиток обсягів операцій в євро і зниження відносного обсягу операцій в доларах США.Останні різкі коливання курсу долара США та євро в бік зростання курсу іноземних валют до національної валюти України (кінець вересня – початок жовтня 2008 року) показали хибність прогнозного валютного менеджменту в ВАТ «Райффайзен Банк Аваль». Таким чином, ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» без застосування нових позабалансових інструментів валютного хеджування ризиків зміни курсів за допомогою описаних вище валютних деривативів буде наражатися на великий рівень втрат від коливань валютних курсів.

3. Проблеми та шляхи розвитку торгівлі іноземної валюти

В Україні, де характеру стратегічних напрямів набули антиінфляційна політика, мінімізація бюджетного дефіциту та стабілізація валютного курсу, спостерігається тривалий економічний спад та розпад тих складових економічної системи, що не входять до зазначених напрямів, насамперед власне виробничого комплексу. Стабілізаційна стратегія у перехідних економіках була успішною передусім у країнах, де держава залишила за собою роль головного реформатора або повернула її (Польща, Угорщина, Чехія, Китай), координуючи та контролюючи процеси економічної трансформації.

Можна визначити причину надмірної тривалості трансформаційної кризи в Україні. Вона полягає у тому, що в економічній стратегії держави останніх років об'єктом виступали економічні показники, а не конкретні економічні суб'єкти. Це призвело до постійного погіршення становища підприємств, перешкодило створенню нових ефективних приватних власників. Отже, стратегія економічної стабілізації реалізовувалася без попереднього забезпечення суб'єктної бази цієї стратегії.

Політика економічної лібералізації та "шокової терапії" становить значну небезпеку для приватних економічних суб'єктів, хоча і встановлює видиму безпеку держави: низькі рівні інфляції, дефіцитів бюджету та платіжного балансу. Як засвідчив досвід перехідних економік, ці показники економічної безпеки держави при збереженні несприятливої для розвитку національного виробництва економічної політики є нетривкими.

Виходячи з динамічності структури економічної стратегії, необхідною є вимога щодо її послідовності. Адже у нестабільній економіці відбуваються постійні зміни стану економічної системи, макроекономічних показників, що враховуються при розробці економічних стратегій різних рівнів. Радикально, особливо у перехідних економіках, змінюється інституційна структура, у тому числі - структура органів державної влади. Таким чином, через трансформації, що відбуваються з суб'єктами та об'єктами економічної стратегії, постійно мають змінюватися її напрями, завдання та пріоритети, а також стратегічна мета. Найбільший успіх у процесі стабілізації мали країни, що здійснювали послідовну економічну стратегію, кожний з етапів якої спирався на досягнення попереднього та формував передумови переходу до наступного. За умов нестабільності ринкова економіка виявляє тенденцію до збільшення стихійних неконструктивних явищ і водночас не чинить опір державному впливу. Тому за найефективнішу можна вважати стратегію, за якої здійснюється активне державне втручання на ранніх стадіях розбудови ринку з поступовим наданням частини управлінських функцій приватним економічним суб'єктам у міру їхньої готовності до цього.

Слід зазначити, що у певний короткий проміжок часу економічна стратегія держави може становити загрозу для економічних суб'єктів. Вона відіграватиме стимулюючу роль. Найяскравіший приклад - стратегія "шокової терапії". Однак у країнах, де вона мала успіх, її часові рамки були жорстко обмежені. Критичним чинником стало й економічне підгрунтя, на якому вона здійснювалася. Отже, можна констатувати, що такий тип стабілізаційної стратегії результативний, якщо він застосовується за наявності значної інфляції попиту та припиняється відразу після досягнення стабілізуючого ефекту. Можна згадати також лібералізацію зовнішньої торгівлі, що призводить до зростання конкурентного тиску. Це, у свою чергу, загрожує безпеці національних виробників. Будучи застосованою після проведення структурної перебудови та на базі активної промислової політики, така лібералізація мала б успіх. Проте реалізована без належної підготовки, вона може пригнічувати національне виробництво. Тому актуальним є питання щодо необхідності вчасної відмови від заходів економічної політики, що вже виконали своє призначення та перетворилися на дестабілізуючі чинники. Це стосується важелів грошово-кредитної, курсової, бюджетно-податкової політики, регулювання цін, наявності державного капіталу в певних галузях тощо. Для визначення дійсної ролі цих чинників у стабілізаційному процесі необхідний постійний моніторинг їхнього впливу на економічну безпеку держави.

Новітня економічна історія України може слугувати яскравим прикладом еклектичного застосування різних інструментів економічної політики, спроб використання важелів ринкового регулювання за умов ринкової недостатності, намагань некритичного застосування окремих заходів, "випробуваних" зарубіжним досвідом, у відриві від загального стратегічного контексту. Наслідками стали дезінтеграція економічної системи, збільшення антагоністичних суперечностей, порушення процесу суспільного відтворення. Застосування заходів економічної політики, не адекватних станові економічної системи, є серйозною загрозою економічній безпеці України.

Спільним елементом успішних економічних стратегій у нестабільних економічних системах є опора їх на чіткі інституційні структури реалізації економічної влади від мікро- до макрорівня. Саме наявність таких структур, до яких входять інститути державної влади, координації інтересів на мікрорівні, зв'язку мікро- та макрорівня, механізми включення до міжнародних суспільних відносин, є визначальним чинником ефективності економічної стратегії. Інституційна база також виступає основою економічної безпеки, забезпечуючи розподіл стратегічних функцій між мікро- та макрорівнем і визначаючи оптимальну для даних умов масу економічної влади у суспільстві.

Характерною особливістю ролі та місця держави у нестабільних економічних системах є необхідність постійного доведення легітимності її існування та політики. Тому особливого значення набуває консолідація інтересів найвпливовіших суб'єктів економічної влади через розподіл вигод, отриманих завдяки економічному зростанню.

Встановлення партнерських відносин держави і бізнесу, прозорість економічної політики, значна увага, що приділялася розвитку людського капіталу і соціальної сфери, повинні стати важливими чинниками стабілізації національних економік, концентрації інтересів різних рівнів на економічній стабільності й зростанні.

Враховуючи досвід країн Європейського Союзу, пропонуються такі альтернативні варіанти вирішення окреслених проблем:

1. Повний перегляд правил валютного контролю, скасування будь-яких валютних обмежень та перетворення гривні у тверду світову валюту. Цей варіант, на перший погляд, виглядає не надто реалістичним у найближчійперспективі, але його варто розглядати як стратегічну мету розвитку валютного регулювання в Україні. Такий підхід цілком відповідає практиці й досвіду країн ЄС, за умов якого контролю підлягають не розрахунки в іноземній валюті, як такі, а самі зовнішньоекономічні операції. Це також передбачає зміцнення української валюти до рівня світових валют.

2. Поступове внесення змін до валютного регулювання України шляхом прийняття закону про валютний контроль, яким, зокрема, передбачити вирішення окреслених в звіті проблем. Крім того, прийняття такого законодавчого акту потребуватиме внесення змін до чинних підзаконних актів а саме до правил і процедур, що встановлює НБУ. Це є реалістичним варіантом вирішення проблем валютного контролю, зокрема, з огляду на те, що вже існує відповідний законопроект. Цей законопроект, звісно, вимагатиме доопрацювання, і, в цьому контексті, Європейська Бізнес Асоціація – як представник міжнародного бізнесу, може виступити в ролі експерта.

3. Еволюційний розвиток валютного контролю шляхом внесення змін до регуляторних документів НБУ.

Такий підхід є не досить ефективним, оскільки сам регулятор, яким є НБУ, є досить консервативним органом щодо зміни чинних правил.

Реформа норм валютного регулювання (контролю) в Україні дуже запізнюється. Багато стимулюючих трансакцій, які в іншому разі були б можливі в Україні, зараз просто не можуть виконуватися завдяки недосконалому валютному регулюванню.

Українське економічне зростання впродовж останніх кількох років відбувалося в значній мірі завдяки експорту. Ризики обміну гривні на іноземну валюту, наприклад, євро, американські долари чи російські рублі, є головними ризиками для українського чи іноземного підприємства, яке здійснює експорт з України. Однак, на відміну від законодавств більш розвинутих країн чи навіть великої кількості законодавств країн, що розвиваються, в Україні не можна хеджувати такі ризики за допомогою таких розвинутих фінансових продуктів, як валютні деривативи. Єдиною та головною причиною того, що ці інструменти не застосовуються в Україні, є те, що чинні норми валютного регулювання, які просто унеможливлюють використання таких інструментів і, доки новий Закон про валютний контроль та валютне регулювання не буде прийнятий, існуюча ситуація навряд чи зміниться.

Для покращення цієї ситуації пропонуються такі заходи, як «шокова терапія»,для цього важливо поставити чіткі цілі, враховуючи специфіку економіки держави, необхідно щоб суб’єкти та об’єкти були достатньо розвинуті. Стабілізацію необхідно проводити з мікро- до макрорівней. Також пропонується внесення змін до регуляторних документів НБУ та поступово змінити державне валютне регулювання, та як одна за маловірогідних рішень є вихід української гривні на міжнародний ринок.

Висновки

Судячи з динаміки курсу гривні по відношенню до долара США на міжбанківському валютному ринку України у 2007-2009 рр., грн./дол..США

він засвідчує тенденцію до різкого падіння курсу гривні на міжбанківському валютному ринку України починаючи з жовтня 2008 р. До того часу у 2007 р. купівля долара коливалась в межах 500,01 грн. за 100 дол. США до 506,11 грн., а продаж – від 501,00 до 508,10 грн.. До жовтня 2008 р. гривня зміцніла і на 01.08.08р. 100 дол. США на міжбанківському ринку купували за 462,13 грн. , а продавали – за 463,37 грн.. Вже з жовтня 2008 р. курс гривні пішов на спад і в 2009 р. він перевищував 800 грн. за 100 дол. США, досягнувши піку падіння у вересні. Починаючи з вересня і до кінця 2009 р. гривня зміцніла (на 27.12.2009 р. купівля становила 798,09 грн., а продаж 799,46 грн. за 100 дол. США) [8,С. 13-18 ]. Оскільки готівковий курс гривні безпосередньо пов’язаний із курсом на міжбанківському ринку, то падіння курсу гривні на міжбанку призвело до девальвації гривні на безготівковому ринку, яке сягало навіть 1000 грн. за 100 дол. США і вище. Зазначені тенденції потребували та потребують втручання НБУ на безготівковий валютний ринок. Від початку дестабілізації на міжбанківському валютному ринку НБУ було вжито ряд заходів, щодо покращення ситуації. Постановою Правлiння НБУ вiд 2 червня 2008 року N153 було внесено змiни до Положення "Про порядок та умови торгiвлi iноземною валютою”. Цими змiнами передбачалось, що суб'єкт ринку (банк) власнi операцiї з купiвлi та/або продажу iноземної валюти, а також операцiї за заявами клiєнтiв зобов'язаний здiйснювати виключно з iншими суб'єктами ринку або НБУ на прямому мiжбанкiвському валютному ринку пiд час функцiонування Системи пiдтвердження угод. При цьому, банк зобов'язаний виставити на купiвлю та/або продаж iноземну валюту виключно в сумi та за курсом, що визначенi клiєнтом у його заявi або дорученнi.

На погляд більшості банкирів ці нові правила не враховують цiлу низку особливостей валютного дилингу: малi заявки, купiвля/продаж валют, вiдмiнних вiд долара США, та iншi, якi традицiйно закривалися банками за рахунок внутрiшнiх операцiй. Неврахування цих особливостей може повнiстю паралiзувати мiжбанкiвський ринок та зробити його непередбачуваним та неконтрольованим. Важливе значення для регулювання валютного ринку мала і Постанова Правління НБУ від 18 грудня 2008 р. №435 «Про функціонування безготівкового міжбанківського валютного ринку України».Дана постанова встановила час, протягом якого банки зобов’язані здійснювати валютні операції зі своїми клієнтами (з 10 до 14 години за київським часом) та з іншими банками ( з 14 до 16 години).

Також, постанова дозволяє банкам здійснювати між собою операції за узгодженим курсом. Хоча і ставить одну умову - у разі перевищення встановленого ліміту валютної позиції зобов'язаний продати таке перевищення не пізніше наступного банківського дня, а у разі неможливості продати зазначену іноземну валюту клієнтам чи іншим банкам банк зобов'язаний продати її Національному банку України за офіційним курсом.

Досі банки намагалися задовольняти зустрічні заявки на купівлю/продаж валюти серед своїх клієнтів, і виходили на ринок із частиною заявок, що залишилася. Дане правило було змінено Постановою № 435 на такі умови:

• Банки повинні виходити на ринок із заявками на купівлю/продаж іноземної валюти в сумі й за курсом, встановленими клієнтом.

• Якщо заявка клієнта не була виконана протягом торговельної сесії за курсом, встановленим клієнтом, її виконання переноситься на наступний день;

• Національний Банк повинен повідомляти учасників ринку індикативний курс своєї інтервенції. З 20.11.2009 р. набула чинності постанова Національного банку №538,[4 С.13-16] згідно з якою банкам забороняється змінювати курси купівлі-продажу іноземних валют протягом робочого (операційного) дня. Крім того, банківський регулятор обмежив суму продажу валюти в одні руки - 10 тис. дол. США на добу. В постанові було закріплено право встановлювати курс лише голові правління банку. Таке нововведення, на думку банкірів, змушуватиме банкірів підвищувати спред між курсами покупки і продажу валюти, щоб уникнути ризиків, які можуть виникати протягом робочого дня. Це може призвести знов до зростання курсу долару США. Також, це може призвести до виникнення так званого «чорного ринку».

Є заходи щодо поліпшення операцій з валютою:

1)
Тотожним до попереднього інструменту можу стати встановлення граничного продажу іноземної валюти імпортерам (лише при ліцензії НБУ). В деяких країнах імпортер зобов’язаний внести в банк для отримання ліцензії певну суму національної валюти для одержання ліцензії центрального банку.

2)
Для зменшення спекуляцій на міжбанківському валютному ринку України необхідно збільшити перелік документів для отримання ліцензії на здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку. Валютні інтервенції потрібно проводити за методологією МВФ. Різниця між курсом відсікання та максимальним значенням має становити 0,1-0,2 %.

3)
Посилення контролю за операціями купівлі-продажу іноземної валюти, встановлення першочергового порядку продажу іноземної валюти для погашення кредитної заборгованості та закупівлі товарів критичного імпорту. Уряду необхідно затвердити перелік таких товарів;

4)
Потрібно встановити маржу на купівлю продаж валюти не тільки на готівковому ринку, а й на міжбанківському ринку на рівні 2-3%, що дасть можливість більше прив’язати міжбанківський курс гривні до офіційного курсу НБУ.

Отже, під час фінансової кризи на міжбанківському валютному ринку України почали спостерігатись негативні тенденції, що призвело до виникнення необхідності застосування державного регулювання цього ринку. НБУ регулював міжбанківський валютний ринок за допомогою змін в законодавстві та проведенні валютних інтервенцій. У зв’язку зі зменшенням джерел для проведення інтервенцій потрібно шукати нові інструменти для регулювання цього ринку.

валютний ринок банк торгівля

Список використаної літератури

1. Закон України “Про банки і банківську діяльність” від 7 грудня 2000 р. № 2121-III.

2. Закон України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23.09.94 р. № 185/94-ВР.

3. Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання i валютного контролю» від 19.02.93 р. № 15-93

4. Порядок застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства (наказ ДПА України від 04.10.99 р. № 542)

5. Постанова Правління Нацбанку України від 08.02.2000 р. № 49 «Про затвердження Положення про валютний контроль»

6. Правила здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України затверджені Постановою Правління НБУ від 18.03.99 N 127.

7. Проект Закону України , Про валютне регулювання” № 921 від 23.05.97.

8. Бюлетень Національного банку України. -2004.-№1.-С.42-47.

9. Постанова Правління НБУ «Про запровадження Національним банком України валютних аукціонів» від 29 грудня 2008 р. № 469

10. Постанова Правління НБУ Про функціонування безготівкового міжбанківського валютного ринку України від 18 грудня 2008 року N 435

11. Постанова Правління НБУ «Про затвердження нормативно-правових актів Національного банку України (Правила, п.4)» від 10 серпня 2005 р. N 281Валютне регулювання: зарубіжний досвід та пропозиції щодо України. К.: Українсько-європейський консультативний центр, 2002 рік.

12. Кравченко Л. Особливості відповідальності уповноважених банків за порушення валютного законодавства // Право України. -2003.- №2.

13.Лапенко Т. Особливості контролю за дотриманням вимог Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» при здійсненні суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності експортно-імпортних операцій //Вісник податкової служби України. -2003. -№9.

14. Міжбанківський валютний ринок України: практичні правові аспекти // Вісник НБУ. -2001. -№7.

15. Ющенко В., Міщенко В. Валютне регулювання. К.:”Знання”,1999р. -359 с.

16. Янушевич Я. Валютний контроль в Україні //Вісник податкової служби України. -2003. -№9.

Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19 лютого 1993 року (зі змінами від 23 лютого 2006 року).

17. www.bank.gov.ua

18. www.cbr.ru

19. www.indexbank.ua

Додаток

Середньозважений курс на міжбанківському валютному ринку України грн. за 100 доларів США