Механізми лізингового кредиту в Україні

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………..3

РОЗДІЛ 1. Теоретичні засади лізингового кредиту.……………………………5

1.1. Теоретичні погляди та еволюція лізингового кредиту...……………….5

1.2. Поняття лізингового кредиту, його функції та види..………………….8

1.3. Види лізингового кредиту та форми лізингових угод...………………11

1.4. Конкурентні переваги лізингового кредиту…..……………………….16

РОЗДІЛ 2. Механізм застосування лізингового кредиту в Україні..22

2.1. Лізингове кредитування в Україні ...…………………………………...22

2.2. Лізингові компанії, як основні суб’єкти надання лізингового кредиту…………………………………………………………...………………29

РОЗДІЛ 3. Напрями вдосконалення механізму лізингового кредитування в Україні...…………………………………………………………….……………36

3.1. Вдосконалення нормативно-правової бази щодо лізингу...…………..36

3.1. Вдосконалення інформаційної бази щодо лізингу……………………..41

ВИСНОВКИ.……………………………………………………………………..46СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…........……………………………….48

ДОДАТКИ

Актуальність теми. Зовнішня економічна політика України зорієнтована нині на побудову соціально-орієнтованої ринкової економіки та інтеграцію нашої країни у світовий економічний простір. Проте без забезпечення інноваційного шляху розвитку, створення потужної матеріально-технічної бази, застосування сучасних енергозберігаючих систем і прогресивних технологій досягти поставленої мети не можливо. Насамперед, це стосується однієї з найважливіших сфер економічної діяльності – сільського господарства, де склалася катастрофічна ситуація щодо технічного оснащення господарських структур основними засобами, їх складу та кількісних характеристик. Рівень забезпечення сільськогосподарських підприємств основними видами техніки становить від половини до двох третин загальної потреби.

У цих складних умовах важливу роль має відігравати лізинг, який покликаний створити сприйнятливі умови для впровадження, ефективного використання сучасної прогресивної техніки і технології, поповнення й оновлення наявного парку машин і механізмів господарств.

Звичайно лізингові операції розглядаються як варіант довгострокової оренди. Однак, якщо оренда передбачає у кінцевому підсумку повернення орендованого майна своєму юридичному власнику або збереження за ним права власності на дане майно, то при деяких формах лізингу по закінченню договору можливий перехід права власності від орендодавця до орендаря. У таких випадках лізингова угода нагадує продаж у розстрочку з тією лише різницею, що власники змінюються не на початку, а наприкінці терміну угоди. Отже, лізинг - це зручна форма фінансування споживача.

Вагомий вклад у вивченні та дослідженні лізингового кредиту внесли такі зарубіжні і вітчизняні учені-економісти: А.М. Абашина, В.Д. Базилевич, Г.І. Купалова, В.Г. Андрійчук, Л.Н. Братнікова, Н.М, Внукова, В.Д. Газман, П.І. Гайдуцький, О.Ф. Гриценко, М.Я. Дем'яненко, М.І. Кісіль, М.Г. Лобас, В.Л. Осецький, Г.М. Підлісецький, Л.Н. Прилуцький, П.Т. Саблук, Р.П. Саблук, І.К. Тальє, А.М. Гурило,, Є.В. Хабатова, Г.В. Черевко та інші.

Метою даної роботи є розгляд економічних та організаційно-правових засад лізингу, починаючи з визна­чення його економічної суті, розгляд окремих видів, меха­нізму лізингових операцій, структури та змісту договору лізингу і закінчуючи описом основних етапів та економіч­них основ лізингових угод.

Відповідно до цієї мети були поставлені і розв'язувалися такі завдання:

визначення соціально-економічної сутності, основних форм, видів і принципів лізингу;

аналіз і комплексна оцінка стану та основних тенденцій розвитку лізингу в сільському господарстві;

виявлення факторів впливу на розвиток лізингу;

дослідження соціально-психологічних аспектів здійснення лізингових операцій підприємствами;

визначення основних напрямів підвищення ролі лізингу в технічному забезпеченні підприємств і розробка рекомендацій щодо їх практичної реалізації.

Об’єктом дослідження виступали процеси здійснення лізингових операцій підприємствами, лізинговими компаніями, виробниками обладнання і техніки України.

Предметом дослідження виступали проблеми лізингової діяльності щодо технічного переоснащення підприємств різних форм власності в Україні, на прикладі сільськогосподарських підприємств.

Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновку, списку використаних джерел та додатків.

РОЗДІЛ 1. Теоретичні засади лізингового кредиту

Теоретичні погляди та еволюція лізингового кредиту

Як свідчать документи, лізинг був відомий людині ще з прадавніх часів. Дійсно, ідея лізингу зовсім не нова, хоча терміну "лізинг" (lease) як такого ще не існувало. Розкриття сутності лізингової угоди бере свій поча­ток ще за далеких часів Арістотеля (384/383 — 322 рр. до н.е.). Саме йому належить назва одного з трактатів в "Риториці": "Багатство полягає в кори­стуванні, а не в праві власності". Іншими словами, не обов’язково для от­римання доходу мати у власності будь-яке майно, потрібно лише мати право користуватися ним і в результаті цього отримувати доход.

Англійський історик Т. Кларк виявив декілька положень про лізинг в Законах Хаммурапі, прийнятих між 1775-1750 рр. до н.е. Група статей, що торкалися власності — найбільша в збірці. Статті грунтовно розглядали всі випадки оренди і норми орендної плати, умови застави майна.

Інші стародавні цивілізації, включаючи греків, римлян, єгиптян, вва­жали оренду привабливим, доступним, а часом і єдино можливим засобом придбання устаткування, землі та худоби.

В середьовіччя орендна діяльність була дещо обмежена. В оренду зда­валися в основному сільськогосподарське знаряддя та коні.

В 1572 році у Великобританії був прийнятий законодавчий акт, який дозволяв використовувати тільки дійсний, а не удаваний лізинг, тобто за­конними визнавалися орендні договори, підписані на розумних засадах.

На початку ХХ сторіччя у Великобританії в зв’язку з розвитком про­мисловості, збільшенням виробництва різних видів устаткування зросла кількість товарів, що здавалися в лізинг. Особливу роль в цьому зіграв роз­виток залізничного транспорту та кам’яновугільної промисловості [27, 32-34].

Власники ком’яновугільних копалень спочатку купували вагони для перевезення вугілля, однак скоро стала очевидною невигідність та немож­ливість такого фінансування. Видобуток вугілля збільшувався, відкривалися нові шахти, потрібна була все більша кількість вагонів. Цілком слушно, що невеликі підприємства вирішили скористатися цією ситуацією для вигідного вкладення капіталу. Вони купували вагони для вугілля і здавали їх в оренду (лізинг) залізничним компаніям. З’явилися компанії, єдиною метою яких був лізинг потягів та залізничних вагонів. При укладанні договорів вони стали включати в нього право на купівлю (опціон), яке надавалося користувачеві після закінчення строку лізингу. Однією з причин появи такої умови було те, що користувачі значно аку­ратніше та дбайливіше поводилися з вагонами, якщо існувала перспектива їх подальшого придбання у власність. Такі угоди отримали назву договорів оренди-продажу. Подальший розвиток лізингу та оренди-продажу призвів до необхідності розмежування договорів лізингу та оренди-продажу.

На початку ХХ сторіччя багато залізничних компаній збагнули, що зростаюча кількість вантажовідправників не бажає здійснювати довгостро­кове управління чи монопольне використання вагонів, що передбачало на­дання устаткування в трастове (на засадах довіри) користування. Замість цього вони вимагали лише короткострокового його використання. Трасти почали пропонувати контракти з більш коротким строком дії. Після закінчення контракту вагони мали повернутися орендодавцю, який зберігав за собою право власності. Такі договори поклали початок опе­ративного лізингу.

Після Другої світової війни став швидко нарощувати масштаби лізинговий бізнес, пов’язаний з транспортними засобами.

Однак справжня революція в орендних відносинах відбулася в Америці на початку 50-х років нашого сторіччя. В оренду стали масово здаватися засоби виробництва: технологічне устаткування, машини та механізми, судна, літаки тощо. Уряд США, оцінивши це явище, оперативно розробив і реалізував державну програму його стимулювання [29, 23-25].

Лізинг в його сучасному розумінні бере свій початок у практиці північноамериканських промислових корпорацій і банків початку XX століття. Вже наприкінці XX століття в США лізингові операції в промисловості, на транспорті та в галузі зв’язку були поставлені на регулярну ділову основу, хоча система лізингового кредитування купівель спочатку застосовувалася лише для незначних за обсягом і характером контрактів. Після компанії «Bell Telefon Company», (в 1877 році вона прийняла рішення не продавати свої телефонні апарати, а здавати їх в оренду. На відміну від звичайного продажу, це дозволяло їй захистити своє монопольне право на використання ноу-хау), яка першою здійснила лізингові операції і за короткий час зуміла створити найбільшу в світі телефонну мережу, лізинг взяли на озброєння як важливий елемент ринкової політики інші фірми, що дало їм змогу вижити під час затяжних економічних криз [7, с.75]. Поступово уряди держав, оцінивши це явище, оперативно розробляють і реалізовують державну програму його стимулювання.

Початок розвитку лізингових операцій на вітчизняному внутрінньому ринку можна визначити серединою 1989 року в зв’язку з переведенням підприємств на орендні форми господарювання. Помітним явищем в становленні початкових правил застосування лізингу стали Основи законодавства Союзу РСР та союзних республік про оренду від 23 листопада 1989 року № 810-1 та лист Держбанку СРСР від 16 лютого 1990 року №270 "Про план рахунків бухгалтерського обліку", в якому був поданий порядок відображення лізингу в бухгалтерському обліку. Розвиток мережі комерційних банків сприяв впровадженню лізингових операцій в банківську практику.

Оцінюючи лізинговий ринок країн СНД, який поки що лише формується, не можна не відмітити його складність, помножену на економічні труднощі, що все більше і більше поглиблюються і здатні привести у відчай навіть найбільших ентузіастів цього молодого у нас виду підприємництва. Проте, очевидно, якщо ми бажаємо встигнути на "потяг світової економіки", необхідна важка та кваліфікована праця [29, ст. 26].

Спеціалісти, що займаються лізинговими операціями, повинні володіти глибокими знаннями в області комерції, організації кредитування, ринку (фондів, лімітів) нового і уживаного устаткування, технології виробництва, бухгалтерського обліку, інспектування юридичної служби, страхування майна.

Більш детально про ситуацію з розвитком лізингової практики в Україні та її перспективи йтиметься нижче.

1.2. Поняття лізингового кредиту та його функції

Серед орендних операцій найбільше поширення в міжнародній торговій практиці одержали лізингові операції. Цікавлять лізингові операції й українських підприємців. Правда, в Україні процес становлення лізингу знаходиться в початковій стадії, але активно розвивається. Тому знання теоретичних основ лізингу в зовнішньоекономічній діяльності, техніки його організації має важливе значення для майбутніх вітчизняних спеціалістів і практиків сфери ЗЕД. Що стосується суті лізингу, треба відзначити, що єдиної думки відносно даного явища поки що нема. Взагалі розглядають лізинг з 2-х точок зору: економічної та правової. З економічного погляду, лізинг є альтернативою традиційному банківському кредитуванню. Звідси, розглядаємо лізинг як передачу майна в тимчасове користування на умовах строковості, повернення, платності та цільового характеру використання. А отже це дає нам підстави стверджувати, що з цієї точки зору, лізинг – це форма кредиту, яка надається лізингодавцем лізингоодержувачу у формі майна, що передано в користування , або форма інвестування в економіку, альтернативна банківській позиці [30, ст. 15-16].

Правова точка зору виявляє себе саме у законодавчій базі операцій по лізинговому кредиту. В Україні дані відносини регулюються законом „Про фінансовий лізинг” від 11.12.2003 [6, 1], в якому говориться, що за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк за встановлену плату; законами “Про оподаткування прибутку підприємств” [4], “Про податок на додану вартість” [5], де лізинг в дечому ототожнюється з поняттям оренди, та положенням НБУ “Про кредитування”, відповідно до якого лізинг є формою майнового кредиту.

Лізинг, як і будь-яка категорія в економіці, має свої функції, які випливають із самої суті цього явища, відповідно: фінансову, виробничу та збутову.

Фінансова функція полягає у тому, що виплата проводиться не одразу а поступово, частинами, та наданні основних засобів на умовах довгострокового кредиту.

Виробнича функція полягає в оперативному вирішенні проблеми переоснащення виробництва не через купівлю машин та обладнання, а через їх тимчасове використання на умовах лізингового кредиту. Це ефективний засіб для забезпечення доступу підприємств до нових технологій та техніки.

Збутова функція проявляється у тому, що підприємство взявши обладнання в лізинг може значно збільшити свої виробничі потужності порівняно з іншими, які не користуються цією послугою.

Процес лізингового кредитування полягає у відносинах між суб’єктами та об’єктами, щодо одержання кредиту (Додаток А). Обєкт лізингу – це річ що надається в короткострокове чи довгострокове користування лізингоодержувачу. Суб’єкт лізингу – це юридична чи фізична особа, що є лізингоодержувачем, лізингодавцем, постачальником чи іншою особою в багатосторонньому договорі лізингу.

Об’єктом лізингу:

1. Може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

2. Не можуть бути предметом лізингу земельні ділянки та інші природні об'єкти, єдині майнові комплекси підприємств та їх відокремлені структурні підрозділи (філії, цехи, дільниці).

3. Може бути передано в лізинг у порядку, встановленому цим Законом майно, що перебуває в державній або комунальній власності та щодо якого відсутня заборона передачі в користування та/або володіння.

Суб'єктами лізингу можуть бути:

Лізингодавець - юридична особа, яка передає право володіння та користування предметом лізингу лізингоодержувачу;

Лізингоодержувач - фізична або юридична особа, яка отримує право володіння та користування предметом лізингу від лізингодавця;

Продавець (постачальник) - фізична або юридична особа, в якої лізингодавець набуває річ, що в наступному буде передана як предмет лізингу лізингоодержувачу;

4. Інші юридичні або фізичні особи, які є сторонами
багатостороннього договору лізингу [6, 1-2].

Перші три суб’єкти лізингового кредитування є прямими учасниками лізингової угоди, а останній суб’єкт є непрямим учасником – посередником – особа, що що репрезентує економічні інтереси як продавців, так і покупців об'єктів лізингу, в ролі посередників можуть виступати: комерційні та інвестиційні банки , що кредитують лізингодавця та виступають гарантами угод, страхові компанії, брокерсько-дилерські фірми, сервісні центри з обслуговування машин та устаткування та інші посередники.

Для більш повного розуміння лізингового кредиту необхідно виокремити такі визначальні його риси [8, c.23] :

строк лізингу майна порівняний з періодом амортизації цього майна;

тип лізингованого майна визначається лізингоодержувачем;

наявність посередника, який бере на себе обов’язки власника майна;

визначеність всієї лізингової операції домовленістю з майбутнім лізингоодержувачем про користуванням майном на певних умовах;

періодична, але гнучка виплата лізингових платежів;

можливість викупу лізингового майна.

Аналіз розглянутих вище ознак дозволяє зробити висновок, що лізинг- це такий вид кредиту, у якому беруть участь багато суб’єктів господарювання (причому вони можуть бути, як резидентами, так і нерезидентами ) з приводу різних об’єктів.

1.3. Види лізингового кредиту та форми лізингових угод

На сьогодні все ще потребують детального висвітлення такі важливі питання як визначення форм і видів лізингу. Вони мають можливе значення для вірного і всебічного розуміння сутності і завдань лізингу.

В Законі України "Про лізинг" зазначаються три форми лізингу: зворотний, пайовий і міжнародний. Проте вважаємо такий підхід до визначення форм лізингу неточним і дещо спірним. Так, визначальними ознаками форми є: спільний об'єкт і форма відображення явища, однакові соціальні функції та своєрідність законів розвитку. Вид же визначається і характеризується як предмети із спільними властивостями [10, с.520].

Виходячи з наведених вище критеріїв, вважаємо, що фактично формами лізингу є зворотний і пайовий, які у свою чергу можуть виступати у певних видах. Тому міжнародний лізинг, на наш погляд, є не формою, а видом лізингу, в основу якого покладена просторова ознака. При цьому поряд з міжнародним лізингом необхідно виділити і внутрішній лізинг. Використання тільки міжнародного лізингу є неповним і недостатнім. Це витікає із методу дихотомії - поділ надвоє, тобто міжнародний і внутрішній.

На нашу думку, доцільно розглянути зазначені форми лізингу для кращого їх розуміння.

Відомо, що зворотний лізинг - така форма лізингу, при якій відбувається придбання лізингодавцем майна у власника і передачу цього майна йому у лізинг. Пайовий лізинг, полягає у здійсненні багатосторонньої лізингової угоди за участю суб'єктів лізингу, одного або кількох залучених кредиторів, що інвестують свої кошти (не більше 80% вартості лізингового майна) [9, ст. 29-30].

В результаті проведеного нами дослідження встановлено, що в науковій і навчальній літературі лізинг класифікується по різних ознаках. Єдиної класифікації форм і видів лізингу нині не існує. В залежності від рівня окупності об’єкта лізингового кредиту розрізняють оперативний та фінансовий лізинг. Відповідно фінансовий лізинг — це договір лізингу, в результаті укладення якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує в платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на строк, не менший строку, за який амортизується 60 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладення договору.

Сума відшкодування вартості об'єкта лізингу в складі лізингових платежів за період дії договору фінансового лізингу повинна включати не менше 60 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладення договору. Після закінчення строку договору фінансового лізингу об'єкт лізингу, переданий лізингоодержувачу згідно з договором, переходить у власність лізингоодержувача або викуповується ним за залишковою вартістю.

Оперативний лізинг - це договір лізингу, в результаті укладення якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує у платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на строк, не менший строку, за який амортизується 60 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладення договору. Після закінчення строку договору оперативного лізингу він може бути продовжений або об'єкт лізингу підлягає поверненню лізингодавцю і може бути повторно переданий у користування іншому лізингоодержувачу за договором лізингу [9, ст. 32].

Таким чином, при фінансовому лізингу вартість майна, що перебуває у користуванні лізингоодержувача, повністю виплачується. В результаті здійснення лізингових платежів лізингодавець отримує прибуток від лізингової операції, а також компенсує витрати на придбання майна. При оперативному лізингу відбувається передача майна у тимчасове володіння і користування на строк, менший від нормативного терміну служби.

До складу лізингових платежів включають [26, с.43] :

суму відшкодування вартості об'єкта лізингу, що амортизується, на строк, за який вноситься лізинговий платіж;

суму, що сплачується лізингодавцеві як відсоток за залучений кредит для придбання майна згідно з договором лізингу;

платіж-винагорода лізингодавцеві за отримане в лізинг майно;

відшкодування страхових платежів за договором страхування об'єкта лізингу, якщо об'єкт застрахований лізингодавцем;

суму податків, яка сплачується лізингодавцем : податок з власників транспортних засобів та податок на майно (в разі його введення);

інші витрати лізингодавця, передбачені договором лізингу.

Загальна сума лізингових платежів не є фіксованою, постійною величиною, а залежить від перелічених параметрів та швидкості відшкодування вартості лізингового майна. Чим швидше буде погашена ця вартість, наприклад, шляхом виплати авансу, тим менші проценти будуть нараховуватися на залишкову вартість об’єкту [21, с.23].

Слід зазначити, що згідно чинного законодавства, всі лізингові платежі відносяться на валові витрати виробництва та обігу лізингоодержувача.

Зупинимося і розглянемо детальніше основні види лізингу. Всі види лізингу ми систематизували і умовно розділили на 3 блоки за такими ознаками: суб'єкт, об'єкт лізингу і лізингові відносини (Додаток 1).

За суб 'єктом лізингу слід розрізняти за кількістю учасників - прямий (двосторонній, лізинг з одним інвестором), непрямий (багатосторонній, посередницький).

За об'єктом лізингу класифікація його видів найчисленніша. При цьому були визначені такі класифікаційні ознаки: територіальне розміщення, цільове придбання; тип майна; рівень окупності майна; стан, обсяг обслуговування, економіко-технологічна роль лізингового майна; його функціональне, виробниче призначення; ступінь економічної активності, складності; належність до сфери та виду економічної діяльності.

За ознакою лізингових відносин доцільно виділити види лізингу за формою організації та фінансування, джерелом, строком платежу, наданням пільг і степенем ризику лізингових угод.

Частина із показаних вище видів лізингу зрозуміла і не потребує тлумачення. Проте на основних видах лізингу доцільно зупинитися окремо. Отже, за ознакою кількості учасників лізинг поділяється на такі види: прямий (двосторонній, лізинг з одним інвестором), непрямий (багатосторонній, посередницький). При прямому лізингу (двосторонній, лізинг з одним інвестором) виробник майна (постачальник) самостійно передає своє майно в лізинг, укладаючи двосторонню лізингову угоду. Непрямий лізинг (багатосторонній, посередницький, груповий, акціонерний) передбачає передачу лізингового майна через посередника. При цьому можуть бути три суб'єкти лізингової угоди - виробник (постачальник), лізингодавець, лізингоодержувач і більше [9, ст. 37-39].

По територіальному розміщенню лізинг розділяється на внутрішній і міжнародний (зовнішній - експортний, імпортний). Внутрішній лізинг є лізингом, який здійснюється суб'єктами-резидентами (лізингоодержувач і лізингодавець) однієї країни.

Міжнародний лізинг (зовнішній) - це лізинг, який здійснюється суб'єктами лізингу, які перебувають під юрисдикцією різних держав, чи коли майно або платежі перетинають державний кордон.

Міжнародний лізинг (зовнішній) лізинг в свою чергу поділяється на підвиди - імпортний і експортний. Імпортний лізинг - коли відбувається купівля обладнання в іноземної фірми і надається після цього вітчизняному лізингоодержувачу Експортний лізинг - коли лізингова компанія купує обладнання вітчизняної фірми, а потім надає його лізингоодержувачу за кордон.

За ознакою тип майна лізинг поділяється на лізинг рухомого майна, яке відзначається мобільністю (обладнання, транспортні засоби, техніка тощо), та лізинг нерухомості (будівлі, споруди і т.п.).

При застосуванні критерію ступеню окупності майна слід виділити лізинг з повною окупністю (протягом дії однієї лізингової угоди відбувається повна або майже повна амортизація майна і виплата вартості майна лізингодавцю), а також з неповною окупністю (часткова амортизація майна і часткова виплата вартості майна лізингодавцю).

Залежно від обсягу обслуговування лізинг може бути чистий („сухий") лізинг - при якому всі витрати по обслуговуванню лізингового майна бере на себе лізингоодержувач. Повний („мокрий") лізинг - всі витрати по обслуговуванню лізингового майна бере на себе лізингодавець. Різновидом даного виду лізингу є „лізинг під ключ", чи „лізинг у пакеті" – коли лізингове майно передається з повними установкою, монтажем, організацією психології тощо. Частковий лізинг - це лізинг із частковим обслуговуванням лізингового майна [37].

Виходячи з форми організації та фінансування угоди, лізинг може бути таких видів - строковий лізинг - лізинг майна на певний термін, тобто одноразовий, а також поновлюваний лізинг („револьверний") - коли лізингова угода поновлюється після завершення першого терміну. Генеральний лізинг - більш гнучка форма лізингу, що дозволяє поповнювати обсяг лізингового майна без оформлення додаткових угод.

За характером лізингових платежів можна виділити лізинг з грошовою формою розрахунків між лізингодавцем і лізингоодержувачем, з компенсаційною (натуральною) - залік у вигляді поставок товарів, надання послуг, а також змішаною - коли є комбінація вище вказаних форм.

За рівнем надання пільг лізинг може бути з використанням пільг, без використання пільг. Пільги можуть надаватися з оподаткування, амортизаційних відрахувань, лізингових платежів і операцій тощо.

Залежно від ступеня ризику лізинг ділиться на незабезпечений, частково забезпечений і забезпечений (гарантований). Незабезпечений лізинг - лізинг, при якому лізингоодержувач не забезпечує лізингодавцю ніяких додаткових гарантій щодо виконання своїх зобов'язань. Частково забезпечений лізинг передбачає часткове страхування ризику лізингодавця. Забезпечений (гарантований) лізинг - лізинг, при якому ризик розподілений між суб'єктами лізингу [37].

Аналіз, оцінка лізингу за цими ознаками та видами сприятиме забезпеченню комплексного, системного підходу у проведенні досліджень, збагаченню існуючих наукових методологічних підходів.

1.4. Конкурентні переваги лізингового кредиту.

Врегулювання законодавства та розвиток лізингових компаній сприяли появі на фінансовому ринку продукту, який може змістити позиції звичного банківського кредиту. В пошуках фінансових ресурсів для розвитку бізнесу більшість українських компаній надають перевагу банківському кредиту. Проте, як відмічають експерти, компанії з прогресивним менеджментом постійно шукають нові засоби вирішення старих завдань.

Одним із таких альтернативних інструментів, до використання якого останнім часом експерти відмічають зростання попиту, є лізинг. Така тенденція в першу чергу формується завдяки активному виходу на цей ринок нових компаній, які в основному засновані іноземними банками. Доцільність використання лізингу або кредиту розглянемо на прикладі розповсюдженого завдання – купівля компанією автотранспорту.

Мотивація отримання основних фондів у лізинг практично та сама, що і вразі залучення кредитних ресурсів, коли власних грошових коштів не вистачає. Проте сама процедура лізингових платежів може бути за домовленістю сторін, значно гнучкішою, ніж у раз позичкових відносин. Плюс платежі можуть здійснюватись і в товарній формі (компенсаційна форма лізингу). Розглянемо переваги та недоліки лізингу (Додаток 2).

До того ж , лізингова форма придбання основних засобів дозволяє отримати вигоди під час податкового планування: лізингові платежі відносяться до валових витрат лізингоодержувача, що зменшує оподаткований прибуток, операції з оперативного лізингу звільняються від справляння ПДВ. У випадку, коли орендар сплачує орендну плату за декілька періодів то на підставі Закону «Про ПДВ» він має право включати суму сплаченого ПДВ до податкового кредиту (якщо в оперативній оренді легковий автомобіль, то до податкового кредиту відноситься тільки 50% суми ПДВ, сплаченого в сумі орендних платежів), проте орендодавець включає отриману суму ПДВ в податкове зобов’язання [35].

При виборі оптимального інструменту в першу чергу звертають увагу на економічну ефективність операції. На сьогодні вартість банківського кредиту при купівлі компанією автомобіля складає приблизно 11-14,5% (в доларах США).

Подорожчання об'єкту лізингу (показник, який дозволяє порівнювати продукти різних лізингових компаній) в пропозиціях лізингових компаній коливається в межах 7-14%, де нижня межа еквівалентна кредиту за ставкою 14% річних в доларах США. Через різницю відсоткових ставок між банками та лізинговими компаніями існує упередження щодо занадто великої вартості лізингу порівняно із кредитом. Оскільки клієнти схильні безпосередньо порівнювати місячні платежі по одному та іншому інструменту. Проте, подібний підхід є некоректним через те, що при кредитуванні банк пропонує одиничну послугу – надає кредит (засоби для купівлі), а інші обов'язкові платежі та турбота про придбаний об'єкт лягають на плечі позичальника. В той час як лізингова послуга – продукт комплексний [34]. Порівняння можливе лише при умові, якщо до вартості банківського продукту додати всі включені платежі, пов'язані з об'єктом лізингу (страхування за весь період, оформлення застави, проценти за обслуговування, комісію за відкриття рахунку, перерахування грошей постачальнику і т.д.)

Так, згідно з даними лідерів банківського сектору України, окрім названої вище вартості самого кредиту, юридична особа має понести окремо такі витрати:

оформити страхування на автомобіль (4-6% від вартості авто);

сплатити держмито за оформлення застави (0,1%) та нотаріальні послуги (300-500 грн.);

зробити платіж за розрахунково-касове обслуговування (1-2% одноразово, а в деяких банках 0,1-0,4% щомісячно).

Окрім того, клієнт має зробити внесок в Пенсійний фонд (3%) та спла­тити за реєстрацію авто в органах ДАІ. Також можливе існування оплати за розгляд кредитної заявки — 100-150 грн.

Основна перевага лізингової схеми для клієнта перед кредитною – економія часу та витрачених зусиль на виконання дій, пов'язаних з обслуговуванням та утриманням власного майна (автопарку, обладнання та ін.), обслуговування банківського кре­диту та страхування.
Лізингова компанія на першому етапі угоди повністю бере на себе пошук та резервування автомобіля, супровід та контроль постачання, оплату автомобіля, включаючи перевірку комплектності та якості, а також відповідність всіх документів, щоб придбаний автомобіль можна було зареєструвати належним чином [34].

В результаті, замість п'яти договорів, як у випадку із кредитом, клієнт підписує один договір лізингу. Після чого отримує готовий до експлуатації автомобіль. Під час експлуатації транспортного засобу лізингова компанія бере на себе адміністрування платежів та оформлення бухгалтерської документації, які клієнт при купівлі в кредит мав би здійснити самостійно (сплата вартості щорічного техогляду, сплата податку з власників транспортних засобів, перерахування грошових засобів на купівлю валюти, сплата страхових платежів, щомісячні перерахування придбаної валюти двома платежами на погашення відсотків по кредиту та погашення тіла кредиту та ін.).

Однією з найважливіших переваг лізингу над кредитом є те, що отримання лізингового кредиту не потребує (в більшості випадків) застави майна чи завдатку, що ілюструють наведені нижче дані, які говорять, що лише 22% лізингових компаній в 2006 р. вимагали заставу майна(табл. 1.1).

Табл.1.1

Види забезпечення лізингових угод в 2006 р.

«На вартість фінансування впливає термін, на який воно залучається, купівельна спроможність підприємства та ліквідність об'єкта купівлі, який цікавить клієнта, на вторинному ринку. Окрім того, приймається до уваги профільність активу, ціль його використання, ринкова позиція самого позичальника та перспективи розвитку сектору, в якому він працює. Але, оскільки діяльність лізингових компаній не регулюється НБУ, вони мають можливість запропонувати більш гнучкі умови порівняно із банківським кредитуванням», – констатує Тетяна Саусь, генеральний директор ТОВ «Ласка Лізинг». Це проявляється в готовності лізингових компаній працювати з набагато більшими видами забезпечення, ніж банки (аванс, зворотній викуп, поручництва фізичних та юридичних осіб, застава, страхування, без забезпечення). Надаючи кредит, банки висувають вимоги до додаткової застави. Але у багатьох компаній або немає достатньо ліквідних активів, або ті, що є, вже знаходяться у заставі під іншими кредитами. В такому випадку банки відмовляють у кредитуванні. При наданні послуги лізингу (в основному) застава не потрібна [27, ст. 44-45].

На ринку існують економічні суб'єкти, яким невигідно або нереально залучення кредитних засобів для купівлі активів. Тому, єдине рішення для них – лізинг. По-перше, до таких відносяться компанії з іноземним капіталом, які активно використовують послуги автотранспорту. По-друге, тільки лише лізингом можуть скористатися компанії, частка державної та комунальної власності в яких більше 25%. Причина в тому, що для них існує мораторій на відчуження основних засобів. Тому банки з такими компаніями не працюють, оскільки, у випадку невиконання зобов'язань зі сторони позичальника, банк не зможе реалізувати заставу. Для лізингової компанії ця особливість не має значення, оскільки обладнання, яке передане в лізинг, знаходиться у власності лізингової компанії до моменту останнього платежу.

До основних недоліків лізингу слід віднести досить дорогу нотаріальну реєстрацію договорів, державне мито на яку сьогодні складає 5% від вартості договору.

Не зважаючи на окремі недоліки лізингу, він відіграє надзвичайно важливу роль і має великий вплив на розвиток економіки, у тому числі й аграрного сектора, і забезпечення добробуту громадян. Лізинг вигідний для всіх учасників лізингової угоди як для прямих (лізингодавець, продавець (виробник, постачальник лізингового майна) лізингоодержувач), так і непрямих (кредитор - комерційні, інвестиційні банки, які кредитують лізингодавця, страхові компанії, консалтингові фірми, посередники, лізингові брокери тощо) а також суспільства в цілому. Завдяки здійсненню лізингових операцій задовольняються інтереси всіх сторін (рис. 1.2).

Для кредиторів (банків та інших фінансово-кредитних установ) з'являється нагода збільшити кількість клієнтів, розширити обсяг наданих послуг і забезпечити їх рекламу, активізувати банківську фінансово-кредитну діяльність, збільшити доходи за рахунок процентів по кредиту та зміцнити свій стан на фінансовому ринку [27, ст. 67-68].

Для лізингодавця збільшується кількість клієнтів, розширяються послуги для них, зростають доходи за рахунок лізингових виплат, зміцнюються позиції на ринку лізингових послуг, здійснюється реклама послуг.

Для продавця (виробника майна) складаються сприятливі умови для збільшення кількості покупців і, відповідно, нарощування обсягу продажу, прискорення оборотності активів, розвитку виробництва та реалізації, рекламування продукції, підвищення доходів і зміцнення фінансового стану.

Для лізингоодержувача є можливість: отримати нове майно, причому з відстрочкою платежу, зменшити ризик купівлі майна низької якості, краще використовувати основні засоби, підвищити доходи і зміцнити фінансовий стан господарства.

Не менш важливе значення має лізинг і для країни, суспільства в цілому. Лізингова діяльність стимулює розвиток багатоукладної економіки, підприємництва, активізує інвестиційну та інноваційну складову економіки, забезпечує умови для впровадження досягнень науково-технічного прогресу, підвищення ефективності суспільного виробництва, створення нових робочих місць, розширення зайнятості та підвищення доходів населення.

РОЗДІЛ 2. Механізм застосування лізингового кредиту в Україні

2.1. Лізингове кредитування в Україні

Вигоди від використання лізингу очевидні, тому поширення лізингової діяльності в українській економіці є важливим і необхідним. У сучасних умовах в Україні слід створити сприятливе економічне і психологічне середовище для розвитку лізингового кредиту, сформувати стабільний ринок лізингових послуг. Відносини між суб'єктами лізингу регулюються Законом України "Про фінансовий лізинг", іншими нормативно-правовими актами держави та укладеними відповідно до них договорами лізингу. Вже функціонує ряд лізингових компаній, більша частина з яких об'єднана у Всеукраїнську асоціацію лізингу "Укрлізинг". Договір лізингу укладається в Україні у формі тристоронньої угоди за участю лізингодавця, лізингоодержувача, продавця об'єкта лізингу або двосторонньої угоди між лізингодавцем і лізингоодержувачем. Договір лізингу має бути укладений у письмовій формі та відповідати вимогам законодавства України. Економічною передумовою широкого розвитку лізингу є запровадження таких норм амортизаційних відрахувань, які передбачають прискорену амортизацію основних фондів з метою більш швидкого оновлення їх. За таких умов значно зростає прибутковість проведення лізингових операцій закупівлі обладнання для здачі в оренду. Найпростішою формою лізингу є прокат обладнання на короткостроковий період [22, ст. 56].

Лізингові послуги, на відміну віл банківських кредитів, ще не встигли стати популярними серед українських підприємств. Потенційний попит на лізингові послуги в Україні оцінюється фахівцями Світового банку від 12 до 50 млрд. дол. США. Ці розрахункові цифри враховують теперішній знос основних засобів і потребу їх заміни в різних галузях економіки. Особливе значення лізингові операції мають у таких галузях як сільське господарство (амортизовано до 90% основних засобів) і транспорт (амортизовано 60% основних засобів).

Позитивний поштовх до розвитку лізингових послуг в Україні зробило надання пільг від держави лізинговим компаніям. Так, Кабміном було розроблено "Програму розвитку лізингу в Україні на період 2006-2010 роки. Вже на 2006 рік програма передбачила такі законодавчі зміни: запровадження прискореної амортизації для третьої групи основних засобів, звільнення комісій та відсотків лізингодавців від ПДВ, усунення подвійного оподаткування ПДВ лізингових операцій. Узаконення таких пільг і надало бажану тенденцію до поштовху в подальшому, 2005 рік характеризується подвоєнням кількості лізингових фірм за рахунок Іноземців, що викуповували існуючі вітчизняні компанії, чи співпрацювали з ними за рахунок франчайзингу. Наприклад, французький Societe Generale придбав найбільшу компанію з лізингу автотранспорту, BNP Paribas придбав УкрСиббанк з лізинговою компанією, австрійський Raiffeisen International, придбавши Аваль, вирішив створити дочірню лізингову структуру, скандинавська фінансова група SEB придбала банк Ажіо і заснувала лізингову компанію «Ажіо-лізинг» [17, ст. 45]. В Україні прослідковується постійний розвиток ринку лізингового кредитування, про що свідчить постійний ріст пропозиції, а, відповідно, попиту на лізинговий кредит (рис 2.1).

Ринок лізингового кредитування особливо швидко почав розвиватись в останні 3-4 роки, так з 2003 по 2006 р. вартість укладених лізингових угод зросла в 9 разів, що в першу чергу свідчить про ефективні дії держави, про збільшення іноземних інвестицій. Подібний ріст може продовжуватись тільки за тієї умови, що в Україну буде вкладатись хоча б та сама кількість, що і сьогодні, але на нашу думку при такій інфляції (12-14%) і при прогнозному її рості збільшення інвестицій не можливе. Саме тому потрібно рішуче боротись з інфляцією для подальшого зростання економіки і з нею лізингового кредитування.

Рис 2.1. Динаміка лізингових угод

Іноземні експерти оцінюють щорічний обсяг лізингових послуг в Україні в 300 млн. дол. США. Аналіз нинішнього стану лізингового ринку показує, що в більшості випадків предметом лізингу є:

транспортні засоби:

сільгосптехніка:

офісне і банківське обладнання:

обладнання для харчової промисловості, яке досить швидко окупається (рис 2.2.).

Ринок лізингових послуг в Україні сьогодні демонструє явно виражену тенденцію до залежності від імпорту [26,ст. 64]. Так, понад 80% лізингових операцій здійснюються за договорами міжнародного лізингу, Основними причинами цього є прийнятні умови нерезидентів України за такими показниками як термін лізингу, розмір передоплати, а також те, що закордонні компанії є класичними фінансовими посередниками і, на відміну від українських, не заробляють на самому предметі лізингу.

Рис. 2.2. Розподіл лізингових компаній за видами активів, що надаються в лізингу

Така ситуація призводить до утворення довгострокової тенденції відтоку капіталу з України і до зменшення прибутків бюджету (адже лізинговий платіж зменшує оподатковуваний прибуток) і залежності українських підприємств від Іноземних фінансових структур [22,ст. 42]. Іншою проблемою лізингових операцій є так званий «псевдо лізинг», під прикриттям якого іноземні підприємства (в тому числі офшорні компанії) без порушення чинного законодавства здійснюють свої інвестиції або реінвестиції у свої ж українські підприємства, що також мінімізує їх платежі до бюджету.

Зараз в Україні спостерігається тенденція за якої деякі лізингові компанії намагаються зміцнити свої позиції на ринку за рахунок придбання прав на використання у своїй діяльності відомих торговельних марок, 3 власниками таких марок, як правило, підписується договір франчайзингу, відповідно до якого власник торговельної марки також надає певні технології та стандарти обслуговування. Таким шляхом пішли такі компанії як Перша лізингова компанія/Hertz, Віп-рент/Avls та Оптіма-Лізинг, яка підписала договір з компанією SIXT.

За даними Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг, протягом 2006 року обсяг лізингових угод в Україні становив 3386 млн. грн. Джерелом надання потрібних для лізингових компаній кошт були банківські кредити – 2817 млн. грн., комерційні кредити постачальників - 27 млн. грн., випуск цінних паперів – 40,6 млн. грн., кошти міжнародних фінансових організацій – 233,6 млн. грн., власний капітал – 240,4 млн. грн., інше – 27 млн. грн.(рис 2.3) [11,ст. 3].

Рис. 2.3. Джерела фінансування лізингових угод

З діаграми видно, що основним джерелом фінансування лізингових операцій, є банківський кредит. Так, у 2006 році за рахунок банківських кредитів було профінансовано понад 80% всіх договорів укладених протягом вказаного періоду.

Охоче долучаються до лізингових схем і виробники обладнання й транспорту, Багатьом з них саме співпраця з лізикгодавцями дозволяє суттєво збільшити обсяги продажу, Peugeot та Scania реалізують авто в Україні через дочірні лізингові компанії «Ілта» та «Сканія Україна», а лізингова компанія "Дуац» є офіційним постачальником в Україні автомобілів Volkswagen та Audi.

Зростання українського ринку лізингу автомобілів складає 30-50% на рік. Але загальний обсяг наданих машин у лізинг менше ніж 1% від загальних продажів нових автомобілів.

Основними операторами надання послуг з лізингу автомобілів є Перша лізингова компанія з часткою ринку в приблизно 43% від загальної кількості, «Ілта» з ринком у 23% (створена виробником марки автомобіля «Пежо»), Він-Рент з 24% часткою ринку, в Оптіма-лізинг за рік відбулося відвоювання ринку з 9% до 10,5% від загального ринку (в 2005 poцi підписано франчайзингові угоди з великою європейською компанією SIXT). Також на ринку лізингу автомобілів є: «Богдан-лізинг» (від черкаського заводу «Богдан», що випускає автобуси «Богдани»), «Євро-лізинг» (Єврокар) і Сканія-Кредо Україна. Також на ринку присутні близько 11 компаній, які є дочірніми від банків.

Знос основних фондів українських підприємств становить 48%. Щоб відновити існуючі ОФ за оцінками Міжнародної фінансової корпорації, потрібно 106 млрд. дол. США, що в півтора рази перевищує нинішній річний ВВП України. Ця цифра не враховує потреби новостворених підприємств і тих, що мають намір розширюватися. Цe означає, що реальні потреби бізнесу в інвестиціях в основні засоби ще більші. Кредитні ресурси вітчизняних банків (весь кредитний портфель банківської системи — 31 млрд. дол. США) не в змозі задовольнити такий попит.

У розвинених країнах капітальні інвестиції у виробництво значною мірою здійснюються за допомогою лізингу, У країнах ЄС, за даними Світового банку, через лізинг здійснюється 15-30% інвестицій в основні фонди. В Україні ця цифра становить 1,2%. При цьому для промислового сектору економіки цей показник близький до нуля. Адже понад 80% усіх активів, наданих у лізинг, припадає на транспортні засоби, які використовуються переважно підприємствами транспортної, торговельної та інших галузей [11].

За інформацією Держфінпослуг, обсяг лізингового портфеля в Україні що року збільшується – це свідчить про поліпшення ситуації на ринку надання лізингового кредиту(рис 2.4). Вартість портфеля лізингових угод станом на 1 січня 2007 року зросла порівняно з 1 січня 2006 року на 107%. На початок 2006 року портфель лізингових угод становив 1738 млн. грн. (344 млн. дол. США), а на початок 2007 року він зріс до 3601 млн. грн. (716 млн. дол. США) [11,ст. 4].

Рис. 2.4. Динаміка лізингового портфеля

Аналіз інформації свідчить, що використання лізингових операцій при заміні основних фондів підприємств залишається середньостроковим інструментом (термін дії договору 2-5 років), частка довготермінових договорів (більше ніж 5 років), які не виконані на кінець року, складає лише близько 4% [23, ст. 105].

Станом на кінець року частка договорів з лізингоотричувачами, які представляють транспортну галузь, становила 74% від загального обсягу невиконаних договорів, разом з тим, майже 5% ринку припадає на підприємства сільського господарства.

2.2. Лізингові компанії, як основні суб’єкти надання лізингового кредиту.

Лізингові послуги в Україні вийшли на сучасний рівень зі становленням діяльності АКБ “Україна” та створенням в 1996 році Фінансово-лізингового дому [12, с.111].

Ринок лізингового кредиту в Україні знаходиться ще на досить низькому рівні, хоча за останні декілька років він почав стрімко розвиватись, і, відповідно, почали з’являтись все більше лізингових компаній, банків та міжнародних компаній.

Український ринок лізингових послуг представляють такі лізингодавці:

Банки-резиденти України;

Лізингодавці-нерезиденти України (міжнародний лізинг);

Лізингові компанії – резиденти;

Компанії створені з участю держави.

Треба відмітити, що проведення лізингових операцій банками (при використанні безпосередньої форми участі банку у лізингових операціях) у своїй структурі відрізняється від проведення таких операцій лізинговими компаніями тим, що при цьому особа лізингодавця і банку “злита в одну” (за виключенням випадків особливо складних угод, коли у їх фінансуванні приймають участь декілька банків), отже, є відсутніми відносини кредиту лізингодавця та фінансуючої банківської установи, та відповідними випливаючими з цього особливостями сплати лізингових платежів (величина плати за використані кредитні ресурси відсутня, є тільки комісійні виплати)[24,ст. 85].

Дочірні компанії банків:

• Укрексімлізинг (Укрексімбанк)

• Українська лізингова компанія (УкрСиббанк)

• Ласка Лізинг (латвійський Парекс-банк)

• ADL Automotive та SG Equipment Finance Ukraine (французький Societe Generale)

• Ажіо-лізинг (банк «Ажіо»)

• Арма-лізинг (Арма-банк)

• Надра-сервіс (банк «Надра»)

В таблиці 2.1 представлено огляд послуг фінансового лізингу в діяльності банків-резидентів України.

Таблиця 2.1

Послуги фінансового лізингу в діяльності банків-резидентів України
(за офіційними даними НБУ)

На даному етапі розвитку, найактивнішими операторами на ринку лізингу обладнання та устаткуваня виступає “Українська лізингова компанія”, створена як дочірня компанія від “Укрсиббанку”.

Лідером серед лізингодавців автотранспорту слід назвати такі лізингові компанії : “Перша лізингова / Hertz”, “Avis Rent a Car”, “Оптима лізинг”. Також до найбільших українських компаній належить “Українська фінансова лізингова компанія”, “Укрдержлізинг”, “Укрексимлізинг”. НАК “Украгролізинг” вирізняється з-поміж інших спеціалізацією щодо кредитування сільгосптехніки [12, с.112].

Головними операторами лізингового кредитування в 2004 – 2005 роках були вітчизняні компанії : банки - до них зверталися за лізинговими послугами 40 % підприємств , лізингові компанії - 46 % ; певну частку на ринку лізингу зайняли також іноземні лізингові компанії [13, с. 52].

Найбільше незадоволення лізингоодержувачі отримали в іноземних лізингових компаніях (до іноземних лізингодавців зверталися 14 % підприємств від загальної кількості тих, хто планував отримати обладнання в лізинг), які пропонували більш сприятливі фінансові умови. Але цей негативний фон пов’язаний із жорстокими умовами і пропозицією лише імпортного обладнання, тобто іноземні лізингові компанії пріоритетно використовують тільки збутову функцію лізингу, що не відповідає основним інтересам українських споживачів, які мають попит саме на інвестиційну функцію лізингу.

Рис. 2.5. Задоволення лізингових заявок різними лізингодавцями

Міжнародні лізингові компанії в Україні ще не набули широкого розповсюдження, але, зважаючи на прибутковість для них такого бізнесу в нашій країні, можна заздалегідь передбачити їх майбутню активність на лізинговому ринку України. Основною метою таких організацій є фінансування продажу обладнання закордонних виробників для українських підприємств та підприємств, організованих за участю іноземного капіталу. Однією з перших міжнародних лізингових компаній на ринку України виступила австрійська лізингова фірма Sogelease Leasing Genssellschaft; нині діють: Оtto Іnternational Leasing (Німеччина), СА Leasing (Австрія).

Лізингові компанії з іноземним капіталом:

Іnternational Leasing (Німеччина);

СА Leasing (Австрія);

Оптима-лізинг (Німеччина);

Дуац (Німеччина).

В таблиці 2.2 представлено дані Державної митної служби України стосовно міжнародного лізингу.

Таблиця 2.2

Імпорт основних засобів за договорами лізингу.

Комерційні лізингові компанії, що створені за галузевою чи виробничою ознакою, зорієнтовані на обслуговування підприємств певної галузі. До них доречно віднести компанію “Лізинг-Техніка”, концерн “Електрон”. Лізингових компаній такого типу в Україні найбільше потребує сільське господарство, будівництво та транспорт (особливо автотранспорт).

Напівкомерційні лізингові компанії створюються за участю державних чи муніціпальних органів влади та фінансуються за рахунок відповідних бюджетів. В Україні зареєстровані дві лізингові компанії такого типу: ВАТ “Украгромашінвест” та ВАТ “Укртранслізинг”, що були створені рішеннями уряду. До цієї ж групи лізингових компаній слід віднести правонаступника дирекції Державного лізингового фонду – державне лізингове підприємство «Украгролізинг», яке діє в Україні з квітня 1999 р. Головною метою створення підприємства «Украгролізинг» є використання бюджетних коштів у ринкових умовах, налагодження системи повернення коштів, системи кооперації між заводами та лізингодавцями [23,ст. 106].

Взагалі якщо прослідкувати тенденцію розвитку лізингового кредиту, то можна побачити, що зростає кількість лізингових компаній, відповідно, зменшується частка банків та інших суб’єктів цього ринку, це свідчить про те, що саме лізингові компанії будуть провідними лізингодавцями, адже не спеціалізовані суб’єкти ринку по лізингу не можуть конкурувати на рівні з лізинговими компаніями (Рисунок 2.5.).

До цього ж типу учасників, що діють на лізинговому ринку, доцільно віднести також регіональні організації (наприклад, Харківська регіональна лізингова компанія, лізингова компанія “Євро-Сиваш”) чи фонди, які створені для підтримки малого бізнесу та отримали ліцензію на здійснення лізингових операцій. За участю Асоціації “Укрлізинг” на території України було організовано 8 регіональних лізингових фондів, серед яких за ступенем активної участі у розвитку лізингового бізнесу можна виділити Західно - Українське регіональне об'єднання “Захід лізинг”, Харківський та Херсонський лізингові фонди. Особливостями, що притаманні таким суб'єктам лізингового бізнесу, є:

1) жорстка орієнтація на здійснення лізингових операцій з певною спеціалізованою групою клієнтів;

2) здійснення лізингових операцій на основі пільгового фінансування.

З метою підтримки розвитку лізингового бізнесу в країні створений та діє Державний лізинговий фонд (ДЛФ). Фінансові ресурси ДЛФ формуються за рахунок бюджетних відрахувань.

Наступну групу основних учасників в Україні представляють такі, що створені торгівельними компаніями, чи інші, що не мають безпосереднього зв'язку ні з банківськими структурами, ні з державними ресурсами. Основна мета створення таких компаній полягає у залученні корпоративних клієнтів, що мають можливості придбавати великі обсяги обладнання. Прикладом такого типу компаній виступає ТОВ “Серго-Гамма-Лізинг”, дочірнє підприємство “Ханса-Лізинг-Україна”[22, ст. 45].

Лізингові компанії створюються частіше всього з певною метою, вони з моменту свого створення вирішують свою майбутню долю. Сьогодні найбільш популярний лізинг транспортних засобів, відповідно, більшість компаній створюється саме з цим спрямуванням. На нашу думку, потрібно зі сторони держави стимулювати лізингодавців задля збільшення лізингового кредитування виробничого обладнання, адже частка цього продукту, що надається в лізинг надзвичайно маленька (близько 0%). Обсяги надання лізингу сьогодні збільшуються за рахунок надання саме транспортних засобів в лізинг. А так як лізингові компанії – це основні гравці на ринку лізингу, то потрібно створити такі їм умови, щоб було набагато вигідніше надавати в лізинг виробниче обладнання, ніж будь-який інший продукт.

Щороку кількість лізингових компаній зростає, у 2006 році кількість лізингових компаній, що систематично надавали лізингові операції в Україні збільшилася на 30% у порівнянні із попереднім роком (рис 2.6)[11, ст. 5].

Рис. 2.6. Чисельність лізингових компаній

Самостійні вітчизняні лізингові компанії:

• Перша західноукраїнська лізингова компанія

• Атон-ХХІ

• Лізинг-маркет

• Українська фінансова лізингова компанія.

З вищезазначеного можна зробити висновок, що лізингова діяльність стала сферою прибуткового промислового і банківського бізнесу. Це — один із найефективніших сучасних фінансових інструментів розширення інвестиційної діяльності.

Отже, лізинговий кредит сприяє активізації інвестицій приватного капіталу у сферу виробництва, поліпшенню фінансового стану товаровиробників, а також підвищенню конкурентоспроможності вітчизняних підприємств.

РОЗДІЛ 3. Напрями вдосконалення механізму лізингового кредитування в Україні

3.1. Вдосконалення нормативно-правової бази щодо лізингу

Розвиток лізингу, малого та середнього бізнесу, технічне переоснащення виробництва потребують формування сприятливого економічного середовища. Це передбачає реалізацію таких першочергових заходів:

звільнення лізингодавців від сплати податків на прибуток, отриманий ними від реалізації договорів фінансового лізингу зі строком дії не менше 3 років, на додану вартість при наданні лізингових послуг із збереженням діючого порядку сплати податку на додану вартість при придбанні майна, що є об'єктом фінансового лізингу;

звільнення кредитних установ від сплати податку на прибуток, отриманий ними від надання кредитів на строк 3 роки і більше для реалізації операцій фінансового лізингу (виконання лізингових договорів);

звільнення від сплати податку на додану вартость технологічного обладнання та запасних частин до нього, що ввозяться по імпорту (операції міжнародного лізингу).

Та все ж , попри широку розповсюдженість лізингу у розвинутих країнах, та незважаючи на активний розвиток фінансової системи в нашій державі, в економічному середовищі України такий вид кредитування ще вважається досить молодим. Тому окремі науковці пропонують використовувати деякі заходи для активізації операцій фінансового лізингу, а саме диверсифікувати джерела інвестування, створити єдину інформаційну систему, а також використання страхового резерву у лізингоодержувача з віднесенням його на валові витрати [20 , с.71].

Активізація лізингової діяльності в умовах інтеграції України у світовий економічний простір неможлива без подальшого вдосконалення існуючої законодавчої бази, яка поки що відстає від сучасних потреб. Перш за все існує термінологічна невизначеність, нечіткість у законодавчих актах. Наприклад, у статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» записано «Лізингова (орендна) операція — господарська операція (крім операцій з фрахтування (чартеру) морських суден та інших транспортних засобів) фізичної чи юридичної особи (орендодавця), що передбачає надання основних фондів або землі у користування іншим фізичним чи юридичним особам (орендарям) за орендну плату та на визначений строк» [4, стаття 1]. В існуючій редакції операції з лізингу прирівнюються до оренди, і тому до складу об'єктів лізингових (орендних) операцій включаються не тільки основні засоби, а й земля, що не відповідає ні економічній, ні правовій природі лізингу. Аналогічна термінологія застосовується і в Законі України «Про податок на додану вартість» - статті 1, 3 та інші [5]. Це створює плутанину і призводить до ускладнень, помилок у податковому та бухгалтерському обліку. Тому необхідно дати чітке визначення лізингу, лізингових операцій, лізингової діяльності, лізингових, відносин, які, по своїй суті, не ідентичні оренді.

Має місце також неконкретність у визначенні операцій з лізингу в існуючих законодавчих актах. Насамперед, це стосується оперативного лізингу, що дає підстави для різного його трактування, а в деяких випадках - до неправильного віднесення до фінансового лізингу, що, в свою чергу, призведе до ускладнення фінансових можливостей лізингодавця.

Так, в Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств» -стаття 1 «Визначення термінів» даються такі трактування оперативного і фінансового лізингу. Оперативний лізинг (оренда) - господарська операція фізичної або юридичної особи, що передбачає відповідно до договору оперативного лізингу (оренди) передання орендарю майна, що підпадає під визначення основного фонду, придбаного або виготовленого орендодавцем, а також усіх ризиків та винагород, пов'язаних з правом користування та володіння об'єктом лізингу. Відтак лізингодавець може надавати майно в тимчасове користування кілька разів. Зрозуміло, що в такому разі зростає ризик щодо відшкодування залишкової вартості майна, оскільки воно зазнає фізичного спрацювання й техніко-економічного старіння [19, с.68]. Лізинг (оренда) вважається фінансовим, якщо лізинговий (орендний) договір містить одну з таких умов:

— об'єкт лізингу передається на строк, протягом якого амортизується не менше 75 відсотків його первісної вартості за нормами амортизації, визначеними статтею 8 цього Закону та орендар зобов'язаний придбати об'єкт лізингу у власність протягом строку дії лізингового договору або в момент його закінчення за ціною, визначеною у такому лізинговому договорі;

— сума лізингових (орендних) платежів з початку строку оренди
дорівнює або перевищує первісну вартість об'єкта лізингу;

—якщо у лізинг передається об'єкт, що перебував у складі основних
фондів лізингодавця протягом строку перших 50 відсотків амортизації його
первісної вартості, загальна сума лізингових платежів має дорівнювати або
бути більшою 90 відсотків від звичайної ціни на такий об'єкт лізингу, діючої
на початок строку дії лізингового договору, збільшеної на суму процентів,
розрахованих виходячи з облікової ставки Національного банку України,
визначеної на дату початку дії лізингового договору на весь його строк;

— майно, яке передається у фінансовий лізинг, є виготовленим за замовленням лізингоотримувача (орендаря) та після закінчення дії лізингового договору не може бути використаним іншими особами, крім лізингоотримувача (орендаря), виходячи з його технологічних та якісних характеристик [9, 174-175].

Новим положенням вказаного вище Закону є також те, що, незалежно від того, чи відноситься лізингова операція до фінансового лізингу чи ні, платник податку має право при укладенні договору визначити таку операцію як оперативний лізинг без права подальшої зміни статусу такої операції до закінчення дії відповідного договору. Відтак лізингодавець може надавати майно в тимчасове користування кілька разів. Зрозуміло, що в такому разі зростає ризик щодо відшкодування залишкової вартості майна, оскільки воно зазнає фізичного спрацювання й техніко-економічного старіння [19, с.68].

На жаль, у такій новій редакції Закону, на відміну від існувавших раніше старих термінів, відсутній головний критерій віднесення операцій до того чи іншого виду лізингу - якщо в договорі передбачено перехід права власності на об'єкт лізингу від лізингодавця до лізингоотримувача, то лізинг фінансовий, а якщо ні - то оперативний. Тому можливі випадки, коли оперативний лізинг можуть віднести до фінансового разом з витікаючими звідси податковими зобов'язаннями. Наприклад, лізингодавцю вдалося такого клієнта, який взяв в оперативний лізинг майно на умовах сплати за період дії договору суму, що перевищує первинну його вартість. У такому разі буде виконана одна з умов віднесення договору до фінансового лізингу, хоча лізингодавець не планує передавати об'єкт договору у власність і оподатковувати його передачу як продаж. Виходячи з цих міркувань, на нашу думку, доцільно було б зберегти критерій власності на об'єкт лізингу, який існував раніше.

Мають місце також різні підходи, неузгодження щодо визначення лізингу, у тому числі фінансового, не тільки у Законах України («Про фінансовий лізинг», «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про податок на додану вартість» тощо), а й у положеннях Цивільного кодексу України, Господарського кодексу підзаконних нормативно-правових актах. Це може ускладнити вирішення правових спорів учасників лізингових відносин, питань з оподаткування лізингових операцій.

Не до кінця вирішене в нормативно-правових актах і питання права власності на лізингове майно, що перешкоджає розвитку лізингових відносин. Так, у статті 11 «Права та обов'язки лізингоодержувача» Закону України „Про фінансовий лізинг" вказано, що у разі, закінчення строку лізингу (мається на увазі фінансового), а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу лізингоодержувач зобов'язаний повернути предмет лізингу лізингодавцю у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором [6, стаття 11]. При цьому лізингоотримувач сплачує лізингові платежі, до складу яких входить сума, яка відшкодовує частину вартості предмету лізингу [6, стаття 16]. Аналогічно в статті 10 цього ж закону «Права та обов'язки лізингодавця» сказано, що лізингодавень зобов'язаний прийняти предмет лізингу в разі дострокового розірвання договору або в разі закінчення строку користування предметом лізингу [6, стаття 10].

Отже, на наш погляд, має місце деяка неузгодженість прав і зобов'язань суб'єктів лізингових відносин, а також деяке порушення, недостатня захищеність прав лізингооджержувача. У зв'язку з цим для вирішення питання прав власності щодо предмету лізингу, доцільно передбачити можливість іншого варіанту, крім повернення його лізингодавцю. З цією метою слід внести зміни до Закону України „Про фінансовий лізинг", а саме: у пункт 5 частини 2 статті 10 «Права та обов'язки лізингодавця» і пункт 7 частини 2 статгі 11 «Права та обов'язки лізингоодержувача» доповнити словами „...якщо інше не передбачено умовами договору лізингу". Тоді за взаємною згодою учасників лізингової угоди можна і не повертати об'єкт лізингу після закінчення строку договору, а залишити лізингоодержувачу.

Законодавчі норми щодо оперативного лізингу теж не передбачають отримання права власності на техніку або обладнання після закінчення лізингової угоди. Тоді лізингова компанія шукає іншого покупця, хоча лізингоодержувач може бути зацікавлений у придбанні залишкового майна. Проте через неможливість здійснення такої операції він змушений часто оформляти таку покупку через іншу (підставну) юридичну особу. Звичайно, це ускладнює лізинговий бізнес.

Потрібно також привести українське законодавство з лізингу у відповідність до міжнародного, насамперед, європейського. Саме таке завдання ставиться перед Асоціацією „Українське об'єднання лізингодавців", створеної у вересні 2005 р. Україна поки що не приєдналася до Конвенції ЮНІДРУА про міжнародний фінансовий лізинг, Конвенції "Про міжнародні гарантії у відносинах з рухомим обладнанням", Стамбульської Конвенції про тимчасове ввезення та Кіотської Конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур. Тому діючий в Україні механізм оподаткування операцій при міжнародному лізингу надто жорсткий і не відповідає загальноприйнятим світовим стандартам, передбаченими вищевказаними конвенціями. Зокрема нині лізингоодержувачі сплачують за об'єкти міжнародного лізингу безліч податків і платежів: мито на імпорт, акцизний збір, ПДВ. Виключення складають договори операційного лізингу строком до одного року, коли мито не сплачується.

Іншою невирішеною проблемою є надто висока вартість нотаріальних послуг. Так, для нотаріальної реєстрації договорів лізингу, що спрямована на забезпечення захисту прав лізингодавців, необхідно сплатити державне мито з розрахунку 5% від суми операцій за договором [14, 112-113].

3.2. Вдосконалення інформаційної бази щодо лізингу

В Україні лізинг почав формуватися на початку 90-х років минулого століття. Проте і до нині в країні відсутня необхідна достовірна інформаційна база не тільки по кількісних, а й по якісних показниках, що характеризують вітчизняну лізингову діяльність. Державні статистичні органи не мають даних по обсягах лізингових послуг, кількості укладених, виконаних і невиконаних договорів, джерелах фінансування, вартості техніки і обладнання, переданого у лізинг тощо у розрізі видів економічної діяльності, суб'єктів господарювання та економіки в цілому.

Це значно утруднює проведення наукових аналітичних досліджень з лізингу, вироблення і прийняття оперативних і зважених виробничих рішень, управління лізинговою діяльністю. Для створення належного інформаційного забезпечення лізингової діяльності необхідно здійснити комплекс заходів з таких напрямів:

— удосконалення статистичної звітності,

формування інформаційного банку даних,

пропаганда та розповсюдження інформації,

надання дорадницьких, просвітницьких послуг з лізингу (рис. 3.1).

Рис. 3.1. Основні напрями удосконалення інформаційного забезпечення лізингової діяльності

Розглянемо їх послідовно і детальніше.

У Загальнодержавному табелі (переліку) форм державних статистичних спостережень для об'єднань, підприємств, організацій та установ України всіх форм власності на 2005 рік, розробленому і затвердженому Державним комітетом статистики України (наказ 14. 01. 2005 р. №10) на виконання Указу Президента України „Про державний комітет статистики України" від 19 січня 2004 р. №60/2004, містяться 217 форм державних статистичних спостережень за і 8 розділами (у томі числі: статистика інвестицій; статистика основних засобів; статистика сільського та рибного господарства; статистика фінансів підприємств). Однак, жодних даних про лізингову діяльність в цілому по країні, регіонах, по видах економічної діяльності, галузях економіки у вказаних формах не наводиться [16, ст. 38].

Така негативна ситуація щодо інформаційного висвітлення лізингу пояснюється рядом причин. Нами встановлені основні з них. По-перше, лізингові операції не підлягають ліцензуванню, а лізингові компанії не є чисто „лізинговими", вони паралельно можуть займатися іншими видами діяльності, які є основними і за обсягом значно перевищують лізингові операції.

По-друге, дуже часто операції продажу на виплату - в розстрочку відносять до лізингових.

По-третє, має місце навмисне уникання укладання договорів лізингу і підміна їх на договори купівлі-продажу на виплату або договори-оренди через недосконалі оподаткування, нормативно-правову базу тощо.

По-четверте, зустрічаються випадки, коли зареєстрована компанія по наданню лізингових послуг, але фактично займається іншими видами діяльності. За нашими розрахунками, в Україні лише кожен 5-7 суб'єкт господарювання від усіх задекларованих реально надає лізингові послуги.

Проте дія всіх цих та багатьох інших факторів не повинні бути причиною не відображення лізингової діяльності у державній статистичній звітності. В останні роки зроблені певні кроки по започаткуванню та впорядкуванню інформації щодо лізингу, зокрема фінансового. Так, згідно Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" до фінансових послуг віднесено фінансовий лізинг. При цьому у 2003 р. відповідним Указом Президента України було створено Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України, або скорочено - Держфінпослуг. Зазначена комісія займається регулюванням ринку фінансових послуг, здійснює нагляд за небанківськими фінансовими установами, що надають такі послуги і в тому числі з фінансового лізингу, а також створенням інформаційної бази. Для цього Держфінпослуг затвердила "Положення про внесення інформації щодо фінансових компаній до Державного реєстру фінансових установ та встановлення вимог до облікової та реєструючої системи фінансових компаній". Завдяки прийнятим заходам у першому кварталі 2004 р. запроваджено реєстрацію фінансових компаній.

Перспективним і таким, що відповідає вимогам сьогодення, є створення, можливо, на базі крупної лізингової компанії, міжобласного лізингового центру, який, міг би розробляти та розповсюджувати різні методичні рекомендації, методики з лізингу, створення інформаційного банку даних. Останній має містити інформацію про попит підприємств, у тому числі аграрних на техніку та обладнання, її пропозицію і постачальників, лізингодавців та лізингоотримувачів, умови здійснення лізингових операцій тощо. Подібний міжрегіональний центр створений в Російській Федерації на базі Московської лізингової компанії і позитивно себе зарекомендував.

Не менш важливим питанням є забезпечення доступності, якості інформації, насамперед, звітних даних. Нині навіть ті форми звітності, які не містять інформацію, що становить державну чи комерційну таємницю, практично не доступні, розпорошені по різних відомствах (статистична, фінансова звітність), їх показники часто не ув'язані між собою. Слід зазначити, що раніше, до реформування бухгалтерського обліку і звітності складені річні звіти господарств, які містили найбільш повну інформацію виробничо-фінансового напряму, здавалися в органи управління сільського господарства (районні, обласні, національні). Тут вони ретельно перевірялися на предмет взаємоув'язки складових частин (розділів, таблиць), показників звіту щодо виробничої та фінансової частин, зводилися і передавалися у вище стоячу організацію. Такий підхід забезпечував більшу достовірність даних і кращий доступ до них. Такої ж думки дотримуються інші вчені-економісти [15, с.109].

Ефективне застосування лізингового механізму та активізація лізингової діяльності потребують організації надання кваліфікованих порад, роз'яснень професійних дорадників, проведення відповідного навчання. Це пояснюється тим, що ринок лізингових послуг в Україні почав розвиватися порівняно недавно і розуміння його вимагає певного рівня знань і навичок. На жаль, поки що люди слабо обізнані з питань природи лізингу, не знають його переваг, особливостей. Вони часто не знають економічної сутності лізингу, або ототожнюють його з орендою, розстрочкою, кредитом, не розуміючи між ними принципової різниці. Як вже зазначалося, результати проведеного нами соціологічного обстеження керівників і спеціалістів сільськогосподарських підприємств Київської області показали, що кожен дев'ятий із них не знає взагалі, що таке лізинг. Тільки 32,5% знає, що таке фінансовий, 22,9% - оперативний, 19,9% внутрішній і 24,7 — міжнародний лізинг. Респонденти також вказали, що необізнаність з питань лізингу, нестача досвіду із здійснення лізингових операцій перешкоджають розвитку лізингової діяльності сільськогосподарських підприємств[9,ст. 186-188].

Крім того, механізм укладання, дії лізингових угод і нарахування лізингових платежів непростий. Кожен вид лізингу має свої сильні та слабкі сторони, які потрібно знати та вміло використовувати. Наприклад, при укладанні договорів з фінансового лізингу з тривалим строком дії можливі випадки швидкого морального зносу лізингового майна під дією науково-технічних досягнень, хоча орендні платежі не можна припиняти, бо, згідно укладеній угоді, слід виплатити всю вартість його амортизації. У такому разі доцільно укладати угоди з оперативного лізингу, оскільки термін дії її коротший і менший від амортизаційного строку (як правило, від 2 до 5 років).

Отже, виходячи з викладеного вище, необхідно постійно проводити навчання, перепідготовку та підвищення кваліфікації працівників лізингових компаній, потенційних і реальних клієнтів, постачальників техніки та обладнання з питань фінансування, бухгалтерського обліку, оподаткування, менеджменту, правових питань тощо. Різні види і форми навчання та пропаганди лізингу можуть проводитися спеціалістами провідних лізингових компаній, їх асоціацій, аграрних дорадчих служб, банків тощо.

ВИСНОВКИ

На сьогоднішній день розвиток лізингового кредитування – стратегічний напрям дій державних органів влади, адже лізинг надасть великі можливості для «підйому» народного господарства, яке знаходиться не в найкращому стані. Загальний обсяг ресурсів, який потрібен для відновлення господарства оцінюють в 50-100 млрд. дол. США, ця сума зазначена без врахування потреб для вдосконалення існуючої техніки. Одним із шляхів для вирішення даної проблеми є лізинговий кредит. Це пропонується так як лізинг має ряд переваг у порівнянні з іншими видами інвестування. Основними з них є:

інвестування у формі майна на відміну від грошового кредиту знижує ризик неповернення коштів, так як за лізингодавцем зберігаються права власності на передане майно;

лізинг передбачає 100-відсоткове кредитування і не вимагає негайного початку платежів, що дозволяє без різкого фінансового напруження оновлювати виробничі фонди, придбавати коштовне майно;

часто підприємству легше отримати майно по лізингу, ніж позику на його купівлю, оскільки лізингове майно виступає в якості застави;

лізингова угода більш гнучка, ніж позика, оскільки надає мажливість обом сторонам виробити зручну схему виплат. За взаємною домовленістю сторін лізингові платежі можуть здійснюватися після отримання виручки від реалізації товарів, вироблених на взятому в кредит устаткуванні. Ставки платежів можуть бути фіксованими і плаваючими;

для лізингоодержувача зменшується ризик морального і фізичного старіння майна, так як майно не купується у власність, а береться в тимчасове користування. При лізингових відносинах лізингоодержувач має справу з прискореною амортизацією майна;

лізингове майно не враховується у лізингоодержувача на балансі, що не збільшує його активи і звільняє від сплати податку на це майно;

лізингові платежі відносяться на витрати виробництва (собівартість) лізингоодержувача і відповіджно знижують оподаткований прибуток;

виробник отримує додаткові можливості збуту продукції, оскільки обмежене фінансування інвестицій часто не дозволяє підприємствам своєчасно оновлювати технологічну систему.

Разом з тим лізингу властивий ряд негативних сторін. Зокрема, на лізингодавця покладається ризик морального старіння устаткування (особливо, якщо договір лізингу укладається не на повний строк його амортизації), а для лізингоодержувача вартість лізингу виявляється більш високою, ніж ціна купівлі устаткування. Ще одним недоліком фінансового лізингу є те, що у випадку виходу з ладу устаткування, платежі відбуваються у встановлені строки незалежно від стану устаткування.

З використанням лізингу ефективність орендованого устаткування зростає. Висока рентабельність лізингу та наявність чіткої нормативної бази можуть сприяти форсуванню темпів розвитку цієї операції. При дефіциті внутрішніх капіталовкладень такий шлях є виходом із створеної ситуації.

Варто також відмітити, що в процесі свого розвитку лізинг набув статусу особливої фінансово-кредитної форми розвитку технологічного базису виробничого процесу, в чому згодом і почали вбачати його народногосподарське значення. Адже багатовіковим досвідом доведено, що багатство в кінцевому рахунку полягає не просто у володінні власністю безпосередньо, а у ефективному її використанні.

Отже можна зробити висновок, що на загальнодержавному рівні лізингове кредитування витупає не лише засобом стимулювання реалізації нової техніки і прискорення оновлення основних фондів, а й дає поштовх до розвитку національної економіки в цілому, підвищення її якісного рівня.

Список використаних джерел:

Послання Президента України до Верховної Ради України. К.: ВРУ, 2004.-375 с.

Про внесення змін до Закону України «Про лізинг»: Закон України, прийнятий Верховною Радою України 11 грудня 2003 р. №1381-ГУ //Відомості Верховної Ради . - 2004. - N15.- Ст.231.

Закон України «Про лізинг»//Відомості Верховної Ради України. -1998.-№9-10, ст. 67,68.

Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств», прийнятий Верховною Радою України 22 травня 1997 р. N283/97 ВР зі змінами, внесеними Законом України від 24.12.02 р. №349-ІУ //Все про бухгалтерський облік. -2003. - N8. - С.5-57.

Закон України «Про податок на додану вартість», прийнятий Верховною Радою України 3 квітня 1997 р. N168/97-8? зі змінами і доповненнями //Відомості Верховної Ради. - 1997. - №21. - С.156.

Закон України «Про фінансовий лізинг»:, прийнятий Верховною Радою України 11 грудня 2003 р. N1381- IV зі змінами і доповненнями. //Відомості Верховної Ради України. - 2004. - №15.

Биковченко Л.М.Економічна сутність лізингу/Фінанси України-№11,2001

Лагода Т. Кому и зачем нужен лизинг? / Лизинг- ревю. - №2, 2005

Куналова Г.І., Гринчук Ю.С. Лізинг в Україні: статистико -економічний аналіз, прогноз, шляхи подальшого розвитку. Монографія. - Біла Церква: - К.: Вид. ВАТ «Білоцерківська друкарня», 2007. - 237 с.

Философский словар /Под ред. И.Т. Фролова. 5-е изд. – М.:Политиздат. 1987. – 590 с.

Рєзанова Надія, Шевчук Юлія Лізинг в Україні //Лізиг в Україні – 2007. - №4

Онищук Я.В. Розвиток лізингу в Україні / Фінанси України. - №7, 2005

Внукова Н.М. Оцінка можливостей розвитку фінансового лізингу в Україні / Актуальні проблеми економіки. - №9, 2005

Онищук Я.В. Розвиток лізингу в Україні // Фінанси в Україні. – 2005. - №7. – С.106-113.

Лавріненко Л.І., Хомин П.Я. Звітність сільськогосподарських підприємств труба удосконалити //Облік і фінанси АПК. - 2006. -№4. - С. 108-111.

Загальнодержавний табель (перелік) форм державних статистичних спостережень для об'єднань, підприємств, організацій та установ України всіх форм власності на 2005 рік. - К.: ШЦ Держкомстату України, 2005. -70 с,

Онищук Я.В. Розвиток лізингу в Україні / Фінанси України. - №7, 2005

Поточний стан Державного реєстру фінансових установ / Позитивні тенденції на риках фінансових послуг в 2004 році. - №15, 2005

Пашкевич О. Лизинг - в массы / Галицькі контракти. - №41, 2004

Олійник О.В. Фінансовий лізинг : Проблеми та шляхи вирішення. / Фінанси України. - №9, 2004

Галушко В.О. Лізинг - з перешкодами / Діловий вісник. - №4, 2004

Дорофеєва О.В. Організаційні аспекти управління фінансовими ризиками лізингових компаній / Актуальні проблеми економіки. - №6 (48), 2005

Драган Т.М. Ринок фінансового лізингу в цифрах / Лізинг в Україні : Інформаційно – аналітичний бюлетень. №2, 2005

Васильчишин О. Лізинг у діяльності банків / Вісник НБУ. - №8 , 2005

Бабенко Л. А. Финансовый лизинг : изменение в правовом поле / Вестник бухгалтера и аудитора .- №3-4 , 2004

Калитка Г.Б. Лізинг : Реалії,проблеми,перспективи/Фінанси України. -№2 ,1999

Абрамов В.А. Лизинг и коммерческий кредит. - К.: „Економіка” - 2005. - с.105.

Королев В. Лизинговые операции // Экономика и жизнь. - 2004. - № 49.

Газман В.Д. , Лизинг: теория, практика, комментарии. Москва: Фонд «Правовая культура», 2006, - с.207

Кочетков В.Н. , Краєва Е.В. “Организация лизинговых оперций”.- К.:Украинско-Финский-Институт мененджмента и бизнеса.-1998.-103с

Версаль Н.І., Дорошенко Т.В. Теорія кредиту. – К.: «Києво-Могилянська академія» - 2007. – с.377-408.

Economic analysis of agricultural projects. - London, 1997. - 506 p.

United Nations. World Investment Report. - N.Y.: UN. 1999. - 397 p

www.vuzlib.net – сайт економіко-правової бібліотеки

www.lascaleasing.com – офіційний сайт лізингової компанії «Ласка лізинг»

ebk.net.ua – офіційний сайт електронної бібліотеки Князєва

www.readbookz.com – офіційний сайт бібліотеки он-лайн

50