Організація безготівкових розрахунків і шляхи їх удосконалення

Вступ

Сьогодні економіка України потребує швидких структурних та технологічних перетворень при одночасному вдосконаленні механізму безготівкових розрахунків, так як сучасний її стан характеризується розладом платіжно-розрахункової системи та платіжною кризою. Своєчасна і повна сплата доставленої продукції, виконаних робіт та наданих послуг, інших боргових зобов’язань є однією з головних передумов та ознак ефективності функціонування економіки в цілому і кожного його суб’єкта окремої. Від стану безготівкових розрахунків, своєчасного і повного надходження від платників коштів залежить стан грошового обігу, ціноутворення, кредитні відносини, фінансовий стан підприємств і, як підсумок, соціальний стан населення. В період економічної кризи порушується система безготівкових розрахунків, збільшується попит на готівку та кредит банків. Крім того, лібералізація цін ускладнила формування кредитних процесів банків, негативно вплинула на проведення безготівкових розрахунків. Таким чином, в сучасних умовах, коли спостерігається зниження рівня платоспроможності підприємств, порушення товарного і грошового обігу, неефективність діючого механізму розрахунків між підприємствами, який не стимулює їх до своєчасного виконання платежів, необхідно не тільки технічно здійснювати розрахункові операції, але і вдосконалювати організацію безготівкових розрахунків. Беручи до уваги вищенаведене, актуальність даної роботи очевидна. Питання, пов’язані з безготівковими розрахунками розглядалися такими вітчизняними науковцями як: А.С. Савченко, Л.А. Віднійчук-Вірван, О.Д. Вовчак, О.В. Васюренко, Р.І. Тиркало, М.І. Савлук та інші. Нормативною-правовою та законодавчою базою для безготівкових розрахунків є Закон України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”, Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, Інструкція про міжбанківський переказ коштів в Україні в національній валюті, Правила Національної системи масових електронних платежів, Положення про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх застосуванням та інше. Метою курсової роботи є вивчення організації безготівкових розрахунків і шляхів їх удосконалення. Досягнення поставленої мети зумовило необхідність вирішення таких завдань: 1) з’ясувати загальну сутність безготівкових розрахунків; 2) відобразити класифікацію та основні принципи організації безготівкових розрахунків; 3) сформувати структуру системи безготівкових розрахунків; 4) охарактеризувати форми безготівкових розрахунків; 5) провести аналіз роботи платіжних систем України, а саме системи електронних платежів Національного банку України, та Національної системи масових електронних платежів, виявити чинники, що впливають на зміни в роботі даних платіжних систем; 6) розробка і обґрунтування пропозицій по вдосконаленню і розвитку платіжних систем в Україні. При роботі над курсовою роботою був використаний статистичний, аналітичний матеріал, також використовувалася як періодична література, книги, так і законодавчі, нормативні і інструктивні матеріали, що стосуються даної теми.

1. Загальні аспекти безготівкових розрахунків в Україні

1.1 Сутність, класифікація та принципи організації безготівкових розрахунків

Розрахункові відносини в Україні зумовлені наявністю товарного виробництва, товарного обороту грошей. В Україні більшість розрахунків здійснюється у безготівковій формі.

Безготівковий грошовий оборот – це рух грошових коштів без використання готівкових грошових знаків шляхом перерахування сум за рахунками в банках чи зарахування взаємних вимог. У безготівковому обороті гроші функціонують як засіб платежу, бо є певний проміжок часу між одержуванням товарів та оплатою їх. Переваги безготівкового обігу перед готівковим очевидні – прискорюється обіг грошових коштів господарських суб’єктів; значно скорочуються суспільні витрати обігу; збільшуються можливості держави щодо регулювання грошової сфери тощо.

Безготівкові розрахунки – розрахунки, що проводяться без участі готівки, тобто в сфері безготівкового грошового обігу. Важливим нормативно-правовим документом в регулюванні безготівкових розрахунків є Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затверджена постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22 і зареєстрована в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 за № 377/8976 (зі змінами і доповненнями).Інструкція встановлює загальні правила, форми і стандарти розрахунків юридичних і фізичних осіб та банків у грошовій одиниці України на території України, що здійснюються за участю банків. Згідно з Інструкцією безготівкові розрахунки – це перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів коштів, а також перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів, унесених ними готівкою в касу банку, рахунки отримувачів коштів. Ці розрахунки проводяться банкомна підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді.Ознаки класифікації безготівкових розрахунків: 1) за складом учасників поділяються на: а) міжгосподарські; б) міжбанківські; 2) за об’єктами розрахунків, тобто залежно від призначення платежу, поділяються на: а) розрахунки за товарні операції – платежі за товарно-матеріальні цінності, надані послуги і виконані роботи; б) розрахунки за нетоварні операції – сплата податків та перерахування інших платежів до бюджету, одержання і повернення банківських позичок, страхових сум тощо; 3) залежно від місця проведення безготівкових розрахунків виділяють: а) внутрішньодержавні (внутрішньоміські, що здійснюються в межах одного населеного пункту, і міжміські - за межами цього пункту); б) міждержавні розрахунки (між господарськими суб’єктами, які знаходяться на територіях різних держав). Безготівкові розрахунки класифікуються також як: 1) гарантовані, тобто, такі що забезпечують гарантію платежу за рахунок депоновання грошових засобів; 2) негарантовані, тобто, такі за яких платіж не гарантується; 3) залежно від способу реалізації продукції безготівкові розрахунки можуть бути: а) прямі – здійснюються безпосередньо між постачальниками; б) транзитні – здійснюються за наявності проміжних структур (ланок).

Безготівкові розрахунки здійснюються за двома основними грошовими потоками. Це по-перше, надходження грошових коштів на рахунок; по-друге, витрачання коштів з рахунку.

Кризовий стан національної економіки України супроводжується деформаціями механізмів безготівкового грошового обігу. Хронічні, а часто й безнадійні неплатежі – характерна риса діючої системи безготівкових розрахунків. Основною формою взаємовідносин між постачальниками, виробниками та покупцями продукції все більш стає неефективний натуральний обмін (бартер). Зрозуміло, що при бартері кошти на рахунки господарських суб’єктів у банківських установах не надходять. Успішне здійснення економічних реформ неможливе поза становленням впорядкованої, ефективно і синхронно діючої системи безготівкових розрахунків. Безготівкові розрахунки між підприємствами, організаціями та установами всіх форм власності, підприємствами без створення юридичної особи і фізичними особами здійснюються у національній валюті України через банки, шляхом перерахування коштів з рахунка платника на рахунок одержувача коштів. Кошти з рахунка клієнта списуються за розпорядженням його власника, крім випадків, у яких чинним законодавством передбачене безспірне стягуванння та безакцептне списання коштів. На виконання статті 1072 Цивільного кодексу України до Інструкції (пункт 2.22) включено положення щодо черговості виконання банками розрахункових документів, які оформлені згідно з рішеннями судів і на підставі яких здійснюється списання коштів, якщо розрахункові документи надходять до банку одночасно.

Розрахункові документи приймаються банком до виконання тільки в межах наявних на рахунку клієнта коштів. Платежі одного клієнта за рахунок коштів іншого не допускаються. Для здійснення розрахунків клієнти банків самостійно обирають платіжні інструменти (крім меморіального ордера) і зазначають їх під час укладення договорів.Установи банків здійснюють контроль за додеранням правил розрахунків, а також за станом розрахунків підприємств. Підприємства (платники та одержувачі коштів) зі свого боку також мають контролювати проведення безготівкових розрахунків. Народногосподарське значення безготівкових розрахунків полягає у прискорені обігу грошових і фінансових коштів, забезпеченні в максимально короткий час грошової компенсації виробникам – власникам поставленої продукції, виконаних робіт і наданих послуг. Прискорення міжгосподарських розрахунків важливе як з мікро -, так із макроекономічної точок зору. Для створення ефективної системи безготівкових розрахунків принципове значення має правильне визначення її принципів – основних нормативних положень, якими слід керуватися, щоб безготівкові розрахунки максимально сприяли прискоренню народногосподарського обороту. Безумовно, що принципи організації безготівкових розрахунків на макроекономічному рівні мають розглядатися у взаємозв’язку з особливостями реформування фінансової сфери вітчизняної економіки. На мікроекономічному рівні принципи організації безготівкових розрахунків випливають із специфіки реалізації економічних інтересів трьох суб’єктів сфери безготівкового обігу – платника, одержувача грошових коштів, банку. Специфіка принципів безготівкових розрахунків відображає реальний стан національної економіки (криза, депресія, пожвавлення, піднесення). Принципи безготівкових розрахунків – це вихідні положення, які визначають конкретний економічний зміст способів і форм розрахунків. У міру реальних ринкових змін в економіці змінюється також принципи організації безготівкових розрахунків, виникають і формуються нові принципи. Виділяються такі основні принципи організації безготівкових розрахунків: 1) грошові кошти всіх господарських суб’єктів (як власні, так і залучені) підлягають обов’язковому зберіганню на розрахункових, поточних та інших рахунках в установах банків; 2) безготівкові розрахунки між підприємствами, фізичними особами здійснюються через банки шляхом перерахування коштів із поточних рахунків платників на поточні рахунки одержувачів коштів; 3) розрахунки з постачальниками за товарно-матеріальні цінності і послуги проводяться, як правило, після надання послуг, на практиці застосовується також попередня оплата; 4) банки списують кошти з рахунків тільки за розпорядженням їх власників, крім випадків, у яких безспірне списання (стягнення) коштів передбачене законом України, а також за рішенням суду, арбітражного суду та виконавчими приписами нотаріусів. 5) доручення підприємств на перерахування коштів приймаються банками до виконання тільки в межах наявних коштів на їх рахунках або за рахунок платіжного кредиту банку; 6) зарахування коштів на рахунок одержувача відбувається після списання відповідних грошових сум із рахунків платника; 7) банк на договірній основі здійснює розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів і виконує їх розпорядження щодо перерахування коштів із рахунків. 8) підприємства самостійно обирають форми розрахунків та вказують їх при вкладенні між собою договорів; 9) взаємні претензії за розрахунками між платником та одержувачем коштів розглядаються сторонами в претензійно-позовному порядку без участі банку. Специфіка прояву принципів організації безготівкових розрахунків у вітчизняній економіці виражається лише несприятливими кризовими умовами господарювання. Недотримання принципів організації безготівкових розрахунків призводить до кризи всієї системи розрахунків (платіжної кризи).

1.2 Способи платежів при безготівкових розрахунках

Спосіб безготівкових розрахунків у широкому розумінні – це економічно і фінансово обумовлений порядок здійснення грошових відносин між постачальником (продавцем) і платником (покупцем). Способи розрахунків визначаються конкретними умовами виконання господарськими суб'єктами своїх грошових зобов'язань один перед одним. Різні форми економічної організації сфери грошового обороту зумовлюють і різні способи платежу за продукцію.

Спосіб платежу у вузькому розумінні характеризує порядок списання коштів з рахунків платників.

У сучасній системі безготівкових розрахунків господарські суб'єкти використовують такі основні способи платежу:

1) перерахування грошових коштів (безпосередньо не пов’язане з банківським кредитом) з поточного рахунку платника;

2) надання позики банком шляхом прямого перерахування грошей із кредитного рахунку платника на банківський рахунок одержувача;

3) розрахунок шляхом заліку взаємної заборгованості платників, за якими взаємні зобов’язання боржників і кредиторів один перед одним погашаються в рівновеликих сумах і лише за різницею здійснюється платіж на загальних підставах. Кожна з сторін сплачує або одержує лише різницю платіжної сіми, яка не покривається зарахуваннями;

4) гарантована оплата постачальнику з попереднім депонуванням коштів на окремих банківських рахунках в установах банку за місцем знаходження платника і з наступним їх списанням з цього рахунку після зарахування грошей на рахунок одержувача в установі банку, де йому відкритий поточний рахунок.

Призначення того чи іншого способу розрахунку полягає в погашені грошових зобов’язань юридичних і фізичних осіб.

Критерії вибору способу платежу пов’язані з вимогами прискорення самих розрахунків, їх терміновасті, зниження витрат на проведення платежів, нормалізації кругообороту коштів, забезпечення безперебійного ходу реалізації продукції.

У сучасній кризовій економіці України на перший план виходить такий спосіб платежу, як – попередня оплата (гроші перераховуються одержувачеві до видвантаження товарів) на відміну від оплати фактично відвантажених товарів і наданих послуг.

Спосіб попередньої оплати підкреслює аномальність економічних відносин, що існують у вітчизняній економіці, не дає можливість на ділі оптимізувати економічні інтереси суб’єктів системи безготівкових розрахунків. Порядок попередньої оплати товарно-матеріальних цінностей та послуг застосовується як санкція відносно неплатоспроможних покупців. Нормативними актами передбачаються максимальні терміни від дня отримання оплати (як правило не пізніше 3-х робочих днів), коли продавець (виробник) повинен відвантажити (вивезти, надати) оплачені товари і послуги покупцеві (замовнику).

Використання способу платежу на основі попередньої оплати – це наслідок дисбалансу між товарними і грошовими потоками, монополізму постачальників, нестачі обігових коштів на багатьох підприємствах, зниження платоспроможності. У цих умовах попередня оплата розрахункових документів певним чином дає змогу підтримувати господарський оборот в належному стані. В умовах платіжної кризи зростає значення способу розрахунків на основі здійснення – заліку взаємної заборгованності. Такі розрахунки можуть здійснюватися шляхом зарахування зобов’язань між двома платниками або групами платників усіх форм власності однієї та різних галузей народного господарства.

При заліку взаємозаборгованності використовуються постійно діючі та разові зарахування вимог. До постійно діючих належать періодичні розрахунки за сальдо зустрічних вимог. Розрахунки за заліком взаємозаборгованності ведуться на основі угоди між підприємствами; сторони і порядок розрахунків погоджуються з установами банків, що обслуговують дані підприємства.

Таким чином, на основі заліку здійснюється взаємне скасування грошових зобов’язань між господарськими суб’єктами. Залік взаємної заборгованості у міжнародних розрахунках називають клірингом. Однак їх негативна роль у грошово-фінансових відносинах очевидна. Заліки взаємозаборгованності обмежують оборот реальних грошових коштів, що означає ненадходження відповідної суми податків до бюджету.

1.3 Поняття системи безготівкових розрахунків

Безготівкові розрахунки в своїй цілісній сукупності формують певну систему. Система безготівкових розрахунків є складовою загальної національної грошової системи. В ході становлення ринкових відносин і відповідної трансформації грошової сфери економіки посилюється значення і роль безготівкових розрахунків як важливого самостійного і відособленого об'єкта економічних відносин, а відповідно й окремого предмета дослідження економічної науки.

Завдання економічної науки полягає в тому, щоб науково відображаючи й обґрунтовуючи практику безготівкових розрахунків, одночасно впливати на неї, виробляти правильні прикладні рекомендації щодо вдосконалення і раціональної зміни системи безготівкових розрахунків.

Одна з актуальних наукових проблем – визначення структурно-функціональних компонентів системи безготівкових розрахунків. Важливо розрізняти такі складові даної системи:

1) принципи безготівкових розрахунків;

2) вимоги до організації розрахунків;

3) форми розрахунків;

4) розрахункові документи;

5) особи безготівкових розрахунків;

6) механізм контролю за станом розрахунків.

Оскільки безготівкові розрахунки мають вирішальне значення у здійсненні народногосподарського обороту, необхідний контроль за станом розрахунків, законністю проведення грошових операцій, правильним оформленням розрахункових документів та вчасністю їх проходження.

Система безготівкових розрахунків має бути найтіснішим чином пов'язана з реальним товарним оборотом. Тільки за такої умови забезпечуватиметься безперебійний кругооборот коштів господарських суб'єктів і, як результат, розвиватиметься та якісно вдосконалюватиметься виробництво.

Нормалізація системи безготівкових розрахунків сприятиме становленню нормальних ринкових відносин. Проблема органічного зв'язку системи безготівкових розрахунків з ринковим середовищем, що формуються у вітчизняному народному господарстві, набуває сьогодні особливої актуальності.

1.4 Характеристика форм безготівкових розрахунків

1) Платіжне доручення.

Платіжне доручення – розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку при списання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок отримувача.

Розрахунки платіжним дорученням – одна з найпоширеніших форм безготівкових розрахунків у господарському обороті України. Позитивною рисою розахунків із застосуванням платіжних доручень є їхній універсальний характер. Доручення широко застосовується в розрахунках за найрізноманітними платежами.

Платіжні доручення в Україні застосовуються при розрахунках за поставлені товарно-матеріальні цінності і надані послуги, для попередньої оплати товарів і послуг, внесення авансових платежів у випадках, передбач еннихчинним законодавством, погашення кредиторської заборгованності постачальником за раніше одержані товари і послуги. Крім того, підприємства й організації розраховуються платіжними дорученнями при здійсненні нетоварних операцій: розрахунків із державним бюджетом, органами соціального страхування тощо.

При розрахунках за фактично відвантажену продукцію (виконані роботи, надані послуги) у платіжному дорученні в рядку “призначення платежу ” вказується назва (вид) відвантаженої продукції (виконаних робіт, послуг), номер, дата товарно-транспортного чи іншого документа, що підтверджує відвантаження продукції (виконання робіт, надання послуг).Для одержання товарно-матеріальних цінностей від постачальників підприємство виписує доручення типової форми. Приймання товарів, що надійшли на підприємство, здійснюється на основі супровідних документів постачальника. Виявлені при прийманні розходження (недостача, пересортирація) оформляються відповідним актом. Схема документообігу при розрахунках платіжними дорученнями така: 1) отримавши товар і рахунок-фактуру від постачальника, покупець направляє платіжне доручення в свій банк; 2) банк списує відповідні грошові кошти з рахунка покупця і направляє документи про перерахування коштів на рахунок у банк постачальника; 3) банк постачальника зараховує відповідну грошову суму на рахунок постачальника. Рахунок-фактура – документ, який виписує продавець для оплати покупцем товарно-метеріальних цінностей, що реалізуються (або виконанних робіт чи наданих послуг). Рахунок-фактура містить опис та ціну товарів (робіт, послуг).

Ця форма безготівкових розрахунків застосовується для здійснення попередньої оплати за отримання поставлених товарів, наданих послуг. Усі примірники платіжних доручень мають бути ясно і чітко оформлені. Доручення приймаються до виконання банками протягом 10 календарних днів з дня виписки. День заповнення платіжного доручення не враховується.

Платіжне доручення банк приймає тільки в межах коштів на розрахунковому рахунку, крім доручень на перерахування до бюджету сум податків, зборів, обов'язкових платежів і внесків до державних цільових фондів. Якщо постачальник (отримувач коштів) не має рахунку в банку або розрахунки між постачальником і покупцем платіжним дорученням неможливі, підприємство може виконати розрахунок гарантованим платіжним дорученням через підприємства зв'язку. Гарантовані платіжні доручення застосовуються за переказу коштів на виплату заробітної плати робітникам, що заготовляють сільськогосподарську продукцію в населених пунктах, де відсутні банківські установи. Так само переказують окремим громадянам пенсії, заробітну плату, авторський гонорар, витрати, пов'язані з відрядженням тощо.2) Платіжна вимога-доручення. Платіжна вимога-доручення – розрахунковий документ, який складається з двох частин: верхньої – вимоги отримувача безпосередньо до платника про сплату визначеної суми коштів; нижньої – доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку визначеної ним суми коштів та перерахування її на рахунок отримувача. Отже, платіжна вимога-доручення є найбільшим розрахунковим документом, який складається з двох частин, кожна з яких відображає специфіку двох розрахункових документів: верхня частина – особливості платіжної вимоги; нижня частина – особливості платіжного доручення. Вимога-доручення заповнюється отримувачем коштів і надсилається безпосередньо платникові. Доставку платіжних вимог-доручень до платника може здійснювати банк отримувача через банк платника. Платник, отримавши платіжну вимогу-доручення та інші обумовлені угодою документи, при згоді оплатити її повністю або частково здає вимогу-доручення в установу банку, що його обслуговує. Після цього акцентована за платіжною вимогою-дорученням сума перераховується з рахунка платника на рахунок постачальника. Платіжні вимоги-доручення приймаються банками протягом двадцяти календарних днів із дня виписки. День заповнення вимоги-доручення не враховується. У договорі може бути передбачена відповідальність платника за невчасне подання в банк для оплати платіжної вимоги-доручення.

Платник здає в банк нижню частину вимоги-доручення. Банк приймає до сплати платіжну вимогу-доручення в сумі, яка може бути сплачена за наявними коштами на рахунку платника. При відсутності достатніх коштів на рахунку платника платіжна вимога-доручення повертається без виконання. У разі відмови платника сплатити вимогу-доручення він повідомляє про мотиви відмови безпосередньо одежувачеві коштів у порядку і строки, зазначені в договорі. Позитивним моментом даної форми безготівкових розрахунків є те, що при використанні вимог-доручень підвищується відповідальність суб’єктів розрахункових відносин за організацію розрахунків у зв’язку з тим, що розрахункові документи пересилаються постачальником платника, обминаючи банк. Проте, незважаючи на переваги розрахунків платіжними вимогами-дорученнями, ця форма безготівкових розрахунків є малопоширеною. Недоліком розрахунків за допомогою платіжних вимог-доручень є відсутність гарантії платежу. Невчасна оплата рахунків платниками, відмови від акцепту сповільнює рух грошових коштів. 3) Чек. У розрахунках між підприємствами застосовуються розрахункові чеки. Для отримання готівки з рахунків у банківських установах використовуються грошові чеки.

Грошові чеки застосовуються тільки для отримання підприємствами з рахунків у банківських установах готівки для виплати заробітної плати, премій і винагород, дивідендів, коштів на відрядження, на господарські витрати.

Розрахунковий чек – розрахунковий документ, що містить нічим не обумовлене письмове розпорядження власника рахунку (чекодавця) банку-емітенту, у якому відкрито його рахунок, про сплату чекодержателю зазначеної в чеку суми коштів. Розрахунковий чек, як і платіжне доручення, заповнює платник. На відміну від платіжного доручення чек передається платником підприємству – отримувачу платежу безпосередньо під час здійснення господарської операції. Отримувач платежу подає чек у свій банк для оплати.

При розрахунках чеками виникають економічні відносини між трьома суб’єктами:1) чекодавець – юридична або фізична особа, яка здійснює оплату за допомогою чеку та підписує його;

чекодержатель – юридична або фізична особа, яка отримує кошти за чеками; 3) банк-емітент – банк, що видає чекову книжку (розрахунковий чек) підприємству або фізичній особі і веде їхні рахунки. Існує кілька видів розрахункових чеків: акцептовані, не акцептовані банком, з лімітованих і нелімітованих книжок. Останні застосовуються у місцевих розрахунках за отримані товари, надані послуги, у постійних розрахунках з транспортними організаціями, з підприємствами зв'язку.Власник рахунку виписує чеки в межах залишку коштів на рахунку в установі банку. В Україні використовується строго фінансова уніфікована форма розрахунокового чека. Бланки чеків брошуруються по 10, 20 та 25 аркушів в спеціальні чекові книжки. Чекові книжки (розрахункові чеки) виготовляються на спеціальному папері на банкнотній фабриці Національного банку України (НБУ) за зразком, затвердженним НБУ. З дозволу НБУ чекові книжки (розрахункові чеки) можуть бути виготовленні комерційними банками самостійно з дотриманням усіх обов’язкових вимог і мати фірмову позначку банку. Чек є цінним папером. Чекові книжки (розрахункові чеки) є бланками суворої звітності. В Україні розрахунки чеками зараз не дуже поширені, особливо порівняно із західними країнами, де чек є основною формою безготівкових розрахунків. Чеки не отримують поширення у вітчизняному господарському обороті внаслідок недостатності коштів на рахунках клієнтів і обмеженої платоспроможності більшості комерційних банків. 4) Акредитив. Акредитив – це специфічна форма безготівкових розрахунків, при якій банк-емітент за дорученням свого клієнта (заявника акредитива) зобов’язаний: виконати платіж третій особі (бенефіціару) за поставлені товари, виконані роботи та надані послуги; надати повноваження іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж. Ці два види операцій є головними акредитивними операціями. При розрахунках акредитивами в економічні відносини вступають такі суб’єкти: 1) заявник акредитива – платник, який звертається до банку, що його обслуговує, для відкриття акредитива; 2) банк-емітент – банк платника, що відкриває акредитив своєму клієнтові; 3) бенефіціар – юридична особа, на користь якої виставлений акредитив (продавець, виконавець робіт або послуг тощо); 4) виконуючий банк – банк бенефіціара або інший банк, що за дорученням банку - емітента виконує акредитив. Умови та порядок проведення акредитивної форми розрахунків передбачаються у договорі між бенефіціаром і заявником акредитива. Банк-емітент може відкрити такі види акредитивів: 1) покритий акредитив, при якому для здійснення платежів завчасно бронюються кошти платника в повній сумі на окремому рахунку в банку-емітенті або виконуючому банку; 2) непокритий акредитив, оплата за яким, у разі тимчасової відсутності коштів на рахунку платника, гарантується банком-емітентом за рахунок банківського кредиту; Акредитиви також бувають відкличні і безвідкличні. Відкличний акредитив – акредитив, який може бути змінений або анульований банком-емітентом без попереднього погодження з бенефіціаром. Безвідкличний акредитив – акредитив, який може бути змінений або анульований тільки за згодою бенефіціара, на користь якого він був відкритий. В іншому (виконуючому) банку за дорученням банку-емітента можуть виконуватися акредитиви: 1) депоновані – списання коштів з аналітичного рахунку “Розрахунки акредитивами”, відкритого у виконуючому банку; 2) гарантовані – наданням виконуючому банкові права списувати кошти з кореспондентського рахунку в банка-емітента, відкритого при встановленні кореспондентських відносин між банками. Кожний акредитив призначається для розрахунків тільки з одним бенефіціаром і не може бути переадресований. Строк дії акредитиву в банку-емітенті встановлюється в межах п’ятнадцяти днів з дня його відкриття. Керівник банку-емітента має право за поданням заявника акредитива у разі необхідності продовжити строк дії акредитива на десять днів, якщо це викликано зміною умов поставки та відвантаження продукції. Банк-емітент у свою чергу повідомляє про це виконуючий банк, а останній – бенефіціара. Акредитивна форма розрахунків, з одного боку, гарантує вчасність і повноту платежу постачальникові за відвантажені товари чи надані послуги; однак, з другого боку, вона сповільнює обіг (рух) грошових коштів, тому що вимагає депонування покупцем певної грошової суму ще до того, як здійснений сам акт куплі-продажу товарно матеріальних цінностей. Форма розрахунків за акредитивами у наших умовах є засобом адантації системи безготівкових розрахунків до нових ринкових відносин в умовах кризової економіки. На жаль, акредитивна форма розрахунків у господарському обороті Україн обмежена і не дає належного економічного ефекту. 5) Вексель. На виконання Закону України “Про обіг векселів в Україні” від 05.04.2001 № 2374-III постановою Правління Національного банку України від 16.12.2002 № 508 затверджено Положення про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на території України (далі – Положення), що зареєстровано в Міністерстві юстиції України 28.02.2003 за № 174/7495. Положення встановлює загальні правила, порядок проведення і здійснення банками операцій з векселями, що видані та підлягають оплаті на території України в національній валюті. Вексель – безумовне грошове зобов’язання, за яким одна особа зобов’язана сплатити іншій визначену суму коштів у визначений строк, правовий статус якого регулюється законодавством про вексельний обіг. Векселі бувають прості і переказні. Простий (соло-вексель) – вексель містить просту і нічим не обумовлену обіцянку векселедавця сплатити власникові векселя після вказаного терміну певну суму грошей. Розрізняють два види простих векселів: комерційні векселі, що мають відношення до торгових кредитних операцій, а також банківські векселі, які оформляють надання готівкових коштів комерційними банками своїм клієнтом. Переказний вексель, або трата, містить письмовий наказ векселетримача (трасанта), адресований платникові (трасатові), сплатити третій особі (ремітентові) певну суму грошей у певний термін. Ремітент – одержувач грошей, який володіє векселем, пред’являє його до оплати трасату і одержує гроші. Платник переказного векселя (трасат) стає боржником за векселем тільки після того, як акцептує вексель. Акцепт – засвідчена підписом трасата або іншої особи (посередника в акцепті) згода оплатити переказний вексель у тому випадку, в якому він пред’явлений до платежу. У процесі обігу векселів передається від одного тримача іншому шляхом передавального надпису – індосаменту. Гарантовані повністю або в частині вексельної суми за допомогою аваля:

1) напис про забезпечення платежу за векселем;

забезпечення платежу за векселем. Участь банків у безготівкових розрахунках за допомогою векселів пов’язана з комісійними операціями з векселями: інкасування та доміциляція векселів. Інкасування векселів – здійснюється банком за дорученням комітента (законного векселетримача) операцій з векселями та супровідними комерційними документами на підставі одержаних від комітента інструкцій. Інкасування векселів і супровідних документів здійснюється за двома видами: 1) чисте інкасо – інкасування векселів із супровідних комерційних документів; 2) документарне інкасо – інкасування векселів із супровідними комерційними документами; За здійснення операцій з інкасування векселів банки можуть утримувати на свою корись комісію, і за іногородніми векселями, крім того, - дамно і порто. Іногородній вексель – вексель, який підлягає оплаті в іншому, ніж місце знаходження векселетримача, населеному пункті. Дамно – особлива комісія за інкасування іногородніх документів, яка включає в себе комісійну плату банку своєму кореспондентові і власні витрати банку на організацію і проведення операції з інкасування іногородніх документів. Порто – особливий збір на покриття поштових та інших витрат банку на розсилку й одержання платежів за іногородніми документами. Доміциляція векселів – це здійснення банком за доручення довірителя-платника за векселем операцій з векселями на підставі одержаних від довірителя інструкцій. В умовах кризи платежів і фінансового незабезпечення міжгосподарських зв’язків вексельний обіг може стати ефективною формою безготівкових розрахунків. 6) Платіжна вимога. Платіжна вимога – розрахунковий документ, за яким кошти списуються з рахунку без згоди його власника. За допомогою платіжної вимоги здійснюється безспірне стягнення та безакцентне списання коштів. Безакцентне списання коштів – це списання коштів з рахунка платника без його згоди, на підставі документів, поданих банкові, одержувачем коштів. Безспірне стягнення коштів з рахунків у банках може бути здійснено: за виконавчими листами, виданими судами; за наказами арбітражних судів та іншими виконавчими документами, визнаними законодавством України. 7) Інкасове доручення. Інкасове доручення – це розрахунковий документ, який складають фінансові органи, банки, інші підприємства й організації у тих випадках, коли їм надане право безспірного стягування коштів. У рядку “Призначення платежу” інкасового доручення вказується назва законодавчого акту, яким передбачене право безспірного стягнення коштів (його дата, номер і відповідний пункт), і документ на підставі якого здійснюється стягнення. Інкасове доручення може складатися на бланку платіжної вимоги, в якому замість найменування “платіжна вимога” зазаначається “розпорядження” або “інкасове доручення”. У разі, якщо в інкасовому дорученні не зроблено посилання на акт чинного законодавства, банк повинен повернути його без виконання. Відповідальність за достовірність даних інкасового доручення (розпорядження) накладається на стягувача. Банки виконують ухвали судів, суддів, постанов прокурорів, слідчих прокуратури, внутрішніх справ та служби безпеки України щодо накладання арешту на кошти юридичних та фізичних осіб. Отже, в цьому розділі мною було висвітлено загальні аспекти безготівкових розрахунків в Україні. Як висновок можна зазначити, що для подолання кризових явищ в економіці держави потрібно розширювати законодавчо-нормативну базу, яка б регулювала в більшому обсязі безготівкові розрахунки в нашій державі, для того щоб безготівкові розрахунки здійснювалися ефективніше.

2. Аналіз інфраструктури платіжних ситем

2.1 Система електронних платежів Національного банку України

Важливим складовим чинником успішного функціонування платіжної системи є нормативно-правова база, орієнтована на створення сприятливих умов для її ефективної діяльності, забезпечення своєчасного завершення розрахунків між суб’єктами господарювання.

Базовим законом, що визначає загальні засади функціонування платіжних систем в Україні та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України є Закон України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”. Цим Законом систему електронних платежів Національного банку України (далі – СЕП НБУ) визначено державною системою міжбанківських розрахунків.

Крім СЕП, міжбанківські розрахунки можуть здійснюватися і через інші системи, а саме: внутрішньобанківську платіжну систему (ВПС); міжнародні системи електронних розрахунків, наприклад SWIFT, TARGET; двохсторонні прямі кореспондентські відносини. Для найшвидшого транспортування розрахункових документів між банками та переказування коштів від платника до одержувача банки відкривають кореспондентські рахунки (коррахунки) – це рахунки одного банку відкриті в іншому. Коррахунки відкриті в комерційних банках поділяються на рахунки “Ностро” і “Лоро”. “Ностро” – це рахунок відкритий даним банком в іншому банку. “Лоро” - це рахунок відкритий у даному банку для іншого банку – його власника [11, c. 227].

Внутрішньобанківська платіжна система характеризується такими рисами:

1) консолідація коштів усіх установ даного банку на одному коррахунку, що розширює платіжні можливості кожної структури банку порівняно з тим, якби вони мали свої коррахунки в НБУ;

2) посилення ролі головного банку в організації міжбанківських розрахунків усіх його структур;

3) здійснення платежів між структурами одного банку за допомогою програмно-технічних засобів самого банку без виведення їх у СЕП, що сприяє їх прискоренню, спрощенню і здешевленню;

4) введення субкоррахунків для всіх філій банку безпосередньо в ВПС з відображенням на них не тільки внутрішньобанківських, а й поза-банківських платежів, що зумовлює поєднання ВПС із СЕП.

Отже, основним нормативно-правовим актом Національного банку України, що визначає загальні вимоги щодо функціонування в Україні СЕП та порядку виконання міжбанківського переказу коштів через кореспондентські рахунки банків-резидентів у національній валюті України є Інструкція про міжбанківський переказ коштів в Україні в національній валюті, затверджена постановою Правління Національного банку України від 16.08.2006 № 320 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 06.09.2006 за № 1035/12909 (із змінами).

СЕП забезпечує здійснення розрахунків у межах України між банками як за дорученнями клієнтів банків, так і за зобов’язаннями банків. СЕП виконує міжбанківський переказ у файловому режимі та в режимі реального часу. Здійснення банком початкових платежів у файловому режимі є обов’язковим, а у режимі реального часу – за його вибором. Разом з тим, банк, який працює в СЕП у файловому режимі, забезпечує приймання платежів у режимі реального часу.

У файловому режимі обмін платіжними документами організовано у пакетному режимі технологічними циклами шляхом приймання-передавання відповідних документів. Тривалість циклу складає 15 - 20 хвилин. У режимі реального часу кошти зараховуються на рахунок отримувача негайно, у момент надходження платежу від відправника СЕП. Саме це є головною ознакою платіжних систем класу RTGS згідно з міжнародною класифікацією.За станом на 1 жовтня 2008 року учасниками СЕП були 1573 установи, із них: 181 – банки України; 1328 – філії банків України; 28 – органи Державногоказначейства України; 36 – установиНаціонального банку України.Учасники системи, враховуючи свої потреби, самостійновирішують працювати їм за незалежним чи консолідованим кореспондентським рахунком. За станом на 1 жовтня 2008 року за незалежним кореспондентськимрахункомпрацювало 109 банків, що складало 60 % від загальної кількості банків – юридичних осіб, які є учасниками системи. Ними за 9 місяців 2008 року виконано 33 398 тисяч початкових платежів на суму 1 513 490 мільйонів гривень (далі – млн.грн.), що відповідно на 25 %та 49 %більше таких самих показників порівняно з відповідним періодом 2007 року. Решта банків, а саме 73 комерційні банки, що складало 40 % від загальної кількості банків – юридичних осіб, які єучасниками системи, за станом на 1 жовтня 2008 року працювали за консолідованим кореспондентським рахунком.Розподіл учасників системи за моделями обслуговування консолідованого кореспондентського рахунку був такий:за 3 моделлю працювали 52 банки; за 4 моделлю працювали 16 банків; за 7 моделлю працювали 5 банків. За єдиним казначейським рахунком (8 модель) працювало Державне казначейство України, ним за 9 місяців 2008 року виконано 21 374 тисячі початкових платежів на суму 618 300 млн.грн., що відповідно на 3 % та 40 % більше таких самих показників порівняно з відповідним періодом 2007 року. Послугами СЕП у режимі реального часу скористалися 594 установи (майже 38 % від загальної кількості учасників СЕП), але тільки 66 учасників виконували платежі в цьому режимі, а саме: 24 банки та 17 філій банків, Національний банк України з його установами. За 9 місяців 2008 року учасниками системи виконано 261 564 тисячі початкових платежів та електронних розрахункових повідомлень на суму 5 982 758 млн.грн., що відповідно на 13 % та 55 % більше ніж за відповідний період 2007 року, із них: початкові платежі в файловому режимі – 259 519 тисяч штук (далі – тис.шт.); початкові платежі в режимі реального часу – 526 тис.шт.; електронні розрахункові повідомлення – 1519 тис.шт. Переважну більшість початкових платежів, а саме 92 % від загальної їх кількості, становили платежі, виконані банківськими установами. Завантаженість СЕП за моделями обслуговування консолідованого кореспондентського рахунку за 9 місяців 2008 року наведена в табл. 2.1.[17]

Таблиця 2.1 – Завантаженість системи за 9 місяців 2008 року

Дані, наведені в табл. 2.1, свідчать, що найбільшим попитом серед учасників СЕП користувалася 3 модель обслуговування консолідованого кореспондентського рахунку, за якою юридична особа має консолідований коррахунок, а для виконання переказів між філіями та міжбанківських переказів використовується внутрішньобанківська міжфілійна платіжна система. За 9 місяців 2008 року учасники системи, які працювали за цією моделлю, виконали 144 180 тисяч початкових платежів та електронних розрахункових повідомлень (або 55 % від загального обсягу), що на 19 936 тисяч штук (або на 16 %) більше, ніж за 9 місяців 2007 року.У порівнянні з відповідним періодом минулого року кількість початкових платежів та електронних розрахункових повідомлень, виконаних через СЕП у файловому режимі, збільшилась на 13 %, за сумою на 54 %, а в режимі реального часу кількість початкових платежів зменшилась на 54 %, проте збільшилась за сумою на 109 % . Структура початкових платежів за сумою платежу 2 квартали 2008 року наведено в табл. 2.2.

банк безготівковий розрахунок електронний

Таблиця 2.2 – Структура початкових платежів за 9 місяців 2008 року

З табл.2.2 видно, що кількість початкових платежів за сумою платежу до 1000 грн. склала 183806 тис.шт., або 71 % від загальної кількості платежів. При цьому, платежів до 1000 грн. виконано на суму 38353 млн.грн., або 0,6 %, а платежів понад 1000 грн. – на суму 5946553 млн.грн., або 99,4 % від загальної суми платежів 5984906 млн.грн. За 9 місяців 2008 року в середньому за день оброблялося 1414 тисяч початкових платежів та електронних розрахункових повідомлень на суму 32339 млн.грн., у тому числі середньодобова завантаженість: 1) у файловому режимі становила за кількістю 1411 тисяч початкових платежів та електронних розрахункових повідомлень на суму 31443 млн.грн., що відповідно на 12 % та на 53 % більше, ніж за 9 місяців 2007 року; 2) у режимі реального часу становила близько 3 тисяч початкових платежів та електронних розрахункових повідомлень на суму 896 млн.грн., що на 54 % менше по кількості та на 108 % більше по сумі початкових платежів за відповідний період минулого року. Середньоденний залишок коштів на рахунках учасників системи становив 31 млрд.гривень. Середньодобовий коефіцієнт обігу коштів за рахунками учасників системи становив 1,04. Аналіз статистичних даних роботи системи електронних платежів Національного банку щодо переказу коштів між банками свідчить про те, що система протягом 9 місяців 2008 року успішно виконувала покладені на неї функції державної системи міжбанківських розрахунків, повністю задовольняла потреби її учасників у переказі коштів, забезпечувала максимальну швидкість, прозорість, високий рівень безпеки та надійності проведення платежів.

2.2 Національна система масових електронних платежів та міжнародні карткові платіжні системи

Одним із основних напрямків діяльності НБУ є утворення національної системи масових електронних платежів населення за товари та послуги. Національна система масових електронних платежів (НСМЕП) – це система безготівкових розрахунків, при якій розрахунки за товари та послуги здійснюються за допомогою банківських платіжних карток. Платіжна картка – документ на носії електронної інформації у вигляді пластикової картки, що випускається кредитно-фінансовими установами. Основними документами, що визначають загальні засади функціонування НСМЕП є Правила Національної системи масових електронних платежів, затверджено постановою Правління Національного банку України від 10.12.2004 №620 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 11.01.2005 за № 25/10305. А також Положення про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх застосуванням затверджено постановою Правління Національного банку України від 19.04.2005 № 137 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19.05.2005 за № 543/10823.

Для організації НСМЕП в Україні важливе значення має класифікація банківських пластикових карток за їх функціональним призначенням та технологією використання.

За функціональним призначенням розрізняють:

1) кредитні – картки, видача яких супроводжується відкриттям їх власниками кредитних ліній, за рахунок і в межах яких здійснюються платежі чи видача готівки за допомогою цих карток. Тому власникам їх відкриваються окремі позичкові рахунки, які функціонують незалежно від інших їхніх рахунків;

2) дебетні – пластикові картки, за допомогою яких платежі здійснюються списанням коштів безпосередньо з поточного рахунку власника картки, а не за рахунок наданого кредиту. Тому за своїм призначенням це суто платіжні картки. а) картки для операцій з готівкою; б) картки для оплати товарів (послуг) через термінали в торговельних залах; в) чекові гарантійні картки, що використовуються для ідентифікації чекодавця і гарантування платежу за чеком.

За технологією використання виділяють:

1) картки з магнітною смугою;

2) картки з мікросхемою (старт-картки).

За даними аналізу діяльність банків України на ринку платіжних карток у 2007 році маємо такі результати. Станом на 1 січня 2008 року 127 банків (73 % від загальної кількості, які мають ліцензію) є членами внутрішньодержавних і міжнародних платіжних систем та здійснюють емісію й еквайрінг платіжних карток.

Загальна кількість клієнтів українських банків, які мають платіжні картки, торік збільшилася на 6,3 млн., або на 21,4% ( з 29,4 млн. до 35,7 млн.), з них юридичних осіб – на 41,4 млн., або на 15,1 % (з 273,3 тис. до 314,7 тис.), а фізичних осіб – на 6 266,7 тис., або на 21,5 % (з 29 141,2 тис. до 35 407, 9 тис.).

Загальна кількість платіжних карток, емітованих українськими банками, у 2007 році збільшилася на 8,7 млн. шт., або на 27 % (з 32,5 млн. шт. до 41,2 млн. шт.). Кількість платіжних карток за видами показано в табл.2.3.[16, c. 31]

Таблиця 2.3 – Види платіжних карток, емітованих українськими банками станом на 01.01.2008 року

Якщо дані табл.2.3 за 2007 рік порівнювати з 2006 роком, то кількість наприклад корпоративних платіжних карток збільшилась на 111 тис. шт., або на 36,5 % (з 304 тис. шт. до 415 тис. шт.), а особистих – на 8 577 тис. шт., або на 26,7 % (з 32 170 тис. шт. до 40 747 тис. шт.). порівняно з 2006 роком питома вага корпоративних карток збільшилася на 0,1 %, а особистих зменшилась на 0,1 %.

Переважна більшість карток із чіпом – це картки НСМЕП. Картки з магнітною смугою і чіпом здебільшого є картками міжнародних платіжних систем VISA i MasterCard. Банки – члени міжнародних платіжних систем давно виношували плани впровадження чіпа на платіжні картки, але для вирішення цього питання були потрібні певний час та значні матеріальні й людські ресурси. За станом на 01.01.2008 року випущено понад 737 тис. шт. карток VISA і близько 34 тис.шт. карток MasterCard, які поряд із магнітною смугою мають чіп. Як правило, банки емітують традиційні картки з магнітною смугою для реалізації масових зарплатних проектів, тоді як картки преміум – сегмента випускають із чіпом і магнітною смугою. Порівнявши надані банками дані на кінець 2007 року (771 тис.шт.) із показниками 2006 року (802 тис.), доходимо до такого висновку, що емісія платіжних карток VISA i MasterCard із магнітною смугою і чіпом торік була практично призупинена.

Кількість банкоматів, що обслуговують платіжні картки, за 2007 рік збільшилася на 6 213 одиниць, або на 42 % (з 14 718 до 20 931), платіжних терміналів – на 32 272, або на 52 % ( з 62 045 до 94 317), імпринтерів – на 15 342, або на 39 % ( з 39 064 до 54 406 одиниць).

Із загальної кількості платіжних терміналів (94 317 одиниць) торік для здійснення безготівкових платежів у сфері торгівлі та послуг застосовувалися 67 233 (71 %) торговельних термінали, а для видачі готівки – 27 084 (29 %) банківські платіжні термінали.

Із 54 406 імпринтерів для безготівкових розрахунків у 2007 році використовувалися 45 447 (83,5 %), а для видачі готівки – 8 959 (16,5 %).

Якщо така динаміка розвитку банкомат них мереж, яка спостерігалася протягом останніх років, збережеться й надалі, то вже на кінець 2010 року можна очікувати, що за кількістю встановлених банкоматів на мільйон чоловік населення Україна досягне нинішніх середньоєвропейських показників.

Число платіжних терміналів у розрахунку на мільйон чоловік населення України протягом року збільшилося на 704 одиниці і на 01.01 2008 становило 2034 одиниці. Цей показник в Україні значно гірший, ніж середньоєвропейський. Це свідчить про те, що незважаючи на значний приріст термінального обладнання, зафіксований у звітному році, інфраструктура з приймання платіжних карток, зокрема в сфері послуг та торгівлі, залишається в Україні недостатньо розвиненою.

Порівняно із 2006 роком кількість операцій із застосуванням платіжних карток, емітованих українськими банками, торік збільшилася на 73,0 млн. (15,9 %), і становила понад 531, 6 млн., при цьому сума операцій зросла більш як на 72 млрд. грн. (47,5 %) – до 225,1 млрд. грн.

З платіжними картками всіх функціонуючих в Україні платіжних систем протягом 2007 року щомісяця здійснювалося в середньому понад 44,3 млн. операцій ( на 6,1 млн. операцій більше, ніж у 2006 році), а середньомісячний оборот становив майже 18 760,1 млн. грн., що на 6 039,6 млн. грн.. більше, ніж у 2006 році.

Протягом 2007 року переважну більшість операцій з використанням платіжних карток, емітованих українськими банками, виконували фізичні особи – 98,4 % (523,1 млн. шт.) від загальної кількості операцій, тоді як юридичні особи - тільки 1,6 % (8,5 млн. шт).

У 2007 році фізичні особи виконували операцій з використанням платіжних карток, емітованих українськими банками, на суму 207 353 млн. грн. (92,1 %), а юридичні особи – 17 767,6 млн. грн. (7,9 %).

За останні п’ять років обороти з використанням платіжних карток, емітованих українськими банками, збільшилися більш як у 10 разів, а порівняно з попередніми роками в 2007 році зафіксовано їх найвищий приріст – 72 млрд. грн.

За 2007 рік в Україні здійснено понад 537,5 млн. операцій з використанням платіжних карток на суму 227 481,2 млн. грн. З них 528 млн. внутрішньо українських операцій на суму 219 766 млн. грн. і 9,5 млн. операцій за картками, випущеними банками-нерезидентами, на суму 7 715,2 млн. грн.

За межами України держателі платіжних карток українських банків здійснили понад 3,6 млн. операцій на суму 5 354, 5 млн. грн. За підсумками 2007 року, безготівкові розрахунки за платіжними картками, емітованими українськими банками, за межами України становили майже 29,4 % (2 384,8 млн. грн.). Тобто безготівковий оборот за картками, емітованими українськими банками, за кордоном становить майже третину від усієї суми платежів.

Щодо карток, емітованих банками-нерезидентами, що використовувалися в Україні в 2007 році, також зафіксовано досить високі показники безготівкових операцій – понад 28,4 % від їх загальної кількості; на операції з готівкою припадає відповідно 71,5 %.

За сумою операцій за картками, емітованими банками-нерезидентами, що використовувалися в Україні у 2007 році, безготівкові платежі становлять 23,6 %, тоді як операції з отримання готівки – 76,4 %.

Середній оборот за однією платіжною карткою, виходячи з середньої протягом року кількості функціонуючих в Україні карток загалом за всіма платіжними системами (36 818 ти. шт.), протягом 2007 року порівняно з 2006 роком на 782 грн. (15 %) і становив 6 114 грн., а середня сума однієї операції дорівнювала 423 грн., що майже на 90 грн. (27 %) більше ніж у 2006 році.

Найвищий показник серед платіжних систем, які діють у нашій країні, за середньорічним оборотом за однією карткою в 2007 році мала НСМЕП – 12 336 грн. – приріст порівняно з 2006 роком становив 24 % (2 381 грн.)

Значно нижчий середньорічний оборот за однією карткою в минулому році мали міжнародні платіжні системи MasterCard (5 807 грн.) та VISA (6 039 грн.), а також група внутрішньодержавних одноемітентних систем (4 871 грн.)

У зазначених платіжних систем у 2007 році порівняно з 2006 роком також зафіксовано приріст середньорічного обороту за однією карткою: MasterCard – на 10 % (550 грн.), у VISA – 15 % (808 грн.), у групи внутрідержавних одноемітентних систем – на 19 % (790 грн.).

А тепер проаналізуємо розвиток НСМЕП у другому кварталі 2008 року.

За даними Головного процесингового центру НСМЕП, у другому кварталі 2008 року емітовано 95 тис.104 картки. Для прикладу, у другому кварталі 2007 року було емітовано 64 740 карток, загалом на кінець другого кварталу 2008 року було емітовано 1 983 878 карток НСМЕП. Протягом другого кварталу 2008 року введено в дію 348 одиниць банкоматно-термінального обладнання, загальна ж їх кількість із логотипом НСМЕП нині становить 5 306 одиниць.

За підсумками другого кварталу 2008 року обсяг квартальних загальних оборотів за операціями з картками НСМЕП становив близько 6, 379 млрд. грн. Це найвищий показник за всі роки роботи НСМЕП. Для порівняння: обсяг оборотів у другому кварталі 2007 року становив 4, 29 млрд. грн. Сума загальних оборотів НСМЕП у другому кварталі 2008 року становила 62, 903 млрд. грн. Сума міжбанківських оборотів НСМЕП за другий квартал 2008 року сягнула понад 461 млн. грн. (для порівняння у другому кварталі 2007 року вона становила 153 млн. грн..) Показово, що з кожним кварталом міжбанківські обороти збільшуються, що свідчить про довіру до НСМЕП серед держателів карток [12, c. 57].

Загальна сума показників на кінець другого кварталу 2008 року за міжбанківськими оборотами НСМЕП становила 2 183 млн. грн. Щоденні показники оборотів за операціями з картками НСМЕП у другому кварталі 2008 року дорівнювали близько 73 млн. грн. за день із піковими значеннями 197-215 млн. грн.

Отже, у цьому розділі було проаналізовані роботу системи електронних платежів Національного банку України, систему масових електронних платежів та деякі міжнародні карткові платіжні системи. Якщо підбити підсумки за даними, які використовувалися в аналізу, то можна сказати, що існує тенденція до збільшення динаміки приросту за всіма показниками платіжних систем.

3. Розвиток та удосконалення платіжних систем в Україні

3.1 Програма розвитку Національної системи масових електронних платежів

Важливим документом, спрямованим на розвиток безготівкових розрахунків з використанням платіжних карток, є прийнята Національним банком Програма розвитку Національної системи масових електронних платежів на 2006 – 2009 роки (надалі – Програма). ЇЇ прийнято з метою визначення подальших стратегічних напрямів розвитку НСМЕП на найближчі роки та забезпечення системного підходу під час її провадження. Програмою визначено основні завдання та шляхи їх реалізації щодо подальшого розвитку НСМЕП з урахуванням світових тенденцій розвитку безготівкових розрахунків, практики та сучасних моделей функціонування платіжних систем. У Програмі відображено поточний стан провадження НСМЕП, визначено її мету, основні завдання та шляхи їх реалізації. Основні завдання Програми: 1) збільшення частки безготівкових розрахунків з використанням платіжних карток порівняно з розрахунками готівкою; 2) збільшення частки безготівкових розрахунків з використанням платіжних карток, які найповніше відповідають вимогам безпеки (старт-картки), у загальному обсязі операцій, що здійснюються із застосуванням платіжних карток в Україні; 3) досягнення за кількісними та якісними показниками роботи НСМЕП рівня платіжної системи загальнодержавного значення; 4) збільшення інвестиційних можливостей банківської системи шляхом залучення коштів населення на банківські рахунки; 5) зменшення суспільних витрат на підтримку готівкового грошового обігу шляхом упровадження масових безготівкових розрахунків населення у сфері торгівлі та послуг; 6) забезпечення державної підтримки діяльності НСМЕП. Пропонуються такі шляхи втілення основних завдань Програми: 1) забезпечення функціонального і технологічного розвитку НСМЕП шляхом розробки й запровадження таких платіжних та інформаційних технологій, як операції “розширений платіж ” (у тому числі ”адресний платіж ”), необхідні для реалізації соціальних проектів, операцій у мережі Інтернет (створення Інтернет-терміналів); роботи ” групи банків ” (з можливостями використання гнучкої системи комісійних); банківських процесингових центрів (на основі автоматизованої карткової системи з делегування інформаційних повноважень); провадження картки НСМЕП нового покоління із сучасними чіп-модулями та оновленою версією програмного забезпечення, подвійним інтерфейсом (контактно-безконтактним), не фінансовими додатками (соціальним, транспортним); провадження специфікацій та інформаційних технологій сумісних із міжнародними стандартами та специфікаціями міжнародних платіжних систем, тощо; 2) підвищення надійності й ефективності функціонування складових апаратно-програмного комплексу НСМЕП; 3) розширення сфери застосування технологій і складових апаратно-програмного комплексу НСМЕП за рахунок використання не фінансових додатків ”платіжної картки НСМЕП нового покоління ” та реалізації таких супутних проектів: а) ”соціальна картка ”, яка допоможе здійснювати нарахування, виплату й облік соціальної допомоги та інших соціальних виплат малозабезпеченим і незахищеним верствам населення; б) ”транспортна картка ” (з урахуванням соціальної складової), яка дасть змогу сплачувати за проїзд у громадському транспорті й вести облік пасажирів, що мають пільги; в) ”студентська картка ” , котра поєднує функції студентського квитка та банківської платіжної картки із соціальною складовою (для нарахування стипендій, соціальної допомоги, разових виплат студентам); г) ”митна картка ”, яка використовуватиметься під час розмитнення вантажів та (або) сплати митних платежів; д) ”картка водія ” – для зберігання інформації про транспортний засіб та його власника, а також для сплати штрафів за порушення правил дорожнього руху та розрахунків за товари й послуги; е) ”електронний паспорт”, який у перспективі може замінити звичайний паперовий паспорт громадянина України, а також може містити додаткову інформацію про його власника (ідентифікаційний номер, сімейний стан, тощо); є) ”картка страхувальника” – вона застосовуватиметься за наявності у громадян страхових полісів; ж) ”носій електронного цифрового підпису” – як засіб забезпечення особистого підпису громадянина; з) ”дисконтна картка” тощо; 4) забезпечення діяльності та розвитку організаційної структури НСМЕП шляхом залучення до роботи в системі нових банків, учасників (банківських процесингових центрів, еквайрингових компаній і технічний еквайрів), залучення до участі у виробництві карток НСМЕП нових підприємств, що мають відповідний сертифікат якості, створення умов для роботи банків у НСМЕП за різними моделями (емітент із делегуванням інформаційних повноважень, еквайр із делегуванням інформаційних повноважень тощо); 5) вдосконалення та розвиток нормативно-правової бази НСМЕП, а саме: розробка нормативно-правових, методичних і технологічних документів, які регламентуватимуть функціонування НСМЕП під час втілення супутніх проектів та виготовлення суміщених платіжних терміналів, поєднаних із реєстраторами розрахункових операцій [14, c. 16]. На виконання Програми протягом 2006 року розпочато реалізацію низки проектів. Так, відповідно до наказу Міністерства освіти і науки України від 14.08.2006 р. № 617 у 2006-2007 навчальному році започатковано експеримент щодо впровадження електронного студентського квитка – платіжної картки, виготовленого із застосуванням технології НСМЕП, які на час проведення експерименту діятимуть на правах студентських квитків державного зразка. У пілотному проекті впровадження електронного студентського квитка взяли участь НТУУ ”Київський політехнічний інститут”, Національний транспортний університет, Львівський інститут банківської справи і Черкаський інститут банківської справи Університету банківської справи НБУ, Українська академія банківської справи НБУ. На першому етапі пілотного проекту емітовано понад 10 тисяч таких квитків. Другим етапом проекту передбачено створення інформаційно-аналітичної системи обліку та відшкодування пільг. З метою забезпечення реалізації проекту ”Студентська картка” із соціальною складовою та впровадження інших соціальних проектів радою Платіжної організації НСМЕП прийнято рішення щодо забезпечення умов виробництва, емісії та функціонування платіжних карток НСМЕП із чіп-модулями з розширеними можливостями. Члени та учасники НСМЕП встановили сертифіковане програмне забезпечення компонентів апаратно-програмного комплексу НСМЕП із функцією обслуговування платіжних карток НСМЕП-2. Впровадження ”Студентська картки” із соціальною складовою є першим кроком до освоєння технології ”Соціальної картки”, роботу щодо створення якої Національний банк проводить спільно з Міністерством праці та соціальної політики України. Ще одним важливим кроком, спрямованим на виконання Програми, є підписання Національним банком України та Українським державним підприємством поштового зв’язку “Укрпошта” договору про вступ “Укрпошти” до НСМЕП як еквайра. Сьогодні держателі карток НСМЕП мають змогу здійснювати грошові поштову перекази за допомогою комп’ютера та мережі Інтернет безпосередньо із сайту “Укрпошти”. Після підписання зазначеного вище договору перелік послуг, що надаються “Укрпоштою” за допомогою технології НСМЕП, значно розширюється. Держателі карток НСМЕП зможуть у відділеннях “Укрпошти” виконувати такі фінансові операції, як видача й завантаження готівкою картки, здійснення платежів за надані послуги тощо. З огляду на розгалужену мережу відділень “Укрпошти” така співпраця має значно розширити мережу обслуговування карток НСМЕП. З метою розширення функціональних можливостей платіжних та інформаційних технологій НСМЕП Національний банк підписав договір про вступ до НСМЕП ЗАТ “Центр обслуговування мобільних платежів” (ЗАТ “ЦОМП”) як процесингового центру мобільних платіжних інструментів; також розпочато реалізацію пілотного проекту з упровадженням мобільного платіжного інструменту (МПІ) на базі технології НСМЕП. Основним напрямом діяльності ЗАТ “ЦОМП” є створення і розвиток мережі, яка об’єднує банки, торговельні компанії та операторів мобільного зв’язку в єдину інфраструктуру. Запропонована технологія МПІ дає змогу сплачувати за товари та послуги безпосередньо через мобільний телефон. Для цього оператори мобільного зв’язку використовуватимуть спеціальні чіпи для мобільного телефону, в яких поряд із стандартним SIM-додатком буде встановлено платіжний додаток за технологією НСМЕП, за допомогою якого з’явиться можливість отримати доступ до банківського рахунку. Підсумовуючи викладене вище можна з упевненістю стверджувати, що поняття “національна платіжна ” система значно ширше і глибше, ніж просто структура, що забезпечує обслуговування платіжних карток на території всієї держави. Крім цього, вона виконує ряд дуже важливих соціальних і державних функцій.

3.2 Удосконалення системи електронних платежів Національного банку України з метою підвищення продуктивності та безпеки платежів

Завдяки змінам, які передбачаються в українській економіці, назріла необхідність її удосконалення. Боротьба з кримінальними явищами у банківській сфері вимагає проведення найближчим часом повної сертифікації програмного забезпечення “Операційний день банку” (ОДБ), що використовується в комерційних банках. Адже багато з них працюють у мало захищеному операційному середовищі, використовують персональні комп’ютери навіть без сертифікатів відповідних фірм. Завдяки сертифікації можна буде досягти значно вищого рівня надійності та безпеки у банківській системі в цілому та у системі електронних платежів зокрема. Наступним напрямом досягнення надійності та безпеки у банківській системі є запровадження електронного підпису з криптографуванням кожного електронного платіжного документа та кодуванням його [10]. Комерційним банкам України слід врегулювати розрахунки юридичних осіб-резидентів України з їхніми зарубіжними партнерами. В даний час такі платежі ще виконуються через кореспондентські рахунки, які мають комерційні банки один в одного, що стає причиною затримання платежів, використання коштів. Рівень ризику залежить від становища конкретного комерційного банку, тому вважається за необхідне всі платежі проводити безпосередньо через систему Центральної розрахункової палати (ЦРП) Національного банку. Це відповідає також інтересам Національного банку України, дасть змогу краще контролювати рух валюти через кордони держави. Для підвищення продуктивності та безпеки міжнародних розрахунків необхідно запровадити широку цифрову мережу, яка об’єднає локальні мережі регіональних розрахункових палат з Центральною розрахунковою палатою за допомогою безпровідного зв’язку (супутниковий зв'язок, радіозв’язок, мікрохвильовий зв'язок). На базі існуючої системи СЕП НБУ створилися три єдині підсистеми: 1) бухгалтерська підсистема для виконання обробки проводок за міжнародними стандартами та рахунками; 2) централізована підсистема термінових переказів коштів для виконання платежів у режимі реального часу; 3) підсистема клірингових розрахунків для посеансного виконання міжбанківських міжнародних розрахунків протягом дня на регіональній основі. Розробляється програма взаємодій з електронними системами ринку цінних паперів, валютних операцій та масових розрахунків населення за товари і послуги за допомогою пластикових карток згідно з програмою створення Національної системи масових електронних розрахунків. У рамках удосконалення і розвитку існуючої системи поставлено завдання розширити можливості обробки платежів у режимі on-line і забезпечити систему відповідними засобами архівування. Це стане можливим у результаті осучаснення технічної бази СЕП, удосконалення існуючих програмних засобів, розробки та запровадження нових компонентів програмного забезпечення за допомогою мов програмування четвертого покоління та інших засобів сучасних технологій. Таким чином, подальший розвиток системи передбачає, що вона використовуватиметься для міждержавних розрахунків та поєднуватиметься з міжнародними платіжними системами. З цією метою було запроваджено багато валютний режим. Постає також питання про створення інтерфейсів між СЕП і системою масових платежів населення за товари й послуги за допомогою електронних розрахункових карток та електронної системи обігу державних цінних паперів, які нині розробляються. Важливим завданням є також створення системи резервування та схеми відновлення діяльності системи електронних платежів на випадок аварійних чи надзвичайних ситуацій. Ця робота має забезпечити високу надійність платіжної системи України за будь-яких обставин. Отже, підсумовуючи все сказане в третьому розділі, можна сказати, що потрібно розвивати і удосконалювати платіжні системи в нашій державі. Так з розвитком НСМЕП стає на багато зручніше користуватися сферою безготівкових розрахунків. Запровадження нових пластикових карток в різних сферах безготівкового обігу дуже зручно і вигідно. Удосконалення СЕП НБУ дає змогу підвищити якість та розширити сферу послуг, які надають банки населенню, створити нові технології платіжного обслуговування населення, зменшити ризики при безготівкових розрахунках та багато іншого.

Висновки

Отже, по поставленим завданням курсової роботи можна підбити певні підсумки. Згідно Інструкції про безготівкові розрахунки, безготівкові розрахунки – перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів коштів, а також перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів, унесених ними готівкою в касу банку, на рахунки отримувачів коштів. Ці розрахунки проводяться банком на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді. Безготівкові розрахунки – розрахунки, що проводяться без готівки, тобто в сфері безготівкового грошового обігу. Безготівкові розрахунки в Україні організовані по визначеній системі, під якою розуміють сукупність принципів організації безготівкових розрахунків, вимог, що застосовуються до їх організації, визначених певними умовами господарювання, а також форм і способів розрахунків і пов’язаного з ними обігу документів. Безготівкові розрахунки здійснюються за двома основними грошовими потоками. Це по-перше, надходження грошових коштів на рахунок; по-друге, витрачання коштів з рахунку. У сучасних умовах використовуються такі основні форми безготівкових розрахунків: платіжне доручення, платіжна вимога-доручення, чек, акредитив, вексель, інкасове доручення, платіжна вимога.

Система безготівкових розрахунків є складовою загальної національної грошової системи. Важливо розрізняти такі складові даної системи:

1) принципи безготівкових розрахунків;

2) вимоги до організації розрахунків;

3) форми розрахунків;

4) розрахункові документи;

5) особи безготівкових розрахунків;

6) механізм контролю за станом розрахунків.

Оскільки безготівкові розрахунки мають вирішальне значення у здійсненні народногосподарського обороту, необхідний контроль за станом розрахунків, законністю проведення грошових операцій, правильним оформленням розрахункових документів та вчасністю їх проходження.

Електронна платіжна система України представляє собою невід’ємний елемент ринкової економіки та міжнародних розрахунків, через який реалізуються різноманітні економічні можливості. Створення чіткої, злагодженої платіжної системи в Україні має особливе значення і є однією із головних проблем реформування економіки на перехідному етапі до ринку.

Система електронних платежів Національного банку України виділяється як основа платіжної системи України.

СЕП забезпечує здійснення розрахунків у межах України між банками як за дорученнями клієнтів банків, так і за зобов’язаннями банків. СЕП виконує міжбанківський переказ у файловому режимі та в режимі реального часу. Здійснення банком початкових платежів у файловому режимі є обов’язковим, а у режимі реального часу – за його вибором. Разом з тим, банк, який працює в СЕП у файловому режимі, забезпечує приймання платежів у режимі реального часу. З кожним роком до СЕП НБУ приєднується все більше учасників. Аналіз статистичних даних роботи системи електронних платежів Національного банку щодо переказу коштів між банками свідчить про те, що система протягом 9 місяців 2008 року успішно виконувала покладені на неї функції державної системи міжбанківських розрахунків, повністю задовольняла потреби її учасників у переказі коштів, забезпечувала максимальну швидкість, прозорість, високий рівень безпеки та надійності проведення платежів. І у порівнянні із попередніми роками по вісм показникам покращує свої результати.

Національна система масових електронних платежів (НСМЕП) – це система безготівкових розрахунків, при якій розрахунки за товари та послуги здійснюються за допомогою банківських платіжних карток. Платіжна картка – документ на носії електронної інформації у вигляді пластикової картки, що випускається кредитно-фінансовими установами. Вони бувають кредитні і дебетні. Діяльність банків учасників НСМЕП з кожним роком покращується: збільшується кількість емісія платіжних карток, кількість клієнтів, які мають платіжні картки, і в зв’язку з цим збільшуються обороти за платіжними картками. Отже існує тенденція до покращення як кількісних так якісних показників. По розвитку та удосконаленню платіжних систем в Україні важливим документом, спрямованим на розвиток безготівкових розрахунків з використанням платіжних карток, є прийнята Національним банком Програма розвитку Національної системи масових електронних платежів на 2006 – 2009 роки. У Програмі відображено поточний стан провадження НСМЕП, визначено її мету, основні завдання та шляхи їх реалізації. На виконання Програми протягом 2006 року розпочато реалізацію низки проектів. Так, у 2006-2007 навчальному році започатковано експеримент щодо впровадження електронного студентського квитка – платіжної картки, виготовленого із застосуванням технології НСМЕП.Ще одним важливим кроком, спрямованим на виконання Програми, є підписання Національним банком України та Українським державним підприємством поштового зв’язку “Укрпошта” договору про вступ “Укрпошти” до НСМЕП як еквайра. Також НБУ підписав договір про вступ до НСМЕП ЗАТ “Центр обслуговування мобільних платежів” (ЗАТ “ЦОМП”) як процесингового центру мобільних платіжних інструментів; також розпочато реалізацію пілотного проекту з упровадженням мобільного платіжного інструменту (МПІ) на базі технології НСМЕП. Удосконалення СЕП НБУ дасть змогу підвищити якість та розширити сферу послуг, які надають банки населенню, створити нові технології платіжного обслуговування населення, зменшити ризики при безготівкових розрахунках та багато іншого. А загалом на мою думку, в сучасній кризовій ситуації, яка склалася в Україні реалізація запланованих програм значно загальмувалася. Державі потрібно багато фінансових ресурсів, яких не вистачає для реалізації різних програм у сфері банківської діяльності, а зокрема в безготівковому обороті.

Перелік літератури

1. Про платіжні системи та переказ коштів в Україні: Закон від 06.10.2004 р. № 2056-ІV// Відомості Верховної Ради України. – 2005. - № 1. – С. 23 – 27.

2. Про обіг векселів в Україні: Закон від 05.04.2001 р. № 2374-ІІІ// Все про бухгалтерський облік. – 2006. - № 16. – С. 40 – 47.

3. Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті: Постанова Правління Національного банку України від 21 січня 2004 р. № 22// Вісник Національного банку України. – 2006. - № 9. – С. 45 – 75.

4. Інструкція про міжбанківський переказ грошей в Україні в національній валюті: Постанова Правління Національного банку України від 17 березня 2004 р. № 110// Вісник Національного банку України. – 2004. - № 6. – С. 11 – 91.

5. Положення про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх застосуванням: Постанова Правління Національного банку України від 19 квітня 2005 р. № 137// Вісник Національного банку України. – 2006. - № 9. – С. 12 – 26.

6. Правила Національної системи масових електронних платежів: Постанова Правління Національного банку України від 10 грудня 2004 р. № 620// Вісник Національного банку України. – 2006. - № 9. – С. 36 – 45.

7. Банківська справа: Навчальний посібник/ З ред.. проф. Р.І. Тиркала. – Тернопіль: Карт-бланш, 2005. – 314 с.

8. Банківські операції: Підручник, 2-ге вид., випр. і доп./ А.М. М.ороз, М.І. Савлук, М.Ф. Пуховкіна та ін..; За ред.. д-ра екон. наук, проф. А.М. Мороза. – К.: КНЕУ, 2005. – 476 с.

9. Васюренко О.В. Банківські операції: Навч. посібник. – 5-те вид., перероб. І доп. – К.: Знання, 2006. – 311 с.

10. Віднійчук-Вірван Л.А. Платіжні системи: Навчальний посібник. – Львів: “Магнолія плюс”, 2007. – 190 с.

11. Вовчак О.Д., Рущишин Н.М. Банківська справа: Навчальний посібник. – Львів6 “Новий світ-2000”, 2008. – 560 с.

12. Журков А. Національна система масових електронних платежів: огляд розвитку у другому кварталі 208 року / А. Журков // Вісник Національного банку України. – 2008. - № 8. – С. 57 – 59.

13. Кравець В. Деякі аспекти діяльності міжнародних платіжних систем в Україні / В. Кравець, О. Макаєва // Вісник Національного банку України. – 2007. - № 5. – С. 23 – 27.

14. Кравець В. Місце та роль НСМЕП на картковому ринку України / В. Кравець // Вісник Національного банку України. – 2007. - № 3. – С. 14 – 17.

15. Лапко Н. Система електронних платежів НБУ у 2007 році / Н. Лапко // Вісник Національного банку України. – 2008. - № 2. – С. 42 – 44.

16. Харченко В. Підсумки діяльності банків України на ринку платіжних карток у 2007 році / В. Харченко // Вісник Національного банку України. – 2008. - № 4. – С. 30 – 35.

17. Електронна адреса в мережі інтернет: http:// www.bank.gov.ua.