З. Фрейд та релігія ("Тотем і табу", "Майбутнє однієї ілюзії")

3

14

ПИСЬМОВА РОБОТА НА ТЕМУ:

З. ФРЕЙД ТА РЕЛІГІЯ («ТОТЕМ І ТАБУ», «МАЙБУТНЄ ОДНІЄЇ ІЛЮЗІЇ»)

КИЇВ-2008

ВСТУП

У своїй роботі я намагатимусь розглянути погляди Зиґмунда Фрейда на релігію, базуючись на двох його роботах, повязаних з релігійною тематикою - «Тотем і табу» та «Майбутнє однієї ілюзії». Зиґмунд Фрейд - видатний австрійський психіатр початку ХХст. Його вчення зробило справжній переворот у психології і знайшло своє відображення у філософії, соціології, релігієзнавстві. І хоча концепції Фрейда неодноразово піддавали критиці, вони до сьогодні не втратили свого значення.

Фрейд - засновник психоаналізу, автор так званої психоаналітичної концепції релігії. У спрощеному вигляді цю концепцію розуміють як спробу довести, що релігія є нічим іншим як неврозом навязливих станів.[4, c.11] Проте, на мою думку, це розуміння концепції притаманне або тим, хто намагається довести шкідливість релігії, або критикам Фрейда, оскільки він сам наголошував на суттєвих відмінностях релігії та неврозу, про що йтиметься далі. Імя Фрейда відоме широким масам в звязку з тим, що він надавав великого значення переживанням сексуального характеру і спочатку його теорія базувалася саме на тому, що невроз виникає внаслідок подалення заборонених бажань. Проте він переглянув свою теорію в звязку з тим, що під час війни йому доводилося зтикатися з неврозами у солдатів, не викликаними сексуальними перживаннями. Так у концепції Фрейда зявився ще один елемент, потяг, закладений природою у людину з самого її народження - потяг до смерті. Тим самим доводилося, що агресивність закладена у людині з самого народження, а не набувається в процесі життя. [1, c.22]

Проте не це є головним у вченні Зиґмунда Фрейда, не за це його, не зважаючи на очевидні недоліки його теорії, відносять до найвидатніших психологів ХХ сторіччя. Фрейд був перший, хто привернув увагу психології до процесів, що відбуваються у підсвідомості, а не лише у свідомості, що й призвело до того, що величезна кількість людей і сьогодні впевнена в тому, що «психологія - це і є Фрейд».[1, c.3]

«Тотем і табу» - перша робота Фрейда, у якій він звернув увагу не на індивідуальну, а на колективну психологію. Загалом, це було видання чотирьох статей, обєднаних тематикою походження тотемізму, надрукованих у журналі Imago окремою книгою. Як зазначає у передмові сам автор, за методом дослідження ця робота протиставляється роботам В.Вундта та представників цюрихської школи. У роботі розглядаються такі явища як тотем, табу, анімізм, магія, робляться спроби визначити їх походження та проаналізувати залишки їх у психіці сучасної людини.

«Майбутнє однієї ілюзії» теж присвячена релігійній тематиці, проте на відміну від попередньої роботи, аналізується значення релігії для сучасної людини, включеної у «нашу білу християнську культуру». Фрейд вважає релігію ілюзією, однієї з тих, що допомагають культурі втримати владу над людьми і не допустити їх повернення до природного стану. Автор вважає її шкідливою на даному етапі розвитку, і вважає, що людина рано чи пізно таки відмовиться від своїх хибних переконань.

Варто зазначити, що на Фрейда доволі сильно вплинули тогочасні наукові теорії, як то теорія еволюцїі Дарвіна, у яких автор і черпав свою впевненість у тому, що наукове знання якщо і не може пояснити все, то принаймні не існує нічого, що б обгрунтовано пояснило більше. «Ні, наша наука не ілюзія. Ілюзією, однак, була б віра, що ми ще звідкісь можемо отримати те, що вона неспроможна нам дати»[3, с. 24], - такими словами Фрейд завершує свою роботу і виносить остаточний вирок релігії.

ТОТЕМ І ТАБУ

При дослідженні ролі тотему у житті примітивних племен Фрейд звернувся до найменш розвинених у соціальному плані тубільних племен Австралії. Їх розглядають як окрему расу, що не має ніякої спорідненості з жителями океанії. Вони не будують житла, не обробляють землі і не мають приручених тварин, окрім собак, займаються лише полюванням і збиральництвом, і навіть не мають вождів. Враховуючи таку «дикість» цих людей дивним здається те, як пильно вони уникають інцесту. Цій меті і служить система тотемів. У ній забороняється мати статеві зносини з представниками свого тотему. Тотем передається у спадок по материнській або батьківській лінії, отже, наслідки такої заборони очевидні. При передачі тотему по батьківській лінії виключається можливість інцесту батька з доньками, а при передачі тотему по материнській лінії виключається інцест сина з матірю та сестрами. Виходячи з цього, Фрейд вважає, що спадкування по материнській лінії є більш давнім, оскільки Едипів комплекс - направлення лібідо хлопчика на власну матір, є більш поширеним ніж відповідний комплекс Електри у дівчат. Але це лише частина обмежень, які дає заборона зносин з представниками свого тотему. Крім своєї сімї, чоловікові також забороняється мати стосунки з цілою низкою жінок, які належать до одного з ним тотемічного племені, але не споріднені з ним кровно. Це обмеження покликане запобігати груповому інцесту, оскільки статеве життя не обмежене моногамним шлюбом. Фрейд наголошує, що у мові австралійських племен збереглися назви з часів групового шлюбу. Так, батьком називають будь-якого чоловіка, що не порушуючи законів племені, міг би стати батьком цього індивіда. До того ж, відбувається заміна сімї кланом тотему. Все племя вважається таким, що походить від спільного предка - тотема. Крім обмежень тотему у більшості племен існують і інші. Більшість племен розділяються на так звані шлюбні класи, що включають багато племен і ексогамні всередині. Класи діляться на підкласи, а все племя на чотири частини. Таким чином, вибір шлюбного партнера ще сильніше скорочується. Крім того, існує ціла низка обрядів, які можна назвати «униканням». Вони повязані з тим, що певні групи родичів повинні уникати одне одного. Найпоширенішими є уникання синами матерів, доньками батька, сестер та братів та зятя і тещі. Фрейд також зводить ці заборони до боязні інцесту, хоча в останньому випадку особи, що уникають одне одного не є кровними родичами, але сприймають одне одного, з одного боку, як родичів, з другого - як можливий сексуальний обєкт, з третього - як конкурентів у боротьбі за прихильність однієї особи. Проте Фрейд наголошує, що заборони, повязані з екзогамією, мають певні риси непритаманні іншим тотемним заборонам, а тому він погоджується з дослідниками, які вважають, що ці заборони додалися до тотемізму пізніше.

У наступній частині своєї праці Фрейд розглядає явище табу. Він зазначає: «Табу - полінезійське слово, що складно перекласти, оскільки в нас немає більше поняття, яке воно означає».[2, с.10] Дійсно, поняття табу означає водночас і «священне, освященне», і «небезпечний, заборонений, нечистий». Загалом, табу виражається у заборонах і обмеженнях. Умовно табу можна розподілити на групи. За обєктом табу можна виділити три основні групи: тварини, неживі обєкти, люди. За строком дії виділяють постійні табу та тимчасові. Ще однією важливою ознакою табу є те, що той, хто доторкається до носія табу, сам стає табу. Табу тварин є ядром тотемізму і повязані найбільшою мірою з забороною вбивати тотемних тварин. Табу, що стосуються людей мають принципово інший характер. Вони спрямовані на людей у певних специфічних станах: на юнаків під час посвячення у дорослі мужі, на жінок під час менструації або вагітності, но королів та священників, померлих. Табу цього типу, на думку В.Вундта, засновані на вірі примітивних народів в демонічні сили. Але Фрейд - психолог, а тому для нього демони «є творінням душевних сил людини; вони створені через щось і для чогось»[2, с.13], а тому не є першопричинами якогось явища. Для Вундта двоякість табу не є чимось дивним, а витікає із відсутності розподілення у первісній свідомості святого і нечистого. Але Фрейд вбачає це у іншому, що й приводить його до подібності табу і неврозу навязливих станів. Особи, стосовно яких застосовується табу, викликають одночасно протилежні почуття. Королі та священники, з одного боку, є святими, обраними, а з іншого, не завжди виправдовують покладені на них надії, отже, їх і обожнюють, і ненавидять одночасно. Люди журяться через смерть дорогої їм людини, але насправді, на підсвідомому рівні, вони бажали смерті цій людині, і тому радіють її смерті, і тому вважають що дух небіжчика обовязково прийде і покарає їх, а тому свою ворожість до нього вмотивовують самозахистом. Дух любого родича перетворюється на злого демона, що хоче помститися за свою насильницьку (а смерть у розумінні первісної людини завжди насильницька) смерть. Така амбівалентність почуттів притаманна і неврозам навязливих станів. Крім того, Фрейд виділяє ще кілька спільних моментів в табу і неврозі:

1. невмотивованість заборон;

2. в їх утвердженні за допомогою внутрішнього примушення;

3. в їх здатності до зсуву і небезпеці зарази, що виходить із забороненого;

4. вони стають причиною церемоніальних дій і заповідей, що виникають із заборони.[2, с.15]

І при табу, і при неврозі, важливим є страх доторку, причому не тільки фізичного, але й ментального. Також, виходячи з того, що найдавніші табу є тотемними, тобто стосуються заборони вбивати і їсти ритуальну тварину та уникати статевих зносин з представником свого племені, що, на думку Фрейда є найзаповітнішими бажаннями людини, а тому заборона і при неврозі, і при табу виникає із подавленого бажання. Проте, не зважаючи на наведені вище аргументи, що вказують на схожість неврозу і табу, Фрейд все ж таки не ототожнює їх. Дійсно, неврози подібні до соціальних явищ, але є їх викривленням, карикатурою: «істерія являє собою карикатуру на витвір мистецтва, невроз навязливості - карикатуру на релігію, параноїдальні марення - карикатурне викривлення філософської системи».[2, с.35] Головною відмінністю є те, що неврози є явищем асоціальним за своєю природою, вони характеризуються переважанням сексуальних потягів над соціальними, що сформувалися зі злиття егоїстичних та еротичних компонентів. Також наголошується на тому, що асоціальна природа неврозу виходить з бажання хворого перейти з реального світу, який йому не подобається, у світ фантазій, і цей перехід є водночас виходом з людського суспільства. Соціальні ж явища, як то мистецтво, релігія, філософія навпаки, на мою думку, допомагають людині включитися в певне людське суспільство, оскільки через них відбувається певна соціалізація людини, вона пізнає цінності, що панують у цьому суспільстві.

У наступній статті розглядаються такі явища первісних релігійних вірувань як анімізм та магія, порівнюються з таким елементом неврозів, як «всемогутність думки».

Під анімізмом у вузькому значенні розуміється вчення про душу, а в широкому - загалом про духовних істот. Фрейд розглядає анімізм як перший з світоглядів, з якого потім народився релігійний та науковий світогляди. З одного боку він включає в себе розуміння світу як такого, що населений духами, і людина теж наділена душею. Фрейд вважає, що анімізм не міг виникнути без практичних причин, тому, на його думку, не дивно, що пліч-о-пліч з анімістичною системою йде система приписів щодо того як поводити себе для того, щоб отримати владу над усім, що існує в світі - чаклунство і магія. Чаклунство і магія - не тотожні поняття. Чаклунство використовує психологічні методи впливу на духів, магія ж ігнорує духів та використовує свої специфічні методи. Принцип магії, цитуючи Тайлора, «помилкове висування ідеального перед реальним».[2, c.37] За Фрезером, магія поділяється на імітативну - таку, що імітує бажані дії, та контагіозна, при якій діє принаймні уявне доторкання до предмета, на який направлені магічні дії. Ця теорія пояснює шляхи, якими діє магія, але не показує її сутності. Фрейд розвив її, припустивши, що первісна людина безмежно вірить у силу своїх бажань, оскільки все, що він творить магічним шляхом має статися лише тому, що він так хоче. Саме цей момент наштовхнув Фрейда на наступну паралель з неврозами. «Назву «всемогутність думок»», - пише він, - «я запозичив у високоінтелігентного, страждаючого навязливими уявленнями хворого.»[2, с.40] «Всемогутність думок» у нього виявлялася в тому, що йому здавалося, що тільки він про щось подумає, воно відбувається. Таке явище притаманне всім неврозам тією чи іншою мірою, проте найбільш притаманне навязливості, і для його утворення головним є не реальність, а мислення. Чи це не те ж, що спостерігається у дикуна, що займається магією?

В анімістичному світогляді людина приписує собі цю всемогутність думки, у релігійному - частково віддає її богам, зберігаючи за собою можливість управляти богами, а у науковому повністю від неї відмовляється, визнаючи свою безсилість перед силами природи. Фрейд також проводить паралель між змінами світогляду та розвитком психіки окремого індивіда.

У останній статті Фрейд вказує на неоднозначність походження тотемізму. Він розглядає різні теорії його походження, проте ні одна цілком його не задовольняє. На його думку, єдине, що допомагає зрозуміти походження тотемізму є психоаналіз відношення дитини до тварини. Дитина вважає тварину рівною собі, до того ж вважає її ближчою до себе, ніж до дорослої людини. Але в один момент дитина починає боятися тварин якогось певного роду, причому звичайно це та тварина, до якої дитина виявляла найжвавіший інтерес. Такі фобії, за спостереженнями автора, є найпоширенішими в дитячому віці, до того ж дуже рідко можна визначити, що саме спричинило її. На час написання книги ця тема була ще не дуже досліджена, але у всіх випадках, якщо досліджувані діти були хлопчиками, страх стосувався батька, і був лише перенесений на тварину. Аналізуючи тваринні фобії дітей, Фрейд прийшов до висновку, що вони спричиняються амбівалентністю почуттів щодо батька, які переносяться на тварин. З одного боку, хлопчик любить батька, а з іншого розглядає його як конкурента у боротьбі за прихильність матері. Цей конфлікт переноситься на тварину. Хворий відчуває до тварини не тільки страх, але й повагу та виявляє до неї певний інтерес.

У цих фобіях, цілком можливо, виявляються певні риси тотемізму: одночасна повага до тотему та певний острах перед ним. Також, часто, коли страх дитини перед твариною зменшується, вона сама ототожнює себе, а не батька, з цією твариною. Таким чином, бачимо ще одну важливу схожість тваринної фобії та тотемізму - повне ототожнення себе зі своїм тотемом. Також важливим є те, що обидві заборони, що складають ядро тотемізму - сексуальні зносини з матірю та вбивство батька є складовими Едипова комплекса, що має велике значення в утворенні тваринних фобій.

Таким чином, у своїй роботі Зиґмунд Фрейд, аналізуючи релігійне життя первісних людей за допомогою психоаналізу показує схожість первісних вірувань з патологічними процесами в психіці сучасної людини. Також наголошується на певній схожості між онтогенезом людської психіки та розвитком світоглядних систем - від анімістичної до наукової. На мою думку, це є доволі вдалою спробою пояснити виникнення феномену релігії, наскільки це взагалі можливо, враховуючи його складність. Автор ще не дає оцінки аналізованому явищу, а лише проводить деякі паралелі, намагається аналізувати колективну психіку тими ж методами, якими він аналізував психіку індивідуальну.

МАЙБУТНЄ ОДНІЄЇ ІЛЮЗІЇ

Якщо у попередній розгляненій роботі йшлося про психологію первісної людини, про минуле релігії, що, правда, відображається і у сучасному житті людини, то «Майбутнє однієї ілюзії» - це спроба оцінити потенціал сучасної культури, її здатність вижити у майбутньому. На самому початку Фрейд зазначає, що, оцінюючи майбутнє виходячи з теперішнього, неодмінно доходиш песимістичних висновків. В даному випадку, він вказує на те, що культура неможлива без насилля, оскільки маси схильні руйнувати культуру через те, що люди за своєю природою не люблять працювати і через те, що люди більше підпорядковані пристрастям, ніж розуму. Для того, щоб все ж таки зорганізувати маси, культура використовує певний психологічний апарат, який Фрейд, як психолог, і вивчав. Заради однорідності він пропонує називати «той факт, що певний потяг не може бути задоволений, відмовою, правило, що передбачує цю відмову, - забороною, а стан, введений за допомогою заборони - позбавленням»[3, с.3]. Також необхідно розрізняти позбавлення, які зачіпають всіх, і такі, які зачіпають лише певні класи людей. Перші - більш древні, вони допомогли людині відійти від тварини. Основні з них такі, що свідомо порушити їх ніхто не хоче - це заповіді, що забороняють інцест, канібалізм, вбивство. Проте навіть після тисяч років їх дії існують люди, що бажають їх порушити - це діти та невротики. А деякі заборони порушують навіть здорові, дорослі, культурні люди. Вони жахаються, наприклад, канібалізму, але задовольняють свої ниці бажання - жадобу, потяг до різного роду збочень, тощо. Стосовно позбавлень, що стосуються лише певних людей, то тут, звичайно протиборство сильніше, оскільки люди всіма силами намагаються позбутися цих додаткових позбавлень. І якщо культура недостатньо сильна для того, щоб стримувати ці бажання, то вона приречена на знищення зсередини через постійні заворушення. Саме на придушення цих заворушень направлені психологічні засоби культури. Перше, що допомагає втриматись культурі - це її ідеали. Люди, захоплені ними захищають свою культуру як від внутрішнього, а ще більше зовнішнього знищення. Інше - це мистецтво, що певним чином задовольняє пристрасті та бажання людей, компенсує їх. Проте, на думку доктора Фрейда, найголовніша психологічна зброя культури - це її релігійні уявлення, її ілюзія. Для того, щоб зрозуміти, яке величезне значення мають релігійні приписи, слід подивитися, що б сталося, якби не існувало культури. Людина б могла робити, що їй заманеться, але тоді б життя стало неможливим для всіх. Культура протистоїть природі, тим самим не даючи людині знищити себе, піддавшись своїм природним пристрастям. Релігія ж не дає людині знищити культуру. Задача релігії полягає в тому, щоб втішити задітий егоїзм людини, представити світ і життя не такими жахливими, як вони здаються та дає відповіді на довічні питання, які ставить перед собою людина. Спочатку людина дала природі душу, оскільки боротися з неживими предметами та явищами було неможливо. Якщо ж природа подібна до людини, то й впливати на неї можна тими ж методами, що й на людину. Так виникає анімізм. З часом явища природи втрачають свої людські якості, оскільки зявляються перші спостереження щодо закономірностей природи. Але людина від цього не стає сильнішою, і залишаються боги. З часом функції богів дещо змінюються. Люди помічають, що природа живе своїм життям, а боги, залишаючись господарями в цьому світі, рідко втручаються в життя людей. І чим далі віддаляється природа від богів, тим більшого значення набуває третій аспект функцій богів - слідкувати за тим, як люди повинуються приписам культури.

Таким чином, Фрейд вважає, що релігія робить людське життя легшим, захищаючи людину як від небезпек природи, так і від небезпек людського суспільства. Загальний сенс всього - у вдосконаленні людської душі, у тому, що нами керує провидіння, що захистить нас від безжальних сил природи. Навіть смерть перестає бути чимось страшним, вона - лише перехід душі у якусь іншу реальність. Проте Фрейд різко критикує релігію за те, що вона не приводить жодних доказів, які можна перевірити раціонально, існування того, на вірі в що базується релігія. Ні «вірую, оскільки абсурдно» апологетів церкви, ні «як якщо б» філософів на думку Фрейда не доводить справедливості догм церкви, оскільки більшість людей ніколи не відчувала того, що відчували люди, які використовували ці аргументи для доведення свого віровчення. На його думку, релігія має таке значення через те, що містить у собі найсокровенніші бажання людства, і сила її саме в цих бажаннях. Називаючи релігію ілюзією, Фрейд наполягає на розрізненні ілюзії та омани. На його думку, характерною рисою ілюзії є її походження із людського бажання. Всі релігійні вчення він вважає ілюзіями, деякі з яких є такою маячнею, що їх можна порівняти з психіатричними мареннями, а інші рівною мірою не піддаються ні доведенню, ні запереченню. Проте, визнаючи незаперечність релігійних вчень, Фрейд наполягає, що це не дає нікому права вірити в них. Він вважає, що більшість людей вірить не щиро, скоріше за інерцією, як це робили їх предки. Він вказує на те, що люди ні в чому більше не дозволяють собі такої безвідповідальності як в питаннях релігійної віри.

На мою думку, в реаліях нашої країни така думка є частково правомірною. Звичайно, збереглася частина людей, яка щиро вірить, відчувши релігійний екстаз чи дійшовши висновку про неможливість неіснування бога філософським шляхом. Проте для багатьох віра стала чимось чисто ритуальним. Хтось вирішив покаятись у скоєних злочинах і очиститись, таким чином від осуду суспільства. Проте багато людей все ж таки сприйняли науковий атеїзм, який закладався звідусіль. Я не хочу сказати, що у нашому суспільстві багато людей, що ні в що не вірять. Кожен вірить у щось, проте, на мою думку, релігія універсалізує віру кожного, обезличує його. Фрейд сподівався, що настане час, коли ілюзія релігійних вірувань впаде, коли люди перестануть вірити у те, що не доедено науковим шляхом. На мою думку, було б краще, якби настав такий момент, коли кожен міг вірити у щось своє, не відносячи себе до якоїсь общини. Це теж певним чином зруйнує релігію, але віра, а значить і певні моральні приписи, що допоможуть людині залишитись людині людиною, залишиться і укріпиться,оскільки вона знов стане справді щирою, а не показною.

ВИСНОВКИ

Зигмунд Фрейд - видатний психолог і психіатр, а, отже і релігію він був схильний вважати витвором людської психіки. У своїх працях «Тотем і табу» та «Майбутнє однієї ілюзії» він спробував пояснити виникнення та розвиток релігійних вірувань методами психоаналізу. Він вказав на деяку подібність релігійних вірувань та неврозів, хоча і не ототожнював їх, як вважають деякі дослідники. Якщо у першій праці Фрейд не оцінював значення релігії в житті людини, то у другій поставився до неї різко негативно, вважаючи її шкідливою, такою, що заводить людину на манівці.

Загалом, вчення Фрейда має до сьогоднішнього дня великий вплив у різних галузях науки, зокрема у психології, філософії та релігієзнавстві. Вчення Фрейда є основою психоаналітичної концепції релігії.

Фрейд також наголошує на подібності філогенезу та онтогенезу людської психіки у певному сенсі. Релігія, на його думку, побудована на найдавніших, найголовніших, і водночас найсокровенніших бажаннях людини, що і зумовлює її довге життя, не зважаючи на повну відсутність доказів існування надприродного. Концепція Фрейда є спірною у багатьох питаннях, оскільки базується, на мою думку, часто також на напівнаукових припущеннях, що їх теж не можна ні довести, ні спростувати. Проте, вона має право на життя як спроба пояснити феномен релігії ще й цього боку.

ЛІТЕРАТУРА

1. Фрейд З. Психология бессознательного: Сб. призведений / Сост., науч.ред., авт.вступ.ст. М.Г. Ярошевский. - М.:Просвещение, 1989. - 448с.

2. Зигмунд Фрейд. Тотем и табу. Психология первобытной культуры и религии. http://www.fictionbook.ru/en/author/freyid_zigmund/totem_i_tabu_psihologiya_pervobiytnoyi_k/

3. Зигмунд Фрейд. Будущее одной иллюзии. http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/Psihol/Freid/_Future.php

4. Релігієзнавство. Тексти для читання та опрацювання на семінарських заняттях з курсу "Релігієзнавство-1" зібрав та впорядкував - кандидат філософських наук, доцент С.І. Головащенко. К.: Національний університет «Києво-Могилянська Академія», 2003.

5. Лубський В.І., Теремко В.І., Лубська М.В. Релігієзнавство: Підручник. Вид.2-ге, доп. - К.:Академвидав, 2008. - 464с. (Альма-матер).