Юридична природа процесуальних строків та їх види в адміністративному процесі

МІНІСТЕРСТВО
ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

ЗАПОРІЗЬКИЙ
ЮРИДИЧНИЙ ІНСТИТУТ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОГО
ДЕРЖАВНОГО УНІВЕРСІТЕТУ

ВНУТРІШНІХ
СПРАВ

КОНТРОЛЬНА
РОБОТА

на
тему:

„Юридична природа
процесуальних строків та їх види в адміністративному процесі”

Студента юридичного
факультету

гр.4-932з:

Горголи В.А.

Запоріжжя

2011

ЗМІСТ

Вступ

1. 
Юридична
природа процесуальних строків в адміністративному процесі

2. 
Види процесуальних
строків в адміністративному процесі

Висновки

Перелік посилань

ВСТУП

Право - як система правових норм і суспільних відносин - являє
собою об'єктивну реальність, яка існує в часі. Сам процес правотворчості,
створення правових норм здійснюється в часі, має певну тривалість і проходить
певні стадії. Правотворчість і застосування права покликані виконувати функції
державного управління, відмінність яких передбачено не лише за об'єктами
управління, а й за часом управлінського процесу. Якщо управління за допомогою
правотворчості здійснюється протягом усього часу дії правових норм, то рішення,
які приймаються при застосуванні права, мають одноразове значення.

Правотворчість і дія правових норм за часом не збігаються.
Навпаки, їх дія відбувається в певній послідовності. Тому строки
в адміністративному процесі мають суттєве значення в правовому регулюванні
суспільних відносин. З ними пов'язані початок і закінчення дії правової норми
матеріального права, вони вказують на своєчасне здійснення прав і обов'язків,
визначають момент настання чи припинення виконання будь-якої процесуальної дії.
Можливість захисту прав та інтересів у багатьох випадках залежить від
дотримання строків, встановлених законом для звернення за захистом прав та
інтересів, розглядом і вирішенням адміністративних справ, оскарженням і
переглядом постанов, інших актів у адміністративних справах.

Недотримання встановлених законом строків тягне певні юридичні
наслідки, наприклад, відмова у задоволенні адміністративного позову (ст. 100
КАСУ) або визнання рішення в адміністративній справі не чинним у зв'язку з
порушенням норм процесуального чи матеріального права. Тому не можна вказати на
важливість строків у праві, з настанням або закінченням яких пов'язані певні
дії, що мають юридичне значення для реалізації і захисту прав і законних
інтересів учасників правовідносин.

1. 
Юридична
природа процесуальних строків в адміністративному процесі

Значення процесуальних строків у адміністративному судочинстві складно
переоцінити, зважаючи на закріплення в чинному законодавстві позовного провадження
як процесуальної форми вирішення спорів у публічно-правовій сфері суспільних
відносин за участі суб’єктів владних повноважень. Установлення та дотримання
процесуальних строків є однією з умов здійснення ефективного судового
адміністративного процесу, вирішення спору по суті, уникнення фактів
затягування розгляду справи адміністративної юрисдикції та зрештою підвищення
довіри до судової гілки влади, її спроможності здійснювати захист прав і свобод
громадян, прав та законних інтересів юридичних осіб.

Слід зазначити, що недотримання процесуальних строків є одним з найбільш
поширених порушень при розгляді справи адміністративної юрисдикції. На це
звертав увагу Верховний Суд України в постанові “Про стан здійснення
судочинства адміністративними судами” [1]. Порушення стосувались таких строків:
відкриття провадження у справі; розгляду адміністративних справ; надходження
позовних заяв, апеляційних та касаційних скарг до судді доповідача; відкриття
касаційних проваджень тощо.

Однією з причин таких порушень є відсутність чіткості і однозначності
формулювання норм Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС
України), якими встановлено певні процесуальні строки, внаслідок чого має місце
неоднозначність їх сприйняття суддями при вирішенні справи адміністративної
юрисдикції. Зокрема, Вищий адміністративний суд України звертав увагу на
особливості врегулювання процесуальних строків при вирішенні спорів у сфері
публічної служби, які належать до компетенції адміністративних судів,
відповідно до пункту другого частини першої статті 17 КАС України [2], в
Аналітичній довідці про вивчення та узагальнення практики розгляду
адміністративними судами спорів з приводу прийняття громадян на публічну
службу, її проходження, звільнення з публічної служби від 01.02.2009 р.

Разом з тим, така довідка не може бути віднесена до нормативно-правових
актів, а тому її приписи слід сприймати як рекомендації, спрямовані на
вдосконалення правозастосування. Першим кроком щодо вирішення зазначеної
проблеми постає визначення поняття “процесуальний строк” в адміністративному
судочинстві, виходячи з його сутності і змісту. Наукові здобутки вчених, які
досліджували проблему становлення і розвитку адміністративної юстиції, вдосконалення
процесуального порядку розгляду справи адміністративної юрисдикції, правового
статусу учасників судового адміністративного процесу (О. Анпілогов [4], О.
Пасенюк [3] та ін.) свідчать про вкрай недостатній ступінь опрацювання питання
про процесуальні строки в адміністративному судочинстві.

Питання про процесуальні строки висвітлювалось і в навчальних посібниках,
підручниках з основ адміністративного судочинства [17; 18], адміністративного
процесу [13], адміністративно-процесуального права [14]. Аналіз наукових та методичних
напрацювань у галузі адміністративної юстиції свідчить про існування розмаїття
наукових підходів щодо визначення сутності і змісту загальної категорії
судового адміністративного процесу. Зрозуміло, що окремі інститути адміністративного
процесуального права, за таких умов, ще не були вивчені достатньою мірою. Слід
зауважити, що роботи попередників, підготовлені ще до набуття чинності Кодексом
адміністративного судочинства України, не наведені, оскільки в них було сформовано
підхід щодо розробки самого Кодексу, включаючи і положення про процесуальні
строки. У цьому контексті слід окремо відзначити монографію В. Стефанюка
“Судовий адміністративний процес” [20], в якій було доктринально обґрунтовано
модель законодавчого акта, що закріплює процесуальний порядок вирішення спорів
у сфері публічно-правових відносин у формі позовного провадження. Проблема сутності
і змісту поняття “процесуальний строк” була вивчена, в основному, російськими вченими
– представниками науки цивільного права та процесу Л. Востріковою [10], О.
Ісаєвою [12], К. Лєбєдєвою [15]. Проблему адміністративно-процесуальних строків
вивчали Д. Бахрах [7], А. Баб’як [6], В. Перепелюк [19] та ін.

Вчені приділяли увагу вивченню процесуальних строків, в основному, у провадженні
у справах про адміністративні правопорушення. Крім цих строків, А. Баб’як
вивчав процесуальні строки у процедурних провадженнях. В. Перепелюк формулював
загальне визначення процесуальних строків, однак не зазначав про їх зв’язок із
настанням юридичних наслідків. Частиною першою ст. 101 КАС України процесуальні
строки визначені як установлені законом або судом строки, у межах яких
вчиняються процесуальні дії. У зазначеній нормі процесуальні строки визначені через
термін “строки”, що не може бути визнано достатнім, а тому потребує уточнення.

Таке уточнення може бути здійснене на підставі аналізу співвідношення
категорій “строк”, “час”, адже дослідження сутності часу дозволяє з’ясувати
правову природу строку в судовому адміністративному процесі, його соціальне і юридичне
значення. Як вірно зазначає К. Лєбєдєва щодо строків у цивільному процесі, саме
соціально-правова природа та юридичне значення строків у кінцевому випадку
визначають правила їх установлення та визначення, які, у свою чергу, впливають
на порядок застосування положень закону про строки та створюють умови для
наповнення механізму впливу на суспільні відносини конкретним змістом [15, с.
11]. Цей підхід вченої щодо ролі соціально-правової природи і юридичного
значення строків може бути повною мірою застосований і щодо аналізу проблеми
сутності і змісту терміну “процесуальний строк” в адміністративному
судочинстві.

К. Лєбєдєва узагальнює наукові дослідження щодо визначення змісту
категорії “час” і зазначає про те, що вони здійснюються у трьох основних
напрямках: природно-науковому, соціальному і з позицій сінергетики. Вчена
зазначає, що природно-наукове уявлення спирається на вивчення категорій часу і простору
одночасно. Розмежування цих категорій здійснювалось лише в період античності.
Дослідники спирались на знання, отримані в галузі фізики, математики, біології,
хімії та інших наук. Час було визначено як одну зі структур фізичного світу, що
сприймається і існує згідно фізичним законам незалежно від свідомості людини.
За таким підходом було сформульовано дві пари концепцій часу – субстанціальна і
релятивна, а також статична та динамічна [15, с. 11-12].

Субстанціальна концепція походить від розуміння категорії “субстанція” –
суще. Доводилося, що час існує незалежно від об’єктів світу (Фалес, Епікур, Анаксімандр
та ін.). Згодом Ньютон обґрунтував категорію “абсолютного, істинного,
математичного часу”. Релятивна концепція відображала відносну сторону діалектики,
часу і простору. При цьому час презюмовано як особливу систему відносин між
об’єктами і процесами і поза них не існує (Платон, Т. Гоббс, Дж. Локк та ін.)
[15, с. 13-14]. З позицій динамічного підходу було звернено увагу на зв’язок сутності
категорії часу із процесом руху матерії (Я. Аскін [5, с. 3]). Динамічний характер
часу, пов’язаний зі зміною явищ, проміжком доби відмічали Ф. Константінова, В.
Марахова. А. Баб’як, що підкреслює підхід цих учених щодо основних елементів
часу, якими було визначено тривалість і момент. При цьому момент – це “коли”
позбавлене тривалості.

Тривалість – це певний період існування об’єкта або його елементів,
збереження їх існування. Зазначалось про наявність часових відносин одночасності
або послідовності між тривалістю різних явищ або різних елементів явищ [6, с.
11; 16, с. 189]. Соціальний напрямок досліджень часу передбачав вивчення цієї
категорії з позицій її значення в діяльності суспільства та індивіда. Як
результат – сформульовано поняття “соціальний час” і розкрито його зміст [15,
с.12].

Соціальний час у онтологічному значенні визначався як необхідна форма
суспільного буття, що характеризує реальні процеси життєдіяльності людей,
фіксуючи їх тривалість [6, с.12]. У соціальному напрямку досліджень К. Лєбєдєва
виділяє психоаналітичний підхід, який передбачав уявлення про час як найважливішу
складову свідомості людини. Вчена характеризує сутність психоаналітичного
підходу щодо сприйняття часу таким чином. Час виведений з кола об’єктів
об’єктивної реальності та його існування сприймається як суб’єктивне переживання
людини. Третій напрямок дослідження категорії часу заснований на постулатах
сінергетики. З таких позицій час сприймався як категорія, пов’язана зі
складністю системи, і доведено, що поза системою вона не існує.

Було доведено іманентний зв’язок простору і часу, на підставі якого
стверджувалось про наявність такої характеристики часу, як об’єктивність [15,
с.12-13]. Як висновок, що узагальнює здобутки всіх трьох напрямків наукових
досліджень, К. Лєбєдєва зазначає таке. Час визначається в якості первинно
присутнього в зовнішньому середовищі явища або у свідомості людини [15, с. 13].

Серед
наведених філософських підходів щодо визначення сутності категорії “час” може
бути виділено підхід, за яким доведено належність до елементів часу тривалості
і моменту. З правової точки зору такий підхід дозволяє зазначити про такі
моменти, як початок спливання певного часу і закінчення спливання, а також про
тривалість спливання часу. У зв’язку із зазначеним можна навести точку зору С.
Вишновецької, яка вказувала про відсутність жодної галузі права, норми якої не
були би пов’язані зі спливанням часу та не обмежували б існування суб’єктивних
явищ і обов’язків певною тривалістю часу [9, с. 226]. Таким чином, категорію
“час” з юридичної точки зору можна сприймати як об’єктивно існуюче явище, до
елементів якого належать момент і тривалість. Співвідношення категорій “час” і
“строк” характеризують з позицій філософії як “загальне” і “окреме” (А. Баб’як,
К. Лєбєдєва).

А.
Баб’як зазначає про сприйняття строку як відрізку часу або його певного моменту,
що характеризується основними якостями часу. З іншого боку, строк
установлюється людиною і слугує способом урегулювання суспільних відносин на
основі виміру об’єктивного часу, який спливає. Вчений погоджується із
науковцями, які оцінюють співвідношення часу і строку як об’єктивне і
суб’єктивне [6, с.16]. К. Лєбєдєва доводить протилежну точку зору про те, що
строк не може розглядатись у відриві від загального потоку часу. Як аргумент,
вчена зазначає, що потік часу характеризується об’єктивністю і безперервністю,
а тому не може бути розділений з волі людини [15, с. 24].

А.
Баб’як, аналізуючи надбання вчених, які вивчали проблему розвитку процесуальних
відносин та їх правового регулювання, зазначав таке. У кримінальному процесі
строк сприймався як різновид правових засобів (А. Гуляєв), час для виконання
певних процесуальних дій (С. Фомін). При цьому підкреслюється обов’язковість дотримання
кримінально-процесуальних строків як їх іманентна властивість [6, с. 17; 11, с.
7-8; 21, с. 26]. У цивільно-правовій літературі строк розглядався як юридичний
факт або як один з елементів фактичного складу, з яким закон пов’язує настання
певних юридичних наслідків (А. Жгунова, Б. Черпахін, В. Луць). Аналогічний підхід
відзначається і у трудовому праві (П. Жигалкін), де строк сприймається як
певний проміжок часу, визначений законом або відповідно до вимог закону
вольовими діями людей, із закінченням або настанням якого норми права
пов’язують визначені юридичні наслідки [6, с. 18-19]. Статтею 251 Цивільного
кодексу України [22] надано зміст дефініцій “строк” і “термін”.

Строком
визначено певний період у часі, зі спливом якого пов’язана дія чи подія, яка
має юридичне значення. Термін – певний момент у часі, з настанням якого
пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Однак розмежування строку і
терміну навряд постає доцільним, зважаючи на їх синонімічне значення, коли
строк є одним із значень слова “термін” [8, с.1241]. На підставі проведеного
вище аналізу різних наукових підходів щодо сутності категорій “час”, “строк”, можна
зазначити, що поняття процесуального строку в адміністративному судочинстві
можна сформулювати, враховуючи три положення: а) категорію “час”; б) наявність
таких елементів часу як момент, тривалість; в) наявність зв’язку факту настання
чи спливання із юридичними наслідками. Таким чином, процесуальний строк можна
визначити як установлений законом або судом проміжок часу початок чи закінчення
спливання якого або настання якого тягне юридичні наслідки та в межах якого вчиняються
процесуальні дії. Це визначення доцільно закріпити в нормі ч.1 ст. 101 КАС
України, замінивши чинну редакцію.

2. Види процесуальних строків в адміністративному процесі

процесуальний строк адміністративний судочинство

Одним із перших адміністративістів [23, 181], який зробив спробу
класифікувати строки провадження в справах про адміністративні правопорушення,
був Д.М. Бахрах, який вважав, що серед великої різноманітності строків необхідно
розрізняти загальні і спеціальні. Найважливішим є поділ строків за їх юридичним
значенням на: процесуальні, строки давності, примусового діяння [24, с. 315].

Досить цікаву класифікацію строків запропонував О. С. Дугенець,
який досліджував процесуальні строки провадження у справах про адміністративні
правопорушення. Автор виділяє такі види строків [25, с. 36]:

1.
За характером спрямованості: а) спрямовані на забезпечення оперативності
провадження у справах про адміністративні право порушення; б) спрямовані на
захист прав і законних інтересів учасників провадження.

2.
За змістом здійснюваних юридичних дій: а) строки реалізації суб'єктивного
права; б) строки реалізації юридичного обов'язку.

3.
За характером юридичних наслідків, що настають у разі не виконання
визначених процесуальних дій: а) що тягнуть нові юридичні дії; б) що тягнуть
припинення юридичних дій; в) що не тягнуть юридичних наслідків.

4.
За характером обов'язковості: а) основні; б) додаткові.

5.
За способом застосування: а) загальні; б) спеціальні.

6.
За суб'єктом встановлення: а) встановлені чинним законодавством;
б) встановлені правозастосовним органом на основі і в межах чинного законодавства.

7.
За можливістю змінення: а) незмінні; б) змінні.

8.
У свою чергу, змінні строки можна поділити на: а) об'єктив но
змінні; б) суб'єктивно змінні.

9.
За характером визначення тривалості: а) визначені; б) невизначені.

10. За характером обчислення
визначені строки, у свою чергу, можна поділити залежно від одиниці виміру
часової тривалості процесуальних дій.

11. Залежно від тривалості:
а) строки-періоди; б) строки-моменти.

12. За особливостями додержання
тривалості: а) тривалість яких у встановлених законом рамках самостійно
визначає орган (посадова особа) без будь-яких погоджень і повідомлень; б) тривалість
яких в установлених законом рамках визначає орган (посадова особа), але з
обов'язковим повідомленням третьої сторони; в) тривалість яких в установлених
законом рамках може бути визначена на основі санкції прокурора.

На думку Л. В. Коваля, строки бувають двох видів: строки
процесуальних дій і строки давності.

Перший вид - це періоди часу, точно визначені законом, з плином
яких учасники адміністративно-деліктних відносин вправі або зобов'язані вчинити
процесуальні дії щодо розгляду справи, виконання постанови на подання скарги.
До другого виду, на думку автора, належать встановлені законом строки, після
закінчення яких унеможливлюється притягнення винної особи до відповідальності
або застосування до неї призначеного покарання [26, с. 175].

З точки зору Л. В. Коваля, строки можна класифікувати, грунтуючись
на змісті конкретної процесуальної дії, завершеної в їх межах, а саме: а)
строки підготовки адміністративних матеріалів для розгляду; б) строки
направлення матеріалів справи правозастосовному органу; в) строки розгляду
справи; г) строки вручення копії постанови; г) строки виконання постанови; д)
строки подання скарг; е) строки для накладення адміністративних стягнень у
справах, які перебувають у провадженні прокурорсько-слідчих та судових установ
і придатні до вирішення в адміністративному порядку. Автор намагається, крім
класифікації строків залежно від утримування конкретної процесуальної дії,
поділити строки за характером обчислення [26, с. 176-178].

Класифікацію строків провадження у справах про адміністративні
правопорушення здійснила І. В. Панова.

За юридичним значенням: 1) процесуальні; 2) строки давності; 3)
примусової дії.

Процесуальні строки поділяються на такі види: а) для юрисдикційних
органів; б) для інших учасників адміністративно-юрисдикційного провадження; в)
для осіб, які не беруть участі у провадженні.

Строки давності включають такі види: а) строки притягнення до
адміністративної відповідальності; б) строк погашення накладення стягнення; в)
виконання постанови.

Достатня кількість заходів адміністративного примусу дозволила
класифікувати строки примусової дії на такі провадження, як: а)
контрольно-превентивне; б) адміністративно-припиняюче; в)
процедурно-забезпечувальне; г) відновлюване; д) провадження щодо застосування
адміністративних санкцій. Автор класифікує строки на: загальні і спеціальні.
Передбачено загальний строк та спеціальні строки давності притягнення до
адміністративної відповідальності.

Законодавством передбачено багато видів строків розгляду справ про
адміністративну відповідальність:

1) чотири види скорочених строків,
встановлених КпАП РРФСР:

2)а) одна доба; б) три доби; в) п'ять діб; г) сім
діб.

3) місячний строк;

4) до двох місяців;

4) розгляд справ про стягнення податкових санкцій за позовом податкових
органів.

Для надання реальної можливості зацікавленим особам оскаржити
незаконні постанови державних органів і посадових осіб законодавець встановлює
різні строки подачі скарги, а саме: а) десять днів; б) двадцять днів; в) три
місяці.

Строки розгляду скарги або протесту на постанову у справі про
притягнення до адміністративної відповідальності слугують гарантією швидкості,
оперативності й динамічності стадії оскарження. Загальний строк розгляду скарги
(протесту) на постанову - десять днів.

Спеціальні строки розгляду скарг встановлені митним і податковим
законодавством: а) невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів; б) один
місяць; в) до трьох місяців.

Строки адміністративного затримання фізичних осіб класифікуються
на:

1.Загальні - три години.

2.Спеціальні: а) одна доба;
б) сорок вісім годин; в) три доби; г) десять діб; д) тридцять діб [27, с.
353-412].

І. В. Панова досить детально класифікувала строки провадження у
справах про адміністративні правопорушення, але така громіздка класифікація
приводить до ускладнення правової теорії.

Більш спрощену класифікацію запропонував В. Г. Перепелюк [28, с.
193]:

1.За масштабом на: а)
загальні; б) спеціальні.

2.Залежно від стадії
провадження: а) строки розгляду справи в цілому; б) строки стадії порушення
справи; в) адміністративного розслідування; г) підготовки справи до вирішення;
д) вирішення; е) виконання.

А. Н. Сапогін зазначає, що строки за своїм характером і
призначенням можуть бути поділені на декілька видів:

1)
 строки дії законодавства про відповідальність за адміністративні правопорушення;

2)
 строки повторного вчинення порушень як кваліфікуючі ознаки складу
адміністративних правопорушень;

3)
 строки адміністративних стягнень, їх обчислення й накладення;

4)
 строки, після закінчення яких особа вважається такою, що не була
піддана адміністративному стягненню;

5)
строки розслідування справ про адміністративні правопорушення;

6)
 строки розгляду справ про адміністративні правопорушення;

7)
строки виконання постанов про накладення адміністративних

стягнень;

8)
строки оскарження й опротестування постанов у справі про
адміністративне правопорушення [29, с. 6].

На думку автора, не мають юридичного значення для кваліфікації
адміністративних правопорушень періоди часу його вчинення: зима, весна, літо,
осінь; ніч, ранок, вечір; святкові або робочі дні.

А. В. Баб'як пропонує таку класифікацію строків:

1.
Залежно від виду процесуальних дій: а) в управлінському процесі;
б)'в адміністративному судочинстві; в) у деліктному процесі.

2.
За способом визначення тривалості: а) визначені; б) невизначені.

3. Залежно від тривалості: а) строки-моменти; б) строки-періоди.

4.Залежно від окремих
елементів, які складають у цілому адміністративний процес: а) строки здійснення
окремих процесуальних дій; б) строки розгляду й вирішення адміністративних
справ; в) строки, що визначають можливість зацікавлених осіб подати скаргу або
протест на рішення; г) строки виконання рішень.

5.Залежно від суб'єкта
встановлення: а) встановлені; б) призначені судом (суддею).

6.Залежно від суб'єктів
процесуальних правовідносин, які повинні їх дотримуватися: а) строки, що їх
повинен дотримуватися суд (суддя); б) строки, що їх повинні дотримуватись
особи, які беруть участь у справі; в) строки, що їх повинні дотримуватися суб'єкти
процесуальних відносин; г) строки, що їх повинні дотримуватися особи і органи,
які не беруть участі у справі.

7.Залежно від категорії
справи: а) загальні; б) спеціальні.

8.За характером настання:
а) строки, які спливають; б) строки, які настають.

9.Залежно від адміністративно-правового
режиму, який вони

регламентують: а) режим забезпечення законності; б) прикордонний режим; в)
митний режим; г) податковий режим [30, с. 40-43].

Зазначена класифікація враховує різні сторони процесуальних
строків, але має суттєві недоліки:

по-перше, автор в своєму дослідженні розмежовує поняття строку та
поняття терміну, разом з тим залежно від періоду часу об'єднує ці два поняття;

по-друге, поділяючи адміністративний процес на управлінський та
деліктний, залишається незрозуміле, чому залежно від процесуальних дій автор
виділяє строк у адміністративному судочинстві.

Відокремлення управлінського та деліктного процесу іде від
наявності суперечки про право, а строки у адміністративному суді
відокремлюються за ознакою органу, в якому здійснюється правосудця;

по-третє, виділення строків залежно від суб'єкта встановлення не
може мати право на існування, оскільки такі строки нормативне визначені і
здійснюються у межах передбаченої компетенції;

по-четверте, розмежування строків залежно від суб'єктів процесуальних
правовідносин, які повинні їх дотримуватися, можна піддати сумніву, оскільки нормативне
визначені строки обов'язкові для всіх суб'єктів процесуальних правовідносин без
винятку.

Всі зазначені класифікації дуже громіздкі та досить уразливі.

Аналіз усього масиву процесуальних строків дає змогу відокремити
три групи, а саме:

а) нормотворчі строки; б) правозастосовні строки; в) правоохоронні
строки.

Нормотворчі строки - це періоди часу, які регламентують
процесуальну діяльність по створенню, зміні, призупиненню, відміні підзаконних
нормативних актів публічної адміністрації, які виконують покладені на них
завдання та функції у сфері державного управління, з метою створення правової
бази для реалізації законів.

Правозастосовні строки - це періоди часу, які регламентують
процесуальну діяльність регулятивного характеру широкого кола суб'єктів
публічної адміністрації по реалізації прав і обов'язків індивідуальних та
колективних суб'єктів у сфері надання сервісних послуг.

Правоохоронні строки - це періоди часу, які регламентують
процесуальну діяльність охоронного, примусового характеру широкого кола
суб'єктів публічної адміністрації по вирішенню правових суперечок, реалізації
санкцій та захисту регулятивних правовідносин із застосуванням заходів примусу.

В адміністративному процесі більшість процесуальних дій і рішень
обмежена строковими рамками, що призначені для забезпечення своєчасного
виконання органами та посадовими особами повноважень, які на них покладені
відповідно до відомчих нормативно-правових актів. Поняття «строкові рамки»
включає в себе характерний елемент обчислення строків, під якими розуміють
цифрові розрахунки [31, с. 603].

В адміністративному праві питання обчислення строків розгля дали
Д. М. Бахрах, О. С. Дугенець, Л. В. Коваль, І. В. Панова, В. Г. Перепелюк.

Однак низка питань, поставлених цими та іншими авторами,
залишилася нерозв'язаною, деякі з них мають дискусійний характер, а щодо
окремих в останні роки сформувалися нові підходи до їх вирішення.

У зв'язку з цим виникає необхідність у подальшій розробці
правового регулювання строків у адміністративному праві для усунення ускладнень
у правильному визначенні, обчисленні й застосуванні тих чи інших строків,
оскільки невизначення цих правових категорій неминуче тягне за собою порушення
адміністративного законодавства.

Слушну пропозицію щодо обчислення процесуальних строків
запропонував Д. М. Бахрах, який зазначає, що час не залежить від волі людей.
Він відзначає особливу роль законодавця щодо строкових рамок та зауважує, що
законодавець не тільки встановлює розміри строків, а й правила їх підрахунку,
ставить їх обчислення в залежність від тих або інших фактів. На думку автора,
щоб юридичне грамотно вирішити питання про строки, необхідно врахувати чотири
юридичне важливі обставини: по-перше, встановлений законом розмір строку;
по-друге, коли і з якого юридичного факту він починає обчислюватися; по-третє,
коли, який юридичний факт припиняє його обчислення або перериває його;
по-четверте, який час закон не включає (включає) в обчислюваний строк [32, с.
509].

Здебільшого норми права визначають відрізки часу, протягом яких
дії мають бути виконані (3 години, 10 днів, 2 місяці). Існують також і
невизначені строки. Час затримання обчислюється годинами або добами, в інших
випадках - днями або місяцями.

Як правило, законодавець пов'язує його початок з будь-яким
юридичним фактом (здійснення процесуальних дій уповноваженими посадовими
особами, складання протоколу, винесення постанови). Іноді початок строку
пов'язують з будь-якими технічними діями (вручення постанови порушнику,
надходження скарги). Датою початку обчислення строку є день, наступний за днем,
в який було скоєно правопорушення.

Розрізняють призупинення і пропущення сплину строку. Юридичним
днем закінчення строку є день, коли було винесено постанову про накладення
стягнення, а фактично - фактичне закінчення строку.

Зупинити час неможливо. Призупинення означає, що цей або інший
відрізок часу за певних обставин, визначених законодавцем, у строк не
зараховується. Жодних винятків у плині розглянутого строку давності
законодавець не встановлює.

Послідовники, які досліджували проблему обчислення процесуальних
строків у адміністративному процесі, підтримали позицію Д. М. Бахраха і в
подальшому дослідженні намагалися її вдосконалювати.

На мою думку, законодавець визначає правила обчислення строків від
певних фактів [33, с. 265]. Учасникам провадження необхідно знати, з якого часу
починається плин процесуального строку.

Особливої уваги заслуговує поняття «початковий строк». Початок
(момент) плину строку має особливе значення для правильного його обчислення і
встановлення залежно від того або іншого юридичного факту. Помилкове визначення
початкового моменту призводить до штучного продовження або, навпаки, скорочення
строків.

Процесуальні строки обов'язково пов'язані зі вчиненням певної
процесуальної дії, тобто строки є засобами регулювання процесуальних відносин
суб'єктів, що беруть участь у певному провадженні. Тому здебільшого вимога про
додержання строків формулюється одночасно з вимогою про вчинення певної процесуальної
дії.

В адміністративному законодавстві початок плину строку
встановлюється залежно від того чи іншого юридичного факту:

а) визначеною дією; б) технічною обставиною; в) подією.

Термін «визначена дія» активно використовується при регламентації
правових дій, а саме:

1) 
визначеною дією є доставлення правопорушника для складання
протоколу й слугує моментом для обчислення строку адміністративного затримання;

2) 
момент виявлення порушення, з якого починає спливати строк
давності притягнення до відповідальності для так званих триваючих
правопорушень. Триваюче правопорушення здійснюється безперервно протягом
тривалого часу. Наприклад, проживання без паспорта (ст. 197 КУпАП) [34];

3) 
день винесення постанови входить у строк позбавлення спеціального
права. Наприклад, водії транспортних засобів, судноводії і особи, які порушили
правила полювання, вважаються позбавленими спеціального права з дня винесення
постанови про позбавлення цього права. Якщо зазначені особи, які позбавлені спеціального
права, ухиляються від здачі документа, що посвідчує це право, то строк
позбавлення їх спеціального права обчислюється з дня здачі або вилучення такого
документа (ч. 1 ст. 321 КУпАП);

4)
 набрання рішення суду законної сили. Момент плину процесуальних
строків може залежати від дій громадян, притягнутих до відповідальності, а
також потерпілих. Наприклад, постанову у справі про адміністративне
правопорушення може бути оскаржено особою, щодо якої її винесено, а також
потерпілим (ч. 1 ст. 287КУпАП). У разі несплати правопорушником штрафу в строк,
установлений ч. 1 ст. 307 КУпАП, постанова про накладення штрафу надсилається
для примусового виконання до відділу державної виконавчої служби за місцем
проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому
законом (ст. 308 КУпАП);

5)
 іноді строк визначається встановленням обов'язку негайно здійснити
процесуальну дію. Так, ст. 326 КУпАП: «Виконання постанови про застосування адміністративного
арешту». Постанова районного (міського) суду (судді) про застосування
адміністративного арешту виконується негайно після її винесення [35, с. 194];

6)
 законодавець застосовує строкове визначення «час надання», що
також входить до поняття «визначена дія». Наприклад: «Перебіг строку
засекречування матеріальних носіїв інформації починається з часу надання їм
грифа секретності» [36].

Ще однією складовою юридичного факту є технічна обставина як
результат матеріальної забезпечувальної дії, без якої неможливе жодне юридичне
провадження.

Так, прикладом технічної обставини є визначення «отримання», яке
має технічну характеристику. Наприклад, отримання протоколу (постанови) про
адміністративне правопорушення органом (посадовою особою) для розгляду його по
суті (ст. 279 КУпАП).

Крім цього, технічна обставина характеризується календарною датою.

До технічної обставини можна віднести вручення постанови (копії).
Так, копія рішення за скаргою або протестом на постанову у справі про
адміністративне правопорушення протягом трьох днів надсилається особі, щодо
якої її винесено. У той же строк копія постанови надсилається потерпілому на
його прохання (ст. 295 КУпАП).

Елементом технічної обставини є також надходження документа до
суб'єкта, який розглядає справу. Так, скаргу на постанову у справі про
адміністративне правопорушення може бути подано протягом
десяти днів з дня винесення постанови. У разі пропущення зазначеного строку з
поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може
бути поновлено органом (посадовою особою), який правомочний розглядати скаргу
(ст. 289 КУпАП).

Третьою складовою юридичного факту є вказівка на подію. Так, строк
може визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

Події - явища, життєві факти, які не залежать від волі суб'єктів,
наприклад, строк адміністративного затримання обчислюється з моменту
доставлення порушника для складення протоколу, а особи, яка була в стані
сп'яніння - з часу її витвереження. Але реалізація даної норми є складною і на
практиці. Щодо визначення тверезості особи, виникають певні дискусії, тому дане
питання потребує детального процесуального обґрунтування в нормативно-правових
актах. Момент витвереження - це категорія не правова, а медична і дуже
відносна. Є медичне поняття витвереження, коли алкоголь цілком відсутній у
крові, а залишкові явища сп'яніння в деяких суб'єктів присутні тривалий час
(невиразна мова, запах спиртного, легке хитання, недостатня орієнтація в
просторі та ін.). Тому термін «витвереження» є невизначеним з правової,
фактичної точок зору і потребує розробки, тому що ч. 5 ст. 263 КУпАП дозволяє
обчислювати суб'єктивно строк адміністративного затримання осіб, які
перебувають у стані сп'яніння, а саме з моменту витвереження (один може
протверезіти через добу, інший - через три, а медики стверджують, що остаточне
витвереження настає на 30-ту добу).

Характерним елементом поняття події є «кінцеві строки», які
визначають час, до якого мають бути здійснені дії, тобто моменти їх закінчення.

Кінцеві строки можуть завершити свою дію плину шляхом призупинення
(здійснення) і пропущення (збігу). Також кінцеві строки можуть завершувати свою
дію шляхом пропущення (збігу), якщо у встановленний законом період не були вчинені
дії, що вимагаються.

Кінцеві строки можуть обчислюватися, по-перше, днями, місяцями,
роками і дія може бути вчинена в будь-який день встановленого законом строку,
але не пізніше його останнього дня. Виконання постанови про накладення
адміністративного стягнення можливе протягом трьох місяців з дня її винесення
(ст. 303 КУпАП). По-друге, законодавець може встановити точно визначений час
кінцевого строку. Так, якщо особа, піддана адміністративному стягненню,
протягом року з дня закінчення виконання стягнення не вчинила
нового адміністративного правопорушення, то ця особа вважається такою, що не
була піддана адміністративному стягненню (ст. 39 КУпАП). Цей строк давності для
погашення адміністративного стягнення становить один рік з дня фактичного
закінчення виконання призначеного стягнення.

Актуальним при обчисленні строків є поняття розміру строку, під
яким розуміється відрізок часу, протягом якого мають бути здійснені ті або інші
дії.

Тривалість строків встановлюється законом із таким розрахунком,
щоб максимально забезпечити умови для правильного своєчасного притягнення,
розгляду, виконання справи.

Встановлені законом строки для застосування заходів примусової
дії, що обчислюються днями, місяцями, роками, є визначеними, але
адміністративне законодавство містить і зовсім невизначені відрізки часу, тобто
невизначені строки. Доставлення порушника має бути проведено в можливо короткий
строк (ст. 259 КУпАП). Дана невизначеність є недопустимою в сучасному
законодавстві тому, що максимальний строк доставлення повинен чітко визначатися
законодавцем.

Процесуальні строки, як зазначає Л. В. Коваль, обчислюються
щодобово, щотижневе і погодинно на підставі нормативно-правових актів.
Процесуальні строки точно визначені законом і не підлягають жодній зміні. Вони
мають певні закономірності: після реалізації в установлений період
процесуальних прав і обов'язків строки самі собою припиняють існування.
Обчислюються строки таким чином. Якщо початком строку, обчислюваного днями, є
визначена подія, то при обчисленні цього строку не береться до уваги день, в
який подія відбулася. Плин останнього, з визначеного числа днів, вважається
закінченням строку [21, с. 176].

Плин строку обчислюється роками, місяцями і днями, починається, за
загальним правилом, наступного дня після календарної дати дії, технічної
обставини або настання події, якою визначено його початок, тобто початком
строку вважається 24 година того дня, в який здійснена дія.

Обчислення строків має певні рамки, тобто початок і кінець. Так,
на відміну від загального правила, початковим моментом строку застосування
таких засобів впливу, як адміністративний арешт, затримання є не 24 година
доби, а, наприклад, для адміністративного затримання - момент доставлення
порушника для складання протоколу, для особи, яка була в стані сп'яніння - час
її витвереження; для адміністративного арешту - момент взяття під варту (тобто
час адміністративного затримання).

Якщо суб'єкти вправі або зобов'язані здійснити визначену дію до
конкретного строку (подати декларацію, зареєструватися), але його останній день
збігається з неробочим днем, то кінець строку автоматично переноситься на
перший робочий день. Якщо строк обчисляється роками, то він закінчується
відповідного місяця і числа останнього року строку.

Сучасне українське законодавство у Кодексі адміністративного
судочинства України регламентує обчислення, поновлення чи продовження
процесуальних строків, наслідки пропущення процесуальних строків, строки
звернення до суду.

Так, норма ст. 101 гл. 8 Кодексу України про адміністративне
судочинство [37] регламентує обчислення процесуальних строків.

«Перебіг процесуального строку починається з наступного дня після
відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Строк, що визначається роками, закінчується у відповідні місяць і
число останнього року цього строку.

Строк, що визначається місяцями, закінчується у відповідне число
останнього місяця цього строку.

Якщо закінчення строку, що визначається місяцями, припадає на
такий місяць, що відповідного числа не має, то строк закінчується в останній
день цього місяця.

Останнім днем строку, який закінчується вказівкою на певний день,
вважається цей день.

Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший
неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Перебіг строку, закінчення якого пов'язане з подією, яка повинна
неминуче настати, закінчується наступного дня після настання події.

Останній день строку триває до двадцять четвертої години, але якщо
в цей строк слід було вчинити процесуальну дію в суді, де робочий час
закінчується раніше, строк закінчується в момент закінчення цього часу.

Строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення позовна
заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здано на пошту чи
передані іншими відповідними засобами зв'язку.

Зупинення провадження в адміністративній справі зупиняє перебіг
усіх процесуальних строків у цій адміністративній справі. Перебіг процесуальних
строків продовжується з дня поновлення провадження Строк не вважається пропущеним,
якщо до його закінчення документи подано до суду та зареєстровано в
установленому порядку».

Обчислення строків регламентується нормами Законів України, а
саме: ст. 4 Закону України «Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в
Україну» [38], ст. 6 Закону України «Про захист національного товаровиробника
від демпінгового імпорту» [39], ст. 62 Закону України «Про захист економічної
конкуренції» [40]. Строкам притаманний принцип безперервності, тобто плин
строку з початку обчислення відбувається безперервно, із нього не вираховуються
неробочі дні, за винятком, коли неробочий день є останнім днем строку, а днем
закінчення строку є перший за ним робочий день. Обґрунтованою, на нашу думку, є
позиція В.Г. Перепелюка, який зазначає, що процесуальні строки також
визначаються періодичністю засідань колегіального органу, який може виконувати
функції на певній стадії провадження [28, с. 188]. Засідання Кваліфікаційної
комісії Національного банку України з питань сертифікації аудиторів, тимчасових
адміністраторів та ліквідаторів банківських установ проводяться згідно із
затвердженим планом один раз на місяць. Водночас за рішенням голови Комісії
дозволяється проводити позачергові засідання [41].

Періодичність засідань, а отже, строки вчинення процесуальних дій
можуть визначатися станом матеріалів справи. Засідання колегіального органу
проводяться в міру накопичення матеріалів, що є предметом розгляду [42].

Отже, правильне обчислення й застосування
адміністративно-процесуальних строків усуває порушення адміністративного
законодавства та уможливлює оперативне, своєчасне, швидке прийняття рішення по
справі та отримання - процесуального результату.

ВИСНОВКИ

Процесуальний
строк - це установлений законом або судом проміжок часу початок чи закінчення
спливання якого або настання якого тягне юридичні наслідки та в межах якого
вчиняються процесуальні дії.

Процесуальні строки дає поділяються на три групи, а саме:

а) нормотворчі строки; б) правозастосовні строки; в) правоохоронні
строки. Вони обчислюються щодобово, щотижневе і погодинно на підставі
нормативно-правових актів, точно визначені законом і не підлягають жодній зміні,
мають певні закономірності: після реалізації в установлений період
процесуальних прав і обов'язків строки самі собою припиняють існування. Крім
того строкам притаманний принцип безперервності, тобто плин строку з початку
обчислення відбувається безперервно, із нього не вираховуються неробочі дні, за
винятком, коли неробочий день є останнім днем строку, а днем закінчення строку
є перший за ним робочий день.

Правильне обчислення й застосування адміністративно-процесуальних
строків усуває порушення адміністративного законодавства та уможливлює оперативне,
своєчасне, швидке прийняття рішення по справі та отримання - процесуального
результату.

ПЕРЕЛІК
ПОСИЛАНЬ

1. Про стан
здійснення судочинства адміністративними судами : постанова Верховного Суду
України від 3 квітня 2009 р. № 7 // Вісник Верховного суду України. – 2009. – №
4. – С. 15

2. Кодекс
адміністративного судочинства України : Кодекс, Закон від 06.07.2005 № 2747-IV
// ВВР України. – 2005. – № 35. – № 37. – Ст. 446.

3.
Адміністративна юстиція України: проблеми теорії і практики. Настільна книга
судді / [за заг. ред. Пасенюка О. М.]. – К. : Істина, 2007. – 608 с.

4. Анпілогов О. В. Захист прав та свобод
громадянина прокурором в адміністративному судочинстві:[монографія] / О. В.
Анпілогов. – К. : ВД “Ін Юре”, 2008. – 168с.

5. Аскин Я. Ф. Проблема времени. Её
философское истолкование / Я. Ф. Аскин. – М. : Мысль, 1966. – 200 с.

6. Баб’як А. В. Адміністративно-процесуальні
строки : дис. ... канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 “Теорія управління;
адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право”. – К.,
2005. – 209 с.

7. Бахрах Д. Н. Административное право России
: [учебник для вузов]. – М. : ИГ НОРМА-ИНФРА М., 2000. – 623 с.

8. Великий
тлумачний словник сучасної української мови / укл. і голов. ред. В. Т. Бусел. –
К. – Ірпінь : ВТФ “Перун”, 2002. – 1440 с.

9. Вишновецька С. В. Поняття строку як юридичного
факту у трудовому праві С. В. Вишновецька //Правознавство. – 1996. – №4-5. – С.
226–232.

10. Вострикова Л. Г. Сроки осуществления и защиты
гражданских прав : дис. канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 – “Гражданское право;
гражданский процесс; семейное право; международное частное право”. – М., 2000.
– 159 с.

11. Гуляев А. П. Процессуальные сроки в
стадиях возбуждения уголовного дела и предварительного расследования / А. П.
Гуляев. – М. : Юрид. лит., 1976. – 114 с.

12. Исаева Е. В. Процессуальные сроки в
гражданском процессуальном и арбитражном процессуальном праве :дис. … канд.
юрид. наук : спец. 12.00.15 – “Гражданский процесс; арбитражный процесс”. – М.,
2004. – 217 с.

13. Комзюк А. Т. Адміністративний процес
України : [навч. посіб.] / А. Т. Комзюк, В. М. Бевзенко, Р. С. Мельник. – К. :
Прецедент, 2007. – 531 с.

14. Кузьменко О. В. Адміністративно-процесуальне
право України : [підручник] / О. В. Кузьменко, Т. О. Гуржій ;за ред. О. В.
Кузьменко. – К. : Атіка, 2007. – 416 с.

15. Лебедева К. Ю. Исковая давность в системе
гражданско-правовых сроков : дис. … канд. юрид. наук : спец. 12.00.03
“Гражданское право; гражданский процесс; семейное право; международное частное
право”. – Томск, 2003. – 243 с.

16.
Материалистическая діалектика : в 5 т. / Ф. Константинова, В. Марахова. – М. :
Мысль, 1981. Т. 1 : Объективная діалектика. – 374 с.

17. Основи
адміністративного судочинства в Україні / [О. П. Рябченко, В. І. Бутенко, М. М.
Ясинок та ін.]. – Суми : МакДен, 2008. – 200 с.

18. Основи
адміністративного судочинства в Україні : [навч. посіб.] / за заг. ред. Н. В.
Александрової, Р. О.Куйбіди. – К. : Конус-Ю, 2006. – 256 с.

19. Перепелюк В. Г. Адміністративний процес.
Загальна частина : [навч. посіб.] / В. Г. Перепелюк. – Чернівці :Рута, 2003. –
367 с.

20. Стефанюк В. С. Судовий адміністративний
процес : [монографія] / В. С. Стефанюк. – Х. : Консум, 2003. – 464с.

21. Фомін С. Б. Строки у кримінальному
судочинстві: поняття, класифікація та функціональне призначення : дис.… канд.
юрид. наук : спец. 12.00.09. – Х., 2003. – 207 с.

22. Цивільний
кодекс України вiд 16.01.2003 № 435-IV // ВВР України. – 2003. – № 40. – Ст.
356.

23. Кузьменко О. В. Теоретичні засади адміністративного процесу: Монографія.-
К.: Атіка, 2005.- 352 с.

24. Якуба О.М.
Административная ответственность.-М.:Юрид.лит.,1972.-152с.

25. Дугенец А.С.
Процессуальные сроки в в производстве по делам об административных
правонарушениях:Дис. ..канд.юрид.наук:12.00.02-М.,1995.-202с.

26. Коваль Л.В.
Административно-деликтное отношение.К.:Выща шк.., 1979.-229с.

27. Панова И.В. Актуальне
проблемы административного процесса в Российской федерации: Дис....докт.юрид.наук:
12.00.02.-Екатиринбург:Уральская государственная юридическая академия, 2000.-450с.

28. Перепелюк В. Г. Адміністративний процес.
Загальна частина: Навчальний посібник. - Чернівці: Рута, 2003. - 367 с.

29. Сапогин А.Н.
Административно-процессуальные сроки и порядок их применения ОВД.-Минск:МВШ МВД
СССР, 1987.-62с.

30. Баб’як А. В. Строки в адміністративному
процесі.Дис....канд.юрид.наук 12.00.07.-К.,2005.-201с.

31. Словник
української мови/Ред.кол. І.К. Білодід, А.А. Бурячок, В.О. Винник.-К.:Наук.думка,1974.
Т.5:Н-О.-840с.

32. Бахрах
Д.Н. Административное
право России: Учебник для вузов.-М.:Изд.группа НОРМА-ИНФРА-М., 2000.-623с.

33. Кузьменко О.В.
Строки
адміністративного провадження//Держава і право:Зб.наук.праць Вип..19.-К.:Ін-т
держави і права.ім В.М. Корецького НАН України, 2003.-С.265-270с.

34. Кодекс
України про адміністративні правопорушення: Введений в дію Постановою Верховної
Ради Української РСР від 07.12.1984// Відомості Верховної Ради
УРСР.-1984.-Додаток до №51.-Ст.1122.

35. Законодавство
України про адміністративну відповідальність фізичних осіб (з
алфавітно-предметним показником)/Упоряд. М.І. Хавронюк.-К.:Атака,
2002.-288с.

36. Про державну
таємницю: Закон України від 21.01.94 №3855-ХІІ//Відомості Верховної ради
України.-1994.-№16.-Ст.1122.

37. Кодекс
адміністративного судочинства України//Internet-www.rada.kiev.ua

38. Про застосування спеціальних заходів
щодо імпорту в Україну: Закон України від 22.12.98 № 332-ХІУ // Відомості
Верховної Ради України.-1999.-№П.-Ст. 78.

39. Про захист національного
товаровиробника від демпінгового імпорту: Закон України від 22.12.98 № 330-ХІУ
// Відомості Верховної Ради України.- 1999.- № 9-Ю.- Ст. 65.

40. Про захист економічної конкуренції:
Закон України від 11.01.01 № 2210-ІП // Відомості Верховної Ради України.-
2001- № 12- Ст. 64.

41. Положення про Кваліфікаційну
комісію НБУ з питань сертифікації

аудиторів, тимчасових адміністраторів та ліквідаторів банківських установ:

Затв. постановою правління Національного банку України від 16.07.01

№271 //Офіц. вісн. України.-200!.-№ 32.-Ст. 1501.

42. Положення про тимчасову комісію
для перевірки правильності ви

дачі посвідчень «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській

АЕС»: Затв. розпорядженням Чернівецької обласної державної адміністрації

від 04.03.97. № 126. // Internet-www.rada.kiev.ua