Шляхи вдосконалення лісовідновлення і лісорозведення в ДП "Білоцерківське лісове господарство" на засадах екологічно орієнтованого лісівництва

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРАРНИЙ
УНІВЕРСИТЕТ

НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ ЛІСОВОГО ТА САДОВО-ПАРКОВОГО
ГОСПОДАРСТВА

Лісогосподарський факультет

МАГІСТЕРСЬКА РОБОТА

на тему „ Шляхи вдосконалення
лісовідновлення і лісорозведення в ДП „Білоцерківське лісове господарство” на
засадах екологічно орієнтованого лісівництва”

Виконав М.А.
Пічкур

Науковий
керівник к. с.-г. наук, проф. В.М. Маурер

КИЇВ – 2008

Зміст

Вступ

Розділ 1. Загальна
характеристика ДП „ Білоцерківське лісове господарство ” та району діяльності

1.1 Найменування, підпорядкування та організаційна структура
підприємства

1.2 Природно-кліматичні умови

1.3 Рельєф і ґрунти

1.4 Характеристика водоймищ

1.5 Економіка району діяльності

Розділ 2. Програма робіт та
основні положення методики досліджень

2.1 Програма робіт

2.2 Основні положення методики досліджень

2.2.1 Закладання пробних площ

2.2.2 Опис насадження

2.2.3 Вибір місця для ґрунтового розрізу

2.2.4 Закладання ґрунтового розрізу

2.2.5 Опис ґрунтового розрізу

2.3 Обсяг виконаних робіт

Розділ 3. Історія та сучасний
стан та перспективи лісовідновлення і лісорозведення дуба звичайного

3.1 Історія, сучасний стан та перспективи
лісовідновлення і лісорозведення дуба звичайного як головної лісоутворювальної
породи Лісостепу України

3.1.1 Біологія та екологія дуба звичайного

3.1.2 Свіжі діброви Правобережного Лісостепу

3.1.3 Історія створення дібров

3.1.4 Культури дуба звичайного в дібровах

3.2 Досвід створення лісових культур в Сквирському
лісництві ДП „ Білоцерківське лісове господарство ”

Розділ 4. Ріст та стан
культур дуба, зокрема створених посівом і посадкою

4.1 Лісівничо-таксаційна характеристика вивчених
культур

4.2 Особливості росту і стану культур дуба створених
посівом і посадкою

Розділ 5. Шляхи вдосконалення
лісовідновлення і лісорозведення на засадах екологічно орієнтованого
лісівництва

5.1 Лісовідновлення на засадах екологічно
орієнтованого лісівництва, як основа біологічної стійкості лісів

5.2 Класифікація лісокультурних площ на засадах ЕОЛ як
основа для визначення методу заліснення та режиму вирощування і формування
деревостанів

5.3 Загальні та зональні вимоги до
лісівничо-екологічних методів і прийомів розширеного відтворення лісових
ресурсів.

5.3.1 Вимоги до проведення рубок головного
користування

5.3.2 Вибір методу відтворення лісових ресурсів

5.3.3 Основні принципи створення і вирощування лісових
культур

5.4 Природний метод лісовідновлення дібров В Європі

5.5 Основні напрями та заходи з вдосконалення
лісовідновлення дібров, їх обґрунтування та умови застосування

5.6 Основні напрями та заходи з вдосконалення
лісорозведення дібров, їх обґрунтування та умови застосування

Загальні висновки та
пропозиції

Список використаних
літературних джерел

ДодатОк

Вступ

Підвищення
продуктивності лісових насаджень – основна проблема, якою займаються лісівники
упродовж останніх десятиліть. Особливо гостро це питання стоїть в малолісних
районах де ліс має дуже важливе значення. В густо населених районах лісові
насадження забезпечують народне господарство не тільки деревиною, харчовими
продуктами і лікарською сировиною, але і виконує водорегулюючу, ґрунтозахисну і
санітарно-гігієнічну функцію. Враховуючи багатофункціональне значення лісів,
появляється необхідність формування високопродуктивних, біологічно стійких
насаджень, які дозволять отримати максимум прибутку з одиниці площі, зайнятої
лісом. При створенні таких насаджень особливу роль відіграє підбір всіх
компонентів лісу з врахуванням умов місцезростання та зони. Створення насаджень
оптимального або близького до нього складу можливе при умові детального
вивчення біологічних, екологічних і ценотичних особливостей, а також взаємодії
деревних рослин при спільному їх рості.

Біологічні і екологічні
особливості деревних рослин враховуються при встановленні умов доцільного їх
використання. Ценотичні властивості деревних видів визначають конкурентну їх
здібність, а також інтенсивність впливу на навколишнє середовище і в першу
чергу на грунт. З меліоративною ціллю в лісові культури вводять такі деревні
рослини, які сприятливо впливають на головні породи. Взаємодія деревних рослин
в лісових насадженнях набуває особливої актуальності, оскільки вона представляє
собою синтез біологічних, екологічних і ценотичних особливостей в конкретних
умовах. Створення змішаних насаджень, в яких елементи взаємодопомоги будуть
перевалювати над антагоністичними проявами можливо лише на основі вивчення
взаємодії деревних рослин.

Актуальність роботи визначається зростаючим
обсягом створення лісових культур в цілому по Україні і, зокрема, в ДП
„Білоцерківське лісове господарство” в т. ч і дуба звичайного.

Метою випускної магістерської
роботи є:
вивчення досвіду створення лісових культур дуба звичайного в Сквирському
лісництві ДП „Білоцерківське лісове господарство” та пошук шляхів вдосконалення
лісовідновлення і лісорозведення на підприємстві. Особлива увага зверталася на
лісові культури створені посівом жолудя на постійне місце і посадкою сіянців.

Об’єкти дослідження: лісові культури дуба
звичайного.

Предмет досліджень: стан лісових культур, ріст
в залежності від способу створення, шляхи вдосконалення відновлення дуба
звичайного.

Практичне значення одержаних
результатів. Результати досліджень за
темою магістерської роботи мають неабияке практичне значення оскільки
запропоновані рекомендації дозволяють диференційовано, з врахуванням
особливостей лісокультурних площ, підійти до питання лісовідновлення відповідно
до сучасних вимог.

Випускна магістерська робота
містить 78 сторінок друкованого тексту, 10 рисунків, 13 таблиць, додатки.

Ключові слова: дуб звичайний, лісові
культури, посів, посадка, екологічно орієнтоване лісівництво, складні рубки.

Розділ 1. Загальна ХАРАКТЕРИСТИКА ДП „Білоцерківське лісове
господарство” та району діяльності

1.1 Найменування, підпорядкування
та організаційна структура підприємства

Державне
підприємство „Білоцерківське лісове господарство” Київського державного
лісогосподарського об'єднання „Київліс” організовано з 1936 році і розміщений у
південній частині Київської області на території 8-ми адміністративних районів.

Загальна площа
держлісгоспу 27359 і а, з яких ліси 1-ої групи становлять 17787 га, або 65% (табл..1.1).

Таблиця 1.1 – Адміністративно-господарська
структура

Як видно з
наведених в таблиці даних територіально лісгосп розташовано на 8
адміністративних районах, а площа найбільшого лісництва (Сквирського) становить
понад 5 тис. га.

1.2
Природно-кліматичні умови

Згідно з лісорослинним
районуванням територія державного підприємства належить до зони Лісостепу
України.

Клімат району розташування
держлісгоспу помірно-континентальний (табл. 1.2).

Зима – нетривала, з частими
відлигами. Літо – тепле, з великою кількістю сонячних днів. Середньорічна
температура повітря становить +6,7 ⁰С. Абсолютний максимум
температури повітря спостерігається в липні (до +39⁰С), абсолютний
мінімум – в січні (до -36 ⁰С). Кількість днів зі стійким сніговим
покривом становить у середньому 80 днів. Середньорічна кількість атмосферних
опадів становить 510 мм, більша частина опадів (371 мм) випадає в теплий період
року, тобто з квітня по жовтень, коли вони найбільш необхідні рослинам.
Максимум опадів припадає на травень-липень місяці, коли випадають сильні дощі,
а в окремі дні і зливи, які супроводжуються сильними грозами. Завдяки відносно
рівномірному розподілу опадів у вегетаційний період, посухи в районі
розташування держлісгоспу – явище рідкісне.

Напрямком вітрів, що
переважають протягом року, є західний.

Кліматичні фактори, котрі
негативно впливають на ріст та розвиток деревної рослинності, є:

а) пізні весняні та ранні
осінні заморозки, які побивають пагони деревних порід;

б) сухі південно-східні вітри
в травні місяці, які інколи викликають значний відпад культур.

Таблиця 1.2 – Кліматичні
показники району розташування ДП „Білоцерківське лісове господарство”

1.3 Рельєф і ґрунти

Територія
лісгоспу знаходиться на Придніпровському підвищенні, котре має загальний схил
на південний схід до ріки Дніпро. Вона розгалужена річковими долинами річок
Рось, Росставиці, Роськи, Сквирки і Кам'янки.

Рельєф території
досить одноманітній. Північній частині лісгоспу (Сквирське, Білоцерківське, Томилівське
і Сухоліське лісництва) характерний відносно рівний рельєф.

Південна частина
(Володарське, Кашперівське, Черепинське й Ставищанське лісництва) відрізняється
більш хвилястим рельєфом.

За ґрунтовими
умовами територію лісгоспу можна розділити умовно на 2 частини:

- до першої
частини відносяться ліса Томилівського лісництва та Сухоліського, копрі
розміщені на лівому березі річки Рось. Тут в основному переважають
дерново-слабопідзолисті супіскові ґрунти. В занижених місцях, біля річки Рось,
незначні площі займають перегнійно-глеєві, торф’янисті та іловато-глеєві ґрунти.
Переважаючими насадженнями тут є соснові і дубові.

- до другої
частини відносять всі решта лісництв, а також частину Томилівського і
Сухоліського лісництв. Тут переважають опідзолені чорноземи і темно-сірі лісові
ґрунти легко і середньо суглинисті. Ці ґрунти є найбільш плодовитими в лісгоспі
і зайняті переважно насадженнями дуба черешчатого, граба, ясеня звичайного. В
понижених місцезнаходженнях - перегнійно-глеєві суглинисті ґрунти, де найбільш
сприятливі умови для росту і розвитку вільхи чорної.

Помітно виражених
ерозійних процесів на території лісгоспу не виявлено.

1.4
Характеристика водоймищ

Територія
лісгоспу розташована в басейні річки Рось. Ступінь дренованості району
гідрографічною сіткою в цілому можна вважати доброю.

Гідро лісомеліоративні
роботи в ліс фонді не проводилися. На сусідніх з лісгоспом землях гідро
лісомеліоративні системи відсутні.

Таблиця 1.2 –
Характеристика водойм

Процеси
заболоченості мають місце в Білоцерківському, Томилівському і Сквирському
лісництвах на площі 1,0 тис. га

1.5 Економіка
району діяльності

Господарська
діяльність направлена на виконання лісозаготівельних, лісовідновних,
лісогосподарських та інших заходів з ціллю раціонального використання лісових
ресурсів, захисту ґрунту від водної і вітрової ерозії і а охорони навколишнього
середовища.

Лісове
господарство в економіці району розташування лісгоспу займає провідну позицію.
Основний напрямок його розвитку – це комплексне ведення лісового господарства,
направлене на раціональне використання лісових ресурсів. Загальна потреба
районів в діловій та дров'яній деревині задовольняється місцевими лісами в
межах 17%. в тому числі із лісів ліс фонду на 16%.

Сінокоси, які
має в лісовому фонді лісгосп використовуються для задоволення потреб
підприємства.

Район
розташування лісогосподарського підприємства відноситься до
сільськогосподарських районів області з високорозвиненою промисловістю.

Провідною
галуззю народного господарства є багатогалузеве сільськогосподарське
виробництво. Основний напрям сільського господарства – вирощування зернових і
технічних культур. Крім того широко розвинене тваринництво м'ясо-молочного
спрямування. Провідне місце в промисловості займає харчова по переробці
цукрового буряка, м’яса, молока, овочів і фрукті з.

Особливе місце
займає продукція хімічної і нафтохімічної промисловості по випуску шин для автомобілів
і колісних тракторів.

Лісозаготовки
проводить сам лісгосп. Деревообробна, целюлозно-паперова та лісохімічна
промисловість розвитку не має.

Випас скотини в
лісовому фонді здійснюється на площі 15000 га. З інших видів побічного
користування в лісі мають місце: заготівля березового соку, садівництво і
бджільництво. Крім того, цехами переробки деревини випускається значна
кількість товарів народного споживання.

Мисливська фауна
в лісах підприємства представлена наступними видами тварин: лось, косуля,
кабан, білка, лис, заєць. Мисливство носить любительський характер. Також ліси
лісгоспу виконують природоохоронну, рекреаційну, санітарно-гігієнічну функцію.
Вони позитивно впливають на підвищення врожайності, покращує клімат, регулюють,
водний режим, застерігають ґрунти від водної і вітрової ерозії, слугують місцем
масового відпочинку населення.

Територія
розташування лісових масивів Державного підприємства характеризується добре
розвиненою сіткою доріг загального користування. Тут проходять залізні дороги
широкої колії: Київ-Одеса, (Білоцерківське лісництво), Козятин - Жашків
(Кашперівське лісництво), Житомир - Сквира (Сквирське лісництво), Рокитне
-Насташка, ( Суполіське лісництво).

Асфальтовані
дороги загальнодержавного значення – Київ-Одеса протяжністю 35 км (Томилівське
і Ставищанське лісництва), обласного значення – Біла Церква-Тараща протяжністю
35 км (Томилівське лісництво), Біла Церква-Попільня – 42 км, Біла Церква – Тетіїв
–5 км (Володарське лісництво), Володарка - Сквира – 33 км (Сквирське
лісництво), Ставище - Тетіїв – 45 км (Кашперівське лісництво), Володарка-Ставище
– 25 км (Володарське лісництво).

РОЗДІЛ 2. Програма Робіт та ОСНОВНІ положення методики досліджень

2.1 Програма
робіт

Лісові культури
— це насадження, що закладені сіянням насіння або садінням сіянців, саджанців,
живців і кілків при штучному лісовідновленні чи лісорозведенні. Поняття
"лісовідновлення" в лісівництві тривалий час асоціювалося лише з
природним процесом, штучне поновлення на площах, які звільнилися з-під лісу, а
також залісення площ, що раніше не були зайняті лісом, називали
лісорозведенням. Тепер під лісовідновленням розуміють процес утворення нового покоління
лісу під наметом деревостану, на вирубках, згарищах та інших ділянках, що були
раніше під лісом і ґрунт зберіг його властивості.

В природі ліс
оновлюється самостійно самосівом (насінням) чи поросллю, кореневими паростками
(вегетативно) від материнського деревостану з поступовим відмиранням
останнього. При цьому зберігається той же генофонд. Поновлення визначається
природою даного складу деревних рослин насадження. Однак людство, користуючись
лісом і перш за все деревиною, завдає великої шкоди його екології. На місці
вирубок і згарищ змінюється мікроклімат, посилюється освітлення та прогрівання
поверхні землі, збільшується швидкість вітру, помітно скорочуються запаси води
в поверхневому шарі ґрунту, змінюється кругообіг води тощо. Все це ускладнює і погіршує
процес природного відновлення лісів, особливо насіннєвого. З розвитком
цивілізації і необачного науково-технічного прогресу величезний вплив людини на
природу стає очевидним. Тому в більшості випадків зараз застосовують штучне
поновлення лісу, яке передбачає закладання насадження шляхом садіння сіянців,
саджанців, живців або сіяння насіння (в теперішніх умовах вкрай рідко). При
цьому ліс відтворюється практично завжди іншим генофондом. Відмінність ще й в
тому, що штучне поновлення лісу відбувається значно швидше природного, бо
вирубки, як правило, закультивовуються протягом двох років, тоді як природне
відновлення може розтягнутися на 10 років і більше. Крім того, при штучному
поновленні є можливість регулювати склад майбутніх насаджень, висаджуючи садивний
матеріал (висіваючи насіння) потрібних видів деревних рослин. При цьому
помилка, допущена лісівником при закладанні насадження, може позначитися
(виявитися) через кілька десятиріч і навіть сторіччя по тому.

Ось чому одним з
головних завдань лісокультурного виробництва є високопрофесійна діяльність та
організаційні можливості всього лісокультурного комплексу, починаючи від
заготівлі насіння і закінчуючи сіянням та садінням лісу, а також догляд за ним
до змикання намету.

Програмою робіт
по темі досліджень передбачалось:

- 
вивчення лісокультурного фонду у Сквирському
лісництві ДП „Білоцерківське лісове господарство”;

- 
розподіл
лісокультурного фонду у розрізі схем змішування створюваних культур та
розміщення садивних місць в залежності від умов місцезростання;

- 
вивчення
особливостей створення лісових культур дуба в умовах свіжих дібров;

- 
проведення
натурних обстежень лісових культур, закладка пробних площ у насадженнях та їхня
детальна таксаційна характеристика;

- 
порівняння
росту культур створених посівом жолудів і посадкою сіянців;

- 
узагальнення
досвіду створення лісових культур у Сквирському лісництві ДП „Білоцерківське
лісове господарство”;

- 
пошук
шляхів та подання пропозицій з вдосконалення лісовідновлення і лісорозведення
культур дуб звичайного на підприємстві.

2.2 Основні
положення методики досліджень

2.2.1 Закладання
пробних площ

При дослідженні
лісових культур пробні площі закладалися відповідно до загальноприйнятих у
лісовій таксації вимог. Пробні площі мали прямокутну форму і розміщувалися у
характерних місцях культур. До пробної площі включався повний цикл змішування.
Від ріллі, галявини, водойм, та границь інших угідь пробні площі розміщували на
відстані, що не перевищує однієї висоти дерев. Довшу сторону пробної площі
розміщували вздовж рядів. Була приведена прив'язка пробної площі до квартальної
сітки. В натурі пробні площі відмежовувались візирами. З цією метою на деревах,
що знаходяться вздовж границь, крейдою наносились мітки.

В залежності від
схеми змішування і збереженості дерев на пробній площі знаходилось до 200 дерев
досліджуваної породи. Відповідно до вимог по закладці пробних площ їх повинно
бути не менше 200.

На пробних
площах були зроблені суцільні переліки дерев по породах. Перелік проводили по
двох-сантиметрових ступенях, так як середній діаметр насадження перевищував
десять сантиметрів.

Після суцільного
переліку були визначенні висоти дерев кожної породи незалежно від частки участі
її в складі. Висоти визначались висотоміром 10-15 дерев різних ступенів
товщини.

Результати вимірів
заносились в перелікову відомість і відразу на пробній площі були побудовані
графіки висот для кожної породи окремо.

2.2.2 Опис
насадження

Після
відмежування пробної площі в натурі приступають до її опису. При
лісокультурному описі насадження, по можливості, були встановленні способи
закладки культур, категорію лісокультурних площ і застосовувану агротехніку.
Усі ці відомості були отримані з документів, а також після опитування
спеціалістів лісового господарства. Розміщення посадкових місць і схеми
змішування були встановленні в натурі шляхом заміру відстаней між рядами та
огляду рядів.

2.2.3 Вибір
місця для ґрунтового розрізу

При виборі місця
для ґрунтового розрізу велику роль відіграє рельєф місцевості, оскільки він
впливає на властивості ґрунту. Як правило, грантові розрізи повинні рівномірно
розміщуватись на всіх елементах рельєфу, на вододілах, на початку, в середині,
в кінці схилу, на рівнині, в долині річок і так далі. Тому він повинен бути
розміщеним в найбільш характерному для ділянки місці. Закладати ями біля доріг,
просік, на місцях де вивалились дерева, не рекомендується.

2.2.4 Закладання
ґрунтового розрізу

При закладанні
ями викопується ґрунт довжиною 1,5-2,0 метра, шириною 0,6.-0,8 метра і глибиною
1,0-1,5 метра. Одна із стінок ями повинна бути обернена до сонця ( щоб краще
бачити колір ґрунту) і робиться вертикальною. З протилежного боку вертикальної
стінки робляться сходинки.

При викопуванні
ями ґрунтова маса викидається на довші її сторони. Коли яма готова, лопатою
поправляють лицеву її стінку.

2.2.5 Опис ґрунтового
розрізу

На вертикальній
стінці розрізу виділяються всі генетичні горизонти. По їх гранням на всю ширину
стінки розрізу гострим ножем викреслюють лінії. Потім до стінки прикладають
метр, суміщають його нульову відмітку з поверхнею ґрунту. Найважливішими
морфологічними ознаками, які повинні прийматись до уваги при польових
дослідженнях ґрунтів являються: склад ґрунту, колір, щільність, включення і
новоутворення, структурність, механічний склад і характер ґрунтоутворюючої породи.

Диференціація
ґрунтової площі на окремі її горизонти складає поняття "будову ґрунту."
В найбільш поширених типах ґрунтів можуть бути виділенні горизонти: органічний
відпад ( підстилка, Н_о), гумусовий (акумулятивний, НЕ ), елювіальний
( Е ), ілювіальний ( І), і материнська порода (Р).

2.3 Обсяг
виконаних робіт

При проведенні
досліджень культур створених посівом і посадкою закладено 4 пробних площі в
культурах віком від 1 до 9 років. На пробних площах здійснено облік стану і
виміри висоти близько 500 сіянців, а також діаметри та прирости для визначення
середніх показників.

В чистих і
змішаних дубових культурах закладені 4 пробні площі для визначення росту і
стану культур. На пробних площах зроблений суцільний перелік дерев по породах з
визначенням таксаційних показників насадження.

Розділ 3. Історія та сучасний стан та перспективи лісовідновлення і
лісорозведення дуба звичайного

3.1 Історія, сучасний стан та
перспективи лісовідновлення і лісорозведення дуба звичайного як головної
лісоутворювальної породи Лісостепу України

Площа насаджень дуба
становить 2272,8 тис. гектарів. У насадженнях України зустрічається три
аборигенних видів дуба – звичайний, скельний і пухнастий. У Західному Лісостепу
два перших види формують змішані насадження, в яких внаслідок перехресного
запилення утворюються перехідні форми. З цих трьох видів дуба найбільшу площу (біля
95%) займають насадження за участю дуба звичайного, значно меншу (понад 4%)
дуба скельного і незначну (до 1%) – дуба пухнастого (Гордієнко, Гордієнко
2005).

3.1.1 Біологія та екологія
дуба звичайного

Сучасний ареал дуба
звичайного охоплює всю Західну Європу (за винятком більшої частини
Піренейського півострова та Скандинавії), Туреччину, Україну, Білорусію, Литву,
Латвію, Естонію та значну частину території Європейської Росії. В межах України
дуб звичайний в природних насадженнях не зустрічається тільки в безлісному
Степу. Не росте він також на солонцях, солончаках і пісках.

Дуб звичайний досягає висоти
40 м і більше, 1,0-1,5 діаметра стовбура. У Бережанському районі Тернопільської
області, в селі Рай, є дуб висотою 48 м, стовбур його має діаметр 2,5 м.
Зберігся велетенський дуб в урочищі „Холодний яр” біля хутора Буда
Чигиринського району Черкаської області. Вік дерева понад 1000 років, висота
біля 25 м, окружність стовбура 8,72 м(діаметр – 2,79 м). Він має величезну
куполоподібну крону, яка простягається з півночі на південь на 35 м, із заходу
на схід на 28 м, площа проекції крони становить понад 769 м² (Кушнір
1996). Дуб звичайний належить до довговічних порід, окремі його дерева
доживають до 500-1500 років.

У свіжих дібровах України дуб
звичайний починає плодоносити з 10-12 років, якщо дерева його ростуть на
вільному місці або на узліссі, і з 20-25 років – у насадженнях. Рясні врожаї в
цих умовах спостерігаються через 3-5 років. У цей проміжок часу жолудів іноді
зовсім немає.

У змішаних насадженнях дуб
має прямий, добре очищений від сучків стовбур і компактну крону.

Дуб звичайний, як і всі види
цього роду, належить до теплолюбних рослин. На північному-сході свого ареалу,
при зниженні температури повітря до –41-45С він потерпає від зимових морозів,
що зумовлює підмерзання гілок і утворення на стовбурах морозобійних тріщин. Він
також негативно реагує на весняні заморозки і і часто пошкоджується ними навіть
в південній частині свого ареалу. Від осінніх заморозків страждають пагони
другого (літнього) приросту.

Дуб звичайний вимагає багато
світла.. За вимогливістю до світла він поступається тільки модрині, ясену,
осиці, сосні, горіху волоському та чорному. У молодому віці здатний виносити
деяке затінення зверху, але дуже короткий час. В дібровах самосів дуба
звичайного через 2-3 роки після його появи починає помітно відчувати недостачу
світла, не встигає одерев’яніти до морозів і зимою гине (Кощеєв, 1950).

Дуб звичайний росте на досить
різноманітних ґрунтах: на сухих кам’янистих схилах гір, на солонцюватих і
темно-каштанових чорноземах, скрито-підзолистих, ілювато-перегнійних ґрунтах
заплав. Він не мириться тільки з кислими ґрунтами, явно вираженими солонцями і
солончаками.

Дуб звичайний відрізняється високою
посухостійкістю. Завдяки цій властивості, солестійкості та здатності рости на
різних ґрунтах він є цінною і основною породою для степового лісорозведення і
лісовідновлення. Добре росте на сирих заплавних ґрунтах і зносить тимчасове (до
1,5 місяців) весняне затоплення коріння.

Фенологічні форми (ранньо- та
пізньорозпускаючу) має тільки дуб звичайний. У кінці позаминулого століття було
виявлено, що ці форми мають різні екологічні властивості. За даними багатьох
дослідників ранньорозпускаюча форма заселяє підвищені, відносно сухі
місцеположення, а пізньороспускаюча – понижені, більш вологі і холодні ділянки
рельєфу. Подальшими дослідами було доведено, що перша із них більш
посухостійка, а друга – волого вибаглива. Рання форма відрізняється і більшою солевитривалістю.

Оскільки дерева пізньої форми
позитивно реагують на збільшення вологи ґрунту, культури за його участю слід
створювати у свіжих і вологих дібровах і навіть у морозобійних вітрах.
Ранньорозпускаючу форму слід вводити в культури на ділянках з обмеженою
кількістю вологи в ґрунті (Пятницький, 1955).

3.1.2 Свіжі діброви
Правобережного Лісостепу

Найпоширенішим
типом лісу в Лісостепу є свіжі діброви (Д₂). Вони займають значні
площі плато і пологих схилів різних експозицій на Правобережжі і заході
лісостепової зони. В них залежно від деревних порід, що формують другий ярус,
виділяють свіжі грабові діброви, кленово-липові, берестово-кленові діброви і –
від порід першого ярусу – свіжі грабові діброви зі скельним дубом, свіжі
грабові бучини.

Великі площі
займають свіжі грабові діброви. Тут досить сприятливі умови для росту як дуба і
його супутників, так і багатьох цінних екзотів (наприклад, горіхів, бархату
амурського тощо).

Корінні
насадження мають складну будову: в першому ярусі дуб, ясен з домішкою явора і
черешні (на заході регіону); в другому – граб, клени польовий (переважно на
заході Лісостепу) і гостролистий, в'яз, липа, груша, яблуня, осика, береза та
ін. Деревостани в свіжій грабовій діброві характеризуються високою
продуктивністю та якістю деревини.

Підліску у
високо повнотних насадженнях немає, а в середньо повнотних, особливо в без
грабовому варіанті, його утворюють ліщина, свидина, клекачка, бруслина, глід,
калина тощо. Трав'яний покрив представлений широким видовим складом мегатрофів,
серед яких найхарактернішими є яглиця, маренка запашна, медунка широколистяна,
копитняк, зеленчук, зірочник, дріоптерис чоловічий, осока волосиста, просянка
розлога, костриця велетенська, а також такі весняні ефемери, як підсніжник,
ряст, анемона та ін.

У Придніпров'ї
поширені свіжі грабові діброви із скельним дубом. Вони займають плато або
пологі схили з сірими лісовими суглинками і близьким заляганням карбонатів.
Дерєвостани двоярусні: в першому ярусі дуб скельний II (І) бонітету з домішкою
ясена, в другому – граб з липою дрібнолистою і сріблястою, клен гостролистий і
польовий, берека та ін. Підлісок рідкий з ліщини, гордовини, свидини, глоду, на
узліссях – з терну, шипшини. Покрив із мегатрофів розвивається переважно на
прогалинах.

На сході
Придніпров'я за межами ареалу граба переважає свіжа кленово-липова діброва.
Займає вона плато і пологі схили на темно-сірих лісових суглинках і глинах.
Деревостани двоярусні: в першому ярусі дуб II, рідше І бонітету, другий
утворюють липа дрібнолиста, клени гостролистий і польовий, в'язові. Підлісок,
як правило, добре розвинутий, представлений ліщиною, бруслиною, кленом
татарським, крушиною проносною тощо, а похідні деревостани – чистими
порослевими дубняками, липняками, берестянками.

Підліску в
зімкнених деревостанах, як правило, немає, при зрідженні верхнього намету він
утворюється з ліщини, бруслини, калини, гордовини, клекачки, глоду та ін. У
живому покриві переважають мегатрофи, іноді трапляється плющ. Похідні
деревостани представлені грабняками.

3.1.3 Історія створення
дібров

Деревина дуба звичайного має
високі технічні якості, що зумовило створення штучних насаджень ще в ХVІІ
столітті. По наказу Петра І в 1696 р. були посіяні жолуді дуба звичайного у
відкритому степу біля м. Таганрог. Із цього посіву жолудів з часом утворилася
дубовий гай „Дубки”, який проіснував майже 190 років. В 1732 році поміщикам
малолісних районів персонально наказувалося розводити на вільних площах дубові,
липові, кленові та інші ліси для флоту. В 1732 р. вийшла інструкція „О заводе и
о севе для удовлетворения императорского величества флота вновь лесов”.

В ХІХ ст. лісові культури
дуба закладаються на великих площах. З 1818 по 1853 р. (за 36 років) В.П.
Скоржинський в помісті Трикрати біля м. Вознесенськ Херсонської губернії у
відкритому степу заклав 400 га культур. Він організував лісовий розсадник і
розробив технологію вирощування посадкового матеріалу в степових умовах. В.П.
Скоржинський по праву вважається піонером степового лісорозведення. З 1841 р.
почали висівати жолуді на ріллі в Тульських засіках. В 1843 р. було закладено
Великоанадольське, а трьома роками пізніше Бердянське лісництво. У
Великоанадольському лісництві за 23 роки (1843-1866) під керівництвом В.Є.
Граффа у відкритому степу було закладено 140 десятин культур. З 1870 р почали
закладати культури в околицях Умані. В 1871 р. Було організоване Міуське, а в
1878 р. – Донське лісництво в області війська Донского. В Донському лісництві
за 9 років під керівництвом Ф.Ф. Тіханова закладено 600 десятин культур.

До кінця ХІХ ст. уже
накопичився значний досвід по закладці лісових культур у відкритому степу. В
другій половині ХІХ ст. були зменшені затрати на їх виробництво.

Удосконалення закладки
штучних насаджень дуба в степу за останні 30 років ХІХ ст. пішло по шляху
змішування деревних порід в рядах і зменшення відстані між рядами. В 1972 р.
Ф.Ф. Тихонов запропонував закладати культури дуба по схемі: в’яз – в’яз – дуб –
в’яз – в’яз – ясень – в’яз - в’яз - клен. Цей тип змішування ввійшов в
літературу піж назвою „донський” або „тихоновський”. Через декілька років Х.С.
Полянський зменшив у два рази число місць, що відведені для в’яза, і культури
створювалися по схемі: вяз-дуб-ясень-вяз-клен гостролистий. Цей тип змішування
називається „нормальним”. В кінці ХІХ ст. відстані між рядами зменшилася від
2,0 до 1,5 м. В обох типах змішування культури змикалися на 5-7 році, дуб
заглушувався в’язом, в чому переконався і сам Ф.Ф. Тіханов. У зв’язку з цим в
1893 році „донський” і „нормальний” типи змішування були відмінені і замість
них Г.Н. Висоцький запропонував одно чагарниковий і двох чагарниковий типи
змішування. В одно чагарниковому типі деревні породи в рядах висаджувалися по
схемі: дуб–чагарник–домішка–чагарник. В двочагарниковому типі між деревними
рослинами висаджували по два чагарники по схемі: дуб – дрібний чагарник –
середній чагарник – домішка-середній чагарник – дрібний чагарник. В 1895 р.
Н.Я. Дахнов запропонував новий тип змішування деревних рослин в культурах і
назвав його деревно-тіньовим. В основному варіанті цього типу по одному
посадковому місцю відводилося в непарних рядах для сіянців дуба і клена, а в
парних рядах – для сіянців ясеня і липи дрібнолистої. Таким чином, в цьому типі
змішування дерева головних порід знаходилися в оточенні клена і липи. Розміщення
садивних місць приймалося 1,0х1,0 м (Гвоздяк и др. 1993).

На зрубах культури дуба
почали створювати з середини ХІХ ст. В Одоевському лісництві Тульських засік
жолуді висівали на зрубах з 1848 р., а з 1887 р., – на очікуваних лісосіках під
пологом материнського насадження, що надходить в рубки через 1-2 роки.
Материнське насадження вирубували зимою по глибокому снігу. З 1874 р. в
Одоевському лісництві Тульських засік на свіжих лісосіках відразу після рубки
насаджень висаджували сіянці і саджанці дуба. А.П. Молчанов відмічає, що при
закладці культур на свіжій вирубці, на якій ще нема природного поновлення,
саджанці дуба весною пошкоджуються пізніми заморозками, сильно розвивають
бокові пагони і приймають вигляд куща. Крім того верхівкові пагони багатьох дубків
пошкоджуються зайцями. На сильних лісосіках інтенсивно розвивається трав’яна
рослинність, яка створює конкуренцію сіянцям і саджанцям за вологу. Між тим
саджанці дуба, що знаходяться серед зарослі не пошкоджуються заморозками і
зайцями. Такі саджанці інтенсивно ростуть у висоту. У зв’язку з цим А.П.
Молчанов запропонував висаджувати саджанці дуба не відразу після рубки
материнського насадження, а через 2-3 роки, після того як зруб вкриється
природним поновленням супутніх порід, яке досягне до того віку висоти біля 1 м.
Робота по догляду за висадженими саджанцями полягала в тому, що верхівки
саджанців звільнялися зверху від затінення. З цією метою на 2-3 рік навкруги
саджанців дуба видаляли все, що затіняло їх зверху. З часом ці круги
розширювалися і поступово утворювали суцільні коридори вздовж рядів. При такому
догляді саджанці дуба мають добри притінення з боків, а верхівки їх постійно
освітлені. Такий спосіб закладки культур на лісосіках отримав назву „коридорний
спосіб Молчанова”.

В середині 90-х років ХІХ ст.
лісничий Крюківського лісництва Тульських засік В.Д. Огієвський прийшов до
висновку, що закладка культур в лісосіках через 2-3 роки після рубки насадження
має свої негативні наслідки. На його думку виникла необхідність в такому способі
закладки культур, який не залишав дуб без підгону і дозволяв заліснювати
лісосіки відразу після рубки материнського деревостану. Таким способом В.Д.
Огієвський вважає закладку культур густими місцями. Для цього на 1 га він
розміщував 200 ділянок площею 2 м² (2,0х0,1 м). На кожній площадці висівав
50-100 жолудів або висаджував 25-50 саджанців дуба у віці 1-2 років. Таке густе
розміщення сіянців або саджанців дуба захищає їх від пізніх весняних заморозків
і попереджує розростання трав’янистої рослинності з першого року, а в
майбутньому створює добре затінення з боків. Головна переваг густої культури дуба,
як відмічав В.Д. Огієвський, полягає в тому, що серед декількох десятків рослин
дуба можна буде отримати одне саме краще дерево. По даним В.Д. Огієвського дуб
в густих культурах проявляє кращий ріст ніж в коридорах. В 13 років дерева дуба
в густих культурах досягли висоти 3,58 м, в коридорах – 2,07 м. В 1909 році
В.Д. Огієвський прийшов до висновку, що на кожну площадку достатньо висаджувати
по 25 сіянців або висівати по 50 жолудів.

Таким чином за 290 років з
початку закладки культур дуба був накопичений значний досвід по створенню і
вирощуванню дубових насаджень, який базувався на великій кількості практичних
досліджень За цей період створено багато високопродуктивних насаджень, частина
яких збереглася і на даний час (Гордиенко и др. 1993).

3.1.4 Культури дуба
звичайного в дібровах

Лісівнича наука
і віковий виробничий досвід виробили кілька способів створення дубових культур:
часткові, суцільні і попередні. Найпоширенішим способом створення дубових
культур, зокрема в Лісостепу, є часткові культури на суцільних лісосіках.
Створення суцільних культур вимагає корчування лісосік у дібровах Лісостепу й
Полісся, що порушує і погіршує фізичні властивості ґрунтів, передусім їх
верхнього горизонту. При суцільному обробітку ґрунту значною мірою руйнується
типова для лісу ніздрювата структура ґрунту, що призводить до порушення його
теплового, водного і повітряного режиму. Природа деревних рослин потребує
збереження специфічної структури лісових ґрунтів і обов'язкової наявності на
них лісової підстилки.

Поверхневі шари
ґрунту, вкриті лісовою підстилкою, характеризуються значно нижчою температурою,
більшою кількістю вологи, хорошим розвитком ґрунтових мікроорганізмів і ростом
кореневих систем дерев. На розкорчованих лісосіках після тимчасового
сільськогосподарського користування фізичні властивості і родючість ґрунтів
(зокрема, сірих лісових) ще більше знижуються. Дослідження, проведені
Червоно-Тростянецькою лісовою дослідною станцією, свідчать, що лісові культури,
створені на площі після тимчасового сільськогосподарського користування у
дібровах лівобережного Лісостепу, мали набагато гірші показники росту, ніж такі
самі культури на не розкорчованій лісосіці. Хоч у молодому віці (до 15 років)
вони росли інтенсивно, у 25-річному віці показники росту значно сповільнилися,
а у 35 років приріст по висоті вже був удвічі меншим, ніж у культурах на не
розкорчованих лісосіках. Негативний вплив корчування лісосік і тимчасового
сільськогосподарського користування у дібровах перестає відчуватися лише через
70-80 років, коли порушений ґрунт відновлює свою родючість. При створенні
часткових культур на не розкорчованих лісосіках не руйнується будова верхніх
шарів лісового ґрунту не знижується його родючість.

Висока
ефективність часткових культур (більша продуктивність, менша вартість і
трудомісткість), дають підстави віддавати їм перевагу при штучному відновленні
лісосік.

Способи штучного
відновлення дуба на лісосіках бувають різними. Вони залежать від давності
зрубу, поновлення супутніх порід, їх висоти, зімкнутості, розташування тощо. На
зрубах із рівномірним розподілом самосіву супутніх порід для здешевлення
виробництва культур доцільно застосовувати садіння або посів дуба рядами. При
значній висоті супутніх порід прорубуються коридори, в яких рядами чи площинами
висаджуються сіянці або висіваються жолуді дуба.

На лісосіках із
нерівномірним розміщенням поновлення супутніх порід дуб вводиться біогрупами.
При такому розташуванні молоді дерева успішно протистоять бур'янам, другорядним деревним
породам і чагарникам, а також несприятливим кліматичним умовам. Коридорний
спосіб дубових культур вперше розробив видатний лісничий А.П. Молчанов, а
спосіб густої культури місцями – В.Д. Огієвський (Вакулюк, Самоплавський, 1998).

У найбагатших
(ясеневих) типах дібров доцільно створювати лісові культури з двома головними
породами – дубом і ясенем. Ясен – типова порода змішаних насаджень. Він росте
як домішка у складних насадженнях дібров. Серед інших порід ясен найвимогливіший
щодо ґрунту і тому сильніше реагує на погіршення ґрунтових умов. Але в
оптимальних для нього умовах ясен росте швидко. Він має потужну поверхневу
кореневу систему, яка дає змогу інтенсивніше поглинати поживні речовини й
вологу, що призводить до висушення верхнього шару ґрунту і погіршує умови росту
інших порід.

Пригнічення дуба
ясеном у змішаних дубово-ясеневих насадженнях А.І. Ахромейко пояснює різним
розвитком у них фізіологічно активного коріння. Він вважає, що за потужністю
кореневих систем дуб займає одне з перших місць серед деревних порід, тоді як
за ступенем розвитку фізіологічно активного коріння переважає ясен звичайний. В
результаті більшого поглинання ясеном поживних речовин він розвивається краще.
Це свідчить про високу конкурентну здатність ясена, що необхідно враховувати
при створенні дубово-ясеневих культур. Проте порівняно з дубом він не дуже
стійкий до посушливих умов і морозів, що помітно послаблює його позиції у
насадженнях, розташованих у таких кліматичних умовах. Отже, частку ясена у
дубово-ясеневих насадженнях потрібно обмежувати і в подальшому регулювати
рубками догляду. Досвід свідчить, що значна частка ясена в дубово-ясеневих
культурах негативно позначається на рості не тільки дуба, а й самого ясена. В
насадженнях із перевагою ясена відбувається задерніння ґрунту, внаслідок чого
ясен відчуває нестачу вологи, втрачає стійкість і зріджується. Домішка ясена не
повинна перевищувати 25-30%, а в найбільш сприятливих умовах 35-40% (Вакулюк,
Самоплавський, 1998).

Враховуючи
взаємозв'язок ясена з іншими породами, зокрема з дубом, а також вплив його на
ґрунтові умови, багато дослідників вважають, що оптимальна кількість ясена в
дубово-ясеневих насадженнях має досягати 20-30%. Д. Д. Лавриненко зазначав, що
продуктивність дубово-ясеневих культур визначає в основному не стільки
кількісне співвідношення дуба та ясена, скільки наявність чи відсутність добре
сформованого другого ярусу з тіньових порід.

Поряд із частковими
культурами в лісогосподарській практиці велику роль відіграють суцільні
культури дуба. Вони створюються на не залісених лісосіках, галявинах, а також
на площах, що вийшли з-під сільськогосподарського користування. Культура дуба
на безлісних площах значно складніша, ніж на площах, вкритих поросллю деревних
і чагарникових порід. Тут потрібно створити умови, подібні до умов лісосік,
вкритих поросллю, що активізують ріст дуба. Це досягається насадженням змішаних
культур, домішкою до дуба різних деревних порід з урахуванням їх лісівничих
особливостей, впливу на ґрунт і на головну породу.

До дуба можуть
бути домішані як супутні, так і головні породи, що мають приблизно однаковий з
дубом розмір. Для підвищення продуктивності й біологічної стійкості дубових
насаджень необхідно передбачати також уведення до їх складу чагарників, домішка
яких особливо необхідна при лісорозведенні в Степу. У степових районах культури
створюються шляхом змішування дуба з тіньовитривалими деревними породами і
чагарниками. Ці породи добре затінюють ґрунт, перешкоджають розростанню
степових трав. Вони є для дуба підгоном та надійним захистом у перші роки
росту. Пізніше супутні породи сприяють формуванню повно деревних, очищених від
сучків стовбурів дуба.

У відповідних
кліматичних варіантах дібров крім ясена в культури дуба доцільно вводити такі
головні породи, як бук, модрину, смереку, ялицю, явір, клен гостролистий. Вони
як домішка входять до складу верхнього ярусу насаджень і підвищують не тільки
продуктивність, а й якість деревостанів.

Підвищенню
продуктивності дубових культур сприяє домішка черешні й береки, які, незважаючи
на їх інтенсивний ріст у молодому віці, не пригнічують дуб. Це дає підстави
широко застосовувати черешню й береку в культурах дуба, де кліматичні і лісо
рослинні умови сприяють їх росту.

Вибір головних і
супутніх порід для змішування з дубом має важливе значення. Взаємодія їх може
бути різною, і завдання полягає насамперед в тому, щоб не допустити
несприятливого впливу. Крім ясена, який у певних умовах може пригнічувати і
витісняти дуб із першого ярусу, не можна домішувати у великій кількості ільмові
породи. Вони швидко ростуть і глушать дуб у молодому віці. їх рекомендується
вводити в культуру дуба у кількості, що не перевищує 10-15%. З цієї самої
причини зовсім непридатна як домішка біла акація.

Досліди і
виробничі насадження свідчать, що дуб погано росте і при змішуванні його з
березою і тополею. З цими породами може бути допустимим лише групове
змішування, а не рядами і не в рядах. Бажаними супутниками дуба вважаються
липа, клен польовий і гостролистий, граб, груша лісова, яблуня (Генсирук, 2002).

Як уже
зазначалося, культури дуба можна створювати шляхом посадки сіянців і посівом
жолудя. Посадкою сіянців полегшується створення культур, оскільки вони вже
мають певні розміри надземної частини і кореневої системи. В перші роки життя
такі рослини легше конкурують з трав’янистою рослинністю за поживні речовини.
Тому за останні 70-80 років в зонах з достатньою кількістю вологи культури дуба
створюють посадкою сіянців на постійне місце. Але важливою умовою при цьому є
підрізування кореневої системи сіянців під час вирощування в розсадниках, що
дуже рідко проводиться.

Сіянці дуба, як
відомо, в перші роки життя інтенсивно розвивають стрижневий корінь, довжина
якого значно перевищує розміри наземної частини. Так в розсаднику Полтавської
області при посіві жолудів довжина стрижневого кореня досягла на 23 день 30 см,
через 5 місяців – 165 см, в двохрічному віці – 207 см.

При посіві
жолудів на постійне місце у дерев дуба формується стрижневий корінь, який
вертикально заглиблюється в ґрунт. У 15-річних дерев бокові корені відходять
від стрижневого по всій його довжині. Товщина стрижневого кореня значно
перевищує бокові. Посадка сіянців на постійне місце (з підрізкою коренів в
розсаднику) супроводжується утворенням у саджанців декількох якірних коренів,
які мало чим відрізняються від бокових. Якірні корені на глибині 0,9-1,2 м
згинаються і далі розповсюджуються в горизонтальному напрямку. Основна маса
бокових коренів знаходиться на глибині 40 сантиметрів. Отже, при посіві жолудів
формується глибинна коренева система, а при посадці сіянців – коріння
знаходиться у верхніх горизонтах ґрунту (Гордієнко та ін. 1995 ).

Слід
підкреслити, що в період масового всихання насаджень дуба, яке спостерігалося в
сімдесяті роки минулого століття, постраждали культури дуба, які створювалися
посадкою сіянців на постійне місце. Культури дуба, які створювалися посівом
жолудів, виявилися стійкими проти несприятливих кліматичних та інших факторів.
Отже, посів жолудів на постійне місце формує біологічно стійкі насадження.

Лісівниками
вироблено різноманітний породний склад лісових культур у дібровах і схеми
змішування цих порід. Усі вони мають єдину мету: створити якнайкращі умови для
росту дуба, забезпечити його необхідну участь у складі деревостану на всіх
стадіях росту.

3.2 Досвід створення лісових
культур в Сквирському лісництві ДП „Білоцерківське лісове господарство”

На даний час лісокультурний фонд у Сквирському лісництві представлений
свіжими зрубами, які виходять з-під суцільних лісосічних та лісовідновних
рубок.

Можна виділити три основні
способи створення лісових культур – посівом, посадкою і комбіновано. При
комбінованому способі створення культур дув звичайний вводиться посівом, а
супутні породи посадкою сіянців.

Основним способом підготовки ґрунту
під лісові культури є прокладка борозен. Отже, обробіток ґрунту частковий.

Посадка культур здійснюється
вручну під меч Колесова, а посів проводиться під сапку з розрахунку по три
жолуді в кожну лунку.

Догляд за лісовими культурами згідно матеріалів лісовпорядкування
пропонується проводити 11-кратний на протязі 5 років. В перший рік – 4 догляди,
в другий – 3, в третій – 2, та четвертий та п’ятий – 1 догляд.

Догляд в міжряддях культур проектується механізований культиватором
КЛД-1,7.

Доповнення в створених лісових культурах проводиться вручну стандартними
сіянцями, при відпаді культур більше 15 відсотків.

Як видно з таблиці 3.1, за останні 6 років (з 2002 по 2007) у Сквирському
лісництві створено 92,8 га культур, що в середньому складає 15,5 га за рік. Як
уже було сказано вище основним способом обробітку ґрунту під лісові культури є
прокладка борозен плугом ПКЛ-70.