Закономірності формування, фактори ризику й заходи щодо профілактики травматизму підлітків в умовах урбанізованого регіону

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВЯ УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ національний МЕДИЧНИЙ

УНІВЕРСИТЕТ ІМ. М. ГОРЬКОГО

НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ ТРАВМАТОЛОГІЇ ТА ОРТОПЕДІЇ

АГАРКОВ ОЛЕКСАНДР ВОЛОДИМИРОВИЧ

УДК 614.8-053.2(477.60)

ЗАКОНОМІРНОСТІ ФОРМУВАННЯ, ФАКТОРИ РИЗИКУ Й ЗАХОДИ щодо ПРОФІЛАКТИКИ ТРАВМАТИЗМУ ПІДЛІТКІВ В УМОВАХ УРБАНІЗОВАНОГО РЕГІОНУ

14.01.21 - травматологія та ортопедія

Автореферат дисертація на здобуття

наукового ступеня кандидата медичних наук

Донецьк - 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Науково-дослідному інституті травматології та ортопедії Донецького національного медичного університету ім. М.Горького.

Науковий керівник: доктор медичних наук, професор

Климовицький Володимир Гарійович, Донецький національний медичний університет ім. М.Горького, директор Науково-дослідного інституту травматології та ортопедії, завідувач кафедри травматології, ортопедії та військово-польової хірургії ФІПО.

Офіційні опоненти: доктор медичних наук, професор

Калашніков Андрій Валерійович, Інституту травматології та ортопедії АМН України, керівник науково-організаційного відділу.

доктор медичних наук, професор

Гурєв Сергій Омелянович, Український НІЩ екстреної медичної допомоги та медицини катастроф МОЗ України, заступник генерального директора з наукової роботи.

Захист відбудеться «20» червня 2008 р. о 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.600.04 в аудиторії Науково-дослідного інституту травматології та ортопедії Донецького національного медичного університету ім. М. Горького МОЗ України (83048, м. Донецьк, вул. Артема, 106)

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Донецького національного медичного університету ім. М. Горького МОЗ України (83003, м. Донецьк, проспект Ілліча, 16)

Автореферат розісланий «17» травня 2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доцент А.М. Колесніков

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність проблеми. Здоровя дитячого й підліткового населення визначає майбутнє держави, подальший економічний, духовний, культурний і науковий рівень розвитку суспільства.

За рівнем розповсюдження серед населення світу, травматизм належить до масових страждань. Травматизм як причина смертності посідає в передових країнах 4-е місце й перше місце серед причин втрати робочих днів. При цьому, нещасні випадки є основною причиною смерті осіб від 1 до 35-40 років. Хворі із травмами дають більше 8% випадків інвалідності й посідають зазвичай 4-е місце в структурі причин інвалідності [Evans R.W., Evans R.I., Carvajal S., 1996; Дворкин А.М., 1968; Выголова О.В., Корольова Л.В., 1995; Шапиро К.И., Мистиславская И.А., 1995; Андреев О.М., Тяжелков А.П., Воловик В.Е., 1996].

Географія травматизму зумовлюється рівнем індустріалізації й урбанізації країн і регіонів. Чим інтенсивніші ці процеси, тим вище травматизм серед усіх вікових груп населення. При цьому, існують соціальні, економічні, виробничі, психологічні, екологічні фактори травматизму.

Особливо схильним до травматизму є дитяче населення. Травматизм серед цього контингенту населення скла- дає більше 22% всієї сукупності нещасних випадків. При цьому найбільша кількість ушкоджень відзначається у віковій групі 8-14 років з активною тенденцією зростання у віці 15-20 років [Jensen O.C., 2000; Тимонов В.Д., 1972; Анджелян Б.О., 1995; Елистратов С.М., 1996; Зильберт А.А., 1994].

В Україні на тлі несприятливої демографічної ситуації зберігаються високі рівні захворюваності підростаючого покоління. Серед різних видів патології молодого покоління зростає травматизм. Травматизм особливо збільшується серед такої перехідної вікової групи як підлітки. Травми виступають однією з провідних причин інвалідності й смертності підлітків. Дуже часто травматизм підлітків набуває рис епідемії. Існують виражені регіональні особливості травматизму підлітків України. Особливо високі показники травматизму підлітків характерні для промислових регіонів, таких як Донбас [Scand J., 1997; Wegman D.H., 1999; Хрущев С.В., 1977; Скворцов С.А., 1987; Климовицкий В. Г., 1993]. Все це зумовлює мету й завдання даної роботи.

Мета дослідження - встановлення закономірностей формування, ключових факторів ризику й розробка технології післятравматичної реабілітації та заходів профілактики різних видів травматизму серед підлітків в умовах урбанізованого регіону.

Задачі дослідження:

1. Вивчення екологічного й соціального середовища проживання підлітків в умовах Донбасу.

2. Вивчення способу життя підлітків.

3. Вивчення динаміки, рівня й структури різних видів травматизму підлітків.

4. Порівняльне вивчення травматизму серед різних вікових контингентів населення.

5. Вивчення факторів ризику різних видів травматизму підлітків.

6. Вивчення кореляційної й лінійної залежності різних видів травматизму підлітків від факторів ризику різної природи.

7. Розробка оцінних шкал рівня різних видів травматизму.

8. Розробка рангової класифікації факторів ризику різних видів травматизму.

9. Обґрунтування принципів і системи заходів профілактики різних видів травматизму.

10. Розробка оздоровчої та післятравматичної технології реабілітації підлітків.

Звязок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до планів НДР Донецького національного медичного університету ім. М. Горького й НДІ травматології та ортопедії «Вивчення закономірностей формування здоровя дитячого й підліткового населення залежно від факторів ризику різної природи й розробка принципів і заходів щодо його охорони в умовах Донбасу» (№ держреєстрації 0195V00641) та «Клініко-епідеміологічні, соціально-психологічні закономірності формування основних видів травматизмуі обгрунтування організаційних методів, принципів функціонування травматологічної служби в умовах індустріального і урбанізовоного регіону» (№ держреєстрації 0105V8714), де дисертант був виконавцем розділу.

Обєкт дослідження: міські й сільські підлітки, що постійно проживають у Донецькій області у віці 15-17 років.

Предмет дослідження: травматизм підлітків і фактори ризику, що його формують.

Методи дослідження: клінічні, фізіологічні, біохімічні, соціологічні, психологічні, гігієнічні, валеологічні, статистичні.

Наукова новизна отриманих результатів:

Уперше встановлені загальні закономірності динаміки, рівня й структури травматизму на основі довгострокового суцільного вивчення: хвильовий характер, наявність сталих максимумів і мінімумів динаміки, поділ травматизму на 5 статистично вірогідних рівнів (низький, середній, вище за середній, високий, дуже високий), залежність динаміки, рівня й структури травматизму від екологічних і соціальних факторів, психологічної напруги в суспільстві, психо-типологічних особливостей і загального рівня здоровя підлітків, стійкі рангові рівні в структурі й провідна роль у формуванні рівня травматизму побутових і вуличних травм.

Уперше проведена рангова класифікація ступеня травмонебезпечності факторів ризику побутового, спортивного й вуличного травматизму підлітків.

Уперше встановлений результативний спектр ключових факторів ризику побутового й вуличного травматизму підлітків, що визначають його ріст в умовах урбанізованого регіону.

Уточнено, розширено й прокласифіковано за ступенем травмонебезпечності й результативності перелік факторів ризику спортивного травматизму підлітків.

Уперше встановлені критеріальні величини частоти виникнення різних видів травматизму серед підлітків, розроблені кількісні і якісні його стандарти.

Установлена інгібіторна роль екологічних ксенобіотиків у регенеративних процесах кістково-мязової системи.

Обґрунтовано компютеризовані клініко-статистичні критерії важкості й клінічної динаміки черепно-мозкових травм.

Створено компютерну програму системного вивчення черепно-мозкового травматизму.

Уперше сформульовані принципи профілактики травматизму підлітків в умовах урбанізованого регіону.

Практична значущість отриманих результатів. Створено компютерну програму вивчення травматизму "Компютеризовану програму клініко-статистичного дослідження черепно-мозкової травми" (Методичні рекомендації. Донецьк. 2000 р.)

Розроблено кількісні оцінні шкали травматизму підлітків, створено перелік факторів ризику побутового, вуличного й спортивного травматизму, розроблено багатофункціональну технологію відновлювального лікування та реабілітації, та програму профілактики травматизму підлітків в умовах урбанізованого регіону.

Розроблені принципи і методика клініко-епідеміологічних досліджень захворювань та травм на прикладі вивчення черепно-мозкової травми упроваджені у кліничну практику у Донецької міської лікарні №2 «Енергетік»(Акт впровадження від 11.03.2005р.), у Донецькому обласному кліничному теріторіальному медичному об?єднанні (Акт впровадження від 15.03.2005р.),на кафедрі нейрохірургії Донецького Національного медичного універсітету ім. М. Горького (Акт впровадження від 25.03.2005р.), розроблена програма профілактики спортивного та вуличного травматизму підлітків упроваджені у Донецькій обласній санітарно-епідеміологічній станції, відділ гігієни дітей та підліткі(Акт впровадження від 09.02.2007р.)

Особистий внесок здобувача. Разом із науковим керівником, професором, доктором медичних наук Климовицьким В.Г. розроблено мету та завдання дослідження, обговорені висновки. Здобувач провів самостійно клінічні дослідження щодо тяжкості, локалізації й виходів травм; біохімічні дослідження з визначення металів у біологічних середовищах організму підлітків; соціологічні, валеологічні й психофізіологічні дослідження; статистичний аналіз травматизму міських і сільських підлітків; статистичну обробку й аналіз архівних даних екологічного й соціального середовища; проаналізував і прокласифікував фактори ризику побутового, спортивного, виробничого, шкільного, вуличного й транспортного травматизму; брав участь в розробці компютерної програми клініко-статистичного дослідження травми та технології реабілітації, сформулював принципи й розробив програму профілактики травматизму й оцінив ефективність її складових; провів статистичну обробку отриманих результатів. У дисертації не використані ідеї або розробки, які належать співавторам опублікованих робіт.

Апробація результатів досліджень. Матеріали дисертації доповідалися на Міжнародній науково-практичній конференції «Бізнес, екологія й здоровя» (Донецьк, 2001 р.); науково-практичній конференції студентів і молодих вчених «Актуальні проблеми клінічної, експериментальної й профілактичної медицини», присвяченій 70-річчю Донецького державного медичного університету ім. М. Горького; Міжнародній науково-практичній конференції «Захворювання й порушення суглобів у дітей» (Донецьк, 2005 р.), XIV зїзді травматологів ортопедів України (Одеса, 2006 р.)

Публікації. Результати дисертації опубліковані в 1 монографії, 7 статтях (наукових виданнях, включених до переліку ВАКу України), 2 тезах (доповіді на конференціях), 1 методичних рекомендаціях.

Структура й обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, 6 розділів власних досліджень, аналізу та узагальнення результатів власного дослідження, висновків, списку літератури й додатка, викладених на 135 сторінках машинописного тексту, містить 51 таблицю й 3 рисунки. Перелік літератури включає 57 українсько- та російськомовних, 29 іноземномовних джерел.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріал і обсяг досліджень. Травматизм підлітків вивчався в 26 містах і 18 сільських районах Донецької області за останні 15 років. Основні матеріали отримані за останні 8-10 років. Джерелами інформації про травматизм і фактори, що його визначають, слугували результати медичних оглядів (420 осіб), статистичні звіти ЦРЛ, ЦМЛ, зведені статистичні матеріали санепідслужби, Донецького медичного статистичного центру, соціологічні опитування й інтервю старших школярів, учнів ПТУ й технікумів, хворих підлітків травматологічних відділень, міських лікарень і обласної травматологічної лікарні (м. Донецьк). Усього статистичною обробкою охоплено близько 70000 випадків травм. Соціологічним дослідженням охоплено 450 підлітків. Виходи травм оцінювалися за даними клінічних спостережень, медичних оглядів і архівних матеріалів Донецької обласної травматологічної лікарні (252 одиниці).

Тип особи вивчався за допомогою методики Айзенка, за якою встановлювалися екстраверти (емоційний тип) й інтроверти (пасивний тип). Рівень психологічної тривожності підлітків вивчався за методикою Спілберга. Цими дослідженнями охоплені 391 особа. Особливості побутового, спортивного й вуличного травматизму, а також фактори його ризику, вивчалися за даними інтервю вчителів фізкультури, дитячих спортивних тренерів і батьків, актів санітарних обстежень місць занять фізкультурою, дитячих дворових майданчиків, обєктів вуличної інфраструктури, місць навчальної й виробничої діяльності підлітків, за судово-медичними актами, статистичних даних обласних, районних і міських установ із зайнятості населення. Опитано 150 осіб і проаналізовано 80 одиниць архівних документів.

Рівень здоровя підлітків визначався за трьома загальноприйнятими групами здоровя: I-а, II-а, III-я.

Нагромадження металів (свинець, цинк, мідь) в організмі визначалося спектрометричними способами у волоссі та сечі. Обстежено 110 підлітків.

Для вивчення впливу фізико-хімічного стану ран при травмах на швидкість процесів загоєння визначалася рн реакція й співвідношення калію й кальцію в раньовій рідині (вивчено 19 випадків).

Екологічне середовище проживання підліткового населення оцінювалося за архівним даними Донецької санітарно-епідеміологічної служби й гідрометеослужби з характеристикою показників забруднення повітря, ґрунту й води.

Соціальні умови життя визначалися за архівними матеріалами Донецької обласної статистичної служби з розрахунком середньодушового доходу на 1 мешканця за рік, а також питомої ваги мешканців з декількома джерелами доходу й із прожитковим рівнем, нижчим за мінімальний.

Фактори ризику травматизму оцінювалися й ідентифікувалися на основі порівняльного й кореляційного аналізу з розрахунком коефіцієнта відносного ризику й лінійної кореляції. Ступінь значимості й рангове місце факторів ризику травматизму визначалися за величиною коефіцієнту кореляції, силою й спрямованістю звязку відповідно з загальноприйнятою в медичній статистиці оцінною шкалою. Статистичний аналіз результатів досліджень травматизму проводився на основі правил варіаційної статистики з розрахунком відносних, середніх величин, їхніх помилок і коефіцієнта вірогідності розходжень Стьюдента, коефіцієнтів кореляції й відносного ризику з використанням компютерних технологій за пакетом прикладних програм статистичного дослідження (Statistics for Windows 6,0; Excel 2003 SP2).

Результати досліджень і їхнє обговорення. Екологічне середовище життєдіяльності підлітків в умовах урбанізованого Донбасу відрізняються вираженими техногенними характеристиками. Повітряне середовище містить широкий спектр шкідливих хімічних речовин представлених насамперед оксидами вуглецю, заліза, фосфору, сірки й азоту, важкими металами (цинк, ртуть, свинець, марганець), неорганічними кислотами, а також фенолом, аміаком і фторидами. Більшість із цих речовин (близько 80%) за середніми багаторічними концентраціями перевищують допустимі рівні в 1,5-3,0 рази. При цьому сумарна концентрація шкідливих хімічних речовин у повітряному середовищі становить 4,3-21,5 мг/м³, а комплексний показник забруднення дорівнює 2,6-15,0, що істотно вище припустимих рівнів. Питна вода характеризується підвищеною й високою жорсткістю, наявністю підвищених концентрацій хлоридів, сульфатів, аміаку, нітратів, заліза, фтору, кальцію й магнію, які часто перевищують ГДК. Питома вага аналізів води з перевищенням ГДК коливається від 1,1±0,1% до 30,8±3,1% і становить в середньому 9,8±1,2% проб, а в сільській місцевості - 24,8%.

Ґрунт населених місць містить широкий спектр хімічних елементів (близько 15 речовин) промислового походження в концентраціях, що перевищують гранично-допустимі концентрації.

Соціальне середовище проживання підлітків характеризується переважно депресивним станом з великою кількістю факторів ризику травматизму соціально-економічного й соціально-психологічного характеру, активною трансформацією умов і способу життя у бік травмонебезпечних форм діяльності й ростом на популяційному рівні психологічної тривожності підлітків, особливо в малих містах.

Травматизм підлітків має хвильову динаміку. При цьому відстань між мінімальними рівнями травматизму становить 4-6 років, а піковими - 8-10 років. Темпи підйому й спаду травматизму дорівнюють 6,1-9,5% випадків/рік при зростанні, і 5,7-9,0% випадків/рік - при зниженні.

У першій половині 90-х років темпи падіння травматизму були більш виражені серед сільських підлітків (-9,0% випадків проти -5,7% випадків/рік серед міських), а темпи падіння в другій половині 90-х років були вище серед міських (-9,5% випадків проти -6,1% випадків/рік серед сільських). Таке розходження темпів росту й спаду травматизму між соціальними групами підлітків сформувало дисинхронізм хронодинаміки, що призвело в середині 90-х років до явища перехрещення динамічних кривих травматизму серед міських і сільських підлітків і закріпило більш високі його рівні серед міських підлітків. Протягом 90-х років виробничий, вуличний і шляхово-транспортний травматизм знижувалися, а спортивний і побутовий - активно підвищувалися. Динаміка виробничого травматизму носила виражений регресивний характер протягом 10 років, що привело до його зниження за цей період в 2,3 рази. При цьому більш сильне падіння травматизму відбулося серед сільських підлітків (в 4,1 рази). Однак, з початку 2000-ого року пішов підйом цього виду травматизму серед підлітків. Такий тип хронодинаміки даного виду травматизму визначений, насамперед, різким зменшенням кількості підлітків, зайнятих у промисловому й сільськогосподарському виробництві в 90-х роках і поступовому збільшенні їх з початком 2000-х років.

Динаміка вуличного й шляхово-транспортного травматизму має схильність до дисинхронних, але однотипних хвилеподібних змін: глибоке одночасне падіння до середини 90-х років, з активним підйомом у другій половині цього десятиліття й повторний спад з початком 2000-х років, але більш ранній з боку вуличного травматизму.

Спортивний травматизм перебував на стабільно зниженому рівні до середини 90-х років, а у другій їхній половині почався активний його підйом із середнім темпом 24,0% випадків на рік, особливо серед сільських підлітків.

Для побутового травматизму властива прогресивна динаміка його підвищення протягом 90-х років із середнім темпом 7,8% випадків на рік, переважно за рахунок міських підлітків, де він зростав із темпом 9,6% випадків на рік на фоні падіння серед сільських підлітків, де він став активно підніматися тільки в другій половині 90-х років. З початком 2000-х років почалося повільне зниження побутового травматизму як серед міських, так і сільських підлітків.

Для кожного виду травматизму характерні стандартні величини, що визначають його рівні. Так, побутовий травматизм спостерігається в межах 459,9±10,5 випадків, вуличний - 49,9±6,2 випадків, спортивний - 13,9±5,0 випадків, виробничий - 15,83±4,2 випадків, а дорожньо-транспортний - 7,9±3,0 випадків на 10000 підлітків.

Рівні побутового, вуличного й спортивного травматизму вищі серед міських підлітків, а виробничого й дорожньо-транспортного - серед сільських, що визначається соціальними й соціально-психологічними особливостями життєдіяльності підлітків.

У ранговій структурі травматизму підлітків перше місце із гранично високою питомою вагою (84,0%) належить побутовому, друге - вуличному (9,1%), третє - виробничому (2,9%), четверте - спортивному (2,5%), а пяте - дорожньо-транспортному травматизму. В основі сучасного підліткового травматизму в умовах урбанізованого регіону лежать побутові травми, питома вага яких в 9,2 рази більша, ніж вуличних, в 29-34 рази більша виробничих і спортивних, і в 56 разів більша дорожньо-транспортних.

За середніми показниками на 10000 населення на основі математичного закону великих чисел травматизм підлітків з імовірністю більше 95% розподіляється за пятьма якісними рівнями: низький, середній, вищий за середній, високий і дуже високий (табл. 1). Ця закономірність дозволяє формувати оцінну шкалу рівня підліткового травматизму, за допомогою якої травматизм оцінюється й прогнозується за кількісними показниками.

Таблиця 1. Оцінна шкала підліткового травматизму

Середовище перебування підлітків в умовах урбанізованого регіону містить широкий спектр факторів ризику різної природи, які сприяють росту частоти виникнення травм серед підліткового населення. Існує прямий середньої сили кореляційний звязок між показниками загального травматизму підлітків і високим рівнем забруднення ґрунту важкими металами (r=+0,55±0,3). Рівень травматизму підлітків зростає зі збільшенням нагромадження важких металів у біологічних середовищах організму. При збільшенні концентрації в сечі й у волоссі таких металів як свинець і цинк (в 3,5-8,1 разів) різко (в 2,5 рази) зростає частота травматизму підлітків. При тривалому проживанні в умовах забрудненого повітряного середовища відзначається мінімальний кореляційний позитивний звязок цього фактора з ростом травматизму (r=+0,15±0,02).

При тривалому перебуванні (більше 10 років) підлітків в умовах забрудненого екологічного середовища показники травматизму в 2 рази вищі від однолітків в екологічно сприятливих умовах. У цих підлітків спостерігаються особливості фізико-хімічних процесів у тканинах організму (порушення кислотно-лужного й кальцій-калієвого обміну), що, очевидно, є причиною підвищеної схильності кістково-мязової системи до травматизму й уповільнення регенерації тканин, тобто спостерігається інгібіторна функція екологічних ксенобіотиків.

Загальний травматизм підлітків має істотний звязок з рядом біологічних і психофізіологічних якостей організму. При високому рівні індивідуального здоровя (1-а група) відзначається негативний (r=-0,25±0,01), а при низькому (3-я група) позитивний (r=+0,21±0,01) кореляційний звязок, тобто слабке здоровя є причиною підвищеної схильності підлітків до травматизму.

Типологічні характеристики особистості підлітків також кореляційно повязані з їхнім травматизмом. Особливо виражений позитивний кореляційний звязок характерний для особистостей з рисами екстравертів (r=+0,45±0,02) і менш значуща вона в підлітків, що відносяться до інтровертів (r=+0,28±0,01), тобто з підвищенням емоційної збудливості особистості збільшується імовірнісна схильність до травматизму.

При великому рівні суспільної й індивідуальної психологічної тривожності (>50 балів) формується дуже високий кореляційний звязок цих станів із частотою травматизму підлітків (r=+0,7±0,01), тоді як спад її нижче 30 балів приводить до негативного кореляційного звязку (r= -0,30±0,02).

Рівень побутового травматизму підлітків визначається 10 групами факторів ризику (табл. 2). Причому 8 груп факторів ризику умов і способу життя мають дуже високий позитивний коефіцієнт кореляції з побутовим травматизмом, що коливається від +0,54 до +0,91. Присутність цих факторів ризику формує високий рівень групової психологічної тривожності підлітків більше 40 балів, що веде до істотного росту побутового травматизму. Так, порівняльні спостереження над трьома групами підлітків показують, що при високому коефіцієнті психологічної тривожності (50,2±0,3 балів) рівень побутового травматизму підлітків вищий в 3,4 рази, ніж при низькій і в 1,6 рази, ніж при помірній.

Рівень вуличного травматизму детермінується 13 групами факторів ризику (табл. 3). З них 8 груп факторів ризику мають сильний кореляційний звязок з показниками вуличного травматизму з величиною коефіцієнта від +0,71 до +0,91 і сумарною питомою вагою травм 78,6%. Для трьох груп факторів ризику характерний середньої сили кореляційний звязок (r=+0,5-0,6), що формує близько 18,3% травм. Інші три групи факторів ризику мають слабкий кореляційний звязок (r=+0,25-0,28) із травматизмом і дають близько 3,1% травм.

Таблиця 2. Кореляційна залежність побутового травматизму підлітків від факторів ризику, умов і способу життя

Таблиця 3. Ранговий розподіл факторів ризику вуличного травматизму

Спортивний травматизм має виражені вікові й територіальні розходження. Найвищі рівні спортивного травматизму характерні для міських підлітків малих і середніх міст, де він стійко втримується в межах 38,4±0,4 - 48,6±0,50/₀₀₀ випадків. Спортивний травматизм серед підлітків вищий в 7,8 рази, ніж серед дорослих і в 1,9 рази, ніж серед дітей. У формуванні спортивного травматизму відіграють ключову роль 16 факторів ризику (табл. 4).

Таблиця 4. Ранговий розподіл факторів ризику спортивного травматизму

Питоме значення факторів ризику визначається видом спорту. Тому кожному виду спорту характерна своя структура питомої ваги факторів ризику. По ступені ймовірності виникнення спортивних травм, виходячи з величини коефіцієнта відносного ризику (КВР), усі основні види спорту розділяються на три групи: високотравматичні (середній КВР=0,65), середньотравматичні (середній КВР=0,44), малотравматичні (середній КВР=0,16). Найвища питома вага спортивного травматизму повязана з 7 факторами ризику: жорсткі єдиноборства поза правилами (24,1%), низький рівень спортивних умінь (15,0%), низький рівень тренованості (17,2%), перенавантаження й перевтома організму (13,4%), невдалі рухи й грубі помилки (9,4%), погана розминка перед тренуванням або змаганнями (6,2%), складність спортивних вправ (5,1%).

На основі встановленого спектра факторів ризику були сформульовані наступні 4 принципи медико-соціальної й медико-екологічної профілактики загального травматизму підлітків з розробкою програм їхньої реалізації: активне підвищення рівня і якості життя підлітків (1-й принцип), охорона й оздоровлення рекреаційних зон навчально-виховних і навчально-виробничих обєктів для підлітків (2-й принцип), систематичне оздоровлення й посттравматична реабілітація підлітків, що мають низький рівень здоровя (2-а, 3-я групи здоровя) і схильних до травматизму (травмуються більше 3 разів на рік (3-й принцип), активне формування в підлітків здорового способу життя (4-й принцип). Вибіркове спостереження за травматизацією школярів старших класів, з родин, які добре соціально забезпечені, з наявністю грамотного батьківського виховання показує, що серед цих підлітків рівень загального травматизму, переважно за рахунок побутового й вуличного, нижчий середньопопуляційного на 40-47%, тоді як з низьким соціальним рівнем і якістю життя він вищий на 14,0-15,5%. Рівень загального травматизму серед учнів шкіл, які розташовані в екологічно чистих зонах, дуже часто виявляється нижчим за середньопопуляційний в 1,5-2 рази, а травматизм підлітків з 3-ю групою здоровя, як правило, на 10-15% вищий, ніж у їхніх однолітків з 1-ї групи. У підлітків з 3-ою групою здоровя, що пройшли оздоровлення або посттравматичну реабілітацію за запропонованою інтенсивною технологією з базовими й підкріплювальними програмами, рівень загального травматизму знижується на 30-35%, а строки відновлювального лікування скорочуються на 40-45%. Використання компютерної програми системного дослідження черепно-мозкового травматизму підвищує точність медичного моніторингу за цією патологією на 18-22% і точність діагностики тяжкості черепно-мозкових травм на 10-15%.

Для попередження окремих видів травматизму були сформульовані принципи й розроблені програми цільової профілактики, засновані на профільних спектрах установлених факторів ризику. При цьому на основі питомої значимості факторів ризику були розраховані імовірнісні показники зниження травматизму. Побутовий травматизм знижується на основі 5 принципів: створення широких умов і можливостей для реалізації підлітками їх утворювальних і виробничо-трудових можливостей (1-й принцип, можливе зниження 8-12%); активне виховання в підлітків морально-етичних якостей, що забезпечують культуру поводження в побуті, родині й у суспільстві (2-й принцип, можливе зниження 23-25%); активне формування в підлітків широкого спектру побутових умінь і своєчасна підготовка їх до самостійного ведення господарсько-побутової діяльності (3-й принцип, можливе зниження 12-15%); створення умов для формування здорової сімейної обстановки життєдіяльності підлітків (4-й принцип, можливе зниження 8-10%); створення умов для виховання підлітків і реалізації здорових форм дозвілля (5-й принцип, можливе зниження 25-30%).

Профілактика спортивного травматизму успішно здійснюється за допомогою наступних 7 принципів: заборона в дитячо-юнацькому спорті жорстких єдиноборств, високої складності вправ і великої контактності в колективних ігрових видах (1-й принцип); чітке дотримання правил безпеки при спортивних іграх, роботі на спортивних снарядах і виконанні спортивних дій (2-й принцип); суворе дотримання строків експлуатації й відновлення спортивного обладнання, інвентарю й спортивних снарядів у місцях заняття спортом (3-й принцип); удосконалювання індивідуальних засобів захисту для спортсменів-підлітків (4-й принцип); вилучення з тренувального процесу спортсменів-підлітків методичних підходів з високими й надвисокими фізичними навантаженнями (5-й принцип); недопущення до процесу змагань спортсменів-підлітків з недостатнім рівнем технічної підготовки й тренованості (6-й принцип); проведення своєчасного і якісного медичного контролю за тренувальним і змаганнями спортсменів-підлітків (7-й принцип).

Попередження вуличного (у т.ч. і дорожньо-транспортного) травматизму пропонується реалізовувати за програмою заснованою на 5 принципах: формування в підлітків прихильності до здорових і безпечних ігор і розваг на відкритому повітрі (1-й принцип); якісне планування й технічне рішення, забезпечення конструктивно досконалим і безпечним обладнанням майданчиків для ігор і розваг (2-й принцип); забезпечення високого рівня безпечного стану обєктів пішохідного руху в населених пунктах (3-й принцип); забезпечення підлітків правилами вірного й безпечного поводження в місцях масового збору (4-й принцип); виховання манер у підлітків щодо суворого дотримання правил дорожньо-транспортного й вуличного руху на території населених місць (5-й принцип).

Ефективне відновлювальне лікування, а також якісна оздоровча і післятравматична реабілітація підлітків, виконується на основі розробленої багатофункціональної ступінчастості технології. Яка включає програми базового та підкріплюючого оздоровлення та його технологічні режими, в залежності від групи здоровя (I, II, III), що дозволяє знизити терміни відновлюванного лікування, зменшити ризики промислового та спортивного травматизму, скоротити періоди виходу на оптимальні рівні працездатності та спортивної форми підлітків.

ВИСНОВКИ

Отримано рішення нового наукового завдання в галузі епідеміології травматизму підлітків урбанізованого регіону на основі встановлення закономірностей формування й факторного детермінізму динаміки, структури й рівня частоти виникнення й поширення травм. Розроблено концепцію й сформульовано принципи первинної, вторинної й третинної профілактики травматизму, заснованої на нівелюванні встановленого спектру факторів ризику й оптимізації відновлювального лікування, оздоровчої та післятравматичної реабілітації підлітків.

1. Середовище перебування підлітків в умовах урбанізованого регіону характеризуються техногенними екологічними й соціально-депресивними якостями з наявністю широкого спектру факторів ризику різної природи, активно сприятливого росту частоти виникнення травм серед підліткового населення. Тривале проживання в умовах екологічної несприятливості порушує фізико-хімічні процеси в тканинах організму підлітків, погіршує їхнє відновлення при травмах і підвищує травматизм. Ксенобіотики екологічного середовища виступають інгібіторами регенеративних процесів в організмі підлітків.

2. Хронодинаміка загального травматизму підлітків характеризується хвильовими властивостями з довжиною хвилі в 4-6 років, пролонгованим ростом (+6,1-9,5% випадків/рік) і спадом (-5,7-9,0% випадків/рік), наявністю пікових підйомів через 8-10 років, віковими, територіальними й соціальними розходженнями темпів підйому й спаду рівня й різнонаправленими змінами залежно від виду травматизму.

3. Рівень травматизму підлітків має територіальні розходження. Його середньопопуляційна величина становить серед міських підлітків 769,3±5,5^про/_ооо, а серед сільських 567,9±6,2^про/_ооо випадків. За кількісними критеріями травматизм підлітків класифікується за пятьма статистично вірогідними якісними рівнями: низький (<400^про/_ооо випадків), середній (400 - 600^про/_ооо випадків), вищий за середній (600 - 800^про/_ооо випадків), високий (800 - 1000^про/_ооо випадків) і дуже високий (>1000^про/_ооо випадків). Кількісний розподіл травматизму за рівнями дозволяє проводити обєктивну експертну оцінку величини й прогноз частоти виникнення й поширення травматизму серед підлітків.

4. Структура травматизму підлітків формується за рахунок великої питомої ваги побутового травматизму й має стійкий ранговий вид: 1-е місце - побутовий (84,1%), 2-е місце - вуличний (9,4%), 3-є місце - спортивний (3,2%), 4-е місце - виробничий або шкільний (1,9%), 5-е місце - дорожньо-транспортний (1,2%). Всі види травматизму за кількісними критеріями класифікуються за 5 якісними рівнями.

5. Існує прямий середній і сильний кореляційний і лінійний звязок між загальним травматизмом підлітків і високим рівнем забруднення екологічного середовища, низькою якістю життя, особистісною та суспільно-психологічною тривожністю, типом особистості й низьким рівнем здоровя підлітків. Як фактори ризику загального травматизму виступають: накопичення важких металів в організмі, велике загальне забруднення екологічного середовища, третя група здоровя, емоційний тип особистості (екстраверт) і високий рівень особистісної тривожності.

6. Зростання побутового травматизму підлітків визначається різкою зміною образу їхнього життя у бік побутової травмонебезпечної діяльності. Рівень побутового травматизму формується переважно 10 факторами ризику із середньою й високою силою кореляційного звязку, з яких 7 факторів ризику мають першочергову значимість (r=+0,65 - +0,91) і дають більше 80% травм.

7. Рівень вуличного травматизму підлітків визначається 13 провідними факторами ризику з малою, середньою й високою силою кореляційного звязку, з яких 5 відносяться до факторів ризику великої значимості (r=+0,60 - +0,93) і дають більше 70% травм.

8. Рівень спортивного травматизму підлітків визначається 16 провідними факторами ризику з малим (0,1-0,3), середнім (0,4-0,5) і високим (0,6-0,82) коефіцієнтом відносного ризику. Найвища питома вага спортивного травматизму повязана з 7 факторами ризику: жорсткі єдиноборства (24,1%), низький рівень спортивних умінь (15,4%) і тренованості (17,2%), перенавантаження й перевтома організму (13,4%), невдалі рухи й грубі помилки при виконанні спортивних вправ (9,4%), не якісна розминка (6,2%), складність спортивних вправ (5,1%). До високотравматичних відносяться 14, а до середньо травматичних - 11 видів спорту.

9. Компютеризовані клініко-статистичні критерії підвищують точність діагностики тяжкості й клінічної динаміки розвитку черепно-мозкової травми (10-15%), а компютерна програма системного вивчення черепно-мозкового травматизму збільшує ефективність медичного моніторингу за цією патологією (18-22%).

10. Загальна профілактика травматизму підлітків ґрунтується на 4 принципах медико-соціального й медико-екологічного характеру, а цільова - на 5 принципах побутового, 7 принципах спортивного, 5 принципах вуличного травматизму підлітків. Реабілітація підлітків за східчастою технологією індивідуального оздоровлення з базовими й підкріплювальними програмами політематичного характеру знижує строки відновного лікування на 40-45%, рівень виробничого й спортивного травматизму на 30-35%, скорочує періоди досягнення оптимальної фізичної форми в підлітків-спортсменів на 35-40% і виходу на нормальний рівень працездатності підлітків, що працюють на 45-50%. Використання програми цільової профілактики веде до зменшення вуличного й шкільного травматизму на 20-25%.

СПИСОК ОСНОВНИХ РОБІТ, ОПУБЛІКОВАНИХ за ТЕМою ДИСЕРТАЦІЇ