Конституційні основи регулювання природокористування і охорони навколишнього середовища

30

План

1. Загальна характеристика джерел екологічного права

Під джерелами екологічного права розуміються нормативно-правові акти, що містять норми, що регулюють відносини в сфері взаємодії суспільства й природи Бринчук М.М. Экологическое право (право окружающей среды): Учебник для ВУЗов. - М.: Юристъ, 2000, с.103. .

Наявність розвитий системи джерел екологічного права є істотною умовою для виділення сукупності еколого-правових норм в окрему галузь у системі російського права.

Джерела екологічного права мають деякі особливості.

Тому що законодавство про природокористування й охорону навколишнього середовища віднесено у відповідності зі ст.72 Конституції Російської Федерації (далі - Конституція РФ) до предметів спільного ведення Федерації і її субєктів, те еколого-правові норми встановлюються на обох рівнях;

Екологічне право має комплексний характер у системі російського права, тому правові норми даної галузі є в різних галузях права. Поряд зі спеціальним законодавством про охорону навколишнього середовища, природоресурсным законодавством, вони втримуватися в актах цивільного, конституційного, підприємницького, карного й іншого законодавства.

Джерела екологічного права можна класифікувати по наступних підставах:

По юридичній чинності - на закони й підзаконні акти;

По предметі регулювання - на загальні й спеціальні;

По характері правового регулювання - на матеріальні й процесуальні;

По характері - на кодифіковані й не є такими;

Систему джерел екологічного права утворять:

міжнародні договори РФ, загальновизнані принципи й норми екологічного права;

Конституція Російської Федерації;

федеративні договори;

закони (конституційні й федеральні);

нормативні укази й розпорядження Президента РФ;

нормативні постанови й розпорядження Правительства РФ;

Конституції, закони, інші нормативні правові акти субєктів РФ;

нормативні правові акти міністерств і відомств;

нормативні правові акти органів місцевого самоврядування;

локальні нормативні правові акти;

судові рішення.

Звичай як джерело екологічного права застосовується в практиці, але він опосередкований у встановлених нормах права.

2. Конституції Російської Федерації й

Республіки Башкортостан - основні джерела екологічного права

Як і в будь-якій іншій області, у регулюванні відносин власності на природні ресурси, природокористування, охорони навколишнього середовища, визнання, охорони й захисти екологічних прав і законних інтересів людини й громадянина Конституція Російської Федерації й Конституція Республіки Башкортостан грають основні ролі. Ці ролі визначені тим, що в Конституції (як РФ, так і РБ) закріплюються (зізнаються) основи конституційного ладу (розділ 1), права й волі людини й громадянина (у тому числі й права на охорону здоровя й сприятливе навколишнє середовище - ст.ст. 41,42 Конституції РФ), гарантії їхнього дотримання й захисти, закладені основи правової системи, основи організації й межі державної влади, розмежування предметів ведення (ст.ст. 71, 72, 73 Конституції РФ).

При аналізі Конституції (як РФ, так і РБ) як джерела екологічного права можна виділити дві групи норм: загального характеру, важливих з погляду послідовного забезпечення охорони навколишнього середовища й раціонального природокористування (ст.ст. 1, 7, 10, 71, 72 Конституції РФ), і «чисто» екологічні норми права (ст.ст. 9, 36, 41, 42 Конституції РФ) Е. Новикова, Частно-правовые институты и нормы в системе экологического законодательства // «Российская юстиция», №5, 1999; .

Правові норми Конституції Республіки Башкортостан, що регулюють природокористування й охорону навколишнього середовища, аналогічні нормам Конституції РФ у зазначеній області.

Метою даної роботи є аналіз норм Конституції РФ в області регулювання природокористування й охорони навколишнього природного середовища (основний «натиск» - на норми, що регулюють охорону навколишнього середовища) і короткий розгляд взаємин між Російською Федерацією й Республікою Башкортостан у зазначеній області.

Характеристика загальних норм Конституції Російської Федерації, що регулюють охорону навколишнього середовища

Під загальними нормами Конституції, що регулюють природокористування й охорону навколишнього середовища, розуміються такі норми Конституції, які визначають не тільки порядок і умови взаємодії людини, суспільства й держави в області природокористування й екології, але й на весь спектр взаємин держави й суспільства. Дані норми є основними до таких сфер взаємин людини, суспільства й держави, як природокористування, екологічний контроль, забезпечення екологічної безпеки й ін.

Відповідно до положень ст.15 Конституції, Конституція РФ має вищу юридичну чинність, пряму дію й застосовується на всій території Російської Федерації. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, посадові особи, громадяни і їхні обєднання зобовязані дотримувати Конституції РФ і закони.

Якщо міжнародним договором Російської Федерації встановлені інші правила, чим передбачені законом, то застосовуються правила міжнародного договору.

Стаття 1 має основне значення. У ній установлюються форма державної влади в Російській Федерації (демократична федеративна правова держава з республіканською формою правління) і, відповідно, режим політичної, економічної й іншої свобод особи в суспільстві.

Стаття 2 Конституції РФ (у Конституції РБ - ст.2 розділу II) формулює одну з фундаментальних основ конституційного ладу Російської Федерації «Людина, його права й волі є вищою цінністю». Характерно, що поняттям «вища цінність» не визначається ніякий інший правовий інститут, що входить у поняття основ конституційного ладу.

У статті 3 розкривається принцип народовладдя в Російській Федерації. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Російській Федерації зізнається її багатонаціональний народ. Одночасно в ч. 1 ст. 3 визначається зміст суверенітету в Російській Федерації. Виходячи з того, що його носієм є багатонаціональний народ Російської Федерації в цілому, а не населення, що проживає на територіях окремих субєктів Федерації, можна укласти, що Конституцією встановлюється принцип неподільності суверенітету в Російській Федерації. Відповідно, будь-які дії окремих органів державної влади Російської Федерації, волевиявлення населення, що становить лише частина багатонаціонального народу Російської Федерації, не можуть уважатися суверенними акціями, чиненими абсолютно самостійно й незалежно від конституційного ладу, установленого Конституцією й федеральними законами.

Російська Федерація має всю повноту влади на своїй території. Ніяка інша влада на території Росії не вправі привласнити собі функції верховної суверенної влади, а тим більше поставити себе над нею. Конституційне положення, закріплене в ч. 1 ст. 4, означає, що ця верховна влада поширюється на певну територію, тобто територію, що перебуває під юрисдикцією Росії. Частина 2 ст. 4 Конституції закріплює один з найважливіших принципів федеративної правової держави, що прямо випливає з того, що суверенітет Російської Федерації поширюється на всю її територію. Верховенство федеральної Конституції й федеральних законів на всій території Росії забезпечує єдність, погодженість і стабільність всієї правової системи Росії. Слід зазначити, що за останні два роки в Республіці Башкортостан зроблений більша робота із приведення республіканського законодавства (у тому числі й екологічного) у відповідність із федеральним.

Частина 2 статті 7 проголошує один з основних принципів діяльності сучасної демократичної держави, відповідно до якого створення умов, що забезпечують гідне життя й вільний розвиток людини, не є сугубо особистою справою самої людини і його батьків, а зводиться в ранг загальнодержавної політики. «У Російській Федерації охороняються…здоровя людей…»... Основною метою «екологічних» законів (будь те ФЗ РФ «Про охорону навколишнього середовища» або Екологічний кодекс РБ) є захист здоровя населення від негативного впливу, обумовленого забрудненням навколишнього середовища.

Стаття 9 Конституції РФ (у Конституції РБ - ст.10 розділу II) говорить, що земля й інші природні ресурси використовуються й охороняються в Російській Федерації як основа життя й діяльності народів, що проживають на відповідній території. Земля й інші природні ресурси можуть перебувати в приватній, державній, муніципальній і іншій формах власності. У відповідності ж із ч.2 ст.8, у РФ зізнаються й захищаються так само приватна, державна, муніципальна й інша форми власності.

Таким чином, підкреслюється особливе значення природних ресурсів і головного з них - землі як основи життя й діяльності народів. Це конституційне положення орієнтує на дбайливе відношення до природних ресурсів і їхнє раціональне використання й забезпечується природоресурсным і екологічним законодавством. Із принципу дбайливого відношення до природних ресурсів випливає конституційна вимога раціональна використовувати їх. Майже в кожному федеральному законодавчому акті, що регулює правове положення й порядок використання окремих природних ресурсів, є присутнім вимога найбільш раціонального їхнього використання, чому, як правило, присвячені спеціальні розділи законів і безліч підзаконних актів у цій області. Це конституційне положення дозволяє більш справедливо використовувати засоби, одержувані від використання природних ресурсів, в інтересах народів, що проживають на відповідних територіях. У цей час регулювання цих відносин з погляду дотримання екологічних вимог значною мірою здійснюється вступившим у силу 12 січня 2002 року Федеральним законом Російської Федерації «Про охорону навколишнього середовища».

У статті 10 закріплюється фундаментальний принцип організації влади в Російській Федерації - принцип поділу влади. Суть його в тім, що демократичний політичний режим може бути встановлений у державі за умови поділу функцій державної влади між самостійними державними органами. Закріплена в ст.10 «система сдержек і противаг» представляє єдину можливу схему організації державної влади в демократичній державі.

Відповідно до положень ст.17 Конституції РФ (у Конституції РБ - ст.20 розділу II), у Російській Федерації зізнаються й гарантуються права й волі людини й громадянина відповідно до загальновизнаних принципів і нормам міжнародного права й відповідно до Конституції. Основні права й волі людини невідчужувані й належать кожному від народження. Здійснення прав і воль людини й громадянина не повинне порушувати права й волі інших осіб.

Права людину й громадянина в Російській Федерації носять універсальний характер. Жоден із субєктів Федерації не може відмовитися від обовязку визнати й гарантувати права людини й громадянина на своїй території. Жодне із проголошених у Конституції прав людину й громадянина не може бути вилучено державою або обмежено в обємі без вказівки підстав обмеження. Права й волі людини можуть бути обмежені державою лише в строго встановлених випадках на основі Конституції й закону. Тимчасові обмеження ряду прав і воль можливі у випадку введення надзвичайного стану (ст. 56).

Невідчужуваний характер прав і воль складається також у тім, що громадянин не може взяти на себе зобовязання перед ким би те не було не користуватися своїм правом або сукупністю прав.

Згідно ст.18, права й волі людини й громадянина є безпосередньо діючими. Вони визначають зміст, зміст і застосування законів, діяльність законодавчої й виконавчої влади, місцевого самоврядування й забезпечуються правосуддям. Визначення в ст.18 конституційних прав і воль як безпосередньо діючих руйнує порочну традицію, що мала місце в минулому нашого суспільства, розглядати конституційні норми як декларативні, що реалізуються лише при наявності закону, розпорядження правительства, інструкції й т.д.

Одна з головних гарантій прав людину й громадянина закріплена в ст.19 Конституції РФ «Усі рівні перед законом і судом». Чоловік і жінка мають рівні права й волі й рівні можливості для їхньої реалізації. Держава гарантує рівність прав і воль людини й громадянина незалежно від підлоги, раси, національності, мови, походження, майнового й посадового положення, місця проживання, відносини до релігії, переконань, приналежності до суспільних обєднань, а також інших обставин. Забороняються будь-які форми обмеження прав громадян за ознаками соціальної, расової, національної, мовної або релігійної приналежності.

Згідно ст.30, кожний має право на обєднання, включаючи право створювати професійні союзи для захисту своїх інтересів. Право громадян на обєднання містить у собі право створювати на добровільній основі суспільне обєднання для захисту спільних нтерес і досягнення загальних цілей, право вступати в суспільні обєднання або втримуватися від вступу в них, а також право безперешкодно виходити із суспільних обєднань. Широку популярність у Росії мають такі суспільні екологічні організації, як ГРИНПИС, Всесвітній фонд дикої природи, Інститут еколого-правових проблем «Экоюрис», у нас у Башкирії - Союз екологів Республіки Башкортостан.

Стаття 32 Конституції встановлює право громадян РФ брати участь у керуванні справами держави, право обирати й бути вибраними в органи державної влади (спеціально вповноваженим органом державної влади в області охорони навколишнього середовища в РФ є Міністерство природних ресурсів РФ, у Республіці Башкортостан - Госкомэкология РБ).

Згідно ст.33, громадяни РФ мають право звертатися особисто, а також направляти індивідуальні й колективні звернення до державних органів і органи місцевого самоврядування. Зазначене право забезпечує можливість активного впливу громадянина на діяльність держави.

Стаття 36 указує, що громадяни і їхні обєднання вправі мати в приватній власності землю. Вільне господарювання на землі не можна, однак, розуміти як довільне. Частина 2 ст. 36 передбачає дві істотних умови, хоча й не ущемляють господарської волі власників землі, але в розумних рамках обмежуюча їхня діяльність: вони не повинні наносити збитку навколишньому середовищу й порушувати прав і законних інтересів інших осіб. Якщо власник землі не дотримує цих умов закону, для нього наступають юридичні наслідки, передбачені екологічним і цивільним законодавством про відповідальність за правопорушення П. Павлов, ограничение прав на природные ресурсы // «Российская юстиция», №8, 1999; .

Стаття 45 Конституції РФ (у Конституції РБ - ст.55) гарантує державний захист прав і воль людини й громадянина. Ч.1 ст.45 діє у взаємозвязку зі ст.2, при цьому передбачається, що все ланки державного механізму наділені обовязком захищати права й волі людини й громадянина.

Стаття 46 (у Конституції РБ - ст.56) говорить, що в Росії кожному гарантується судовий захист його прав і воль. Рішення й дії (або бездіяльність) органів державної влади, органів місцевого самоврядування, суспільних обєднань і посадових осіб можуть бути оскаржені в суд. Кожний вправі відповідно до міжнародних договорів РФ звертатися в міждержавні органи по захисту прав і воль людини, якщо вичерпані всі наявні внутрішньодержавні засоби правового захисту.

Згідно ст.55, перерахування в Конституції основних прав і воль не повинне тлумачитися як заперечення або применшення інших загальновизнаних прав і воль людини й громадянина. Не повинні видаватися закони, що скасовують або применшують права й волі людини й громадянина. Права й волі людини й громадянина можуть бути обмежені федеральним законом тільки в тій мері, у який це необхідно з метою захисту основ конституційного ладу, моральності, здоровя, прав і законних інтересів інших осіб, забезпечення оборони країни й безпеки держави.

Статті 71, 72 і 73 указують сфери повноважень Російської Федерації і її субєктів у тій або іншій області.

У відповідності зі ст.71, у веденні Російської Федерації серед інших перебувають:

· прийняття й зміна Конституції РФ і федеральних законів;

· регулювання й захист прав і воль людини й громадянина;

· формування федеральних органів державної влади;

· установлення основ федеральної політики й федеральні програми в області … екологічного... розвитку Російської Федерації;

· федеральні податки й збори (екологічний податок);

Звертаючись до ст. 71, варто звернути увагу, що вона встановлює предмети ведення властиво Російської Федерації.

Стаття 72 Конституції встановлює області спільного ведення Російської Федерації і її субєктів, серед яких, стосовно до розглянутого питання, слід зазначити:

· забезпечення відповідності конституцій і законів субєктів РФ Конституції Російської Федерації й федеральних законів;

· захист прав і воль людини й громадянина;

· питання володіння, користування й розпорядження землею, надрами, водними й іншими природними ресурсами;

· розмежування державної власності;

· природокористування; охорона навколишнього середовища й забезпечення екологічної безпеки; особливо охоронювані природні території;

· земельне, водне, лісове законодавство, законодавство про надра, про охорону навколишнього середовища;

У даних областях Російська Федерація і її субєкти спільно відповідальні за стан справ. У цій сфері державна діяльність повною мірою не може здійснюватися окремо ні Федерацією, ні її субєктами. В 2001 році в Республіці Башкортостан було прийнято 4 Закони, 8 постанов Кабінету міністрів РБ, 7 розпоряджень Кабінету міністрів РБ, що регулюють область охорони навколишнього середовища.

Поза межами ведення Російської Федерації й повноважень Росії по предметах спільного ведення Російської Федерації і її субєктів, субєкти Російської Федерації мають всю повноту державної влади (стаття 73 Конституції).

Важливими є положення статті 76. Згідно ч.4 зазначеної статті, поза межами ведення Російської Федерації, спільного ведення Російської Федерації і її субєктів, субєкти РФ здійснюють власне правове регулювання, включаючи прийняття законів і інших нормативних правових актів. Закони й інші нормативні правові акти субєктів Російської Федерації не можуть суперечити федеральним законам, прийнятим по предметах ведення РФ, а також спільного ведення РФ і її субєктів (ч.5). У випадку протиріччя між федеральним законом і іншим актом, виданим у Російській Федерації, діє федеральний закон.

Згідно ч.1 ст.77, система органів державної влади субєктів Росії встановлюється субєктами самостійно відповідно до основ конституційного ладу. У межах ведення Російської Федерації й повноважень РФ по предметах спільного ведення, федеральні органи виконавчої влади й органи виконавчої влади субєктів Федерації утворять єдину систему виконавчої влади в Росії.

Положення статті 78 Конституції є, на мій погляд, одними із самих прогресивних.

Так, згідно ст.78, федеральні органи виконавчої влади для здійснення своїх повноважень можуть створювати свої територіальні органи. Федеральні органи виконавчої влади за згодою з органами виконавчої влади субєктів Російської Федерації можуть передавати їм здійснення частини своїх повноважень, якщо це не суперечить Конституції Російської Федерації й федеральних законів. Органи виконавчої влади субєктів Російської Федерації за згодою з федеральними органами виконавчої влади можуть передавати їм здійснення частини своїх повноважень. Треба відзначити, що положення зазначеної статті закріплені (продублированы) у ст.ст. 8, 9 нового Федерального закону від 10 січня 2002 року «Про охорону навколишнього середовища».

4. Характеристика екологічних норм Конституції Російської

Федерації, що регулюють охорону навколишнього середовища

До так званим «екологічного» нормам Конституції Російської Федерації можна віднести положення статей 41, 42 і 58.

Стаття 41 говорить, що кожний має право на охорону здоровя й медичну допомогу. У Російській Федерації фінансуються федеральні програми охорони й зміцнення здоровя населення, приймаються заходи щодо розвитку державних, муніципальних, приватної систем охорони здоровя, заохочується діяльність, що сприяє зміцненню здоровя людини, розвитку фізичної культури й спорту, екологічному й санітарно - епідеміологічному благополуччю.

Здоровя - це стан повного фізичного, щиросердечного й соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних дефектів. Тому під охороною здоровя розуміється сукупність мір, спрямованих на збереження й зміцнення здоровя кожної людини.

Право громадян на охорону здоровя забезпечується охороною навколишнього природного середовища, захистом життя й здоровя населення від негативного впливу, обумовленого забрудненням навколишнього середовища.

Згідно ч. 3 ст. 41 Конституції приховання посадовими особами будь-якого рівня фактів і обставин, що створюють погрозу для життя й здоровя людей, спричиняє відповідальність відповідно до федерального закону. Приховання - це не тільки утаювання інформації, але й поширення свідомо недостовірної, помилкової інформації про стан навколишнього середовища, санітарно - епідеміологічному стані й інших подіях і обставинах, що загрожують здоровю людей.

Громадяни мають право на регулярне одержання достовірної й своєчасної інформації про факторів, що сприяють збереженню здоровя або роблять на нього шкідливий вплив, включаючи інформацію про санітарно - епідеміологічний стан району проживання, раціональних нормах харчування, про продукти, роботи, послуги, їхній відповідності санітарним нормам і правилам і ін. А. Михайлов, Доступ к информации государственных органов // «Законность», №2, 2001;

Стаття 42 Конституції РФ (ст.50 у Конституції РБ) говорить, що кожний має право на сприятливе навколишнє середовище, достовірну інформацію про її стан і на відшкодування збитку, заподіяного його здоровю або майну екологічним правопорушенням.

Право громадян на сприятливі умови життя припускає реальні можливості проживати в здорової, що відповідає міжнародному й державному стандартам навколишньому природному середовищу, брати участь у підготовці, обговоренні й прийнятті екологічно значимих рішень, здійснювати контроль за їхньою реалізацією, одержувати належну екологічну інформацію, а також право на відшкодування збитку О. Аваков, Правовое обеспечение экологических прав граждан // «Законность», №2, 2001; .

Право громадян на сприятливе навколишнє природне середовище забезпечується

· державним екологічним контролем за станом навколишнього середовища й дотриманням природоохранительного законодавства (у Республіці Башкортостан - Госкомэкология РБ, Башкирська природоохоронна міжрайонна прокуратура);

· плануванням і нормуванням якості навколишнього середовища;

· проведення державної екологічної експертизи;

· здійснення оцінки впливу на навколишнє середовище;

· здійснення державного моніторингу навколишнього середовища;

· проведення екологічного аудита;

· економічними методами регулювання в області охорони навколишнього середовища (установлення плати за негативний вплив на навколишнє середовище, установлення лімітів на викиди й скидання забруднюючих речовин, надання податкових пільг і т.д.) М. Гасанов, экологические аспекты налогового законодательства // «ЭкосИнформ», №5, 2000; ;

· екологічна сертифікація;

· формування екологічної культури;

· розробка й твердження обовязкових вимог в області охорони навколишнього середовища при здійсненні господарської й іншої діяльності;

· попередженню й ліквідації наслідків аварій, катастроф, стихійних лих;

· екологічне страхування;

· утворенням державних і суспільних, резервних і інших фондів допомоги;

· організацією медичного обслуговування населення.

У Російській Федерації здійснюється державний, виробничий, муніципальний і суспільний контроль в області охорони навколишнього середовища. Контроль в області охорони навколишнього середовища проводиться з метою забезпечення органами державної влади РФ, органами державної влади субєктів Федерації, органами місцевого самоврядування, юридичними й фізичними особами виконання законодавства в області охорони навколишнього середовища, дотримання вимог, у тому числі нормативів і нормативних документів, в області охорони навколишнього середовища, а також забезпечення екологічної безпеки.

Оцінка впливу на навколишнє середовище проводиться у відношенні планованої господарської й іншої діяльності, що може зробити прямий або непрямий вплив на навколишнє середовище, незалежно від організаційно - правових форм власності субєктів господарської й іншої діяльності. Оцінка впливу на навколишнє середовище проводиться при розробці всіх альтернативних варіантів предпроектной, у тому числі передінвестиційної, і проектної документації, що обґрунтовує плановану господарську й іншу діяльність, за участю суспільних обєднань.

Екологічна експертиза (державн або суспільна) проводиться з метою встановлення відповідності планованої господарської й іншої діяльності вимогам в області охорони навколишнього середовища Н. Козырин, Природоохранные вопросы в предпринимательской деятельности // «Хозяйство и право», №6, 1997; .

Державний моніторинг навколишнього середовища здійснюється відповідно до законодавства Російської Федерації й законодавством субєктів Федерації з метою спостереження за станом навколишнього середовища, у тому числі за станом навколишнього середовища в районах розташування джерел антропогенного впливу й впливом цих джерел на навколишнє середовище, а також з метою забезпечення потреб держави, юридичних і фізичних осіб у достовірній інформації, необхідної для запобігання або зменшення несприятливих наслідків зміни стану навколишнього середовища. Порядок організації й здійснення державного моніторингу навколишнього середовища встановлюється Правительством РФ. Інформація про стан навколишнього середовища, її зміні, отримана при здійсненні державного екологічного моніторингу, використовується органами державної влади Російської Федерації, органами державної влади субєктів Федерації, органами місцевого самоврядування для розробки прогнозів соціально - економічного розвитку й прийняття відповідних рішень, розробки федеральних програм в області екологічного розвитку Росії, цільових програм в області охорони навколишнього середовища субєктів Федерації й заходів щодо охорони навколишнього середовища.

Екологічний аудит - незалежна, комплексна, документована оцінка дотримання субєктом господарської й іншої діяльності вимог, у тому числі нормативів і нормативних документів, в області охорони навколишнього середовища, вимог міжнародних стандартів і підготовка рекомендацій з поліпшення такої діяльності. У цей час у Республіці Башкортостан діють 4 аудиторські фірми, що представляють послуги по екологічному аудиті.

Екологічна сертифікація проводиться з метою забезпечення екологічно безпечного здійснення господарської й іншої діяльності на території Російської Федерації, може бути обовязкової або добровільної.

Нормування в області охорони навколишнього середовища здійснюється з метою державного регулювання впливу господарської й іншої діяльності на навколишнє середовище, що гарантує збереження сприятливого навколишнього середовища й забезпечення екологічної безпеки. Нормування полягає у встановленні нормативів якості навколишнього середовища, нормативів припустимого впливу на навколишнє середовище при здійсненні господарської й іншої діяльності, інших нормативів в області охорони навколишнього середовища, а також державних стандартів в області охорони навколишнього середовища. Нормативи й нормативні документи в області охорони навколишнього середовища розробляються, затверджуються й уводяться в дію на основі сучасних досягнень науки й техніки з урахуванням міжнародних правил і стандартів в області охорони навколишнього середовища.

Екологічне страхування (ст.18 ФЗ «Про охорону навколишнього середовища») здійснюється з метою захисту майнових інтересів юридичних і фізичних осіб на випадок екологічних ризиків. У Російській Федерації може здійснюватися обовязкове державне екологічне страхування А. Бажайкин, Экологическое страхование теория и практика // «Законодательство», №8, 2000; .

З метою формування екологічної культури й професійної підготовки фахівців в області охорони навколишнього середовища встановлюється система загального й комплексного екологічного утворення, а також поширення екологічних знань, у тому числі через засоби масової інформації А. Егорова, Экологическая культура - ключ к экологической безопасности // «ЭкосИнформ», №5, 2000; .

Громадяни мають широкі повноваження для реалізації своїх екологічних прав, що припускають можливість створювати суспільні обєднання по охороні навколишнього середовища, вступати в члени таких обєднань і фондів, вносити свої заощадження; брати участь у зборах, мітингах, пікетах, ходах, референдумах по охороні навколишнього середовища, викладати свою думку, звертатися із заявами, скаргами, петиціями, вимагати їхнього розгляду; вимагати в адміністративному й судовому порядку скасування рішень про розміщення, проектування, будівництво, реконструкції, експлуатації екологічно шкідливих обєктів; вимагати обмеження, призупинення, припинення їхньої діяльності; порушувати питання про залучення до відповідальності винних юридичних осіб і громадян.

За екологічні правопорушення, посадових осіб і громадяни несуть дисциплінарну, адміністративну, гражданско - правову або кримінальну відповідальність, а підприємства, установи, організації - адміністративну й гражданско - правову відповідальність Е. Виноградова, Юридические лица должны нести ответственность за экологические преступления // «Российская юстиция», №8, 2001; .

Так, в 2001 році Госкомэкология РБ предявила в Арбітражний суд РБ 105 позовних заяв про відшкодування збитку, нанесеного державі підприємствами, організаціями й установами, що порушують природоохранительное законодавство (в 2000 р. - 99 позовів). Предявлено вимог на загальну суму 35 142 566,12 рублів. Стягнено Арбітражним судом РБ у бюджет Республіки Башкортостан і добровільно задоволений підприємствами-порушниками вимог на загальну суму 9 мільйонів 375 тисяч рублів (в 2000 р. - 4 мільйони 833 тисячі рублів).

Екологічні суспільні обєднання громадян можуть розробляти, затверджувати й пропагувати свої екологічні програми, захищати екологічні права й інтереси населення, розвивати його екологічну культуру, залучати громадян до природоохранительной діяльності; за рахунок своїх засобів і добровільної участі населення виконувати роботи з охорони й відтворення природних ресурсів; сприяти державним органам у боротьбі з порушеннями природоохранительного законодавства; створювати суспільні фонди по охороні навколишнього середовища й витрачати їх на проведення екологічних заходів; рекомендувати своїх представників для участі у державній екологічній експертизі, проводити суспільну екологічну експертизу ( щостає юридично обовязкової після твердження її результатів органами державної експертизи); вимагати призначення державної екологічної експертизи; виступати з викладом своєї платформи в засобах масової інформації.

Згідно ст.13 Федерального закону РФ «Про охорону навколишнього середовища» від 10 січня 2002 р., органи державної влади і їхніх посадових осіб зобовязані сприяти суспільним обєднанням і громадянам у реалізації їхніх прав в області охорони навколишнього середовища. Посадові особи й громадяни, що перешкоджають здійсненню екологічних прав і обовязків, залучаються до відповідальності у встановленому порядку. Зокрема, громадяни й суспільні обєднання громадян можуть жадати від гідрометеорологічних і інших відповідних органів надання своєчасної, повної й достовірної інформації про стан навколишнього середовища й міри по її охороні.

У повному обємі підлягає відшкодуванню шкода, заподіяна здоровю або майну громадян у результаті несприятливого впливу навколишнього середовища, викликаного діяльністю підприємств, установ, організацій або окремих громадян. При визначенні збитку майна враховується прямий збиток, повязаний з руйнуванням і зниженням вартості будов, житлових і виробничих приміщень, устаткування, упущена вигода від втрати врожаю, зниження родючості ґрунтів С. Анисимова, Вопросы возмещения «прошлого» экологического вреда в арбитражно-судебной практике // Вестник ВАС РФ, №6, 2000; .

Підприємства, діяльність яких повязана з підвищеною небезпекою для навколишнього середовища, відшкодовують заподіяна шкода згідно ст. 1079 ГК РФ.

Юридичні й фізичні особи вправі висувати позовні вимоги в суд або арбітражний суд про припинення екологічно шкідливої діяльності, що заподіює шкода здоровю й майну громадян і навколишньому середовищу. Рішення суду в цьому випадку є підставою для припинення фінансування такої діяльності відповідними банківськими установами.

Території зі стійкими негативними змінами в навколишнім середовищі, що загрожують здоровю населення, стану природних екологічних систем, генетичних фондів рослин і тварин, оголошуються зонами екологічного нещастя, що тягне припинення діяльності, що негативно впливає на навколишнє середовище; припинення роботи цехів, агрегатів, устаткування й т.д., обмеження окремих видів природокористування. Фінансову відповідальність несуть винуватці деградації середовища.

Таким чином, передбачається велика система мер, що забезпечує екологічні конституційні права громадян.

У здійсненні передбачених Конституцією екологічних прав громадян вирішального значення набуває їхнє інформаційне забезпечення. Важливо тут підкреслити неможливість утаювання, приховання екологічних відомостей. У відповідності зі ст.7 Закону РФ від 21 липня 1993 р. «Про державну таємницю» не підлягають засекречуванню відомості про надзвичайні події й катастрофи, що загрожують безпеці й здоровю громадян, про стан екології, охорони здоровя, санітарії, про факти порушення прав і воль громадянина. У такий спосіб реалізуються в області екології положення ст.29 Конституції про волю інформації В. Казанцев, Право граждан на информацию об окружающей среде // «Законность», №1, 2000; .

Стаття 58 Конституції РФ (ст.65 Конституції РБ) закріплює обовязок кожного зберігати природу й навколишнє середовище, дбайливо ставитися до природних багатств.

З розвитком науково - технічного прогресу збільшився негативний вплив людської діяльності на навколишнє природне середовище, внаслідок чого забруднюються атмосферне повітря, вода, земля. У результаті катастроф і стихійних лих деградують землі. Від пожеж, забруднення повітря й підземних вод гинуть лісу. Все це негативно позначається на здоровя людей. Учені затверджують, що в цей час перед Росією коштує завдання екологічного виживання. Необхідно припинити подальше руйнування природи.

Конституційний обовязок громадян зберігати природу й навколишнє середовище, дбайливо ставитися до природних багатств конкретизується в декількох законах. Насамперед це передбачено в новому Федеральному законі Російської Федерації «Про охорону навколишнього середовища» від 10 січня 2002 р. № 7-ФЗ.

Згідно ст.11 цього Федерального закону кожний громадянин має право на сприятливе навколишнє середовище, на її захист від негативного впливу, викликаного господарською й іншою діяльністю, надзвичайними ситуаціями природного й техногенного характеру, на достовірну інформацію про стан навколишнього середовища й на відшкодування шкоди навколишньому середовищу.

Громадяни мають право:

· створювати суспільні обєднання, фонди й інші некомерційні організації, що здійснюють діяльність в області охорони навколишнього середовища;

· направляти звернення до органів державної влади РФ, органи державної влади субєктів Федерації, органи місцевого самоврядування, інші організації й посадові особи про одержання своєчасної, повної й достовірної інформації про стан навколишнього середовища в місцях свого проживання, заходах для її охорони;

· брати участь у зборах, мітингах, демонстраціях, ходах і пікетуванні, зборі підписів під петиціями, референдумах з питань охорони навколишнього середовища й в інших не суперечному законодавству Російської Федерації акціях;

· висувати пропозиції про проведення суспільної екологічної експертизи й брати участь у її проведенні у встановленому порядку;

· сприяти органам державної влади Російської Федерації, органам державної влади субєктів Федерації, органам місцевого самоврядування в рішенні питань охорони навколишнього середовища;

· звертатися в органи державної влади РФ, органи державної влади субєктів Федерації, органи місцевого самоврядування й інші організації зі скаргами, заявами й пропозиціями з питань, що стосується охорони навколишнього середовища, негативного впливу на навколишнє середовище, і одержувати своєчасні й обґрунтовані відповіді;

· предявляти в суд позови про відшкодування шкоди навколишньому середовищу;

· здійснювати інші передбачені законодавством права.

Громадяни зобовязані:

· зберігати природу й навколишнє середовище;

· дбайливо ставитися до природи й природних багатств;

· дотримувати інших вимог законодавства.

Значна частина обовязків громадян по охороні природи й раціональному використанню її ресурсів установлена в законодавстві про землю, її надрах, у водному, лісовому законодавстві. Так, у ст.13 Земельного кодексу Російської Федерації від 25 жовтня 2001 р. № 136-ФЗ передбачено, що з метою охорони земель власники земельних ділянок, землекористувачі, землевласники й орендарі земельних ділянок зобовязані проводити заходу щодо:

1) збереженню ґрунтів і їхньої родючості;

2) захисту земель від водної й вітрової ерозії, селів, підтоплення, заболочування, вторинного засолення, иссушения, ущільнення, забруднення радіоактивними й хімічними речовинами, захламления відходами виробництва й споживання, забруднення, у тому числі біогенного забруднення, і інших негативних (шкідливих) впливів;

3) захисту сільськогосподарських угідь і інших земель від зараження бактериально - паразитичними й карантинними шкідниками й хворобами рослин, заростання бурянистими рослинами, чагарниками й дрібноліссям, інших видів погіршення стану земель;

4) ліквідації наслідків забруднення, у тому числі біогенного забруднення, і захламления земель;

5) збереженню досягнутого рівня меліорації;

6) рекультивації порушених земель, відновленню родючості ґрунтів, своєчасному залученню земель в оборот;

7) збереженню родючості ґрунтів і їхньому використанню при проведенні робіт, повязаних з порушенням земель.

З метою охорони земель розробляються федеральні, регіональні й місцеві програми охорони земель, що включають у себе перелік обовязкових заходів щодо охорони земель із урахуванням особливостей господарської діяльності, природних і інших умов.

Оцінка стану земель і ефективності передбачених заходів щодо охорони земель проводиться з урахуванням екологічної експертизи, установлених законодавством санітарно - гігієнічних і інших норм і вимог. При проведенні повязаних з порушенням ґрунтового шару будівельних робіт і робіт з видобутку корисних копалин родючий шар ґрунту знімається й використовується для поліпшення малопродуктивних земель.

Для оцінки стану ґрунту з метою охорони здоровя людини й навколишнього середовища Правительством Російської Федерації встановлюються нормативи гранично припустимих концентрацій шкідливих речовин, шкідливих мікроорганізмів і інших забруднюючий ґрунт біологічних речовин.

Особи, винні в здійсненні земельних правопорушень, несуть адміністративну або кримінальну відповідальність у порядку, установленому законодавством. Залучення особи, винного в здійсненні земельних правопорушень, до карної або адміністративної відповідальності не звільняє його від обовязку усунути допущені земельні правопорушення й відшкодувати заподіяний ними шкода А. Меркушов, О практике применения судами законодательства, предусматривающего ответственность за нарушение норм экологического законодательства // «Бюллетень Верховного суда РФ», №5, 1997; .

Ряд обовязків по охороні вод покладає на громадян Водний кодекс Російської Федерації, прийнятий Державною Думою 16 листопада 1995 р. № 167-ФЗ. Забороняються скидання у водні обєкти й поховання в них виробничих, побутових і інших відходів. При використанні водних обєктів громадяни зобовязані здійснювати производственно - технологічні, агротехнічні, гідротехнічні, санітарні й інші заходи, що забезпечують охорону водних обєктів. Використання водних обєктів повинне здійснюватися з мінімально можливими негативними наслідками для них.

5. Розвиток взаємин між

Російською Федерацією й Республікою Башкортостан

в області охорони навколишнього середовища

Взаємини між Російською Федерацією й Республікою Башкортостан в області охорони навколишнього природного середовища в цей час будуються на основі наступних нормативних актів:

· Конституція Російської Федерації (частина 3 статті 11);

· Договір від 31 березня 1992 року про розмежування предметів ведення й повноважень між федеральними органами державної влади Російської Федерації й органами державної влади суверенних республік у складі Російської Федерації (пункт «г» статті II);

· Додаток до Федеративного договору від Республіки Башкортостан від 31 березня 1992 року (абзац 3 пункти 1).

· Договір між Російською Федерацією й Республікою Башкортостан від 3 серпня 1994 року «Про розмежування предметів ведення й повноважень між органами державної влади Російської Федерації й органами державної влади Республікою Башкортостан» (пункт 5 статті 3 і пункт 10 статті 4);

· Угода від 25 травня 1994 року між Правительством Російської Федерації й Правительством Республіки Башкортостан про розмежування предметів ведення й взаємному делегуванні повноважень в області охорони навколишнього середовища й використанні природних ресурсів;

· Угода від 6 листопада 1995 року про розмежування повноважень між Міністерством охорони навколишнього середовища й природних ресурсів Російської федерації й Правительством Республіки Башкортостан з питань охорони навколишнього середовища й використання природних ресурсів;

· Лист від 05.05.1999 р. № 01-12/22-138 голови Госкомэкологии РФ В.И. Данилова-Данильяна про пролонгацію Угоди між Правительствами РФ і РБ від 25.05.1994 р.;

· Лист від 01.03.2000 р. № 01-14/11-140 голови Госкомэкологии РФ В.И. Данилова-Данильяна про пролонгацію Угоди між Правительствами РФ і РБ від 25.05.1994 р.

Згідно ч.3 ст.11 Конституції РФ, розмежування предметів ведення й повноважень між органами державної влади Російської Федерації й органами державної влади субєктів Федерації здійснюється на основі Конституції, Федеративного й іншого договору про розмежування предметів ведення й повноважень.

Відповідно до п. «г» ст.II Договору від 31 березня 1992 р. про розмежування предметів ведення й повноважень між федеральними органами державної влади Російської Федерації й органами державної влади суверенних республік у складі Російської Федерації, до спільного ведення федеральних органів державної влади Російської Федерації й органів державної влади республік у складі Російської Федерації ставляться природокористування, охорона навколишнього середовища й забезпечення екологічної безпеки; особливо охоронювані природні території.

Згідно пункту 5 статті 3 Договору між Російською Федерацією й Республікою Башкортостан від 3 серпня 1994 року «Про розмежування предметів ведення й повноважень між органами державної влади Російської Федерації й органами державної влади Республікою Башкортостан» (у цей час даний Договір є I частиною Конституції Республіки Башкортостан) у веденні Республіки Башкортостан перебувають:

· рішення питань володіння, користування й розпорядження землею, надрами, водними, лісовими й іншими природними ресурсами Республіки, що є надбанням (власністю) її багатонаціонального народу, відповідно до законодавства Республіки Башкортостан і угодами з федеральними органами влади Російської Федерації.

Відповідно до п.10 ст.4 зазначеного Договору в спільному веденні Російської Федерації й Республіки Башкортостан перебувають:

· оцінка відповідно до державних і міжнародних стандартів стану якості природного середовища;

· охорона навколишнього середовища, здійснення мер по її відновленню;

· забезпечення екологічної безпеки.

25 травня 1994 року між Правительством Російської Федерації й Правительством Республіки Башкортостан було укладене Угода про розмежування предметів ведення й взаємному делегуванні повноважень в області охорони навколишнього середовища й використанні природних ресурсів. Дана угода складається з 7 статей, його положення не містять ніяких нововведень, у порівнянні з раніше законодавчо закріпленими нормами в розглянутій області.

У цей час ряд субєктів Російської Федерації підписали (і продовжують підписувати) з федеральним центром Угоди про припинення дії угод між Правительством Росії й Правительством (Адміністрацією) субєкта Федерації про розмежування предметів ведення й розмежуванні повноважень у певній області. Дана робота ведеться в рамках приведення до єдиного правового поля С. Cомов, Единство правового пространства // «Законность», №2, 2001; .

Уважаю недоцільним підписання в даний момент Угоди про припинення дії «Угоди між Правительством Російської Федерації й Правительством Республіки Башкортостан про розмежування предметів ведення й розмежуванні повноважень в області охорони навколишнього середовища й використання природних ресурсів від 25 травня 1994 року», що було пролонговано в 1999 році й діє по теперішній час.

У цей час у звязку з обстановкою, що змінилася, у політичних, економічної сферах життя суспільства й держави, значним розвитком законодавства (і екологічного зокрема) між органами державної влади Російської Федерації й Республіки Башкортостан ведеться робота з розвитку договірних відносин, у тому числі й в області охорони навколишнього природного середовища.

12 січня цього року набув чинності Федеральний закон Російської Федерації від 10.01.2002 р. № 7-ФЗ «Про охорону навколишнього середовища». Даний Федеральний закон, що визначає правові основи державної політики в області охорони навколишнього середовища й забезпечення екологічної безпеки, став новим кроком у розвитку екологічного права Росії.

Статті 5-10 глави II закону («Основи керування в області охорони навколишнього середовища») регламентують питання державного керування, повноваження Російської Федерації і її субєктів в області охорони навколишнього середовища.

Відповідно до положень ст.6, п.2 ст.8 і ст.9 зазначеного закону, істотно розширилися повноваження органів державної влади субєктів Російської Федерації в сфері відносин, повязаних з охороною навколишнього середовища й спеціально уповноважених органів субєктів РФ в області охорони навколишнього середовища Н. Кольчевская, А. Попков, «Мы будем жить теперь по-новому..» // «Табигат», 31 января 2002 года, №2 (49); .

Зокрема, відповідно до п.2 ст.8 закону, субєктам Російської Федерації надане право самостійне визначати органи державної влади, що здійснюють державне керування в області охорони навколишнього середовища на території субєкта, що не було передбачено раніше, що діяв Законом, РСФСР «Про охорону навколишнього природного середовища».

Розмежування повноважень у сфері відносин, повязаних з охороною навколишнього середовища, між органами державної влади РФ і субєктів здійснюється, крім Конституції РФ і федеральних законів, також і договорами про розмежування предметів ведення й повноважень між органами державної влади РФ і субєктів (п.1 ст.9 ФЗ).

Також, істотним нововведенням є закріплення в п.2 ст.9 закону права передавати здійснення частини повноважень у сфері відносин, повязаних з охороною навколишнього середовища, на основі Угод між федеральними органами виконавчої влади й органами виконавчої влади субєктів Федерації, у тому числі в області державної екологічної експертизи обєктів, що підлягають державній екологічній експертизі, проведеної на рівні субєктів Російської Федерації.

Зазначені норми Федерального закону «Про охорону навколишнього середовища» дозволять більш детально розмежувати повноваження в області охорони навколишнього середовища між органами державної влади Російської Федерації й Республіки Башкортостан і ефективніше здійснювати державне керування й контроль в області охорони навколишнього середовища й забезпечення екологічної безпеки в Республіці Башкортостан.

Прийнятий Федеральний закон «Про охорону навколишнього середовища» став новим кроком у розвитку природоохоронної діяльності, що наближає нас до сучасного, тобто відповідному законодавству передових держав, механізму правової охорони навколишнього середовища. Хоча, звичайно, для реалізації на практиці закладених у даному Федеральному законі норм буде потрібно прийняття як на федеральному рівні, так і на рівні Республіки Башкортостан, ряду підзаконних актів, що встановлюють механізми реалізації норм закону й приведення у відповідність із вимогами даного закону як федерального природоохранительного законодавства, так і законодавства Республіки Башкортостан в області охорони навколишнього середовища й природокористування Н. Кольчевская, А. Попков, Окр

ужающей среде тоже нужна охрана // «Республика Башкортостан», 6 февраля 2002 года, №25 (25005). .

7. Використана література

1) Бринчук М.М. Екологічне право (право навколишнього середовища): Підручник для Вузов. - М.: Юристъ, 2000.

2) Коментар до Конституції Російської Федерації / под. ред. Л.А. Окунькова, - М.( БЕК, 1998.

3) Коментар до Закону РСФСР «Про охорону навколишнього природного середовища» // рук. авторського колективу - буд.ю.н., професор С.А. Боголюбов.- М.( НОРМА, 2000.