Рейтинг

Зона діяльності

Значення І

Фінансовий стан

А ++

А +

А

Зона інвестицій

Більше 100

від 91 до 100 від 81 до 90

Дуже добрий стан

Стабільний стан

Безпечний стан

Б +

Б

Зона спекуляцій

від 71 до 80

від 61 до 70

Невпевнений стан

Нестабільний стан

В +

В

Зона благодійності

від 51 до 60 нижче 50

Потенційне банкрутство

Банкрутство

Показник

Wi

Ai

Показники ефективності використання капіталу

Рентабельність вкл адень

Вирішення першої проблеми передбачає державне втручання для законодавчого вдосконалення національних стандартів бухгалтерського обліку.

Для надання інтегральній оцінці більш динамічного характеру необхідна побудова моделі, яка дозволить визначити інтегральну оцінку фінансового стану підприємства в майбутньому.

Уникнути субєктивізму можливо за рахунок формалізації думок експертів. В даному дослідженні більш детально зупинимося на формалізації думок експертів.

В якості вхідних даних пропонується розглядати показники (фактори), що характеризують фінансовий стан промислового підприємства (для зручності при переліку одночасно введемо ряд умовних позначень): Z1 - рентабельність вкладень по чистому прибутку; Z2 - прибутковість поточних активів; Z3 - рентабельність перманентного капіталу; Z4 - рентабельність вкладень; Z5 - рентабельність власного капіталу; Z6 - рентабельність продукції; Z7 - рентабельність реалізації; Z8 - рентабельність продажу за чистим прибутком; Z9 - оборотність оборотних коштів; Z10 - оборотність матеріальних коштів; Z11 - оборотність власного капіталу; Z12 - оборотність кредиторської заборгованості; Z13 - оборотність дебіторської заборгованості; Y14 - абсолютна ліквідність; Y15 - загальна ліквідність; Y16 - покриття зобовязань дебіторською заборгованістю; Y17 - поточна ліквідність; Х18 - забезпеченість власними оборотними коштами; Х19 - співвідношення власних і залучених коштів; Х20 - фінансова незалежність; Х21 - довгострокове залучення позикових коштів; Х22 - маневреність власних коштів; Х23 - концентрацію залученого капіталу.

За допомогою кореляційного аналізу були визначені показники, які створюють мультиколінеарність та несуттєво впливають на інтегральний показник. Після елімінування вищезазначених показників, система факторів, які впливають на інтегральну оцінку фінансового стану промислового підприємства набула вигляду: Z2 - прибутковість поточних активів; Z5 - рентабельність власного капіталу; Z6 - рентабельність продукції; Z8 - рентабельність продажу по чистому прибутку; Z9 - оборотність оборотних коштів; Z12 - оборотність кредиторської заборгованості; Y14 - абсолютна ліквідність; Y16 - покриття зобовязань дебіторською заборгованістю, коефіцієнт покриття; Х18 - забезпеченість власними оборотними коштами; Х20- фінансова незалежність.

Наступним кроком формалізації інтегральної оцінки фінансового стану підприємства є визначення стандартних значень фінансових показників.

За стандартні значення були прийняти нормативні значення фінансових показників або розрахункові, які визначалися на основі статистичних даних промислових підприємств України.

Визначати вагу кожного показника пропонується на основі інтервальної оцінки, виходячи з фактичного рівня вибіркового коефіцієнту кореляції. Оскільки загальна сума значимості всіх показників не може бути більшою за 100, то і вага кожного показника буде змінюватися в інтервалі від 0 до 10 [38, с.551].

Результати визначення ваги кожного із показників наведено в таблиці 3.

Таблиця 3 - Визначення ваги фінансових показників на основі інтервальної оцінки

Таким чином, після формалізації, практично всіх етапів побудови інтегральної оцінки, система показників, що покладені в її основу та їх вага буде мати наступний вигляд (табл. 4).

Таким чином, із раніше розглянутої методики рейтингової оцінки, залишився тільки спосіб стандартизації показників.

В цілому отримана модель має більшу достовірність оскільки всі етапи, які носили субєктивний характер, пройшли процес математичної обробки, а математичні моделі носять більш точний і достовірний характер.

Таблиця 4 - Стандартні значення фінансових показників та їх вагові коефіцієнти після формалізації процесу формування інтегральної оцінки

Взагалі, тепер перед нами постає проблема доцільності побудови самих рейтингів, тобто присвоювання кількості балів інтегральної оцінки певного буквеного значення (А, Б, В). На нашу думку, більш доцільним є розширення типів фінансового стану підприємства на основі аналізу основних складових інтегральної оцінки, а саме: ефективності використання капіталу (Z), фінансової стійкості (X), ліквідності та платоспроможності (Y).

В результаті аналізу даних промислових підприємств Запорізької області було виділено 12 типів фінансового стану промислового підприємства, параметри визначення та коротка характеристика яких наведена в табл. 5.

Для укрупненого визначення типу фінансового стану підприємств пропонується застосовувати значення інтегрального показника фінансового стану. Градація вказаних типів фінансового стану промислових підприємств в залежності від значення інтегрального показника наведена в табл. 6.

Таблиця 5 - Класифікація типів фінансового стану промислового підприємства

Таблиця 6 - Класифікація видів фінансового стану підприємства в залежності від значення інтегрального показника фінансового стану

Слід зазначити, що вибір деталізації лінгвістичного визначення типу фінансового стану залежить від цілей аналізу та прогнозування. На думку автора, доцільно давати оцінку як на основі складових інтегральної оцінки, так і на основі інтегрального показника, оскільки ці лінгвістичні характеристики доповнюють одна одну.

Таким чином, можна стверджувати, що універсальність та адекватність запропонованої моделі дозволяє покласти її в основу прогнозування фінансового стану підприємства, тому подальшої розробки потребує модель прогнозування фінансового стану промислового підприємства.

1.4 Фінансові ризики в діяльності промислових підприємств

У будь-якій господарській діяльності завжди існує небезпека грошових втрат, що випливає зі специфіки тих або інших господарських операцій. Небезпека таких втрат являють собою фінансові ризики.

Фінансові ризики - це комерційні ризики. Ризики бувають чисті й спекулятивні. Чисті ризики означають можливість одержання збитку або нульового результату. Спекулятивні ризики виражаються в можливості одержання як позитивного, так і негативного результату. Фінансові ризики - це спекулятивні ризики. Інвестор, здійснюючи венчурне вкладення капіталу, заздалегідь знає, що для нього можливі тільки два види результатів - доход або збиток. Особливістю фінансового ризику є ймовірність настання збитку в результаті проведення яких-небудь операцій у фінансово-кредитній і біржовій сферах, здійснення операцій з фондовими цінними паперами, тобто ризику, що випливає із природи цих операцій. До фінансових ризиків ставляться кредитний ризик, процентний ризик - валютний ризик: ризик упущеної фінансової вигоди [19, с.47].

Кредитні ризики - небезпека несплати позичальником основного боргу й відсотків, що належать кредиторові. Процентний ризик - небезпека втрат комерційними банками, кредитними установами, інвестиційними фондами селенговими компаніями в результаті перевищення процентних ставок, виплачуваних ними по притягнутих засобах, над ставками по наданих кредитах.

Валютні ризики являють собою небезпеку валютних втрат, повязаних зі зміною курсу однієї іноземної валюти стосовно іншої, у тому числі національній валюті при проведенні зовнішньоекономічних, кредитних й інших валютних операцій.

Ризик упущеної фінансової вигоди - це ризик настання непрямого (побічного) фінансового збитку (неодержаний прибуток) у результаті нездійснення якого-небудь заходу (наприклад, страхування) або зупинки господарської діяльності [19, с.48].

Підприємництва без ризику не буває. Найбільший прибуток, як правило, приносять ринкові операції з підвищеним ризиком. Однак у всьому потрібна міра. Ризик обовязково повинен бути розрахований до максимально припустимої межі. Як відомо, всі ринкові оцінки носять різноманітний характер. Важливо не боятися помилок у своїй ринковій діяльності, оскільки від них ніхто не застрахований, а головне - помилок не повторювати, постійно коректувати систему дій з позицій максимуму прибутку. Менеджер покликаний передбачати додаткові можливості для змякшення крутих поворотів на ринку. Особлива увага приділяється постійному вдосконалюванню керування ризиком - ризику-менеджменту.

Підприємець у процесі своїх дій на ринку зобовязаний вибрати стратегію, яка б дозволила йому зменшити ступінь ризику. Математичний апарат для вибору стратегії в конфліктних ситуаціях дає теорія ігор, що дозволяє підприємцеві або менеджерові краще розуміти конкурентну обстановку й звести до мінімуму ступінь ризику. Аналіз за допомогою прийомів теорії ігор спонукує підприємця розглядати всі можливі альтернативи як своїх дій, так і стратегії партнерів, конкурентів. Теорія ігор допомагає вирішувати багато економічних проблем, повязані з вибором, визначенням найкращого положення, підлеглого тільки деяким обмеженням, що випливають із умов самої проблеми. Отже, ризик має математично виражену ймовірність настання втрати, що опирається на статистичні дані й може бути розрахована з досить високим ступенем точності.

Центральне місце в оцінці підприємницького ризику з аналіз і прогнозування можливих втрат ресурсів при здійсненні підприємницької діяльності. Мається на увазі не витрата ресурсів, обєктивно обумовлений характером і масштабом підприємницьких дій, а випадкові, непередбачені, але потенційно можливі втрати, що виникають внаслідок відхилення реального ходу підприємництва від задуманого сценарію.

Щоб оцінити ймовірність тих або інших втрат, обумовлених розвитком подій по непередбаченому варіанті, треба насамперед знати всі види втрат, повязаних з підприємництвом, і вміти заздалегідь обчислити їх або виміряти як імовірні прогнозні величини. При цьому природно бажання оцінити кожний з видів втрат у кількісному вимірі й уміти звести їх воєдино, що, на жаль, далеко не завжди вдається з. Тут треба мати на увазі одну важливу обставину. Випадковий розвиток подій, що робить вплив на хід і результати підприємництва, здатен не тільки до втрат у вигляді підвищених витрат ресурсів і зниження кінцевого результату. Воно може викликати збільшення витрат одного виду ресурсів і зниження витрат іншого виду, тобто поряд з підвищеними витратами одних ресурсів може спостерігатися економія інших.

Якщо випадкова подія впливає на кінцеві результати підприємництва, має несприятливі й сприятливі наслідки, то при оцінці ризику треба рівною мірою враховувати й ті, і інших. Інакше кажучи, при визначенні сумарних можливих втрат варто віднімати з розрахункових утрат супровідний їхній виграш.

Втрати, які можуть бути в підприємницькій діяльності, доцільно розділяти на матеріальної, трудової, фінансові, втрати часу, спеціальні види втрат. Матеріальні види втрат проявляються в непередбачуваних підприємницьким проектом додаткових витратах або прямих утратах устаткування, майна, продукції, сировини, енергії й т.д. Стосовно кожному окремого з перерахованих видів втрат використаються свої одиниці виміру. Найбільше природно вимірювати матеріальні втрати в тих же одиницях, у яких виміряється кількість даного виду матеріальних ресурсів, тобто у фізичних одиницях ваги, обсягу, площі й ін. [19, с.49]

Трудові втрати представляють втрати робочого часу, викликані випадковими, непередбаченими обставинами. У безпосередньому вимірі трудові втрати виражаються в людино-годинах, людино-днях або просто годинниках робочого часу. Переклад трудових втрат у вартісне, грошове вираження здійснюється шляхом множення трудочасов на вартість (ціну) однієї години.

Фінансові втрати - це прямий грошовий збиток, повязаний з непередбачуваними платежами, виплатою штрафів, сплатою додаткових податків, втратою коштів і цінних паперів. Крім того, фінансові втрати можуть бути при недоодержанні або неотриманні грошей з передбачених джерел, при неповерненні боргів, несплаті покупцем поставленої йому продукції, зменшенні виторгу внаслідок зниження цін на реалізовані продукцію й послуги. Особливі види грошового збитку повязані з інфляцією, зміною валютного курсу рубля, додатковим до узаконеного вилученням засобів підприємств у державний (республіканський, місцевий) бюджет. Поряд з безповоротними можуть бути й тимчасові фінансові втрати, обумовлені заморожуванням рахунків, несвоєчасною видачею засобів, відстрочкою виплати боргів [19, с.54].

Втрати часу існують тоді, коли процес підприємницької діяльності йде повільніше, ніж було намічено. Пряма оцінка таких втрат здійснюється в годинниках, днях, тижнях, місяцях запізнювання в одержанні наміченого результату. Щоб перевести оцінку втрат часу у вартісний вимір, необхідно встановити, до яких втрат доходу, прибутку від підприємництва здатні приводити випадкові втрати часу.

Спеціальні види втрат мають місце у вигляді завдання збитків здоровю й життю людей, навколишньому середовищу, престижу підприємця, а також внаслідок інших несприятливих соціальних і морально-психологічних наслідків. Найчастіше спеціальні види втрат украй важко визначити в кількісному, тим більше у вартісному вираженні. Для кожного з видів втрат вихідну оцінку можливості їхнього виникнення й величини роблять за певний час, що охоплює місяць, рік, строк функціонування бізнесу. При проведенні комплексного аналізу ймовірних втрат для оцінки ризику важливо не тільки встановити всі джерела ризику, але й виявити, які джерела переважають.

Необхідно далі розділити ймовірні втрати на визначальні й побічні. При оцінці підприємницького ризику побічні втрати можуть бути виключені в кількісній оцінці з ризику. Якщо в числі розглянутих втрат виділяється один вид, що або по величині, або по ймовірності виникнення свідомо більше інших, то при кількісній оцінці рівня ризику в розрахунок можна приймати тільки його.

У принципі треба враховувати тільки випадкові втрати, що не піддаються прямому розрахунку, безпосередньому прогнозуванню й тому не враховані в підприємницькому проекті. Якщо втрати можна заздалегідь передбачати, то вони повинні розглядатися не як втрати, а як неминучі витрати й входити в розрахункову калькуляцію. Так, що передбачає рух цін, податків, їхня зміна в ході здійснення господарської діяльності підприємець зобовязаний урахувати в бізнес-плані.

Тільки в силу недосконалості використовуваних методів розрахунку підприємницької діяльності або недостатньо глибокого пророблення бізнес-плану систематичні помилки можуть розглядатися як втрати в тому розумінні, що вони здатні змінити очікуваний результат у гіршу сторону. Отже, перш ніж оцінювати ризик, обумовлений дією сугубо випадкових факторів, украй бажано відокремити систематичну складову втрати від випадкових.

Повністю уникнути ризику практично неможливо, але, знаючи джерело втрат, бізнесмен здатний знизити їхню погрозу, з дію несприятливих факторів.

З погляду фінансиста ризик означає ймовірність того, що прибуток на зроблену інвестицію буде відрізнятися від очікуваного. Таким чином, ризик містить у собі не тільки несприятливі (прибутки нижче очікуваних), але й сприятливі (прибутки вище очікуваних) результати. На практиці, перший вид ризику можна назвати "ризик зниження", а другий вид - "ризик підвищення", і при вимірі ризику ми будемо враховувати обоє цих виду [15, с.408].

Під фінансовим ризиком підприємства розуміється ймовірність виникнення несприятливих фінансових наслідків у формі втрати доходу й капіталу в ситуації невизначеності умов здійснення його фінансової діяльності.

Вимір ризику й очікуваного доходу виявляється складним завданням тому, що його зміст міняється залежно від обраної точки зору. Наприклад, при аналізі ризику фірми ми можемо вимірювати його з позицій менеджерів цієї фірми. З іншого боку, можна заявити, що власний капітал фірми належить акціонерам, і їхню точку зору на ризик також варто брати до уваги. Акціонери фірми, багато хто з яких тримають її акції у своїх портфелях серед цінних паперів інших компаній, імовірно, сприймали б ризик фірми зовсім по-іншому, чим менеджери фірми, які вклали в неї значні капітальні, фінансові й людські ресурси.

Інвестори, що купують активи, за час свого володіння ними очікують одержати певну віддачу. Фактичні доходи, отримані протягом даного проміжку часу, можуть сильно відрізнятися від очікуваних, і саме це розходження між очікуваними й фактичними доходами є джерелом ризику. Розкид фактичних доходів щодо очікуваних виміряється за допомогою дисперсії (або стандартного відхилення) розподілу. Чим вище відхилення фактичних доходів від очікуваних, тим вище дисперсія.

Очікувані доходи й дисперсія, використовувані на практиці, майже завжди оцінюються на основі минулих, а не майбутніх доходів. Припущення, що лежить в основі використання дисперсії минулих періодів, полягає в тім, що розподіл доходів, отриманих у минулому, є гарним показником майбутнього розподілу доходів. При порушенні даного припущення, наприклад у тому випадку, коли характеристики активів значно змінилися згодом, історичні оцінки не можуть служити гарною мірою ризику.

Компоненти ризику.

Коли інвестор купує акцію або частку у власному капіталі фірми, він піддає себе безлічі ризиків. Деякі види ризику можуть стосуватися тільки однієї або декількох фірм, і цей вид ризику класифікується як "ризик на рівні фірми", тобто так званий специфічний ризик фірм, що є ризиком інвестування в певну компанію. У межах цієї категорії можна побачити широкий спектр ризиків, починаючи з ризику того, що фірма неправильно оцінить попит на свою продукцію з боку споживачів. Ми називаємо цей вид ризику "проектним ризиком" [16, с.188].

Існує й інший вид ризику, з куди більше великим охопленням, що впливає на багато хто, якщо не на всі інвестиції. Наприклад, підвищення процентних ставок негативним образом позначиться на всіх інвестиціях, хоча й у різному ступені. Аналогічно, при ослабленні економіки всі фірми відчують вплив спаду, хоча циклічні фірми (такі, як автомобільні, сталеливарні й будівельні), можливо, будуть порушені більшою мірою. Ми називаємо даний вид ризику ринковим ризиком.

Нарешті, існують ризики, що займають проміжне положення, залежно від того, на яку кількість активів вони впливають. Наприклад, коли долар підсилюється щодо інших валют, це вплине на прибуток і цінність фірм, що працюють на міжнародному рівні. Якщо більшість фірм на ринку має значний обсяг міжнародних операцій, то ризик посилення долара можна віднести до ринкового ризику. Якщо ж міжнародними операціями зайняті лише деякі фірми, то цей ризик скоріше ближче до ризику на рівні фірми.

Метод запобігання фінансового ризику полягає в розробці таких заходів внутрішнього характеру, які повністю виключають конкретний вид фінансового ризику.

До числа основних заходів щодо запобігання фінансових ризиків відносяться:

ѕ відмова від здійснення фінансових операцій, рівень ризику по яких надмірно високий. Незважаючи на високу ефективність цього заходу, його використання носить обмежений характер, тому що більшість фінансових операцій повязана зі здійсненням основної виробничо-комерційної діяльності підприємства, що забезпечує регулярне надходження доходів і формування його прибутку;

ѕ відмова від використання у високих обсягах позикового капіталу. Зниження частки позикових фінансових засобів у господарському обороті дозволяє уникнути одного з найбільш істотних фінансових ризиків - втрати фінансової стійкості підприємства. Разом з тим, таке запобігання ризику спричиняє зниження ефекту фінансового левериджу, тобто можливості одержання додаткової суми прибутку на вкладений капітал;

ѕ відмова від надмірного використання оборотних активів у низьколіквідних формах. Підвищення рівня ліквідності активів дозволяє уникнути ризику неплатоспроможності підприємства в майбутньому періоді. Однак таке запобігання ризику позбавляє підприємство додаткових доходів від розширення обсягів продажу продукції в кредит і частково породжує нові ризики, повязані з порушенням ритмічності операційного процесу через зниження розміру страхових запасів сировини, матеріалів, готової продукції;

ѕ відмова від використання тимчасово вільних грошових активів у короткострокових фінансових вкладеннях. Ця міра дозволяє уникнути депозитного й процентного ризику, однак породжує інфляційний ризик, а також ризик упущеної вигоди [25, с.226].

Перерахованої й іншої міри запобігання фінансового ризику незважаючи на свій радикалізм у відкиданні окремих їхніх видів позбавляє підприємство додаткових джерел формування прибутку, а відповідно негативно впливає на темпи його економічного розвитку й ефективність використання власного капіталу.

Метод розподілу фінансового ризику заснований на частковій його передачі партнерам за окремими фінансовими операціями. При цьому господарським партнерам передається та частина фінансових ризиків підприємства, за якими вони мають більше можливостей нейтралізації їхніх негативних наслідків і мають у своєму розпорядженні більш ефективні способи внутрішнього страхового захисту.

У сучасній практиці ризик менеджменту одержали широке поширення наступні основні напрямки розподілу фінансових ризиків:

ѕ розподіл ризику між учасниками інвестиційного проекту. У процесі такого розподілу підприємство може здійснити передачу своїм підрядникам фінансових ризиків, повязаних з невиконанням календарного плану будівельно-монтажних робіт, низькою якістю цих робіт, розкраданням переданих їм будівельних матеріалів деяких інших. Для підприємства, що здійснює передачу таких ризиків, їхня нейтралізація полягає в переробці робіт за рахунок підрядника, виплати їм сум неустойок і штрафів й в інших формах відшкодування понесених втрат.

ѕ розподіл ризику між підприємством і постачальниками сировини й матеріалів. Предметом такого розподілу є насамперед фінансові ризики, звязні із втратою (псуванням) майна (активів) у процесі їхнього транспортування й здійснення завантажувально-розвантажувальних робіт. Форми такого розподілу ризиків регулюються відповідними міжнародними правилами.

ѕ розподіл ризику між учасниками лізингової операції. Так, при оперативному лізингу підприємство передає орендодавцеві ризик морального старіння використовуваного (лізінгуємого) активу, ризик втрати їм технічної продуктивності (при дотриманні встановлених правил експлуатації) і ряд інших видів ризиків, що передбачають відповідними спеціальними застереженнями, що міститься в контракті.

ѕ розподіл ризику між учасниками факторингової операції. Предметом такого розподілу є насамперед кредитний ризик підприємства, що у переважній його частці передається відповідному фінансовому інституту - комерційному банку або факторинговій компанії. Ця форма розподілу ризику носить для підприємства платний характер, однак дозволяє в істотному ступені нейтралізувати негативні фінансові наслідки його кредитного ризику [25, с.230-231].

Ступінь нейтралізації ризиків, а отже, і рівень нейтралізації їх негативних фінансових наслідків для підприємства є предметом його контрактних переговорів з партнерами, відбиваних погодженими з ними умовами у відповідних договорах.

1.5 Недоліки у нормативно - правовому забезпеченні діяльності промислових підприємств

Для регулювання фінансової діяльності підприємства існує багато нормативних актів.

Не секрет, що становлення, розвиток і подальше стабільне функціонування підприємства поряд з багатьма складовими звязується й з інформаційною підтримкою виробничої діяльності підприємства. Як правило, всім підприємцям украй необхідні економічна, юридична, галузева література й нормативна документація.

Навіть досконалий фінансовий механізм не може успішно функціонувати без правового поля, нормативного та інформаційного забезпечення. Останні формують відповідне фінансове середовище. Складовими успішної діяльності підприємства є політика податкова, бюджетна, грошово-кредитна і валютна.

Інформаційною базою є законодавчі та нормативні акти, наукові праці і методичні розробки вітчизняних і зарубіжних вчених - економістів, періодичні видання, статистична інформація, практичні дані, а також результати аналітичних розрахунків і аудиторських процедур.

Стан законодавчого забезпечення промисловості за напрямками наступний:

а) Нормативно-правове забезпечення функціонування податкової системи як в межах всієї економіки України, так і в межах промисловості, стоїть на порозі докорінного реформування, повязаного з необхідністю прийняття Податкового кодексу, що зумовлено невідповідністю наявної системи оподаткування суспільним потребам.

До джерел правового регулювання промисловості, відносяться наступні нормативно-правові акти:

Закони України: “Про систему оподаткування”, “Про податок на додану вартість”, “Про оподаткування прибутку підприємств”, “Про збір на обовязкове державне пенсійне страхування”, “Про розмір внесків на деякі види загальнообовязкового державного соціального страхування”, “Про страхові тарифи на загальнообовязкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”, “Про плату за землю”, “Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів”, “Про джерела фінансування дорожнього господарства України”, “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, тощо. Декрети Кабінету Міністрів: “Про акцизний збір”, “Про місцеві податки і збори”, “Про державне мито ”, постанови Кабінету Міністрів України щодо справляння податків, надання пільг, а також нормативно-правові акти Державної податкової адміністрації України, інших центральних органів виконавчої влади.

До основних недоліків регулювання суспільних відносин в межах існуючого нормативно-правового поля, що регулює порядок оподаткування підприємств і установ промисловості, необхідно віднести:

ѕ постійну зміну основних положень базових законів з оподаткування і неможливість, внаслідок цього, стратегічного планування і прогнозування господарської діяльності;

ѕ невизначеність механізму надання пільг та джерел їх фінансування і, як наслідок, багаточисельність зловживань в цій сфері;

ѕ неадекватну амортизаційну політику, що призводить до повного матеріального і морального зношення основних фондів і, як наслідок, неможливість проведення їх модернізації;

ѕ наявність подвійного оподаткування інвестицій в корпоративні права;

ѕ відсутність дієвих стимулів до інвестування і розширення виробництва, в тому числі недостатність заходів з пільгового оподаткування коштів, які направляються на фінансування проектів будівництва та реконструкції стратегічних обєктів промисловості або використовуються для забезпечення окупності цих проектів;

ѕ недостатню визначеність і неоднаковість застосування податкового кредиту та бюджетного відшкодування податку на додану вартість;

ѕ перевищення компетенції місцевими органами влади при встановленні ставок місцевих податків і зборів;

ѕ неоднозначність визначення і розуміння юрисдикційної компетенції органів державної податкової служби, законодавчі протиріччя у визначенні порядку проведення перевірок цими органами;

ѕ недосконалість механізму оскарження рішень податкових органів, в тому числі і при зверненні до господарського суду;

ѕ неоднозначність трактування деяких норм податкового законодавства стосовно довгострокового будівництва обєктів промисловості;

б) Регулювання правовідносин з корпоративного управління в промисловості здійснюється на загальних підставах шляхом застосування Законів України: “Про власність”, “Про підприємництво” (Втратив дію у зв`язку з набранням чинності та врегулюванням цих взаємовідносин Господарським кодексом України від 16 січня 2003 року №436, крім статті 4), “Про господарські товариства” , “Про цінні папери і фондову біржу” , Декретів Кабінету Міністрів України, Указів Президента України, Постанов Кабінету Міністрів України, наказів Фонду державного майна України, Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку, інших центральних органів виконавчої влади.

До основних недоліків регулювання суспільних відносин в межах існуючого нормативно-правового поля, що регулює процеси корпоративного управління підприємств, в тому числі промисловості, можна віднести:

ѕ суперечливість та невідповідність Конституції України законодавства про власність;

ѕ відсутність окремих законодавчих актів щодо діяльності відкритих акціонерних товариств, 100 відсотків акцій яких знаходиться у державній власності;

ѕ суперечливість законодавства щодо управління державною власністю;

ѕ суперечливість законодавства про корпоратизацію з розпорядчими повноваженнями власників та органів, уповноважених управляти відповідним державним майном, зокрема, у вирішенні питань оренди (лізингу);

ѕ відсутність законодавчих вимог щодо ефективної діяльності корпоратизованих підприємств промисловості та дієвого механізму притягнення до відповідальності осіб, уповноважених управляти державними корпоративними правами;

ѕ недостатня забезпеченість чіткого контролю за виконанням поставлених перед уповноваженими особами завдань;

ѕ проблеми введення мораторію на примусову реалізацію майна державних підприємств, запроваджених Законом України “Про введення мораторію на примусову реалізацію майна”. По-перше, скасовано основний принцип цивільного права щодо можливості і необхідності юридичним особам відповідати власним майном за результатами діяльності. По-друге, дія цього Закону України при провадженні в процедурі банкрутства розповсюджується лише на стадію ліквідації, обминаючи процедури санації та мирової угоди. По-третє, мораторій діє до законодавчого унормування процедур примусової реалізації у відповідних видах проваджень, яке, з огляду на нинішній темп законотворчої діяльності, може тривати досить довгий та невизначений період часу. По-четверте, введення мораторію дозволить безкарно та безвідповідально накопичувати кредиторську та податкову заборгованість державними підприємствами, що негативно вплине на наповнення державного бюджету та майбутню приватизацію цих обєктів;

ѕ незахище ність прав акціонерів підприємств промисловості, які володіють невеликою кількістю акцій в їх статутних фондах.

в) Регулювання правовідносин в процесі інвестиційної діяльності в промисловості здійснюється на основі законів України: “Про інвестиційну діяльність” , “Про режим іноземного інвестування” , “Про власність” , “Про підприємництво” (Втратило дію у зв`язку з набранням чинності та врегулюванням цих взаємовідносин Господарським кодексом України від 16 січня 2003 року №436, крім статті 4), “Про господарські товариства”, “Про загальні засади створення та функціонування спеціальних (вільних) економічних зон”, “Про угоди про розподіл продукції”, “Про оподаткування прибутку підприємств”, “Про усунення дискримінації в оподаткуванні субєктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження”, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України щодо забезпечення фінансування стратегічних обєктів промисловості, нормативно-правових актів, що приймаються як заходи оперативного реагування на ті чи інші проблеми, які виникають в процесі функціонування інвестицій в галузі промисловості.

До основних недоліків регулювання суспільних відносин щодо здійснення інвестиційних процесів в промисловості в межах існуючого нормативно-правового поля, зокрема, належать:

ѕ заборона формування статутних фондів будь-яких товариств за рахунок коштів, отриманих в кредит;

ѕ недостатня визначеність положень Закону “Про інвестиційну діяльність” і, як наслідок, відсутність його прямої дії як основного елементу механізму правового регулювання;

ѕ подвійне оподаткування прибутку від інвестицій в цінні папери;

ѕ відсутність визначення такого виду інвестицій як сукупність технічних, технологічних та інших знань, тобто інтелектуальна власність;

ѕ недостатня врегульованість питань щодо бюджетних інвестиційних асигнувань;

ѕ відсутність конкретизації на законодавчому рівні питань особливостей інноваційної діяльності в промисловості;

ѕ відсутність привабливих умов для здійснення інвестицій в промисловості, насамперед, в напрямку пріоритетних проектів;

ѕ недостатня врегульованість питань щодо залучення грошових коштів шляхом проведення додаткових емісій цінних паперів акціонерних товариств, які мають у статутних фондах державну частку.

г) До джерел правового регулювання в сфері приватизації обєктів промисловості належать наступні нормативно-правові акти:

ѕ закони України: “Про приватизацію державного майна”, “Про державну програму приватизації”, “Про особливості приватизації обєктів незавершеного будівництва”, “Про приватизаційні папери”, “Про перелік обєктів права державної власності, що не підлягають приватизації”, “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, “Про виконавче провадження”;

ѕ постанова Верховної Ради “Про Тимчасове положення про Фонд державного майна України”;

ѕ рішення Конституційного Суду України від 01.07.1998 №9 (щодо приватизації державного майна);

ѕ укази Президента України: “Про єдину систему органів приватизації в Україні”, “Про холдингові компанії, які створюються в процесі корпоратизації та приватизації”, постанови Кабінету Міністрів та нормативно-правові акти Фонду державного майна, які приймаються як заходи оперативного регулювання тактичних питань, що виникають в процесі приватизації державних обєктів.

До основних недоліків регулювання відносин в межах існуючого нормативно-правового забезпечення процесів приватизації в промисловості можна віднести:

ѕ невизначеність механізму взаємовідносин держави та приватизованих підприємств при виникненні форс-мажорних обставин;

ѕ невпорядкованість питань щодо використання державного майна, яке знаходиться на балансах підприємств, що приватизуються, але не увійшло до статутних фондів;

ѕ суперечливість окремих норм Державної програми приватизації щодо реструктуризації підприємств, в тому числі відокремлення майна, які знаходяться в процесі приватизації, але потребують реструктуризації;

ѕ відсутність конкретизації на законодавчому рівні специфічних питань приватизації обєктів промисловості;

ѕ законодавча та правозастосовча невпорядкованість у питаннях виконання післяприватизаційних зобовязань покупцями пакетів акцій акціонерних товариств, що виставлялися на конкурсний продаж;

ѕ потенційне існування механізму “тіньової” приватизації (відчуження) обєктів промисловості через механізм банкрутства, звернення стягнення на майно підприємств за виконавчими документами, що може бути знову задіяний після скасування Закону “Про введення мораторію на примусову реалізацію майна”;

ѕ недосконалість механізму перевірки платоспроможності майбутнього покупця обєктів приватизації щодо спроможності виконання умов конкурсів.

д) Джерелами правового регулювання в сфері соціального захисту та охорони праці в промисловості є:

ѕ закони України: “Про пенсійне забезпечення”, “Про загальнообовязкове соціальне страхування на випадок безробіття”, “Про загальнообовязкове державне соціальне страхування у звязку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням і похованням”, “Про розмір внесків на деякі види загальнообовязкового державного соціального страхування”, “Про загальнообовязкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”, “Про страхові тарифи на загальнообовязкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності”, “Про охорону праці”;

ѕ постанови Кабінету Міністрів України щодо соціального захисту та охорони праці в промисловості.

До основних недоліків регулювання суспільних відносин в межах існуючого нормативно-правового поля щодо соціального захисту та охорони праці в промисловості можна віднести:

ѕ невідповідність чинного законодавства України конвенціям та рекомендаціям Міжнародної організації праці;

ѕ законодавче обмеження умов добровільного пенсійного забезпечення підприємствами своїх працівників;

ѕ непомірне навантаження нарахувань на фонд оплати праці і, як наслідок, недосконала соціальна політика підприємств;

ѕ високі тарифи на страхування від нещасних випадків на виробництві;

ѕ відсутність механізмів рефінансування боргів за регресними виплатами;

ѕ неефективність державного нагляду в галузі охорони праці;

ѕ недостатнє використання превентивного потенціалу адміністративної та кримінальної відповідальності за правопорушення в сфері охорони праці.

е) Джерелами правового регулювання питань екології, охорони навколишнього природного середовища та енергозбереження в сфері діяльності підприємств промисловості є наступні нормативно-правові акти:

ѕ закони України “Про охорону навколишнього природного середовища”, “Про охорону атмосферного повітря ”, “Про екологічну експертизу”, “Про відходи”, “Про електроенергетику”, “Про використання ядерної енергії та радіаційну безпромисловостіу”, Лісовий кодекс України, Водний кодекс України, Земельний кодекс України, відповідні міжнародні договори і зобовязання України, які згідно з Конституцією є частиною національного законодавства;

ѕ постанови Кабінету Міністрів: “Про затвердження Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору”, “Про Державну програму “Екологічно чиста геотермальна енергетика України” тощо.

До основних недоліків нормативно-правового забезпечення питань екології, охорони навколишнього природного середовища та енергозбереження в діяльності підприємств промисловості можна віднести наступні:

ѕ невідповідність національного законодавства взятим Україною міжнародно-правовим зобовязанням;

ѕ недостатня законодавча забезпеченість питань державного обліку обєктів, що негативно впливають на стан навколишнього природного середовища;

ѕ відсутність єдиного підходу до правового регулювання екологічних проблем;

ѕ відсутність спеціальних нормативно-правових актів, які б компетентно регулювали питання екологічних проблем в промисловості;

ѕ розпорошеність регулювання питань проведення державної екологічної експертизи;

ѕ відсутність уніфікованості нормативів платежів за забруднення навколишнього середовища, за розміщення відходів, тощо;

ѕ локальність та недостатність законодавчих умов і відсутність стимулів фінансування екологічної реконструкції діючих потужностей в промисловості;

ѕ недієвість державного екологічного контролю і нагляду, недостатнє та неповне визначення компетенції відповідних державних органів;

ѕ недостатнє застосування превентивного потенціалу адміністративної та кримінальної відповідальності за правопорушення в сфері забруднення навколишнього природного середовища;

ѕ відсутність механізмів стимулювання енергозбереження в промисловості.

У сучасних умовах, одним із шляхів створення успішного підприємства раціональних розмірів є оренда з наданням пільг в оподаткуванні та кредитуванні, а також цільової допомоги з боку держави при одночасному поширенні інформації про результати наукових досліджень щодо даного питання серед зацікавленої аудиторії.

Розвиток промисловості потребує вдосконалення нормативно-правового забезпечення її функціонування, гармонізації вiдповiдних нормативно-правових актів з міжнародними стандартами, розроблення ряду програм, спрямованих на реалізацію цієї Концепції, та проектів законів з питань функціонування i розвитку промисловості.

Беручи до уваги, що нормативні акти постійно змінюються та доповнюються, керівництву підприємства потрібно постійно цікавитися змінами у законодавстві.

РОЗДІЛ 2. ДОСЛІДЖЕННЯ ФІНАНСОВИХ ПОКАЗНИКІВ ДІЯЛЬНОСТІ ВАТ ПБК «СЛАВУТИЧ» В МІСТІ ЗАПОРІЖЖЯ

2.1 Техніко-економічні показники діяльності підприємства

ВАТ «Пивобезалкогольний комбінат «Славутич» було утворено на базі побудованого в 1974 році Запорізького пивзаводу №2. Співпраця ВАТ ПБК «Славутич» і Славутич, Carlsberg Group почалась у 1996 році. Саме тоді ці підприємства з давніми традиціями пивоваріння обєднали свої зусилля для вирішення завдання по виробництву в Україні пива, яке відповідало б світовим стандартам. За цей час на комбінаті було встановлено нове обладнання, закуплене у передових компаній пивоварної промисловості світу. Завдяки масштабним інвестиціям, проектну потужність підприємства було збільшено більш ніж утричі і вона склала близько 240 млн. літрів на рік. Завдяки цьому «Славутич» перетворився на передове підприємством європейського типу з ефективним виробництвом та високим ступенем автоматизації технологічних процесів.

Власником компанії "Славутич" є Carlsberg Group. Carlsberg -- одна з провідних пивоварених груп в світі, яка володіє значним портфелем пивних брендів та брендів безалкогольних напоїв. В Carlsberg Breweries працює більше 40 000 людей в 50 країнах світу. Продукція компанії продається більш ніж на 150 ринках.

ВАТ "Пивобезалкогольний комбінат "Славутич" є юридичною особою, має самостійний баланс, розрахунковий й інший рахунки в установах банку, круглу печатку, штамп і бланки зі своїм найменуванням, власний товарний знак, знак обслуговування й інші символи юридичної особи. Воно може від свого імені здобувати майнові й особисті немайнові права й виконувати обовязку, виступати як позивач або відповідача в суді, арбітражному або третейському суді несучи при цьому відповідальність своїм майном.

Для ведення господарської діяльності підприємство має необхідні будинки, спорудженнями, механізмами (варильний, бродильний цех, цех розливу пива, тарний цех, заводська котельня, компресорний цех, механічний цех, автогосподарство, адміністративне будинок), а так само земельною ділянкою площею 3,127 га.

Водопостачання, електропостачання й газопостачання - централізоване.

ВАТ "Пивобезалкогольний комбінат "Славутич" спеціалізується на виробництві й випуску пива. Однак, щоб знайти джерело фінансування капітальних вкладень для продовження технічного переозброєння заводу, освоєно виробництво безалкогольних напоїв. Для їхнього виробництва побудовані промисловий будинок і встановлений уперше в республіці німецька ексклюзивна лінія по розливі напоїв у стерильному виробництві.

Таким чином, основними видами діяльності ВАТ "Пивобезалкогольний комбінат "Славутич" є виробництво й реалізація різних сортів пива й безалкогольних напоїв. З покоління в покоління передається майстерство пивоварства, у результаті протягом багатьох років смакові якості пива, виготовленого на пивоварному заводі, скоряють самих вимогливих шанувальників пива.

2.2 Експрес-аналіз фінансового стану ВАТ ПБК «Славутич» в м. Запоріжжя

Мета експрес-аналізу - ухвалити рішення щодо доцільності аналізу фінансової звітності й переконатися в її готовності до читання. Робота починається з перевірки вірогідності бухгалтерської звітності. Вірогідність звітних даних може бути підтверджена аудиторським висновком. Існують два основних типи аудиторських висновків: стандартне й нестандартне. Перше являє собою підготовлений у досить уніфікованому й короткому викладі документ, що містить позитивну оцінку аудитора про вірогідність представленої у звіті інформації і її відповідності діючим нормативним документам. Нестандартний аудиторський висновок звичайно більш обємно й може містити або беззастережну позитивну оцінку представленої звітності й фінансового становища, підтверджуваного нею; або позитивну оцінку, але із застереженнями.

Перевірка готовності звітності до читання носить менш відповідальний і деякою мірою технічний характер. На цьому етапі проводиться візуальна й найпростіша рахункова перевірка звітності по формальних ознаках і власне кажучи:

ѕ визначається наявність всіх необхідних форм і додатків, реквізитів і підписів;

ѕ перевіряється валюта балансу й всі проміжні підсумки;

ѕ проводиться звірення контрольних цифр і співвідношень.

Звітним формам властива як логічна, так й інформаційний взаємозвязок. Суть логічного звязку складається у взаємодоповненні й взаємної кореспонденції звітних форм, їхніх розділів і статей. Найбільш важливі балансові статті розшифровуються в супутніх формах, розшифровку інших можна знайти в аналітичному обліку (при проведенні управлінського аналізу).

Логічні звязки доповнюються інформаційними, які знаходять вираження в прямих і непрямих контрольних співвідношеннях між окремими показниками звітних форм. Пряме контрольне співвідношення означає, що той самий показник наведений одночасно в кількох формах. Непряме контрольне співвідношення означає, що кілька показників однієї або ряду звітних форм повязані між собою нескладними арифметичними розрахунками. Знання контрольних співвідношень важливо й з позиції аналізу, і з позиції контролю й дозволяє перевірити правильність складання звітності.

Таким чином, на першому етапі економічного читання звітності виявляють:

ѕ невідповідність контрольних цифр по формах звітності;

ѕ фіксують наявність "сигнальних" статей фінансової звітності.

ѕ Побічно на фінансові проблеми можуть вказувати такі статті, як:

ѕ неоплачений капітал (у тому випадку, якщо це залишок установчих внесків, не внесених при формуванні статутного капіталу);

ѕ непокритий збиток.

Наявність залишків у балансі по зазначених статтях, а також їхнє підвищення дозволяє зробити попередній висновок про фінансові проблеми підприємства, які потім виявляються на етапах деталізованого аналізу.

Ціль другого етапу експрес-аналізу - ознайомлення з пояснювальною запискою до фінансової звітності. Це необхідно для того, щоб оцінити умови роботи у звітному періоді, визначити тенденції основних показників діяльності і якісних змін у майновому й фінансовому становищі фірми. Варто звернути увагу на алгоритми розрахунку основних показників. Оскільки розрахунок деяких аналітичних показників (частка власних оборотних коштів, доход на акцію) може супроводжуватися різночитанням, багато іноземних фірм приводять у річному звіті алгоритми для розрахунку показників, що є доцільним і для господарюючих субєктів України. Аналізуючи тенденції основних показників, варто врахувати вплив факторів, що спотворюють (наприклад, інфляцію), а також памятати, що баланс, як основна звітна й аналітична форма, не вільна від деяких обмежень.

Третій етап є основним в експрес-аналізі, оскільки його ціль - сформувати узагальнюючу оцінку результатів господарської діяльності й фінансового стану обєкта. Такий аналіз проводиться з тим або іншим ступенем деталізації в інтересах різних користувачів.

Одним з основних елементів експрес-аналізу є вміння працювати з річним звітом і фінансовою звітністю. Фінансовий менеджер повинен чітко представляти структуру обєкта, зміст основних його розділів.

Економічне читання формул і підготовка до проведення фінансового аналізу:

ѕ зроблена перевірка готовності до читання форми № 1 й № 2 - формальні ознаки дотримані: валюта балансу по роках іде, що становлять валюти балансу відповідають, при звіренні контрольних цифр по формах звітності властив логічний взаємозвязок;

ѕ зростаючі дебіторські й кредиторські заборгованості й заборгованість перед бюджетом і позабюджетними фондами, зменшення статутного капіталу, а також зростаючі збитки у звітному періоді показують на наявність серйозних проблем у підприємства.

Експрес-аналіз фінансового стану підприємства передбачає розрахунок показників, що допомагає дослідити головні тенденції в зміні фінансового стану підприємства.

Порівняльний аналітичний баланс ВАТ ПБК «Славутич» представлений в таблиці 2.1.

Таблиця 2.1 - Порівняльний аналітичний баланс ВАТ ПБК «Славутич»

Складемо порівняльний аналітичний баланс з урахуванням особливостей складу кожного розділу активу і пасиву балансу для більш повного та точного аналізу фінансового стану підприємства (таблиця 2.2).

Таблиця 2.2 - Аналіз змін статей пасиву і активу балансу