4
Розділ І. Суть і значення окремого провадження та встановлення юридичних фактів
Положення римського права, згідно з яким спірне позовне судочинство (jurisdictio conteutiose) відокремлювалося від безспірного, добровільного (jurisdictio voluntaria), було відтворене цивільним процесуальним законодавством сучасних держав.
Окреме провадження - це самостійний вид непозовного цивільного судочинства, у порядку якого розглядаються справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності оспорюваних фактів (ч.1 ст.234 Цивільного процесуального кодексу України).
Залежно від характеру вимоги, преданої на розгляд суду, кожна зі справ окремого провадження має свої, лише їй властиві, особливості. Однак усі ці справи мають спільні риси, що відрізняють їх від справ позовного провадження. Справи останнього типу у своїй основі мають правову вимогу - спір про право, що виникає з матеріальних правовідносин, який передається на розгляд суду Штефан М.Й. Цивільне процесуальне право України. Академічний курс: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів. - Київ: ІнЮре, 2005. -- С.433. У них беруть участь сторони з протилежними інтересами. У справах окремого провадження суд розглядає і вирішує не спір про право цивільне, характерний для позовного провадження, а вимогу до суду про встановлення певних обставин - юридичних фактів, зміну правового статусу громадянина, з наявністю чи відсутністю яких закон пов”язує виникнення, зміну або припинення субґєктивних майнових і особистих немайнових правШтефан М.Й. Цивільне процесуальне право України. Академічний курс: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів. - Київ: ІнЮре, 2005. -- С.433
. Отже, метою розгляду судом справ окремого провадження є захист прав і охоронюваних законом інтересів громадян, юридичних осіб і держави. Однак у теорії цивільного процесу питання про правову природу цих справ є дискусійним. Як правило, їх характерною ознакою вважають відсутність спору про право Фурса С.Я. Окреме провадження в цивільному прцесі України. - К., 1999. - С.27-42. Це необхідна можливість судового розгляду справ окремого провадження у законодавчому порядку.
Так, у ч.6 ст.235 ЦПК України передбачено, якщо при розгляді справи у порядку окремого провадження виникне спір про право, який вирішується у порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і розґяснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах. Отже, наявність спору про право, характерного для справ позовного провадження, є перешкодою для розглядом судом справи в порядку окремого провадження. Проте ця умова не мала послідовного втілення, вона не є загальною для всіх справ окремого провадження, про що свідчить включення до його складу справ про надання неповнолітній особі цивільної дієздатності, про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи та інших (пункти 7-11 ч.2 ст.234 ЦПК України), які мають спірний характер. Тому положенню про відсутність спору про право цивільне у справах окремого провадження було протиставлено судження про наявність у цих справах спору про право або інтерес не конкретних осіб Зейдер Н.Б. Судебное установление фактов, имеющих юридическое значение// Учебные труды ВИЮН. ІХ. - М., 1967. - С.401. Однак прийняте у юридичній науці розуміння спору про право як розбіжність між особами, які припускаються суб”єктами матеріальних правовідносин із приводу їхніх прав і обов”язків і неможливості внаслідок цього їх здійснення, виключає наявність спору без участі конкретних осіб.
У ч.6 ст.235 Цивільного процесуального кодексу України сказано: якщо під час розгляду справи в порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і розґяснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах. Вказані процесуальні наслідки настають за таких умов:
За наявності спору про право цивільне у широкому розумінні, який відповідно до ст. 15 ЦПК виникає з цивільних, сімейних, трудових, житлових і земельних правовідносин і вирішується у позовному порядку;
Якщо субґєктами такого спору є заінтересовані особи - субґєкти цивільних, сімейних, трудових, житлових і земельних правовідносин, а не адміністративно-процесуальних чи нотаріально-процесуальних правовідносин;
Якщо спір про право підвідомчий суду. У разі непідвідомчості спору суду, останній повинен прийняти до свого розгляду справу про встановлення юридичного факту. Наприклад, він зобовґязаний розглянути справу про встановлення фактичних шлюбних відносин за наявності між заявником і заінтересованою особою спору про право на пенсію, непідвідомчого суду Штефан М.Й. Цивільне право України. Академічний курс: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів. - Київ: ІнЮре, 2005. -- С.435
.
Розгляд справ окремого провадження спрямовується на встановлення певних обставин, юридичних фактів, наявність чи відсутність яких може бути спірною. У звґязку з цим виникає питання: чи буде спір про факти перешкодою для вирішення справи судом?
До сьогодні у літературі висловлюються різні думки відносно можливості розгляду в порядку окремого провадження спору про факт. По суті ці розбіжності зводяться до питання про те, чи не тотожні спір про факт і спір про право. Елисейкин П.Ф. Судебное установление фактов, имеющих юридическое значение. - М., «Юрид. лит.», 1973. - С.24
Дійсно, якщо спір про факт означає спір про право, то слід погодитися, що він не повґязаний з окремим провадженням. Однак якщо такий факт може виникнути безвідносно до правових наслідків факту, що встановлюється, то всі заперечення проти допустимості його розгляду в порядку окремого провадження знімаються. “Очевидний сам мо собі юридичний факт може викликати спір про володіння правом, обумовленим встановленням цього факту. І навпаки, факт, що викликає сумнів, може не породити жодного спору про право”, - вважають Н.І. Авдєєнко і М.А. Кабакова Див. «Гражданский процесс», «Юридическая литература», 1972, С.276.
Очевидно, слід підкреслити, що спір про факт не є простим сумнівом у його існуванні. Заінтересована особа тому і звертається до суду, що існування факту поряд з відсутністю документів чи їх недоброякісністю є неясним. Зовсім не очевидним є існування такого факту і для суду, що розглядає справу. У протилежному випадку не було б потреби звертатися до суду. Говорити, що при такій неясності в існуванні факту є спір, зрозуміло, не можна. Для спору про факт потрібні взаємовиключні твердження заінтересованих осіб про його існування чи правове значення. Саме такий спір слід мати на увазі при аналізі суті окремого провадження Це по-перше Елисейкин П.Ф. Судебное установление фактов, имеющих юридическое значение. - М., «Юрид. лит.», 1973. - С.25.
По-друге, важко уявити, щоб заінтересовані особи мали спір про наявність (чи відсутність) факту чи про його правове значення, не торкаючись при цьому прав, які його зумовлюють. Можна лише теоретично говорити, що спір про факт існує, так би мовити, у “чистому вигляді”. Однак факт, про встановлення якого подано заяву, заінтересованій особі потрібен не сам по собі, а для досягнення певного правового результату. Спір про факт у “чистому вигляді” міг би мати місце за умови, що вимога про його встановлення не ставить перед собою жодної мети. Але тоді слід говорити про юридично байдужий факт і, відповідно, розгляд такої справи в порядку окремого провадження взагалі виключається Жеруолис И. Сущность советского гражданского процесса. - Вильнюс, 1972. - С.186.
З іншого боку, деякі автори не розділяють таку думку. Наприклад, М.Й. Штефан вважає, що спір про факт не є перешкодою для розгляду справи судом, а ототожнення спору про факт і спору про право є неправомірним, бо це взаємоповґязані, але не тотожні явища Штефан М.Й. Цивільне право України. Академічний курс: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів. - Київ: ІнЮре, 2005. -- С.435
.
ЦПК України втсановлює заборону щодо вирішення справ окремого провадження лише у разі виникнення під час їх розгляду спору про право, а не про факт. Отже, у випадках виникнення спору про наявність чи відсутність факту суд розглядає справу по суті. Однак здійснити правильне розмежування спору про факт і спором про право складно. Судова практика вбачає звґязок між фактом, що підлягає встановленню, і спором про право, який призводить до залишення заяви без розгляду, якщо при розгляді справи про встановлення факту заінтересованими особами буде порушено питання про вирішення спору про право цивільне, підвідомчого судам, ябо якщо сам суд дійде висновку, що у даній справі встановлення факту повґязане з необхідністю вирішення у судовому порядку спору про право Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 1995. - №3; Практика судів України в цивільних справах. - Ч.2. - С.304. Наприклад, апеляційний суд м. Києва залишив заяву Б. Л.П. без розгляду, оскільки мав місце спір про право на спадщину, який повинен вирішуватися в порядку позовного провадження Журнал «Адвокат» №9 / 2005. - С.61.
Відповідно до ст. ст. 3, 15 ЦПК України спір про право цивільне стає перешкодою для реалізації субґєктивних прав і виконання обовґязків, що виникають з цивільних, сімейних, трудових відносин, набуває процесуально-правового характеру з порушенням у суді справи позовного провадження і стає предметом його розгляду.
Справи окремого провадження виникають також унаслідок перешкод для реалізації субґєктивних прав у звґязку зі здійсненням органами державного управління діяльності, спрямованої на задоволення запитів і потреб громадян. На розгляд суду в одних випадках передається спір, який виник у процесі такої діяльності, в інших - тільки вимога про встановлення певної обставини, судове підтвердження наявності або
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД м.КИЄВА
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 вересня 2005 року Колегія суддів Судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:
Головуючого: М. О.Д.
Суддів: Л. А.О.
Г. В.П.
При секретарі: М. І.В.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 20 травня 2005 року в справі за заявою Б. Л. П., -- заінтересована особа: Дніпровська районна у м. Києві державна адміністрація про встановлення факту, що має юридичне значення.
Заслухавши доповідь судді М. О.А., пояснення осіб, що зявились, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, --
ВСТАНОВИЛА:
Рішенням Дніпровського райсуду м. Києва від 20.05.2005 р. встановлено факт проживання однією сімєю Б. Л. П. та Г. В. Л. з вересня 1998 р.
В апеляційній скарзі Дніпровська у м. Києві державна адміністрація, посилаючись на те, що до участі у справі не притягнутий онук спадкодавця, на недоведеність факту проживання Б. Л.П. однією сімєю з Г. В.Л., просить про його скасування з направленням справи на новий розгляд.
Б. Л.П. свою заяву мотивувала тим, що з осені 1998 р. перебувала у фактичних шлюбних відносинах з Г. В.Л., який помер 03.10.2004 р. Вона вважає, що має право на спадщину на підставі ст. 1264 ЦК України, оскільки інших спадкоємців немає.
Судом першої інстанції встановлено, що Б. Л.П. з вересня 1998 року, проживала однією сімєю з Г. В.Л. в квартирі №99 по пр.В., 28-а в м. Києві, доглядала за ним до смерті, брала участь у похоронах.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обгрунтованість постановленого рішення, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення скасуванню з наступним залишенням заяви без розгляду.
Відповідно до ч. 6 ст. 235 ЩІК України, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і розяснює заінтересованим особам, що вони мають право подавати позов на загальних підставах.
У даному випадку Б. Л.П. звернулась до суду з заявою про встановлення факту проживання однією сімєю з спадкодавцем Г. В.Л. для отримання спадщини в порядку ст. 1264 ЦК України.
В порядку окремого провадження, згідно ч. 1 ст. 234 ЦПК України, розглядають заяви на підтвердження чи відсутності неоспорюваного права.
Право Б. Л.П. на спадщину після померлого Г. В.Л. оспорюється Дніпровською районною у м. Києві державною адміністрацією, яка, зокрема, посилається на не притягнення до участі у справі онука спадкодавця, який є спадкоємцем.
Оскільки має місце спір про право на спадщину, який повинен вирішуватись у порядку позовного провадження, то рішення суду першої інстанції, яке є предметом оскарження, підлягає скасуванню, а заява Б. Л.П. -- залишенню без розгляду.
Керуючись ст.ст. З0 , 307, 308, 310, 313, 314, 315, 317, 218 ЦПК України, колегія суддів --
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації задовольнити частково.
Рішенння Дніпровського районного суду м. Києва від 20 травня 2005 року скасувати, заяву Б. Л.П., заінтересована особа -- Дніпровська районна у м. Києві державна адміністрація про встановлення факту проживання однією сімєю -- залишити без розгляду.
Ухвала набуває законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання чинності.
Головуючий:
Судді:
відсутності якої призводить до усунення вказаних перешкод. Рішення суду стає преюцидіальним для настання певних наслідків. Так, від визнання громадянина безвісно відсутнім або оголошення його померлим залежить здійснення субґєктивних прав другим з подружжя на розірвання й припинення шлюбу, спадкоємцями - на одержання спадкового майна, банком - на одержання або зняття заборгованості з особи, якій було надано позику Гражданский процесс: Учебник / В.В. Комаров и др. Под ред. В.В. Комарова. - Х., «Одиссей». - 2001. - С.416.
Отже, окреме провадження у цивільному процесі відіграє значну роль. Судові органи мають змогу розширити свою діяльність щодо виконання правоохоронної функції і сприяти зміцненню законності у діяльності органів держави і місцевого самоврядування, а громадяни та організації - використати судовий порядок для захисту своїх субґєктивних прав і охоронюваних законом інтересів.
Юридична суть процесу у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення, визначається його належністю до окремого провадження. Все, що можна сказати про природу останнього і його відмінні риси, відноситься і до судового порядку розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
У звґязку з тим, що юридичними фактами визнаються обставини, з якими закон повґязує виникнення, зміну чи припинення особистих чи майнових прав, часто всі оточуючі події поділяються на ті, що мають юридичне значення і юридично байдужі. Однак такий поділ є вищою мірою умовним, оскільки в реальному житті далеко не завжди вдається провести абсолютну і непорушну межу між двома групами фактів Елисейкин П.Ф. Судебное установление фактов, имеющих юридическое значение. - М., «Юрид. лит.», 1973. - С.9.
Очевидно, та чи інша обставина розцінюється як така, що має юридичне значення, лише з точки зору тих правових наслідків, які вона згідно з законом може викликати. І навпаки, та ж обставина виступає як юридично байдужа, якщо її розглядати у звґязку з тими правовими наслідками, для яких вона не має юридичного значення. Юридично значимий і юридично байдужий характер факту повинні визначатися конкретно по кожній окремо взятій справі. Зокрема, факти, про допустимість судового встановлення яких сказано у ст. 256 ЦПК України, наділені юридичною значимістю не завжди і не для кожної особи, а лише у визначеній ситуації.
Зміст статті 256 ЦПК України може бути правильно протлумачений з урахуванням статті 258 ЦПК України, згідно з якою у заяві про встановлення факту, що має юридичне значення, має бути вказано, з якою метою заявнику необхідно встановити даний факт. Аналогічна вимога випливає і з п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.1995 року “Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення”.
Мета встановлення факту - це ті наслідки, настання яких бажав би заявник. Вони можуть бути юридичними, але можуть бути і байдужими з точки зору права або ж суперечити йому. Визначити значення факту, про встановлення якого просить заявник, можна у звґязку з тією метою , для досягнення якої він звернувся до суду Фурса С. Окреме провадження в цивільному прцесі України. - К., 1999. - С.19.
Звідси можна зробити ряд висновків, що мають практичне значення для визначення компетенції суду у справах окремого провадження:
Не можна розглядати у якості юридично важливого факт, якщо просьбою про його встановлення заявник взагалі не ставить перед собою жодної мети;
Не можна визнати факт таким, що має юридичне значення в тих випадках, коли його встановлення спрямоване на досягнення неправового результату (наприклад, встановлення факту з генеалогічною чи науковою метою) Елисейкин П.Ф. Судебное установление фактов, имеющих юридическое значение. - М., «Юрид. лит.», 1973. - С.11. У протилежному випадку суди були б перевантажені справами про встановлення таких фактів;
Юридичним факт визнається за умови, якщо для досягнення поставленої заявником мети він має правоутворююче значення;
У переважній більшості випадків заінтересовані особи звертаються до суду за встановленням юридичних фактів з тим, щоби реалізувати конкретне субґєктивне право (на спадщину, пенсію тощо).
Юридичний інтерес особи може полягати не лише в реалізації конкретного субґєктивного права. Найчастіше неможливість здійснення того чи іншого субґєктивного права слугує безпосереднім приводом для звернення до суду у цій категорії справ. Але юридичний інтерес особи може полягати у визначенні свого правового становища в тих чи інших матеріальних правовідносинах. Саме субґєктивне право, реалізації якого прагне заявник шляхом судового встановлення юридичного факту, може бути ним здійснено лише шляхом встановлення його правового становища.
За наявності невизначеності у правовому становищі заінтересованій особі невідомо, чи може вона користуватися правами, які випливають з правового статусу (батька, чоловіка, сина), чи вправі вона вимагати належної поведінки від інших осіб, чи повинна вона виконати дії, які складають зміст відповідного зобовґязання. Все це створює у неї заінтересованість у тому, щоб її правове становище було визначене чітко і ясно. Саме правове становище залежить від фактів, що мають юридичне значення.
Тому слід сказати, що суд вправі встановлювати факти, що мають юридичне значення, не лише тоді, коли заінтересована особа прагне здійснити свої субґєктивні права, але і в тих випадках, коли мета її звернення в суд полягяє у визначенні її правового становища. Відповідно, в якості мети встановлення факту може бути як здійснення конкретного субґєктивного права, так і визначення правового становища особи: важливо лише, щоб між фактом, що встановлюється, з одного боку, і субґєктивним правом і охоронюваним законом інтересом - з іншого, існував звґязок, в силу якого сам факт набував юридичного значення Гражданский процесс: Учебник / В.В. Комаров и др. Под ред. В.В. Комарова. - Х., «Одиссей». - 2001. - С.425
.
Компетенція суду в окремому првадженні обмежена встановленням наявності (чи відсутності) юридичних і доказових фактів. Інакше кажучи, при розгляді цих справ неможна одночасно підтвердити наявність самого факту і прав заінтересованої особи, які витікають із даного факту.
В окремому провадженні не можуть вирішуватися спори про право. Тому в тих випадках, коли в окремому провадженні про встановлення юридичних фактів виникає спір про право, то окреме провадження повинне поступитися позовному.
Можна зробити невеличкий підсумок. Судовий порядок встановлення фактів, що мають юридичне значення як вид справ окремого провадження має свої особливості. Так, тут встановлюється виключна підвідомчість, специфічні правила підсудності, відсутні такі інститути позовного провадження, як зустрічний позов, треті особи, мирова угода тощо.
Рішення суду у справах даного виду не підлягають примусовому виконанню, але мають загальнообовґязковий характер (ст. 14 ЦПК). Вони реалізуються державними органами шляхом оформлення майнових чи особистих немайнових прав громадян, наприклад, видачею свідоцтва про право власності.
Таким чином, сутністю окремого провадження є те, що в ньому відсутній спір про право, обґєктом судового захисту є охоронюваний законом інтерес, а предметом судової діяльності - встановлення визначених юридичних фактів і станів з метою подальшого здійснення заінтересованими особами своїх субґєктивних прав, а також специфічна судова процедура.
Такими висновками завжди і обмежувалась характеристика окремого провадження, оскільки теоретики цивільного процесу не виходили за межі тлумачення законодавства у напрямку протиставлення окремого і позовного провадження.
На мою думку, формально-догматичний підхід є перешкодою для дійсної характеристики природи окремого провадження, а тому її дослідження має грунтуватися на інших науковотворчих засадах.
Юридична природа окремого провадження має досліджуватися в межах загальної проблеми права громадян на судовий захист, предметної характеристики правосуддя та його функцій. Тому визначення природи окремого провадження можливо з урахуванням того, якою мірою в ньому відображаються правосудні начала.
Межі судової юрисдикції не повинні розмиватися. Правосуддя у цивільних справах як форма реалізації судової влади має бути спрямоване на визначений соціальний обґєкт, яким виступають права і свободи особи. Захист прав і свобод громадян - основна функція судової влади. Правильна організація судового захисту передбачає чітке визначення критеріїв порушення прав, які підлягають судовому захисту і які потребують судового захисту і повинні бути предметом судового розгляду Див.: Урядовий курґєр, 2005. - №137-138, 25 липня. - С.8-9.
Під юрисдикцію цивільних судів, з урахуванням функції правосуддя, підпадають справи, повґязані з необхідністю визначення виду і обґєму субґєктивних прав і захисту у формі змагального судочинства. Правосуддя у цивільних справах повґязане завжди із розглядом спору про право. Тому видається проблематичним віднесення справ окремого провадження до судової юрисдикції взагалі. Спроби законодавця віднести справи окремого провадження до юрисдикції судів не відповідає предметній характеристиці судової влади, оскільки предметом судового розгляду у цивільному процесі можуть бути лише цивільні справи у спорах у звґязку з захистом субґєктивних прав Гражданский процесс: Учебник / В.В. Комаров и др. Под ред. В.В. Комарова. - Х., «Одиссей», 2001. - С.415.
Діяльність суду щодо встановлення фактів, що мають юридичне значення, за своєю спрямованістю є управлінською, а не правосудною. Правосудна діяльність покликана не лише встановлювати ті чи інші факти, але й на основі встановлених фактів вирішувати питання про право і його захист. Тому діяльність суду в окремому провадженні більшою мірою тяжіє до діяльності адміністративних органів. Це свідчить про те, що розгляд справ окремого провадження судом повґязаний із здійсненням, так би мовити, “судового управління” у випадках, якщо законодавець покладає на суд не властиву йому функцію встановлення тих чи інших обставин без вирішення спору про право. При цьому законодавець виходить із доцільності такого рішення, покладаючи встановлення юридичних фактів на суддю, який має особливий правовий статус субґєкта судової влади, і поширюючи на процедуру розгляду цих справ форму цивільного судочинства Цивільне процесуальне право України / За ред. проф. В.В. Комарова. - Х., «Основа», 1992. - С.361.
Це дає підстави зробити висновок, що з точки зору юридичної природи окреме провадження виступає як унікальне явище у правовій регламентації встановлення фактів, що мають юридичне значення, судом і є сурогатом судового процесу, оскільки така діяльність суду за своїм змістом не має правосудного характеру.
Розділ ІІ. Класифікація фактів, що мають юридичне значення
У ст. 256 ЦПК України від 18 березня 2004 року закріплено, що суд розглядає справи про встановлення факту:
- родинних відносин між фізичними особами;
- перебування фізичної особи на утриманні;
- каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообовязковому державному страхуванню;
- реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення;
- проживання однією сімєю чоловіка і жінки без шлюбу;
- належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, імя, по-батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з імям, по-батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеними у свідоцтві про народження або паспорті;
- народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації актів цивільного стану факту народження;
- смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
Цей перелік не є вичерпним. Кодексом передбачається можливість встановлення також інших фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Так, суд вправі встановити факт прийняття спадщини, факт володіння певним майном, факт праці. Наприклад, суд Гусятинського району Тернопільської області розглянув справу про встановлення факту праці громадянина Бранця Архів місцевого суду Гусятинського району Тернопільської області, справа № 4-0-19/2005.
Гусятинському райсуду Бранця Степана Петровича жителя
с. Городниця Гусятинського району
Цей факт встановлюється у судовому порядку, якщо його підтвердження необхідне заявнику, наприклад, для одержання у нотаріальних органах свідоцтва про право на спадщину як спадкоємця за законом, а також для оформлення права на пенсію у разі втрати годувальника. Наприклад, суд Гусятинського району Тернопільської області розглянув справу про встановлення факту родинних відносин громадянина Мостового Архів місцевого суду Гусятинського району Тернопільської області, справа №2-0-29/2005.
Серед справ про встановлення родинних відносин судам підвідомчі справи про встановлення факту батьківства, визнання батьківства, встановлення факту материнства, визнання материнства.
Справи щодо встановлення батьківства щодо дітей, які народились за життя батьків, розглядаються у порядку позовного проваджння. Згідно зі ст. 126 Сімейного кодексу України походження дитини від батьків, які не перебувають між собою у шлюбі, визначається за заявою батька і матері дитини до органів РАГС. У разі відсутності такої заяви батьківство може бути визнано судом у порядку позовного провадження за заявою одного з батьків або опікуна (піклувальника) дитини, особи, на утриманні якої вона перебуває, а також самої дитини після досягнення нею повноліття (ст. 128 СК).
Місцевому суду Гусятинського району Тернопільської області
ЗАЯВНИК: Мостовий Михайло Іванович, 1962 р.н.
житель с. Гадинківці Гусятинського району Тернопільської області
ЗАЯВА
про встановлення факту родинних відносин
Я є внуком моєї померлої бабусі Ангел Ганни Миколаївни, яка померла 11 січня 2005 року і залишила заповіт, яким заповіла мені свій земельний сертифікат на земельний пай у розмірі 1,63 га.
Документи, які б підтверджували мою родинність із бабусею Ангел Г.М. частково є, але відсутнє свідоцтво про народження моєї матері Ангел Домки Яківної, у якому було б вказано, що Ангел Г.М. є її матірю, а, відповідно, моєю бабусею. Моя мати померла раніше - 12 жовтня 2000 року. Моє свідоцтво про народження підтверджує те, що Ангел Домка Яківна є моєю матірю. Після одруження її прізвище було Мостова, але після розлучення з моїм батьком мама взял своє дівоче прізвище - Ангел, що вказано у свідоцтві про розлучення. Свідоцтва ж про народження моєї матері немає, тому я маю труднощі у оформленні спадщини бабусі в нотаріуса, оскільки не можу підтвердити документально свої родинні відносини з померлою Ангел Г.М. Встановлення вказаного факту дало б мені можливість нести менші витрати при оформленні земельного паю на моє імя згідно заповіту від 10 червня 2004 року.
Довідка з Гадинківської сільської ради засвідчує той факт, що я постійно проживав з померлою бабусею Ангел Г.М. і є її внуком. Також цей факт може підтвердити моя дружина Мостова Галина Ярославівна, яка теж проживала разом з нами.
У самому заповіті від 10 червня 2004 року, який було складено у Гадинківській сільраді, теж вказано, що Ангел Г.М. заповідає своєму внукові, тобто мені, земельний пай згідго сертифікату ТР № 0232879.
З моменту свого народження і до дня смерті бабусі я жив з нею в одному будинку в с. Гадинківці. Факт, що Ангел Г.М. є моєю бабусею ні в кого не викликає сумнівів, але я змушений звернутися до суду, щоб встановити даний факт через відсутність свідоцтва про народження моєї матері Ангел Д.Я.
На підставі викладеного та керуючись п.1 ст.256, ст.257, п.1 ст.258 ЦПК України,-
ПРОШУ:
Встановити факт родинних відносин між мною, Мостовим Михайлом Івановичем, 10 листопада 1962 р.н., та Ангел Ганною Миколаївною, що померла 24 січня 2005 року у віці 94 років, як такий, що я є її рідним онуком.
Додаток (копії): свідоцтво про смерть моєї матері Ангел Домки Яківної, довідка про смерть моєї бабусі Ангел Ганни Миколаївни, моє свідоцтво про народження, свідоцтво про розлучення матері, довдіка з Гадинківської сільради від 11 листопада 2005 року, заповіт, сертифікат на земельний пай, квитанція про сплату держмита.
Оригінали документів зобовязуюсь надати у судовому засіданні.
25 листопада 2005 року ___________ Мостовий М.І.
У разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті.
Шкода відшкодовується:
дитині -- до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту -- до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років);
чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, -- довічно;
інвалідам -- на строк їх інвалідності;
одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сімї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, -- до досягнення ними чотирнадцяти років;
іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, -- протягом пяти років після його смерті Цивільний кодекс України: Відомості Верховної Ради України, 2003, №№40-44. - ст.356.
Як бачимо, для встановлення факту перебування на утриманні при відшкодуванні шкоди в разі втрати годувальника не має значення чи непрацездатний утриманець в родинних чи шлюбних відносинах з годувальником (п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення”).
Факт каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по страхуванню (п.3 ст 256)
У даному випадку маємо колізію у законодавстві, а саме розбіжність між положеннями Закону України “Про охорону праці” в редакції 21 листопада 2002 року та Цивільним процесуальним кодексом.
Так, у цьму Законі у ст.54 вказано, що справи про встановлення факту каліцтва не розглядаються у порядку окремого провадження. Факт каліцтва та іншого ушкодження здоровя на виробництві підтверджується актом про нещасний випадок.
Однак точка зору про те, що в порядку окремого провадження ці факти не встановлюються, є невірною Фурса С.Я. Провадження у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення у порядку цивільного судочинства. - К., 1997. - С.56.
Звернімося до Цивільного процесуального кодексу України. Саме виділення факту каліцтва як такого, що розглядається в порядку окремого провадження, спростовує положення Закону “Про охорону праці”.
Крім того, Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" передбачено, що до інвалідів війни належать особи, які стали інвалідами внаслідок поранень або інших ушкоджень здоровя, одержаних в районах бойових дій у період Великої Вітчизняної війни і від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння в післявоєнний період, а також під час виконання робіт, повязаних з розмінуванням боєприпасів часів Великої Вітчизняної війни, не залежно від часу його виконання. Верховний Суд України цілком обгрунтовано вважає, що оскільки законодавством не передбачений інший порядок встановлення фактів такого ушкодження здоровя через відсутність відповідних документів, це може зробити суд в порядку окремого провадження.
Факт реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення (п.4 ст.256 ЦПК)
Характерною рисою цих справ є встановлення у судовому порядку не фактів усиновлення, шлюбу, розірвання шлюбу, а лише фактів їх реєстрації в актових книгах, якщо в органах реєстрації актів цивільного стану не збереглися відповідні записи, і ті відмовилися їх поновити, або ж вони не можуть бути відновлені тільки на підставі рішення суду про встановлення їх реєстрації. Відповідно до ст. 21 СК правову силу мають лише зареєстровані в органах РАЦС актові записи і, як виняток, прирівняні до них оформленні релігійним обрядом шлюб, розірвання шлюбу, народження і смерть, які були здійсненні до створення або поновлення діяльності органів РАЦС в Україні. На підтвердження втарти запису подається довідка відповідного архівного органу РАЦС, у якому знаходилась актова книга з реєстрацією. Відмова цього органу у поновленні запису підтверджується його письмовим висновком ,наявність якого є необхідною умовою прийняття судом заяви про встановлення факту реєстрації.
Із заявою про відкриття справи можуть звернутися особи, для яких наявність факту реєстрації шлюбу, усиновлення, може породжувати юридичні наслідки, наприклад: особа, з приводу якої встановлюється певний факт реєстрації, члени її сімї, законні представники, спадкоємці тощо.
Факт проживання однією сімєю чоловіка та жінки без шлюбу (п.5 ст.256)
Актуальність встановлення даного факту обгрунтовувалася вище з по силанням на Сімейний кодекс. На вимогу заявника судом водночас зі встановленням цього факту може бути встановлений факт перебування заявника на утриманні померлого або того, хто пропав безвісти Штефан М.Й.Цивільне процесуальне право України. Академічний курс. Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів. - К.: ІнЮре, 2005. - С.458.
Факт належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, імя, по батькові, місце і час народження якої, зазначені у документі, не збігається з іменем, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження, зазначеними в її свідоцтві про народження або в паспорті (п.6 ст.256)
Суд встановлює незалежність особі правовстановлюючого документа, а не тотожність прізвища, імені, по-батькові, не однаково названих у різних документах, не присвоєння чи залишення одного з них.
При розгляді справи про встановлення факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, імя, по батькові, місце і час народження якої, зазаначені в докуметі, не збігаються з імям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, вказаними у свідоцтві про народження або в паспорті, у тому числі, факту належності правовстановлюючого документа, в якому допущені помилки у прізвищі, імені, по батькові або замість імені чи по батькові зазаначені ініціали суд повинен запропонувати заявникові подати докази про те, що правовстановлюючий документ належить йому і що організація, яка видала документ, не має можливості внести до нього відповідні виправлення. Разом з тим, цей порядок не застосовується, якщо виправлення в таких документах належним чином не застережені або ж їх реквізити нечітко виражені внаслідок тривалого використання, неналежного зберігання тощо (п.12 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення”).
Не підлягає встановленню документів, які не мають вказівки, на чиє імя вони видані. Не повністю зазначені імена, по-батькові, а також наявні інші дефекти, що свідчать про підчистку і виправлення. Судом не повідомче встановлення факту належності особі квитка про членство в обєднанні громадян, військового квитка тощо, про що йшлося вище. Водночас суди мають право розглядати справи про встановлення фактів належності громадянам довідок про поранення, перебування у госпіталях у звязку з пораненням, повідомлення військових частин, військоматів та інших органів військового управління про загибель або зникнення безвісти певних осіб у звязку з обставинами воєнного часу, а також заповітів, страхових свідоцтв, полісів, ощадних книжок, інших документів про трудовий стан, оскільки вони не належать до документів, що посвідчують особу Гражданский процесс: Учебник / В.В. Комаров и др. Под ред. В.В. Комарова. - Х., «Одиссей», 2001.
Наприклад, суд Гусятинського району Тернопільської області розглянув справи про встановленя факту належності правовстановлюючих документів за заявами громадянок Приступи та ПерігАрхів місцевого суду Гусятинськогорайону Тернопільської області, справи №4-0-26/2005 та №4-0-29/2005
Жительки Гусятинського р-ну м.Хоростків, вул.Голосна,8 Приступи Яніни Сігізмунідівни, Тел.52230
Жительки Гусятинського р-ну м.Хоростків,
вул.Коцюбинського,7
Періг Ольги Олексіївни,
Встановлення даного факту є нововведенням у Цивільному процесуальному кодексі 2004 року. Для встановлення реєстрації народження особи необхідні обставини, що свідчать про реєстрацію цієї події, а також про те, що заінтересована особа позбавлена можливості поновити втрачені чи знищені документи. Для прикладу: встановлення даного факту стало актуальним для окремої категорії осіб із прийняттям Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, що надає пільги громадянам, яким на час ІІ світової війни не виповнилося 18 років.
Всі зусилля суду мають бути спрямовані на те, щоб зясувати, існував чи не існував в дійсності факт, про встановлення якого просить заявник, і чи відповідає він тим умовам, за яких закон надає йому юридичного значення. При цьому суд зобовязаний слідкувати за тим, щоб були дотримані інтереси не лише заявника , але й інших зацікавлених осіб - окремих громадян, установ, підприємств, організацій. Діяльність суду повинна бути всебічною, повною і обєктивною у вказаних межах. Рішення суду у справі про встановлення юридичного факту служить передумовою для правильного висновку компетентних органів про дійсні права і обовязки зацікавлених осіб Елисейкин П.Ф. Судебное установление фактов, имеющих юридическое значение. - М., “Юрид. лит.”, 1973. - С.37
- подати усі наявні у них докази для підтвердження своїх вимог або заперечень або повідомити про них суд під час попереднього судового засідання;
- добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обовґязки.
У результаті справи про встановлення факту можуть бути заінтересовані і інші, крім заявника, особи. До заінтересованих осіб відноситься все сказане вище про заявників: вони теж виступають на захист своїх прав та охоронюваних законом інтересів; між встановлюваним фактом і їх правами та інтересами має існувати визначений правовий звязок. Однак на відміну від заявників заінтересовані особи не порушують процес, а вступають у почату справу за власною ініціативою чи за ініціативою суду. Критерієм визначення заінтересованих осіб має служити мета встановлення факту і ті правові наслідки, які можуть настати у звґязку з встановленим фактом. При цьому повинні враховуватися правовідносини не лише особистого чи майнового характеру. Правильно вважає Р.Ф. Каллістратова, що до числа заінтересованих осіб повинні бути віднесені: по-перше, особи, взаємовідносини яких із заявником залежить від факту, що підлягає встановленню (інші спадкоємці, особи, що мають право на пенсію тощо), по-друге, організації і установи, в яких заявник має намір використати рішення суду про встановлення факту (відділи соціального забезпечення), по-третє, організації і установи, які за законом могли засвідчити той чи інший факт, але чомусь не зробили цього чи були не в змозі видати дублікат документа “Научно-практический комментарий к ГПК РСФСР”, С.285.
Заінтересованість цих осіб може бути повязана з особистими і майновими правами чи витікати з їх компетенції як органів управління.
Розглянемо правовідносини заінтересованих осіб із заявником на момент звернення до суду в справах про встановлення юридичних фактів. Ці правовідносини в силу різних життєвих ситуацій можна характеризувати залежно від їх ставлення до встановлення даного факту в суді. У звязку з цим заінтересованих осіб можна класифікувати таким чином:
1) особи, ставлення яких до встановлення цього факту в суді не визначено, тобто вони у вирішенні даного питання покладаються на суд. Наявність цієї групи осіб при розгляді справи про існування відповідного факту свідчить про те, що питання у переважній більшості випадків може бути вирішено в порядку окремого провадження без звернення до позовного провадження;
2) особи, які позитивно ставляться до встановлення даного факту в суді. У такому випадку спір про право не може виникнути;
3) особи, які негативно ставляться до встановлення даного факту в суді, але не мають обґрунтованих заперечень.
Наявність заперечень у даної групи осіб не повинна бути перешкодою для розгляду справи в порядку окремого провадження. Дана група виділена для більш докладного розуміння необґрунтованості надання заінтересованим особам такого процесуального засобу, як порушення спору про право;
4) особи, які мають заперечення проти встановлення відповідного факту в судді із симптомом виникнення спору про право. За наявності цієї групи заінтересованих осіб встановлення юридичних фактів починається в порядку окремого провадження, а потім з виникненням спору про право обовязково переходить до розгляду справи в позовному порядку. Тому необхідно встановити заперечення цієї групи ще на стадії провадження справи до судового розгляду та за необхідності залишити заяву без розгляду. Завдяки цьому є можливість запобігти зайвим судовим витратам та марнування часу всіх осіб, які повинні брати участь у процесі Фурса С. Участь заінтересованих осіб у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення//Право України, 1997, №2.-С.38.
Вказані вище групи заінтересованих осіб з моменту порушення справи до набрання рішенням законної сили можуть змінювати свою думку щодо вирішення заяви по суті. Але значення цієї класифікації полягає в тому, що вона допомагає визначити існування таких груп заінтересованих осіб при підготовці справ до судового розгляду та можливість порушення ними спору про право.
Провадження з встановлення юридичних фактів, оскільки не є повязаним з необхідністю вирішення спору про право, порушується не позовом, а заявою (ст.. 258 ЦПК). Зміст її має відповідати загальним вимогам ст. 119, але з урахуванням особливостей даного провадження; зокрема у заяві повинно бути зазначено який факт заявник просить встановити та з якою метою, причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; докази, які підтверджують цей факт.
Встановивши, що заява подана з порушенням викладених вимог, суддя у відповідності з ст. 121 ЦПК виносить ухвалу про залишення заяви без руху, про що повідомляє заявника і надає йому строк для усунення недоліків. Якщо заявник виконає вимоги судді, то заява вважається поданою в перший день її подання. В іншому ж випадку заява вважається неподаною і повертається заявнику.
Основне призначення стадії відкриття провадження у цивільній справі полягає у перевірці передумов права на звернення в суд і дотримання порядку звернення. Цим вимогам має відповідати і відкриття справи про встановлення фактів. Зокрема, Пленум Верховного Суду України у Постанові “Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення” вважає, якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у прийнятті заяви, а коли справу вже порушено - закриває провадження в ній (п.3 Постанови №5 від 31.03.1995).
Перевіряючи у заявника передумови права на звернення в суд, суддя зясовує, встановлення якого факту добивається заявник. На цей момент слід звернути особливу увагу, оскільки іноді заявник через юридичну неграмотність не може правильно і чітко сформулювати свою просьбу. Точне встановлення факту має значення і для подальшої роботи суду по даній справі, оскільки діяльність суду по збиранні доказів, витребуванню документів можлива лише тоді, коли суд точно знає, який факт належить встановити Заворотько П.П., Штефан М.Й. Непозовне провадження в радянському цивільному процесі. - К., 1969. - С. 96.
При прийнятті заяви про встановлення факту суддя повинен вимагати у заявника письмові докази, що підтверджують неможливість отримання чи відновлення документів, які підтверджують факт. Однак ця вимога стосується випадків встановлення лише тих фактів, які в силу закону підлягають спеціальній реєстрації (акти громадянського стану і т.п.), а також фактів належності правовстановлюючих документів. Якщо ж встановлення факту належить до виключної компетенції суду (наприклад, сумісне проживання, шлюбні відносини), то від заявника при прийнятті заяви такі докази не вимагаються Елисейкин П.Ф. Судебное установление фактов, имеющих юридическое значение. - М., “Юрид. лит.”, 1973. - С.58.
Крім вказаних питань суддя при прийомі заяви має зясувати, які докази має заявник, які свідки можуть бути викликані в судове засідання, хто може бути заінтересований у вирішенні справи.
Суддя одноособово вирішує питання про прийняття заяви по справі про встановлення юридичних фактів і вправі відмовити в прийнятті заяви. Підстави для відмови відповідають загальним правилам цивільного судочинства і спеціальним нормам окремого провадження. Відмовляючи у прийнятті заяви, суддя виносить про це мотивовану ухвалу, в якій має бути вказано, в який орган слід звернутися заінтересованій особі, якщо справа суду непідвідомча, або ж усунути обставини, що заважають зверненню в суд. Підставами для відмови у прийнятті заяви є наступні:
- якщо заявник просить про встановлення факту, який не має юридичного значення (думається, що основою для відмови слугують ст.ст. 256 та 258 ЦПК). Сюди ж слід віднести випадки вимог про встановлення фактів, які є юридично байдужими для прав і обовґязків особи, яка звернулася до суду;
- підставою для відмови слугує також рішення суду, яке набрало законної сили і яким підтверджено наявність (чи відсутність) факту, про встановлення якого просить заявник;
- якщо зацікавлена особа має належний документ, яким підтверджується відповідний факт, то це також є підставою для відмови;
- суддя відмовляє у прийнятті заяви, якщо заявник у необхідних випадках не надасть доказів, які б підтверджували неможливість відновлення втрачених документів, де був зафіксований факт, що шукається Елисейкин П.Ф. Судебное установление фактов, имеющих юридическое значение. - М., “Юрид. лит.”, 1973. - С.61
.
Ухвала судді про відмову в прийнятті заяви вручається заявнику одночасно з поверненням поданих документів.
Після прийняття заяви суддя проводить провадження у справі до судового розгляду, метою якої є забезпечення своєчасного і правильного вирішення справи. Вона дає змогу розглянути справу в одному засіданні з винесенням законного і обґрунтованого рішення.
Змістом провадження справи до судового розгляду як особливої стадії цивільного процесу є діяльність судді і осіб, що беруть участь у справі, спрямована на:
а) зясування і уточнення предмета доказування по справі. Предмет складають ті обставини, про підтвердження яких просить заявник. В одних випадках це одиничний факт (реєстрація шлюбу), в інших - складний фактичний склад (сумісного проживання чоловіка і жінки без шлюбу, утримання тощо). Предмет доказування повинен визначатися, як правило, на стадії відкриття справи. При цьому суддя зґясовує, про встановлення якого саме факту просить заявник, а у разі необхідності допомагає йому сформулювати свою просьбу. Предмет може уточнюватися як самим заявником, так і суддею. Коло фактів, що підлягають доказуванню, може розширюватися у звґязку з вступом у справу заінтересованих осіб, які в праві порушити спір з приводу самого факту;
б) зясування необхідних доказів і їх збирання до моменту судового розгляду. Доказами в даній категорії справ є будь-які фактичні дані, на основі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин, які обґрунтовують вимоги заінтересованих осіб і їх заперечення, а також інші обставини справи, що мають значення для її правильного вирішення;
в) визначення заінтересованих осіб і притягнення їх до участі в справі (п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення”). Тут же вирішується питання про участь у справі прокурора;
г) своєчасне повідомлення учасників процесу про час і місце слухання справи Давыденко Г.Л. Рассмотрение гражданских дел. - К., 1985. - С.240.
Розгляд справ про встановлення фактів в судовому засіданні підлягає вимогам ст.ст. 157-196 ЦПК. Справа має бути розглянута протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі (ст.157 ЦПК).
Маючи на увазі ці загальні правила судового розгляду, слід також враховувати особливості їх застосування при розгляді конкретних справ про всановлення фактів. Пленум Верховного Суду України у п.6 постанови №5 від 31.03.95 спеціально підкреслює, що ці справи повинні розглядатся судом за участю заявника і заінтересованих осіб. Деякі суди взагалі не розґяснюють по даній категорії справ особам, що беруть участь у справі, їх процесуальні права і обовґязки або ж обмежуються розґясненням їх лише заявнику Елисейкин П.Ф. Судебное установление фактов, имеющих юридическое значение. - М., “Юрид. лит.”, 1973. - С.66-67
. Однак відповідно до ст. 160 ЦПК головуючий забезпечує здійснення учасниками цивільного процесу їх процесуальних прав і виконання ними обовґязків, тобто повинен розґяснити їх права і обовґязки. Зміст самого розґяснення повинен відповідати ст. 27 ЦПК, про що йшлося вище.
Інколи у цих справах суди не обговорюють причини неявки в судове засідання заінтересованих осіб, не зґясовують, чи повідомлені вони про час і місце розгляду справи, чи можливим є розгляд справи за їх відсутності Жеруолис И. Сущность советского гражданского процесса. - Вильнюс, 1969. - С. 156 . Між тим правила ст. 169 ЦПК про наслідки неявки в судове засідання особи, яка бере участь у справі, поширюються і на окреме провадження.
Розгляд справи по суті починається з доповіді головуючого. Потім головуючий запитує у заявника, чи підтримує він свою вимогу. В цей момент заявник може змінити свою вимогу або відмовитися від неї.
У судовому засіданні суд зобовязаний вирішити наступні питання:
а) існували чи не існували в дійсності факти, про встановлення яких просить заявник;
б) чи мають вони юридичне значення;
в) чи наявні умови, за яких допускається судове встановлення факту Штефан М.Й. Цивільне процесуальне право України. Академічний курс: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів. - К. “ІнЮре”, 2005. - С. 460.
Пояснення у таких справах дають заявники і заінтересовані особи. При цьому прокурор ,якщо він звернувся до суду для захисту інтересів цих осіб, дає пояснення першим. Заінтересовані особи практично виступають з поясненнями в тих випадках, коли їм відомі обставини справи. Але це не означає, що в інших випадках вони можуть бути позбавлені такого права - їм має бути надана можливість дати свої пояснення по справі з посиланням на докази, а також висловлювати свою думку з приводу пояснень і клопотань заявника Фурса С. Участь заінтересованих осіб у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення//Право України, 1997, №2.
У окремих практикуючих працівників до цього часу нема чіткої уяви про процесуальне становище заінтересованих осіб, які беруть участь у справі про встановлення фактів. Окремі суди ототожнюють їх зі свідками, попереджуючи про відповідальність за дачу неправдивих показань з наступним видаленням із залу судового засідання. Місцевий суд Гусятинського р-ну Тернопільської обл. допитав в якості свідка Л-ку у справі Н. Г-ної про встановлення родинних відносин. Заявниця просила визнати її сестрою М. Г-ної з метою отримати спадщину, яка залишилася по смерті останньої. З матеріалів справи було видно, що допитана в якості свідка Л-ка була сестрою заявниці і померлої. Тому вона мала брати участь у розгляді справи в якості заінтересованої особи Архів місцевого суду Гусятинського району Тернопільської області, справа № 7-2-44/2004.
П. Ф. Єлісєйкін вважає, що набільш типові помилки і недоліки у справах про встановлення фактів полягають у наданні переваги показам свідків перед іншими засобами доказування, зокрема письмовими доказами. Звичайно, не можна нехтувати показами свідків. Однак такі покази є лише одним із можливих засобів доказування, який має бути перевірений і оцінений судом за загальними правилами оцінки доказів, в тому числі за допомогою інших доказів.
Поширеною є думка, нібито у справах окремого провадження не може бути дебатів Елисейкин П.Ф. Судебное установление фактов, имеющих юридическое значение. - М., “Юрид. лит.” -1973.- С.70. Судові дебати як частина судового засідання мають на меті виявити остаточні вимоги заінтересованих осіб і підведення підсумків судового розгляду справи. Тому судові дебати повинні мати місце і в справах окремого провадження лише з тією різницею, що тут не сторони, а заявник і заінтересовані особи підводять підсумки розгляду справи.
Нормальним закінченням справи про встановлення факту є винесення рішення, яким заява задовольняється чи відхиляється. Однак можливим є закриття провадження чи залишення заяви без розгляду.
Підстави для закриття провадження Цивільне процесуальне право України / За ред. проф. В.В. Комарова - Х.: вид-во “Основа”, 1992.- С.293:
1) неправовий характер факту, про встановлення якого просить заявник;
2) наявність рішення, яке набрало законної сили, яким підтверджено наявність чи відсутність даного факту;
3) наявність у заінтересованої особи документа, який підтверджує факт;
4) непідвідомчість даної справи суду;
5) відмова заявника від своєї вимоги, прийнята судом;
6) смерть заявника, оскільки правонаступництво у цих справах взагалі виключається.
Заява залишається без розгляду Цивільне процесуальне право України / За ред. проф. В.В. Комарова - Х.: вид-во “Основа”, 1992.- С.294.
Див. також Цивільний процесуальний кодекс України, ст.207
:
1) якщо при розгляді справи виник спір, підвідомчий суду;
2) якщо заява подана недієздатною особою чи від імені заявника/заінтересованої особи особою, що не має повноважень на ведення справи;
3) якщо в провадженні того ж чи іншого суду вже наявна справа про встановлення того ж факту;
4) якщо належним чином повідомлений заявник повторно не зявився в судове засідання без поважних причин або повторно не повідомив про причини неявки, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.
Рішення у справах про встановлення фактів в цілому має відповідати вимогам, які ставляться до рішень у справах позовного провадження.
Рішення має бути законним і обґрунтованим. Законність рішення означає, що факт, який в ньому підтверджується має відповідати тому поняттю, яке дається в нормах матеріального права і з яким повязується виникнення, зміна чи припинення правовідносин. Обґрунтованість означає відповідність рішення встановленим судом умовам в їх сукупності і взаємозвязку, підтвердженими доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Судове рішення має відображати обєктивну істину і містити вичерпну відповідь на заявлені вимоги.
У рішенні по справі про встановлення факту має міститися вказівка на факт, наявність чи відсутність якого встановив суд. Воно має відображати обєктивну істину, у розумінні повної відповідності висновків суду про існування (чи неіснування) факту обєктивної дійсності.
Структура судового рішення у справах про встановлення факту аналогічна структурі рішень у позовних справах (ст.215 ЦПК). Воно складається із 4 частин:
1) вступна;
2) описова;
3) мотивувальна - містить аналіз зібраних по справі доказів, викладення обставин справи, доводи, за якими суд відхиляє ті чи інші докази, а також повинні бути посилання на ті закони, якими суд при розгляді справи;
4) резолютивна - суд констатує наявність (чи відсутність) факту, про встановлення якого просив заявник.
Набрання рішенням законної сили керується загальними правилами цивільного судочинства. Згідно ст. 223 ЦПК рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у двадцятиденний строк після подання заяви , рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набуває законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Рішення суду (яке набрало законної сили) про встановлення факту, який підлягає реєстрації в оганах державної реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює собою документів, що видаються цими органами, а є тільки підставою для одержання зазначених документів. Тобто таке рішення не можна ототожнювати із самим документом.
На оскарження рішень у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення, поширюється дія глав 1 і 2 розділу V ЦПК. Внесення скарг на такі рішення, а також порядок їх розгляду вищестоячими судами суттєвих особливостей не має.
Право апеляційного оскарження рішень, які не набрали законної сили, надається сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, а також особам, якщо суд вирішив питання про їх права і обовґязки. Так, згідно ст.292 ЦПК сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх прав та обовґязки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Наприклад, в апеляційному порядку Апеляційним судом м. Києва була розглянута справа за апеляційною скаргою Р. Л.Г. на ухвалу Шавченківського районного суду м. Києва в справі за завою Р. Л.Г., заінтересована особа - Пенсійний фонд Шевченківського району м. Києва Судова практика / www.i-legal.com.ua.
Право касаційного оскарження рішень, які набрали законної сили після розгляду в апеляційному порядку надається сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, а також особам, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права і обовґязки. Ст. 324 ЦПК закріплює: сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вимрішив питання про їх права та обовґязки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення і ухвали суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також постановлені за результатами їх перегляду ухвали апеляційногосуду можуть бути оскаржені у касаційному порядку, якщо вони перешкоджають подальшому провадженню у справі. Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
А П Е Л Я Ц І Й Н И Й С У Д м. К И Є В А
Апеляційну скаргу Р. Л.Г. задовольнити частково, ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 09.10.2002 року скасувати та постановити нову ухвалу такого змісту.
Заяву Р. Л.Г., заінтересована особа Пенсійний фонд Шевченківського району м. Києва про встановлення факту перебування у відрядженні в с. Копачах Чорнобильського району Київської області залишити без розгляду та розґяснити їй, що вона вправі подати позов на загальних підставах.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України в місячний термін з наступного дня після її проголошення.
Головуючий:
Судді:
Проте за пунктом 1 частини 1 статті 256 Цивільного процесуального кодексу України, як свідчать звернення до депутата Грачова громадян, суд розглядає справи про встановлення виключно родинних відносин, що між тим можна підтвердити документально, і відмовляє громадянам в прийомі заяв про встановлення факту перебування членом сімї.
Крім цього, частина 3 статті 256 ЦПК України передбачає, що справи про встановлення факту належності особі квитка про членство в обєднанні громадян, та деякі інші справи судовому розгляду не підлягають.
Однак це суперечить статті 124 Конституції України, згідно з якою юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. З цих же причин недоречно виписані в частині 2 цієї статті слова “якщо діюче законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення”.
Таким чином, видається потрібним прийняття Закону України “Про внесення доповнення та змін до статті 256 Цивільного процесуального кодексу України”. Прийняття Закону має на меті узгодити сімейне законодавство та законодавство про цивільне судочинство, передбачити спосіб захисту сімейних прав та інтересів, зокрема, шляхом встановленням в судовому порядку правовідношення. Прийняття Закону дозволить узгодити сімейне законодавство та законодавство про цивільне судочинство і забезпечити захист сімейних прав та інтересів шляхом встановлення в судовому порядку правовідношення, що призведе до зміцнення сімї як соціального інституту і як союзу конкретних осіб.
Я вважаю доцільним прийняття такого закону.
ПОРІВНЯЛЬНА ТАБЛИЦЯІнформаційний сервер Верховної Ради України / законопроекти / www.rada.gov.ua
до проекту Закону України “Про внесення доповнення та змін до статті 256 Цивільного процесуального кодексу України” (щодо справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення)
|
Чинна редакція |
Запропоновані доповнення |
Нова редакція |
|
|
Цивільний процесуальний кодекс України Стаття 256. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення 1. Суд розглядає справи про встановлення факту: родинних відносин між фізичними особами; перебування фізичної особи на утриманні; каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообовязковому державному соціальному страхуванню; реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; проживання однією сімєю чоловіка та жінки без шлюбу; належності правовстановлюю-чих документів особі, прізвище,імя, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені вдокументі, не збігаються з імям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті. 2. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. 3. Справи про встановлення факту належності особі паспорта, військового квитка, квитка про членство в обєднанні громадян, а також свідоцтв, що їх видають органи державної реєстрації актів цивільного стану, судовому розгляду в окремому провадженні не підлягають. |
Цивільний процесуальний кодекс України Стаття 256. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення частину 1 статті після слова “родинних” доповнити словом “і сімейних” після слів “фізичних осіб”- поставити крапку, а слова “якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення”- виключити частину 3 статті- “виключити”
|
Цивільний процесуальний кодекс України Стаття 256. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення 1. Суд розглядає справи про встановлення факту: родинних і сімейних відносин між фізичними особами; перебування фізичної особи на утриманні; каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообовязковому державному соціальному страхуванню; реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; проживання однією сімєю чоловіка та жінки без шлюбу; належності право-встановлюючих документів особі, прізвище, імя, по батькові, місце і час народження якої, зазначені в документі, не збігаються з імям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті. 2. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб. |
|
|
|
|
||
| ! | Как писать дипломную работу Инструкция и советы по написанию качественной дипломной работы. |
| ! | Структура дипломной работы Сколько глав должно быть в работе, что должен содержать каждый из разделов. |
| ! | Оформление дипломных работ Требования к оформлению дипломных работ по ГОСТ. Основные методические указания. |
| ! | Источники для написания Что можно использовать в качестве источника для дипломной работы, а от чего лучше отказаться. |
| ! | Скачивание бесплатных работ Подводные камни и проблемы возникающие при сдаче бесплатно скачанной и не переработанной работы. |
| ! | Особенности дипломных проектов Чем отличается дипломный проект от дипломной работы. Описание особенностей. |
| → | по экономике Для студентов экономических специальностей. |
| → | по праву Для студентов юридических специальностей. |
| → | по педагогике Для студентов педагогических специальностей. |
| → | по психологии Для студентов специальностей связанных с психологией. |
| → | технических дипломов Для студентов технических специальностей. |
| → | выпускная работа бакалавра Требование к выпускной работе бакалавра. Как правило сдается на 4 курсе института. |
| → | магистерская диссертация Требования к магистерским диссертациям. Как правило сдается на 5,6 курсе обучения. |
| Дипломная работа | Формирование устных вычислительных навыков пятиклассников при изучении темы "Десятичные дроби" |
| Дипломная работа | Технологии работы социального педагога с многодетной семьей |
| Дипломная работа | Человеко-машинный интерфейс, разработка эргономичного интерфейса |
| Дипломная работа | Организация туристско-экскурсионной деятельности на т/к "Русский стиль" Солонешенского района Алтайского края |
| Дипломная работа | Разработка мероприятий по повышению эффективности коммерческой деятельности предприятия |
| Дипломная работа | Совершенствование системы аттестации персонала предприятия на примере офиса продаж ОАО "МТС" |
| Дипломная работа | Разработка системы менеджмента качества на предприятии |
| Дипломная работа | Организация учета и контроля на предприятиях жилищно-коммунального хозяйства |
| Дипломная работа | ЭКСПРЕСС-АНАЛИЗ ФИНАНСОВОГО СОСТОЯНИЯ ООО «АКТ «ФАРТОВ» |
| Дипломная работа | Психическая коммуникация |