Міністерство освіти та науки України

Донецький національний університет

Дипломна робота

на тему:

«Особливості функціонування іменників pluralia tantum (множинності) в українській мові»

Донецьк 2008

ЗМІСТ

ВСТУП.. 3

1. КАТЕГОРІАЛЬНІ ВІДМІННОСТІ ІМЕННИКІВ МНОЖИННОСТІ 8

1.1Поняття множинних іменників та існування категорії pluralia tantum в українській мові 8

1.2 Граматична категорія числа. 15

1.3 Семантична структура іменників pluralia tantum у “Словарі української мови” Б. Грінченка та в “Словнику української мови”. 42

2. ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ІМЕННИКІВ МНОЖИННОСТІ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ 54

2.1 Множинні іменники. 54

2.2 Відмінювання множинних іменників. 56

2.3 Функціонування іменників множинності 63

ВИСНОВОК.. 72

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ.. 73

ВСТУП

У сучасній українській мові існують цілі групи слів, що мають безкорелятивні форми – або лише однину, або лише множину.

Іменники, що мають лише форми однини, є іменниками singularia tantum, іменники, що мають лише форми множини, є іменниками pluralia tantum.

Проблема дослідження полягає у визначенні місця розряду іменників множинності в українській мові, його значення та функцій. Проте досягненню і вирішенню поставленої мети передує збір та обробка тематичного мовного матеріалу, якого з питання про множинні іменники (pluralia tantum) недостатньо, тому дослідження такого типу є досить актуальними.

Незважаючи на це, у даній дипломній роботі порівняно різні погляди дослідників української мови на поняття і особливості функціонування іменників множинності (pluralia tantum).

Необхідно сказати, що метою даної дипломної роботи є встановлення особливостей іменників множинності (pluralia tantum) та їх існування і функціонування в сучасній українській мові. Досить добре мету дослідження розкривають поставлені задачі. Серед них слід вказати такі:

1. з’ясування категоріальних відмінностей іменників множинності (pluralia tantum) та особливостей існування даного розряду в контексті семантико-граматичної категорії числа іменника;

2. порівняння семантичної структури іменників pluralia tantum у “Словарі української мови” Б. Грінченка та в “Словнику української мови”

3. встановити особливості поняття іменників множинності;

4. визначити особливості функціонування іменників множинності (pluralia tantum) в українській мові, зокрема розглянути відмінювання іменників pluralia tantum.

Завдяки використаним методам і прийомам у процесі дослідження було досягнуто комплексного і достовірного аналізу мовного матеріалу.

У роботі були використані такі методи для досягнення наявних результатів дослідження:

1. індуктивний – власне збір мовного матеріалу, його систематизація та опис;

2. дедуктивний – аналіз і встановлення загальних закономірностей у системі словотворення української мови, виявлення головних особливостей існування та функціонування іменників множинності (pluralia tantum) в сучасній українській мові;

3. типологічний – узагальнення знань про іменники pluralia tantum і розробка концепції їх головних функцій, яка віднайшла своє відображення у другій частині даної дипломної роботи;

4. системний – аналіз зібраного матеріалу та формування його в єдину систему знань, необхідних для процесу дослідження і написання цієї дипломної роботи;

5. порівняльний – збір мовного матеріалу, який свідчить про історичне формування іменників множинності (pluralia tantum), узагальнення поглядів різних дослідників української мови і порівняння їх, зведення розбіжностей і спільного;

6. аналітичний – виокремлення результатів внаслідок обробки і узагальнення даних.

Матеріал, використаний у даній роботі, було підібрано шляхом суцільної вибірки з тлумачних словників, мовних підручників та посібників.

Після класифікації знайденого матеріалу було сформовано план роботи, який потім віднайшов своє втілення у дипломній роботі.

Отже, структуру даної дипломної роботи сформовано саме виходячи з поставлених у процесі дослідження мети і задач та методів, завдяки яким було здійснено їх успішне досягнення.

Дана дипломна робота містить вступ, два логічних розділи і по три підрозділи в кожному з них, висновки та список використаної літератури.

Перший розділ називається «Категоріальні відмінності іменників множинності». Як уже було вказано, даний розділ містить у собі три підрозділи. Це – «Поняття множинних іменників та існування категорії pluralia tantum в українській мові», «Граматична категорія числа», «Семантична структура іменників pluralia tantum у «Словарі української мови» Б.Грінченка та «Словнику української мови». Кожен підрозділ містить у собі логічно пов’язано із темою зміст.

Таким чином, перший підрозділ передбачає розкриття поняття множинних іменників (pluralia tantum) в українській мові, систематичний аналіз поглядів мовознавців на дане питання. Другий підрозділ розкриває структуру та існування семантико-граматичної категорії числа, її особливості та функції. В цьому підрозділі також розглядається існування множинних іменників (pluralia tantum) в контексті граматичної категорії числа іменника. Третій підрозділ містить у собі порівняння семантичної структури множинних іменників у «Словарі української мови» Б.Грінченка та «Словнику української мови».

Другий розділ даної дипломної роботи, який називається «Особливості функціонування іменників множинності в українській мові», також має три логічні підрозділи у своїй структурі. Це – «Множинні іменники», «Відмінювання множинних іменників» та «Функціонування іменників множинності».

Оскільки другий розділ є логічним продовженням і завершенням першого розділу «Категоріальні відмінності іменників множинності», то перший підрозділ «Множинні іменники» є логічним завершенням першого підрозділу першого розділу даної дипломної роботи «Поняття множинних іменників та існування категорії pluralia tantum в українській мові». В цьому підрозділі продовжуємо думку щодо визначення поняття множинних іменників у сучасному українському мовознавстві та визначаємо головні семантичні групи множинних іменників, наводимо результати дослідження щодо питання існування множинних іменників (pluralia tantum) в сучасній українській мові.

Другий підрозділ «Відмінювання множинних іменників» містить у собі відомості щодо особливостей відмінювання іменників pluralia tantum та множинних топонімів.

Третій підрозділ другого розділу є логічним завершенням даної дипломної роботи. В цьому підрозділі наведено концепцію функціонування іменників множинності, розкрито суть головних функцій іменників pluralia tantum в українській мові.

Висновки містять у собі головні результати дослідження, які мають глибоке відображення в основній частині даної дипломної роботи.

Список використаної літератури містить у собі вихідні дані всіх використаних джерел, які допомогли у процесі дослідження даного питання сформувати свою думки щодо даного питання та систематизувати й узагальнити всі знання щодо іменників множинності (pluralia tantum).

Слід сказати, що серед таких робіт необхідно відмітити наступні: «Частини мови в семантико-граматичному аспекті» (Вихованець І. Р.), «Категория числа в славянских языках» (Дегтярев В. И.), «Основы общей грамматики» (Дегтярев В. И.), «Число и грамматика» (Реформатский А. А.), «Іменник в сучасній українській мові» (Матвіяс І. Г.), «До питання про категорію числа іменників у сучасному українському мовознавстві» (Еляшевська О.), «Іменні граматичні категорії (функціональний аналіз)» (Безпояско О.О.), «Теоретична морфологія української мови: Академічна граматика української мови» (І. Вихованець, К.Городенська), «Морфологія української мови» (Горпинич В.О.), «Морфеміка української мови» (Безпояско О.К., Городенська К.Г.), «Категория и разряды славянской функциональной морфологии: (Морфологические категории и лексико-грамматические разряды)» (Бондарко А.В.), «Слова со значеним «неопределенной множественности» в современном русском языке» (Марковский И.К.), «Лексикализация множественного числа и словообразование» (Соболева П.А.).

1. КАТЕГОРІАЛЬНІ ВІДМІННОСТІ ІМЕННИКІВ МНОЖИННОСТІ

1.1 Поняття множинних іменників та існування категорії pluralia tantum в українській мові

Іменник – чи не найбільш досліджена частина мови. Це не дивно, бо з давніх-давен почали виділяти два класи слів – ім’я та дієслово. Ядро першого склали іменники, бо інші частини мови сформувалися пізніше, а деякі, як-от прикметники, числівники, розвинулися з іменників. Та незважаючи на тривалу історію дослідження іменників, досі є питання, на які мовознавча наука ще не дала остаточної відповіді. До них, зокрема, належить і природа лінгвістичної категорії числа іменників, яку й сьогодні трактують по-різному.

Вирішення цієї проблеми має велике теоретичне значення, оскільки поряд із родом і відмінком число є однією з головних категорій іменника. Граматичне оформлення слів тісно пов’язане з їх семантикою, що виявляється в неоднорідності іменників щодо здатності утворювати повну числову парадигму.

Форми числа властиві й для прикметників, займенників, числівників, дієслів. Тому з’ясування сутності іменникової категорії числа сприятиме вивченню категорій роду й відмінка, природи конкретних, абстрактних, збірних та речовинних назв, допоможе зрозуміти специфіку категорії числа в інших частинах мови [29;C.134]..

Категорією числа вчені цікавилися здавна. Сам термін число
з’явився у слов’янському мовознавстві у ХVІ – ХVІІ ст. [Москаленко 1959: 218]. Назви однина, множина, двоїна
походять із сербської мови. В українській науці їх уперше вжили С. Смаль-Стоцький і Ф. Ґартнер (щоправда, замість терміна двоїна
вони використовували слово двійня
) [Москаленко 1959: . 100]. Сучасні назви числових форм остаточно закріпилися після появи проекту нового українського правопису 1926 р. Протягом ХVІІ – ХІХ ст. мовознавці, в основному, досліджували етимологію та функціонування числових форм, розробляли граматичну термінологію. Активне вивчення природи категорії числа іменників почалося у ХХ ст. Проте в науковій літературі досі нема єдиного розуміння цього явища. У сучасному мовознавстві можна виділити два основні підходи до числа, згідно з якими цю категорію розглядають як лексико-граматичну або граматичну.

Трактування числа як лексико-граматичної категорії підтримує І. К. Кучеренко. Проте співвідносні форми однини і множини він розглядає як різні іменники, “слова зі своїми власними, хоча і спорідненими, реальними значеннями” [Кучеренко 1961, 1: 107]. Свою позицію вчений обґрунтовує тим, що “кожне існуюче в дійсності – річ, явище – може мати один лише числовий вияв... Коли ж ми говоримо про вияв множинний, то останній можливий теж один, але його може мати не предмет як такий, а тільки якийсь (хоча б точно і не визначений) усвідомлюваний загал предметів, складений з кількох (в деякому разі більше одного) одиниць, тобто окремих предметів типу названих у лексичному значенні іменника” [Кучеренко 1961,1: 108]. Такий погляд викликає багато запитань як теоретичного (що таке граматична форма слова?, як розглядати стіл
і столи
і под. – як синоніми? омоніми? різні значення багатозначного слова? тощо), так і практичного змісту (як у такому випадку слід укладати словники?). І. Г. Матвіяс слушно зауважує: “Не дозволяють роз’єднувати числові форми іменника й синтаксичні зв’язки між словами, на що виразно вказують хоч би такі конструкції: “Це столи, один
з яких слід забрати”; “Це карти, одну
з яких слід забрати”; “Це весла, одне
з яких слід забрати”.

Якщо столú, кáрти, вéсла
не є словами стіл, кáрта, веслó
у множині, то до чого ж стосуються в наведених реченнях слова одúн, однý, однé
?” [Матвіяс 1962: 13].

Зрештою, І. К. Кучеренко й сам визнає узагальнюючу сутність мови: “Значення слова звичайно зв’язане не з одним даним предметом, не з одним даним явищем, а з сукупністю ознак цілої категорії предметів чи цілої категорії явищ. Так, значення слова книга
відображає ознаки книги взагалі, різних книг, подібно до того як значення слова наука
відображає особливості різних явищ, зв’язаних зі складним поняттям науки” [Кучеренко 1961, 2: 33]. Учений іде ще далі, стверджуючи, що і “власні назви не становлять тут якогось винятку: вони можуть уживатися як назви людей і при тому поза всякою конкретністю” [Кучеренко 1961, 2: 32]. Тож коли говоримо п’ять столів
, маємо на увазі не множинний вияв одного стола, а п’ять предметів, які за їхніми ознаками можна назвати словом стіл
. Тому важко погодитися з думкою про те, що різні числові форми є різними словами.

Як лексико-граматична категорія число іменників розглядається у “Сучасній українській літературній мові” за редакцією І. К. Білодіда. Там, зокрема, зазначено: “На відміну від інших частин мови (прикметників, числівників, прикметникових займенників, дієслів), у яких категорія числа є суто граматичною, бо служить тільки засобом синтаксичного зв’язку з іменниками (або особовими займенниками), іменники виражають граматичними формами числа предметність у кількісному визначенні; в іменниках ця категорія є самостійною, лексико-граматичною” [Сучасна укр. літ...1969: 69]. На підтвердження цієї думки наведено приклади, де числові форми “виступають як спосіб граматичної диференціації різних значень слів” [Виноградов 1947: 155]. Наприклад, слово атмосфера
позбавлене форми множини в усіх значеннях, крім одного – спеціального. У деяких розрядах іменників вираження кількісних відношень за допомогою форм числа взагалі не є домінуючим. Отже, при такому трактуванні категорії числа враховуються випадки, коли немає повної відповідності між граматичним числом та кількісними виявами відображуваної ним дійсності, коли порушується семантичне співвідношення форм однини і множини іменника.

Чимало мовознавців вважає число іменників граматичною категорією. Такий погляд ґрунтується на тому, що більшість іменників утворює форми однини і множини, які відображають кількісні співвідношення предметів у позамовній дійсності [Курс...1951: 305, Матвіяс 1962: 24, Недбайло 1968: 4, Жовтобрюх, Кулик 1972: 217, Ганич, Олійник 1985: 335]. Однак це твердження справедливе не завжди. По-перше, тому що форма однини не обов’язково позначає тільки один предмет, а форма множини – кілька предметів. Наприклад, слово окуляри
оформлене в множині, але позначає один предмет. Форми однини можуть узагальнювати багато однорідних предметів і набувати значення множини. Так буває тоді, коли кількісна (числова) визначеність названого іменником предмета чи поняття до уваги не береться: Вовк
живе в лісі. – Вовки
живуть в лісі. Є низка слів, які різними числовими формами позначають той самий предмет: небо – небеса, присінок – присінки
і под.

По-друге, існує багато понять, які не поєднуються з ідеєю рахунку. Тому іменники, які називають такі поняття, мають неповну числову парадигму, причому числова форма таких слів не відображає кількісного вияву позначуваного об’єкта. Це так звані абстрактні (уважність, мовлення, синь, далина
), збірні (студентство, жінота, малеча, молодь
), речовинні (молоко, дріжджі, мідь, ситець
) іменники.

Не всі іменники здатні утворювати обидві числові форми, та й форми однини й множини не завжди позначають один і декілька предметів відповідно. Отже, твердження про те, що категорія числа відображає кількісні співвідношення предметів у позамовній дійсності, слушне не для всіх іменників. Прихильники трактування числа як граматичної категорії не заперечують цього факту, але по-різному відображають його у своїх концепціях. Л. І. Недбайло, вважаючи категорію числа загалом граматичною, говорить про лексико-граматичний характер, якого число набуває при взаємодії з окремими семантичними групами іменників – абстрактними, речовинними, збірними, власними [Недбайло 1968: 6]. Немає однозначності у підручнику “Курс сучасної української літературної мови” М. А. Жовтобрюха та Б. М Кулика. Так, на с. 188 число поряд із родом і відмінком названо граматичною категорією, а на с. 218 – лексико-граматичною.

І. Г. Матвіяс, розглядаючи речення: “На столі лежить книжка”
– “На столі лежать книжки
” і под., робить висновок про те, що “за формами однини і множини іменника закріплюються певні лексичні значення – та чи інша кількість однорідних одиниць. Якщо б до цього зводилося значення форми однини і множини завжди і в усіх іменниках, тоді категорію числа іменників доводилося б уважати лексико-граматичною” [Матвіяс 1974: 13]. Виходить, що книжка
і книжкú
– це слова з відмінним лексичним значенням. Це дивує, оскільки перед тим учений доводив недоцільність кваліфікації числових форм іменника як різних слів [Там само:13].

І. Р. Вихованець говорить про семантико-граматичну домінанту в граматичній категорії числа іменника, оскільки числові форми відображають кількісні співвідношення предметів у позамовній дійсності [Вихованець 1988: 63]. Що ж до слів, які не передбачають рахунку, то їх число, на думку вченого, – формально-граматичне, пусте із семантичного погляду [Там само: 66-67]. Як зауважує вчений, семантичну інтерпретацію категорії числа можна провести не лише на основі протиставлення одиничності / неодиничності, а й опозиції розчленованості / нерозчленованості. Множина представляє предмет розчленованим на частини, однина – певною цілісністю. Такий підхід дозволяє пояснити не тільки опозицію за числом іменників – назв рахованих предметів (учень – учні, дерево – дерéва
), але й однинність збірних іменників (селянство, молодь, насіння
). Ця інтерпретація підходить для складних випадків уживання однини в значенні узагальненої множинності: Риба живе у ставках
і Риби живуть у ставках
. Деякі ознаки розчленованості можна виявити в дискретних іменниках типу ворота, ножиці, сани, штани
, оскільки позначувані ними предмети складаються з двох однакових частин. Але й при цьому підході не врахованими залишаються такі назви, як Черкаси, Чернівці, дріжджі, заздрощі
тощо.

Проаналізувавши два основні погляди на іменникову категорію числа, можна помітити, що жоден з них не охоплює всіх іменників. Учені, які вважають категорію числа лексико-граматичною, акцентують увагу на тих випадках, коли з числовими формами пов’язуються різні лексичні значення, що нерідко зумовлюють функціонування іменника лише в однині або у множині. Висновок про граматичний характер категорії числа робиться на основі переважання в мові іменників із семантикою рахованості, яка передбачає наявність повної числової парадигми. Для таких слів число виступає словозмінною категорією. Проте однинні та множинні іменники при такому підході залишаються поза увагою.

У плані вирішення цієї проблеми варто розглянути концепцію В. І. Дегтярьова. Він не заперечує, що кореляція форм однини і множини іменників виражає протиставлення одиничності й множинності. “У цьому значенні полягають логічний смисл і реальний зміст категорії числа, які виявляють сутнісну властивість мови як системи категорій відображення дійсності” [Дегтярев 1973: 7].

Учений визнає невідповідність числової форми іменника дійсному кількісному вияву названого ним предмета і говорить також про інші значення опозицій числових форм – цілісність / розчленованість, означеність / неозначеність, конкретизованість / узагальненість. При цьому В. І. Дегтярьов звертає увагу на те, що мовна категорія числа, як і всяка інша граматична категорія, отримала й інші, власне конструкційні функції, які характеризують мову як системно-структурну побудову [Там само: 7].

Дослідник підкреслює: хоч своїм походженням граматичні категорії тісно пов’язані з дійсністю, але вони не копіюють змісту й структури мисленнєвих категорій [Дегтярев 1973: 28]. “Граматичне значення підлягає узагальненню, абстрагуванню й формалізації у строгій відповідності до принципів і закономірностей системних відношень у мовній структурі” [Там само: 43]. Унаслідок цього виникає розбіжність між граматичним значенням і мисленнєвою ідеєю, генетично з ним пов’язаною. Ця неузгодженість полягає в тому, що граматична категорія набуває універсального характеру й обов’язковості.

На думку В. І. Дегтярьова, саме граматичні категорії, які охоплюють усі слова тієї чи іншої частини мови, а не узагальнене лексичне значення слів формують частиномовне значення. Дійсно, слова біг, швидкість, ясність, білизнá
предметів не позначають, а за семантикою збігаються з дієсловами бігати
й прикметниками швидкий, ясний, білий
. Проте їх зараховують до іменників, і підставою для цього, як уважає вчений, є їхнє граматичне оформлення, яке реалізує предметність як категоріальне значення іменника [Там само: 36-37].

Однак, гадаємо, не варто забувати про лексичне значення. Іменники, як і всі повнозначні слова, – одиниці двопланові: вони мають план змісту і план вираження, які не можуть існувати один без одного.

Належність слова до граматико-семантичного класу іменників визначається його граматичним оформленням, яке, відповідно, зумовлюється семантикою. “Предметність існує в іменниках як вияв однотипності, а для її остаточного оформлення та конкретизації існують властиві словам цього класу морфолого-граматичні характеристики” [Полюга 1991: 28].

В. І. Дегтярьов зауважує, що з погляду дійсності граматична форма може бути пустою чи алогічною, проте в системі мови кожна форма має функціональне значення, а отже, й зміст [Дегтярев 1973: 30]. На відміну від інших мовознавців, які сутність категорії числа іменника вбачають або у відображенні кількісних відношень, або у розрізненні значень, дослідник ураховує ще функцію морфологічного оформлення слова й узгодження словоформ у реченні [Дегтярев 1982: 275].

Таке трактування дає змогу охопити всі іменники, а не лише ті, що мають повну числову парадигму (О. О. Реформатський, наприклад, уважав, що в іменників singularia i pluralia tantum нема граматичного числа, бо їм не властиве протиставлення числових форм [Реформатський 1960: 385]). Крім того, зникає потреба виділяти різновиди категорії числа, як це робить І. Р. Вихованець, адже граматична категорія – явище цілісне, хоч і об’єднує кілька граматичних значень. Вони обов’язкові для класу однорідних мовних одиниць, тому кожен іменник незалежно від семантики має певну числову форму, яка разом з оформленістю в роді й відмінку дає змогу ідентифікувати його саме з цією частиною мови.

Отже, граматичний характер іменникової категорії числа зумовлений не тільки тим, що “більшість іменників позначають або один предмет, або число предметів, більше, ніж один” [Вихованець 1988: 65].

Форми однини і множини можуть виражати й інші значення. “Одиничність і множинність не є семантичними інваріантами або загальними значеннями форм однини і множини, а отже, не тотожні реальним поняттям одиничності та множинності” [Дегтярев 1982: 275]. Що ж до закріпленості за числовими формами певних лексичних значень, то, як зауважує І. Г. Матвіяс, “числові форми іменника граматичне значення мають завжди, а з лексичним значенням вони пов’язані не завжди” [Матвіяс 1969: 52].

Та незалежно від того, чи відображає числове значення іменника лише кількісний вияв позначуваного предмета, чи має додаткове семантичне навантаження, воно завжди виконує функції морфологічного оформлення слова й узгодження слів у реченні, що дає підстави вважати іменникову категорію числа граматичною.

1.2 Граматична категорія числа

Категорія числа іменників — словозмінна морфологічна категорія, яка позначає кількість предметів і складається з двох співвідносних грамем того самого слова — однини і множини (основний вияв категорії), а також категорія з елементами несловозмінного, тобто класифікаційного, типу, яка стосується форм не того самого слова, а різних слів (неосновний вияв категорії).

Одним із засобів вираження предметності іменника в українській мові є категорія числа.

Категорія числа – відношення предметності до її кількісного вияву, що є безпосередньою чи опосередкованою вказівкою на кількість предметів.

Предметів може бути один або більше (журнал – журнали, книга – книги, нове таксі – нові таксі).

Значення іменникової категорії числа пов'язане з позамовною дійсністю і має номінативний характер. Тому категорія числа іменника граматично незалежна, та разом з тим вона має синтаксичну особливість – її форма за правилами узгодження вимагає відповідної форми від залежних прикметників і прикметникових займенників і дієслів минулого часу (був наш журнальний стіл – були наші журнальні столи).

Категорія числа не однорідна. Одні іменники означають один предмет і відповідну їх множинну кількість, утворюючи числові пари. Такий різновид категорії називають семантико-граматичним числом. Вони мають значення однини і значення множини і виявляють це у певній граматичній формі: верстат – верстати, сівалка – сівалки. Інші іменники значення числа не мають, тобто їх предметність не пов'язана з кількісним виявом, напр.: повага, доброта, сон, сміх. Вони не вказують на кількість предметів, не утворюють числових рядів, не пов'язані з поняттям кількості, тобто вони не мають значення числа, а мають лише граматичну форму числа. В українській мові є іменники, що означають предмети, які підлягають обчисленню (сани, двері, ножиці, брюки, таксі, кенгуру), але не виражають цієї множинності формально. Такий різновид категорії називають граматичним числом [40;C.63].

За значенням і формою частина іменників утворює систему двох протиставлених рядів форм однини і множини (грамема однини і грамема множини). Традиційно кожний компонент таких рядів вважається не самостійним словом, а корелятивною (співвідносною) словоформою своєї парадигми – сингулятивної (одиничної) і множинної (плюративної): дорога – дороги, село – села, будинок – будинки.

Найтиповіше протиставлення однина/множина реалізується в іменниках, що називають обчислювальні предмети (назви осіб, тварин, явищ, подій, конкретних предметів тощо). Вони змінюються за числами, тобто мають співвідносні значення і форму однини й множини: учень – учні, будинок – будинки, береза – берези. За цих умов категорія числа виступає словозмінною, оскільки вона протиставляє словоформи, які не розрізняються між собою нічим, окрім граматичного (числового) значення. Власне як словозмінну граматичну категорію ррзуміли число іменника О. Шахматов, В. Виноградов і український мовознавець Леонід Булаховський (1886–1961).

Форми числа мають різноманітні значення. Серед іменників форми однини виявляються такі семантичні типи: значення одиничності (основне значення): Край села стоїть кузня немала; значення спільності: Книга – найкращий учитель; значення непарності (речовинні, абстрактні, збірні іменники): алюміній, капрон, відродження, селянство.

Серед іменників форми множини виявляються інші семантичні типи: значення дискретності (роздільності), яке пов'язане з процесом обчислення (основне значення): Співці по місту ходять і піснями люд морочать (Леся Українка); значення збірної множини: друзі, вороги; значення представницької множини (група осіб, предметів, явищ називається за одним представником): подружжя Мариничі, тридцяті роки.

У сучасній українській мові, як і в інших східнослов'янських, категорія числа іменника є двочленною.

До XIII ст. вона була тричленною: існувала грамема однини, грамема множини, і їм протиставлялася грамема двоїни. В іменниках двоїна вживалася при числівниках два для позначення двох, у тому числі парних предметів: озуваше сапога свою
(сапога – форма Зн. в. двоїни) дві руці
; (форма Р. в. двоїни) [40;C.65].

Починаючи з XIII ст. двоїна почала занепадати. Збереглася вона лише в словенській мові. В українській мові двоїна за значенням і формою злилася з множиною, але залишки двоїни зберігаються й нині. До них належать: форми родового відмінка однини при числівниках два, три, чотири (столи); закінчення -а у іменників чоловічого роду на твердий приголосний в українських діалектах (два хреста, два стола – пор. літ. два хрести, два столи); в,українських діалектах – форми (дві руці, дві нозі – пор. літ. дві руки, дві ноги) тощо.

Протиставлення грамем однини і множини виражається за допомогою парадигм відмінювання – відмінкових форм однини і множини. Парадигми сингулятивної і множинної грамем мають по сім форм (земля, землі, землі, землю, землею, на землі, земле; діти, дітей, дітям, дітей, дітьми, на дітях, діти). Морфологічна система української мови не має спеціальних форм вираження тільки значення числа.

Воно виражається в іменниках сумісно зі значенням відмінка. Кожна відмінкова форма одночасно є і формою числа, а в однині – і формою роду: у словоформі лісом закінчення -ом виражає значення орудного відмінка, значення чоловічого роду і значення однини. Отже, відмінкові закінчення багатозначні.

В іменникових формах вибір флексійних морфем для вияву грамеми однини чи множини залежить від типу відмінювання. Наприклад, в іменнику парта значення і форма однини/множини виражається парадигмою першої відміни (однина: -а, -и,-і, -у, -ою, -і, -о; множина: -и, -, -ам, -и, -ами, -ах, -и); в іменнику вулик значення і форма однини/множини виражається парадигмою другої відміни (однина: -0, -а, -у, -0, -ом, -у, -у; множина: -и, -ів, -ам, -и, -ами, -ах, -и).

Протиставлення однини/множини може виражатися не лише відмінковими закінченнями, а маркуватися супроводжуючими морфемними і морфонологічними засобами:

– морфом -ес-, -ер- (в окремих іменниках); небо – небеса, слово – словеса, тіло – тілеса; мати – матері;

– морфом -am- (-ят-) у назвах малят і звірят: маля – малята, козаки – козачата; теля – телята, лоша – лошата, ведмежа – ведмежата;

– морфонологічним усіченням суфікса -ин у формах, однини при утворенні множинних форм назв осіб за національністю і походженням: молдаванин – молдавани, болгарин – болгари, киянин – кияни, селянин – селяни; за протилежної мотивації (селяни – селянин) маркуючим засобом однини є сингулятивний суфікс -ин-: кияни – киянин, молдавани – молдаванин;

– аломорфами -ц-, -к- суфіксів -ець, -ок і ін.: синець – синці, полтавець – полтавці, свисток – свистки, турок – турки;

– подовженням кінцевого кореневого приголосного: колос – колосся, волос – волосся;

– морфонологічним чергуванням приголосних г/з, к/ч: друг – друзі, око – очі;

– чергуванням звуків [о], [є] з нулем звука: сон – сни, день – дні, пень – пні;

– перенесенням наголосу: рука – руки, нога – ноги, гора – гори, село – села, місто – міста.

Отже, в українській мові категорія числа виражається синтетично (за допомогою внутрішніх ресурсів слова: закінчень, суфіксів, морфонологічних явищ усічення, нарощення, чергування, зміни місця наголосу). Застосовується й аналітичний спосіб вияву категорії числа – форми узгодження: зелена верба – зелені верби, біла береза – білі берези. Це допоміжний засіб, що супроводжує синтетичний. Він є визначальним лише при невідмінюваних іменниках: наша леді – наші леді, нове таксі – нові таксі.

Граматичні відношення між грамемами однини і грамемами множини в контексті можуть змінюватися:

– форма множини може набувати значення реальної однини: У нас гості – брат приїхав; У тебе родичі є – сестра (іменники в формі множини гості, родичі вказують на реальну одну особу);

– форма однини передає реальне значення множини: На те й щука, щоб карась не дрімав; У Карпатах росте бук, дуб, береза, ялиця.

У результаті такої взаємодії категорії числа з контекстом порушується співвідношення між реальним і граматичним числом, внаслідок чого виникає процес семантичної диференціації форм однини і множини (спирт – назва речовини, спирти – назва сортів речовини), формується на базі форм однини узагальнено-збірне значення (3 беріз осипається лист), з'являється значення нерозчленованої множини в іменників на позначення обчислювальних предметів (Кавуни в коморі, а яблука ще надворі).

Семантико-граматичному числу протиставляється граматичне. В українській мові є іменники, які називають необчислювальні предмети (вапно, парфуми). Відсутність семантичної ознаки обчислювання спричинила відсутність повноцінної семантико-граматичної категорії числа в іменниках, які мають не значення числа, а лише його форму – або тільки однини (singularia tantum), або тільки множини (pluralia tantum), тобто не змінюються за числами: пісок, висівки. Такі іменники належать до граматичного числа. Отже, до граматичного числа відносять іменники, які мають форму або тільки однини, або тільки множини.

До singularia tantum належать такі групи іменників:

– матеріально-речовинні іменники (назви речовин, металів, мінералів, хімікатів): золото, глина, вапно, хліб, сметана, папір, чорнило, кисень, вуглець;

– абстрактні іменники: пильність, щирість, глибина, повага, журба, кохання, піднесення;

– збірні іменники; селянство, студентство, піхота, комашня, мошкара, молодь, листя;

– деякі власні назви: Прут, Снятин, Запоріжжя, Андріївка, Петренко, Перекоп, Світлана.

Окремі з них можуть приймати і форму множини, але при цьому вони змінюють своє лексичне значення і переходять у лексико-граматичний розряд конкретних іменників, які мають семантико-граматичне число, тобто змінюються за числами. Напр.: сир – сири, сталь – сталі (речовинні іменники у множинній формі означають різновиди, сорти, марки й інші ознаки, що піддаються обчисленню); швидкість – швидкості, висота – висоти, потужність – потужності (абстрактні іменники у множинній формі означають різний ступінь вияву абстрактної ознаки); пшениця – пшениці, жито – жита, сніг – сніги, пісок – піски (речовинні іменники у множинній формі означають простір, територію); Петренко – Петренки, Німчук – Німчуки (множинна форма означає членів роду, що мають відповідне прізвище); Петрик – Петрики, Світланочка – Світланочки, Артем – Артемії (множинна форма означає певну кількість осіб, що мають спільне ім'я). До pluralia tantum належать такі групи слів:

– деякі матеріально-речовинні іменники: висівки, дріжджі, дрова, вершки, пожитки, консерви;

– деякі абстрактні іменники на позначення дій процесів: дебати, пустощі, вибори, хвастощі;

– деякі абстрактні іменники на позначення обрядів, звичаїв: хрестини, іменини, заручини, обжинки;

– деякі абстрактні іменники на позначення проміжків часу: канікули, будні, сутінки, роковини;

– деякі абстрактні іменники на позначення почуттів та станів: радощі, заздрощі, лестощі, ревнощі;

– збірні іменники на позначення сукупності предметів: гроші, фінанси, ресурси, кошти, надра, копалини;

– деякі іменники на позначення предметів, що складаються з кількох частин: вила, граблі, двері, ворота, сани, терези, носилки, кліщі, соти, шахи;

– деякі власні назви: Суми, Ромни, Прилуки, Суботці, Дубовичі.

Якщо іменники граматичного числа вважати винятками, то іменникову категорію числа слід кваліфікувати як категорію словозмінну, в якій іменники однини і множини (книга – книги) є словоформами однієї лексеми.

Якщо ж іменники граматичного числа розглядати як рівноцінне протиставлення (граматичну опозицію) іменникам семантико-граматичного числа, тоді іменникова категорія числа є категорією словотвірною, яка виконує класифікаційну функцію, оскільки при цьому підході протиставляються не словоформи однієї лексеми (годинник – годинники), а різні лексеми, що розрізняються не лише формою, а й значеннєво. Тому П. Фортунатов [33] і його послідовники Володимир Сидоров (1903–1968), Петро Кузнецов (1899– 1968) відносять форми однини і множини до словотворення, тобто розглядають іменники однини і множини як слова різних граматичних класів (різні лексеми).

Розуміння категорії числа як категорії словозмінної чи категорії словотвірної важливе для осмислення морфологічної будови іменника. Якщо категорію числа віднести до розряду словозмінних, то морфеми, що її виражають, слід вважати закінченнями, якщо до розряду словотвірних – суфіксами. Проте дериватологія не виділяє числовий спосіб творення похідних форм, вважаючи його сферою граматики, бо закінчення в українській мові є одночасно показником і категорії числа, і категорії відмінка.

Оскільки іменники семантико-граматичного числа в кількісному відношенні значно переважають групу іменників граматичного числа, серед яких є частина лексем, здатна набувати протилежної числової форми (хоч і при зміні семантики), то більшість дослідників категорію числа іменника відносить до категорії словозмінної [40;C.63-67].

У морфологічній категорії числа іменників виразно виявляється її семантичне спрямування, спрямування на відображення кількісних співвідношень предметів у позамовній дійсності. В категорії числа чітко вирізняється її семантико-граматична домінанта. Проте на семантико-граматичний зміст категорії числа нашаровується низка хоча й не протилежних, але різноспрямованих значень, що дає підстави інтерпретувати її по-різному. Різна інтерпретація категорії числа пояснювана тим, що в основу кваліфікації лінгвісти кладуть один або кілька виявів її семантично неоднорідної природи.

Найлогічнішою постає семантична кваліфікація граматичного числа за ознакою одиничність / неодиничність предметів. У граматичній системі сучасної української мови кількісне значення одиничність / неодиничність предметів охоплює більшість іменників. Словоформи, що позначають одиничний предмет, переважно передбачають наявність словоформ, які вказують на множину таких же предметів. Стосовно цих словоформ семантичне протиставлення одиничність/множинність виявляється обов'язковим і регулярним. За такої умови граматична категорія числа виступає як словозмінна, оскільки вона ґрунтується на протиставленні словоформ, що мають однакове лексичне значення і відрізняються тільки семантико-граматичним змістом, закріпленим за корелятивними морфемами-флексіями того самого слова.

Семантичну інтерпретацію граматичної категорії числа можна здійснити і в іншому плані, значною мірою відмінному від семантичного протиставлення на осі одиничність/множинність. У категорії числа наявні й такі елементи значення, які виражають протиставлення предметів за їхньою розчленованістю / нерозчленованістю.

Множина представляє предмет розчленований на частини, однина — певною цілісністю. Це дає змогу пояснити не тільки протиставлення за числом іменників — назв рахованих предметів (селянин — селяни, робітник — робітники, студент — студенти, учень — учні, стіч — столи, дерево — дерева, олівець — олівці), але й однину у збірних іменниках (селянство, студентство, молодь, насіння), оскільки лексеми збірних іменників виражають нерозчленовану сукупність.

Така інтерпретація застосовна й до складних випадків використання грамеми однини у значенні узагальненої множинності. Пор.: Риба живе у ставках— у значенні нерозчленованої множини і Риби живуть у ставках — у значенні розчленованої множини.

Деякі ознаки розчленованості можна виявити в рахованих іменниках типу ворота, ножиці, окуляри, сани, штани, бо позначувані ними предмети складаються з двох частин.

Проте і теорія розчленованості/нерозчленованості не спроможна пояснити всіх фактів функціонування грамем однини і множини. Наприклад, абсолютно позбавлені семантики розчленованості нераховані іменники на зразок Заліщики, Прилуки, Черкаси, Чернівці.

Послідовнішою з цього погляду виступає грамема однини, яка вказує тільки на нерозчленованість предмета й не допускає значення розчленованості. Теорію розчленованості / нерозчленованості побудовано на привативній опозиції грамем, сильним членом якої є однина, вказуючи на нерозчленованість, цілісність предмета, а слабким членом — множина, виражаючи і розчленованість {ягнята, дуби, шляхи, паркани), і нерозчленованість {Ромни, Суми) предмета. Протиставлення розчленованості / нерозчленованості, на противагу протиставленню одиничності / множинності, прихованіше, тобто не відображене явно в поверхневій структурі слова.

Категорія числа являє собою морфологічну категорію з семантико-граматичною домінантою. Більшість іменників позначають або один предмет, або кількість предметів більшу, ніж один: хлопчик — хлопчики, село — села, ясен — ясени, вікно — вікна, вулиця — вулиці тощо. У граматиці під одиничністю розуміють словоформу, яка вказує на один предмет, а під множинністю — словоформи, які можуть стосуватися будь-якої кількості предметів, крім одного, тобто будь-якої більшої за один предмет кількості.

Семантико-граматичний зміст, пов'язаний із числом, не поширюється на всю сукупність іменників. З-поміж іменників вирізняються лексичні групи, до яких ідея рахунку не застосовна. Це передусім синтаксичні віддієслівні й відприкметникові деривати: біганина, писанина, мовлення, бадьорість, млявість, сміливість, хоробрість, смаглявість, далечінь, синь і под. Сюди зарахуємо й назви речовин: молоко, м'ясо, сало, цукор та ін. В іменниках названих двох груп число із семантичного погляду формальне, характеризує ці слова лише граматично, з формально-граматичного боку.

Відсутність семантико-граматичного змісту числа в таких іменниках підтверджуване їхньою нездатністю сполучатися з означеними числівниками.

З-поміж іменників, які позначають предмети з органічно притаманними їм кількісними характеристиками, виділяються дві групи: з одного боку, дуже велика кількість іменників, у яких одиничність і множинність виражена морфологічними засобами: берест — берести, будинок — будинки, парта — парти, човен — човни, колесо — колеса, професор — професори, з іншого боку, кількісно набагато менша група іменників, у яких одиничність і множинність не виражена морфологічними засобами і які становлять дві підгрупи:

а) іменники типу ворота, ножиці, окуляри, сани, штани з морфологічно вираженою множиною;

б) так звані невідмінювані іменники на зразок кенгуру, поні, таксі з морфологічно не вираженою одниною і множиною.

В останньому випадку наявні омонімічні з граматичного погляду форми однини і множини в одній лексемі. Фактична одиничність чи множинність предметів, позначених іменниками з морфологічною множиною і з омонімічними одниною і множиною, виявляється тільки у відповідному контексті.

Поділ іменників за числовими характеристиками можна провести на суто формально-морфологічному ґрунті. В такому разі іменники поділяються на три групи: словоформи з морфологічною формою однини, словоформи з морфологічною формою множини і словоформи з омонімією однини і множини.

Формально-морфологічна класифікація числа побудована на відмінних від семантичної класифікації принципах і лише частково перетинається з реальним кількісним протиставленням предметів. Це означає, що формальні показники в певній словоформі можуть не збігатися з реальним числовим значенням.

Незаперечним є факт, що морфологічна форма числа може не збігатися з реальним числовим значенням словоформи. Проте тут потрібно розрізняти явища, що стосуються мовної системи, і явища, існування яких зумовлене мовленням. Маємо на увазі випадки, коли морфологічна форма й реальне значення числа збігаються в системі мови, але в мовленні словоформа набуває протилежного, не властивого в системі мови, числового значення.

Наприклад, словоформа людина має граматичну форму однини, позначає одиничний предмет: Ця людина мені подобається. Проте в реченні Людину пізнають у праці ця ж словоформа позначає не одиничний предмет, а множинність предметів. У таких випадках спостерігаємо нейтралізацію в мовленні (під впливом відповідного контексту) закріпленого в мові числового значення.

Контекстуальні семантичні модифікації словоформ числа зближують числове значення зі значенням означеності/неозначеності. Категорія означеності/ неозначеності, наявна в багатьох європейських мовах у вигляді морфологічної категорії, в українській мові має інший характер. Вона в ній позбавлена концентрованого морфологічного вираження і, напевно, більшою мірою існує як мисленнєва категорія, а не граматична.

Однина іменників може втрачати значення реальної одиничності й набувати значення множини неозначених предметів, деякої сукупності неконкретних представників відповідного предметного ряду.

Множина також може входити у нетипову для неї сферу означеності/ неозначеності. Такі семантичні зміщення трапляються в мовленні. Мовлення збільшує кількість розбіжностей між морфологічною формою числа та її реальним числовим значенням. У результаті взаємодії словоформи числа з контекстом не тільки порушується відповідність між планом вираження і планом змісту, тобто між морфологією і відображуваною нею реальною дійсністю, а й виникає можливість нашарування нових елементів змісту, пов'язаних з означеністю / неозначеністю.

Кореляція категорії числа з категорією означеності/неозначеності посилює взаємодію морфологічних форм числа іменника з числівниками. Адже числівник утворює з іменником єдиний член речення, тобто нероз'єднувану синтаксичну сполуку. На базі числівників та взаємодії граматичної категорії числа і мисленнєвої категорії означеності/неозначеності відбувається семантичне збагачення категорійного змісту числа значеннєвими компонентами категорії означеності/неозначеності. У зв'язку з цим посилюється поляризація неозначеного числа/означеного числа.

Числівники перетворюють так звані морфологічно множинні іменники на форми з реальною одиничністю або з реальною (в останньому випадку й означеною) множинністю, напр.: одні ворота — троє воріт, одні обценьки— двоє обценьок, одні сани — п'ять саней. Значення означеності найбільшою мірою спрямоване на форму множини [41;C.64].

Морфологічна (синтетична) форма множини і форма множини з числівником (аналітична форма) чітко виражають протиставлення неозначена множина/означена множина: учні — двоє учнів, троє учнів, четверо учнів, п'ятеро учнів, сорок учнів...; яблуні — дві яблуні, три яблуні, чотири яблуні, десять яблунь, п'ятнадцять яблунь...

Отже, категорія числа є іменниковою категорією з семантико-граматичною домінантою. Грамеми іменникового числа використовуються майже в кожному реченні, але вони не визначальні для типу синтаксичних конструкцій, бо не змінюють кількісного або якісного характеру схем речення, а тільки одна з них супроводжує наявний іменниковий компонент у реченнєвій структурі [див. 42, 43].

За способом морфологічного вираження категорія числа здебільшого реалізується в межах того самого слова і рідше — в різних словах. В іменнику вона незалежна, самостійна, а у прикметнику і дієслові її наявність зумовлена грамемами числа іменника.

Наявність двох різновидів категорії числа — числа з семантико-граматичним змістом і числа з формально-граматичним змістом — дає змогу здійснити послідовний розподіл іменників.

Спочатку з погляду реального протиставлення оди-ничності/неодиничності всі форми іменників можна поділити на дві групи: форми з семантикою рахованості і форми з семантикою нерахованості.

У свою чергу група форм із семантикою рахованості відповідно до морфологічних форм вираження семантичного змісту поділяється на три підгрупи: форми зі значенням реальної одиничності предмета, форми зі значенням реальної множинності предметів і форми з морфологічною невираженістю реальної одиничності або множинності предметів, тобто форми з морфологічною омонімією реальної одиничності й реальної множинності предметів.

Отже, із семантичного боку форми числа іменників розподіляються у два етапи: на першому етапі іменники з семантикою рахованих предметів відділяються від іменників із семантикою нерахованих предметів, а на другому етапі проводиться внутрішній розподіл іменників із семантикою рахованих предметів [41;C.44].

Число з формально-граматичним змістом реалізується на ґрунті здатності іменників поєднуватися з неоднаковими сукупностями узгоджуваних словоформ. Іменники з формально-граматичною одниною і множиною сполучаються з різними формами узгоджуваних слів, напр.: улюблений гандбол, незвичайна мужність, сива давнина, неприємні оглядини, залишені висівки, ці сутінки.

У формах із формально-граматичним змістом однини і множини на передній план висувається синтаксичний елемент змісту. За наявності формально-граматичного змісту однина і множина іменників виступає не формами того самого слова, а різними словами.

У такому випадку число іменників однією своєю частиною входить до сфери класифікаційних морфологічних категорій, а не словозмінних. Визнання числа з формально-граматичним змістом сукупністю форм, належною до класифікаційних морфологічних категорій, передбачає зближення цієї категорії з морфологічним родом іменників, який є суто класифікаційною морфологічною категорією.

Підхід до категорії числа з формально -граматичним змістом як класифікаційної неминуче зумовлює потребу іншої кваліфікації категорії числа з семантико-граматичним змістом. Якщо різновид категорії числа з формально-граматичним змістом трапляється в різних лексемах, то різновид числа з семантико-граматич-ним змістом звичайно міститься у словоформах тієї самої лексеми. Отже, категорію числа з семантико-граматичним змістом побудовано на опозиції двох значень — значення одиничності і значення множинності.

Ці значення реалізуються у граматичних формах однини і множини того самого слова. Через те семантико-граматичний різновид категорії числа іменників потрібно вважати належним до словозмінних граматичних категорій.

Певна половинчастість категорії числа іменників (наявність в одній частині словоформ числа семантико-граматичного змісту, а в іншій частині форм — формально-граматичного змісту) споріднює її з категорією роду іменника. Проте між ними існують істотні відмінності. Зокрема, морфологічна категорія роду є суто класифікаційною категорією, реалізуючись не в межах форм того самого слова, а у формах різних слів.

На противагу категорії роду, категорія числа являє собою частково класифікаційну, реалізуючись тільки у формах числа з формально-граматичним змістом поза межами того самого слова. Більшою мірою вона є словозмінною граматичною категорією, тому що основний різновид із семантико-граматичним змістом виражений формами того самого слова.

Принцип дії різновиду категорії числа з семантико-граматичним змістом ґрунтується на паралельній синтаксико-морфологічній деривації. Ця деривація виявляється в утворенні форм однини і множини від вихідних сполук іменників із кількісними предикатами.

Така деривація є результатом семантичної конденсації і в типових випадках водночас формального перетворення вихідних іменниково-кількісних сполук. Це означає, що звичайно сприймана носіями мови похідність множини від однини не відображає механізму розгляданого типу перетворень. Отже, дериваційні відношення в категорії числа мають паралельний (паралельно-спрямований щодо вихідних іменниково-кількісних сполук) вияв.

Семантико-граматичний і формально-граматичний зміст категорії числа іменників пов'язаний відповідно з її словозмінними і класифікаційними категорійними елементами. Словозмінні елементи цієї категорії спрямовані на відображення кількісних характеристик предметів і закріплені у грамемах однини та множини того самого слова, напр.: юнак— юнаки, зошит — зошити, вагон — вагони, клен — клени. Класифікаційні елементи категорії числа стосуються форм різних слів. Такі іменникові слова вживаються або тільки в однині, або тільки у множині.

До класифікаційного різновиду категорії числа належать Іменники singularia tantum, тобто ті, які функціонують тільки в однині. Вони поширюються на такі групи іменників:

а) матеріально-речовинні, що вказують на недискретну множинність: молоко, масло, сметана, цукор, папір, руда, солома, залізо, мідь, сталь, асфальт, сніг, пісок;

б) абстрактні іменники, які позначають дію, процес, стан тощо: біг, біганина, плавання, піднесення, голубизна, голубінь, жовтизна, синь, глибінь, далеч, братерство, вічність, вологість, здоров'я;

в) збірні іменники зі значенням нерозчленованої множинності однорідних предметів: дітвора, парубота, студентство, молодь, листя, гілля, бадилля, колосся, дубняк, осичина, гарбузиння:

г) власні назви: Петро, Київ, Дніпро, Десна, Кавказ. Тут іноді спостерігаємо відхилення від типових морфологічних характеристик.

Наприклад, матеріально-речовинні іменники можуть набувати не типової для них форми множини, що виходить поза межі співвідносності з формою однини і пов'язана зі своєрідним семантичним зміщенням, формуванням нових лексичних значень, а саме: позначенням сортів або різновидів речовини (вино — вина, масло — масла, олія — олії, січь — солі, сталь — сталі, чавун — чавуни), великих мас речовини (пісок — піски, сніг — сніги).

Форми множини від абстрактних іменників характеризують різні прояви ознак (потужність — потужності, холод -— холоди, швидкість — швидкості). Форми множини від власних іменників позначають:

а) сукупності однойменних осіб або предметів: Привіт вам, Петрики, Марусі, Олі, Гриці (М. Рильський);

б) узагальнення на грунті характеристичних ознак власних назв: Виглядає, що стомлений примусовою кухнею Микитенків-Корнійчуків і їм подібних, після навали російських п 'єс і напівросійського "Талану" М. Старицького Крушельницький згадав традиції Курбаса і на нуту його тоді ще занедбаного, а тепер добре забутого Золотого черева у товаристві сталих Курбасових співробітників у музиці і в оформленні — Ю. Мейтуса й Вадима Меллера вирішив створити виставу ліричного характеру і, як це звалося в "Золотому череві", "звукового пейзажу",— очевидно дуже помірковано і без разючих експериментів (Ю. Шевельов); Що мені телефони, версалі, експреси? Нащо грілі Аргентин? Чудеса Ніагарі (Є. Маланюк); Ради тебе [Україно] перли в душі сію, Ради тебе мислю і творю. Хай мовчать Америки й Росії, Коли я з тобою говорю (В. Симоненко); в) сукупність осіб з однієї родини: Належала вона [Людмила Коваленко, псевдонім Людмили Івченко], отже, до тих численних діячів української культури, які прийшли до неї з інших національностей і служили їй беззастережно, як, приміром, Володимир Антонович, родина Рильських, Сергій Єфремов, Майк Йогансен, Леонід Первомайськш і так далі й далі (Ю. Шевельов); Микола Вікторович був інженер, людина українського роду, далекий родич Вернадських... (Ю. Шевельов).

До класифікаційного різновиду категорії числа належать також іменники pluralia tantum, тобто вживані тільки у множиш. Вони здебільшого позначають:

а) матеріально-речовинні предмети: вершки, висівки, дріжджі, дрова, консерви, парфуми, помиї, прянощі;

б) сукупності предметів зі значенням збірності: гроші, кошти, фінанси, джунглі, копалини, надра;

в) дії, процеси, стани: відвідини, побігеньки, посиденьки, витребеньки, пересміхи, веселощі, пустощі, радощі, ревнощі, скупощі, прикрощі, лестощі;

г) відрізки часу, свята, традиційно-побутові обряди: сутінки, канікули, роковини, іменини, хрестини, заручини, розглядини, вхідчини, обжинки;

ґ) деякі власні назви: Черкаси, Чернівці, Суми, Афіни, Заліщики, Жолобки, Альпи, Карпати [39;С.92-97].

Іменник, представляючи у мовній дійсності предмет, разом з тим виражає відношення до його кількісної визначеності, тобто до розрізнення кількості предметів: одиничного (один предмет) і множинного (більше як один).

Предмети сприймаються у їх одиничному існуванні, тобто відокремленими від інших, і в множинному, згрупованими за спільними ознаками у певний загал: газета —
газети, співець — співці, крок — кроки, дрізд
— дрозди.
Загал однорідних предметів усвідомлюється протиставлюваним одиничному предмету з тією ж ознакою. І це цілком зрозуміло. Адже поняття предмета як субстанції виражається в його одиничній репрезентації.

Відношення предмета до його кількісного вияву стає змістом граматичної категорії числа.

Виражаючи відношення до кількісної визначеності предметів, граматична категорія числа акцентує свідомість мовлян лише на двох типах цієї визначеності: на одиничному вияві предмета і на множинному (коли предмет входить до складу певного загалу однорідних предметів). Одиничний і множинний вияви предметів реалізуються у мові граматичними значеннями однини і множини. Точна і невизначена кількість предметів на граматичному рівні реалізації не знаходить, а передається окремими класами слів, числівниками.

Таким чином, граматична категорія числа складається з двох протиставлюваних граматичних значень — однини і множини.

Форми однини та множини є корелятивними словоформами одного і того ж слова, незважаючи на те що фактично слова в однині та в множині називають різні предмети (реалії): в однині —певний одиничний предмет, у множині — поєднання кількох однорідних предметів (куди входить і предмет, названий іменником у формі однини).

Справді, предмет не може бути розмножений у кількох адекватних своїх відповідниках. Кожний окремий предмет усвідомлюється як окремий факт об'єктивної дійсності і може мати лише один числовий вияв, тобто може бути представлений лише сам собою. Кількаразове повторення його виключається. За законами діалектики повторення того самого предмета у природі неможливе. Однак коли говориться про множинний вияв предмета, то розуміється загал однорідних предметів (а не реалізація того самого предмета), але цей загал кваліфікується як вияв того ж предмета, прирівнюється до нього.

Такий загал, куди входить і означений формою однини предмет, вважається множинним виявом окремого предмета. Так, наприклад автобус —автобуси
є кількісним виявом окремого предмета, у першому випадку одиничного, у другому — множинного, хоч форми автобус —автобуси
співвідносяться не з тими ж самими предметами і фактично мають різні денотати: автобус —предмет автобус, автобуси —загал
різних, хоч ї однорідних предметів (до складу яких входить ї предмет, названий у формі однини).

До речі, й у формі однини слово позначає не кожний окремий предмет, а ціле поняття, загал однорідних предметів. Тільки цей загал представлений не кількістю предметів, як у формі множини (де чітко виділяється кожний предмет і протиставляється іншому), а як суцільна, нерозчленована єдність, як факт узагальнення кількості.

Отже, коли говоримо, що слово позначає один предмет, то не беремо до уваги того, що за таким позначенням стоїть певний тип (система однотипних) предметів; коли говоримо, що слово стоїть у формі множини, то не акцентуємо на тому, що ця форма означає вияв не того самого предмета, а й інших, подібних йому (ті інші прирівнюються до предмета, названого у формі однини).

На основі того, що форми однини і множини означають фактично різні предмети, у літературі можна зустріти твердження, що форми ці належать різним словам, а не співвідносяться одна з одною як корелятивні.

Безсумнівно, у формі множини іменник позначає не тільки той самий предмет, що й у формі однини, а ще й інші, однорідні з ним предмети (а не предмети, розмножені у кількох варіантах), проте форми однини і множини вважаємо формами одного слова. Адже, як відомо, мова не фотографує дійсності, а відображає, загал же однорідних предметів (названий іменником у формі множини) співвідноситься з одним із предметів цього загалу.

Таким чином, однина зв'язана з усвідомленням одиничного предмета, виділеного з певного класу, множина — загалу однорідних предметів (коли предмет представлений у кількості більше як один екземпляр) із значенням роздільної, дистрибутивної, невизначеної множності.

Разом з тим спостерігаються зміщення у значенні форм однини та множини, невідповідність плану змісту і плану вираження: іменники, що позначають загал предметів, вживаються у формі однини (денотатом таких іменників є сукупність предметів: людство, сузір'я),
іменники, що позначають один предмет, мають форму множини (денотатом таких іменників є один предмет: двері, сани).
Отже, формам однини та множини властива полісемія, поряд з інваріантним значенням вони мають і варіантні.

Форма однини має такі варіантні значення:

1. Збірності: учительство, рідня, ганчір'я, волосся.
Збірні іменники формою однини позначають нерозчленовану і вичерпну сукупність предметів, через те не мають корелятивних форм множини. Оскільки все те, що стверджується про предмет, названий збірним: іменником, стосується тільки самої єдності, а не окремих предметів, її складників, то збірні іменники зближуються з обома співвідносними формами числа іменників — і з одниною, і з множиною.

З одниною збірні іменники єднає значення неподільності предмета, з множиною — сукупності, хоч виражають вони різну сукупність: форма множини — дистрибутивну, незавершену (сукупність може бути збільшена), збірні іменники — завершену (всі предмети, так би мовити, підведені під певний загал і виражені формою однини, так що формам множини уже й нема чого виражати).

2. Роздільної множності, складники якої співвідносяться як видові поняття у складі родового і є різними предметами: сад
(сукупність різних сортів фруктових дерев), юрба
(сукупність різних осіб), колектив, загін, полк.
Оскільки роздільна множність не включає вичерпної кількості одиниць, з яких вона складається, і протиставляється собі подібним, то іменники, що позначають таку множність, набувають форм множини: сади, полки, колективи, юрби.
Форми однини із значенням роздільної множності відрізняються як від збірних іменників, що означають завершену сукупність формами однини і не мають корелятивних форм множини, так і від іменників у формі множини, які означають незавершену сукупність однорідних предметів і мають корелятивні форми однини. Відрізняються тим, що вони означають незавершену єдність, відносну з окремими своїми екземплярами.

3. Узагальнене родове значення однини, завдяки якому іменник позначає безвідносну до обсягу сукупність предметів, тобто тип предметів як такий: Радянський студент
допитливий; Я люблю час, коли цвіте липа.
Форма однини з родовим значенням не протиставляється формі множини (як відомо, форма множини співвідноситься з одниною, що виражає одиничний предмет). Родове значення на стільки узагальнене що навіть не зводиться до збірності, а означає предмет, що заступає всі однорідні йому предмети, береться за їх еталон (хоч не всі з них мають одні і ті ж якості). Родове значення може мати і форма множини, але без вказівки на єдність предметів, пор.: Радян
ські студенти допитливі
(тут форма множини не протиставляється однині).

Таким чином, варіантні значення однини у порівнянні з інваріантним більш абстрактні. Міра абстракції у різних формах різна. Найбільша у формах з родовим значенням, менша у збірних ї найменша в Іменниках з роздільною множністю.

Форми множини мають такі варіантні значення:

1. Великої кількості і охоплення широкого простору в речовинних іменниках: весняні води, піски; Сніги впали ве
ликі, Жита запалило
(М. К.)-

2. Конкретного вияву абстрактної якості в абстрактних іменниках: випадковості
(кілька випадкових явищ), мор
ські глибини
(в різних місцях моря), Тоді у мене було
дві любові. Одна дуже короткою
.

3. Тривалості у часі в абстрактних іменниках: вітри, мо
рози; Нові часи
— нові й турботи
(Н. тв.).

4. Родове (уже згадуване) значення (Радянські студенти
допитливі),
де кореляція з формою однини відсутня (форма однини лише є паралельною у плані змісту з формою множини).

5. Репрезентативне (від фр. — представництво), або заступне, значення в утвореннях від антропонімів: (від загальних іменників рідше): манілови, обломови.

Така форма множини відносить ознаку, властиву носію власного імені, до інших осіб, певного загалу, перетворює її в загальну (тому і слово з власної назви перетворюється у загальну).

Послідовно форми однини і множини мають іменники, що позначають конкретні предмети, тобто предмети, які підлягають лічбі: читач
— читачі, вагон
— вагони, дуб
— дуби, сорока
— сороки.
В іменниках, що називають абстрактні предмети, лексичне значення часто перешкоджає оформленню слова в однині і в множині. Лексичне значення співвідносить слово з нерозчленованим загалом предметів, де кількісне протиставлення (один предмет — загал предметів) відсутнє. Тому такі іменники здебільшого мають лише форму однини: стійкість, прискорення, егоїзм, біганина, труд.

У сучасній українській мові існують цілі групи слів, що мають безкорелятивні форми — або лише однину, або лише множину.

Іменники, що мають лише форми однини, є іменниками singularia tantum, іменники, що мають лише форми множини, є іменниками pluralia tantum.

До класу іменників singularia tantum належать:

1. Іменники з абстрактним значенням, що позначають якості, властивості, дії тощо: радість, відданість, височінь,
приналежність, приязнь, можливість, швидкість.
При конкретизації абстрактного значення, зокрема при вираженні більшої, ніж у формі однини, інтенсивності ознаки, кількаразового її вияву чи в переносному вживанні, іменники singularia tantum одержують форму множини: біль
—болі,
можливість
— можливості, швидкість
— швидкості, свято
— свята.

Одним із окремих випадків конкретизації абстрактного значення слова є вироблення у формі множини термінного значення, пор.: праця,
але друковані праці, атмосфера
— атмосфери, температура
— температури (фізика низьких
температур).

2. Збірні іменники: комсомолія, деканат, тріумвірат,
дітвора, гайвороння.
Оскільки збірні іменники, як уже говорилось, виражають цілісну сукупність без будь-якої розчленованості на окремі предмети, то їх абстрактне значення не підлягає конкретизації, і збірні іменники ні за яких ситуацій форм множини не мають.

3. Власні назви. За своїм лексичним значенням власні назви позначають одиничний предмет, через те і не мають корелятивних форм множини. Форм множини набувають лише деякі іменники, зокрема імена людей, коли називають одним іменем різних осіб: два Івани
або цілу родину: родина Власенків,
а також тоді, коли вживаються в переносному значенні (коли називають інших осіб, що мають спільні ознаки з носієм власного імені): А хуторянам
— подай, боже. Огирі, Хоменки, Кипшарі... Ой, треба ще на
них вісімнадцятого року!
(А. Г.). Коли власне ім'я переноситься на певний загал людей, форма множини такого іменника набуває абстрактного значення, що відбивається на орфографії: слово пишеться з маленької літери: дон
кіхоти, чайльдгарольди.

4. Іменники з речовинним значенням, тобто іменники, що позначають різні матеріали, мінерали, хімікати, метали, речовини, що підлягають не рахунку, а вимірові: бен
зин, горох, чавун, сметана, борошно, кисень, амідопірин,
чай, вино.

Речовина сприймається у всій своїй нерозчленованій масі, сукупно. Тому іменники, що позначають речовини, не мають форм множини. Але як тільки речовина починає сприйматись як явище, що виявляє свою індивідуальну специфіку, наприклад, у випадках вказівки на сорт, певний вид чи тип, вона набуває кількісної визначеності, а іменник, що її називає,— форми множини.

Власне, такі іменники позначають уже не саму речовину, а сорт (вид, тип) цієї речовини, отже, перед нами уже слово з іншим лексичним значенням: мінеральні добрива, тваринні жири ,
сипучі піски, технічні масла, десертні вина; Колосились блискучо шовкові ячмені
(Ст.); Хліба запалило ще на
весні
(А. Г). Форма множини у таких випадках відіграє словотворчу роль.

Опозицією до класу слів singularia tantum є клас слів pluralia tantum, якийформою множинипозначає один предмет із системи однотипних і у якого, як і у класі singularia tantum, протиставлення однини і множини морфологічно не виражене. Як правило, іменники pluralia tantum позначають парні чи складні за характером побудови предмети чи кількаактні дії: сходи, граблі, перила, вибори, перегони.

Іменники pluralia tantum, як і іменники, що виражають кількісну визначеність предметів, тобто такі, що мають форми однини і множини, позначають конкретні і абстрактні предмети. У класі іменників pluralia tantum виділяютьсятри групи слів: а) конкретні б) абстрактні і в) власні назви.

Серед множинних іменників — конкретних назв існують такі семантичні групи: 1) назви одягу та взуття: штани,
шаровари, панталони, брюки, бутси, плавки, труси, гетри,
колготи;
2) назви будівель, споруд: верота, нари, підмост
ки, перила, східці, двері, палати, поручні, сходщ
3) назви сільськогосподарських знарядь: граблі, вила, сани;
4) назви предметів особистого користування: окуляри,
милиці]
5) назви частин людського тіла: кучері, рамена, вилиці;
6) речовини, матеріали: дрова, консерви, дріжджі;
7) назви різних видів залишок: помиї, висівки, недоїдки.

Серед множинних іменників—абстрактних назв виділяються такі семантичні групи: 1) назви, що виражають сукупність: гроші, фінанси, добові, командировочні, дебрі,
мощі;
2) назви якостей і властивостей: солодощі, пестощі,
радощі, пахощі, труднощі;
3) назви дій, процесів, станів: вибори, дебати, біга, переговори, нелади, проводи;
4) назви відрізків часу (найчастіше чимось відзначені): канікули, оглядини, іменини, родини, похорони, вакації, будні.

Серед множинних іменників наявні і власні назви: Чернівці, Карпати, Альпи, Чарських, “Моди”.

Множинні іменники цього типу в українській мові майже не утворюються.

Частіше вживаються множинні іменники прикметникового походження: зернові
, бобові
, ярові
, колоскові
, остюкові
, озимі
, цитрусові
[26;C.121].

Значення числа в однинних іменниках виражається за допомогою відмінкових флексій. У множинних формах по­казником числа часто виступає також перенесення наголо­су (глибина
— глибини, висота — висоти, пісок — піски,
масло — масла).

Від іменників слід відрізняти іменники, що вживаються лише у формі множини, але за своєю семантикою виражають значення множинності, а не одиничності: людці, батьки (батько й матір); рідні, безхребетні,
молоді, наречені, близнята.

Іменники множинної форми, що означають конкретні пред­мети і семантично виражають однинність (порівняйте: две­рі
— одні двері, ножиці — одні ножиці, шаровари
— одна
пара шароварів),
можуть виражати граматичне значення множини синтаксично, сполучаючись із збірними числівни­ками (двоє дверей, п'ятеро ножиць, шестеро шароварів
або: шість пар шароварів).

До іменників множинної форми наближаються за значен­ням і ті однинні іменники, що утворюють множину із зміною семантичного відтінку, наприклад: матеріали, коштовності,
грязі, каплі, вина, біга.

До іменників множинної форми за своїм значенням на­ближаються деякі іменники в таких випадках:

а) якщо сло­ва з речовинно-матеріальним значенням вживаються наозначення сортів (високоякісні сталі);

б) якщо одиничні іменники виконують певну експресивно-поетичну функцію: Лети ж, моя думо, моя люта муко, забери із собою всі ли­
ха, всі зла
(Шевч.);

в) якщо форми однини мають від­тінок узагальнення: «Студент і наука», «Агроном і поле»,
«Через серце митця», «Читач пропонує»
[27;C.42-43].

Граматичне значення числа в іменниках множинної фор­ми знаходить своє вираження у відмінкових флексіях мно­жини та через синтаксичний зв'язок іменника з числівни­ком.

Значення числа в невідмінюваних іменниках виражається синтаксично: цікаве інтерв'ю
— цікаві інтерв'ю, таке
па
— такі па, нове кашне
— нові кашне.

Категорія числа в іменнику на відміну від інших іменних частин мови і дієслів є синтаксично незалежною [25;C.211].

Засобом кореляції іменників за числами у плані вираження є здебільшого флексія: прапор
— прапори, коліно
— коліна, лабораторія
— лабораторії.
Допоміжними засобами є: а) наголос: поле
— поля
(називний множини) ї поля
(родовий однини), сестра
— сестри
(називний множини), сестри
(родовий однини); б) поява суфіксальної морфеми: небо
— небеса, чудо
— чудеса, теля
— телята;
в) зникнення суфіксальної морфеми: болгарин
— болгари, вірменин
— вірмени.

Форми однини і множини, як уже зазначалося, є корелятивними формами. Однак паралелізм цей не абсолютний, у деяких випадках він порушується. Спостерігаються такі розбіжності між формами однини і множини:

1.У формах множини стирається родові відмінності, іменники різних родів набувають однакових флексій: кінь
— коні
(чоловічий рід), пісня
— пісні
(жіночий), пле
че
— плечі
(середній), а форма давального, орудного і місцевого відмінків загалом уніфіковані: книгам, пісням, за
водам, телятам; книгами, піснями, заводами, телятами;
на книгах, у піснях, по заводах, при телятах.

2. У формах множини деякі іменники мають відмінні від інших слів закінчення, особливо у родовому та орудному відмінках: кінь
— коней
(іменники чоловічого роду II відміни у родовому множини мають закінчення -ів: за
водів, слухачів), поле
— піль
(поряд з полів), око
— очей,
плече
— плечей
(у двох останніх словах закінчення -ей
являє Собою залишок колишньої форми двоїни), в орудному — очима, плечима, ушима
(також залишок колишньої двоїни).

3. У назвах домашніх тварин однина має окремі назви для самця і самки, а множина — спільну назву для обох статей: жеребець
— кобила
— коні, півень
— курка
— кури,
гусак
— гуска
— гуси.

1.3
Семантична структура іменників pluralia tantum у “Словарі української мови” Б. Грінченка та в “Словнику української мови”

Множинні іменники в українській мові давні; у процесі розвитку вони міняють свою семантичну структуру, граматичні співвідношення із формами в однині. Спостереження за зміною, частковою чи повною, лексичного значення таких іменників можна провести, порівнюючи подачу цих іменників у “Словарі української мови”Б. Грінченка та у “Словнику української мови”.

Для порівняльного аналізу взято саме ці лексикографічні праці тому, що по-перше, “Словник української мови” – це найбільший український словник тлумачного типу, отже, в ньому, відповідно, зафіксовано найбільше аналізованих іменників. А словник за редакцією Б. Грінченка – це „перший ґрунтовний словник української мови” [Тараненко 1990: 5], і за своїм жанром перекладний з елементами тлумачного. По-друге, джерельна база словників переплітається, тому обидві лексикографічні праці описують в основному, спільну лексику, це дає змогу простежити за змінами іменників pluralia tantum у часі.

Аналіз множинних іменників у “Словарі української мови” Б. Грінченка (далі “Словар”) та у Словнику української мови (далі СУМ) виявляє низку змін їх семантичної структури.

У двох лексикографічних працях, звичайно, є такі іменники pluralia tantum, що мають ідентичну семантику. Наприклад, іменник оглядини
– “1. Огляд, оглядування;” “2. Огляд житла і господарства після сватання, який закінчується гостиною” [Словар 1909 І: 36] і “1. Обряд знайомства батьків із майном нареченої. 2. Те, що огляд.” [СУМ 1980 V: 616].

Ідентичну структуру в двох словниках мають ще іменники вінкоплетини, відвідини, висівки, родини, сіни, теревені
тощо.

З-поміж аналізованих іменників спостерігаємо такі, які “Словар” подає із позначкою „частіше у множині ” як одне із значень до реєстрового слова, ужитого в однині, а Словник української мови подає їх уже як власне множинні (ті, що не співвідносні взагалі із формами в однині) в окремій словниковій статті. Наприклад, лапки
: лапка – „8. перев. у множині, розділовий знак” [Словар 1909 II: 244] і лапки – „розділовий знак” [СУМ 1980 IV: 448].

“Словар” подає аналізований іменник як одиничний, а СУМ – як множинний. Отже, форма іменника лапки
виокремилася у самостійне слово. У сучасній українській мові є два слова: багатозначне – лапка – „
1. зменшено-пестливе до лапа. 2. звичайно мн. шкурки, хутро з лап тварини” [СУМ 1980 IV: 448] і однозначний вищеподаний множинний іменник лапки.

Аналогічно подано у словниках іменник півники
: півник – „3. перев. у множині. Півники – рослина” [Словар 1909 III: 157] і півники – „рослина” [СУМ 1980 VI: 383].

У сучасній українській мові іменник “півник
” на позначення рослини має множинну початкову форму через низьку частоту вживання форми в однині.

Порівняємо також іменник гаразди:
гаразд – „2. перев. у множині. Гаразди – достатки” [Словар 1909 І: 272] і гаразди – “діал. достатки” [СУМ 1980 ІІ: 29].

Словник Б.Грінченка усі значення подає в одній словниковій статті, а СУМ окремо подає форму в однині і окремо множинну форму; у сучасній мові відбулось семантичне розщеплення однини і множини, і як наслідок – поява нового слова із множинною формою гаразди
.

Аналогічні зміни відбулися з іменником зубці
: зубець – „3. перев. у множині. Зубці – страва з очищених зерен ячменю” [Словар 1909 ІІ: 187] і зубці - „Страва з очищених зерен ячменю, зварених або підсмажених” [СУМ 1980 ІIІ: 128]. Таке ж явище “семантичного розщеплення однини і множини” відбулося з іменником злидні
: злидень – “4. перев. у множині. Бідність, злощастя” [Словар 1909 IІ: 188] і злидні – “матеріальні нестатки, бідність”[ СУМ 1980 ІIІ: 591-592].

Тут також спостерігаємо процес утворення власне множинного іменника злидні,
до речі, відповідної форми в однині СУМ взагалі не фіксує.

Розглянуті слова засвідчують факт утворення власне множинних іменників, тобто таких, які втратили граматичну і семантичну співвідносність із формами в однині (перестають бути одним із значень одиничного іменника, який частіше вживається в множині) і набувають статусу нового слова. Правда, поряд із множинними іменниками СУМ подає й одиничні, з яких „відщепився” множинний і функціонує самостійно, бо не співвідноситься семантично із формою в однині. Наприклад: є слова лапка
і лапки
, півни
к і півники
, злидень
і злидні
, зубець
і зубці
, гаразд
і гаразди.
Про такі слова І. Г. Матвіяс пише: „У мові є іменники, в яких форми однини і множини з відмінним лексичним змістом не пов‘язуються взагалі” [Матвіяс 1974: 78]

Схематично подачу проаналізованих іменників у двох словниках можна узагальнено подати так:

Простежується різниця в подачі лексичних значень множинних іменників в обох лексикографічних працях. Порівняємо моносемічні іменники pluralia tantum. Наприклад, нарти
: нарти – „кістяні ковзани із ребер тварин” [Словар 1909 IІ: 517] і нарти – „вузькі довгі сани, якими користуються для їзди на оленях та собаках” [СУМ 1980 V: 178].

Звичайно, іменники нарти
споріднені, бо обидва предмети є засобами пересування по снігу чи по льоду, проте сани і ковзани
– різні предмети, тому можна говорити у даному випадку про омонімію в діахронії, тобто словом “нарти
” названо два предмети, а час функціювання їх у мові різний.

Серед аналізованих однозначних іменників є такі, які частково відрізняються за значенням.

Наприклад, перелоги
– “корчі у тварин” [Словар 1909 IІІ: 125] і перелоги – “розм. корчі, судороги” [СУМ 1980 VІ: 218]. Різниця у значенні ілюструє тяжіння до появи семи “узагальнення” у лексичному значенні слова перелоги.

Іменник змовини
– “дія за значенням зговорюватися, домовлятися” [Словар 1909 IІ: 167] і змовини – “те, що заручини” [СУМ 1980 ІІІ: 624].

Різницю у значенні слова змовини
можна пояснити так: “народилося” нове значення слова шляхом метонімізації, тобто від назви дії утворилася назва обряду, який “базується” на цій дії. Отже, тепер дія позначає обряд заручин, а сама назва дії у СУМі не подана. Про утворення множинних іменників – назв обрядів шляхом метонімізації писав ще О.О. Потебня: “Іменники pluralia tantum – назви обрядів, свят утворилися від назв відповідних складних дій, наприклад, проводити
®
проводи
[Потебня 1888: 72].

Полісемічні множинні іменники також різняться своїми лексичними значеннями. Порівняємо відповідні полісемічні (за обома словниками) множинні іменники. До таких слів належать, наприклад, нетрі
– “1. непрохідна заросль, ліс, дебрі. 2. перен. трущоба” [Словар 1909 IІІ: 60] і нетрі – “1. труднопрохідні місця, які заросли лісом чи чагарником. 2. глуха, брудна частина міста”[СУМ 1980 V: 396].

Лексичне значення іменника нетрі
має незначну різницю: “Словар” подає друге значення як переносне до “трущоба” взагалі, а СУМ подає у 2 значенні – “глуха частина міста.” Отже, “Словар” Б. Грінченка називає більш узагальнену реалію, а СУМ конкретизує: не будь-яка трущоба, а “глуха, брудна частина міста”.

Іменник бескиди
– “1. гора. 2. частина Карпат” [Словар 1909 І: 53] і бескиди – “1. круте урвище, провалля. 2. гора” [СУМ 1980 І: 163].

Спільним є одне значення “гора”; друге значення, яке подає “Словар” Б. Грінченка, пов’язане із першим значенням, тобто є спільна сема “гора”, а СУМ фіксує більш віддалене друге значення, що засвідчує розширення семантики слова бескиди
в сучасній мові.

Іменник пацірки
– “1. намисто. 2. жаб’яча ікра”. Пацюрки – “1. намисто. 2. ікра рачиці”. Пацьорки – “1. намисто. 2. рослина” [Словар 1909 ІV: 69] і пацьорки – “1. тільки мн. намисто. 2. мотузки, нитки, шнурки, пасма” [СУМ 1980 VІ: 103].

У “Словарі” Б.Грінченка подано фонетичні варіанти, у яких перше значення є спільним, а друге, у кожному випадку інше. Другого ж значення, яке подає СУМ, “Словар” Б. Грінченка не фіксує. У СУМі немає фонетичних варіантів і, відповідно, їх лексичних значень. Оскільки слово перейшло у розряд пасивної лексики, то “біологічні” значення, застарівши, занепали, збереглося лише спільне значення “намисто”. І до нього “приросло” ще одне близьке значення – “мотузки”.

Схематично аналізований матеріал можна подати так:

Іменник „пологи
” витлумачено в словниках так: “1. роди. 2. мн. пологи. Низинна рівнина на лівих берегах ріки” [Словар 1909 ІІІ: 286] і пологи¹
– “фізіологічний процес виходу плода з тіла матері, роди”; пологи²
– “степова рівнина, низовина, що поступово спускається до берега річки” [СУМ 1980 VІІ: 90].

Порівнюючи ці іменники, зауважуємо кілька семантико-граматичних явищ: по-перше, зміну полісемії (у “Словарі” ) на омонімію (у СУМі), по-друге, процес “народження” власне множинного іменника пологи
– “роди”, бо у Словнику Грінченка із цим значенням слово вживається в однині – “Ой Маруся в полозі лежала, чорним шовком головку зв’язала”. На основі багатозначного одиничного іменника утворилися 2 множинних іменники – омоніми. Отже, відбувся процес абсо­лютного розмежування значень полісемічного слова – утворилися лексичні омоніми.

Деякі множинні іменники у “Словарі” Грінченка подано як багатозначні, а в СУМі – як однозначні.

Наприклад, драглі
– “1. студениста речовина. 2. їжа. Холодець. 3. рослина” [Словар 1909 І: 439] і драглі – “їжа із згуслого при охолодженні м’ясного чи рибного відвару з дрібними кусочками м’яса або риби” [СУМ 1980 ІІ: 404].

СУМ подає лише те значення, яке є похідним, воно утворилося шляхом метафоризації – перейменування за подібністю рідини взагалі на назву конкретної їжі. Третє значення зі “Словаря” Б.Грінченка, до речі, не має відповідника у СУМі.

Іменник сакви
– “1. сумка. 2. різновид писанки. 3. назва 2 взяток при грі у хвальму” [Словар 1909 ІV: 97] і сакви – “дві з’єднані одним полотнищем торби, які перекидають через плече або через спину коня, осла” [СУМ 1980 ІХ: 16].

Друге і третє значення втратились, мабуть тому, що вони, застарівши, вийшли з ужитку в сучасній українській мові.

Іменник вечорниці
– “1. вечірнє зібрання молоді. 2. рослина. Зм.: вечернички, вечерниченьки” [Словар 1909 І: 143] і вечорниці – “в українському селі восени та взимку вечірні зібрання молоді”. [СУМ 1980 І: 345]

За “Словарем” слово подано як двозначне і є дві зменшено-пестливі форми, хоча семантичного зв’язку між словами фактично немає. Значення слів більше вказують на омонімію ніж на полісемію, у СУМі – це слово є однозначним, бо значення “рослина” вийшло з ужитку.

Іменник вибірки
– “1. залишки, брак. 2. перебірливість, вередливість” [Словар 1909 І: 146] і вибірки – “те, що залишилося після вибирання” [СУМ 1980 І: 345].

Двозначному іменникові у “Словарі” відповідає однозначний у СУМі, збереглось первинне пряме значення слова, а занепало похідне, переносне значення.

Іменник вила
– “1.інструмент, 2. розвилля, розсохи– окремо чи як частина різних знаряддів, наприклад, сак має вила, на яких висить сітка, 3. кут, утворений пересіканням двох рік, доріг” [Словар 1909 І: 166] і вила – “с/г знаряддя з кількома довгими зубами”[ СУМ 1980 І: 419].

Тризначному іменникові у “Словарі” Б.Грінченка відповідає однозначний у Словнику української мови, похідні значення слова не вживаються у сучасній мові, – змінилася семантична структура слова.

Іменник розигри
– “1. розиграш, 2. перший день петрівки, 3. веселе місце [Словар 1909 ІV: 46] і розигри – “перший день петрівки, коли в лісах і лугах розгулює нечиста сила”[ СУМ 1980 VIII: 681].

У сучасній українській мові збереглося лише те значення, яке у “Словарі” Б. Грінченка є похідним.

До аналізованої групи слів також належать такі, як граблі, зливки, кудрі, мари, поминки, цимбали.

Узагальнено проаналізовані іменники можна зобразити так:

Семантична структура множинного іменника в сучасній мові стала складнішою. Проілюструвати це можна такими прикладами множинних іменників в обидвох словниках.

Іменник окови
– „кайдани” [Словар 1909 ІІІ: 48] і окови – „1. прикраса на дверях. 2. кайдани” [СУМ 1980 V: 672].

Однозначному іменникові у Словнику Грінченка відповідає двозначний у СУМі, і лише другим подано значення, що є спільним із “Словарем” Б. Грінченка.

Іменник патли
– „довге скуйовджене волосся” [Словар 1909 ІІІ: 102] і патли – „1. скуйовджене волосся. 2. кудлата шерсть тварин” [СУМ 1980 VІ: 94].

Друге значення утворилося пізніше, мабуть, унаслідок метафоризації, тому його немає у Словнику Грінченка.

Іменник коралі
– „корал, намисто з коралів” [Словар 1909 ІІ: 282] і коралі – „1. намисто. 2. нарости червоного кольору в індика” [СУМ 1980 ІV: 285].

Друге значення, яке подано у СУМі, утворилося на основі метафоризації – перенесенні за подібністю кольору і форми.

Іменник ворота
– „проїзд або прохід в огорожі між будівлями тощо” [Словар 1909 І: 256] і ворота – „1. проїзд або прохід в огорожі, між будівлями, а також ворітниці, що його закривають; брама. 2. точно визначена частина поля спортивної команди, яку вона захищає, граючи у футбол. 3. анат. Місце входу органа або виходу з органа нервових волокон, кровоносних і лімфатичних судин. 4. мед. Місце проникнення інфекції в організм” [СУМ 1980 І: 741].

Словник Грінченка подає іменник ворота як однозначний, а у СУМі, на основі метафоризації, подано це слово у складі термінів, що свідчить про розвиток термінної лексики у контексті наукового прогресу, зокрема таких галузь, як спорт, медицина.

Іменник зводи
– „очна ставка” [Словар 1909 ІІ: 164] і зводи – „1. плітка. 2. очна ставка” [СУМ 1980 ІІІ: 490].

Дещо дивною є така послідовність подачі значень в аналізованих лексикографічних працях, бо значення „плітка” є більш давнім (Етимологічний словник подає першим значення „плітки, а потім – „очна ставка”, є, до речі, також форма в однині – „зводня” – „плітка” [ЕСУМ ІІІ: 364]), а похідним значенням є друге, подане у СУМі, але чомусь лише це значення фіксує Словник Б. Грінченка, опустивши більш давнє значення слова. Словник української мови фіксує обидва значення у такій же послідовності, як і Етимологічний словник.

До аналізованих іменників цього типу належать і такі, як змилки, чари.

Схематично подачу іменників в обох словниках можна узагальнено зобразити так:

Порівняння словникових статей аналізованих лексикографічних праць дає підстави твердити, що у Словнику української мови простежується тенденція до зменшення множинних іменників із емоційним відтінком у значенні, яку можна проілюструвати на основі кількох прикладів:

Словник Б.Грінченка у всіх прикладах фіксує зменшено-пестливі форми, і лише в одному із шести прикладів СУМ подає цю форму.

У Словнику Б. Грінченка є такі словоформи, які подано власне множинними, такими ж вони є й у СУМі. Наприклад, накожні
[Словар 1909 II: 495] і [СУМ 1980 V: 107]; кузьмірки
[Словар 1909 II: 320] і [СУМ 1980 IV: 386]; мандри
[Словар 1909 II: 404] і [СУМ 1980 IV: 617]; ляси
[Словар 1909 II: 293] і [СУМ 1980 IV: 581]. Подані словоформи втратили зв’язок з одиничними іменниками, очевидно, давно, тому обидві лексикографічні праці подають їх як власне множинні.

Так, динамікою мовних процесів, впливом часу, можна пояснити „відмирання” значень в іменниках, які належать до пасивної лексики, наприклад, скраклі
– шестизначний у Словнику Б.Грінченка [Словар 1909 IV: 142] і двозначний у СУМі [СУМ 1980 IX: 382], чи відсутність у СУМі таких застарілих слів, як багари –
„шкіряний пояс” [Словар 1909 I: 19], бандури
– „нутрощі тварини” [Словар 1909 І: 155], жмихи
– „залишки від цукрового буряка” [Словар 1909 I: 487] липці -
„знаряддя для знімання фруктів ” [Словар 1909 II: 360], п’ятрини – „
полиця для посуду” [Словар 1909 III: 504], темнощі
– „час, коли темно” [Словар 1909 IV: 254], хрестці
– „хрестопоклонна неділя” [Словар 1909 IV: 413], чи занепад багатьох етнонімів, наприклад „Словар” Грінченка подає такі синоніми до слова похрестини
[Словар 1909 III: 389], як продирини
[Словар 1909 III: 464], очедирини
[Словар 1909 III: 81], а СУМ фіксує лише перше слово із синонімічного ряду – похрестини
[СУМ 1980 VII: 305], бо і сам звичай – „свято на другий день після охрещення дитини” – відійшов у скарбницю минувшини.

Отже, спостереження над подачею множинних іменників та їх лексичних значень у Словнику Б. Грінченка та у Словнику української мови дають підстави зробити такі висновки:

1. У сучасній українській мові є тенденція до утворення власне множинних іменників: слова, що частіше вживані у множині, Словник Б.Грінченка подає як одне із значень одиничного іменника під ремаркою „частіше вживані у множині”, а СУМ їх подає вже в окремій словниковій статті як нові слова. Одиничні іменники, при цьому існують паралельно або взагалі відсутні, втративши значення сучасного множинного іменника.

2. У Словнику Б. Грінченка множин­ний іменник часто є однозначним, а у СУМі – багатозначним, і навпаки. Отже, значення не тільки змінюються, а, як живі клітини, мають здатність народжуватися і відмирати.

3. Серед багатозначних іменників pluralia tantum є такі, що мають різницю в одному із значень або у відтінках його. Розвиток науки впливає на зміну семантичної структури лексеми.

Порівняльний аналіз множинних іменників щодо подачі їх лексичного значення у двох лексикографічних працях, які різняться часовими рамками описуваної лексики і частково джерельною базою, показав розвиток мови, живучість її як повноцінного організму, де одні клітини його відмирають, інші – народжуються. Одним із явищ „народження” є утворення власне множинних іменників (у порівнянні зі Словником Б.Грінченка власне множинними стали близько 90 іменників), що ще раз підкреслює: українська мова повноцінно функціонує і розвивається, бо живлять її цілющі і життєдайні слова, які забезпечують вічне існування мові.

2. ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ІМЕННИКІВ МНОЖИННОСТІ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

2.1 Множинні іменники

Множинні іменники відмінюються лише у множині (а звідси і назва їх), однак значення однини вони мають: Темні окуляри приховували блиск очей
(значення однини); На вітрині були виставлені окуляри різної форми
(значення множини). Кожний відмінок множинних іменників має кілька варіантів відмінкових форм. Причому іменники, що в одному з відмінків (скажімо, називному) становлять один варіант, в інших можуть належати до різних. Наприклад:

Н. сіни, відносини, окуляри, люди, двері, гроші, коноп
лі, жорна, вуста, лещата, дріжджі, вінця
(один варіант утворюють слова: сіни, відносини, окуляри, люди; -
другий — двері, коноплі, гроші, дріжджі;
третій — уста, жорна, лещата, вінця).

Р. сіней, відносин, окулярів, людей, дверей, конопель,
дріжджів, вуст, жорен, лещат, вінець
(варіанти утворюють уже форми інших слів: один — сіней, людей, дверей, гро
шей;
другий — відносин, конопель, уст, лещат, вінець, жорен;
третій — окулярів, дріжджів).

Д. сіням, відносинам, окулярам, людям, дверям, коноп
лям, жорнам, вустам, лещатам, дріжджам, вінцям, грошам
(один варіант).

3. Як Н.

О. саньми, відносинами, окулярами, людьми, дверима,
коноплями, жорнами, вустами, лещатами, дріжджами, він
цями
(один варіант утворюють форми: саньми, людьми,
грішми, дверми,
ті, що в родовому мали закінчення -ей;
другий — дверима, грошима;
третій — відносинами, окуля
рами, коноплями, жорнами, вустами, лещатами, дріжджами, вінцями)
.

М. (на) санях, відносинах, окулярах, людях, дверях,
коноплях, жорнах, вустах, лещатах, дріжджах, вінцях
(один варіант).

Деякі множинні іменники в орудному відмінку мають паралельні закінчення: дверми
і дверима, грішми
і гро
шима, саньми
і санями, ворітьми
і воротами.

Деякі іменники в давальному і місцевому відмінках мають твердий і м'який варіанти: штанам
і штаням, на
штанах
і на штанях, на воротах
і на воротях.

У багатьох випадках іменникам властиві тільки форми множини. Це так звані множинні іменники, або іменники pluralia tantum. З погляду семантики множинні іменники виявляють співвідносність з граматичним значенням форм однини і множини, вони виражають омонімію обох чисел.

Зафіксовані форми однини від окремих іменників pluralia tantum сприймаються як раритетні і позанормативні, напр.: “Так загримів кайдан
на тілі, Щоденний свідок рабських мук, — І сталь, піднята в згубній цілі, Безсило виприснула з рук!” (П. Грабовський).

У формі множини вживаються назви предметів, що складаються з парних частин (окуляри, кліщі, ножиці, сани, штани, вила, двері, во
рота,
також нари, граблі),
назви збірних за значенням понять (люди,
діти, кури),
речовини (дрова, вершки, дріжджі),
покидьків, залишків речовини (висівки, об'їдки, помиї),
процесів і дій з відтінком тривалості або повторювання (проводи, перегони, заробітки, сутінки),
обрядів і урочистих подій (іменини, оглядини, поминки),
ігор (шахи, шашки, жмурки),
певних часових понять (канікули, роковини),
емоцій, переживань (радощі, гордощі, заздрощі),
понять, зв'язаних з грішми (гроші, кошти, фінанси),
частин будівлі (сіни, сходи),
запозичених, найчастіше абстрактних понять (ресурси, аннали, аліменти,
джунглі)
тощо.

Крім того, форма множини характерна для деяких географічних назв (Чернівці, Суми, Карпати, Гімалаї).

Коли йдеться про багато предметів, що їх назви мають тільки форми множини, тоді при них уживаються збірні числівники або інші слова з кількісним значенням (двоє саней, троє воріт, багато
дверей, купа грошей),
а також застосовуються описові конструкції з іменниками типу пара (дві пари окулярів).

У сучасній українській мові загалом множинні іменники не є продуктивними. Нові утворення цього типу походять від прикметників; це сільськогосподарські назви (ярові, зернові, кормові),
також зоологічні та ботанічні терміни (хребетні, яструбині, ци
трусові).

Поодиноко зустрічаються й інші новоутворення pluralia tantum(лісоматеріали).

За давньоруської доби існувала ще третя форма числа в іменниках — двоїна. У процесі розвитку української мови ця форма відмерла; залишки її маємо в словах очі, плечі
(орудний відмінок очима, плечима),
але тепер вона вже має значення множини.

2.2 Відмінювання множинних іменників

Множинні іменники мають ті самі форми, що й іменники першої –третьої відмін у множині.

Розглянемо особливості відмінювання іменників першої-третьої відмін у множині.

Розпочнемо з особливостей відмінюванні іменників множини першої відміни.

У називному відмінку множини іменники твердої групи мають закінчення -и (дороги, гори),
а м'якої і мішаної груп — закінчення 4
або графічно -і (яблуні, кручі, мрії).

Родовий відмінок множини в основному характеризуєть­ся нульовою флексією (верб, тополь, вишень, меж, мрій).
Проте в деяких словах виступає флексія -ів (бабів)
або -ей (статей, мишей).

У формі родового відмінка закономірність чергування звуків [о], [е]
з [і]
часто порушується, порів­няйте, наприклад: гора — гір, особа
— осіб,
але межа
—; меж, тополя
— тополь, лелека
— лелек
і т. д.

Якщо в кінці основи збігається два приголосних, то пе­ред сонорним з'являється вставний (епентетичний) [о] (пе­реважно в іменниках з кінцевим твердим приголосним)! іскра
— іскор, сосна
— сосон (і сосен), {крихта— крихот
або [є (є)]: мітла
— мітел, весна
— весен; крапля— кра­пель, вишня
— вишень; війна
— воєн, стайня
— стаєнь.
У словах іншомовного походження уставного голосного не­має: букв, верст, клятв, пальм, фірм, шахт.

У давальному відмінку множини виступає закінчення -але (у твердій і мішаній групам: сестрам, мишам, кручам)
або графічно -ям (у м'якій групі: пісням, мріям).

Знахідний відмінок множини в іменниках першої від­міни виражає розрізнення назв істот і неістот: у назвах іс­тот форма знахідного відмінка збігається з родовим (кличу сестер),
а в назвах неживих предметів форма знахідного відмінка збігається з називним (кладу книжки).
Порушен­ня цих норм спостерігається у назвах комах та деяких свій­ських тварин (пасу овець
і вівці, розводив бджіл
і бджоли).

В орудному відмінку іменники першої відміни мають закінчення -ами
(в твердій і мішаній Групах: жінками, грушами) або-ями (як
графічне- позначення м'якості приго­лосного основа: землями, лініями).
У деяких словах висту­пає флексія -ми (сльозами
і слізьми, свинями і свиньми).

У місцевому відмінку виступає флексія -ах
(в іменни­ках твердої і мішаної груп: у книжках, на кручах) або -ях
(у м'якій групі: та полицях, на лініях)
[30;C.212].

Називний відмінок множини другої відміни може мати такі флексії: 1) в іменниках чоловічого роду твердої групи -и: робітни­ки, інженери, шофери, прапори;
2) в іменниках чоловічого роду м'якої і мішаної груп -і
або графічно -ї: учителі, портфелі, школярі, товариші, носії;
3) в іменниках серед­нього роду твердої і мішаної груп -а: коліна, хлоп'ята, пріз­вища
або флексію -я,
що графічно передає м'якість приго­лосного основи в іменниках середнього роду м'якої групи: моря, послання, прислів'я.

В окремих іменниках середнього роду виступає давнє закінчення називного двоїни -і: очі, плечі, уші (і вуха)
або -и: вуси, рукави
(при більш поширеному вживанні: вуса, рукава).

У родовому відмінку множини іменники другої відміни мають закінчення –ів (-їв), -ей
або нульову флексію: сто­лів, ковалів, батьків, солов'їв, країв, очей, плечей.

В іменниках чоловічого роду найуживаніша флексія -ів: воротарів, чоловіків, орачів, плащів.

Деякі іменники середнього роду мають також флексію -ів: морів, полів, почуттів.

Нульова флексія виступає в іменниках чоловічого роду, які втрачають у множині суфікс -ин-: селян, подолян, га­личан, болгар, татар,
але грузинів, осетинів,
та в більшос­ті іменників середнього роду: вікон, гнізд, -решіт, сердець, волокон, знань, завдань, розгалужень.

Закінчення -ей
виступає в деяких іменниках чоловічого і середнього роду: коней, гостей, очей, вушей (і вух), пле­чей (і пліч),

У давальному, орудному і місцевому відмінках іменни­ки другої відміни мають такі самі флексії, як і іменники першої відміни: -ам (-ям), -ами (-ями),-ах (-ях),
напри­клад: братам, сестрам, школярам, озерам, морям, знан­ням; братами, школярами, озерами, морями, знаннями; на братах, на секретарях, на школярах, на озерах, на морях, у знаннях.

У знахідному відмінку множини іменників другої від­міни спостерігаються одні й ті самі закономірності розріз­нення істот/неістот, що в іменниках першої відміни та в ро­довому однини другої відміни [30;C.218].

У називному і знахідному відмінках множини іменни­ки третьої відміни мають флексію -і: ночі, вісті, тіні, ма­тері,

У родовому відмінку виступає флексія -ей: доповідей, пе­чей, солей, вістей, осей, повістей.
Флексію -ів
приймає іменник мати: матерів.

У давальному, орудному і місцевому відмінках висту­пають одні й ті самі флексії, що й у іменників першої та другої відмін.

Отже, множинні іменники мають закінчення, типові для всіх відмін і груп інших іменників. За характером закінчень їх можна поділити приблизно на чотири типи: перший тип якоюсь мірою співвідноситься з іменниками І відміни; другий — з іменниками II відміни чоловічого роду, третій — з іменниками ІІ відміни середнього роду, четвертий — з іменниками ІІІ відміни.

Множинні іменники в основному відмінюються за такими зразками:

І У називному відмінку множини іменники мають:

а)закінчення -и: діти, люди, кури, гуси, сани, сіни, сходи,
ночви, штани, окуляри, обійми, канікули, Суми, Черкаси, Карпати,

б)закінчення -і: ласощі, радощі, гроші, дріжджі
(й усі інші множинні іменники з основою на шиплячий); ножищ, двері, граблі, коноплі, гуслі, помиї, Чернівці, Жигулі, Гімалаї,

в)закінчення -а: вила, ворота, дрова, ясла, ясна, лещата,
вінця.

У родовому відмінку множинні іменники мають: а) закінчення -ів: ласощів, дріжджів, сходів, обіймів, оку
лярів, Жигулів, Чернівців;

б)закінчення -ей: дітей, людей, курей, гусей, дверей, саней,
сіней, грошей,

в)нульове закінчення: канікул, вил, воріт, дров, лещат,
Сум, Черкас, Карпат, грабель
(і граблів), конопель, ночов]
ясел, ясен, жорен.

В орудному відмінку множинні іменники мають звичайно закінчення -ами: сходами, канікулами, вилами, граблями, ко
ноплями, Черкасами.

Але іменники, у яких у родовому відмінку виступає закінчення -ей, в орудному приймають закінчення -ми: дітьми,
людьми, гусьми, сіньми, саньми, курми, дверми, грішми.
Два останні мають ще й паралельні закінчення: дверима, грошима.

Іменники ворота
і штани
мають паралельні закінчення в давальному відмінку: воротам
і воротям, штанам
і штаням; в
орудному: ворітьми
і воротами, штаньми, штанами
і штаня
ми;
у місцевому: (на) воротах
і воротях, штанах
і штанях.

У знахідному відмінку майже всі множинні іменники мають форму, спільну з називним. Лише назви істот (люди, діти, кури
) можуть мати форму знахідного відмінка, спільну з родовим: кличу дітей
(курей
), але пасу гуси
і гусей
[25;C.228].

Вживані у сучасній українській мові іменники люди­
на
і люди, радість
і радощі, курка,
і кури, дитина
і діти,
гуска
і гуси-тощо
є спільнокореневими словами, а не співвідносними формами однини і множини; другий іменник у цих парах — множинний.

В українській мові в окремих відмінках деякі іменни­ки мають паралельні форми, а саме: у родовому (граб­лів
— грабель),
у давальному (воротам — воротям,
штанам — штаням), в
орудному (воротами
— ворітьми,
дверима
— дверми, саньми— санями, грішми — гро­
шима, штаньми
— штанами, штанями),
у місцевому (на воротах
— воротях, на штанах — штанях).

У родовому відмінку в іменниках - у яких перед за­кінченням наявні два приголосних звуки, відбувається чергування звуків [о], [е] з нулем звука, якщо іменник набуває нульового закінчення: граблі —грабель, ко
ноплі
— конопель, дрівця— д ровець, дрізки
— дрізок»
ясна — ясен
[28;C.176-177].

Окремі особливості відмінювання мають множинні топоніми.

Топоніми тільки множинної форми можуть бути безсуфіксними (Клини, Кути, Лани) і суфіксальними (Дубовичі, Клинці).

Безсуфіксні топоніми відмінюються як відповідні множинні форми загальних іменників. Труднощі викликає Р. в., що має закінчення -ів і -0, вибір яких зумовлюється узусом (традицією): Пологи — Поліг, Глодоси — Глодос, Біловоди — Біловод, Суми — Сум, Прилуки — Прилук. Якщо ж наголос падає на закінчення, то Р. в. має флексію -ів: Багнй — Багнів, Лан — Ланів, Береги — Берегів, Богдани — Богданів, Вири — Вирів у ненаголошеній позиції можливі варіанти: Пологи — Поліг і Пологів, Дуліби — Ду-ліб і Дулібів, Берлоги — Берлог і Берлогів.

Суфіксальні топоніми закінчуються морфами -ич-і, -ц-і, -иц-і, -ик-и, -ан-и, -ак-и, -к-и та ін. Вони мають різні системи відмінювання.

1. Топоніми на -ич-і відмінюються як іменники чоловічого роду на твердий приголосний у множиш (типу столи): Баничі — Баничів, Баничам і т. д. Р. в. має два закінчення (4в і -0): Бистрині — Бистричів, але Меденичі — Меденич. У літературній мові поширенішим є закінчення -ів (Раневичі — Раневичів, Золотковичі — Золотковичів, Плетеничі — Плетеничів), у розмовно-побутовому мовленні — -о (Батятичі — Батятич, Яструбичі — Яструбич).

2. Топоніми на -ц-і відмінюються як іменники чоловічого роду на -ець у множині (типу стілець — стільці, стільців): Млинці — Млинців, Млинцям і т. д. За цим зразком відмінюються топоніми Харківці, Вільхівці, Стриганці, Двірці та ін. Р. в. має два закінчення (-ів і -0) із вставним є перед морфом -ц-: Підгайці — Підгайців, але Топорівці — Топорівець. У літературній мові поширеніше закінчення -ів (Лучківці — Лучківців, Болехівці — Болехівців, Жовтанці — Жовтанців), у розмовно-побутовому мовленні — -0 (Яр-чівці — Ярчівець, Влащинці — Влащинець, Юськівці — Юськовець та ін.).

Якщо наголос у топонімах на -ц-і падає на закінчення -і, то і в побутовому, і в літературному мовленні Р. в. здебільшого має закінчення -ів (Верхівці — Верхівців, Хитці — Хитців, Білівці— Білівців тощо), але є винятки: Ляхівці — Ляховець, Стріхівці — Стріховець, Чернівці — Чернівців і Чернівець.

3. Топоніми на -иц-і незалежно від місця наголосу відмінюються як іменники жіночого роду на -иц-я у множині (типу крамниця): Мульчиці — Мульчиць, Мульчицям і т. д. У Р. в. вони мають -0: Новородчиці — біля Новородниць, Полиці — Полиць, Вовчиці — Вовчиць.

4. Топоніми на -ан-и з наголошеним морфом -an- у літературній мові відмінюються як назви типу кияни: Росошани — Росошан, Росошанам і т. д. За цим зразком відмінюються топоніми типу Таращани, Козиряни. У Р. в. вживається -0: Лужани — Лужан, Бояни — Боян. Якщо у топонімах морф наголошений (-ан-й), то вони мають флексію -ів: Капранй — Капранів, Поляни — Полянів, Троянй — Троянів.

5. Топоніми на -ик-и (-ник-и) відмінюються як загальні іменники на -ик у множині (типу посібники): Гребеники — Гребеників, Еребеникам. У літературній мові у Р. в. вживається закінчення -ів: Стрільники — Стрільників. За цим зразком відмінюються топоніми типу Бурики, Пшеничники, Підгайчики. У побутовому мовленні деякі топоніми на -ик-и вживаються з -о: Попельники — біля Попельник, Пшеничники — родом з Пшеничник, Липники — біля Липник.

6. Топоніми на -ак-и, -як-и з наголошеним і ненаголошеним закінченням у літературній мові відмінюються як відповідні загальні іменники на -ак-и (типу байраки, п'ятаки): Кубряки — Кубряків, Кубрякам і т. д. У літературному мовленні Р. в. має закінчення -ів (Третяки — біля Третяків, Новаки — з Новаків, Кайдаки — з Кайдаків), у побутовому мовленні — нульове (з Кайдак, з Кодак, з Новак).

7. Топоніми на -к-и (після приголосного) відмінюються як іменники множини типу ручки, піски, бурячки: Обложки, Обложок, Обложкам і т. д. У Р. в. вживається два закінчення (-ів і -0): Клиш-ки — Клишок і Клишків, Воронки — Воронків і Воронок, Подільки — Подільок і Подільків.

Закінчення -їв з'являється переважно тоді, коли наголос у топонімах падає на закінчення -к-й: Хижкй — Хижків, Ставки — Ставків, Сніжки — Сніжків. Якщо ж наголос падає на основу або переходить на неї з закінчення, то вживається -0: П'ятихатки — П'ятихащрк, По-лотки — Полошок, Кринички — Криничок, Річки — Річок, Піски — Пісок, Ліски — Лісок, але Ліски — Лісків, Піски — Пісків, Якщо ж топоніми на -к-и за походженням є прізвищами чи родовими назвами, то вони у Р. в. набувають закінчення -ів: Терещенки — Терещенків, Левченки — Левченків, Кальченки — Кальченків. [40;C.86-88].

2.3 Функціонування іменників множинності

Функція означеної кількості. З функцією означеної кількості в системі граматичних форм пов'язане поняття означеної, конкретної множинності, яка становить зміст граматичної категорії числа, оскільки тут відтворюються кількісні відношення реальної дійсності. Число як предметний показник категорії у людській свідомості абстрагується від предмета: чим^далі в мисленні іде відособлення числа від речей, тим більш абстрактною і більш чистою стає категорія числівника у структурі мови [16, С. 391]. У сучасній українській мові функція означеної кількості переважно реалізується словосполученням кількісного числівника та іменника, напр.: і дві вербички стали на сторожі (Л. Костенко). Три явори посадила сестра при дорозі. Невеликії три літа марно пролетіли (Т. Шевченко). У недільний день [баба] розставить на столі п'ять мисочок і вигре мокрі ложки (А. Малишко). У мене є тільки дві скибочки хліба (М. Стельмах). Участь граматичної категорії числа іменників у вираженні означено-кількісних відношень виявлена обмеженим рядом лексичних одиниць, де квантитативність передана лексичною функцією слова, напр.: одиниця, двійка, трійка, пара, десяток, дюжина, сотня, сотка, тисяча, мільйон, мільярд тощо. Цю групу кількісних позначень О. М. Гвоздєв назвав ускладненою [32, С. 249], виходячи із синкретизму ролі цих слів у тексті, суть якого полягає в поєднанні у семантиці слова двох факторів змісту - кількості і називання цієї кількості. Функція квантитативної номінації, яку реалізують іменники, вмотивовує перебування останніх у сфері міжкатегоріального переходу від іменника до числівника на підставі їх сучасних кваліфікацій. Так, іменники, які спеціалізуються на вираженні семи конкретної кількості, виявляють родові ознаки, змінюються за числами, оскільки в мові простежуються пари числових кореляцій, напр.: десяток -десятки, дюжина - дюжини, сотня - сотні, мільйон - мільйони. Подібно до імен із власне-номінатнвною функцією ці квантитативи можуть мати при собі узгоджені означення, напр.: Всяка пара взаємно спряжених деталей стикається одна з одною своїми поверхнями ("Технологія різального інструмента"). Так змарніла на виду і попоганшала, наче їй на обличчі горох молотила чортова дюжина чортів у чортову дюжину ціпів (Є. Гуцало).

Однак подібно до кількісних числівників ці іменники створюють ситуацію квантитативної актуалізації в поєднанні з іменниками, що називають предмет з числа однорідних йому предметів, напр.: Дзюрчали десятки фонтанів, лящали та щебетали всілякі птахи над піддашшям (М.Коцюбин-ський). Хлопченя...Підбира, ласкаве і сердите, Перші пари непокірних рим (М. Рильський). Придбавши в кіоску "Союз-друку" дюжину конвертів, він вирішив взяти участь у конкурсі "ВК" "італія-90". Старий дзвонар вітер зібрав до купи тисячі ниток і хилитав галузки і дзвонить та дзвонить (М. Коцюбинський). ІГятірка сивих плотарів сиділа в тінях яворів, варила кашу на триніжку (А. Малишко). Організм, - писав і, П. Павлов, - складається з маси великих окремих частин і мільярдів клїшнних елементів ('Шкільна гігієна"). 3 десятьма запорожцями Сірко розбивав сотні ворогів, а коли біля нього була сотня козаків, він перемагав тисячі вояків ворожого війська (І. Шаповал).

Якщо прийняти одиницю - найменше ціле число - за умовну величину при вимірюванні або визначенні однорідних з нею величин, то кожна з числових номінацій є одиницею кількісного рахунку однакових або однотипних предметів, явищ і т. ін. (СУМ, 9, 472). Присутність квантитативного компонента простежується у формально-семантичних ознаках цілого ряду споріднених похідних, напр,: назва колективу (козача сотня), близнят (двойня, тройня), назва шкільних оцінок (двійка, трійка), номерів транспортних засобів (їдьте до ВДНГ тролейбусом-одиницею), гральних карт (козирна десятка), різновидів одягу (костюм-трійка), назв вогнепальної зброї за калібром (танк-тридцятьчетвірка)> упряжі коней (під'їхав четвериком), назв господарського реманенту (На Слобожанщині, Полтавщині, Поліссі вживалися багатозубі рала: "трійча" або "трояк", "п'ятирик") ("Народна творчість"), назв одиниць виміру (...у чернігівських чумаків одна зарубка дорівнювала п'яти пудам солі - п'ятирику) ("Народна творчість").

Поєднуючись на рівні синтаксичних одиниць у словосполучення з означено- і неозначено-кількісним опорним компонентом, квантитативи перебувають у залежній позиції, напр.: Людина з'явилася на землі два мільйони років тому (Літ. Україна). Ще кілька десятків робітників немов забули про всі свої турботи під впливом весняної днини (М. Коцюбинський). Підрядний зв'язок між опорним числівником та іменником з кількісним значенням в умовах квантитативної актуалізації реалізується тоді, коли залежний іменник підпорядковує, у свою чергу, інший іменник, але з предметним значенням.

Перелік семантико-граматичних особливостей найменувань означеної кількості предметів підтверджує іменниковий тип морфологічних одиниць, який є реліктом давніх квантитативних номінацій. У проміжному становищі між іменниками і числівниками перебуває лексема тисяча. За висловом В. В. Виноградова, вона дедалі частіше потрапляє в орбіту числівника, збільшуючи набір залежних відмінкових форм [1, С. 293]. Основою для категоріального зближення у цій сфері семантичної перехідності є ідентифікація функцій слів. Як репрезентанти квантитативної функції іменникові номінації кількісних понять синонімічні функціональним відповідникам категорії числівника і диференціюються на основі морфологічних показників - словосполучення з іменниками у родовому відмінку, напр.: У торбині був уже розпечатаний лист, чистий папір, гребінець і декілька соток, грошей (П. Панч). Яким під'їхав пораю коненят (М. Коцюбинський). Зустрілась йому бабуся, що несла пару відер води на коромислі (Укр. казки). Пе сотні вас, а міліони Поля}І, дулібів і древлян Гаврмлич гнув во время оно (Т. Шевченко). Тоді Харко одчинив ворота і впустив сотню козаків (Д. Мордовець).

Паралелізм значень помітний у синтаксичних конструкціях, де іменні або числівникові категоріальні одиниці виконують роль опорного компонента з тотожною предикативною функцією, оскільки виражена ними кількісна ознака, як і будь-яка інша, є атрибутом-предикатом щодо залежних іменників із семою предметності.

До реалізаторів функції означеної кількості умовно можна віднести іменники, ~ де кількісний компонент виражений конкретним предметом, що служить за еталон виміру. Тут ситуація квантитативної актуалізації вмотивована поєднанням лексичних одиниць, які шляхом позначення частини цілого предмета передають кількісний вияв предметності, напр.: Восени ложка води, а цебер грязі (Прислів'я). Потім узяли бандити увесь випечений хліб, обтовчене пшоно, сіль у вузлику, гладущик меду (М. Стельмах). Баба мала за пазухою півхліба, головку часнику і крихту солі (І. Франко). Ні муки пилинки, ні солі дробинки, ні горілки росинки (Прислів'я). На тій примостці не лежало...ні хліба шматочка (П. Мирний). ( Функція узагальненої кількості. Специфіка функції узагальненої кількості пов'язана з генералізацією понять, з логічним переходом від окремого до загального, у цьому аспекті вона зближується з граматичною категорією роду, зокрема її функцією узагальненої особи, з характерними ступенями узагальненого значення.

Виділення родових понять, не характерних для граматичної категорії числа, дослідники пов'язують, із залишковим явищем числових розрізнень в індоєвропейській мові. Як зазначав Ф. Ф. Фортунатов, іменники в «спільноіндоєвропейській мові мали словотворчі (за значенням) форми числа у ролі форм цілих слів, причому саме розрізнялися у таких формах однина, двоїна, множина» [33, С. 162]. Форми числа входили до складу відмінюваних слів, але за значенням не були формами словозміни.

"Якщо основним призначенням форм числа є квантитативна актуалізація віртуальних понять, надання їм індивідного значення, то при виділенні родових понять форми числа втрачають свою актуалізуючу ознаку і стають засобом виділення поняття як такого. Форми числа відображають у цьому випадку не одиничний елемент множинності і не актуальну множинність елементів класу, а даний клас предметів у сукупності його елементів" [34, С. 31]. Для визначення елемента сукупної множинності передбачається один, будь-який член певної збірної множинності і до того ж обов'язковий [35, С. 139], напр.: Ти перетнула дорогу ординцю і шведу Праведним гнівом освячених братством мечів (Б. Олійник). Слава першим хвилям грому, Слава птиці і звірині (М. Рильський). Лінивий двічі ходить, скупий двічі платить (Прислів'я). Бачиш руський з „тобою, башкир і таджик, друзі, браття твої...(М. Рильський). Ще вечір спав в очеретах, ще полохливий мокрий птах шукав гнізда (А. Малишко). Смерть не розбирає чина, а бере селянина і дворянина (Прислів'я).

Функція узагальненої кількості відтворюється у структурі мови індивідуальними лексичними засобами, зовнішнє оформлення родового поняття дорівнює обсягу усього вислову, який маркований нейтралізованою часовою віднесеністю дієслівних форм. Така вимога до структури тексту продиктована предметно-логічними умовами змісту, які випливають з віртуальної природи імені у функції узагальнення.

Іменники - назви осіб, представників флори, фауни тощо, репрезентовані у граматичних формах однини, рідше множини, залежно від семантико-синтаксичних ознак предиката-присудка можуть реалізувати дві функції: позначати загальне поняття предмета даного класу і один предмет або множинність однойменних предметів [4, с, 40], пор.: Стоїть явір над водою, у воду похилився (Т, Шевченко). Явір, або тополя, є ознакою українського ландшафту ("Народна творчість"). Якщо в першому випадку лексема відтворює значення реальної одиничності предмета, то в іншому -співвіднесеність змістових і виражальних засобів порушена. Інтенсіонал реалізованого цим іменником поняття неозначений і вказує на сукупну множинність предметів, відтворену немаркованим членом числової кореляції [36, С. 14; 4, С. 42]. Як зазначав І. О. Бодуен де Курте-не, з поняттям числової множинності. в іменах (nomina Substantivum) пов'язане поняття збірності (collektivum), на відміну від простої множинності [37, т. 2, С. 316].

Відношення еквіполентної опозиції у структурі категорії числа характерні для членів дискретного ряду, пор.: явір -явори. Що ж до імен у функції узагальненої кількості, то тут має місце семантично нейтралізоване протиставлення граматичних форм, пор.: Нутрія ціниться своїм м'ясом ("Людина і світ") і Нутрії ціняться своїм м'ясом. Синкретизм формальної інтерпретації компонентів дискретного ряду та узагальнених понять породжує граматичну синонімію серед одиничних і множинних показників.

Класифікація обов'язкового елемента сукупної множинності подана через варіювання відтінків родового поняття, зумовлених форма льно-граматичною структурою вислову. Як зазначає Г. І. Рожкова [38, С. 62-63], елемент сукупної множинності, тобто узагальнення, може бути представлений у вигляді одного предмета як типового, напр.: Селянин встигає, поки сонечко підіб'ється вгору, і наоратися ("Спогади про А. Малишка"). Довгоносий птах - [кулон] водиться тільки на сухому або на мілких болотах (О. Досвітній). Він живе, як сорока на тернині (Прислів'я). Льотчик повинен уміти зберігати напрям на зльоті (О. Ільченко). У людини все повинно бути прекрасним; і обличчя, і одяг, і душа, і думки (А. Чехов). Людина з'явилася на землі два мільйони років тому ("Літ. Україна"). Моряка парус додому сам несе (О. Гончар). А колони, арки, заводи - це вершина професійного мистецтва муляра ("Роб. газ".). Хороший рибак по кльову мусить знати, як рибку звати (Прислів'я). Відсутність квантитативної актуалізації запрограмована метою вислову - створення ситуації узагальненої сукупності предметів. У зв'язку з цим відсутні допоміжні квантори-конкретизатори особи: вказівні займенники цей, такий. При іменниках-підметах або придієслівних членах у відношеннях взаємокоординації присудки передають номінацію дії з відтінком модальності; вживані дієслівні форми третьої особи однини, у структурі змісту дієслів переважає сема процесуального стану.

Наступне поняття узагальненого числа формується за умови, коли елемент сукупної множинності становить цілий вид або розряд предметів, напр,: Сьогоднішній робкор ~ це передовик виробництва, новатор, людина з державним підходом до справи ("Рад. Україна"), Найголовнішими промисловими рибами є оселедець, тріска, білуга, осетер, лосось, лящ ("Зоологія"). Книги - морська глибина, хто в них сягне аж до дна, Той, хоч і труду мав досить, Дивнії перли виносить (І. Франко). Гуси - велика швидкоростуча, в основному травоїдна птиця ("Зоотехнічна виробнича еі щиклопедія"). Кулик - птиця болотяна (О. Вишня). Рази (троянди) є найкращі декоративно-квіткові рослини ("Озеленення колгоспного села"). Сосиска і сарделька -~ це різновидність варених ковбас ("Українські страви"). Цемент - хліб будівництва ("Веч. Київ"), Сорока - корисний птах: знищує шкідників ("Наука і суспільство"). При іменниках - реалізаторах функції узагальненого числа - присудки вживаються в ролі назв-характеристик. Фактор часової віднесеності у реченнєвих структурах знятий, присудок характеризує предмет не за дією, а за станом і, як правило, виражений іменною частиною.

Функцію узагальненого числа виражають іменники з репрезентацією форм однини, які позначають сукупну множинність як єдине ціле. Такі лексеми належать до групи назв маси, речовини, кількісний обсяг яких не потребує обмежень, напр.: Тут знаходиться господарство, яке вирощує форель ("Веч. Київ"). Для вирощування риби в радгоспі спеціально спорудили кілька штучних водоймищ на місці колишніх заболочених ставків ("Людина і світ"). У районі силами кількох колгоспів вдалося побудувати невеликий завод по виробництву цегли ("Зоря Полтавщини"). М'ясо сома дуже смачне і поживне ("Хлібороб України"). Тарані він цілі кучугури за літо нав'ялить і насушить (О. Гончар). Стара Маруся послала Лукину жати хліб за сніп на панському лану (І. Нечуй-Левицький). Вказівка на часову віднесеність дії для імен із семою маси, речовини у функції узагальнено го числа не актуальна.

Функція узагальненого числа може простежуватися на рівні реченнєвих структур з імпліцитним висхідним предметом, який є узагальненою граматичною особою [35, с, 139], напр.: Що посієш, ге й пожнеш. Любиш катати ся, люби й саночки возити. Згаяного часу і конем не доженеш. Не страши кота салом. Вік живи, вік учись. Поспішиш - людей насмішиш. За праве діло - тій сміло. Добре роби ~ добре й буде (Прислів'я).

Ситуація узагальнення формується з участю дієслів у формі 1-ї або 2-ї особи однини і множини дійсного або 2-ї особи однини наказового способу» За умови наявності предмета узагальнення вживаною дієслівною формою є 2-га особа однини ішкалогюго або 3-тя особа однини дійсного способу, напр.: Людей питай, а сам розум май. Ситий голодного не розуміє. На ко.іаку і рогожа пригожа. Хворий лежить та без пам'яті хліб їсть (Прислів'я). Елемент узагальнення присутній у структурі змісту речень з дистрибутивного функцією, реапізатором узагальненого значення є лексеми, марковані грамемою однини, напр.: І кожний з нас те знав, ідо слави нам не буде (Франко), Кожному з нас здавалося, ото вже все позаду, небезпека минула (О. Донченко) [31;C.134-143].

ВИСНОВОК

Категорія числа іменників — словозмінна морфологічна категорія, яка позначає кількість предметів і складається з двох співвідносних грамем того самого слова — однини і множини (основний вияв категорії), а також категорія з елементами несловозмінного, тобто класифікаційного, типу, яка стосується форм не того самого слова, а різних слів (неосновний вияв категорії).

Категорія числа не однорідна. Одні іменники означають один предмет і відповідну їх множинну кількість, утворюючи числові пари. Такий різновид категорії називають семантико-граматичним числом. Вони мають значення однини і значення множини і виявляють це у певній граматичній формі: верстат – верстати, сівалка – сівалки. Інші іменники значення числа не мають, тобто їх предметність не пов'язана з кількісним виявом, напр.: повага, доброта, сон, сміх. Вони не вказують на кількість предметів, не утворюють числових рядів, не пов'язані з поняттям кількості, тобто вони не мають значення числа, а мають лише граматичну форму числа.

В українській мові є іменники, що означають предмети, які підлягають обчисленню (сани, двері, ножиці, брюки, таксі, кенгуру), але не виражають цієї множинності формально. Такий різновид категорії називають граматичним числом.

Відсутність семантичної ознаки обчислювання спричинила відсутність повноцінної семантико-граматичної категорії числа в іменниках, які мають не значення числа, а лише його форму – або тільки однини (singularia tantum), або тільки множини (pluralia tantum), тобто не змінюються за числами: пісок, висівки.

Розряд іменників, який цікавив нас у процесі дослідження – існування та особливості функціонування множинних іменників (pluralia tantum).

Іменники pluralia tantum, як і іменники, що виражають кількісну визначеність предметів, тобто такі, що мають форми однини і множини, позначають конкретні і абстрактні предмети. У класі іменників pluralia tantum виділяютьсятри групи слів: а) конкретні б) абстрактні і в) власні назви.

Серед множинних іменників — конкретних назв існують такі семантичні групи: 1) назви одягу та взуття: штани,
шаровари, панталони, брюки, бутси, плавки, труси, гетри,
колготи;
2) назви будівель, споруд: верота, нари, підмост
ки, перила, східці, двері, палати, поручні, сходщ
3) назви сільськогосподарських знарядь: граблі, вила, сани;
4) назви предметів особистого користування: окуляри,
милиці]
5) назви частин людського тіла: кучері, рамена, вилиці;
6) речовини, матеріали: дрова, консерви, дріжджі;
7) назви різних видів залишок: помиї, висівки, недоїдки.

Серед множинних іменників—абстрактних назв виділяються такі семантичні групи: 1) назви, що виражають сукупність: гроші, фінанси, добові, командировочні, дебрі,
мощі;
2) назви якостей і властивостей: солодощі, пестощі,
радощі, пахощі, труднощі;
3) назви дій, процесів, станів: вибори, дебати, біга, переговори, нелади, проводи;
4) назви відрізків часу (найчастіше чимось відзначені): канікули, оглядини, іменини, родини, похорони, вакації, будні.

До іменників множинної форми за своїм значенням на­ближаються деякі іменники в таких випадках:

а) якщо сло­ва з речовинно-матеріальним значенням вживаються наозначення сортів;

б) якщо одиничні іменники виконують певну експресивно-поетичну функцію;

в) якщо форми однини мають від­тінок узагальнення.

Простеження еволюції існування множинних іменників в українській мові було здійснено за двома визначними для української мови словниками. Це – «Словар української мови» Б.Грінченка та «Словник української мови». Аналіз семантики іменників множинності за цими двома працями дозволив зробити такі висновки:

1. У сучасній українській мові є тенденція до утворення власне множинних іменників: слова, що частіше вживані у множині, Словник Б.Грінченка подає як одне із значень одиничного іменника під ремаркою „частіше вживані у множині”, а СУМ їх подає вже в окремій словниковій статті як нові слова. Одиничні іменники, при цьому існують паралельно або взагалі відсутні, втративши значення сучасного множинного іменника.

2. У Словнику Б. Грінченка множин­ний іменник часто є однозначним, а у СУМі – багатозначним, і навпаки. Отже, значення не тільки змінюються, а, як живі клітини, мають здатність народжуватися і відмирати.

3. Серед багатозначних іменників pluralia tantum є такі, що мають різницю в одному із значень або у відтінках його. Розвиток науки впливає на зміну семантичної структури лексеми.

У даній дипломній роботі також було розглянуто відмінювання власне множинних іменників.

Встановлено, що множинні іменники відмінюються лише у множині (а звідси і назва їх), однак значення однини вони мають: Темні окуляри приховували блиск очей
(значення однини); На вітрині були виставлені окуляри різної форми
(значення множини). Кожний відмінок множинних іменників має кілька варіантів відмінкових форм. Причому іменники, що в одному з відмінків (скажімо, називному) становлять один варіант, в інших можуть належати до різних.

Множинні іменники мають ті самі форми, що й іменники першої –третьої відмін у множині.

Отже, множинні іменники мають закінчення, типові для всіх відмін і груп інших іменників. За характером закінчень їх можна поділити приблизно на чотири типи: перший тип якоюсь мірою співвідноситься з іменниками І відміни; другий — з іменниками II відміни чоловічого роду, третій — з іменниками ІІ відміни середнього роду, четвертий — з іменниками ІІІ відміни.

Серед функцій, які виконують іменники множинності в сучасній українській мові слід відзначити такі найголовніші: функція означеної кількості, функція узагальненої кількості, функція елементу сукупної множинності.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Виноградов В. В. Русский язык (Грамматическое учение о слове). - Москва- Ленинград: Учпедгиз, 1947. - 784 с.

2. Вихованець І. Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті. – К., 1988. –257 с.

3. Дегтярев В. И. Категория числа в славянских языках. Ростов-на-Дону, 1982. 320 с.

4. Дегтярев В. И. Основы общей грамматики. Ростов-на-Дону, 1973. 256 с.

5. Курс сучасної української літературної мови / За ред. Л. А. Булаховського: У 2 т. К., 1951. Т. 1. 519 с.

6. Кучеренко І. К. Теоретичні питання граматики української мови: Морфологія: У 2 ч. К., 1961. Ч. 1. 172 с.

7. Кучеренко І. К. Теоретичні питання граматики української мови: Морфологія: У 2-х ч. К., 1961. Ч. 2. 159 с.

8. Матвияс И. Г. Имя существительное в украинском языке. Автореф. дис. на соиск. уч. ст. доктора филол. наук. К., 1969. 52 с.

9. Матвіяс І. Г. Іменник в українській мові. К., 1974. 184 с.

10. Матвіяс І. Г. Курс сучасної української літературної мови. Морфологія. К., 1962. 164 с.

11. Москаленко Н. А. Нарис історії української граматичної термінології. К., 1959. 224 с.

12. Недбайло Л. И. Грамматическая категория числа в современном украинском языке. Автореф. дис. на соиск. уч. ст. канд. филол. наук. К., 1968. 21 с.

13. Жовтобрюх М. А., Кулик Б. М. Курс сучасної української літературної мови. К., 1972. 402 с.

14. Ганич Д. Г., Олійник І. С. Словник лінгвістичних термінів. К., 1985. 360 с.

15. Полюга Л. М. Українська абстрактна лексика XIV ст. – першої половини XVII ст. К., 1991. 238 с.

16. Реформатский А. А. Число и грамматика // Вопросы грамматики. Сборник к 75-летию акад. И. И. Мещанинова. Москва - Ленинград, 1960. – С. 384 - 401.

17. Сучасна українська літературна мова: Морфологія / За ред. І. К. Білодіда. К., 1969. 584 с.

18. Грінченко Б. Словарь української мови . К., 1907-1909. Т.1-4.

19. Етимологічний словник української мови. К., 1982-2003. Т.1-4.

20. Лисиченко Л. А. Лексикологія сучасної української мови. Семантична структура слова. Харків, 1977.

21. Матвіяс І. Г. Іменник в сучасній українській мові. К., 1974.

22. Потебня О. О. Значение множественного числа // Филологические записки. 1888, Вип. 1. С. 70-75.

23. Словник української мови. В 11-ти т. К., 1970-1980.

24. Тараненко О. Мовна скарбниця українського народу. Вступна стаття // Словар української мови: У 4-х т. / За редакцією Б. Грінченка. К., 1992. С. 5-11.

25. Сучасна українська літературна мова: Підручник / М.Я. Плющ, С.П. Бевзенко, Н.Я.Грипас та ін.; За ред.. М.Я.Плющ. – 6-те вид., стер. – К.: Вища школа, 2006. – 430 с.

26. Сучасна українська мова: Підручник / О.Д.Пономарів, В.В. Різун, Л.Ю. Шевченко та ін.; За ред.. О.Д.Пономарева. – 2-ге вид., перероб. – К.: Либідь, 2001. – 400 с.

27. Сучасна українська літературна мова: Морфологія. Синтаксис / О.Т. Волох, М.Т.Черемисов, Є.І.Черинов. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Вища шк.,1989. – 334 с.

28. Козачук Г.О., Шкуратяна Н.Г. Практичний курс української мови: Навч. посібник. – 2-ге вид., стер. – К.: Вища шк., 1994. – 368 с.

29. Еляшевська О. До питання про категорію числа іменників у сучасному українському мовознавстві // Вісник Львівського ун-ту. - Серія філол., 2004. -Вип. 34. - Ч. І. – С .134-139.

30. Сучасна українська літературна мова: Підручник / М.Я. Плющ, С.П. Бевзенко, Н.Я.Грипас та ін.; За ред. М.Я.Плющ. – К.: Вища школа, 1994. – 414 с.

31. Безпояско О.О. Іменні граматичні категорії (функціональний аналіз): Монографія / Відп.ред.Й.Ф.Андерш; АН УРСР, Ін-т мовознавства ім. О.О.Потебні. – Наукова думка, 1991. – 171 с.

32. Гвоздев А.Н. Современный руський литературный язик. – М.: Учпедгиз, 1958. – 406 с.

33. Фортунатов Ф.Ф. Избранные труды: В 2 т. – М.: Учпедгиз, 1956. – Т.1. – 450 с.; - М.: Учпедгиз, 1957. – Т.2. – 471 с.

34. Канцнельсон С.Д. Содержание слова, значение и обозначение. – М.; Л.: Наукова думка, 1965. – 112 с.

35. Ломтев Т.П. Предложение и его грамматические категории. – М.: Изд-во Московского университета, 1972. – 199 с.

36. Кумахов М.А. Словоизменение адыгских языков. – М.: Наука, 1971. – 342 с.

37. Бодуэн де Кортунэ И.А. Избранные труды по общему языкознанию: В 2 т. – М.: Изд-во АН СССР, 1963. – Т.1. – 392 с.

38. Рожкова Г.И. Очерки практической грамматики русского язика. – М.: Высш.шк., 1978. – 176 с.

39. Вихованець Р.І. Теоретична морфологія української мови: Академічна граматика української мови / І. Вихованець, К.Городенська; За заг.ред. І.Вихованця. – К.: Університетське видавництво «Пульсари», 2004. – 400 с.

40. Горпинич В.О. Морфологія української мови: Підручник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: ВЦ «Академія», 2004. – 336 с.

41. Колесников А.А. Синтаксическое обеспечение грамматических форм имен существительных русского языка. – К.: Вища школа. – Главное издательство, 1988. – 140 с.

42. Безпояско О.К., Городенська К.Г. Морфеміка української мови. – К.: Наукова думка, 1987. – 211 с.

43. Бондарко А.В. Категория и разряды славянской функциональной морфологии: (Морфологические категории и лексико-грамматические разряды) // Славянское языкознание: VII Международный съезд славистов (Варшава, 1973 г.). – М., 1973. – С.42-62.

44. Марковский И.К. Слова со значеним «неопределенной множественности» в современном русском языке // Науч. докл. высш. шк. филол. науки. – 1974. - №4. – С.77-84.

45. Есперсен О. Философия грамматики. – М.: Изд-во иностр.лит., 1958. – 404 с.

46. Шахматов А.А. Синтаксис русского языка. – 2-е узд. – Л.: Учпедгиз, 1941. – 620 с.

47. Сучасна українська літературна мова. Морфологія / За заг.ред. І.К. Білодіда. – К.: Наукова думка, 1969. – 584 с.

48. Швачко С.А. Языковые средства выражения количества в современном английском, русском и украинском языках. – К.: Вища школа. – Главное издательство, 1981. – 144 с.

49. Вейнрех У. О семантической структуре языка // Новое в лингвистике. – М., 1970. – Вып.5. – С.163-249.

50. Маслов Ю. К семантической типологии морфем // Русский язык? Вопросы его истории и современного состояния. Виноградовские чтения. I-VIII. – М., 1978. – С.5-18.

51. Виноградов В.В. О формах слова // Исследования по русской грамматике: Избранные труды. – М., 1975. – С.33-50.

52. Шахматов А.А. Учение о частях речи: Из тр. А.А. Шахматова по современному русскому языку. – М.: Учпедгиз, 1952. – 272 с.

53. Безпояско О.К., Городенська К.Г., Русанівський В.М. Граматика української мови. Морфологія: Підручник. – К.: Либідь, 1993. – 336 с.

54. Українська мова: Навч. Посібник. – 2-ге вид., стереотип. / Паз як О.М., Серб енська О.А., Фурдуй М.І., Шевченко Л.Ю. – К.: Либідь, 2001. – 384 с.

55. Фурдуй М.І. Українська мова. Практикум з правопису: Навч. Посібник / За ред. І.І. Різуна. – Київ: Либідь, 2004. – 272 с.

56. Дорошенко С.І., Дудик П.С. Вступ до мовознавства. - К.: Вища школа. – Головне видавництво, 1974. – 294 с.

57. Кулик Б.М. Курс сучасної української літературної мови. ІІ частина: Синтаксис. – К.: Радянська школа, 1965. – 284 с.

58. Кочерган М.П. Загальне мовознавство. – К.: Академія, 1999. – 288 с.

59. Вихованець І.Р. Граматика української мови. Синтаксис: Підручник. – К., Либідь. – 1993. – 368 с.

60. Карпенко Ю.О. Вступ до мовознавства: Підручник. – 2-е вид. – К., Одеса: Либідь, 1991. – 280 с.

61. Соболева П.А. Лексикализация множественного числа и словообразование // Лингвистика и поэтика. – М., 1979. – С.47-85.