У науковій літературі, присвяченій порівняльному правознавству, утвердились поняття — аналітичні одиниці, специфічний зміст яких виражається у двох поняттях: «правові системи різних національних держав» (вузьке розуміння правової системи) і «система (и) права певного типу» («правова сім'я» — широке розуміння правової системи). У вузькому розумінні правова система — це право певної держави, тобто вона ототожнюється з поняттям «національна правова система» і має свою внутрішню структуру, що складається з різних елементів. Ж. Карбоньє, правова система — це вміст, зосередження різноманітних юридичних явищ. Цінність поняття правової системи полягає в тому, що воно дає чималі додаткові можливості для комплексного аналізу правової сфери життя суспільства. Концепція правової системи дає можливість: а) розкрити єдність різних сторін правової дійсності; б) тісніше пов'язати теорію права і юридичну практику. У компаративістській літературі при визначенні поняття правової системи акцентується увага на елементному складі (компонентах) даного явища, щодо якого немає єдиної думки. С. С. Алексеев, правова система — це все позитивне право, розглянуте в єдності з правовою ідеологією і юридичною практикою. Правова культура є свого роду юридичним багатством, вираженим у регулятивних якостях права, нагромаджених правових цінностях, що включає такі елементи, як стан правосвідомості в суспільстві, стан законності, стан законодавства, досконалість його змісту і форми, стан практичної роботи в галузі права. Компонентами правової системи називають: систему права; систему законодавства; правові інститути і правові установи (правотворчі і правозастосовні); правові поняття, принципи, символіку; правову політику, ідеологію, культуру; юридичну практику 2)Ю. О. Тихомиров до структури правової системи включає чотири групи елементів: 1) праворозуміння, правові погляди, правосвідомість, правову культуру, правові теорії і концепції, а також правовий нігілізм; 2) правотворчість як пізнавальний і процесуально оформлений спосіб підготовки й ухвалення законів та інших правових актів; 3) правовий масив, що включає структурно оформлену сукупність офіційно прийнятих і взаємопов'язаних актів; 4) правозастосування, яке є способом реалізації правових актів і забезпечення законності'. Правова система у вузькому розумінні — це структурно узгоджена історично усталена сукупність правових норм, оформлених у специфічних правових джерелах, система законодавства, правові традиції і концепції та пов'язані з ними типи праворозуміння, а також правова ідеологія, правова свідомість, правова культура і правова практика, що розрізняються ступенем представленості, співвідношенням і домінуванням правових елементів у тому чи іншому цілісному формуванні. Друге значення правової системи, тобто її широке розуміння, пов'язане з порівняльним правознавством. Термінологія для ЇЇ позначення різноманітна. Наприклад, Р. Давид використовує термін «сім'я правових систем», К. -Г. Еберт і М. Рейн-стайн — «правові кола», І. Сабо — «форма правових систем», С. С. Алексеев — «структурна спільність». Проте найбільш поширений термін — «правова сім'я». Поняття «правова сім'я», запропоноване учасниками І Міжнародного конгресу порівняльного права в 1900 p., є синтетичним поняттям порівняльного правознавства. До цього гранично узагальненим елементом компаративістських досліджень вважалася правова система. К. Осакве фактично ототожнює поняття правової системи і правової сім'ї. Правова сім'я (система), на думку вченого, включає N+1 кількість національних правових систем, які, по суті, є різними модифікаціями правової системи одного типу. Правова сім'я (система) певного типу, як і суспільне життя, постійно змінюється і розвивається. Із виникненням нових, прогресивніших відносин, що вимагають правового регулювання, вона поповнюється новими нормами, інститутами, галузями, стає досконалішою й ефективнішою. Правові системи певного типу за схожістю і єдністю їх елементів об'єднуються в групи — правові сім'ї. Іншими словами, правова сім'я — це сукупність національних правових систем, об'єднаних на основі певних критеріїв, зокрема: спільності джерел, структури права і історичного шляху формування. Сучасна правова панорама світу формувалася впродовж тривалого періоду як наслідок становлення й еволюції національних правових систем. Незважаючи на різноманіття правових систем, у рамках цивілізаційного співіснування вони разом взаємодіють одна з одною, унаслідок чого їх потенціал спрямовується на вирішення проблем, що хвилюють усе людство.