Використання терміна «романо-германське право» обґрунтовується тим, що дана правова сім'я включає правові системи «романських» і «германських» держав. Романо-германське право ще називають континентальним правом. Термін «континентальне право» увійшов у науку порівняльного правознавства наприкінці XIX ст. і є достатньо умовним. Воно відображає територію поширення даного права в даний конкретний відрізок часу. Після його поширення далеко за межами континентальної частини Європи умовність використання даного терміна для позначення романо-германського права стала очевидною і такою, що неповно відображає реальний стан речей. Використання терміна «цивільне право» щодо романо-германського права пояснюється його історичним корінням, що сягає римського права, перш за все, — римського приватного права. Крім того, романо-германське право також називають ще законодавчим правом, що пов'язано не тільки з тим, що основним джерелом права є закони і особлива роль у його формуванні відводиться кодифікації, але і з тим, що основні принципи функціонування даного права містяться саме в законах. Географія поширення романо-германської правової сім'ї, як уже наголошувалося, включає національні правові системи багатьох держав сучасного світу. Сформувалася вона на території континентальної Європи. До романо-германської правової сім'ї прилягають правові системи всіх держав Латинської Америки, національні правові системи держав скандинавського регіону і пострадянського простору, значна частина національних правових систем держав Африки і Близького Сходу. Вплив цієї правової сім'ї знайшов відображення в національних правових системах Японії, Китаю, Індонезії, інших держав світу. Головною особливістю романо-германської правової сім'ї, як уже наголошувалося, є її формування на основі рецепції римського права. У кожній окремій державі континентальної Європи формування національної правової системи базувалося, перш за все, на вивченні римського права і поєднувалося із записом норм звичаєвого права країни в точних і зрозумілих термінах, організацією норм звичаєвого права в певну систему. Важливою особливістю романо-германського права є його яскраво виражений кодифікаційний характер. У порівнянні з іншими правовими сім'ями, де кодифікації зазнали значні правові масиви, у романо-германському праві кодифікація відрізняється тим, що вона має більш глибоке і міцне історичне коріння. Кодифікація права, що почалася в країнах Західної Європи в р; ( Середньовіччя і триває до цього дня, дуже вплинула на характер і процес розвитку романо-германського права, багато в чому зумовила найважливіші тенденції його еволюції. Важливою особливістю романо-германського права слід уважати яскраво виражену, у порівнянні з іншими правовими сім'ями, його доктринальність. У західній науковій літературі у зв'язку із цим традиційно вказується на те, що роботи учених-юристів, подібно до рішень суду, користуються значним впливом у системі цивільного прана'. Історичною особливістю романо-германського права є підвищений статус приватного права щодо публічного права, тобто дотримується принцип первинності приватного права і вторинності публічного права. Не випадково дана правова система бере свій початок саме з римського приватного права, а не з римського публічного права. Тривалий час у романо-германській правовій доктрині вважалося, що справжній юрист повинен займатися проблемою приватного права, тоді як публічне право вважалося предметом вивчення не юристів, а філософів, соціологів і політологів. Верховенство закону, як основоположний принцип функціонування правової системи, є ще однією особливістю романо-германсь-кого права. Верховенство закону, його вища юридична сила означає, що при ухваленні нового закону всі інші нормативно-правові акти повинні бути приведені у відповідність до нього, а у разі суперечності будь-який акт може бути опротестований або скасований. Правові системи, що входять у романо-германську правову сім'ю, мають добре розроблене законодавство. Якщо протягом тривалого часу основним джерелом романо-германського права була доктрина, то після французької кодифікації ним стає закон. У романо-германській правовій доктрині закон і право не ототожнюються. Ця обставина знаходить відображення в тлумаченні закону, здійснюване судами. Пряма правотворчість, здійснювана компетентними державними органами, властива романо-германському праву (законодавчій правовій сім'ї), що дозволяє будувати правову систему цілеспрямовано, досягати в усьому комплексі правових засобів високого рівня нормативних узагальнень і забезпечує її високу ефективність. Поняття правової норми є одним із найважливіших елементів романо-германського права. Романо-германське право виробило єдину точку зору на ЇЇ розуміння. У цій сім'ї, де наука традиційно займається впорядкуванням і систематизацією рішень, що виносяться по конкретних справах, правова норма перестала виступати лише як засіб вирішення конкретного випадку. Розуміння правової норми зводиться до такого: норма права — це правило поведінки, що є загальним і загальнообов'язковим, має велике значення. Сама правова норма розглядається як абстрактне розпорядження, як вище правило поведінки для громадян і державних органів.