Вступ
Із розвитком людства діяльність, яказдійснюється у сфері охорони правопорядку, зазнала значних змін. Найважливішоюз них є та, що міри кримінального покарання почали співвідноситися із заходамизапобігання злочинам, до того ж у багатьох країнах світу, зокрема й в Україні,цим заходам надають пріоритетне значення.
Профілактика злочинів є довгостроковою орієнтацієюдержави у сфері боротьби зі злочинністю.
Востанні десятиліття в усьому світі спостерігається, як це не сумно, значнийріст злочинності, що викликає природну заклопотаність усіх органів, що ведуть знею боротьбу.
Особливутривогу викликає ріст злочинності маргінальних прошарків, головним чином молодіжних,що залишилися на узбіччі реформ і приватизації, на узбіччі навчання іскільки-небудь престижних форм суспільно-корисної зайнятості. До них примикаютьбіженці і незаконні емігранти з інших країн. Багато хто з них уже зараз добреосвоїли кримінальні уроки нецивілізованого ринку і нічого не вміють робити,крім вчинення злочинів.
Попередженнязлочинності – найбільш перспективний спосіб боротьби з цим явищем.
Три основних моментипереконують у пріоритетності попередження злочинів (злочинності). По-перше, недати вчинитися злу завжди краще для можливих жертв зазіхань (як і длясуспільного спокою і безпеки в цілому), а ніж карати за уже вчинене зло.По-друге, ефективність: протидіючи вчиненню конкретних злочинів і їхніх певнихгруп (видів), держави і суспільства впливають на сам ґрунт, на якому вонивиникають, отже, не дають і надалі виникнути подібним злочинам. По-третє,величезна економія ресурсів суспільства за рахунок зменшення йогонепродуктивних «витрат».
Крім категорії «попередженнязлочинів», що застосовується для визначення родового поняття, використовуютьсятакож «профілактика», «запобігання», «припинення».
Доцільно пригадати, щотермін «профілактика» перейшов у кримінологію з медичної практики масовихщеплень проти хвороб. Тут мається на увазі не можлива хвороба конкретногоіндивіда. Таким чином можемо визначити кримінологічну профілактику як попередженнянегативного впливу криміногенних факторів (причин та умов) безвідносно доконкретного злочину.
Дляпопередження крадіжок, шахрайства, пограбувань та інших загальнокримінальнихкорисливих злочинів рекомендується низка технічних, організаційно-правових іоперативно-розшукових заходів. Серед них – тісна взаємодія з сусідніми країнамив забезпеченні належного прикордонного режиму, по обміну оперативноюінформацією, комп'ютерному обліку злочинів і украденого майна, зокремаавтомобілів.
Важливим напрямом боротьбиіз загальнокримінальною злочинністю є залучення громадян до охорони майна тазахисту від агресивних посягань. Організаційні форми участі громадськості уборотьбі зі злочинністю можуть бути різними з урахуванням місцевих традицій,але загальні принципи діяльності мають передбачатись законом.
Існуютьдві перепони на шляху зростання злочинності в будь-якому суспільстві,використовуючи які держава стримує криміналізацію суспільства. Це: соціальнийпрогрес, тобто економічний, науково-технічний та духовний розвиток країни тасоціальний контроль за поведінкою людей.
Співвідношення міжними непрості, часом суперечливі. Далеко не завжди економічне благополуччякраїни супроводжується розквітом культури та духовності її населення, апосилення державного контролю часом не сприяє економічному танауково-технічному прогресу й подоланню корупції чиновників.
Державнавлада, спираючись на авторитет, релігію та силу, не лише використовуєгромадський вплив на індивідів, а й створює закони, зокрема кримінальні, тасистему правоохоронних державних установ – поліцію (міліцію), прокуратуру, суд,тюрми тощо. Таким чином, соціальний контроль, у будь-якому разі у значній йогочастині, стає прерогативою держави, перетворюється на контроль державний.
Кримінальна статистикасвідчить, що стан і динаміка злочинності значною мірою визначаються дієвістюдержавного контролю.
1. Поняттяпопередження злочинності в Україні
1.1 Поняття та принципипопередження злочинності
Тісна взаємодія тавідпрацювання спільних заходів органів прокуратури, Міністерства внутрішніхсправ, Служби безпеки України, Державної податкової адміністрації, Державноїмитної служби та інших правоохоронних органів по боротьбі зі злочинністю іпорушенням законності в усіх сферах громадського життя мають сприяти стабілізаціїкриміногенної обстановки, зміцненню законності й правопорядку в державі.
Серед заходів, щоплануються для протидії некорисливим агресивним посяганням на життя, здоров'я,честь і гідність людини, особливо слід активізувати заходи спеціальної медичноїреабілітації осіб з хворобливими відхиленнями психіки. Для цього необхідностворити і фінансувати спеціальні заклади психічної (психіатричної) діагностикита соціальної реабілітації психопатів, хронічних алкоголіків, наркоманів таінших правопорушників з аномаліями психіки. Потребують уваги та державноїпідтримки наукові розробки у галузі терапевтичного коригування агресивноїповедінки, яка загрожує оточуючим.
Отже, з практичногопогляду запобігання злочинності можна поділити на профілактику й припинення.Профілактика є розширеною, довгостроковою системою заходів.
Профілактиказлочинності – це багаторівневасистема державних і громадських цілеспрямованих заходів щодо виявлення,усунення, нейтралізації причин та умов злочинності.
Аналогічне визначенняцієї дефініції подається в обговореному 12 травня 1998 р. Верховною РадоюУкраїни в другому читанні проекту Закону України «Про профілактику злочинів», уст. 1 якого зазначається, що під профілактикою злочинів слід розумітиздійснення системи заходів, спрямованих на виявлення й усунення причин та умов,які сприяють вчиненню злочинів.
Однак ця діяльністьмає на меті не тільки скоротити кількість засуджених, але і зменшити збитки відзлочинності.
Слід зауважити, щозаходи недопускання та припинення застосовуються до особи, котра робить спробучи вчиняє конкретний злочин. Недопущення – це система заходів, яказастосовується на стадії готування до вчинення злочинів, що спрямована наперешкоджання здійсненню злочинного наміру конкретною особою. Припинення єсистемою заходів, які застосовуються на стадії замаху на вчинення злочину зметою відвернення злочинного результату.
Виходячи із вищезазначеного, запобігання є діяльністю держави та суспільства, спрямованою наутримання злочинності на можливо мінімальному рівні через усунення її причин йумов, а також на недопущення та припинення конкретних злочинів.
Здійснення політики усфері запобігання злочинності повинне ґрунтуватися на певних принципах. Доосновних принципів запобігання злочинності належать:
- гуманізм;
- наукова обґрунтованість; – законність;
- економічна доцільність;
- диференційованість; – своєчасність;
- плановість;
- комплексність.
Принцип гуманізмуполягає в тому, що профілактика як особливий вид діяльності, зазвичай,пов'язана із завданням конкретним особам позбавлень та правообмежень іспрямована на запобігання злочинам з боку конкретних осіб.
Профілактичнадіяльність неможлива без кримінологічних досліджень, за допомогою якихвивчаються стан і тенденції злочинності, причини й умови, що впливають на їїтериторіальні особливості, тощо. За допомогою таких досліджень конкретизуютьсязавдання й об'єкти профілактики, основні напрями та засоби запобіжного впливу,коло суб'єктів. У цьому виявляється принцип наукової обґрунтованості.
Важливе значення для ефективноїзапобіжної діяльності має принцип законності.
Принцип економічноїдоцільності полягає в тому, що при плануванні профілактичної діяльностінеобхідно брати до уваги майбутні витрати на заплановані заходи, оскільки вониможуть залишитися невиконаними через надмірну вартість.
Принцип диференціації –врахування специфіки факторів, які детермінують злочинність через криміногеннийуплив на особу, а також індивідуальні особливості правопорушників.
Своєчасність – проведенняпревентивних заходів, які б не дали можливості скоїти злочин.
Плановість – полягає уздійсненні профілактичної діяльності за відповідною програмою, а не спонтанно.
Комплексність – використаннярізноманітних форм, методів і засобів запобігання, спрямованих не тільки назлочинність, а й на ті соціальні, економічні, політичні, духовні та іншіфактори, що її зумовлюють.
Якщокримінальне покарання впливає на злочинність через дію на особу злочинця, топопереджувальні заходи спрямовані на усунення або нейтралізацію причин і умовзлочинності. Тому попереджувальна діяльність за змістом, масштабами заходів ікількістю суб'єктів, що беруть у ній участь, є ширшою і багатшою, ніж практиказастосування кримінального покарання.
Завизначенням вчених-кримінологів НАВС України, попередження злочинності –це кримінологічна категорія, що означає систему об'єктивних і суб'єктивнихпередумов локалізації й зниження злочинності, а також комплекс державних ісуспільних заходів, спрямованих на викорінення цього соціального явища, йогопричин і умов.
Кримінологічнапрофілактика, як правило, не має адресного характеру, тобто не спрямована наконкретний злочин і полягає в усуненні криміногенних факторів взагалі. Воназабезпечується через запобігання криміногенним ситуаціям, їх усунення,послаблення дії криміногенних факторів і їх нейтралізації, захисту можливихоб'єктів від посягань, правової та кримінологічної пропаганди серед населення.
Здійсненняполітики у сфері попередження злочинності повинно ґрунтуватися на певнихпринципах. До основних принципів попередження злочинності належать гуманізм,наукова обґрунтованість, законність і економічна доцільність.
Принципгуманізму полягає втому, що профілактика як особливий вид діяльності, як правило, пов'язана іззавданням конкретним особам позбавлень та правообмежень і спрямована напопередження з боку конкретних осіб.
Профілактичнадіяльність неможлива без кримінологічних досліджень, за допомогою якихвивчаються стан і тенденції злочинності, причини й умови, що впливають на їїтериторіальні особливості, тощо. За допомогою таких досліджень конкретизуютьсязавдання й об'єкти профілактики, основні напрями й засоби попереджувальноговпливу, коло суб'єктів. У цьому виявляється принцип наукової обґрунтованості.
Важливезначення для ефективної попереджувальної діяльності має принцип законності. Правовіоснови профілактики повинні регламентувати її основні напрями й форми,компетенцію суб'єктів, підстави для застосування заходівіндивідуально-профілактичного впливу, а також передбачати гарантії захисту праві законних інтересів осіб, стосовно яких вони здійснюються.
Принципекономічної доцільності полягає в тому, що при плануванні профілактичної діяльностінеобхідно враховувати майбутні витрати на плановані заходи, оскільки вониможуть залишитися невиконаними через надмірну вартість.
Наіндивідуальному рівні профілактика злочинів включає також їх відвернення іприпинення. Коли попереджувальна діяльність виявилася малоефективною, тоді йвиникає потреба у відверненні чи припиненні злочину. Відвернення застосовуєтьсяна стадії готування до злочину, а припинення – на стадії замаху на злочин.Таким чином, попередження (профілактика) і відвернення та припинення злочинівтісно взаємопов'язані. Всі вони підпорядковані загальним завданням боротьби зізлочинністю.
Профілактиказлочинів відрізняється від інших видів соціального управління своєюцілеспрямованістю на зміцнення безпеки право-охоронюваних цінностей – інтересівдержави, суспільства, прав і свобод громадян – шляхом усунення факторів, якідетермінують злочинні дії. Ще одна ознака профілактики злочинів полягає у тому,що вона є цілісною системою. Як і будь-яка система, вона має інформаційнезабезпечення, головним елементом якого є правові норми, що регулюютьпопереджувальну діяльність.
Найважливішимискладовими профілактики злочинів є органи, організації, особи, які здійснюютьзапобіжні заходи, а також самі ці заходи. Істотним для теорії і практикиборотьби зі злочинністю є виявлення специфіки дій суб'єктів профілактики івідповідно масштабів здійснюваних ними запобіжних заходів та аналіз конкретноїспрямованості цих заходів.
Укримінології попередження злочинності розглядається як багаторівнева системадержавних і громадських заходів, спрямованих на:
а)з'ясування й усунення будь-якого посилення причин злочинності, окремих їївидів, а також умов, що їй сприяють, та їх нейтралізацію;
б)з'ясування й усунення ситуацій на певних територіях чи у певному середовищі,які безпосередньо мотивують чи провокують вчинення злочинів;
в)виявлення в структурі населення груп підвищеного кримінального ризику ізниження цього ризику;
г)виявлення осіб, поведінка яких указує на реальну можливість вчинення злочинів,і справляння на них стимулюючого і коригувального впливу, а у випадкунеобхідності – і на їхнє найближче оточення.
Як ібудь-яка інша сфера соціального управління, профілактика злочинності повиннавідповідати принципам законності, демократизму, гуманізму, справедливості,наукової обґрунтованості.
1.2Форми координаційної діяльності правоохоронних органів
Координаційнадіяльність правоохоронних» органів здійснюється в різних формах. Укоординаційній роботі важливе значення мають вивчення, аналіз, обговореннястану законності і правопорядку в районі, місті, області, розроблення іреалізація спільних заходів щодо посилення боротьби з найнебезпечнішимизлочинами чи формами їх прояву.
Конкретніформи координаційної діяльності визначаються керівниками правоохороннихорганів.
Упрактичній діяльності використовуються такі форми координації дійправоохоронних органів, як: 1. Обмін інформацією з питань боротьби зізлочинністю.
2.Видання спільних наказів, вказівок підготовка інформаційних листів та іншихдокументів.
3.Спільні засідання колегій цих органів.
4.Спільні виїзди до регіонів для проведення узгоджених дій перевірок і наданнядопомоги місцевим правоохоронним органам у боротьбі зі злочинністю.
5.Вивчення і поширення позитивного досвіду по боротьбі зі злочинністю такорупцією.
6.Створення слідчо-оперативних груп для розслідування конкретних злочинів.
7.Взаємне використання можливостей правоохоронних органів для підготовки танавчання кадрів, підвищення їхньої кваліфікації, проведення спільних семінарівконференцій тощо.
8.Розроблення та здійснення спільних цільових заходів з метою виявлення,припинення і профілактики злочинів, а також усунення причин і умов, що сприятиїх вчиненню.
9.Міжвідомчі наради працівників правоохоронних органів.
10.Спільне проведення аналізів (узагальнень) щодо стану злочинності та корупції,прогнозування тенденцій і динаміки розроблення відповідних заходів, спрямованихна запобігання їм та боротьбу з ними, визначення шляхів їх реалізації.
11.Розроблення та подання узгоджених пропозицій щодо проектів державних ірегіональних програм боротьби зі злочинністю.
12.Прийняття узгоджених рішень щодо забезпечення реалізації державних ірегіональних програм боротьби зі злочинністю та корупцією.
13.Спільна підготовка пропозицій органам державної влади та органам місцевогосамоврядування по оздоровленню криміногенної ситуації.
14.Спільне розроблення та подання пропозицій компетентним органам щодовдосконалення правового регулювання діяльності по боротьбі зі злочинністю такорупцією.
15.Спільне ініціювання і проведення наукових досліджень з проблем боротьби зізлочинністю і корупцією.
Координаційнадіяльність потребує організації, яка має бути конкретною, чіткою ірезультативною, оскільки кожен із правоохоронних органів, що бере участь укоординації, є самостійним. Діяльність цих органів у боротьбі зі злочинністюнеобхідно організовувати, скоординовувати їхні дії з урахуванням об'єктивнихумов у районі, місті, області та державі.
Одназ основних форм координації – це координаційна нарада керівників правоохороннихорганів. Ця форма є відправною, оскільки на її основі організовується більшістьінших спільних заходів. На координаційній нараді правоохоронні органиобговорюють актуальні питання боротьби зі злочинністю, а також вживаютьузгоджених заходів з метою забезпечення об'єднаних дій по досягненню загальноїмети і вирішенню завдань, які покладені на них законом.
Наступнаформа координації – видання спільних наказів, вказівок, підготовкаінформаційних листів та інших організаційно-розпорядчих документів – широковикористовується в практичній діяльності правоохоронних органів. Ці документинеобхідно готувати, враховуючи компетенцію кожного органу. Як правило, спільнідокументи направляються за результатами аналізу чи узагальнення практикиборотьби зі злочинністю в цілому або за окремими її видами, це також може бутиметодика розкриття тяжких злочинів тощо. Водночас у таких документах можутьвисвітлюватись і недоліки та помилки в діяльності правоохоронних органів,неналежне виконання посадовими особами функціональних повноважень. Виданняспільних документів допомагає запроваджувати передові методи роботи позміцненню законності, не допускати в подальшому помилок у роботі,вдосконалювати організацію роботи в різних напрямах. Такі документинаправляються на місця за підписами перших керівників правоохоронних органів.
Розкриттята розслідування конкретних злочинів значною мірою залежить від того, якорганізовано взаємодію працівників органів дізнання, досудового слідства,прокуратури з самого початку роботи у справі, з моменту виїзду на місце події.
Ефективністьдіяльності слідчих органів, особливо з розкриття злочинів, не можездійснюватися без активної допомоги органів, які проводять оперативно-розшуковудіяльність. Оперативно-розшукова діяльність посідає одне з провідних місць укримінально-правовій політиці держави. Завдяки органам, які її здійснюють,розкривається 85% злочинів.
Проведенняспільних цільових заходів з метою виявлення і припинення злочинів, а такожусунення причин та умов, що сприяли їх вчиненню, є наступною формоюкоординації.
Успіху боротьбі зі злочинністю залежить від своєчасного розкриття злочинів, їхоперативного розслідування. Результативність у розкритті злочину залежить відправильного реагування на заяви і повідомлення про його вчинення.
Спільнізавдання по боротьбі зі злочинністю потребують від правоохоронних органів нетільки узгодження їхніх дій щодо запобігання злочинам, їх виявлення таприпинення, але й підвищення кваліфікації працівників цих органів. Така формакоординації широко практикується. Це, як правило, семінари та науково-практичніконференції працівників правоохоронних органів, на яких обговорюються питаннязміцнення законності і посилення боротьби зі злочинністю. На семінарахвивчається практика застосування правових норм, позитивний досвід щодозапобігання злочинам, розслідування кримінальних справ тощо.
Доцієї форми координації необхідно попередньо детально готуватися. З цією метоюдоцільно скласти програму конференції, семінару, де слід передбачити темидоповідей, а також визначити працівників, які виступатимуть з ними. На такихміжвідомчих семінарах висвітлюються актуальне питання діяльності правоохороннихорганів, на приклад: методика розслідування справ певної категорії, методикавивчення і запобігання злочинності. Крім того, обговорюються аналізикримінальних справ і робиться їх узагальнення. При цьому звертається увага нанедоліки та помилки, що були допущені при розслідуванні. Розглядаючи практикузастосування законів, доцільно запрошувати суддів, учених, працівниківекспертних установ. Для обговорення найважливіших питань у масштабах області чидержави проводяться науково-практичні конференції із запрошенням науковихпрацівників.
Упрактичній діяльності застосовується і така форма координації, як спільнізасідання колегій правоохоронних органів, які проводяться за участю членівколегій правоохоронних органів. На спільних засіданнях обговорюються різніпитання боротьби з організованою злочинністю та корупцією і приймаютьсяпогоджені рішення колегії.
Проведенняспільних колегій правоохоронних органів дає змогу детальніше проаналізуватистан боротьби зі злочинністю, відпрацювати спільні заходи, спрямовані напротидію найбільш небезпечним злочинним проявам загальнокримінального таекономічного характеру та їх організованим формам.
Спільнепроведення аналізів стану злочинності та корупції є однією з форм координації.
Організаціяроботи по боротьбі зі злочинністю можлива тільки на основі аналізу зібраноївсіма правоохоронними органами інформації про стан злочинності. Якіснопроаналізувати криміногенну ситуацію, дати прогноз її розвитку можна тількишляхом об'єднання зусиль усіх правоохоронних органів.
Аналіз статистичнихданих про кількість і види злочинів, а також осіб, що їх вчинили, потрібноробити за період, який дає змогу більш об'єктивно висвітлити стан злочинності.Таким періодом може бути рік або півріччя. Необхідно проаналізувати дані, якіхарактеризують роботу правоохоронних органів: про розкриття злочинів, строки іякість слідства; застосування запобіжних заходів до осіб, що скоїли тяжкі таособливо тяжкі злочини; відшкодування матеріальних збитків, результати розглядусправи у судах, законність вироків та інші питання. Тільки на основі аналізутаких даних можна прийняти обґрунтоване рішення, визначити мету і сплануватиконкретні заходи правоохоронних органів у боротьбі зі злочинністю.
1.3 Профілактичнізаходи попереджувальної злочинності
Комплекснацільова програма боротьби зі злочинністю на 1996–2000 р.р, що булазатверджена Указом Президента України 17 вересня 1996 р., цьомустратегічному напряму приділяє багато уваги. Передбачається зокрема:
–вдосконалення банківської справи;
–посилення захисту внутрішнього ринку від недоброякісних товарів, у тому числітих, що ввозяться з-за кордону;
– посилення боротьби збраконьєрством;
–посилення боротьби з контрабандою;
–усунення недоліків у справі оподаткування і сплати податків;
–удосконалення системи правового регулювання ввозу в Україну підпільних товарів;
–розробка і здійснення комплексу заходів запобігання корисливій злочинності ваграрному секторі економіки та у процесі приватизації;
–посилення контролю за інвестиціями;
–запобігання злочинам у сфері діяльності страхових, інвестиційних, пенсійнихфондів.
Разомз цими загальними директивами Програма містить і конкретні заходи:
–запровадити комп'ютерний контроль за імпортом підакцизних товарів;
–розробити механізм участі правоохоронних органів у контролі зазовнішньоекономічною діяльністю;
–посилити контроль за додержанням валютного законодавства при здійсненніекспортно-імпортних операцій;
–створити єдиний банк даних про платників податків та порушників податковогозаконодавства;
–розробити заходи щодо попередження та своєчасного припиненняфальшивомонетництва.
Дляпротидії хабарництву і взагалі корупції передбачається рядорганізаційно-контрольних заходів, у тому числі щодо практики надання різногороду пільг приватним особам та комерційним структурам, відкриття державнимислужбовцями валютних рахунків в іноземних банках.
Передбачаєтьсяпрограма боротьби з наркобізнесом.
Дужеважливою є проблема оплати праці державних службовців. Зараз вона така, щопровокує корупцію. Разом із тим давно пора законодавчо зобов'язати службовцівта посадових осіб усіх рангів декларувати свої доходи, а тих, хто здійснюєодноразові розрахунки на суму понад 150 неоподаткованих мінімумів заробітноїплати, сповіщати про це Державну податкову адміністрацію.
Попередження іприпинення організованої злочинної діяльності здійснюється у першу чергуоперативно-розшуковими засобами, технічний та професійний рівень яких має бутидосить високим, щоб протидіяти мафіозним формуванням.
Потребує правовогорегулювання проблема захисту учасників кримінального процесу–свідків,експертів, потерпілих–від погроз та насильства з боку зацікавлених осіб. Поратакож вирішити проблему державного відшкодування потерпілим втрат від злочинівіз наступним регресним позовом до винних осіб.
2. Суб’єктипопереджувальної злочинності
2.1 Принципидіяльності профілактичної злочинності та їх види
Неторкаючись безпосередньо тактики і техніки боротьби зі злочинністюорганізованих груп, автор приходить до висновку про необхідність реформуваннясистеми спеціальних суб'єктів цієї боротьби. Треба, по-перше, чітко розмежуватикомпетенцію місцевих органів карного розшуку і служби боротьби з економічноюзлочинністю, з одного боку, і спеціальних підрозділів, створених длязнешкодження організованих злочинних угруповань міжрегіонального таміжнародного рівня, – з іншого. Створене Указом Президента УкраїниНаціональне бюро розслідувань має стати головним координаційнимзагальнодержавним центром по боротьбі з корупцією та організованою злочинністюз тими ж повноваженнями, але з акцентом на практичну роботу по організаціїєдиного фронту боротьби з мафіозними угрупованнями. НБР має вести такождосудове слідство і здійснювати оперативно-розшукові заходи щодо особливотяжких злочинів, у першу чергу скоєних мафіозними та антидержавнимиоб'єднаннями.
Оперативно-розшуковудіяльність і попереднє розслідування в регіонах повинна здійснювати згідно ззаконом місцева кримінальна міліція під наглядом прокуратури. І лише в особливоважливих випадках, передбачених відповідними нормативними актами, справи прозлочинну діяльність організованих угруповань передаються для розгляду уДержавний координаційний комітет (Національне бюро розслідувань) або іншіспеціалізовані підрозділи прокуратури, МВС чи СБУ. Потрібно відновитикоординаційну роль прокуратури в організації антикримінальних заходів.
Суб'єктамипрофілактики злочинності (злочинів) є органи, установи, організації,підприємства, а також посадові особи (службовці) й окремі громадяни, на якихзаконом покладено завдання та функції із виявлення, усунення, послаблення,нейтралізації причин і умов, які сприяють існуванню та поширенню злочинностізагалом, певних видів і конкретних злочинів, а також утримання від переходу назлочинний шлях та забезпечення ресоціалізації осіб, схильних до вчиненнязлочинів (рецидиву).
Діяльність усіхсуб'єктів профілактики злочинів повинна організовуватися на основі такихпринципів:
•цілеспрямованездійснення профілактики злочинів функції;
•зв'язок зелементами системи «по горизонталі» (взаємодія) і «по вертикалі» (підпорядкування);
•неухильневиконання команд нерівного механізму системи;
•вибір лініїповедінки відповідно до стану об'єкта профілактичного впливу.
Види суб'єктівпрофілактики
1. За місцем удержавній і суспільній системі суб'єкти
профілактики можуть бути класифіковані на:
- державні;
- неурядові (недержавні), зокрема, комерційні чинекомерційні структури, громадські об'єднання та спеціалізовані формування;
- громадяни.
2. За завданнями,компетенцією та змістом запобіжної
діяльності розрізняють такі суб'єкти профілактики:
– органи владизагальної компетенції (їх установи, організації, підприємства);
- неспеціалізовані; – частково спеціалізовані;
- спеціалізовані органи.
Відповідно доКонституції України, забезпечення законності, правопорядку, громадськоїбезпеки, а отже, й запобігання злочинам перебувають у спільному віданні державита її суб'єктів.
Представницькі органидержави та її суб'єкти приймаютьзакони й інші нормативно-правові акти, що становлять правову базу профілактики.У межах своєї компетенції органи місцевого самоврядування приймають нормативніакти, пов'язані з профілактикою злочинів, вирішуючи питання місцевого значеннящодо охорони громадського порядку.
Президент України таУряд видають, відповідно до своїх повноважень, нормативні акти (укази,постанови, розпорядження) щодо запобігання злочинам, згідно з КонституцієюУкраїни й іншими законами України.
Розглядаючиструктуру профілактики злочинів під кутом зору конкретної спрямованостіпревентивних заходів, можна виділити два види цієї діяльності. До першого з них– загальної профілактики – належать заходи, мета яких полягає у створенніоб'єктивних умов, що виключають або утруднюють вчинення злочинів. Другий вид – індивідуальнупрофілактику – становлять заходи, спрямовані на недопущення злочинної поведінкиз боку конкретної особи.
Підзагальною профілактикою злочинів треба розуміти діяльність щодо виявленнядетермінант злочинності, а також розробку і здійснення заходів, спрямованих наїх усунення чи нейтралізацію. Така діяльність здійснюється державними органамита громадськими організаціями і зачіпає інтереси всіх членів суспільства.
Разомз тим, детермінанти злочинів, до якої б сфери соціальної дійсності вони неналежали, діють лише опосередковано – через особу, схильну до злочинноїповедінки. З урахуванням цього попереджувальний вплив має здійснюватися нетільки на зовнішні (стосовно особи) фактори, а й на саму особу. Сукупністьвзаємопов'язаних виховних та примусових заходів впливу на особу з метоюнедопущення вчинення нею злочину становить індивідуальну профілактику злочинів.Виділяючи індивідуальну профілактику в особливий вид попереджувальноїдіяльності, слід пам'ятати, що вона нерозривно пов'язана із заходами загальноїпрофілактики, оскільки остання є тим фундаментом, на якому будується всяіндивідуальна робота з правопорушниками.
2.2 Спеціалізованісуб’єкти профілактики злочинності
злочинність попереджувальнийпрофілактичний орган
Спеціалізованимисуб'єктами є державніправоохоронні органи, а також недержавні об'єднання і організації, створені дляохорони правопорядку, приватних осіб та підприємств; спеціалізовані комісії ікомітети, що створюються на різних рівнях виконавчої влади для планування,координації та здійснення спеціально-кримінологічного попередження злочинності(Координаційний комітет боротьби з організованою злочинністю та корупцією приПрезидентові України, Національна координаційна рада боротьби з наркоманією приКабінеті Міністрів України, Координаційні комітети боротьби з організованоюзлочинністю та корупцією в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києвіта Севастополі). Органи місцевого самоврядування також створюють комісії, щовиконують профілактичні функції – комісії у справах молоді, спостережні,адміністративні та ін. До спеціалізованих громадських суб'єктів належать загонисамооборони, добровільна народна дружина, товариські суди та інші громадськіформування, основне завдання яких полягає в попередженні злочинності й охоронігромадського порядку.
Суб'єктівпрофілактики можна також поділити на такі групи:
а)органи та організації, які керують, спрямовують, координують попереджувальнудіяльність (органи державної влади і управління);
б)органи та організації, які безпосередньо здійснюють профілактичні заходи (МВС,СБУ, прокуратура, суд, спеціально створені громадські формування);
в)суб'єкти, у функції яких частково входить здійснення запобіжних заходів, – закладиосвіти, охорони здоров'я, адміністрації підприємств, установ, організацій тощо.
Класифікуючисуб'єктів профілактики, потрібно враховувати, що, по-перше, всі вонивідрізняються один від одного, але функціонують у взаємозв'язку, тим паче, щоіснує їх своєрідна ієрархія; по-друге, кожний суб'єкт наділений своїмиповноваженнями (є носієм певних прав та обов'язків).
Системою профілактики злочинівє сукупність державних, органів, громадських організацій та громадян, якіцілеспрямовано здійснюють на різних рівнях і у різних масштабах управління йпланування попереджувальної діяльності, виконання профілактичних заходів тамають у зв'язку з цим певні права та обов'язки і несуть відповідальність задосягнення поставленої мети.
Спеціалізованимисуб'єктами запобігання злочинамє правоохоронні органи, для яких завдання та функції профілактики належатьдо основних, пріоритетних завдань. Це органи суду, прокуратури, внутрішніхсправ, податкової міліції, державної безпеки, юстиції, митна та прикордоннаслужби, внутрішні війська, наукові й навчальні спеціалізовані юридичніустанови. До системи спеціалізованих органів належать і деякі спеціалізовані громадськіоб'єднання (формування), організації недержавних форм власності, що надаютьохоронні послуги.
Органивнутрішніх справ:
• постійноаналізують криміногенну (оперативну) обстановку, вносять пропозиції в планисоціально-економічного розвитку і програми боротьби зі злочинністю іпрофілактики правопорушень;
•виявляють, реєструють і вживають заходів профілактичного впливу на основідостовірних даних до осіб, що порушують закони, правопорядок, правилапроживання;
•вносять пропозиції на адресу державних органів, підприємств, установ,організацій, про усунення причин і умов, що сприяють вчиненню правопорушень,вживають заходів реагування до посадових осіб, конкретних правопорушників;
•надають органам і громадянам на їх запити інформацію про вироблену профілактичнуроботу і стан правопорядку.
2.Органи прокуратури:
•здійснюють нагляд за законністю і профілактичною діяльністю всіх державнихорганів, громадських організацій і громадян.
3.Суди:
• відповіднодо законодавства про судоустрій і судочинство приймають рішення пронеобхідність вжиття заходів по усуненню причин і умов вчинення правопорушень,реєстрації осіб з антигромадським способом життя, застосуванні заходівіндивідуальної профілактики.
4. Органи юстиції:
•ведуть роз'яснення і пропаганду законодавства, що регламентує профілактичнудіяльність, виконують інші функції, що мають профілактичне значення.
5.Адвокатура:
• умежах своєї компетенції розкриває факти порушень прав і законних інтересівгромадян, державних і громадських організацій, вносить пропозиції у відповідніоргани про усунення причин і умов, що сприяють вчиненню правопорушень.
2.3Неспеціалізовані суб’єкти профілактики злочинності
Неспеціалізованісуб'єкти профілактики злочинності –це суб'єкти господарювання; установи культури та спорту; засоби масовоїінформації; органи, що регулюють природокористування, міграцію, котріздійснюють працевлаштування, пенсійне забезпечення; житлово-комунальні органи;установи, що надають послуги з проведення дозвілля, й інші органи, які берутьучасть у різних сферах життєдіяльності суспільства.
Виділяються:а) неспеціалізовані суб'єкти, для яких задачі профілактики похідні відосновних, більш загальних задач(наприклад, навчальні заклади);
б)спеціалізовані, для яких профілактика є основним завданням (наприклад,правоохоронні органи).
Повноваженнянайбільш важливих суб'єктів профілактики:
Місцевіоргани влади і управління на своїй території:
•здійснюють загальне управління всіма суб'єктами профілактики, розробляють іприймаютькомплексні програми і плани соціально-економічного розвитку регіонів;
•скасовують і припиняють акти керівників підприємств, установ, організацій,видані з порушенням закону;
•формують і створюють фонди, що забезпечують функціонування всіх суб'єктівпрофілактики;
•забезпечують профілактичну пропаганду у засобах масової інформації, контролюютьрепертуар кіно-відеофільмів, що пропагують культ жорстокості, насильства,громадську аморальність, проституцію.
Комітети,комісії, ради по профілактиці правопорушень здійснюють:
•координацію діяльності державних і правоохоронних органів, трудових колективів,громадських формувань і громадян з профілактики правопорушень;
•розробку на основі кримінологічних прогнозів комплексних програм профілактикиправопорушень і контроль за їхнім виконанням;
• організаціюпроведення правового навчання і юридичної допомоги населенню.
Органидержавного управління, підприємства, установи, організації, їхні трудовіколективи:
•здійснюють профілактику правопорушень у межах своєї компетенції, взаємодіють ізправоохоронними органами при здійсненні заходів загальної й індивідуальноїпрофілактики;
•беруть участь у розробці комплексних програм, планів профілактикиправопорушень, проводять роботу з їх реалізації, виховання громадян у дусідотримання законів;
•забезпечують охорону довіреного майна, пропускний режим, дотримання правилтехніки безпеки, вчасно вживають заходів по виконанню та дотриманнюпрофілактичних розпоряджень, повідомлення правоохоронних органів пропричини й умови, що сприяють вчиненню правопорушень тощо.
2.4Частково спеціалізовані суб’єкти профілактики злочинності
До частковоспеціалізованих (напівспеціальних) органів належать установи соціальногообслуговування, освіти, охорони здоров'я, а також природоохоронні,контрольно-ревізійні й аудиторські організації.
Такі органи отрималиназву частково спеціалізованих з метою встановлення межі між ними танеспеціалізованими структурами. Останні певною мірою пов'язані з профілактикоюзлочинності, але відповідні функції виконують, зазвичай, після звернення відповіднихорганів, які ведуть цілеспрямовану боротьбу зі злочинністю чи у зв'язку іззабезпеченням правопорядку й безпеки серед певної категорії громадян. Частковож спеціалізовані суб'єкти профілактики мають у межах своїх основних завданьспеціально виділену функцію профілактики.
Навчальнізаклади:
•взаємодіють з державними і громадськими організаціями з питань профілактикиправопорушень серед учнів і студентів;
•забезпечують правове навчання і виховання учнів, пропаганду дотриманнязаконності, виховно-профілактичну роботу з чунями, які допускаютьантигромадські прояви і перебувають на обліку, та їхніми батьками;
•вивчають та узагальнюють проведену профілактичнуроботу серед учнів істудентів і вносять пропозиції до місцевих Рад депутаті в, зацікавлених державнихорганів і громадських організацій по її поліпшенню;
•вживають заходів щодо охоплення навчанням підлітків шкільного віку, які ненавчаються і не працюють, надають допомогу у їх працевлаштуванні, а такожнадають допомогу у працевлаштуванні випускникам середніх ш кіп і закладівпрофтехосвіти.
Органий установи охорони здоров я:
• виявляютьпідприємства, організації, установи, діяльність яких заподіюєшкодуздоров'ю людей і створює таку погрозу; при наявності законнихпідставприпиняють їхню роботу, застосовують довинних посадових осіб заходувпливу, передбачені законом;
•виявляють і у встановленому порядку обліковують осіб, що страждаютьалкоголізмом,наркоманією, венеричними захворюваннями, психічними розладами, хворих на СНІД,забезпечують їхнє лікування, інформують про них ОВС у випадках, передбачених законом;
•здійснюють пропаганду медичних знань з профілактики зазначених захворювань;
• уповному обсязіоформляють медичні документи, необхідні для направлення хворих зліснихпорушників на примусове лікування у спеціальні лікувально-виховні установи.Забезпечують ізоляцію і лікування осіб, що страждають психічнимизахворюваннями, схильних до суспільно небезпечних діянь.
2.5Групи суб’єктів попередження злочинності
Суб'єктамидіяльності з попередження злочинності є юридичні й фізичні особи, якіздійснюють таку діяльність. До них належать органи виконавчої влади,адміністрація державних, колективних та приватних підприємств, установ,організацій, громадські організації й утворення, приватні особи, приватнірозшукові та охоронні установи.
Суб'єктівпопередження злочинності поділяють на три основні групи. До першої групи належатьсуб'єкти загальносоціальної профілактики – державні, регіональні та місцевіоргани влади й управління, а також громадські формування, які не виконуютьбезпосередньо правоохоронних завдань (міністерства, департаменти, органимісцевого самоврядування, партії, профспілки, церква та ін.).
Додругої групи належать суб'єкти спеціально-кримінологічної профілактики:
•державні органи, що виконують правоохоронні функції (Міністерство внутрішніхсправ, Служба безпеки України – СБУ, прокуратура, Державна податковаадміністрація, Державний департамент з питань виконання покарань, суд та ін.);
•державно-громадські органи, що виконують правоохоронні функції (служби усправах неповнолітніх, комісії у справах молоді, спостережні, адміністративнікомісії та ін.);
•приватні й громадські структури та організації, що сприяють виконаннюправоохоронних завдань (загони самооборони, добровільні народні дружини,товариські суди, приватні розшукові й охоронні підприємства).
Третягрупа об'єднує суб'єктів,які здійснюють індивідуальну профілактику – працівники державних правоохороннихорганів (дільничні інспектори міліції, оперуповноважені служб карного розшуку,державної служби боротьби з економічною злочинністю, кримінальної міліції усправах неповнолітніх та ін.) та інших державних установ і організацій(наприклад, спеціальних навчальних закладів для неповнолітніх правопорушників),а також окремі громадяни (громадські інспектори державної автоінспекції таін.).
Запропонованийрозподіл суб'єктів на групи за рівнем профілактики умовний, оскільки окреміаспекти індивідуальної, спеціально-кримінологічної та загальносоціальноїпрофілактики стосуються в діяльності кожної із зазначених груп. Крім того,перелічені суб'єкти перебувають у взаємодії.
3.Правове регулювання профілактики злочинності та його сутність
Правове регулюванняпрофілактики злочинності складаєтьсяз нормотворчої діяльності держави та її органів, яківизначають в законах та інших нормативних актах мету й завдання запобіганнязлочинам, коло суб'єктів, що здійснюють цю діяльність, їхню компетенцію,основні форми та методи роботи.
Профілактиказлочинності припускає такий розвиток економіки, політики, ідеології, культурита побуту, який сприяв би усуненню чи нейтралізації негативних аспектівгромадського життя, що можуть проявитися як причини й умови злочинності. Такаорганізація суспільного життя повинна бути забезпечена належним правовим підґрунтям.
Сутність правовогорегулювання полягає в тому, щоправові норми стимулюють соціально корисну поведінку, протидіючи факторам, якінегативно впливають на формування та життєдіяльність особи, таким чиномстворюючи умови для оптимального здійснення запобіжної діяльності.
Поряд із цим правовіакти визначають завдання та заходи профілактики злочинності, порядок, форми йметоди здійснення цієї діяльності, функції різних її суб'єктів, координацію тавзаємодію між ними. Закони й інші нормативні акти забезпечують відповідальністьуповноважених осіб за виконання своїх обов'язків, суворе дотримання особистих імайнових прав, законних інтересів громадян та установ, які потрапляють у сферупрофілактики злочинності.
Запобіжна роль праваполягає в регулюванні сфер суспільногожиття, при якому наявні криміногенні фактори чи усуваються, чи їхній діїставиться серйозна перепона. Право не може знищити економічні,соціально-культурні причини й умови злочинності, але воно може впливати на їхнінегативні прояви: локалізувати, блокувати, організувати належну протидіюнегативним явищам і процесам. Проведення такої роботи припускає:
- поліпшення законодавства, його вдосконалення;
- точну та неухильну реалізацію законів та іншихнормативних актів;
- наявність механізмів, які, бездоганно діючи, забезпечуютьтаку реалізацію.
Виділяють два основнихнапрямки правового регулювання профілактики злочинності.
Перший напрямок має «матеріальний»характер і полягає у впливі за допомогою права на криміногенні факторизовнішнього середовища, що прямо чи опосередковано детермінують злочиннуповедінку, з метою їх усунення.
Другий напрямок має «процесуальний»характер і полягає вюридичному закріпленні прав і обов'язків органів,уповноважених осіб і громадян-суб'єктів запобігання злочинам, у встановленнізмісту та порядку здійснення запобіжних заходів.
4.Інформаційне забезпечення запобігання злочинам
Інформаційнезабезпечення – це діяльність з цілеспрямованого збирання, перероблення,зберігання і передачі кримінологічної інформації. Інформація повиннапостачатися суб'єктам з урахуванням поставлених перед ними завдань, різновидівпопереджувальної діяльності тощо. Правове забезпечення розуміється якнормативне супроводження спеціально-кримінологічного попередження злочинів(закони, укази, підзаконні акти, комплексні програми попередження злочинностіта ін.).
Усю інформацію, щовикористовується впрофілактиці злочинності, можна поділити на:
– кримінологічну(зовнішню);
– організаційну(внутрішню).
Кримінологічна(зовнішня) інформація відображаєтакі показники злочинності: рівень, динаміку, структуру, інтенсивність(коефіцієнти злочинів і злочинної активності), детермінованість (зв'язокзлочинності з іншими соціальними явищами), інакше кажучи, відповідає назапитання:
• хто, коли та де вчиняє злочини;
• у зв'язку з чим люди стають на злочинний шлях;
• які обставини, ситуації та мотиви вчиненнязлочинів;
• у чому полягають причини та які умови сприяютьвчиненню злочинних діянь;
Зовнішня інформаціяповинна також передбачити дані про адміністративні, дисциплінарні й іншіправопорушення, аморальні вчинки, пияцтво та алкоголізм, наркоманію, несплатуподатків, проституцію, бездоглядність дітей, залишення школи дітьми йпідлітками, позбавлення батьківських прав тощо. До цього виду інформації вартовіднести дані про соціально-економічний і соціально-демографічний розвиток,стан громадської думки й інші соціально-психологічні процеси, що стосуютьсязапобігання злочинам.
Організаційна(внутрішня) інформація передбачаєдані про порядок організації запобіжної діяльності її суб'єктами. Вонахарактеризує стан власне системи запобігання злочинам і сприяє одержаннювідповідей на запитання:
• у чомуконкретно полягають мета та завдання на певному
проміжку часу;
• якими засобами й методами вони досягаються;
• з якою інтенсивністю та в якому напрямку діє всясистема і складові її елементи;
• які умови й реальні можливості вирішенняпоставлених завдань;
Сукупно зовнішня тавнутрішня інформації повинні відображати об'єктивну картину криміногенноїситуації в регіоні, ступінь ефективності запобіжного впливу, а також реальніпотреби профілактичної діяльності з погляду її подальшого вдосконалення.
Висновок
Загальносоціальнепопередження злочинності – найважливіший аспект соціальної політики. Цесоціальна реакція держави і суспільства на злочинність. Загальносоціальнепопередження створює соціально-економічні та культурні підвалини дляефективного здійснення спеціально-кримінологічного і індивідуальногопопередження злочинів.
Спеціально-кримінологічнепопередження – це сукупність заходів боротьби зі злочинністю, змістом яких єрізноманітна робота державних органів, громадських організацій, соціальних групі громадян, спрямована на усунення причин та умов, що породжують і сприяютьзлочинності, а також недопущення вчинення злочинів на різних стадіях злочинноїповедінки. Спеціально-кримінологічне попередження злочинів складається із трьохнапрямів діяльності: кримінологічної профілактики; запобігання злочинам;припинення злочинів.
Длярезультативного функціонування системи попередження злочинності необхідним єналежне інформаційне, правове, матеріально-технічне, кадрове та іншезабезпечення діяльності відповідних суб'єктів. Актуальною видається проблемапрофесійної підготовки кадрів щодо попередження злочинності.
Маючипевну мету, правоохоронні органи шляхом зазначених напрямів розробляють іподають до органів державної влади та органів місцевого самоврядування своїпропозиції з проблем боротьби зі злочинністю.
Зметою підвищення ефективності заходів, спрямованих на боротьбу зі злочинністю,необхідно й надалі зміцнювати зв'язки між правоохоронними органами, а також зіншими державними і громадськими організаціями, які покликані вести боротьбу зправопорушеннями.
Системаоцінки діяльності служби профілактики повинна відповідати наступним вимогам:
- Ґрунтуватисяна показниках статистичної звітності.
- Виражатися увідносних показниках, що дозволяють порівнювати результати роботиміськрайорганів міліції.
- Міститимінімально необхідну кількість оціночних критеріїв.
- Забезпечуватипростоту і наочність підрахунку результатів роботи.
Профілактичнуфункцію виконують усі підрозділи міліції, які входять в її структуру:кримінальна міліція, міліція громадської безпеки, транспортна міліція, державнаавтоінспекція, міліція охорони, спеціальна міліція. Найвагоміший внесок упрофілактичну діяльність міліції роблять підрозділи карного розшуку, державноїслужби боротьби з економічними злочинами, дільничні інспектори міліції, слідчі,штатні підрозділи дізнання, патрульно-постова служба, підрозділи державноїслужби охорони і державної автомобільної інспекції.
Списоклітератури
1. Александров Ю.В., Гель А.П.,Семаков Г.С. Кримінологія: Курс лекцій. – К.:МАУП, 2002. – 295 с.
2. Кримінологія: Загальна та особливачастина: Підруч. Для вузів / І.М. Даньшин, В.В. Голіна, О.Г. Кальман,О.В Лисодєд; За ред. І.М. Даньшина. – Х.: Право, 2003. –352 с.
3.Кінаш Я. Використання організаційно-правових заходів–умова ефективності протидії злочинності. //Право України. – 2007 – №3.С. 118–121
4. Кримінологія: Навч. посіб. / Ю.Ф. Іванов., О.М. Джужа. –К.: Вид. ПАЛИВОДА А.В., 2006. – 264 с.
5. Криминология [Текст]: Учебник /Науч. Ред. Н.Ф. Кузнецова, В.В. Лунеев-2-е изд., перераб. и доп. – М.:Волтерс Клувер, 2005.-640 с.
6. Криминология: Учеб. / Под ред. В.Н. Кудрявцева,В.Е. Эминова.-М.: Юрист, 1995. – 512
7. Криминология: Учебник для вузов/Г.А. Аванесов,С.М. Иншаков, С.Я. Лебедев, Н.Д. Эриашвили; Под ред. Г.А. Аванесова-4-еизд., перераб. и доп.-М.: ЮНИТИ–ДАНА.2006.-495 с.
8. Курило В.І., Михайлов О.Є., Яра О.С.Кримінологія: Загальна частина. Курс лекцій. Навч. пос. – К.: Кондор, 2006.-192 с.
9. Литвак О.Державний контроль над злочинністю. Право України\2000. – №5.с. 7
10. Литвак О.Злочинність, її причини та профілактика.-К.: Україна, 1997.-167 с.
11. Шиханцов Г.Г. Криминология:Учебник. – М.: Зерцало, 2001.-368 с.