Військові перемоги Б. Хмельницького призвели до суттєвих змін у політичному становищі в Україні. На звільненій території ліквідовувались органи державної влади Речі Посполитої і почали утворюватись нова політична система, формувалась українська національна держава. Піднесення національно-визвольного руху, завдання ведення тривалої і широкомасштабної війни, необхідність управління великою масою людей, значний розмір звільненої території і міжнародні справи — все це вимагало створення нового ефективного військово-адміністративного апарату, здатного організувати повсталих і досягти поставленої мети. Зразком для політичного устрою всієї України був устрій Запорозької Січі. Формування української держави відбувалося в умовах війни, тому для виконання державних функцій використовувалась перевірена на практиці військово-адміністративна, полково-сотенна організація козацтва. Правове оформлення українська державність здобула у Зборівському (164 9) та Білоцерківському (16511 договорах Б. Хмельницького з Польщею. Українське населення визнавало саме ці органи публічної влади, створені Б. Хмельницьким. Вся територія оголошувалася власністю Війська Запорозького Населення розділялося на декілька станів, що мали своє самоврядування, але всі разом підпорядковувалися гетьманському уряду селяни (виконували господарську повинність, тобто були підданим ми власника землі, але мали свою управу і свій суд — так званий іонний суд); міщани, що розділялися на тих, хто мав Магдебурзі. право, (отже, мав свій магістрат і суд), і тих, що не мали (знаходилися під козацькою, тобто державною юрисдикцією); духівниці що мало власне самоврядування і суд, і шляхта, що, у принципі і зі старшинським козацьким прошарком. Влада належала військовому стану — козакам, що у мирний час ставали хлібороба ми і землевласниками, іноді займалися промислами, отже, входили в територіальні одиниці (сотня, полк), кожна з яких мала свої самоврядування і суд, але строго підпорядковувалася вищому органу. Вся система була виборною: селяни обирали своїх старших і членів копного суду, так саме робили міщани і козаки. Духівництво також обиралося, зокрема, священики приходів. Обиралися сотники и полковники і гетьман, але генеральна старшина формувалася гетьманом. Посполитий (селянин або міщанин) міг перейти у козаки і навпаки, козаки в посполити. Адміністративна система складалася з декількох ланок. Центра-місце у системі органів нової влади посідав гетьман, яким з р. був Б. Хмельницький. Йому належала вища військова, |законодавча, виконавча і судова влада. Найважливіші військово-політичні питання мала вирішувати військова рада, в якій могло |и участь все військо. Проте вона збиралася рідко. У зв'язку з що чисельність війська досягла 200 тис, у раді, як правило, брали участь ті військові частини, які знаходилися поряд, — інші полки надсилали своїх представників. Більш дієвим і постійним органом влади була рада генеральної старшини. До неї входили: обозний, 2 осаули, 2 судді, генеральний писар; пізніше — також генеральні хорунжий, бунчужний і під-5ій. Старшинська рада могла бути вузькою або більш широкою:генеральної старшини, генеральної старшини з полковників ширше — із сотниками. Раду генеральної старшини скликав гетьман перед кожною військовою радою, а також при необхідності вирішити складні питання. Вся територія України поділялась на полки, кількість яких залежно від обставин змінювалась (1648 р. — 40, 1649 р. — 16, р. — 20). На чолі полку стояв призначений гетьманом або [ний полковою радою полковник. Йому належала вся повнота *и на території полку. З полковником військові й адміністративні функції здійснювала також полкова старшина: полковий писар, обозний, суддя, осаул тощо. Полки ділилися на сотні на чолі з сотником і аналогічною полковій старшиною. У полку могло бути 20 сотень. Сотні поділялись на курені (по 20-30 козаків у кожному) на чолі з курінним отаманом. У містах і селах управління здійснювали отамани, а в тих, що мали магдебургське право, — магістри на чолі з війтами, ратуші. Полково-сотенний устрій української держави був унікальним явищем в світовому державному будівництві, притаманним лише Україні. Особливістю його було те, що він означав здійснення не |е військової влади, але й адміністративної і судової. Другою особливістю була виборність органів влади, значна роль колегіальних установ, чого не було тоді в Європі. Державний лад України часу був прогресивнішим, ніж у інших країнах, [спіхи у Визвольній війні спричинили суттєві зміни у соціально-економічній ситуації в Україні. Вигнання польської шляхти фактично означало і позбавлення її землеволодіння, — тому земля переходила в руки селян і козаків. Значно зміцнила свої економі-позиції козацька старшина. Зміни відбулися і в соціальній структурі українського суспільства. Вплив козацтва як соціального ста-його чисельність значно зросли. Вільніше стали себе почувати селяни і міщани, хоча багаторічні безперервні бої, розруха, людські та матеріальні втрати виснажували народ. Уряд Б. Хмельницького для утримання свого апарату та інших потреб ввів систему податків, яка складалася з трьох основних частин: подимне (від кожного «диму» — хати); стація — на війська; аренда — податок на різні промисли (млини, ґуральні тощо). Крім того, міщани сплачували ще и внутрішнє мито за право торгувати З тих, хто виробляв спиртні напої, стягувалася так звана показенщина. Податки збиралися лише з міщан та селян. Козаки (та частина населення, яка знаходилася у збройних силах) звільнялися від податків. За деякими даними (на жовтень 1650 р.). Б. Хмелі, ницький отримав 5 млн злотих прибутку. Б. Хмельницький робив спроби ввести в Україні свою грошову систему. Напередодні і ході Національної революції було сформульовано де І кілька концепцій можливого державно-політичного устрою України: 1) концепція «ягеллонського легітимізму», тобто збереженіі України в складі Польщі, але на правах автономії; 2) москвофільська — орієнтація на Москву, московський протекторат над Україною; 4) утворення незалежної Української козацької держави. У політичному розвитку України йшла боротьба двох основні тенденцій: демократично-охлакратичної та монархічної (гетьманської). Автором і головним прибічником ідеї українського монархізму був сам Б. Хмельницький, який прагнув до самодержавної влади в Україні. Нова українська держава створювалась на основі ідеології української козацької державності, де провідною верствою населення повинно було стати козацтво. Вже 1649 р. Б. Хмельницький висуває ідею створення незалежної, соборної (об'єднаної) козацької України в етнічних межах. Він справедливо вважає цю державу спадкоємицею Київської Русі. Державу Б. Хмельницького можна кваліфікувати як аристократичну республіку. 1650 р. її територія сягала 200 тис. кв. км, а населення — 1,5 млн людей. Проте слід відзначити, що територія України не була стабільною внаслідок майже перманентної війни. Б. Хмельницький проводив активну зовнішню політику. Він розумів, що сама Україна навряд чи зможе звільнитися від польськго панування тому уже з 1648 р. цілеспрямовано шукав союзників. Йому вдалося укласти військовий союз з Кримським ханством, і татари брали участь у всіх найважливіших битвах з польським військом (правда, їхня роль у цьому, як показано вище, була неод незначною). Вів Хмельницький переговори і з Туреччиною про можливу її участь у війні проти Польщі. Султан пропонував пере йти в його підданство, але Хмельницький не погодився. Прагнучи ізолювати Польщу, він налагоджував відносини з Валахією, Молдавією, Семиграддям (Трансільванією), Швецією. Активно велись переговори про співробітництво (з 1648 р.) з Московським царством. Було встановлено дипломатичні зв'язки з Австрією, Англією, Венецією, Персією. Це свідчить про те, що Україна стає суб'єктом міжнародних відносин, суб'єктом міжнародного права. Велику зацікавленість виявив Б. Хмельницький до молдавських справ, здійснивши на її територію декілька походів. У серпні 1650 р. українські і татарські війська вступили до Молдавії і захопилиїї столицю Ясси, оскільки господар (князь) Молдавії Василь лп підтримував зв'язки з польськими магнатами. Лупул змушений був відмовитися від союзу з Польщею, сплатити переможниці контрибуцію і пообіцяв віддати свою дочку Розанду за сина Хмельницького Тимоша. Таким чином, Хмельницький забезпечив тил і на деякий час отримав нового союзника. 1653 р. відбувся новий молдавський похід, який очолив Тиміш Хмильницький. Його здійснили на прохання В. Лупула, на якого їй сусіди.