Порівняльно-правовий метод є основним методом у системі методології порівняльно-правових досліджень, який виступає як сукупність способів і прийомів виявлення, на основі порівняльного вивчення загальних і специфічних закономірностей, виникнення, розвитку, функціонування різних правових систем. На думку О. Ф. Скакун, порівняльно-правовий метод — це зіставлення однопорядкових юридичних понять, явищ, процесів і з'ясування між ними схожості і відмінності. Залежно від об'єктів, цей метод застосовується вибірково за обов'язкової умови їх зіставлення. Порівняльно-правовий метод є способом пізнання державно-правових явищ, що відіграє виключно важливу роль у системі методів юридичної науки, і в рамках методології порівняльно-правових досліджень має особливий статус, що дозволяє йому повністю розкритися. Порівняння, яке має місце всередині однієї правової системи, називається внутрішнім або внутрішньо-типовим порівнянням однотипних об'єктів усередині правових систем, а порівняння різних об'єктів, що належать різним правовим системам, називається зовнішнім або міжтиповим порівнянням. Порівняльно-правове дослідження може проводитися за принципом одночасності, тобто синхронно, або за принципом часової послідовності, тобто діахронно. При використанні діахронного методу предметом дослідження виступає не сам об'єкт, а процес його розвитку, тобто вивчається послідовність станів. Наприклад, за допомогою діахронного методу можна з'ясувати процеси формування й основні етапи розвитку різних правових систем. Порівняння може також здійснюватися або у формі зіставлення, або у формі протиставлення. При зіставному порівнянні кожен із порівнюваних об'єктів може бути одночасно і тим, що порівнюється, і тим, з чим порівнюється. Зіставлення, яке називають ще контрастним, передбачає виділення одного об'єкта в статусі головного, який потім протиставляється решті всіх порівнюваних об'єктів. Якщо метод зіставлення ефективний при проведенні внутрішньо-типового порівняння, то метод протиставлення найбільш ефективний при проведенні міжтипового порівняння державно-правових явищ. Порівняння різних державно-правових систем може проводитися на мікрорівні, тобто на рівні правових норм і інститутів, і на макрорівні — на рівні правових систем. На думку К. Цвайгерта і X. Кьотца, при проведенні порівняльних досліджень на макрорівні акцент робиться не на конкретних проблемах та їх вирішенні, а на дослідженні методів поводження з правовим матеріалом, процедурах вирішення суперечок або ролі окремих елементів права. На відміну від макрорівня, порівняльне правознавство на мікрорівні має справу не із загальними проблемами, а зі спеціальними, тобто з правилами, використовуваними для вирішення конкретних проблем. Серед інших способів порівняння виділяються такі:— функціональне порівняння, так визначається А. Х. Саїдовим як дослідження правових засобів і способів вирішення схожих або однакових соціальних і правових проблем різними правовими системами. Функціональне порівняння передбачає порівняння функцій, що виконуються різними державно-правовими інститутами;— нормативне порівняння, що передбачає суто юридичний аналіз і зіставлення схожих правових норм і законодавчих актів. При цьому активно використовуються юридичні терміни, поняття і категорії, що визначають специфіку правових систем;— проблемне порівняння, при якому порівнюються лише шляхи вирішення проблем у різних правових системах і можливість застосування цього рішення для даної національної правової системи; — текстуальне порівняння, направлене на з'ясування того, який текст найбільш прийнятний для імплементації в національне законодавство;— концептуальне порівняння, направлене на виявлення і вивчення основних концепцій і положень порівнюваних об'єктів, що визначають напрям їх розвитку;— бінарне порівняння, суть якого полягає в тому, що порівняльно-правовому дослідженню часто піддається не безліч співіснуючих політичних і правових систем, а тільки дві паралельно існуючі системи, що розвиваються. Наприклад, порівняння правових систем релігійного і світського типу та ін.