Поняття «порівняльне правознавство» має міждисциплінарний комплексний характер, оскільки воно включає все різноманіття права в його геоправовому аспекті. У сучасній юридичній літературі для позначення поняття «порівняльне правознавство» використовуються різні терміни: «порівняльне право», «компаративістика», «юридична компаративіс-тика», «порівняльна юриспруденція» та ін. У Франції і Німеччині дослідники віддають перевагу терміну «порівняння права» або «порівняльне право», у країнах Латинської Америки і ряду інших держав — «порівняльне законодавство», у Росії, Україні і в інших пострадянських державах — «порівняльне правознавство», в США — «порівняльна юриспруденція», «порівняльне правознавство», «порівняльне право». М. М. Марченко відзначає, що терміни «порівняльне право» і «порівняльне правознавство» можна використовувати як рівнозначні, оскільки головне полягає не в самій назві, а в опосередковуваному нею змісті, який вкладається в той чи інший термін, в його безпосередньому призначенні1. При цьому термін «порівняльне» має універсальний характер. Проте, на думку Ю. О. Тихомирова, термін «порівняльне право» не є цілком адекватним змісту наукової дисципліни, оскільки немає такого різно-виду права, як порівняльне правознавство (як система правових норм, що регулює суспільні відносини, оскільки «порівняльне правознавство» передбачає порівняльне вивчення різноманітних правових систем). Основними питаннями, з яких розгортається полеміка, є такі: що слід розуміти під «порівняльним правознавством», яка специфіка його методологічного інструментарію; сфера його застосування; співвідношення порівняльного правознавства з іншими юридичними дисциплінами. У правовій літературі, присвяченій проблемам порівняльного правознавства, існують різні точки зору на його природу, іноді полярні, взаємовиключні. В одних випадках, виходячи з того, як вирішуються схожі правові питання в різних правових системах, порівняльне правознавство розуміється як напрям наукових досліджень, заснованих на порівняльно-правовому методі. В інших випадках воно зводиться до порівняльного вивчення окремих галузей права або правових інститутів. Поширене також уявлення про порівняльне правознавство як про процес порівняння не тільки окремих нормативно-правових актів, інститутів або галузей права (мікропорівняння), але й існуючих правових систем (макропорівняння). Таким чином, існують погляди на природу порівняльного правознавства, що відрізняються один від одного. Якщо згрупувати численні погляди на природу порівняльного правознавства, то можна вийти на декілька основних точок зору. 1. порівняльне правознавство розглядається як комплексний науковий метод, тобто сукупність наукових прийомів пізнання закономірностей розвитку правових систем, що не має самостійного предмета (К- Осакве). 2. порівняльне правознавство розглядається як самостійна наука, що має свій предмет і методи (Ю. О. Тихомиров, К. Цвайгерт і X. Кьотц). 3. порівняльного правознавства як допоміжної дисципліни в рамках теорії держави і права і синонімічної загальній теорії права (В. М. Сирих). 4. порівняльне правознавство доцільно розглядати у двох аспектах: як науковий метод дослідження, універсальний для всіх галузей юридичної науки, і як систему наукових знань про сучасні правові системи на основі широкого застосування порівняльного методу (А. А. Телле, М. Ансель). На думку М. Анселя, порівняльне правознавство є наукою. Вона є такою у двох аспектах, у двох, хоча і різних, але доповнюючих одна одну точок зору. Перший аспект передбачає вивчення основних систем права (мова йде про створення юридичної географії), що діють у світі, другий аспект передбачає застосування порівняльного методу. При чому М. Ансель розрізняє його випадкове і систематичне застосування. Він уважає, що систематичне застосування порівняльного методу не може не стати методом певної науки 1)Найважливішим моментом у визначенні природи порівняльного правознавства є співвідношення понять «порівняльний метод» і «порівняльне правознавство». К- Осакве розглядає порівняльне правознавство як спосіб мислення, який передбачає існування власного методологічного інструментарію, певних стадій, необхідних для порівняльно-правового аналізу, і певних логічних операцій, необхідних для успішного порівняльно-правового дослідження, то в другому випадку — як систему мислення, що більше тяжіє до визнання порівняльного правознавства як науки, а не наукового методу. Прихильники визнання порівняльного правознавства як методу також уважають, що порівняльний метод у рамках порівняльного правознавства застосовується до об'єктів, що належать до різних галузей права, і це позбавляє його (порівняльне правознавство) власного предмета. І. Сабо критично ставився до розгляду порівняльного правознавства як «лише методу», оскільки така позиція — результат прагнення до того, щоб порівняльний метод охопив усі галузі юридичної науки, претензія створити за допомогою цього методу шляхом порівняння правових систем єдине світове право. А. Х. Саїдов відзначає, що порівняльне правознавство не можна розуміти тільки як певний метод дослідження, про що свідчить нагромаджений порівняльно-правовий матеріал. В той же час сталого розуміння змісту поняття «порівняльне правознавство» поки що немає. Поява ПП викликана необхідністю узагальнення й осмислення сукупності знань, зумовлених процесами суспільного розвитку. Одне з основних призначень порівняльного правознавства — це пошук шляхів і можливостей гармонійного співіснування правових систем сучасності зі збереженням національної правової своєрідності. Порівняльне правознавство як самостійний науковий напрям розширює можливості проведення порівняльно-правових досліджень. Водночас, як вивчення зарубіжного права пов'язане з дослідженням тільки однієї правової системи без її порівняння з іншими, то порівняльне правознавство аналізує дві або більше правових систем, шляхом зіставлення різних аспектів із метою виявлення властивостей, що сприяє розширенню кола правових явищ, що вивчаються. Порівняльне правознавство, як сфера наукового знання, що розширюється, має практичну спрямованість, пов'язану з оптимізацією державної взаємодії в правовій сфері та з розробленням конкретних рекомендацій з удосконалення чинного законодавства. Порівняльне правознавство досліджує основні правові системи, визначає їх місце і значення в правовій панорамі світу, виявляє особливості функціонування міжнародного, наднаціонального і на-ціонального права з метою виявлення їх спільних і відмітних рис, прогнозує їх подальший розвиток, а також вивчає шляхи вирішення загальнолюдських проблем у рамках різних правових систем. Таким чином, порівняльне правознавство як наука переживає період трансформації і самоідентифікації, викликаний, як уже наголошувалося, з одного боку, необхідністю визначення його місця в системі юридичних наук, а з іншого — глобальними змінами у світі.