Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічн

Курсоваяробота студента групи ІКС-51 Зимник А.В.
УкраїнськийФінансово Економічний інститут
Факультетэкономической информатики
Київ-1998
Зміст:
Вступ: актуальність та сучасністьпроблеми
. CТАН ТА ОЦІНКА ЗАГРОЗ В ЕКОЛОГІЧНІЙСФЕРІ :
Cучасний екологічний стан України
ПРОМИСЛОВІСТЬ
ЕНЕРГЕТИКА І ПІДПРИЄМСТВА ЯДЕРНОЇ ГАЛУЗІ
СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО
ТРАНСПОРТ
ЖИТЛОВО-КОМУНАЛЬНЕ ГОСПОДАРСТВО
ПРОМИСЛОВІ ВІДХОДИ
ВІЙСЬКОВА ДІЯЛЬНІСТЬ ТА КОНВЕРСІЯ
ВІЙСЬКОВО-ПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ
ВОДНІ РЕСУРСИ ТА ЕКОСИСТЕМИ
ЗЕМЕЛЬНІ РЕСУРСИ
КОРИСНІ КОПАЛИНИ
АТМОСФЕРНЕ ПОВІТРЯ
РОСЛИННИЙ СВІТ ТА ЛІСОВІ РЕСУРСИ
ЗАПОВІДНА СПРАВА. ЗБЕРЕЖЕННЯБІОРІЗНОМАНІТТЯ
ТВАРИННИЙ СВІТ, МИСЛИВСТВО ТА РИБНІРЕСУРСИ
Техногенні катастрофи та стихійні лиха
2. Основні напрями державної політикиУкраїни у галузі
охорони довкілля та використанняприродних ресурсів.
3. ОСНОВНІ ЕТАПИ РЕАЛІЗАЦІЇ ОСНОВНИХНАПРЯМІВ ДЕРЖАВНОЇ
ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ У ГАЛУЗІ ОХОРОНИДОВКІЛЛЯ,
ВИКОРИСТАННЯ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ ТАМІЖНАРОДНА СПІВПРАЦЯ.
Висновки
Список використованої літератури
Вступ: Кожен майбутній економіст,спеціаліст народного господарства,  кожна свідома людина повинна обов’язковомати загальне уявлення про особливості сучасного екологічного стану, а такожпро основні напрямки державної політики у галузі охорони довкілля, використанняприродних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки. Екологізація економікита свідомості суспільства не є абсолютно новою проблемою. Практичневідображення екологічності тісно пов’язано в першу чергу з державнимрегулюванням процесів природокористування.Нове в данній проблемі є еквівалентністьобміну між державою, природою та людиною, яка базуеться на законодавчих,організаційно-технічних рішеннях. Ця проблема на сучасному етапі є дужегострою. Вона була сформована протягом двох століть і нині набула свогокритичного значення. Тому існує об’ективна необхідність втручання держави вприродно-екологічну сферу з метою досягнення збалансованного стану, державатакож повинна закласти основи глобального еколого-економічного партнерства міжсуб’ектами підприємництва, між іноземними партнерами, на рівні планетарногоспівробітництва заради виживання і подальшого розвитку України, а також всієїцивілізації .
Україна повинна намагатися відповіднимчином реагувати на суспільні проблеми і підтримувати прогресивні світовіініціативи та рішення: вступати у різні міжнародні союзи, товариства,підписувати угоди. Наприклад такі як підписала в Ріо-де-Жанейро 1992 року“Порядок денний на XXI століття” і Конвенцію про охорону біологічногорізноманіття. Сьогодні, на межі третього тисячоліття, Україна намагаєтся статидержавою, надійним партнером щодо вирішення глобальних і регіональних проблем уєвропейському і світовому співтоваристві. Багатий природно-ресурсний потенціал,високоосвічене населення, розвинуті індустрія та інфраструктура створюють всінеобхідні передумови для впровадження в Україні вимог даної Конвенції.
Як свідчить досвід, проводити ефективнуполітику невиснажливого розвитку в державі досить важко навіть за умовпроцвітаючої економіки. Тим складнішою виглядає ця проблема в Україні,відновленій державі, яка переживає успадковану глибоку системну кризу і змушенаодночасно вирішувати безліч проблем: економічних, соціальних, екологічних.
Попри різні проблеми, все ж такиреалізація принципів збалансованого розвитку в Україні розпочалася майжеодночасно з проголошенням незалежності. З 1991 року економічні і екологічніреформи в нашій країні спрямовані на досягнення спочатку компромісу міжвиробничим і природним потенціалом, а згодом — на перехід до гармонійного їхспівіснування в інтересах людей. В основу формування нової політики булопокладено базовий принцип, згідно з яким екологічна безпека держави стаєважливим елементом і складовою національної і глобальної безпеки.
Виходячи з цого в Україні розроблені“Основні напрями державної екологічної політики”. Цей документ визначає не лишемету та пріоритетні завдання охорони довкілля, але й механізми їх реалізації,напрями гармонізації та інтеграції екологічної політики України в рамкахпроцесу ”Довкілля для Європи” та світовому екологічному процесі. Саме на підставіцього документу, що поєднує стратегічні цілі з конкретними завданнями,розробляються програми Уряду в галузі охорони довкілля та екологічної безпеки.Після утворення цільового Міністерства охорони навколишнього природногосередовища та ядерної безпеки в Україні сформовано цілісну систему регулюванняі управління природокористуванням та охороною природи, екологічною безпекою,яка, за висновками міжнародних експертів, відповідає сучасним вимогам. Унадзвичайно стислі терміни розроблено і оформлено правові засади для вирішенняекологічних проблем, впроваджено економічний механізм природокористування, увідповідності з міжнародними вимогами створюється національна системастандартів щодо забезпечення екологічної безпеки та природокористування.
Охорона природи стала одним з основнихпріоритетів молодої держави, оскільки збереження біологічного та ландшафтногорізноманіття є основою, яка забезпечує можливість будь-якогоприродокористування та розвитку суспільства.
1.СТАН ТА ОЦІНКА ЗАГРОЗ В ЕКОЛОГІЧНІЙ СФЕРІ
Сучасне екологічне становище не можерозглядатися без минулого нашої країни, без історії природокористування, безобліку важливої для всіх нас моделі людина-виробництво-природа, а тому миповинні дуже уважно розглянути, проаналізувати деякі принципи, механізми,чинникі, які насамперед визначили цей кризовий стан.
Для більш детального огляду ціеїпроблеми здійснимо невелику подорож до тих часів, коли людство не турбувалипитання екологізації, чистоти довкілля, нагромадження відходів міст тапромисловості, кінцевості ресурсів.
Починаючи з 18-го століття, у межахтериторії України спостерігалися і екстремальні явища в природокористуванні.Особливо драматичних змін воно зазнало наприкінці ХІХ та на початку ХХстоліття, коли відбувалася виснажлива експлуатація земельних ресурсів,розорювалися степи, відкривалися нові родовища корисних копалин, закладалисяпотужні індустріальні об’єкти. За оцінкою О.Субтельного, на початок ХХ століттяна Україну припадало 70% усього видобутку сировини Росії, до складу якої Українавходила, та лише 15% виробництва готових товарів.
Важливим чинником формування стосунківсуспільства з довкіллям на всій території тогочасної Росії стала змінаструктури землекористування, спричинена “Столипінською“ реформою 1909 року.Тоді кожний селянин міг стати власником землі і лише ліс, сіножаті та водніоб’єкти залишалися, як правило, у спільній власності. Варто зазначити, що цяреформа мала найбільший успіх в Україні. Її впровадження сприяло становленнюфермерського господарства, тобто відродженню традиційного для Українихуторянства з притаманними йому формами обробітку землі (сівозміни, ліпшізасоби виробництва, використання добрив тощо). Разом з тим, ця реформасупроводжувалася значною експансією сільського господарства — розорювалисядикі, до того часу незаймані, землі, винищувалися ліси тощо.
Негативні зміни у природному середовищів умовах стрімкого економічного розвитку Росії викликали певну стурбованістьсеред науковців і громадськості, активізували природоохоронну діяльність,особливо на українських землях. Саме в межах території України був створенийперший в країні природний заповідник Асканія-Нова, як і згодом заповідніоб’єкти Пілявін (Волинська губернія), Стужиця, Тиса, Княж-Двір, Піп ІванМармароський (Карпати) та у долині Ворскли.
На жаль, після 1917 року впроваджені“нові” методи соціалістичного господарювання вступили в жорстку суперечність якз традиційними, так і науково обгрунтованими підходами до природокористування.Індустріалізація в СРСР була зорієнтована, насамперед, на екстенсивневикористання як природних, так і людських ресурсів, а розпочата у 1929 роцісуцільна примусова колективізація підірвала сільськогосподарське виробництво іпризвела до різкого зниження його продуктивності. Одним із наслідків такоїполітики на українських землях став голодомор 1932-1933 років. На фоні закликівдо покращання життя та підкорення природи втрачалися традиційні методиземлекористування, порушувалась природна рівновага. Природоохоронна діяльністьстала досить обмеженою. Загалом руйнувалася основна риса ментальності українців- любов до землі, природошанування. Великої шкоди природі України завдала Другасвітова війна.
На виконання рішень органів влади СРСР вгалузі природокористування у післявоєнні роки, зокрема датованого 1948 роком«Про план полезахисних лісонасаджень, впровадження травопільних сівозмін,будівництва ставів і водойм для забезпечення високих і сталих врожаїв устепових і лісостепових районах Європейської частини СРСР”, було створенобільше 400 тис.га полезахисних лісосмуг, залісені сильноеродовані землі наплощі понад 1,4 млн.га (з них 150 тис.га по берегах річок і водойм), але, разомз тим, ігнорувалися закони природи й усталені форми природокористування на фонінебувалого розмаху гігантоманії. Так, під час будівництва штучних водосховищ наДніпрі було втрачено чимало земельних ділянок, цінних не лише всільськогосподарському, а й в еколого-культурному аспекті. Крім того, набувалирозмаху плани зрошення (іригація), осушення боліт (меліорація) та поліпшеноговикористання земельних ресурсів (хімізація). Наслідком невпинного прагненнярозширення площ орних земель стало зникнення близько 3000 малих річок України,швидка ерозія земель, виникнення умов для пилових торфових бур.
Апофеозом екологічних лих, що спіткалиУкраїну, стала катастрофа на Чорнобильській АЕС 26 квітня 1986 р. Її наслідкивиходять далеко за межі проблем довкілля і переростають у низкусоціально-економічних, медико-біологічних, психологічних, морально-етичних,світоглядних і культурних проблем.
Аварія на ЧАЕС є найбільшою техногенноюй екологічною катастрофою, десятиліття якої припадало на 1996 р. В результатіпонад 41 тис. км2 території було забруднено радіонуклідами. Близько 46 тис. гаорної землі та 46 тис. га лісу за рівнями забруднення, що перевищують 15 кюріна квадратний кілометр (Кі/км2), вилучено з виробництва. Зона відчуженняЧорнобиля становить серйозну загрозу для навколишнього середовища внаслідокнаявності 800 поховань радіоактивних відходів із загальною активністю понад 200кКі.
Всередині саркофага відбуваютьсяпроцеси, які не можуть повністю пояснити фахівці. Цей об'єкт є радіаційнонебезпечним внаслідок наявності тріщин і значної кількості пилу. При падінніконструкцій може статися значний викид пилу, хмара якого за несприятливихметеоумов може вийти за межі 30-кілометрової зони. Одним із шляхів проникненнярадіонуклідів у довкілля може бути вода, яка там вже була, і та, що потрапляєчерез отвори у даху. Вона містить ізотопи Cs-137, Cs-134 i Sr-90, а також соліурану (приблизно 1 мг/л).
Екологічну небезпеку становить такожядерне паливо та радіоактивні речовини, викинуті під час аварії, які осілинавколо блоку, а потім були закриті піском та бетоном. З паливномісткимиматеріалами з часом можуть статися такі зміни: роздрібнення паливних частинок,утворення на їхній поверхні нових сполук, які можуть розчинятися у воді,вимивання радіонуклідів водою. Усе це може викликати міграцію радіонуклідів.Безпосередня загроза екологічній безпеці з боку ЧАЕС є приводом для виникненнясуперечностей між Україною і сусідніми державами, які можуть значною міроюускладнити міждержавні відносини з ними.
Чорнобильська катастрофа трагічним чиномдемонструє як безпосередній зв’язок етносу та довкілля, так і тяжкі наслідки,спричинені порушенням цього зв’язку.
Враховуючи всі вище згадані чинники миможемо ствержувати, що в середині 80-х років Україна опинилася на межіекологічної кризи яка значно поглиблювалась у часи перехідного періоду. Одніеюз нових еко-проблем є міжнародна торгівля відходами.
Міжнароднаторгівля відходами:
У §26 ДеклараціїООН про навколишне середовище записано, що держави відповідають за те, щобдіяльність на іх територіях не завдавала шкоди довкіллю в інших державах. Але,на жаль цього принципу часто не дотримуються, і не лише у разі транскордонногоперенесення шкідливих речовин повітряними потоками або річками з одного районув інший. Останнім часом розпочалася торгівля токсичними відходами, яка набуламіжнародних масштабів.
Щоб обійтизаконодавчі акти, які забороняють безконтрольне захоронения токсичних віходів, атакож не вит- рачати великих коштiв на їх переробку,виробники відходів розвинених країн переправляють їх у країни, де недосконалеекологічне законодавство або е впливові злочинні елементи, які йдуть на всезаради наживи, навіть на погіршення стану навколишнього середовища свого краю.
Експорт токсичнихвідходів затримуе розвиток екологічно чистих технологий і виробництв. Жадобанаживи призвела до того, що в 1990 р. близько 25 хімічних підприемств ЗахідноїЄвропи та США звалили понад 11000 т ртутно-свинцевих відходів у Іспанії- районіАмадена, переправили 8 000 контейнерів із токсичними речовинами в Нігерію.0рганізації Грінпіс відомо понад тисячу спроб експорту смертоносних відходів повсьому світу. Сформувалася міжнародна мафія, що наживае великі капітали нацьому бізнесі. Часто платня за дозвіл на захоронения відходів у кілька разівперевищуе національний прибуток невеликих країн Африки, Південної чиЦентральной Америки, й їхні керівники погоджуються на екологічні злочини. Але в1992 р. вже 80 держав заборонили ввезення до себе токсичних відходів. Українане увійшла до їх числа. Тому лише за ос-танні два роки було здійснено близько40 спроб захороняти на її території речовини (230т промислових відходів тапонад 100 т хімікатів, 390 т пластикових упаковок тощо).
У 1994 р. вУкраїну почали у великих обсягах надходити імпортні пестециди які заборонені наЗаході, використовуються в нас через відсутність відповідних законів, низьківимоги до якості пестецидів та екологічну неосвіченість бізнесменів.
3розуміло, щонадзвичайно важливим є вдосконалення нашого екологічного законодавства,посилення контролю за імпортом токсичних речовин і відходів шляхом залучення доцього широких громадських мас. Але найкращий спосіб позбутися відходів — невиробляти їх.
Cучаснийекологічний стан України.
Нинішню екологічну ситуацію в Україніможна охарактеризувати як кризову, що формувалася протягом тривалого періодучерез нехтування об'єктивними законами розвитку і відтворенняприродно-ресурсного комплексу України. Відбувалися структурні деформаціїнародного господарства, за яких перевага надавалася розвитку в Українісировинно-видобувних, найбільш екологічно небезпечних галузей промисловості.
Економіці України притаманна високапитома вага ресурсомістких та енергоємних технологій, впровадження танарощування яких здійснювалося найбільш „дешевим“ способом — безбудівництва відповідних очисних споруд. Це було можливим за відсутностіефективно діючих правових, адміністративних та економічних механізмів природокористуваннята без урахування вимог охорони довкілля.
Ці та інші чинники, зокрема низькийрівень екологічної свідомості суспільства, призвели до значної деградаціїдовкілля України, надмірного забруднення поверхневих і підземних вод, повітря іземель, нагромадження у дуже великих кількостях шкідливих, у тому числівисокотоксичних, відходів виробництва.
Такі процеси тривали десятиріччями іпризвели до різкого погіршення стану здоров'я людей, зменшення народжуваностіта збільшення смертності, а це загрожує вимиранням і біологічно-генетичноюдеградацією народу України.
Винятковою особливістю екологічногостану України є те, що екологічно гострі локальні ситуації поглиблюютьсявеликими регіональними кризами. Чорнобильська катастрофа з її довготривалимимедико-біологічними, економічними та соціальними наслідками спричинила вУкраїні ситуацію, яка наближається до рівня глобальної екологічної катастрофи.
1.ПРОМИСЛОВІСТЬ
Головними причинами, що призвели дозагрожуючого стану довкілля, є: застаріла технологія виробництва та обладнання,висока енергомісткість та матеріаломісткість, що перевищують у два — три разивідповідні показники розвинутих країн; високий рівень концентрації промисловихоб'єктів; несприятлива структура промислового виробництва з високоюконцентрацією екологічно небезпечних виробництв; відсутність належнихприродоохоронних систем (очисних споруд, оборотних систем водозабезпеченнятощо), низький рівень експлуатації існуючих природоохоронних об'єктів;відсутність належного правового та економічного механізмів, які стимулювали брозвиток екологічно безпечних технологій та природоохоронних систем;відсутність належного контролю за охороною довкілля.
Металургійна промисловість, що включаєчорну та кольорову металургію, коксове та прокатне виробництво, а також суміжнідопоміжні об'єкти і процеси, є однією з найбільш забруднюючих галузейпромисловості, викиди якої від стаціонарних джерел забруднення досягають 38відсотків загальної кількості забруднюючих речовин. Вплив підприємствнафтохімічного комплексу на стан навколишнього природного середовищахарактеризується викидами в атмосферу вуглеводнів, сірчаної кислоти,сірковуглецю, ртуті, фтористих та інших шкідливих сполук. У ряді регіонівУкраїни висока концентрація хімічних та нафтохімічних виробництв призвела дозанадто високого рівня забруднення джерел водопостачання. У відкриті водоймихімічні підприємства скидають щорічно 70 млн. куб. метрів неочищених абонедостатньо очищених стоків. Хімічна промисловість — одна з основних галузей,де утворюються у великих обсягах відходи, значна кількість яких — токсичні.
Підприємства нафтогазового комплексу зарівнем шкідливого впливу на довкілля вважаються об'єктами підвищеногоекологічного ризику. Вони є потенційними джерелами забруднення довкілля, щоможе статися у разі порушення технологічних режимів роботи устаткування чиаварійної ситуації. Деякі об'єкти забруднюють довкілля і за нормальних умовроботи, що зумовлено існуючими технологічними процесами.
2.ЕНЕРГЕТИКА І ПІДПРИЄМСТВА ЯДЕРНОЇ ГАЛУЗІ
Серед промислових об'єктів одним зосновних забруднювачів атмосферного повітря є підприємства теплоенергетики(близько 30 відсотків усіх шкідливих викидів в атмосферу від стаціонарнихджерел).
У галузі екології в тепловій енергетицідомінують дві найважливіші проблеми: забруднення атмосферного повітря ізабруднення земель через накопичення значної кількості відходів (золи, шлаків,пилу).
Ядерна енергія в Українівикористовується в усіх галузях народного господарства — промисловості,медицині, сільському господарстві, наукових дослідженнях, а також у побуті. У1996 році 43,9 відсотка всієї електроенергії було вироблено на атомнихстанціях. На п'яти АЕС працювало 15 атомних блоків загальною потужністю 13,618тис.мвт., на яких було вироблено 79,6 млрд.квт-год електроенергії. За кількістюреакторів та їх потужністю Україна посідає восьме місце у світі та п'яте — вЄвропі.
Чотири енергоблоки з реакторамиВВЕР-1000 перебувають в стані будівництва на майданчиках Рівненської таХмельницької АЕС з різними ступенями будівельної готовності. Другий блок ЧорнобильськоїАЕС законсервовано, перший блок цієї станції остаточно зупинено у листопаді1996 року. В Києві та Севастополі розташовані дослідницькі реактори, які у 1996році не працювали, але продовження їх експлуатації планується у наступні роки.Головними місцями накопичення радіоактивних відходів є атомні станції, на якихздійснюється їх первинна переробка та тимчасове зберігання. На АЕС не існуєповного циклу первинної переробки відходів відповідно до вимог норм, правил тастандартів з ядерної та радіаційної безпеки, що призводить до нераціональноговикористання сховищ та збільшує ризик радіаційних аварій. У 30- кілометровійзоні Чорнобильської АЕС зберігається в тимчасових, не пристосованих длязберігання сховищах велика кількість радіоактивних відходів, серед яких євідходи ядерної енергетики. Головним джерелом небезпеки у 30-кілометровій зоніЧорнобильської АЕС залишається об'єкт „Укриття“, в якому зосередженінебезпечні радіоактивні речовини та ядерні матеріали, радіоактивність яких близько20 млн.кюрі.
У шести областях України розташованірегіональні підприємства УкрДО „Радон“ з переробки та зберіганнярадіоактивних відходів, які приймають на зберігання радіоактивні відходи відусіх галузей народного господарства. Ці підприємства також не мають установокдля первинної переробки відходів. Підприємства з видобування та переробкиуранових руд знаходяться у Дніпропетровській, Миколаївській та Кіровоградськійобластях. Характерним для уранопереробки є те, що майже всі її відходи — відвали шахтних порід, скиди та викиди (рідкі, газоподібні) є джереламирадіаційного забруднення навколишнього природного середовища. В них містятьсяприродний уран, торій-232, продукти розпаду уранового та торієвого рядів, утому числі і радіоактивний газ радон. Для природного середовища та людейголовну небезпеку становлять великі за своїми обсягами хвостосховища тазосереджені в них радіоактивні матеріали. Україна належить до країн з дужерозвинутим використанням джерел іонізуючого випромінювання (далі — ДІВ) убагатьох сферах господарства і наукової діяльності. На даний час існує близько8 тисяч підприємств та організацій (тільки по місту Києву їх близько 400), яківикористовують понад 100 тисяч ДІВ. Через існування великої кількості штучних іприродних джерел іонізуючого випромінювання та в результаті Чорнобильськоїкатастрофи в Україні склалася дуже складна радіоекологічна ситуація, якавикликає необхідність створення системи заходів радіаційного захисту населеннята навколишнього природного середовища. В систему таких заходів мають входити:основи ядерного законодавства, державне регулювання ядерної та радіаційноїбезпеки, державні програми мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи,норми поводження з радіоактивними відходами та підвищення безпеки атомнихстанцій, система соціального захисту населення.
3.СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО
Сільське господарство України — найбільшприродомістка галузь, що має могутній природно-ресурсний потенціал, якийвключає 41,84 млн. гектарів сільськогосподарських угідь (69,3 відсоткатериторії України), в тому числі 33,19 млн. гектарів ріллі (55 відсотків), 7,63млн. гектарів природних кормових угідь — сіножатей і пасовищ (12,6 відсотка). Усільськогосподарському виробництві щороку використовується понад 10,9 млрд.куб. метрів води, або 36,4 відсотка її загального споживання. В розрахунку наодного мешканця припадає 0,82 гектара сільськогосподарських угідь, у тому числі0,65 гектара ріллі, тоді як у середньому по Європі ці показники становлятьвідповідно 0,44 і 0,25 гектара. Розораність сільськогосподарських угідь досягла72 відсотків, а в ряді регіонів перевищує 88 відсотків. До обробітку залученімалопродуктивні угіддя, включаючи прируслові луки і пасовища та схилові землі.Якщо Україна в Європі займає 5,7 відсотка території, то її сільськогосподарськіугіддя — 18,9 відсотка, а рілля — 26,9 відсотка. Ефективність використанняземель в Україні значно нижча, ніж у середньому по Європі.
Основними причинами низької віддачіземельного потенціалу в Україні є безгосподарне ставлення до землі, тривалавідсутність реального власника, помилкова стратегія максимального залученняземель до обробітку, недосконалі техніка і технологія обробітку землі тавиробництва сільськогосподарської продукції, невиважена цінова політика,недотримання науково обгрунтованих систем ведення землеробства і, зокрема,повсюдне недотримання сівозмін, внесення недостатньої кількості органічнихдобрив, низький науково-технічний рівень проектування, будівництва таексплуатації меліоративних систем, недосконала система використання і внесеннямінеральних добрив та невиконання природоохоронних, комплексно-меліоративних,протиерозійних та інших заходів. Якісний стан земельного фонду постійнопогіршується. В окремих районах, де проведено осушення земель, відбуваєтьсянеконтрольоване зниження рівня грунтових вод, зменшення потужності органічноїмаси, а в районах зрошення — підтоплення і засолення грунтів, деградаціячорноземів, що призвело до негативних екологічних наслідків у районах Поліссята на півдні України. Нині 14,8 відсотка загальної площі поливних земельпіддаються еродуванню, 1,5 відсотка — перезволоженню, понад 4 відсотки єсолонцюваті та засолені. Збільшення мінералізації грунтових вод загрожуєвторинним засоленням земель. Майже на всіх землях спостерігається неухильнезниження вмісту гумусу в грунтах. Тільки за 20 років (з 1961 року по 1981 рік)середній вміст гумусу в грунтах України знизився з 3,5 до 3,2 відсотка.
Розвиток різних форм власності тагосподарювання на землі без суворого і надійного державного екологічного тамитного контролю за ввезенням небезпечних відходів, брак відповідноїзаконодавчої бази призводять до споживацького ставлення до землі. Використанняу великій кількості мінеральних добрив, пестицидів та інших хімічних препаратівразом з промисловим і радіаційним забрудненням може ще більше ускладнитиекологічну ситуацію в Україні, знизити відтворювальну здатність біосфери таекологічну стійкість агроландшафтів.
4.ТРАНСПОРТ
Значним забруднювачем довкілля єтранспортна галузь, зокрема рухомі її засоби (автомобілі, тепловози, морські тарічкові судна), що використовують як пальне різні види нафтопродуктів, а такожстаціонарні об'єкти матеріально-технічного забезпечення (складипально-мастильних матеріалів, заправні станції, станції технічногообслуговування, майстерні тощо). Значної шкоди довкіллю завдають відпрацьованігази автомобілів, пально-мастильні матеріали, зливні води після миттяавтомобілів та їх агрегатів, пари різних шкідливих речовин, кислот, матеріалів,які використовуються в технологічних процесах ремонту автомобілів.
Через великі обсяги використанняпального автотранспорт забруднює навколишнє природне середовище токсичнимикомпонентами: на рівні 25 відсотків — солями свинцю, на рівні 50 відсотків — оксидом вуглецю. У 24 великих містах України, зокрема в Києві, Харкові,Севастополі, Одесі, шкідливі викиди в повітря внаслідок роботи автотранспортуперевищують 50 відсотків загальної їх кількості.
Залізничний транспорт Українивикористовує приблизно 170 млн. куб. метрів води на рік. Близько 50 відсотківводи використовується на господарсько-питні потреби, безповоротні втрати водистановлять понад 40 відсотків. Щороку в каналізаційні мережі, природні водоймизалізниця скидає понад 20 тис. тонн забруднюючих речовин, з яких майже 50відсотків — без очищення. Основні забруднюючі речовини — це відпрацьовані газитепловозів, нафтопродукти, фенол, аерозолі, сміття.
Більш як половина всього обсягу викидівзабруднюючих речовин у повітря річковим транспортом припадає на відпрацьованівихлопні гази двигунів судноплавних засобів та автотранспорту — близько 500тонн на рік на кожний великий річковий порт або транспортний вузол.
Морський транспорт забруднює моревідходами харчування, сміттям, нафтою та нафтопродуктами, що значно погіршуєекологічний стан моря, особливо в припортових зонах.
5.ЖИТЛОВО-КОМУНАЛЬНЕ ГОСПОДАРСТВО
В Україні інтенсивно відбуваютьсяпроцеси урбанізації. Їх негативними наслідками є:
1) концентрація і навантаженняпромислових об'єктів на обмеженій території, що призводить до високого рівнязабруднення довкілля;
2) несприятливатериторіально-планувальна структура міст, зумовлена підпорядкованістю інтересамнарощування промислового потенціалу, внаслідок чого промислові підприємствачасто оточені житловими масивами, а весь транзитний транспорт проходить черезміста, що значно збільшує їх загазованість;
3) другорядність проблем містобудуванняпорівняно з пріоритетами промислового розвитку, що призвело до занедбаностітаких важливих сфер життєдіяльності міст, як водопровід і каналізаційна мережа,технічний стан яких безпосередньо впливає на екологічний стан міст і якістьпитної води;
4) руйнування природного середовищавеликих міст. Висока забрудненість довкілля промисловими викидами і відходами,в тому числі й побутовими, незадовільний стан життєзабезпечувальних систем,швидке зростання населення міст на основі екстенсивного промислового розвитку іпотреба розширення їх територій призвели до скорочення зелених зон, забрудненняі непридатності водойм тощо.
На сьогодні всі міста, 821 селище, атакож 5760 сільських населених пунктів (всього понад 70 відсотків населенняУкраїни) забезпечено централізованим водопостачанням.
Виробнича потужність усіхцентралізованих водопроводів становить 29,5 млн. куб. метрів води на добу, втому числі підприємств комунальної власності — 17,2 млн. куб. метрів на добу, зних у міських населених пунктах — 17,1, в сільських — 0,1 млн. куб. метрів водина добу. Для водопостачання населення із загального обсягу необхідної кількостіводи використовується близько 40 відсотків підземних вод.
Система водопровідно-каналізаційногогосподарства нині перебуває в кризовому екологічному стані з таких причин:водопровідні мережі не мають внутрішнього антикорозійного покриття; понад 17відсотків води для споживання за окремими фізико-хімічними показниками невідповідають вимогам діючого стандарту; суттєве скорочення інвестицій укомунальне господарство зумовило значне зростання аварійності водопровіднихоб'єктів (тільки у міських мережах в аварійному стані перебуває 16,6 тис.кілометрів водопроводів і 6,4 тис. кілометрів каналізаційних мереж);
витоки та невраховані витрати водистановлять понад 15 відсотків, відсутня належна система обліку води в житловомуфонді (середньодобове споживання води на 1 жителя міста в Україні становить 325літрів, тоді як у великих містах Європи цей показник дорівнює 100 — 200літрам);
не мають централізованих системканалізації 27 міст і 392 селища міського типу, а в 187 міських населенихпунктах очисні каналізаційні споруди працюють неефективно (у водойми щодобискидається понад 10,6 тис. куб. метрів неочищених і недостатньо очищенихстічних вод);
неефективність комплексних програмекологізації технологій у промисловості, енергетиці, будівництві, сільськомугосподарстві та на транспорті, неефективність комунальних очисних споруд, яківитримують основне навантаження з очищення промислових і міських стоків,призвело до накопичення великої кількості осадів і мулу (щороку близько 40 млн.тонн), що становить реальну загрозу вторинного забруднення довкілля;
промислові підприємства за бракомефективних технологій очищення виробничих стічних вод та утилізації їх осадівскидають у водойми через систему централізованої каналізаціївисококонцентровані стічні води, шкідливі речовини яких руйнують каналізаційнімережі, порушують технологічні регламенти очищення міських стічних вод і невидаляються в процесі біологічного очищення, що робить неможливим використанняочищених міських стічних вод та їх осадів у сільському господарстві.
Основними джерелами забруднення повітряв житлово-комунальному господарстві України є підприємства з виробництвадорожніх будівельних матеріалів, котельні теплового господарства, промисловіпідприємства комунального машинобудування та автомобільний транспорт. Вонивикидають в атмосферу значну кількість золи, оксидів вуглецю, сірки, азоту, атакож скидають у каналізацію хімічні сполуки, що утворилися внаслідокреагентної обробки води, яка використовується в системах теплопостачання. Умістах і селищах міського типу щороку нагромаджується близько 40 млн. куб.метрів сміття, яке знешкоджується на 771 міському звалищі, з яких майже 80відсотків експлуатується без дотримання запобіжних заходів щодо забрудненняпідземних вод і повітряного басейну, та 4 сміттєспалювальних заводах,технологічне обладнання яких не відповідає сучасним екологічним вимогам.Традиційна технологія знешкодження міського сміття на звалищах безперспективнаі не може бути прийнятною для населення сільської місцевості.
6.ПРОМИСЛОВІ ВІДХОДИ
Багаторічна енергетично-сировиннаспеціалізація, а також низький технологічний рівень промисловості Українипоставили її в число країн з найбільш високими абсолютними обсягами утвореннята накопичення відходів. Обсяг утворення відходів у 1996 році становив 700 — 720 млн. тонн.
Скорочення обсягів виробництва, якеспостерігалося у більшості галузей економіки протягом 1991 — 1996 років,суттєво не позначилося на загальній ситуації щодо утворення відходів. За станомна 1996 рік загальна маса накопичених на території України відходів уповерхневих сховищах перевищила 25 млрд. тонн, що в розрахунку на 1 кв.км площістановить близько 40 тис. тонн. Відходи нагромаджуються у вигляді шламосховищ,териконів, відвалів, різних звалищ. Площа земель, зайнята ними, становитьблизько 160 тис. гектарів.
Внаслідок гіпертрофованого розвитку гірничодобувноїпромисловості в Україні домінують відходи, що утворюються під час розробкиродовищ (до 75 відсотків загального обсягу) та збагачення корисних копалин(відповідно 13 і 14 відсотків). Значну частину цих обсягів становлять відходихіміко-металургійної переробки сировини.
З урахуванням сучасного технологічногорівня переробки відходів в Україні серед загальної кількості відходів, щоутворюються щороку, реальну цінність становлять 410 — 430 млн. тонн.Утилізується лише третина загальної кількості відходів. Це свідчить про значніресурсні резерви. Проте протягом 1992 — 1996 років спостерігалася стійкатенденція до зниження обсягів використання відходів (щорічно в середньому на 20відсотків менше порівняно з попереднім роком), яке відбувалося більш високимитемпами, ніж скорочення загальних обсягів промислового виробництва.
Існуючий рівень утилізації відходіввторинних ресурсів не впливає на поліпшення стану довкілля. Це пов'язано з тим,що до переробки залучаються в основному великотоннажні гірничопромислові тадеякі інші відходи — малотоксичні чи нейтральні (інертні). Тому екологічнийефект переробки відходів є незначним. До категорії високотоксичних належатьлише 1 — 2 відсотки всіх промислових відходів, але їх вплив на довкілля дедалізростає. Однак до цього часу не збудовано жодного спеціалізованого заводу зпереробки токсичних промислових відходів, немає належним чином організованоїсистеми збирання, зберігання та видалення токсичних відходів, відсутні техніката обладнання для переробки відходів будівництва і комунального господарства.
Недостатні норми адміністративної такримінальної відповідальності за порушення правил збирання, зберігання,транспортування та використання промислових та інших відходів. Однобокістьекологічної політики виявляється також у недостатньому екологічному контролі замасовим використанням деяких інших відходів (фосфогіпсу, вапняково-сірчанихшламів тощо). Це — додаткове джерело забруднення природного середовища.
7.ВІЙСЬКОВА ДІЯЛЬНІСТЬ ТА КОНВЕРСІЯ ВІЙСЬКОВО-ПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ
Геополітичне розташування України наЄвропейському континенті історично зумовило роль і місце її території, а такожвійськово-економічного потенціалу в проектах і програмах реалізації військовихдоктрин різних громадсько-політичних систем і військово-політичних блоків. Томув центрально-східному регіоні Європи за десятиріччя накопичено дуже великукількість військ і сил флоту, різноманітної військової техніки та озброєнь, утому числі ракетно-ядерних. Склалася також розвинута мережа потужних підприємств,установ і організацій оборонного призначення. Щоденна військова діяльність, якправило, вкрай негативно впливає на довкілля. Внаслідок багаторічних порушеньприродоохоронного законодавства, зокрема щодо утримання та експлуатаціїавіаційних і військово-морських баз, полігонів і танкодромів, учбових центрів,баз і складів пально-мастильних матеріалів, військово-ремонтних і будівельнихпідприємств, парків бойової і автотракторної техніки, військлісгоспів іпідсобних господарств, об'єктів тепло-, водо-, енергопостачання, зливних іочисних споруд, місць збору та утилізації відходів, а також внаслідокнедотримання вимог екологічної безпеки під час проведення заходів бойової таоперативної підготовки військ і сил флоту уже забруднено та продовжується забрудненняосновних складових довкілля: грунтів, поверхневих та підземних вод, повітря.
Екологічний стан може ще більшепогіршитися у ході проведення наступної широкомасштабної військової реформи,конверсії оборонної промисловості, ліквідації ракетно-ядерної зброї та хімічноїзброї, що залишилася з другої світової війни, продовження утилізації(знешкодження) застарілих видів військової продукції та боєприпасів, відходіввійськового виробництва, якщо військові й надалі не будуть дотримуватисяекологічних вимог.
8.ВОДНІ РЕСУРСИ ТА ЕКОСИСТЕМИ
Основні джерела прісної води натериторії України — стоки річок Дніпра, Дністра, Південного Бугу, СіверськогоДінця, Дунаю з притоками, а також малих річок північного узбережжя Чорного таАзовського морів. Порушення норм якості води досягло рівнів, які ведуть додеградації водних екосистем, зниження продуктивності водойм. Значна частинанаселення України використовує для своїх життєвих потреб недоброякісну воду, щозагрожує здоров'ю нації. Сумарна величина стоків річок України без Дунаю всередній за водністю рік становить 87,1 млрд. куб. метрів, знижуючись умаловодний рік до 55,9 млрд. куб. метрів. Безпосередньо на території державиформується відповідно 52,4 і 29,7 млрд. куб. метрів води, решта надходить зсуміжних територій. Водні ресурси Дунаю становлять у середньому 123 млрд. куб.метрів води на рік. Прогнозні ресурси підземних вод питної якості розподіленіна території України вкрай нерівномірно і становлять 22,5 млрд. куб. метрів нарік (61,7 млн. куб. метрів на добу), з яких 8,9 млрд. куб. метрів (24,4 млн.куб. метрів на добу) гідравлічно не зв'язані з поверхневим стоком і становлятьдодаткову складову до поверхневого стоку. Водозабір підземних вод у складіпрогнозних ресурсів становить 21 відсоток, що свідчить про можливість ширшоговикористання їх у багатьох областях.
З метою забезпечення населення танародного господарства необхідною кількістю води в Україні збудовано 1087водосховищ загальним об'ємом понад 55 млрд. куб. метрів, 7 великих каналівдовжиною близько 2000 кілометрів з подачею на них понад 1000 куб. метрів водиза секунду, 10 великих водоводів великого діаметру, по яких вода надходить умаловодні регіони України. Витрати свіжої води в Україні на одиницю виробленоїпродукції значно перевищують такі показники у розвинутих країнах Європи:Франції — в 2,5 раза, ФРН — в 4,3, Великобританії та Швеції — в 4,2 раза.
Забезпечення водою населення України вповному обсязі ускладнюється через незадовільну якість води водних об'єктів.Якість води більшості з них за станом хімічного і бактеріального забрудненнякласифікується як забруднена і брудна (IV — V клас якості). Найгострішийекологічний стан спостерігається в басейнах річок Дніпра, Сіверського Дінця,річках Приазов'я, окремих притоках Дністра, Західного Бугу, де якість водикласифікується як дуже брудна (VI клас). Для екосистем більшості воднихоб'єктів України властиві елементи екологічного та метаболічного регресу. Доосновних забруднюючих речовин належать нафтопродукти, феноли, азот амонійний танітритний, важкі метали тощо. Для переважної більшості підприємствпромисловості та комунального господарства скид забруднюючих речовин істотноперевищує встановлений рівень гранично допустимого скиду (далі — ГДС). Цепризводить до забруднення водних об'єктів, порушення норм якості води.
 Основними причинами забрудненняповерхневих вод України є: скид неочищених та не досить очищенихкомунально-побутових і промислових стічних вод безпосередньо у водні об'єкти тачерез систему міської каналізації;
 надходження до водних об'єктівзабруднюючих речовин у процесі поверхневого стоку води з забудованих територійта сільгоспугідь; ерозія грунтів на водозабірній площі.
 Якісний стан підземних вод внаслідокгосподарської діяльності також постійно погіршується. Це пов'язано з існуваннямна території України близько 3 тис. фільтруючих накопичувачів стічних вод, атакож з широким використанням мінеральних добрив та пестицидів. Найбільшнезадовільний якісний стан підземних вод у Донбасі та Кривбасі. Значнунебезпеку в експлуатаційних свердловинах Західної України становить наявністьфенолів (до 5 — 10 гранично допустимих концентрацій — далі ГДК), а такожпідвищення мінералізації та зростання вмісту важких металів у підземних водахКриму.
 Проблема екологічного стану воднихоб'єктів є актуальною для всіх водних басейнів України. Що ж до Дніпра, водніресурси якого становлять близько 80 відсотків водних ресурсів України ізабезпечують водою 32 млн. населення та 2/3 господарського потенціалу країни,то це одне з найважливіших завдань економічного і соціального розвитку таприродоохоронної політики держави. Це зумовлено складною екологічною ситуацієюна території басейну, оскільки 60 відсотків її розорано, на 35 відсотках землясильно еродована, на 80 відсотках — трансформовано первинний природнийландшафт. Водосховища на Дніпрі стали акумуляторами забруднюючих речовин.Значної шкоди завдано північній частині басейну внаслідок катастрофи наЧорнобильській АЕС; в критичному стані перебувають малі річки басейну, значначастина яких втратила природну здатність до самоочищення. У катастрофічномустані знаходяться річки Нижнього Дніпра, де щорічно має місце ускладненнясанітарно-епідеміологічної ситуації, знижується вилов риби, бідніє біологічнерізноманіття.
 Значної шкоди екосистемі Дніпра поряд ізщорічним забрудненням басейну органічними речовинами (40 тис.тонн),нафтопродуктами (745 тонн), хлоридами, сульфатами (по 400 тис.тонн), солямиважких металів (65 — 70 тонн) завдає забруднення біогенними речовинамивнаслідок використання відсталих технологій сільськогосподарського виробництва,низької ефективності комунальних очисних споруд.
 Екологічне оздоровлення басейну Дніпрає одним з найважливіших пріоритетів державної політики у галузі охорони тавідтворення водних ресурсів. 27 лютого 1997 року Верховною Радою Українизатверджена Національна програма екологічного оздоровлення басейну Дніпра таполіпшення якості питної води. Основною метою Національної програми євідновлення і забезпечення сталого функціонування Дніпровської екосистеми,якісного водопостачання, екологічно безпечних умов життєдіяльності населення ігосподарської діяльності та захисту водних ресурсів від забруднення тависнаження.
 Не в кращому, а подекуди і в гіршомустані перебувають басейни інших річок України (Сіверського Дінця, Дністра,Західного Бугу, Південного Бугу, басейни річок Приазовської та Причорноморськоїнизовин). Тому мета та стратегічні напрями, визначені Національною програмоюдля Дніпра, є аналогічними і для інших водних басейнів України.
 Системний аналіз сучасного екологічногостану басейнів річок України та організації управління охороною і використаннямводних ресурсів дав змогу окреслити коло найбільш актуальних проблем, якіпотребують розв'язання, а саме:
 надмірне антропогенне навантаження наводні об'єкти внаслідок екстенсивного способу ведення водного господарствапризвело до кризового зменшення самовідтворюючих можливостей річок тависнаження водноресурсного потенціалу;
 стала тенденція до значного забрудненняводних об'єктів внаслідок неупорядкованого відведення стічних вод від населенихпунктів, господарських об'єктів і сільськогосподарських угідь;
 широкомасштабне радіаційне забрудненнябасейнів багатьох річок внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС;
 погіршення якості питної води внаслідокнезадовільного екологічного стану джерел питного водопостачання;
 недосконалість економічного механізмуводокористування і реалізації водоохоронних заходів;
 недостатня ефективність існуючоїсистеми управління охороною та використанням водних ресурсів внаслідокнедосконалості нормативно-правової бази і організаційної структури управління;відсутність автоматизованої постійно діючої системи моніторингу екологічногостану водних басейнів акваторії Чорного та Азовського морів, якості питної водиі стічних вод у системах водопостачання і водовідведення населених пунктів ігосподарських об'єктів.
 9. ЗЕМЕЛЬНІ РЕСУРСИ
 Сучасне використанняземельних ресурсів України не відповідає вимогам раціональногоприродокористування. Порушено екологічно допустиме співвідношення площ ріллі,природних кормових угідь, лісових насаджень, що негативно впливає на стійкістьагроландшафту. Розораність земель є найвищою в світі і досягла 56 відсотківтериторії країни і 80 відсотків сільськогосподарських угідь. Інтенсивнесільськогосподарське використання земель призводить до зниження родючостігрунтів через їх переущільнення (особливо чорноземів), втратигрудкувато-зернистої структури, водопроникності та аераційної здатності з усімаекологічними наслідками.
 З грунтом щороку виноситься 11 млн.тонн гумусу, 0,5 млн. тонн азоту, 0,4 млн. тонн фосфору і 0,7 млн. тонн калію.Щорічні еколого-економічні збитки від ерозії грунтів дорівнюють 9,1 млрд.гривень.
 Значної екологічної шкоди земельніресурси зазнають через забруднення грунтів викидами промисловості (важкіметали, кислотні дощі тощо) та використання засобів хімізації в аграрномусекторі. Понад 40 відсотків органіки, отримуваної в результаті діяльностівеликих тваринницьких комплексів та птахофабрик, з потенційних органічнихдобрив перетворюються на джерела забруднення довкілля. Ситуація з забрудненнямтериторій ускладнилася після аварії на Чорнобильській АЕС. Радіонуклідамизабруднено понад 4,6 млн. гектарів земель у 74 районах 11 областей, у томучислі 3,1 млн. гектарів ріллі. З використання вилучено 119 тис. гектарівсільськогосподарських угідь, у тому числі 65 тис. гектарів ріллі.
 10. КОРИСНІ КОПАЛИНИ
 Мінерально-сировинна база єосновою виробництва понад 90 відсотків продукції важкої промисловості. Начастку мінерально-сировинного комплексу припадає третина виробничих фондів,близько 40 відсотків капітальних вкладень, майже п'ята частина трудовихресурсів. Приблизна вартість промислових запасів основних видів кориснихкопалин дорівнює 14,8 трлн. гривень. За різноманітністю та багатствоммінерально-сировинних ресурсів Україна випереджає такі розвинуті країни світуяк США, Канада, Англія, Франція, Китай та інші. В Україні виробляється близько5 відсотків світового обсягу мінерально-сировинних ресурсів. Щорокугірничодобувна промисловість України випускає продукції на 25 — 28 млрд.доларів США (у цінах світового ринку). На території України виявлено близько 8тисяч родовищ, понад 90 видів корисних копалин, з яких 20 мають важливеекономічне значення. Серед них нафта, газ, залізні, марганцеві, титанові,уранові руди, вугілля, сірка, ртуть, каолін, графіт, вогнетривкі глини,будівельні матеріали, питні, мінеральні води.
 До промислового освоєння залучено від40 до 75 відсотків розвіданих запасів основних видів корисних копалин.
 Подальший розвитокмінерально-сировинного комплексу України потребує негайного розв'язання надержавному рівні проблем, які істотно гальмують розширеннямінерально-сировинної бази, її екологічну реабілітацію та раціональневикористання. Сьогодні немає чіткого механізму управління і належногодержавного нагляду за використанням і охороною надр, що призводить добезгосподарного ставлення гірничодобувних підприємств до мінеральної сировинита зростання необгрунтованих її втрат. Через недосконалі технології видобуваннята переробки мінеральної сировини, незадовільне вирішення питань комплексногоосвоєння родовищ у надрах залишаються і втрачаються:
 - до 70 відсотків розвіданих запасівнафти;
 - до 50 відсотків солей;
 - до 28 відсотків вугілля;
 - до 25 відсотків металів.
 Нерозв'язаною є проблема геологічноговивчення і використання техногенних родовищ корисних копалин — відваліввидобутку і відходів збагачення та переробки мінеральної сировини, які містятьцінні корисні копалини і мають промислове значення. Вже сьогодні в Україніобсяги цих відходів перевищують 25 млрд. тонн, займаючи площу понад 150 тис.гектарів. З кожним роком їх кількість збільшується. Таким чином в Україніутворено сотні великих, середніх та малих техногенних родовищ різних кориснихкопалин, придатних для промислового освоєння. Потенційна вартість техногеннихродовищ за попередніми розрахунками обчислюється десятками млрд. доларів США.Така маса вторинних продуктів у перерахунку на 1 кв. кілометр території Україниперевищує аналогічний показник для США у 6 разів та у 3 рази — для державЄвропейського Союзу.
 11. АТМОСФЕРНЕ ПОВІТРЯ
 Напружена екологічнаситуація у багатьох районах і містах країни свідчить про те, що незважаючи напосилення останнім часом уваги до цих питань і значні витрати на їх вирішення,вжиті заходи не досить ефективні і не зумовлюють змін у тенденції погіршеннястану довкілля. Структура промислового виробництва, що склалася в Україні,пов'язана з розвитком енергетичної, гірничо-металургійної, вугледобувної,хімічної та машинобудівної промисловості і характеризується інтенсивнимспоживанням енергії, сировинних, водних і земельних ресурсів, а такожзбільшенням навантаження на довкілля. В Україні в 1996 році було викинуто ватмосферу близько 6,34 млн.тонн забруднюючих речовин, в тому числі 4,76млн.тонн — зі стаціонарних джерел, 1,58 млн.тонн — з пересувних. За період 1992- 1996 рр. загальний обсяг викиду забруднюючих речовин в атмосферне повітряскоротився зі стаціонарних джерел на 45 відсотків, з пересувних — на 12відсотків. Останні викидають 85 відсотків свинцю, 49 відсотків окису вуглецю та31 відсоток вуглеводнів.
 З галузей промисловості найбільшезабруднюють атмосферу енергетика (32 відсотки), металургія (27 відсотків),вугільна промисловість (23 відсотки).
 Україна займає восьме місце в світі якемітер СО2 в енергетичній галузі, її частка становить 2,35 відсотказагальносвітових викидів цієї речовини енергетикою.
 12. РОСЛИННИЙ СВІТ ТА ЛІСОВІРЕСУРСИ
 Флора нижчих і вищих видіврослин України нараховує понад 25000. За спектром основних життєвих форм всівиди судинних рослин поділяються на дерева, кущі, напівкущі, багаторічнітрав'янисті рослини, дворічні та однорічні. Флора судинних рослин Україниналічує понад 5 тис. видів, з них близько 250 видів офіційно визнані лікарськимив Україні, хоча майже 1100 видів флори України мають біологічно активніречовини, які мають лікувальні властивості, а їх сировина в світовій практицівикористовується при виготовленні лікарських препаратів.
 Але тривале безконтрольне використанняприродних ресурсів багатьох цінних лікарських рослин, інтенсифікаціягосподарського використання територій з наявністю лікарських рослин,несприятлива екологічна ситуація в зоні з високим ресурсним потенціалом післяаварії на Чорнобильській АЕС спричинили кризовий стан ресурсів більшостідикорослих лікарських рослин.
 На сьогодні лікарські рослини ростутьна площі, що становить менше 10 відсотків території України. В Україні в ціломублизько 85 відсотків лікарської рослинної сировини збирається в природнихмісцезростаннях видів лікарських рослин. З кожним роком збільшуються площі тарізноманіття культивованих лікарських рослин, однак їх кількість, як правило,не перевищує 15 видів. Багато лікарських рослин неможливо вирощувати в культуріу зв'язку зі складністю агротехніки та рядом інших причин. Протягом останніх 10- 15 років видовий склад лікарських рослин майже не змінився, водночас обсягзаготівлі як у цілому, так і по окремих видах суттєво зменшується кожні 3 — 5років, оскільки зменшуються природні запаси цих рослин внаслідок інтенсивногогосподарського використання земель, на яких вони ростуть, та заготівлі їхсировини без урахування норм та правил збору, що, в свою чергу, веде довиснаження ресурсів лікарських рослин. При цьому попит фармацевтичної промисловостіУкраїни на сировину дикорослих лікарських рослин залишається великим. Загальнийобсяг лісокористування в Україні становить 14,4 млн. куб. метрів, у тому числіосновного користування — 6,7 млн. куб. метрів, що задовольняє потреби народногогосподарства лише на 25 — 27 відсотків. У зв'язку з дефіцитом деревини щорічнапотреба в її завезенні становить 30 млн. куб. метрів. Хибна практика плануванняекстенсивного лісокористування призвела до значного виснаження лісів, зниженнязагальної продуктивності їх ценозів, погіршення товарної структури лісосічногофонду. Так, у повоєнні роки допускалося перевищення розрахункової лісосіки в1,5 — 2 рази, що спричинило зміну вікової структури лісів, збільшення часткипохідних (до 13 відсотків) і менш продуктивних деревостанів. Сьогодні найбільшуплощу займають молодняки (45,4 відсотка) і середньовікові насадження (37,7відсотка), достигаючі і стиглі деревостани становлять відповідно лише 10,1відсотка і 6,8 відсотка, що в 1,5 — 2 рази нижче оптимальних значень. Інтенсифікаціяпроміжного користування в останні роки призвела до того, що фактичні запасидостигаючих і стиглих деревостанів становлять більше половини потенційноможливих, а частка насаджень з низькими повнотами (0,6 — 0,3) досягає 24відсотків. У зв'язку з цим під час рубок головного користування щорокунедобирають 5 млн. куб. метрів деревини. Сучасний екологічний стан лісівзумовлюється як рівнем та інтенсивністю антропогенного впливу, так і зростаючимтехногенним навантаженням, що порушує природну стійкість і середовищно-формуючіфункції лісових екосистем. Лише за останнє десятиріччя в Україні загинуло відпромислових викидів 2,5 тис. гектарів лісових насаджень, радіаційногозабруднення через аварію на Чорнобильській АЕС зазнали 3,5 млн. гектарів лісів,що потребує обмеження лісокористування, удосконалення системи протипожежноїбезпеки лісів. В середньому щороку виникає 3500 лісових пожеж на площі 4000гектарів.
 Порушення природної стійкості лісівпризводить до збільшення вразливості насаджень. На кінець 1996 року загальнаплоща осередків шкідників і хвороб лісу становила 396,1 тис. гектарів.
 13. ЗАПОВІДНА СПРАВА.ЗБЕРЕЖЕННЯ БІОРІЗНОМАНІТТЯ
 Екстенсивнеприродокористування, нехтування екологічним обгрунтуванням у процесі розвиткуагропромислового комплексу, зарегулювання стоку річок, осушення боліт,стихійний розвиток колективного садівництва та інші невпорядковані дії призвелидо знищення майже 70 відсотків цінних природних комплексів і ландшафтівУкраїни.
 Площа природно-заповідного фондуУкраїни зростає повільними темпами і становить на сьогодні лише 2 млн.гектарів, або 3,4 відсотка території країни, що є недостатнім гарантом длязабезпечення збереження і відтворення генофонду тварин і рослин та різноманіттяприродних екосистем, насамперед на лівобережжі лісостепової зони, Придніпров'їта в степовій частині Криму, де під охорону взято лише 0,2 — 0,7 відсоткатериторій. Існуючі ботанічні сади, дендрологічні та зоологічні парки черезнедостатнє фінансування, слабку матеріально-технічну та лабораторну базу ниніне виконують функцій щодо збереження та відновлення рідкісних і типових видівфлори і фауни. В умовах економічної та екологічної кризи при переході доринкових відносин та різних форм власності без ефективних заходів з бокудержави процес деградації генофонду флори і фауни, ценозів, екосистем таландшафтів стане незворотним.
 14. ТВАРИННИЙ СВІТ,МИСЛИВСТВО ТА РИБНІ РЕСУРСИ
 На території України нинівідомо близько 45 тис. видів тварин, серед яких — понад 700 видів хребетні,решта — безхребетні. Основними проблемами у галузі охорони і регулюваннявикористання тваринного світу є його недостатня вивченість, відсутністьдостовірних даних щодо запасів промислових видів та обсягів їх добування,погіршення природних умов існування диких тварин через зростаючий антропогеннийвплив та послаблення їх охорони від незаконного використання та знищення. Зараздо Червоної книги України занесено 382 види рідкісних і таких, що перебуваютьпід загрозою зникнення, тварин.
 Ведення мисливського господарстваздійснюється переважно екстенсивним шляхом, що є наслідком скорочення обсягівштучного розведення та випуску в природу мисливської фауни, проведеннябіотехнічних заходів, послаблення охорони мисливських угідь. Недостатня увагаприділяється оптимізації статево-вікової структури поголів'я мисливськихпарнокопитних тварин, поліпшення їх генофонду.
 Важливою складовою біоресурсів є запасириби та інших водних тварин. Протягом останніх років на більшості водоймспостерігається тенденція до зниження загального вилову риби. Основнимифакторами, що стримують розвиток рибного господарства і негативно позначаютьсяна процесах відтворення запасів риби та інших водних живих ресурсів, насампередцінних їх видів, є забруднення водних об'єктів, необгрунтоване водоспоживання,порушення гідрологічного режиму, відсутність ефективних рибозахисних тарибопропускних пристроїв на гідротехнічних спорудах, послаблення державногоконтролю за виловом і реалізацією водних живих ресурсів.
15Техногенні катастрофи та стихійні лиха.
Внаслідок диспропорцій у розміщенніпродуктивних сил, які допускалися протягом багатьох років укомандно-адміністративній економіці, територія України зазнала значнихтехногенних навантажень на природне середовище, яке у 4-5 разів перевищуєаналогічні навантаження у розвинених державах. У середньому в країні на 1чоловіка припадає основних виробничих фондів на суму 43,1 грн., а на 1 км2території — 3721 грн. (у цінах 1993 р.). Найвище техногенне навантаженняхарактерне для таких індустріальних областей, як Донецька, Дніпропетровська,Запорізька.
У структурі промислового потенціалуУкраїни потенційно небезпечні виробництва мають значну питому вагу. В цілому покраїні на них припадає близько 40 % вартості промислово-виробничих основнихфондів, близько третини обсягів виробництва. Особливо багато потенційнонебезпечних виробництв зосереджено в Луганській, Донецькій, Івано-Франківській,Київській областях. Вартість промислових виробничих основних фондів уДонецькій, Луганській і Дніпропетровській областях становить понад половинуїхньої вартості в Україні в цілому.
Криза в економіці, яка супроводжуєтьсязбільшенням частки застарілих технологій і обладнання, зниженням рівнямодернізації, оновлення виробництва підвищує ризик техногенних катастроф.Аналіз вікової структури обладнання народного господарства свідчить простаріння основних фондів. Наприклад, у 1992 р. середній вік усього обладнанняна промислових підприємствах України становив 12 років. На промисловихпідприємствах середній вік парових турбін становив 27 років, парових котлів — 18 років. Середній вік обладнання на хімічних заводах становив 12 років, агенераторів до парових і газових турбін — 19 років.
Значною є частка застарілого обладнанняв Дніпропетровській, Донецькій, Луганській і Харківській областях, тобто вобластях з високим рівнем індустріального розвитку.
2. Основнінапрями державної політики України у галузі  охорони довкілля та використанняприродних ресурсів.
Основні напрями державної політикиУкраїни у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів тазабезпечення екологічної безпеки розроблено відповідно до статті 16 КонституціїУкраїни, якою визначено, що забезпечення екологічної безпеки і підтриманняекологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильськоїкатастрофи — катастрофи планетарного масштабу, збереження генофондуУкраїнського народу є обов'язком держави.
Державна політика у сфері екології, як ібудь якій іншій сфері повинна базуватися на стабільній системі законодавства,актів, нормативів, але ця система, особливо у перехідний період повинна бутиеластичною, тобто вміти швидко реагувати на зміни навколишніх компонентів,вміти пристосовуватися до змін занадто складного середовища. І це є дужеефективним засобом подолання екологічної кризи та забезпечення природоохоронноїфункції держави .
Основні напрями втілюватимуться задопомогою системи екологічного права.
Правовий механізм має надати основнимнапрямам чіткої цілеспрямованості, формальної визначеності,загальнообов'язковості, сприяти врегулюванню відносин у галузі екології,застосуванню превентивних, оперативних, стимулюючих і примусових заходів доюридичних та фізичних осіб щодо використання природних ресурсів та їх відходіві юридичної відповідальності за порушення екологічного законодавства.
Вивчення, аналіз та узагальненняпрактики застосування законодавства про охорону навколишнього природногосередовища передбачається здійснювати у двох напрямах:
1. складання і затвердження екологічнихнормативів природокористування (стосовно надр, грунтів, води, повітря,рослинності тощо);
2.складання і затвердження комплексуеколого-економічних показників державного контролю за станом довкілля тадіяльністю господарчих структур.
Важливим кроком до зміцненняприродоохоронної сфери стало прийняття 28 червня 1996 року Конституції України,в якій стверджується, що забезпечення екологічної безпеки та підтриманняекологічної рівноваги на території України є обов’язком держави (стаття 16),кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля (стаття50) і кожен зобов’язаний не завдавати шкоди природі та відшкодовувати завданіним збитки (стаття 66). Також у цій сфері Україна має такі закони та акти: “Проохорону навколишнього природного середовища»;
«Про тваринний світ»;
«Про природнозаповідний фонд»;
«Про охорону атмосферногоповітря» ;
“Лісовий кодекс України”;
“ Водний кодекс України” ;
” Земельний кодекс України” ;
“Кодекс України про надра” ;
Також першочергово плануется підготуватипроекти законів України про рекреаційні зони, курортні, лікувально-оздоровчізони і зони з особливими умовами природокористування;
Підготувати проекти нормативно-правовихактів, які затверджує Кабінет Міністрів України, а саме: Правила відшкодуваннязбитків, завданих порушеннями екологічного законодавства, Положення проекологічний контроль,
Положення про екологічний аудит,Положення про екологічне ліцензування.
Формує, забеспечує та реалізує державнуполітику в галузі охорони навколишнього природного середовища, раціональноговикористання і відтворення природних ресурсів Міністерство охоронинавколишнього природного середовища та ядерної безпеки України (Мінекобезпеки), тобто саме це Міністерство здійснює нормативно-правове регулювання,комплексне управління та екологічний контроль щодо охорони, використання і відтворення.
Науковими дослідженнями щодо вивчення ірозробки заходів по збереженню біологічного різноманіття зайняті фахівцінаукових інститутів та центрів, насамперед Національної академії наук (НАН):Інститутів ботаніки, зоології, гідробіології, географії, біології південнихморів, екології Карпат, молекулярної біології, мікробіології, клітинноїбіології та генетичної інженерії, Ради по вивченню продуктивних сил,Центрального ботанічного саду, Донецького ботанічного саду та інших; ІнститутівУкраїнської академії аграрних наук (УААН): землеустрою, рослинництва,землеробства, агроекології, ветеринарної медицини, розведення і генетикитварин, птахівництва, селекційно-генетичний, винограду і вина та інші;факультети і кафедри екологічного профілю учбових закладів тощо. Ряд питань,пов’язаних з науковими дослідженнями і управлінням у цій сфері, вирішуютьнаукові центри, лабораторії і інститути при центральних органах виконавчоївлади, зокрема Український науково-дослідний інститут екологічних проблем таУкраїнський науковий центр екології моря при Міністерстві охорони навколишньогоприродного середовища та ядерної безпеки.
Державне регулювання у цій сфері не можеіснувати без ефективної системи нагляду за станом середовища, тобто без системипостійно діючого моніторінгу.
Екологічний моніторинг довкілля єсучасною формою реалізації процесів екологічної діяльності за допомогою засобівінформатизації і забезпечує регулярну оцінку і прогнозування стану середовищажиттєдіяльності суспільства та умов функціонування екосистем для прийняттяуправлінських рішень щодо екологічної безпеки, збереження природного середовищата раціонального природокористування.
Створення і функціонування Державноїсистеми екологічного моніторингу довкілля повинно сприяти здійсненню державноїекологічної політики, яка передбачає: екологічно раціональне використанняприродного та соціально-економічного потенціалу держави, збереженнясприятливого середовища життєдіяльності суспільства;
соціально-екологічне та економічнораціональне вирішення проблем, які виникають в результаті забруднення довкілля,небезпечних природних явищ, техногенних аварій та катастроф;
розвиток міжнародного співробітництващодо збереження біорізноманіття природи, охорони озонового шару атмосфери,запобігання антропогенній зміні клімату, захисту лісів і лісовідновлення,транскордонного забруднення довкілля, відновлення природного стану Дніпра,Дунаю, Чорного і Азовського морів
Державна система екомоніторингу довкілляє інтегрованою інформаційною системою, що здійснює збирання, збереження таоброблення екологічної інформації для відомчої та комплексної оцінки і прогнозустану природних середовищ, біоти та умов життєдіяльності, виробленняобгрунтованих рекомендацій для прийняття ефективних соціальних, економічних таекологічних рішень на всіх рівнях державної виконавчої влади, удосконаленнявідповідних законодавчих актів, а також виконання зобов'язань України зміжнародних екологічних угод, програм, проектів і заходів.
Екологічний моніторинг довкілляздійснюється за довгостроковою Державною програмою, яка визначає спільні,узгоджені за цілями, завданнями, територіями та об'єктами, часом(періодичністю) і засобами виконання дії відомчих органів державної виконавчоївлади, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності.
Суб'єктами Державної системиекологічного моніторингу довкілля, відповідальними за обов'язкове здійсненняДержавної програми екомоніторингу довкілля, є міністерства та інші центральніоргани виконавчої влади, які згідно з своєю компетенцією отримують і обробляютьдані про стан довкілля і виробляють відповідні рішення щодо нормалізації абополіпшення екологічної обстановки, раціонального використання і забезпеченняякості природних ресурсів.
Об'єктами інформатизації в Державнійсистемі екомоніторингу довкілля України є процеси відомчої екологічноїдіяльності та їх інтеграція на локальному, адміністративно-територіальному ідержавному рівнях, які відповідно охоплюють:
території промислово-міськихагломерацій, санітарно-захисних зон великих підприємств, в тому числі АЕС,великих водоймищ, природоохоронних зон та інших спеціально визначенихпросторових одиниц ;
територію Автономної Республіки Крим татериторії областей України;
території промислово-економічнихрегіонів, басейнів великих річок та України в цілому.
Територія країни за ступенем екологічноїнебезпеки поділяється на зони, для яких встановлюються нормативи, якідозволяють чи забороняють види виробничої, господарської та іншої діяльності,що враховують екологічні, соціальні та економічні умови.
ОСНОВНІПРІОРИТЕТИ ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА І РАЦІОНАЛЬНОГОВИКОРИСТАННЯ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ
Витрати на реалізацію природоохороннихпрограм і заходів потребують значних коштів. Однак протягом найближчих 5 — 10років країна буде дуже обмежена у коштах, необхідних для поліпшення станунавколишнього природного середовища та забезпечення раціонального використанняприродних ресурсів. Тому необхідно чітко визначити пріоритетні напрями тапроблеми з метою відпрацювання реалістичних, ефективних та економічно вигіднихрішень. З цією метою, виходячи з реального екологічного стану територіїУкраїни, необхідно враховувати такі основні критерії і чинники:
погіршення здоров'я людей через значнузабрудненість довкілля;
втрати, що призводять до зниження продуктивностінародного господарства,
зумовлені збитками або руйнуваннямфізичного капіталу і природних ресурсів;
погіршення стану або загроза завдатинепоправної шкоди біологічному та ландшафтному різноманіттю і, зокрема лукам,пасовищам, озерам, водоймам, річкам,
землям, лісовим, прибережним і морськимекосистемам, гірським районам;
еколого-економічну ефективністьприродоохоронних заходів.
До основних пріоритетів охорони довкіллята раціонального використання природних ресурсів належать:
гарантування екологічної безпеки ядернихоб'єктів і радіаційного захисту населення та довкілля, зведення до мінімумушкідливого впливу наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;
поліпшення екологічного стану басейніврік України та якості питної води;
стабілізація та поліпшення екологічногостану в містах і промислових центрах Донецько-Придніпровського регіону;
будівництво нових та реконструкціядіючих потужностей комунальних очисних каналізаційних споруд;
запобігання забрудненню Чорного таАзовського морів і поліпшення їх екологічного стану;
формування збалансованої системиприродокористування та адекватна структурна перебудова виробничого потенціалуекономіки, екологізація технологій у промисловості, енергетиці, будівництві,сільському господарстві, на транспорті;
збереження біологічного та ландшафтногорізноманіття, заповідна справа.
Для досягнення цього передбачаєтьсявирішення таких завдань:
зменшення до мінімуму рівня радіаційногозабруднення;
захист повітряного басейну відзабруднення, насамперед у великих містах і промислових центрах;
захист і збереження земельних ресурсіввід забруднення, виснаження і нераціонального використання;
збереження і розширення територій зприродним станом ландшафту, посилення природоохоронної діяльності на заповіднихі рекреаційних територіях;
підвищення стійкості та екологічнихфункцій лісів;
знешкодження, утилізація та захороненняпромислових та побутових відходів;
запобігання забрудненню морських івнутрішніх вод, зменшення та припинення скиду забруднених стічних вод у водніоб'єкти, захист підземних вод від забруднення;
збереження та відродження малих річок,здійснення управління водними рес-ми на
основі басейнового принципу;
завершення створення державної системимоніторингу навколишнього природного середовища;
створення системи прогнозування,запобігання та оперативних дій у разі надзвичайних ситуацій природного іприродно-техногенного походження;
забезпечення екологічного супроводупроцесу конверсії військово-промислового комплексу;
здійснення заходів щодо екологічногоконтролю за діяльністю Збройних Сил України;
розробка механізмів реалізації схемприродокористування;
впровадження дійових економічнихскладових впливу на систему природокористування;
створення системи екологічної освіти,виховання та інформування.
Державна політика у галузі охоронидовкілля, використання природних ресурсів та
забезпечення екологічної безпекиреалізується через окремі міждержавні, державні, галузеві, регіональні тамісцеві програми, які спрямовуються на втілення
визначених пріоритетів.
ЕКОЛОГІЧНАБЕЗПЕКА В ПРОМИСЛОВОСТІ
Головним завданням на найближчуперспективу є запобігання збільшенню рівня забруднення та виснаженню природнихоб'єктів.
Розв'язання проблемтехногенно-екологічної безпеки потребує:
здійснення перебудови техногенногосередовища, технічного переозброєння виробничого комплексу на основівпровадження новітніх наукових досягнень, енерго- і ресурсозберігаючихтехнологій, безвідходних та екологічно безпечних технологічних процесів,застосування відновлюваних джерел енергії, розв'язання
проблем знешкодження і використання всіхвидів відходів;
налагодження ефективного екологічногоконтролю за науково-дослідними роботами із створення об'єктів штучногопоходження, їх проектуванням, будівництвом та функціонуванням з метоюуправління техногенними навантаженнями, раціональним використанням природнихресурсів і розміщенням продуктивних сил;
проведення класифікації регіонів Україниза рівнями техногенно-екологічних навантажень, створення карттехногенно-екологічних навантажень;
розробки методології визначення ступеняекологічного ризику для довкілля, обумовленого техногенними об'єктами;
проведення досліджень з метою створеннясистеми моделей моніторингового контролю за об'єктами спостережень упромисловості, енергетиці, будівництві, транспорті і сільському господарстві.
1)Металургійна промисловість
Виходячи зі світового досвіду тасистемного аналізу екологічних проблем металургійного комплексу стратегічниминапрямами діяльності у цій галузі є:
комплексна структурна перебудова галузі;
підвищення ефективності використаннясировинних та енергетичних ресурсів до світового рівня;
зниження частки продукції, що їїотримують у мартенівському виробництві, і розширення використання конверторногоїї виробництва;
перехід на екологічно чисті технології вголовних ланках виробничого ланцюга металургійного циклу.
Програма розв'язання екологічних проблемметалургійної промисловості має передбачати:
проведення поглибленого екологічногоаудиту на всіх металургійних комплексах України;
розроблення екологоорієнтованихкритеріїв структурної перебудови металургійного комплексу України, яка бгрунтувалася на результатах аудиту металургійної промисловості;
розроблення програми першочерговихзаходів у металургійному комплексі з метою зменшення кількості викидів твердихчасток у повітря та поліпшення якості довкілля;
удосконалення нормативно-методичнихзасобів регулювання викидів забруднюючих речовин металургійної промисловості;
розроблення та впровадження механізмуузгодження рівня допустимих викидів з темпами модернізації технологій іструктурної перебудови в металургійній промисловості;
реалізацію комплексу програм з переробкита утилізації твердих відходів.
2)Хімічна та нафтохімічна промисловість
Враховуючи напрями розвитку галузі, асаме:
удосконалення структури галузі,розроблення пріоритетних напрямів її розвитку;
розвиток вітчизняної мінеральноїсировинної бази;
створення виробництв базових продуктів;
впровадження наукоємних технологій,спрямоване на комплексне використання сировини, енергоресурсів та цільовихпродуктів, стратегічними завданнями програми є:
розроблення та впровадження передовихмаловідходних та безвідходних ресурсозберігаючих технологій;
комплексне очищення газових викидів істічних вод з одночасною утилізацією
вилучених продуктів та подальшоюпереробкою їх;
проведення науково-технічних робіт,спрямованих на зниження аварійних ситуацій та їх запобігання на підприємствахгалузі;
розроблення та здійснення програмстворення високоефективних систем очищення газових викидів та стічних вод;
здійснення програм комплексної переробкивідходів;
здійснення програм щодо виведення зексплуатації виробництв з екологічно недосконалими технологіями в усьомутехнологічному циклі.
3)Нафтогазова та нафтопереробна промисловість
Для вирішення питань цієї отраслінеобхідно:
здійснити комплексну сертифікаціюнафтогазових об'єктів;
розробити заходи щодо підвищенняекологічної безпеки технологічних процесів на цих об'єктах;
внести зміни і доповнення до діючих нормтехнологічного проектування та експлуатації об'єктів нафтогазової танафтопереробної промисловості з питань, що стосуються вимог екологічної безпекита охорони довкілля;
розробити і впровадити у виробництвотехнологічні програми переробки відходів і відпрацьованих нафтопродуктів зметою поліпшення екологічного стану довкілля;
впровадити у виробництво технології щодозменшення викидів у атмосферу летких органічних сполук;
розробити комплексні технології очищенняводи та грунту від забруднення вуглеводнями;
розробити та впровадити систему оцінки іпрогнозування поширення забруднення підземних вод нафтою та нафтопродуктами;
розробити нормативні документи щодовизначення і розрахунку шкідливих викидів з основних джерел підприємствнафтопереробної промисловості.
Також існують проблеми зовнішнього рівня, вони стосуються питань використання
продуктів діяльності нафтопереробного тагазового комплексу (бензину, дизельного пального, мазуту, газу) в інших галузяхгосподарства і пов'язані насамперед з низькою якістю вироблюваного пального.
Для розв'язання цих проблем необхідно:
припинити випуск нафтопродуктів, щомістять сполуки свинцю;
збільшити глибину переробки нафти шляхомбудівництва на основних нафтопереробних підприємствах установок каталітичногориформінгу;
впровадити на нафтопереробнихпідприємствах технологічні процеси гідроочистки дизельного та авіаційногопального з одночасним вир-ом сірки;
розробити технології виробництвамоторного пального з альтернативних видів сировинних ресурсів;
розробити і впровадити способи ітехнології використання на транспорті газових та альтернативних видів пального.
4)Машинобудівна промисловість
Основою здійснення природоохоронноїполітики в галузі мають стати:
істотне зменшення викидів забруднюючихречовин підприємств машинобудівного комплексу в довкілля;
впровадження екологічно чистихтехнологій в усіх напрямах діяльності машинобудівного виробництва, зокремавирішення питань утилізації і знешкодження токсичних відходів гальванічноговиробництва.
5) Видобувна промисловість
Для розв'язання екологічних проблем увидобувній промисловості необхідно:
здійснити модернізацію та технічнепереозброєння підприємств галузі;
розробити та впровадити системизапобіжного технологічного моніторингу навколишнього природного середовища наоб'єктах з підвищеним екологічним ризиком;
збільшити виробництво енергетичноговугілля в результаті скорочення видобутку коксівного вугілля;
вдосконалити технологічні процесимокрого збагачення вугілля з метою ефективного вилучення з нього сірки;
розробити і впровадити технологічніпроцеси та обладнання для використання енергетичного потенціалу шахтногометану;
розробити і впровадити технологічнісхеми очищення та використання мінералізованих шахтних вод;
розробити і впровадити технології таобладнання для використання відвалів
пустої породи з метою одержання з нихсировини для будівельної індустрії;
забезпечити роздільне складуваннярозкривних порід з метою подальшого їх
ефективного використання для виробництвабудівельних та інших видів матеріалів та продукції;
забезпечити в найближчі роки гасінняпородних відвалів, а також розвиток закладки породою відпрацьованого просторушахт;
розробити і впровадити екологічнобезпечні способи консервації шахт.
6) Будівництво
Метою природоохоронної діяльності вбудівництві є нормалізація умов
життєдіяльності населення і поліпшеннястану природно-територіальних комплексів
України, що перебувають у кризовомуекологічному стані.
Для формування переліку завданьконкретних програм необхідно провести екологічний аудит кризових територійУкраїни, визначити комплекс екологічних вимог до містобудівних заходів з метоюдосягнення контрольних рівнів стану довкілля.
Для розв'язання цих завдань необхідно:
а) провести екологічний аудит кризовихтериторій України, що включає визначення контрольних рівнів забрудненнятериторій, які є нормами для територій на найближчі 1 — 3 роки, та можливістьїх реального досягнення, першочергове проведення екоаудиту увисокоурбанізованих районах і містах;
б) розробити містобудівні заходи,спрямовані на виведення територій з кризового стану:
провести екоаудит з урахуванням зміниструктури землекористування у напрямі збільшення територій національнихприродних парків, зон рекреації;
визначити комплекс містобудівних заходівдля досягнення контрольних рівнів стану довкілля;
в) вжити заходів щодо ресурсозбереження:
обмежити використання природних кориснихкопалин, потреба в яких може бути задоволена в результаті використаннявторинних та поновлюваних ресурсів;
розробити і впровадити програмистворення та виробництва нових ресурсозберігаючих будівельних матеріалів іконструкцій;
г) вжити заходів щодо запобіганнявикидам і скидам забруднюючих речовин:
розробити комплексні програмивпровадження безвідходних та екологічно безпечних технологій;
розробити і впровадити мобільну, легку,екологічно безпечну та низькоенергоємну будівельну техніку та механізований інструмент;
д) розробити і втілитиархітектурно-планувальні заходи, заходи захисту окремих об'єктів, заходипереорієнтування інфраструктури територій:
вирішити питання першочерговоїдеконцентрації прийняття рішень в екологічному,
економічному і планувальному аспектах;
ж) розробити заходи щодо запобіганнянаслідкам аварійних ситуацій та їх усунення у місцях з підвищеною щільністюнаселення.
Найнебезпечнішою в екологічному аспектігалуззю промисловості будівельних матеріалів залишається цементнапромисловість, підприємства якої найбільше забруднюють довкілля. Тому требастворити спеціальну програму істотного зменшення впливу підприємств звиробництва цементу на довкілля.
ЕКОЛОГІЧНАБЕЗПЕКА В ЕНЕРГЕТИЦІ ТА ЯДЕРНІЙ ГАЛУЗІ
Тепловаенергетика
Згідно з довгостроковою концепцієюширокого розвитку теплоенергетики на основі твердого палива, з метоюдокорінного оздоровлення екологічного стану пропонується:
впровадження нових технологій спалюваннянизькоякісного вугілля в котлоагрегатах з циркулюючим киплячим шаром і з внутрішньоцикловоюгазифікацією вугілля та використанням генераторного газу в парогазовихустановках;
застосування високоефективнихпарогазових установок, які спалюють природний газ, під час модернізації діючихгазомазутних ТЕС (енергоблоків) та на новому будівництві;
впровадження ефективних установоксіркоочищення під час спорудження нових енергоблоків та реконструкції діючихТЕС;
застосування сучасних високоефективнихустановок пиловловлювання на діючих
енергоблоках та під час спорудженнянових енергоблоків;
поліпшення якості твердого палива зізниженням його зольності до 10 відсотків, а вмісту сірки — до 1 — 1,5 відсотка;
розробка та впровадження систем очищеннягазів, що мають звести до мінімуму
викиди в атмосферу пилу, сполук сірки,азоту, вуглецю тощо;
здійснення програм щодо утилізаціїтвердих відходів (золи, шламів та пилу) для потреб будівельної індустрії;
підвищення обсягів оборотноговодопостачання до 75 — 80 відсотків загального його обсягу;
створення замкнутих системводопідготовки і гідрозоловидалення, нефільтруючих золошламовідвалів;
впровадження ефективних засобівутилізації осадів очищення води в різних технологічних схемах;
перегляд екологічних нормативів та вимогзалежно від можливостей економіки та стану довкілля.
Основні принципи і завдання екологічноїбезпеки ядерних об'єктів
Екологічна безпека підприємств ядерноїгалузі має оцінюватися на всіх етапах проектування, будівництва, експлуатаціїта зняття з експлуатації. Наслідки впливу таких підприємств слід визначати навесь життєвий цикл та з урахуванням усіх видів небезпечних викидів(радіаційних,хімічних, теплових), а також синергетичних ефектів.
Необхідно також враховувати впливнаслідків Чорнобильської аварії.
Основними принципами екологічної безпекиє:
вибір місць розташування підприємств ядерноїгалузі з урахуванням геологічних, гідрологічних, ландшафтних та метеорологічниххарактеристик майданчиків, біогеоценозів, щільності розміщення населення;
науково обгрунтований вибір ядернихтехнологій, устаткування та обладнання;
зменшення впливу на здоров'я населеннядії природних джерел іонізуючого випромінювання;
зменшення впливу на здоров'я населення іприродне середовище інших шкідливих чинників при роботі підприємств ядерноїгалузі в проектному режимі;
врахування наявності спільного впливупідприємств ядерної та інших галузей господарської діяльності людини наздоров'я населення та довкілля при виборі їх місця розташування.
З метою обмеження впливу на довкіллярізних видів забруднювачів повинні бути розроблені система екологічнихнормативів, які мають також враховувати конкретні природно-географічніособливості регіону, та заходи щодо зниження вмісту штучних радіонуклідів убіосфері.
Для створення та впровадження системиекологічних нормативів розробити єдині екологічні нормативи різних чинників негативноговпливу на довкілля, зокрема, нормативи гранично допустимих скидів і викидіврадіоактивних речовин;
організувати різні рівні моніторингудовкілля (локальний, регіональний, національний) з метою вивчення і типізаціїекологічного стану в Україні та створення бази даних, що дасть можливістьпроводити аналіз та прогнозну оцінку стану довкілля.
Радіоактивнівідходи
Створення і забезпечення умовфункціонування системи безпечного поводження з радіоактивними відходамивимагає:
доробки або часткового переглядунормативно-правової бази в частині, що стосується забезпечення екологічноїбезпеки;
науково-технічного обгрунтування безпекиповодження з РАВ з точки зору дотримання екологічних нормативів з моментуутворення РАВ до остаточного захоронення;
розроблення наукових засад для виборуваріантів остаточного захоронення РАВ.
Забезпечення екологічної безпеки під часповодження з РАВ має
складатися з:
планування (наукове обгрунтуванняекологічної безпеки поводження з РАВ,
прийняття законодавчих актів танормативів, розроблення національних програм);
забезпечення екологічної безпеки на всіхстадіях поводження з РАВ до захоронення(збирання, сортування і переробка РАВ,кондиціювання і контейнеризація, проміжне зберігання, транспортування), оцінкашкідливого впливу об'єктів з РАВ на довкілля та запобігання йому;
розроблення науково обгрунтованихпідходів до екологічної безпеки приповерхневого і глибокого геологічногозахоронення( вибір ділянок та одержання вихідних даних; прогноз міграціїрадіонуклідів у геосфері та біосфері, оцінка впливу на довкілля, створеннясистем моніторингу);
зняття з експлуатації ядерних об'єктівта відновлення навколишнього природного середовища(енергетичні та дослідницькіреактори, підприємства ядерного паливного циклу тощо, оцінка впливу на довкілля,його відновлення).
Пріоритетні завдання радіаційної безпеки
а) розробка заходів щодо забезпеченнярадіаційного захисту населення України.
б) розробка заходів щодо забезпеченнярадіаційного захисту населення України у зв'язку з Чорнобильською катастрофою.
в) зменшення радіаційного навантаженняна населення України від природних джерел іонізуючого випромінювання.
г) створення системи радіаційногомоніторингу.
Радіаційний стан в Україні формуєтьсяпід впливом підприємств ядерно-паливного циклу (уранодобувна і уранопереробнапромисловість та АЕС), об'єкта «Укриття», об'єктів, призначених дляповодження з радіоактивними відходами, підприємств нафто-, газо- тавугільнодобувної промисловості, а також наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
З точки зору радіаційної безпекирайонами посиленого контролю мають стати регіони розташування атомнихелектростанцій та інших радіаційно небезпечних об'єктів.
СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО
В умовах, що склалися нині в Україні,стратегія системи сільськогосподарського природокористування має передбачати:
формування високопродуктивних іекологічно стійких агроландшафтів;
гармонійне поєднання механізму діїекономічних законів і законів природи в межах території з урахуваннямлімітуючих чинників навантаження на сільськогосподарські угіддя, біологічніресурси та ландшафти;
впровадження вимог щодо екологічноїбезпеки в системі с/г природокористування;
забезпечення екологічно обгрунтованогоповодження з пестицидами та агрохімікатами;
формування механізму економічної,адміністративної та кримінальної відповідальності сільськогосподарськихприродокористувачів за порушення екологічних вимог;
розроблення природоохоронних заходів наоснові вимог міжнародного законодавства та підвищення його ролі в практицісільськогосподарського природокористування;
створення системи економічних стимуліввиробництва екологічно чистої сільськогосподарської продукції на основітехнологій біологічного землеробства;
підтримання сприятливого в екологічномувідношенні довкілля, інфраструктури та умов для праці, відпочинку і фізичногорозвитку сільського населення;
виведення з користуваннямалопродуктивних сільськогосподарських угідь,
насамперед у регіонах з високоюрозораністю земель.
З метою досягнення цих цілей необхідно:
здійснити комплексну еколого-економічнуоцінку (районування) території України з
виділенням в її складі природоохороннихкомплексів, у тому числі територій та об'єктів природно-заповідного фонду,земель для високоінтенсивного ведення сільськогосподарського виробництва тапромислового будівництва, а також забруднених районів для здійснення цільовихприродоохоронних заходів;
забезпечити виконання Національноїпрограми охорони земель на період до 2010 року;
підготувати і впровадити галузеві схемизбереження та відтворення земельних, водних, біологічних, зокрема рибних талісових, мінерально-сировинних та інших природних ресурсів;
здійснити землевпорядкування територій зурахуванням екологічної ситуації,
що склалася, вилучення з обробіткурадіоактивно і промислово забруднених, дуже еродованих, вторинно заболочених,засолених і підтоплених, екологічно уразливих земель;
створити водозахисні зони вздовж берегіврічок, водосховищ, озер і ставків, очистити їх від мулу, сформувативисокоефективні гідрологічні системи;
6. забезпечити активний перехід набіологічні методи ведення сільського господарства та виробництво екологічночистої продукції;
ТРАНСПОРТ
1)Автомобільний транспорт
Для поліпшення якості атмосферногоповітря, треба здійснити заходи щодо зниження до 2005 — 2010 валового обсягувикидів від автотранспорту більше ніж на 40 відсотків, запобігти викидамсвинцю, насамперед в курортних зонах і столиці України — місті Києві.
З цією метою плануються такі основнізаходи:
вдосконалення положень у системізаконодавства, що стимулюють впровадження природоохоронних заходів;
оснащення нових автомобілів ефективнимисистемами і пристроями зниження викидів (каталітична нейтралізація, автоматипуску і прогрівання, системи уловлювання пари пального);
збільшення парку автомобілів іавтобусів, які працюють на газоподібному паливному;
припинення до 2005 — 2010 років випускуі використання етилового бензину;
виробництво пального та мастил, якізменшують негативний вплив двигунів
внутрішнього згоряння на навколишнєприродне середовище;
розробка та впровадження нових типівдвигунів внутрішнього згоряння з підвищеними економічними характеристиками;
розробка нових видів екологічно чистогоавтотранспорту з використанням альтернативних джерел енергії;
Для розв'язання екологічних проблем наавтотранспорті необхідно:
забезпечити пріоритетність розвитку увеликих містах України пасажирського транспорту загального користування наелектротязі з послідовним скороченням автобусного сполучення;
забезпечити жорсткіші екологічнінормативи щодо конструкції нових моделей автомобілів та двигунів;
розробити та впровадити системусертифікації автомобілів та двигунів на екологічну безпеку і контролю за їхвідповідністю сертифікатам;
розробити комплекс технологій, методикта технічних засобів для оцінки екологічної безпеки автомобілів при їхексплуатації;
розробити комплекс технологій ітехнічних засобів для оцінки та захисту довкілля від забруднення у виробничихзонах автопідприємств.
2)Залізничний транспорт
Для розв'язання екологічних проблем назалізничному транспорті необхідно розробити:
нормативні вимоги до рухомого складущодо додержання екологічних нормативів;
методики визначення шкоди, що її можутьзавдати довкіллю підприємства залізничного транспорту;
технології утилізації та ліквідаціїзалишків нафтопродуктів та інших відходів;
методи зменшення викидів у повітрясипких вантажів під час перевезення;
технології очищення забруднених водпісля миття вагонів, локомотивів.
3)Авіаційний транспорт
Шкідливий вплив авіації на довкілля маєглобальний і локальний характер.
Глобальним є вплив авіації на озоновийшар атмосфери та пов'язані з цим наслідки,
основні локальні — проблеми авіаційногошуму, забруднення викидами та скидами шкідливих речовин в атмосферне повітря,підземних вод та грунту у районі розташування аеропортів.
Для розв'язання екологічних проблемцивільної авіації насамперед слід розробити:
принципи та методи захисту повітря відзабруднення двигунами повітряних суден;
принципи та методи захисту віделектромагнітних полів радіочастот аеропортів;
технології захисту грунтів та води відзабруднення стоками аеропортів;
оптимізаційні схеми керування повітрянимрухом на трасі, в зоні аеропортів з урахуванням екологічного стану довкілля;
методи кількісної інтегральної оцінкиекологічного стану підприємств авіаційного транспорту.
4)Водний транспорт
Розв'язання екологічних проблем водноготранспорту передбачає розроблення:
нормативних вимог до рухомого складущодо додержання екологічних нормативів;
програми розвитку матеріально-технічноїбази водного транспорту з впровадженням комплексу прогресивних екологічнобезпечних технологій та засобів у галузях водного транспорту(флот,перевантажувальні комплекси, водні шляхи, гідротехнічні споруди);
інформаційно-довідкової системи данихапаратно-програмного забезпечення автоматизованого управління охороною довкілля.
технології та технічних засобів длязахисту від забруднення повітря в зоні морських портів і судноремонтнихпідприємств;
технології та технічних засобів длязахисту від забруднення акваторії портів та каналізаційних систем портів тазаводів;
технології та технічних засобів длярегенерації, знешкодження та утилізації відходів основного виробництва напідприємствах морського транспорту.
ЖИТЛОВО-КОМУНАЛЬНЕГОСПОДАРСТВО
Метою державної політики в галузі є:
1) У водопровідно-каналізаційномугосподарстві:
ліквідація диспропорції між потужностямисистем водопостачання та очищення стічних вод населених пунктів;
забезпечення очищення міських стічнихвод відповідно до вимог природоохоронних законів ;
забезпечення якості води джерелводопостачання відповідно до стандарту «Джерела централізованогогосподарсько-питного водозабезпечення»;
утилізація осадів стічних та природнихвод.
2) Тверді побутові відходи
Метою розв'язання проблеми санітарногоочищення міст є формування комплексу робіт щодо збирання, транспортування тазнешкодження відходів промисловими методами та використання цінних компонентіввідповідно до вимог охорони довкілля.
Основні завдання, необхідні длярозв'язання проблеми, передбачають:
впровадження нових технологій збиранняпобутового сміття і селективного відбору цінних компонентів, а такожпромислових технологій його утилізації на обладнанні вітчизняного виробництва;
розроблення програм з питаньпромислового перероблення побутового сміття.
3) Загальна програма дій ужитлово-комунальному господарстві
Для вирішення екологічних проблем ужитлово-комунальному господарстві України насамперед необхідно:
впровадити комплекс економічних,науково-технічних і правових заходів щодо охорони та поліпшення стану водногобасейну;
розробити та впровадити правові та економічніважелі регулювання раціонального водопостачання із застосуванням сучаснихсистем обліку водоспоживання;
оптимізувати використання та штучнепоповнення підземних вод для питного водопостачання;
розробити перспективні схемитеплопостачання малих міст України з метою визначення раціональних джерелтеплопостачання споживачів;
провести дослідження з визначення таоптимізації параметрів роботи пилоочисного
устаткування і розробити конкретнірекомендації щодо захисту повітряного басейну в місцях розташуванняасфальтобетонних заводів;
забезпечити підприємства сучасноюнормативною і матеріально-технічною базою для здійснення комплексу робіт щодозбирання, транспортування та знешкодження побутового сміття.
ПРОМИСЛОВІВІДХОДИ
Одним із пріоритетних напрямів мінімізаціїнакопичення промислових відходів є повернення їх у виробництво з метоювилучення цінних компонентів і використання їх як вторинних ресурсів. Розривміж обсягами накопичення відходів і обсягами їх утилізації та знешкодженняпоглиблює екологічну кризу. Водночас відбувається невпинне зростання витрат наодержання первинної сировини для промислового виробництва. Останнім часом доцих факторів додається проблема ресурсної залежності України від зовнішніхджерел багатьох видів сировини. Все це свідчить про важливість вторинноговикористання ресурсів… На сьогодні переважна більшість відходів або взагаліне використовується, або використовується за найпростішими технологічнимисхемами, які не забезпечують повної реалізації їхнього ресурсного потенціалу.
Для вирішення проблеми промисловихвідходів Держава передбачае такі механізми:
1. визначення ресурсної цінностівідходів і технологічних можливостей їх комплексної переробки;
виявлення можливостей заміни первинноїсировини вторинною і рециклювання;
економічне обгрунтування напрямів ташляхів використання відходів;
створення системи ресурсозамкнутихтериторіально-виробничих зв'язків на основі міжгалузевої кооперації, каскаднепроектування виробництва.
Як екологічно небезпечний чинник відходиє одним з найбільш значних факторів забруднення довкілля. Їх розміщенняпотребує вилучення значних площ землі, а транспортування та зберігання — великих витрат підприємств. Найбільш токсичні відходи потребують спеціальнихзаходів щодо їх знешкодження та захоронення. Тому зменшення обсягів відходів,
насамперед токсичних, полегшить їхзнешкодження та зменшить шкідливий вплив на довкілля.
2. зведення до мінімуму обсягів відходіввнаслідок техніко-технологічної реконструкції виробництв, більш повного такомплексного використання сировини;
зниження токсичності залишкових відходівта їх негативного впливу на довкілля шляхом перетворення, знищення або надійноїізоляції;
еколого-технологічного обгрунтуванняметодів та шляхів найефективнішого знешкодження небезпечних відходів;
реабілітація, зокрема рекультивація,зайнятих та забруднених відходами територій.
створеннія екологічно безпечних,ресурсозберігаючих, маловідходних та безвідходних виробництв ітериторіально-виробничих комплексів;
3 Організаційний аспект :
розроблення концептуальних іпрограмно-цільових засад проблеми відходів;
створення науково-методичногозабезпечення еколого-економічних оцінок вторинного ресурсокористування,механізму економічного стимулювання та нормативної бази;
розроблення інформаційно-аналітичногоапарату підтримки ресурсних та екологічних завдань;
створення комплексу адміністративних,правових, організаційних та екологічних заходів щодо стимулювання утилізації тазнешкодження відходів.
Для досягнення цілей екологічноїстабільності у данному аспекті держава передбачає:
визначення обсягів і темпів утворення тадислокацію відходів;
визначення складу та властивостейвідходів;
проблемно-орієнтовану класифікаціювідходів за ресурсними ознаками;
розроблення нових і вдосконалення діючихтехнологій утилізації відходів;
розробити вимоги складування тазберігання відходів за категоріями токсичності;
розробити методи, засоби та технологіїзнешкодження токсичних відходів;
створити регіональні полігони длязнешкодження токсичних відходів;
паспортизація (інвентаризація) відходіві технологій, створення кадастрів ;
створення інформаційного іресурсно-технологічного банку даних про відходи;
створення баз даних стосовно проблемивідходів і системи підтримки прийняття рішень;
розширення можливостейінформаційно-аналітичної системи та створення її мережі як інструментунапрацювання рішень з проблеми відходів;
розширення використання (замість щебеню,піску і цементу) золи та золошлакових відходів ТЕС під час виготовлення бетонушляхом будівництва установок роздільного вилучення залишків на тепловихелектростанціях;
збільшення в наступні 5 — 6 років у дварази виробництва стінової кераміки з відходів вуглезбагачення, а такождодавання їх у шихту на діючих цегельних заводах;
повна переробка кускових відходівдеревини на тріски для технологічних потреб, а також брикетування стружки ітирси для використання їх як палива або для виробництва гідролізно-дріжджовоїпродукції;
прийняття та введення в дію ЗаконуУкраїни «Про відходи», а також економічних,адміністративно-управлінських та інших механізмів стимулювання утилізації тазнешкодження відходів.
ЗЕМЕЛЬНІРЕСУРСИ
Державна політика охорони іраціонального використання земель визначається системою правових,організаційних, економічних та інших заходів, що мають природоохоронний,ресурсозберігаючий та відтворювальний характер.
Проводиться інвентаризація земель,закріплених за населеними пунктами, промисловими підприємствами,підприємствами, установами та організаціями транспорту, зв'язку, оборони,лісового фонду, інших земель та виявляються площі, що використовуютьсянераціонально або за нецільовим призначенням. Визначаються землі, що належатьдо загальнодержавної та комунальної власності, резервуються землі длянауково-дослідних робіт та спеціалізованого сільськогосподарського виробництва,природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурногопризначення, створюється державний реабілітаційний фонд земель з угідь, щопотребують вжиття заходів для відновлення їх родючості. Проводиться кадастроваоцінка земель, розробляється науково-методична і нормативна документація звизначення базових цін на землю, створюється державна система управління якістюземельних ресурсів і визначається її місце в органах державного управління, атакож визначаються принципи розмежування обов'язків держави, землевласників таземлекористувачів щодо охорони земельних ресурсів. Впроваджується грунтозахиснасистема землеробства з контурно-меліоративною організацією території, зрозширенням площ безполицевого обробітку грунту, щілювання ріллі, смуговим розміщеннямпосівів і парів, першочерговим залуженням та консервацією дуже еродованих тасхилових земель.
Важливим напрямом раціональноговикористання земельних ресурсів є поліпшення екологічного стану зрошуванихземель, на яких спостерігається підтоплення, вторинне засолення, водна ерозія,руйнування природної структури грунтів тощо. Зосереджується увага нараціоналізації та реконструкції діючих зрошувальних систем для створення на нихтаких технологій водокористування, які б враховували рівень фізіологічних потребсільськогосподарських культур та зміну мікроклімату зрошуваних ділянок,забезпечення відповідних урожаїв без деградації земель.
Для поліпшення меліоративного стануосушених земель потрібно:
розробити науково обгрунтовані критеріїоцінки наслідків осушення на стадії його проектування і здійснення;
у структурі посівних площ на осушенихземлях довести частку посівів багаторічних трав до 50 — 60 відсотків;
Обгрунтування напрямів раціональноговикористання земельних ресурсів та впровадження господарсько-технологічнихзаходів для відтворення їх екологічної функції забезпечуватимуться:
встановленням рівнів забрудненостігрунтів викидами промисловості та агрохімікатами, розробкоюгрунтово-екологічної типології земель, нормативів кризового стану і параметрівекологічної стійкості ландшафтів та районуванням території України за їхпоказниками;
опрацюванням моделей грунтозахисного тамеліоративного землекористування в конкретних природно-кліматичних умовах,проведенням відповідних проектно-пошукових робіт з урахуванням формземлекористування;
створенням системи спостережень застаном земельних ресурсів та прогнозуванням соціально-екологічних наслідківйого зміни тощо.
ВОДНІРЕСУРСИ
Довготерміновими цілями політикираціонального використання і відтворення водних ресурсів та екосистем є:
зменшення антропогенного навантаження наводні об'єкти;
досягнення екологічно безпечноговикористання водних об'єктів і водних ресурсів для задоволення господарськихпотреб суспільства;
забезпечення екологічно стійкогофункціонування водного об'єкта як елементу природного середовища із збереженнямвластивості водних екосистем відновлювати якість води;
створення ефективної структуриуправління і механізмів економічного регулювання охорони та використання воднихресурсів.
Для поетапного виконання зазначенихцілей необхідно здійснити комплекс заходів за такими пріоритетними напрямами:
1) охорона поверхневих і підземних водвід забруднення;
2) екологічно безпечне використанняводних ресурсів;
3) відродження і підтриманнясприятливого гідрологічного
стану річок та заходи боротьби ізшкідливою дією вод;
4) удосконалення системи управлінняохороною та використанням
водних ресурсів;
5) зменшення впливу радіоактивногозабруднення.
Реалізація зазначеної водно-екологічноїполітики повинна здійснюватися на основі розробки та поетапного впровадженняприродоохоронних заходів, визначених Державною та регіональними програмамиекологічного оздоровлення водних басейнів.
Важливою умовою реалізації політикираціонального використання та відновлення водних ресурсів та екосистем нанайближчі роки є необхідність виконання насамперед заходів, які не потребуютьзначних капітальних затрат, а саме:
підвищення загальної культуривиробництва;
суворе дотримання технологічних нормспоживання і використання водних ресурсів;
підтримання у належному стані діючихочисних споруд і устаткування;
запобігання аварійним ситуаціям;
забезпечення своєчасного прибираннясміття та очищення забудованих територій, суворого контролю з бокуприродоохоронних органів за станом забудованих територій міст;
дотримання законодавства щодо режимувикористання прибережних смуг та водоохоронних зон; контроль за зберіганням таводні об'єкти;
використанням органічних і мінеральнихдобрив, отрутохімікатів, детергентів, нафтопродуктів тощо з метою запобіганняїх виносу у воду.
АТМОСФЕРНЕПОВІТРЯ
Першочерговими заходами, яких слід вжитидля нормалізації екологічної обстановки та стабілізації стану повітряногобасейну, є:
підвищення ефективності діяльності щодоохорони атмосфери за рахунок зміцнення технологічної дисципліни на промисловихпідприємствах;
перегляд переліку основних забруднюючихречовин атмосферного повітря, що нормуються;
вдосконалення системи нормування викидівзабруднюючих речовин.
З цією метою передбачається здійснититакі заходи:
розробити стандарти якості атмосферногоповітря, узгоджені з міжнародною системою стандартів;
створити нову систему екологічногонормування введенням технологічних стандартів і нормативів утвореннязабруднюючих речовин під час здійснення технологічних процесів;
розробити технологічні нормативи наосновні забруднюючі речовини з урахуванням можливостей новітніх технологій;
розробити цільові програми дій щодопоступового зниження рівня забруднення повітря на короткотермінову,середньотермінову та довготермінову перспективу для міст з підвищеним рівнемзабруднення атмосферного повітря;
здійснити перехід до міжнароднихстандартів і нормативів якості атмосферного повітря.
РЕКРЕАЦІЙНІРЕСУРСИ
Програма реабілітації та раціональноговикористання природних лікувальних ресурсів передбачає:
1) розроблення документації, якарегламентуватиме якість природних лікувальних ресурсів (державні стандарти навсі складові природних лікувальних ресурсів);
2) розроблення та видання карти ікадастрів усіх природних лікувальних ресурсів;
3) здійснення державної програмимоніторингу якості сучасного стану і використання природних лікувальнихресурсів;
4) забезпечення підприємствами,установами та організаціями незалежно від форм власності, які експлуатуютьлікувальні ресурси, розроблення і затвердження проектів округів і зонсанітарноїохорони курортів, ресурсів, технологічних схем раціональноїексплуатації, організації режимних спостережень і контролю;
5) розроблення методики визначенняграничних і оптимальних курортних і рекреаційних навантажень на території зурахуванням перспектив розвитку курортно-рекреаційного будівництва;
6) здійснення наукових розробок стосовнооцінки перспективних рекреаційних територій державного значення, картування ізатвердження їх як зон чи територій, що не підлягають приватизації;
7) проведення роботи з медичногозонування курортно-рекреаційних територій України, а також складаннятериторіальних комплексних схем охорони довкілля основних курортно-рекреаційнихрегіонів України.
3.ОСНОВНІ ЕТАПИ РЕАЛІЗАЦІЇ ОСНОВНИХ НАПРЯМІВ ДЕРЖАВНОЇ
ПОЛІТИКИУКРАЇНИ У ГАЛУЗІ ОХОРОНИ ДОВКІЛЛЯ,
ВИКОРИСТАННЯПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ ТА МІЖНАРОДНА СПІВПРАЦЯ.
Реалізація Основних напрямівпередбачається в три етапи.
На першому етапі (1997 — 2000 роки)необхідно завершити і реалізувати невідкладні заходи щодо обмеження шкідливоговпливу на довкілля найбільш небезпечних джерел забруднення.
Основними завданнями цього етапу є:
вдосконалення законодавчо-правової базиз питань охорони довкілля і раціонального використання природних ресурсів;
розроблення і впровадження економічногомеханізму охорони довкілля і раціонального природокористування;
створення системи досконалого, повногота адекватного контролю за екологічним станом довкілля з одночаснимзапровадженням елементів комплексного міжвідомчого екологічного моніторингу;
здійснення першочергових заходів длястабілізації стану довкілля;
розроблення і впровадження програмекологічної освіти, виховання та екоінформування населення.
На другому етапі (протягом 10 — 15років, починаючи з 1998 року) планується розробити і розпочати реалізаціюкомплексних програм, орієнтованих на досягнення балансу між рівнями шкідливоговпливу на довкілля і його здатністю до відновлення.
Основними завданнями цього етапу є:
оптимізація структуриприродокористування;
екологічно орієнтована структурнаперебудова економіки;
розроблення і впровадження в Українісистеми державного моніторингу довкілля, створення системи аналізу екологічноїситуації, прогнозування, планування і здійснення запобіжних заходів щодоймовірних чинників шкідливого впливу.
На третьому етапі планується створитисистему державного управління за використанням природних ресурсів, регулюваннямтехногенного впливу на довкілля як основу управління сталим розвиткомсуспільства. Фрагментарне здійснення цих заходів розпочалося у 1996 році, абільш широке — відповідно до темпів стабілізації економіки країни.
Основними завданнями цього етапу є:
подальший розвиток системи державногомоніторингу навколишнього природного середовища, створення автоматизованоїсистеми оцінки екологічних ситуацій, прогнозування шкідливого впливу надовкілля, планування дій у надзвичайних ситуаціях на основі оцінок і сценаріїврозвитку подій;
належна координація раціональноговикористання природного та соціально-економічного потенціалу з урахуваннямекологічних чинників на засадах сталого розвитку.
Внаслідок реалізації Основних напрямівдержавної екологічної політики буде створено систему екологічно збалансованогоуправління розвитком суспільства, яка стимулюватиме відновлення природнихвластивостей довкілля, компетентного регулювання використання природнихресурсів та розвиток продуктивних сил країни.
Найбільш важливими наступними кроками вцій сфері будуть:
розроблення та затвердження ВерховноюРадою Національної програми збереження біологічного різноманіття;
зміцнення правових, фінансових,інституційних, наукових, освітньо-інформаційних та інших засад розвиткудіяльності щодо збереження біологічного різноманіття та забезпечення їїкоординації шляхом створення відповідного національного комітету;
вжиття нагальних практичних заходів щодоохорони та відтворення видів тварин і рослин, насамперед рідкісних і тих, щознаходяться під загрозою зникнення та збереження рослинних угруповань;
обгрунтування та створення національноїекологічної мережі та забезпечення її сумісності з аналогічними мережамисусідніх країн, розробка і впровадження конкретних міжгалузевих проектівзбереження біологічного різноманіття на засадах збалансованості в регіонах, якімають особливе національне та міжнародне природоохоронне значення;
подальший розвиток заповідної справизгідно з принципами поліфункціональності замість абсолютних заборон та вжиттятермінових заходів щодо резервування цінних у науковому і природоохоронномувідношеннях територій для наступного заповідання та забезпечення відповідногоохоронного режиму з огляду на можливу приватизацію та подальше господарськевикористання земель;
забезпечення наукової підтримкидіяльності, удосконалення системи моніторингу, включаючи налагодження системиоперативного моніторингу на основі встановлення індикаторів за станомбіологічного різноманіття, інвентаризацію природних ресурсів, ведення їхкадастрів на основі створення банків даних та геоінформаційних систем,впровадження ГІС-технологій;
подальше формування системи громадськоїпідтримки, екологічної освіти та інформування.
Україна виважено оцінює свою роль, місцеі відповідальність за охорону біологічного різноманіття в національному таглобальному контекстах, робить відповідні кроки задля забезпечення виконанняконвенційних зобов’язань і відкрита для діалогу та співпраці.
/>Міжнароднаспівпраця.
Однією з позитивних умов інтеграціїУкраїни до світового товариства є досить швидкий процес поєднання держави,зокрема в природоохоронній галузі, з рядом держав Європи і світу.
Після підписання ” Конвенції прозбереження біо- різноманіття “ Україна стала Стороною ще кількох важливих, зточки зору охорони живої природи, міжнародних природоохоронних угод, таких якКонвенція про захист Чорного моря від забруднення (з 1994 року), Бернська (з1996 року) і Рамсарська (з 1996 року) конвенції.
Планується приєднання до Бонськоїконвенції про охорону мігруючих видів диких тварин (1979 рік) та її відповіднихугод, які розглядаються як важливі засоби збереження біорізноманіття середмігруючих видів, а також до Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикоїфауни і флори, що знаходяться під загрозою зникнення (CITES), Конвенції поборотьбі з опустелюванням у тих країнах, які витримують серйозну посуху чиопустелювання, особливо в Африці, Конвенції про охорону та використаннятранскордонних водотоків та міжнародних озер. Діяльність України в Раді Європирозширює її можливості щодо співпраці з цим авторитетним міжнародним органом,зокрема при впровадженні Всеєвропейської стратегії збереження ландшафтного ібіологічного різноманіття.
Слід відмітити, що в 1997 роціКарпатський біосферний заповідник був першим в Україні удостоєний диплому РадиЄвропи.
Значною перешкодою на шляху якісноговиконання Україною обов'язків щодо вимог Конвенції про охорону біологічногорізноманіття є брак коштів. Важке економічне становище держави не дає змогиповною мірою реалізувати наявні можливості і запроваджувати нові інструментидля збереження та відтворення біорізноманіття в Україні. Тому актуальною єміжнародна технічна та фінансова допомога для виконання конкретних проектів, щонадається міжнародними організаціями (Глобальний екологічний фонд, Міжнароднийбанк реконструкції та розвитку, ЮНЕП, Рада Європи та ін.), окремими розвиненимикраїнами (Нідерланди, США, Канада, Німеччина, Данія, Великобританія, Швейцарія,Франція, Австрія та ін.).
За підтримки Глобального екологічногофонду та відповідно до угод між Україною і Міжнародним банком реконструкції тарозвитку на умовах безповоротної фінансової допомоги фінансуються такі важливідля збереження біологічного різноманіття проекти:
«Збереження біорізноманіттяКарпат». Вартість проекту — 500 тис. доларів США. Термін виконання — 1993-1997 роки (проект завершено). Проект був спрямований на покращання охороницінних природних екосистем Карпат, передусім у межах Карпатського біосферногозаповідника та прилеглих до нього територій;
«Збереження біорізноманіття вукраїнській частині дельти Дунаю». Вартість проекту — 1500 тис. доларівСША. Термін виконання — 1994-1998 роки. Метою проекту є покращання управлінняприродними ресурсами в дельті Дунаю, розширення території природногозаповідника «Дунайські плавні» та створення на його базі біосферногозаповідника;
“Підготовка Національної Стратегії/Планудій та Національної доповіді з питань збереження біорізноманіття” — 112тис.доларів США. Термін виконання — 1997-1998 роки. Метою проекту є допомогаМінекобезпеки України в діяльності щодо забезпечення розробки зазначенихдокументів.
Питання збереження біологічногорізноманіття є складовими міжнародної Програми «Управління станом і захистЧорного моря», яка виконується за підтримки Глобального екологічного фондута в реалізації якої беруть участь держави Чорноморського регіону, у тому числіУкраїна.
Українськими фахівцями разом ізМіжнародним союзом охорони природи здійснюються проекти ”Збереження таневиснажливе використання лісів у Центральній і Східній Європі” (1995-1996роки.) та “Збалансоване сільське господарство та збереження біорізноманіття встеповій зоні Росії й України”(1996-1998 рр.).
довготермінової політики, що законодавчобуде закріплено в “Основних напрямах державної політики у галузі охоронинавколишнього природного середовища, використання природних ресурсів тазабезпечення екологічної безпеки, затверджених Верховною Радою України 5 червня1997 року (в 1-му читанні), відповідних програмах діяльності Кабінету МіністрівУкраїни та постанові Кабінету Міністрів України від 12 травня 1997 р. “Проконцепцію збереження біологічного різноманіття України”.
Діяльність України у сфері виконанняобов’язків, взятих у рамках Конвенції про охорону біологічного різноманіття,розроблено на основі переосмислення національної політики і практики в ційгалузі, опрацювання зарубіжного досвіду та за активної громадської підтримки. ЦяНаціональна доповідь підготовлена Міністерством охорони навколишньогоприродного середовища та ядерної безпеки України за участю центральних органівдержавної виконавчої влади, наукових та громадських організацій, експертів таотримала схвалення учасників міжнародної конференції “ 5 років після Ріо”, якавідбулась 10-13 червня 1997 р. в м.Євпаторія з ініціативи Всеукраїнськогокомітету підтримки діяльності ЮНЕП (УкрЮНЕПКОМ).
Участь України в Конвенції пробіологічне різноманіття має позитивний вплив на визначення пріоритетівформування національної соціально-економічної і екологічної політики в умовахпереходу до ринкових відносин, подальшу інтеграцію України в світове таєвропейське співтовариство, оцінку та зростання її ролі та авторитету, сприяєвирішенню, в тому числі за фінансової підтримки міжнародних організацій тарозвинених країн, конкретних проблем збереження біорізноманіття в регіонах, якімають особливе міжнародне і національне значення, та подальшому розвиткунауково-технологічного та інтелектуального потенціалу України, розширеннюможливостей використання в українській і світовій практиці напрацьованогонаціонального досвіду з питань, що підпадають під дію Конвенції, використаннюпотенціалу наявних національних інституцій та експертів для наукової татехнологічної міжнародної співпраці.
Висновок: Аналізуючи цю великусукупність проблем, ми можемо зробити дуже важливі висновки щодо екологічноїдійсності нашої Держави, виявити чинникі та особливості життедіяльності таприродокористування.
“ Базовими ” недоліками України насучасному етапі е складні, многогранні фактори, які здійснюють комплексний,тотальний вплив на всі галузі економіки, діють у різних сферах, на різнихрівнях господарювання, і тому вони потребують особливої уваги, особливих рішень, тобто системного розв’язку з боку Держави. Цими факторами є:
макроекономічна політика, яка примушуесуб’ектів господарювання до экстенсивноговикористовування природних ресурсів;
Інвестиційнаполитика, яка ориентована на розвиток ресурсомістких секторов економіки;
помилковасекторальна політика (паливно-енергетичний комплекс, сільске господарство,лісове господарство та інше);
нестабільнезаконодавство;
відсутність праввласності на природні ресурси;
відсутністьеколого-збалансованної довгострокової економічної стратегії;
на регіональному ілокальному рівнях недолік прямого та не прямого ефекту від охрани довкілля(економічного й соціального), “ глобальних прибутків “ ;
інфляція,економічна криза й нестабільність економіки заважають здійсненню довготривалихпроектів, к числу яких відноситься більшисть екологічних проектів;
природно-ресурснівластивості експорту;
існування дійсновеликого стимулу до отримання значних й швидких прибутків від продажу природнихресурсів ( ліс, руди );
відсутністьекологічного мислення, екологічної свідомості.
Для розв’язання цих питань 12 травня1997 року Кабінет Міністрів України постановою N 439 затвердив Концепцію(стратегію) збереження біологічного різноманіття України, для втілення якоїрозробляється Національна програма дій на 1998-2015 роки. Основними завданнямидіяльності в цій сфері є:
збереження, покращання стану тавідновлення природних і порушених екосистем, середовищ існування окремихбіологічних видів та компонентів ландшафтів; сприяння переходу до збалансованоговикористання природних ресурсів; мінімізація прямого та непрямого негативноговпливу на екосистеми, їх компоненти та комплекси; підвищення рівняінформованості населення з питань біологічного різноманіття, а такожактивізація участі громадян у діяльності щодо його збереження; посиленнявідповідальності підприємств, організацій, установ і громадян, діяльність якихпов’язана з використанням природних ресурсів або впливає на стан довкілля, зазбереження біологічного різноманіття.
У зазначених цілях передбачаєтьсязастосовувати і розвивати відповідні правові, фінансові, організаційні,науково-методичні та інформаційно-освітні засоби. При цьому основними напрямамидіяльності щодо збереження біологічного різноманіття є: досягненняекономо-екологічної збалансованності, структурна перебудова економіки, поглиблеудосконалення законодавства та культури природокористування, збереження тапоновлення екосистем, а саме:
збереження та відновленняприбережно-морських та морських, річкових і заплавних, озерних та болотних,лучних і степових, лісових та гірських екосистем; збереження видів тапопуляцій; екологічне оздоровлення урболандшафтів та інших територійінтенсивного ведення господарської діяльності; екологізація агроландшафтів таагротехнологій, методів діяльності в лісовому, рибному, мисливському, водномута земельному господарствах; створення національної екологічної мережі (системи«зелених» коридорів) як складової частини європейської екологічноїмережі.
Фінансовими ресурсами для програмибудуть кошти від плати за використання природних ресурсів, кошти підприємств,установ та організацій, державний бюджет України, місцеві бюджетні фонди,міжнародні програми та інші джерела. Організаційною основою щодо реалізаціїКонцепції та виконання заходів, планів дій є система органів Міністерстваохорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, іншіміністерства і відомства, діяльність яких пов’язана з охороною та використаннямприродних ресурсів. Розгалужена мережа наукових установ, природних і біосфернихзаповідників, національних парків, ботанічних садів, факультетів і кафедрекологічного профілю в навчальних закладах та школи формують наукові та освітніпередумови втілення програми.
Виконання намічених заходів дастьможливість зупинити руйнівну тенденцію до знищення живої компоненти довкілля ісприятиме практичному втіленню засад збалансованого розвитку та невиснажливогоприродокористування, а також реформування економічної системи і перехід доринку повинен не тільки підвищити ефективність національної економіки, а йсприяти ліквідації субсидій на використання таких природних
ресурсів як енергія, корисні копалини івода та поліпшенню стану довкілля завдяки застосуванню жорстких заходів щодовідповідальності за масове нераціональне використання природних ресурсів.
Для врахування екологічних вимог у ходірозгортання приватизаційних процесів дедалі більшого значення повинен набуватиекологічний аудит. Впровадження екологічного аудиту в практику сприятимеодержанню основних даних про несприятливі з точки зору
екології підприємства дляприватизаційної діяльності, визначенню завдань у короткотерміновий період.Вдосконалення діючого економічного механізму природокористування іприродоохоронної діяльності та формування стабільних джерел фінансуванняприродоохоронних заходів в умовах переходу до ринкових відносин має статиорганічною складовою системи управління і регулювання економіки, стимулюватиохорону і відтворення природно-ресурсного потенціалу країни шляхом створеннявідповідних економічних умов (інвестиційних, податкових, кредитних тощо).
Система фінансування природоохороннихзаходів в умовах переходу до ринкової економіки формується на основі такихголовних джерел:
Державного бюджету України та місцевихбюджетів;
бюджету Автономної Республіки Крим;
фондів охорони навколишнього природногосередовища всіх
рівнів;
власних коштів підприємств;
іноземних надходжень та інвестицій;
інших позабюджетних коштів.
Для забезпечення стабільного надходженнякоштів для здійснення природоохоронних заходів пріоритетне значення маєнадаватися розвиткові економічного механізму природокористування. Головнимискладовими елементами економічного механізму
природокористування мають бути:
плата за спеціальне використанняприродних ресурсів;
плата за забруднення навколишньогоприродного середовища та інші види шкідливого впливу на довкілля;
система фінансування і кредитуванняприродоохоронних заходів(державний і місцеві бюджети, природоохоронні фонди,банки, кошти підприємств, іноземні надходження та інвестиції тощо);
екологізація податкової і ціновоїсистем;
підтримка становлення і розвиткуекоіндустрії.
Залученню іноземних інвестицій дляздійснення природоохоронних програм та проектів в Україні повинно сприяти:
активна інтеграція України в європейськіта світові природоохоронні процеси;
формування сприятливих умов таефективної системи залучення іноземних інвестицій як в економіку України вцілому, так і в охорону довкілля та використання природних ресурсів.
Важливе значення для здійсненнямеханізму залучення іноземних інвестицій має щорічний збір Европейського банкуреконструкції та розвитку на якому Україна має дійсну нагоду отримати статусповноцінного партнера, приймати участь у глобальних проектах, а такожреалізувати свої можливості. На цьому зборі буде представлена велика кількістьсоціально- економічних проектів, значну частину яких складатимуть екологічні.Найважливійшим та першочерговим серед них є проект фінансування ліквідаціїнаслідків катастрофи на ЧАЕС та подальшего припинення її функціонування.
На межі третього тисячоліття екологічнуситуацію на Україні можно розглядати як кризову. Для її вирішення потрібні дужезначні фінансові, кваліфікаційні ресурси, значний відрізок часу. Все цеповинно прискорюватись ефективними державними механізмами. Але всі цівластивості притаманні економічно розвинутим країнам, якою Україна не є.
Проаналізувавши всю складність проблеми, виявивши чинники, а також враховуючи що питома вага бюджетних витрат наприродозахісні проекти має тенденцію до скорочення, ми можемо зробити прогнозз великим рівнем імовірності, що стан довкілля наступні 10-15 років не станекраще.
3. Розроблені механізми державногоприродокористування, деякі правові та господарчі переваги ринкової економікі,прогресивні напрямки ОХОРОНИ ДОВКІЛЛЯ, ВИКОРИСТАННЯ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ ТАЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ значною мірою лишуться лише як вдалі проектиіз за відсутності фінансування, бажання, а також тому що екологічне питання неє досить важливим для нашого сучасного суспільства, особливо на стадіїпервинного накопичення капіталу.
Списоклітератури
1. “ Основи загальної екології “ Г.О.Білявський.
2. “ Екологічна експертиза, право тапрактика “ Андрейцев Ю.І.
3. “ П О С Т А Н О В А ВЕРХОВНОЇ РАДИУКРАЇНИ Про Основні напрями державної політики України у галузі охоронидовкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки“.
4. “ НАЦІОНАЛЬНА ДОПОВІДЬ УКРАЇНИ ПРО ЗБЕРЕЖЕННЯ БІОЛОГІЧНОГО РІЗНОМАНІТТЯ“.
5. “ Навколишне середовище та розвиток “. Воронов А. К.