Курсоваробота
Оцінніназви осіб: словотвірна і семантична характеристика
Зміст
Вступ
Розділ І. Назви осіб із семантикоюсуб’єктивної оцінки в сучасній українській мові
Розділ ІІ. Демінутиви в системі назвосіб
1. Твореннязменшено-пестливих форм в українській мові
2. Негативно-оцінніназви у значенні позитивно-оцінних
3. Стилістичнароль демінутивів у фольклорі
4. Тематичнігрупи оцінної лексики на позначення осіб
Розділ ІІІ. Семантика тасловотворення аугментативів в українській мові
Висновки
Література
Вступ
Як відомо, мова єосновним засобом людського спілкування. Крім своєї головної, комунікативноїфункції, вона виконує також додаткову – емоційну, експресивну. Неповторний світінтелекту, почуттів та емоцій, волі людини є невидимим для інших. І тільки мованадає найбільше можливостей розкрити їх для інших людей, вплинути силою своїхпереконань чи почуттів на інших людей. Українська мова багата на засобиемоційного вираження. Одними з основних є оцінні назви (назви суб’єктивноїоцінки) – іменники, прикметники, прислівники, рідко дієслова, займенники,числівники, що передають позитивну чи негативну оцінку якості предметів, ознакдії або стану. Отже, категорія суб’єктивної оцінки є загальною ознакоюповнозначних частин мови [2,109]. Можна стверджувати, що в українській мові цяуніверсалія дістала яскраве виявлення. У контексті нашої роботи нас цікавлятьнасамперед оцінні назви – іменники на позначення осіб, які і є предметомдослідження.
Актуальність темиполягає в тому, що оцінні назви осіб не були предметом окремого спеціальногоаналізу, а розглядалися більш узагальнено як одна з лексичних груп іменників ізсемантикою суб’єктивної оцінки. Слід сказати, що в мовознавчих працяхзверталася увага в основному на стилістичну характеристику іменників земоційним забарвленням і лише поодинокі розвідки були присвячені питанням їхсловотворення, такі, наприклад, як “Іменники з суфіксами суб’єктивної оцінки”З.С.Сікорської та Б.А.Шарпила (1977), “Емоційні суфікси іменників на позначенняпозитивної оцінки” Г.М.Сагач (1975) та деякі інші. Окремі питання утворенняназв із семантикою суб’єктивної оцінки з’ясовано у працях, присвяченихморфеміці та дериватології, зокрема в таких, як “Словотвірна структура слова(відіменні деривати)”, автори — Городенська К.Г., Кравченко М.В. (1981), атакож “Морфеміка української мови” Безпояско О.К. та Городенської К.Г. (1987).
Головною метоюнашого дослідження є семантичний та словотвірний аналіз групи оцінних назв –іменників на позначення осіб. З цього випливають і завдання нашої роботи:
- обґрунтуватиактуальність теми;
- визначитиосновні групи оцінних назв осіб за відтінками емоційного значення;
- проаналізуватиосновні словотвірні типи іменників на позначення осіб із семантикоюсуб’єктивної оцінки;
- схарактеризуватинайбільш типові оцінні значення, закріплені за певними словотворчимиформантами;
- визначитихарактер зв’язку між семантикою оцінної назви та контекстом, у якому ця лексемаможе вживатися;
- виділитиосновні тематичні групи оцінної лексики на позначення осіб.
Матеріалидослідження можуть бути використані при вивченні морфології, зокрема іменниката його лексико-граматичних значень, дериватології, зокрема суфіксальногоспособу словотворення, суфіксів із оцінним значенням, у навчальному процесі увищому навчальному закладі, школі.
РозділІ. Назви осіб із семантикою суб’єктивної оцінки в сучасній українській мові
Класіменників включає в себе значну за об’ємом групу назв на позначення осіб. Цеслова, що характеризують людей за родом діяльності, професією, зовнішніми чивнутрішніми ознаками, поведінкою, за належністю до певної організації,наукового, політичного, релігійного напряму, місцем проживання, національністю,родинними стосунками, за ознакою володіння чим-небудь, можливістю бути об’єктомдії тощо.
У ційгрупі слів виділяють назви осіб, що мають значення суб’єктивної оцінки. Цеіменники, які передають позитивну чи негативну оцінку якості особи. Засобамивираження цих значень є суфікси з вихідними демінутивними та аугментативнимизначеннями. Назви суб’єктивної оцінки властиві переважно розмовній мові.
Всистемі словотвору іменників – назв осіб значне місце займає підсистемадемінутивності – аугментативності, що включає в себе відіменникові словотвірнітипи з суфіксами, які несуть в собі семантику суб’єктивної оцінки. Причому якщов системі назв неістот ті ж самі іменникові суфікси передають значенняреальної, об’єктивної зменшеності або збільшеності в поєднанні з оціннимивідтінками, то в назвах осіб вони, як правило, є носіями власне оцінноїсемантики. Це є наслідком тривалого розвитку категорії зменшеності –збільшеності, що історично сформувалася на основі вираження реальних ознакпредметів – малого або великого розміру, обсягу, зросту, віку, ваги, малихформ, малої насиченості і таке інше. Поступово ця категорія почала виражати ісуб’єктивне ставлення до реалій. Для її вираження в українській мовівикористовуються зменшено-емоційні суфікси та суфікси збільшеності, які,приєднуючись до твірної основи, надають новоутвореному слову відтінківздрібнілості, ласкавого ставлення особи, голублення, пестливості абозбільшеності, зневажливості, згрубілості аж до лайливості.
Серед іменниківіз суфіксами суб’єктивної оцінки в сучасній українській літературній мові можнавиділити дві великі групи: назви зі значенням збільшеності переважно знегативною оцінкою і назви із значенням зменшеності переважно з позитивноюоцінкою. У кожній із цих груп наявні лексеми з частковими значеннями. У першій:1) зменшені імена, 2) зменшено-оцінні (зменшено-пестливі абозменшено-згрубілі), 3) оцінні (пестливі); у другій: 1) збільшені імена, 2)збільшено-оцінні (збільшено-згрубілі або збільшено-пестливі), 3) оцінні(зневажливі). Щодо назв осіб, то вони завжди мають оцінну семантику, а тому неналежать до власне зменшених або збільшених імен.
Зменшено-емоційніназви осіб (демінутиви) мають переважно позитивне емоційне забарвлення, алезалежно від контекстуального оточення можуть втрачати значення позитивноїоцінки й набувати відтінків зневажливого ставлення, іронічного або йсаркастичного (наприклад, у творах Т. Г. Шевченка).
Крім того,іменники з відтінками збільшеності й суб’єктивної оцінки згрубілості,негативного ставлення за певних умов втрачають негативне забарвлення,позначаючи при цьому відтінки фамільярності, дружнього ставлення,доброзичливості.
При аналізіпідсистеми назв осіб з суфіксами суб’єктивної оцінки слід виходити з того, щопроблема оцінювального суфікса – це передусім проблема словотвірного рівня ісаме з цієї позиції і треба розглядати досліджувані лексеми. Звичайно, віндивідуальному вжитку демінутиви та аугментативи можуть передаватинайрізноманітніші емоційні значення, навіть абсолютно протилежні. Абстрагуваннявід різноманітних контекстів дає можливість виділяти найбільш типове значення,яке передає той чи інший формант. Це значення постає як результат аналізуконкретних рядів слів, утворюваних цією словотворчою морфемою.
Звичайно самі пособі афікси не мають такого самостійного значення, як слова, але в поєднанні зпевними основами утворюються нові значення – емоційні. Загалом, морфологічнийзасіб (префіксація і суфіксація), тобто утворення емоційних слів за допомогоюгрупи спеціальних, емоційно забарвлених афіксів, є одним із продуктивних шляхівпереведення семантично нейтральної лексики до розряду емоційно маркованої[5,24].
Суфіксиіменникових основ мають лексико-семантичне або лексико-граматичне значення.Суфікси з лексико-семантичним значенням служать для творення слів на означеннянових понять; суфікси з лексико-граматичним значенням вносять у зміст іменниківпевні додаткові відтінки. Лексико-граматичне значення мають суфікси, що вносятьу значення слова відтінки суб’єктивної оцінки; утворення з цими суфіксами, якіє об’єктом нашого аналізу, можна розглядати як форми відповідного безсуфіксногоіменника [8,43].
Отже, емоційнісуфікси іменників – назв осіб на позначення позитивної і негативноїсуб’єктивної оцінки є важливим і продуктивним засобом створення особливоївиразності, емоційної наснаженості сучасної української літературної мови. Якзазначав В.В.Виноградов, за їх допомогою виражаються найрізноманітніші відтінкиекспресії: співчуття, іронія, зневага, злість, строката й суперечлива гамаемоцій і оцінок [5,30].
РозділІІ. Демінутиви в системі назв осіб
1.Творення зменшувально-пестливих форм в українській мові
Зменшувальніутворення, демінутиви (від латинського deminutivum – зменшувальне слово) – це похіднііменники, що виражають значення зменшеності, яке здебільшого супроводжується щей значенням суб’єктивної оцінки: позитивної (пестливої) або рідше негативної(зневажливої) [9,184]. Розрізняють демінутиви першого, другого та третьогоступенів, що утворюються від іменників, позбавлених значення зменшеності: дівча> дівчина > дівчинка > дівчинонька. Зменшувальні утворення вживаютьсяпереважно в розмовній мові. Вони фіксуються в пам’ятках ділової мови ще зодинадцятого століття, а з шістнадцятого століття в пам’ятках української мовизустрічаються зменшувальні утворення другого ступеня.
Демінутивиспочатку виражали значення об’єктивної зменшеності предметів, істот та явищ, аз часом стали передавати ще й значення суб’єктивної оцінки. У результатірозвитку категорії демінутивності та засобів її оформлення в сучасній українськіймові наявна значна кількість синонімічних словотворчих засобів вираженняпестливості. Наприклад, зменшувальні утворення від іменників чоловічого родуможуть оформлятися суфіксами –ок, -ик, -ець [7,101]. Звичайно, сполучуваністькожного з них з основами мотивуючих іменників обмежена певними умовами, протенавіть при таких обмеженнях в українській мові утворилися численні пари і рядирізнооформлених демінутивів від того самого іменника (зятьок – зятечко, братик– братець, дідусь – дідочок), що звичайно мають ідентичне лексико-словотвірнезначення, хоч і можуть відрізнятися за ступенем експресивності. Разом з тимслід усвідомлювати, що вияв суб’єктивної оцінки мовця є суто індивідуальним іможе залежати від контексту, ситуації тощо [1,91], оскільки семантичноїзакріпленості суфіксів за окремими групами дериватів немає і для ниххарактерний довільний спосіб використання.
Серед назв зізначенням зменшеності переважно з позитивною оцінкою можна виділити лексеми зтаким частковим значенням: 1) зменшені імена; 2) зменшено-оцінні(зменшено-пестливі або зменшено-згрубілі); 3) оцінні (пестливі). Назви осіб,які є об’єктом нашого аналізу, належать в основному до оцінних абозменшено-оцінних лексем. Слово відноситься до оцінних, якщо воно не даєуявлення про величину об’єкта, а тільки виражає ставлення мовця допозначуваного словом предмета або до співбесідника. Слово відноситься дозменшено-оцінних, якщо воно дає уявлення про розмір об’єкта або ступінь виявуоднієї з ознак, і разом з тим це уявлення про розмір емоційно забарвлене. Догрупи зменшувально-пестливих, тобто тих, що надають словам позитивногоемоційного забарвлення, належать такі суфікси іменників: -к-о (татко), -ок (дружок),-ик (Тарасик), -ець (братець), -иц'-(а) (сестриця), -ичка (молодичка), -инка (дівчинка),-очк-а., -ечк-а, -очок, -ечок (невісточка, донечка, синочок), -оньк-а, -еньк-а( дівчинонька, бабусенька), -ун' –(а) (матуня), -ус'-(а) (матуся); похідні–усеньк-а, -унечк-а, -уньчик, -усечк-а (бабусенька, матунечка, татуньчик,бабусечка) та деякі інші.
Словотвірні типизменшувальних іменників відрізняються між собою ступенем продуктивності. Узменшувальних утвореннях чоловічого роду на позначення пестливості, ласкавості,ніжності найпродуктивнішим є словотвірний тип на –ок, але в групі іменників –назв осіб він функціонує досить обмежено порівняно із словами на позначенняпредметів та явищ (дідок, женишок). Цей суфікс передає одночасно значеннязменшеності та пестливості: “Місяць за хмари сховався давно… спи ж, міймаленький, слухняний синок” (В.Сосюра). У ролі твірних основ виступаютьіменники чоловічого роду: непохідні (частіше односкладові та двоскладові – син– синок, дід – дідок); на –ок першого ступеня оцінки (дружок – дружочок); на–ик першого та другого ступеня оцінки (дідусик – дідусичок); відприкметниковіта віддієприкметникові на –ик (старик – старичок); відіменникові,відприкметникові, відчислівникові, віддієслівні на –ак (-як) (земляк –землячок, моряк – морячок, одинак – одиначок, дивак – дивачок); віддієслівні на–ух (пастух – пастушок). Отже, за допомогою форманта –ок можуть утворюватисяімена першого, другого та третього ступенів оцінки, які відбивають послідовнонаростаючу емоційність: дідок > дідочок > дідусичок [6,14]. Приєднаннясуфікса –ок супроводжується морфонологічним чергуванням задньоязикових г, к, хіз шиплячими ж, ч, ш (внук – внучок, моряк – морячок, друг – дружок).
Дослідникивідзначають, що суфікс –ок має меншу експресивність порівняно із синонімічними–ик, -ець [7,102]. Цим, очевидно пояснюється наявність у сучасній українськіймові великої кількості десемантизованих демінутивів даного словотвірного типу.Проте це стосується в основному слів на позначення предметів та явищ, у той часяк назви осіб зберігають значення суб’єктивної оцінки.
Інколи суфікс –окнадає лексемам значення трохи зниженого, фамільярності,
наприклад: “Хотівбути справедливим: взамін здертих з Духновича курсантських його чобіт віддавйому свої ботинки з обмотками. Зв’язав їх обмоткою і сам ще накинув Духновичуна шию: “Носи, товаришок...” (О.Гончар), зрідка передає значеннязневаги: “А цей латаний зятьок нехай пробачає” (І.Нечуй-Левицький). Набазі суфікса –ок утворилися суфікси другого ступеня –очок, -ечок (дружочок,синочок). Основне модифікаційне значення утворень з цими суфіксами –пестливість. Цей формант зустрічається у порівняно невеликій групі слів івідзначається значною емоційною наснаженістю, наприклад: “Це ти, наш Іваночку?”(О.Довженко).
Емоційнийсуфікс –к-(а, о) надає словам відтінків пестливості, ніжності (дітки, татко).Іменники чоловічого роду, в яких виступає цей словотворчий формант, майжезавжди мають відтінок прихильності. В основному це зменшено-пестливі назви відвласних імен (Андрійко, Максимко, Сергійко, Сашко, Мишко, Василько). Інколи віннадає назвам забарвлення згрубілості, просторіччя ( Панько, Грицько, Данько,Яшко) [1,93]. Натомість інтенсивність емоційного забарвлення іменників жіночогороду з суфіксом –к-а є меншою, що викликано, очевидно, впливом таких утворень,як квітка, сторінка, які повністю втратили або втрачають емоційність [5,25].Повністю втратило відтінок пестливості слово дядько. У цьому випадкулексикалізація демінутива пов’язана із виходом з ужитку мотивуючого слова.Іншою причиною втрати дериватом семантики зменшеності й пестливості може бути розвитоку мотивуючого слова й деривата самостійних значень (жона – жінка). Демінутиви зсуфіксом –к-(а) утворюються переважно від іменників жіночого роду. Вонивиражають семантику зменшеності (дівчинка), пестливості (бідолашка, внучка,подружка), поєднання цих значень. В окремих випадках деривати із формантом–к-(а) можуть передавати значення зневажливості (п’яничка, бродяжка).
Суфікс –ин-а влексемах типу хлопчина надає назвам осіб відтінків співчуття, симпатії,прихильності, які супроводжуються й частково вираженим значенням об’єктивногозменшення обсягу, розміру та значенням одиничності [5, 25]. В іменникахжіночого роду суфікс –ин-а виражає відтінок здрібнілості не дуже відчутно (дівчина),зате похідні від нього суфікси –инк та –иночк мають виразне значення здрібнілостіз відтінком пестливості (дівчинка, дівчиночка).
Іменники – назвиосіб словотвірного типу з суфіксом –ик, маючи спільне значення оцінки,розрізняються за семантичними відтінками пестливості (малярик, коханчик, женчик),зменшено-пестливості (лейтенантик, косарик, вівчарик, дударик),зменшено-зневажливості ( інтелігентик, купчик, франтик, музикантик). Протенайчастіше лексеми із суфіксом –ик вживаються з відтінком пестливості,ніжності, симпатії (вони можуть означати й дітей): “Братику мій коханий!Ти один в мене в світі: ти в мене і батько, і дитина, і родина” (Марко Вовчок).Відтінок фамільярної симпатії іменникам з суфіксом –ик властивий значно рідше,ніж пестливості, прихильності. І зовсім рідко, лише в певних контекстах,іменники цього словотворчого типу набувають відтінку доброзичливої іронії .
У процесіутворення оцінних назв осіб суфікс –ик функціонує більш активно, ніжсинонімічний йому –ок.
Перед суфіксом–ик відбуваються чергування ець/ч (купець – купчик, молодець – молодчик),Ø(нуль звука)/е (жнець – женчик, швець – шевчик) [7,103]. На базідериватів з суфіксом –ик виникають пестливі утворення з суфіксом другогоступеня –ичок (женчичок).
Утворення зсуфіксом –чик мають таку саму семантику, як і деривати попередніх словотвірнихтипів: пестливість (братчик, пустунчик), презирливість (дворянчик, хазяйчик).Іменники із суфіксом суб’єктивної оцінки –чик у сучасній українській мовіконкурують із синонімічними словотвірними типами на –ець (молодець – молодчик),рідше на –ок, -ечок. Тип на –чик є продуктивним в українській мові, лексеми зцим суфіксом виразніше передають емоційність.
Суфікс –иц-янадає лексемам жіночого роду типу сестриця відтінків прихильності, ніжності,наприклад: “Упали сестриці, неначе ті птиці, розкинувши руки на шлях”(М.Нагнибіда). Цей тип творення демінутивів має значно меншу продуктивність,ніж тип з суфіксом –к-а. У сучасній українській літературній мовіспостерігається тенденція до витіснення зменшувальних утворень з суфіксом -иц'-дериватами з суфіксами –к-, -ик- [7,105]. Старі демінутиви цього типу абовийшли з ужитку, або позбавилися значення зменшеності, набувши характерувиразно пестливих назв. Значення пестливості посилюється в утвореннях ізсуфіксом –ичк-а, поєднуючись із семантикою зменшеності (сестричка), наприклад:“Батько та дві сестрички сидять за столом, мати подає вечерю”(М.Коцюбинський). Цей формант надає пестливого (рідше зменшено-пестливогозначення) також тим словам з суфіксом –иц-я, які такого значення не виражають (вдовиця– вдовичка, молодиця – молодичка, черниця – черничка). Крім значенняпестливості, прихильності, слова із цим суфіксом у певних контекстах можутьвиражати такі відтінки, як гордість, захоплення, замилування тощо. Наприклад: “Княжич:(На Варвару). Майстер спорту, рекордсменка Європи Варвара Сокіл… Дівочепрізвище Княжич… Моя сестричка...” (Л.Дмитерко) [5,27].
Суфікси –очк-а,-ечк-а надають іменникам ніжних, позитивних відтінків. Ці форманти створюютьзагальний емоційний колорит пестливості, слова з ними часто зустрічаються уфольклорі. За словотвірною структурою демінутивні утворення на –очк-а, -ечк-анеоднорідні; вони мають у своєму складі два типи: І тип – іменники, щобезпосередньо співвідносяться з простими непохідними словами (рідше зсуфіксальними та префіксально-суфіксальними) і виділяють єдиний ціліснийформант –очк-а, -ечк-а: няня – нянечка, красуня – красунечка, безталанниця –безталанничка (у дериваті безталанничка відбулося усічення кінцевого -иц'-).
ІІ тип –іменники, які співвідносяться з суфіксальними, репрезентують їх вставні морфеми,що вклинюються всередину твірної основи. Слова цього типу можна поділити на двіпідгрупи: 1) пестливі утворення від демінутивів першого ступеня з суфіксом –к-а(подружка – подружечка, дитинка – дитиночка), де виступає суфікс суб’єктивноїоцінки –оч-, -еч-; 2) деривати від іменників жіночого роду на –к-а, які немають демінутивного значення (блондинка – блондиночка) [7,105].
Аломорфи –ечк-а й –еч-виступають після й, шиплячих та н, л, ц, с, що чергуються з парними м’якими (бабуся– бабусечка, донька – донечка). До демінутивів на –очк-а, -ечк-а можливісловотвірні синоніми з формантами –оньк-а, -еньк-а (бабусечка – бабусенька,дитиночка – дитинонька). Від назв осіб чоловічого роду та середнього роду, щопозначають осіб молодого віку, аналогічні демінутиви утворюються за допомогоюсуфіксів –ечк-о, -очк-о (батечко, дядечко, немовляточко). Перед морфом –ечк-очергуються приголосні: батько – батечко, дядько – дядечко. Цей словотворчий типпредставлений порівняно невеликим колом слів [6,19]. Слід також зауважити, щодля української мови не характерне постійне творення лексем від похідних основза допомогою суфіксів –ечк-, -оньк-, -еньк- [1,95].
Найвищий ступіньемоційного наснаження мають суфікси –оньк-а, -еньк-а, -иноньк-а (дівчинонька,подруженька, вдівонька), -ус-я, -ун-я (бабуся, мамуня), -усеньк-а, -унечк-а, -уньчик,-усечк-а (матусенька, бабусечка, татуньчик, бабунечка). Слід зауважити, щосфера їх уживання вужча порівняно з рештою аналізованих суфіксів. Найчастішевони виступають у фольклорі, особливо в народнопісенній творчості, в художнійлітературі – як засіб стилізації, надаючи іменникам відтінків інтимноїприхильності, особливої ніжності, любові [5,27].
Суфікси –оньк-а,-еньк-а, -иноньк-а в лексемах типу дівчинонька, дружинонька, мотивованих іменамижіночого роду, та суфікси –еньк-о, -оньк-о у словах, похідних від іменниківчоловічого роду (батенько, зятенько, музиченько) і середнього роду (дитятонько),надають іменникам дуже яскравого відтінку пестливості, ніжності, наприклад: “ Розтьохкавсясоловейко на калиноньці, Щось не спиться серед ночі сиротиноньці”(П.Грабовський). Ці суфікси часто вживаються у фольклорі, ліричних поезіях,творах для дітей. Родова ознака зберігається в дериватах. Такі утвореннявиступають синонімами до форм із суфіксами –очк-а, -ечк-а. Серед цих утвореньпредставлені імена двох видів: 1) співвідносні з іменниками першого ступеняоцінки (рідше із суфіксальним нейтральним словом) із вставною морфемою –онь-,-ень- (подружка – подруженька, батько — батенько); 2) співвідносні з нейтральниминепохідними (рідше похідними, в тому числі й першого ступеня оцінки) словами ізсловотворчою фонемою –оньк-а, -еньк-а (дівчина – дівчинонька) [6,18]. Удериваційних парах свекруха – свекрушенька, доня – донечка, бабуся –бабусенька, тітуся – тітусенька, подруга – подруженька, козак – козаченько,жених — женишенько відбувається чергування приголосних х/ш, г/ж, к/ч,чергуються м’які приголосні з парними твердими; у похідних виступає морф–еньк-а. Суфікси мотивуючих слів нерідко усічені (батько – батенько). Добагатьох іменників на –оньк-а, -еньк-а існують словотвірні синоніми: вдівонька– вдовичка, мамонька – мамочка – мамуля – мамуся – мамуня.
Суфікси –ус-я,-ун-я в лексемах типу Ганнуся, матуся, бабуня, надаючи іменникам відтінківпестливості, ніжності, ускладнюються супровідним відтінком інтимноїсердечності, щирості. Наприклад: “Прости мені, серце Ганнусю!”(І.Нечуй-Левицький); “Там матуся теплі сльози з горя щедро вилива...”(П.Грабовський); “Ні, ні, дідуню! Ми не винні!” (Леся Українка); “Скажіть,бабуню, а коли вони мене сікли, то ніхто не бачив?” – раптом запитала Марія”(В.Кучер).
Суфікси–усеньк-а, -унечк-а, -усечк-а є ускладненими варіантами попередніх суфіксів. Їмвластива особливо яскрава емоція ніжності, пестливості, наприклад: “Не виглядайматусенько, в віконечко в поле, Не клич дарма татусенька: Невернеш ніколи” (П.Гулак-Артемовський).
Утворення лексемсловотвірних типів із суфіксами –ун-я (-унь), ул-я, -ус-я (-усь), -ас-я (-ась),-ц-я (-ць-о) також має яскраво виражене значення пестливості, проте мотиваціяїх обмежена переважно назвами людей за родинними відношеннями, найчастішеінтимно-розмовного характеру (тітуня, бабуля, татусь, кумась, мамця, братунь,дідунь, мамуся) або власними, переважно скороченими, іменами (Федюня, Катруся,Ярцьо, Петрусь, Павлусь) [7,107]. Структурні типи з –ц-я вживаються в мовленніносіїв українських південно-західних говорів. У назвах спорідненості –свояцтва, що мотивуються непохідними іменниками чоловічого роду, фіксуютьсячисленні паралельні пестливі утворення: дідусь – дідунь – дідуньо, татусь –татунь – татуньо.
Особливу групустановлять суфікси іменників на позначення осіб молодих за віком, з семантикоюпестливості, прихильності. До цієї групи входять суфікси –ен-я, -атк-о, -ятк-о,-енятк-о в лексемах типу малятко, немовлятко, внучатко, внученя, дитятко,наприклад:
“Пригорнула Олесясинятко до серця, облили її дрібні сльози” (Марко Вовчок). Інколилексеми із суфіксом –атк-о можуть передавати зменшено-зневажливе значення (панянко).Зрідка для творення демінутивних назв середнього роду використовують такісуфікси: -а (-я), -ча у словах типу дитиня, дитя, внуча, дитинча.
Зменшено-пестливіутворення поширені в дитячому мовленні. А звідси – їх багате вживання у твораххудожньої літератури, написаних для дітей і про дітей, наприклад:
Є в нас дівчинка Маринка,
Зовсім крихітна дитинка.
І сестричка Галочка,
Галочка – стрибалочка
(Н.Забіла).
Передаючипочуття, відчуття людини, особливості її світосприймання, зменшено-емоційнііменники неоднаково функціонують у різних стилях мови. Широко побутують такіутворення в художньо-белетристичному стилі, зокрема в його пісенно-фольклорномурізновиді, про що мова піде в подальших розділах. У творах художньої літературивикористання зменшено-пестливих іменників сприяє створенню ліричного,емоційного тону мовлення, додаючи до основного значення зменшеності відтінкиніжності, симпатії. Уміле їх використання робить мову багатою, різнобарвною,емоційно насиченою. Оцінні лексеми служать засобом вираження авторськогоставлення до зображуваного [2,110].
2.Негативно-оцінні назви у значенні позитивно-оцінних
Негативно-оціннісуфікси –ищ-е (хлопчище), -иськ-о (дівчисько), -уг-а (-юг-а) (козарлюга), -ак-а(-як-а) (друзяка), -ур-а (замазура), -ан- (-ань) (дідуган, здоровань), -аг-а (-яг-а)(роботяга) в певних контекстах можуть виявляти цілком позитивні оцінки емоцій:доброзичливу жартівливість, схвалення, симпатію, рідше – іронічну зневажливістьтощо.
Суфікс –ищ-е влексемах типу хлопчище може надавати іменникам у певних контекстах емоційнихвідтінків щирого схвалення, захоплення, симпатії. Наприклад: “Погане ти, дружище,розповідаєш” (А.Головко). Відтінку фамільярної зневажливості лексеми з суфіксом–ищ-е набувають залежно від семантики основи, конкретної мовної ситуації тощо.
Суфікс –иськ-о влексемах типу хлопчисько, чоловічисько, дівчисько має дещо ширший емоційнийдіапазон [5,29]. В іменниках з цим суфіксом негативний відтінок можеприглушуватися позитивним значенням поблажливої прихильності, навітьпестливості, що створюється в контексті завдяки невідповідності між значеннямсуфікса і семантикою основи, авторським ставленням до персонажа (наприклад, додитини, до хорошої людини тощо): “Біля печі гойдається дитяча колиска. Вколисці п’ятимісячний хлопчисько ворушить рученятами” (О.Довженко); “Добрийчоловічисько той доктор, жаль тільки, що психології ані крихточку незнає” (І.Франко); “І справді, за водою, коло млина стояла собі, наче вмалюванні, хатка-білянка, була побіля неї і калина, і жило в тій хатці босоногечорнобриве дівчисько, в якого не було ні батька, ні матері...”(М.Стельмах). Можна порівняти із використанням аугментатива в його первинномузначенні зневаги, згрубілості: “Що то за противне дівчисько визирає звікна?” (Ю.Смолич).
Уприкладі твору М.Стельмаха іменник дівчисько освітлений теплим співчуттям,симпатією автора, що бринить у контексті. У порівнюваному з ним реченнінегативне ставлення до дівчини підтверджується і наявністю стилістичнозниженого прикметника противне, і неозначеною часткою то (на знак неважливостіособи, її другорядності, нікчемності).
Емоційний суфікс–уг-а (-юг-а) у лексемах типу козарлюга може надавати іменникам-назвам осібпозитивних відтінків прихильності симпатії, схвальної, захопленої (афективної)оцінки та ін., наприклад: “І де ти такий узявся, Прокопе, нам на втіху? Та тебеж на руках носити… От козарлюга!”; “Тепер йому зима не страшна, йогонайлютіший мороз не візьме… Ото козарлюга, я вам скажу! Вогонь!”(В.Кучер).
Діапазонемоційності суфіксів –ак-а (-як-а) в утвореннях типу забіяка, розумака включаєв себе позитивні відтінки (певну роль у створенні цих відтінків відіграє іприналежність іменників до утворень спільного роду, які мають виразнестилістичне забарвлення), залежно від семантики основи: фамільярноїприхильності (друзяка, одчаяка, забіяка), жартівливої прихильності, симпатії,наприклад: “Де і поділася вдача малого забіяки!” (В.Кучер); “Лаврін…був розумака і майстер на всі руки, — і косити, і молотити, і навіть самшив чоботи” (О.Донченко).
Ці суфікси впевних контекстах можуть “надавати слову гумористичної фамільярності” [3,29],наприклад: “Нехай знають, що старий вояка та заслужений улан ще не скису провінції і вміє з честю тримати свою шаблюку” (В.Кучер); “Часник: Наказуюпомістити фотографії Ґандзі і Трохима на видному місці, також поміститирисунок, як рубає Перепелиця вухо кобилі Відьмі, і описать, щоб усі зналитакоговояку” (О.Корнійчук).
Зрідка ці суфіксинадають лексемам відтінків захоплення, наприклад: “Це ж подумать, яким требабути одчаякою, щоб рішитися в ракету сісти?!”; “В голові нашої колони підутьдва ескадрони відчайдушних рубак” (О.Корнійчук).
Емоційні суфікси–ан, -ан' у лексемах типу стариган, пузань, здоровань найчастіше надають назвамосіб емоційних відтінків фамільярної прихильності, симпатії: “Прокидаюсь, щотаке?: А то Малоштанів хлопчисько, отакий пузань, на дудкусвистить” (І.Микитенко); “Раптом скортіло йому взнати щось про цього милого здорованя”(О.Ільченко).
Суфікси–аг-а (-яг-а) в лексемах типу роботяга, бідага, симпатяга найчастіше надаютьіменникам (назвам осіб) емоційних відтінків співчуття, симпатії, поваги,схвалення, фамільярної доброзичливості [3,30]. Наприклад: “Пізнав, бідага,що вигодував гадюку коло серця” (Панас Мирний); “Розумієте, професоре, вінчудовий хлоп’яга!” (Ю.Смолич); “Симпатяга цей воєнком, хоч іконоплистий, все тіло в ластовинні” (О.Гончар).
Звичайно, впевному контексті іменник із суфіксом –аг-а (-яг-а) може зазвучати яскравоіронічно, презирливо. Наприклад: “А ці добрі люди Найдуть тебе всюди, І на тімсвіті, добряги, Тебе не забудуть” (Т.Шевченко).
3.Стилістична роль демінутивів у фольклорі
Мова українськихнародних ліричних пісень багата на пестливі іменникові словоформи. Значнеемоційно-експресивне навантаження несе на собі та іменникова форма із суфіксомсуб’єктивної оцінки, яка вживається в мові пісні лише один раз поряд збагаторазовим повторенням її нейтрального відповідника [3,61]. Така формавиступає своєрідним емоційним центром пісенного тексту. Так, наприклад, у пісні“Ой ходив чумак сім рік по Дону” сім разів ужито стилістично нейтральне слово чумак,і лише в кінці пісні зустрічаємо зменшено-пестливу форму чумаченько як виявлюбові, прихильного ставлення до людини, співчуття до її трагічної долі.
Стилістичнезабарвлення слова в ліричних піснях залежить здебільшого від контексту. Цеособливо добре видно тоді, коли до одного й того самого іменникового кореняприєднуються різні суфікси, які вносять певний емоційно-експресивний відтінок усемантику нової дериваційної форми. У результаті маємо цілий ряд стилістично маркованихдериватів, які повністю відповідають змісту висловлення.
Так, у пісні“Через греблю вода рине, там дівчина й умивається” вжито такий словотворчийряд: дівчина – дівчинонька – дівка, кожний компонент якого функціонує у піснізі спеціальним стилістичним завданням. На початку твору експресія ледьвідчутна, бо вживається нейтральна форма дівчина. Далі експресивність думкинаростає й набирає найбільшої сили за рахунок уживання демінутива дівчинонька.І в кінці пісні вживається словотворчий варіант дівка, що має розмовнийвідтінок і разом з епітетами дурна, глупувата вказує на зневажливе ставлення дотого, про кого йдеться в пісні:
Через греблю водареве,
Там дівчина й умивається...
Їде чумакдорогою,
На пужалноопирається,
За ним, за ним дівчинонька
Слізонькамиумивається.
Ойвишенька-черешенька
З-під кореняпохилилася,
Дурна дівка, глупувата
За чумакомзажурилася.
Помітнеемоційно-експресивне навантаження має пестливе іменникове утворення, якевживається в реченні з різко негативним змістом [3,63]. Природніше було бзамість голубливого слова бачити іменник із суфіксами, які несуть значеннязгрубілості, зневаги. Такі стилістеми виступають як своєрідні оксюморони.Наприклад:
Бодай же вам, чумаченьки,
Воли поздихали,
Як ви моїхчаєняток
Із світу зігнали.
Отже, іменники,марковані різними пестливими суфіксами, широко функціонують у мові українськихнародних ліричних пісень, виконуючи різноманітні стилістичні функції.Використання демінутивів пов’язано переважно з такими прийомами традиційноїпоетики, як мовний контраст, дериваційне варіювання слова, градація і таке інше[3,64]. Стилістичне маркування суфіксальних іменникових утворень у народнихпіснях підпорядковане естетичній функції фольклорної мови, завданнямритмомелодики.
4.Тематичні групи оцінної лексики на позначення осіб
Іменники, якіпозначають осіб, становлять собою велику та неоднорідну групу слів. Це лексеми,які вказують на загальні назви людей, їх професію, зовнішні риси, особливостіхарактеру, відношення до місця перебування, родинні взаємини тощо. Поєднуючисьзі зменшено-емоційними суфіксами, вони утворюють оцінні іменники, що виражаютьздебільшого позитивне ставлення до висловлюваного. У цих випадках пестливіутворення називають малі за віком істоти, у них, крім відтінків симпатії, ласки,присутнє й значення об’єктивної зменшеності. Вони розглядаються в семантичнійгрупі зменшено-пестливих іменників. Отже, емоційне забарвлення в його чистомувигляді можливе лише в назвах дорослих осіб, яким не властиве значеннязменшеності. Ця група слів поділяється на такі підгрупи:
1. Загальні назвилюдей (чоловічок, жіночка, дівчинонька, парубочок, легіник, челядонька,людоньки, козаченько, чоловіченько), наприклад: “Чи вже ж їй свій вікпродівувати, Зносити брівоньки нізащо?.. Ні, дівонька вона не та!” (Т.Шевченко); “ – Люди, людоньки, — плачуть жінки, це ж мипроти наших… окопуємось” (О.Іваненко); “Несміян: Отак зводиться будинок за будинком,наче наступає армія на пустирі та старосвітські халупи… Соняшник: Тому йприйшли до вас парубочки й дівчатка. Потрібна робоча сила”(Л.Дмитренко).
2. Іменники, щоназивають людей за професією або за родом занять (косарик, дударик, доярочка,малярик, ковалик, ткачик, пастушок, пастушечка, кравчик, женчик, шевчик,свистунець, свистунчик, чумаченько). Наприклад: “Мати: Ходите, женчики, вже є полудень” (Леся Українка); “Коли б токоханка на сукню набрала, А я – щоб був кравчик” (А.Кримський); “Разкосарики забули поприбирати коси підчас грози”(Г.Тютюнник); “Відьма: Скував ковалик голосочок, Ну, нестеменно ж як дзвіночок!..” (М.Кропивницький).
3. Назви людей захарактером роботи й місцем перебування (господаронько, нянечка, хазяєчка,господинька, господарочка, гадзинька, гостонько, шинкарочка, шахтарочка, кухарочка, музиченько, морячок, візниченько, санітарочка), наприклад: “ – Не знаю, нянечко моя, — сказав я їй, — нерозгадаю”(Л.Глібов); “Перший раз побачив мене – і здивувався. – А, кухарочка! – сказав весело” (І.Франко); “Лиш тоді звелаОлена ясненькі очі свої, як заграли музиченьки “Засвистали козаченьки в похід з полуночі” (П.Тичина).
4. Іменники, щоозначають назви людей за місцем проживання, національністю та належністю допевних етнічних груп (землячок, сибірячок, степовичок, лісовичок, грузиночка,черкесочка, татарочка, україночка, бойківчаночка, кияночка, горяночка,циганочка, гуцулочка), наприклад: “Смола: Стривай, я ніби тебе десь бачив.Терень: Може, землячок? Мося: Ні, я вБезродненькому районі не жив” (І.Микитенко); “Колону погнали, і сибірячок сумно й прощально помахав їмрукою...”(О.Гончар).
5. Назви людей зародинним і соціальним становищем (громадяночка, сиротинка, сиротиночка,сиротинонька, одинчик, одиначок, первісточок, вдовичка, вдівонька), наприклад:“З розмови дізнаються хлопці, що вдовичка вона, сама й хліб косила” (О.Гончар); “О, боги! Як видопустили, Щоб і одинчика убили І настромили на віху Його козацьку голову” (І.Котляревський).
6.Іменники на означення позитивних зовнішніх рис і особливостей характеру людей,їх якостей (красунчик, ласкавчик, хорошунчик, кучерявчик, білявочка, блондиночка,смуглявочка, говорушка, щебетушка, щебетунчик, пострибунчик, стрибунець,ясочка, ясонька, чорнявчик). Наприклад: “ – Мій цвіркунчику, — шепотіланад парубком мати – моє зозулятко! Кучерявчику мій, пострибунчику!”(О.Ільченко); “Білявочка мовчала, щоб не сполохати його говіркогонастрою” (О.Ільченко). “Підбігає з сміхом до татуся красунька Орися”(М.Старицький).
Найпродуктивнішугрупу іменників з пестливим значенням утворюють суфіксальні лексеми напозначення назв сімейних та родинних стосунків. Деякі основи цієї семантичноїгрупи, сполучаючись із зменшено-емоційними суфіксами, творять цілі ряди оціннихлексем. Частина іменників – назв свояцтва – одночасно із відтінком пестливості,ласкавості виражає ще й значення зменшеності. Таке явище спостерігається в тихвипадках, коли істота, про яку йде мова, є насправді малою за віком. Порівняємодва речення: “Дивіться, мати вийшла й на плечі Несе синка свого малого. Мати!” (А.Малишко) та “Дорогий мійсинок Петько! Вже й не ждав почутитебе живим, бо прийшло на тебе аж дві похоронки...”(П.Загребельний). У першому реченніговориться про малого синка – дитину, а іменник синок виражає зменшено-пестливезначення. У другому – лексема синок передає пестливе звертання до дорослогосина.
Серед іменників зпозитивним емоційним забарвленням, пов’язаних із назвами родинних стосунків,свояцтва, виділяється кілька підгруп за вужчими семантичними ознаками.
1. Іменники– назви людей, які належать до вузького сімейного кола (матінка, матіночка,матуся, матусенька, мамонька, мамочка, мамуня, ненька, ненечка, батенько,батечко, таточко, татунь, татусь, татусенько, татко, бабуня, бабусенька, бабця,бабусечка, бабуся, дідусь, дідусенько, дідуньо, братик, братунь, братуньо,сестриця, сестричка, сестриченька, сеструня, синок, синочок, донечка, доненька).Сюди слід віднести й такі назви, як доня (пестлива назва дочки), неня (пестливаназва мами), які в синхронному плані є невивідними, але самі по собі єпестливими утвореннями [2,132].
2. Назвиродичів, свояків (дядечко, вуєчко, тітонька, тіточка, тітуся, тітусенька,дядинка, дядинуся, свекорко, свашенька, тестенько, зятик, невісточка,невістонька).
3. Іншіназви людей, пов’язані сімейними та приятельськими стосунками (женишенько,кумка, кумочка, кумонька, кумася, кумасенька, кумця, кумась, кумасенько,кумцьо, дружок, дружочок, подруженька, подружечка, друженька, дружечка,сусідочка, сусідонько).
Отже, семантична група іменників – назв осіб зменшено-пестливогозначення є дуже об’ємною і багатою на словотвірні варіанти.
РозділІІІ. Семантика та словотворення аугментативів в українській мові
Збільшувальніутворення, аугментативи (від латинського augmen, augmentum – збільшення) – це похідні іменники,що виражають значення збільшеності, яке часто супроводжується відтінкомзневажливості, лайливості. Рідше збільшувальні утворення передають позитивнухарактеристику осіб. Аугментативи властиві усному мовленню, трапляються уфольклорі, їх використовують у художньому стилі як елементи розмовної мови[9,183].
З розвиткомемоційно-оцінних значень зменшувальні утворення переростають у назвисуб’єктивної оцінки [9,184].
Деяким суфіксам,що утворюють іменники з новим значенням, властиві певні елементи емоційногозабарвлення з негативним відтінком ( -ух- — шептуха, -л- — базікало), проте єряд спеціальних суфіксів для утворення таких відтінків.
Аугментативиутворюють за невеликою кількістю типів, причому лише один з них є продуктивним– з суфіксом –ищ-е. За допомогою форманта -ищ-е утворюються деривати ізсемантикою збільшеності – морозище, деревище, а назви осіб, що містять цейсуфікс, мають переважно відтінок зневажливості, негативну характеристику (бабище,панище, хлопище) або чисту семантику зневажливості, лайливості (свекрушище). Упоодиноких випадках деривати з суфіксом -ищ-е несуть позитивну характеристику,залежну від семантики мотивуючого слова (дружище).
Деривати на -ищ-еспіввідносні найчастіше з непохідними словами чоловічого, рідше жіночого роду. Причомупохідні лексеми зі значенням згрубілості можуть набувати значення середньогороду. Структур, утворених від похідних (частіше історично похідних) назвпорівняно небагато: парубок – парубище, хлопець – хлопчище. Суфікс -ищ-, якиймає значення суб’єктивної оцінки, є непоширеним в українській мові [4,382]. Передсуфіксом –ищ-е відбуваються чергування г/ж, х/ш, к/ч, ц/ч (хлопець – хлопчище,дівка – дівчище).
Як засібвираження збільшеності й зневажливості поряд з –ищ-е використовуєтьсясловотворчий формант –иськ-о, який має синонімічне значення. Тому частодеривати цих двох типів виступають як словотвірні паралелі (парубчище –парубчисько). Проте в семантиці утворень на –иськ-о виразніший елементнегативної оцінки, фамільярної зневажливості (хлопчисько, бабисько, дідисько).Цей суфікс також є непоширеним [4,381] і характеризується меншоюпродуктивністю, аніж попередній. Деривати на –иськ-о також характеризуютьсячергуванням кінцевого приголосного основи (дівка – дівчисько, хлопець –хлопчисько).
Доситьпродуктивним у сфері назв із семантикою аугментативності є утворення з суфіксом–ак-а (-як-а), причому в назвах осіб значення збільшеності повністюзаступається негативною оцінкою або фамільярно-зневажливим відтінком, яскравимвиявом осуду ( розбишака, забіяка). Іноді іменники з таким суфіксом втрачаютьнегативний відтінок і передають лише фамільярність (друзяка). Слід розрізнятиіменниковий суфікс –к-а з лексико-семантичним значенням та іменниковий суфікс–ак-а з лексико-граматичним значенням, щоб правильно зрозуміти словотворчуструктуру похідних. Утворення з суфіксами лексико-граматичного значення требарозглядати як “емоційно забарвлені форми відповідного стилістично нейтральногоіменника” [6,21]. А в словах типу писака, рубака, гуляка словотворчим виступаєсуфікс –к-а, який утворює назви осіб від дієслівних основ: писати – писака,рубати – рубака, гуляти – гуляка. Носієм негативного значення в цьому випадкузалишається дієслівна основа.
Іменники – назвиосіб на позначення зневажливості, презирства можуть утворюватися за допомогоюсуфікса –уг-а (-юг-а). Такі лексеми несуть більш виражену емоційність,негативне забарвлення порівняно із аугментативами інших словотворчих типів. Цідеривати співвідносяться з непохідними словами чоловічого роду (кат – катюга,дід – дідуга), зрідка – з похідними (босяк – босяцюга). При творенні слів на–уг-а (-юг-а) в окремих випадках спостерігається відсікання кінцевих –ит, -ій (бандит– бандюга, злодій – злодюга). У дериваційних парах відбувається чергуваннятвердих приголосних із м’якими (пан – панюга, бандит – бандюга), наявне йнерегулярне співвідношення (козак – козарлюга). У наведених іменниках семантикусуб’єктивної оцінки несе в собі словотворчий формант – суфікс –уг-а (-юг-а).Але існує клас відприкметникових дериватів, а також віддієслівних іменників ізтаким само суфіксом, у яких значення негативної оцінки містить у собі твірнаоснова (прикметникова або дієслівна), наприклад, ледачий – ледацюга, хитрий –хитрюга, п’яний – п’янюга, волочитися – волоцюга та інші. У цих дериватахсуфікс –уг-а (-юг-а) не є суфіксом суб’єктивної оцінки, а вся лексема в ціломумає оцінне негативне значення. Інколи цей суфікс втрачає негативне забарвленняй виражає тільки згрубілість або й фамільярність (хлопцюга, дідуга). Доемоційно–оцінних назв чоловічого роду на –уг-а (-юг-а) іноді додається формант–ан (дідуган), що посилює емоційну характеристику [7,108].
У порівняноневеликої кількості назв осіб засвідчено також інші суфікси негативної оцінки,зокрема –аг-а (-яг-а). Цей суфікс часто супроводжується усіченням кінцевого –ок(парубок – паруб’яга, ділок – діляга), а також чергуванням кінцевих твердихприголосних основи з м’якими (плут – плутяга). Суфікс –ук-а (-юк-а) у назвахосіб виражає відтінок зневажливості (злодіюка).
Висновки
Проведенийаналіз семантики та особливостей утворення оцінних назв осіб дозволяєстверджувати, що в сучасній українській літературній мові активно функціонуєрозгалужена система іменників – назв осіб із емоційно-оцінним забарвленням, умежах якої зафіксовано численні ряди емоційно-стилістичних синонімів.Словотвірні зв’язки різних формантів, особливо суфіксів різних позиційпродуктивності, часто перехрещуються, що веде до утворення паралелізмів.
Конкретному виявуоцінки відповідає певний набір словотворчих формантів. Найбільшою засуфіксальним складом є група зменшено-оцінних утворень, найменшою – групазменшених назв. Існують суфікси, що виступають лише зі зменшено-оціннимзначенням (-ик-о, -ч-а). Морфеми –ун-я, -ус-я використовуються тільки зізначенням пестливості. Більшість суфіксів виконують дві або три функції.Негативну оцінку передають такі суфікси: -ищ-е, -иськ-о, -ак-а, -уг-а, -аг-а тадеякі інші. Кількість назв із семантикою позитивної суб’єктивної оцінки йзменшеності є набагато більшою, ніж кількість лексем зі значенням збільшеності,згрубілості.
Середдемінутивних назв з позитивною оцінкою найбільш продуктивними є утворення зформантами –ок, -очк-а, -ечк-а, -оньк-а, -еньк-а, -еньк-о. Досередньо-продуктивних слід віднести назви осіб із суфіксами –ець, -чик, -очк-о,-атк-о. Іменники з іншими суфіксами позитивної суб’єктивної оцінки єнепродуктивними. Серед утворень із суфіксами негативної оцінки домінуютьпохідні із формантами –ищ-е, -иськ-о, -ак-а. У стадії середньої продуктивностіперебувають аугментативні форманти –уг-а, -ук-а, інші суфікси використовуютьсяпериферійно.
Аналіз тематичнихгруп оцінних назв осіб виявив, що найбільш численною є група на позначеннялюдей за їх родинними стосунками. Крім того, саме в цій групі спостерігаєтьсянайбільша кількість словотвірних синонімів.
Оцінне значення лексемиперебуває під значним впливом текстуального оточення, модифікується ним, томуабстраговано від контексту ми змогли визначити лише принципові ознаки оцінки:позитивна або негативна, зменшувальна або збільшувальна, пестлива абозневажлива. Відтінки ж значення кожної конкретної лексеми можна з’ясувати, лишеспираючись на контекст, оскільки одне й те саме слово може інколи набуватиабсолютно протилежної семантики. Так, наприклад, негативно-оцінні форми можутьвиступати у функції позитивно-оцінних.
Оцінні лексеми маютьвиразну стилістичну маркованість, тому їх використання є обмеженим. Демінутивита аугментативи є явищами переважно розмовної мови. Крім того, вони широкорозповсюджені в усній народній творчості, де оцінні назви виконують важливустилістичну функцію і є основою для побудови різноманітних стилістичних фігур,тропів, інших засобів образності.
Література
1. БезпояскоО.К., Городенська К.Г. Морфеміка української мови. – К.,1987.
2. ГороденськаК.Г., Кравченко М.В. Словотвірна структура слова (відіменні деривати). –К.,1981.
3. ЖуравльоваН.М. Емоційно-експресивне суфіксальне словотворення іменників у мовіукраїнських народних ліричних пісень // Дослідження з словотвору талексикології. – К.,1985. – С.61-64.
4. Морфемнийсловник / Укл. Л.М. Полюга. – К.,1983.
5. СагачГ.М. Емоційні суфікси іменників на позначення позитивної суб’єктивної оцінки //Укр. мова та л-ра в шк. – 1975. – №12. – С.24-30.
6. СікорськаЗ.С., Шарпило Б.А. Іменники з суфіксами суб’єктивної оцінки в сучаснійукраїнській мові // Мовознавство. – 1977. — №6. – С.13-23.
7. Словотвірсучасної української літературної мови. – К.,1979.
8. Сучаснаукраїнська літературна мова: Морфологія. – К.,1969.
9. Українськамова. Енциклопедія / Ред. В.М. Русанівський, О.О. Тараненко, М.П. Заблюк та ін.– К.,2000.