План
Вступ
РозділІ. Способи творення лексичних інновацій
1.1.Авторські новотвори як об'єкт дослідження
1.2 Функції оказіональних слів у поетичномудискурсі
1.3 Способи творення авторських новотворів
РозділІІ. Семантико-стилістична характеристика авторських новотворів П.Тичини
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Інтенсивнерізноаспектне дослідження лексичних новотворів розпочинається з 90-х років XXст. Поглиблюється вивчення інноваційних процесів у сучасній українськійлітературній мові, зумовлених кардинальними змінами суспільно-політичного,економічного та культурного життя, вивчаються шляхи і джерела оновленнялексичного складу мови, уточнюється класифікація лексичних новотворів (Пашко –1994; Русанівський – 1997; Януш – 1997; Мазурик – 2000; Кочерган – 2001; Стишов– 2003; Турчак – 2003).
Виділяєтьсяспеціальний погляд на проблему вивчення індивідуального словотворення –лінгвостилістичний. Посилена увага приділяється дослідженню творчостіписьменників, чия творчість протягом тривалого часу була штучно вилучена злітературного процесу і, закономірно, не була об'єктом лінгвістичних студій,через що вивчення художньої мови XX ст. не можна було вважати повним іоб'єктивним. Поглиблюється дослідження особливостей оказіональної номінації утворчості класиків української літератури – Т.Шевченка, Лесі Українки,В.Самійленка, П.Тичини та ін.
Об'єктомнаукових досліджень стають лексичні новотвори – відфраземи (на зразоккінецьсвіття, легкорукий), які складають своєрідну підсистему сучасноїукраїнської літературної мови, котра сформувалася й інтенсивно вдосконалиласьпротягом останніх десятиріч XX ст. [6]. Досліджуються і т.зв. надскладніоказіоналізми (на зразок студентко-викладачко-доценти), стилістичні функціїяких зумовлені передусім зовнішньо-графічною формою; визначається місцеіндивідуально-авторських новотворів серед інших типів неолексем національноїмови, досліджуються оказіональні фраземні деривати, вивчається специфікаоказіональної номінації у поетичному дискурсі 80-90-х років XX століття,описуються особливості експресивних новотворів, розробляється лексикографічнийаспект дослідження інновацій.
Отож, в останнідесятиріччя у вітчизняному мовознавстві активно опрацьовуються проблемиіндивідуально-авторського словотворення. Перспективними щодо розвиткуукраїнської неології є дослідження насамперед таких питань: взаємодія узуальнихта неузуальних лексичних новотворів у складі національної мови; впливнеологічної лексики на розвиток лексичної і словотвірної системи мови;виявлення характерних словотвірних тенденцій у національній мові певногохронологічного періоду, безпосереднім проявом яких є створення оказіональнихлексичних одиниць; дослідження факторів, що впливають на появуіндивідуально-авторських новотворів; функціонування авторських неологізмів утекстах різних стилів і жанрів, а також у художніх творах окремих майстрівслова; оказіональні лексичні новотвори як номінативні одиниці, що відображаютьспецифіку національно-мовної картини світу; еволюційні процеси у сферіоказіональної номінації.
Для успішногорозв'язання зазначених проблем необхідним є теоретичне узагальнення дослідженьінноваційних процесів, що відбуваються в українській національній мові, а такожаналіз результатів індивідуального словотворення як окремих письменників, так ігруп авторів певних хронологічних періодів. Актуальним є порівняльно-зіставне дослідженняспецифіки оказіональної номінації у різних стилях сучасної українськоїлітературної мови, передусім у публіцистичному і розмовному, де це явищевідбивається найбільшою мірою.
У 70-і рокиздійснюються перші спроби лексикографічного опису індивідуально-авторськихновотворів: укладено словник авторських неологізмів П.Тичини, до якого буловключено понад 600 одиниць.
Актуальністьтеми: джерела виникнення неологізмів бувають різні. Причому, в одних випадкахпояву нового слова помічає кожний, хтось з ним уперше зустрівся, а в інших –нові слова входять у вжиток багатьох носіїв мови так, що їх новизна залишаєтьсянепоміченою.
Об’єктомдослідження: утворення новотворів в поезії українського письменника П.Тичини.
Метоюдослідження: встановлення формально-семантичних та функціонально-стилістичнихособливостей авторських новотворів у поезії П.Тичини.
РозділІ. Способи творення лексичних інновацій
Мова надзвичайночутливо реагує на зміни в соціальному житті народу. Йдеться не лише про назвина позначення нових понять; соціальні чинники приводять у рух закладені всистему мови потенційні сили, рухливішими, живішими стають «атоми» і в ціломуорганізмі мови, і в окремих її мікросистемах.
Неологізми (гр.neos “новий” і logos “слово”) – слова, а також їх окремі значення, вислови, якіз’явилися в мові на даному етапі її розвитку й новизна яких усвідомлюєтьсямовцями (загальномовні) або були вжиті тільки в якомусь акті мовлення, текстічи мові певного автора (стилістичні, або індивідуально-авторські неологізми) [6].
Неологізминазивають лексичними інноваціями. На думку О.Сербенської, інновації – це“новотвори, запозичення, а також включення і входження в мову, зумовленіперерозподілом значень у видах і жанрах мовлення; це і відродження слів івисловів з минулих епох” [7].
Фактори, якіспричиняють утворення неологізмів, можна поділити на такі групи:
1) позамовний — потреба дати назви новим предметам і явищам;
2)інтралінгвальний – для заміни попередніх найменувань новими, зумовленої різнимичинниками – тенденцією до мовної економії, уніфікації номінативних моделей,виразнішого, точнішого найменування, експресивно-стилістичного оновлення, зпричин соціально-політичного, пуристичного, евфемістичного характеру та інше.
Неологізмиподіляються на лексичні й семантичні.
Семантичнінеологізми – це нові значення, які розвиваються в словах, уже наявних у мові(меню, фанера, піратство).
Загаломнеологізми виникають декількома шляхами: вони творяться з наявного в мовіматеріалу властивими для даної мови словотвірними способами, інколи штучно,часто запозичуються літературною мовою з діалектів і з інших мов. Іншомовнізапозичення становлять найчисельнішу групу серед неологізмів.
Авторськінеологізми, які називають стилістичними, індивідуально-авторськими,оказіоналізмами, становлять окрему групу. Деякі авторські неологізми ввійшли долітературної мови.
Переважнубільшість неологізмів становлять слова, утворені з власне українськихсловотворчих компонентів – з основ широко вживаних українських слів задопомогою звичайних для української мови суфіксів і префіксів, подібно до вжеіснуючих в українській мові форм. Такі неологізми виникають в українській мовінезалежно від будь-якого впливу інших мов, але нерідко поява їх зумовленанаявністю відповідних слів в інших мовах, зокрема в російській. У цьому випадкуслово іншої мови, як правило, теж нове, відіграє лише роль стимула длявиникнення українського новотвору, тим часом останній виникає на грунті власнеукраїнських словотворчих компонентів – коренів, суфіксів. Префіксів.
За допомогою власнеукраїнських словотворчих засобів, нові слова – як кальковані за зразками іншихмов, так і цілком незалежні від іншомовних зразків – творяться в українськіймові зовсім вільно. Можна без перебільшення сказати, що нові слова, незафіксовані раніше в жодному словнику, виникають у живому мовленні щоденно. Цепояснюється тим, що в самій словотворчій системі української мови вже напередзакладена можливість утворення від будь-якого наявного слова за допомогоювластивих українській мові словотворчих засобів нових слів, структурно подібнихдо тих, які були утворені раніше.
Вдало вжиті новіслова, які створюються поетами в кожному окремому випадку для чіткішоговисловлення якоїсь певної сторони художнього образу, надають поетичним творамособливої свіжості, оригінальності, привабливості.
1.1Авторські новотвори як об'єкт дослідження
Кожен письменник- носій літературної мови, але він і найактивніший творець національної мови втому розумінні, що глибоко відчуває найтонші порухи народного слова, що вособистісному відтворює багато разів пережите живе слово народу. Тому і є такимважливим і авторитетним слововживання письменника, коли йдеться про усталеннямовностилістичної норми.
Мовотворчістьвідомих українських письменників неодноразово була об єктом вивченнямовознавців.
Індивідуально — авторські новотвори — важливий елемент твору. У них виявляєтьсяіндивідуальність автора.
Коли говорятьпро місце письменника в історії національної мови, насамперед, мають на увазівзаємозв’язок між загально — народною мовою і мовою його творів. Художнємовлення — двобічний процес. З одного боку, загальновживана мова є основою,будівельним матеріалом творчості письменника, а з другого — талановитий майстерзбагачує літературну мову новими значеннями чи відтінками значень слів, новимисловосполученнями.
Таким помітнимявищем в історії української літературної мови є творчість П.Тичини. Моватворів П.Тичини — це цвіт народного слова і подих нашої доби, тут взаємодіютьнайдавніші та найновіші слова.
Не в усіх творахП.Тичини спостерігаємо такий контраст лексичних одиниць, але в цілому поєднаннярізностильових елементів, їх контрастне зіткнення є характерною ознакоюіндивідуального стилю П.Тичини. Стимулюється воно ідейно — художніми,композиційними особливостями творів. Стильова контрастність мовних засобів, їхнесподіване зіткнення, проходячи через усі твори П.Тичини.
Чи ненайхарактерніша ознака індивідуального стилю П.Тичини — його словотворення.Талановитий митець часом відчуває брак засобів, їх обмеженість, і це дає йомуправо на «експеримент» в естетичному освоєнні світу. Водночаснеабияка роль в утворенні лексичних новацій належить і аналогії.
НовотвориП.Тичини — це яскравий публіцистичний мовний разок.
Серед них такігрупи слів:
I. Індивідуально-авторські новотвори, щодемонструють словотворчі можливості української мови. — це яскравийпубліцистичний мовний зразок.
II. Запозичення з інших мов, які в тканиніпубліцистичного твору нерідко виступають як варваризми, є засобомінтелектуалізації мови, сприяють точному висловленню думки.
III. Узвичаєні в російській мові слова йвислови, які нерідко вживають українці. Це, здебільшого, назви реалійрадянської доби, які в публіцистичних творах П.Тичини мають яскравий негативнийвідтінок значення.
IV. Просторіччя, які в публіцистичному стиліє незвичним явищем, бо сфера їх функціонування — усне мовлення. Однак вони єдобрим засобом іронії, сатири, вживаються з оцінним значенням.
V. Уживання загальновживаної лексики вновому значенні.
1.2 Функції оказіональних слів у поетичномудискурсі
Існуютьтакі класифікації функцій оказіональних слів:
1)функція оказіонального слова знаходиться у прямій залежності від авторськоїмети;
2)матеріальна організація оказіоналізма і роль, яку він виконує, взаємозумовлені.
Меншекспресивними є потенціоналізми, оскільки їх структурна організація нічим невідрізняється від канонічних утворень. Відсутність експресії обумовлює іфункцію таких слів – номінативну чи номінативно-оцінну.
Номінативнафункція оказіональних слів полягає в найменуванні того, що важко передати, длячого у літературній мові не існує прямого визначення. У творенні інновацій якномінативних одиниць велику роль відіграє аналогія. Формуючись, оказіоналізм непроходить шлях від знака повідомлення до знака найменування.
Авторськийновотвір – це синтез повідомлення і найменування. Чим більша інформативність твірноїбази, тим виразнішою є номінативна функція оказіонального слова. На номінативнуфункцію оказіональних слів значно впливає і сама природа таких утворень, якіхарактеризуються складною смисловою структурою і можуть мотивуватися цілимсудженням. Це допомагає автору ліквідувати синтаксичне розчленування,громіздкість описових формулювань з метою точного визначення сутності того чиіншого явища.
Напроцес номінації впливають прагматичні фактори, які відбивають відношенняоказіоналізму до того, що ним називається. У цьому випадку вони виконуютьномінативно-оцінну функцію. Експресія похідних оцінних значень зумовленаневідповідністю твірного значення похідному слову. Номінативно-оцінна функціянайбільше притаманна композитам та юкстапозитам, які, порівняно з простимисловами, мають пізнавально-оцінну сему. Номінативно-оцінна функція інноваційтісно пов’язана з функцією образності, але стосовно останньої є первинною.
Оказіональнеслово є одним із засобів створення гротеску, комічної, версифіації, тому воноактивно використовується поетами як засіб стилізації, тобто виконує стилістичнуфункцію. На стилістичну визначеність оказіонального слова впливають декількафакторів: семантичне забарвлення твірної основи, від якої утворенийоказіоналізм, словотвірна модель, за якою він побудований, контекст імовленнєва ситуація, яка уточнює його значення.
Так,уплив твірної основи на стилістичну визначеність оказіоналізму полягає втісному зв’язку внутрішньої форми слова з семантикою лексичних інновацій.
Одниміз засобів формування авторського стилю є застосування авторського словотвору –оригінального комбінування різностилістичних узуальних морфем при творенніновотворів-іменників. Порівняно зі словотворчими, морфологічні засобистилістики в межах авторського новоутворення незначні. В основному це випадкиоказіонального використання категорії числа.
Виступаючиджерелом мовленнєвого новаторства, оказіональні слова використовуються зхудожньо-виражальною метою і виконують експресивну функцію. Враховуючи характерекспресії, розмежовують експресивно-оцінні та експресивно-емоційні утворення.Оскільки більшість оказіоналізмів називає явище з погляду емоційного сприйняттяреципієнтом зображуваного, то головною метою таких утворень є вплив на нього.На експресивність новотворів впливає насамперед незвичайна природа їхвиникнення, а також експресивна насиченість морфем, які беруть участь у їхтворенні.
Доформально виражених засобів підвищення експресії належать передусім суфікси,які, приєднуючись до емоційно нейтральних основ, посилюють експресивністьновоутвореного слова.
Додатковимиекспресивними відтінками супроводжуються значення оказіональних слів, якіутворюються шляхом комбінування кількох префіксів.
Яскравеекспресивно-емоційне навантаження мають слова, утворені шляхом міжслівногонакладання або контамінації, які, на відміну від канонічних слів, мають зовсіміншу природу творення.
Художньо-образнізавдання твору реалізують авторські композити, які концентрують у собісемантику кількох слів і впливають на поетичний твір. Виступаючи мікрообразамиконтексту, композити та юкстапозити допомагають відтворити емоційно насиченукартину: синьовиновий ранок; столезогостре життя; зеленоброве літо,держимордство, листя-їжаки.
Експресіядосягається і шляхом поєднання в одне смислове ціле антонімічних: жертво-кат;сміх-нудьга або синонімічних складників: далеко-давно; розлуко-незустріч.
Оказіональніслова, які виконують експресивну функцію, навіть поза мовленнєвим оточеннямфокусують у собі виразність. Уведені в контекст, вони співіснують з іншимилінгвістичними засобами і сприяють досягненню образності висловлюваного нарівні тексту.
Авторськіновотвори в поетичному творі виконують поетичну функцію, оскільки залучаютьсядо створення художнього образу. Яскравість і семантична насиченість авторськихновотворів зумовлює їх вагомість при створенні художнього образу. Крім того,використані в поетичному мовленні з художньо-виражальною метою, авторськіновотвори виступають словами-образами.
Задопомогою оказіоналізмів, семантично містких одиниць, автори передають загальнечерез одиничне. У поетичному мовленні неправильність стає художньо абозображально вагомою, оскільки відіграє характерологічну роль, тому її не можнавиправити, щоб не втратити специфічність висловлення.
Образнадумка характеризується своєю принциповою метафоричністю. У створенні тропівоказіоналізми беруть найактивнішу участь, сприяють створенню метафор, епітетів,порівнянь. Метафоризовані сполуки оказіональних і канонічних слів не втрачаютьсвоєї образності навіть поза контекстом. Авторські новотвори детерміновані, зодного боку, попереднім уживанням мотиваційного слова, а з іншого –контекстуальними зв’язками з іншими елементами поетичної системи, необмеженістюасоціацій, у тому числі й чисто зовнішніх, пов’язаних із звуковою близькістюмотиваційного слова до інших слів.
Творенняоказіоналізмів може стимулюватися прагненням авторів до естетичної організаціїзвукового матеріалу. Оказіоналізми допомагають побудувати звукоряд і варіюватийого.
Активневикористання в сучасному поетичному мовленні композитів та юкстапозитівпояснюється їх більшою семантичною, комунікативною та експресивною місткістюпорівняно з простими утвореннями. Природа їх створення, незвичайна валентністьдають можливість образно, відповідно до художнього задуму, передаватирізноманітні відтінки явищ, понять, подій у творі.
Текстотвірнафункція оказіоналізмів. Як складники поетичного дискурсу, оказіональні одиниці,маючи прозору внутрішню форму і складну семантичну природу, слугують дляпередачі в межах надфразової єдності найрізноманітніших відтінків.
Крімтого, наявність у тексті оказіональної одиниці сприяє запам’ятовуванню івиділенню на загальному текстуальному фоні окремої мікротеми. Подібні утворенняможуть виступати ядром висловлення. У питанні текстотвірної функції авторськихновотворів важливе значення має їх розташування. У препозиції до наступноговідрізка новотвори позначають мікротеми і задають тон подальшому висловленню.Займаючи середнє місце у мікротексті, новотвори посилюють вагомістьповідомлюваного, забезпечують його краще розуміння.
Новотвори,як семантично місткі одиниці, надають можливість згорнути непотрібні деталіопису в однослівне найменування, що забезпечує синтаксичну компактність іраціональність побудови тексту. Оказіональні слова допомагають формуватиструктурну цілісність мікро- та макротексту, пов’язують між собою їх змістовівідрізки.
Дляпідкреслення інтенсивності дії, ознаки, зображення певної конкретної ситуації,автори звертаються до різних прийомів використання новотворів у межах тексту:
–вживають однопрефіксні різнокореневі дієслова;
–використовують новотвори з різними афіксами, що об’єднуються в одну семантичнугрупу, стають контекстуальними синонімами;
–розташовують слова за ускладненням їх словотвірної структури, що підсилює значеннязображуваного;
–залучають до структури тексту похідне оказіональне дієслово, яке мотивується семантикоютієї конструкції, в яку воно входить;
–використовують у текстах утворені на синтаксичній основі складні одиниці яккороткі резюме певних подій або ситуацій;
–уживають в одному контексті однокореневі морфеми для досягнення змістовоїцілісності тексту;
–використовують в одному тексті одноструктурні утворення, які концентрують увагучитача;
–активізуючи словотвірну структуру, поети підсилюють значення інтенсивності дії.
Словотвірвиступає засобом експресивізації тексту. Створені за аналогією, оказіональніслова демонструють зв’язок з моделлю, за якою вони побудовані, іхарактеризуються нашаруванням значеннєвих відтінків, набутих у контексті. Упоетичному дискурсі, авторські новотвори виступають його активним компонентом.
Кожнеслово на час своєї появи було неологізмом.
1.3 Способи творення авторських новотворів
Творення індивідуально-авторських неологізмів упоетиці здійснюється всіма засобами словотвору, властивими українській мові, — морфологічним, лексико-семантичним, морфолого-синтаксичним ілексико-синтаксичним.
Найчастіше спостерігаються новоутворення морфологічні.При цьому для художнього мовлення характерні складні слова(а не афіксальнінеологізми), що, пояснюється більшою понятійною і естетичною місткістюслів-композитів порівняно з простими словами.
Іноді спостерігаються і композити, складені з трьох, ато й чотирьох основ, що властиве в українській мові майже виключно художньомустилю.
Особливу групу складних слів – авторських неологізмівстановлять іменні сполучення, у складі яких одна з частин – прикладка, щозливається з пояснюваним елементом.
З префіксальних неологізмів найчастіше зустрічаютьсясуфіксальні. Суфікси різних семантичних груп містять у собі достатню інформаціюпонятійного і власне естетичного характеру, що дає змогу письменникам широковживати такі новоутворення у виражальних цілях.
Порівняно рідко вживаються суфіксальні новоутворення зтвірними антропонімами.
Префіксальні новоутворення спостерігаються не дужечасто і переважно в окремих авторів. Так, схильним до них був П.Тичина.
Не частіше використовуються в художніх творах інеологізми префіксально-суфіксальні.
Новоутворення лексико-семантичні – це випадки вживаннязагальних назв у значенні власних.
З різних випадків переходу слів з однієї частини мовив іншу, тобто з морфолого-синтаксичних, новоутворень, в експресивному вживаннів українському художньому мовленні виступає лише субстантивація, тобто поширеневживання прикметників у ролі субстантивів.
Вживанняу функціях іменників інших частин мови, мало властиво, українській мові вцілому, в художніх текстах нерідкісне і, як правило, досить виразне. Більш-меншчасто спостерігається перехід в іменники займенників; прислівників, у томучислі й предикативних; звуконаслідувальних слів.
Найчастішеі індивідуальнінеологізми живаються в тексті, як звичайні слова, безяких-небудь пояснень до них.Проте нерідко письменникивважають на потрібне з'ясовуватипоходження таких неологізмів, описуючи ситуацію їх, виникання або просто наводячипоруч з ними і загальновживані) твірніслова..
Удеяких авторів помітна схильність до зосередження у вузьких контекстаходнотипних за способом творення неологізмів. Іноді буває і скупченнянеологізмів, різних за способом творення.
Другимзасобом експресивного використаннясловотвору в художньому мовленні оетимологізація. Полягає вона із зіставленніу вузькому контекстілексичних одиницьіз співзвучними коренями зметою конкретизації словотворчої о значення семантикоютвірної основи, тобтоу виявленні«внутрішньої форми» слів, справжньої або вигаданої.
Зіставленняспівзвучних лексичниходиниць може бути етимологічно виправданим, При цьому, якщо їх спорідненістьне потребує обгрунтування, письменники звичайно обмежуються простим зближеннямслів.
Особливопоширеним у художній літературі є етимологічне обігруваня власних імен людей оживленняпервісних значень твірних слів
Нерідкоособлива виразність художнього тексту спирається якраз на навмисно помилковеосмислення слів на закінчення відзначимо деякі випадки комплексних експресивнихслововживань, пов'язаних із словотвором.
РозділІІ. Семантико-стилістична характеристика авторських новотворів П. Тичини
Авторськийновотвір – це синтез повідомлення і найменування. Чим більша інформативність твірноїбази, тим виразнішою є номінативна функція оказіонального слова. На номінативнуфункцію оказіональних слів значно впливає і сама природа таких утворень, якіхарактеризуються складною смисловою структурою і можуть мотивуватися цілимсудженням. Це допомагає автору ліквідувати синтаксичне розчленування,громіздкість описових формулювань з метою точного визначення сутності того чиіншого явища.
Семантичнуструктуру слова можна уявити як ядро, що виражає основний смисл, якийзакріпився за цією одиницею мови, і додатковий, конотативні нашарування, щоявляють собою стилістичне забарвлення, а також певні асоціації, які слововикликає у носіїв мови. В процесі мовлення експресивні забарвлення таасоціативні зв’язки найчастіше можуть змінюватися.
Ядро, якправило, залишається у незмінному вигляді, тим паче, що мова, яка наділиласлово декількома, прямими й переносними значеннями, дає письменнику широкіможливості та вибір. Безумовно, утворення нового, авторського значення наоснові метафори, метонімії чи синекдохи – явище надзвичайно розповсюджене, алепри цьому письменник звертається зі словом на основі готових моделей, якими і єназвані тропи. Вони можуть розглядатися осібно. Ми хочемо звернути увагу наінші способи використання семантики слова.
Іноді ухудожньому тексті слова набувають особливого значення, яке не пов’язане зпростим переносом. Таке значення може бути зрозумілим лише в контексті всьоготвору або навіть всієї творчості автора. Іноді специфічне значення словаспостерігається у творчості художників, які належать до одного літературногонапряму. Воно може вирости до символа, з ним можуть бути пов’язані надзвичайні,характерні тільки для цього часу, людини чи групи людей асоціації. Авторськіабо індивідуальні неологізми є поширеним явищем в українській літературі.
Інивідуально-авторськінеологізми рідко переходять у загальновживану лексику. Як правило, вони надовгозберігають забарвлення образної індивідуальності й доречні тільки в окремихтворах, де виконують певну художню функцію.
Часто значенняслова дійсно є контекстуальним, виникає одноразово, в невеликому тексті ініколи більш не повторюється. Таке значення робить використання словаекспресивним. Як вдається письменнику внести щось нове в семантику слова? Одниміз найцікавіших способів є відродження внутрішньої форми слова. Робиться це абопрямо, за допомогою пояснення походження слова, або побічно, шляхом наведення втексті споріднених слів, котрі ніби нагадують читачеві про етимологічнізв’язки. Іноді походження слова в дійсності є не таким, яким уявляє йогописьменник в тексті, але це не робить використання його менш виразним.
Одним ізпоказників незвичайності семантики лексичних одиниць можуть слугувати незвичнісполучення слів з іншими в тексті. Для більшості слів їх валентність(можливість сполучатись з іншими) досить обмежена, тому читач звично не помічаєпорушення. Досить часто воно призводить до появи переносного значення, хочаіноді залишається прямим і в той же час змінюється.
Багата,різноманітна і гнучка система способів словотвору дозволяє при необхідності чибажанні за існуючими у мові моделями створити нові слова, досить зрозумілі, недивлячись на уже використання в тексті. Такі слова називають авторськиминеологізмами або оказіоналізмами. Безумовно, їх можна розглядати при аналізілексичного рівня твору. Дві причини можуть спонукати автора до створення слова:
1) бажаннямаксимально точно висловити думку й при цьому відсутність в мові потрібноїлексеми;
2) бажаннязробити слово максимально виразним і у зв'язку з цим зміна його морфемноїструктури.
В будь-якомувипадку авторські утворення надзвичайно експресивні, тому що вони легкозвертають на себе увагу читача й викликають у нього емоції здивування ізадоволення від вдалої знахідки, змушують більш уважно вдивлятися в текст йкраще розуміти його смисл ‑ і безпосереднє значення названого йвідношення до нього письменника. Присутність або відсутність оказіоналізмів,вибір моделей для їх створення визначаються особливостями стилю автора,літературними традиціями часу створення тексту та іншими факторами.
Часто неологізмиз'являються в поетичних творах, де не розкривається не їх значення, ні причини,що спонукали автора до їх створення. Аналіз оказіоналізмів ‑ справанадзвичайно складна. Адже не завжди можна встановити причини, що змусили авторадо їх утворення, а також визначити морфемний склад і модель, за якою вонистворені. Адже розуміння процесу створення слова допомагають нам з'ясуватисемантичну і стилістичну інформацію.
У художніхтворах виділяється два ряди неологізмів, які відрізняються функціонально іекспресивно. Це можуть бути слова, утворені для назв яких-небудь нових понять,тобто слова, які несуть передусім інформативно-комунікативне навантаження, аемоційно-експресивні відтінки в них відчуваються відносно слабо. Такеноваторство становить певний інтерес, насамперед з погляду історії становленняй розвитку словникового складу української літературної мови та способів йогозбагачення.
Для вивченняособливостей художнього оновлення значно цікавішими є неологізми, у якихвідчутно сприймаються емоційно-експресивні відтінки, оцінний бік яких маєнавіть більшу вагу, ніж пізнавальний.
Чудові зразки художньогословотворення знаходимо в поетичних творах П.Тичини.
Вжесніг на талих пересмужках
ставніздрюватим: срібна цвіть...
Набухларяботить кора,
Міжхмар узолотились блиски...
Бучитьв деревах соків сила, —-
перед весіння це гучінь.
Генпоїзд ходом молодим
в бікДарниці жене… і одвисає
заним круглобілястий дим...
У вірші «Де одна думка, а тисяча рук», написаному в1959—1960 рр., є такі рядки:
Піснісучасній поглянь ти в обличчя;
Скількинового відбилось у ній!
Многоплемінність і різноязиччя
Всилі обняти лише їй одній.
В інших поетичнихтворах Тичини післявоєнного періоду майстерно використано такі авторськіновотвори, як одсвічення,світобудування, стобуремний, далекобіжний та ін.
Весна! Весна!Яка блакить!
Який кругомпрозор!
Садками ходитьбруньккоцвіт,
А в небізлотозор.
Подібні приклади можна було б навести з творів багатьохінших сучасних українських поетів і прозаїків.
Більшість таких новостворених слів функціонує тільки вхудожніх творах. Але деякі з них виявляються настільки влучними, що стаютьповноцінним надбанням української літературної мови, поповнюючи її образнізасоби, її словниковий склад.
Аналогічні процеси виникнення нових слів відбуваються вусіх літературних мовах, зокрема в російській. Дослідники мови пильно стежатьза поповненням лексичного складу літературних мов і фіксують нові слова вспеціальних дослідженнях і словниках. У 1971 р. в Москві видано окремий словникпід назвою «Новые слова и значення», в якому зібрано близько 3,5 тисяч новихслів російської мови, зафіксованих у літературі протягом 50—60 років. Основначастина неологізмів, які входять у літературну мову на кожному етапі їїрозвитку, фіксується в загальних перекладних чи тлумачних словниках відповідноїмови. Ряд нових слів, відсутніх іще в 6-томному «Українсько-російському словнику»1953— 1963 рр., знаходимо вже в перших томах 11-томного тлумачного «Словника української мов», що почав вихопити в 1970 р. (досі вийшло 5 томів). До такихнових слів, відбитих у цьому словнику, належать, зокрема, абразиви, абразивний, абразійний, абрикосний абстракціонізм, абстракціоніст,абстракціоністський, аварійник, авіабудування, авіамоделізм,авіаобприскування, авіаобприскувач, авіаобробка, авіасигнальний, авіатраса,автоблокування, автовантажник, автовізок, автогальмо, автогужовий, автогума,автодром, автоінспектор, автокран, автоматизований, автоматика,автонавантажувач, автонапувалка, автонапування, автопоїзд, авторегулювання,]автореферат, автосамоскид, автотрансформатор, автотраса, автотягач, автофургон,автоцистерна, автошлях, автошляховий, автура, агломератка, агрегатування,агрегатувати, агрегатуватися, агрегація, агробіолог, агробіологія,агрозоотехнічний, агрокомплекс, агромеліоративний, агрометеорологічний,ад'єктивація, аераційний, аероби, аеробний, аеровокзал, аерозоль, аерозольний,аеролог, азотобактер, азотобактерин, азотування, азотувати, азотуватися,акваланг, аквалангіст, акваторія, акліматизатор, акордеоніст, акордеоністка,активатор акумулятивний, алерген, алергічний алергія та ін.
П. Тичина уживаєпереважно той варіант інфінітива, що кінчається на -ть (тримать, бороться,однімать), дієслова першої дієвідміни з суфіксом основи -а- досить часто втретій особі однини вживає без кінцевого -є (визволя, підійма), інколивикористовує в іменниках форми двоїни (Коли йде дві струнких дівчині — «Ритм»).Поет милується в нагромадженні простих речень: «Я Прометей, я дух ваш, слава,гордість, я батько ваш, я друг, я проводир...» («Прометей»). Тут подано прикладз простими безособовими реченнями. Але частіше поет вдається до називних:«Самотна ти, самотний я. Весна! — світанок! — Вишня!» («З кохання плакав я»).
Творенняавторських неологізмів ‑ це не єдиний спосіб експресивного використаннясловотворчих елементів. Цікавий ефект може виникнути при використанні уневеликому контексті декількох слів з однаковими морфемами. Зіткненняспоріднених слів посилює значення того, що виражається в загальній частині. Таксамо декілька слів з однаковими префіксами або суфіксами мимохіть звертаютьчитача на афікси, тим самим підкреслюється його значення чи стилістичнезабарвлення.
Морфемавідрізняється від слова тим, що не може бути використана ізольовано, являючисьсамостійною частиною речення. В художніх текстах ми зустрічаємо прикладивикористання службової морфеми в якості слова з особливим значенням або простовиділенням від слова морфеми, що набуває самостійного наголосу, який посилює їїзначення, хоча й не виділяє ще в самостійне слово.
Словотвір даєписьменнику великі можливості для творчого використання його ресурсів. Часто втекстах можна зустріти слова, що утворені лексико-семантичним абоморфолого-синтаксичним способом. З лексико-семантичним способом мизустрічаємося, коли говоримо про слова в індивідуально авторському чиконтекстуальному значенні. Але ці «нові» слова часто не можуть бутивідтворені без контексту, тому питання про появи таким чином нової лексичноїодиниці є досить суперечливим. Морфолого-синтаксичний спосіб ‑ цеотримання словом нового граматичного значення, яке також існує лише вконтексті, якщо це продукт творчості письменника.
Висновки
Одним з важливихпитань сучасної лінгвістики є вивчення індивідуально-авторських новотворів –позасистемних мовленнєвих явищ, яким притаманне індивідуальне, усвідомлене лишеодним або кількома носіями мови контекстне значення.
Поетичнемовлення є джерелом різноманітних мовних інновацій, сферою, в якій виразнорозкриваються системні й функціональні можливості мови. Індивідуально-авторськіновотвори в сучасному поетичному мовленні посідають помітне місце, і безвсебічного вивчення їх не можна говорити про новаторство в поезії взагалі.Пошуки сучасних поетів у галузі індивідуального словотвору мають вплив нарозвиток образної системи поезії, збагачують поетичний лексикон, визначаютьперспективи творення нових номінативних одиниць за певними словотвірними типами,спонукають поетів до подальшого активного використання виражальних засобівмови. У зв’язку з цим особливого значення набуває аналіз фактів, що зумовлюютьвиникнення і функціонування авторських новотворів.
Вивченняоказіональних новотворів поглиблює розуміння природи мови, показує її лексичнийшар як динамічну систему, переконує, що творчість П.Тичини виявляється нетільки в опануванні нових тем, у пошуках нових образів, віршових форм, а й узбагаченні мови поезії індивідуально-авторськими новаціями, основне призначенняяких – у художній формі відтворити особливості навколишнього світу й пробудитив читача образне мислення.
Оказіоналізми –це похідні слова, які є номінативними мовленнєвими одиницями земоційно-експресивним забарвленням, вони ліквідують індивідуально-авторський“лексичний дефіцит”, характеризуються специфічними структурними особливостями йфункціями, семантичною та стилістичною маркованістю, розширюють лексиконпродуцента у відповідних умовах, ситуаціях, контекстах і є показником процесумислення творчої мовної особистості.
На вибірспособів і засобів творення неолексем впливає ряд чинників:системно-функціональний, функціонально-художній та технічний. 4.Найпродуктивнішим при творенні індивідуально-авторських слів у поезії єморфологічний спосіб, у системі якого переважають композиція, юкстапозиція таафіксація. При деривації простих оказіональних одиниць центральне місце посідаєафіксація. У системі індивідуально-авторських іменників і прислівниківпереважає суфіксація, прикметників та дієслів – конфіскація. Результатисловотворчого аналізу дають можливість з’ясувати продуктивні типи словотвореннята виявити найбільш вживані морфеми.
Аналізавторських новотворів враховує факт мотивованості (похідності), що є необхідноюумовою для встановлення семантичного зв’язку між оказіональним словом і йоготвірною базою. Новотвори є одиницями мовлення (вони не відтворюються як готовімовні одиниці), у їх творенні беруть участь наявні в мові морфеми, якізберігають асоціативний зв’язок з мотиваційними узуальними словами. Цевстановлює відповідний характер відношень між твірними та похідними одиницяминезалежно від реального часу їх створення. У роботі розглядаються авторськіновотвори, відсутні в мовній традиції, утворені за словотвірними моделями різноїпродуктивності, з різним ступенем точного дотримання умов реалізації цихмоделей.
Новим дляукраїнської лексикографії способом опрацювання неологізмів є об’єднання їх успеціальних словниках нових слів. Основною функцією словників нових слів єдовідкова. Вони своєрідно відображають розвиток (і приріст) лексичного складумови за визначений проміжок часу. Тому всі словники нових слів обов’язковомають часові межі добору матеріалу і загальний уніфікований список джерел (якправило, це періодика й нові художні твори та науково-популярні праці). Якщочасові рамки є обов’язковими для словників нових слів усіх типів, то добірджерельної бази якраз визначається типом словника. Словники нових слів, заумови їхнього регулярного укладання, є своєрідним індикатором змін, яківідбуваються в лексичному складі мови. Тому робота над ними є важливою танеобхідною й повинна якнайменше відставати від мовленнєвої (мовної) дійсності.
У процесі мовної практики відпаде все штучне і зайве,а вдалі новотвори та доцільні запозичення вживляться й знаціоналізуються вмові, сприяючи її розвитку.
Списоквикористаної літератури
1. Булаховський Л.А. Нариси українськогомовознавства.- К.,1986.
2. Великий тлумачний словник сучасноїукраїнської мови. Ірпінь: “Перун”, 2003.
3. Винник В.О.В авангарді українського радянського мовознавства // Мовознавство. 1982. № 2.
4. Герман В.В. Індивідуально-авторські неологізми(оказіоналізми) в сучасній поезії (60-90 рр.) / Автореф. дис.… канд. філол.наук. К., 1999.
5. Грінченко Б.Огляд української лексикографії // Зап.HТШ. 1905. Т.66. Вип.4.
6. Єрмоленко С. Синтаксис віршованої мови.– К., 1999.
7. Єфремов О.М. Тлумачний словник — мімімумукраїнської мови. — К.: Довіра, 2004.
8. Забужко О.С. Хроніки від Фортінбраса.Вибрана есеїстика 90-х. — К.: Факт, 1999.
9. Їжакевич Г.П.Основні тенденції розвитку та взаємодії лексичних систем сучасних мов //Мовознавство. 1982. № 6.
10. Карпіловська Є.Сучасна українська словотворчість та її відображення в неологічних словниках //Вісник Львів. ун-ту. 2004. Вип. 34. Ч.І.
11. Карпова В.Л., Гринчишин Д.Г., ГумецкаяЛ.Л. Короткий тлумачний словник української мови. — К.:, 1998.
12. Коваль А. П. Крилате слово. – К., 2003.
13. Кочерган М.П. Вступ до мовознавства.Підручник. – К.: ВЦ Академія, 2002.
14. Курило О. Уваги до сучасної українськоїлітературної мови. Краків-Львів, 2002.
15. Літературознавчий словник-довідник / Заред. Гром’яка Р.Т. та інш. – К., 1996.
16. Мельничук О.С. Словник іншомовних слів.- К.: Українська Радянська енциклопедія, 1977.
17. Москаленко А. А.Нарис історії української лексикографії. К., 2001.
18. Русанівський В.М. Культура українськоїмови. Довідник. — К:. Либідь, 2000.
19. Самойлова І.А.Процеси семантичної деривації в лексиці сучасної української літературної мови(на матеріалі неологізмів 70-90-х років) / Автореф. дис.… канд. філол. наук.К., 1999.
20. Синявський О.Норми української літературної мови. Львів, 2001.
21. Сліпушко О.М. Тлумачний словникчужомовних слів в українській мові. — К.: Криниця, 1999.
22. Струганець Л.Динаміка лексичних норм української літературної мови ХХ століття.Тернопіль: Астон, 2002.
23. Тараненко О.О.Новий словник української мови (Концепція і принципи укладання словника). К.;Кам’янець-Подільський, 1996.
24. ТерлакЗ.М.Нормалізація української мови в 20-х роках ХХ століття // Мова і духовністьнації. К., 1992.
25. Українська мова: Енциклопедія. –К.,2000. 0
26. Шевельов Ю. Українська мова в І половиніХХ століття.: Стан і статус. — Чернівці, 2008.
27. Яременко В.В., Сліпушко О.М. Новийтлумачний словник української мови (у чотирьох томах). — К.: Аконіт, 1999.