МИНИСТЕРСТВО ОБРАЗОВАНИЯ И НАУКИ УКРАИНЫ
Таврический национальный университет им. В. И. Вернадского
Факультет славянской филологии и журналистики
Кафедра межъязыковых коммуникаций и журналистики
РЕФЕРАТ ПО ДИСЦИПЛИНЕ «ПУБЛИЦИСТИКА»
На тему: История отечественной публицистики. Публицистика освободительной борьбы 1918-1921 гг
З початком революції 1917 року та національно-визвольних змагань в Україні започаткувався новий тип журналістики — українська державотворча преса. Газети соціалістичних партій “Нова рада”,“Робітнича газета”,“Народна воля” свідчать, що безцензурна преса періоду Центральної Ради використовувала усі можливості до всебічної диференціації. З переходом влади до гетьмана Скоропадського, створюється очолюване Дмитром Донцовим «Бюро преси та Центральне управління у справах преси». У країні вводиться цензура, укладається перелік заборонених у пресі тем. Отже втрати попередніх свобод великою мірою посилює опозиційне ставлення багатьох українських часописів до Павла Скоропадського. Повернення до вільного слова відбувається у часи Директорії. Таким чином, перші десятиріччя ХХ ст. в історико-журналістському процесі — час нестабільний, коли українська журналістика, долаючи усі перепони, таки змогла стати правдивим дзеркалом та організатором суспільного життя.
У 1912 р. створено було редакційну комісію, до складу якої ввійшли, крім самого М. Грушевського, О.Олесь, Л. Старицька-Черняхівська та Ю. Тищенко, якого, як завідувача редакційними справами, заступив потім І.Лизанівський, та інші. Проіснував «Літературно-науковий вісник» до світової війни 1914 р.у жовтні того року вийшла ще остання, подвійна, книжка за дозволом військової цензури. Згодом після перерви «Літературно-науковий вісник» знову починає виходити. З травня 1922 р. у Львові з’являється перше число «Літературно-наукового вісника» під редакцією Донцова. У вступній статті під назвою “Наші цілі” редакція повідомила, що є це відновленням «Літературно-наукового вісника» з минулих літ. Але редакція розгорнула його в напрямі боротьби з традиціями і ідеями, якими жив минулий вісник. Зокрема виступає проти ідеї демократизму в українському житті, висуваючи ідеологію українського націоналізму. Редакція «Літературно-науковий вісник» минулих літ, на чолі з професором М.Грушевським, запротестувала проти вживання старої назви та проти відновлення минулого вісника. Протест цей наслідків не мав. Викликав він тільки деякі відгуки (часопис “Книжка”). Виходив новий «Літературно-науковий вісник» до 1933 р., коли його засади і завдання перебрав журнал під назвою “Вісник”, як безпосередній продовжувач “«Літературно-науковий вісника» до 1939 р.як орган Донцова.
З початком 1906 року з’являється преса поза українськими землями – в Москві та Петербурзі. Першими органами були “Зоря” та “Вільна Україна. “Зоря” почала виходити у Москві наприкінці березня 1906 року. Тижневий журнал, що виходив під редакцією адвоката І. Опокова, мав гасло “Єднайтеся у братерській згоді!”. Друкувалися Леся Українка, Х.Алчевська, М.Чеернявський, М.Вдовиченко та ін. З 3 числа журнал приняв напрямок соц-демократів. Довго не протримався, після конфіскації 3,5,6 чисел припинила і існування.
У Станіславові ( нині Івано-Франківськ ) 31 грудня 1918 р. вийшов з друку «Республіканський самохотник». Майже в усіх номерах-поезія, переважно ліричні творами Юрія Шкрумеляка. Очевидно, редакція не мала дописувачів, тому й довго існувати не могла: вийшло всього чотири номери журналу.
Цікавим гумористично-сатиричним стрілецьким часописом був журнал «Бомба» (видавала «артистична горстка У. С. С.»). Всього два номери журналу, гарно ілюстровані малюнками Івана Іванця, Левка Лепкого, Леся Новіни-Розлуцького.
Не меншою популярністю серед стрільців користувався журнал «Самопал». Перший номер на 16 сторінках у травні 1916 року. Спочатку в журналі не було ілюстрацій. З'являються вони з другого номера, до речі, значно багатшого за змістом: знаходимо тут і публікації на злобу дня, і цікаві усмішки.
Помітне місце серед журналістики січових стрільців посів журнал «Усусу». Це був орган «неінтелігентних інтелігентів». Видавав його Юрко Каламар. Виходив часопис нерегулярно. Вийшло сім номерів журналу.
Заслуговує на особливу увагу «поважний та гумористично-сатиричний ілюстрований січовий орган „Червона калина“ (редактор Микола Угрин-Безгрішний). Перший номер травнень 1917 р. До п'ятого номера він виходив як місячник, а з п'ятого номера-неперіодично, проте частіше. Знаходимо на сторінках зразки високоякісної публіцистики, чудові поетичні рядки. Журнал активно виступав за чистоту української мови.
Окрім періодичних видань виходили „Просвітні листки січових стрільців“, невеликі за обсягом книжечки кишенькового формату. Тут у популярній формі давалися відповіді на актуальні питання часу. Отже, хоч у зв'язку з різними обставинами більшість видань УСС були недовговічними, вони зробили помітний внесок в історію стрілецтва та історію української журналістики, загалом в українську культуру та літературу.
Протилежна ситуація склалась на Наддніпрянській Україні. Тут до лютневої революції 1917 р. не могло бути й мови про українське військо. Звісно, коли не було національного війська, то не було й національної військової періодики. Серед солдатів-українців почали створюватися військові комітети, клуби. Поступово в усіх гарнізонах – від Тернополя до Москви – організовуються військові віча. Розуміючи, що треба приділити увагу національному вихованню солдатів, політики розпочинають активну видавничу роботу.
1 червня 1917 року вийшов тижневик, присвячений військовим справам, “Українська військова справа”. Це перший український військовий часопис у Наддніпрянській Україні. Незабаром з подібною програмою починає видаватися й інший часопис — »Вісник Українського Військового Генерального Комітету”. З 1918 року видання українських воєнних часописів на Наддніпрянщині збільшується. З’являються друковані органи інформативного бюро УНР (1919-1920 ) “Ставка” (Фастів, редактор Григорієва), згодом-під назвою “Українська ставка”; “Новини”, що виходили в місці перебування передових частин армії; “Запорожець”, “Україна”, “Український козак”. Перший номер часописа “Стрільця” (В.Пачовський Д.Вітовського) вийшов у Тернополі 1 січня 1919 р. Програму часопису редакція виклала тільки 25 березня 1919 р.: “Мета часопису,- підкреслювалося,- удержання української армії через скріплення її моральної сили”. Окрім “Стрільця”, з1918 року виходила “Полева газета”, “Стрілецький шлях”. Однак видання обходилося дорого, вони не мали великої популярності, велися непрофесійно. Тому командування УГА вирішило об’єднати часописи із газетою “Козацький голос”, що став після цього друкованим органом усієї армії ЗУНР. Необхідно зазначити, що українська воєнна преса загалом була лояльною до більшовиків. Військові часописи виконували й своєрідну роль листоноші. Вони друкували невеликі оголошення, повідомляли про родини фронтовиків. Військові часописи докладали багато зусиль для створення міцної, дисциплінованої армії. Через деякий час фронт стабілізувався, а 12 жовтня 1920 р. Польща, Радянська Росія і Радянська Україна підписали прелімінарний мир. Радянсько-польська війна закінчилась.
Лютнева революція 1917року в Росії принесла свободу друкованого слова. Протягом уже перших місяців українська преса стала на шлях широкого розвитку. Відроджується в українських містах, появляється в різних провінційних осередках. З кожним днем шириться її мережа, поширюється її об’єм і завдання. З 6 органів, що виходили напередодні революції, зростає вона до 106 органів, досягаючи на 1918 р. 212 пресових органів.
17 березня 1917 р. у Києві утворилась Центральна Рада. Створила пресове бюро, у якому друкувала публічні декрети, офіційні повідомлення, відозви. Його метою було: «Сприяти розвитку укр. преси та поширювати відомості про неї”, Прес-бюро працювало у Києві і регіонах. Цей період називають “Медовим роком укр. преси”. Другим офіційним виданням був “Вісник центрального ген. Секретаріату України”.
29 квiтня 1918 р. стався переворот, до влади прихйшов Скоропадський. На наступний день — цензура, подвійна (українська+окупаційна (німецько/угорська)) закриває “Боротьбу”,” Народну волю”. Особливо обурив арешт міністрів та зірвання засіданння Ради. Створюється бюро преси на чолі з Донцовим та Дорошенком, яке розробляє перелік питань, які не можна порушувати у пресі (критикувати дій гетьмана, законодавчі акти, родину гетьмана тощо), санкції-штрафи, арешти. На прохання з’їзду журналістів послабити пресу, вони її посилюють. Четвертого жовтня вийшов наказ про попередню цензуру друкованих видань/часописів, вводиться ще й військова цензура. Цензори були переважно місцеві. Найсильнiша цензура булла у Київi, Могильовi, слабкiша – Харків, Херсон. Але, незважаючи на всї заборони, журналісти продовжували боротися з цензурою. Таким чином у листопаді цензуру було знято. Багато статей було у вересні про питаня української мови, висувалися вимоги про надання їй статусу державної.
Першим укр. органом у цей час стає щоденна газета під назвою “Нова Рада”. Вона стає офіційним виданням партії соціалістів-федералістів (на чолі якої був Єфремов). Починає вона виходити з 25 березня 1917р., за редакцією А.Ніковського. Видавало її Товаривство підмоги літературі, науці і мистецтву, яке було закладено ще перед революцією. Були тут М.Грушевський, Є.Чикаленко, С.Єфремов, І.Шрам. По смерті Семиренка, згідно з його заповітом Товариство дістало на українські цілі 3000.000 рублів. На ці кошти і було розпочато видання “Нової ради”, спадкоємниці попередньої “Ради”. Був добре налагоджений інформаційний відділ та огляди преси, а також відділ дописів. Газета мала велику популярність. Партія Єфремова проголосила курс на федералізацію України, але у складі Росії. У червному 1917 роцi тон статей змінюється. Проголошуються ідеї незалежної України.
За редакцією Винниченка почала виходити у Києві друга щоденна газета. Був це орган ЦК Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП) під назвою “Робітнича газета”. Ставила вона своїм завданням організаційну працю серед українського робутництва та політичне освідомлення його. Тематика: соціальні проблеми робітників, профспілкоий кооперативний дух, проблеми мови. “Робітнича газета” закликає до плюралізму думок. Винниченко за самовизначення України в межах Росiйськоi Держави. Газета мала виразне національне обличчя. Обстоювала право мови на розвиток. Порушувала питання про національну еліту, громадське виховання і національне сумління. Популярним жанром газети був фейлетон. Жовтневу революцію сприйняла насторожено статтею “Сподіване сталося”. Не вірила у позитивність перевороту. Дописувачами були Грінченко, Грушевський.З 1 травня 1917 укр. партія соціалістів-революціонерів (УПСР) почала видавати свій офіційний орган під назвою “Боротьба”. Головний редактор – М.Шарга. Автори: Шаповал, М.Салтан, Н.Григоріїв, А.Терниченко. Ессери промовляли від імені хліборобів. Переважно селянська тематика. Порушувалися проблеми політичних свобод. Не вірила більшовикам. Преса зорієнтувалась у приходу більшовизму. “Боротьба” теж звертається до Юрія Коцюбинського. Шаповал пише “Ні, ми не віримо Рос. Владі.” У 1918 стався розкол УПСР.За якийсь час “Боротьба” стала органом лівої течії партії, що оформилася в самостійну політичну партію, прибравши собі назву за органом “Боротьбісти”(підтримувала Леніна).
У 1921 роцi почалася нова економічна політика — НЕП. Основний зміст-дозвіл приватної торгівлі/підприємства. На цей час припадає початок українізації, це час робсількорівської та робітничо-заводської преси.
“Господарсько-Кооперативний Часопис” виходив з 1 травня 1921р., видавець “Сільський господар”. Виходив до грудня 1921 року. Але у 1922 роцi у серпні було ухвалено продовжувати”ГКЧ” як вже двотижневик і таким залишиться. За 2 роки став ілюстрованим журналом, поруч з кооперативної пропаганди та інструктування управ кооперативів звертав увагу на нацiональне усвідомлення. З 1925 року -“Сільський господар” при однойменному товаристві. Велику роль у якому стали грати робсількори та фабрично-заводська пресса.