Реферат по предмету "Право, юриспруденция"


Субєкти кримінального процесу

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ
ОДЕСЬКА НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ
ЧЕРКАСЬКИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЦЕНТР
КУРСОВА РОБОТА
з курсу
„Кримінальний процес України ”
Тема:
Суб’єкти кримінального процесу
Виконала:
студентка V курсу
заочного факультету №2
МЕЛЬНИК Світлана Григорівна
Перевірив:
_____________________________________
ЧЕРКАСИ
2009
ЗМІСТ
ВСТУП
Поняття та класифікація суб’єктів кримінального процесу
Загальна характеристика суб’єктів кримінального процесу
Особи, які ведуть кримінально-процесуальне провадження
Особи, які мають та відстоюють у кримінальному процесі свої інтереси
Учасники процесу, які відстоюють інтереси інших осіб
Особи, які сприяють кримінальному процесу і здійсненню правосуддя
Процесуальна правоздатність і дієздатність суб’єктів кримінального процесу
Задачі
Висновки
ЛІТЕРАТУРА
ВСТУП
В Україні на сучасному етапі її розвитку відбувається вдосконалення правової бази, якою закріплено правове становище громадян і організацій і встановлені гарантії реалізації й захисту їх прав і свобод, визначених Конституцією та іншими законами України. Конституційні норми, в яких закріплені ці права й інтереси, виступають основою для деталізації їх в галузевому законодавстві, а також для встановлення процесуального порядку їх захисту.
Нам щодня доводиться вступати в різного роду суспільні відносини і при цьому ми часто навіть не звертаємо уваги на те, які права і обов’язки ми маємо.
Актуальність теми дослідження. Кримінальний процес – це врегульована нормами кримінально-процесуального права діяльність органів дізнання, слідчого, прокурора, судді і суду по розкриття злочинів, викриттю й покаранню винних та недопущенню покарання невинних. А також – система правовідносин, що виникають у перебігу цієї діяльності вказаних органів один з одним, з громадянами, посадовими особами, установами, підприємствами, громадськими об‘єднаннями й трудовими колективами, які залучаються до сфери кримінально-процесуальної діяльності.
Кримінально-процесуальна діяльність за своїм змістом являє собою систему передбачених законом процесуальних дій і рішень органів попереднього розслідування, прокурора, судді, суду та інших суб‘єктів кримінального процесу. Ці процесуальні дії і рішення породжують процесуальні правовідносини або виступають їх наслідком. [3, c.15]
Процесуальні правовідносини можна розглядати як правову форму кримінально-процесуальної діяльності. Елементи таких правовідносин: 1) суб‘єкти – учасники кримінального процесу; 2) об‘єкт – поведінка суб‘єктів кримінального процесу; 3) процесуальні права і обов‘язки суб‘єктів. Тож можемо говорити про те, що поняття суб’єкту кримінального процесу є ключовим.
Тема є актуальною, оскільки участь осіб в кримінально-процесуальному провадженні вимагає чіткого знання прав та обов’язків кожного суб’єкта (учасника) цих відносин. Адже саме в ході кримінального процесу вирішується питання про притягнення особи до кримінальної відповідальності – суттєвого обмеження її прав та свобод.
Крім того, ця тема має важливе значення в підготовці фахівців-юристів. Вони повинні чітко знати, хто має залучатися до участі в кримінальному процесі і які права та обов’язки при цьому ці особи матимуть.
Об’єктом дослідження цієї курсової роботи є законодавство України.
Предмет дослідження – суб’єкти кримінального процесу.
Мета – аналітичне дослідження процесуального статусу всіх суб’єктів кримінального процесу.
Мета роботи передбачає виконання таких завдань:
дослідити поняття суб’єктів кримінального процесу,
охарактеризувати основні групи суб’єктів кримінального процесу та кожного із суб’єктів зокрема,
вирішення задач.
Теоретичну основу дослідження становлять наукові праці, підручники, навчальні посібники вітчизняних та зарубіжних фахівців, що стосуються теми „Суб’єкти кримінального процесу”.
Методологічна основа. У курсовій роботі використовується історично-правовий, типологічно-порівняльний і комплексно-системний метод.
Практична цінність. Матеріали та результати курсової роботи можуть бути використані для майбутніх правових досліджень.
Структура дослідження. Курсова робота складається з вступу, трьох розділів, підрозділів, висновків, списку використаних джерел.
Поняття суб’єктів кримінального процесу
Осіб, які вступають у кримінально-процесуальні правовідносини у зв'язку з подією злочину, чиї права, повноваження та обов'язки регламентуються чинним законодавством визначають як суб'єктів кримінального процесу. Тобто, усі особи, які вступають у процесуальні правовідносини, незалежно від підстав, обсягу їх прав, повноважень чи обов'язків, стадії кримінального процесу, в котрій вони беруть участь, чи тривалості їх участі в процесі, є суб'єктами кримінального процесу.
З визначення суб’єктів кримінального процесу фактично слідує, що вони є його учасниками. І насправді використання в науковій літературі поняття “суб’єкти” прийшло на зміну поняттю “учасники” зовсім недавно. В цьому є деяка особливість саме кримінального процесу – суб’єкти фактично і є учасниками процесу, на відміну від багатьох інших галузей права. В подальшому в своїй роботі використовуватиму обидва ці поняття, як рівнозначні між собою, саме стосовно кримінально-процесуального їх значення [3, c.74].
У кримінально-процесуальні відносини окремі особи вступають по-різному залежно від їх ставлення до факту, стосовно якого здійснюється процесуальне провадження. Перші — в силу необхідності захищати свої права і законні інтереси (потерпілий, цивільний позивач та інші); другі — в силу своїх посадових обов'язків щодо встановлення істини та забезпечення правосуддя (слідчий, прокурор, суддя і тд.); треті — за дорученням чи угодою (представник цивільного позивача, захисник і т, д.); четверті — притягаються до участі в процесі в примусовому порядку (обвинувачуваний, підозрюваний, підсудний).
Усі суб'єкти (учасники) процесу характеризуються тим, що вони:
а) беруть участь у справі на підставах і в порядку, передбачених кримінально-процесуальним законом, за умови, що відсутні обставини, за яких закон виключає можливість їх участі у справі;
б) мають визначені в законі права та обов'язки (закон визначає порядок їх реалізації);
в) діють у кримінальному судочинстві відповідно до своїх прав та обов'язків у встановленому порядку;
г) зобов'язані дотримуватись чинного законодавства;
д) мають проявляти толерантність, поважати честь і гідність інших учасників процесу;
є) мають право на забезпечення особистої безпеки;
є) вступають у процесуальні правовідносини;
ж) несуть відповідальність за невиконання своїх обов'язків або порушення прав інших учасників. [9, c.65]
За характером виконуваних функцій, завдань і свого процесуального статусу суб’єктів кримінального процесу поділяють на чотири групи.
1. Органи та посадові особи, які ведуть та безпосередньо здійснюють кримінально-процесуальне провадження: слідчий, начальник слідчого відділу, орган дізнання, особа, яка провадить дізнання, суд (суддя), прокурор, обвинувач. Загальним для них є охорона державних інтересів та виконання функцій, спрямованих на досягнення завдань кримінального процесу. Вони наділені владно-розпорядчими повноваженнями та повинні бути не зацікавлені в результатах справи. Закон гарантує державний захист цих осіб та встановлює відповідальність за втручання в діяльність, здійснення будь-якого впливу з метою перешкодити їх юридичній діяльності.
2. Особи, які мають та відстоюють самостійний інтерес: потерпілий, підозрюваний, обвинувачений, правопорушник у справах протокольної форми досудової підготовки матеріалів, цивільний позивач, цивільний відповідач. За слушною думкою деяких учених, сюди слід відносити і жертву злочину — особу, яка постраждала від злочину але до порушення кримінальної справи ще не визнана потерпілим.--PAGE_BREAK--
3. Особи, які захищають та представляють інтереси «третіхосіб»: захисник, представник цивільного позивача, представник цивільного відповідача. Спільним для них є те, що вони сприяють захисту прав осіб, які мають свої інтереси. Вони не можуть бути допитані про обставини справи, що стали відомі їм у зв'язку з виконуваною ними функцією.
4. Особи, які сприяють кримінальному судочинству: свідок, заявник про злочин, поняті, перекладач, експерт, спеціаліст, секретар судового засідання, заставодавець, поручитель тощо. Ці учасники кримінального процесу сприяють кримінальному судочинству за допомогою виконання завдань, покладених на них законом. [3, c.80]
2. Загальна характеристика суб’єктів кримінального процесу
2.1 Особи, які ведуть кримінально-процесуальне провадження
До числа суб'єктів кримінального процесу даної категорії належать: слідчий, начальник слідчого відділу, орган дізнання, особа, яка провадить дізнання, прокурор, суддя (суд). [9, c.69]
Слідчий — суб'єкт кримінального процесу, уповноважений провадити досудове слідство. Досудове слідство у кримінальних справах провадиться слідчими прокуратури, слідчими органів внутрішніх справ, слідчими податкової міліції, слідчими органів Служби безпеки України.
Незалежно від відомчої належності всі слідчі мають під час розслідування у кримінальній справі однакові процесуальні права та обов'язки, проводять розслідування в одному і тому ж процесуальному порядку. Слідчий зобов'язаний у кожному випадку виявлення ознак злочину порушити справу та прийняти її до свого провадження, провести об'єктивне розслідування та вжити заходів до розкриття злочину, встановлення об'єктивної істини, захисту прав та законних інтересів громадян, відшкодування заподіяної злочином шкоди, виявлення й усунення причин та умов, що сприяли вчиненню злочину, забезпечення правильного застосування закону. [2, c.35]
Слідчий вправі самостійно провадити всі слідчі та інші передбачені законом процесуальні дії в межах своєї компетенції.
Для реалізації своїх прав та обов'язків слідчий має широкі процесуальні повноваження(ст.114 КПКУ)
Начальник слідчого відділу має наступний процесуальний статус:
має право перевіряти кримінальні справи, давати вказівки слідчому про провадження досудового слідства, про притягнення як обвинуваченого, про кваліфікацію злочину та обсяг обвинувачення, про направлення справи, про провадження окремих слідчих дій, передавати спразу від одного слідчого іншому, доручати розслідування справи декільком слідчим, а також брати участь у провадженні досудового слідства та особисто провадити досудове слідство, користуючись при цьому повноваженнями слідчого(ст.114 -1 КПКУ)
Вказівки начальника слідчого відділу в кримінальній справі даються у письмовій формі і є обов'язковими для виконання. Оскарження цихвказівок прокуророві не зупиняє їх виконання, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 114 КПК України, а саме, в разі незгоди слідчого з вказівками начальника слідчого відділу чи прокурора про притягнення як обвинуваченого, про кваліфікацію злочину і обсяг обвинувачення, про направлення справи для віддання обвинуваченого до суду або про закриття справи слідчий вправі подати справу вищестоящому прокуророві з письмовим викладом своїх заперечень. В цьому разі прокурор або скасовує вказівки нижчестоящого прокурора, або доручає провадження слідства в цій справі іншому слідчому [11, c.47]
Органи дізнання. Досудове розслідування включає у себе досудове слідство та дізнання. Дізнання це діяльність певних адміністративних органів держави, яка випливає із завдань попередження, припинення і забезпечення розкриття злочинів, виконання котрих для одних із цих органів обумовлюється безпосередньо їхнім призначенням, а для інших — особливими умовами, в яких вони знаходяться, і полягає в перевірці наявності в отриманих повідомленнях і заявах ознак події злочину і у виявленні обставин, що перешкоджають виникненню кримінальної справи, шляхом проведення кримшально-процесуальних і оперативно-розшукових заходів, а також у забезпеченні успішного ведення по кримінальній справі досудового слідства шляхом здійснення невідкладних слідчих дій.
Сутність дізнання полягає в доказуванні, здійснюваному невідкладно після отримання повідомлення про злочин чи при безпосередньому його виявленні (збиранні, закріпленні, дослідженні та перевірці доказів), а також в попередженні злочинів та запобіганні продовженню злочинних дій та спроб підозрюваних протидіяти встановленню істини (ст.114 -1 КПКУ).
Органи дізнання — це державні органи і посадові особи оперативно-розшукової чи адміністративної юрисдикції, які наділені правом провадження кримінально-процесуальних дій за відсутності можливості їх проваджувати слідчим, виконують процесуальну функцію розслідування, забезпечуючи виконання завдань кримінального процесу і досягнення мети правосуддя. [6, c.56]
Органами дізнання є: міліція; податкова міліція; органи безпеки — у справах, віднесених законом до їх відання; командири військових частин, з'єднань. Керівники військових установ та Військова служба правопорядку у Збройних силах України — щодо злочинів, які вчинені військовослужбовцями та військовозобов'язаними під час проходження ними зборів та працівниками Збройних сил України під час виконання ними службових обов'язків або в розташуванні військової частини, з'єднання, установи чи на військових об'єктах. Митні органи — у справах про контрабанду; керівники кримінально-виконавчих установ, слідчих ізоляторів, лікувальних та трудових профілакторіїв — у справах про злочини проти встановленого порядку несення служби, вчинені працівниками цих установ, а також у справах про злочини, вчинені в розташуванні вказаних установ. Органи державного пожежного нагляду — у справах про пожежі та порушення протипожежних правил; органи прикордонної охорони -у справах про порушення державного кордону; капітани морських суден, що перебувають у далекому плаванні(ст.101 КПКУ).
Кожен з названих органів здійснює дізнання в межах своєї компетенції. Закон надав лише органам міліції право провадити дізнання у справах про будь-який злочин, якщо його не віднесено до компетенції іншого органу дізнання, а капітанам морських суден—про всі злочини, вчинені на судні під час його перебування у далекому плаванні. Саме тому ці органи дізнання в літературі деколи називають органами дізнання з універсальною компетенцією.[2, c.67]
Завдання органу дізнання. Згідно зі ст.4 КПК України на орган дізнання покладається обов'язок порушити кримінальну справу і розкрити злочин. Закон визначає, що орган дізнання зобов'язаний в межах своєї компетенції порушити кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину, вжити всіх передбачених законом заходів до встановлення події злочину, осіб, винних у вчиненні злочину, і до їх покарання.
Під розкриттям злочину мається на увазі встановлення особи, яка вчинила злочин, та всіх фактів, епізодів, елемента і ознак злочинного діяння.
Факт розкриття злочину в практичній діяльності органів досудового розслідування формально ототожнюється зі затриманням підозрюваного, його арештом чи притягненням особи як обвинувачуваного. [12, c.245]
Особа, яка провадить дізнання, не користується процесуальною самостійністю в тому обсязі, яким користується слідчий. При незгоді з вказівками прокурора щодо питань про притягнення як обвинуваченого, про кваліфікацію злочину та обсяг обвинувачення, про направлення справи до суду або про зупинення справи орган дізнання (особа, яка провадить дізнання) має право оскаржити їх вищому прокурору, але не припиняючи виконання цих вказівок. Такі вказівки прокурора обов'язкові до виконання, так само як і вказівки про обрання, зміну або скасування запобіжного заходу, кваліфікацію злочину, провадження окремих слідчих дій та розшук осіб, які вчинили злочин.
Повноваженнями по провадженню тих або інших процесуальних дій закон наділяє не саму особу, яка провадить дізнання, а «орган дізнання». Тому для особи, яка безпосередньо провадить дізнання, обов'язковими є вказівки керівника органу дізнання (ст.103 КПКУ)
Крім того, ті процесуальні документи, в яких відображається рішення органу дізнання (рішення, приймати які закон уповноважив орган дізнання), підлягають обов'язковому затвердженню керівником органу дізнання.
Прокурор — суб'єкт кримінального процесу, на якого згідно зі ст, 121 Конституції України покладаються:
— представництво інтересів громадян або держави в суді у визначених законом випадках;
— нагляд за додержанням законів органами досудовогослідства, дізнання та оперативно-розшукової юрисдикції;
— підтримання державного обвинувачення в суді;
— нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні примусових заходів, пов'язаних з обмеженням свободи громадян. [1, c.15]
Представництво прокурором інтересів громадян чи держави в суді полягає у здійсненні прокурором від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на забезпечення інтересів держави та захисту прав, свобод і законних інтересів громадян, у разі неспроможності ними самостійно їх захищати. Частково функція представництва може здійснюватись і в стадії досудового розслідування.
Формами представництва є: звернення до суду з позовними заявами, участь у судовому розгляді справи і використання при цьому своїх повноважень обвинувача та представника, внесення апеляційного та касаційного подання на судові рішення або заяви про перегляд справи в порядку виключного провадження за нововиявленими обставинами.
Прокурор підлягає відводу за тими самими підставами, що й суддя. Проте, якщо прокурор брав участь у проведенні досудового слідства у справі, підтримував обвинувачення в суді або робив висновок при розгляді справи в апеляційному чи касаційному порядку, то ці обставини не можуть бути підставою для відводу. [4, c.15]
Відвід, заявлений прокурору при розгляді справи в суді, розв'язується судом, а при розслідуванні справи — вищим прокурором(ст.58 КПКУ)
Підтримка державного обвинувачення — одна з функцій прокурора, яка полягає в безпосередній його участі в розгляді судом справи і використанні повноважень обвинувача для всебічного дослідження доказів, захисту прав потерпілого та інших учасників процесу, забезпечення правосуддя і невідворотності кримінальної відповідальності за вчинений злочин.
Прокурор може вступити у справу в будь-якій стадії процесу, якщо цього вимагає захист конституційних прав громадян, інтересів держави та суспільства, і зобов'язаний, додержуючись принципу незалежності суддів і підкорення їх тільки закону, своєчасно вжити передбачених законом заходів до усунення порушень закону, хоч би від кого вони виходили, сприяти виконанню вимог закону про всебічний, повний і об'єктивний розгляд справ та постановленню судових рішень, що ґрунтуються на законі (ст.227 КПКУ)
Обвинувач — прокурор, що підтримує в суді державне обвинувачення, а також потерпілий у справах приватного обвинувачення (справах, передбачених частиною 1 статті 27 КПК України) та в справах, де прокурор відмовився від обвинувачення, який у відсутності прокурора виконує функцію обвинувачення і користується правами обвинувача.    продолжение
--PAGE_BREAK--
У разі відмови прокурора від обвинувачення потерпілий вправі вимагати продовження розгляду справи, У цьому випадку він самостійно підтримує обвинувачення. Обвинувач як учасник процесу з'являється в стадіях судового розгляду справи.[10, c.117]
Обвинувач, керуючись вимогами закону і своїм внутрішнім переконанням, підтримує перед судом державне обвинувачення, подає докази, бере участь у дослідженні доказів, заявляє клопотання і висловлює свою думку щодо клопотань інших учасників судового розгляду, викладає свої міркування з приводу застосування кримінального закону і міри покарання щодо підсудного.
Суддя (суд) — суб'єкт кримінального процесу, який виконує функцію правосуддя. Згідно зі ст. 124-129 Конституції України судочинство здійснюється Конституційним Судом та судами загальної юрисдикції.
Правосуддя здійснюють професійні судді, а у визначених законом випадках — народні засідателі та присяжні. Вироки та рішення суду виносяться іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території держави.
Суд має право самостійно та незалежно здійснювати судове слідство та судовий розгляд, визнати особу винною у вчиненні злочину та призначити їй покарання. Під час судового розгляду суд має владно-розпорядчі повноваження та керує процесом. За результатами розгляду справи суд має право: винести вирок (обвинувальний або виправдувальний), закрити справу, направити справу на додаткове розслідування.
Для виконання своєї функції судді наділяються не тільки суттєвими повноваженнями, а й статусом, який гарантує їм принциповий, незалежний, неупереджений і справедливий розгляд справи.
Судді, слідчі, особи, які проводять дізнання, прокурор мають право на забезпечення безпеки в передбачених законом випадках і відповідно до положень ст. 52-1-52-3 КПК України. 
2.2 Особи, які мають та відстоюють у кримінальному процесі свої інтереси
Цю категорію учасників (суб'єктів) кримінального процесу становлять: обвинувачений (підсудний), підозрюваний, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач та правопорушник у справах протокольної форми досудової підготовки | матеріалів.
Обвинувачений — це особа, щодо якої в установленому законом порядку винесено постанову про притягнення її як обвинуваченого (ст. 43 КПК України).Притягнення як обвинуваченого відбувається у стадії досудового розслідування, коли зібрані достатні докази, що вказують на вчинення злочину даною особою. Після віддання до суду обвинувачений стає підсудним.
Обвинувачений не вважається винним, доки його винність не буде доведена в передбаченому законом порядку та встановлена вироком суду, що набрав законної сили.[8, c.563]
Відстоюючи свої інтереси, обвинувачений мас право; знати, в чому його обвинувачують; давати показання за пред'явленим йому обвинуваченням або відмовитися давати показання та відповідати на запитання; мати захисника та побачення з ним до першого до питу; подавати докази; заявляти клопотання; заявляти відводи; подавати скарги на дії та рішення особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, судді та суду; ознайомлюватися після закінчення досудового слідства або дізнання з усіма матеріалами справи; брати участь у судовому розгляді в суді першої інстанції, а за наявності відповідних підстав — на забезпечення безпеки. Підсудний, поряд з цим, має право на останнєслово.
Обвинувачуваний має право на повагу до його честі й гідності, захист його життя і здоров'я, на поводження з ним як невинним до набрання обвинувальним вироком законної сили, давати показання рідною мовою і безкоштовно користуватися допомогою перекладача.
Підозрюваний.Підозрюваним визнається: 1) особа, яку затримано за підозрою у вчиненні злочину; 2) особа, до якої застосовано запобіжний захід до винесення постанови про притягнення її як обвинуваченого(ст.43 -1 КПКУ)
Підозрюваний мас право: знати, в чому він підозрюється; давати показання або відмовитися давати показання і відповідати на запитання; мати захисника і конфіденційне побачення з ним до першого допиту; подавати докази; заявляти клопотання і відводи; вимагати перевірки прокурором правомірності затримання; подавати скарги на дії і рішення особи, яка провадить оперативно-розшукові дії та дізнання, слідчого і прокурора, користуватись рідною мовою та безоплатною допомогою перекладача, а за наявності відповідних підстав — на забезпечення безпеки. [10, c.237]
Відповідно до принципу презумпції невинуватості підозрюваний має право на поводження з ним як невинним у вчиненні злочину, на повагу до його честі і гідності.Реалізація підозрюваним своїх прав здійснюється в тому самому порядку, що й реалізація прав обвинуваченим.
Потерпілий — це особа, якій злочином завдано моральної, фізичної або матеріальної шкоди і яка визнана потерпілою мотивованим рішенням особи, в провадженні якої знаходиться справа(ст.49 КПКУ)
Надання особі правового статусу потерпілого є способом кримінально-процесуального захисту його прав.Про визнання громадянина потерпшим або про відмову в цьому слідчий, особа, яка провадить дізнання, та суддя виносять постанову, а суд — ухвалу.
Потерпілий має право: давати показання у справі або відмовитися від давання показань; подавати докази; заявляти клопотання і відводи; знайомитися з усіма матеріалами справи з моменту закінчення досудового слідства, а у справах, в яких досудове слідство не провадилося,— після віддання обвинуваченого до суду; брати участь у судовому розгляді: заявляти відводи; подавати скарги на дії особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора та суду, а також подавати скарги на вирок або ухвалу суду та постанову судці, а за наявності відповідних підстав — на забезпечення безпеки. [3, c.90]
Потерпілий вправі користуватись рідною мовою, тобто давати показання і заявляти відводи і клопотання та задавати питання і здійснювати промови в судових дебатах рідною мовою, а в необхідних випадках безкоштовно користуватись допомогою перекладача.Він також вправі вимагати відшкодування заподіяної йому майнової шкоди та компенсації матеріальної шкоди.
У випадках, коли внаслідок злочину настала смерть потерпілого, брати участь у справі можуть його близькі родичі, яким закон надає права потерпілого (ч. 5 ст. 49 КПК України). Такими близькими родичами є: батьки, чоловік або дружина, діти, рідні брати, дід, бабуся, онуки (п. 11 ст. 32 КПК України).
Потерпілий зобов'язаний:
1) з'являтися за викликом особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора та суду, У разі нез'явлення без поважних причин підозрюваний може бути доставлений у порядку приводу;
2) давати правдиві показання. За давання неправдивих показань потерпілий несе кримінальну відповідальність.
Цивільний позивач — це громадянин, підприємство, установа або організація, що потерпіли матеріальний збиток від злочину та висунули вимогу про його відшкодування у порядку кримінального судочинства.
Заява про цивільний позов подається тому органу, у провадженні якого перебуває справа. Органи розслідування, прокурор, суд повинні перевірити наявність підстав для одночасного розгляду позову і кримінальної справи.Про визнання цивільним позивачем або про відмову в такому визнанні особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор та суддя виносять мотивовану постанову, а суд — ухвалу.Після того як цю особу визнано цивільним позивачем, вона стає учасником процесу та набуває прав, передбачених ст. 50 КПК України.
Цивільний позивач має право: подавати докази; заявляти клопотання; брати участь у судовому розгляді; просити органи дізнання, слідчого та суд про вжиття заходів щодо забезпечення заявленого позову; підтримувати цивільний позов; ознайомлюватися з матеріалами справи з моменту закінчення досудового слідства; заявляти відводи; подавати скарги на дії особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора та суду, а також подавати скарги на вирок або ухвалу суду в частині, що стосується цивільного позову, а за наявності відповідних підстав — на забезпечення безпеки.
Якщо в результаті злочину громадянину заподіяно не тільки матеріальної, а й фізичної або моральної шкоди, він може виступити в процесі одночасно і як цивільний позивач, і як потерпілий. Про визнання цього громадянина одночасно і позивачем, і потерпілим у справі слідчий, особа, яка провадить дізнання, або прокурор виносять постанову, а суд — ухвалу. [12, c.258]
Цивільний позивач зобов'язаний за вимогою органу дізнання, слідчого, прокурора і суду надавати документи, які він має у своєму розпорядженні, пов'язані з заявленим позовом. У разі, коли цивільний позивач не з'явиться у судове засідання, позов не розглядається, якщо суд вважає за неможливе розглядати його за відсутності цивільного позивача. Якщо цивільний позов залишається без розгляду, за зацікавленими особами зберігається право заявити його в порядку цивільного судочинства.
Цивільний відповідач. Майнову відповідальність за цивільним позовом у кримінальному процесі звичайно несе особа, яка вчинила злочин,— обвинувачений. Проте у деяких випадках ця відповідальність покладається не на обвинуваченого, а на інших осіб, які йменуються цивільними відповідачами.Як цивільні відповідачі можуть бути притягнуті батьки, опікуни, піклувальники та інші особи, а також підприємства, установи й організації, які в силу закону несуть матеріальну відповідальність за шкоду, завдану злочинними діями обвинуваченого.
За майнову шкоду, заподіяну неповнолітнім у віці від 14 до 15 років, відповідають батьки (усиновителі) або опікуни. За майнову шкоду, заподіяну неповнолітнім у віці від 15 до 18 років, відповідає він сам. Якщо у нього немає майна або заробітку, достатнього для відшкодування заподіяної ним шкоди, остання має бути відшкодована його батьками. [5]
Про притягнення як цивільного відповідача особа, яка провадить дізнання, слідчий, суддя виносять постанову, а суд — ухвалу. Цивільний відповідач має право: заперечувати проти пред'явленого позову; подавати докази; заявляти клопотання, а за наявності відповідних підстав — на забезпечення безпеки; знайомитися з матеріалами справи, що стосуються цивільного позову, з моменту закінчення досудового слідства, а у справах, в яких до-судове слідство не провадилося,— після віддання обвинуваченого до суду; брати участь у судовому розгляді; заявляти відводи; подавати скарги на дії особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора та суду, а також подавати скарги на вирок та ухвалу суду в частиш, що стосується цивільного позову (ч. 2 ст. 51 КПК України).
2.3 Учасники процесу, які відстоюють інтереси інших осіб
Захисник — це учасник кримінального процесу, на якого покладено функцію захисту, і в силу цього він зобов'язаний використовувати всі зазначені в законі засоби і способи з метою з'ясування обставин, що виправдовують підзахисного чи пом'якшують його відповідальність. Як захисники допускаються особи, які є фахівцями в галузі права. Згідно з частиною першою ст. 59 Конституції України кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Ст. 44 КПК України визначає, що захисником може бути будь-яка особа, яка запрошена і уповноважена самим обвинуваченим (підозрюваним, підсудним, засудженим) чи призначена відповідно до закону здійснювати захист прав і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого та надавати їм необхідну юридичну допомог при провадженні у кримінальній справі.    продолжение
--PAGE_BREAK--
З моменту закінчення досудового слідства як захисники допускаються близькі родичі обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, його опікуни або піклувальники. Захисником не може бути особа, яка має судимість. Відповідно до ст. 2 Закону України «Про адвокатуру» адвокат не може працювати в суді, прокуратурі, державному нотаріаті, органах внутрішніх справ, служби безпеки, державного управління, Виходячи з такого положення, особи, що мають відповідний юридичний статус, не можуть допускатись до участі в справі як захисник.[8, c.385]
Одна й та сама особа не може бути захисником двох або кількох підозрюваних, обвинувачених і підсудних, якщо інтереси захисту одного з них суперечать інтересам захисту іншого.
Захисник допускається до учасгі в справі в будь-якій стадії процесу.
У випадках, коли участь захисника є обов'язковою, близькі родичі обвинуваченого, його опікуни або піклувальники як захисники можуть брати участь у справі лише одночасно з захисником — адвокатом чи іншим фахівцем у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за Дорученням юридичної особи. 
Про допуск захисника до участі в справі особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор, суддя виносять постанову, а суд—ухвалу.
Представники потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача. Як представники потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача у справі можуть брати участь: адвокати, близькі родичі, законні представники, управомочені в силу закону представляти під час провадження у кримінальній справі законні інтереси відповідно потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача, а також інші особи за постановою особи, у провадженні якої перебуває справа.
Представниками можуть бути: опікуни; піклувальники; представники установ і організацій, у піклуванні яких перебувають ті, кого вони представляють; посадові особи підприємств, установ і організацій, що є цивільними позивачами або цивільними відповідачами. Представники користуються процесуальними правами осіб, інтереси яких вони представляють. 
2.4 Особи, які сприяють кримінальному процесу і здійсненню правосуддя
Свідок. Свідком є учасник кримінального процесу, який не має статусу потерпілого, обвинуваченого, підозрюваного або підсудного і якому відомі будь-які обставини, що підлягають встановленню у справі, та відсутні обставини, що заважають його допиту. Будь-який громадянин України, якщо він став очевидцем розслідуваної події, незалежно від його становища (прокурор, голова місцевої адміністрації, судця, президент держави тощо) може бути допитаний як свідок. Вік свідка не обмежено. Діти також можуть бути допитані як свідки, якщо вони в силу свого розвитку правильно сприймати обставини, що мають значення для справи. [9, c.112]
Як свідок може бути допитана будь-яка особа, про яку є дані, що їй відомі будь-які обставини, які стосуються справи (ст. 68 КПК України). Нездатність особи через свої психічні чи фізичні вади правильно сприймати ті або інші явища та давати про них об'єктивні показання унеможливлює її участь у справі як свідка.
Відповідно до приписів ст. 69 КПК України не можуть бути допитані як свідки також: захисник підозрюваного, обвинуваченого або підсудного про обставини, які стали відомі йому у зв'язку з виконанням своїх обов'язків; адвокат.
Свідок має право:
1) давати показання рідною мовою або іншою мовою, якою івільно володіє, і користуватися допомогою перекладача;
2) заявляти відвід перекладачу;
3) знати, у зв'язку з чим і в якій справі він допитується;
4) власноручно викладати свої показання в протоколі допиту;
5) користуватися нотатками і документами при даванні показань у тих випадках, коли показання стосуються будь-яких розрахунків та інших даних, які йому важко тримати в пам'яті;
6) відмовитися давати показання щодо себе, членів сім'ї таблизьких родичів;
7) знайомитися з протоколом допиту і клопотати про внесенняпо нього змін, доповнень і зауважень, власноручно робити такідоповнення і зауваження;
8) подавати скарги прокурору на дії дізнавача і слідчого;
9) одержувати відшкодування витрат, пов'язаних з викликомдля давання показань.
У разі наявності відповідних підстав свідок має право на забезпечення безпеки шляхом застосування заходів, передбачених законом і в порядку, передбаченому статтями 52-1-52-5 КПК України. Свідок зобов'язаний з'явитися за викликом та дати правдиві показання. [9, c.120]
Експерт. Особливе значення в вирішенні завдання встановлення об'єктивної істини в процесі мають різні речові докази та експертні дослідження речових джерел доказової інформації. Згідно зі ст. 75 КПК України як експерт може бути викликана будь-яка особа, яка має необхідні спеціальні знання для винесення висновку з питань, що досліджуються.
Спеціальні знання — сукупність сучасних теоретичних знань і спеціальних практичних умінь і навичок у галузі науки, мистецтва чи ремесла, набутих у результаті фахової підготовки або професійного досвіду роботи, що використовуються з метою розкриття, розслідування і попередження злочинів.
Експертиза в кримінальному процесі — це проваджуване в передбаченій законом формі компетентними особами за постановою слідчого (особи, що провадить дізнання, прокурора або суду) дослідження різних об'єктів, явищ і процесів, які містять доказову інформацію, з використанням спеціальних знань, спрямоване на з'ясовування обставин, які мають значення для вирішення завдань кримінального процесу.
Експерт — це незацікавлена в справі особа, що володіє спеціальними знаннями й уміннями в окремій галузі науки, техніки, мистецтва або ремесла і яка залучаться у встановленому законом порядку до участі в кримінальному процесі для провадження експертизи.Експертиза може бути призначена та проведена відповіднимиспеціалістами в будь-якій галузі людських знань, за виняткомправа. Експерт дає висновок від свого імені та несе за нього особисту відповідальність. Висновок експерта має значення самостіиного виду доказів у кримінальному процесі. Правовий статус експерта, певні вимоги до нього встановлені ст. 62, 75, 77,196, 200-201, 310-311 КПК України, законом України «Про судову експертизу» та підзаконними нормативними актами.
Спеціаліст Спеціалістом у кримінальному процесі визнається будь-яка не заінтересована в результаті справи особа, яка має необхідні спеціальні знання в науці, техніці, мистецтві чи ремеслі або володіє вміннями, навиками у певній галузі діяльності і відповідно до ст, 128-1 КПК України залучається до участі у проведенні слідчої дії для сприяння слідчому в збиранні та дослідженні доказів. [5]
Як спеціалістом так і експертом можуть бути особи, які володіють спеціальними знаннями. Але в процесуальному статусі між експертом і спеціалістом є різниця. Спеціаліст, використовуючи свої спеціальні знання, надає допомогу слідчому в провадженні слідчих дій, а саме: в пошуку, виявленні, фіксації, вилученні та огляді доказових матеріалів, застосуванні для цього необхідних технічних засобів, наприклад засобів так званої «польової криміналістики» при огляді місця події, тоді як експерт досліджує направлені йому на експертизу докази і формулює висновки по поставлених перед ним питаннях, які мають значення самостійних доказів. Якщо експерт досліджує вже одержані докази і дає висновок, який має самостійне доказове значення, то спеціаліст покликаний надати допомогу в збиранні доказів. Тому процесуальне становище спеціаліста й експерта різне.
До особи, яка викликається як спеціаліст, закон ставить дві основні вимоги: бути не зацікавленим в результаті справи та мати необхідні для участі в даній слідчій дії спеціальні знання.
Закон не обмежує кола слідчих дій, для участі в провадженні яких може, бути залучений спеціаліст.
Поняті. Залучення понятих у кримінальному процесі має на меті створення необхідних умов для об'єктивного та правильного провадження слідчих дій, засвідчення та закріплення доказів.
Ст. 127 КПК України передбачає обов'язкову участь не менше двох понятих при провадженні обшуку, виїмки, огляду, пред'явленні осіб та предметів для впізнання, відтворенні обстановки й обставин події, описі майна та освідуванні. [5]
Як поняті можуть бути викликані будь-які не заінтересовані у справі повнолітні громадяни. Не можуть бути понятими потерпілий, родичі підозрюваного, обвинуваченого та потерпілого, працівники органів дізнання та досудового слідства.
Поняті зобов'язані:
• бути присутніми під час провадження слідчої дії;
• після закінчення слідчої дії засвідчити своїм підписом у протоколі факт, зміст та результати цієї дії;
• не розголошувати без дозволу слідчого чи дізнавача дані, які стали відомі йому у зв'язку з виконанням своїх обов'язків (функції понятого).
Поняті мають право:
робити зауваження і заяви з приводу проваджуваних з їх участю слідчих дій, які підлягають занесенню до протоколу;
• знайомитись з протоколом слідчої дії, проваджуваної з їх участю;
• одержувати відшкодування витрат, пов'язаних з участю в кримінальній спразі,
• на забезпечення особистої безпеки.
Поняті несуть кримінальну відповідальність згідно зі ст, 387 Кримінального кодексу України за розголошення без дозволу прокурора, слідчого або особи, яка провадила дізнання чи досудове слідство, даних досудового слідства чи дізнання, якщо були попереджені в установленому законом порядку про обов'язок не розголошувати такі дані.
Перекладач. Як перекладач (ст. 128 КПК України) до участі у кримінальному процесі може бути залучена будь-яка не заінтересована у результаті справи особа, що володіє мовою, якою ведеться судочинство, а також мовою, якою володіють та користуються будь-які учасники процессу.
Перекладач зобов'язаний:
• з'явитися за викликом слідчого, органу дізнання, прокурора або суду;    продолжение
--PAGE_BREAK--
• здійснити повно і точно доручений йому переклад тазасвідчити його правильність своїм підписом у відповіднихпроцесуальних документах;
• заявити самовідвід за наявності відповідних обставин, що вказують на його зацікавленість у справі чи залежність від інших учасників процесу;
• не розголошувати без дозволу слідчого дані досудового слідства ;
• додержуватися порядку судового розгляду. [5]
Секретар судового засідання — учасник кримінального процесу, в процесуальні обов'язки якого входить ведення та засвідчення своїм підписом вірності протоколу судового засідання та розпорядчого засідання суду.
Він виконує за дорученням судді також необхідні організаційні функції: повідомляє учасників процесу про час і місце розгляду справи, з'ясовує причини нез'явлення та інформує про це суд, виконує інші доручення головуючого по забезпеченню судового процесу (вручає копію вироку), надає можливість ознайомлення з протоколом судового засідання тощо. [6, c.90]
Секретар судового засідання повинен бути не зацікавленим у результатах справи.
Заявник — особа, яка заявила про злочин. Заявник є учасником кримінального процесу в стадії порушення кримінальної справи. Саме на цій стадії особа, яка заявила про злочин, має статус заявника. Далі — у стадіях досудового розслідування та судового розгляду — така особа, залежно від підстав, виступає або як потерпілий, якщо їй заподіяно шкоду, або як свідок, якщо вона була лише очевидцем вчиненого злочину. Інколи заявник стає й обвинуваченим, якщо з'ясується, що він сам вчинив злочин.
На заявникові лежить обов'язок давати правдиві повідомлення. Він несе кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий донос, про що його має бути попереджено при отриманні від нього заяви.
Заявник має право ознайомлюватися з протоколом отримання заяви, робити зауваження та доповнення або ж власноручно викласти свою заяву.
3. Процесуальна правоздатність і дієздатність суб’єктів кримінального процесу
Момент виникнення правоздатності залежить від того, у якій якості виступає дана особа. Для групи суб’єктів цей момент пов'язаний з наданням державою компетенції відповідній особі (органу) і настає з призначення на посаду (створення органу); для обвинувачуваного, підозрюваного, підсудного — пов'язаний з виникненням кримінальної правоздатності і відсутністю обставин, що виключають провадження у справі (ст.6 КПК).
Для потерпілого, цивільного позивача і відповідача створюється самим фактом вчинення злочину з заподіянням конкретної шкоди; для захисника — 1) одержанням спеціальних знань в галузі права і 2) наданням права на здійснення юридичної допомоги; у випадках і порядку, передбаченому законом (для родичів — п.11 ст.32 КПК) правоздатність захисника виникає при досягненні 18 років; для представників — також пов'язаний з досягненням визначеного віку (ст.52 КПК), законних представників — при наявності встановлених законом зв'язків. При цьому недієздатні, обмежено дієздатні і неповнолітні мають процесуальну правосуб'єктність. [5]
Виникнення правоздатності в 3-й групі суб'єктів неможливе без типових ознак, які, однак, неконкретизовані в КПК: для свідка — це наявність правильно сприйнятих відомостей про обставини, що відносяться до справи незалежно від віку (ст.68 КПК), для експерта — наявність необхідних знань для дачі висновку (ст.75 КПК), для перекладача — здатність здійснювати достовірний і точний переклад, обумовлена рівнем освіти, віком і знанням мови.
Кримінально-процесуальна дієздатність виникає з настанням певного юридичного факту, з яким закон пов'язує початок участі суб'єкта в судочинстві. Виникнення дієздатності у першої групи суб'єктів пов'язують з обов'язком реалізації прав і обов'язків у силу своєї компетенції. Для суб'єктів І групи — з обов'язком прийняти скаргу в порядку ст.ст. 4, 97 КПК Україна і вирішити її по суті, тобто з порушенням кримінальної справи і (чи) прийняттям її до свого провадження. Для суду зокрема — з одержання справи від прокурора в порядку підсудності, надходженням скарги потерпілого по справах приватного обвинувачення. Дієздатність суб'єктів 2-ї та 3-ї груп виникає з волевиявленням державного органу чи посадової особи, яке виражається у відповідному процесуальному документі про присвоєння процесуального статусу. [3, c.121]
Так, дієздатність підозрюваного виникає з моменту складання протоколу затримання чи постанови про застосування запобіжного заходу до пред'явлення обвинувачення і допиту в цьому статусі (ст. 43-1, 106 КПК). Дієздатність обвинувачуваного — з моменту винесення постанови про залучення до участі в кримінальній справі в цій якості (ст.132 КПК) чи з порушення суддею кримінальної справи по справах приватного обвинувачення, за матеріалами в протокольній формі. Дієздатність потерпілого настає змоменту винесення постанови про визнання його таким (ст.49 КПК); захисника — з винесення постанови про допуск до участі у справі за запрошенням (угодою) чи за призначенням (ст.44 КПК). Момент виникнення дієздатності свідка пов'язаний із врученням йому повістки (ст.166 КПК), експерта — з винесенням постанови про призначення судової експертизи (ст.75, 76, 196 КПК), перекладача — із складанням протоколу про його участь у справі в даній якості (ст.128 КПК). [5]
Розділ 4 КПК України передбачає перелік обмежень, наявність яких не допускає виникнення дієздатності. При цьому мова буде йти про конкретну дієздатність по конкретній справі.
ЗАДАЧІ
Задача 1. В місцевий суд надійшли дві кримінальних справи: одна за звинуваченням Примака за ст. 115 (навмисне вбивство), інша – за звинуваченням Єжова за ч.1 ст.121 КК (навмисне тяжке тілесне ушкодження).
Яким повинен бути склад суду під час розгляду цих справ у судовому засіданні?
Відповідь: Згідно Статті 17 КПК кримінальні справи розглядаються в суді першої інстанції одноособово суддею, який діє від імені суду, за винятком випадків, передбачених частинами другою і третьою цієї статті.
Кримінальні справи про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк більше десяти років, розглядаються в суді першої інстанції колегіально судом у складі трьох осіб, якщо підсудний заявив клопотання про такий розгляд. [5]
Кримінальні справи про злочини, за які законом передбачена можливість призначення покарання у виді довічного позбавлення волі, в суді першої інстанції розглядаються судом у складі двох суддів і трьох народних засідателів, які при здійсненні правосуддя користуються всіма правами судді.
Тож оскільки санкція ч.1 ст.121 КК (навмисне тяжке тілесне ушкодження) передбачає до 8 років позбавлення волі, справа за звинуваченням Єжова за має розглядатися в суді першої інстанції одноособово суддею, який діє від імені суду. [4, c.46]
Кримінальна справа за звинуваченням Примака за ст. 115 (навмисне вбивство) в суді першої інстанції має розглядатися судом у складі двох суддів і трьох народних засідателів (які при здійсненні правосуддя користуються всіма правами судді), оскільки ч.2 ст.115 передбачена можливість призначення покарання у вигляді довічного позбавлення волі [4, c.45]. .
Задача 2. В судовому засіданні розглядалася кримінальна справа по звинуваченню Підбережного за ч.1 ст. 189 КК України (вимагання). Після дослідження доказів в судовому засіданні прокурор відмовився від обвинувачення.
Яке рішення у зв’язку з цим повинен прийняти суд? Які наслідки відмови прокурора від обвинувачення? Яке процесуальне становище прокурора в суді 1-ї інстанції?
Відповідь: Підтримуючи обвинувачення в суді, прокурор керується законом і своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на розгляді всіх обставин справи. Якщо він переконається, що дані судового слідства не підтверджують пред'явленого підсудному обвинувачення, він повинен відмовитися від обвинувачення та у своїй постанові викласти мотиви відмови. В цьому разі суд роз'яснює потерпілому та його представникові їх право вимагати продовжити розгляд справи і підтримувати обвинувачення (ч. З ст. 264 КПК).
Прокурор — суб'єкт кримінального процесу, на якого згідно зі ст. 121 Конституції України покладаються, зокрема, представництво інтересів громадян або держави в суді у визначенихзаконом випадках, підтримання державного обвинувачення в суді.
Представництво прокурором інтересів громадян чи держави в суді полягає у здійсненні прокурором від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на забезпечення інтересів держави та захисту прав, свобод і законних інтересів громадян, у разі неспроможності ними самостійно їх захищати.
Підтримка державного обвинувачення — одна з функцій прокурора, яка полягає в безпосередній його участі в розгляді судом справи і використанні повноважень обвинувача для всебічного дослідження доказів, захисту прав потерпілого та інших учасників процесу, забезпечення правосуддя і невідворотності кримінальної відповідальності.
Прокурор може вступити у справу в будь-якій стадії процесу, якщо цього вимагає захист конституційних прав громадян, інтересів держави та суспільства, і зобов'язаний, додержуючись принципу незалежності суддів і підкорення їх тільки закону, своєчасно вжити передбачених законом заходів до усунення порушень закону, від кого б вони не виходили, сприяти виконанню вимог закону про всебічний, повний і об'єктивний розгляд справ та постановленню судових рішень, що ґрунтуються на законі. [12, c.309]
ВИСНОВКИ
Аналіз теоретичних, наукових джерел та відповідного законодавства з досліджуваної тематики дозволяє зробити наступні узагальнення. По-ерше, про тотожність таких понять як суб’єкти кримінального процесу та учасники кримінального процесу. Їх можна визначити як осіб, які вступають у кримінально-процесуальні правовідносини у зв'язку з подією злочину, чиї права, повноваження та обов'язки регламентуються чинним законодавством. Тобто, усі особи, які вступають у процесуальні правовідносини, незалежно від підстав, обсягу їх прав, повноважень чи обов'язків, стадії кримінального процесу, в котрій вони берутьучасть, чи тривалості їх участі в процесі, є суб'єктами (учасниками)кримінального процесу.
З визначення суб’єктів кримінального процесу фактично слідує, що вони є його учасниками. Як свідчить аналіз навчальної та наукової літератури, використання в ній поняття “суб’єкти” прийшло на зміну поняттю “учасники” зовсім недавно. В цьому є деяка особливість саме кримінального процесу – суб’єкти фактично і є учасниками процесу, на відміну від багатьох інших галузей права.
У кримінально-процесуальні відносини окремі особи вступають по-різному залежно від їх ставлення до факту, стосовно якого здійснюється процесуальне провадження.
За характером виконуваних функцій, завдань і свого процесуального статусу більшість авторів поділяють суб’єктів кримінального процесу на наступні чотири групи.
1. Органи та посадові особи, які ведуть та безпосередньо здійснюють кримінально-процесуальне провадження.
2. Особи, які мають та відстоюють самостійний інтерес.
3. Особи, які захищають та представляють інтереси «третіхосіб.
4. Особи, які сприяють кримінальному судочинству.
Усі суб'єкти (учасники) процесу характеризуються тим, що вони:
а) беруть участь у справі на підставах і в порядку, передбачених кримінально-процесуальним законом, за умови, що відсутні обставини, за яких закон виключає можливість їх участі у справі;
б) мають визначені в законі права та обов'язки (закон визначає порядок їх реалізації);
в) діють у кримінальному судочинстві відповідно до своїх прав та обов'язків у встановленому порядку;
г) зобов'язані дотримуватись чинного законодавства;
д) мають проявляти толерантність, поважати честь і гідність інших учасників процесу;
є) мають право на забезпечення особистої безпеки;
є) вступають у процесуальні правовідносини;
ж) несуть відповідальність за невиконання своїх обов'язків або порушення прав інших учасників.
Варто також зазначити, що не достатньо чітко законодавчо визначеними є поняття процесуальної правоздатності та дієздатності суб’єктів кримінального процесу й умови їх настання. Тож це питаня
Список використаної літератури
Конституція України.//Конституція України.-Київ: Юрінформ, 1997. – 20 с.
Аленин Ю.П. Процессуальные особенности производства следственных действий.- Одесса: Центрально-Украинское издательство, 2002. – 264с.
Коваленко, Є.Г. Кримінальний процес України. ─ К.: Юрінком Інтер, 2008. ─ 576 с.
Кримінальний кодекс України.– Київ: Юрінком, 1995. – 150 с.
Кримінально-процесуальний кодекс України. – Офіційний сайт ВРУ. – ред. від 25.02.2009 р.
Кримінальний процес України: Пiдручник / За ред. Ю.М. Грошевого, В.М. Хотенця. ─ Х.: Прапор, 2000. ─ 496 с
Кучинська О.П. Кримінальний процес України: Навч. посiбник для вузів. — Акад. адвокатури України. ─ К.: Прецедент, 2007. ─ 202 с.
Михайленко П.П. Кримінальне право, кримінальний процес та кримінологія України: У 3 т.: Статтi, доповiдi, рецензiї. ─ К.: Генеза, 1999. ─ 944 с.
Михєєнко М.М., Нор В. Т., Шибіко В. Кримінальний процес України. — К.: Либідь, 2007. – 380с.
Смирнов М.І. Кримінальний процес України: Навч.-метод. посібник / М.І. Смирнов, І.В. Гловюк; ОНЮА. ─ О.: Фенікс, 2008. ─ 652 c
Тертишник В.М. Кримінально-процесуальне право України: Підручник. — К.: А.С.К., 2003. – 270с.
Тертишник В.М. Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України. К.: Юрінком Інтер, 2005.- 730с.


Не сдавайте скачаную работу преподавателю!
Данный реферат Вы можете использовать для подготовки курсовых проектов.

Поделись с друзьями, за репост + 100 мильонов к студенческой карме :

Пишем реферат самостоятельно:
! Как писать рефераты
Практические рекомендации по написанию студенческих рефератов.
! План реферата Краткий список разделов, отражающий структура и порядок работы над будующим рефератом.
! Введение реферата Вводная часть работы, в которой отражается цель и обозначается список задач.
! Заключение реферата В заключении подводятся итоги, описывается была ли достигнута поставленная цель, каковы результаты.
! Оформление рефератов Методические рекомендации по грамотному оформлению работы по ГОСТ.

Читайте также:
Виды рефератов Какими бывают рефераты по своему назначению и структуре.