--PAGE_BREAK-- — аналітичну,
— критичну,
— конструктивну
— і прогнозуючу функції.
Аналітична функція науки фінансового права полягає в усвідомленні «дослідного знання», класифікації фінансово-правових норм та їх науковому коментуванні, зведенні їх у внутрішньо цілісну органічну систему.
Критична функція полягає у виявленні дефектів і недоліків у чинному фінансовому законодавстві, в фіксації невідповідності правової норми вимогам суспільної практики.
Конструктивна функція сприяє утворенню нових фінансово-правових норм, інститутів і розділів фінансового права. Ця функція завжди передує виданню нового закону чи іншого нормативно-правового акту і постійно використовується в процесі нормотворчої діяльності держави.
Прогнозуюча ж функція науки фінансового права, а іноді її ще називають «орієнтовною» функцією, полягає в тому, що наука фінансового права дає фінансово-правовій практиці важливі орієнтири в розвитку, вказує віхи, в напрямку яких ймовірно будуть рухатись фінансово-правові відносини. І чим виший рівень розвитку фінансово-правової науки, тим точніші ці орієнтири, тим на більшу відстань у часі можуть визначатись такі віхи. Система знань про фінансове право і управління державними фінансами тільки тоді сама по собі починає бути наукою фінансового права, коли вона стає спроможною створити
реальну концепцію розвитку фінансове-правових відносин, перетворити цю концепцію через дії публічної влади в ефективні фінансово-правові норми.
У викладених вище сутності, особливостях і функціях науки фінансового права проявляється її зміст в цілому.
III. Зміст науки фінансового права.
Відомий російський філософ С.Л.Франк в праці «Предмет знания» писав: «Во всяком знании мы находим, с одной стороны, напрвленность на нечто, что, в силу этой напрвленности является для знания его предметом, а с другой стороны, уловление, признание в этом предмете некоторых определенностей, что образует содержания знания». В кожній юридичній науці такі властивості складають її зміст або систему важливих проблем.
Система науки фінансового права в певній мірі відповідає системі фінансового права як галузі права, однак повністю не збігається з нею. Так, наука фінансового права розробляє важливі теоретичні положення, які за своїм характером не можуть знайти пряме відображення у фінансовому праві.
Наприклад, у фінансовому законодавстві неможливо знайти визначення державних фінансів, класифікації фінансово-правових актів або фінансово-правових норм, цілісного закріплення будь-якої теоретичної концепції, що пояснює фінансово-правові явища і т.д. З другого боку, не всі фінансово-правові норми, що беруться із об'єктивної реальності і закріплюються в нормативно-правових актах, осмислені наукою фінансового права. Багато таких норм конструюються лише на базі «дослідного знання», яке ще не є власне науковим.
Велику роль має точка зору на фінансово — правову реальність, яка береться вченими при визначені важливих правових проблем, що визначається рівнем правової думки, етапом розвитку науки, використанням того чи іншого методологічного апарату. В цілому зміст науки фінансового права складає чотири великих комплекса правових проблем.
Перший комплекс охоплює загальнотеоритичні проблеми, на базі яких можливе розуміння і функціювання всіх інших — спеціальних проблем науки фінансового права. Це загальнотеоритична частина, де вивчаються питання про наукознавство, про догму фінансового права, питання пов”язані з вивченням таких загальних понять, як «державні фінанси», «фінансова діяльність держави». Це — не загальна частина науки фінансового права в тому понятті, в якому вона має місце в науках кримінального і цивільного права. Такою загальної частини наука фінансового права не має. Але у неї є дві — три загально — теоритичні проблеми, що мають пропедевтичний характер.
Наступний комплекс утворює спеціальні проблеми, що відносяться до бюджетного права. Це проблеми бюджетного механізму, бюджетного процесу, податкового і витратного права. Місце інститутів податкового і витратного права в системі бюджетного права обумовлено фактором і змістом регульованих цими інститутами суспільних відносин, їх обслуговуванням бюджетно — правових категорій.
Проблеми фінансового права в науці фінансвого права постають на перший план в зв’язку з політичною вагомістю бюджета в житті держави і суспільства, його місцем в фінансовій системі держави.
Другий комплекс проблем науки фінансового права складають ті, що відносяться до банківського права, але має публічно — правовий характер. В цій частині науки фінансового права вивчаються питання емісійного права, валютного законодавства, питання, пов”язані з висвітленням значення Центрального банку України, як касового, кредитного і розрахункового органу. В зв”язку з виникненням в економічних структурах країни інституту приватної власності і класифікації фінансів на державні і приватні, важливе значення має вивчення державнимх грошових засобів, що являються центральним поняттям фінансового права. Питання юридичного аналізу грошових засобів потребують спеціальної уваги, так як довгий час (фактично на протязі всього радянського часу) наука фінансового права відносилась до цього питання неприязно, виходячи із тезіса про непотрібність грошових засобів в комуністичному суспільстві.
Накінець, четвертий комплекс утворює проблеми, що не відносяться прямо до перших трьох комплексів, але притягуються до них. Це інститути державного кредиту, ощадної справи і фінансового контролю.
Державний кредит, як інститут фінансового права, має чітко виражений автономний характер. Разом з тим, його можна розглядати, як особливий спосіб формування прибутків бюджета, а це засвідчує і про його відношення до категорій бюджета. Теж саме можна сказати про інститут фінансового контролю. Його значення в фінансовій системі держави велике і по своїм функціональним якостям являється повністю самостійним інститутом в науці фінансового права. В той же час фінансовий контроль виконують спеціальні органи держави, і з цієї точки зору даний інститут щільно приєднується до системи фінансових органів.
Демонтаж адміністративно — командної системи і перехід до нормального громадянського суспільства роблять питання про зміст науки фінансового права найбільш актуальними. Панування адміністративно — командної системи привело до тотального панування публічно — правових відносин і гіперболізацію значення адміністративного і фінансового права в суспільному житті. «Все моє», — говорила кожна із галузей. Поява в теперішній час на економічній сцені кооперативів, приватних підприємств і фермерських господарств, акціонерних компаній і комерційних банків зменшує в соціальній сфері зону впливу фінансового права, а тому обумовлює зменшення числа проблем, якими до кінця 80 — років займалась наука фінансового права.
Початок нового економічного етапу в історії України зобов”язує поставити питання про правильність розробки в науці фінансового права проблем майнового і особистого страхування, ощадної справи, багатьох питань, що пов”язані з кредитними і розрахунковими відношеннями, тобто відносинами, що відносяться не до публічного, а приватного права. Гадається, що саме аналіз змісту науки фінансового права сьогодні покаже, що в ній збіглася максимальна кількість дискусійних і не вирішених питань.
Зміст науки фінансового права отримує своєрідне вираження в учбовій дисципліні, що вміщує науковий матеріал про фінансове право, фінансових правовідносинах і фінансових санкціях, що класифікують весь матеріал, який формулює визначення і коментує правові норми науковим і одночасно доступною для розуміння студентів мовою. Цей матеріал знаходить своє елементарне втілення в учбових посібниках по фінансовому праві.
IV. Методологія науки фінансового права.
1. Поняття метода науки фінансового права.
Предмет і зміст науки фінансового права невід”ємно пов”язані з її методом пізнання. Якщо предмет науки говорить про те, який об”єкт потрібно вивчати, а зміст науки визначає систему проблем, що складають об”єкт пізнання, то метод свідчить про те, з допомогою яких прийомів і засобів потрібно даний об”єкт вивчати, досліджувати. Англійський філософ Ф.Бекон (1561 — 1626 рр.) порівнював метод пізнання з джерелами світла, що освітлюють дорогу досліджування, організовуючи і направляючого працю вченого. Спочатку вмикають світло і показують світлом дорогу до пошуків, а потім починають ці пошуки.
Метод правової науки — це система методів пізнання, яка використовується в конкретних юридичних науках і складає їх методологічну основу. На методологічну основу опирається і наука фінансового права. Багато теоритичних прорахунків і невдач радянської науки фінансового права були обумовлені тим, що вона базувалась на марксистській методології, яка починала з того, що встановлювала в кожній науці головний метод — метод діалектичного матеріалізма, що виконував «наче» роль надійного компаса, що дозволяв швидко і впевнено орієнтуватися в любій, самій складній ситуації. Але ж на справі метод діалектичного матеріалізма, пов”язанний з класовим підхідом до проявів життя і партійною оцінкою, поставив в стан конфронтації радянську науку фінансового права і науку фінансового права в країнах Заходу, відкидаючи на цій основі всі останні досягнення. Але такий підхід, як добре показав семидесятирічний досвід розвитку радянських суспільних наук, різко звузив кругозір в правових дослідженнях, залишав вченого здібностей об”єктивно підходити до явищ суспільного життя, знижував інтелектуальні здібності.
Наука фінансового права повинна відмовитися від методів, що їй нав”язуються владою чи ідеологією, самостійно розробляти свою методологію, як систему методів.
Так як наука фінансового права знаходиться на стиці інших наук — державного і адміністративного права, політекономії, фінансової науки і політології — то її методологія заключає в собі різні аспекти, тобто дослідження в різних областях соціальної дійсності.
2. Види методів науки фінансового права, та їх характеристика.
Формально — догматичний метод досліджує «догму» права. Деколи цей метод називають спеціально — юридичним. Уявляється, що в перерахунку методів науки фінансового права воно займає перше місце. Преш чим використовувати інші методи, потрібно використати формально — догматичний, тобто провести свої пізнання через «лічне іго» (Н.Лоський).
В чому суть цього методу пізнання? З його допомоги здійснюється внутрішня юридична обробка правового матеріалу («догми права»). Цей метод включає в собі такі прийоми, як опис і аналіз фінансово — правових норм і правовідносин, їх пояснення і тлумачення, класифікацію. Це — логічні прийоми дослідження.
В формально — догматичному методі дослідження ролі логічних прийомів як інструменту пізнання фінансового права особливо велика, бо саме з її допомогою формуються визначення, досліджуються поняття і категорії, створюються концепції.
Особливо в складі формально — догматичного методу велика роль класифікації і систематизації.
Класифікація — один із постійних прийомів цього методу. При класифікації за допомогою групування фінансово — правових явищ і поняття з півставляються, що допомагає скласти повне уявлення про досліджуваний предмет. За допомогою класифікації і систематизації розрізнені знання приводяться в порядок.
З допомогою формально — догматичного методу норма фінансового права вивчається в трьох аспектах:
1. — якою вона являється в законі;
2. — чи примінима вона в такому вигляді в життєвій ситуації;
3. — якою вона повинна бути в ідеалі.
Формально — догматична обробка фінансово — правового матеріалу необхідна для того, щоб наука фінансового права могла накопичувати фінансову практику точними рекомендаціями, забезпечувати навчання студентів, допомагати написанню розумних, зрозумілих, невеликих за об”ємом посібників.
Метод звернення до інших наук заключається в тому, що наука фінансового права при аналізі фінансово — правових явищ широко використовує положення і висновки, що розробляються іншими науками. Французький спеціаліст по фінансовому праву П.Годме підкреслює, що «дослідження фінансових явищ потребує звернення до багатьох наук, наприклад, до конституційного і адміністративному праву, політичній науці, політичної економії, соціології і психології». Найбільш важливі фінансові категорії « гроші», «бюджет», «прибутки», «витрати» наука фінансового права досліджує як правові поняття, як витвір державної влади, виконавчих органів.
Метод порівняльно — правового дослідження — це спосіб дослідження двох або більше фінансово — правових інститутів (наприклад, російського і американського податкового права), який вирішує задачу їх порівняння, вияву загального і різного. Порівняння, як логічний прийом, припускає, що в досліджуваних об”єктах є якісь схожі признаки. За словами Д.Юма, «порівняння допускає лише ті об”єкти, між якими є хоча б яка — небудь схожість».
Порівняльно — правовий метод пізнання є засіб розкриття сутності фінансово — правових явищ іншої країни, спосіб аналізу, вияву окремих переваг інших держав і спосіб переносу цих переваг на вітчизняний грунт.
Метод конкретно — соціологічного дослідження включає такі прийоми, як особисте спостереження діяльності фінансових органів, усні опитування фінансових працівників, анкетування, співбесіди. Ці прийоми цінні тим, що забезпечують отримання необхідної інформації і фактів безпосередньо із самого життя.
В науці фінансового права велику роль при використанні метода конкретно — соціологічного дослідження має практика роботи фінансових органів, податкових інспекцій, банківських установ, і органів фінансового контролю. В цих органах, що застосовують норми фінансового права, дослідник може отримати фактичні дані, на базі яких перевіряється ефективність фінансового законодавства, формуються рекомендації і пропозиції.
Важливу роль в комплексі прийомів конкретно — соціологічного дослідження має особисте спостереження. В процесі особистого спостереження збирається фактичний матеріал, який не можна отримати в кабінеті за книгою. Особисте спостереження дає факти, що допомагають глибоко зрозуміти регулювання фінансових відносин, ефективність дійових фінансово — правових норм, та шлях їх досконалості.
В метод конкретно — соціологічного дослідження входять прийоми статистичної обробки фактичного матеріалу. Статистичні дані дозволяють вивчити велику кількість фактів і явищ, встановити їх повторність, знайти визначення закономірності і зробити на цій основі відповідні висновки. Статистичні дослідження явищ фінансово — правової дійсності складається із декількох етапів: спостереження і збору фактів, звітної обробки статистичних даних, їх аналізу, рекомендації для законодавця.
Особливе місце в ряду конкретно — соціологічних прийомів має анкетування. Добре складена анкета, аналіз відповідей полегшують і прискорюють отримання потрібних результатів, допомагають не допустити помилок, що були б можливі в правотворчому процесі.
Порівняльно — історичний метод дослідження передбачає історичний підхід до аналізу і оцінці фінансово — правових явищ. Наука фінансового права не може ігнорувати все те цінне і позитивне, що було накопичене законодавством України і що може представляти собою внесок в загальний потенціал світової фінансової культури. Історичне описання в науці фінансового права ( фінансових законів епохи Олександра ІІ) виконує функції, які виконують інші методи цієї науки: збирає матеріал, порівнює його, бере старі, але забуті і які ще потрібні для нашої фінансової системи моделі, робить висновки і рекомендації.
Хоча однотипні фінансові інститути на різних історичних етапах (наприклад, податкові системи Петра І і Сталіна) ніколи не бувають однаковими, при порівнянні виникає схожість, а це допомагає не тільки систематизувати фінансово — правові явища і мати добру панорамну картину, але й будувати плани і здійснювати ефективну фінансову політику.
Характеристика методів досліджування, яку використовує наука фінансового права, їх співставлення, облік особливостей кожного метода, дозволяють, якщо резюмують викладене, вказати на два момента загального характеру:
По — перше, всі охарактеризовані методи пов”язані між собою і кожний із них може застосовуватися в поєднані з іншими. Так, метод порівняльно — правового дослідження повинен спиратися на інші методи пізнання: формально — догматичний, історичний і т.д. В відриві від інших методів любий метод пізнання дає перекручувану картину.
По — друге, не дивлячись на багаточисельність методів дослідження, використаних наукою фінансового права, всі вони мають загальну основу, яка визначається загальною якістю того предмету (об”єкта, буття), який вивчається і пізнається. Це властивість предмета пізнання або буття заключається в тому, що дане буття — не матеріальні предмети, а людське середовище, світ живих людських особистостей, поведінка яких визначається нормами фінансового права. Наука фінансового права вивчає фінансове право, норми якого адресовані людям. Ця суспільна наука, має справу, в кінцевому рахунку, з людським середовищем. Така своєрідність предмета пізнання покладає відбиток на всі викладені методи пізнання. Кожний із них являється методом живого пізнання.
продолжение
--PAGE_BREAK--