МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
Запорізькийюридичний інститут
Дніпропетровськогодержавного університету внутрішніх справ
кафедракримінально-правових дисциплін
КУРСОВАРОБОТА
ЗНАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛИНИ
Тактичнізасади діяльності адвоката на досудовому слідстві
тав суді
Тактикареалізації захисту на досудовому слідстві
Зміст
Вступ
Важливий учасник судочинства
Роль адвоката
Сумнівний доказ
Процесуальні терміни
Інквізиційне слідство
Два підходи
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Реформуванняправової системи України, що розпочалось у 1991 р. та продовжується у данийчас, передбачає та обумовлює необхідність системного підходу до вирішення усіхпитань, що регулюються нормами права, їх відповідності міжнародно-правовимактам, згоду на які дала Верховна Рада України, та диктує потребу вудосконаленні правозастосовної практики. Досить вагомими у цьому контексті єпроблеми, пов’язані з реалізацією конституційного принципу права особи тазахист від обвинувачення та з особливостями захисту за окремими категоріямикримінальних справ (щодо неповнолітніх; осіб, які мають фізичні або психічнівади та при провадженні справ про застосування примусових заходів медичногохарактеру; осіб, що не володіють мовою, якою ведеться судочинство).
Як показуєпрактика, щорічно в Україні визнаються неосудними та виправдуються судами від1000 до 1200 осіб відповідно (до 0,1% від усіх, які притягуються докримінальної відповідальності). Не менше осіб звільняється від кримінальноївідповідальності та покарання, а також тих, щодо яких застосовуються примусовізаходи медичного характеру та примусового лікування. У зв’язку з цим зростаєроль і місце захисника у кримінальному процесі, враховуючи зміни, що відбулисьу правовому просторі України у зв’язку з гуманізацією кримінально-правової такримінально-процесуальної політики України з часу прийняття КК 2001 р. тавнесення суттєвих змін у чинний КПК. У таких умовах особливої актуальностінабуває теоретична розробка питань, пов’язаних з дієвою охороною прав таінтересів учасників кримінального процесу та з реалізацією функцій захисту відобвинувачення на стадії досудового слідства. Більше того, тільки дієвий іпрофесійний захист зможе протистояти випадкам незаконного обвинувачення,неправильної кваліфікації злочинів та в цілому підвищить рівень правовоїкультури у правозастосувальній практиці.
Метою роботи євиявлення існуючих практичних проблем реалізації права на захист відобвинувачення та наукове обґрунтування змін і доповнень у чиннекримінально-процесуальне законодавство України з цих питань.
Об'єктомдослідження є комплекс суспільних відносин, яківиникають між суб’єктами кримінально-процесуальної діяльності при здійсненніправа на захист від обвинувачення на досудовому слідстві.
Предметдослідження – правові норми, що регламентуютьдіяльність захисника на досудовому слідстві, слідчо-судова практика з цихпитань, теоретичні підходи з означеної проблематики, у тому числі проект новогоКПК та міжнародно-правова практика.
Методидослідження обрані, виходячи з поставлених у роботімети і завдань, з урахуванням об’єкта та предмета дослідження. Дослідженняпроводилося із застосуванням загального діалектичного, а також спеціальнихметодів. За допомогою історико-правового методу досліджувалися закономірностістановлення і розвитку інституту захисту в кримінальному судочинстві України.Формально-логічний метод використано при з’ясуванні сутності і визначенняпонять “захисник”, “адвокат”, “право на захист”. Порівняльно-правовий методзастосовано для виявлення специфіки регламентації інституту захисту в Україні ірізних державах світу. Метод правового аналізу вжито для виявлення особливостейпроцесуального статусу осіб, які мають право брати участь у судочинстві вякості захисників. Для вивчення й узагальнення пропозицій слідчих щодоудосконалення правової регламентації реалізації права на захист під часпровадження у кримінальних справах був застосований соціологічний метод.
Важливийучасник судочинства
Суттєва роль укримінально-процесуальному доказуванні належить адвокату-захиснику. Це такожпов’язано з новими завданнями у процесі доказування по кримінальній справі, яківиникають в умовах сучасної України, для якої характерним є зростанняпрофесіоналізму злочинності. Інтереси захисту громадян, суспільства, державивід злочинних посягань потребують розвитку, оновлення деяких інститутів і нормдоказового права, підвищення їх ефективності під час регулювання суспільнихвідносин.
Адвокат – цеважливий учасник судочинства, на якого законом покладаються функції не тільки знадання юридичної допомоги, а й захисту прав та інтересів осіб, яких захищають.Це означає, що для виконання свого призначення в кримінальному судочинствізахиснику мають надаватися необхідні повноваження. Характеркримінально-процесуальної діяльності і її спрямованість такі, що обмеженнянасамперед застосовуються до осіб, стосовно яких ведеться кримінальнепереслідування (функція обвинувачення). Тобто участь захисника вкримінально-процесуальній діяльності без наділення його можливості брати участьу розслідуванні стає безпредметною. Висновок: участь у доказуванні єнеобхідністю для захисника.
Етапи процесузбирання доказів регламентуються кримінально-процесуальним законом. Основоюдоказової діяльності є принцип змагальності, який полягає в тому, що функціїобвинувачення, захисту і вирішення кримінальної справи відокремлені одна відодної і не можуть покладатися на один і той само орган чи посадову особу. Тобтокожна із сторін самостійно, виходячи із власного внутрішнього переконання, наоснові наданих сторонам процесуальних повноважень здійснює доказову діяльність.
Пункт 13 ч. 2ст. 48 КПК передбачає способи збирання захисником доказової інформації:запитувати і одержувати документи чи їх копії від громадян і юридичних осіб,ознайомлюватися на підприємствах, в установах, організаціях, об’єднанняхгромадян з необхідними документами, крім тих, таємниця яких охороняєтьсязаконом, одержувати письмові висновки фахівців з питань, що вимагаютьспеціальних знань, опитувати громадян. З-поміж них немає слідчих дій, тобтотаких форм участі, за яких із дотриманням встановлених процесуальним закономвимог можуть бути отримані належні, а головне допустимі і достовірні дані. Ізцього випливає, що інформація, яка може бути отримана захисником у межахнаданих йому повноважень, не може вважатися доказами, оскільки ст. 65наголошує, що доказами в кримінальній справі є будь-які фактичні дані, щовстановлюються: показаннями свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого,висновком експерта, речовими доказами, протоколами слідчих і судових дій,протоколами з відповідними додатками. Частина 1 ст. 65 КПК не називає захисникасеред суб’єктів збирання доказів. Таким чином, у КПК на сьогодні існуєсуперечність між ст. 65 і п. 13 ч. 2 ст. 48. Від її вирішення залежить зміст інапрям діяльності захисника в доказуванні по кримінальній справі.
Суть збираннядоказів у процесі доказування полягає у формуванні доказової бази (сукупностідоказів, спрямованих на підтвердження тих або інших фактів чи аргументів: укримінальному процесі загалом такими є винуватість чи невинуватість особи).Закон не наділив захисника правом збирати докази, але не обмежує його вможливості отримання інформації, яка може бути використана на захист інтересівйого підзахисного, і цю обставину слід ураховувати і реалізовувати в повномуобсязі.
Рольадвоката
Адвокат виявляєобставини, тобто збирає докази в інтересах свого підзахисного. Ця діяльність увідомому сенсі «одностороння». Адже вона носить вузький характер, оскількидокази збираються тільки ті, які дозволяють виявити обставини, що виправдовуютьпідозрюваного чи обвинуваченого, пом’якшуючі відповідальність. Захисник маєслідувати неписаному правилу адвокатської спілки: «Не нашкодь клієнту».
На відміну відадвоката, слідчий збирає докази в широкому сенсі. Він зобов’язаний вжити всіпередбачені законом заходи для всебічного, повного і об’єктивного дослідженняобставин справи. Виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, щовиправдовують обвинуваченого, а також обставини, що обтяжують і пом’якшуютьйого відповідальність (ст. 22 КПК).
Слідчий вобвинувальному висновку наводить перелік доказів обвинувачення і перелікдоказів, на які посилається сторона захисту. Список осіб, котрі викликаються всуд, який додається до обвинувального висновку, також повинен містити вказівкуна осіб, що викликаються як з боку обвинувачення, так і з боку захисту.Оскільки на слідчому, органі дізнання, прокуророві лежить відповідальність завмотивованість обвинувального висновку, збирання ними виправдувальних доказів,м’яко кажучи, ніяк не стимулюється. Таким чином, виявлення обставин, які свідчатьна користь обвинуваченого, неминуче буде справою виключно сторони захисту.
Сумнівнийдоказ
Розглянемо,зокрема, питання можливості адвоката надавати слідству і суду докази, вдостовірності яких він сам не впевнений та які він вважає сумнівними.Зрозуміло, що завідомо неправдивих доказів адвокат не має права пред’являти вжодному разі. Але якщо доказ сумнівний і про нього неможливо сказатикатегорично, достовірний він чи ні, він певним чином може сприяти встановленнюблагополучних для обвинуваченого обставин. Тоді адвокат може і зобов’язанийпред’явити такий доказ і слідству, і суду. Адже якщо не встановлено, що цейдоказ достовірний, то не встановлено і те, що він не достовірний, помилковий,неправдивий. Тобто цей сумнівний доказ треба перевірити, дослідити, докисумніви не будуть усунуті, тобто допоки не стане безсумнівною правильність чипомилковість доказу. А допоки благополучний для обвинуваченого доказ продовжуєлишатись сумнівним, його не можна виключати, позаяк неспростовний сумнів тлумачитьсяна користь обвинуваченого.
Дискусійнимвбачається питання про те, чи може захисник доводити невинуватість підзахисногошляхом повідомлення слідчому інформації про причетність іншої особи до вчиненнязлочину. На мою думку, у випадку отримання подібної інформації захисник вправікористуватися нею на власний розсуд, беручи до уваги той факт, що він, як ібудь-який інший громадянин, несе кримінальну відповідальність за приховуваннятільки особливо тяжких злочинів. Проте якщо така інформація дозволяє припинитикримінальне переслідування стосовно підзахисного, захисник має право неофіційно(але не шляхом контакту з оперативними працівниками) повідомити, що діяння буловчинене іншою особою.
Процесуальнітерміни
На сьогодні щододіяльності захисника-адвоката, стосовно виявлення обставин і збиранняінформації, яка може бути доказовою в інтересах захисту підозрюваного,обвинуваченого або представництва потерпілого і надання їм кваліфікованоїюридичної допомоги використовуються різноманітні процесуальні терміни:паралельне розслідування або слідство; приватні заходи із розслідування;адвокатське розслідування; пізнавально-пошукова діяльність адвоката; пошуковадіяльність захисника.
Важливопідкреслити, що, з одного боку, жоден із наукових термінів не використовували вукраїнському законодавстві, а з іншого – не всі перераховані терміни маютьправо на існування в теорії і особливо на практиці.
Адвокатськерозслідування принципово і за багатьма параметрами відмінне від паралельногорозслідування, здійснення якого також пропонується дозволити адвокату.Насамперед воно відрізняється тим, що адвокат-захисник проводить своєрозслідування у кримінальній справі, порушеній прокурором, слідчим чидізнавачем і в межах визначеного ними досудового слідства. Причому адвокат здійснюєрозслідування не паралельно здійснюваному слідчим чи органом дізнання і не якальтернативне йому, а в доповнення до того, що вони виявляють та встановлюють уконкретній кримінальній справі. Інакше кажучи, адвокатське розслідування, як івся професійна діяльність адвоката в кримінальному процесі, є односторонньою,спрямованою на виявлення, встановлення і закріплення обставин і доказів, якімають суттєве значення для захисту інтересів підозрюваного, обвинуваченого,підсудного або представництва інтересів жертви злочину, а також таких, щообґрунтовують наявність обставин для реабілітації підзахисного. Зібрані в ходіадвокатського розслідування докази не складають окремої кримінальної справи, апісля приєднання до неї стають невід’ємною її частиною.
Обсяг і межіадвокатського розслідування (як і загалом досудового слідства), а такожособливості діяльності адвоката на цьому етапі процесу визначаються ст.ст. 44,45, 48 тощо КПК України.
Таким чином,можна дійти загального висновку: адвокатське розслідування – це видпублічно-правової діяльності, що здійснюється адвокатом на досудовому слідствіу кримінальних справах в інтересах підзахисного або довірителя з метоювиявлення і закріплення доказів та обставин, які мають значення для захиступрав, свобод та законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого,цивільного позивача і цивільного відповідача.
Стосовнодізнання і попереднього слідства адвокатське розслідування відіграє допоміжну(субсидіарну роль). Прокурор, слідчий, дізнавач розслідують кримінальну справув повній мірі, тоді як адвокат, котрий здійснює адвокатське розслідування,такого завдання не вирішує, і воно перед ним поставлене бути не може. Правоваприрода адвокатського розслідування дуже тісно пов’язана з його суттю. Останняполягає в тому, що, з одного боку, адвокатське розслідування за своєю суттю єрізновидом публічно-правової діяльності в дозволених законом межах іреалізується адвокатом та за участі інших суб’єктів сторони захисту і сторониобвинувачення. Тим самим змістовна сторона адвокатського розслідуваннянасамперед пов’язана з початком досудового слідства у сучасному українськомукримінальному процесі. З іншого – суть адвокатського розслідування пов’язана зйого внутрішнім змістом. Без перебільшення можна сказати, що саме ця стороназаймає важливе місце в характеристиці суті адвокатського розслідування, позаякдає найбільш повне знання про те, чим наповнений розглядуваний видпублічно-правової діяльності адвоката. І з цього погляду вона більш наповнена,ніж здається на перший погляд.
Надання дозволуадвокату збирати докази у кримінальних справах шляхом вчинення певних дій уповній мірі відповідає добровільному методу кримінально-процесуальногорегулювання.
адвокат захисник судочинство доказ достовірносість
Інквізиційнеслідство
Оскількиукраїнське законодавство не передбачає право адвоката проводити адвокатськерозслідування, постає проблема нормативного врегулювання такої діяльностіадвокатів-захисників. Не надавши адвокату додаткових прав при здійсненні нимзахисту, не можна говорити і про змагальність кримінального процесу тарівноправність сторін, що закріплено Конституцією та КПК. Крім того, усучасному українському кримінальному процесі домінує сильна обвинувальна владаі слабкий бік захисту, що реалізує свої повноваження шляхом заявлення клопотаньна адресу органу дізнання, слідчого, прокурора чи суду. Власне кажучи,демократичні зміни, внесені до КПК, не зруйнували радянської моделіінквізиційного кримінального процесу з його чисельними декларативними нормами.
Зауважимо також,що на досудовому слідстві законодавець нормативно закріпив нерівність сторін. Аце означає, що попереднє слідство було і лишається інквізиційним, таким, щообмежує статус особи, її правові можливості захищати свої права, свободи ізаконні інтереси. Шляхи подолання існуючої суперечності і несправедливостівбачаються в тому, аби, з одного боку, розширити так званий приватний початок вукраїнському кримінальному процесі і правові можливості його реалізації. Зіншого – розширення права сторони захисту на збирання доказів у кримінальнійсправі, які необхідні для спростування підозр та обвинувачення, але на них незвертають увагу слідчий, прокурор, особа, яка проводить дізнання, що здійснюютькримінальне переслідування, обвинувальну функцію від імені держави. Ційтенденції можна протистояти тільки шляхом надання стороні захисту правапроводити розслідування, яке має своїм завданням збирання доказів, щовиправдовують обвинуваченого або підсудного, або впливають на вид і розмірпокарання. Тільки таким шляхом можна урівноважити статус суб’єктів сторониобвинувачення і сторони захисту в кримінальному судочинстві.
Водночас не слідвідштовхуватись від того, що на відміну від судді, прокурора, слідчого,дізнавача адвокат владними повноваженнями не володіє, що і накладає відбиток найого соціально-правовий статус. У цьому випадку адвокат має права, якідозволяють йому тільки претендувати на рівноправ’я з прокурором, слідчим,особою, котра проводить дізнання, одночасно усвідомлюючи, що реального такогорівноправ’я немає. Тут панує державний підхід як з боку політичної влади, так із боку багатьох правознавців, який означає, що всі важелі і засоби з веденнякримінального судочинства мають перебувати у виключній компетенції слідчих,прокурорських і судових органів. Цю владу їм надав законодавець, і ділити їївони ні з ким не збираються. Більше того, маленький крок закону до змагальностідосудового слідства стурбував деяких прокурорів і слідчих тим, щонедобросовісні адвокати намагатимуться прирівняти свої повноваження доповноважень слідчого. Однак автори чомусь забувають, що є недобросовісніслідчі.
Двапідходи
Останнім часомпитання адвокатського розслідування набуває дедалі більшої актуальності. Тутіснують два підходи. Перший полягає в тому, що обґрунтовано констатуєтьсянаявність на попередньому слідстві тільки окремих елементів змагальності, але зцього правильного положення сформульований цілком нелогічний висновок: єнесумісними пропозиції надати захиснику право проведення паралельногорозслідування.
Другий підхідполягає в такому: адвокати дотепер позбавлені права нарівні зі слідчим іпрокурором проводити власне розслідування і представляти в суді свої докази накористь клієнта. Щоб позбутися цієї нерівності, потрібно надати право адвокатамздійснювати власне розслідування, виявляти і збирати докази, необхідні длязахисту або представництва інтересів підзахисного чи довірителя, формулюватисвої висновки у справі у відповідних процесуальних актах. Адвокату відповіднодо норм КПК належить пасивна роль: він «перетравлює» готову доказовуінформацію, зібрану обвинуваченням, яка не зобов’язана бути об’єктивною вдослідженні доказів і обставин у кримінальній справі.
Доцільноювбачається така законодавча регламентація діяльності адвоката, яка б дозволиласлідувати такій схемі: «адвокатське розслідування – захисний висновок – тактикапрофесійного захисту в кримінальному процесі».
Висновок
Наостанокзауважу, що за захисником слід визнати право самостійно висувати і перевірятиверсії вчиненого злочину, особливо у випадках, коли спростування версіїобвинувачення свідчить про невинуватість підзахисного. Якщо захисник встановивнаявність алібі у свого підзахисного, яке згодом не було спростоване слідчим,непричетність особи до вчинення злочину вважається доведеною.
Таким чином,проведення захисником адвокатського розслідування здебільшого обумовлюєефективність його зусиль під час доведення обставин, які свідчать проневинуватість або меншу винуватість підзахисного. Тим самим не тількизабезпечується призначення кримінального судочинства, але і досягаєтьсяекономія процесуальних засобів, що застосовуються особою, яка проводитьдізнання, слідчим, прокурором і судом.
Списоквикористаної літератури
1.КонституціяУкраїни.
2.КримінальнийКодексУкраїнивід01.09.2001 р. із змінами від 07.07.2010 // Законодавство України: Вся база«Загальне законодавство».//http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2341-14
3.Кримінально-процесуальнийкодекс України від 28.12.1960 року із змінами та доповненнями від 07.07.2010р.// Законодавство України: Вся база «Загальнезаконодавство».//http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1001-05&p=1218473003868016.
4.ЗаконУкраїни «Про адвокатуру» № 2887-XII від 19.12.1992 року. //Законодавство України: Вся база «Загальне законодавство». //http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2887-12&p=1218473003868016.
5.«Основніположення про роль адвокатів» // Законодавство України: Вся база «Загальнезаконодавство». // zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_835&p=1218473003868016.
6.Кримінально-процесуальнийкодекс України. Науково-практичний коментар. За заг. ред. В.Т. Маляренка, В.Г.Гончаренко. -К. –«Форум». -2003.
7.Святоцький О.Д., Михеєнко М.М. Адвокатура України: Навчальний посібник для студентівюридичних вищих навчальних закладів і факультетів. – К.: Ін Юре, 1997. – 224 с.
8.ОзерськаА. Гарантії захисту конституційних прав обвинуваченого у кримінальномусудочинстві. // Право України. – 2005. — № 4. – с. 35 — 38.
9.КутомановД.Є. Проблеми реалізації права особи на захист в досудовій стадії кримінальногопроцесу. // Молодь у юридичній науці. – Хмельницький, 2005. – ч. 3, підтом ІІІ.– с. 51 — 53.
10.ЧайкаР.А. Окремі аспекти діяльності захисника на досудовому слідстві // ВісникЗапорізького юридичного інституту МВС України. – 2002. –№ 4. – C. 254–259.
11.Обрізан Н.М. Участь захисника в слідчих діях на досудовому слідстві: деякіаспекти // Вісник Національного педагогічного університету імені І.П.Драгоманова: Матеріали міжнародної наукової конференції “Треті юридичнічитання” Київ,. – 2007. – № 1. – С. 19–21.
12.МедведчукВ. Адвокатура в Україні. — К., 2000.
13.ОбрізанН.М. Адвокатська таємниця у кримінальному процесі // Підприємство, господарствоі право. – 2005. – № 6. – С. 144–147.
14.Адвокат:навички професії: Практичний посібник. — К., 2010