Створенняне передбачених законом воєнізованих або збройних формувань
Зміст
Вступ
1. Поняття та ознаки не передбаченихзаконом воєнізованих або збройних формувань
2. Кримінально-правова характеристиказлочину, передбаченого статтею 260 Кримінального кодексу України
3. Покарання за злочин
Висновок
Список використаних джерел
Вступ
Соціально-економічніі політичні перетворення, розвиток і зміцнення демократичної, соціальної іправової держави, гуманістичне спрямовування розвитку суспільного і державногожиття України неможливі без рішучого посилення боротьби зі злочинністю. Державав особі своїх органів встановлює правила поведінки, які спрямовані нагарантування безпеки кожного з нас, та встановлення стану захищеностісуспільства від усілякого роду небезпек. Порушення цих правил може призвести дозавдання шкоди суспільним відносинам у сфері громадської безпеки. На правовезабезпечення запобігання найбільш небезпечним порушенням у цій сфері іспрямовані відповідні норми кримінального законодавства. Однією з них є норма,що забороняє створення не передбачених законом воєнізованих або збройнихформувань.
Проблемаборотьби з не передбаченими законом воєнізованими або збройними формуваннями євкрай важливою і складною для суспільства. Існування таких формувань створюєзагрозу безпеки особи, суспільства і держави, несе потенційну небезпеку длякожного громадянина. Зазначені формування в змозі перешкоджати здійсненнюсоціально-економічної політики держави. Таке становище потребує терміновогоздійснення заходів, в тому числі і кримінально-правового характеру. У першучергу, це повинно стосуватися законодавчої бази, що визначає боротьбу іззазначеними об’єднаннями.
Відповіднодо статистичних даних МВС України та СБ України[1], протягом 2001 —2007 рр. на території України було порушено лише три кримінальні справи заознаками злочину, передбаченого ст. 260 Кримінального кодексу України[2](далі — КК), що є свідченням не лише низької ефективності протидії злочинамцієї категорії, а й високій їх латентності.
Натеперішній час в українському суспільстві складаються сприятливі умови длявиникнення воєнізованих або збройних формувань. Цьому сприяє політичнанестабільність, адже такі формування можуть створюватися під егідою певнихполітичних сил, які використовуватимуть їх як засіб досягнення своїх цілей,тобто як інструмент впливу на будь-які державні органи або суспільство. І таківипадки відомі в історії Української державності.
Уюридичній літературі відсутнє комплексне теоретичне дослідження зазначеногоскладу злочину, його кваліфікації та відмежування від суміжних складівзлочинів. Відсутнє чітке тлумачення ознак, що властиві цим формуванням, немаєконкретного визначення форм прояву діяльності цих угруповань, у зв’язку з чимправозастосовчі органи зазнають труднощів у розумінні та застосуваннікримінально-правової норми, що передбачає відповідальність за створення непередбачених законом воєнізованих або збройних формувань.
Всіперераховані обставини обумовлюють у сукупності актуальність проведеного укурсовій роботі дослідження.
1. Поняття таознаки не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань
Забезпечення зовнішньої та внутрішньої безпеки Українипокладається на ЗС і інші відповідні військові формування та правоохоронніоргани держави, які створюються і функціонують на основі законів України[3].Такими є, зокрема, закони «Про Збройні Сили України» від 6 грудня 1991 р.[4],«Про Державну прикордонну службу України» від 3 квітня 2003 р.[5],«Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України» від 26 березня1992 р.[6]
Відповідно до ч.6 ст. 17 Конституції України[7] на території Українизабороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, непередбачених законом.
У нашій державізабороняється створювати не передбачені законами України воєнізовані формування(такі, що мають організаційну структуру військового типу, а саме:єдиноначальність, підпорядкованість та дисципліну, і в яких проводитьсявійськова або стройова; фізична підготовка[8]) та брати участьу їх діяльності. Крім того, забороняється створювати не передбачені законамиУкраїни збройні формування (тобто воєнізовані групи які незаконно мають наозброєнні придатну для використання вогнепальну, вибухову чи іншу зброю[9]).Особи, які здійснюють керівництво такими формуваннями, а також займаються їхфінансуванням, постачанням їм зброї, боєприпасів, вибухових речовин чивійськової техніки підлягають кримінальній відповідальності за ч. 3 ст. 260 КК.Особи, які беруть участь у складі збройних та воєнізованих формувань у нападіна підприємства, установи, організації чи на громадян несуть відповідальністьвідповідно до ч. 4 ст. 260 КК.
Поняття воєнізованих або збройних формувань наведено впримітках до ст. 260[10]. Однак воно не міститьвказівки на всі необхідні, істотні і достатні ознаки цих злочинних організацій.Зокрема, у примітках 1 і 2 до ст. 260 не зазначається ознака, вказана в назвіта диспозиціях ч. 1 та ч. 2 цієї статті, а саме, що ці формування непередбачені законами. Крім того, неповно розкрито специфічні ознаки цихорганізацій, що не дає змоги відмежувати їх від інших видів злочиннихорганізацій.
З урахуванням викладених зауважень видається, що воєнізованимиформуваннями слід вважати організації, яким, крім загальних ознак злочинноїорганізації, притаманні ще й такі:
v вони схожі на передбаченізаконами України військові формування, але їх створення не передбачене законамиУкраїни.
Це означає, що або взагалі відсутній закон, який передбачаєстворення відповідної воєнізованої організації, або ж вони не належать (не єструктурним підрозділом, не перебувають у підпорядкуванні) до жодного ізлегально існуючих воєнізованих формувань чи груп — ЗС, СБ, ДПС, УДО, військ ЦО,внутрішніх військ МВС тощо;
v вони мають організаційнуструктуру військового типу, що характеризується наявністю єдиноначальності,підпорядкованості та дисципліни.
Це включає в себе: поділ формування на підрозділи звизначенням особового складу кожного із них та підпорядкованості відповіднихструктурних частин; встановлення військових або інших звань; дотриманнясубординації; використання одностроїв, знаків розрізнення; застосування засобіввпливу та заохочення, характерних для війська тощо. При цьому під формуваннямислід розуміти організації, які складаються з відносно самостійних підрозділів;
v воєнізований характер завданьі методів, які ставляться перед такою організацією, засобів, які неювикористовуються.
Це свідчить, що організація ставить перед собою специфічнізавдання, які можуть покладатися лише на офіційно створені формування, а саме:вирішення завдань громадсько-політичного характеру методами військових операцій— заволодіння певними територіями чи їх утримання; силова підтримка владнихструктур; придушення збройного чи іншого організованого або масового опорувладі; депортація населення; встановлення режиму військового стану; знищенняживої сили противника та його матеріальних засобів тощо.
Збройним формуваннямє воєнізованагрупа, яка характеризується такою специфічною (крім загальних ознак злочинноїорганізації та воєнізованого формування) рисою: незаконно має на озброєнніпридатну для використання вогнепальну, вибухову або іншого виду зброю.
2. Кримінально-правовахарактеристика злочину, передбаченого статтею 260 Кримінального кодексу України
Об'єкт злочину — це те, на що посягає особа, яка вчиняє протиправнедіяння, і чому може завдати або завдає шкоди.
У кримінально-правовій літературі традиційно визнається, що об'єктомбудь-якого злочину є суспільні відносини, тобто відносини між людьми у процесіїх спільної діяльності чи спілкування, які охороняються нормами права. Такаточка зору цілком відповідала панівній у радянський період концепції — визнанняу соціальній сфері лише категорії «публічного» і не сприйняття категорії«приватного». Із суспільного й особистого життя людини і громадянина буловиключено право приватної власності, без якого людина лишалася самостійності,зацікавленості та ініціативи, повністю підпадала під опіку держави. Культдержави був головним. Сфера особистих благ, прав і свобод людини і громадянинавизнавалася малозначною і другорядною у загальній ієрархії прав суспільства.Правда, у Конституції колишнього Союзу РСР та конституціях республікпроголошувалися широкі особисті права людини і громадянина, але на практиці цевиглядало декларацією.
Недооцінка значення людини в соціальному житті, її особистостізумовлювала те, що навіть саме поняття «людина» підмінялося та деякою міроюпродовжує підмінятися знеособленим поняттям «особа як сукупність суспільнихвідносин»[11]. Людина як самостійна інайвища цінність не може бути зведена до носія суспільних відносин. Вона маєприродне, невід'ємне і невідчужуване право на життя, здоров'я, честь і гідність.Стаття 1 Загальної декларації прав людини проголошує: «Всі люди народжуютьсявільними і рівними в правах. Вони наділені розумом і совістю і повинніповодитися один щодо одного у дусі братерства». Держава має забезпечити охоронуособистих благ, прав та свобод людини і громадянина.
Конституцією України закладено кардинально нові ціннісні орієнтації.Статтею 3 Конституції найвищою соціальною цінністю визнано людину, а її права,свободи та їх гарантії відповідно до вимог цієї статті мають визначати зміст іспрямування діяльності держави.
Крім того, визначення об'єкта як сукупності суспільних відносин надтозагальне. Такі відносини можуть виступати як об'єкт злочинності в цілому.Об'єкт як елемент складу злочину вужчий і конкретніший.
Злочинне діяння найчастіше посягає не на всі, а лише на окремі елементисуспільних відносин. Щодо структури суспільних відносин вчені не дійшли єдиноїдумки. Одна група науковців вважає, що структурну основу суспільних відносинстановлять три елементи: суб'єкти, їх взаємодія і предмет. На думку іншихдослідників цієї проблеми, суспільні відносини включають чотири ланки: 1)суб'єкти; 2) їх стан або дії один щодо одного; 3) інтереси суб'єктів; 4)матеріальне втілення потреб та інтересів суб'єктів у вигляді предметів.
Другий підхід до розв'язання цього питання більш вдалий, оскільки повнішеі специфічніше визначає структуру суспільних відносин. Конкретний зміст ізначення елементів суспільних відносин можуть бути різними. Далеко не всі з нихможна визнати об'єктом злочинного посягання. Як компоненти об'єкта злочинуможуть виступати або суб'єкти та їх права й інтереси, або їх дії, або певнепоєднання інших структурних частин суспільних відносин, якщо вони являють собоюважливу цінність. Наприклад, об'єктом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК, євстановлений у державі порядок поводження зі зброєю, бойовими припасами тавибуховими речовинами, що становить частину суспільних відносин, якізабезпечують громадську безпеку. Визначення об'єкта цього злочину відображаєпевний стан суспільних відносин, але не містить інформації про суб'єктивідносин, їхні інтереси тощо. З іншого боку, суспільні відносини не єуніверсальною характеристикою об'єкта злочину. Цим поняттям не можутьохоплюватися особисті (природні) блага людини (життя, здоров'я, честь ігідність).
Право фізичного існування людини — це право природне.
Воно є неподільним і не може відчужуватися. Це право не встановлено, алише санкціоновано державою.
Отже, об'єктом злочину, який, порівняно з іншими елементами складузлочину, відбиває характер суспільної небезпечності вчиненого діяння, маютьвизнаватися не абстрактні суспільні відносини, а конкретні людські, суспільніабо державні цінності[12].
Об’єктом злочинуза статтею 260 КК є громадська безпека від діяльності непередбачених законамиУкраїни воєнізованих або збройних формувань.
На відміну від об’єкта злочину, об'єктивна сторона завжди пов'язана іззовнішнім виявом суспільно небезпечної і протиправної поведінки особи у формідії або бездіяльності, яка супроводжується певним психічним станом такої особи.Це вольова поведінка, яка завдає або загрожує завдати шкоди тим чи іншимцінностям, які охороняються кримінальним законом. Нагадаємо, що злочиномвизнається лише суспільно небезпечне діяння людини і не може визнаватися думкаабо бажання.
Небезпечне діяння (дія або бездіяльність) особи вважається злочином, якщовоно описано у кримінальному законі і тим самим стає своєрідним фундаментомконструкції складу злочину. У диспозиції статей Особливої частини КК майжезавжди описані саме ознаки об'єктивної сторони конкретного складу злочину.
Об'єктивна сторона складу злочину — це сукупність ознак, щохарактеризують зовнішню сторону злочину[13].
Характерними ознаками об'єктивної сторони, які властиві майже всімскладам злочину, вважаються: 1) суспільно небезпечне діяння особи; 2) такедіяння, вчинене певним способом, у певний час, у певному місці із застосуваннямпевних предметів, знарядь або засобів; 3) таке діяння заподіює або створюєзагрозу заподіяти шкідливі наслідки; 4) між небезпечним діянням і шкідливиминаслідками має бути причинний зв'язок.
Але не всі зазначені ознаки об'єктивної сторони входять до кожного складузлочину, а тому не всі вони мають значення для кваліфікації. У теоріїкримінального права вищезазначені ознаки поділяються на обов'язкові тафакультативні. Обов'язковими ознаками об'єктивної сторони складу злочинувважаються: небезпечне діяння, його шкідливі наслідки (загроза їх настання). Ціознаки визначені в законі або випливають з його змісту і мають бути встановленіпри кваліфікації злочину. Факультативні ознаки об'єктивної сторони складузлочину (час, місце, спосіб вчинення злочину, використані знаряддя та засобивчинення злочину) мають подвійне значення. Для одних складів злочину вони єобов'язковими, якщо зазначені у диспозиції конкретної статті або її частині,для інших — необов'язковими, оскільки вони не вказані у диспозиції статті і невпливають на кваліфікацію злочину.
При викладенні в законі ознак об'єктивної сторони складу злочинувикористовуються різні форми. Найчастіше у диспозиції вказуються певні ознакидіяння. Наприклад, погроза вбивством, насильством або знищенням майна щодосудді, а також щодо його близьких родичів у зв'язку з діяльністю судді (ч. 1ст. 377 КК). Іноді в законі названо лише діяння, зокрема «ухилення від призовуна строкову військову службу (ст. 335 КК), а у диспозиціях так званихматеріальних складів злочину визначається не лише діяння, а й його наслідки.Так, відповідно до ст. 276 КК злочином вважається порушення працівникомтранспорту правил безпеки руху та експлуатації транспорту, якщо це спричинилонебезпеку для життя людей або настання інших тяжких наслідків.
Багатьом складам злочину властиве посягання на той самий об'єкт, та самаформа вини, ті самі ознаки суб'єкта злочину. Об'єктивна сторона кожного складуконкретного злочину майже завжди різна. Тому вона є головним критеріємрозмежування окремих конкретних злочинів. Виявлення усіх ознак об'єктивноїсторони складу злочину сприяє встановленню вини особи у вчиненому нею злочині.
Об'єктивна сторона злочину виражається у таких формах:
1) створення непередбачених законом України воєнізованихформувань;
2) участь у їх діяльності (ч. 1 ст. 260);
3) створення непередбачених законом збройних формувань;
4) участь у їх діяльності (ч. 2 ст. 260);
5) керівництво зазначеними формуваннями;
6) їх фінансування, постачання їм зброї, боєприпасів, вибухових речовинчи військової техніки (ч. 3 ст. 260);
7) участь у складі вказаних формувань у нападі на підприємства, установи,організації чи на громадян (ч. 4 ст. 260).
Суб'єктивна сторона складу злочину — це процес мислення,бажання і волі людний, в якому відображаються її об'єктивна поведінка та іншізовнішні обставини, пов'язані з вчиненням злочину.
Суб'єктивна сторона складу злочину завжди знаходить свій вияву певному зовнішньому протиправному діянні. Тобто в об'єктивних ознаках злочинувиявляються мотив, мета і, в кінцевому підсумку, волевиявлення особи.Схематично цей процес виглядає так: залежно від тієї чи іншої потреби людини унеї виникає і фактор певної поведінки — мотив; характер і зміст мотивупороджують мету; мета веде до формування волі людини; воля виявляється уконкретному діянні.
Суб'єктивна сторона складу злочину — це внутрішня сутністьзлочинного діяння; це ті внутрішні процеси, які відбуваються у психіці осудноїособи під час вчинення нею передбаченого кримінальним законом суспільнонебезпечного діяння. Характерними ознаками суб'єктивної сторони злочину є вина,мотив та мета вчинення злочину. Тому для кваліфікації того чи іншого злочинувиняткове значення має встановлення зв'язку зовнішнього вияву поведінки людиниз її психічним станом. Почуття, мислення, наміри, мета та воля — це внутрішній,духовний світ людини, її сутність. Усі вони у своїй єдності та взаємозв'язкустворюють психіку людини, її інтелект (пізнання). Це дає людині змогу сприйматиі розуміти зовнішній світ, особисті блага та поведінку інших людей, діяльністьколективу, суспільства і держави, ставити мету, формувати свою волю і діятивідповідним чином не лише при вчиненні, як правило, правомірних дій, а й привчиненні суспільно небезпечних діянь.
У кримінальному праві враховуються не всі ознаки психікилюдини, а в основному дві з них — інтелектуальна і вольова, яківикористовуються при визначенні форм вини — умислу і необережності. Водночаскримінальний закон у деяких випадках вказує на особливий емоційний стан людинияк ознаку суб'єктивної сторони складу злочину. Наприклад, умисне вбивство,вчинене у стані сильного душевного хвилювання (ст. 116); умисне тяжке абосередньої тяжкості тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевногохвилювання (ст. 123). З цього приводу Пленум Верховного Суду України упостанові «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'ялюдини» від 1 квітня 1994 р. зазначав, що судам необхідно мати на увазі, щосуб'єктивна сторона вбивства або заподіяння тяжкого тілесного ушкодження,вчинених у стані сильного душевного хвилювання, характеризується не лишеумислом, а й таким емоційним станом винного, який значною мірою знижує йогоздатність усвідомлювати свої дії і керувати ними.
Для кваліфікації таких дій винного за вказаними статтями необхідноюумовою є сильне душевне хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконногонасильства або тяжкої образи з боку потерпілого.
Суб'єктивна сторона злочину «Створення не передбачених закономвоєнізованих або збройних формувань» характеризується умислом. Ставлення донаслідків у вигляді загибелі людей чи інших тяжких наслідків (ч. 5 ст. 260)характеризується необережністю.
Частинами 4 та 5 ст. 260 охоплюється вчинення учасникаминепередбачених законом воєнізованих або збройних формувань злочинів,передбачених іншими статтями Особливої частини КК, які полягають у нападі. Прицьому, ч. 5 ст. 260 охоплюється вчинення злочинів, ознакою складу яких єнеобережне заподіяння смерті кількох осіб, нанесення середньої тяжкості читяжкого тілесного ушкодження з будь-якою формою вини. Вчинення у складіпередбачених ст. 260 формувань більш небезпечних злочинів (зокрема, розбою,умисного вбивства за кваліфікуючих ознак) кваліфікується за сукупністю з відповіднимистаттями Особливої частини КК.
Частиною 4 ст. 260 не охоплюється участь у нападі осіб, які не є членаминепередбаченого законом воєнізованого або збройного формування, оскільки законпередбачає відповідальність за участь у нападі в складі такої організації. Ізурахуванням конкретних обставин справи, участь окремих осіб разом із членаминезаконного воєнізованого чи збройного формування у нападі має кваліфікуватисяза статтями КК, які передбачають відповідальність за злочини, що становлятьсобою напад, та за співучасть у злочині, передбаченому ч. 4 ст. 260.
У Кримінальному кодексі України 2001 року приписи щодосуб'єкта злочину об'єднані в окремому IV-му розділі, який має назву «Особа, якапідлягає кримінальній відповідальності (суб'єкт злочину)». У цьому розділівикористано відомі науці кримінального права два види суб'єкта злочину:загальний і спеціальний, а також дано визначення кожного з цих видів ізазначено ознаки (критерії), які характерні для кожного виду суб'єкта злочину.
За визначенням, яке дано в ч. 1 ст. 18 КК, суб'єктом злочинує фізична осудна особа, що вчинила злочин увіці, з якого може наставатикримінальна відповідальність.
Спеціальним суб'єктом злочину, говориться в ч. 2 ст. 18, єфізична осудна особа, що вчинила увіці, з якого може наставатикримінальна відповідальність, злочин, суб'єктом якого може бути лише певнаособа.
Отже, в ст. 18 КК визначені загальні ознаки (критерії)настання кримінальної відповідальності, які характеризують суб'єкт злочину, асаме:
1) фізична особа,
2) особа, яка досягла до моменту вчинення злочинувстановленого кримінальним законом віку,
3) осудна особа.
Ці загальні ознаки характерні ідля спеціальногосуб'єкта злочину, який ще володіє додатковими ознаками, виписаними в окремихнормах Особливої частини кодексу, (зокрема такими, як громадянство, посадовестановище, виконання професійних чи спеціальних функцій. Наприклад, суб'єктомзлочину одержання хабара (ст. 368) може бути лише посадова особа, суб'єктомвійськових злочинів — лише військовослужбовець, суб'єктом державної зради (ст. 111)— лише громадянин України, суб'єктом порушення вимог законодавства проохорону безпеки праці (ст. 271) — лише особа, на яку були покладені обов'язкищодо відповідальності за додержання правил про охорону праці на виробництві тощо.
Окремо хочу зазначити, що встановлення кримінальноївідповідальності за вчинений злочин лише фізичних осіб означає, що суб'єктомзлочину не може бути юридична особа (установи, підприємства, організації). Зазлочинні діяння, що мали місце у процесі діяльності юридичної особи, відповідаєфізична особа, яка вчинила такі діяння. Це, зокрема, може бути керівник(голова, начальник, уповноважений тощо), його заступник або керівниквідповідного підрозділу чи галузі, який використав певні повноваження юридичноїособи і безпосередньо вчинив злочин. Наприклад, за випуск на товарний ринок абоіншу реалізацію споживачам неякісної продукції, що створює при наявностівідповідних ознак склад злочину, передбачений ст. 227, підлягає кримінальнійвідповідальності лише особа, на яку покладено обов'язки щодо випуску продукціїналежної якості або контролю за її випуском або реалізацією.
Суб'єктом злочину вважається фізична особа, що вчинила забороненекримінальним законом діяння у віці, з якого може наступати кримінальна відповідальність,і усвідомлювала суспільну небезпеку свого діяння та керувала ним.
Суб'єкт злочинуза статтею 260 КК — загальний. За окремі злочини, вчинювані в ході нападів ускладі воєнізованого чи збройного формувань у випадках, передбачених ч. 2 ст.22, відповідальність настає з 14-річного віку.
Кваліфікуючими ознаками злочину, передбаченого ч. 4 ст. 260,є:
1) загибель людей;
2) настання інших тяжких наслідків (ч. 5 ст. 260).
Під загибеллю людей слід розуміти смерть двох або більшеосіб. Під іншими тяжкими наслідками розуміються наслідки у вигляді смертіодного потерпілого, заподіяння хоча б одній особі тяжкого тілесного ушкодженнятощо.
У частині 6 ст. 260 передбачено спеціальний вид звільненнявід кримінальної відповідальності при позитивній посткримінальній поведінціособи, яка створила відповідне воєнізоване чи збройне формування або бралаучасть у їх діяльності. Умовами такого звільнення є: 1) добровільний вихід зіскладу вказаних злочинних організацій; 2) повідомлення про існування такогоформування органів державної влади чи органів місцевого самоврядування (уданому випадку закон не передбачає як умову звільнення особи від кримінальноївідповідальності активне сприяння розкриттю організації).
У частині 6 ст. 260 не передбачено звільнення осіб, які керуваливоєнізованими або збройними формуваннями, займалися їх фінансуванням абопостачанням зброї, боєприпасів, вибухових речовин чи військової техніки, атакож брали участь у складі таких формувань у нападі на підприємства, установи,організації чи на громадян.
3. Покарання за злочин
воєнізований збройнеформування злочин
У відповідностідо статті 260 КК України:
«1. Створення непередбачених законами України воєнізованих формувань або участь у їх діяльності— карається позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.
2. Створення непередбачених законом збройних формувань або участь у їх діяльності — караєтьсяпозбавленням волі на строк від трьох до восьми років.
3.Керівництво зазначеними в частинах першій або другій цієї статті формуваннями,їх фінансування, постачання їм зброї, боєприпасів, вибухових речовин чивійськової техніки — караються позбавленням волі на строк від п’яти до десятироків.
4.Участь у складі передбачених частинами першою або другою цієї статті формуваньу нападі на підприємства, установи, організації чи на громадян — караєтьсяпозбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років.
5.Діяння, передбачене частиною четвертою цієї статті, що призвело до загибелілюдей чи інших тяжких наслідків, — карається позбавленням волі на строк віддесяти до п’ятнадцяти років.»
Позбавлення волі на певний строк — це вид основного покарання, якеполягає в примусовій ізоляції засудженого на визначений вироком суду строк вспеціально призначених для цього кримінально-виконавчих установах. Позбавленняволі на певний строк — одне з найсуворіших покарань, воно поєднане з істотнимобмеженням прав громадян — свободи пересування, вибору роботи і родудіяльності, спілкування з сім'єю та іншими особами, здійснення деякихцивільно-правових угод тощо. Це покарання призначається за злочини підвищеноїсуспільної небезпечності з урахуванням особи винного, інших обставин справи, колипокарання, не пов'язані з позбавленням волі, недостатньо ефективні. Засудженізаймаються суспільно корисною працею, з ними проводиться виховна робота,забезпечується їх загальноосвітнє та професійне навчання.
Позбавлення волі на певний строк призначається переважно за умиснізлочини (розкрадання, умисне вбивство, одержання хабара тощо), але невиключається застосування цього виду покарання за ряд необережних злочинів(наприклад, вбивство через необережність, кваліфіковані види порушення правилбезпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту особами, які керуютьтранспортними засобами).
Позбавлення волі на певний строк може бути призначене лише тоді, коливоно передбачене санкцією статті, що встановлює відповідальність за вчиненийзлочин.
Якщо санкція норми закону, за якою кваліфікуються дії винного, поряд зпозбавленням волі передбачає більш м'які види покарання, при постановленнівироку суд має обговорити питання про можливість застосування покарання, непов'язаного з позбавленням волі. У таких випадках позбавлення волі може призначатисялише тоді, коли суд, виходячи з конкретних обставин справи і даних про особувинного, дійде висновку про неможливість застосування іншого виду покарання.При цьому застосування позбавлення волі повинно бути мотивовано у вироку.
Позбавлення волі на певний строк може призначатися самостійно або впоєднанні з додатковими покараннями (конфіскацією майна, позбавленням військовогоабо спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу тощо).
Мінімальна межа позбавлення волі на певний строк дорослих осіб — одинрік, а верхня — п'ятнадцять років.
Призначаючи покарання у виді позбавлення волі, суд не може перевищитиверхню межу санкції статті, що передбачає відповідальність за вчинений злочин.Виняток з цього правила становлять лише випадки призначення остаточногопокарання за сукупністю злочинів або вироків відповідно до статей 70, 71, але йпри цьому строк позбавлення волі обмежений. Він не може перевищувати 15 років,а у випадку, якщо хоча б один із злочинів є особливо тяжким, загальний строкпозбавлення волі може бути вище 15 років, але не повинен перевищувати 25 років(ч. 2 ст. 71).
Керуючись ст. 69, суд може призначити позбавлення волі нижче віднайнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, але не менше одного року.Якщо ж суд вважатиме таке покарання недоцільним, він може призначити покарання,не пов'язане з позбавленням волі. У санкціях деяких статей нижня межапозбавлення волі не вказана. В таких випадках суд відповідно до ч. 2 ст. 63призначає не менше одного року позбавлення волі.
Кримінальне законодавство України не знає інституту невизначе-них вироківдо позбавлення волі. Це покарання завжди призначається на певний строк.
За передбачених законом умов можливе звільнення від відбування покарання,в тому числі і у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, звипробуванням.
Висновок
Отже, враховуючи все вище викладене, можна зробити наступний висновок.
Проблема боротьбиз не передбаченими законом воєнізованими або збройними формуваннями є вкрай важливоюі складною для суспільства. Існування таких формувань створює загрозу безпекиособи, суспільства і держави, несе потенційну небезпеку для кожногогромадянина. Зазначені формування в змозі перешкоджати здійсненнюсоціально-економічної політики держави. Таке становище потребує терміновогоздійснення заходів, в тому числі і кримінально-правового характеру. У першучергу, це повинно стосуватися законодавчої бази, що визначає боротьбу іззазначеними об’єднаннями.
Натеперішній час в українському суспільстві складаються сприятливі умови длявиникнення воєнізованих або збройних формувань. Цьому сприяє політичнанестабільність, адже такі формування можуть створюватися під егідою певнихполітичних сил, які використовуватимуть їх як засіб досягнення своїх цілей,тобто як інструмент впливу на будь-які державні органи або суспільство. І таківипадки відомі в історії Української державності.
Уюридичній літературі відсутнє комплексне теоретичне дослідження зазначеногоскладу злочину, його кваліфікації та відмежування від суміжних складівзлочинів. Відсутнє чітке тлумачення ознак, що властиві цим формуванням, немаєконкретного визначення форм прояву діяльності цих угруповань, у зв’язку з чимправозастосовчі органи зазнають труднощів у розумінні та застосуванні кримінально-правовоїнорми, що передбачає відповідальність за створення не передбачених закономвоєнізованих або збройних формувань.
У нашій державізабороняється створювати не передбачені законами України воєнізовані формування(такі, що мають організаційну структуру військового типу, а саме:єдиноначальність, підпорядкованість та дисципліну, і в яких проводитьсявійськова або стройова; фізична підготовка) та брати участь у їх діяльності.Крім того, забороняється створювати не передбачені законами України збройніформування (тобто воєнізовані групи які незаконно мають на озброєнні придатнудля використання вогнепальну, вибухову чи іншу зброю). Особи, які здійснюютькерівництво такими формуваннями, а також займаються їх фінансуванням,постачанням їм зброї, боєприпасів, вибухових речовин чи військової технікипідлягають кримінальній відповідальності за ч. 3 ст. 260 КК. Особи, які берутьучасть у складі збройних та воєнізованих формувань у нападі на підприємства,установи, організації чи на громадян несуть відповідальність відповідно до ч. 4ст. 260 КК.
Воєнізованими формуваннями слід вважати організації, яким,крім загальних ознак злочинної організації, притаманні ще й такі:
v вони схожі на передбаченізаконами України військові формування, але їх створення не передбачене законамиУкраїни.
v вони мають організаційнуструктуру військового типу, що характеризується наявністю єдиноначальності,підпорядкованості та дисципліни.
v воєнізований характер завданьі методів, які ставляться перед такою організацією, засобів, які неювикористовуються.
Об'єкт злочину —це те, на що посягає особа, яка вчиняє протиправне діяння, і чому може завдатиабо завдає шкоди.
Отже, об'єктом злочину, який, порівняно з іншими елементами складузлочину, відбиває характер суспільної небезпечності вчиненого діяння, маютьвизнаватися не абстрактні суспільні відносини, а конкретні людські, суспільніабо державні цінності.
Об’єктом злочинуза статтею 260 КК є громадська безпека від діяльності непередбачених законамиУкраїни воєнізованих або збройних формувань.
Об'єктивна сторона складу злочину — це сукупність ознак, щохарактеризують зовнішню сторону злочину.
Характерними ознаками об'єктивної сторони, які властиві майже всімскладам злочину, вважаються:
1) суспільно небезпечне діяння особи;
2) таке діяння, вчинене певним способом, у певний час, у певному місці іззастосуванням певних предметів, знарядь або засобів;
3) таке діяння заподіює або створює загрозу заподіяти шкідливі наслідки;
4) між небезпечним діянням і шкідливими наслідками має бути причиннийзв'язок.
Об'єктивна сторона злочину виражається у таких формах:
1) створення непередбачених законом України воєнізованихформувань;
2) участь у їх діяльності (ч. 1 ст. 260);
3) створення непередбачених законом збройних формувань;
4) участь у їх діяльності (ч. 2 ст. 260);
5) керівництво зазначеними формуваннями;
6) їх фінансування, постачання їм зброї, боєприпасів, вибухових речовинчи військової техніки (ч. 3 ст. 260);
7) участь у складі вказаних формувань у нападі на підприємства, установи,організації чи на громадян (ч. 4 ст. 260).
Суб'єктивна сторона складу злочину — це процес мислення,бажання і волі людний, в якому відображаються її об'єктивна поведінка та іншізовнішні обставини, пов'язані з вчиненням злочину.
Суб'єктивна сторона злочину «Створення не передбачених закономвоєнізованих або збройних формувань» характеризується умислом. Ставлення донаслідків у вигляді загибелі людей чи інших тяжких наслідків (ч. 5 ст. 260)характеризується необережністю.
Суб'єктом злочину вважається фізична особа, що вчинила забороненекримінальним законом діяння у віці, з якого може наступати кримінальнавідповідальність, і усвідомлювала суспільну небезпеку свого діяння та керуваланим.
Суб'єкт злочинуза статтею 260 КК — загальний. За окремі злочини, вчинювані в ході нападів ускладі воєнізованого чи збройного формувань у випадках, передбачених ч. 2 ст.22, відповідальність настає з 14-річного віку.
Кваліфікуючими ознаками злочину, передбаченого ч. 4 ст. 260,є:
1) загибель людей;
2) настання інших тяжких наслідків (ч. 5 ст. 260).
Під загибеллю людей слід розуміти смерть двох або більшеосіб. Під іншими тяжкими наслідками розуміються наслідки у вигляді смертіодного потерпілого, заподіяння хоча б одній особі тяжкого тілесного ушкодженнятощо.
У частині 6 ст. 260 передбачено спеціальний вид звільненнявід кримінальної відповідальності при позитивній посткримінальній поведінціособи, яка створила відповідне воєнізоване чи збройне формування або бралаучасть у їх діяльності. Умовами такого звільнення є:
1) добровільний вихід зі складу вказаних злочиннихорганізацій;
2) повідомлення про існування такого формування органівдержавної влади чи органів місцевого самоврядування (у даному випадку закон непередбачає як умову звільнення особи від кримінальної відповідальності активне сприяннярозкриттю організації).
У частині 6 ст. 260 не передбачено звільнення осіб, які керуваливоєнізованими або збройними формуваннями, займалися їх фінансуванням абопостачанням зброї, боєприпасів, вибухових речовин чи військової техніки, атакож брали участь у складі таких формувань у нападі на підприємства, установи,організації чи на громадян.
У відповідностідо статті 260 КК України:
«1. Створення непередбачених законами України воєнізованих формувань або участь у їх діяльності— карається позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.
2.Створення не передбачених законом збройних формувань або участь у їх діяльності— карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.
3.Керівництво зазначеними в частинах першій або другій цієї статті формуваннями,їх фінансування, постачання їм зброї, боєприпасів, вибухових речовин чивійськової техніки — караються позбавленням волі на строк від п’яти до десятироків.
4.Участь у складі передбачених частинами першою або другою цієї статті формуваньу нападі на підприємства, установи, організації чи на громадян — караєтьсяпозбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років.
5.Діяння, передбачене частиною четвертою цієї статті, що призвело до загибелілюдей чи інших тяжких наслідків, — карається позбавленням волі на строк віддесяти до п’ятнадцяти років.»
Позбавленняволі на певний строк — це вид основного покарання, яке полягає в примусовійізоляції засудженого на визначений вироком суду строк в спеціально призначенихдля цього кримінально-виконавчих установах. Позбавлення волі на певний строк —одне з найсуворіших покарань, воно поєднане з істотним обмеженням прав громадян— свободи пересування, вибору роботи і роду діяльності, спілкування з сім'єю таіншими особами, здійснення деяких цивільно-правових угод тощо. Це покаранняпризначається за злочини підвищеної суспільної небезпечності з урахуваннямособи винного, інших обставин справи, коли покарання, не пов'язані зпозбавленням волі, недостатньо ефективні. Засуджені займаються суспільнокорисною працею, з ними проводиться виховна робота, забезпечується їхзагальноосвітнє та професійне навчання.
Списоквикористаних джерел
1. КонституціяУкраїни прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року // ВідомостіВерховної Ради (ВВР). — 1996. — №30. — Ст. 141.
2. Кримінальнийкодекс України від 5 квітня 2001 року. Закон України №2341-III / Відомості Верховної Ради (ВВР). —2001. — №25-26. — Ст. 131.
3. Науково-практичнийкоментар до Кримінального кодексу України. — 4-те вид., переробл. та доповн. /Відп. ред… С.С. Яценко. — К.: А.С.К., 2005. — 848 с. — (Нормат. док. такомент.).
4. Науково-практичнийкоментарКримінального кодексу України. — 5-те вид., переробл. та доповн. / За ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. — К.: Юридична думка, 2008. — 1216 с.
5. Провнутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України. Закон України від 26березня 1992 р. № 2235-XII / Відомості Верховної Ради(ВВР). — 1992. — №29. — Ст. 397.
6. ПроДержавну прикордонну службу України. Закон України від 3 квітня 2003 року №661-IV / Відомості Верховної Ради (ВВР). —2003. — №27. — Ст. 208.
7. Прозбройні сили України. Закон України від 6 грудня 1991 року №1934-XII / Відомості Верховної Ради (ВВР). —1992. — №9. — Ст. 108.
8. ПостановаПленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про злочинипроти життя і здоров'я людини» від 1 квітня 1994 р.
9. РобакВолодимир Анатолійович. Кримінальна відповідальність за створення непередбачених законом воєнізованих або збройних формувань.: Дис… канд. наук:12.00.08 — 2008.
10. Кримінальнеправо України: Навч.посіб. / С. Г. Волкотруб, О. М. Омельчук, В. М. Ярін та ін. — За ред. О. М.Омельчука. — К.: Наукова думка; Прецедент,2004. — 297 с.
11. Курс советскогоуголовного права / Отв. ред. Н. А. Беляев; Ленинградскийгосударственный университет им. А. А. Жданова. — Л.: Изд-во ЛГУ, 1968 — 1981. Т. 1. — 1968. — 646 с.(http://www.law.edu.ru/book/book.asp?bookID=6587).
12. МатишевськийП.С., Фесенко Є.В. Кримінальне право України. — К.: Юрінком Інтер, 1997.
13. Матишевський П.С.Кримінальне право України: Загальна частина: Підруч. для студ. юрид. вузів іфак. — К.: А.С.К., 2001.