Склад, компетенція та внутрішня організація Верховної Ради України

КУРСОВА  РОБОТА
з курсу: “Конституційне право України”
на тему: “Склад, компетенція та внутрішня організація ВерховноїРади України” План
ВступІ. Склад Верховної Ради України:а. офіційний статус народного депутата України;
б. виборинародних депутатів України;
в. права іобов’язки народних депутатів України.ІІ. Внутрішня організація Верховної Ради України:
а. порядокскликання і проведення сесій Верховної Ради України;
б. організаціязасідань Верховної Ради України;
в. порядокголосування народних депутатів України; 
ІІІ. КомпетенціяВерховної Ради України.
а. основнізавдання та функції Верховної Ради України;
б. відносинипарламенту з іншими органами державної влади України;
в. іншіповноваження Верховної Ради України.Висновки
Література
Вступ.
Кожна держава для повноцінного здійснення своїхзавдань і реалізації функцій повинна створювати різноманітні державні організації,які у юридичній науці називають механізмом держави.
Значну увагу в характеристиці вищих органів сучасноїдержави як звичайно приділяють парламентам. Вони розглядаються як организаконодавчої влади, а іноді і як такі, що своєю діяльністю формально забезпечуютьфункціонування і саме існування інших вищих органів.
За визначенням, парламенти — це виборні і колегіальнівищі органи держави, які функціонують в умовах демократичного правління і маютьсвоїми головними повноваженнями повноваження в сфері законотворчості. Вунітарних державах парламенти формуються на загальнонаціональному рівні, уфедераціях — також і на рівні їх суб`єктів. В останньому випадку повноваженнязаконодавчих органів двох рівнів розмежовуються на засадах, визначенихфедеральною конституцією.
Нині парламенти діють упонад 160 країнах світу. За змістом діяльності вони є насамперед органамизаконо­давчої влади, легіслатурами (від латинського Lex — за­кон). Водночас уїх діяльності значне місце посідають й інші, окрім законодавчої, функції,зокрема представ­ницька, установча, парламентського контролю,бюджетно-фінансова, міжнародних зв'язків тощо.
Парламенти як інститути державної влади за фор­мою є всенароднимизборами (конгресами, асамблеями) або зборами представників народу (депутатів).Це своє­рідні постійно діючі форуми, зібрання, на яких обгово­рюються івирішуються найважливіші суспільні та дер­жавні справи. Вони мають різні назви— Верховна Рада (Україна), Федеральні збори (Росія, Швейцарія), Конг­рес (США),стортинг (Норвегія), альтинг (Ісландія), Ге­неральні кортеси (Іспанія),Генеральний конгрес (Мек­сика), кнесет (Ізраїль), Національні збори (Єгипет),Все-китайські збори народних представників тощо, — але для усіх них властивізагальні принципи парламента­ризму.
Сучасний парламентаризмхарактеризується наявніс­тю кількох усталених видів парламентів, що різнятьсясвоїм статусом, порядком формування, структурою, функціями та іншими ознаками.Зокрема, за своїм ста­тусом розрізняють парламенти президентських, парла­ментськихі змішаних (президентсько-парламентських, парламент­сько-президентських)республік та монархій.
Статус парламентів країн зпрезидентською формою правління визначається жорстоким розподілом влад ворганізації державної влади; це характерно для США та ряду країн ЛатинськоїАмерики (Бразилія, Венесуела, Мексика та ін.). У цих країнах не існуєінститутів гарантії проти диктатури. Організація влади на заса­дахпарламентаризму дає можливість залучити до участі в управлінні державоюнайбільш підготовлених для цього представників народу. Парламенти діють відімені народу, виражають його волю й інтереси.
На відміну від органіввиконавчої і судової влади, органи законодавчої влади приймають свої рішеннявідкрито, публічно. Парламенти теж допускають помил­ки. Але безсумнівним є те,що без парламентів, без пар­ламентаризму демократія неможлива, оскільки союволю народ виражає саме через своїх представників в парламенті. Тому питаннянині полягає не у доцільності парламентаризму як тако­го, а у йоговдосконаленні.
Розвиток сучасного українськогопарламентаризму здійснюється у руслі зазначених вище загальносвітових процесіві тенденцій. Одночасно йому властиві і певні національні особливості. Вониобумовлені не тільки специфікою сучасних соціально-економічних процесів ідержавного устрою України. Важливе значення тут ма­ють також історичніпередумови і традиції становлення українського парламентаризму.
Пріоритетною рисою українськогопарламенту як органу законодавчої влади є його єдність, виключ­ність,універсальність в системі органів державної вла­ди, що зумовлено насампередунітарним характером на­шої держави, тобто державним устроєм, поділом державноївлади, його внутрішньою структурою та ін.
Верховна Рада України єзагальнонаціональним представ­ницьким органом державної влади, оскільки вонапред­ставляє весь український народ — громадян України всіх національностей івиступає від імені всього народу. Це випливає як з Преамбули Конституції України,з її змісту, так і з назви парламенту — «Верховна Рада України».
До 1992 р. в період між сесіями Верховної Ради законодавчу владуздійснювала її Президія шляхом внесення змін і доповнень до чинних законо­давчихактів.
Чинна Конституція України закріпила якісно новуорганізацію державної влади. Відмовившись від ієрархіч­ної, вертикальної системиорганізації державної влади, яка існувала в Україні до здобуття незалежності, вона сприйняла загальновизнаний принципорганізації дер­жавної влади — принцип поділу її на законодавчу, вико­навчу ісудову.
Органи державної влади Українистали рівноправ­ними і незалежними один від одного.
Верховна Рада України, заКонституцією України, остаточно втратила колишній статус найвищого органудержавної влади та вперше набула всіх основних рис парламенту України —єдиного, загальнонаціонального, представницького, ко­легіального, виборного,однопалатного, постійно діючо­го органу законодавчої влади України.
Нині в Україні не існує іншихорганів законодавчої влади — загальнонаціональних або місцевих — крім їїВерховної Ради.
Отже, розвитоксучасного українського парламентаризму здійснюється у руслі зазначених вищезагальносвітових процесів і тенденцій. Одночасно йому властиві і певнінаціональні особливості. Вони обумовлені не тільки специфікою сучаснихсоціально-економічних процесів і державного устрою України. Важливе значеннятут ма­ють також історичні передумови і традиції становлення українськогопарламентаризму.
Саме тому метою цієї роботи єдослідити та визначити особливості складу Верховної Ради України, її внутрішнюорганізацію та компетенцію, а також їх роль у розвитку парламентаризму вУкраїні.
І. Склад Верховної Ради України.
Однією з істотних особливостейукраїнського пар­ламенту є його однопалатність. Така структура, як зазна­чалосьвище, не є типовою для великих і середніх дер­жав, але в Україні на це є вагоміпричини об'єктивного і суб'єктивного характеру. Однопалатна структура укра­їнськогопарламенту зумовлена насамперед тим, що Ук­раїна є унітарною державою (ст. 2Конституції), ста­новлення парламентаризму в Україні (в його класич­номурозумінні) перебуває на початковому етапі, укра­їнське суспільство і, якнаслідок цього, український парламент є лише відносно структурованими, а органі­заціядержавної влади за принципом її поділу на за­конодавчу, виконавчу і судовуутвердилася в Україні далеко ще не в усіх відношеннях та іншими об­ставинами.
Відповідно до ст. 5 КонституціїУкраїни народ України здійснює владу безпосередньо та через органи державноївлади і місцевого самоврядування. Єдиний орган законодавчої влади в Україні –парламент – складається з 450 народних депутатів, які обираються на основідемократичних принципів.
Народні депутати Україниздійснюють свої повноваження на підставі мандату народного депутата України.
Мандат (лат. mandaum – наказ, доручення) — це документ, якій засвідчує легітимність (законність) повноважень депутатабудь-якого представницького органу, а також обсяг повноважень, прав тапривілеїв депутата. Характер депутатського мандату обумовлює депутатськанедоторканність (імунітет), право на винагороду за депутатську діяльність, атакож форма стосунків депутата з виборцями. Депутатський мандат може бутиімперативним або загальнонаціональним. У більшості цивілізованих країндепутатський мандат є загальнонаціональним (або вільним). Депутат вважаєтьсяпредставником всієї нації (тобто народу, держави), а не лише окремого виборчогоокругу. Депутат не може бути обмежений наказами виборців, а виборці не можутьвідкликати депутата. У соціалістичних та деяких постсоціалістичних країнахіснує імперативний мандат, характерною ознакою якого є відповідальністьдепутата перед виборцями свого округу, які мають право давати накази депутатовіі навіть відкликати його у випадках, передбачених законом. В Італії, ФНР,Японії та деяких інших країнах імперативний мандат забороняється конституцією. Мандатнародного депутата України з прийняттям Конституції України 1996 року ставвільним, отже тепер депутат не може бути відкликаний виборцями чи бутипов’язаний наказами виборців. Водночас мандат депутата місцевої ради все щезалишається імперативним.
Законодавство про статусдепутатів в Україні складається з Конституції України (ст. ст. 76, 78 – 81, 86,93), Закону України „Про статус народного депутата України” від 17.11.1992року, Закону України „Про статус депутатів місцевих рад” від 11.07.2002 року,Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” від 21.05.1997 року таінших нормативних актів.
Відповідно до цих актів, можнавизначити, що народний депутата України – це представник українського народу уВерховній Раді України і уповноважений ним здійснювати повноваження,передбачені Конституцією та законами України.
Він зобов’язаний виражати ізахищати інтереси суспільства та своїх виборців, брати активну участь уздійсненні законодавчої, установчої та контрольної функцій Верховної РадиУкраїни. Народним депутатом України може бути громадянин України, який на деньвиборів досяг двадцяти одного року, має право голосу і проживає в Україніпротягом останніх п’яти років. Не може бути обраним до Верховної Радигромадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимістьне погашена і не знята у встановленому законом порядку.
Перед вступом на посаду народнідепутати України складають перед парламентом України присягу такого змісту:
„Присягаю на вірність Україні.Зобов’язуюся усіма своїми діями боронити суверенітет і незалежність України,дбати про благо Вітчизни і добробут Українського народу. Присягаю додержуватисяКонституції України та законів України, виконувати свої обов’язки в інтересахусіх співвітчизників”.
Присягу зачитує найстарший завіком народний депутат України перед відкриттям першої сесії новообраноїВерховної Ради, після чого депутати скріплюють присягу своїми підписами під їїтекстом. Відмова скласти присягу має наслідком втрату депутатського мандату.
Повноваження народних депутатівУкраїни починаються з моменту, а припиняються одночасно з припиненнямповноважень Верховної Ради. Достроково вони можуть бути припинені у випадках:1) складення повноважень за його письмовою заявою; 2) набрання законної силиобвинувальним вироком щодо нього; 3) визнання його судом недієздатним абобезвісно відсутнім; 4) припинення його громадянства або виїзд на постійнепроживання за межі України; 5) смерті. Рішення про дострокове припиненняповноважень народного депутата України приймається більшістю відконституційного складу Верховної Ради України, тобто за таке рішення маєпроголосувати не менш ніж 226 народних депутатів України.
Народні депутати України обираються громадянамиУкраїни на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємногоголосування.
Вибори депутатів здійснюються за змішаною(пропорційно-мажоритарною) системою. Це означає, що 225 депутатів обираються запропорційною системою у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі завиборчими списками кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоківполітичних партій, а ще 225 депутатів обираються за мажоритарною системоювідносної більшості в одномандатних виборчих округах.
Участь громадян України у виборах депутатів єдобровільною. Ніхто не може бути примушений до участі чи неучасті у виборах. Правоголосу на виборах депутатів (право обирати депутатів) мають громадяни України,яким на день виборів виповнилося вісімнадцять років. Не   має   права  голосу   громадянин,   визнаний   судом недієздатним.
Вибори депутатів є прямими. Тобто, громадяни Українибезпосередньо обирають депутатів шляхом голосування за кандидатів у депутати,включених до виборчого списку партії (блоку), та за кандидатів у депутати водномандатних округах.
Вибори депутатів є вільними. Виборцям забезпечуютьсяумови для вільного формування своєї волі та її вільного виявлення приголосуванні. Застосування насильства, погроз, обману, підкупу чи будь-якихінших дій, що перешкоджають вільному формуванню та вільному виявленню волі виборця,забороняється.
Голосування на виборах депутатів є таємним: контрольза волевиявленням виборців забороняється.
Кожний виборець голосує на виборах особисто.Голосування за інших осіб чи передача виборцем права голосу будь-якій іншійособі забороняється.
Початок  виборчого  процесу  оголошує  Центральна виборча комісія відповідно до строків, визначених Конституцією України та цимЗаконом.
Виборчий процес включає такі етапи:
     1) складання списків виборців;
     2) утворення одномандатних округів;
     3) утворення виборчих дільниць;
     4) утворення виборчих комісій;
     5) висування та реєстрація кандидатів у депутати,включених до виборчих списків партій (блоків) у багатомандатному окрузі, такандидатів у депутати в одномандатних округах;
     6) проведення передвиборної агітації;
     7) голосування;
     8) підрахунок голосів виборців та встановленняпідсумків голосування і результатів виборів депутатів;
     9) реєстрація обраних депутатів.
Виборчий процес завершується офіційним оприлюдненнямЦентральною виборчою комісією результатів виборів депутатів.
Вибори  депутатів  можуть  бути черговими, позачерговими, повторними та проміжними.
Чергові вибори депутатів проводяться у зв'язку ззакінченням конституційного строку повноважень Верховної Ради України і непотребують окремого рішення про їх призначення.
 Позачергові вибори депутатів призначаютьсяПрезидентом України в порядку, встановленому Конституцією України.
 Повторні вибори депутата призначаються водномандатному окрузі Центральною виборчою комісією в порядку, встановленомуЗаконом, у разі визнання виборів депутатів в цьому окрузі недійсними аботакими, що не відбулися, або у разі визнання особи такою, яка відмовилася віддепутатського мандата.
 Проміжні вибори депутата призначаються в одномандатномуокрузі Центральною виборчою комісією в порядку, встановленому Законом, у разівибуття депутата, обраного в цьому окрузі.
Чергові вибори депутатів відбуваються в останню неділюберезня четвертого року повноважень Верховної Ради України. Початок виборчогопроцесу чергових виборів депутатів Центральна виборча комісія оголошує за 90днів до дня виборів.
 Позачергові вибори депутатів відбуваються в останнюнеділю шістдесятиденного строку з дня опублікування Указу Президента Українипро дострокове припинення повноважень Верховної Ради України.
 Повторні вибори депутата відбуваються водномандатному окрузі в останню неділю шістдесятиденного строку з дняопублікування Центральною виборчою комісією рішення про їх призначення. Рішенняпро призначення повторних виборів депутатів приймається Центральною виборчоюкомісією не пізніш як у тридцятиденний строк з дня прийняття рішення: провизнання виборів у цьому окрузі недійсними; про визнання виборів у цьому окрузітакими, що не відбулися; про визнання особи такою, яка відмовилася віддепутатського мандата.
Проміжні вибори депутата в одномандатному окрузівідбуваються в останню неділю шістдесятиденного строку з дня опублікуваннярішення про їх призначення. Рішення про призначення проміжних виборів депутатаприймається Центральною виборчою комісією не пізніш як у тридцятиденний строк здня дострокового припинення повноважень депутата, обраного в цьому окрузі.
Початок виборчого процесу повторних та проміжнихвиборів депутата в одномандатному окрузі оголошується Центральною виборчоюкомісією не пізніше наступного дня після опублікування рішення про їхпризначення.
Повторні та проміжні вибори депутата в одномандатномуокрузі протягом одного року до дня проведення чергових виборів не проводяться.
Вибори депутатів проводяться в багатомандатному окрузіта у 225 одномандатних округах.
 Багатомандатний округ включає всю територію України.
 Одномандатні округи утворюються Центральною виборчоюкомісією не пізніш як за 90 днів до дня чергових виборів з приблизно рівноюкількістю виборців у кожному окрузі.
Виборчі дільниці утворюються з кількістю виборців віддвадцяти осіб до трьох тисяч осіб. Якщо на відповідній території налічуєтьсяменше або більше від зазначених меж чисельності виборців і їх неможливовіднести до іншої виборчої дільниці або неможливо утворити додаткову виборчудільницю на цій території, виборча дільниця може бути утворена з меншою абобільшою від відповідних граничних значень чисельністю виборців.
Виборчі дільниці утворюються не пізніш як за 50 днівдо дня  виборів. У винятковому випадку виборча дільниця може утворюватисяЦентральною виборчою комісією не пізніш як за п'ять днів до дня виборів заподанням відповідної окружної виборчої комісії або Міністерства закордоннихсправ України.
Кандидатів у депутати може висувати партія, яказареєстрована в установленому законом порядку не пізніш як за рік до днявиборів, виборчий блок партій за умови, що до його складу входять партії,зареєстровані не пізніш як за рік до дня виборів.
Громадянин України, який має право бути обранимдепутатом, може самовисунутися кандидатом у депутати у відповідномуодномандатному окрузі шляхом подання заяви до окружної виборчої комісії пробажання балотуватися у цьому окрузі (заяви про самовисунення).
Громадянин України, який має право бути обранимдепутатом, може дати згоду балотуватися кандидатом у депутати вбагатомандатному чи одномандатному окрузі.
Партія  (блок)  може  висувати  кандидатів  у депутати  в багатомандатному та в одномандатних округах.
Усі кандидати у депутати, висунуті партією (блоком),включаються до єдиного виборчого списку партії (блоку).
Партія (блок) може висунути в кожному одномандатномуокрузі не більше ніж одного кандидата у депутати.
Кандидат у депутати, якого висунуто в одномандатномуокрузі, до подання документів окружній виборчій комісії для реєстрації вноситьна рахунок окружної виборчої комісії грошову заставу в розмірі 60неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
У разі прийняття відповідною виборчою комісією рішенняпро відмову в реєстрації кандидатів (кандидата) у депутати внесена грошовазастава у п'ятиденний строк після прийняття відповідного рішенняперераховується на рахунок партії (блоку), повертається кандидату у депутати.
При скасуванні рішення про реєстрацію всіх кандидатіву депутати, включених до виборчого списку партії (блоку), висунутих убагатомандатному окрузі, кандидата у депутати, висунутого в одномандатномуокрузі, грошова застава у п'ятиденний строк після дня прийняття відповідногорішення перераховується до Державного бюджету України.
Грошова застава повертається партіям (блокам), яківзяли участь у розподілі депутатських мандатів, депутатам, обраним водномандатних округах.
Грошова застава, внесена партією (блоком), яка невзяла участі у розподілі депутатських мандатів у багатомандатному окрузі, увосьмиденний строк з дня офіційного оприлюднення результатів виборів депутатівперераховується до Державного бюджету України.
Грошова застава, внесена кандидатом у депутати, якийбалотувався в одномандатному окрузі, але не був обраний депутатом, у  восьмиденний строк після оприлюднення результатів виборів депутата водномандатному окрузі або після оприлюднення рішення про  визнання виборів уцьому окрузі недійсними перераховується до Державного бюджету України.
Крім того, кандидатом у депутати подається деклараціяпро майно та доходи його та членів його сім'ї за попередній рік, яка заповнюєтьсяним власноручно за формою, затвердженою Міністерством фінансів України.
 Достовірність відомостей, внесених до декларації,перевіряється за зверненням Центральної виборчої комісії, окружних виборчихкомісій органами Державної податкової адміністрації України не пізніш як за 30днів до дня виборів. Про виявлені порушення у цей же строк повідомляєтьсявідповідна виборча комісія.
Форма і текст виборчого бюлетеня для голосування вбагатомандатному окрузі та форма виборчого бюлетеня для голосування водномандатних округах затверджуються Центральною виборчою комісією не пізніш якза 32 дні до дня виборів. Текст виборчого бюлетеня для голосування в одномандатномуокрузі затверджується відповідною окружною виборчою комісією не пізніш як за 25днів до дня виборів.
Виборчі бюлетені є документами суворої звітності.
Про час і місце голосування дільнична виборча комісіясповіщає виборців не пізніш як за 10 днів до дня його проведення, а  увиняткових випадках утворення виборчих дільниць — напередодні дня виборів.
 Організація проведення голосування, обладнанняприміщення для  голосування та підтримання в ньому належного порядку,забезпечення таємності волевиявлення виборців під час голосування покладаютьсяна дільничну виборчу комісію.
 Дільнична виборча комісія не раніш як за тридцятьхвилин до початку голосування проводить засідання, на якому відкривається сейф(металева шафа) з виборчими бюлетенями. Голова дільничної виборчої комісії напідставі витягу із протоколу окружної виборчої комісії про передачу виборчихбюлетенів дільничній виборчій комісії оголошує кількість виборчих бюлетенів,отриманих дільничною виборчою комісією. Ці відомості заносяться відповідно допротоколу дільничної виборчої комісії про підрахунок голосів виборців навиборчій дільниці відповідно у багатомандатному та одномандатному округах.
  Голова дільничної виборчої комісії перед початкомголосування надає для огляду членам дільничної виборчої комісії, присутнімуповноваженим особам партій (блоків), кандидатам у депутати, їх довіренимособам, офіційним спостерігачам, представникам засобів масової інформації всінаявні виборчі скриньки. Виборчі скриньки після огляду пломбуються абоопечатуються печаткою дільничної виборчої комісії. У кожну виборчу скриньку, щовикористовується для голосування на виборчій дільниці, опускається контрольнийлист, у якому зазначаються номер одномандатного округу, номер виборчоїдільниці, час його вкидання у виборчу скриньку, прізвища голови, заступникаголови, секретаря та інших членів дільничної виборчої комісії, уповноваженихосіб партій (блоків), кандидатів у депутати, їх довірених осіб, офіційнихспостерігачів від партій (блоків), кандидатів у депутати, зареєстрованих водномандатних округах, які присутні при цьому. Контрольний лист підписуєтьсяцими особами, їхні підписи скріплюються печаткою комісії.
Виборчі бюлетені заповнюються виборцем особисто вкабіні для таємного голосування. Під час заповнення виборчих бюлетенівзабороняється присутність інших осіб.
Виборець опускає заповнені виборчі бюлетені у виборчускриньку. У разі якщо виборець, заповнюючи бюлетень, припустився помилки, вінмає право невідкладно звернутися з письмовою заявою до члена виборчої комісії,який видав йому виборчий бюлетень, з проханням видати йому інший виборчийбюлетень. Зіпсований виборчий бюлетень негайно погашається як невикористаний,про що складається акт.
О двадцятій годині голова дільничної виборчої комісіїоголошує про закінчення голосування, після чого мають право проголосувати лишевиборці, які знаходяться в приміщенні для голосування. Після виходу зприміщення для голосування останнього виборця приміщення зачиняється і в ньомузалишаються тільки члени комісії та особи, яким Законом надано право бутиприсутніми на засіданні виборчої комісії.
 Центральна  виборча  комісія не пізніш як на п'ятийдень з дня  встановлення результатів виборів у багатомандатному таодномандатних округах офіційно оприлюднює результати виборів депутатів угазетах «Голос України» та «Урядовий кур'єр». Списокобраних депутатів публікується із зазначенням в алфавітному порядку їхпрізвища, імені, по батькові і року народження, професії, посади (заняття),місця роботи, місця проживання, партійності, виборчого округу, суб'єктависування.
 Офіційне оприлюднення Центральною виборчою комісієюрезультатів виборів депутатів є підставою для звільнення з роботи (посади),несумісної з депутатським мандатом, та прийняття рішення про припинення діїіншого представницького мандата особи, обраної депутатом.
Народний депутат Україниздійснює свої повноваження на постійній основі. Тобто, його діяльність як членапарламенту є його основною роботою на весь період повноважень.  Він не можебути членом Кабінету Міністрів України, керівником центрального органувиконавчої влади, мати інший представницький мандат чи одночасно бути надержавній службі, обіймати посаду міського, сільського, селищного голови.Статус депутата несумісний із здійсненням будь-якої іншої діяльності за сумісництвомз отриманням матеріальної винагороди, за винятком викладацької, наукової татворчої діяльності, а також медичної практики у вільний від виконанняобов’язків народного депутата час. Народний депутат не може залучатись якексперт органами досудового слідства, прокуратури, суду, займатися адвокатськоюдіяльністю, входити до складу керівництва правління чи ради підприємства,установи, організації, що має на меті одержання прибутку. Зайняття депутатомпосади, не сумісної з депутатським мандатом, веде до припинення депутатськихповноважень у встановленому законодавством порядку. Така ситуація виникає тоді,коли, наприклад, Президент України призначає народного депутата України напосаду в органах державної виконавчої влади.
У разі невиконання вимоги щодо несумісностідепутатського мандату з іншими видами діяльності, повноваження народногодепутата України припиняються на підставі закону за рішенням суду.
Депутат як член парламентукористується правом ухвального голосу з усіх питань, що розглядаються на засіданняхВерховної Ради та її органів, до складу яких він входить. Депутат, який не єчленом певного органу Верховної Ради, може брати участь у його роботі з правомдорадчого голосу.
Народні депутати мають правооб’єднуватися в депутатські фракції та депутатські групи. Народний депутат маєправо бути членом лише однієї зареєстрованої депутатської фракції (групи). Вінможе вільно вийти зі складу депутатської фракції (групи) або не входити дожодної зареєстрованої депутатської фракції чи депутатської групи.
На пленарних засіданняхпарламенту народний депутат має право: 1) обирати і бути обраним на посадиГолови Верховної Ради України, Першого заступника  і заступника ГоловиВерховної Ради України; 2) обирати і бути обраним до органів Верховної РадиУкраїни; 3) пропонувати питання для розгляду Верховною Радою України або їїорганами; 4) виступати із законодавчою ініціативою у Верховні Раді України; 5)звертатися із депутатськими запитами, вимагати відповіді на них; 6) братиучасть у дебатах, ставити запитання доповідачам, головуючому на засіданні; 7)виступати з обґрунтуванням своїх пропозицій і з мотивів голосування; 8)висловлювати свою думку щодо кожного питання, яке розглядається на засіданні;9) висловлювати думку щодо кандидатів, які обираються чи призначаються напосади, звільняються з посад Верховною Радою України, а також щодо якихВерховна Рада України надає згоду на призначення і звільнення з посади; 10)порушувати питання про заміну головуючого на пленарному засіданні ВерховноїРади України; 11) порушувати питання про довіру складу органів, утворенихВерховною Радою України, а також посадовим особам, яких обрано, призначено напосади або щодо призначення на посади яких Верховною Радою України надано згодуу випадках, передбачених Конституцією України; 12) порушувати питання проперевірку діяльності підприємств, установ, організацій, розташованих натериторії України і щодо яких є дані про порушення ними законодавства України,про створення з цією метою тимчасових слідчих комісій; 13) передавати для внесеннядо протоколу і стенографічного бюлетеня засідання текст свого виступу, окремоїдумки, заяви-пропозиції і зауваження з питань, що розглядаються Верховною РадоюУкраїни.
Право законодавчої ініціативинародного депутата реалізується у формі внесення до Верховної Ради України: а)законопроекту; б) проекту постанови; в) іншої законодавчої пропозиції.
Народний депутат має право насесії Верховної Ради України звернутися із запитом до Президента України,органів Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, керівників іншихорганів державної влади та місцевого самоврядування, а також до керівниківпідприємств, установ та організацій, розташованих на території України,незалежно від їх підпорядкування і форм власності.
Таким чином, депутатський запит– це вимога народного депутата, яка заявляється на сесії Верховної Ради Українидо Президента України, до органів Верховної Ради України, Кабінету МіністрівУкраїни, керівників інших органів державної влади та місцевого самоврядування,а також до керівників підприємств, установ та організацій, розташованих натериторії України, незалежно від їх підпорядкування і форм власності, датиофіційну відповідь з питань, віднесених до їх компетенції.
Депутатський запит вноситься уписьмовій формі і розглядається на засіданні Верховної Ради. Парламент приймаєрішення про направлення депутатського запиту відповідному органу або посадовійособі однією п’ятою від конституційного складу. Народний депутат має право датиоцінку відповіді на свій депутатський запит. По відповіді на депутатський запитможе бути проведено обговорення, якщо на ньому наполягає не менше однієї п’ятоївід конституційного складу Верховної Ради України. Запит народного депутата доПрезидента України має бути попередньо підтриманий не менш як третиною від конституційногоскладу Верховної Ради України. Рішення про направлення запиту до ПрезидентаУкраїни Верховна Рада приймає більшістю від її конституційного складу.
Народний депутат припред’явленні посвідчення користується правом безперешкодно відвідувати органидержавної влади та місцевого самоврядування, а також правом безперешкодногодоступу на всі підприємства, в установи та організації, розташовані натериторії України, незалежно від їх підпорядкування, форм власності, режимусекретності.
Депутат як представник державноївлади у разі порушення прав і інтересів громадян та інших порушень законностімає право на місці вимагати припинення порушення або звертатися з вимогою довідповідних органів і посадових осіб припинити такі порушення.
Водночас відповідно до РішенняКонституційного Суду України від 20.03.2002 року, народний депутат не має правазвертатися до органів і посадових осіб, що здійснюють функції дізнання ідосудового слідства, з вимогами і пропозиціями з питань, які стосуютьсяпроведення дізнання та досудового слідства у конкретних кримінальних справах.     
Народній депутат має право надепутатське звернення до органів державної влади та місцевого самоврядування,їх посадових осіб, керівників підприємств, установ і організацій незалежно відформ власності і підпорядкування, об’єднань громадян з питань, пов’язаних здепутатською діяльністю, і брати участь у розгляді порушених ним питань.
Депутатське звернення – цевикладена в письмовій формі пропозиція народного депутата, звернення до органівдержавної влади та місцевого самоврядування, їх посадових осіб, керівниківпідприємств, установ і організацій, об’єднань громадян здійснити певні дії,дати офіційне роз’яснення законодавства та позиції з питань, віднесених до їхкомпетенції.
Народний депутат має правобезоплатного виступу з питань його депутатської діяльності не рідше одного разуна місяць у друкованих засобах масової інформації, на радіо (до 10 хвилин намісяць) та телебаченні (до 20 хвилин на місяць), засновником (співзасновником)яких виступають органи державної влади, організації або установи, щофінансуються повністю або частково за рахунок коштів державного бюджету.Редакції газет, засновниками яких є органи державної влади, зобов’язаніпублікувати подані народним депутатом матеріали не рідше одного разу на місяцьобсягом до 1/16 загальної газетної площі.
Народний депутат Українизобов’язаний: 1) дбати про благо України і добробут українського народу,захищати інтереси виборців та держави; 2) додержуватися вимог Конституції тазаконів України, додержуватися присяги народного депутата України; 3) бутиприсутнім та особисто брати участь у засіданнях Верховної Ради України та їїорганів, до складу яких його обрано; 4) особисто брати участь у голосуванні зпитань, що розглядаються Верховною Радою України та її органами; 5) виконуватидоручення Верховної Ради України, відповідного комітету, депутатської фракції(групи), тимчасової спеціальної або тимчасової слідчої комісії Верховної РадиУкраїни, до складу яких його обрано; 6) інформувати Верховну Раду України та їїоргани, до складу яких його обрано, про виконання доручень Верховної РадиУкраїни та її органів; 7) додержуватися вимог трудової дисципліни та нормдепутатської етики; 8) як член депутатської фракції (групи): додержуватисявимог Положення про депутатську фракцію (групу); виконувати функції, закріпленіПоложенням про депутатську фракцію (групу); представляти інтереси депутатськоїфракції (групи) у комітеті, тимчасові спеціальній або тимчасовій слідчійкомісії, до складу яких його обрано; 9) як член комітету, тимчасовоїспеціальної або тимчасової слідчої комісії: бути присутнім на засіданняхкомітету, підкомітету, тимчасової спеціальної або тимчасової слідчої комісії,до складу яких його обрано, та брати участь у їх роботі; додержуватися порядкута норм депутатської етики на засіданні комітету, його підкомітетів, тимчасовоїспеціальної або тимчасової слідчої комісії та робочих груп органів ВерховноїРади України; виконувати доручення комітету, підкомітету, тимчасовоїспеціальної або тимчасової слідчої комісії, визначені їх рішеннями; 10)завчасно повідомляти про неможливість бути присутнім на засіданні Верховної РадиУкраїни чи її органів керівників цих органів; 11) постійно підтримувати зв’язкиз виборцями, вивчати громадську думку, потреби і запити населення; 12)інформувати виборців про свою депутатську діяльність через засоби масовоїінформації, на зборах виборців періодично, але не рідше двох разів на рік; 13)розглядати звернення виборців; 14) проводити особистий прийом громадян; 15) здійснюватибезпосередньо або із залученням своїх помічників-консультантів, представниківгромадськості контроль за розглядом в органах державної влади та місцевогосамоврядування, на підприємствах, установах та організаціях пропозицій, заяв таскарг громадян, які надійшли на його ім’я; 16) використовувати депутатськібланки лише для офіційних запитів, звернень та листів, які підписуються нимвласноручно.
Чинне законодавство передбачаєсистему гарантій, які покликані забезпечити ефективність діяльності народного депутатаУкраїни. До них належать: депутатська недоторканність, особливий порядокпритягнення депутата до відповідальності, створення належних умов для виконаннядепутатських повноважень, забезпечення інформаційними матеріалами та юридичноюдопомогою, право на використання засобів масової інформації та технічнихзасобів, право мати до тридцяти одного помічника-консультанта, забезпеченнянародних депутатів жилими приміщеннями, щомісячне відшкодування витрат,пов’язаних з виконанням депутатських повноважень, право на першочерговепоселення в готелі, право на безоплатний проїзд, звільнення народного депутатавід призову на військову службу або збори, державне страхування народногодепутата, фінансове, медичне та соціально-побутове забезпечення народногодепутата, право народного депутата після закінчення строку його повноважень напопередню роботу (посаду) тощо.
Ніхто не має права обмежуватиповноваження народного депутата України, за винятками, передбаченимиКонституцією України. При запровадженні надзвичайного чи військового станугромадянські права і депутатські повноваження народного депутата України необмежуються.
Народному депутату Українигарантується депутатська недоторканність на весь строк здійснення депутатськихповноважень. Він не може бути без згоди Верховної Ради України притягнутий докримінальної відповідальності, затриманий чи заарештований. Обшук, затриманнянародного депутата чи огляд особистих речей і багажу, транспорту, жилого числужбового приміщення народного депутата, а також порушення таємницілистування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції тазастосування інших заходів, що відповідно до закону обмежують права і свободинародного депутата, допускаються лише у разі, коли Верховною Радою Українинадано згоду на притягнення його до кримінальної відповідальності, якщо іншимиспособами одержати інформацію неможливо. Питання щодо доцільності збереженнядепутатської недоторканності у такому вигляді є предметом дискусії середполітиків та науковців.
На Апарат Верховної Ради Українипокладаються зобов’язання забезпечити народного депутата актами Верховної Ради,а на вимогу народного депутата також актами Президента України,нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів та інших центральних органіввиконавчої влади, рішеннями Конституційного Суду, Верховного Суду, офіційнимиматеріалами Рахункової палати і Центральної виборчої комісії. Органи владиАвтономної Республіки Крим, органи державної влади та місцевого самоврядуванняпри зверненні до них народного депутата зобов’язані надати йому офіційніматеріали щодо своєї діяльності. На вимогу народного депутата посадові особиорганів державної влади, місцевого самоврядування, державних підприємств,установ та організацій зобов’язані забезпечити його консультаціями відповіднихфахівців з питань депутатської діяльності і надати невідкладно, а завідсутності такої можливості – не пізніш як у п’ятиденний строк, необхідніінформацію і документацію.
Народний депутат може мати дотридцяти одного помічника-консультанта, які працюють за строковим трудовимдоговором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах.Помічником-консультантом народного депутата може бути лише громадянин України,що має середню спеціальну чи вищу освіту і вільно володіє державною мовою. Вінзвільняється з попереднього місця роботи в порядку переведення в зазначений уйого заяві і поданні народного депутата термін. Депутат самостійно визначаєкількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовимдоговором на постійній основі, за сумісництвом і на громадянських засадах умежах загального фонду, якій встановлюється йому для оплати праціпомічників-консультантів постановою Верховної Ради України; здійснює їх підбір,розподіляє обов`язкиміж ними та здійснює особисто розподіл місячного фонду заробітної платипомічників-консультантів.
Час роботи народного депутата уВерховній Раді України зараховується до стажу державної служби, а також до йогозагального і безперервного стажу роботи, стажу роботи (служби) заспеціальністю, стажу роботи, який дає право на встановлення процентних надбавокдо заробітної плати та одержання одноразової винагороди за вислугу років (застаж роботи за спеціальністю на даному підприємстві), процентної надбавки завислугу років, виплату винагороди за підсумками роботи. У день відкриттяпершого засідання Верховної Ради України нового скликання народним депутатампопереднього скликання Головою Верховної Ради України попереднього скликанняприсвоюється перша категорія, перший ранг державного службовця.
Народному депутату післязакінчення терміну його повноважень, а також у разі дострокового їх припиненняза особистою заявою про складення ним депутатських повноважень надаєтьсяпопередня робота (посада), а у разі неможливості (ліквідація підприємства,установи, організації) він зараховується до резерву кадрів Головного управліннядержавної служби України.
Народний депутат користується натериторії України правом безоплатного проїзду на всіх залізничних,автомобільних, повітряних, водних внутрішніх шляхах. Це право поширюється такожна особу, яка супроводжує народного депутата – інваліда першої групи.
Народні депутати України ненесуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання упарламенті та його органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп.
Якщо депутат своєю поведінкоюзаважає проведенню засідання Верховної Ради, головуючий попереджає йогоперсонально. Після повторного попередження протягом дня головуючий за згодоюбільшості депутатів (визначеною шляхом голосування без обговорення) може запропонуватидепутату залишити зал до кінця засідання. Якщо депутат відмовляється залишитизал, головуючий припиняє засідання до виконання його вимоги. В таких випадкахВерховна Рада може прийняти рішення про позбавлення депутата права брати участьв пленарних засіданнях (до п`яти засідань).
Якщо депутат вживає образливі чилайливі висловлювання щодо інших депутатів або вчиняє дії, не сумісні зправилами депутатської етики, Верховною Радою можуть бути застосовані до ньоготакі заходи впливу, як: попередження, позбавлення права виступати на даномузасіданні, позбавлення депутата права брати участь у пленарних засіданнях (до п`яти засідань), догана,сувора догана з наступним повідомленням про них у газеті „Голос України”.
У разі невиконання депутатськихобов`язків питання проповедінку депутата розглядається Верховною Радою або Комітетом Верховної РадиУкраїни з питань Регламенту, депутатської етики та організації роботи ВерховноїРади України. Депутат може бути виведений зі складу комітету чи тимчасової комісіїВерховної Ради за систематичну неучасть в їх роботі. Після закінчення кожноїсесії Верховної Ради за поданням Апарату Верховної Ради в газеті „ГолосУкраїни” окремо друкуються відомості про відсутність депутатів на сесії безповажних та з невідомих причин. За дні відсутності без поважних причин назасіданнях Верховної Ради чи її органів депутату не провадяться виплати, пов`язані з виконаннямдепутатських обов`язків.
На підставі викладеного, можназробити висновок про те, що однопалатний характер українського парламенту по­роджуєі може породжувати згодом певні проблеми, зо­крема, щодо темпів законотворчостіі якості законодав­чих актів, місця законодавчої функції в системі функційпарламенту, щодо його відносин з іншими органами державної влади, зв'язківпарламентаріїв з виборцями і з парламентами інших країн тощо.
Але при відсутності достатніхзовнішніх передумов для двопалатної структури наш парламент на цьому шляху маєпройти певну відстань свого внутрішнього розвитку, визрівання, структуризації.
Оскільки в найближчі 5—10 роківпередбачається ви­конання парламентом значного обсягу робіт, практич­ностворення нової системи законодавства і права, то ймовірно, що протягом цьогочасу відбуватиметься ін­тенсивний розвиток інфраструктури парламенту, широке залученнядо законопроектних робіт органів виконавчої і судової влади, наукових установ інавчальних закладів, істотне зміцнення законодавчих, інформаційних, науко­вихта інших основ діяльності парламенту.
ІІ. Внутрішня організаціяВерховної Ради України.
Порядок роботи Верховної Ради, атакож її органів та посадових осіб визначається Конституцією України,Регламентом Верховної Ради, законами України про комітети Верховної Ради, простатус народного депутата України, іншими законодавчими актами. Відповідно доцих правових актів, основними організаційними формами роботи Верховної Ради єїї сесійні засідання.
Регламент Верховної Ради Українимає силу закону,  який встановлює порядок скликання і проведення сесійВерховної Ради України, її засідань, формування органів державної влади,визначає законодавчу процедуру, порядок здійснення контрольної діяльності,процедуру окремих видів діяльності Верховної Ради, її органів і організацій,народних депутатів, посадових осіб та інші процедури, а також функції органів ВерховноїРади України та її посадових осіб, які випливають з їх повноважень,встановлених Конституцією України.
Ст. 82 Конституції Українизакріплює, що Верховна Рада України працює сесійно.
Поняття „сесія Верховної РадиУкраїни” означає термін, протягом якого парламент України проводить своїпленарні засідання та приймає рішення з питань, віднесених до його віданняКонституцією та законами України. У перерві між пленарними засіданнямипроводиться засідання комітетів та інших органів Верховної Ради.
Сесії Верховної Ради поділяютьсяна чергові та позачергові.
Згідно з ч. 1 ст. 83 КонституціїУкраїни, чергові сесії Верховної Ради починаються першого вівторка лютого іпершого вівторка вересня. В зв`язку з їх конституційною визначеністю щодочасу свого початку, чергові сесії не скликаються.
Позачергові сесії Верховної Радиіз зазначенням порядку денного скликаються Головою Верховної Ради на вимогу неменш як третини народних депутатів від конституційного складу Верховної Радиабо на вимогу Президента. У разі введення воєнного або надзвичайного стану вУкраїні Верховна Рада збирається у дводенний термін без скликання (ч. 3 ст. 83Конституції України).
Окремо Конституція України таРегламент Верховної Ради регулюють процедуру першої сесії новобраної ВерховноїРади. Так, Верховна Рада України збирається без скликання на першу сесію непізніше ніж на тридцятий день після офіційного оголошення результатів виборів.При цьому Верховна Рада згідно з  ч. 2 ст. 82 Конституції України є повноважноюза умови обрання не менш як двох третин від її конституційного складу. Першепісля виборів пленарне засідання Верховної Ради відкриває найстарший за вікомнародний депутат України і веде його до обрання Президії сесії.  Президія сесіїпризначає головуючого на кожне засідання Верховної Ради, організовує роботуВерховної Ради і підписує прийняті нею акти до обрання Голови Верховної Ради тайого заступників. Далі засідання Верховної Ради веде Голова Верховної Ради абойого заступники.
У сесійний період щотижневаробота Верховної Ради та її комітетів починається у вівторок о 10 годині ізакінчується у п’ятницю о 14 годині. Понеділок кожного тижня відводиться длясамостійної роботи депутатів, пов’язаної із здійсненням депутатськихповноважень, для їх роботи в депутатських фракціях або у виборчих округах.Пленарні засідання Верховної Ради проводяться згідно з розкладом засідань. Їхвідкривають, ведуть і закривають Голова Верховної Ради або його заступники, ана першій сесії новообраної Верховної Ради – найстарший за віком народнийдепутат, а після обрання Президії сесії – члени Президії. Якщо ці особи зяких-небудь причин не здійснюють цього, то ці функції виконує обранийдепутатами головуючий на засіданні.
Головуючий на засіданніВерховної Ради згідно з Регламентом здійснює такі завдання: відкриває, закриваєта неупереджено веде засідання, оголошує перерви в засіданнях Верховної Ради; вноситьна обговорення проекти законів, постанов, інших актів Верховної Ради, оголошуєїх повну назву, редакцію та ініціаторів внесення; інформує про матеріали, щонадійшли до Верховної Ради; організовує розгляд питань; повідомляє списки осіб,які записались для виступу; надає слово для доповіді (співдоповіді), виступу,оголошує наступного промовця; створює рівні можливості депутатам для участі вобговоренні питань; ставить питання на голосування, оголошує його результати;забезпечує дотримання Регламенту всіма присутніми на засіданні; робить офіційніповідомлення, а також ті, які вважає за необхідне оголосити з урахуванням вимогРегламенту; вживає заходів для підтримання порядку на засіданні; має правовиправляти фактичні помилки, допущені у виступах на пленарному засіданні;здійснює інші повноваження, що випливають з регламенту. Під час засіданняВерховної Ради голосуючись зобов’язаний утриматися від коментарів і оцінок щодопромовців та їх виступів.
Верховна Рада України затверджуєперелік комітетів Верховної Ради України, обирає голів цих комітетів.
Комітети Верховної Ради Україниздійснюють законо­проектну роботу, готують і попередньо розглядають пи­тання,віднесені до повноважень Верховної Ради України.
Верховна Рада України у межахсвоїх повноважень може створювати тимчасові спеціальні комісії для підго­товкиі попереднього розгляду питань.
Верховна Рада України дляпроведення розслідування з питань, що становлять суспільний інтерес, створюєтимчасові слідчі комісії, якщо за це проголосувала не менш як одна третина відконституційного складу Верховної Ради України.                                 
Висновки і пропозиції тимчасовихслідчих комісій не є вирішальними для слідства і суду.
Повноваження Верховної РадиУкраїни припиняються у день відкриття першого засідання Верховної Ради Укра­їнинового скликання.
Президент України можедостроково припинити повноваження Верховної Ради України, якщо протягомтридцяти днів однієї черговоїсесії пленарні засідання не можуть розпочатися.
ПовноваженняВерховної Ради України, що обрана на позачергових виборах, проведених післядострокового припинення Президентом України повноважень Верховної Ради Українипопереднього скликання, не можуть бути припинені протягом одного року з дня їїобрання. Повноваження Верховної Ради України не можуть бути достроковоприпинені в останні шість місяців строку повноважень Президента України.
Засідання Верховної Радипроводяться відкрито. Закрите засідання може бути проведено за рішеннямбільшості від конституційного складу Верховної Ради (ч. 1 ст. 84 КонституціїУкраїни).
На початку кожного засіданняВерховної Ради головуючий проводить за допомогою електронних засобів поіменнуреєстрацію народних депутатів України, присутніх на засіданні, інформуюВерховну Раду про кількість депутатів, про яких відомо, що вони відсутні зповажних причин. На початку першого засідання кожного робочого дня головуючийоголошує порядок денний на весь день роботи. Питання розглядаються в тійпослідовності, в якій їх включено до порядку денного засідання.
Робота Верховної Ради Україниведеться державною мовою.
У разі, коли промовець неволодіє державною мовою, він має право виступати іншою мовою. Про свій намірвиступити іншою мовою промовець завчасно повідомляє головуючого на засіданні узаяві на виступ, якщо бажає, щоб було забезпечено переклад його виступу наукраїнську мову. Секретаріат Верховної Ради забезпечує переклад його  виступу на українську мову.
Під час засідання Верховної Радидепутати не повинні заважати промовцям і слухачам діями, які заважаютьвикладенню або сприйманню виступу.
В Регламенті Верховної Радизначна увага приділяється питанням дисципліни та етики на пленарних засіданнях.Так, якщо депутат своєю поведінкою заважає проведенню засідання Верховної Ради,головуючий на засіданні попереджає його персонально і закликає до порядку.Після повторного попередження протягом дня головуючий за згодою більшостідепутатів від їх фактичної кількості, визначеною без обговорення шляхомголосування, може запропонувати депутату залишити зал до кінця засідання. Якщодепутат відмовляється залишити зал, головуючий на засіданні припиняє засіданнядо виконання депутатом його вимоги. У таких випадках за висновком комітету, докомпетенції якого належить питання депутатської етики, Верховна Рада безобговорення може прийняти рішення про позбавлення депутата права брати участь впленарних засіданнях (до п’яти засідань). Це рішення доводиться до відомавиборців через газету „Голос України”. У разі брутального порушення дисципліниабо перешкод у проведенні засідання головуючий на засіданні може оголоситиперерву або закрити засідання.
Обговорення питання порядкуденного завершується прийняттям відповідного рішення. Згідно з ч. 2 ст. 84Конституції України рішення Верховної Ради з будь-якого питання приймаютьсявиключно на її пленарних засідання шляхом голосування.
Голосування здійснюютьсядепутатами особисто в залі засідань Верховної Ради або у відведеному длятаємного голосування місці біля залу засідань.
Регламент передбачає такі видиголосування у Верховній Раді: сигнальне, відкрите нефіксоване і відкритефіксоване (поіменне). При цьому сигнальне застосовується не для прийняттярішення, а оголошується головуючим для того, щоб з’ясувати кількість депутатів,які не підтримують або заперечують проти тієї чи іншої пропозиції. Сигнальнеголосування проводиться без обговорення і здійснюється підняттям руки; прицьому підрахунок голосів не проводиться і про прийняття рішення не оголошується.Головуючий на засіданні Голова Верховної Ради і його заступники в сигнальномуголосуванні участі не беруть.
Відкрите нефіксоване та відкритефіксоване голосування здійснюється за допомогою електронної системи підрахункуголосів, яка працює в одному з двох режимів: без можливості фіксаціїперсональних результатів голосування кожного депутата; з можливістю фіксації (утому числі роздрукуванням) персональних результатів голосування кожногодепутата.
Поіменне голосування проводитьсяза пропозицією будь-кого з депутатів, підтриманою не менш як однією третиноюнародних депутатів, які взяли участь у голосуванні. Результати поіменногоголосування роздруковуються відразу після голосування і надаються уповноваженимпредставникам депутатських груп (фракцій) за їх зверненням, а також дляознайомлення депутатам за їх зверненням.   
Таємне голосування шляхомподання бюлетенів застосовується Верховною Радою, як правило, при персональнихобраннях, призначеннях, затвердженнях на посади чи до складу колегіальних органівабо відкликаннях чи усуненнях з посади.
Згідно зі ст. 91 КонституціїУкраїни закон України, постанова Верховної Ради та інше рішення (крімпроцедурного або зазначеного в законі окремо) вважаються прийнятими, якщо післяїх обговорення на пленарному засіданні за них проголосувала більшість відконституційного складу Верховної Ради. Законопроект про внесення змін доКонституції України вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало не меншяк дві третини від конституційного складу Верховної Ради. Рішення з процедурнихпитань приймаються більшістю голосів депутатів, які взяли участь у голосуванніза винятком випадків, передбачених законодавством.
Під час розгляду і обговоренняпитань порядку денного надається час для доповіді – не менше 30 хвилин,співдоповіді – 20 хвилин і заключного слова – 10 хвилин. Виступаючим уобговоренні надається час тривалістю 10 хвилин: для заяв, внесення запитів,резолюцій, виступів у „різному” – 5 хвилин; для виступів щодо кандидатур,процедури та мотивів голосування, пояснень, зауважень, пропозицій, повідомленьі довідок, внесення поправок – 3 хвилини (ст. 3.3.1 Регламенту). На пленарномузасіданні ніхто не може виступати без дозволу головуючого. При цьому промовецьмає висловлюватися тільки з того питання, з якого йому надано слово.
Таким чином, вбачається, щовнутрішня організація роботи Верховної Ради України чітко виписана тазакріплена в Конституції України та Регламенті Верховної Ради України.
Отже, за умов додержаннянародними депутатами України всіх встановлених для них правил, безперечногарантована плідна та надзвичайна поважна робота щодо прийняття Законів Українита інших нормативних актів.
ІІІ.Компетенція Верховної Ради України.
ВерховнаРада України має право внести зміни до Конституції України, визначити Всеукраїнськийреферендум про зміну території України. Найважливішим завданням Верховної Радиє прийняття законів нашої країни. Саме законами визначаються норми життяУкраїни — права, свободи і обов'язки людини, питання громадянства, національніі мовні питання, загальні засади зовнішньополітичної діяльності, місцевогосамоврядування, судоустрою, кримінального, цивільного і адміністративногозаконодавства. Закони України визначають порядок охорони кордону,територіальний устрій України, організацію і порядок діяльності Верховної РадиУкраїни, статус народних депутатів України.
Тільки Верховна Рада Україниможе впроваджувати податки, визначати порядок направлення українськихвійськових підрозділів до інших країн чи, навпаки, перебування іноземних військна території України. Згідно із законами України встановлюють військові іспеціальні звання (дипломатів, прокурорів, державних службовців тощо), державнінагороди, оголошують амністію, запроваджують державні символи.
Крім законодавчих, Верховна Радавиконує й інші важливі функції, зокрема визначає основні засади внутрішньої ізовнішньої політики України, призначає вибори Президента, затверджуєчисельність і структуру Збройних Сил, дає згоду на обов'язковість для Україниміжнародних угод (ратифікація) чи анулює їх (цю дію називають денонсацією).
 Особливу увагу в Конституціїприділено прийняттю державного бюджету України.Бюджет — це документ, вякому визначено всі прибутки і видатки держави на рік. Від нього залежать стангоспо­дарства і рівень життя кожного громадянина країни. Державний бюд­жетУкраїни Верховна Рада затверджує щорічно. Готує бюджет Ка­бінет МіністрівУкраїни, він звітує перед Верховною Радою про його виконання. Для контролю завиконанням бюджету створено спеціальний орган — Рахункову палату.
Важливим завданням, покладенимна парламент України, є участь у формуванні судової влади — призначення третинисуддів Консти­туційного Суду, обрання інших суддів безстроково.
Постійнодіючий характер українського парла­менту полягає, зокрема, в тому, що народнідепутати обираються до Верховної Ради строком на чотири роки і здійснюють своїповноваження на постійній основі.
Постійнодіючий характер Верховної Ради є одним з найістотніших результатів реформуваннядержави, дер­жавної влади, в тому числі законодавчої, яке здійс­нюється відчасу проголошення незалежності України. Завдяки цим та багатьом іншим зрушеннямВерховна Рада як орган законодавчої влади остаточно перетвори­лась напарламент, який став реальним органом законо­давчої влади.
Ці та іншіриси парламенту зумовлюють властиве лише йому місце в системі органів державноївлади. Парламент України є пріоритетним органом в системі органів державноївлади України, першим серед рівних. Він здійснює законодавчу владу, бере участьу форму­ванні органів виконавчої і судової влади, є загальним представникомнароду і виразником його волі.
ПарламентУкраїни має багатогранні відносини з іншими органами державної влади та зсуб'єктами політичної системи: політичними партіями тощо.
Найбільштісними і багатогранними є відносини парламенту з Президентом. Це зумовленоїхніми функ­ціями і повноваженнями, передбаченими Конституцією та законами,системою втримань і противаг один щодо одного та іншими обставинами.
Вихіднимповноваженням Верховної Ради у взаємо­відносинах з Президентом є правопарламенту призна­чати вибори Президента у строки, визначені Конститу­цією (ст.85). Новообраний Президент, заступаючи на свій пост, складає присягу народовіУкраїни на урочис­тому засіданні Верховної Ради (ст. 104 Конституції),виявляючи тим самим повагу як безпосередньо до наро­ду, так і до парламентуУкраїни.
Алеголовним змістом взаємовідносин парламенту і Президента є сам хід здійсненняними своїх функцій і повноважень.
Зокрема,Верховна Рада заслуховує щорічні та поза­чергові послання Президента провнутрішнє і зовнішнє становище України (ст. 85 Конституції), направляє но­воприйнятізакони Президентові (ст. 94 Конституції); надає у встановленому законом строкизгоду на обов'яз­ковість міжнародних договорів України та денонсаціюміжнародних договорів України, які укладає, як прави­ло, Президент.
Парламентзатверджує укази Президента про вве­дення воєнного чи надзвичайного стану вУкраїні або в окремих її регіонах, про загальну або часткову мобіліза­цію, прооголошення окремих місцевостей зонами над­звичайної екологічної ситуації.
Чільнемісце у взаємовідносинах Президента з пар­ламентом посідають питання формуванняорганів дер­жавної влади. Так, парламент надає згоду на призначен­няПрезидентом Прем'єр-міністра України, Голови Антимонопольного комітету України,Голови Фонду державного майна, Голови державного комітету телебачення і радіо­мовлення,Генерального прокурора України, висловлює недовіру Генеральному прокуророві, щомає наслідком його відставку з посади тощо.
Є випадки,коли роль парламенту щодо призначень та інших дій відносно посадових осібзначно вагоміша, хоча це відбувається також за поданням Президента, а іноді йбез нього, як-от призначення чи обрання части­ни складу колегіальних органівдержавної влади тощо. Зокрема, за поданням Президента парламент призначає напосаду та звільняє з посади голову Національного банку України, призначає напосаду та припиняє повно­важення Центральної виборчої комісії.
Широкопередбачена Конституцією участь парла­менту у формуванні органів державноївлади на пари­тетних засадах з Президентом та іншими органами дер­жавної влади.Зокрема, Верховна Рада призначає трети­ну складу Конституційного Суду;призначає та звільняє половину складу Ради Національного банку, призначаєполовину складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення(ст. 85 Конституції) тощо.
   Окрім того, ВерховнаРада приймає рішення про направлення запиту до Президента на вимогу народногодепутата, групи народних депутатів чи комітету Верхов­ної Ради, попередньо підтримануне менш, як третиною конституційного складу Верховної Ради; має право усу­нутиПрезидента з поста в порядку особливої процедури (імпічменту), встановленомуКонституцією (ст. 111).
Багатофункціональнимиє відносини Верховної Ра­ди та парламенту з Кабінетом Міністрів, який під­контрольнийі підзвітний Верховній Раді (ст. 113 Конс­титуції). Верховна Рада дає згоду напризначення Прем'єр-міністра, розглядає і приймає рішення щодо схвалення (несхвалення) програми діяльності Кабінету Міністрів, здійснює контроль за йогодіяльністю.
Запропозицією не менш як третини народних депу­татів від її конституційногоскладу Верховна Рада може розглянути питання про відповідальність Кабінету Міні­стрівта прийняти резолюцію недовіри йому більшістю від конституційного складуВерховної Ради, наслідком якої є відставка Кабінету Міністрів.
Найважливішимиповноваженнями Верховної Ради щодо Кабінету Міністрів та інших органіввиконавчої влади є прийняття нею законів про організацію і діяль­ність органіввиконавчої влади, основи державної служ­би та ін.
Багатограннимиє відносини Верховної Ради з орга­нами судової влади. Зокрема, Верховна Радапризначає третину складу Конституційного Суду, обирає суддів су­дів загальноїюрисдикції, призначає трьох представників до Вищої ради юстиції.
Парламентяк орган законодавчої влади визначає за­конами України судоустрій, судочинство,статус суддів, засади судової експертизи, організацію та діяльністьпрокуратури.
Багатогранноює взаємодія парламенту з органами правосуддя і прокуратури у процесі здійсненняпарла­ментського контролю.
Контрольна діяльність парламенту досить ба­гатогранна.Якщо установча (державотворча) діяльність, за чинною Конституцією, значноюмірою відійшла від Верховної Ради до Президента як глави держави, особ­ливощодо формування органів виконавчої влади, то традиційна її функція — функціяпарламентського кон­тролю не лише залишилась, а й певною мірою збагати­лася.
Основниминапрямами контрольної діяльності Вер­ховної Ради є:
1)контроль за діяльністю Кабінету Міністрів Ук­раїни;
2)парламентський контроль за додержанням кон­ституційних прав і свобод людини йгромадянина та їх захист;
3)бюджетно-фінансовий контроль;
4)прийняття Верховною Радою рішення про на­правлення запиту до ПрезидентаУкраїни;
5) запитнародного депутата України на сесії Вер­ховної Ради;
6)парламентський контроль за діяльністю органів прокуратури;
7)здійснення парламентського контролю з окремих питань безпосередньо або черезтимчасові спеціальні і тимчасові слідчі комісії.
Одним ізпріоритетних напрямів парламентського контролю є контроль за діяльністюКабінету Міністрів, який підконтрольний та підзвітний Верховній Раді. Цезумовлено функціями і повноваженнями Кабінету Міні­стрів як вищого органу усистемі органів виконавчої влади. Відповідно до ст. 116 Конституції Кабінет Мі­ністрівзабезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійсненнявнутрішньої та зов­нішньої політики держави, виконання Конституції і за­конівУкраїни, актів Президента України.
Основноюформою парламентського контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України єрозгляд й зас­луховування звітів Кабінету Міністрів про свою діяль­ність.
Одними знайважливіших напрямів діяльності Вер­ховної Ради по здійсненню парламентськогоконтролю є бюджетно-фінансовий контроль і контроль за додер­жаннямконституційних прав та свобод людини й гро­мадянина. Відповідно до ст. 9Конституції контроль за використанням коштів Державного бюджету України відімені Верховної Ради здійснює Рахункова палата.
Парламентськийконтроль за додержанням консти­туційних прав і свобод людини й громадяниназдійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини.
УповноваженийВерховної Ради з прав людини при­значається Верховною Радою України(ст. 101Конституції).
Рахунковапалата створюється для контролю за ви­користанням коштів Державного бюджету відімені Вер­ховної Ради (ст. 98 Конституції).
Дляуспішного функціонування нових і оновлених структур Верховної Радипершочерговим є істотне зміц­нення їхньої правової бази, зокрема: прийняття законівпро регламент, комітети Верховної Ради, про статус на­родного депутата таінших; створення відносно цілісної системи інфраструктури парламенту; широкезалучення до здійснення законодавчих, установчих і контрольних функційВерховної Ради всіх суб'єктів законодавчого, бюджетного, контрольного йустановчого процесу; за­безпечення тіснішої взаємодії Верховної Ради та цихорга­нів з іншими органами державної влади, органами міс­цевого самоврядуванняй об'єднаннями громадян.
До повноважень Верховної Ради такожналежить:
1) призначення на посади та звільнення з посад Голови іта інших членів Рахункової палати;              
2) призначення на посаду та звільнення з посадиУповноваженого Верховної Ради України з прав людини; заслуховування йогощорічних доповідей про стан дотримання та захисту прав і свобод людини вУкраїні;                        
3) призначення на посаду та звільнення з посади ГоловиНаціонального банку України за поданням Президента України;
4) призначення та звільнення половини складу Ради Національногобанку України;              
5) призначення половини складу Національної ради Україниз питань телебачення і радіомовлення;       
6) призначення на посаду та припинення повноваженьчленів Центральної виборчої комісії за поданням Президента України;
7) схвалення рішення про надання військової допомогиіншим державам, про направлення підрозділів Збройних Сил України до іншоїдержави чи про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територіюУкраїни;
8) надання згоди на призначення на посади та звільненняз посад Президентом України Голови Антимонопольного комітету України, ГоловиФонду державного майна України, Голови Державного комітету телебачення ірадіомовлення України;
9) надання згоди на призначення Президентом Укра­їни напосаду Генерального прокурора України; висловлення недовіри Генеральномупрокуророві України, що має наслідком його відставку з посади;
 10) дострокове припинення повноважень Верховної Ра­диАвтономної Республіки Крим за наявності висновку Конституційного Суду Українипро порушення нею Кон­ституції України або законів України; призначення поза­черговихвиборів до Верховної Ради Автономної Республіки Крим;
11) утворення і ліквідація районів, встановлення і змінамеж районів і міст, віднесення населених пунктів до категорії міст,найменування і перейменування населених пунктів і районів;
12) призначення чергових тапозачергових виборів до органів місцевого самоврядування;
13) затвердження протягом двохднів з моменту звернення ПрезидентаУкраїни указів про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або вокремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію, про оголошенняокремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації;
14) надання у встановленийзаконом строк згоди на обов'язковість міжнародних договорів України таденонсація міжнародних договорів України.
Однією зосновних традиційних форм парламент­ського контролю є запити — парламентські тадепу­татські. Зокрема, як вже зазначалося, відповідно до Конституції України(ст. 85) Верховна Рада може прийняти рішення про на­правлення запиту доПрезидента на вимогу народного депутата, групи народних депутатів чи комітетуВерхов­ної Ради України, попередньо підтриману не менш як третиноюконституційного складу Верховної Ради.
Отже,очевидно, що на Верховну Раду України покладено дуже відповідальні повноваженняв галузі законотворчості та інші функції по здійсненню державної влади вУкраїні. 
Висновки.
 
Таким чином, на підставівищевикладеного можна зробити висновок, що сьогодні в Україні  повним ходом йдерозбудова правової, демократичної, соціально орієнтованої держави. З цією метоюпостійно приймаються нові закони, видаються постанови і розпорядження, якінаправлені на врегулювання нових економічних політичних та інших відносин, атакож на зміцнення і укріплення державності та суверенітету України,вдосконалення державної влади.
 Донедавна наша наука, в томучислі і наука конституційного права,  активно заперечувала необхідністьвизнання і  впровадження в  життя  принципу «розподілу влад»,  і,  відповідно,інституту президентства,  які  вважалися  «шкідливими  і   безперспективнимидля  радянської  демократії,  чужими і ворожими передовій соціалістичній формінародовладдя». Hе останню роль у «відмові  права  на  життя»  президентства відіграла  теорія поєднання законодавчої і виконавчої  влади  у  діяльності механізму владарювання.
Відкидаючи буржуазнийпарламентаризм,  засновники молодої Радянської держави  відкидали тим самимтеорію і практику розподілу влад, яка, на їх думку, виконувала соціальнезамовлення пануючої буржуазії,  забезпечувала  експлуатацію  широких  маструдящих.
Іншими словами життя засвідчило:
1)        непридатність і навітьшкідливість теорії «поєднання влад», «одновладного правління»;
2)        необхідність розподілувлад  як єдино можливої форми організації діяльності верховних владнихструктур.
Я вважаю, що  шлях реформ, якийобрала наша країна приведе нас до створення дійсно правової, демократичної,соціально орієнтованої та економічно процвітаючої держави.
Однопалатнийхарактер парламенту по­роджує і може породжувати згодом певні проблеми, зо­крема,щодо темпів законотворчості і якості законодав­чих актів, місця законодавчоїфункції в системі функцій парламенту, щодо його відносин з іншими органамидержавної влади, зв'язків парламентаріїв з виборцями і з парламентами іншихкраїн тощо.
Але привідсутності достатніх зовнішніх передумов для двопалатної структури нашпарламент на цьому шляху має пройти певну відстань свого внутрішнього розвитку,визрівання, структуризації.
Оскільки внайближчі 5—10 років передбачається ви­конання парламентом значного обсягуробіт, практич­но створення нової системи законодавства і права, то ймовірно,що протягом цього часу відбуватиметься ін­тенсивний розвиток інфраструктурипарламенту, широке залучення до законопроектних робіт органів виконавчої ісудової влади, наукових установ і навчальних закладів, істотне зміцненнязаконодавчих, інформаційних, науко­вих та інших основ діяльності парламенту.
Дляуспішного функціонування нових і оновлених структур Верховної Радипершочерговим є істотне зміц­нення їхньої правової бази, зокрема: прийняттязаконів про регламент, комітети Верховної Ради, про статус на­родного депутатата інших; створення відносно цілісної системи інфраструктури парламенту; широкезалучення до здійснення законодавчих, установчих і контрольних функційВерховної Ради всіх суб'єктів законодавчого, бюджетного, контрольного йустановчого процесу; за­безпечення тіснішої взаємодії Верховної Ради та зіншими органами державної влади, органами міс­цевого самоврядування йоб'єднаннями громадян.Список використаної літератури:
1) КонституціяУкраїни від 28.06.1996р.
2) ЗаконУкраїни “Про постійні комісії Верховної Ради України” \\ Відомості ВерховноїРади, 1995р. -№ 19. –Ст.134.
3) ЗаконУкраїни “Про назву, структуру та кількісний склад нового парламенту України”від 07.10.1993р. № 3488-12\\ Відомості Верховної Ради України, 1993, № 42. –Ст.395.
4) ЗаконУкраїни “Про Уповноваженного Верховної Ради України з прав людини” від23.12.1997р.№ 776\97-ВР \\Відомості Верховної Ради, 1998, №- 20, -Ст.99.
5) ЗаконУкраїни “ Про Рахункову палату” від 11.07.1996р., № 315/96-ВР\\ ВідомостіВерховної Ради, 1996, № 43. –Ст.212
6) ЗаконУкраїни “ Про комітети Верховної Ради України” від 04.04.1995р. № 116/95-ВР\\Відомості Верховної Ради, 1995. № 19, -СТ.134
7) ПостановаВерховної Ради України “Про Регламент Верховної Ради України”від 27.07.1994р. №130/94-ВР\\ Відомості Верховної Ради, 1994, -№ 35. –Ст.339.
8) БезсмертнийР. “Президент України, Верховна Рада України”\\”Віче”, 2000. -№ 7. –Ст.3
9) ГавришС. “Парламентаризм на чолі суспільного прогресу” \\”Віче”, 2001, № 7.-Ст.3
10) ГорьовийЛ. “Парламент України: проблеми управління”\\”Віче”, 1997. -№ 4 –Ст.5
11) КопейчиковВ. В. “Конституційне право України”\\ – Київ: Юрінком, 1998.
12)  КопейчиковВ. В. “Правознавство”\\– Київ: Юрінком, 1998.
13) ПогорілкоВ. Ф. “Конституційне право України”\\ – Київ: Наук. думка, 1999.
14) РогозінО. “Парламент України” \\ “Голос України”,  від 23.04.1998. –Ст.12.
15) СтруканП. “Законотворчість Верховної Ради України, як найважливіша її функція”\\“Голос України”, від 05.08.1999р.-Ст.6.  
16) В.Шаповал “Вищі органисучасної держави”; “Програма Л”, Київ, 1995р.