МІНІСТЕРСТВО НАУКИ І ОСВІТИ УКРАЇНИ
ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ВІДДІЛ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ ТА ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ
Кафедра цивільного права і процесу
КУРСОВА РОБОТА
з курсу:
„Сімейне та цивільне правоУкраїни”
на тему:
“Правовідносини подружжя, що регулюються як законодавчими актами, так ішлюбним договором ”
Тернопіль-2010
Зміст
Вступ
Розділ 1. Поняття шлюбногодоговору. Його зміст, форма та строк дії
Розділ ІІ. Сфера застосуванняшлюбного договору
2.1Визначення майнових відносин у шлюбному договорі
2.2Умови, які не можуть включатись у шлюбний договір
Розділ ІІІ. Зміна таприпинення шлюбного договору. Умови визнання його недійсним
Висновки
Список використаних джерел
Додатки
Вступ
За роки незалежностіукраїнське суспільство зазнало докорінних змін. Активно продовжуються процеси удосконалення правової системи. Не оминули цітенденції і сімейні відносини. Сюди можна віднести введення до Кодексу про шлюб та сім’ю УРСР норм прошлюбний контракт (договір) Законом України від 23 червня 1992 р. Таким чином вперше в Україні з’явилосязаконодавчо закріплене право подружжя на укладання шлюбного контракту (ст. 271КпШС України).Хоч, слід зауважити, що довший час він так і залишався поверхово врегульованим та малозастосовуваним у практиці. Причинами цього можна назвати, зокрема, критичне ставлення населення до шлюбного контракту, обумовлене традиціями радянського періоду,недостатністю у населення правових знань про значення та праворегулюючі функціїшлюбного контракту, а також недостатньою активністю сімейно-правової науки. Значення шлюбного договорудещо підвищилось з прийняттям Верховною Радою України нового Сімейного кодексуУкраїни (який набрав чинність з 1 січня 2004 року). У новому СК України інститут шлюбногодоговору зазнав суттєвих змін, поповнився багатьма законодавчими новелами, якіпотребують детального вивчення і глибоких досліджень.
Якщо звернутисьдо світової практики, то варто відмітити, що більшість країн світу давно визнали доцільність існуванняінституту шлюбного договору в законодавстві. Метою існування якого – надати подружжю достатньо широкіможливості для самостійного визначення своїх майнових відносин у шлюбі, щобвони мали змогу, при необхідності, змінити режим майна, встановлений законом,який автоматично починає діяти з моменту укладання шлюбу. Не може бути виняткому вирішенні даної проблеми і правова система України.
Все вищевикладенеі обумовило вибір даної теми дослідження.
Основною метоюроботи є комплексний аналіз інституту шлюбного договору за сімейним законодавствомУкраїни та з урахуванням цивільного законодавства, надання науково-теоретичнихвисновків і практичних рекомендацій щодо вдосконалення механізму регулюванняшлюбним договором майнових відносин подружжя.
Мета роботивизначила необхідність вирішення наступних завдань: проаналізувати історичнийрозвиток сімейних відносин і режимів майна подружжя; обґрунтувати значенняінституту шлюбного договору для законодавства України; вивчити структуру таособливості функціонування шлюбного договору у світлі нового сімейногозаконодавства України; розкрити особливості предмету та суб’єктного складушлюбного договору; дослідити умови укладання шлюбного договору та підстави йогозміни; розкрити умови припинення шлюбного договору та його недійсності.
Об’єктом дослідження виступають правовідносини подружжя,що регулюються як законодавчими актами, так і шлюбним договором.
Відповідно до науковихцілей та поставлених завдань, курсова робота складається з вступу, трьох розділів, висновків,списку використаних джерел у кількості 16 найменувань, додатків.
Розділ 1. Поняття шлюбного договору. Його зміст, форма тастрок дії
Першимипочали регулювати майнові питання у шлюбі древні греки та римляни. І в Українішлюбний договір широко застосувався серед населення. Важливою традицією дляукладення майбутнього шлюбу було отримання благословення батьків. Хоча молодідуже часто самі обирали собі пару, але остаточне рішення все одно було забатьками. Саме домовленість батьків була тією основою, на яку опиралися всідоговірно-зобов'язальні відносини. Під час укладення шлюбного договору вжеостаточно встановлювався посаг нареченої та віно, що вносив наречений. Посагпереходив у володіння родини, але віно залишалося власністю нареченої, щоробило її матеріально незалежною, а також забезпечувало у випадку смертічоловіка. Але з поширенням російського законодавства дружина втратила правовільно розпоряджатися своїм майном.
На початкушлюбний договір укладався в усній формі, але починаючи з ХVII століття — вписьмовій (це в першу чергу стосувалося тих випадків, коли приданим булаземля). З часом така форма договору стала обов'язковою. Договір фіксувавсявідповідними документами, які називалися «шлюбними» або «віновними листами» [16].Порядок оформлення шлюбних договорів у населення різних регіонів України мавсвої особливості, які стосувалися особистих питань (приватних).
Післяреволюційнийчас змінив відносини до власності, в тому числі і сімейній сфері. Теорія іпрактика в сфері сім'ї, які опиралися на комуністичну ідеологію, булинаправлені на викорінювання з сімейного життя будь-яких елементів матеріальногорозрахунку. В цей час шлюбний договір намагалися теоретично застосувати донових умов життя. Від нього відмовитися зовсім, не було можливості, тому обговорювалася можливість укладаннягосподарсько-шлюбних договорів. Але це так і не знайшло свого відображення всімейному законодавстві того часу.
Інститут шлюбного договору взаконодавство України ввійшов з прийняттям Закону України від26.06.92 р. «Про внесення змін ідоповнень до Кодексу про шлюб та сім'ю України», згідно з яким до Кодексубуло включено ст. 27-1, що регламентувала укладання шлюбного договору. Крімтого, до набрання чинності Сімейним кодексом України (далі – СКУ) діяв Порядокукладання шлюбного контракту, затверджений постановою КМУ від 16.06.93 р. № 457.На сьогодніпоняття, зміст, правила укладання шлюбного договору визначені главою 10 СКУ, який набув чинності 1.04.2004 р. Великого поширення в Україні такі договори наразі не отримали. Так, у2004 р. було посвідчено 476 шлюбних договорів, у 2005 р. їх кількістьзбільшилась до 687. Найбільше шлюбних договорів (218) у 2005 р. було посвідченов м. Києві [16] .
Середнауковців досі немає згоди у питанні визначення цього документа: що ж це –шлюбний контракт чи шлюбний договір? З. Ромовська вживає термін «договір», пояснюючи це „українізацією правничої термінології. С. Фурса, навпаки, відстоюєформулювання „шлюбний контракт", наводячи такі аргументи: по-перше, термін„контракт" дозволяє чітко відмежувати цей вид угоди від інших договорів,які можуть укладатися подружжям; по-друге, за суб'єктним складом цей договірмає відрізнятись від інших договорів, які можуть укладатися між членами сім'ї(ст. 9 СКУ) і отримати назву «сімейні договори», хоча в СКУ їх зміст нерегламентується. Однак на противагу аргументам С. Фурси можна протиставити наступне:договір купівлі-продажу та спадковий договір, наприклад, теж значною міроювідрізняються один від одного, але це не є підставою для створення окремоїродової назви для кожного виду угод [10, с.27]. Видової назви цілком достатньо,навіщо ж множити назви, та ще й іноземні? Крім того, термін «шлюбний договір» закріплено в законодавстві, що робить поняття «шлюбний контракт» радше побутовим синонімом.
Чинний СКУ хоча й містить окрему главу,присвячену шлюбному договору, не містить легального визначення цього поняття. Якщо Кодекс про шлюб та сім’юУкраїни 1969 р. містив опосередковане, дещо загальне визначення поняття«шлюбного контракту», в якому через категорію угоди його загально-правовахарактеристика не розкривала повною мірою його сутності, то СКУ його не міститьвзагалі [4, с.103]. Більше того, регулювання СК Україниможливого змісту цього договору є неповним і суперечливим, що в значній мірі йобумовлює проблеми в його практичному застосуванні.
Шлюбнийдоговір може розглядатися як згода наречених або подружжя щодо встановленнямайнових прав та обов'язків подружжя, пов'язаних з укладенням шлюбу, йогоіснуванням та припиненням [ 13, с.238 ].
Навідміну від інших договорів подружжя, шлюбний договір має суттєві особливості [12]:
1)має комплексний характер і може одночасно включати умови, які складають змістокремих видів договорів. Так,сторони можуть включити в шлюбний договір умови щодо правового режиму їхньогомайна, умови про надання взаємного утримання та умови, що стосуються утриманнядитини. Але при посвідченні шлюбного договору нотаріус зобов’язаний роз’яснитисторонам зміст та значення поданого ними проекту і перевірити, чи відповідаєзміст посвідчуваного правочину вимогам закону та дійсним намірам сторін іможливість внесення змін до шлюбного договору, право сторін за згодою обохприпинити дію шлюбного договору, а також визнати його частково або повною міроюнедійсним у суді тощо;
2) це єдинийвид договорів, предметом яких може бути не наявне, а так зване майбутнє майно,тобто майно, що буде придбане сторонами в майбутньому, коли ймовірність йогопридбання не є абсолютною;
3)має особливий суб’єктний склад. Його учасниками можуть бути не лише дружина тачоловік, а й особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу (ч.1 ст.92СК). Томупри посвідченні шлюбного договору нотаріус повинен з’ясувати, чи розуміютьучасники договору значення своїх дій та їх наслідки (обсяг цивільноїдієздатності фізичних осіб, які є учасниками правочину).
Алеякщо в нотаріуса є підстави вважати, що хтось з учасників правочину страждає нахронічний, стійкий психічний розлад, що істотно впливає на його здатністьусвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, зловживає спиртниминапоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо, а відомостей провизнання особи недієздатною чи обмежено дієздатною немає, нотаріус відкладаєвчинення правочину і з’ясовує питання про наявність відповідного рішення суду. Якщо таке рішення судом невиносилось, нотаріус зупиняє вчинення нотаріальної дії до розгляду справи всуді .
Сторонамишлюбного договору можуть бути не тільки повнолітні, але і не повнолітні особи.Порядок укладення договору такими особами залежить від об'єму їх дієздатності.Законодавством передбачається, що особа будучи не повнолітньою, може матиповний об'єм дієздатності, а саме:
— особа, якане досягла повноліття, але зареєструвала шлюб (ч.2 ст.34 ЦКУ);
— емансіповані особи, які отримали дієздатність до досягнення повноліття, вспеціальному порядку, передбаченому законодавством (ст.35 ЦКУ).
Повністюдієздатні неповнолітні особи укладають шлюбний договір самостійно. Зовсімінакше укладається шлюбний договір неповнолітніми особами у віці від 14 до 18років, які мають неповну дієздатность. Увідповідності до ч.2 ст.92 СК ці особи укладають шлюбний договір з письмовогодозволу батьків або піклувальника. Дійсність їх підписів на заяві про згоду напідписання договору від імені неповнолітніх завіряється нотаріусом. Такепосвідчення не потребується, якщо батьки або піклувальник особисто подадутьзаяву про згоду на підписання договору. Якщо предметом шлюбного договору єтранспортні засоби, або нерухоме майно, то окрім згоди батьків абопіклувальника, ще потрібна згода органу опіки та піклування.
Порядок таумови укладення шлюбного договору повинні відповідати нормам, необхідним длячинності правочину (ст.203 ЦКУ), а саме:
— особа, якайого заключає, має мати необхідний обсяг цивільноїдієздатності;
— волевиявлення сторони договору має бути вільним і відповідати його внутрішнійволі;
— договірповинен укладатися у формі, встановленої законом;
— бутиспрямований на реальне настання правових наслідків, які їм обумовлені;
— договір, щоукладається батьками (усиновлювачами, піклувальниками), не повинен суперечитиправам та інтересам дітей.
Стаття94 СКУ передбачає, що шлюбний договір укладається в письмовій формі (дод.1). Момент укладення шлюбного договорувизначається за загальними правилами, передбаченими Цивільним кодексом України.У відповідності до ч.3 ст.640 ЦКУ договір, який підлягає нотаріальномупосвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріальногопосвідчення або державної реєстрації. Але СК не передбачає державної реєстраціїшлюбного договору, тому його укладення пов'язане з обов'язковим нотаріальнимпосвідченням, як державним так і приватним нотаріусом. Але в той же час слідзазначити таке — шлюбний договір, який укладається до реєстрації шлюбувважається укладеним з часу його нотаріального посвідчення, але вступає в силуз моменту укладення шлюбу.
Час укладенняшлюбного договору і час переходу майнових прав по шлюбному договору може неспівпадати. Якщо шлюбний договір укладено до реєстрації шлюбу, то правовласності на майно виникає тільки після набрання договором сили, тобто з часуреєстрації шлюбу. Якщо шлюбний договір укладають особи, які вже знаходяться ушлюбі, то право власності на майно, яке передається в спільну власністьподружжя, виникає з часу нотаріального посвідчення такого договору.
Зурахуванням того, що шлюбний договір за своєю сутністю має довгостроковийхарактер, важливого значення набувають нові правила щодо строку дії шлюбногодоговору. Відповідно до ст. 96 СК, у шлюбному договорі, по-перше, може бутивстановлено загальний строк його дії, а також строки тривалості окремих прав таобов'язків подружжя та, по-друге, за бажанням сторін у договорі може бутивстановлена чинність договору або окремих його умов і після припинення шлюбу.Подружжя може укласти шлюбний договір лише на певний час, наприклад, на першіп'ять років після реєстрації шлюбу. Після їх спливу подружжя вправі укластиновий договір або погодитися з законним (легальним) режимом свого майна, якийвстановлено законодавством України .
Розділ ІІ. Сфера застосування шлюбного договору
Необхідно розуміти, що шлюбний договір – це, передусім,договір про вирішення спірних питань життя сім’ї, укладений між особами, яківступають у шлюб, або подружжям. Згідно з ч. 2 ст. 93 СКУ, шлюбний договір регулює лишемайнові відносини подружжя. Частина 3 ст. 93 СКУ прямо передбачає, що особистівідносини подружжя між собою та з дітьми не можуть регулюватися шлюбнимдоговором.
2.1 Визначення майнових відносин у шлюбному договорі
Уновому СК України окреслено три основних види майнових відносин, які можутьрегулюватися шлюбним договором. Сторони у шлюбному договорі можуть визначити:а) правовий режим майна (ст. 97 СК); б) порядок користування житлом (ст. 98СК); в) право на утримання (ст. 99 СК) [13, с.239 ].
Визначення у шлюбному договорі правового режиму майна подружжямає за мету встановлення правил, які не співпадають з тими, які встановленізаконодавчими нормами або взагалі не передбачені законодавством. Наприклад,сторони можуть домовитися, що майно, набуте ними до шлюбу, буде входити доскладу їх спільного, а не роздільного майна; у разі поділу майна частки кожногоз подружжя будуть не рівними, а відповідно збільшеними або зменшеними; речіпрофесійних занять одного з подружжя не будуть підлягати поділу іпередаватимуться тому з подружжя, який їх використовував, тощо.
Таким чином, подружжя може змінити в шлюбному договорі правовий режим яксвого окремого, так і сумісного майна. Так, можна передбачити, що на майно,придбане у шлюбі, не поширюється правовий режим спільної сумісної власностіподружжя, і вважати це майно спільною чи особистою приватною власністю (ст. 97СКУ). Однак здійснити це положення на практиці навряд чи можливо. Адже яквизначити, чиєю власністю є предмети домашнього вжитку, книги тощо? Подружжя,як правило, не розділяє, на чиї кошти здійснюються повсякденні покупки. Крімтого, термін „особиста приватна власність" більше в жодному законодавчомуакті не зустрічається. Це потрібно роз'яснювати парам, які вирішили укластишлюбний договір. Можна, навпаки, поширити режим спільної сумісної власностіподружжя на майно або на окремі його предмети, що належало одній зі сторін дошлюбу, або отримане в дарунок чи придбано за власні кошти під час перебування ушлюбі.
У шлюбному договорі можебути змінене правило ст. 62 СК України, яке передбачає, що якщо майно, якеналежить одному з подружжя, за час шлюбу істотно збільшиться у своїй вартостівнаслідок спільних трудових або грошових затрат чи затрат другого з подружжя, уразі виникнення спору воно може бути визнане за рішенням суду об’єктом праваспільної сумісної власності. Може бути також закріплено положення про те, що цемайно не змінюватиме свого правового режиму, тобто належатиме тому з подружжя,хто був його первісним власником, або подружжю на праві спільної частковоївласності у нерівних частках. Не будуть суперечити закону умови шлюбногодоговору, якими сторони визначатимуть порядокпогашення спільних або особистих боргів подружжя за рахунок їхспільного або роздільного майна. Так, сторони можуть включити до шлюбногодоговору умови про те, що за боргами одного з подружжя, які виникли до або зачас шлюбу, подружжя буде відповідати разом за рахунок спільного майна [14, с. ].
Фактичношлюбний договір може скасовувати, пом'якшувати чи в інший спосіб змінюватиположення СКУ щодо майнових відносин подружжя.
За наявностіпідстав нотаріус може відмовити у включенні до шлюбного договору пунктів, щосуперечать законодавству. Це стосується положень, які ставлять одну зі сторін унадзвичайно невигідне матеріальне становище, обмежують її правоздатність,обмежують права дітей тощо (до речі, так і залишилося невідомим, що таке„надзвичайно невигідне" становище, і чим воно відрізняється від просто„невигідного"?). Наприклад, не може бути включена до шлюбного договоруумова про те, що чоловік може укладати будь-які умови щодо спільної сумісноївласності подружжя (включаючи нерухоме майно) самостійно, не отримуючи на цезгоди дружини. Безсумнівно, зазначене положення не тільки суперечить чинномузаконодавству, а й обмежує правоздатність дружини, оскільки вона не можезвернутися до суду з приводу визнання недійсності угоди, укладеної без їїзгоди. Що ж до інших випадків, то, мабуть, ми ще побачимо гучні судові процеси,пов'язані з різним трактуванням „надзвичайно невигідного" становища.
Цікавою єтакож ч. 5 ст. 97 СКУ: „Сторони можуть включити до шлюбного договору будь-якіінші умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральнимзасадам суспільства". Звичайно, таке поняття, як „моральні засадисуспільства", не регламентоване в законодавстві. Я не вважаю, що цю нормунеобхідно виключити, – навпаки, вона має існувати, оскільки неможливозафіксувати на законодавчому рівні всі життєві ситуації, але розуміння«моральних засад суспільства» кожним громадянином є дуже суб'єктивнимі відрізняється від такого розуміння іншими громадянами. Варто лише уявити собісудовий процес, на якому дружина обстоює одні моральні принципи, чоловік –інші, а суддя – треті.
Слід виділити питання визначення у шлюбному договорі порядку користуванняжитлом. Стаття 59 СК України визначає, що той із подружжя, хто є власникоммайна, визначає режим володіння та користування ним з урахуванням інтересівсім’ї, насамперед, дітей. При розпорядженні своїм майном дружина, чоловік зобов’язані врахувати інтересидитини, інших членів сім’ї, які відповідно до закону мають право користуванняним
Сторонивправі включити до шлюбного договору умови щодо порядку користування житлом (Уданому разі йдеться не про перехід права власності на житлове приміщення відодного з подружжя до другого, а саме про користування житлом. Сторони шлюбногодоговору можуть домовитися про порядок користування житлом, яке належить направі власності одному з них.). Вюридичному сенсі квартира (житловий будинок, садиба), яка належить одному зподружжя є чужою річчю для іншого з подружжя незалежно від часу його проживанняв житловому приміщенні. Стосовно такого об'єкта паралельно існують різні права:а) право власності, що належить тому з подружжя, хто є власником житла; б)право користування (сервітут), що належить другому з подружжя або іншим членамсім'ї, які користуються цим житлом (володільцям сервітуту). В ЦК Україниміститься спеціальна норма, що закріплює права членів сім'ї власника житла накористування цим житлом (ст. 405 ЦКУ). Сторони можуть домовитися щодокористування або припинення користування житловим приміщенням у разі розірванняшлюбу. Відповідно до ч. 2 ст. 98 СК сторони можуть домовитися про проживання ужитловому приміщенні їхніх родичів. В цьому випадку виникає конструкція договору на користьтретьої особи, в якому боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок не сторонідоговору, а третій особі.В шлюбний договір можутьвключатися і взаємозалежні умови, наприклад, про те, що один з подружжя надастьу спільне користування належний йому житловий будинок, а другий з подружжя — інше майно (квартиру, гараж, дачу тощо). Подружжя може включити в шлюбнийдоговір умови про зміну порядку користування житлом або про припинення такогоправа. При цьому найбільш важливим є питання про порядок звільнення будинку(квартири) тим з подружжя, хто мав право користування ним, у випадку розірванняшлюбу… Так, у договорі може бути зазначено, що той з подружжя, хто має правокористування, у випадку розірвання шлюбу звільнить житлове приміщення безодержання будь-якої компенсації. І навпаки, у договорі може бути закріпленеправо такої особи на одержання у власність іншого майна або грошей, або правона одержання іншого майна у користування. Особливоретельно мають бути обговорені в шлюбному договорі умови звільнення «сімейногобудинку» дітьми до 18 років та непрацездатними повнолітніми дітьми. Сторони неможуть своєю домовленістю позбавити їх права на проживання в житловому будинку,якщо при цьому будуть погіршені їхні житлові умови. Проте не буде суперечитизаконодавству договір подружжя, відповідно до якого після переїзду із займаногожитлового будинку (квартири) житлові умови дітей будуть збережені на тому жрівні або навіть покращені.
Змістшлюбного договору можуть також складати умови щодо права подружжя на утримання (ст.99 СК). Новий СК Українибезпосередньо передбачає два види договорів дружини і чоловіка щодо їхвзаємного утримання: а) договір про надання утримання (ст. 78 СК України); б)договір про припинення права на утримання замість набуття права власності нанерухоме майно або одержання одноразової грошової виплати (ст. 89 СК України).Разом з тим ніщо не заважає подружжю визначити умови щодо взаємного утримання ушлюбному договорі.Сенс шлюбного договору полягає у встановленні правил, які відрізняються відтих, що визначені законом. Тому сторони можуть домовитися про надання утриманняодному з подружжя незалежно від тих умов, які передбачені законом, наприклад,непрацездатності одного з подружжя або його потреби у матеріальній допомозі(ст. 75 СК). Можуть сторони передбачити також конкретний порядок, розмір тастроки надання утримання, визначити його натуральну або грошову форму тощо.
Наприклад, можна включити до договору положення про те, що подружжязобов’язується утримувати непрацездатних батьків, когось з них, або дітей,народжених не в спільному шлюбі, надавати цим особам грошову допомогу або/танадати їм можливість проживати разом із подружжям, виділивши окрему кімнату вбудинку чи квартирі тощо.
При цьому у разі невиконання одним із подружжя свого обов’язку задоговором аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса,тобто не буде необхідності звертатися до суду. Шлюбним договором може бутивстановлена й можливість припинення права на утримання одного з подружжя узв’язку з одержанням ним майнової (грошової) компенсації.
Сфера договірноїініціативи подружжя при укладенні шлюбного договору є значною. Проте тутіснують певні застереження. Умови шлюбного договору щодо взаємного утриманняподружжя або умови щодо утримання того з подружжя, хто опікується дитиною, зажодних обставин не можуть погіршувати положення одержувача аліментів порівняноз тим, що закріплене чинним законодавством. Натомість положення шлюбногодоговору можуть: а) конкретизувати правила, передбачені в законі; б)закріплювати більш високий, ніж передбачено в законі, стандарт наданняматеріальної допомоги.
На практиці шлюбний договір, насамперед, застосовується не длярегулювання спільного проживання і користування майном, а на випадок розірванняшлюбних відносин. Тому, безперечно, у шлюбному договоріможна визначити можливий порядок поділу майна, зокрема, після розірвання шлюбу.У цьому разі у випадку розлучення можна уникнути тривалих судових процесівподілу майна, маючи більше шансів зберегти добрі відносини після розлучення.
2.2 Умови, які не можуть включатись у шлюбний договір
Незважаючи наширокі можливості шлюбного договору, існує ряд умов, які в договір включатисяне можуть.Деякі з цих умов прямо зазначені в законі, інші — можуть визначатися,виходячи з його загального змісту. У СКУ передбачені наступні умови, які неможуть включатися в шлюбний договір [7, с.3]:
1) шлюбнимдоговором не можуть регулюватися особисті відносини подружжя, а також особистівідносини між ними та дітьми (ч. 3 ст. 93 СК);
Таким чином,сторони не можуть включати в договір угоди, що стосуються їх особистихнемайнових прав та обов'язків. Можна відзначити, що в зразках шлюбних договорівдосить часто можна виявити умови, що стосуються особистих відносин подружжя.Пропонуються такі формулювання: «у разі нещасного випадку або хвороби зобов'язуємосянадавати один одному постійну моральну підтримку», «зобов'язуємося узгоджуватиміж собою умови виховання і навчання дітей», «члени сім'ї не будуть обмежуватиодне одного у виборі способів спілкування, занять спортом, відвідуваннярозважальних закладів». Нерідко сторони хочуть включити в договір умови щодоімені майбутньої дитини, її віросповідання, місця проживання і т. ін. Невикликає сумнівів, що такі умови шлюбного договору суперечать чинномузаконодавству України.
Встановленнязаконодавством України заборони на включення в шлюбні договори умов, щостосуються особистих відносин подружжя, можна пояснити двома основнимимоментами. По-перше, тим, що особисті права і обов'язки подружжя встановленібезпосередньо законом, у силу чого вони невіддільні від самого суб'єкта — їхносія. По-друге, шлюбний договір (також як і будь-які інші цивільно-правовіугоди) повинен мати можливість бути виконаний примусово, якщо в цьому виникненеобхідність. Включення ж в договір положень, що носять неправовий за своєю суттюхарактер, просто не має сенсу. У зарубіжному праві склався інший підхід доцього питання. Юристи визнають неможливість примусового виконання багатьохпунктів шлюбних контрактів, що носять особистий характер, однак не надають ційобставині вирішального значення (дод.2). Вважається, що шлюбний контрактдозволяє подружжю (майбутньому подружжю) точніше сформулювати свої очікування вшлюбі; визначити характер своїх майбутніх взаємин і відносин з іншими особами;коло спілкування, переважні види діяльності і т.д. У зв'язку з цим такого родуположення включаються до шлюбного договору для стимулювання належного поведінкиподружжя у шлюбі, а не для їх примусового виконання.
У зв'язку з цимвиникає одне цікаве і до певної міри спірне питання, тоді коли перша частинаугоди відноситься до особистих відносин подружжя (батьків і дітей). Наприклад,сторони закріплюють таке положення: «якщо шлюб в подальшому буде розірванийчерез негідної поведінки чоловіка або дружини (пияцтво, зрада)», «то часткатакого чоловіка в праві на майно буде становити 2/5».Зрозуміло, що визначеннячасткою в спільному майні подружжя на випадок розлучення не суперечить закону іє одним з найбільш типових умов шлюбного договору. Питання пов'язане з вмістомпершої половини угоди, тому що тут передбачаються особисті, а не майновівідносини сторін — «якщо шлюб буде розірваний через негідну поведінку чоловікаабо дружини».
У літературі зцього приводу були висловлені дві протилежні позиції. Ю. С.Червоний вважає, щоположення такого роду не можуть включатися в шлюбний договір, так як вонипередбачають особисті відносини сторін. На його думку, правові санкції протиодного з подружжя за винну поведінку, що призвело до розлучення, можутьвключатися в шлюбний договір лише у випадку включення в майбутньому дозаконодавства особистих немайнових зобов'язань подружжя. Поки ж подружжя можепередбачати у шлюбному договорі тільки майнові права і обов'язки.
Іншою є позиціяЛ. Б.Максимович, яка, пише, що врегулювання особистих прав і обов'язківподружжя прямо суперечило б закону. Проте з умовами особистого характеру цілкомможе бути пов'язане виникнення або припинення майнових прав і обов'язківподружжя. Дійсно, якщо сторони пов'язують певні правові наслідки (нерівнийрозмір часток при розподілі майна) з визначеними умовами особистого характеру(негідну поведінку у шлюбі), то вони не змінюють своєю угодою будь-якихзаконодавчих норм, що стосуються особистих відносин подружжя. Таким чином вонине регулюють свої особисті відносини в шлюбному договорі. Їх ініціатива спрямованав інше русло: сторони хочуть визначити свої майнові права і обов'язки у разінегідної поведінки одного з подружжя. За загальним правилом частки подружжя приподілі їх майна визнаються рівними (ч. 1 ст. 70 СК). Сторони ж у шлюбномудоговорі змінюють розмір часток. У цьому і полягає суть шлюбного договору.Що жстосується особистих відносин (негідну поведінку у шлюбі), то вони лишеберуться подружжям у якості підстави для встановлення договірного режиму їхмайна і не більше того. Сторони у договорі не змінюють підстав для розірванняшлюбу (ст.112 СК) і не встановлюють ніяких інших правил, що стосуються їхособистих стосунків.
2) шлюбнийдоговір не може зменшувати обсягу прав дитини, який встановлений СК (ч. 4 ст.93 СК);
Зазначена норма єпевною гарантією майнових прав малолітніх та неповнолітніх дітей.Тому батьки невправі включати в шлюбний договір умови, відповідно до яких дитина будепозбавлений права на аліменти, права на отримання майна у власність, права напроживання у певному житловому приміщенні і т.д. Необхідно, однак, відзначити,що ч. 4 ст.93 СК сформульовано занадто вузько, тому що містить вказівку нанеможливість зменшення прав дитини в порівнянні з тими правами, які передбаченісаме СКУ. Проте, не викликає сумнівів, що шлюбний договір не може зменшуватибудь-яких майнових прав дитини, незалежно від місця їх нормативного закріплення- у Сімейному кодексі або інших нормативних актах. Тому більш точним була бвказівка на те, що шлюбний договір не може зменшувати прав дитини, передбачениху законодавстві
3) шлюбнийдоговір не може ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальнестановище (ч. 4 ст. 93 СК);
Сутність такоїоціночної категорії як «надзвичайно невигідне матеріальне становище», про що згадувалосьвище, може мати різні конкретні прояви. Наприклад, таке положення можевиникнути якщо сторони в договорі закріплять, що у разі поділу майна подружжявся нерухомість буде передаватися одному з них замість отримання іншимчоловіком рухомого майна незначної вартості або, наприклад, коли один зподружжя зобов'язується у випадку розірвання шлюбу утримувати свого колишньогочоловіка / дружину, його дітей і близьких родичів.
Разом з тим, допоняття «надзвичайно невигідне матеріальне становище» потрібно ставитися дужезважено. Тут виникає складне питання щодо майнової рівності подружжя у шлюбі. Прийого вирішенні необхідно виходити з того, що «є і такі угоди, коли розподіл ічасткою, і майна (речей) не базуються на «формальному» моменті рівності. Протесамі ці угоди завжди відображають саме «реальну» рівність, так як подружжяпогодилися між собою, що зафіксований в юридичному документі розподіл спільноїсумісної власності найбільш справедливо і відображає фактичне співвідношеннявнеску кожного з них у спільно нажите майно ».Крім того, умови шлюбногодоговору, які можуть стати вкрай обтяжливими для однієї сім'ї, можуть матизовсім реальний характер для іншої.
4) за шлюбнимдоговором не може передаватися у власність одного з подружжя нерухоме майно таінше майно, право на яке підлягає державній реєстрації (ч.5 ст. 93 СК).
Зазначена нормавикликає подив. Свого часу критиці піддавалася ст.27-1 КпШС України, яка взначній мірі стримувала ініціативу сторін шлюбного контракту і не давала їмможливості вийти за межі чинного сімейного законодавства. У новому СК такогороду обмежувачем виступає ч. 5 ст. 93 СК. Автор Сімейного кодексу З.В.Ромовська пояснює зазначену новелу тим, що передача майна одним подружжяіншому у власність повинна оформлятися за допомогою договору дарування, а нешлюбного договору, який до такої передачі ніякого відношення не має. Черезнизку причин із такою позицією погодитися важко. По-перше, договір дарування засвоїм змістом не може співпадати з шлюбним договором. Якщо майно належить направі власності одному з подружжя і він хоче передати його безоплатно увласність іншому, то ніяким іншим договором, крім договору дарування, таківідносини опосередковуватися не можуть.Укласти шлюбний договір, що складаєтьсяз одного пункту, у якому буде передбачений перехід права власності на річ відодного чоловіка до іншого, не можна. Як вже зазначалося, шлюбний договір тим івідрізняється від усіх інших подружніх договорів, що в ньому в обов'язковомупорядку повинен бути встановлений правовий режим майбутнього майна. Якщо ж мовайде лише про наявне майно, то його перехід від одного з подружжя до іншогоздійснюється за допомогою договору дарування. Тому побоювання щодо змішаннядвох самостійних договірних форм безпідставні.
По-друге,зазначена норма може трактуватися значно ширше, ніж це здається на першийпогляд. Договором дарування вона явно не обмежується. Можна, наприклад, уявитиситуацію, коли сторони хочуть розділити спільне майно таким чином, щоб одному зподружжя передавалася у власність квартира, а іншому — житловий будинок,придбані в період шлюбу. У точному значенні слова, тут також здійснюєтьсяпередача у власність одному (кожному) з подружжя майна, право на яке підлягаєдержавній реєстрації. У ч. 5 ст.93 СК не сказано, що мова йде лише про передачумайна, яке належить одному з подружжя у власність іншої. Тому ніщо не заважаєшироко трактувати зазначе правило і розповсюджувати його на випадки розподілуспільного майна подружжя. Цей момент зводить нанівець можливості подружжя приподілі нерухомого майна у випадках, коли в наявності є декілька об'єктівнерухомості.
По-третє, влітературі справедливо наголошувалося, що передача у власність одному зподружжя майна, право на яке вимагає державної реєстрації, не ставить іншогочлена подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище і не суперечитьморальним засадам суспільства. Будь-яка особа може передати за договором майноіншій особі, а позбавлення такого права обмежує конституційні права громадян іправоздатність власника.
З урахуваннямсказаного, можна прийти до висновку, що ч. 5 ст. 93 СК є невдалою новелою СКстосовно шлюбним договором.Дана норма істотно звужує сферу договірноїініціативи сторін. Крім того, в силу нечіткості формулювання вона може матирізні тлумачення, що є вкрай небажаним для правозастосовчої практики.
Умови, які неможуть включатися в шлюбний договір, визначаються не тільки спеціальниминормами СК. Для договірної практики подружжя неприпустимими є й інші умови, щопорушують загальні норми договірного права. М. В.Антокольський, наприклад,відзначає, що, без сумнівів, повинно бути заборонено включення в шлюбнідоговори умов, що обмежують право-і дієздатність подружжя, наприклад,забороняють одному з подружжя звертатися до суду, заповідати, здійснюватиоперації і т.д. Аналогічні заборони відносяться і до умов, якими подружжяобмежують право-або дієздатність своїх дітей та інших родичів.У шлюбномудоговорі не можна також передбачати умови, за якими зобов'язаною особою ставалиб не самі сторони (подружжя або особи, що вступають у шлюб), а треті особи — діти подружжя або їх родичі.
РозділІІІ. Зміна та припинення шлюбнонго договору. Умови визнання його недійсним.
У новому СК України міститься чималоновел щодо шлюбного договору, які потребують спеціальних глибоких досліджень.До таких новел слід віднести порядок зміни, розірвання, визнання недійснимшлюбного договору та порядок відмови від шлюбного договору (ст.ст. 100-103)тощо.
Законодавецьвстановив можливість внесення змін до шлюбного договору. За загальним правиломзміни можуть бути внесені тільки за згодою сторін. Одностороння зміна умовшлюбного договору не можлива (ч.1,2 ст.100 СК). Договір може бути зміненотільки в період шлюбу. Після розірвання шлюбу сторони не в змозі вносити в нього корективи. Угода сторін прозміну умов шлюбного договору має бути посвідчена нотаріально (ч.2 ст.100 СК).Для зміни умов шлюбного договору, неповнолітніми особами, які вступили дошлюбу, дозволу батьків або їх законних представників не потрібно (ч.2 ст.34ЦК). Внесення змін до шлюбного договору за вимогою одного з подружжя може матимісце лише за рішенням суду, якщо цього вимагають інтереси чоловіка чи дружини,їхніх дітей, а також інтереси непрацездатних повнолітніх дочки чи сина, якімають істотне значення (ч.3 ст.100 СК, ч.4 ст.652 ЦК). Ступінь «істотності»інтересів для зміни умов шлюбного договору визначатиме суд. Слід звернути увагуна такий момент: внесення змін до шлюбного договору за рішення суду можливолише тільки після набранням договором сили. Особи, які вступають до шлюбу (неподружжя), вимагати у суду зміни шлюбного договору не можуть.
Безперечно,ця новела є однією з найпринциповіших новел в новому СКУ. Вона має свої як позитивні, так інегативні аспекти. Звичайно, права подружжя щодо договірного врегулюваннямайнових відносин істотно розширюються. Водночас надання подружжю праваукладати шлюбний контракт у період шлюбу, вносити неодноразові зміни до ньогоможе призводити до ускладнення правового режиму майна подружжя, збільшеннякількості спорів між подружжям та створення додаткових труднощів для їхрозгляду судами. Постійні зміни правового режиму майна подружжя здатні лишедестабілізувати майнові відносини між подружжям. Прихильники динаміки умовшлюбного дговору можуть зауважити: недопустимістьвнесення змін до шлюбного договору є обмеженням права подружжя визначати правову долю майна, що буденабуватися подружжям у період шлюбу. Насправді все навпаки, адже практичнокожний шлюбний контракт містить відхилення від встановленого законом принципуспільності майна, що буде набуватися подружжям в період шлюбу. Більш того,укладаючи шлюбний контракт, чоловік і жінка фактично відмовляються від своїхправ на майбутній період, що певною мірою є добровільним обмеженням своєїправоздатності. На наш погляд, шлюбний контракт не є єдиною правовою формоювирішення подружжям своїх майнових проблем. Сімейне законодавство надаєподружжю незаперечне право укладати щодо вже придбаного в період шлюбу майнабудь-які угоди, у тому числі дарування, поділ у рівних і нерівних частках. Усеце свідчить про певну вразливість введеного в СК України положення про внесеннязмін до шлюбного контракту в період шлюбу.
Дія шлюбногодоговору може бути припинена за різними обставинами. Цивільний кодекспередбачає підстави припинення різного роду зобов'язань (ст.598-609 ЦК). Ціумови можуть служити підставами припинення і шлюбного договору [16]:
1. Припиненнязобов'язання виконанням. Якщо подружжя домовилося, у відповідності до шлюбногодоговору, про передачу якогось майна у спільну власність, то після такоїпередачі договір припиняє свою дію в результаті його виконання.
2. Припиненнязобов'язання смертю одного з подружжя і припинення у зв'язку з цим шлюбу.
3. Припиненнязобов'язання неможливістю його виконання у зв'язку з обставинами, за які жодназі сторін не відповідає.
4. Припиненнязобов'язання домовленістю сторін, в часності при заміні обставин новимиобставинами між тими ж самими сторонами.
Шлюбнийдоговір може припинити свою дію також в разі відмови сторін від договору(ст.101 СК). Наприклад, виконання умов договору стало нецікавим для подружжя. Таким чином, стосовношлюбного догоаору підтверджується загальне правило: договір є обов’язковим для виконання сторонами(ст.629 ЦКУ) [6,с.18]. Одностороння відмова від шлюбногодоговору не допускається, однак подружжя має право відмовитися за взаємною згодою. Права та обов'язки, обумовленішлюбним договором, припиняють свою дію в день подання до натаріуса заяви провідмову від нього.
Шлюбнийдоговір може бути також розірваний судом за вимогою будь-кого з подружжя принаявності обставин, які мають вагоме значення, наприклад у випадку неможливостійого виконання (ст. 102 СК).
Прирозірванні шлюбного договору повністю або частково, в цій частині припиняє своюдію договірний режим майна подружжя і автоматично вступає в силу правовийрежим, тобто ті норми і правила, які передбачені діючим законодавством.
Уразі розірвання шлюбу, вирішення питання про зобов'язання, які передбаченіумовами шлюбного договору повинно здійснюватися в кожному окремому випадкувиходячи зі змісту цих зобов'язань. Так, в шлюбний договір сторонами можуть бути внесенізобов'язання, які припиняють свою дію з часу розірвання шлюбу, а можуть бутизанесені й такі, що будуть мати юридичну силу й після розірвання шлюбу. Алеугода, передбачена шлюбним договором про передачу майна в спільну власністьподружжя після розторгнення шлюбу втрачає свою силу тому, що між колишнімподружжям не може виникати режим спільної власності на майно.
В разіпорушення умов шлюбного договору оним з подружжя, виникає питання провідповідальність сторін. Сімейне законодавство України, яке діє на цей час непередбачає відповідальності подружжя за невиконання або неналежне виконанняумов шлюбного договору. Тому при вирішенні цього питання слід опиратися назагальні положення сімейного та цивільного законодавства, а також умовконкретного договору, а саме [16]:
1.протиправність поведінки сторони;
2. наявністьшкоди;
3. провинаособи, яка порушила умови договору;
4. причиннийзв'язок між протиправною поведінкою та шкодою.
Також вид тарозмір санкцій за невиконання або неналежне виконання умов шлюбного договорусторони можуть самі визначити в самому тексті такого договору. Але слідзвернути увагу на таке — санкції за порушення умов договору можуть носититільки майновий характер і не можуть визначати особисті відносини сторін.
Окрім цьогосторона, яка добросовісно виконує взяті на себе зобов'язання за умовамишлюбного договору, може захищати свої порушені права в порядку судовогопровадження. Кожна сторона шлюбного договору має право на судовий захист у разіневиконання іншою стороною умов шлюбного договору. Суд може винести рішенняпро:
— присудженняпорушника до виконання зобов'язання в натурі;
— проприпинення дій, які порушують права іншого з подружжя;
— провизнання права (одна сторона за умовами договору має право користуватися майноміншої сторони, а сторона-власник відмовляє їй в цьому і т.п.).
Шлюбнийдоговір при наявності певних причин може бути визнано недійсним. Статею 103 СКвстановлено, що шлюбний договір на вимогу одного з подружжя або іншої сторони,права і інтереси, якої порушені цим договором, може бути визнано недійсним зпідстав, передбачених Цивільним кодесом України. Отже, право вимоги провизнання договору недійсним мають не лише його сторони, а й інші особи. Цеможливо, наприклад у випадку, коли у шлюбному договорі зазначені пільги накористь третьої особи, а натомість на неї покладається обов’язок вчинитияку-небудь дію. Так як договір на користь третьої особи не може містити умови,які покладають на третю особу обов’язки, на цій підставі шлюбний договір можебути визнаний недійсним.
Таким чином,підстави для визнання його недійсним є, в основному ті ж самі, що і для іншихцивільно-правових правочинів. Проте необхідно зауважити, що і в самомуСімейному Кодексі України міститься ціла низка підстав, що є характерними самедля сімейного законодавства. Загальні підстави недійсності правочиніввстановлені у ст. 203 Цивільного Кодексу України. В загальному можна виокремитинаступні Умови визнанняшлюбного договору недійсним:
1) невідповідність шлюбного договору положенням закону, іншим законодавчим актам;
2) неналежнийсуб'єктивний склад (особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсягцивільної дієздатності);
3) укладенняшлюбного договору з пороком волі (без внутрішньої волі на укладення договору абоневірно сформованою волею);
4) порушеннянотаріальної форми договору;
5) укладенняшлюбного договору без мети настання правових наслідків, що обумовлені ним(фіктивний шлюб);
6) Договір,який укладається батьками (усиновлювачами), не відповідає інтересамнеповнолітніх дітей.
Враховуючите, що шлюбний договір має досить-таки складну структуру, необхідно зазначити,що можливим є визнання недійсним не тільки договору в цілому, але й йогоокремої частини. При цьому недійсність окремої частини правочину не маєнаслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можнаприпустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсноїчастини.
Визнання шлюбногодоговору недійсним тягне за собою певні правові наслідки. На жаль, у сімейномузаконодавстві ці наслідки не закріплені, що тягне за собою цілу низкунезручностей. Проте відповідно до ст. 216 Цивільного Кодексу України можнавиділити такі наслідки визнання недійсним шлюбного договору:
· Двосторонняреституція;
· Відшкодуваннязбитків та моральної шкоди.
Особливуувагу слід звернути на те, що визнання правочину недійсним не впливає на долюшлюбу.
Зупиняючи увагу напрактиці ведення справ про визнання шлюбного договору недійсним, необхіднозазначити Постанову Пленуму Верховного Суду № 11 від 21 грудня 2007 року «Пропрактику застосування судами законодавства при розгляді справ про право нашлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майнаподружжя», у якій зазначені певні особливості розгляду таких справ. По-перше, уп. 14 зазначено, що у справах позовного провадження одночасно з розглядомпозовної заяви про розірвання шлюбу може бути розглянуто й вимогу про визнанняшлюбного договору недійсним повністю або частково з підстав, установлених ЦК,оскільки такі вимоги є взаємопов’язаними. По-друге, п. 22 встановлює, що якщошлюбним договором змінено передбачений законом режим спільної сумісноївласності, то при розгляді спору про поділ майна подружжя суду необхідновиходити з умов такого договору. При цьому слід мати на увазі, що в силу ч. 4ст. 93, ч. 1 ст. 103 СК положення шлюбного договору, що ставлять одного зподружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище, порушують його права таінтереси, на вимогу такої сторони за рішенням суду можуть бути визнані недійснимиз підстав, установлених ЦК.
Висновки
З внесеннямдо Кодексу про шлюб та сім’ю України Законом України від 23 червня 1992 р. змінпро шлюбний контракт відбулосьзародження договірного правового режиму майнових відносин подружжя. Прийняття нового Сімейного кодексуУкраїни 2001 року знаменувало собою утворення повноцінного інституту шлюбного договору.
Шлюбнийдоговір може розглядатися як згода наречених або подружжя щодо встановленнямайнових прав та обов'язків подружжя, пов'язаних з укладенням шлюбу, йогоіснуванням та припиненням. Він за своєю природою є особливим різновидом цивільного договору,специфіка якого полягає, зокрема, в тому, що за своїм суб’єктним складом, якийвизначається СК України, він є сімейно-правовим, а предмет регулювання, основуякого складають відносини власності, має переважно цивілістичні риси.
У СКУокреслено три види майнових відносин, які можуть регулюватися шлюбнимдоговором. Сторони у шлюбному договорі можуть визначити правовий режим майна,порядок користування жилом та право на утримання. Фактично шлюбний договір може скасовувати,пом'якшувати чи в інший спосіб змінювати положення СКУ щодо майнових відносинподружжя. Отже,найважливішоюособливістю шлюбного договору є те, що ним майнові права й обов’язки подружжяможе бути визначено інакше, ніж це передбачено загальними правилами сімейногозаконодавства. На практиці шлюбний договір,насамперед, застосовується не для регулювання спільного проживання ікористування майном, а на випадок розірвання шлюбних відносин. Тому, безперечно, у шлюбномудоговорі можна визначити можливий порядок поділу майна, зокрема, післярозірвання шлюбу.
Разомз тим, сімейне законодавство встановлює певні межі договірної ініціативиподружжя і визначає, які положення не можуть включатися у шлюбний договір. Першза все не можуть даним видом договору регулюватись особисті відносини подружжя,батьків та дітей; не може зменшуватись обсяг прав дитини чи ставитись один зподружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище.
Щододинаміки шлюбного договору, то слід відмітити наступні законодавчо закріпленіможливості: на вимогу одного з подружжя шлюбний договір може бути змінений зарішенням суду, якщо цього вимагають його інтереси, інтереси дітей, а такожнепрацездатних неповнолітніх дочки, сина, що мають істотне значення; передбаченаможливість припинення договору шляхом відмови від нього однієї сторони, якправило, у випадках невиконання чи неналежного виконання умов договору другоюстороною; на вимогу одного з подружжя договір може бути розірваний за рішеннямсуду з підстав, що мають істотне значення, зокрема, у разі неможливості йоговиконання. Крім того шлюбний договір може бути визнаний недійсним на вимогуодного з подружжя чи іншої особи за визначених законодавством підстав.
Незважаючи навідсутність у новому СК України положень про відповідальність подружжя запорушення шлюбного договору, буде правомірним застосування цивільно-правовихсанкцій до того з подружжя, який не виконав чи неналежно виконав умови шлюбногодоговору, за підставами, передбаченими цивільним законодавством.
Отже,шлюбний договір являється найуніверсальнішим засобом у сфері сімейнихправовідносин оскільки він, по-перше, може врегульовувати обидві групи майновихправовідносин між подружжям – і щодо майна, і аліментні, по–друге, він можепередбачати встановлення прав і обов'язків як між самим подружжям, так і ті,що можуть виникнути між колишніми дружиною та чоловіком, так і їхправовідносини як батьків щодо своїх дітей.
Списоквикористаних джерел
1. Сімейнийкодекс України: чинне законодавство зі змінами та допов. на 29 березня2010року:(Відповідає офіц. текстові) – К.: Алерта; КНТ; ЦУЛ, 2010.- 72 с.
2. Цивільнийкодекс України: чинне законодавство зі змінами та допов. на 23 березня2010року:(Відповідає офіц. текстові) – К.: Алерта; КНТ; ЦУЛ, 2010.- 260с.
3. Антипова О.Особливості застосування шлюбного договору // Правовий тиждень. – 2007. — № 48(69) – с. 11.
4. Лепех С.Проблеми реалізації прав на укладення та розірвання шлюбного договору // ВісникЛьвівського університету. Серія юридична. – 2008. – № 47. – с.103-109.
5. БориславськаМ.В. Загальна характеристика договірного регулювання сімейних правовідносин //Наукові праці. – 2007.- Том 69. – Випуск 56. – с. 195-198.
6. ЖилінковаІ. Науковий аналіз новел сімейного законодавства // МЕН. – 2007. — №1. – с.16-19.
7. ЖилинковаИ. Условия, которые не могут включаться в брачный договор // МЕН. – 2006. — №2.– с.3-6.
8. ГрибановаО.Шлюбний договір // МЕН .- 2007. — №2(32). -[Електроннийресурс] – Режим доступу: www.yurradnik.com.ua/
stride/men/?m=archive&y=2007&mag=56&art=1058
9. Козлов С.Шлюбний договір: прагматизм чи необхідність // Юридична газета. – 2005. — №6(42). – с.7-9.
10. КондрашоваВ. Деякі практичні аспекти, пов’язані з укладанням шлюбного догвору // Юридичний журнал. – 2004. — № 7. – с.27-29.
11. ПервомайськийО. Науково-правовийвисновок щодо можливого змісту шлюбного договору // .- 2007. — №6(36). – -[Електроннийресурс] – Режим доступу: www.yurradnik.com.ua/stride/men/?m=rubricator
&rub=46&art=1186
12. Розгон О.Особливості укладання шлюбного договору // .- 2009. — №1(43). – [Електроннийресурс] – Режим доступу: www.yurradnik.
com.ua/stride/men/?m=archive&y=2009&mag=68&art=1392
13. Сімейнеправо України: Підручник / Л. М. Баранова, В. І. Борисова, І. В. Жилінкова таін.; За заг. ред. В. І. Борисової та І. В. Жилінкової. — К.: Юрінком Інтер,2006. — 264 с
14. Сімейний кодекс України: Науково-практичний коментар / за ред. І. В. Жилінкової. – Х.: Ксилон, 2008. – 428c.
15. Шлюбнийконтракт: підписувати чи не підписувати? [Електронний ресурс] – Режим доступу: tsn.ua/tsikavinki/shlyubnii-kontrakt-pidpisuvati-chi-ne-pidpisuvati.html
16. Шкара М.Шлюбний договір. – [Електронний ресурс] – Режим доступу: dds.com.ua/index.php?option=com_content&task=view&id =325&Itemid=2
Додаток 1
ШЛЮБНИЙ ДОГОВІР
МістоПолтава, двадцять восьмого березня дві тисячі п'ятого року.
Ми:ВІННИЦЬКИЙ ГЛІБ ІГОРОВИЧ(народився 12 грудня 1976 року; паспорт СО 299976, виданий Ленінградським РУ ГУМВС України в місті Полтава 02 грудня 1999 року; ідентифікаційний номер за ДРФОУкраїни — 2773333110), що проживаю за адресою: місто Полтава, вул. Дудіна, 15,кв. 28 (далі — «ЧОЛОВІК»), та ДОРОШКО ОКСАНАОЛЕКСАНДРІВНА (народилася 10 серпня 1984 року; паспорт СО 077593, виданийСтарокиївським РУ ГУ МВС України в місті Києві 05 серпня 1999 року;ідентифікаційний номер за ДРФО України — 0000007114), що проживаю за адресою:місто Київ, вул. Петрова, 20, кв. 54 (далі — «ДРУЖИНА»), Разом іменовані як «ПОДРУЖЖЯ», попередньо ознайомлені нотаріусом з загальними вимогами, додержання якихє необхідним для чинності правочину, повністю усвідомлюючи значення своїх дійта згідно вільного волевиявлення, котре відповідає нашій внутрішній волі якучасників цього правочину, розуміючи йогоприроду, а також свої права та обов'язки за договором -маючи намірзареєструвати шлюб та урегулювати на майбутнє майнові відносини між собою івизначити взаємні майнові права та обов'язки, на засадах взаємоповаги один доодного, укладаємо цей договір, в якому проголошуємо та взаємно підтверджує один одному тавсім зацікавленим у тому особам про таке:
1. ЗАГАЛЬНІПОЛОЖЕННЯ
1.1. Цейдоговір стосується майнових відносин між нами, ПОДРУЖЖЯМ, включаючи нашімайнові права та обов'язки як батьків у разі народження спільних дітей, і поширюєтьсяна будьяке майно та грошові кошти. Інші питання подружнього життя, які б небули пов'язані з майновими відносинами, вирішуються відповідно до чинногозаконодавства.
1.2. Під«майном» ми, ПОДРУЖЖЯ, розуміємо окремі речі, сукупність речей, а також майновіправа та обов'язки, зокрема (але не виключно):
• будь-якіречі, як рухомі, так і нерухомі (включаючи садиби, окремі житлові будинки,квартири, інші об'єкти нерухомості, земельні ділянки, цінні папери, майно, що євалютними цінностями, коштовності, автотранспортні засоби тощо), а такожпродукцію, плоди та доходи (дивіденди) від них;
• будь-якімайнові права, в тому числі:
— права начастки у статутних капіталах господарських товариств;
— прибутки(дивіденди);
— права наакції та/чи інші цінні папери;
— будь-щоінше, що відноситься до майнових корпоративних прав того із ПОДРУЖЖЯ, хто домоменту укладання цього договору є учасником господарського товариства;
•- права вимоги по грошових та/чи іншихзобов'язаннях.
Під«грошовими коштами» ми, ПОДРУЖЖЯ, розуміємо будь-які грошові суми, незалежновід того, у якій валюті вони виражені, як готівку, так і гроші та нараховані наних відсотки, що знаходяться на особистих рахунках у банківських (фінансових)установах (в тому числі заробітну плату, страхові та/чи будь-які інші виплати).
2. ВЛАСНІСТЬПОДРУЖЖЯ
2.1. Післянабрання чинності шлюбного договору, майно (речі та майнові права, в т.ч.корпоративні) та грошові кошти ПОДРУЖЖЯ поділятимуться на такі, що є особистоюприватною власністю ЧОЛОВІКА та ДРУЖИНИ, та на такі, які є спільною сумісноювласністю ПОДРУЖЖЯ.
2.2.ОСОБИСТОЮ ПРИВАТНОЮ ВЛАСНІСТЮ кожного із нас, ЧОЛОВІКА та ДРУЖИНИ, є:
а) майно(речі та майнові права, в т.ч. корпоративні) та грошові кошти, які належалиодному з нас та/або були зареєстровані за одним із нас до укладання шлюбу;
б) майно(речі та майнові права, в т.ч. корпоративні), придбані (набуті) кожним із наспісля укладання шлюбу, але на кошти, що належали кожному із нас особисто;
в) майно(речі та майнові права, в т.ч. корпоративні) та грошові кошти, придбані(набуті) за час шлюбу, але на підставі договору дарування або у порядкуспадкування;
г) речііндивідуального користування, в тому числі коштовності — навіть тоді, коли вонипридбані за спільні кошти, і незалежно від часу придбання (як до шлюбу, так і ушлюбі);
д) речіпрофесійних занять, придбані за час шлюбу для одного з ПОДРУЖЖЯ;
є) премії,нагороди, одержані кожним із нас за особисті заслуги незалежно від часупридбання (як до шлюбу, так і у шлюбі);
ж) майно(речі та майнові права) та/або грошові кошти, отримані кожним із нас яквідшкодування збитків, відшкодування втрати (пошкодження) речі, яка належалаДРУЖИНІ чи ЧОЛОВІКОВІ, відшкодування завданої моральної шкоди, страхові виплати тощо;
з) дохід(дивіденди), плоди, приплід, продукція, що приноситимуть майно (речі та майновіправа, в т.ч. корпоративні) та грошові кошти, котрі нами, ПОДРУЖЖЯМ, віднесенодо особистої приватної власності.
Мипогоджуємося з тим, що на майно та/чи грошові кошти, які є особистою приватноювласністю кожного із нас, за будь-яких умов не поширюються положення глави 8Сімейного кодексу України.
2.3. СвоєюОСОБИСТОЮ ПРИВАТНОЮ ВЛАСНІСТЮ кожен із нас, ПОДРУЖЖЯ, володіє, користується ірозпоряджається на власний розсуд, вчиняє будь-які дії щодо свого майна|(грошових коштів), не узгоджуючи питання із ЧОЛОВІКОМ (ДРУЖИНОЮ) навіть заумови, якщо за час шлюбу таке майно істотно збільшиться у своїй вартостівнаслідок спільних трудових чи грошових затрат одного з нас або й обох.
2.4. СПІЛЬНОЮСУМІСНОЮ ВЛАСНІСТЮ ПОДРУЖЖЯ є:
а) будь-якаріч, набута за час шлюбу, і не віднесена нами, ПОДРУЖЖЯМ, до особистоїприватної власності одного з нас;
б) будь-якімайнові права (в тому числі корпоративні), набуті за час шлюбу, і не віднесенінами, ПОДРУЖЖЯМ, до особистої приватної власності одного з нас;
в) майно(речі та майнові права, в т.ч. корпоративні), передане кожним з нас, ПОДРУЖЖЯ,до спільної сумісної власності із майна, що є нашою особистою приватноювласністю, за умови нотаріального посвідчення угоди про таку передачу;
г) заробітнаплата, пенсія, стипендія кожного із ПОДРУЖЖЯ, одержані або нараховані у періодзнаходження у зареєстрованому шлюбі;
д) іншідоходи, які не віднесені цим договором до особистої приватної власності,одержані одним із ПОДРУЖЖЯ і внесені до сімейного бюджету для спільноговикористання, або внесені на його особистий рахунок у банківську (кредитну)установу.
2.5. Ми,ДРУЖИНА та ЧОЛОВІК, розпоряджатимемося майном та грошовими коштами, що єоб'єктом права СПІЛЬНОЇ СУМІСНОЇ ВЛАСНОСТІ ПОДРУЖЖЯ, за взаємною згодою.
Договір щодотакого майна (грошових коштів) або з їх використанням, укладений одним із нас вінтересах сім’ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно (грошовікошти), одержані за договором, використовуватимуться в інтересах сім'ї.
3. РОЗПОДІЛСПІЛЬНОГО МАЙНА ПОДРУЖЖЯ
3.1. ДРУЖИНАта ЧОЛОВІК мають право на поділ майна та грошових коштів, що належать їм направі спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (як у періодзнаходженая у зареєстрованому шлюбі, так і після його розірвання).
Предметомподілу може бути як все спільне сумісне майно ПОДРУЖЖЯ, так і окремі речі(грошові кошти).
Розподіл маєбути оформлено відповідним договором про це, посвідченим нотаріально, незалежновід того, що буде предметом такого договору.
Така умовастосується і виділу майна одного з ПОДРУЖЖЯ із складу усього майна ПОДРУЖЖЯ.
3.2. Прирозподілі майна (грошових коштів) ПОДРУЖЖЯ будуть враховуватися наступнівимоги:
а) у разірозподілу майна (грошових коштів), що є об'єктом спільної сумісної власностіподружжя, до народження дітей (дитини), частки кожного із ПОДРУЖЖЯ є рівними;
б) у разірозподілу майна (грошових коштів) після народження дітей (дитини) спільнасумісна власність ПОДРУЖЖЯ підлягає поділові з урахуванням того, з кимзалишаться проживати діти. При цьому:
— принародженні однієї дитини, частка того із ПОДРУЖЖЯ, з ким буде проживати цядитина, має становити 70% (сімдесят відсотків) від усієї маси майна (грошовихкоштів), що підлягає поділові;
— принародженні двох і більше дітей, частка того із ПОДРУЖЖЯ, з ким будуть проживатидіти, має становити 85% (вісімдесят п'ять відсотків) від усієї маси майна(грошових коштів), що підлягає поділові;
— у разі,коли з кожним із ПОДРУЖЖЯ буде проживати однакова кількість дітей (наприклад,по одному), спільна сумісна власність має бути розподілена між ПОДРУЖЖЯМ,виходячи із принципу рівності часток;
— припроживанні з кожним із ПОДРУЖЖЯ різної кількості дітей частка у майні (коштах)того з ПОДРУЖЖЯ, з ким поживатиме більша кількість дітей, становитиме 70 %(сімдесят відсотків) від усієї маси майна (грошових коштів), що підлягаєподілові.
4.ЗОБОВ'ЯЗАННЯ ЩОДО УТРИМАННЯ
4.1. Той ізПОДРУЖЯ, з ким після розірвання шлюбу чи встановлення режиму окремогопроживання залишаються діти, иезалежно від суми виплачуваних для них (дітей) аліментів,має право на отримання від другого із ПОДРУЖЖЯ достатніх коштів (за погодженнямміж ними — як у грошовій, так і у натуральній формі), необхідних для утриманнядітей та забезпечення умов їхнього життя, зокрема:
— додосягнення дітьми повноліття:
• отриманнякоштів, необхідних для забезпечення нормального виховання та розвитку (якфізичного, так і духовного);
• отриманнякоштів, необхідних на покриття додаткових витрат на дітей, пов'язаних ізрозвитком їх здібностей (відвідання різноманітних гуртків, студій,репетиторство тощо);
• отриманнякоштів, необхідних на покриття додаткових витрат на дітей, пов'язаних із станомїх здоров'я;
— додосягнення дітьми 23 років:
• отриманнякоштів, достатніх для забезпечення навчання дітей у навчальних закладахбудь-якого рівня (у тому числі і за кордоном), включаючи оплату навчання тапроживання;
— длянепрацездатних дітей:
• отриманнякоштів, необхідніш для утримання повнолітніх непрацездатних за станом здоров'ядітей — протягом усього часу їх непрацездатності, у разі недостатностівиплачуваних їм аліментів.
4.2. Той ізПОДРУЖЖЯ, з ким після розірвання шлюбу чи встановлення режиму окремогопроживання залишаються діти, які не досягли 10 (десяти років), незалежно відсвоєї непрацездатності та матеріального становища, має право на відповідне утримання від другого з ПОДРУЖЖЯ, що виплачується у грошовійформі.
Виплатаутримання має здійснюватися щомісячно у строки та у сумах, додатково узгодженихПОДРУЖЖЯМ, але не нижче суми, що є еквівалентом 200 (двісті) доларів США надень такої виплати за офіційним курсом валют, встановлених Національним банкомУкраїни.
При цьому під«утриманням» ПОДРУЖЖЯ розуміє ті кошти, які мають витрачатися (та бутидостатніми для цього) отримувачем на придбання для себе та для народженихПОДРУЖЖЯМ малолітніх дітей до досягнення ними 10 років продуктів харчування,одягу, медикаментів, оплату вартості проїзду у громадському транспорті, оплатукомунальних послуг та здійснення інших виплат, пов'язаних із життям сім'ї.
Все зазначенеу цьому пункті є чинним і після припинення шлюбу між ПОДРУЖЖЯМ. |
4.3. Умовишлюбного договору, зазначені у пунктах 4.1 та 4.2 поширюються лише на випадки,коли народжені ПОДРУЖЖЯМ діти після розірвання шлюбу чи встановлення режимуокремого проживання ПОДРУЖЖЯ будуть проживати з одним із них, або з трьох ібільше дітей їх кількість буде розподілена між ПОДРУЖЖЯ не порівну.
4.4. Наданняутримання для дітей чи другого із подружжя не позбавляє їх права на отриманняаліментів у встановленому для того порядку.
5. ЗВЕРНЕННЯСТЯГНЕННЯ
5.1. Зазобов'язаннями одного з подружжя стягнення може бути накладено лише на йогоособисте майно і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, якавиділена йому в натурі.
5.2. У разіспору між ПОДРУЖЖЯМ щодо накладення стягнення на майно, яке є спільною сумісноювласністю, питання вирішуються у судовому порядку.
6. ПРИКІНЦЕВІПОЛОЖЕННЯ
6.1. Цейшлюбний договір набирає чинності у день реєстрації шлюбу між учасникамиправочину.
Ми, СТОРОНИ,стверджуємо, що:
— у моментукладання цього договору ми усвідомлювали (і усвідомлюємо) значення своїх дій імогли (можемо) керувати ними;
— розуміємо природуцього правочину, свої права та обов’язки за договором;
— приукладенні договору відсутній будь-який обман чи інше приховування фактів, які бмали істотне значення та були свідомо приховані нами;
— договірукладається нами у відповідності зі справжньою нашою волею, без будь-якогозастосування фізичного чи психічного тиску;
— договірукладається на вигідних для сторін умовах і не є результатом впливу тяжких дляПОДРУЖЖЯ обставин;
— правочинвчиняється з наміром створення відповідних наслідків (не є фіктивним);
— цейправочин не приховує інший правочин (не є удаваним);
— миволодіємо українською мовою, що дає нам можливість зрозуміти текст цьогоправочину та всі без винятку його умови.
6.3. Змінашлюбного договору та/чи доповнення до шлюбного договору оформлюється шляхомукладення відповідної угоди, посвідченої нотаріально.
ПОДРУЖЖЯ маєправо відмовитись від шлюбного договору, подавши про це заяву нотаріусу.
6.4. Будь-якіінші питання, які не врегульовані цим шлюбним договором, що стосуватимутьсямайнових відносин ПОДРУЖЖЯ, визначатимуть взаємні майнові права та обов'язки,та будуть пов'язані з реалізацією договору, будуть вирішуватися нами у відповідностідо вимог Сімейного кодексу України.
Привідсутності домовленості (згоди) питання будуть вирішуватися у судовомупорядку. В такому ж порядку вирішуватимуться питання, що стосуються тлумаченнядоговору, виконання його умов чи визнання недійсним.
6.5. Витратипо нотаріальному оформленню цього шлюбного договору ПОДРУЖЖЯ несе спільно.
Про змістправ та обов'язків за цим договором, про правові наслідки укладеного намиправочину (в тому числі, але не обмежуючись ст.ст. 215-236, 319 Цивільногокодексу України, ст.ст. 57-74, 92-103 Сімейного кодексу України) нам, учасникамправочину, нотаріусом роз’яснено.
Шлюбнийдоговір укладено в трьох примірниках, що мають однакову юридичну силу, один ізяких призначено для зберігання у приватного нотаріуса Полтавського міськогонотаріального округу _______________(м. Київ, вул. ), а два інших, викладені,на бланках нотаріальних документів, — для сторін за договором (по одномупримірнику кожному із учасників правочину).
Підписисторін:
ПОСВІДЧУВАЛЬНИЙНАПИС НОТАРІУСА
Додаток 2Шлюбний контракт:підписувати чи не підписувати?
Згідно зукраїнським законодавством, особисті стосунки шлюбна угода не визначає, лишемайнові. А от за кордоном – де такі угоди – норма, повний простір для фантазії.
Так,наприклад, Гай Річчі письмово пообіцяв Мадонні працювати над збагаченнямдуховного й емоційного життя дружини і навіть читати з нею каббалістичнітексти. Сперечатися знею він мав право лише у визначених у конракті фразах. Щоправда, від розлученнязірок це не врятувало. Чарлі Шин і Деніз Річардз підстрахували свій спокій 4-мамільйонами доларів за зраду будь-кого з подружжя.
А МайклДуглас платить Кетрін Зета-Джонс уже за те, що вона з ним живе — 2 мільйони 800тисяч щороку. Кейті Холмс оцінила свою свободу ще дорожче — три мільйони за рікподружнього життя з Томом Крузом. Контракт на 11 років. Та найромантичнішийконтракт в Анджеліни Джолі і Бреда Пітта — лише один пункт — спільна опіка наддітьми.
В Українішлюбні угоди непопулярні навіть серед заможного бомонду. Влада Литовченкозаміжня втретє і щоразу шлюб скріплює лише коханням. Голова Ради НБУ ПетроПорошенко пильнує тільки за державним добром, дружині довіряє.
Українськезаконодавство і в царині шлюбних угод традиційно діряве.
Наприклад,якщо перед підписанням угоди поводитись надмірно закохано і подбати про свідків– колись це може стати зачіпкою для визнання шлюбного контракту недійсним –мовляв, підписаний у стані афекту. Тож пильнуйте до одруження аби не жалкуватипісля.
2 березня 2009
tsn.ua/tsikavinki/shlyubnii-kontrakt-pidpisuvati-chi-ne-pidpisuvati.html