Правові основи пенсійного забезпечення громадян в Україні

МІНІСТЕРСТВООСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ
ОДЕСЬКАНАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ
Кафедракримінального права
ДИ П Л О М Н А Р О Б О Т А
натему:
«Правовіоснови пенсійного забезпечення громадян в Україні»
 
студента6 курсу, 614 групи,
БойкоМиколи Володимировича
Науковийкерівник
Роботадопущенна до захисту :
«___»______________200__ р.
Одеса
2008

Пландипломної роботи
Вступ
1.        Пенсійне забезпечення та пенсійне страхування
1.1.1. Основнізаконні та підзаконні акти та норми, що регулюють пенсійне забезпечення.
1.1.2. Міжнароднідоговори України, як частина національного пенсійного законодавства України.
1.1.3. Зв'язокпенсійного законодавства з іншими нормами права
1.1.4. Гарантіїправ громадян згідно діючого законодавства України. Відповідальність за порушенняпенсійного законодавства
2.        Пенсійна система:
2.1.1. Структурата види загальнообов’язкового державного пенсійного забезпечення
2.1.2. Солідарнасистема пенсійного забезпечення
2.1.3. Накопичувальнасистема пенсійного страхування
2.1.4. Добровільнедодаткове пенсійне забезпечення
3.        Пенсійна реформа в Україні та її проблеми
3.1.1. Проблемипенсійної реформи та пенсійного забезпечення
3.1.2. Правовіпроблеми пенсійного забезпечення та пенсійного законодавства
4.        Органи, установи та організації, що здійснюютьфункціонування пенсійного забезпечення громадян в Україні
4.1.    Пенсійний фонд України.
4.2.    Державне регулювання не державного пенсійногозабезпечення в України.
5.        Гарантій прав громадян на пенсійне забезпечення
5.1.1. Особливостіправового регулювання окремих громадян
5.1.2. Правоверегулювання пенсійного забезпечення
5.1.2.1.         державних службовців
5.1.2.2.         працівників прокуратури
5.1.2.3.        науковців
5.1.2.4.         журналістів
5.1.2.5.         осіб перелічених в списку № 1 та 2
5.1.2.6.         пенсійне забезпечення громадян, що працюютьза кордоном.
5.2.    Практика застосування пенсійного законодавстваУкраїни.
5.3.    Актуальні проблеми пенсійного забезпечення.
5.4.    Висновок.
Список джерел, що використовувалисьпри написанні дипломної роботи

Вступ
 
Пенсійне забезпечення
Після розпаду СРСРголовною відповідальністю стало соціальне забезпечення осіб
Угрудні 1993 року Верховна Рада України ухвалила Концепцію соціального забезпеченнянаселення України, якою передбачалося реформування системи соціального захисту,зокрема запровадження соціального страхування.
14січня 1998 року було ухвалено Основи законодавства України про соціальне страхування,які визначають принципи та загальні правові, фінансові й організаційні засади загальнообов'язковогодержавного соціального страхування громадян в Україні. У цьому документі дано визначенняпоняття «загальнообов'язкове державне соціальне страхування»: це система прав, обов'язківі гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпеченнягромадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності,втрати годувальника, безробіття з не залежних від них обставин, а також у старостіта в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуютьсяшляхом сплати страхових внесків роботодавцем, громадянами, а також бюджетних таінших джерел, передбачених законом.
Основамипередбачено запровадження в Україні п'яти видів соціального страхування, а саме:
—на випадок безробіття;
—у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженнямі похованням;
—від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричиниливтрату працездатності;
—пенсійне страхування;
—медичне страхування.
У випадку, якщо розділитидану тему на частини то можна зрозуміти, яким чином ми зможемо розкрити її зміст,визначити основні особливості та актуальні проблеми.
Під правовими основамими розуміємо як основні законні та підзаконні акти та правові норми, якими регулюютьсяпенсійне забезпечення громадян.
Пенсійнезабезпечення — це державне мінімальне забезпечення тру­довими(за віком, у зв'язку з інвалідністю, в разі втрати годувальника, за вислугу років)та соціальними пенсіями усіх непрацездатних громадян (за виключенням короткотерміновоївтрати працездатності у випадку хвороби чи тимчасової непрацездатності, пов'язаноїз безробіттям) за рахунок коштів соціальних фондів та державних асигнувань.[1]
Складність даноїтеми полягає в безлічі законних та підзаконних нормативно-правових актів, якимирегулюються відносини з приводу порядку стягнення, нарахування та виплати пенсії,а також підстав призначення, перегляду та сплати пенсії.
Також те, що вищезазначенінорми на виконання пенсійних зобов’язань майже кожен рік змінюються іншими законодавчимиактами.
Кожна людина за своюісторію певну кількість раз змінювала посаду, місце своєї роботи, в зв’язку з чимвідбувається складність у правильному визначені розміру та порядку обрахунку пенсії.
З громадянином пенсіямає досить щільний зв'язок так як невід’ємно пов’язана з його працею та його подальшимматеріальним забезпеченням у непрацездатному віці.
Всі люди рано чипізно зістаряться і в наслідку стануть непрацездатними або можуть ними опинитисьчерез травму чи каліцтво.
Для досягнення певногоекономічного результату потрібно щоб робітник був упевнений у своїй матеріальнійзахищеності на випадок непрацездатності, а роботодавець в стабільній та продуктивнійпраці зі сторони працівника, який буде впевнений, в тому, що його чекає завтра.
Найважливішими чинниками розвиткупенсійного забезпечення є рівень розвитку економіки, демографічні та інші соціальніпроблеми. Всі ці фактори діють у взаємній обумовленості, і розгляд їх дозволитьвизначити тенденції розвитку пенсійного забезпечення і передумови формування новоїсистеми, яка відповідає цьому етапові розвитку нашої країни.
Неодміною складовоюпенсійного забезпечення є застраховані особи, що працюють на підприємстві, роботодавці,сплата відповідних страхових внесків, акумулювання їх на відповідних фондах, збереження,доцільне використання та виплата. (просчитать порядок историю)

1.        Пенсійне забезпечення та пенсійне страхування
 
1.1.1.Основні законні та підзаконні акти та норми, що регулюють пенсійне забезпечення.
Основою в системізаконодавства України є Конституція України прийняти на п’ятій сесії Верховної радиУкраїни 27 червня 1996 року.
Верховна Рада Українивід імені Українського народу — громадян України всіх національностей, виражаючисуверенну волю народу, спираючись на багатовікову історію українського державотворенняі на основі здійсненого українською нацією, усім Українським народом права на самовизначення,дбаючи про забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя, піклуючисьпро зміцнення громадянської злагоди на землі України, прагнучи розвивати і зміцнюватидемократичну, соціальну, правову державу, усвідомлюючи відповідальність перед Богом,власною совістю, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями, керуючись Актомпроголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року (1427-12), схваленим 1грудня 1991 року всенародним голосуванням, прийняла Конституцію — Основний ЗаконУкраїни.
В статі пеншій Основногозакону України проголошено, що Україна є суверенна і незалежна, демократична,соціальна, правова держава.
Таким чином соціальнийзахист населення є головним пріорітом у функціонуванні держави та її органів.
Стаття3 Конституції України визначила, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність,недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Праваі свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави.Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпеченняправ і свобод людини є головним обов’язком держави.
Більшдетально соціальні гарантії громадян на пенсію закріплені в статті46Основного Закону, згідно якої,громадянимають право на соціальний захист, що включаєправо на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності,втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старостіта в інших випадках, передбачених законом. Цеправо гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунокстрахових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетнихта інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних,приватних закладів для догляду за непрацездатними.Пенсії,інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, маютьзабезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Враховуючите, що відповідно до ст. 8 Основного закону України – Конституція України має вищююридичну силу та її номрми є нормами прямої дії, також дивлячись на ч. 2 ст. 19Коснититуції згідно якої органи державної влади, в тому числі Верховна рада України,Президент, Кабінет Міністрів України, органи пенсійного фонду повинні діяти на підставіі лише в межах повноважень передбачених Конституцією та законами, то на підставівищевикладеного можна зробити логічний висновок, що одним із головних обовязківдержави та її органів є соціальне забезпечення населення України.
Основним законодавчимактом, який утворюе всю систему пенсійного забезпечення громадян є Закон України«Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» прийнятий Верховною радоюУкраїни 09.07.2003. Він визначає визначає принципи, засади і механізми функціонуваннясистеми загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахункуі виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуютьсяза рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбаченихцим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фондута фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхуваннядовічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімейта іншим особам, передбаченим цим Законом.
Законмістить 15 розділів і 113 статей, у яких уперше комплексно врегульовано всі питання,пов'язані з функціонуванням системи пенсійного страхування, — від визначення суб'єктів(учасників) цієї системи, їхніх прав та обов'язків до порядку сплати страхових внесків,здійснення пенсійних ви­плат, механізму управління цією системою.
Донедавнавсі ці питання регулювалися різними законодавчими (а іноді підзаконними) актами,які належали до різних галузей права. Наприклад, умови та розміри пенсій визначалисяЗаконом «Про пенсійне забезпечення», питання обов'язкових платежів до Пенсійногофонду — Законом України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування»,механізм управління пенсійною системою взагалі не було врегульовано на законодавчомурівні.
Важливиму Законі «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є те, що впершевизначено поняття пенсійного законодавства та предмет його правового регулювання.Згідно зі статтею 4 цього закону законодавство про пенсійне забезпечення базуєтьсяна Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язковедержавне соціальне страхування, Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійнестрахування», Закону України «Про недержавне пенсійне забез­печення», законів, якимивстановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язковогодержавного пен­сійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнароднихдоговорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана ВерховноюРадою України, а також інших законів і нормативно-правових актів, ухвалених відповіднодо законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійногозабезпечення в Україні.[2]
Виключнозаконами про пенсійне забезпечення визначаються:
—види пенсійного забезпечення;
—умови участі в пенсійній системі чи її рівнях;
—пенсійний вік для чоловіків і жінок, з досягненням якого особа має право на пенсійнівиплати;
—джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення;
—умови, норми та порядок пенсійного забезпечення;
— організація тапорядок управління в системі пенсійного забезпечення.
Отже,в інших законодавчих актах не можуть міститися норми, які регулюють ці питання.З урахуванням цього мають бути внесені зміни до майже 40 законів України для увідповідненняїх до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Слідзвернути увагу, що пенсійне законодавство складається не тільки із Закону «Про загальнообов'язковедержавне пенсійне страхування», а й з інших законодавчих актів, які встановлюютьумови пенсійного забезпечення, відмінні від умов пенсійного страхування.
Основніположення Закону базуються, крім конституційних підвалин, також на засадах рамковогоЗакону України «Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальнестрахування», що визначає принципи та загальні правові, фінансові та організаційнізасади загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян України,включаючи державне пенсійне страхування. Отже, соціальне страхування є джереломматеріального забезпечення громадян у разі безробіття, захворювання, нещасного випадку,а також у старості та у випадку втрати годувальника. Його правомірно можна розглядатиі як широкомасштабну державну соціальну систему, що ставить за мету створення загальнонаціональноїорганізації взаємодопомоги обов'язкового характеру, яка зможе діяти з найвищою ефективністюлише у тому разі, якщо вона буде всеосяжною з точки зору як охоплення нею населення,так і покриття ризиків. Кінцева мета полягає в реалізації плану, згідно з яким усенаселення було б захищене від усієї сукупності ризиків і факторів нестабільності.Тобто всеосяжність та уні­версальність системи соціального страхування є одним ізспосо­бів символічного стирання класових відмінностей у соціальній сфері. Пенсійнезабезпечення є частиною загальнообов'язкової системи соціального, тобто державного,страхування.[3]
Дозаконодавчої бази пенсійного забезпечення віднесено:
1.Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня2003 р. № 1058-ІУ
2.Закон України «Про недержавне пенсійне забезпечення» від 9 липня 2003 р. № 1057-ГУ
3.Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 р. № 1788-ХП
4.Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідокЧорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 № 796-ХІІ
5.Закон України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницькогоі рядового складу органів внутрішніх справ», від 9 квітня 1992 р. № 2262-ХП
6.ЗаконУкраїни «Про державну службу» від 16 грудня 11993 р. № 3723-ХІІ
7.ЗаконУкраїни «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 р. №Д789-ХП
8.Закон України «Про статус народного депутата України» від 17 листопада 1992 р. №2790-ХІІ
9. Закон України«Про статус суддів» від 15 грудня 1992 р. № 2862-ХІІ
10.Закон України «Про судову експертизу» від 25 лютого 1994 р. № 4038-ХИ
11.Митний кодекс України від 11 липня 2002 р. № 92-ІУ
12.Положення про помічника-консультанта народного депутата України, затверджене ПостановоюВерховної Ради України від 13 жовтня 1995 р. № 379/95-ВР
13.Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від22 жовтня 1993 р. № 3551-ХН
14.Закон України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадянпохилого віку в Україні» від 16 грудня 1993 р. № 3721-XII
15.Закон України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні» від 17 квітня1991 р. № 962-ХІІ
16.Закон України «Про зайнятість населення» від 1 березня 1991 р. №803-ХІІ
17.Закон України «Про донорство крові та її компонентів» від 23 червня 1995 р. № 239/95-ВР
18.Закон України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» від 15 лютого 1995р. № 56/95-ВР
19.Закон України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захистжурналістів» від 23 вересня 1997 р. № 540/97-ВР
20.Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність» від 13 грудня 1991 р.№ 1977-ХІІ
21.Закон України «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 р. № 679-ХІУ
21.ЗаконУкраїни «Про пенсії за особливі заслуги перед Україною» від 1 червня 2000 р. № 1767-Ш
23.Закон України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» від 26 червня1997 р. № 400/97-ВР
24.Закон України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 7 червня 2001р. № 2493-ІП
25.Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасноговипадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»від 23 вересня 1999 р. № 1105-ХІУ
26.Закон України «Про дипломатичну службу» від 20 вересня 2001 р. №2728-111
27.Закон України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію,та інвалідам» від 18 травня 2004 р. № 1727-ІУ
28. Закон України«Про соціальний захист дітей війни» від 18 листопада 2004 р. № 2195-ІУ
Отже,на сучасному етапі пенсійне забезпечення громадян України регулюється 28 законодавчимиактами. Перелічені вище закони так або інакше регулюють відносини у сфері пенсійногозабезпечення щодо окремих категорій громадян. Останні два з них прийнято у 2004р. Закон «Про державну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам»стосується осіб, які могли б претендувати, як це було до 1 січня 2004., на призначеннясоціальної пенсії. Оскільки зазначена пенсія вилучена із системи пенсійного страхування,то тепер замість соціальної пенсії призначається державна соціальна допомога.
Вищезазначенізаконодавчі акти можна наступним чином охарактеризувати:
1.Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 р. Цей Закон є основоположнимактом у сфері пенсійного забезпечення, він гарантує всім непрацездатним громадя­намУкраїни, іноземним громадянам та особам без громадянства, які на законних підставахмешкають в Україні, право на матеріальне забезпечення за рахунок коштів Пенсійногофонду, державного та місцевих бюджетів шляхом надання трудових і соціальних пенсій.Цей Закон наразі є чинним в частині, що не врегульована Законом України «Про загальнообов'язковедержавне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 р. та не суперечить йому.
2.Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідокЧорнобильської катастрофи» від 19 грудня 1991 р. (із змінами) — визначає основніположення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідокЧорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядоквизначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудовоїдіяльності на них, соціального захисту потерпілого населення. Законом передбаченікомпенсації та пільги для всіх громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильськоїкатастрофи, відповідно до встановлених категорій. Серед встановлених пільг значнемісце займають пільги в сфері соціального забезпечення, в тому числі пенсійногозабезпечення.
3.Закон України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницькогоі рядового складу органів внутрішніх справ» від 9 квітня 1992 р. (із змінами) —визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України і військовослужбовцівЗбройних сил України, Прикордонних військ України, Служби безпеки України, Управліннядержавної охорони України, інших утворених відповідно до законів України військовихформувань, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України,осіб начальницького складу податкової міліції, осіб начальницького і рядового складукримінально-виконавчої системи України та членів їх сімей, військовослужбовців колишніхЗбройних сил СРСР, органів державної безпеки і внутрішніх справ СРСР, Національноїгвардії України та членів їх сімей, а також громадян інших держав з числа військовослужбовцівзбройних сил і інших військових формувань, утворених відповідно до чинного законодавствацих держав, та членів їх сімей, які постійно проживають в Україні, і відповіднодо міжнародних договорів, укладених Україною з іншими країнами про пенсійне забезпеченнятаких громадян, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, передбаченоїх пенсійне забезпечення згідно із законодавством держави, на території якої вонипроживають.
4.Закон України «Про недержавне пенсійне забезпечення» від 9 липня 2003 р. — визначаєправові, економічні та організаційні засади недержавного пенсійного забезпеченняв Україні та регулює правовідносини, пов'язані з цим видом діяльності.
5.Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня2003 р. (із змінами) — визначає принципи, засади і механізми функціонування системизагальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахункуі виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуютьсяза рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбаченихцим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фондута фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхуваннядовічних пенсій або одноразових виплат застрахо­ваним особам, членам їхніх сімейта іншим особам, передбаченим цим Законом.
6.Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасноговипадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»від 23 вересня 1999 р. (із змінами) — визначає відповідно до Конституції Українита Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхуванняправову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов'язковогодержавного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництвіта професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелізастрахованих на виробництві, а також передбачає розміри і порядок страхових виплатпотерпілим та членам їх сімей, в тому числі призначення та виплату пенсій по інвалідностіта в разі втрати годувальника, якщо інвалідність чи смерть застрахованої особи насталивнаслідок трудового каліцтва чи професійного захворювання.
7.Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від22 жовтня 1993 р. (із змінами) — визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечуєстворення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільствішанобливого ставлення до них. Закон спрямований на соціальний захист ветеранів війниі передбачає пільги в їх пенсійному забезпеченні. 8. Закон України «Про основнізасади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні»від 16 грудня 1993 р. (із змінами) — визначає основні засади державної політикищодо ветеранів праці, інших громадян похилого віку і спрямований на формування всуспільстві гуманного, шанобливого ставлення до них і забезпечення їх активногодовголіття. Закон гарантує ветеранам праці та громадянам похилого віку рівні з іншимигромадянами можливості в економічній, соціальній, політичній сферах, сприятливіумови для повноцінного способу життя. Держава гарантує кожному ветерану праці тагромадянину похилого віку належний рівень життя, задоволення різноманітних життєвихпотреб, подання різних видів допомоги, в тому числі пільг при наданні пенсійногозабезпечення.
9.Закон України «Про пенсії за особливі заслуги перед Україною» від 1 червня 2000р. (із змінами) — визначає основні засади державної політики щодо громадян, якімають значні заслуги у сфері державної, громадської або господарської діяльності,досягнення у галузі науки, культуру, освіти, охорони здоров'я, фізичної культуриі спорту тощо. Закон передбачає встановлення таким особам пенсій за особливі заслугиперед Україною, а в разі смерті цих осіб — членам їх сімей.
10.Закон України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 р. (із змінами). Цей Законрегулює суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових,організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України правана державну службу. Він визначає загальні засади діяльності, статус, а також соціальнийзахист, в тому числі особливості пенсійного забезпечення державних службовців, якіпрацюють в державних органах та їх апараті.
11.Закон України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 р. (із змінами) — визначаєповноваження прокурорів, організацію, засади та порядок діяльності органів прокуратури,матеріальне і соціальне забезпечення, заходи правового і соціального захисту працівниківпрокуратури, пенсійне забезпечення прокурорів і слідчих.
12.Закон України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 року — визначає статус судцівз метою забезпечення належних умов для здійснення правосуддя, дотримання Конституціїі законів України, охорони прав і свобод громадян, матеріальне і побутовезабезпечення та соціальний захист суддів, у тому числі їх пенсійне забезпечення.13. Закон України «Про статус народного депутата України» від 17 листопада 1992р. (із змінами) — визначає статус (права, обов'язки і відповідальність) народногодепутата України у Верховній Раді України та за її межами, встановлює правові ісоціальні гарантії здійснення народним депутатом України своїх депутатських повноважень,а також гарантії трудових прав народного депутата України при виконанні депутатськихповноважень та після їх припинення, в тому числі прав на пенсійне забезпечення.
14.Закон України «Про судову експертизу» від 25 лютого 1994 р. (із змінами) — визначаєправові, організаційні і фінансові основи судово-експертної діяльності з метою забезпеченняправосуддя України незалежною, кваліфікованою і об'єктивною експертизою, орієнтованоюна максимальне використання досягнень науки і техніки. Відповідно до ст. 18 цьогоЗакону на працівників державних спеціалізованих установ судових експертиз поширюютьсяособливості матеріального та соціально-побутового забезпечення, передбачені ЗакономУкраїни «Про державну службу», якщо інше не передбачено законами України.
15.Закон України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від П квітня1991 р. (із змінами). Цим Законом ліквідуються наслідки беззаконня, допущеного зполітичних мотивів до громадян України, поновлюються їх права, встановлюються компенсаціяза незаконні репресії та пільги реабілітованим, у тому числі пільги щодо пенсійногозабезпечення.
16.Закон України «Про зайнятість населення» від 1 березня 1991 р. (із змінами) — визначаєправові, економічні та організаційні основи зайнятості населення України і йогозахисту від безробіття, а також соціальні гарантії з боку держави в реалізації громадянамиправа на працю. Передбачає особливі гарантії працівникам, які втратили роботу узв'язку із змінами в організації виробництва і праці, зокрема право на достроковийвихід на пенсію за півтора року до встановленого законодавством строку осіб передпенсійноговіку, які мають встановлений законодавством про пенсійне забезпечення необхіднийзагальний трудовий стаж (у тому числі на пільгових умовах).
17.Закон України «Про донорство крові та її компонентів» від 23 червня 1995 р. (іззмінами) — регулює відносини, пов'язані з розвитком донорства крові та її компонентів,забезпеченням комплексу соціальних, економічних, правових і медичних заходів щодоорганізації донорства в Україні та задоволенням потреб охорони здоров'я в донорськійкрові, її компонентах і препаратах. Цим Законом передбачені пільги, що надаютьсядонорам, у тому числі і з пенсійного забезпечення. Зокрема, відповідно до ст. 13цього Закону почесні донори України мають право на отримання надбавки у розмірі20% до мінімальної пенсії, що призначається за віком.
18.Закон України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» від 15 лютого 1995р. (із змінами) — встановлює критерії, за якими населені пункти набувають статусугірських, визначає основні засади державної політики щодо розвитку гірських населенихпунктів та гарантії соціального захисту громадян, що у них проживають, працюютьабо навчаються. Зокрема, відповідно до ст. 6 цього Закону, яка передбачає пільгидля цієї категорії громадян, розмір державних пенсій, стипендій, всіх передбаченихчинним законодавством видів державної матеріальної допомоги громадянам, які одержалистатус особи, що працює, проживає або навчається на території населеного пункту,якому надано статус гірського, збільшується на 20 відсотків.
19.Закон України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захистжурналістів» від 23 вересня 1997 р. (із змінами) — визначає правові, економічні,організаційні засади державної підтримки засобів масової інформації та соціальногозахисту журналістів, у тому числі їх пенсійного забезпечення.
20.Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність» від 13 грудня 1991 р.(із змінами) — визначає правові, організаційні та фінансові засади функціонуванняі розвитку науково-технічної сфери, створює умови для наукової і науково-технічноїдіяльності, забезпечення потреб суспільства і держави у технологічному розвитку,а також передбачає пенсійне забезпечення та соціальний захист наукового працівника.
21.Закон України «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 р. (із змінами)— визначає правові основи діяльності Національного банку України, порядок формуваннята функції його керівних органів, статус працівників Національного банку, їх соціальнийзахист. Зокрема в ст. 64 цього Закону йдеться, що умови найму, звільнення, оплатипраці, надання відпусток, службові обов'язки та права, система дисциплінарних стягнень,питання соціального захисту службовців Національного банку визначаються ЗакономУкраїни «Про державну службу».
22.Закон України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» від 26 червня1997р. (із змінами) — визначає порядок справляння та використання збору на обов'язковедержавне пенсійне страхування.
23.Митний кодекс України від 11 липня 2002 р. (набрав чинності з 1 січня 2004 р., крімчастини 13 статті 71, яка набрала чинності з 1 січня 2005 р.) — визначає засадиорганізації та здійснення митної справи в Україні, регулює економічні, організаційні,правові, кадрові та соціальні аспекти діяльності митної служби України. Кодекс спрямованийна забезпечення захисту економічних інтересів України, створення сприятливих умовдля розвитку її економіки, захисту прав та інтересів суб'єктів підприємницької діяльностіта громадян, а також забезпечення додержання законодавства України з питань митноїсправи. Цим кодексом також передбачений соціальний захист, у тому числі особливостіпенсійного забезпечення працівників митних органів, спеціалізованих митних установта організацій.
24.Положення про помічника — консультанта народного депутата України, затверджене постановоюВерховної Ради України від 13 жовтня 1995 р. (із змінами) — визначає статус помічника— консультанта народного депутата України, його соціальний захист, у тому числіособливості пенсійного забезпечення.
25.Закон України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 7 червня 2001р. (із змінами) регулює правові, організаційні, матеріальні та соціальні умови реалізаціїгромадянами України права на службу в органах місцевого самоврядування, визначаєзагальні засади діяльності посадових осіб місцевого самоврядування, їх правовийстатус, порядок та правові гарантії перебування на службі в органах місцевого самоврядування,матеріальне, соціально-побутове, в тому числі і пенсійне, забезпечення посадовихосіб місцевого самоврядування.
26.Закон України «Про дипломатичну службу» від 20 вересня 2001 р. із змінами — визначаєправові засади та порядок організації діяльності дипломатичної служби України якскладової частини державної служби, а також особливості правового статусу державнихслужбовців, які перебувають на дипломатичній службі, їх матеріального та соціального,в тому числі і пенсійного, забезпечення.
27.Закон України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію,та інвалідам» від 18 травня 2004 р. — правові засади надання державної соціальноїдопомоги особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам, а також надання державноїсоціальної допомоги на догляд різним категоріям пенсіонерів.
28.Закон України «Про соціальний захист дітей» від 18 листопада 2004 р. — установлюєправовий статус дітей війни і визначає основи їх соціальної підтримки, в тому числіі в сфері пенсійного забезпечення. Він поширюється на осіб, які є громадянами Українита яким на час закінчення Другої світової війни (2 вересня 1945 р.) було менше 18років. Дітям війни пенсії або щомісячне грошове утримання чи державна соціальнадопомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальноїпенсії за віком. Такі особи мають право на 25-відсоткову знижку при платі за користуваннякомунальними послугами (газом, електроенергією тощо) у межах середніх норм споживання,їм надаються також й інші пільги. Зазначений Закон набирає чинності з 1 січня 2006року.
Такимчином, наявність багато численної кількості нормативних актів, які регулюють пенсійнезабезпечення окремих категорій громадян України та передбачають різні підходи довизначення розмірів пенсій, призводить до виникнення необгрунтованої диспропорціїміж ними. В свою чергу, це створює соціальну напругу в суспільстві, ускладнює практичнезастосування пенсійного законодавства.[4]
Напідставі та на виконання законів, котрі регулюють питання пенсійного забезпечення,видаються так звані підзаконні акти, що відносяться до інших актів законодавствата є їх складовою частиною. Термін «законодавство» досить широко використовуєтьсяу правовій системі, в основному, у значенні сукупності законів та інших нормативно-правовихактів, які регламентують ту чи іншу сферу соціальних відносин і є джерелом певноїгалузі права. У законах цей термін вживається у різних значеннях: в одних маютьсяна увазі лише закони, в інших, передусім кодифікованих, в поняття «законодавство»включаються як закони, так і інші акти: ВР України, Президента України, КМУ, а вдеяких випадках — і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади,що пройшли реєстрацію в Міністерстві юстиції України. Зокрема, відповідно до ч.2 ст. 103 Закону центральний орган виконавчої влади у сфері праці та соціальноїполітики надає разом з Пенсійним фондом роз'яснення, з питань призначення, перерахункута виплати пенсій відповідно до цього Закону.[5]
Підзаконними актами,що регулюють відносини в пенсійній системі є:
Інструкція про порядокобчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов’язковедержавне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановоюправління Пенсійного фонду України від 19.12.2003 року № 21-1 і зареєстрованої вМіністерстві юстиції 16.01.2004 р. за № 64/8667;
Постанова КабінетуМіністрів України «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажудля призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів уній» від 12 серпня 1993 року № 637;
Постанова КабінетуМіністрів України «Про затвердження нарахування надбавки до пенсії за роботу післядосягнення пенсійного віку» від 24 липня 2003 року № 1151;
Положення «Про медико-соціальнуекспертизу» затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 1992року № 83;
Порядок «організаціїта проведення медико-соціальної експертизи втрати працездатності» затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 04 квітня 1994 року №221
Постанова КабінетуМіністрів України «Про затвердження Методики проведення актуарних розрахунків усистемі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування» від 16 грудня 2004року № 1677;
Постанова Пенсійногофону України «Про затвердження Порядку проведення актуарних розрахунків у системізагальнообов'язкового державного пенсійного страхування» № 12-1 від 18.07.2005,зареєстровано у Мін’юсті України 02.08.2005 за № 840/11120;
Порядок здійсненнянагляду за додержанням вимог законодавства під час призначення (перерахунку) тавиплати пенсій органами Пенсійного фонду України, затвердженого Наказом Міністерствапраці та соціальної політики України і Пенсійного фонду України від 04.07.2002 р.
Постанова КабінетуМіністрів України «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров’я та соціальногозахисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років» від 04 листопада1993 року № 909
Постанова КабінетуМіністрів України «Про затвердження нормативних актів з питань призначення пенсіїза вислугу років працівникам авіації і льотно-випробного складу» від 21 липня 1992року № 418;
Постанова КабінетуМіністрів України «Про порядок обчислення заробітку для призначення пенсій особамльотних екіпажів повітряних суден цивільної авіації» від 10 лютого 2000 року № 264;
Список професій іпосад робітників локомотивних бригад і окремих категорій працівників, які безпосередньоздійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспортіта метрополітенах і користуються правом на пенсію за вислугу років, затвердженийпостановою Кабінету Міністрів України, від 12 жовтня 1992 року № 583.
Постанова ПравлінняПенсійного фонду України «Про затвердження порядку розгляду органами Пенсійногофонду України скарг на рішення про накладення штрафу, нарахування пені та заяв страхувальниківпри узгодженні ними вимоги про сплату недоїмки зі сплати застрахованих внесків назагальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 19.12.2003 року № 21-2;
Постанова КабінетуМіністрів України «Про затвердження Порядку нарахування та сплати страхових внесківна загальнообов'язкове державне пенсійне страхування за деякі категорії застрахованихосіб» № 1092 від 25.08.2004;
Постанова КабінетуМіністрів України Про затвердження нового Порядку обчислення пенсій по інвалідності,що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв'язку з втратою годувальникавнаслідок Чорнобильської катастрофи» № 523 від 30.05.1997;
Постанова Пенсійногофонду України «Про затвердження Порядку виплати пенсій працівникам установ Національногобанку України, які виходять на пенсію за віком як державні службовці» № 7-4 від27.04.2000, зареєстровано у Мін’юсті України 24.05.2000 за № 301/4522;
Постанова Пенсійногофонду України «Про затвердження Тимчасової методики визначення показників середньоїзаробітної плати працівників, зайнятих у галузях національної економіки, для призначенняпенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійнестрахування» № 22-1 від 31.12.2003, зареєстрована у Мін’юсті України 20.01.2004за № 85/8684;
Наказ Міністерствапраці та соціальної політики «Про затвердження Порядку застосування Списків N 1і N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи,що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах» № 383 від 18.11.2005, зареєстрованоу Мін’юсті України 01.12.2005 за № 1451/11731;
Розпорядження КабінетуМіністрів України від 15.12.2005 № 525-р Про схвалення Стратегії розвитку пенсійноїсистеми;
Постанова КабінетуМіністрів України «Про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад іпоказників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах»№ 36, від 16.01.2003;
Також велику рольвідіграють Постанови Кабінету Міністрів України Про затвердження бюджету пенсійногофонду України на відповідний рік. Так, Постановою Кабінету Міністрів України № 513від 21.03.2007 було затверджено бюджет Пенсійного фонду України.
Основним законодавчимактом у сфері пенсійного забезпечення є Закон «Про загальнообов'язкове державнепенсійне страхування» містить і бланкетні (відсилочні) норми, які передбачають застосуваннянорм інших законів для врегулювання правовідносин у сфері пенсійного страхування.Так, наприклад, у підпункті першому пункту 8 Прикінцевих положень закону, у якомуйдеться про визначення ставок страхових внесків на пенсійне страхування, зробленопосилання на відповідні норми Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійнестрахування».
Водночасстаттею 5 Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначеноколо питань, які регулюються виключно цим законом, а саме:
—принципи та структура системи пенсійного страхування;
—коло осіб, які підлягають пенсійному страхуванню;
—платники страхових внесків, їхні права й обов'язки;
—порядок нарахування, обчислення і сплати страхових внесків;
—стягнення заборгованості за цими внесками;
—види пенсійних виплат;
—умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат;
—пенсійний вік для чоловіків і жінок;
—мінімальний розмір пенсії за віком;
—порядок здійснення пенсійних виплат за державним пенсійним страхуванням;
—порядок використання коштів Пенсійного фонду та Нако­пичувального фонду;
—організація та порядок управління в системі загальнообов'язкового державного пенсійногострахування.
Окремослід звернути увагу на п. 15 Прикінцевих положень закону, згідно з яким до увідповідненнязаконодавства до цього закону закони України та інші нормативно-правові акти застосовуютьсяу частині, що не суперечить цьому закону.[6]
1.1.2.Міжнародні договори та угоди
Згідно зі ст. 9 КонституціїУкраїни такі чинні міжнародні договори є частиною національного законодавства України.За загальним правилом норми національного законодавства застосовують у частині,що не суперечить міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана ВерховноюРадою України. Не є винятком і законодавство у сфері загальнообов'язкового державногопенсійного страхування. Згідно з абзацом другим статті 4 Закону «Про загальнообов'язковедержавне пенсійне страхування», якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковістьякого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбаченізаконодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародногодоговору.
Усього на цей часдіє 12 міжнародних договорів, укладених між Україною та іншими державами щодо пенсійногозабезпечення. Цими договорами передбачено спеціальні умови пенсійного забезпеченнягромадян держав, які підписали відповідні договори, відмінні від загальних правил,встановлених національним законодавством.
Порядокукладення, виконання та денонсації міжнародних договорів України встановлений Законом«Про міжнародні договори України», котрий застосовується до всіх міжнародних договорівУкраїни, незалежно від їх форми та найменування. Міжнародні договори України укладаютьсяз іноземними державами та в рамках міжнародних організацій від імені держави, уряду,міністерств та інших органів центральної виконавчої влади. Зокрема, від імені Україниукладаються міжнародні договори, які стосуються: прав та свобод людини; участі Україниу міжнародних організаціях (об'єднаннях); договори, котрим за згодою сторін надаєтьсяміждержавний характер.
ЗакономУкраїни «Про міжнародні договори України» передбачено, що міжнародні договори, якістосуються прав та свобод людини і громадянина, щодо участі у міждержавних союзахта інших міждержавних об'єднаннях (організаціях), виконання яких зумовлює змінучинних чи прийняття нових законів України, підлягають ратифікації. Ратифікація міжнароднихдоговорів України здійснюється ВР України шляхом прийняття спеціального закону щодоратифікації. Якщо на ратифікацію поданий міжнародний договір, виконання якого потребуєприйняття нових законів України, проекти законів щодо ратифікації і Щодо зміни узаконодавчих актах подаються на розгляд ВР України разом і повинні прийматися одночасно.[7]
Затвердження міжнароднихдоговорів України, котрі не потребують ратифікації, здійснюється Президентом Українишляхом прийняття відповідного указу — стосовно договорів, що укладаються від іменіУкраїни; Урядом у формі постанови — стосовно договорів, що укладаються від іменіУряду; міністерствами і відомствами — стосовно договорів міжвідомчого ха­рактеру.
Міжнароднідоговори (угода, конвенція, пакт, протокол, обмін листами або нотами, інші формиі найменування міжнародних договорів) бувають: міждержавними (міжурядовими і міжвідомчими),регульованими нормами міжнародного права, двосторонніми або такими, що мають багатостороннійхарактер. Прикладом двостороннього договору є договір між Україною та РеспублікоюБолгарія про соціальне забезпечення. Він ратифікований ВР України, тому має силузакону. Прикладом багатостороннього договору є Міжнародний Пакт про економічні,соціальні та культурні права, що ухвалений Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднанихНацій 16 грудня 1966 р. та набрав чинності 3 січня 1976 р. (ратифікований УкраїнськоюРСР 19 жовтня 1973 року).
Прикладомбагатосторонніх договорів є конвенції та рекомендації Міжнародної Організації Праці(МОП). МОП є єдиною в своєму роді спеціалізованою міжнародною установою, в законодавчомуоргані якої від країн-членів представлені на тристоронній основі уряди, працедавціта профспілки. Вона заснована з метою міжнародного співробітництва для забезпеченнятривалого соціального миру і усунення соціальної несправедливості. МОП була заснованау 1919 р. згідно з Версальським мирним договором у рамках Ліги націй. З 1946 р.МОП стала першою спеціалізованою установою ООН. Україна стала членом МОП у 1954р. Штаб-квартира МОП знаходиться в м. Женева (Швейцарія). Основними органами МОПє: Міжнародна конференція праці (законодавчий орган), Адміністративна Рада (виконавчийорган), Міжнародне Бюро Праці (постійний секретаріат).
Середконвенцій МОП, які мають важливе значення для галузі пенсійного забезпечення, єКонвенція № 102 «Про мінімальні норми соціального забезпечення (1952), Конвенція№ 128 «Про допомоги по інвалідності, по старості і у зв'язку з втратою годувальника»(1967), Конвенція № 118 «Рівноправність у галузі соціального забезпечення» (1962),Конвенція № 157 «Збереження прав у галузі соціального забезпечення» (1982).
РекомендаціїМОП ратифікації не підлягають, але вони мають втілюватися у життя країнами-членамичерез прийняття відповідного національного законодавства.
Важливими міжнародно-правовимидоговорами, ухваленими Радою Європи, є Європейська соціальна хартія (1961), підписанаУкраїною 2 травня 1996 р. (поки що не ратифікована), та переглянута Європейськасоціальна хартія (1999), підписана Україною 7 травня 1999 р. (не ратифікована),а також Європей­ський кодекс соціального забезпечення від 16 квітня 1964 р. Останнійє найбільш змістовним документом, котрий охоплює регулювання питань медичної допомоги,матеріальної допомоги у разі хвороби, допомоги по безробіттю, по старості, у разівиробничої травми, допомоги сім'ям з дітьми, по вагітності та пологах, допомогипо інвалідності, допомоги у разі смерті годувальника. Європейський кодекс соціальногозабезпечення є основоположним документом у розвитку національних систем соціальногозабезпечення країн-членів Європейського Союзу, що з огляду на стратегічну перспективунашої країни щодо членства в останньому набуває важливого значення для розбудовисоціального законодавства України.
Станомна січень 2006 р. питання пенсійного забезпечення в Україні регулюються міжнароднимидоговорами (угодами), укладеними з 20 країнами. Зазначені договори (угоди) поділяютьсяна два види:
1.Договори, що базуються на територіальному принципі, за якими витрати на виплатупенсій здійснює держава, на території якої проживає утримувач:
Таблиця1
ПерелікміжнароднихугодтадоговорівУкраїни,якірегулюютьпитанняпенсійногозабезпеченнязатериторіальнимпринципом№ Держава Міжнародні договори (угоди) 1.
Білорусь
Вірменія
Казахстан
Киргизстан
Російська Федерація
Таджикистан
Узбекистан
Україна Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 р., вступила в силу з дня підписання 2. Угорщина Угода між Союзом РСР і Угорською Народною Республікою про співробітництво в галузі соціального забезпечення; підписана 20 грудня 1962 р., ратифікована 31 травня 1963 р., набула чинності 12 квітня 1963 р. 3. Молдова Угода між Урядом України та Урядом Рес­публіки Молдова про гарантії прав громадян в галузі пенсійного забезпечення; підписана 29 серпня 1995 р., ратифікована ВРУ 29 жовтня 1996 р., набула чинності 19 грудня 1996 р. 4. Грузія Угода між Урядом України і Урядом Респуб­ліки Грузія про співробітництво в галузі пенсійного забезпечення; підписана 9 січня 1995 р., ратифікована ВРУ 22 листопада 1995 р., набула чинності 22 грудня 1995 р. 5. Азербайджан Угода між Урядом України і Урядом Азер­байджанської Республіки про співробітництво в галузі пенсійного забезпечення; підписана 28 липня 1995 р., ратифікована ВРУ 7 травня 1996 р., набула чинності 2 листопада 1996 р. 6. Монголія Угода між СРСР і Монгольською Народною Республікою про співробітництво в галузі соціального забезпечення; підписана 6 квітня 1981 р., ратифікована 2 грудня 1981 р., набула чинності 28 січня 1982 р. 7. Румунія Угода між Союзом РСР і Румунською Народною Республікою про співробітництво в галузі соціального забезпечення; підписана 24 грудня 1960 р., ратифікована 10 травня 1961 р., набула чинності 27 червня 1961 р. /> /> /> /> />
2.Договори, що базуються на пропорційному принципі, за якими кожна договірна сторонапризначає та виплачує пенсію за відповідний страховий (трудовий) стаж, набутий натериторії держави цієї сторони.
Таблиця2
Перелікміжнароднихугодтадоговорів,якірегулюютьпитанняпенсійногозабезпеченнязапропорційнимпринципом№ п/п Держава Міжнародні договори (угоди) 1. Латвія Договір між Україною і Латвійською Республікою про співробітництво в галузі соціального забезпечення; підписаний 26 лютого 1998 р., ратифікований ВР України 19 березня 1999 р., набув чинності 26 лютого 1998 р. 2. Королівство Іспанія Угода між Україною і Королівством Іспанія про соціальне забезпечення громадян; підписана 7 жовтня 1996 р., ратифікована ВР України 17 грудня 1997 р., набула чинності 27 березня 1998 р. 3. Литва Договір між Україною та Литовською Республікою про соціальне забезпечення; підписаний 23 квітня 2001 р., ратифікований ВР України 10 січня 2002 р., набув чинності 8 лютого 2002 р. 4. Естонія Договір між Урядом України і Урядом Естонської Республіки про співробітництво в галузі соціального забезпечення; підписаний 20 лютого 1997 р., ратифікований ВР України 4 листопада 1997 р., набув чинності 28 січня 1998 р. 5. Словаччина Договір між Україною та Словацькою Республікою про соціальне забезпечення; підписаний 6 грудня 2000 р., ратифікований ВР України 20 вересня 2001 р., набув чинності 1 січня 2002 р. 6. Чехія Договір між Україною та Чеською Республікою про соціальне забезпечення; підписаний 4 липня 2001 р., ратифікований ВР України 22 листопада 2002 р., набув чинності 1 квітня 2003 р. 7. Болгарія Договір між Україною та Республікою Болгарія про соціальне забезпечення; підписаний 4 вересня 2001 р., ратифікований ВР України 22 листопада 2002 р., набув чинності 1 квітня 2003 р. /> /> /> />
Прийняття Україноюнового пенсійного Закону, що базується на страховому принципі та відповідає нормамєвропейського законодавства у цій сфері, зумовило необхідність, з одного боку, переглянутивже чинні міжнародні договори (угоди), а з другого, відкрило можливості укладенняміжнародних договорів (угод) з іншими державами щодо здійснення пенсійного забезпеченнясторонами за період сплати страхових внесків у кожній з держав-учасниць. Зокрема,в даний час ведеться підготовча робота щодо укладення таких договорів з ФедеративноюРеспублікою Німеччина, Канадою, Аргентинською Республікою, Федеративною РеспублікоюБразилія, Державою Ізраїль, Сербією та Чорногорією, Турецькою Республікою та переглядудоговорів з Республікою Казахстан, Грузією та деякими іншими країнами, котрі 13березня 1992 р. підписали Угоду про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД угалузі пенсійного забез­печення.
Необхіднозгадати ще один документ — Тимчасову Угоду між Урядом України і Урядом РосійськоїФедерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі тамісцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, у галузі пенсійного забезпеченнявід 15 січня 1993 р. Зазначена Угода не повністю враховує інтереси нашої країни,тому, на нашу думку, вона потребує термінового перегляду або денонсації.
Частина3 статті визначає компетенції регулювання, тобто стосується тієї сфери пенсійногозабезпечення, яка регулюється виключно законами, прийнятими ВР України. Виключнозаконами України регулюються питання щодо запровадження видів пенсійного забезпечення,умов участі особи в пенсійній системі чи її рівнях, пенсійного віку для чоловіківта жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерелформування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умов, норм та порядкупенсійного забезпечення, організації та порядку здійснення управління в системіпенсійного забезпечення. Таким чином, зазначені питання не можуть регулюватися ніякимиіншими законодавчими чи підзаконними актами (постановами Уряду, указами Президентатощо), крім законів.
1.1.4.Зв'язок пенсійного законодавства з іншими нормами права
(першийпідручник)В умовах постійного зростання кількості суспільних відносин, які підлягаютьправовому регулюванню, всі питання, пов'язані із загальнообов'язковим державнимпенсійним страхуванням, не­можливо врегулювати одним або кількома спеціалізованимизаконодавчими актами. Відповідно виникає потреба у застосуванні правових норм іншихгалузей права. Наприклад, стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків зпідприємств, відносно яких порушено справу про банкрутство, регулюється спеціальнимЗаконом «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»;порядок виконання вимог органів Пенсійного фонду також врегульовано в іншому, спеціальномуЗаконі «Про виконавче провадження».
Таких прикладів можнанавести багато. Варто лише зазначити, що окремі питання, які виникають у сфері пенсійногострахування, регулюються цивільним, кримінальним, адміністративним законодавством,законодавством у сфері праці, підприємництва та ін. Так, статтею 212 Кримінальногокодексу України встановлено відповідальність за ухилення від сплати страхових внесків;Кодекс України про адміністративні правопорушення визначає загальні принципи притягненнядо адміністративної відповідальності осіб, які вчинили правопорушення, зазначені
1.1.5.Гарантії прав громадян згідно діючого законодавства України. Відповідальність запорушення пенсійного законодавства
Стаття106. Відповідальність страхувальників, банків, організацій, що здійснюють виплатуі доставку пенсій, та їх посадових осіб
1.У разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків страхувальники зобов’язанісамостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах,визначених цією статтею.
2.Суми страхових внесків своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальникамиу строки, визначені статтею 20 цього Закону, в тому числі обчислені територіальнимиорганами Пенсійного фонду у випадках, передбачених частиною третьою статті 20 цьогоЗакону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків (далі— недоїмка) і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій.
3.Територіальні органи Пенсійного фонду за формою і у строки, визначені правліннямПенсійного фонду, надсилають страхувальникам, які мають недоїмку, вимогу про їїсплату.
Вимогапро сплату недоїмки є виконавчим документом.
Протягомдесяти робочих днів із дня одержання вимоги про сплату недоїмки страхувальник зобов’язанийсплатити суми недоїмки та суми фінансових санкцій.
Страхувальнику разі незгоди з розрахунком суми недоїмки, зазначеної у вимозі про сплату недоїмки,узгоджує її з органами Пенсійного фонду в порядку, встановленому правлінням Пенсійногофонду, а в разі неузгодження вимоги із органами Пенсійного фонду має право на оскарженнявимоги в судовому порядку.
Прооскарження вимоги територіального органу Пенсійного фонду про сплату недоїмки довиконавчої дирекції Пенсійного фонду або в судовому порядку страхувальник зобов’язанийписьмово повідомити відповідний територіальний орган Пенсійного фонду протягом трьохробочих днів із дня звернення до виконавчої дирекції Пенсійного фонду чи суду.
Узгодженнявимоги територіального органу Пенсійного фонду про сплату недоїмки здійснюєтьсяна підставі заяви страхувальника, яка розглядається територіальним органом Пенсійногофонду протягом трьох робочих днів після її отримання, та поданих страхувальникомдокументів, що свідчать про неправильність обчислення сум недоїмки, зазначених увимозі.
Уразі узгодження страхувальником вимоги про сплату недоїмки з територіальним органомПенсійного фонду цей орган зобов’язаний у строк, визначений для розгляду заяви страхувальникапро узгодження вимоги, надіслати йому узгоджену вимогу про сплату недоїмки, а страхувальникзобов’язаний сплатити узгоджену суму недоїмки протягом десяти робочих днів післяотримання узгодженої вимоги.
Уразі якщо страхувальник, який одержав вимогу територіального органу Пенсійного фондупро сплату недоїмки і протягом десяти робочих днів після її отримання не сплативзазначену у вимозі суму недоїмки разом з застосованою до нього фінансовою санкцією,включеної до вимоги, або не узгодив вимогу з відповідним органом Пенсійного фонду,або не оскаржив вимогу в судовому порядку, а також у разі якщо страхувальник узгодиввимогу, але не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти робочих днів післяотримання узгодженої вимоги, відповідний орган Пенсійного фонду звертається в установленомузаконом порядку і подає вимогу про сплату недоїмки до відповідного підрозділу державноївиконавчої служби. У зазначених випадках орган Пенсійного фонду також має правозвернутися до суду чи господарського суду з позовом про стягнення недоїмки. У разізвернення органу Пенсійного фонду з позовом про стягнення недоїмки до господарськогосуду передбачені законодавством заходи досудового врегулювання спорів не застосовуються.
4.Вимога про сплату недоїмки або рішення суду про стягнення недоїмки виконується державноювиконавчою службою в порядку, встановленому законом. При цьому в разі наявностіу страхувальника одночасно із зобов’язаннями із сплати недоїмки зобов’язань із сплатиподатків, інших обов’язкових платежів, передбачених законом, або зобов’язань передіншими кредиторами, у тому числі зобов’язань за іншими рішеннями суду, стягненнянедоїмки здійснюється в першу чергу і має пріоритет перед усіма іншими зобов’язаннямита стягненнями (крім зобов’язань щодо виплат заробітної плати (доходу), на які відповіднодо цього Закону нараховуються страхові внески, та витрат, пов’язаних з виконаннямсудових рішень із стягнення недоїмки). Це правило також застосовується в разі стягненнянедоїмки за рахунок майна страхувальника, у тому числі майна, що перебуває в податковійзаставі, а також у разі стягнення недоїмки із страхувальника, щодо якого порушеносправу про банкрутство.
5.За рахунок сум, що надходять від страхувальника або від державної виконавчої службив рахунок сплати недоїмки, погашаються суми недоїмки, пені та фінансових санкційу порядку календарної черговості їх виникнення. У разі, коли страхувальник має несплаченунедоїмку, пеню та фінансові санкції і здійснює сплату поточних сум страхових внесків,ці суми зараховуються в рахунок сплати недоїмки, пені та фінансових санкцій.
6.Недоїмка не підлягає списанню, у тому числі в разі укладення із страхувальникоммирової угоди відповідно до вимог Закону України “Про відновлення платоспроможностіборжника або визнання його банкрутом” (2343-12), крім випадків повної ліквідаціїюридичної особи або смерті фізичної особи, визнання її безвісно відсутньою, оголошенняпомерлою чи недієздатною, щодо яких відсутні особи, які відповідно до цього Законумають нести зобов’язання із сплати страхових внесків.
7.У разі ліквідації страхувальника або втрати ним з інших причин юридичного статусуплатника страхових внесків недоїмка сплачується за рахунок коштів та іншого майнастрахувальника. У цьому разі особами, відповідальними за погашення недоїмки, є:
ліквідаційнакомісія — стосовно підприємств, установ, організацій, об’єднань громадян, профспілок,політичних партій — платників страхових внесків, що ліквідуються;
підприємства,установи, організації, об’єднання громадян, профспілки, політичні партії — стосовноутворених ними філій, представництв, осередків та інших відокремлених підрозділів— платників страхових внесків, що ліквідуються;
солідарночлени колективних та орендних підприємств, сільськогосподарських кооперативів —платників страхових внесків, що ліквідуються.
Уразі недостатності коштів та іншого майна у страхувальника для сплати недоїмки особами,які несуть зобов’язання та відповідальність за сплату недоїмки, є:
засновникиабо учасники підприємства, установи та організації — платника страхових внесків,що ліквідується, якщо згідно із законом вони несуть повну чи додаткову відповідальністьза їхніми зобов’язаннями;
підприємства,установи, організації, об’єднання громадян, профспілки, політичні партії — стосовноутворених ними філій, представництв, осередків, інших відокремлених підрозділів— платників страхових внесків, що ліквідуються;
правонаступникистрахувальника, що ліквідується.
Уразі реорганізації страхувальника зобов’язання із сплати недоїмки покладаються наосіб, до яких відповідно до закону перейшли його права та обов’язки.
Передачаплатниками страхових внесків своїх обов’язків із сплати страхових внесків на загальнообов’язковедержавне пенсійне страхування третім особам, крім випадків, передбачених законодавством,забороняється.
8.На недоїмку нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожнийдень прострочення платежу.
9.Виконавчі органи Пенсійного фонду застосовують до страхувальників такі фінансовісанкції:
1)у разі ухилення страхувальників, зазначених у пунктах 1-5 статті 14 цього Закону,на яких не поширюється дія Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осібта фізичних осіб — підприємців” (755-15), від взяття на облік або несвоєчасногоподання заяви про взяття на облік в територіальних органах Пенсійного фонду накладаєтьсяштраф у розмірі 10 відсотків суми страхових внесків, які підлягають сплаті за періодухилення від взяття на облік або несвоєчасного подання заяви про взяття на облік,але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;{ Пункт 1 частини дев'ятої статті 106 в редакції Закону N 3456-IV ( 3456-15 ) від22.02.2006
2)за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування)страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальникамиабо територіальними органами Пенсійного фонду, накладається штраф залежно від строкузатримки платежу в розмірі:
10відсотків своєчасно не сплачених зазначених сум — у разі затримки їх сплати у строкдо 30 календарних днів включно;
20відсотків зазначених сум — у разі затримки їх сплати у строк до 90 календарних дніввключно;
50відсотків зазначених сум — у разі затримки їх сплати понад 90 календарних днів.
Одночаснона суми своєчасно не сплачених (не перерахованих)
страховихвнесків і фінансових санкцій нараховується пеня в розмірі 0,1 відсотка зазначенихсум коштів, розрахована за кожний день прострочення платежу;
3)за приховування (заниження) страхувальником суми заробітної плати (виплат, доходу),на які нараховуються страхові внески, накладається штраф у розмірі всієї суми прихованої(заниженої) заробітної плати (виплат, доходу), а в разі повторного протягом рокутакого порушення — штраф у триразовому розмірі суми прихованої (заниженої) заробітноїплати (виплат, доходу);
4)за донарахування територіальним органом Пенсійного фонду або страхувальником сумсвоєчасно не обчислених та не сплачених страхових внесків накладається штраф у розмірі5 відсотків зазначених сум за кожний повний або неповний місяць, за який донарахованоці суми;
5)за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою або поданнянедостовірних відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого облікута іншої звітності, передбаченої законодавством, до територіальних органів Пенсійногофонду накладається штраф у розмірі 10 відсотків суми страхових внесків, які булисплачені або підлягали сплаті за відповідний звітний період, за кожний повний абонеповний місяць затримки подання відомостей, звітності, але не менше десяти неоподатковуванихмінімумів доходів громадян, а в разі повторного протягом року такого порушення —у розмірі 20 відсотків зазначених сум та не менше 20 неоподатковуваних мінімумівдоходів громадян;
6)за неведення в установленому порядку обліку сум заробітної плати (виплат, доходу),на які нараховуються страхові внески, відсутність первинних документів про обчисленнята сплату страхових внесків накладається штраф у розмірі 20 неоподатковуваних мінімумівдоходів громадян, а в разі повторного протягом року такого порушення — у розмірі40 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
7)за несплату, неповну або несвоєчасну сплату авансових платежів із страхових внесків,передбачених цим Законом, — штраф у розмірі 50 відсотків сум несплачених або своєчасноне сплачених авансових платежів.
10.Виконавчі органи Пенсійного фонду застосовують до банків такі фінансові санкції:
1)за несвоєчасне перерахування або несвоєчасне зарахування на банківські рахунки органівПенсійного фонду та Накопичувального фонду сум страхових внесків, фінансових санкцій,зазначених у частині дев’ятій цієї статті, сум інвестиційного доходу, одержаноговід інвестування коштів Накопичувального фонду, за несвоєчасне перерахування заплатіжними документами виконавчих органів Пенсійного фонду та несвоєчасне зарахуванняна банківські рахунки сум коштів Пенсійного фонду та Накопичувального фонду, яківикористовуються на цілі, передбачені цим Законом, нараховується пеня з розрахунку0,1 відсотка зазначених сум, розрахована за кожний день прострочення їх перерахування(зарахування) та накладається штраф у розмірі 10 відсотків своєчасно не зарахованих(неперерахованих) сум;
2)за порушення вимог, передбачених частиною дванадцятою статті 20 цього Закону, накладаєтьсяштраф у розмірі суми страхових внесків, яка підлягає сплаті страхувальником.
11.Виконавчими органами Пенсійного фонду за несвоєчасну виплату і доставку сум пенсійнихвиплат одержувачам або несвоєчасне зарахування їх на банківські рахунки пенсіонерів,або несвоєчасне повернення на банківські рахунки виконавчих органів Пенсійного фондучи Накопичувального фонду сум коштів, не використаних для здійснення пенсійних виплат,за умови своєчасного і в повному обсязі їх фінансування, на організації, у томучислі банки, які здійснюють виплату і доставку пенсій, накладається штраф у розмірісвоєчасно не виплачених, не доставлених чи не зарахованих або своєчасно не поверненихсум пенсійних виплат.
12.Нарахування пені, передбаченої частинами дев’ятою і десятою цієї статті, починаєтьсяз першого календарного дня, що настає за днем настання строку відповідного платежу,до дня його фактичної сплати страхувальником, або з першого календарного дня, щонастає за днем закінчення строку перерахування (зарахування) відповідних сум, додня їх фактичного перерахування (зарахування) банками та організаціями, які здійснюютьвиплату і доставку пенсій.
Уразі оскарження страхувальниками, банками та організаціями, які здійснюють виплатуі доставку пенсій, вимоги про сплату недоїмки або рішення про накладення штрафунарахування пені зупиняється з дня подання скарги до органу Пенсійного фонду абопозову до суду.
13.Про нарахування пені та накладення штрафів, передбачених частинами дев’ятою і десятоюцієї статті, посадові особи виконавчих органів Пенсійного фонду в порядку, встановленомуправлінням Пенсійного фонду, виносять рішення, які протягом трьох робочих днів іздня їх винесення надсилаються страхувальнику, банку чи організації, яка здійснюєвиплату і доставку пенсій.
Сумипені та штрафів, передбачених частинами дев’ятою і десятою цієї статті, підлягаютьсплаті страхувальником, банком чи організацією, яка здійснює виплату і доставкупенсій, протягом десяти робочих днів з дня одержання відповідного рішення. При цьомув цей же строк страхувальник, банк чи організація, яка здійснює виплату і доставкупенсій, має право оскаржити зазначене рішення до вищого органу Пенсійного фондуабо в судовому порядку з одночасним обов’язковим письмовим повідомленням про цевідповідного виконавчого органу Пенсійного фонду, яким прийнято це рішення.
Оскарженнярішення виконавчого органу Пенсійного фонду про нарахування пені та накладання штрафівзупиняє строки їх сплати до винесення вищим органом Пенсійного фонду або судом рішенняу справі. Строки сплати фінансових санкцій також призупиняються до винесення судомрішення в разі оскарження страхувальником вимоги про сплату недоїмки, якщо накладенняфінансових санкцій пов’язано з її виникненням або несвоєчасною сплатою.
14.Рішення органу Пенсійного фонду про нарахування пені або накладення штрафу, передбаченихчастинами дев’ятою і десятою цієї статті, є виконавчим документом.
Уразі якщо страхувальник, банк чи організація, яка здійснює виплату і доставку пенсій,отримали рішення про нарахування пені та накладення штрафу, передбачених частинамидев’ятою і десятою цієї статті, і не сплатили зазначені в них суми фінансових санкційпротягом десяти робочих днів, а також не оскаржили це рішення чи не повідомили уцей строк відповідний виконавчий орган Пенсійного фонду про його оскарження, вонопередається для виконання державній виконавчій службі та страхувальнику.
Сумипені та фінансових санкцій, застосованих за порушення порядку та строків обчислення,нарахування та сплати страхових внесків стягуються в тому ж порядку, що й недоїмкаіз сплати страхових внесків.
Сумипені та штрафів можуть бути включені до вимоги про сплату недоїмки, якщо застосуванняцих фінансових санкцій пов’язано з виникненням та сплатою недоїмки.
15.Строк давності щодо стягнення недоїмки, пені та штрафів не застосовується.
16.Виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення,адміністративні стягнення у вигляді штрафу в розмірі від восьми до п’ятнадцяти неоподатковуванихмінімумів доходів громадян, у разі:
1)приховування (заниження) суми заробітної плати (виплат, доходу), на яку нараховуютьсястрахові внески;
2)порушення встановленого порядку нарахування, обчислення та строків сплати страховихвнесків;
 3)порушення порядку сплати ним страхових внесків;
4)порушення встановленого порядку використання та здійснення операцій з коштами Пенсійногофонду і Накопичувального фонду;
5)неподання, несвоєчасного подання, подання не за встановленою формою звітності щодострахових внесків, коштів Пенсійного фонду і Накопичувального фонду або поданнянедостовірних відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку,та іншої звітності і відомостей, передбачених цим Законом;
6)вчинення дій, що перешкоджають працівникам виконавчих органів Пенсійного фонду вздійсненні перевірок.
Забудь-яке правопорушення, передбачене цією частиною, вчинене особою, на яку протягомпоточного року було накладено адміністративне стягнення за одне з правопорушень,зазначених у цій частині, накладається адміністративне стягнення у вигляді штрафув розмірі від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Провадженняу справах про адміністративні правопорушення здійснюється в порядку, встановленомуКодексом України про адміністративні правопорушення (80731-10, 80732-10).
17.Від імені виконавчих органів Пенсійного фонду розглядати справи про правопорушенняі накладати фінансові санкції та адміністративні стягнення мають право директорвиконавчої дирекції Пенсійного фонду, його заступники, начальники головних управліньПенсійного фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополіта їх заступники, начальники управлінь Пенсійного фонду в районах, містах, районаху містах, а в разі їх відсутності — заступники начальників цих управлінь, на підставідокументів, що свідчать про вчинення правопорушення.
18.Посадові особи суб’єктів солідарної системи та накопичувальної системи пенсійногострахування, винні в порушенні законодавства про загальнообов’язкове державне пенсійнестрахування, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальнувідповідальність згідно із законом.
Стаття107. Відповідальність Пенсійного фонду, його органів та посадових осіб за порушенняу сфері загальнообов’язкового державного пенсійного страхування
1.Пенсійний фонд, його органи та посадові особи за шкоду, заподіяну особам внаслідокнесвоєчасного або неповного надання соціальних послуг, призначення (перерахунку)та виплати пенсій, передбачених цим Законом, а також за невиконання або неналежневиконання ними обов’язків з адміністративного управління Накопичувальним фондомнесуть відповідальність згідно із законом.
2.Суми коштів, безпідставно стягнені органами Пенсійного фонду з юридичних і фізичнихосіб, підлягають поверненню в триденний строк із дня прийняття рішення виконавчиморганом Пенсійного фонду або судом про безпідставність їх стягнення, з одночасноюсплатою нарахованої на ці суми пені, що визначається виходячи з розрахунку 120 відсотківрічних облікової ставки Національного банку України.
Стаття108. Відповідальність компанії з управління активами
1.За невиконання або неналежне виконання обов’язків, передбачених цим Законом та договором,укладеним з Пенсійним фондом, компанія з управління активами несе відповідальністьвідповідно до закону та укладеного договору.
2.Компанія з управління активами несе відповідальність усіма коштами і майном, щоналежать їй на праві власності, перед Пенсійним фондом за збитки, завдані Пенсійномуфонду, Накопичувальному фонду та/або застрахованим особам внаслідок невиконанняабо неналежного виконання цього Закону, умов договору і забезпечує їх відшкодуванняв установленому законом порядку. Такі збитки не можуть відшкодовуватися за рахуноккоштів Пенсійного фонду та Накопичувального фонду.
3.Виконання третіми особами певних обов’язків компанії з управління активами за їїдорученням не обмежує відповідальності цієї компанії.
4.Компанія з управління активами не несе відповідальності за зобов’язаннями Пенсійногофонду та зберігача.
Стаття109. Відповідальність радника з інвестиційних питань
1.Радник з інвестиційних питань несе відповідальність усіма коштами і майном, що належатьйому на праві власності, за невиконання або неналежне виконання покладених на ньогообов’язків відповідно до законодавства та укладеного з ним договору.
2.Спори, що виникають у результаті дій радника з інвестиційних питань, розглядаютьсягосподарськими судами.
Уразі якщо радник з інвестиційних питань є іноземною юридичною особою, спори розглядаютьсяВищим господарським судом, іншими судами на вибір сторін, якщо це не суперечитьзаконодавству України або передбачено міжнародними договорами, згода на обов’язковістьяких надана Верховною Радою України.
Стаття110. Відповідальність організації, що здійснює виплату і доставку пенсій
Організація,що здійснює виплату і доставку пенсій, несе відповідальність за невиконання абоненалежне виконання покладених на неї функцій відповідно до законодавства та укладеногоз нею договору.
Стаття111. Відповідальність страхової організації
Страховаорганізація несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договорустрахування довічної пенсії відповідно до закону.
Стаття112. Відповідальність аудитора
1.За невиконання або неналежне виконання обов’язків, передбачених цим Законом та договором,укладеним з Пенсійним фондом, аудитор несе відповідальність відповідно до законута укладеного договору.
2.Аудитор несе відповідальність перед Пенсійним фондом усіма коштами і майном, щоналежать йому на праві власності, за збитки, завдані Пенсійному фонду, Накопичувальномуфонду та/або застрахованим особам внаслідок невиконання або неналежного виконанняцього Закону, умов договору і забезпечує їх відшкодування в установленому закономпорядку.
Стаття113. Гарантії прав і законних інтересів застрахованих осіб
1.Держава створює умови для функціонування системи загальнообов’язкового державногопенсійного страхування і гарантує дотримання законодавства з метою захисту майновихта інших прав і законних інтересів осіб стосовно здійснення пенсійних виплат таїх пенсійних активів, що обліковуються на накопичувальних пенсійних рахунках.
2.Держава створює умови для функціонування страхових організацій і гарантує дотриманняними законодавства з метою захисту майнових та інших прав і законних інтересів осіб,які отримують довічні пенсії відповідно до закону.
3.У разі виникнення дефіциту коштів Пенсійного фонду для фінансування виплати пенсійу солідарній системі (перевищення видатків над доходами, у тому числі з урахуваннямрезерву коштів Пенсійного фонду) у зв’язку із забезпеченням виплати пенсій в розмірі,передбаченому статтею 28 цього Закону та спрямуванням частини страхових внесківдо Накопичувального фонду такий дефіцит покривається за рахунок коштів Державногобюджету України. (Частина третю статті 113 із змінами, внесеними згідно із ЗакономN 2291-IV (2291-15) від 23.12.2004)
Стаття212. Ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів
1.Умисне ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів, що входятьв систему оподаткування, введених у встановленому законом порядку, вчинене службовоюособою підприємства, установи, організації, незалежно від форми власності або особою,що займається підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи чи будь-якоюіншою особою, яка зобов’язана їх сплачувати, якщо ці діяння призвели до фактичногоненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів у значних розмірах,- карається штрафом від трьохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходівгромадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністюна строк до трьох років.
2.Ті самі діяння, вчинені за попередньою змовою групою осіб, або якщо вони призвелидо фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів у великихрозмірах, — караються штрафом від п’ятисот до двох тисяч неоподатковуваних мінімумівдоходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженнямволі на строк до п’яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатисяпевною діяльністю на строк до трьох років.
3.Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені особою, ранішесудимою за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів, абоякщо вони призвели до фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільовихфондів коштів в особливо великих розмірах, -караються позбавленням волі на строквід п’яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатисяпевною діяльністю на строк до трьох років з конфіскацією майна.
4.Особа, яка вперше вчинила діяння, передбачені частиною першою та другою цієї статті,звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона до притягнення до кримінальноївідповідальності сплатила податки, збори (обов’язкові платежі), а також відшкодувалашкоду, завдану державі їх несвоєчасною сплатою (фінансові санкції, пеня).
Пр и м і т к а. Під значним розміром коштів слід розуміти суми податків, зборів іінших обов’язкових платежів, які в тисячу і більше разів перевищують установленийзаконодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян, під великим розміромкоштів слід розуміти суми податків, зборів і інших обов’язкових платежів, які втри тисячі і більше разів перевищують установлений законодавством неоподатковуваниймінімум доходів громадян, під особливо великим розміром коштів слід розуміти сумиподатків, зборів, інших обов’язкових платежів, які в п’ять тисяч і більше разівперевищують установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
Стаття212-1. Ухилення від сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійнестрахування
1.Умисне ухилення від сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійнестрахування, вчинене службовою особою підприємства, установи, організації, незалежновід форми власності, або особою, що займається підприємницькою діяльністю без створенняюридичної особи, чи будь-якою іншою особою, яка зобов’язана їх сплачувати, якщоці діяння призвели до фактичного ненадходження до Пенсійного фонду України коштіву значних розмірах, — карається штрафом від трьохсот до п’ятисот неоподатковуванихмінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатисяпевною діяльністю на строк до трьох років.
2.Ті самі діяння, вчинені за попередньою змовою групою осіб, або якщо вони призвелидо фактичного ненадходження до Пенсійного фонду України коштів у великих розмірах,- караються штрафом від п’ятисот до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходівгромадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі настрок до п’яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певноюдіяльністю на строк до трьох років.
3.Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені особою, ранішесудимою за ухилення від сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державнепенсійне страхування, або якщо вони призвели до фактичного ненадходження до Пенсійногофонду України коштів в особливо великих розмірах, — караються позбавленням воліна строк від п’яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чизайматися певною діяльністю на строк до трьох років з конфіскацією майна.
4.Особа, яка вперше вчинила діяння, передбачені частиною першою чи другою цієї статті,звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона до притягнення до кримінальноївідповідальності сплатила страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійнестрахування, а також відшкодувала шкоду, завдану Пенсійному фонду України їх несвоєчасноюсплатою (фінансові санкції, пеня).
Пр и м і т к а. Під значним розміром коштів слід розуміти суми страхових внесківна загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, які в тисячу і більше разівперевищують установлений законом неоподатковуваний мінімум доходів громадян, підвеликим розміром коштів слід розуміти суми страхових внесків на загальнообов’язковедержавне пенсійне страхування, які в три тисячі і більше разів перевищують установленийзаконом неоподатковуваний мінімум доходів громадян, під особливо великим розміромкоштів слід розуміти суми страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійнестрахування, які в п’ять тисяч і більше разів перевищують установлений законом неоподатковуваниймінімум доходів громадян.(Кодекс доповнено статтею 212-1 згідно із Законом N 3108-IV(3108-15) від 17.11.2005)
(книга зайцева)
Стаття106 визначає відповідальність страхувальників, організацій, що здійснюють виплатуі доставку пенсій, та їх посадових осіб. Передбачено такі види відповідальності:фінансова (фінансові санкції, штрафи, пеня), дисциплінарна, адміністративна, кримінальна.
Механізмподання скарг на рішення і узгодження вимог органів Пенсійного фонду, правила щодорозгляду органами Пенсійного фондуцих скарг і заяв регулюються Порядком розгляду органами Пенсійного фонду Українискарг на рішення про накладення штрафу, нарахування пені та заяв страхувальниківпри узгодженні ними вимоги про сплату недоїмки зі сплати страхових внесків на загальнообов'язковедержавне пенсійне страхування, затвердженим постановою правління Пенсійного фондуУкраїни від 19 грудня 2003 р. № 21-2, зареєстрованим Міністерством юстиції України20 січня 2004 р. за № 81/8680.
Нарішення територіального органу Пенсійного фонду про накладення штрафу та нарахуванняпені скарга подається до вищого органу Пенсійного фонду — відповідного головногоуправління в Автономній Республіці Крим, області, місті Києві або Севастополі.
Скаргана рішення про накладення штрафу (нарахування пені) супроводжується документами,що свідчать про неправильність цього рішення.
Скаргадо регіонального органу Пенсійного фонду має бути подана протягом 10 робочих днів,наступних-за» днем отримання відповідного рішення. Перевищення цьоготерміну перешкоджає прийняттю скарги до розгляду, оскільки відповідно до частини13 Закону «Про загальнообо­в'язкове державне пенсійне страхування» та пункту 7 Порядкутаке рішення вважається узгодженим і не підлягає оскарженню в адміністративномупорядку. Оскарження рішень органів Пенсійного фонду в судовому порядку здійснюєтьсяз урахуванням термінів позовної давності стаття 257 Цивільного кодексу України.
Термінрозгляду скарги становить 20 календарних днів від дня її отримання. Поряд з цимможе бути прийняте рішення про продовження термінів розгляду скарги страхувальника,банку, організації, яка здійснює виплату і доставку пенсій, понад зазначений час,але не більше 60 календарних днів, про що письмово повідомляється страхувальнику,банку, організації, яка здійснює виплату і доставку пенсій, до закінчення 20-денноготерміну.
Рішенняоргану Пенсійного фонду про нарахування пені або накладення штрафу є виконавчимдокументом і стягується орга­ном державної виконавчої служби у тому самому порядку,що й недоїмка зі сплати страхових внесків.
Крімперелічених пені та штрафів Закон «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»передбачає застосування органами Пенсійного фонду адміністративної відповідальностіу вигляді штрафу в розмірі від 8 до 15 неоподатковуваних мінімумів доходів громадяну разі:
—приховування (заниження) суми заробітної плати (виплат, доходу), на які нараховуютьсястрахові внески;
—порушення встановленого порядку нарахування, обчислення та строків сплати страховихвнесків;
—ухилення від реєстрації або несвоєчасної реєстрації платника страхових внесків ворганах Пенсійного фонду, неподання відомостей про обставини, що спричинюють зміниюридичного статусу страхувальника, порядку сплати ним страхових внесків;
—порушення встановленого порядку використання та здійснення операцій із коштами Пенсійногофонду і Накопичувального фонду;
—неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності щодострахових внесків, коштів Пенсійного фонду і Накопичувального фонду або поданнянедостовірних відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку,та іншої звітності та відомостей, передбачених цим Законом;
—учинення дій, що перешкоджають працівникам виконавчих органів Пенсійного фонду вздійсненні перевірок.
Зазначеніадміністративні стягнення застосовуються до посадових осіб підприємств, установ,організацій.
Учиненняособою, на яку протягом поточного року було накладено адміністративне стягненняза одне з перелічених правопорушень, повторного правопорушення тягне накладенняна неї адміністративного штрафу в розмірі від 10 до 20 неоподатковува­них мінімумівдоходів громадян.
Провадженняу справах про згадані вище адміністративні правопорушення здійснюється в порядку,визначеному Кодексом України про адміністративні правопорушення.
Право накладати адміністративністягнення за згадані порушення мають голова правління Пенсійного фонду України,його заступники, начальники головних управлінь Пенсійного фонду України в АвтономнійРеспубліці Крим, областях, містах Києві та Севастополі та їх заступники, начальникиуправлінь Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а в разіїх відсутності — заступники начальників цих управлінь.

2.ПЕНСІЙНА СИСТЕМА
 
2.1.Структура та види загальнообов’язкового державного пенсійного забезпечення
Системапенсійного забезпечення в Україні складається з трьох рівнів.
Першийрівень — солідарна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування(далі — солідарна система), що базується на засадах солідарності і субсидуваннята здійснення виплати пенсій і надання соціальних послуг за рахунок коштів Пенсійногофонду на умовах та в порядку, передбачених цим Законом.
Другийрівень — накопичувальна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування(далі — накопичувальна система пенсійного страхування), що базується на засадахнакопичення коштів застрахованих осіб у Накопичувальному фонді та здійснення фінансуваннявитрат на оплату договорів страхування довічних пенсій і одноразових виплат на умовахта в порядку, передбачених законом.
Третійрівень — система недержавного пенсійного забезпечення, що базується на засадах добровільноїучасті громадян, роботодавців та їх об'єднань у формуванні пенсійних накопиченьз метою отримання громадянами пенсійних виплат на умовах та в порядку, передбаченихзаконодавством про недержавне пенсійне забезпечення.
2.Перший та другий рівні системи пенсійного забезпечення в Україні становлять системузагальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Другийта третій рівні системи пенсійного забезпечення в Україні становлять систему накопичувальногопенсійного забезпечення.
3.Для окремих категорій громадян законами України можуть встановлюватися умови, нормиі порядок їх пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державногопенсійного страхування і недержавного пенсійного забезпечення.
4.Громадяни України можуть бути учасниками та отримувати пенсійні виплати одночасноз різних рівнів системи пенсійного забезпечення в Україні. Обов'язковість участіабо обмеження щодо участі громадян у відповідних рівнях системи пенсійного забезпеченняв Україні та отримання пенсійних виплат встановлюються законами з питань пенсійногозабезпечення.
Питанняучасті іноземців і осіб без громадянства в системі пенсійного забезпечення в Україніта участі громадян України в іноземних пенсійних системах регулюються відповідноцим Законом, іншими законами з питань пенсійного забезпечення та міжнародними договорами,згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Коментованастаття містить загальні положення щодо структури системи пенсійного забезпеченняв Україні. З 1 січня 2004 р. в Україні докорінно змінюється структура пенсійногозабезпечення — замість діючої одноківшевої державної системи пенсійного забезпеченнязапроваджуються три рівневі системи, в яких першим рівнем є реформована солідарнасистема, другий та третій рівні — це нові та невідомі українському загалу компонентинакопичувальної системи пенсійного страхування. Перший та другий рівні становлятьобов'язкову систему державного пенсійного страхування, а третій рівень базуєтьсяна засадах добровільної участі громадян України, іноземців та осіб без громадянства,працівників підприємств, установ і організацій та їх працедавців (об'єднань працедавців)у формуванні пенсійних накопичень з метою надання можливості всім зазначеним особамздійснювати додаткове добровільне пенсійне забезпечення. Третій рівень пенсійногозабезпечення врегульовано Законом України «Про недержавне пенсійне забезпечення».
Солідарнасистема пенсійного забезпечення склалася в Україні історично і тривалий час у ціломузадовольняла потреби суспільства. Проте в умовах розвитку ринкових відносин та натлі об'єктивного демографічного процесу старіння населення така система не спроможнаефективно виконувати покладені на неї соціально-економічні функції. Міжнароднийдосвід свідчить, що солідарна пенсійна система ефективно працює лише тоді, колина одного пенсіонера припадає три і більше працівників, які сплачують внески досистеми. Якщо цього немає, пенсійна система буде слабкою з точки зору фінансовоїстабільності. Тут головним є те, що в ринкових умовах людина повинна одержуватиадекватну пенсію, тобто відповідно до стажу роботи та внесків, сплачених з отримуваногорозміру заробітної плати (доходу) за всі періоди ЇЇ трудового життя. Тому для підкріпленнясолідарної системи додається накопичувальний компонент.
Домінуючоюознакою нової пенсійної системи є перехід від принципу пенсійного забезпечення досистеми, що побудована на принципі пенсійного страхування, котрий базується на за­лежностіматеріального забезпечення в старості від трудової участі громадян у створенні загальногодобробуту та їх соціального внеску до системи пенсійного страхування. Це означає,що особи, котрі працювали та сплачували пенсійні внески, мають право на забезпеченняв старості за обов'язковим державним пенсійним страхуванням (пенсія, залежна відсплачених внесків), а особи, котрі не працювали та не сплачували внесків до Пенсійногофонду, не можуть претендувати на пенсію, а мають право за певних обставин (інвалідність,старість тощо) претендувати на матеріальну підтримку за рахунок державних коштіввідповідно до законодавства про державну соціальну допомогу, що зазвичай має базуватисяна визначенні індивідуальної нужденності та прожитковому мінімумі.
Однакзагалом пенсійна система за Законом не є всеохоплю-ючою для всіх верств населенняУкраїни, оскільки ч. З коментованої статті передбачає, що для окремих категорійгромадян законами України можуть встановлюватись інші, відмінні від загальнообов'язковогопенсійного страхування і недержавного пенсійного забезпечення, умови, норми та порядокпенсійного забезпечення. Ця частина стосується пенсійного забезпечення військовослужбовців,науковців, державних службовців, на­родних депутатів, журналістів державних засобівмасової інформації, суддів, прокурорів та деяких інших категорій громадян із певнимстатусом, пенсійне забезпечення яких регулюється окремими спеціальними законами,чинність яких не зупиняється після набрання чинності новим Законом (з 1 січня 2004р.).
Частина4 коментованої статті проголошує можливість для громадян бути учасниками нової пенсійноїсистеми, тобто теоретично мати можливість отримувати одночасно пенсійні виплати,так би мовити, з трьох її рівнів («пенсійних книжок»): 1) державної солідарної системи,2) обов'язкової накопичувальної та 3) добровільної накопичувальної пенсійних систем.Запровадження такої структури пенсійного забезпечення має на меті розширення можливостейщодо підвищення добробуту людей літнього віку на підставі диверсифікації (розмаїття)джерел фінансування пенсійних виплат, а також побічно — впровадження додатковихфінансових чинників економічного зростання в Україні, що, в свою чергу, має збільшитиможливості щодо пенсійного забезпечення всіх громадян, незалежно від того, чи євони учасниками всіх трьох компонентів пенсійної системи, чи лише однієї солідарноїсистеми. Обов'язковість участі або обмеження щодо участі у зазначених компонентахпенсійної системи та отримання пенсійних виплат регулюються законами з пенсійногозабезпечення, про що мова йтиме в наступних розділах коментарю.
Питання участі іноземціві осіб без громадянства в пенсійній системі України, а також: участі громадян Українив іноземних пенсійних системах базуються на положеннях ст. 26 Конституції України,регулюються відповідно цим Законом, іншими законами з питань пенсійного забезпеченнята міжнародними договорами. При цьому чинні норми міжнародного договору, згода наобов'язковість яких надана ВР України, є частиною на­ціонального пенсійного законодавстваУкраїни (ст. 9 Конституції України) і мають домінуючий (пріоритетний) характер,про що йтиметься нижче.

2.2. Солідарна система
Природасолідарної пенсійної системи полягає у тому, що вона функціонує в режимі забезпеченняпоточних виплат.
Навідміну від накопичувальної системи, де сплачені страхові внески, які є власністюзастрахованої особи, інвестуються з метою отримання прибутку на користь застрахованихосіб, та на відміну від бюджетних пенсійних програм, якими передбачено виплати пенсійза рахунок коштів державного бюджету, в солідарній системі працездатне поколіннягромадян, сплачуючи страхові внески, формує фінансові ресурси, які відразу спрямовуютьсяна виплату пенсій непрацездатному поколінню.
Устатті 2 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»дано визначення солідарної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхуваннята описано принципи її функціонування.
Зазаконом, солідарна система — це система, яка базується на засадах солідарності,субсидування та виплати пенсій і надання соціальних послуг за рахунок коштів Пенсійногофонду на умовах та у порядку, передбачених Законом України «Про загальнообов'язковедержавне пенсійне страхування».
У рамках цієї системитакож законодавчо запроваджено різноманітні форми підтримки непрацездатних осіб(пенсіонерів). Така підтримка передбачає певний рівень часткового перерозподілупенсійних коштів на користь:
— осіб, які працювалиу шкідливих і тяжких умовах — підвищений розмір пенсії за рахунок пільгового врахуваннястажу роботи в таких умовах, набутого до 1 січня 2004 року, а також право на достроковийвихід на пенсію. Водночас законодавчо встановлено механізм спочатку часткового,а потім повного відшко­дування таких витрат за рахунок коштів роботодавців;
—осіб, які працювали на педагогічній роботі, в окремих медичних закладах, соціальнихпрацівників, артистів і спортсменів, які мають право на пенсію за вислугу років(до досягнення загальновстановленого пенсійного віку);
—хворих на гіпофізарний нанізм (ліліпутів) та диспропорційних карликів, інвалідівзору І групи, жінок, які народили п'ятеро або більше дітей і виховали їх до восьмирічноговіку, які мають право на дострокову пенсію;
—осіб, які мали низькі заробітки, але за наявності певного стажу мають право на мінімальнупенсію;
—осіб, які не мали можливості набути достатньо великого страхового стажу (мали низькізаробітки, перебували у відпустці по догляду за дитиною, доглядали за інвалідомІ групи тощо) і мають право на мінімальну пенсію та надбавки до пенсії;
—осіб, які проживають у гірських населених пунктах, є донорами крові тощо.
Коштисолідарної системи спрямовуються також на фінансування соціальних послуг — допомогина поховання пенсіонера.
Принципововажливим механізмом, запровадженим у солідарній системі пенсійного страхування,є розмежування джерел фінансування пенсій, призначених за різними пенсійними програмами.Завдяки цьому механізму пенсії, призначені за спеціальними правилами, відміннимивід визначених Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»,фінансу­ються з двох джерел:
а)із солідарної системи (Пенсійним фондом) — у розмірі страхової пенсії;
б)із Державного бюджету України — різниця між розміром пенсії, призначеної за спеціальноюпенсійною програмою, та розміром страхової пенсії.
З державного бюджетуфінансуються і зазначені вище надбавки до пенсій, а також надбавки та пенсії, призначеніособам, трудовий договір з якими розірвано з ініціативи власника або уповноваженогоним органу у зв'язку з виявленою невідповідністю працівника займаній посаді за станомздоров'я, відповідно до Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранівпраці та інших громадян похилого віку в Україні».
Певнівитрати солідарної системи покладено на фонди загальнообов'язкового державного соціальногострахування, зокрема витрати на виплату достроково призначених пенсій за Законом«Про зайнятість населення» у період до досягнення особами, які достроково виходятьна пенсію, пенсійного віку, а також сплату страхових внесків у періоди тимчасовоїнепрацездатності застрахованих осіб.
Зазначенімеханізми «очищають» солідарну систему від невластивих для неї виплат, даючи змогувикористовувати її інфраструктуру для обслуговування цих виплат. Це особлива рисасолідарної системи в умовах перехідного періоду, коли окремі елементи старої пенсійноїсистеми, що мають виражену природу соціальних пільг, ще не трансформовано в окремусистему державної соціальної та цільової грошової допомоги.
Дотого ж солідарна пенсійна система практично не піддана багатьом фінансово-економічнимризикам, до яких дуже чутлива накопичувальна пенсійна система.
Такимчином, солідарна система є ключовим елементом системи загальнообов'язкового державногопенсійного страхування, здатним забезпечити задоволення базових вимог щодо заміщеннязаробітку пенсією.
Більшдетально про джерела фінансування виплат у пенсійній системі дивися пункт 1.4.2частини II.
На 1 серпня 2004р. солідарна система обслуговує 13,8 млн. пенсіонерів, а її учасниками є близько26 млн. громадян — платників страхових внесків.
2.3. Накопичувальнапенсійної системи
Обов'язкова накопичувальнасистема є принципово новим елементом системи загальнообов'язкового державного пенсійногострахування не тільки для України, а й для багатьох країн світу, що протягом останніх20 років реформували свої пенсійні системи.
Головноюознакою цієї системи є те, що в ній, на відміну від солідарної, не відбуваєтьсянегайної виплати пенсійних коштів, які надійшли у вигляді страхових внесків. Такікошти спрямовуються на формування реальних індивідуальних накопичень застрахованихосіб. З метою збереження цих заощаджень забезпечується їх інвестування в інструментигрошового, фондового ринків, об'єкти нерухомості, банківські метали та інші активи,дозволені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Устатті 7 зазначеного закону дається визначення поняття «накопичувальна система загальнообов'язковогопенсійного страхування»: це система, що базується на засадах накопичення коштівзастрахованих осіб у Накопичувальному фонді та фінансування витрат на оплату договорівстрахування довічних пенсій та одноразових виплат на умовах і в порядку, передбаченихзаконом.
Закономне зазначено точної дати запровадження накопичувальної системи, а визначено умови,після виконання яких може бути ухвалено закон про створення Накопичувального пенсійногофонду та запровадження перерахування страхових внесків до цієї системи.
Перерахуваннястрахових внесків до Накопичувального фонду здійснюється в разі одночасного підвищеннязаробітної плати застрахованій особі та лише після виконання таких умов:
а)економічного зростання країни протягом двох останніх років, а саме: якщо в кожномуз них валовий внутрішній продукт зростав не менше ніж на 2 відсотки порівняно зпопереднім роком;
б)забезпечення виплати пенсій у солідарній системі в розмірі, передбаченому частиноютретьою статті 46 Конституції України;
в)збалансованості бюджету Пенсійного фонду відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерськогообліку;
г)створення інституційних компонентів функціонування накопичувальної системи пенсійногострахування, у тому числі:
—повного впровадження системи персоніфікованого обліку та створення системи автоматизованогозвітування про стан накопичувальних пенсійних рахунків застрахованих осіб з урахуваннямстану пенсійних активів;
— створення програмно-технічногокомплексу для системи збирання страхових внесків до Накопичувального фонду, сумісногоз системою електронних переказів банків;
—ухвалення законодавчих актів, необхідних для функціонування накопичувальної системипенсійного страхування;
—призначення всіх членів ради Накопичувального фонду;
—проведення тендерів та укладення договорів з компаніями з управління активами, зберігачемта аудитором Накопичувального фонду;
—набуття досвіду роботи системи недержавного пенсійного забезпечення;
—забезпечення фінансування з державного бюджету втраченої частини страхових коштіву солідарній системі у зв'язку з перерахуванням частини страхових внесків до Накопичувальногофонду.
Пунктом1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійнестрахування» передбачено, що впродовж перших одинадцяти років існування українськаобов'язкова накопичувальна система функціонуватиме на засадах централізації, тобтоіндивідуальні пенсійні накопичення застрахованих осіб будуть сконцентровані в державномуНакопичувальному фонді. Після завершення цього періоду застраховані особи отримаютьправо залишити свої пенсійні накопичення у централізованому фонді або спрямуватиїх до недержавних пенсійних фондів за власним вибором.
У рамках обов'язковоїнакопичувальної системи буде також запроваджено передачу права власності на страховівнески, спрямовані до неї, та отриманий від їх інвестування дохід безпосередньозастрахованим особам, а також забезпечено право на успадкування індивідуальних пенсійнихнакопичень.

6.Пенсійна реформа в Україні та її проблеми
 
6.1.Проблеми пенсійної реформи та пенсійного забезпечення
(книжечкапенсійна реформа) Пенсійне забезпечення є основною складовою частиною системи соціальногозахисту населення. Пенсійна реформа, що розпочалася в 2004 році запровадженням ЗаконуУкраїни «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», передбачає суттєвезбільшення рівня доходів осіб пенсійного віку, забезпечення максимальної залежностіпенсійних виплат від персоніфікованих страхових внесків застрахованих осіб, посиленнястимулів до праці та детінізації заробітної плати і зайнятості, а також заохоченнязастрахованих осіб до заощаджень на старість, диверсифікацію джерел фінансуванняпенсій шляхом поєднання внесків на соціальне страхування та обов'язкових і добровільнихнакопичень.
Протедосі не створено належних умов ефективного функціонування нової пенсійної системичерез фінансову незбалансованість Пенсійного фонду, відсутність зв'язку між розміромпенсії та страховими внесками впродовж трудової діяльності, неналежний розвитокнакопичувального пенсійного забезпечення тощо.
Основніпричини фінансової незбалансованості Пенсійного фонду такі:
а)тіньова заробітна плата та зайнятість;
б)поширення пільг щодо сплати пенсійних внесків, дострокового виходу на пенсію тапереваг для деяких категорій щодо обчислення розмірів пенсій (за інформацією Пенсійногофонду в 2004 році втрати його бюджету через пільги становили 3,2 млрд. грн);
в)заборгованість із внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування підприємств,установ і організацій (1,3 млрд. грн);
г)високий рівень демографічного навантаження на працездатне населення з боку осібпенсійного віку (397 пенсіонерів на тисячу працюючих). Частка пенсіонерів у загальнійчисельності населення дорівнює нині 28,6%, а в 2015 році досягне 31%;
д)постійне збільшення розмірів пенсійних виплат незалежно від фактичної сплати страховихвнесків;
є)підвищення мінімального розміру пенсії за віком до рівня прожиткового мінімуму,що не узгоджено із зростанням заробітної плати та реальними фінансовими можливостямиПенсійного фонду.
(першакнига) На 1 вересня 2004 року в Україні налічувалося 13,8 млн. пенсіонерів, що становитьмайже 30% усього населення країни. Чисельність людей працездатного віку становить23,1 млн. осіб, а реально зайнятих — 20 млн. осіб. Таким чином, співвідношення чисельностіпенсіонерів і зайнятого населення становить 1:1,2, а з урахуванням прихованого безробіттяце співвідношення реаль­но наближається до 1:1.
Запрогнозними розрахунками в найближчі кілька років чисельність пенсіонерів буде стабільноюі навіть трохи зменшиться, оскільки пенсійного віку в цей період досягне покоління,яке народилося у воєнні та перші післявоєнні роки, коли рівень народжуваності бувдосить низький. Але починаючи приблизно з 2015 р., чисельність пенсіонерів почнестійко зростати за рахунок людей, які народились у період так званого «демографічногобуму» 50—60-х років. Водночас унаслідок зниження народжуваності, яке спостерігається«з початку 90-х років, буде зменшуватись і кількість працездатного населення,і, таким чином, уже після 2030 р. чисельність пенсіонерів може перевищити кількістьзайнятого насе­лення, що своєю чергою зробить проблематичним забезпечення достатньогорівня пенсій у солідарній системі.
Радоюз вивчення продуктивних сил України НАН України розроблено комплексний прогноз демографічногорозвитку України з урахуванням даних Всеукраїнського перепису населення та параметрівпрогнозу демографічного розвитку України до 2026 року, поданого у Посланні ПрезидентаУкраїни до Верховної Ради України 2003 року «Про внутрішнє і зовнішнє становищеУкраїни у 2002 році», та прогнозу демографічного розвитку України до 2050 року,здійсненого фахівцями ООН (табл. 1.3). За цим прогнозом очікується зростання чисельностінаселення пенсійного віку на фоні скорочення загальної чисельності мешканців країнита чисельності населення працездатного віку.
Відповіднопередбачається помітне зростання демоекономічного навантаження на систему державногопенсійного забезпечення (як за співвідношенням чисельності населення пенсійногота працездатного віку, так і чисельності пенсіонерів та платників внесків до Пенсійногофонду України) практично протягом усього 40-річного періоду (рис. 1.3).
Прогнозчисельності населення України (тисяч осіб у середньому за рік)Роки Усього Усього працездатного віку пенсійного віку 2001 48 415,5 27 984,7 11 492,8 2005 47 448,8 28 706,1 11 204,9 2010 46 008,5 28 091,9 11 377,5 2015 44 616,5 26 570,7 11 840,1 2020 43 150,8 24 905,7 12 273,8 2025 41 741,2 23 716,9 12 534,4 2030 40 536,2 22 566,3 12 950,5 2035 39 280,5 21 066,1 13 475,8 2040 36 526,3 19 533,0 14 328,0
Такийдемографічний прогноз є однією з основних причин для запровадження в процесі пенсійноїреформи другого рівня — обов'язкової накопичувальної пенсійної системи, яка практичноне піддана демографічним ризикам.

4.3. Пенсійнестрахування та система оплати і ринок праці
Однимз основних чинників, які суттєво впливають на стан пенсійної системи, є зайнятістьі рівень оплати праці населення.
Чимвищий у державі рівень зайнятості працездатного населення, тим, відповідно, більшоюповинна бути сумарна кількість внесків у систему пенсійного страхування.
Томупідвищення рівня зайнятості працездатного населення залишатиметься надзвичайно важливоюскладовою соціально-економічної політики держави, особливо з огляду на значне демографічненавантаження на солідарну систему, про що йшлося вище.
Визначальнийвплив на фінансовий стан системи пенсійного страхування має стан бази справляннястрахових внесків. Передусім це стосується рівня заробітної плати в країні, тобтовартості робочої сили. За статистичними даними на початку 90-х років XXстоліттяроків частка заробітної плати в собівартості продукції становила 15—24%, на початкуXXI століття— лише 9—11%.
У2003 році майже 7 млн громадян одержували зарплату, що не перевищує мінімальногорівня.
Суттєвопозначилося на фінансовому стані пенсійної системи надання пільг зі сплати страховихвнесків. Так, з 1999 року для агропромислових підприємств було запроваджено сплатуфіксованого сільськогосподарського податку (розподіляється після сплати між державнимі місцевими бюджетами та соціальними фондами) з одночасним звільненням зазначенихпідприємств від сплати всіх інших податків та обов'язкових платежів, у тому числівідрахувань до Пенсійного фонду. Внаслідок цього тільки планові надходження відагропромислового комплексу у вигляді частини фіксованого сільгоспподатку скоротилисяпорівняно з обсягом їх нарахувань на фонд оплати праці більш ніж. у 2,5 разу. Відповіднонадходження від цих платників у 1999 році покривали видатки на фінансування пенсійбільш ніж 5 млн. сільських
4.4. Пенсійнестрахування та фінансові ринки
Рольсистем пенсійного страхування в сучасному світі не обмежується лише формуваннямумов матеріального забезпечення непрацездатних громадян. У багатьох країнах ці системи— потужні фінансові інституції, які є активними суб'єктами національних і міжнароднихфінансових ринків.
Українськасистема пенсійного страхування в цьому плані не є винятком. Усі три її складовіабо вже є інституційними елементами фінансового ринку країни, або найближчим часомстануть ними.
Насьогодні у сфері національних фінансів солідарна пенсійна система є другою за обсягомпісля державного бюджету системою акумулювання та розподілу коштів — їх річний обсягу 2004 році становитиме більше ЗО млрд… грн. (майже 12% ВВП країни).
Створенняу майбутньому обов'язкової накопичувальної системи завершить процес формування обов'язковоїдержавної пенсійної системи як достатньо активного фінансового ринку. Кошти Накопичувальногофонду мають стати потужним джерелом довгострокових інвестицій у національну економіку,дати відчутний поштовх розвитку фондового ринку країни, оскільки переважна більшістьзазначених коштів має інвестуватися саме через інструменти фондового ринку. Дляефективного функціонування накопичувальної пенсійної системи Законом «Про загальнообов'язковедержавне пенсійне страхування» передбачено низку правил, нормативів та обмежень,про які докладно йдеться в розділі 2 «Обов'язкова накопичувальна пенсійна система».
Отже,підсумовуючи наведений у цьому розділі матеріал, треба зазначити, що ефективністьфункціонування системи пенсійного страхування (як солідарного, так і в майбутньомунакопичувального компонентів) безпосередньо залежить від проведення ефективної соціальноїполітики, стабільної економічної ситуації, подальшого зростання виробничого та трудовогопотенціалу, вдосконалення системи оплати праці, зокрема зростання частки заробітноїплати у собівартості продукції, збільшення доходів працюючого населення, їх детінізації,повноцінної реалізації норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійнестрахування».
Головнимкритерієм ефективності системи пенсійного страхування має стати постійне зростаннярівня добробуту непрацездатних громадян через збільшення розмірів пенсійних виплат,забезпечення їх на рівні соціальних стандартів, задоволення життєвих потреб у непрацездатномувіці, диференціації залежно від трудового внеску, забезпечення стимулювання до продуктивноїпраці.
Такимчином, однією з актуальних проблем подальшого розвитку і вдосконалення цього законодавстває його уніфікація.
Надумку науковців, вона має відбуватися:
—шляхом концентрації правових норм, які регулюють питання пенсійного забезпечення,у спеціальних «пенсійних» законах з одночасним вилученням цих норм з інших законодавчихактів;
—шляхом диференціації умов призначення пенсій окремим громадя­нам залежно від особливостейїхньої професійної діяльності (науковці, держслужбовці та ін.) за єдиними законодавчовизначеними принципами.
Однимз головних цих принципів повинно бути розмежування двох складових пенсійного забезпеченнязазначених категорій осіб — загальної страхової (надається на загальних підставахза рахунок коштів Пенсійного фонду України в розмірі, що залежить від тривалостістрахового стажу та заробітку, з якого сплачено страхові внески) та додаткової (надаєтьсяза рахунок держави або спеціалізованих професійних та корпоративних недержавнихпенсійних фондів у випадках та в розмірах залежно від умов, тривалості професійноїдіяльності, соціального статусу чи заслуг одержувача).
Узв'язку з цим, перспективною вважається ідея створення в Україні Пенсійного кодексуабо кодифікація пенсійного законодавства в рамках Соціального кодексу, ідея якогоостаннім часом жваво обговорюється.
Уніфікаціяі кодифікація пенсійного законодавства має також вирішити проблему уникнення йоговнутрішньої колізійності та колізійності з іншими галузями законодавства, а такожпитання формування єдиного понятійного апарату і термінології.
Яксвідчить практика, застосування пенсійного законодавства, реалізація багатьох нормзаконів про пенсійне забезпечення у даний час пов'язані з наявністю численних підзаконнихнормативно-правових актів, а також роз'яснень різних органів виконавчої влади (зокрема,щодо умов і порядку призначення пенсій, їх перерахунку, обчислення страхового стажута заробітку, використання норм раніше діючого законодавства тощо). На жаль, цене завжди стосується випадків, прямо передбачених законом, а є наслідком прогалину ньому або недостатньої конкретизації тих чи інших правових норм.
Результатомє велика кількість спорів, у тому числі судових, між учасниками пенсійних правовідносин.
Цепідтверджує необхідність з урахуванням правозастосовчої практики чітко деталізуватина законодавчому рівні принаймні ті норми законів про пенсійне забезпечення, якіє нормами прямої дії і щодо яких спостерігається відсутність однозначного зрозумілогосприйняття суб'єктами правовідносин.
Щеоднією актуальною проблемою національного пенсійного законодавства є його гармонізаціяз міжнародно-правовими нормами у сфері соціального забезпечення, а також із законодавствомзарубіжних країн,'з якими Україна має і розвиває соціально-економічні зв'язки (країниСНД, Євросоюзу та ін.). У цьому аспекті важливим є міждержавне договірно-правоверегулювання питань пенсійного забезпечення.
Слідвідзначити, що система пенсійного законодавства України не є остаточно сформованою.Поряд із вдосконаленням, уніфікацією та кодифікацією правових інститутів у пенсійнійсфері на часі створення необхідних, але відсутніх елементів правового регулювання,які, зокрема, стосуються функціонування обов'язкової накопичувальної пенсійної системи,діяльності професійних та корпоративних пенсійних фондів.
Перелік наведенихвище проблемних питань правового регулювання у сфері пенсійного забезпечення, звичайно,не є вичерпним, проте їх вирішення має сприяти процесу створення в Україні ефективної,збалансованої системи пенсійного законодавства, що відповідає сучасним соціально-економічнимреаліям, світовим стандартам у цій сфері.

7. Пенсійний фонд України та його правовийстатус
Аналізуючиположення Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальнестрахування, а також законів про окремі види соціального страхування, можна виділитиособливості соціальних страхових фондів, які відрізняють їх від інших юридичнихосіб. До таких особливостей, насамперед, належать цільовий характер діяльності цихсуб'єктів, їх позабюджетність, некомерційність та самоврядність.
Цільовийхарактер соціальних страхових фондів означає, що їх кошти забороняється використовуватина цілі, не передбачені законом. Про це прямо зазначається у ч. З ст. 58 ЗаконуУкраїни «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»: «Пенсійний фондне може провадити будь-яку іншу діяльність, крім зазначеної у частині першій цієїстатті, і використовувати кошти загальнообов'язкового державного пенсійного страхуванняна цілі, не пов'язані із зазначеною діяльністю», а також у ч. 2 ст. 73 цього ж Закону:«Забороняється використання коштів Пенсійного фонду на цілі, не передбачені цимЗаконом». Більше того, ст. 7 названого закону визначає цільове використання коштівяк принцип загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Цільовевикористання коштів соціальних страхових фондів означає, що кошти фондів можна використовуватилише для надання матеріального забезпечення та соціальних послуг застрахованим особам,які є учасниками відповідних фондів. Наприклад, цільовим спрямуванням Пенсійногофонду є здійснення таких пенсійних виплат, як пенсія за віком, пенсія в разі інвалідностіта пенсія у зв'язку з втратою годувальника, а також надання допомоги на похованняпенсіонера. Відповідним законодавством визначено не лише перелік видів соціальногозабезпечення, які може надавати застрахованим особам Пенсійний фонд, але й підстави,умови та порядок їх надання.
Наступноюособливістю правового статусу є позабюджетний характер соціальних страхових фондів.Підставою для віднесення страхових фондів до позабюджетних є те, що їх кошти невключаються до Державного бюджету України. Кошти Пенсійного фонду України зараховуютьсяна єдиний централізований рахунок в установах банків. Вони не підлягають вилученнюдля покриття дефіциту Державного бюджету України.
Однієюз особливостей соціальних страхових фондів є некомерційний характер їх діяльності.Некомерційність цих фондів полягає в тому, що вони не мають на меті отримання прибутку.Засобом забезпечення некомерційного характеру діяльності фондів є заборона проводитибудь-яку діяльність, крім передбаченої законом про відповідний вид соціального страхуваннята статутом фонду. Така заборона передбачена ч. 4 ст. 14 Основ законодавства Українипро загальнообов'язкове державне соціальне страхування, ч. З ст. 58 Закону України«Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зцього приводу науковці зазначають, якщо, вибираючи один із видів діяльності, організаціяпозбавляється права здійснювати інші (всі чи декілька) види діяльності, то такийвид діяльності для цієї організації є виключним, тобто його здійснення є несуміснимз іншими видами діяльності. В такому випадку відбувається обмеження правоздатностітакої організації. На цій підставі можливо зробити висновок, що юридичні особи володіютьвиключною правоздатністю, оскільки, вибираючи виключний вид діяльності, вони позбавляютьсяправа займатися іншими видами діяльності.
Однак,на інший погляд, слід визначати правоздатність соціальних страхових фондів як спеціальну,оскільки заборона здійснювати будь-яку іншу діяльність, крім передбаченої закономі статутом фонду, пов'язана, насамперед, з цільовим характером їхньої діяльності.Саме мета (цілі), а не види діяльності є визначальною характеристикою юридичноїособи. Це означає, що види діяльності, які дозволяється здійснювати фонду, визначаютьсявідповідно до цілей його існування. Оскільки можливість здійснювати певну діяльністьпов'язана із цілями діяльності фондів, соціальні страхові фонди володіють спеціальноюправоздатністю, тобто вони можуть мати права і обов'язки, які відповідають цілямїх діяльності. Отже, Пенсійний фонд України наділений спеціальною правоздатністю,що передбачає можливість мати права і обов'язки, необхідні для реалізації його цілей.
Щеоднією особливістю соціальних страхових фондів є їх самоврядність. Проявом самоврядності,на думку вчених, є здійснення управління страховими фондами на основі паритетностіпредставниками держави, застрахованих осіб і роботодавців. Іншими словами, самоврядністьозначає, що самі суб'єкти системи страхування — застраховані особи, роботодавціяк страхувальники і держава як один із роботодавців і гарант реалізації застрахованимиособами їхніх прав — управляють цією системою через своїх представників, які входятьдо складу правління — вищого органу управління фондом. Правління соціального страховогофонду затверджує його статут, бюджет та документи, які регламентують внутрішню діяльністьфонду. У цьому також проявляється самоврядність цих суб'єктів права со­ціальногозабезпечення.
ОднакПенсійний фонд України на сьогодні є центральним органом виконавчої влади, діяльністьякого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через міністра праціта соціальної політики України. У зв'язку з цим обмежується самоврядність фонду.Адже відповідно до Положення про Пенсійний фонд України, на підставі якого він діє,керівництво діяльністю фонду здійснюється правлінням, чисельність і персональнийсклад якого затверджуються Кабінетом Міністрів України. Натомість правління іншихсоціальних страхових фондів складається з рівної кількості представників застрахованихосіб, роботодавців і держави, які самими представ­ницькими сторонами й обираються.
ЗаконУкраїни «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003р. передбачає приведення правового статусу цього фонду у відповідність із Основамизаконодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Абзацтретій пункту 12 розділу XV«Прикінцевіположення» названого закону визначає, що у період до перетворення Пенсійного фондуУкраїни в неприбуткову самоврядну організацію він функціонує як центральний органвиконавчої влади на підставі норм цього Закону та Положення про Пенсійний фонд України,яке затверджує Президент України. Відповідно Закон України «Про загальнообов'язковедержавне пенсійне страхування» чітко не визначає тривалості перетворення Пенсійногофонду України в неприбуткову самоврядну організацію, однак, виходячи з положенняабзацу другого пункту 12 розділу XVназваногоЗакону, можна зробити висновок, що для цього перетворення надається п'ятирічнийстрок із дня набрання чинності законом.
Отже,на сьогодні особливістю правового статусу Пенсійного фонду України є те, що на відмінувід інших соціальних страхових фондів він не є самоврядним. Адже до перетворенняу самоврядну організацію Пенсійний фонд України функціонує як центральний органвиконавчої влади.
Якцентральний орган виконавчої влади, що здійснює керівництво та управління солідарноюсистемою загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, Пенсійний фондУкраїни провадить збирання, накопичення та облік страхових внесків, призначає пенсіїта готує документи для їх виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансуваннята виплату пенсій, допомоги на поховання, інших соціальних виплат, які згідно іззаконодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України, здійснюєконтроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду України. Діяльність Пенсійногофонду України спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України. Як самостійнафінансово-банківська система він діє в Україні з 1992 р. Фонд створений на базіУкраїнського республіканського відділення колишнього Пенсійного фонду СРСР. Йогостатус, завдання і функції початково були визначені Положен­ням про Пенсійний фондУкраїни, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28 січня 1992 р.№ 39, в наступній редакції таке Положення було затверджене постановою Кабінету МіністрівУкраїни від 1 червня 1994 р. № 345, а в новій редакції — Указом Президента Українивід 1 березня 2001 р. № 121 (із змінами).
Відповіднодо цього Положення основними завданнями Пенсійного фонду України є:
—участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері пенсійного забезпеченнята соціального страхування;
—забезпечення збирання та акумулювання коштів, призначених для пенсійного забезпечення,повного і своєчасного фінансування витрат на виплату пенсій, допомоги на похованнята інших соціальних виплат, що здійснюються з коштів Пенсійного фонду України;
—ефективне використання коштів Пенсійного фонду України, здійснення в межах своєїкомпетенції контрольних функцій, удосконалення методів фінансового планування, звітностіта системи контролю за витрачанням коштів Пенсійного фонду України.
Пенсійнийфонд України відповідно до покладених на нього завдань виконує такі функції:
1)бере у межах своєї компетенції участь у розробленні прогнозних показників економічногоі соціального розвитку України та проекту Державного бюджету України;
2)планує доходи та видатки Пенсійного фонду України, розробляє проект бюджету Пенсійногофонду України та подає його на 8—1) забезпечує проведення тендера для визначенняорганізацій, які здійснюватимуть виплату та доставку пенсій;
9)здійснює відповідно до законодавства та міжнародних договорів України переказуванняпенсій громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон та виплатипенсій пенсіонерам іноземних держав, які постійно проживають в Україні;
10)співпрацює в межах своєї компетенції з міжнародними організаціями, організовує міжнароднеспівробітництво у сфері пенсійного забезпечення, готує пропозиції та бере участьу підготовці та укладенні міжнародних договорів України у цій сфері;
11)організовує професійну підготовку та підвищення кваліфікації працівників органівПенсійного фонду України, узагальнює та поширює прогресивні форми і методи роботи;
12)інформує громадськість про свою діяльність;
13)здійснює відповідно до законодавства функції з управління майном, що перебуває вдержавній власності;
14)здійснює інші функції, що випливають з покладених на нього завдань.
Длявиконання зазначених функцій Пенсійний фонд України має право:
1)отримувати безоплатно від органів державної влади, підприємств, установ і організаційнезалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання і від фізичнихосіб — суб'єктів підприємницької діяльності відомості, пов'язані з нарахуванням,обчисленням та сплатою страхових внесків, а також інші відомості, необхідні длявиконання ним функцій, передбачених законодавством;
2)проводити планові, а також у передбачених законодавством випадках позапланові перевіркина будь-яких підприємствах, в установах, організаціях та у фізичних осіб — суб'єктівпідприємницької діяльності бухгалтерських книг, звітів, кошторисів та інших документів,пов'язаних із нарахуванням, обчисленням та сплатою страхових внесків, отримуватинеобхідні пояснення, довідки і відомості (у тому числі письмові) з питань, що виникаютьпід час таких перевірок;
3)вимагати від керівників та інших посадових осіб підприємств, установ, організаційі фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності усунення виявлених порушеньзаконодавства про порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків, здійсненняфінансових операцій з коштами Пенсійного фонду України та порядок їх використання;4) вилучати в установленому законодавством порядку у підприємств, установ, організаційі фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності документи, що підтверджуютьприховування (заниження) розміру заробітної плати (доходу) та інших виплат, на якінараховуються страхові внески, або порушення порядку використання коштів Пенсійногофонду України;
5)порушувати відповідно до законодавства справу про банкрутство підприємства, установи,організації або вносити пропозиції щодо скасування державної реєстрації суб'єктапідприємницької діяльності в разі систематичної несплати ними страхових внесків;
6)застосовувати фінансові санкції, передбачені законом;
7)стягувати з платників страхових внесків несплачені суми страхових внесків;
8)порушувати в установленому законом порядку питання про притягнення до відповідальностіосіб, винних у порушенні законодавства про загальнообов'язкове державне пенсійнестрахування;
9)укладати договори про добровільну участь у системі загально­обов'язкового державногопенсійного страхування;
10)одержувати кредити в установах банків;
11)здійснювати інші права, передбачені законодавством. Пенсійний фонд України під часвиконання покладених на нього завдань взаємодіє з центральними та місцевими органамивиконавчої влади, органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, підприємствами,установами та організаціями, відповідними органами інших держав. У межах своїх повноваженьна основі та на виконання актів законодавства видає накази, організовує та контролюєїх виконання, а в разі потреби видає разом з іншими центральними та місцевими органамивиконавчої влади, органами місцевого самоврядування спільні акти.
РішенняПенсійного фонду України, прийняті в межах його компетенції, є обов'язковими длявиконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевогосамоврядування, підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності тагромадянами.
Джереламиформування коштів Пенсійного фонду України є:
—страхові внески; кошти державного бюджету та державних цільових фондів, що перераховуютьсядо Пенсійного фонду України у випадках, передбачених законодавством;
—благодійні внески юридичних та фізичних осіб;
—добровільні внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування; — банківськікредити;
—інші надходження відповідно до законодавства.
БюджетПенсійного фонду України щороку затверджується Кабінетом Міністрів України.
КоштиПенсійного фонду України спрямовуються на:
—фінансування виплати пенсій у солідарній системі загально­обов'язкового державногопенсійного страхування, допомоги на поховання та інших соціальних виплат, які згідноіз законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України;
—оплату послуг з виплати та доставки пенсій;
—формування резерву коштів Пенсійного фонду України;
—погашення банківських кредитів та відсотків за їх використання;
—створення та функціонування системи персоніфікованого обліку відомостей у системіобов'язкового державного пенсійного страхування;
—утримання центрального апарату та органів Пенсійного фонду України, розвиток їхматеріально-технічної бази;
—організацію роз'яснювальної роботи серед населення та здійснення інших заходів відповіднодо завдань Пенсійного фонду України.
КоштиПенсійного фонду України використовуються виключно за призначенням і вилученню непідлягають.
Керівництводіяльністю Пенсійного фонду України здійснюється правлінням Пенсійного фонду України,чисельність і персональний склад якого затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Головаправління Пенсійного фонду України та його заступники призначаються на посаду тазвільняються з посади Президентом України в установленому порядку.
Пенсійнийфонд України є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в уповноваженомубанку, який визначається Кабінетом Міністрів України, печатку із зображенням державногогерба України та своїм найменуванням.
Пенсійний фонд Україниздійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядкуголовні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях,містах Києві, Севастополі та управління Пенсійного фонду України в районах, містахі районах у містах.
4.5. Державнерегулювання недержавного пенсійного забезпечення в Україні
Одниміз напрямків реформи пенсійного у державі забезпечення є створення і ефективне функціонуваннядобровільного пенсійного страхування у вигляді системи недержавних пенсійних фондів(НПФ), активи яких формуються виключно за рахунок персональних відрахувань кожногопрацівника протягом його трудової діяльності. Законодавча база України з питаньнедержавного пенсійного забезпечення поки що перебуває у стадії активного формування.При цьому базовими документами для його здійснення є Закони України «Про обов'язковедержавне пенсійне страхування», «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про страхування»та низка інших законних та підзаконних актів.
Самевони визначають правові, економічні та організаційні засади діяльності з недержавногопенсійного забезпечення та регулюють відносини, пов'язані з цим видом діяльності.
Безпосередньодержавний нагляд та регуляторні функції покладені на Державну комісію з регулюванняринків фінансових послуг в Україні, Державну комісію з цінних паперів та фондовогоринку, Антимонопольний комітет та Національний банк (див. рисі ).
Відповіднооб'єктами державного нагляду виступають недержавні пенсійні фонди, які за типологічнимиознаками можуть бути відкритими, корпоративними та професійними. Згідно до стратегії,яку обирає відкритий недержавний пенсійний фонд, він може проводити агресивну, поміркованута консервативну політику. Тому сутність державного контролю і полягає насампереду встановленні певних вимог до суб'єктів недержавного пенсійного забезпечення щодонадання ними послуг відповідної якості через систему державної реєстрації, ліцензування,відповідних кваліфікаційних вимог тощо.
Самедо функцій Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг відносятьсяпитання:
1)реєстрації пенсійного фонду і видача свідоцтва;
2) визначення змістудодаткової інформації до статуту пенсійного фонду та затвердження типових статутів;
3) встановлення правилпідготовки, вимог до інцест-декларації та внесення змін до неї;
4)приймає рішення про ліквідацію пенсійного фонду;
5)встановлює додаткові повноваження ліквідаційної фінансової комісії, її склад, порядокутворення, процедуру проведення ліквідації кожного окремого пенсійного фонду;
6)реєструє та затверджує типовий статут адміністратора і видає йому ліцензію;
7)погоджує типовий договір про управління пенсійними активами;
8)здійснює контроль за рекламою;
9)видає сертифікати фізичній особі на агентські послуги;
10)затверджує типову форму пенсійного контракту;
11)складає щорічний звіт Кабінету Міністрів України. Одночасно Державна комісія з регулюванняринків фінансових послуг України разом з іншими органами державного контролю уповноваженаорганізовувати та здійснювати перевірки діяльності пенсійних фондів, адміністраторівкомпаній з управління пенсійними активами, страхової організації, банку-зберігача.Вищеперерахованим регуляторним організаціям підзвітні організатори і компанії зуправління пенсійними активами.
Мета державного регулюваннядіяльності недержавних пенсійних фондів полягає в удосконаленні оптимального механізмузахисту пенсійних активів через розмежування та відокремлення активів пенсійногофонду від активів засновників і роботодавців-платників, а також суб'єктів недержавногопенсійного забезпечення, які надаватимуть послуги в цій сфері. Державне регулюванняпередбачає і диверсифікацію пенсійних активів при інвестуванні (в межах, встановленихЗаконом) та внутрішній взаємоконтроль між суб'єктами НПЗ за дотриманням норм законодавства,статуту, відповідних договорів та надання відповідним органам інформації щодо їхпорушень. Держава забезпечує і гарантує вплив учасників НПФ на членство в раді фонду,проведення засідання ради фонду, скликання позачергових зборів засновників. Такожздійснює контроль за наявністю системи внутрішньої звітності суб'єктами НПЗ, радифонду перед зборами засновників, пенсійного фонду та суб'єктами перед відповіднимидержавними органами; вимагає інформування громадськості про діяльність НПФ шляхомоприлюднення та надання учасникам щорічної безплатної та платної (на письмовий запит)інформації про стан його пенсійних активів; здійснює загальний нагляд та контрольв сфері НПЗ.
Недержавнепенсійне забезпечення може здійснюватися пенсійни­ми фондами шляхом укладення пенсійнихконтрактів, страховими орга­нізаціями шляхом укладення договорів страхування довічноїпенсії та пенсії на визначений термін, банківськими установами шляхом укладеннядоговорів про відкриття пенсійних депозитних рахунків для накопичення пенсійнихзаощаджень у межах суми, гарантованої Фондом гарантування вкладів фізичних осіб,встановленої законодавчо.
ДіяльністьНПФ повинна включати певні етапи: підготовчий; акумулювання пенсійних внесків іпідготовка до інвестування; процес інвестування; стан виплат і звіту за зобов'язаннямифонду.
Ситуаціяускладнюється тим, що на сьогодні не існує чітких публічних критеріїв, що даютьзмогу оцінювати надійність компаній, які управляють пенсійними резервами, що ведедо ризику втрати активів пенсійних фондів.
Одниміз головних факторів, що стримують позитивний розвиток недержавних пенсійних фондів,є діюча система оподаткування. Закон про недержавні пенсійні фонди передбачає, щоНПФ як комерційна організація має право на пільги, на податки, збори і платежі,але ця норма не є нормою прямої дії, тому вона не відкриває для НПФ можливостейпільгового оподаткування.
Діючана сьогодні нормативна база не передбачає ніяких податкових пільг для НПФ.
Системаоподаткування встановлює, що суми внесків у НПФ, сплачені підприємством, установоючи організацією за громадянина, не звільняються від оподаткування, оскільки вважаютьсядоходом фізичної особи і вводяться до складу сукупного оподаткованого доходу. Разоміз тим чинним законодавством передбачено оподаткування пенсійних виплат громадянаміз НПФ. Таким чином, кошти, отримані громадянами як пенсії із недержавних пенсійнихфондів, двічі оподатковуються — при перерахуванні коштів у НПФ і при отриманні недержавнихпенсій громадянами.
Уцих умовах становище НПФ виглядає дуже нестабільним, їхня життєдіяльність поставленапід питання. Потрібна продумана державна програма їх розвитку та підтримки, безреалізації якої, більшість фондів можуть перестати існувати найближчим часом, дискредитувавшиідею недержавного пенсійного забезпечення.
Питанняуправління пенсійними активами заслуговує на особливу увагу, оскільки таке управлінняздійснюється компанією з управління активами (КУА). КУА є юридичною особою, якестворюється відповідно до Закону України „Про господарські товариства“у формі: 1) товариства з обмеженою відповідальністю; 2) акціонерного товариства;3) товариства з додатковою відповідальністю.
Усіоперації з пенсійними активами пенсійного фонду здійснюються через банківську установу-зберігачана підставі договору зберігання, який укладається між пенсійним фондом і банківськоюустановою зберігачем.
Допенсійних активів належать:
•активи в грошових коштах;
•активи в цінних паперах;
•інші активи.
Недержавнепенсійне забезпечення здійснюється на підставі пенсійного контракту, який повиненвідповідати умовам, що встановлені законодавством. Пенсійні схеми, за якими провадитьсянедержавне пенсійне страхування, повинні міститися в статутах фондів.
Відповіднодо умов пенсійних схем, що використовуються пенсійними фондами, та пенсійних контрактівможуть здійснюватися такі види пенсійних виплат:
•довічна пенсія;
•пенсія на визначений термін;
•одноразова пенсійна виплата.
Законрегулює умови та порядок здійснення кожного із видів виплат.
Пенсійнезабезпечення може провадитися страховою організацією або банківською установою запевних умов.
Державабуде змушена надавати певну підтримку НПФ — насамперед як системі довгостроковихвнутрішніх інвесторів, з одного боку, і як більш ефективній позабюджетній системісоціального захисту — з другого. З цією метою вона може і зобов'язана передбачитипільгове оподаткування НПФ та інвестиційних доходів, отриманих компаніями з управлінняїхніми активами.
Головнимзавданням держави буде забезпечення ефективного нагляду і контролю за діяльністюу сфері недержавного пенсійного страхування.
Функції держави будутьґрунтуватися не тільки на регулятивних можливостях спеціалізованого спостережногоі контрольного органу за діяльністю НПФ, й на законодавчих обмеженнях і протекціонізміінвестиційної діяльності НПФ, визначенні структури пенсійних активів, оптимізаціїоподаткування операцій з пенсійними активами аж до звільнення від сплати податківз інцест-доходу і внесків, що відрахову­ються з зарплати.

Списоклітератури:
1.        Конституція України, прийнята на пятій сесіїВерховної ради України, 27 червня 1996 року.
2.        Закон України «Про загальнообовязкове державнепенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003.
3.        Закон України «Про недержавне пенсійне забезпечення»від 9 липня 2003 р. № 1057-ГУ
4.        Закон України «Про пенсійне забезпечення»від 5 листопада 1991 р. № 1788-ХП
5.        Закон України «Про статус і соціальний захистгромадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991№ 796-ХІІ
6.        Закон України «Про пенсійне забезпеченнявійськовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніхсправ», від 9 квітня 1992 р. № 2262-ХП
7.        Закон України «Про державну службу» від 16грудня 11993 р. № 3723-ХІІ
8.        Закон України «Про прокуратуру» від 5 листопада1991 р. №Д789-ХП
9.        Закон України «Про статус народного депутатаУкраїни» від 17 листопада 1992 р. № 2790-ХІІ
10.     Закон України «Про статус суддів» від 15грудня 1992 р. № 2862-ХІІ
11.     Закон України «Про судову експертизу» від25 лютого 1994 р. № 4038-ХИ
12.     Митний кодекс України від 11 липня 2002 р.№ 92-ІУ
13.     Положення про помічника-консультанта народногодепутата України, затверджене Постановою Верховної Ради України від 13 жовтня 1995р. № 379/95-ВР
14.     Закон України «Про статус ветеранів війни,гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 р. № 3551-ХН
15.     Закон України «Про основні засади соціальногозахисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» від 16 грудня1993 р. № 3721-XII
16.     Закон України «Про реабілітацію жертв політичнихрепресій в Україні» від 17 квітня 1991 р. № 962-ХІІ
17.     Закон України «Про зайнятість населення»від 1 березня 1991 р. №803-ХІІ
18.     Закон України «Про донорство крові та їїкомпонентів» від 23 червня 1995 р. № 239/95-ВР
19.     Закон України «Про статус гірських населенихпунктів в Україні» від 15 лютого 1995 р. № 56/95-ВР
20.     Закон України «Про державну підтримку засобівмасової інформації та соціальний захист журналістів» від 23 вересня 1997 р. № 540/97-ВР
21.     Закон України «Про наукову і науково-технічнудіяльність» від 13 грудня 1991 р. № 1977-ХІІ
22.     Закон України «Про Національний банк України»від 20 травня 1999 р. № 679-ХІУ
23.     Закон України «Про пенсії за особливі заслугиперед Україною» від 1 червня 2000 р. № 1767-Ш
24.     23. Закон України «Про збір на обов'язковедержавне пенсійне страхування» від 26 червня 1997 р. № 400/97-ВР
25.     Закон України «Про службу в органах місцевогосамоврядування» від 7 червня 2001 р. № 2493-ІП
26.     Закон України «Про загальнообов'язкове державнесоціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання,які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 р. № 1105-ХІУ
27.     Закон України «Про дипломатичну службу» від20 вересня 2001 р. №2728-111
28.     Закон України «Про державну соціальну допомогуособам, які не мають права на пенсію, та інвалідам» від 18 травня 2004 р. № 1727-ІУ
29.     Закон України «Про соціальний захист дітейвійни» від 18 листопада 2004 р. № 2195-ІУ
30.     Закон України «Про загальнообовязкове державнепенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003, Науково-практичний коментар, «АТВ»,Киїів, 2005.
31.     Борис Надточій, Лариса Демчук, Пенсія в Україні,коментар до Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування»,Київ, Юрінком Інтер, 2007.
32.     В.І. Грушко, Н.В. Грушко, О.В. Бевзенко,О.В. Красота, С.М. Лаптєв, О.С. Лубунь, І.І. Рулік, К.В. Павлюк, К.В. Рясна, Т.І.Шпильова, Пенсійна система України, навчальний посібник, за редакціею доктора економічнихнаук, професора Грушка В.І., Київ, Кондор, 2006.
33.     Б.О. Зайсук, О.Б. Зарудний, С.Б. Березіна,В.Т. Александров, С.М. Недбаєва, Загльнообовязкове державне пенсійне страхування,навчальний курс, «АВТ», Київ, 2005
34.     Л.І. Харитонова, Пенсійна реформа в України,навчально-методичний посібник, «Юридична література», Одеса, 2006
35.     Вісник пенсійного фонду України, березень2007, С. 32-35.
36.     Вісник пенсійного фонду України, липень 2007,С. 26-27.
37.     Вісник пенсійного фонду України, червень2007, С. 26-29.