Правова система України

Зміст
Вступ
Розділ 1. Поняття та види правових систем
1.1 Зміст та характеристика правовоїсистеми
1.2 Структура правової системи
Розділ 2. Становлення і розвиток правової системи України
2.1 Характеристика сучасної правової системи України
2.2 Проблеми формування правової системиУкраїни
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Всвоєму розвитку Україна пройшла довгий і тернистий шлях. Значна частина історіїнашої держави проходила під ковпаком держав-загарбниць. Але попри багатовіковепоневолення українці змогли зберегти свої національні ознаки. І навітьнайжорсткіший примус був безсилий.
Проголошеннянезалежності України поклало початок розбудови нової держави. Відмова від однополярної ідеології, в тому числі і правової, закономірно вплинула на правовусистему України та на її складові елементи.
Розвитокнаціональної правової системи у всіх її проявах є складним і тривалим процесом,що вимагає належного наукового розгляду та виваженості в оцінках.
Першніж будувати власну державу і власну правову систему потрібно подивитись, що мимаємо на сучасному етапі і що хочемо побудувати у майбутньому. Будуючи новуправову систему потрібно звертатись за допомогою до більш досконалих іноземнихсистем, вибираючи з них найкраще. Нажаль, в Україні, сьогодні, склалась такаситуація, коли люди, що стоять при владі не розуміють цього або, що ще гіршерозуміють, але спеціально нічого не роблять. Все на що вони спроможні — цебездумно вирвати з іноземного законодавства, можливо і найкращі, положення таліпити їх в наше. Багато наших бід саме через це. А щоб наступні поколіннярозуміли, що і як потрібно зробити треба щоб вони бачили суть, корені проблемиі вирішували проблему комплексно. Отже, ми підійшли до найголовнішого — узв'язку з перерахованими вище тезами є актуальним розгляд нашої правовоїсистеми, її плюсів і мінусів.
Метароботи — дослідити основні процеси становлення і розвитку правової системиУкраїни.
Данамета досягається шляхом розв'язання наступних поставлених завдань.
Першимзавданням є з'ясувати суть поняття правова система, визначити елементи правовоїсистеми та розмежувати такі поняття як „правова система”, „система права”,„правова надбудова”, „механізм правового регулювання”, які близькі за змістом іоб'єктом.
Другимпоставленим завданням є розгляд основних процесів становлення і розвиткуправової системи України.
Об'єктомданого дослідження є саме правова система України, адже вона є носієм тихознак, які ретельно вивчаються.
Стосовнометодів, в роботі були використані такі загальні методи наукового пізнання як:порівняння, абстрагування, аналіз.
Навчальналітература по теорії держави і права радянського періоду не висвітлювалапоняття правової системи. І тільки в 90-х роках вона з'являється як самостійнаі досить об'ємна тема.
Стосовноправової системи України, то можна з в певністю сказати, що ця тема і досі невисвітлена в навчальній літературі. Лише поверхнево її розглядають в періодиці.Але слід зауважити, що характеризуючи правову систему нашої держави авторипереважно обмежуються характеристикою конституційних положень.
Дев’ятнадцятьджерел складають джерельну базу дослідження. Для того, щоб не захаращуватироботу цитатами, зміст деяких думок переказується і посилання не робиться.
Матеріалв роботі викладено чітко; висновки аргументовані, а судження і фактидостовірні. Опис явища в кожному розділі завершується висновком. Хоч рідко, алевисвітлено власний погляд на досліджувані проблеми і він не є голослівним, аопирається на ретельне опрацювання літератури.
Розділ 1. Поняття та види правових систем1.1 Зміст та характеристика правової системи
Пізнаннясуті і ролі права в житті потребує широкого підходу до правових явищ у всій їхрізнобарвності і взаємодії, а також врахування функціональних особливостей повідношенню до людини, держави, суспільства. Разом з багатьма правовими явищамив науці було обґрунтовано і затвердилось поняття “правова система”.
Врамках загальної теорії права правову систему розглядають як одну з підсистемсуспільства в ряді з економічною, політичною, релігійною і т.д. Такий поглядобумовлює її вивчення в поєднанні і взаємодії з навколишнім середовищем (тобтоз соціальними факторами, які визначають її розвиток і формування).
Існуєбезліч різних визначень систем (грец. “system” — складене з частин, сполучене),які пропонують вчені — філософи, соціологи, юристи. Узагальнивши їх, можназробити висновок, що система — це упорядкована сукупність елементів,взаємозв'язаних і взаємодіючих один з одним, яка має відносну самостійність іорганічну єдність, характеризується внутрішньою цілісністю і автономністюфункціонування.
Правовусистему можна визначити як цілісний комплекс правових явищ, який обумовленийоб'єктивними закономірностями розвитку суспільства, усвідомлений і постійновідтворювальний людьми і їх організаціями (державою) і використовується длядосягнення власних цілей [1, с.463].
Вправовій системі злились в єдине потреби людей з їх думками, волею й почуттями,з правовими традиціями і арсеналом техно-юридичних засобів, з вчинками,діяльністю їх об'єднань. Саме цим пояснюється можливість поєднання в правовійсистемі різноманітних правових явищ, багатозначність станів, а також труднощіїх пізнання і кваліфікації.
Всилу сказаного правову систему можна оприділити як научну категорію, яка даєбагатовимірне відображення правової дійсності певної держави на їїідеологічному, нормативному, інституціональному і соціальному рівнях.
Такенайбільш широке розуміння правової системи являється сьогодні прерогативним вюридичній літературі. Разом з тим існують і інші пояснення.
Наприклад,Ю.А. Тихомиров вважає, що поняття „правова система” являє собою структуру — інтегрований засіб цілісного юридичного впливу на суспільні відносини. В якостіелементів системи він виділяє: по-перше, межу і принципи правового регулювання;по-друге, основні різновиди правових актів та їх об'єднання; по-третє,систематизуючі зв'язки, які забезпечують взаємодію всіх елементів і цілісністьсистеми [19, с.223].
С.С.Алексєєв назвав таке тлумачення вельми вузьким, відмітивши, що системостворюючізв'язки не можна вважати елементом правової системи, а скоріше властивістюостанньої [2, с.57].
Вінвключає в поняття правової системи саме право, судову, а також іншу юридичнупрактику, правову ідеологію, правотворчість та право застосовну діяльність,індивідуальні дежавовладні розпорядження (укази), правовідносини, юридичнісанкції, систему законодавства, суб'єктивне право та ін. Останнім часом вінзапропонував виділити серед елементів правової системи:
— власне об'єктивне (позитивне) право як сукупність загальнообов'язкових норм,виражених у законі, інших формах позитивного права;
— правову ідеологію — активну сторону правосвідомості;
— юридичну практику — правову діяльність.
В.П.Сінюков, з позиції свого аспекту досліджень, визначає правову системуяксоціальну організацію, яка включає також основні компоненти національної правовоїкультури (право, як зазначив Сінюков, — різновид духовної творчості народу).Також він пропонує включити до правової системи правоохоронні відомства таорганізації [13, с.19].
Крімцього в літературі запропоновано визначення правової системи як сукупностівнутрішньо узгоджених, взаємопов'язаних, соціально-однорідних юридичних засобів,за допомогою яких держава здійснює необхідний нормативно-організуючий вплив насуспільні відносини (закріплення, регулювання, охорона, захист). 1.2 Структура правової системи
Правовасистема має свою структуру. Для того, щоб правильно визначити структуруправової системи, необхідно визначити критерії відбору її елементів. Основнимивимогами в даному випадку будуть їх внутрішня впорядкованість (організаційнийкритерій); правове спрямування діяльності (правовий критерій), який повинен бутивиражений нормативно у відповідних законодавчих актах, положеннях, щовідображають мету створення правової системи, сферу діяльності, характер їїосновних завдань та функцій, особливості їх реалізації; специфічні принципиорганізації і діяльності (програмний критерій), тощо.
Якосновні елементи правової системи виділяють:
1)право, як сукупність створених і охоронюваних державою норм;
2)законодавство, як форма вираження цих норм (нормативні акти);
3)правові установи, які здійснюють правову політику держави;
4)судова та інша юридична практика;
5)механізм правового регулювання;
6)право реалізаційний процес (включаючи акти застосування і тлумачення);
7)права, свободи і обов'язки громадян (право в суб'єктивному значенні);
8)система утворених та функціонуючих у суспільстві правовідносин;
9)законність і порядок;
10)правова ідеологія (правосвідомість, юридичні доктрини, теорії, правова культуратощо);
11)суб'єкти права (індивідуальні і колективні);
12)системні зв'язки, які забезпечують єдність, цілісність та стабільність системи;
13)інші правові явища (юридична відповідальність, правосуб'єктність, правовийстатус, законні інтереси тощо).
Такийширокий підхід найбільш повно окреслює обсяг поняття і характеризує правовусистему як складне, цілісне, структурне утворення в єдності всіх його складовихчастин.
Елементиправової системи об'єднані спільною метою, завданнями, виконують деякі загальніфункції, що, між іншим, не свідчить про однорідність і ідентичність останніх.Взаємозв'язок елементів правової системи, їх функціонування обумовлює самеіснування правової системи, оскільки ізольовано, в розрізненому вигляді вонаіснувати не може.
Коженіз самостійних елементів правової системи суспільства має власну структуру,свої принципи організації і діяльності.
Сутністьправової системи реалізується в її основних функціях — інтегративній,регулятивній, комунікативній, охоронній Функціонування правової системи, її діяв соціальній системі, шляхи і форми впливу на суспільне середовище відбуваютьсяв трьох основних формах: інформаційній, орієнтаційній, праворегулятивній.
Отже,поняття “правова система” має узагальнюючий характер. Воно містить у собі, посуті, усі правові явища: правотворчість, правосвідомість, діяльність, щореалізує право, правову ідеологію. Право – ядро і нормативна основа правовоїсистеми, її стрижень. Праворозуміння – концептуальний фундамент правовоїсистеми [14, с.239].
Багатозначністьвизначень правової системи, наявність різних тверджень, поглядів на цюкатегорію, специфічність авторських підходів свідчать про активну творчурозробку даної проблеми, про пошуки найбільш чіткої і повної характеристикидосліджуваного правового явища.
Пошуки,які проводять вчені в цій галузі є помітним внеском у подальший розвитокюридичної науки, дають конкретний матеріал для використання в практичнійдіяльності.
Першніж закінчити даний розділ, слід зазначити, що на рівні з поняттям “правовасистема” у вітчизняній юридичній літературі використовуються близькі за змістомі об'єктом, але мають самостійне значення терміни “правова надбудова”,“механізм правового регулювання”, “система права”.
Категорія“правова надбудова” розкриває місце розташування всіх правових явищ всуспільній системі відносно економічного базису, а поняття “правова система”відображає внутрішні (структурні) функціональні і системні зв'язки правовихявищ.
Поєднаннядинамічних і статистичних елементів в структурі правової системи дозволяєпояснити механізм її взаємодії з навколишнім середовищем, який здійснюєтьсяперш за все шляхом обміну інформацією. Так, суспільство (його класи і соціальнігрупи) “сигналять” про свої потреби, правова система „видає” відповідні правовівідписи. При цьому каналом впливу на неї є суспільна правосвідомість, яка — через правотворчість — матеріалізується в нормах права. Останні, в свою чергу,через правовідносини, застосування, дотримання права і т.д. перевтілюються всоціальні відносини. Зміни, з часом, в суспільних відносинах знову потребуютькоригування права — і процес відновлюється. У висновку виникає своєрідний “кругообіг”в області права, в рамках якого відбувається постійне перевтілення соціальногов правове, а правового — в соціальне. В свій час професор Алексєєв визначивданий процес з допомогою поняття “механізм правового регулювання” [3, с.463].
Алекатегорія “механізм правового регулювання” покликана звернути увагу нафункціональну сторону, на процес регулювання суспільних відносин, тоді як“правова система” показує цілісність і взаємопов'язаність структурнихелементів, поєднання станів статики та динаміки.
Правовасистема як філософське поняття — це деяке цілісне явище, яке складається зчастин (елементів), взаємопов'язаних і взаємодіючих між собою.
Відразуж слід звернути увагу на те, що не дивлячись на схожість висловів, потрібночітко розрізняти два поняття — “правова система” і “система права”. Термін“система права” характеризує інституціональну внутрішню будову нормативноїоснови правової системи — права як такого. Правова система ж охоплює всіправові явища в масштабах держави і суспільства [12, с.117].
Розділ 2. Становлення і розвиток правовоїсистеми України2.1 Характеристика сучасної правової системи України
Українськаправова система почала формуватися ще з давніх-давен. Протягом багатьох столітьвона розвивалася і вдосконалювалася, приймалися різноманітні нормативно –правові акти. Прикладом цього можуть бути: Правда Ярослава Мудрого(“Руськаправда”); гетьманські статті XVII – XVIII ст.; Конституція Пилипа Орлика,Конституції України 1917-1920 років. Зокрема, в Конституції Пилипа Орлика 1710року передбачалися демократичні засади української державності — розподілвлади, незалежний судовий трибунал, приватна власність, багатогалузевийхарактер законодавства і права тощо.
Цідокументи відіграли досить важливу роль у подальшому розвитку правової системи.У своєму розвитку право України використовувала ці та інші джерела, щооновлювалися і збагачувалися з кожним століттям.
В нашчас головним джерелом права в країні є законодавчі і інші нормативні акти. Навершині ієрархії стоїть Конституція, далі — закони, укази президента, постановиКабінету Міністрів, підзаконні акти міністерств і відомств, Національного банкуУкраїни, акти місцевих адміністрацій і виконавчих органів влади.
Водночасза період незалежності України закладено правовий фундамент, що дозволяєстверджувати, що вона входить до романо-германського типу правової системи направах особливого європейського різновиду.
Основнезавдання правової системи — створювати строго визначену, нормативну, стабільнуоснову для всього комплексу суспільних відносин, в тому числі й для їх динаміки[6, с.103].
Модельправової системи України має бути принципово новою, спрямованою на те, щобстворювати умови та можливості для соціально корисної заохочувальноїдіяльності. Перехідний період суспільства України потребує ефективноїреалізації інтеграційних, організаційних, регулятивних та інших функційправової системи. В сучасній Україні в період формування правових основдержавного і суспільного життя гостро постає проблема ефективностізаконодавства. Недоліки його в першу чергу пов'язані з механізмом реалізації, відсутністюнеобхідних інституціональних форм. Крім того, недостатньо опрацьовані правовіформи нормативного матеріалу (незбалансованість прав і обов'язків,незабезпеченість норм належними санкціями, невідповідність системи права тазаконодавства тощо).
Слідвраховувати і те, що якість законодавства визначається соціальним змістом, йоговідповідністю суспільним потребам і інтересам, що обумовлюють поведінку ісаморегуляцію, що досить часто поповнює прогалини юридико-нормативногохарактеру і недоліки правозастосовчої діяльності. Однак діюче українськезаконодавство недостатньо ефективне, саме в силу незначної соціально-правовоїякості законів, їх неадекватністю соціальним реаліям, нездатністю законодавствазабезпечити узгодження соціальних інтересів в рамках правостворюючого інтересу.
Ситуаціяускладнюється тим, що у законодавця і владних структур в цілому немає ясноїпрограми, стратегії реформ, що здійснюються. Наслідками цього є хаотичність,невідповідність характеру сучасних перетворень, колізії нових законів тадіючого законодавства.
В цихумовах особливого значення набувають наука, юридико-соціологічне забезпеченнязаконодавства, інкорпоративна якісна ефективність діючого законодавства,доведення його результатів до відома не тільки законодавця, але і всіхзацікавлених осіб, визначення їх як здобутку громадськості і предметапублічного обговорення.
Великуроль у створенні гармонійної правової системи суспільства покликана відіграватиправосистематизуюча практика, тобто діяльність по збору, упорядкуванню іприведенню в чітку систему різних правових актів (нормативних,правозастосовчих, інтерпретаційних). Ця практика впливає на якість і ефективністьправотворчої і правозастосовчої діяльності, рівень законності і правопорядку [8,с. 497-498].
Становленнянової правової системи в Україні вже з самого початку несло в собі зернасуттєвих суперечностей, відсутність єдиного стратегічного напрямку, що не моглоне позначитися на формуванні дозволів та заборон, які власне складають клітиниправа. Процес становлення правової системи триває, проте слід відзначити, щодовіра до припису права (правової норми), до закону в суспільстві суттєвопохитнулася. Закон не став належним підґрунтям для формування демократичноїсистеми права, тому почали гальмуватися процеси систематизації права в Україні,які активно розпочиналися. Право в Україні ще докорінно не визначено назагальнообов'язковій нормативності, формальній визначеності, структуризаціїшляхом чіткого окреслення суб'єктивних прав і обов'язків [10, с.87].
Відсутністьналежних і дієвих правових форм регулювання соціально-економічних відносин,фінансовий хаос, ваучерно-акціонерна приватизація, деякі інститути безпосередньогобізнесу, рекламного, шоу-бізнесу, неофіційні зв'язки в комерційній сферіпризвели до приватизації ключових ланок фінансової інфраструктури, до одержання«виходів» на природні багатства, пільгові умови їх реалізації за кордоном. Всеце і призвело до формування основи і ядра фінансової олігархії, яка зайнялацентральні позиції в зруйнованій одержавленій економіці і державно-суспільномужитті.
Вреальній правовій дійсності України в роки перетворень і змін зберігається значначастина минулої правової системи. Незважаючи на проголошений КонституцієюУкраїни людський вимір права (статті 3, 21, 48), фактичне становище особистостіне відповідає цим ідеалам і перспективам.
Сучаснітенденції розвитку передбачають модернізацію українського суспільства, його правовоїсистеми, гуманітарну політику, засновану на визнанні цінності людського життя,свободи особи, й права на гідне життя.
Важливоюперешкодою на шляху правового розвитку України є незадоволеність рівнемправової культури суспільства (не тільки громадян, але й посадових осіб), аджеповажне ставлення до права є умовою його функціонування і показником реальноїправової культури [5, с. 305].
Головноюметою і умовою реформування українського суспільства є розвиток демократії,соціально-правової держави та її правової системи, які мають забезпечитистановлення України як високо розвинутої цивілізованої європейської держави звисоким рівнем життя, соціальною стабільністю, культурою демократією, дозволитьїй стати впливовою силою у світі та Європі.
Процесизближення правових систем України і Заходу передбачають взаємну гармонізаціюзаконодавства. Процеси викликані економічним співробітництвом, партнерством,вступом України до Ради Європи, визначають необхідні умови і напрями розвиткустандартів права, новий етап взаємозумовленності міжнародного і національногоправа, коли в національне право включаються загальновизначені принципи і нормиміжнародного права.
Взаємодіяукраїнської держави і правової системи розкривається в демократичному характерідержави, який забезпечується реалізацією закріпленного в Основному Законіпринципу розподілу влади, змістом статусу і повноважень Верховної Ради України(розділ IV); Президента України (розділ V); уряду України (розділ VI); судовоївлади (розділи VIII, XII).
Зробимовисновок, правова система сучасної України формується як виключна, звільненавід псевдосоціалістичної сутності. Ця система знаходиться в стадії перехідногоперіоду і деякою мірою зберігає певні риси минулої системи, з якої вонасформувалася. Водночас за період незалежності України закладений правовийфундамент, що дає змогу твердити, що вона входить у романо-германський типправової системи на правах особливого європейського різновиду.
РозпадСРСР був об’єктивно закономірним. Накопичений за роки радянської влади державно-правовийматеріал для його розпаду виражався насамперед у запереченні (де-факто) рядузагальнолюдських цінностей, що випливають із природи людини і природи права. Унадрах соціалістичної системи було створено живильне середовище як для того,щоб їх заперечувати, так і для того, щоб розвивати в нових, демократичнихумовах. Механізми і приводні паси радянського права з високим ступенемефективності забезпечували єдність правових систем усіх суб'єктів радянськоїфедерації. Руйнування СРСР цілком природно призвело до руйнування правовогопростору, що поєднував усі його республіки, і до становлення самостійнихправових систем кожної з них.
Умовидля створення незалежної правової системи України склалися тільки післяпроголошення Декларації про державний суверенітет 16 липня 1990 р. і Акта пронезалежність України від 24 серпня 1991 р., схваленого народом України 1 грудня1991 р. Як відзначає Л. Д. Кучма. «СРСР доконав саме Акт проголошеннянезалежності України від 24 серпня 1991 року» [7, с.67].
Цейпроцес супроводжувався не тільки виходом українського правового простору іззагальносоюзного, але і його якісними змінами. Насамперед йдеться про змінусамого типу правової системи України, про перехід від правової системисоціалістичного права до європейсько-континентального, тобто про повернення досім'ї романо-германських правових систем, капіталізації комплексу суспільнихвідносиш у тому числі і правових.
Процесформування правової системи України характеризувався ознаками відкритості, нелінійності, неврівноваженості і відбувався в два етапи:
1)від дня проголошення незалежності України до прийняття Конституції 1996 р.,тобто 1991-1996 рр.;
2)після прийняття Конституції 1996 р., яка не тільки орієнтувала народ України напобудову незалежної, демократичної, соціальної, правової держави, а йзафіксувала основні правові засади її подальшого економічного, політичного тасоціально-культурного розвитку, намітила шляхи реформування [9, с.3].
Нинінаступає третій етап, що пов'язаний з конституційним реформуванням, переходомвід президентсько-парламентської до парламентсько-президентської формиправління і повинен супроводжуватися повним демонтажемадміністративно-командно-номенклатурного режиму.
Напершому етапі правова система України складалася як самостійна на новихзасадах: вона звільнялася від псевдо-соціалістичної (радянської) сутності іповинна була заповнити цю порожнечу результативним гуманістичним орієнтиром.Оскільки мирний характер національної революції не супроводжувався адекватнимоновленням структур влади, важким видався період вибору об'єктивних шляхіврозвитку, закладення таких підвалин механізму самоорганізації соціальноїсистеми, які сприяли б досягненню рівноваги усіх її підсистем (економічної,правової, політичної та ін.) і, зокрема, забезпечували вимоги до формуванняправової системи — зовнішньо незалежної та внутрішньо узгодженої.
Визначальнимбуло те, що враховувався принцип правонаступництва. При прийнятті найважливішихправових актів держави робилися посилання на Декларацію про державний суверенітет.Був прийнятий Закон «Про правонаступництво України» (12.09.1991), ст. 2—3 якоговстановлювали, що «до ухвалення нової Конституції України на території Українидіють Конституція (Основний Закон) Української РСР», а також «закониУкраїнської РСР та інші акти, ухвалені Верховною Радою Української РСР, оскількивони не суперечать законам України, ухваленим після проголошення незалежностіУкраїни».
Формуваннюправової системи сприяла реалізація принципу розподілу державної влади назаконодавчу, виконавчу, судову; обрання першого законодавчого органу — Верховної Ради (обрана весною 1990 р.); схвалення основного процедурного документаВерховної Ради — Регламенту (1994 р.). Були внесені доповнення і зміни дочинної Конституції УРСР.
Відбувалосякількісне нагромадження нормативно-правових актів по тих сферах суспільнихвідносин, що не були урегульовані законодавством — прийняті закони: «Про вибориПрезидента України» (1991), «Про вибори народних депутатів» (1993) та інші.Проте відчутною була недосконалість в організації і функціонуванні державноївлади.
Знаковуроль у закладенні основ національної правової системи відіграв Конституційнийдоговір між Верховною Радою України і Президентом України, прийнятий 8 червня1995 р. (на рік).
КонституціяУкраїни 1996 р. стала основою процесу формування правової системи; вонаорієнтувала громадян на сприйняття загальнолюдських цінностей: верховенствоправа, політичний плюралізм, ринкові відносини, громадянське суспільство,демократичну соціальну правову державу. В ній був зафіксований правовий статусвищих органів державної влади — парламенту, президента, уряду.
Булозвернуто увагу на правове становище Криму в складі незалежної України. КримськаАвтономна Радянська Соціалістична Республіка (КАРСР), що утворена 12.02.1991р… була перейменована на Автономну Республіку Крим (24.04.1992 р.).Конституцію АРК, яка прийнята Верховною Радою АРК 6.05.1992 р. і діяла іззмінами і доповненнями понад шість років, було замінено новою 23.12.1998 р.після схвалення її Верховною Радою України. Визначено, що нормативно-правовіакти парламенту та рішення уряду АРК не можуть суперечити Конституції і законамУкраїни та приймаються відповідно до Конституції України, законів України,актів Президента і Кабінету Міністрів України та на їх виконання.
Відбуласядецентралізація правового регулювання, яка була обумовлена роздержавленнямвласності, відмовленням від монополії в галузі ідеології, реальним створеннямбагатопартійної системи. Поширилося правове регулювання на раніше нерегламентовані правом сфери публічного життя, наприклад на банківсько-фінансовусферу; затребували юридичної ідентифікації нові явища в правовій реальностісуспільства (нові види злочинів у кримінальному праві); розширилися сферизастосування традиційних правових інститутів; відбулася диференціація рядугалузей права; виділилися певні галузі права (фінансове, земельне,господарське, податкове) та виникли нові інститути права (інститутпрезидентства, інститут кредитних спілок, інститут земельного сервітуту,інститут податкового права, інститут неподаткових доходів бюджету, інститутдоходів державних централізованих позабюджетних фондів та ін.). Сформувалися ірозвинулися такі галузі публічного права: конституційне, адміністративне,кримінальне, фінансове, кримінально-процесуальне, цивільно-процесуальне,виправно-трудове, митне право, міжнародне приватне право та ін. Певний імпульсдля розвитку здобуло соціальне право.
Посталопитання про проведення державно-правової реформи відповідно до норм Конституціїта норм європейських документів, які були схвалені Верховною Радою України.Недосконала структура виконавчої влади, що постійно перебудовувалася(зливалися, ліквідовувалися, утворювалися виконавчі органи), потребувалаконцептуально виваженого адміністративного реформування. Загальна концепціядержавно-правової реформи, що розроблена Інститутом законодавства ВерховноїРади України (19.06.1997 р.), так і не була схвалена Верховною Радою, а рядположень щодо цього проекту знайшли відображення в Концепції адміністративноїреформи в Україні (1998 р.). Указом Президента України «Про першочергові заходиз проведення в Україні адміністративної, реформи» був передбачений комплексорганізаційно-правових заходів: реструктуризація апарату Кабінету МіністрівУкраїни, наукове обґрунтування критеріїв визначення оптимальної структури ічисельності працівників апаратів міністерств та комітетів та інші. Введеніпосади Державного секретаря Кабінету Міністрів України та державних секретарівміністерств (29.05.2001 р.), які незабаром були відмінені. Тільки протягом1994—1999 рр. прийнято понад 100 указів Президента і 300 постанов КабінетуМіністрів щодо реорганізації органів державної влади, в результаті чогокількість органів і чисельність працівників збільшилася, а питома вага видатківна утримання цих органів зросла (за 1996—1999 роки від 1,5 % до 3,8 %) [4, с.5-6].
Нажальу правовій системі України відсутня чітка і детальна законодавча іконституційна регламентація виробництва щодо справ про адміністративніправопорушення та порядок оскарження постанов і рішень у справах проадміністративні правопорушення. Недостатня ефективність формування правовоїсистеми України дала підставу для російських вчених визначити, що за «темпамиправових реформ Україна стабільно займає останнє місце на території колишньогоСРСР» [6, с. 684-685].
Ниніправова система України знаходиться ще в стадії перехідного періоду і зберігаєпевний «наліт» попередньої, соціалістичної системи, з якої вийшла.Правосвідомість українського народу сформувалася в соціалістичному середовищі;властивий їй так званий «соціалістичний синдром» ще буде знаходити прояв увласній правовій еволюції і впливати на розвиток інших правових систем. Проте,на переломі XX і XXI сторіч він став значно меншим, чим був до 1996 року, тобтодо прийняття Конституції держави. Вже можна говорити про створення фундаментунезалежної правової системи України, значною мірою очищеної відпартійно-догматичних нашарувань попереднього попереднього періоду, від його«рідних плям». Українська посттоталітарна правосвідомість звільняється відкомуністичного правового нігілізму, але в правотворчій і правозастосувальнійдіяльності ще має місце ототожнення права і закону, хоч таке ототожненнясуперечить Конституції України 1996 р.
Правоваінтенція Конституції України свідчить про перелом, що відбувається упострадянській правосвідомості. Принципи народовладдя і прав людиниконституційно визнані фундаментальними цінностями правової системи, щоформується. Природні права людини постулюються як критерій правового характерузаконів. Конституція прямо потребує підкоряти правам людини діяльність усіхорганів влади, забороняє видавати і застосовувати закони, що порушують право.На пріоритетне місце принципу верховенства закону прийшов принцип верховенстваправа. Цей принцип є першоосновою української правової системи, він передує івирішує матеріальну сутність Конституції. Його забезпечення стало імперативомнаціональної правової системи. Нормам Конституції України надана пряма дія.
Сучаснетрактування ефективності законодавства пов’язують із середовищем дії права, підяким розуміють взаємодію багатьох складових – стану економіки, політичногорежиму, якості законодавства, ефективності роботи правових установ. Якщо цічинники плідно взаємодіють, то формується певне середовище, що визначає правомірністьдій суспільства, держави та індивіда.
Можнавирізнити два аспекти якості законодавства: соціальний, що пов’язаний із йогозмістом, і юридичний, пов’язаний із формою. Розглянемо їх детальніше. По-перше,зміст нормативно-правового акта повинен відповідати основним напрямам розвиткусуспільства, по-друге, не менш важливою є відповідність закону реальним умовамжиття і певна ресурсозабезпеченість, по-третє, законність нормативно-правовогоакта, тобто відповідність Конституції України та іншим актам, по-четверте,закони мають бути правовими, тобто відповідати принципам демократії ісоціальної справедливості, а також нормам моралі, по-п’яте, відповідністьзакону розвиткові правової системи загалом, її взаємозумовленість зекономічною, політичною та соціальною системами, по-шосте, слід розглянутидефініції (сформульоване юристами Стародавнього Риму положення, відповідно доякого “право може і повинно бути визначеним” (Дигести Юстініана), є актуальнимдля будь-якої правової системи).
Законотвореннячасто оминає професійних розробників-юристів, і тому нерідко закони стаютьвтіленням політичної волі парламенту. При цьому лишаються поза увагою правоваекспертиза і принципи системності правового регулювання суспільних відносин.
Цепризводить до значного погіршення якості законопроектів та іншихнормативно-правових актів, які подаються не тільки народними депутатамиУкраїни, а й Кабінетом Міністрів України. У кращому випадку роль юридичноїнауки вони вбачають у проведенні наукової експертизи, а коли створюютьсяавторські колективи, то не часто можна побачити доктринальну позицію прирозробці моделі й самого і нормативно-правового акта. Піднесення ролі такихнаукових центрів, як Академія правових наук України, Інститут держави і праваім. В.М. Корецького НАН України, інших інститутів НАНУ, Інституту законодавстваВерховної Ради України у законотворчій діяльності – нагальна потреба сучасногозаконотворення. Інакше законодавчу систему України очікує загроза перетворенняпроблем законотворення на негативну практику. Ось чому тенденція до посиленнявпливу вузько групових інтересів під елегантною назвою „лобізм” практично можепідмінювати правотворчість [11, с.45].
Кожнийнормативний акт повинен мати власних авторів. Мистецтво автора при розробціпроектів нормативних актів включає професіоналізм та науковий досвід,творчість, новаторство, ґрунтовне вирішення правових проблем. Безіменність управі хибна тому, що немає кому пред’явити претензії щодо відшкодування збитківвід недобросовісної правової продукції. Анонімність її авторів приховує відсуспільства їхню некомпетентність і дилетантство, призводить добезвідповідальності за шкоду, заподіяну державі, суспільству і суб’єктамгосподарювання. Верховна Рада, яка прийняла закон, зобов’язана нести йекономічну відповідальність за його негативні наслідки.
З-поміжбагатьох публіцистичних досліджень останнього часу можна зустріти висновок, щонайбільш “геноправослухняною” нацією є англійці. Це пояснюється формуванням тарозвитком системи прецедентного права, досить значним “часовим” віком кожного зпрецедентів англосаксонської правової системи.
До“геноправонеслухняних” націй традиційно відносять слов’янські нації. Причому,цитуючи Салтикова-Щедріна, Герцена, Тургенєва, доходять загального висновку,що, живучи „на слов’янських землях не порушуючи законів”, неможливо. Невдаючись в детальний аналіз “геноправослухняної” теорії, вважаємо за потрібнезазначити, і про це переконливо йшлося на IV Всесвітньому форумі українців(18-20 серпня 2006 р.), що стан правової свідомості, навіть “правовоїналаштованості” в державі, явища так званого правового нігілізму віддзеркалюютьнігілізм соціальний.
Правовийнігілізм – це різновид соціального нігілізму як родового поняття. Сутність його– у загальному негативному ставленні до права, законів, нормативного порядку.Причина – юридичне невігластво, невихованість основної маси населення. Такіантиправові настанови і стереотипи є елементом, властивістю суспільноїсвідомості і національної психології, відмінною особливістю культури, традицій,способу життя.
Суттєвуроль у цих процесах відіграє громадська думка. Проте в сучасних умовах вонастає менш чутливою до моральних порушень, навіть деградації. Певним чином цепороджує заперечення багатьох правових настанов та цінностей.
Цеодна з складніших проблем сучасних теоретико-правових досліджень. Правовасистема повинна чітко реагувати на прояв двох полярних тенденцій. З одногобоку, є очевидною тенденція до певної стандартизації державної формотворчості –ті моделі чи форми, які існують в найбільш розвинутих демократичних країнах,запозичаються, причому інколи цілком механічно, без урахування національноїспецифіки. З іншого боку, навпаки, знаходить прояв тенденція до збільшеннярізноманіття форм державного устрою, з’являються національно-специфічні моделі,що є наслідком адаптації загальновизнаних взірців до специфічних умов будь-якоїконкретної держави.
Поєднаннявсієї сукупності політичних, економічних, соціальних, соціокультурних та іншихчинників у даній державі створює специфічне середовище, що трансформуєзагальновизнані форми в формоутворювальні елементи держави.
Заслуговуєна увагу і те, що в українській юридичній науці сутність держави тривалий часрозглядається тільки з класових позицій. Думка про державу як про інструментурегулювання класових суперечностей, організацію, що задовольняє інтереси всіхчи більшості соціальних сил, надкласової організації, інструмент класовогокомпромісу тощо не визнавалася.
Сучаснадержава – соціальний арбітр, орган вирішення загальних справ, організатор багатьохважливих заходів, без здійснення яких не може нормально функціонувати сучаснесуспільство.
Державамає запобігати диференціації суспільства, аби не допустити гострих соціальнихконфліктів.
Жоднадержава не має іншої альтернативи, крім участі у збереженні людства і вирішенніглобальних проблем, у демократичній перебудові внутрішньодержавного,національного і світового порядку, в зміцненні гарантій прав і свобод особи, вактивному запобіганні тоталітаризму.
Заслуговуєна увагу і зовнішньополітичний аспект актуальності теми. Вдосконалення сучасноїдержави, визнання фундаментальних принципів європейського розвитку створюєправові та політичні умови для залучення України до міжнародних стандартівдемократії.
Становленняправової державності передбачає генезис особливих правових відносин міжгромадянином і державою, між органами державної влади, а також оновленувзаємодію між суспільством та політичними силами.
Гендернарівність – складова загального принципу рівності як основи демократичногоустрою держави та суспільства. Принцип рівності є універсальною категорією івиключає дискримінацію за будь-якою ознакою: раси, кольору шкіри, релігії,соціального статусу.
У2000 р. Україна разом із 189-ма країнами – членами ООН підписала ДеклараціюТисячоліття, в якій сформульовані найважливіші цілі світового розвитку, середяких одне з основних – досягнення рівності жінок і чоловіків у всіх сферахжиттєдіяльності.
Величезнезначення цієї проблеми неодноразово обґрунтовувалося вітчизняним законодавством(Указом Президента України від 26 травня 2005 р. №1135/2005, Законом України«Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» від 8 вересня2005 р. №2866-ІV).
Однієюз основних причин гендерної нерівності в Україні є стійкі гендерні стереотипи,відповідно до яких суспільні ролі жінок і чоловіків залежать від так званого«природного» розподілу.
Незважаючина проголошення Україною рівності прав жінок і чоловіків, численні нормичинного законодавства й досі містять дискримінаційні гендерні „викривлення”.Найкращою демонстрацією цього виступає гендерна асиметрія сучасного урядуУкраїни.
Основноюпроблемою вітчизняного законодавства у сфері гендеру є декларативність йогоположень. Досить важливо в цьому зв’язку зазначити, що мова має йти про“рівність прав, можливостей” та обов’язково про “рівність результатів”. Про щоне наголошують нині на законодавчому рівні. Тому відповідні дослідження, аналізта їх обґрунтування започатковані в Центрі правових досліджень гендерноїполітики, що створений при відділі теорії держави і права Інституту держави іправа ім. В.М. Корецького НАН України, який на сьогодні є єдиною незалежноюінституцією такого рівня в державі.2.2 Проблеми формування правової системи України
Однимз основних завдань незалежної Української держави є створення власної правовоїсистеми. Прийняття конституції поклало фундамент для організації системногорозвитку нашого законодавства. Але в цьому шляху потрібно вирішити багатопроблем [17, с. 122].
Заостанні роки було прийнято багато законів, не завжди при цьому враховувалисьзагальнолюдські цінності. Часто це відбувалось без відповідної логічноїпослідовності. Особливо це стосується проблем оподаткування, приватизації,підприємництва. Такі закони вимагали частих змін. В результаті знижуєтьсярегулюючий вплив законодавства на суспільні відносини. Наявність законів, якіне виконуються, приносить великий збиток системі правового регулювання. Томузабезпечення дієвості правових норм -першочергова задача при формуванніправової системи України. Для цього важливо визначити, які групи суспільнихвідносин мають регулюватися тільки законами, які принципи повинні лежати воснові побудови законодавства.
Особливоїуваги потребує законодавче забезпечення системи прав людини. Варто прислухатисьдо думки деяких науковців стосовно прийняття Закону про Закони. Важливим єсистемний підхід до формування нового законодавства, особливо в сферірегулювання економіки. Акти соціального регулювання окремих видів діяльностімають базуватись на стрижневому акті. (Такими актами повинні статиГосподарський кодекс, Податковий кодекс). Останнім часом практикуєтьсявключення в закон довгих пояснень, складних визначень. Тексти законів частоносять декларативний характер, вміщують лозунги, заклики. Все це послаблюємотивуюче значення правової норми як ідеальної моделі поведінки. Між тим,чіткі, короткі дефініції, конкретні визначення можуть повністю розкрити цільзакону.
Важливезначення має мова закону. Формування правової держави неможливий процес безпідвищення правової культури. На її рівень впливає відношення до права, законів(поважне чи негативне), знання останніх, уміння їх правильно виконувати.
Побудоваправової системи потребує науково обґрунтованої концепції розвитку різнихгалузей законодавства. В цьому велику роль повинні відіграватипрофесіонали-правники.
Професіоналізмпрямо залежить від рівня юридичної освіти і юридичної науки взагалі в Україні.Відомо, що цей рівень недостатній для того, щоб забезпечити потреби держави вфахівцях з права, які б відповідали міжнародним вимогам.
Конституцієюзакріплено, що Україна являється правовою державою.
Досвідубудівництва демократичного суспільства у нас немає.
Незважаючина це, ми не повинні сліпо запозичувати досвід інших держав у становленнідержавності. Потрібно спиратись на власні історичні і культурні традиції іцінності.
Висновки
Суспільство- це одна велика система, в якій існує безліч підсистем. Однією з такихпідсистем є правова система. Ця правова категорія була введена вченими — юристами для узагальнення усіх відомих правових явищ держави. Кожен авторпропонує свій власний список компонентів правової системи, через це питанняскладу правової системи ще потребує подальшого розроблення для того, щоб вченімогли знайти спільне вирішення цієї проблеми.
Правовасистема постає як складне, багатопланове поняття, що містить в собі цілийкомплекс компонентів, справляє нормативно – організаційний та ціннісний впливна суспільні відносини.
Зібравширізні визначення правової системи в одне можна зробити висновок: правовасистема — це об'єктивне, історично закономірне правове явище, яке включає всебе взаємопов'язані, взаємообумовлені і взаємодіючі компоненти: право івтілююче його законодавство, юридичні установи, юридичну практику, суб'єктивніправа і обов'язки, правову діяльність і правовідносини, правосвідомість ікультуру, правову ідеологію та ін.
Пізнаннясутності і ролі правової системи потребує широкого підходу до розумінняправових явищ з урахуванням всієї їх багатоманітності та аспектів взаємодії, атакож з урахуванням властивостей правових явищ стосовно людини, держави ісуспільства.
Нашаправова система формувалася століттями і продовжує безперервно розвиватися.Незважаючи на багаторічний термін існування незалежної держави, правова системазнаходиться ще в стадії перехідного періоду. Правосвідомість народу Українисформувалась у соціалістичному середовищі. Проте з прийняттям КонституціїУкраїна почала відходити від соціалістичного життя і почала відкрито формуватисвою власну незалежну правову систему. Але слід сказати, що радянська влада іправові переконання того часу залишили свій слід, який буде впливати нарозвиток правової системи України.
Розвитокі зміцнення Української держави, її прямування до Європи нерозривно пов'язане зформуванням національної правової системи, яка б відповідала сучаснимтенденціям правового розвитку.
Запровадженняу вітчизняну правову систему міжнародно-правових стандартів передбачає вивченнязакономірностей розвитку світової правової системи, окремих правових сімей,національних правових систем з урахуванням національних традицій, менталітету,позитивних напрацювань українських вчених — юристів.
Основоюмодернізації правової системи, фактором демократизації соціуму виступаєосновоположний нормативно-правовий акт України — Конституція, який має найвищуюридичну силу, визначає демократичний вектор розвитку держави, суспільства,правової системи.
Закріпленняна конституційному рівні положення про те, що Україна є правовою,демократичною, соціальною державою, встановлення на рівні Основного Законудержави пріоритету людини (не особа для держави, а держава для особи)закріплення положення щодо рівності громадян, природності і невід'ємності праві свобод людини — все це правові орієнтири для розвитку правової системиУкраїни.
Урозвитку правової системи були зроблені великі досягнення, але поряд з нимистоїть така проблема як ефективність законодавства: діють застарілі нормативніакти, між діючими актами існують протиріччя, що порушує системність законодавства.Чимало нормативних актів — неефективні, відсутня належна стабільність законів.Є визнаним факт, що у визначенні загальної стратегії розвитку України булидопущені прорахунки, пов'язані із недосконалістю соціальної складової реформ,недооцінкою економічної ролі держави. Також є перешкодою у розвитку правовоїсистеми правова культура суспільства, а вона у нас не дуже висока. Своїмставленням до права ми показуємо свою правову культуру.
Створеннясучасної ефективної правової системи, що покликана забезпечити розвиток Українияк розвинутої, демократичної соціально-правової держави, потребує подальшоїрозробки відповідної теоретичної моделі. Така модель має ґрунтуватися нанайновіших досягненнях світової та вітчизняної наукової думки, враховувати всю сукупністьпередумов і орієнтирів пошуку, шляхів та механізмів подальшого реформуваннясуспільства, розвитку оновленої правової системи.
У насще є можливість удосконалити нашу правову систему, позбутися прогалин узаконодавстві. Щоб цього досягти потрібно вирішити ряд проблем.
По –перше: ефективність законодавства. Проблема повинна вирішуватись за такимиаспектами:
1)зміст нормативно-правового акта повинен відповідати основним напрямам розвиткусуспільства;
2)закон повинен відповідати реальним умовам життя;
3)законність нормативно-правового акта, тобто відповідність Конституції Українита іншим актам;
4) законимають бути правовими, тобто відповідати принципам демократії і соціальноїсправедливості, нормам моралі;
5)відповідність закону розвиткові правової системи загалом, її взаємозумовленістьз економічною, політичною та соціальною системами;
6) правоможе і повинне бути визначене.
По –друге: подолання правового нігілізму. Правовий нігілізм – це загальне негативнеставлення до права, законів, нормативного порядку. З такими антиправовиминастановами потрібно боротися. Треба виховувати в людях правову культуру,повагу до законодавства і права загалом.
По –третє: взаємозв’язок правової системи та держави. Правова система повинна чіткореагувати на прояв двох полярних тенденцій. З одного боку, є тенденція допевної стандартизації державної формотворчості – ті моделі чи форми, якііснують в найбільш розвинутих демократичних країнах механічно запозичаються безурахування національної специфіки. З іншого боку існує тенденція до збільшеннярізноманіття форм державного устрою, з’являються національно-специфічні моделі,що є наслідком адаптації загальновизнаних взірців до специфічних умов будь-якоїконкретної держави.
По –четверте: гендерно-чутлива політика. Гендерна рівність – складова загальногопринципу рівності як основи демократичного устрою держави та суспільства. Вцьому принципі виключається дискримінація за будь-якою ознакою: раси, кольорушкіри, релігії, соціального статусу.
Цяпроблема, безумовно, потребує повного викоренення, адже згідно КонституціїУкраїни усі люди є вільними у своїх гідності і правах. Не може бути привілеївчи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, статі, майнового стану або іншимиознаками.
Крім перерахованихпроблем існують ще і багато інших, які заважають гармонійному розвитку правовоїсистеми України. Звичайно не можливо вирішити всі проблеми одразу, але потрібноробити все щоб ситуація не погіршувалася.
Правовасистема повинна формуватися не лише органами державної влади, а й за участювсієї громадськості. Правова система в Україні повинна виступати “терезами”,які б утримували державу від порушення та утиску прав людини. Тоді вона буденайбільш ефективною і буде виникати менше суперечностей стосовно неї.
Попередув нас довга дорога і від нас залежить в яку сторону ми повернемо на роздоріжжі.Якою ми побудуємо нашу державу, яка буде діяти в ній правова система залежитьсаме від нас. Незалежно від результату діяльності органів державної влади,нашою метою повинно бути прагнення до кращого.
Список використаної літератури
1.  АлексеевС.С. Механизм правового регулирования в социалистическомгосударстве. – М.,1996.- 246 с.
2.  Алексеев С.С. Право на пороге нового тисячелетия. — М.: Статут,2000. — С. 57.
3.  Алексеев С.С. Теория государства и права: Учебник для юридическихвузов. — М.: Норма, 1998. — с. 463.
4.  Аналіз видатків на утримання органів державного управління Українив 1994 — 1999 роках. — К., 2000. — Вип. 4. — С. 5 — 6.
5.  Берхуз Хашматулла. Вступ до порівняльного правознавства. Одеса,2002.- С. 305.
6.  Журавський В.С. Правові системи сучасності. Глобалізація.Демократизм. Розвиток. — К., 2003. — С. 103.
7.  Кучма Л.Д. Україна — не Росія. — М.: Время, 2003. – 560с.
8.  Теория государства и права: курс лекций. / Под ред. Н. И. Матузоваи А. В. Малько. — М., 2000.- С. 497-498.
9.  Нагребельний В. П. Законодавча техніка та ефективністьправотворення в Україні //Часопис Київського університету права. — 2003. — № 3.- С. 5.
10.     Оніщенко Н. М. Правова система і держава в Україні. К., 2002, с.87.
11.     Оніщенко Н. М. Юридична газета. №18 (78), 28 вересня 2006 р.- С.45.
12.     Рабінович П.М. Основи загальної теорії держави і права: Навч.Посібник — 5-те видання. — К.: Атака, 2001. — С.117.
13.     Синюков В.Н. Российская правовая система. — М., 1994. — С. 19.
14.     Скакун О. Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. З рос. –Харків: Консул, 2001. — С. 238 — 239.
15.     Скакун О.Ф. Правова система України на правовій карті світу. – Х.:Еспада, 2004.- 454 с.
16.     Стретович В. Правова система України: загальна характеристика сучасногоетапу формування //Право України. -1998. – № 1. – С. 3.
17.     Становлення і розвиток правової системи України: Збірник тездоповідей і наукових повідомлень науково – практичної конференції. -К.:Інститут держави і права ім… В.М. Корецького НАН України, 2002. — 216 с.
18.     Правовые системи стран мира. Энциклопедический справочник / Отв. ред.Сухарев Л. Я. — М.: Норма. 2001. — С. 684 — 685.
19.     Тихомиров Ю.А. Правовая система развитого соцыализма // Сов. Государствои право. — 1979. — С. 223.