Зміст
Вступ………………………………………………………………………………3
1. Поняття і види форм державногоустрою в зарубіжних країнах..………….5
2. Унітарнадержава………………………………………………………………5
3. Федерація як одна з форм державного устрою ……………………………...6
3.1. Принципи устроюфедерації…………………………………….……8
4. Конфедерація………………………………………………………………….13
5. Співдружність як одна з форм державного устрою………………………...14
Висновки…………………………………………………………………………15
Перелік посилань…………………………………………………………….......16
Переліквикористаної літератури…………………………………………….....17
Вступ
Своєрідність конкретної форми держави, державного правління та державного yстроюбудь-якого історичного періоду визначається насамперед ступенем зрілостісуспільства і державного життя, задачами й цілями, що ставить перед собоюдержава.
Будь-яка держава є єдина по суті,змісту й формі. Щоб вона активно функціонувала, щоб якісно й корисно діяв їїмеханізм, потрібна чітко організована державна влада, яка, забезпечуючицілісність і безпеку суспільства, здійснювала б керівництво суспільством вінтересах домінуючої частини населення, а також управління загально –суспільними справами. На думку відомого юриста й філософа І.А. Ільїна, формадержави не “політична схема”, байдужа до життя людей, а жива організація владинароду. “Потрібно, щоб народ розумів свій життєвий устрій, вмів організовуватися,щоб поважав закони цього устрою і вкладав свою волю в цю організованість”.
Типологія держав тісно пов’язана зпоняттям форми держави. Особливості кожного конкретного типу державивстановлюються на основі аналізу її організаційного устрою, методів здійсненнядержавної влади.
Чіткого співвідношення між типом іформою держави немає. З одного боку, в межах держави того ж самого типу можутьзустрічатися різні форми організації і діяльності державної влади, а з іншого,держави різного типу можуть набувати однакової форми. Своєрідність конкретноїформи держави будь-якого історичного періоду визначається, насамперед,ступенем зрілості суспільства і державного життя, задачами і цілями, що ставитьперед собою держава. Іншими словами, категорія форми держави безпосередньозалежить від його змісту і визначається ним.
Коли розкрита „сутність” держави –визначене її соціальне призначення, відмінність від додержавної організаціїсуспільства, виділені головні ознаки і подані головні характеристики, виникаєпотреба розглянути, як влаштована держава, тобто в яких конкретних формах існуєі функціонує ця особлива політична, структурна, територіальна організаціясуспільства.
Традиційно вітчизняна теорія державиі права завжди виділяла у формі держави три основних, взаємозалежних блоки:форму правління, форму національно-державного й адміністративно-територіальногоустрою, політичний режим.
І якщо форма правління відповідає назапитання про те, хто і як править, здійснює державну владу в державно-організованомусуспільстві, як влаштовані, зорганізовані і діють у ньому державно-владніструктури (органи держави), то форма національно-державного йадміністративно-територіального устрою розкриває способи об’єднання населенняна визначеній території, зв’язок цього населення через різні територіальні іполітичні утворення з державою в цілому. Політичний режим характеризує як, якимчином здійснюється державна влада в конкретному суспільстві, за допомогою якихприйомів і методів держава виконує своє соціальне призначення – забезпечуєекономічне життя, суспільний порядок, захист громадян, вирішує інші загальнісоціальні, національні, класові задачі.
От чому форму держави можна визначитияк такий склад (побудову) держави, у якому виявляються її основні характеристикиі який забезпечує в комплексі, в системі – організацію державної влади,територіальну організацію населення.
Мета даної контрольної роботи — оволодіння та засвоєння знань з дисципліни “Теорія держави іправа” з питання “Поняття та форми державного устрою”.
Завдання роботи: проаналізуватипоняття держави та її устрою, розкрити суть форми державного правління, державного устрою та політичного режиму.
Методи дослідження: у роботівикористовується ряд літературних джерел, окрім тематичних підручників аналізуютьсястатті з періодичних видань. 1. Поняття і види формдержавного устрою в зарубіжних країнах
Форма державного устрою – це спосіборганізації державної влади, який визначається характером взаємовідносиндержави як цілого і її складових частин.
Форма державного устрою знаходитьсвій вияв в особливостях політико-територіальної організації держави та їїадміністративно- територіального устрою [1].
Виділяють такі форми державногоустрою
Унітарна держава
— проста єдина держава,частинами якої є адміністративно-територіальні одиниці, що не мають сувереннихправ
Федерація
— складова союзна держава,частинами якої є державні утворення, що мають суверенні права
Основні ознакиунітарної держави (Болгарія, Польща, Франція, Велика Британія, Італія, Швеція,Норвегія, Фінляндія, Греція, Іспанія, Нідерланди, Португалія, Камбоджа, Лаос,Таїланд, Японія, Китай та ін.):
1) єдинаконституція (конституції прийняті в більшості країн світу);
2)єдина система вищих органів державної влади — глава держави, уряд, парламент,юрисдикція яких поширюється на територію усієї країни;
3)єдине громадянство і єдина державна символіка;
4)єдина система законодавства і єдина судова система;
5) адміністративно-територіальніодиниці не можуть мати будь-яку політичну самостійність;
6) в міжнароднихвідносинах виступає одноособово. Частини унітарної держави мають різні назви: вУкраїні — області, у Польщі — воєводства, в Англії — графства, в Італії —провінції.
2.Унітарна держава
Держава вважається унітарною(простою), якщо жодна з частин її територій не наділена статусом державногоутворення. В унітарній державі існує лише одна конституція, одна система праваі одна система органів влади. Її складові частини мають статусадміністративно-територіальних одиниць [2].
Адміністративно-територіальні одиниці– це частини території держави, організаційно відокремлені для виконаннязагальних завдань державного управління.
Автономія – це самоврядуваннянаселення на частині території держави, що звичайно характеризується наданняморганам автономії законодавчих повноважень з питань місцевого значення(автономні області Іспанії, Італії, Португалії).
В кожній автономії утворюютьсяпредставницькі органи, які виконують законодавчу функцію в межах своєїкомпетенції. Представницький орган формує виконавчі органи, які несуть передним політичну відповідальність. Діяльність цього органу контролюєтьсяцентральною владою, зокрема глава держави має право розпустити його.
Деякі унітарні держави (ВеликаБританія, Грузія, Данія, Ізраїль, Іспанія, Італія, Португалія, Україна,Фінляндія, Шрі-Ланка) включають автономні утворення (адміністративніавтономії). В Україні — це Автономна Республіка Крим. Такі держави називаютьдецентралізованими унітарними державами або унітарними державами з елементамифедералізму. Вони відрізняються від централізованих унітарних держав, у яких начолі місцевих органів влади перебувають призначені з центру посадові особи,котрі підкоряють собі місцеві органи самоврядування. У децентралізованихунітарних державах місцеві органи влади обираються населенням і мають правосамостійно вирішувати більшість питань місцевого життя. У них автономії маютьвнутрішнє самоврядування, як правило, у сфері адміністративної діяльності.Вони можуть користуватися певною самостійністю й у сфері законодавства. Утакому разі закони приймаються парламентом автономії в межах своєї компетенції(головним чином у порядку делегування йому законодавчих повноваженьцентральним законодавчим органом у випадках, передбачених конституцією) [3].
Щодо ВерховноїРади Автономної Республіки Крим, то її участь у сфері законодавчій діяльностіобмежена підготовкою і прийняттям Конституції (набрала чинності 12 січня 1999p.).
Основніознаки унітарної держави:
· єдина конституція(конституції прийняті в більшості країн світу);
· єдина системавищих органів державної влади — глава держави, уряд, парламент, юрисдикція якихпоширюється на територію усієї країни;
· єдинегромадянство і єдина державна символіка;
· єдина системазаконодавства і єдина судова система;
· адміністративно-територіальніодиниці не можуть мати будь-яку політичну самостійність;
· в міжнароднихвідносинах виступає одноособово. Частини унітарної держави мають різні назви: вУкраїні — області, у Польщі — воєводства, в Англії — графства, в Італії — провінції.
3. Федерація як одна з формдержавного устрою
Федерація – це держава, територіяякої складається з території її членів – суб’єктів (штати – Австралія,Бразилія, Індія, Венесуела, Мексика, Нігерія, США; проавінції – Аргентина,Канада, Пакистан; землі – Австрія, ФРН; республіки – Росія, Югославія; кантони– Швейцарія тощо).
Всі суб’єкти федерації є державнимиутвореннями, тобто вони наділені установчою владою – можуть приймати власніконституції, які повинні відповідати основним федеративним законам. Пріорітет усфері законотворчості, як і в інших сферах державної діяльності завждизалишається за федераціями [4].
Федеративна формаполітико-територіального устрою менш поширена порівняно з унітарною формою.
Сьогодні у світііснують такі федеративні держави, як Росія, США, Канада, Австралія, Німеччина,Австрія, Бельгія, Союзна Республіка Югославія, Аргентина, Бразилія, Мексика,Індія та ін., тобто країни, які відіграють провідну роль в економіці світу.Вони розташовані на різних континентах, вирізняються площами своїх територій(від Австралії, яка займає весь континент, до невеликих — Австрії та Бельгії)та є унікальними за ступенем свого політичного й культурного розвитку, а такожза національним складом населення. Загальна кількість їх населення наближаєтьсядо півтора мільярди громадян. Спочатку федерація виникла у США (1787 р.).Політико-територіальний устрій окремих країн не є сталим. Про іде свідчитьдосвід деяких європейських держав. Так, протягом XX ст. Чехословаччина булаунітарною державою (1918 — 1968 рр.), федеративною державою (1969 — 1992 рр.),а з січня 1993 р. Чехословацька Федерація взагалі припинила своє існування. На їїтернів торії утворилися дві унітарні держави — Чеська Республіка і СловацькаРеспубліка (Словаччина) [5].
У 1946 р. була утворенаЮгославська Федерація, до складу якої входили шість республік і два автономнихкраї. Події КІІІЦЯ 80-Х — початку 90-х років XX ст. призвели до розпадуфедерації у тому вигляді, який був передбачений Конституцією 1974 р., іутворена нова Югославська Федерація — Союзна Республіка Югославія, суб' єктамиякої стали лише дві республіки — Сербія та Чорногорія. Решта колишніх суб'єктів Югославської Федерації тепер існує як самостійні національні держави.
У 1993 р.завершився довгий процес перетворення Бельгії з унітарної держави нафедеративну.
Федерація — цесоюзна держава, що складається з окремих державних утворень (республік, штатів,земель, провінцій). До складу Російської Федерації входять різноманітнісуб'єкти федерації: республіки; краї; області; автономна область; Москва,Санкт-Петербург — міста федерального підпорядкування — та автономні округи. Цідержавні утворення мають назву «суб'єкти федерації».Правове становище республік, штатів, земель, провінцій регулюєтьсяконституцією федерації та власними конституціями суб' єктів федерації, що маютьвідповідати конституціям спілки (союзу). В Індії, наприклад, тільки один штат з25 (Джамму іі Кашмір) має власну конституцію.
Обов'язковістьвідповідності конституцій суб'єктів федерації конституції союзу передбачена узаконах Німеччини, Австрії та інших федеративних держав. Так, ст. 28 ОсновногоЗакону ФРН проголошує, що конституційний устрій земель має відповідати основнимзавданням республіканської, демократичної та соціальної правової держави згідноз вимогами сучасного Основного Закону. Суб'єктам федерації надається право вмежах їх компетенції приймати закони, що не суперечать загальнофсдеративномузаконодавству.
В окремихфедераціях (США, Бразилія, Мексика, Австралія та ін.) утворені своєрідні територіальніодиниці. Так, у США, Мексиці та інших федеративних державах існують федеральніокруги, є острівки, рифи, континентальний пі ельф, внутрішні морські води, якіне є суб' єктами федерації.
Конституціїфедеративних держав не надають суб'єктам федерації права виходу з федерації,тобто права сецесії [6].
Проте, як свідчитьісторія федералізму, інколи цього не досить, щоб стати перешкодою для виходу зфедерації окремих суб'єктів за їх бажанням.
Так, КонституціяЮгославії 1974 р. і Конституційний закон про Чехословацьку Федерацію 1968 р. ненадавали суб'єктам федерації права на вихід з неї. Проте колишнісуб'єкти федерації, зокрема Хорватія, Словенія та інші суб'єкти, розірвалифедеративну спілку, провівши референдум.
ЧехословацькаФедерація припинила своє існування на підставі прийнятих Федеральними зборамиЧехословаччини низки конституційних законів.
Політичній історіївідомі інші випадки виходу з федерації та створення незалежних держав. Церозпад СРСР та утворення суверенних незалежних держав, вихід Бангладеш ізПакистанської Федерації, а Сінгапуру — з Федерації Малайзії. Однак у деякихвипадках спроба вийти зі складу федерації придушувалася збройними федеральнимисилами. Закінчилася поразкою у жовтні 1995 р. спроба з допомогою референдумувийти зі складу иере-важно англомовної Канадської Федерації франкомовноїпровінції Квебек.
3.1. Принципи устроюфедерації.
1. Федераціяпобудована за територіальним принципом. Це США, Бразилія, Мексика, Австрія,Німеччина, Австралія та ін. Так, жоден із 50 штатів США не був утворений за національноюознакою, однак на півдні країни темношкіре населення складає більшість; уМексиканських Сполучених Штатах існують три національні групи і 31 штат; вАргентині утворено 22 штати, де є дві національні групи; у Німеччині є однанація, а суб'єктів федерації після об'єднання з НДР — 16; в Австрії проживаєодна нація, проте земель, які є суб'єктами федерації, — 9 [7].
2. Федерація,побудована за національним принципом, Суб 'єктами федерації Союзної РеспублікиЮгославія за Конституцією 1992 р. є дві республіки — Сербська Республіка таРеспубліка Чорногорія. Незважаючи иа дуже велику відмінність у кількостінаселення, суб'єкти федерації мають рівні права. Досить сказати, що колипрезидентом СРЮ буде обраний серб, то прем'єр-міністром буде чорногорець, інавпаки; республіки мають свої конституції і громадянство.
Рівноправнимисуб'єктами бельгійської федерації, починаючи з1993 р., колизавершилася трансформація Бельгії від унітарної до федеративної держави, єобщина Фландрія, населення якої розмовляє нідерландською мовою, община Валонія,що застосовує французьку мову, та Брюсельський регіон, де вживають обидві мови.Суб'єкти цієї федерації рівноправні. Утворенням федерації були припиненісепаратистські тенденції серед фламандців, які складають близько 60%десятимільйониого населення Бельгії [8].
Індія — багатонаціональна держава, що об'єднує понад десять націй, велику кількістьнародностей та етнічних груп. Період з 1956 по 1960 рр. відзначено як добуреорганізації індійської федерації за національною основою. Значну частинубагатонаціональних штатів було реорганізовано в однонаціональні. У 1989 р.функціонувало 25 штатів і кілька союзних територій. У цілому національнийпринцип побудови федерації в Індії виправдав себе.
3. Федерація,побудована за змішаним принципом: національ ним і територіальним. Згідно зКонституцією Російської Феде рації до складу держави входять утворені занаціональним прин ципом — 21 республіка, одна автономна область і 10автономних округів, за територіальним принципом — 49 областей І дваміста федерального значення.
Суб 'єкти федераціїмають свої законодавчі, виконавчі та судові органи. Називаються вонипо-різному. Так, законодавчий орган штатів в Індії є легіслатурою, у США — законодавчою чи генеральною асамблеєю, у Мексиці — законодавчим органом, уНімеччині та в Австрії — ландтагом землі тощо.
Законодавчі органисуб'єктів федерації обираються виборчим корпусом штату (землі). За своєюструктурою вони або однопалатні {Німеччина, Австрія, більшість штатів Індії таодин штат — Небраска — у США), або двопалатні.
Виконавчу владууособлює губернатор, який обирається повнолітніми громадянами (США, Мексика таін.) або призначається президентом (Індія). Іноді це робить уряд землі, якийобирається ландтагом землі (Німеччина, Австрія).
Суб'єкти федераціїмають, як правило, особисте громадянство. Характерною формальною ознакоюфедеративної держави є подвійне громадянство. Подвійне громадянствозафіксовано у конституціях США, Німеччини, Австрії.
Так, розділ І і поправкаXIV до Конституції США передбачають, що особи, народжені або натуралізовані уСША та підлеглі їх владі, є громадянами США і штатів, де вони проживають.
У конституціяхлатиноамериканських федерацій (Мексика, Бразилія, Аргентина, Венесуела)закріплюється союзне громадянство та громадянство суб'єктів. Але відносини угалузі громадянства регулюються переважно законами федерації.
У КонституціїАвстрії (п. і ст. 6) записано, що для кожної землі існує своє громадянство.Головною передумовою громадянства землі є належність до однієї з ії общин. Знабуттям громадянства землі набувається й громадянство федерації. Коженгромадянин федерації має у будь-якій із земель такі самі права й обов'язки, щой громадяни цієї землі [9].
Конституція ФРНвідносить до компетенції федеральних органів встановлення громадянствафедерації (п. 2 ст. 73), а ст. 74 п. 8 встановлення громадянства земельвідносить до конкуруючого законодавства. Кожен німець має у кожній земліоднакові громадянські права та обов'язки (п. 1 ст. 33). З набуттям федеральногогромадянства автоматично надається громадянство окремої землі. КонституціяІндії встановлює тільки союзне громадянство.
Федеральнийпарламент, як правило, будується за двопалатною схемою. Верхні палативідбивають інтереси суб'єктів федерації — вони мають різніназви: Сенат (США, Мексика, Бразилія, Канада); Рада штатів (Індія), ФедеральнаРада (Австрія), Рада федерації (Росія).
Нижні палати є органамизагальносоюзного представництва, вони обираються за територіальними виборчимиокругами на менш тривалий строк повноважень, ніж верхні палати.
Верхні палати єпредставниками інтересів суб'єктів федерацій, вони обираються на довший термін,ніж нижні палати. Існують різні способи утворення верхніх палат. Перший спосібполягає у тому, що вони обираються у фіксованому складі, незалежно відкількості населення суб' єктів федерації, площі їхніх територій та іншихкритеріїв. Так, усі 50 штатів СІІІА обирають до Сенату по два сенатори; коженштат і федеральний округ Мексиканських Сполучених Штатів також обирає по двачлени палати сенаторів, а кожен штат Бразилії — по три сенатори. Другий спосібутворення верхніх палат передбачений, наприклад, конституціями Австрії таІндії. Кількість членів Федеральної ради Австрії та Ради штатів в Індії, якіобираються відповідно землями та штатами, залежить від кількості населеннясуб'єктів федерації. Так, найчисленніша земля Австрії обирає до Федеральноїради 12 представників, а значно більший за кількістю населення Індійський штат- 34 члени до Ради штатів. Менш населені суб'єкти цих федерацій, відповідно, — 3 і 4 представники. Характерну рису утворення Ради штатів в Індії становитьпризначення 12 її членів президентом республіки. Третій спосіб притаманнийСенату Канади та Бундесрату Німеччини. Конституції цих держав установили різнінорми представництва, які залежать від кількості населення провінцій у Канаді(4-24) та земель у Німеччині (3-6) [10].
Сенатори у Канадіпризначаються генерал-губернатором, а члени бундесрату призначаються тавідкликаються урядами земель; нарешті, останній спосіб — розмежуваннякомпетенції між союзом і суб'єктами федерації — має велике значення, оскількивід принципів розподілу такої компетенції залежать правове становище суб 'єктівфедерації, їхні відносини поміж собою та з центром. Ці питання вирішуютьсянеоднаково в різних федераціях і на різних ступенях їх розвитку. Усе залежитьне тільки від відносин поміж класами й націями всередині країни, а й відпричин, що диктуються міжнародним становищем.
Федераціїрозрізняються за ступенем централізації або децентралізації влади.
Конституціїпередбачають розмежування компетенції між центром і державними утвореннями.Компетенція — це сукупність закріплених у правових нормах повноважень у різнихсферах діяльності, розподіл прав між федерацією в цілому та її суб'єктами.Такий розподіл забезпечується нормативними актами в різний спосіб. Частокомпетенція має кілька видів: виключну компетенцію федерації (тобто таку, якавиконується тільки союзними органами); виключну компетенцію суб'єктів федерації;сумісну, або збіжну, компетенцію федерації та її членів; залишкову компетенцію(в Австрії тау Німеччині існує поняття «конкуруючої компетенції», остання являєсобою різновид збіжної, або сумісної, компетенції) [11].
Основні ознакифедерації (США, Росія, Австрія, Швейцарія, ФРН, Канада, Мексика, Бразилія,Аргентина, Венесуела, Індія, Малайзія, Австралія та ін. — разом у світі існують24 федеративні держави. На шляху до федерації, здійснюваної з 1988 р. у триетапи, перебуває Бельгія):
1) наявність єдиної території, яка уполітико-адміністративному відношенні не є одне ціле, а складається ізтериторій — суб'єктів федерації, що мають власний адміністративно-територіальнийподіл;
2) наявність загальної конституціїфедерації і конституцій "і суб'єктів, тобто наділення суб'єктів федераціїустановчою владою;
3) наявність системи законодавстваусієї федерації і системи законодавства її суб'єктів, тобто наділення суб'єктівфедерації в межах установленої для них компетенції правом видання законодавчихактів, які діють лише на території суб'єкта федерації і мають відповідатисоюзному законодавству;
4) наявність федеральногодвопалатного парламенту і парламентів суб'єктів федерації, федерального урядуі самостійних органів управління суб'єктів федерації;
5) наявність громадянства як усієїфедерації, так і її суб'єктів; у ряді федерацій допускається подвійнегромадянство (ФРН, Австрія);
6) можливість суб'єктів федераціїмати власну правову і судову системи (США);
7) наявність загальнофедеральноїподаткової і грошової системи;
8) суб'єкти федерації не маютьсуверенітету і не є суб'єктами міжнародного права, проте в договірнихміжнародних відносинах може виступати як федерація в цілому, так і кожний ізїї суб'єктів.
У типовій федерації оборонна ізовнішня політика належить федеральному уряду, освіта — регіонам, а правооподатковування поділене між обома. Тому і федерація, і її суб'єкти можутьмати право видавати закони з аналогічних питань [12].
Федерації багатоманітні.Класифікувати їх можна за різними ознаками:
• За способом створення:
договірні (виникають на основі угоди,договору, установчого пакту — створюються, як правило, «знизу»);
конституційні (засновуються шляхомприйняття конституції — створюються головним чином «зверху», приклад — Індія);
договірно-конституційні (їх більшість— США, ФРН, Швейцарія, Російська Федерація та ін.).
• За способом взаємовідносинфедерації та суб'єктів:
на основі союзу (США, Танзанія, ОАЕ,СРСР — у минулому);
на основі автономії (Бельгія,Австрія, Індія, Венесуела, Пакистан).
• Заспособом розподілу і здійснення владних повноважень:
централізовані(Індія, Пакистан, Венесуела, Мексика, Аргентина, Бразилія);
відносно централізовані (США, Австралія, ФРН).
• За принципомпереваги або поєднання національного і територіального підходів:
територіальнийпідхід (США, Індія, Мексика);
національнийпідхід (у колишньому СРСР, нині його в чистому вигляді немає);
поєднаннянаціонально-територіального і територіального підходів (Росія).
У деяких країнах(США, Канаді, Латиноамериканській Федерації) існують два види компетенції:виключна компетенція союзу та залишкова компетенція суб'єктів федерації. Довиключної компетенції США належить регулювання поміжштатної та зовнішньоїторгівлі; карбування монет, встановлення стандарту міри та ваги; оголошеннявійни; призов до військової служби та утримання армії; створення та утриманняВійськово-Морського Флоту; здійснення зовнішніх відносин; укладення позик відімені США; видання законів для забезпечення цих повноважень (ст. 1 розд. 8 тощо).Решта питань, не згаданих у цьому переліку, згідно з поправкою X, стосуютьсявиключної компетенції штатів (проведення виборів, встановлення органівмісцевого самоврядування, охорона здоров'я І громадського порядку, прийняття тавнесення змін до Конституції штату та його органів влади й управління,ратифікація поправок до Конституції США) [13].
Конституція Індіїзакріплює такі види компетенції: виключну компетенцію союзу, виключнукомпетенцію штатів і сумісну компетенцію союзу і штатів [14].
До виключноїкомпетенції союзу Конституція Індії відносить 97 питань, у тому числі всіпитання щодо організації і здійснення оборони країни; зовнішньої політики(відносини з іноземнимдержавами; дипломатичне, консульське и торговепредставництва; участь у міжнародних конференціях; укладення угод з іноземнимидержавами; питання війни та миру; громадянство, натуралізація та іноземніпіддані. До них належать також питання щодо залізничних, морських іповітряних шляхів сполучення, засобів зв'язку; грошового обігу; монетарноїсистеми, іноземної валюти, банківської справи, фондових і товарних бірж;розвитку основних галузей промисловості; розвитку й керівництва культурнимиустановами національного значення тощо).
До виключноїкомпетенції штатів належать: забезпечення громадського порядку і поліцейськаслужба; здійснення правосуддя; місцеве самоврядування; охорона здоров'я, освіта(за винятком питань, віднесених до компетенції союзу); засоби зв'язку, атакожвелике коло питань, пов'язаних із сільським господарством. Проте за умовнадзвичайного стану союзний парламент має право приймати рішення з будь-якихпитань.
До сумісноїкомпетенції союзу і штатів віднесено: кримінальне право і кримінальний процес;законодавство про шлюб, сім'ю та опіку; значну частину цивільного права іцивільного процесу; законодавство про профспілки, промислові й трудовіконфлікти; контроль за цінами.
Питання, що непередбачені жодним із видів компетенції, належать до повноважень штатів.
4. Конфедерація
Конфедерація – це міждержавнеоб’єднання з певними, визначеними в установчому акті цілями. Спільні органи, щоформуються у конфедерації, наділені обмеженою компетенцією. Держави-члени маютьправо скасовувати акти цих органів і право виходити з конфедерації.
Конфедерація —тимчасовий союз суверенних держав, які об'єдналися для досягнення певних цілейі спільно здійснюють низку напрямків державної діяльності (оборона країни,зовнішня торгівля, митна справа, грошово-кредитна система тощо) при збереженнів інших питаннях повної самостійності [15].
Основні ознакиконфедерації (через етап конфедерації пройшли США, Нідерланди, Швейцарія,остання конфедерація — Сенегамбія, 1981-1989 pp.):
1) відсутністьспільної для всієї конфедерації єдиної території і державного кордону;
2) відсутністьзагальних законодавчих органів і системи управління;
3) відсутністьзагальних для всієї конфедерації конституції, системи законодавства,громадянства, судової та фінансової систем;
4) відсутністьсуверенітету конфедерації, збереження суверенітету і міжнародно-правовогостатусу учасників конфедерації;
5) наявністьзагального конфедеративного органу, що складається з делегатів сувереннихдержав;
6) рішеннязагальних конфедеративних органів, прийняте за принципом консенсусу; у разінезгоди з ним членів конфедерації не є обов'язковим і не спричиняє ніякихсанкцій (право нуліфікації, тобто відхилення);
7) наявністьправа виходу зі складу конфедерації у кожного з її суб'єктів.
Конфедераціїмають нестійкий, перехідний характер: вони або розпадаються, або еволюціонуютьу федерацію.
5. Співдружність як одна зформ державного устрою
Заслуговує на увагу особлива формаоб'єднання держав, іменована співдружністю (СНД, Британська Співдружністьнацій, Європейська Співдружність у Західній Європі). Це є дуже рідкісне, щеаморфніше за конфедерацію, але, однак, організаційно оформлене об'єднаннядержав, які виступають як асоційовані учасники при збереженні ними повногосуверенітету і незалежності. В основу співдружності, як і при конфедерації,покладені міждержавний договір, статут, декларація, угоди, інші юридичні акти.Цілі, висунуті при створенні співдружності, можуть бути найрізноманітні —економічні, культурні та ін [16].
Співдружність може мати перехіднийхарактер: розвитися в конфедерацію і навіть у федерацію за наявності необхіднихпередумов, або, навпаки, призвести до дезінтеграції, роз'єднання.
СНД (Співдружність незалежних держав,утворена в 1991 p.) — це об'єднання незалежних держав, що мають на метізберегти історичну спільність народів і сформовані між ними зв'язки шляхомкоординації політики, рівноправного і взаємовигідного співробітництва. СНДзаснована трьома державами — Бєларуссю, Росією, Україною. Згодом до нихприєдналися дев'ять країн — Азербайджан, Вірменія, Грузія, Казахстан,Киргизстан, Молдова, Таджикистан, Туркменистан, Узбекистан.
СНД здійснює діяльність через спільнікоординуючі органи: Раду глав держав. Раду глав урядів, Раду міністрівзакордонних справ. Координаційно-консультативний комітет. Головне командуванняоб'єднаних збройних сил, Раду командувачів прикордонними військами,Економічний суд. Комісію з прав людини, а також через інститути. Середінститутів Співдружності значне місце посідає Міжпарламентська Асамблея, якаскладається з парламентських делегацій — учасників Угоди про МіжпарламентськуАсамблею (підписана 27 березня 1992 p.). Рішення Міжпарламентської Асамблеїмають форму актів: заяв, звернень, рекомендацій, пропозицій. До її компетенціївходить розробка рекомендаційних законодавчих актів (модельних) із питань, щознаходяться у сфері спільних інтересів держав Співдружності [17].
Відносини між державами вСпівдружності будуються на основі норм і принципів міжнародного права,оскільки вона не є держава і не є державне утворення. Правову основу СНД складаютьнизка угод і інших документів (Угода про створення Співдружності НезалежнихДержав і Протокол до неї, Алма-атинська декларація від 21 грудня 1991 p., Угодаз військових питань, Статут СНД від 22 січня 1993 p. та ін.). Разом ізчленством у СНД передбачена така форма, як асоційоване членство. Встановленоправо виходу з СНД.
Висновки
Проаналізувавши деякі поняттядержавного устрою я зрозуміла, що
форма держави — складне суспільне явище, яке містить у собі три взаємозалежнихелементи: форму правління, форму державного устрою і форму державного режиму.;визначила, що форма державного устрою — це національна йадміністративно-територіальна будівля держави, що розкриває характер, взаєминміж його складовими частинами, між центральними і місцевими органами державногокерування, влади.
Форми державного устрою зарубіжнихкраїн різноманітні та індивідуальні. Але в науці конституційного прававиділяють дві основні форми – унітарну та федеративну, що звичайно, ніяк невиключає існування змішаних форм державного устрою.
Форма правління — це організаціяверховної влади в державі, характер і принципи її взаємодії з іншими органамидержави, з політичними партіями, класами і соціальними групами. Форми правліннязалежать від форм демократії, від наявності певної виборчої системи або їївідсутності, від наявності виборних органів тощо. За формами правління всідержави поділяються на монархії і республіки, які мають різні види.
Кожна держава має свою форму і зміст.Форма означає зовнішнє оформлення, вираження того чи іншого соціального явища,його змісту. Питання про форму держави є питанням, як організована державнавлада, яка система державних органів існує, які існують форми правління, яківзаємозв'язки між окремими органами державної влади, національно-територіальнийустрій держави і методи управління державою і суспільством. Форма держави єспосіб її існування і функціонування. Держава є політичною формою економічногоі соціального розвитку суспільства.
Перелікпосилань:
1. ШостенкоІ.І. Історія держави і права зарубіжних країн: Навчально-методичний посібник;-К.: МАУП, 2003. -101, с.
2.
3. Конституційнеправо зарубіжних країн: Навч.посібник/ К 65 М. С. Горшеньова, К. О. Закоморна, В. О. Ріяка та ін.; За заг.ред. В. О. Ріяки. — 2-е вид., допов. і псрероб, — К.: Юрінком Інтер, 2004.
4. АрановскийК. В. Государственное право зарубежных стран: Учебное пособие. -М.: Инфра-М:Форум, 2000. -486, с.
5. БостанЛ. М. Історія держави і права зарубіжних країн: Навчальний посібник — К.: Центрнавчальної літератури, 2004. -671 с.
6. БостанС. К. Державне право зарубіжних країн: Навчальний посібник. — К.: Центрнавчальної літератури, 2005. -503 с.
7. Історіядержави і права зарубіжних країн: Хрестоматія/ За ред. В.Д. Гончаренко; — К.:Видавничий дім, 2002. -714 с.
8. ЛісничийВ. В. Політичні та адміністративні системи зарубіжних країн: Навчальнийпосібник/ Василь Лісничий. -К.: Професіонал, 2004. -335, с.
9. Омельченко І. К. Історія держави і права зарубіжних країн:Навчально-методичний посібник. — К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького,2000. -132, с.
10. РубаникВ. Є. Лекції з історії держави та права зарубіжних країн: Навч. посібник,. -Х.:Консум, 2003. -527 с.
11. СтраховМ. М. Історія держави і права зарубіжних країн: Підручник. -Х.: Право, 2001.-415, с.
12. МакарчукВ. С. Загальна історія держави і права зарубіжних країн: Навчальний посібник.-К.: Атіка, 2004. -615, с.
13. МихалеваН. А. Конституционное право зарубежных стран: Учеб. пособие. -М.: Юрист, 1999.-349, с.
14. Хома Н. М. Історія держави і права зарубіжних країн: Навч.посібник. -К.: Каравела; Львів: Новий Світ-2000: Магнолія плюс, 2003. — 474 с.
15. Хрестоматіяз історії держави і права зарубіжних країн: Навч. посібник для студ. вуз.: У 2т./ За ред. В.Д.Гончаренка. -К.: Ін Юре, 1998
16. ЧиркинВ. Е. Конституционное право зарубежных стран: Учебник. -М.: Юристь, 2005. — 669с.
17. ШевченкоО. О. Історія держави і права зарубіжних країн: Навч. посібник для студ. юрид.вузів та фак. -К.: Вентурі, 1997. -303 с.
Перелік використаної літератури:
Арановский К. В.Государственное право зарубежных стран: Учебное пособие. -М.: Инфра-М: Форум,2000. -486, с.
Бостан Л. М. Історіядержави і права зарубіжних країн: Навчальний посібник — К.: Центр навчальноїлітератури, 2004. -671 с.
Бостан С. К. Державнеправо зарубіжних країн: Навчальний посібник. — К.: Центр навчальної літератури,2005. -503 с.
Історія держави і правазарубіжних країн: Хрестоматія/ За ред. В.Д. Гончаренко; — К.: Видавничий дім,2002. -714 с.
Конституційне право зарубіжних країн: Навч. посібник/ К 65 М. С. Горшеньова, К. О. Закоморна, В. О. Ріяка та ін.; За заг. ред. В. О. Ріяки. — 2-е вид.,допов. і псрероб, — К.: Юрінком Інтер, 2004.
Лісничий В. В. Політичніта адміністративні системи зарубіжних країн: Навчальний посібник/ ВасильЛісничий. -К.: Професіонал, 2004. -335, с.
Макарчук В. С. Загальнаісторія держави і права зарубіжних країн: Навчальний посібник. -К.: Атіка,2004. -615, с.
Михалева Н. А.Конституционное право зарубежных стран: Учеб. пособие. -М.: Юрист, 1999. -349,с.
Омельченко І. К. Історіядержави і права зарубіжних країн: Навчально-методичний посібник. — К.: Ін-тдержави і права ім. В.М.Корецького, 2000. -132, с.
Рубаник В. Є. Лекції зісторії держави та права зарубіжних країн: Навч. посібник,. -Х.: Консум, 2003.-527 с.
Страхов М. М. Історіядержави і права зарубіжних країн: Підручник. -Х.: Право, 2001. -415, с.
Хома Н. М. Історіядержави і права зарубіжних країн: Навч. посібник. -К.: Каравела; Львів: НовийСвіт-2000: Магнолія плюс, 2003. — 474 с.
Хрестоматія з історіїдержави і права зарубіжних країн: Навч. посібник для студ. вуз.: У 2 т./ Заред. В.Д.Гончаренка. -К.: Ін Юре, 1998
Чиркин В. Е.Конституционное право зарубежных стран: Учебник. -М.: Юристь, 2005. — 669 с.
Шевченко О. О. Історіядержави і права зарубіжних країн: Навч. посібник для студ. юрид. вузів та фак.-К.: Вентурі, 1997. -303 с.
Шостенко І.І. Історіядержави і права зарубіжних країн: Навчально-методичний посібник; -К.: МАУП,2003. -101, с.