Міністерствонауки і освіти України
Запорізькийнаціональний університет
Дипломнаробота
натему:
Підставиприпинення діяльності суб'єктів господарювання: загально-правова характеристика
2010 р.
/>/>/>/>Реферат
Обсяг роботи: 116 сторінок,3 таблиці, 48 джерел літератури.
Мета роботи: виявлення ітеоретична розробка проблем правовідносин, які стосуються припинення діяльностісуб'єктів господарювання.
Завдання дослідження:
- надати юридичну характеристику поняття «припиненнядіяльності суб'єктів господарювання», визначити не тільки саме поняття„підстави припинення діяльності суб'єктів господарювання ”, а й дослідитиправову природу цього юридичного явища;
- проаналізувати існуючі та обґрунтувати відповіднінапрями вдосконалення системи структурно-видової класифікації підставприпинення діяльності суб'єктів господарювання;
- розглянути й проаналізувати правові наслідкиприпинення діяльності суб'єктів господарювання за підставами організаційно-правовогохарактеру;
- внести пропозиції щодо удосконалення законодавствапро припинення діяльності суб'єктів господарювання.
Об’єкт дослідження: загально-правова характеристика відносини, що складаються у сферіправового регулювання припинення діяльності суб'єктів господарювання.
Предмет дослідження: діяльність суб'єктів господарювання.
Методи дослідження: історико-правовий; логіко-семантичний; порівняльно-правовий;системно-структурний.
право, підстави, законодавство, господарювання, власник, правовідносини,банкрутство, ліквідація, реорганізація, регулювання.
/>/>Зміст
Вступ
Розділ 1. Правові аспектиприпинення діяльності суб'єктів господарювання
1.1 Аналіз становлення інституту припинення діяльності суб'єктів господарювання
1.2 Визначення та правовий змістприпинення діяльності суб'єктів господарювання
1.3 Види та підстави припиненнядіяльності суб'єктів господарювання
Розділ 2. Загально-правова характеристикаприпинення діяльності
2.1 Нормативно-правове забезпеченняприпинення діяльності суб'єктів господарювання
2.2 Порядок здійсненняпроцедури припинення діяльності суб'єктів господарювання
2.3 Відповідальність за порушеннязаконодавства про припинення діяльності суб'єктів господарювання
Розділ 3. Удосконаленняправового змісту та механізму припинення діяльності суб'єктів господарювання
Висновки
Список використаноїлітератури
Вступ
Актуальність темиобумовлена тим, що питання припинення діяльності суб’єктів господарюванняпосидає важливе місце в розвитку підприємництва та його правового регулювання. Припиненнясуб'єкта підприємницької діяльності є таким же закономірним та органічнимпроцесом, як і створення. Припинення суб'єктів господарювання регулюєтьсязначною кількістю нормативних актів, до яких, насамперед, належать ЦК України,ГК України, закони України від 15 травня 2003 р. № 755-ГУ «Про державнуреєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців», від 19 вересня1991 р. № 1576-ХІІ «Про господарські товариства», від 14 травня 1992р. № 2343-XII «Про відновлення платоспроможностіборжника або визнання його банкрутом» (в редакції Закону від 30 червня1999 р.) та інші нормативні акти, в тому числі відомчі. З прийняттям нових ГКта ЦК України законодавець насамперед розширив поняття суб'єкта господарювання.Так, відповідно до ст. 55 ГК України суб'єктами господарювання визнані: 1)господарські організації — юридичні особи, створені відповідно до ЦК України,державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цьогоКодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність тазареєстровані в установленому законом порядку; 2) громадяни України, іноземціта особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність тазареєстровані відповідно до закону як підприємці; 3) філії, представництва,інші відокремлені підрозділи господарських організацій (структурні одиниці),утворені ними для здійснення господарської діяльності. Таким чином, підприпиненням суб'єктів господарювання слід розуміти припинення не лишеюридичних, але й фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності.Припинення суб'єкта господарювання здійснюється в результаті реорганізації,передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам(злиття, приєднання, поділу, перетворення) або шляхом ліквідації. Суттєварізниця між ліквідацією та реорганізацією полягає у тому, що в першому випадкумає місце остаточне припинення будь-якої діяльності якогось суб'єктагосподарювання, у другому — припинення його функціонування в конкретнійорганізаційно-правовій формі із заміною на нову. В обох випадках«припинення суб'єкта господарювання» суб'єкт, що припиняється, більшене існуватиме. У зв'язку з ліквідацією суб'єкта припиниться і його діяльність, узв'язку ж із реорганізацією вона триватиме, але вже не в колишній, а в новійорганізаційно-правовій формі суб'єкта господарювання. Тобто можна сказати, щоголовна відмінність двох способів припинення суб'єктів господарювання полягає вюридичних наслідках факту припинення їх існування, у наявності або відсутностіправонаступництва. Таким чином, під реорганізацією розуміють припиненняюридичної особи з переходом всіх прав та обов'язків до правонаступника впорядку загального правонаступництва. Під правонаступником розуміють юридичнуособу, до якої переходять усі права та обов'язки реорганізованої юридичноїособи. ГК України визначають чотири шляхи припинення суб'єкта господарювання:злиття, приєднання, поділ та перетворення. Під ліквідацією розуміють такий спосібприпинення суб'єкта господарювання, при якому на майбутнє неможлива будь-якадіяльність та його існування і який пов'язаний з ліквідацією його справ імайна, відсутністю правонаступника. ГК України визначає, щоскасування державної реєстрації суб'єкта господарювання є підставою длявилучення його з державного реєстру шляхом внесення до державного реєструзапису про припинення діяльності суб'єкта господарювання. Саме після внесеннязазначеного запису суб'єкт господарювання вважається ліквідованим та таким, щоприпинив свою господарську діяльність. Зазначений запис вноситься лишепісля затвердження ліквідаційного балансу власником суб'єкта господарювання абож органом, який призначив ліквідаційну комісію. Реєстр суб'єктівпідприємницької діяльності визначається як автоматизована система збирання,накопичення та обробки даних про юридичних та фізичних осіб, зареєстрованих увстановленому законодавством України порядку як суб'єкти підприємницькоїдіяльності, який ведеться відповідно до Закону України «Про державнуреєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців». Насампередслід зауважити, що у нормах нових ЦК та ГК України вживається термін«скасування державної реєстрації суб'єкта господарювання», хоча ЗаконУкраїни «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців», яким встановлено порядок державної реєстрації суб'єктівгосподарювання та відповідно її скасування, містить таке поняття, як«державна реєстрація припинення юридичної особи» та «державнареєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи». Державнареєстрація припинення юридичної особи позбавляє останнього статусу юридичноїособи та є підставою для виключення з Єдиного державного реєстру підприємств іорганізацій України. Єдиний державний реєстр підприємств і організацій Україниведеться на основі нормативних, установчих та ліквідаційних документів, а щодосуб'єктів підприємницької діяльності — на основі копії реєстраційної картки звідміткою про державну реєстрацію в органах державної реєстрації за місцезнаходженнямсуб'єкта відповідно до Положення про Єдиний державний реєстр підприємств таорганізацій України, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня1996 р. № 118. Новелою нового Закону України «Про державну реєстраціююридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» є те, що він дає визначенняпоняття державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців якзасвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення фактунабуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчиненняінших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесеннявідповідних записів до Єдиного державного реєстру. Підстави, за якихвідбувається припинення юридичних осіб та підприємницької діяльності фізичноїособи-підприємця визначені в ч. 15 ст. 58 та ч. 1 ст. 59 ГК України. Вназваних статтях законодавець виділяє дві підстави: перша — припинення удобровільному порядку та друга — припинення у примусовому порядку. Детальніше та чіткіше визначення підстав для державної реєстраціїприпинення діяльності суб'єктів господарювання дає Закон України «Продержавну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців». Нимчітко розділено підстави припинення юридичної особи та припиненняпідприємницької діяльності фізичної особи-підприємця.
Припинення юридичної особив добровільному порядку здійснюється за: рішенням власника або уповноваженогоним органу, рішенням інших осіб — засновників суб'єкта господарювання чи їхправонаступників без наведення мотивів прийняття відповідного рішення завласною заявою; досягнення юридичною особою цілей та мети, закріплених вустановчих документах та заради якої її було створено; закінчення певногостроку, на який була розрахована діяльність юридичної особи. Впримусовому порядку припинення юридичних осіб здійснюється за рішенням суду(господарського суду) у разі: визнання недійсним запису про проведеннядержавної реєстрації через порушення закону, допущені при створенні юридичноїособи, які не можна усунути; провадження діяльності, що суперечить установчимдокументам, або такої, що заборонена законом; невідповідності мінімальногорозміру статутного фонду юридичної особи вимогам закону наявності в Єдиномудержавному реєстрі запису про відсутність юридичної особи за вказаним їїмісцезнаходженням; визнання недійсними або такими, що суперечать законодавству,установчих документів; визнання суб'єкта підприємницької діяльності банкрутом(у випадках, передбачених чинним законодавством); неподання протягом року доорганів державної податкової служби податкових декларацій, документівфінансової звітності відповідно до закону. Щодо фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності припинення підприємницької діяльностіздійснюється у випадку: прийняття фізичною особою-підприємцем рішення про припиненняпідприємницької діяльності; смерті фізичної особи, яка була зареєстрована якпідприємець; постановлення судового рішення про оголошення фізичної особипомерлою або визнання безвісно відсутньою; постановлення судового рішення провизнання фізичної особи, яка є підприємцем, недієздатною або про обмеження їїцивільної дієздатності; постановлення судового рішення про припиненняпідприємницької діяльності фізичної особи-підприємця з наступних підстав: 1)визнання фізичної особи-підприємця банкрутом; 2) провадження фізичною особоюпідприємницької діяльності, що заборонена законом; 3) неподання протягом рокуорганам державної податкової служби податкових декларацій, документівфінансової звітності відповідно до закону.
Таким чином, можна зробити висновок, що припиненнясуб'єкта господарювання може здійснюватися в добровільному і примусовомупорядку відповідно до рішення власника або уповноважених ним осіб, засновниківсуб'єкта господарювання або їхніх правонаступників, а у випадках, передбаченихзаконодавством, — за рішенням суду. Стосовно суб'єктівгосподарювання різних організаційно-правових форм «уповноваженимиособами» на прийняття рішень про їх припинення будуть, наприклад, длядержавних підприємств — міністерства, відомства; для казенних підприємств — КабінетМіністрів України. Для суб'єктів колективної форми власності це будутьзагальні збори в господарських товариствах, кооперативах, колективнихпідприємствах. Для приватного підприємства — фізична особа як власник майна івона ж засновник. Позов до господарського суду про припинення господарськихтовариств і державну реєстрацію припинення їх діяльності може бути поданоорганами, що здійснюють контроль за діяльністю товариств у разі систематичногоабо грубого порушення норм чинного законодавства. Такими, що систематичнопорушують законодавство, визнаються господарські товариства, які раніше двічідопускали порушення законодавства і вчинили його знову, незалежно від того, чипритягалися вони до відповідальності за попередні порушення. Як виняток, зурахуванням конкретних обставин, пов'язаних із характером вчиненого порушеннязаконодавства, причин його здійснення, тривалості у часі та наслідків,систематичним може бути визнане і повторне порушення законодавства. Грубим можевважатися одноразове порушення законодавства, яке свідчить про явне і умисненехтування його вимогами з боку товариства (наприклад, провадження безспеціального дозволу (ліцензії) господарської діяльності, щодо якої чиннимзаконодавством встановлено обмеження) та/або потягло наслідки у вигляді значноїшкоди, заподіяної державі, юридичним чи фізичним особам. Особливий статуснадано податковим органам, які мають повноваження звертатися у передбаченихзаконом випадках до суду або господарського суду із заявою (позовною заявою)про скасування державної реєстрації суб'єкта господарювання; в усіх іншихвипадках відповідний позов подається органом реєстрації.Приймаючи рішення про ліквідацію підприємства, про визнання недійснимиустановчих документів (рішення про створення підприємства), а так само проскасування державної реєстрації суб'єкта господарювання, господарський судзобов'язує власника або орган, уповноважений створювати підприємство, здійснитиліквідацію в установленому порядку, якщо інше не передбачено законодавством.
Мета роботи полягає увиявленні і теоретичної розробки проблем правовідносин, які стосуютьсяприпинення діяльності суб'єктів господарювання.
Завданнями дослідженняможна вважати:
- надати юридичну характеристику поняття «припиненнядіяльності суб'єктів господарювання», визначити не тільки саме поняття„підстави припинення діяльності суб'єктів господарювання ”, а й дослідитиправову природу цього юридичного явища;
- проаналізувати існуючі та обґрунтувати відповіднінапрями вдосконалення системи структурно-видової класифікації підставприпинення діяльності суб'єктів господарювання;
- розглянути й проаналізувати правові наслідкиприпинення діяльності суб'єктів господарювання за підставамиорганізаційно-правового характеру;
- внести пропозиції щодо удосконалення законодавствапро припинення діяльності суб'єктів господарювання.
Об’єктом дослідження є загально-правова характеристика відносини, що складаються у сферіправового регулювання припинення діяльності суб'єктів господарювання.
Предметом дослідження виступає діяльність суб'єктів господарювання.
Методи дослідження. Виходячи з мети і завдань дослідження, у роботі використовувалися:діалектичний, історико-правовий, статистичний, порівняльно-правовий,формально-логічний, соціологічний і інший методи пізнання процесів і явищ, атакож спеціальні юридичні методи: документального аналізу, граматичногорозгляду і тлумачення правових норм. За допомогою діалектичного таісторіко-правового методів досліджено генезис системи припинення діяльностісуб'єктів господарювання, виділені основні етапи формування її організаційних іправових основ. Формально-логічний і соціологічний методи дозволили визначитизначення процесів припинення діяльності суб'єктів господарювання в сучаснихумовах. Статистичний і порівняльно-правовий методи використовувались длявизначення основних напрямків удосконалення правових основ припиненнядіяльності суб'єктів господарювання.
Дипломна роботаскладається зі вступу, трьох розділів, висновків, переліку посилань. Загальнийобсяг роботи складає 100 сторінок. Перелік посилань нараховує 48 позицій ізаймає 4 сторінки.
Розділ 1. Правові аспекти припиненнядіяльності суб'єктів господарювання1.1 Аналізстановлення інституту припинення діяльності суб'єктів господарювання
Припинення суб'єктапідприємницької діяльності є таким же закономірним та органічним процесом, як істворення. Припинення суб'єктів господарювання регулюється значною кількістюнормативних актів, до яких, насамперед, належать ЦК України, ГК України, закониУкраїни від 15 травня 2003 р. № 755-ГУ «Про державну реєстрацію юридичнихосіб та фізичних осіб — підприємців», від 19 вересня 1991 р. № 1576-ХІІ«Про господарські товариства», від 14 травня 1992 р. № 2343-XII«Про відновлення платоспроможності боржника або визнання йогобанкрутом» (в редакції Закону від 30 червня 1999 р.) та інші нормативніакти, в тому числі відомчі [1, с.63].
Поняття припиненнядіяльності суб'єкта господарювання відсутнє в законодавстві України. Проте вдоктринальному розумінні припиненням вважаються юридичні умови, за якихсуб'єкти господарювання втрачають право провадити господарську діяльність та,відповідно, втрачають підприємницьку правосуб'єктність з моменту внесеннявідповідного запису до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності.
З прийняттям нових ГК таЦК України законодавець насамперед розширив поняття суб'єкта господарювання.Так, відповідно до ст. 55 ГК України суб'єктами господарювання визнані: 1)господарські організації — юридичні особи, створені відповідно до ЦК України,державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до ГосподарськогоКодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність тазареєстровані в установленому законом порядку; 2) громадяни України, іноземціта особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність тазареєстровані відповідно до закону як підприємці; 3) філії, представництва,інші відокремлені підрозділи господарських організацій (структурні одиниці),утворені ними для здійснення господарської діяльності.
Таким чином, підприпиненням суб'єктів господарювання слід розуміти припинення не лишеюридичних, але й фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності.Відповідно до ст. 59 ГК України та ст. 104 ЦК України припинення суб'єктагосподарювання здійснюється в результаті реорганізації, передання всього свогомайна, прав та обов'язків іншим юридичним особам (злиття, приєднання, поділу,перетворення) або шляхом ліквідації [2, с.68].
Суттєва різниця міжліквідацією та реорганізацією полягає у тому, що в першому випадку має місцеостаточне припинення будь-якої діяльності якогось суб'єкта господарювання, удругому — припинення його функціонування в конкретній організаційно-правовійформі із заміною на нову. В обох випадках «припинення суб'єкта господарювання»суб'єкт, що припиняється, більше не існуватиме. У зв'язку з ліквідацієюсуб'єкта припиниться і його діяльність, у зв'язку ж із реорганізацією вонатриватиме, але вже не в колишній (яка існувала до реорганізації), а в новійорганізаційно-правовій формі суб'єкта господарювання.
Тобто можна сказати, щоголовна відмінність двох способів припинення суб'єктів господарювання(ліквідації та реорганізації) полягає в юридичних наслідках факту припинення їхіснування, у наявності або відсутності правонаступництва [3, с.37].
Таким чином, підреорганізацією розуміють припинення юридичної особи з переходом всіх прав таобов'язків до правонаступника в порядку загального правонаступництва. Підправонаступником розуміють юридичну особу (юридичних осіб), до якої (яких) переходятьусі права та обов'язки реорганізованої юридичної особи. Стаття 59 ГК України таст. 104 ЦК України визначають чотири шляхи припинення суб'єкта господарювання:злиття, приєднання, поділ та перетворення.
Під ліквідацією розуміютьтакий спосіб припинення суб'єкта господарювання, при якому на майбутнєнеможлива будь-яка діяльність та його існування і який пов'язаний з ліквідацієюйого справ і майна, відсутністю правонаступника.
ГК України (ст. 59)визначає, що скасування державної реєстрації суб'єкта господарювання єпідставою для вилучення його з державного реєстру шляхом внесення до державногореєстру запису про припинення діяльності суб'єкта господарювання [4, с.76].Саме після внесення зазначеного запису суб'єкт господарювання вважаєтьсяліквідованим та таким, що припинив свою господарську діяльність. Зазначенийзапис вноситься лише після затвердження ліквідаційного балансу власникомсуб'єкта господарювання або ж органом, який призначив ліквідаційну комісію.Реєстр суб'єктів підприємницької діяльності визначається як автоматизованасистема збирання, накопичення та обробки даних про юридичних та фізичних осіб,зареєстрованих у встановленому законодавством України порядку як суб'єктипідприємницької діяльності, який ведеться відповідно до Закону України«Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» [5, с.59].
Насамперед слід зауважити,що у нормах нових ЦК та ГК України вживається термін «скасування державноїреєстрації суб'єкта господарювання», хоча Закон України «Про державнуреєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців», якимвстановлено порядок державної реєстрації суб'єктів господарювання та відповідноїї скасування, містить таке поняття, як «державна реєстрація припиненняюридичної особи» та «державна реєстрація припинення підприємницькоїдіяльності фізичної особи».
Державна реєстраціяприпинення юридичної особи позбавляє останнього статусу юридичної особи та єпідставою для виключення з Єдиного державного реєстру підприємств і організаційУкраїни. Єдиний державний реєстр підприємств і організацій України ведеться наоснові нормативних, установчих (для включення до Державного реєстру) таліквідаційних (для виключення з Державного реєстру) документів, а щодосуб'єктів підприємницької діяльності — на основі копії реєстраційної картки звідміткою про державну реєстрацію в органах державної реєстрації замісцезнаходженням суб'єкта відповідно до Положення про Єдиний державний реєстрпідприємств та організацій України, затв. постановою Кабінету Міністрів Українивід 22 січня 1996 р. № 118 [6, с.73].
Новелою нового ЗаконуУкраїни «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» є те, що він дає визначення поняття державної реєстраціїюридичних осіб та фізичних осіб — підприємців як засвідчення факту створенняабо припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавленнястатусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій,які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиногодержавного реєстру [7, с.80].
Підстави, за якихвідбувається припинення юридичних осіб та підприємницької діяльності фізичноїособи-підприємця визначені в ч. 15 ст. 58 та ч. 1 ст. 59 ГК України. В названихстаттях законодавець виділяє дві підстави: перша — припинення у добровільномупорядку та друга — припинення у примусовому порядку.
Детальніше та чіткішевизначення підстав для державної реєстрації припинення діяльності суб'єктівгосподарювання дає Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осібта фізичних осіб — підприємців». Ним чітко розділено підстави припиненняюридичної особи та припинення підприємницької діяльності фізичноїособи-підприємця.
Припинення юридичної особив добровільному порядку здійснюється за:
— рішенням власника абоуповноваженого ним органу, рішенням інших осіб — засновників суб'єктагосподарювання чи їх правонаступників без наведення мотивів прийняттявідповідного рішення за власною заявою;
— досягнення юридичноюособою цілей та мети, закріплених в установчих документах та заради якої їїбуло створено;
— закінчення певногостроку, на який була розрахована діяльність юридичної особи [8, с.75] .
В примусовому порядкуприпинення юридичних осіб здійснюється за рішенням суду (господарського суду) уразі:
— визнання недійснимзапису про проведення державної реєстрації через порушення закону, допущені пристворенні юридичної особи, які не можна усунути;
— провадження діяльності,що суперечить установчим документам, або такої, що заборонена законом;
— невідповідностімінімального розміру статутного фонду юридичної особи вимогам закону
— наявності в Єдиномудержавному реєстрі запису про відсутність юридичної особи за вказаним їїмісцезнаходженням;
— визнання недійсними аботакими, що суперечать законодавству, установчих документів;
— визнання суб'єкта підприємницькоїдіяльності банкрутом (у випадках, передбачених чинним законодавством);
— неподання протягом рокудо органів державної податкової служби податкових декларацій, документівфінансової звітності відповідно до закону (ст. 58 ГК України, ст. 38 ЗаконуУкраїни «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців») [9, с.63].
Щодо фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності припинення підприємницької діяльностіздійснюється у випадку:
— прийняття фізичноюособою-підприємцем рішення про припинення підприємницької діяльності;
— смерті фізичної особи,яка була зареєстрована як підприємець;
— постановлення судовогорішення про оголошення фізичної особи померлою або визнання безвісновідсутньою;
— постановлення судовогорішення про визнання фізичної особи, яка є підприємцем, недієздатною або прообмеження її цивільної дієздатності;
— постановлення судовогорішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця знаступних підстав:
1) визнання фізичноїособи-підприємця банкрутом;
2) провадження фізичноюособою підприємницької діяльності, що заборонена законом;
3) неподання протягом рокуорганам державної податкової служби податкових декларацій, документівфінансової звітності відповідно до закону (ст. 46 Закону України «Продержавну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців») [10,с.48].
Таким чином, можна зробитивисновок, що припинення суб'єкта господарювання може здійснюватися вдобровільному і примусовому порядку відповідно до рішення власника абоуповноважених ним осіб, засновників суб'єкта господарювання або їхніхправонаступників, а у випадках, передбачених законодавством, — за рішеннямсуду.
Стосовно суб'єктівгосподарювання різних організаційно-правових форм «уповноваженимиособами» на прийняття рішень про їх припинення будуть, наприклад, длядержавних підприємств — міністерства, відомства; для казенних підприємств — Кабінет Міністрів України. (До речі, для названих видів суб'єктівгосподарювання ці ж органи компетентні приймати рішення про їх припинення і вролі засновників). Для суб'єктів колективної форми власності це будуть загальнізбори в господарських товариствах, кооперативах, колективних підприємствах. Дляприватного підприємства — фізична особа як власник майна і вона ж засновник. Позовдо господарського суду про припинення господарських товариств і державнуреєстрацію припинення їх діяльності може бути подано органами, що здійснюютьконтроль за діяльністю товариств у разі систематичного або грубого порушеннянорм чинного законодавства відповідно до ст. 91 ГК України та ст. 19 ЗаконуУкраїни «Про господарські товариства». Такими, що систематичнопорушують законодавство, визнаються господарські товариства, які раніше двічідопускали порушення законодавства і вчинили його знову, незалежно від того, чипритягалися вони до відповідальності за попередні порушення. Як виняток, зурахуванням конкретних обставин, пов'язаних із характером вчиненого порушеннязаконодавства, причин його здійснення, тривалості у часі та наслідків,систематичним може бути визнане і повторне порушення законодавства. Грубим можевважатися одноразове порушення законодавства, яке свідчить про явне і умисненехтування його вимогами з боку товариства (наприклад, провадження безспеціального дозволу (ліцензії) господарської діяльності, щодо якої чиннимзаконодавством встановлено обмеження) та/або потягло наслідки у вигляді значноїшкоди, заподіяної державі, юридичним чи фізичним особам [11, с.78].
Особливий статус наданоподатковим органам, які відповідно до п. 17 ч. 1 ст. 11 Закону України від 4грудня 1990 р. № 509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні» (вредакції Закону від 24 грудня 1993 р.) мають повноваження звертатися упередбачених законом випадках до суду або господарського суду із заявою(позовною заявою) про скасування державної реєстрації суб'єкта господарювання;в усіх інших випадках відповідний позов подається органом реєстрації.
Президія Вищогоарбітражного суду в роз'ясненні від 12 вересня 1996 р. № 02-5/334 «Продеякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із створенням,реорганізацією та ліквідацією підприємств» визначає, що, приймаючи рішенняпро ліквідацію підприємства, про визнання недійсними установчих документів(рішення про створення підприємства), а так само про скасування державної реєстраціїсуб'єкта господарювання, господарський суд зобов'язує власника або орган,уповноважений створювати підприємство, здійснити ліквідацію в установленомупорядку, якщо інше не передбачено законодавством [12, с.83].1.2 Визначеннята правовий зміст припинення діяльності суб'єктів господарювання
Припинення діяльностісуб'єктів господарювання здійснюється шляхом реорганізації (злиття, приєднання,поділу, перетворення) або ліквідації — за рішенням власника (власників) чиуповноважених ним органів, за рішенням інших осіб — засновників суб'єктагосподарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбаченихзаконодавством, — за рішенням суду (ст. 59 Господарського кодексу України).Підставами припинення підприємства є певні фактичні обставини, з якими законпов'язує припинення його діяльності. Вони установлюються як законодавством, такі установчими документами суб'єкта господарювання [13, с.46]. Способи припинення — це визначений законодавствомпорядок припинення діяльності юридичної особи, який визначає право відповідногооргану приймати рішення про припинення діяльності підприємства. Як випливає зпроцитованої статті Господарського кодексу, можливими є як добровільний, так іпримусовий спосіб (порядок) припинення діяльності суб'єкта господарювання. Упершому випадку рішення щодо припинення діяльності підприємства приймає власникмайна, на основі якого створена відповідна підприємницька структура, абоуповноважений власником орган. Підставами для добровільного припиненнядіяльності суб'єкта господарювання можуть бути як об'єктивні причини, наприкладдосягнення мети, фінансово-економічний стан, так і суб'єктивні, скажімо,небажання власника продовжувати підприємницьку діяльність. У другому випадкуприпинення діяльності (у примусовому порядку) здійснюється за рішеннямгосподарського суду. Підставами для примусового припинення діяльності суб'єктагосподарювання можуть бути порушення законодавства як при створенні, так і підчас його господарської діяльності, а також визнання підприємства банкрутом [14,с.70]. Порядок припинення діяльностісуб'єкта господарювання регламентується відповідними нормами законодавства(табл. 1.1).
Таблиця 1.1 Норми законодавства щодо порядкуприпинення діяльності суб'єкта господарювання
Припинення діяльності суб'єкта господарювання відповідно до Господарського кодексу України
Припинення юридичної особи відповідно до Цивільного кодексу України
Відповідно до ст. 59 ГКУ припинення діяльності суб'єкта господарювання здійснюється шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виокремлення, перетворення) або ліквідації за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним (ними) органів, а також інших осіб — засновників суб'єкта господарювання чи їх правонаступників, а в передбачених законодавством випадках — за рішенням суду. У разі злиття суб'єктів господарювання всі майнові права та обов'язки кожного з них переходять до суб'єкта господарювання, утвореного внаслідок злиття. У разі приєднання одного або кількох суб'єктів господарювання до іншого суб'єкта господарювання до останнього переходять усі майнові права та обов'язки приєднаних суб'єктів господарювання. У разі поділу суб'єкта господарювання всі його майнові права і обов'язки переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частках до кожного з нових суб'єктів господарювання, утворених внаслідок поділу. У разі виокремлення одного або кількох нових суб'єктів господарювання до кожного з них переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частках майнові права і обов'язки реорганізованого суб'єкта. У разі перетворення одного суб'єкта господарювання на інший до новоутвореного суб'єкта господарювання переходять усі майнові права і обов'язки попереднього суб'єкта господарювання. Суб'єкт господарювання ліквідується:
- з ініціативи осіб;
- у зв'язку із спливом строку, на який він створювався, або в разі досягнення мети його створення;
- у разі визнання його в установленому порядку банкрутом, крім випадків, передбачених законом;
- у разі скасування його державної реєстрації у випадках, передбачених законом.
Скасування державної реєстрації позбавляє суб'єкта господарювання статусу юридичної особи і є підставою для вилучення його з державного реєстру. Суб'єкт господарювання вважається ліквідованим з дня внесення до державного реєстру запису про припинення його діяльності. Такий запис вноситься після затвердження ліквідаційного балансу відповідно до вимог ГКУ
Відповідно до ст. 104 ЦКУ юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам — правонаступникам у результаті злиття, приєднання, поділу, виокремлення, перетворення або ліквідації. Юридична особа є такою, що припинилась, з дня внесення її до Єдиного державного реєстру запису про її припинення. Порядок припинення юридичної особи у процесі відновлення її платоспроможності або банкрутства встановлюється законом. У ст. 106 ЦКУ регламентовано, що злиття, приєднання, поділ, виокремлення та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а в передбачених законом випадках — за рішенням суду або відповідних органів державної влади.
Законом може бути передбачено одержання згоди відповідних органів державної влади на припинення юридичної особи шляхом злиття або приєднання. Відповідно ст. 107 ЦКУ кредитор юридичної особи, що припиняється, може вимагати від неї припинення або дострокового виконання зобов'язання. Після спливу строку для пред'явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання чи перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), які повинні містити положення про правонаступництво щодо всіх зобов'язань юридичної особи, що припиняються, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов'язання, які оспорюються сторонами. Передавальний акт та розподільчий баланс затверджуються учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про її припинення. Нотаріально посвідчені копії передавального акта та розподільчого балансу передаються до органу, який здійснює державну реєстрацію, за місцем державної реєстрації юридичної особи, що припиняється, а також до органу, який здійснює державну реєстрацію, за місцем державної реєстрації юридичної особи правонаступника. Якщо правонаступниками юридичної особи є кілька юридичних осіб і точно визначити правонаступника щодо конкретних обов'язків юридичної особи, що припинилася, неможливо, юридичні особи — правонаступники несуть солідарну відповідальність перед кредиторами юридичної особи, що припинилася. У ст. 108 ЦК передбачається перетворення юридичної особи як зміна її організаційно-правової форми і в результаті цього перетворення до нової юридичної особи переходять усе майно, усі права та обов'язки попередньої юридичної особи
Однією з форм припиненнядіяльності суб'єктів господарювання, як зазначено вище, є реорганізація.Реорганізація — це таке припинення діяльності підприємства, при якому йогоправа, обов'язки і майно переходять до інших діючих чи знову створюванихпідприємств, які приймають на себе виконання функцій і завдань реорганізованогочи реорганізованих підприємств, що припинили свою діяльність. При реорганізаціїмає місце правонаступництво, так би мовити, заміна у правовідносинах, яківиникли раніше, одних суб'єктів господарювання на інших з переходом до них усіхправ та обов'язків перших (до правонаступника переходять весь пасив і активмайна, борги, права і обов'язки за угодами і т. д.) [15, с.68].
Реорганізаціяпідприємства, яке зловживає своїм монопольним положенням на ринку, можездійснюватися шляхом його примусового поділу в порядку, передбаченому чиннимзаконодавством. Реорганізація підприємства, яка може викликати екологічні,демографічні та інші негативні наслідки, що торкаються інтересів населеннятериторії, повинна узгоджуватися з місцевим органом самоврядування.
Як правило, реорганізаціявикористовується для створення такого підприємства, яке об'єднало б у собіпозитивні якості різних бізнес-структур і створило б нову, досконалішу,конкурентноспроможну підприємницьку структуру. Як за порядком здійснення, так і за юридичними наслідками способиреорганізації мають свої особливості [16, с.77].
При злитті створюєтьсяновий суб'єкт господарювання з одночасним припиненням двох або більшоїкількості інших, які раніше існували, їх майно, права та обов'язки переходятьдо суб'єкта, що виник. Приєднанняодного або кількох суб'єктів господарювання до іншого призводить до набуттяостаннім всіх особистих та майнових прав і обов'язків приєднаних. Приприєднанні припиняють своє існування лише ті суб'єкти, які приєднуються доіншого. Відбувається своєрідне «поглинання» слабкого сильнішим, що характернодля ринкової економіки. У разі поділумайно за розподільним актом (балансом), права та обов'язки суб'єктагосподарювання, що реорганізується, переходять до тих, що виникли. При цьомупідприємство, яке раніш існувало, припиняє свою діяльність [17, с.183]. У разівиділення одного або кількох нових суб'єктів господарювання до кожного з нихпереходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частинах майнові праваі обов'язки реорганізованого суб'єкта. При перетворенні одного суб'єктагосподарювання на інший на його базі з'являється новий суб'єкт з повнимправонаступництвом прав та обов'язків попереднього. Перетворення як засібреорганізації використовується при зміні власника або форми власності і в разізміни організаційно-правової форми здійснення господарської діяльності.Наприклад, при перетворенні товариства з обмеженою відповідальністю на акціонернетовариство, закритого акціонерного товариства — на відкрите тощо. Перетвореннятягне за собою обов'язкову перереєстрацію підприємства як суб'єктагосподарювання [18, с.74]. Ліквідацієює припинення будь-якої діяльності суб'єкта господарювання, його особистих імайнових прав та зобов'язань. Ліквідація,як і реорганізація, здійснюється за рішенням власника (власників) чиуповноважених ним органів, інших осіб у зв'язку із закінченням строку, на якийстворювався суб'єкт господарювання, чи в разі досягнення мети, заради якої йогобуло створено. Крім того, здійснення суб'єктом господарювання діяльності, щосуперечить установчим документам чи чинному законодавству, є підставою дляскасування господарським судом державної реєстрації такого суб'єкта, а такождля здійснення заходів по його ліквідації. Ліквідація відбувається також у разіневиконання рішення про тимчасову заборону (зупинку), обмеження або припиненняйого діяльності, наприклад у разі порушення законодавства про охорону довкілля.При цьому ліквідація здійснюється після скасування в судовому порядку державноїреєстрації даного суб'єкта за позовом державного органу, що прийняв рішення прозупинку чи припинення його діяльності [19, с.83]. Суб'єкт господарювання можебути ліквідованим, крім випадків, зазначених вище, також за рішеннямгосподарського суду в разі визнання його банкрутом і відсутності післязадоволення вимог кредиторів майна, необхідного для його функціонування,відповідно до чинного законодавства'. Спеціальним органом, що призначений проводитиліквідацію суб'єктів господарювання є ліквідаційна комісія, яка має свій статусі тільки їй властиві повноваження. Утворюється ліквідаційна комісія ізатверджується її особовий склад власником (власниками) або уповноваженим ниморганом. Ліквідація може бути покладена також на орган управління суб'єкта, щоліквідується. Порядок і термінпроведення ліквідації, а також термін на подання претензій кредиторів (який неможе бути меншим двох місяців від дня оголошення про ліквідацію) установлюєвласник або орган, який прийняв рішення про ліквідацію суб'єкта господарювання.Ліквідаційна комісія починає свою роботу з того, що розміщує в офіційномудрукованому органі публікацію про його ліквідацію, порядок і термін поданняпретензій кредиторами. Крім того, ліквідаційна комісія повинна провести роботупо стягненню дебіторської заборгованості підприємству, а також по виявленнюпретензій кредиторів і сповіщення явних (відомих) кредиторів про ліквідацію [20,с.105]. Найбільш тривалий і трудомісткий процес у роботі ліквідаційної комісії— це інвентаризація, оцінка майна підприємства і розрахунки з кредиторами.Претензії, не задоволені за відсутністю майна, вважаються погашеними.Погашеними вважаються також претензії, які були не визнані ліквідаційноюкомісією (органом, що проводить ліквідацію), а також у разі, коли кредиторипротягом місяця від дня одержання повідомлення про повне або частковеневизнання претензій не подадуть позови до суду або господарського суду прозадоволення їх вимог [21, с.194]. Майно,що залишилося після задоволення претензій кредиторів, використовується завказівкою власника. У разі визнаннягосподарським судом підприємства банкрутом порядок утворення і роботиліквідаційної комісії та умови його ліквідації визначаються, як уже зазначено,відповідно до Закону України від 30 червня 1999 року «Про відновленняплатоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Ліквідаційна комісія позакінченню своєї роботи складає ліквідаційний баланс, надає його власнику абооргану, який утворив ліквідаційну комісію. Достовірність і повноталіквідаційного балансу повинна бути підтверджена аудитором (аудиторськоюфірмою). Це правило не поширюється лише на ті органи, які повністю утримуютьсяза рахунок бюджету і не займаються підприємницькою діяльністю. Об'єднання підприємств припиняють своє існуванняза рішенням підприємств, які до нього входять. Ліквідація здійснюється впорядку, встановленому Господарським кодексом України. Стосовно промислово-фінансових груп законодавством установленийособливий порядок припинення їх існування: реорганізація цих об'єднань можездійснюватись шляхом виходу головного підприємства чи учасника із складупромислово-фінансової групи. Вона може відбуватися:
- за поданням Голови Державної податковоїадміністрації у випадках більш ніж дворазового порушення норм Закону Українивід 21 листопада 1995 року «Про промислово-фінансові групи в Україні»1щодо пільг, які надаються головному підприємству та учасникам ПФГ і обліку тазвітності щодо кінцевої та проміжної продукції (ст. 4, 5);
- у разі припинення постановою чи законом, прийнятимВерховною Радою України, виконання державної програми, з метою реалізації якоїбула створена промислово-фінансова група;
- у зв'язку з неефективною реалізацією промислово-фінансовоюгрупою відповідних державних програм [22, с. 9].
Ліквідаціяпромислово-фінансових груп здійснюється за постановою Кабінету МіністрівУкраїни: у зв'язку з ініціативою їх учасників або із закінченням затвердженоготерміну діяльності, а також у разі неможливості реорганізації.
Оголошення прореорганізацію чи ліквідацію господарської організації або припинення діяльностііндивідуального підприємця підлягає опублікуванню реєструючим органом успеціальному додатку до газети «Урядовий кур'єр» або офіційномудрукованому виданні органу державної влади чи органу місцевого самоврядуванняза місцезнаходженням суб'єкта господарювання протягом десяти днів з дняприпинення діяльності суб'єкта господарювання [23, с.81].1.3 Видита підстави припинення діяльності суб'єктів господарювання
Розглянемо детальнішеправове регулювання кожного з видів припинення діяльності суб'єктівгосподарювання.
Почнемо з поняття«реорганізація». Новелою нового ЦК України є те, що він не містить терміну«реорганізація» як узагальнюючого поняття, яке об'єднує такі процеси,як злиття, приєднання, поділ та перетворення (ст. 104). Це пов'язано зтим, що в науковій літературі вже давно висловлювалась думка про те, що привиділенні юридична особа не припиняє свою діяльність. Але, на відміну від ЦК,ГК України все ж таки використовує цей термін. Так, відповідно до ст. 59 ГКУкраїни однією із форм припинення суб'єкта господарювання є його реорганізація:злиття, приєднання, виділення, поділ, перетворення. І саме реорганізація єоднією із форм утворення суб'єкта господарювання (ст. 56 ГК України). Цепов'язано з тим, що внаслідок реорганізації, на відміну від ліквідації,припиняється, власне, лише сам суб'єкт господарювання як такий, а от йогодіяльність триває, але вже не в колишній (яка існувала до реорганізації), а вновій організаційно-правовій формі суб'єкта господарювання [24,с.197].
Слід наголосити також на тому, що, навідміну від ЦК, ГК України розширив форми припинення діяльності суб'єктагосподарювання. Так, у ст. 59 ГК України поряд із «поділом»називається і така форма реорганізації, як «виділення одного або кількохнових суб'єктів господарювання». Однак у результаті такого виділенняприпинення суб'єкта господарювання не відбувається. Реорганізований суб'єктгосподарювання продовжує свою діяльність нарівні з новим, що виділився з нього.А тому можна зробити висновок щодо невідповідності зазначеної норми змісту ст.59 ГК, присвяченої припиненню діяльності суб'єкта господарювання.Підтвердженням тому є також відсутність зазначеної норми в Законі України від19 вересня 1991 р. № 1576-ХІІ «Про господарські товариства», в ст. 33Закону України від 15 травня 2003 р. № 755-ІУ «Про державну реєстраціююридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» [25, с.86].
Якщо розглядати в широкому розуміннітермін «реорганізація» як узагальнююче поняття, то під реорганізацієюрозуміють припинення юридичної особи з переходом всіх прав та обов'язків доправонаступника у порядку загального правонаступництва, Де під правонаступникомрозуміють юридичну особу (юридичних осіб), до якої переходять всі права таобов'язки реорганізованої юридичної особи. Тобто в результаті реорганізаціїсуб'єкта господарювання суб'єктивні права й обов'язки, які належали йому доцього (реорганізації), так би мовити «успадковуються» — настає повне(універсальне) правонаступництво. Суб'єктивні права й обов'язки суб'єктів, щоприпинили своє існування, стають правами й обов'язками нових чи оновлених (як увипадку з «приєднанням») утворень, що продовжують свою господарськудіяльність, як правило, на зміненій за обсягом майновій базі [26,с.417].
Відповідно до ч. 2 ст. 104 ЦК України,ст. 33 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичнихосіб — підприємців», ст. 22 Закону України «Про господарськітовариства» юридичні особи вважаються такими, що припинилися, з дативнесення до Єдиного державного реєстру запису про припинення юридичної особи,який здійснюється відповідно до Закону України «Про державну реєстраціююридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» [27, с.58].
Закон України «Про державнуреєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» співвідноситьреорганізацію як один із видів припинення діяльності суб'єкта господарюваннялише щодо юридичних осіб (ст. 33). Що ж до фізичних осіб, то таке поняття в розумінніЗакону відсутнє. Так, ст. 46 Закону не містить такого поняття, як«реорганізація». Звідси можна зробити висновок, що Закон чітковиділяє порядок припинення саме юридичної особи в результаті реорганізації (навідміну від ЦК та ГК України, оскільки такий термін вживається щодо усіхсуб'єктів господарювання без застереження) [28, с.77].
Відповідно до ст. 59 ГК, ст.ст. 104,105, 106 ЦК України (хоча останній і не містить самого поняття«реорганізація»), ст. 33 Закону України «Про державну реєстраціююридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» рішення про реорганізаціююридичної особи може прийматися власником (власниками) чи уповноваженим ним(ними) органом, іншими особами — засновником суб'єкта господарювання чи йогоправонаступниками, або уповноваженим ним органом, за судовим рішенням, а увипадках, передбачених законодавством, реорганізація може здійснюватися зарішенням державних органів, які мають відповідні повноваження. До таких органівст. 40 ГК України відносить Антимонопольний комітет України, який діє в межахповноважень, визначених законом (див. Закон України від 26 листопада 1993 р. №3659-Х1І «Про Антимонопольний комітет України» та Положення пропорядок подання заяв до Антимонопольного комітету України про попереднєотримання дозволу на концентрацію суб'єктів господарювання (Положення проконцентрацію), затв. розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19лютого 2002 р. № 33-р) [29, с.83].
Так, відповідно до ст. 40 ГК Україниякщо суб'єкт господарювання зловживає монопольним становищем на ринку, органиАнтимонопольного комітету України мають право прийняти рішення при примусовийподіл суб'єкта господарювання, що займає монопольне (домінуюче) становище (такеположення містить також ст. 53 Закону України від 11 січня 2001 р. № 2210-Ш«Про захист економічної конкуренції»).
Проте слід зазначити, що рішенняАнтимонопольного комітету України про примусовий поділ монопольних утворень неє рішенням про примусовий поділ цих утворень, а є підставами для йогоздійснення на розсуд самого утворення за умови усунення його монопольногостановища на ринку. Зазначена санкція не застосовується у випадках:
— неможливості організаційного аботериторіального відокремлення підприємств, структурних підрозділів абоструктурних одиниць;
— наявності тісного технологічногозв'язку підприємств, структурних підрозділів та одиниць;
— наявності тісного технологічногозв'язку підприємств, структурних підрозділів або одиниць, якщо часткавнутрішнього обороту в загальному обсязі валової продукції підприємства(об'єднання) не перевищує 30% [30, с.142].
Якщо юридична особа займає монопольнеположення на ринку, то прийняття рішення здійснюється на розсуд суб'єктагосподарювання за умови усунення монопольного становища цього утворення наринку (ч. 5 ст. 40 ГК України).
Частина 2 ст. 40 ГК України передбачаєобов'язкову наявність згоди Антимонопольного комітету України на концентраціюсуб'єктів господарювання. Випадки, коли реорганізація суб'єктів господарювання(злиття або приєднання одного суб'єкта господарювання до іншого) вважаєтьсяконцентрацією, передбачені ст. 22 Закону України «Про захист економічноїконкуренції» [31, с.110]. Стаття 24 Закону України«Про захист економічної конкуренції» визначає випадки, колинеобхідним є отримання дозволу на концентрацію суб'єктів господарювання,зокрема, коли сукупна вартість активів або сукупний обсяг реалізації товарівучасників концентрації, з урахуванням відносин контролю, за останній фінансовийрік, у тому числі за кордоном, перевищує суму, еквівалентну 12 млн євро,визначену за курсом Національного банку України, що діяв в останній деньфінансового року, і при цьому:
— вартість (сукупна вартість) активівабо обсяг (сукупний обсяг) реалізації товарів, у тому числі за кордоном, неменш як у двох учасників концентрації, з урахуванням відносин контролю,перевищує суму, еквівалентну 1 млн євро, визначену за курсом Національногобанку України, що діяв в останній день фінансового року у кожного;
— вартість (сукупна вартість) активівабо обсяг (сукупний обсяг) реалізації товарів в Україні хоча б одного учасникаконцентрації, з урахуванням відносин контролю, перевищує суму, еквівалентну 1млн євро, визначену за курсом Національного банку України, що діяв в останнійдень фінансового року [32, с.74].
Порядок отримання такої згоди регулюєПоложення про порядок подання заяв до Антимонопольного комітету України пропопереднє отримання дозволу на концентрацію суб'єктів господарювання (Положенняпро концентрацію).
За порушення вимог щодо узгодження зАнтимонопольним комітетом України реорганізації суб'єкта господарювання увипадках, коли це необхідно, Антимонопольний комітет України має право накластиштраф на юридичну особу (ст. 251 ГК України).
Чинне законодавство, як вже зазначалосяраніше, дещо різниться за кількістю форм реорганізації суб'єкта господарювання.Так, зокрема, ГК України (ст. 59), Закон України «Про господарськітовариства» (ст. 19) виділяє п'ять форм: злиття, приєднання, поділ,виділення та перетворення [33, с.72].
Що стосується ЦК України (ст. 109) таЗакону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» (ст. 32), то відповідно до зазначених законів законодавецьвизначає «виділення» як один із видів створення юридичної особи, атому згідно з ЦК України (ст.ст. 104, 106, 107, 108) та Законом України«Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» (ст. 33) можна стверджувати, що існує чотири форми припиненнясуб'єкта господарювання: злиття, приєднання, поділ та перетворення [34, с.141].
Злиття має місце тоді, коли дві абодекілька юридичних осіб припиняють своє існування, а всі майнові права йобов'язки кожного з них стають правами й обов'язками нового (єдиного) суб'єкта,який виник на майновій базі утворених внаслідок злиття суб'єктів.Організаційно-правова форма новоутвореного суб'єкта може відрізнятися відколишніх форм суб'єктів господарювання, які злилися.
Приєднання характеризується тим, що однепідприємство приєднується до іншого із втратою юридичної самостійності і стаєчастиною іншого підприємства, до якого переходять права та обов'язкиреорганізованої юридичної особи. Тобто основною відмінністю від злиття є те, щовсі майнові права й обов'язки стають правами й обов'язками не нового суб'єктагосподарювання, а того, який раніше вже існував і продовжує функціонувати вколишній організаційно-правовій формі як правонаступник суб'єктів, утворенихвнаслідок приєднання.
Слід наголосити також на тому, щомайнова база правонаступників як при злитті, так і при приєднанні суб'єктівгосподарювання змінюється на розмір активів і пасивів правопопередників. Активиі пасиви юридичних осіб, які припинили своє існування в процесі реорганізації,переходять до правонаступників за передаточним балансом у порядку самеуніверсального правонаступництва. Законодавчо такий порядок підтверджуєтьсятим, що будь-які форми реорганізації суб'єктів господарювання (пов'язані з їхприпиненням: злиття, приєднання, поділ, перетворення) супроводжуються переходомусіх майнових прав і обов'язків. Звідси випливає, що правонаступник суб'єктівгосподарювання, який утворився внаслідок злиття або приєднання, вправістягувати з усіх їх дебіторів заборгованість, вимагати виконання відконтрагентів цих суб'єктів зобов'язань за договорами або іншими угодами. Зіншого боку, той же правонаступник зобов'язаний цілком виконати всі зобов'язанняза угодами, укладеними правопопередниками, розплатитися у повному обсязі за їхборгами з третіми особами, незалежно від того, чи досить для цього майна, щоперейшло до нього, чи воно не покриває усіх вимог кредиторів [35,с.84].
Щодо законодавчого врегулювання порядкупроведення злиття і приєднання, то лише для акціонерних товариств діє Положенняпро порядок реєстрації випуску акцій під час реорганізації товариств, затв.рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 30 грудня 1998р. № 221, яким визначено порядок їх злиття та поділу. З урахуванням конкретнихособливостей він може використовуватися (застосовуватись за аналогією) увипадках реорганізації шляхом злиття або припинення суб'єктів господарюванняінших організаційно-правових форм. У той же час злиття, як і приєднаннясуб'єктів господарювання, є окремими випадками економічної концентрації,оскільки в результаті цього можуть збільшитися капітал, фінансова міцьпідприємства, можливе укрупнення суб'єкта підприємництва. У ринковій економіці«приєднання» може розцінюватися як одна із форм «поглинанняконкурента». Тим самим не виключається вплив на монополізацію ринківконкретних товариств і послуг, територій, обмеження конкуренції[36, с.118].
Тому однією з умов здійснення злиття іприєднання суб'єктів господарювання є згода органів Антимонопольного комітетуУкраїни (п. З ст. 20 Закону України «Про Антимонопольний комітетУкраїни»).
При поділі припиняється один суб'єктгосподарювання та на його майновій базі утворюються два чи кілька новихсуб'єктів з передачею кожному з них за розподільчим актом (балансом) увідповідних частинах усіх майнових прав і обов'язків суб'єкта, щореорганізується. Незважаючи на те, що в нормі, яка коментується, буквальнойдеться про перехід прав і обов'язків поділеного суб'єкта до нових суб'єктівгосподарювання лише «у відповідних частинах», не слід думати, що тутпередбачається обмежене, а не універсальне правонаступництво. Діє загальнийпринцип реорганізації: кожний новоутворений в результаті поділу суб'єктгосподарювання несе відповідальність за виконання зобов'язань, що перейшли донього, у повному обсязі, а не в межах тієї частини активів, які перейшли донього разом з частиною зобов'язань. Обсяг прав та обов'язків кожного зновоутворених в результаті поділу суб'єктів господарювання фіксується врозподільчому акті (балансі). При цьому зовсім не обов'язково, що перехідобов'язків має відбутися пропорційно переданому майну. Співвідношення переданихактивів і пасивів законодавством не регламентується. Доцільність такогоспіввідношення визначається власником майна або іншою особою, уповноваженою дозатвердження розподільчого акта (балансу).
Чинні в Україні законодавчі акти нерегламентують послідовність дій при поділі суб'єктів господарювання. У данийчас порядок поділу встановлено підзаконними нормативними актами лише для деякихвидів суб'єктів: для державних підприємств і для підприємств, об'єднань,господарських товариств, у статутному фонді яких частка держави складає 75 ібільше відсотків, — Положення про порядок поділу підприємств і об'єднань тавідокремлення від них структурних підрозділів, затв. наказом Міністерстваекономіки України, Міністерства статистики України, Антимонопольного комітетуУкраїни від 20 квітня 1994 р. № 43/79/5; для акціонерних товариств — Положенняпро порядок реєстрації випуску акцій під час реорганізації товариств [37, с.66].
При виділенні юридична особа виділяєтьсязі складу іншої; при цьому продовжує існувати і той суб'єкт, зі складу якоговідбулося виділення новоствореної юридичної особи. До новоствореного суб'єкта(суб'єктів) переходять права та обов'язки відповідно до розподільчого балансу.Відповідно до ст. 32 Закону України «Про державну реєстрацію юридичнихосіб та фізичних осіб — підприємців», виділення вважається завершеним здати державної реєстрації юридичних осіб, утворених в результаті виділу.
Перетворення — це припинення суб'єктагосподарювання, який у подальшому існує в іншій організаційній формі, має іншіцілі діяльності, структуру та приймає всі майнові активи та пасиви свогопопередника.
Чинним законодавством встановлені певніобмеження щодо перетворення юридичних осіб. Відповідно до ст. 150 ЦК Українитовариство з обмеженою відповідальністю може бути перетворене в акціонернетовариство чи виробничий кооператив. Стаття 10 Закону України від 16 вересня1997 р. № 531/97-ВР «Про благодійництво та благодійні організації»встановлює, що благодійна організація не може бути реорганізована в юридичнуособу, метою діяльності якої є одержання прибутку [38, с.80].
Моментом переходу прав та обов'язків досуб'єктів господарювання — правонаступників у результаті реорганізаціївважається дата підписання передаточного чи розподільчого балансу, якщо інше невизначено законом або рішенням про реорганізацію.
Стаття 107 ЦК України регламентуєпорядок припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання,поділу та перетворення). Так, дана стаття закріпила правило, відповідно доякого кредитор юридичних осіб, що припиняються шляхом реорганізації, має правоприпинення або дострокового виконання зобов'язань. ЦК не встановлює, які самезобов'язання можуть бути припинені чи виконані, тому можна зробити висновок, щоце стосується як виконання грошових зобов'язань, так і припинення договоруоренди, дострокового виконання робіт чи послуг тощо. Але кредитор зобов'язанийзаявити свої вимоги письмово. Вони розглядаються комісією з припинення у строк,визначений у повідомленні про злиття, приєднання, поділ та перетворення.Комісія задовольняє чи відхиляє ці вимоги кредиторів та складає передавальнийакт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (уразі поділу), які мають містити положення про правонаступництво щодо всіхзобов'язань юридичної особи, яка припиняється, щодо всіх її кредиторів таборжників, включаючи зобов'язання, які оспорюються сторонами. Цей акт повиненбути затверджений органом, який прийняв рішення про припинення юридичної особи [39, с.144].
Після проведення роботи комісії звиявлення вимог кредиторів, а також їх розгляду, задоволення чи відхиленняучасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про її припинення,затверджуються передавальний акт чи розподільчий баланс. Після йогозатвердження потрібно засвідчити нотаріально копії цих актів і передати органу,який здійснює державну реєстрацію, за місцем державної реєстрації юридичноїособи, що припиняється, а також органу, який здійснює державну реєстрацію, замісцем державної реєстрації юридичної особи правонаступника.
Порушення положень ч. 2 та ч. З ст. 107ЦК України є підставою для відмови у внесенні до Єдиного державного реєструзапису про припинення юридичної особи та державній реєстрації створюванихюридичних осіб — правонаступників.
Для внесення відомостей до Єдиногодержавного реєстру відповідно до ст. 35 Закону України «Про державнуреєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» про злиття абоприєднання рішення щодо припинення юридичної особи підписується уповноваженимиособами юридичної особи або юридичних осіб, що припиняються, та юридичноїособи-правонаступника [40, с.288].
Що ж стосується реорганізації окремихсуб'єктів господарювання, то слід звернути увагу на таке.
Порядок реорганізації казенногопідприємства регламентується ч. 2 ст. 76 ГК України. Оскільки особливістюстворення зазначеного суб'єкта є те, що він створюється за рішенням КабінетуМіністрів України, реорганізація його проводиться відповідно до вимог даногоКодексу за рішенням органу, до компетенції якого належить створення даногопідприємства.
Частина 10 ст. 81 ГК України та ст. 25Закону України «Про господарські товариства» встановлюють можливістьакціонерного товариства перетворюватись шляхом реорганізації в передбаченомузаконом порядку із закритого на відкрите та навпаки. Відбувається це шляхомреєстрації його акцій у порядку, передбаченому законодавством про цінні папериі фондову біржу, і внесенням змін до статуту товариства. Перетворенняакціонерного товариства з відкритого на закрите вимагає застосуванняспеціальних правових процедур, спрямованих на захист акціонерів, які не згодніз подібним рішенням. У разі якщо усі акції опиняються в руках однієї особи,вирішення цього питання залежить від неї [41, с.208].
Відповідно до ч. 1 ст. 109 ГК Українивиробничі кооперативи (у випадку добровільної реорганізації) за рішеннямзагальних зборів членів кооперативу можуть бути реорганізовані у підприємстваінших форм господарювання в порядку, визначеному статутом кооперативу тавідповідно до загальних вимог ст. 59 ГК України [42, с.210].
Що стосується реорганізації об'єднаньпідприємств, то це питання регламентується частинами 3, 4 ст. 124 ГК України,зокрема, реорганізація зазначеного суб'єкта здійснюється за рішеннямпідприємств-учасників. Порядок і умови реорганізації об'єднань, створених надобровільних засадах, визначаються їх установчими документами. Тому рішеннядержавних органів, уповноважених управляти державним майном, про реорганізаціютаких об'єднань визнаються недійсними як такі, що прийняті з перевищеннямповноважень і не відповідають чинному законодавству. Зазначена норма міститьсяв п. 11 роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 12 вересня1996 р. № 02-5/334 «Про деякі питання практики вирішення спорів,пов'язаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств».Рішення про реорганізацію приймається загальними зборами учасників одноголосно,якщо установчим договором чи статутом не встановлений порядок прийняття рішеннязагальними зборами учасників з питання реорганізації простою або кваліфікованоюбільшістю голосів. Реорганізація державного (комунального) господарськогооб'єднання здійснюється за рішенням органу, що прийняв рішення про утворенняоб'єднання [43, с.88].
Реорганізація промислово-фінансовоїгрупи відповідно до ч. 5 ст. 125 ГК України визначається законом пропромислово-фінансові групи, зокрема Законом України від 21 листопада 1995 р. №437/95-ВР «Про промислово-фінансові групи в Україні» та Положеннямпро створення (реєстрацію), реорганізацію та ліквідацію промислово-фінансовихгруп, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 20 липня 1996 р. № 781.
Реорганізація промислово-фінансовоїгрупи відповідно до ч. 11 ст. 1 Закону України «Про промислово-фінансовігрупи в Україні» — це зміна головного підприємства промислово-фінансовоїгрупи, перезатвердження переліку кінцевої продукції промислово-фінансової групита (або) перезатвердження складу учасників промислово-фінансової групи, щопотребує внесення змін до Генеральної угоди. Виключення (вихід) головногопідприємства або учасника із складу промислово-фінансової групи здійснюєтьсяшляхом прийняття постанови Кабінетом Міністрів України. Виключення (вихід) ізскладу промислово-фінансової групи головного підприємства тягне за собоюреорганізацію промислово-фінансової групи та її нову реєстрацію відповідно дозакону. Реорганізацію промислово-фінансової групи шляхом виключення (виходу)головного підприємства або учасника із складу промислово-фінансової групиКабінет Міністрів України може здійснювати у випадках, передбачених законом,зокрема, ст. 6 Закону України «Про промислово-фінансові групи в Україні»передбачає наступні три підстави для реорганізації промислово-фінансової групи:
— за поданням органів державноїподаткової служби — у разі більш як дворазового порушення вимог ст. ст. 4, 5Закону України «Про промислово-фінансові групи в Україні»;
— за постановою або законом, прийнятимВерховною Радою України, про припинення виконання державної програми, з метоюреалізації якої відповідно до ст. З Закону «Про промислово-фінансові групив Україні» було створено промислово-фінансову групу;
— у зв'язку з неефективною реалізацієюпромислово-фінансовою групою відповідних державних програм [44,с.418].
Слід звернути увагу, що розділ II п. 24Положення про створення (реєстрацію), реорганізацію та ліквідаціюпромислово-фінансових груп містить дещо інші підстави для реорганізаціїпромислово-фінансової групи:
— за поданням Державної податковоїадміністрації у разі більш як дворазового порушення норм ст.ст. 4 і 5 ЗаконуУкраїни «Про промислово-фінансові групи в Україні»;
— за постановою або законом, прийнятимВерховною Радою України, про припинення виконання державної програми, з метоюреалізації якої було створено промислово-фінансову групу;
— за поданням органів виконавчої влади,що відповідають за виконання державних програм, про неефективну реалізаціюпромислово-фінансовою групою цих програм;
— за заявою головного підприємствапромислово-фінансової групи або учасника промислово-фінансової групи про вихідзі складу промислово-фінансової групи [45, с.83].
Ще одним з видівприпинення діяльності суб'єктів господарювання – ліквідація.
Ліквідацією визнаєтьсяприпинення юридичної особи без правонаступництва інших юридичних чи фізичнихосіб. Загальні положення щодо ліквідації юридичних осіб закріплені в ЦК та ГКУкраїни. Відповідно до ст. 104 ЦК та ст. 59 ГК України ліквідація є однією ізформ припинення діяльності суб'єкта господарювання. Особливий порядокліквідаційної процедури передбачено законодавцем при провадженні справ пробанкрутство — відповідно до положень Закону України від 14 травня 1992 р. №2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання йогобанкрутом» (в редакції Закону від 30 червня 1999 р.) [46, с.114].
Чинний ГК України міститьтермін «ліквідація суб'єкта господарювання» (ст. 60), але усе ж такизагальний порядок ліквідації зорієнтований на господарські організації — юридичні особи і не належить до ліквідації таких видів суб'єктів, якіндивідуальні підприємці (фізичні особи) і структурні підрозділи юридичних осіб(у т.ч. філії, представництва). Підтвердженням тому є ст. ст. 110, 111 ЦКУкраїни, які регулюють підстави та загальний порядок ліквідації саме юридичноїособи [47, с.93].
Відповідно до ст. 110 ЦК Україниюридична особа може бути ліквідована у добровільному порядку на підставірішення учасників (повне та командитне товариство), або органів управлінняюридичної особи, уповноважених на це установчими документами (загальних зборівакціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, благодійнихорганізацій, кооперативів), в тому числі, у зв'язку іззакінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, дляякої її створено, а також у інших випадках, передбачених установчимидокументами.
Що ж до примусового порядку ліквідаціїюридичної особи, то підстави такої ліквідації встановлено як ЦК України, так ііншими законодавчими актами.
ЦК України встановлює такі підстави длявинесення судом рішення про примусову ліквідацію юридичних осіб:
— визнання судом недійсною державнуреєстрацію юридичних осіб через допущені при її створенні порушення, які неможна усунути (ч. 1 ст. 110);
— у випадку, коли у повному такомандитному товаристві залишається один учасник і останній не перетворить такетовариство в інше господарське товариство, а також у разі виходу учасника зповного товариства, виключення одного з учасників товариства, смерті учасникатовариства, ліквідації юридичної особи — учасника товариства або зверненнякредитором одного з учасників стягнення на частину майна, пропорційну йогочастці у статутному фонді (ст. 132);
— у разі вибуття всіх вкладників ізкомандитного товариства, якщо учасники товариства не перетворять такетовариство у повне товариство (ст. 139);
— якщо вартість чистих активівтовариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковоювідповідальністю та акціонерного товариства стає меншою від визначеного закономмінімального розміру статутного фонду (ст. ст. 144, 151, 155) [48,с.59].
Стаття 38 Закону України від 15 травня2003 р. № 755-ІУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб- підприємців» встановлює такі підстави для примусової ліквідаціїюридичних осіб у судовому порядку:
— визнання недійсним запису пропроведення державної реєстрації через порушення закону, допущені при створенніюридичної особи, які не можна усунути;
— провадження нею діяльності, щосуперечить установчим документам, або такої, що заборонена законом;
— невідповідність мінімального розмірустатутного фонду юридичної особи вимогам закону;
— неподання протягом року органамдержавної податкової служби податкових декларацій, документів фінансовоїзвітності відповідно до закону;
— наявність в Єдиному державному реєстрізапису про відсутність юридичної особи за вказаним місцезнаходженням [49, с.113].
Стаття 59 ГК України визначає, щоюридична особа ліквідується:
— за ініціативою власника (власників) чиуповноважених ним органів, за рішенням інших осіб — засновників суб'єктагосподарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбаченихзаконодавством України, — за рішенням суду:
— у зв'язку із закінченням строку, наякий вона створювалась, чи у разі досягнення мети, заради якої її булостворено;
— у разі визнання її в установленомупорядку банкрутом, крім випадків, передбачених законом;
— у разі скасування її державноїреєстрації у випадках, передбачених законом [50, с.102].
Організація також може бути ліквідованапри невиконанні рішення про тимчасову заборону (призупинення), обмеження абоприпинення діяльності (наприклад, у разі порушення законодавства про охоронунавколишнього середовища). При цьому ліквідація здійснюється після скасування всудовому порядку державної реєстрації суб'єкта підприємництва за позовомдержавного органу, який прийняв рішення про призупинення, обмеження, припиненнядіяльності суб'єкта. Комерційна організація може бути ліквідована, крімвипадків, викладених вище, також за рішенням господарського суду в разівизнання її банкрутом і відсутності — після задоволення вимог кредиторів — майна, необхідного для її функціонування відповідно до чинного законодавства.За рішенням суду організація ліквідується й у разі систематичного здійсненнядіяльності, що суперечить цілям, визначеним її установчими документами,забороненої законодавством чи без належного дозволу (ліцензії), а також узв'язку з неодноразовими грубими порушеннями законодавчих приписів. oВідповідно до ст. 16 Закону України від 23 квітня 1991 р. № 987-ХІІ «Просвободу совісті та релігійні організації» релігійні організації можутьбути ліквідовані у судовому порядку у таких випадках:
— вчинення релігійною організацію такихдій: примушування при визначенні громадянином свого ставлення до релігії, досповідання або відмови від сповідання релігії, до участі або неучасті вбогослужіннях, релігійних обрядах і церемоніях, навчання релігії; участьрелігійних організацій у діяльності політичних партій і надання політичнимпартіям фінансової підтримки, висунення кандидатів до органів державної влади,ведення агітації або фінансування виборчих кампаній кандидатів до цих органів;втручання релігійної організації у діяльність інших релігійних організацій,проповідування в будь-якій формі ворожнечі, нетерпимості до невіруючих івіруючих інших віросповідань; недодержання вимог чинного законодавства іправопорядку; самовільне захоплення культових будівель чи привласненнякультового майна;
— поєднання обрядової чи проповідницькоїдіяльності релігійної організації з посяганнями на життя, здоров'я, свободу ігідність особи;
— систематичне порушення релігійноюорганізацією встановленого законодавством порядку проведення публічнихрелігійних заходів (богослужінь, обрядів, церемоній, походів тощо);
— спонукання громадян до невиконаннясвоїх конституційних обов'язків або дій, які супроводжуються грубимипорушеннями громадського порядку чи посягання на права і майно державних,громадських або релігійних організацій [52, с.66].
Позовну заяву про ліквідацію має право пред'являтидо суду орган державної реєстрації, а також учасник юридичної особи. Іншідержавні органи (державна податкова інспекція, пенсійний фонд та ін.) не маютьправа подавати такі позовні заяви. Рішенням суду про ліквідацію юридичної особина її учасників або орган, уповноважений установчими документами прийматирішення про ліквідацію юридичної особи, можуть бути покладені обов'язки щодопроведення ліквідації юридичної особи.
Окремо слід розглянути ліквідаціюоб'єднань підприємств. Так, відповідно до ч. 5 ст. 124 ГК України рішення проліквідацію господарського об'єднання може бути прийнято лишепідприємствами-учасниками (а також за рішенням суду). Органи державногоуправління не мають права приймати рішення про ліквідацію об'єднаньпідприємств, створених на добровільних засадах (див. також п. 2 листа Вищогоарбітражного суду України від 6 червня 1994 р. № 01-8/368 «Про деякіпитання практики вирішення господарських спорів»). Рішення державнихорганів, уповноважених управляти державним майном, про ліквідацію об'єднань,створених на добровільних засадах, визнаються недійсними як такі, що прийняті зперевищенням повноважень і не відповідають чинному законодавству (див. п. 11роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 12 вересня 1996 р. №02-5/334 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних ізстворенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств») [53,с.81].
Ліквідація державного (комунального)об'єднання здійснюється за рішенням органу, що прийняв рішення про утворенняоб'єднання.
Президія Вищого арбітражного судуУкраїни в роз'ясненні «Про деякі питання практики вирішення спорів,пов'язаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств»визначила, що в разі прийняття рішення про ліквідацію підприємства, про визнаннянедійсними установчих документів, а так само про скасування державноїреєстрації суб'єкта господарювання господарським судом, то останній зобов'язуєвласника (власників) або орган, уповноважений створювати підприємство,здійснити ліквідацію підприємства в установленому законом порядку, якщо інше непередбачено законодавством. Копії відповідного рішення направляються власникові(власникам) підприємства чи уповноваженому ним (ними) органу (у разі ліквідаціїгосподарського товариства — його засновникам), а також органові, що здійснивдержавну реєстрацію.
Якщо всупереч вимогам чинногозаконодавства, в тому числі Декрету Кабінету Міністрів України від 31 грудня1992 р. № 24-92 «Про впорядкування діяльності суб'єктів підприємницькоїдіяльності, створених за участю державних підприємств», одним ззасновників суб'єкта підприємництва виявиться державне підприємство абодержавний орган, покликаний здійснювати контроль за діяльністю підприємств,господарський суд повинен визнати недійсним повністю або в частині щодо участітакого підприємства чи органу у підприємницькій діяльності установчий договіряк такий, що суперечить вимогам законодавства відповідно до ЦК України [54, с.139].
Загальний порядок ліквідації суб'єктівгосподарювання (юридичних осіб) встановлений ст. 60 ГК та ст. 105 ЦК України.Так, відповідно до зазначених норм спеціальним органом, який проводитьліквідацію, є ліквідаційна комісія, що має особливий статус і тільки їйвластиві повноваження. Ліквідаційна комісія утворюється власником (власниками)майна суб'єкта господарювання (юридичної особи) чи його (їх) представниками(органами), або іншим органом, визначеним законом, якщо інший порядок їїутворення не передбачений ГК України (мається на увазі ліквідація в процесібанкрутства, оскільки така здійснюється не за загальним порядком, а за такзваною ліквідаційною процедурою, передбаченою розділом III (ст. ст. 22-34)Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнанняйого банкрутом»). Ліквідація юридичної особи може бути також покладена наорган управління суб'єкта, що ліквідується (ч. 1 ст. 60 ГК України). З моментупризначення ліквідаційної комісії до неї переходять усі повноваження щодоуправління справами суб'єкта господарювання.
Призначенню ліквідаційної комісіїпередує наступна процедура. Учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняврішення про припинення юридичної особи, зобов'язані негайно письмово повідомитипро це орган, що здійснює державну реєстрацію, який вносить до Єдиногодержавного реєстру відомості про те, що юридична особа перебуває у процесіприпинення. Відповідно до ст. 38 Закону України «Про державну реєстраціююридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» суд, який постановиврішення щодо припинення юридичної особи, не пов'язане з банкрутством юридичноїособи, також у день набрання таким рішенням законної сили направляє його копіюдержавному реєстратору за місцезнаходженням юридичної особи для внесення доЄдиного державного реєстру запису про судове рішення. Таке повідомленняробиться для внесення до Єдиного державного реєстру запису про рішеннязасновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу, абосуду щодо припинення юридичної особи [55, с.219].
Відповідно до ст. 34 Закону України«Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців»для внесення до Єдиного державного реєстру запису про рішення щодо припиненняюридичної особи засновники (учасники) юридичної особи або уповноважені нимиорган чи особа повинні подати (надіслати рекомендованим листом з описомвкладення) державному реєстратору такі документи:
— нотаріально посвідчену копію рішеннязасновників (учасників) або уповноваженого ними органу щодо припиненняюридичної особи;
— документ, що підтверджує внесенняплати за публікацію повідомлення про прийняття засновниками (учасниками) абоуповноваженим органом рішення щодо припинення юридичної особи успеціалізованому друкованому засобі масової інформації [56, с.193].
Припинення юридичної особи здійснюєтьсякомісією з припинення (ліквідаційною комісією) або органом юридичної особи.Призначення комісії здійснюється органом, який виніс рішення про припиненняюридичної особи за погодженням з органами державної реєстрації. Відповідно доп. 9 ст. 34 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб тафізичних осіб — підприємців» таке погодження здійснюється у випадкуприйняття документів органом державної реєстрації, які подаються при внесеннідо Єдиного державного реєстру запису про рішення засновників (учасників)юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи.Засновники (учасники) юридичної особи або уповноважені ними орган чи особа непізніше 2 робочих днів з дати надходження до державного реєстратора такихдокументів погоджують з державним реєстратором призначення комісії з припинення(ліквідатора, ліквідаційної комісії тощо), порядок та строки ліквідаціїюридичної особи шляхом подання (надсилання рекомендованим листом) йомувідповідного рішення. Державний реєстратор не пізніше наступного робочого днявід дати надходження відповідного рішення вносить до Єдиного державного реєструзапис про призначення комісії з припинення (ліквідатора, ліквідаційної комісіїтощо). У разі якщо заявник не звернувся до державного реєстратора в строк,встановлений у ч. 9 ст. 34 Закону України «Про державну реєстраціююридичних осіб та фізичних осіб — підприємців», державний реєстратор непізніше 3 робочих днів з дати надходження документів, які подані для внесеннядо Єдиного державного реєстру запису про рішення засновників (учасників)юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи,вносить до Єдиного державного реєстру запис, в якому вказує як голову комісії зприпинення (ліквідаційної комісії) юридичної особи керівника органу управлінняабо засновника (учасника) юридичної особи. Державний реєстратор не пізнішенаступного робочого дня з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису, вякому керівник органу управління або засновник (учасник) юридичної особивказаний як голова комісії з припинення (ліквідаційної комісії) юридичної особи,зобов'язаний надіслати рекомендованим листом такому керівнику органу управлінняабо засновнику (учаснику) відповідне повідомлення [57, с.92].
З дати внесення до Єдиного державногореєстру запису про рішення засновників (учасників) юридичної особи абоуповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи забороняється:
— проведення державної реєстрації зміндо установчих документів юридичної особи, щодо якої прийнято рішення проприпинення;
— внесення змін до Єдиного державногореєстру щодо відомостей про відокремлені підрозділи;
— проведення державної реєстраціїюридичної особи, засновником (учасником) якої є юридична особа, щодо якоїприйнято рішення про припинення [58, с.48].
З моменту призначення комісії зприпинення юридичної особи (ліквідаційної комісії) припиняються повноваженняінших органів щодо управління справами такої юридичної особи. Ці функціїпереходять до призначеної комісії. У даному випадку йдеться про перехід докомісії з припинення (ліквідації) прав виконавчого органу або учасників(повного та командитного товариства) щодо ведення справ. Що стосується вищихорганів управління, які не виконують виконавчі функції, то вони можуть діяти йнадалі.
В разі ліквідації юридичної особи йогоосновний рахунок переоформляється на ім'я ліквідаційної комісії, для чогоподається рішення про ліквідацію суб'єкта господарювання та нотаріальнозасвідчена картка із зразками підписів уповноважених членів ліквідаційноїкомісії і відбитком печатки юридичної особи, що ліквідується.
Ліквідаційна комісія зобов'язана вжитивсіх заходів із закриття додаткових рахунків. Поряд із закриттям додатковихрахунків та переоформленням рахунка ліквідаційна комісія проводитьінвентаризацію майна юридичної особи відповідно до Закону України від 16 липня1999 р. № 996-ХІУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність вУкраїні» та Інструкції по інвентаризації основних засобів, нематеріальнихактивів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів тарозрахунків, затв. наказом Міністерства фінансів України від 11 серпня 1994 р.№ 69, для підтвердження правильності та достовірності даних бухгалтерськогообліку та звітності. Одним із головних завдань ліквідаційної комісії юридичноїособи є виявлення кредиторів. Тому вона повинна повідомити про припинення юридичноїособи публічним способом, а також письмово кожного кредитора. Публічнеповідомлення робиться в спеціалізованому друкованому засобі масової інформації(ч. З ст. 60 ГК, ч. 6 ст. 105 ЦК України). Новелою чинного законодавства є те,що вперше визначено перелік видань, до яких слід подавати повідомлення. Так,відповідно до ч. 10 ст. 58 та ч. 8 ст. 59 ГК України оголошення, зокрема щодоліквідації суб'єкта господарювання, підлягає опублікуванню у спеціальномудодатку до газети «Урядовий кур'єр» та/або офіційному друкованомувиданні органу державної влади (яким, зокрема, є газета Верховної Ради України«Голос України») або органу місцевого самоврядування замісцезнаходженням суб'єкта, що ліквідується (зокрема, це є друковані виданнявідповідної обласної ради), протягом 10 днів з дня припинення діяльностіюридичної особи. Відповідно до ст. 22 Закону України «Про державнуреєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» повідомлення проприйняття засновниками (учасниками) або уповноваженим ними органом рішення щодоприпинення юридичної особи повинно містити відомості про:
— найменування юридичної особи;
— ідентифікаційний код юридичної особи;
— місцезнаходження юридичної особи;
— підставу для прийняття рішення щодоприпинення (злиття, приєднання, поділ, перетворення або ліквідація) юридичноїособи;
— місце та дату внесення запису проприйняття рішення засновниками (учасниками) або уповноваженим ними органом приприпинення юридичної особи;
— дату призначення та відомості прокомісію з припинення (ліквідатора, ліквідаційну комісію тощо);
— порядок і строк заявлення кредиторамивимог до юридичної особи, що припиняється. Строк для заяв та претензійкредиторів не може бути менше двох місяців з дня публікації повідомлення проприпинення юридичної особи (ч. 4 ст. 105 ЦК, ч. 2 ст. 60 ГК України) [59, с.110].
Одночасно із поданням вищезазначеногооголошення ліквідаційна комісія зобов'язана вжити усіх необхідних заходів длястягнення дебіторської заборгованості особи, що ліквідується, та виявленнявимог кредиторів з письмовим повідомленням кожного з них про ліквідацію (п. 4ст. 60 ГК України). Кодексом не визначаються «необхідні» способивиявлення і стягнення дебіторської заборгованості ліквідованого суб'єктагосподарювання і вимог кредиторів до нього. Тому ліквідаційна комісія повинназастосувати для цього всілякі розумні способи і методи, що забезпечуютьреальний результат пошуку і виявлення кредиторів і боржників.
Після закінчення строку для пред'явленнявимог кредиторам ліквідаційна комісія складає проміжний ліквідаційний баланс,що містить відомості про склад майна ліквідованого суб'єкта господарювання, втому числі речі, майнові права (дебіторська заборгованість), перелікпред'явлених кредиторами вимог (найменування кредитора, підстава виникненнявимоги), а також результати їх розгляду (можливість відмови чи задоволення) (ч.5 ст. 60 ГК, ст. 111 ЦК України). Проміжний ліквідаційний баланс затверджуєтьсяучасниками або органом, який прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи. Дозатвердження ліквідаційного балансу жодних виплат кредиторів не можнапроводити, а також не можна здійснювати відчуження майна юридичної особи для їхзадоволення [60, с.88].
Виплати кредиторам провадятьсявідповідно до затвердженого проміжного балансу в порядку черговості,встановленої ст. 112 ЦК та ст. 61 ГК України, із коштів юридичної особи, а якщокоштів недостатньо, ліквідаційна комісія здійснює продаж майна юридичної особи.Особливість правового статусу деяких юридичних осіб обумовлює можливістьзадоволення претензій кредиторів за рахунок майна не тільки цих осіб, а й їхзасновників. Наприклад, відповідно до ст. 124 ГК України у разі недостатності уповного товариства його майна для задоволення вимог кредиторів у повному обсязійого учасники солідарно відповідають за зобов'язаннями товариства усім своїммайном, на яке може бути звернено стягнення. Це правило поширюється і на повнихучасників командитного товариства (ст. 135 ГК України). Через недостатністьмайна товариства з додатковою відповідальністю його засновники несутьсубсидіарну відповідальність перед кредиторами своїм майном у розмірі, щовстановлюється статутом товариства (ст. 151 ГК України) [61,с.120].
До майна юридичної особи, за рахунокякого здійснюється задоволення вимог кредиторів, належать речі, предметиматеріального світу, щодо яких можуть виникнути цивільні права та обов'язки,сукупність речей, грошові кошти, а також майнові права та обов'язки.
Порядок задоволення вимог кредиторіввизначається залежно від того, у який спосіб здійснюється ліквідація суб'єктагосподарювання. Якщо майна юридичної особи недостатньо для задоволення вимогкредиторів (тобто юридична особа неплатоспроможна), то ліквідація здійснюєтьсяв порядку, встановленому Законом України «Про відновленняплатоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Ним жевстановлено й черговість задоволення кредиторських вимог. ЦК України тавищезазначений Закон по-різному підходять до встановлення черговостізадоволення вимог, але встановлюють однаковий принцип щодо того, що вимогиоднієї черги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належать кожномукредиторові цієї черги (ст. 31 Закону).
Під час ліквідації юридичної особивідповідно до ст. 112 ЦК України ліквідаційна комісія задовольняє претензіїкредиторів з дотриманням такої черговості:
— у першу чергу задовольняються вимогикредиторів щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншими ушкодженнямиздоров'я або смертю, та вимоги кредиторів, забезпечені заставою та іншимспособом;
— у другу — вимоги працівників,пов'язані з трудовими відносинами, вимоги автора про виплату за використанняйого інтелектуальної творчої діяльності;
— у третю — вимоги щодо податків, зборів(обов'язкових платежів);
— у четверту — усі інші вимоги [62, с.60].
Вимоги однієї черги задовольняютьсяпропорційно сумі вимог, що належать кожному кредитору цієї черги. Вимогипершої, другої та третьої черг задовольняються одразу після затвердженняпроміжного ліквідаційного балансу, а четвертої — після спливу місяця від дняйого затвердження.
Оскільки ліквідаційна комісія можевідхилити вимоги кредиторів або зволікати з їх розглядом, кредиторам наданоправо у таких випадках звертатися з позовом до суду до затвердженняліквідаційного балансу. Хоча в ч. 2 ст. 112 ЦК України зазначено, що такийпозов пред'являється до ліквідаційної комісії, але відповідачем у такій справіє юридична особа, оскільки ліквідаційна комісія лише має право вести справи відімені юридичної особи (ст. 105 ЦК України) і не може самостійно бутивідповідачем та позивачем, оскільки не є юридичної особою. Крім того, повноваженняліквідаційної комісії може бути покладено на органи управління юридичної особи.
Вимоги кредиторів, які заявлені післяспливу строку, встановленого ліквідаційною комісією і який був зазначений уповідомленні про ліквідацію юридичної особи (ч. 4 ст. 105 ЦК України),задовольняються тільки з майна, що залишилося після задоволення вимогкредиторів, які не порушили цей строк, але до розрахунків з учасникамиюридичної особи, які згідно із законодавством та установчими документами маютьна це право (ч. З ст. 112 ЦК України) [63, с.90].
Якщо кредитор не скористався наданимзаконом правом оскаржити повну або часткову відмову ліквідаційної комісії увизнанні його претензій або якщо такий позов був залишений судом беззадоволення, вимоги кредитора вважаються погашеними (ч. 4 ст. 112 ЦК, ч. З ст.60 ГК України). Те саме стосується й претензій кредиторів, що залишилися незадоволеними внаслідок недостатності майна юридичної особи.
Після завершення розрахунків зкредиторами ліквідаційна комісія складає ліквідаційний баланс, щозатверджується учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення проліквідацію юридичної особи (ч. З ст. 111 ЦК, ч. 5 ст. 60 ГК України). Частина 5ст. 60 ГК України передбачає обов'язкову наявність того, щоб достовірність таповнота ліквідаційного балансу були перевірені у встановленому законодавствомпорядку. Але щодо цього слід зазначити, що на сьогоднішній день такий порядоквизначений лише для господарських товариств. Згідно зі ст. 20 Закону Українивід 19 вересня 1991 р. № 1576-XII «Про господарські товариства»достовірність і повнота ліквідаційного балансу мають бути підтвердженіаудитором (аудиторською фірмою), за винятком товариств з річним господарськимоборотом, меншим ніж 250 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Вимогищодо аудиторського висновку визначені відповідними нормативами, які затвердженіАудиторською палатою України. Ліквідаційна комісія (орган, що проводитьліквідацію) подає аудиторський висновок власнику або органу, що прийняввідповідне рішення. Вона також подає аудиторський висновок до податковоїінспекції не пізніше 10 днів після закінчення аудиторської перевірки відповіднодо ст. 29 Закону України від 22 квітня 1993 р. № 3125-ХІІ «Про аудиторськудіяльність». В разі неподання або несвоєчасного подання аудиторськоговисновку відповідним податковим інспекціям з вини господарюючого суб'єкта донього застосовуються фінансові санкції та адміністративні штрафи, передбаченізаконодавчими актами України, зокрема п. 7 ст. 11 Закону України від 4 грудня1990 р. № 509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні» (вредакції Закону від 24 грудня 1993 р.) [64, с.108].
Майно юридичної особи, що залишилосяпісля задоволення вимог кредиторів, використовується за вказівкою власника (ч.4 ст. 61 ГК України), хоча ч. 4 ст. 111 ЦК України передбачає передання майна,що залишилось, її учасникам, якщо інше не встановлено установчими документамичи законом. Так, відповідно до ст. 21 Закону України «Про господарськітовариства» таке майно розподіляється між учасниками відповідно доустановчих документів товариства. Стаття 21 Закону України від 16 червня 1992р. № 2460-ХІІ «Про об'єднання громадян» встановлює, що кошти та іншемайно об'єднань громадян, які ліквідуються, не можуть перерозподілятися між їхчленами і використовуватися для виконання статутних завдань або на благодійніцілі, а у випадках, передбачених законодавчими актами, за рішенням судуспрямовуються в доход держави [65, с.94].
Якщо вартості майна юридичної особи буденедостатньо для задоволення вимог кредиторів, ліквідаційна комісія повинназвернутися до господарського суду із заявою про визнання юридичної особибанкрутом (ст. 51 Закону України «Про відновлення платоспроможностіборжника або визнання його банкрутом», яка передбачає деякі особливостізастосування процедури банкрутства до боржника, що ліквідується власником).
Аналіз ст. 51 Закону України «Провідновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» даєможливість зробити висновок, що в разі незадоволення всіх вимог кредиторів маєпорушуватись справа про банкрутство. За результатами розгляду заяви пропорушення справи про банкрутство юридичної особи, майна якої недостатньо длязадоволення вимог кредиторів, господарський суд визнає боржника, якийліквідується власником, банкрутом, відкриває ліквідаційну процедуру, призначаєліквідатора, обов'язки ліквідатора можуть бути покладені на головуліквідаційної комісії (ліквідатора) незалежно від наявності в останньоголіцензії [66, с.144].
При цьому п. 5 ст. 51 Закону України«Про відновлення платоспроможності боржника або визнання йогобанкрутом» містить вказівку, що в разі невиконання вказаних вимог органреєстрації повинен відмовити у внесенні запису про ліквідацію юридичної особидо Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України. Законодавець зметою захисту прав кредиторів закріпив положення, що власник майна боржника(уповноважена ним особа), керівник боржника, керівник ліквідаційної комісіїнесуть солідарну відповідальність за незадоволеними вимогами в грошовихзобов'язаннях та зобов'язаннях щодо сплати податків та зборів (обов'язковихплатежів) [67, с.93].
У разі незгоди юридичної особи зрішенням про його ліквідацію воно має право звернутися до господарського суду ззаявою про визнання такого рішення недійсним до моменту виключення його здержавного реєстру. При цьому господарський суд має вжити заходів дозабезпечення позову у вигляді заборони виключення з державного реєструпідприємства, що звернулося з позовом до прийняття рішення зі спору. Якщо підчас розгляду справи буде встановлено, що підприємство ліквідоване, тогосподарський суд на підставі ст. 62 Господарського процесуального кодексуУкраїни повинен відмовити у прийнятті позовної заяви, поданої до ліквідованогосуб'єкта господарювання, а у разі, якщо після порушення провадження у справібуде встановлено, що юридична особа-відповідач ліквідована — припинитипровадження у справі. Остаточно ліквідованою юридична особа вважається з днявнесення до Єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Розглянемо наступний видприпинення діяльності суб'єктів господарювання – банкрутство, як правовийінститут. Правову базу визнання суб'єктів господарювання банкрутами складаєЗакон України від 14 травня 1992 р. № 2343-ХІІ «Про відновленняплатоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції Законувід 30 червня 1999 р.). Крім того, норми, що регулюють порядок визнанняюридичних осіб банкрутами, містяться також у Господарському процесуальномукодексі України, законах України від 19 вересня 1991 р. № 1576-ХП «Прогосподарські товариства», від 19 березня 1996 р. № 93/96-ВР «Прорежим іноземного інвестування», в указах Президента України, постановахКабінету Міністрів України, рекомендаціях Національного банку України. Практиказастосування законодавства про банкрутство була узагальнена Президією Вищогогосподарського суду України (див., зокрема, рекомендації Президії Вищогогосподарського суду України від 4 червня 2004 р. № 04-5/1193 «Про деякіпитання практики застосування Закону України „Про відновлення платоспроможностіборжника або визнання його банкрутом“). Додаткові роз'яснення щодовирішення деяких питань, що виникли в процесі застосування законодавства пробанкрутство, містяться також у листах Вищого господарського суду України [68, с.91].
Одним з найважливіших питань, що маютьпріоритетне значення при дослідженні інституту банкрутства, є визначення власнепоняття „банкрутство“. В сучасному розумінні банкрутство означаєфінансовий крах боржника, який стає неспроможним виконати майнові зобов'язанняперед своїми кредиторами. В світовій практиці під банкрутством розумієтьсявизнана судом абсолютна неплатоспроможність боржника. Абсолютнанеплатоспроможність означає неможливість для боржника задовольнити вимогикредиторів в даний момент і можливість подібного задоволення в майбутньому.
Згідно зі ст. 1 Закону України „Провідновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом“банкрутство — це визнана господарським судом неспроможність боржника відновитисвою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів неінакше як через застосування ліквідаційної процедури.
Статтею 6 Закону України „Провідновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом“визначено ознаки банкрутства, однією з яких є закінчення 3-місячного терміну здня, встановленого для погашення боржником безспірних вимог кредиторів.
Відповідно до Закону України „Провідновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом“ піднеплатоспроможністю розуміється неспроможність суб'єкта підприємницькоїдіяльності виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язанняперед кредиторами, в тому числі по заробітній платі, а також виконатизобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) не інакше якчерез відновлення платоспроможності. У господарському обороті досить частовиникають ситуації, в яких окремі учасники виявляються не в змозі виконати своїзобов'язання, і особливо зобов'язання грошового характеру. Неплатоспроможністьможе бути викликана відсутністю коштів, якими міг би розпорядитися боржник намомент настання терміну платежу, але які можуть з'явитися, в разі виконаннязобов'язань перед боржником іншими особами. Крім того, в разі невиконанняборжником зобов'язань кредитор може застосувати норми цивільного права, щорегулюють питання відповідальності за невиконання зобов'язань. До складугрошових зобов'язань боржника не зараховуються неустойка, визначена на деньподання заяви до господарського суду, а також зобов'язання, що виникливнаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадянина, зобов'язання ізвиплати авторської винагороди та деякі інші зобов'язання боржника[69, с.231].
Другою ознакою банкрутства є досягненнясукупної заборгованості боржника за безспірними вимогами кредиторів рівня в 300мінімальних заробітних плат на день подачі заяви до господарського суду пропорушення провадження справи про банкрутство. Якщо безспірні вимоги кредитора(кредиторів) складають суму, що не досягає зазначеного рівня, справа пробанкрутство не може бути порушена, але це не перешкоджає кредиторам об'єднативимоги з метою ініціювання порушення провадження справи про банкрутствоборжника відповідно до ст. 7 Закону України „Про відновленняплатоспроможності боржника або визнання його банкрутом“.
Кредитор, безспірні вимоги якогоскладають менше 300 мінімальних заробітних плат, може проводити роботу ізвиявлення інших кредиторів з метою подачі спільної заяви до господарського суду(див. лист Державної податкової адміністрації України від 25 лютого 2000 р. №2655/7/25-1317 „Щодо застосування норм Закону України “Провідновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом») [70, с.88].
Розділ 2. Загально-правова характеристикаприпинення діяльності2.1 Нормативно-правовезабезпечення припинення діяльності суб'єктів господарювання
Основним джерелом права у сучаснійУкраїні є нормативно-правовий акт. Нормативно-правовий акт — це письмовийдокумент компетентного органу держави або самого народу, в якому закріплюютьсявстановлені та забезпечувані державою формально обов'язкові правила фізичноїповедінки суб'єктів суспільного життя. Порівняно з іншими джерелами права,нормативно-правовий акт має ряд істотних переваг. Зокрема:
- він найбільш чітко, повно і однозначно формулює права і обов'язкисуб'єктів суспільного життя;
- дає можливість найшвидше і найповніше довести зміст норм права досуб'єктів суспільного життя;
- дає можливість та створює умови для адекватного (належного) і однаковогорозуміння норм права;
- дає можливість оперативно реагувати на потреби правового регулювання,змінюючи, встановлюючи чи скасовуючи відповідну правову норму;
- нормативно-правові акти найбільш повно і легко можуть бутисистематизовані, що сприяє полегшенню користування ними, крім того, вони даютьможливість для узгодження і впорядкування чинних правових норм [71,с.82].
Юридичні властивості нормативно-правовихактів наступні:
- вони є волевиявленням держави або всього народу, тобто приймаютьсятільки державними або іншими органами, які мають відповідні державно-владніправотворчі повноваження, і є їхнім одностороннім волевиявленням;
- містять у собі правові норми;
- мають зовнішню форму у вигляді письмового документу встановленої форми;
- володіють юридичною силою, яка відображає їхнє співвідношення з іншиминормативно-правовими актами, місце і роль у системі законодавства та правовогорегулювання [72, 99].
Головним критерієм поділунормативно-правових актів є їхня юридична сила. Вони, відповідно, поділяютьсяна закони та підзаконні нормативно-правові акти.
Юридична сила — це специфічнавластивість нормативноправових актів, яка відображає їхнє співвідношення івзаємозалежність за формальною обов'язковістю та визначається місцемправотворчого органу в апараті держави.
Закон — це нормативно-правовий акторгану законодавчої влади держави або самого народу, який приймається тазмінюється в особливому порядку, регламентує найважливіші суспільні відносини імає найвищу юридичну силу щодо всіх інших нормативно-правових актів.
Юридичні властивості закону:
- він є нормативно-правовим актом органу законодавчої влади, тобто вищогопредставницького органу держави або самого народу. В Україні право прийматизакони належить Верховній Раді України та безпосередньо народові шляхомпроведення всенародного голосування (референдуму);
- закони встановлюються для регулювання найважливіших питань суспільного ідержавного життя. Зокрема, як передбачено ст. 18 Конституційного договору:“Виключно законами визначаються: 1) регулювання питань про права та свободилюдини і громадянина, громадянство” і т. д. (всього 12 пунктів);
- він має найвищу юридичну силу щодо всіх інших нормативних актів. Цезнаходить свій вираз у тому, що акти всіх інших органів держави повиннівідповідати закону і не суперечити йому, крім того, закон може бути скасованийабо змінений лише тим суб'єктом, який його встановлював;
- для законів встановлюється особливий порядок їхнього прийняття івведення в дію, який закріплюється у конституції та інших спеціальних законах [73, с.87].
Закріплена в законах обов'язкова послідовністьпевних дій зі створення законів називається законодавчим процесом.
Його порядок та стадії в Українізакріплені в Регламенті Верховної Ради України.
Стадії законодавчого процесу:
- законодавча ініціатива, суть якої полягає у внесенні до Верховної Радипропозиції про необхідність прийняття того чи іншого закону;
- розробка проектів законів;
- розгляд законопроектів у комісіях Верховної Ради України;
- розгляд законопроектів на сесії Верховної Ради у першому, другому татретьому читаннях;
- прийняття закону;
- опублікування закону;
- набрання законом чинності, або вступ закону в силу.
За значенням і місцем законів у системізаконодавства вони поділяються на:
- конституційні, або основні. Це Конституція та закони з питань,безпосередньо врегульованих Конституцією, наприклад “Про громадянство”, “Прозагальний військовий обов'язок” та ін. Конституція є основним законом держави,саме в цьому законі закріплюються основи суспільного, економічного іполітичного устрою країни, правове становище особи, її права та обов'язки,форма правління та форма державного устрою, порядок організації та компетенціяорганів законодавчої, виконавчої та судової влади. Положення, закріплені уКонституції, конкретизуються у конституційних законах.
- звичайні, або біжучі. Це всі інші чинні в державі закони.
- надзвичайні, тобто закони, які приймаються у певних, передбаченихКонституцією, випадках, наприклад надзвичайний стан, війна тощо [74,с.119].
Підзаконні нормативно-правові акти — ценормативні акти компетентних органів, що видаються на підставі закону,відповідно до закону і для його виконання.
Види підзаконних нормативно-правовихактів в Україні: Укази Президента України; постанови Президії Верховної РадиУкраїни; постанови Кабінету Міністрів України; інструкції, розпорядження інакази міністерств, державних комітетів і відомств України; розпорядження главобласних та районних державних адміністрацій; рішення виконавчих комітетівмісцевих Рад народних депутатів; нормативні накази та інструкції адміністраціїпідприємств, установ, організацій [75, с.107].
Дія нормативно-правових актів — це їхнійфактичний вплив на суспільні відносини. Кожен нормативно-правовий актпризначений для врегулювання певних суспільних відносин, тому встановлення межйого дії є необхідною умовою забезпечення правомірності використання ізастосування приписів, які складають зміст цього акту.
Дія нормативно-правового акту обмеженатрьома параметрами: а) дією у часі, тобто терміном дії, або часом, протягомякого нормативно-правовий акт має юридичну силу; б) простором, на якийрозповсюджується дія нормативно-правового акту; в) колом осіб, які підпадаютьпід дію нормативно-правового акту, тобто в яких на підставі цьогонормативно-правового акту виникають конкретні юридичні права та обов'язки.
Дія нормативно-правового акту у часіобмежена моментом набрання ним юридичної сили та моментом втрати останньої.Тобто, слід розрізняти: 1) введення в дію; 2) припинення дії; 3) зворотну силудії. Нормативно-правові акти починають діяти: а) з часу, що зазначений у самомунормативно-правовому акті чи спеціально прийнятому акті; б) після 10 днів змоменту його опублікування; в) якщо нормативно-правовий акт не публікується, тоз моменту одержання його виконавцями [76, с.88].
Нормативно-правові акти втрачаютьчинність в силу: а) закінчення терміну, на який видавався акт; б) відміниданого нормативно-правового акту іншим; в) зміни обставин, для врегулюванняяких був призначений нормативно-правовий акт.
Дія нормативно-правових актів у часі є:
- пряма, тобто він поширюється на всі факти, які виникли після набранняним чинності, та на факти, які виникли до набрання ним чинності, алепродовжують існувати, проте тільки з моменту набрання ним чинності;
- зворотна дія, яка має місце тоді, коли нормативно-правовий актпоширюється на факти, які виникли до набрання ним чинності, але вже з моментуїхнього виникнення, тобто відбувається перегляд попередніх рішень з цих фактіввже за новим нормативно-правовим актом;
- переживаюча дія, яка має місце у випадку, коли нормативно-правовий актпоширює свою дію тільки на нові факти, а на факти, які виникли раніше іпродовжують існувати, діє попередній нормативно-правовий акт [77,с.193].
Пряму дію мають всі нормативно-правовіакти, зворотну та преживаючу тільки у випадках, спеціально передбаченихзаконом.
Темпоральна чинність нормативно-правовихактів, тобто їхня дія у часі, звичайно, встановлюється законодавствомвідповідної держави. Знання цих правил — неодмінна передумова належногозаконного застосування і здійснення норм юридичного права.
Дія нормативно-правового акту у просторі— це поширення його впливу на певну територію, державу в цілому чи певнийрегіон.
Дія нормативно-правового акту за коломосіб визначається підлеглістю осіб вимогам нормативно-правових актів. Згідно зізагальним правилом, дія нормативно-правового акту поширюється на всіх осіб, щоперебувають на певній території.
Господарський КодексУкраїни (ГКУ) визначає основні засади господарювання в Україні і регулюєгосподарські відносини, що виникають у процесі організації та здійсненнягосподарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цимисуб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання. Учасникамивідносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органидержавної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарськоюкомпетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступаютьзасновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарськіповноваження на основі відносин власності [78, с.139].
Під господарськоюдіяльністю у господарському кодексі розуміється діяльність суб'єктівгосподарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення тареалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру,що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється длядосягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку,є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва — підприємцями. Господарськадіяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційнагосподарська діяльність).
Діяльність негосподарюючихсуб'єктів, спрямована на створення і підтримання необхіднихматеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участі або безучасті суб'єктів господарювання, є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючихсуб'єктів. Сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі,організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини. Господарсько-виробничимиє майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання прибезпосередньому здійсненні господарської діяльності [79, с.91].
Підорганізаційно-господарськими відносинами у ГКУ розуміються відносини, щоскладаються між суб'єктами господарювання та суб'єктамиорганізаційно-господарських повноважень у процесі управління господарськоюдіяльністю. Внутрішньогосподарськими є відносини, що складаються між структурнимипідрозділами суб'єкта господарювання, та відносини суб'єкта господарювання зйого структурними підрозділами.
Не є предметом регулюванняГК: майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються Цивільним кодексомУкраїни; земельні, гірничі, лісові та водні відносини, відносини щодо використанняй охорони рослинного і тваринного світу, територій та об'єктівприродно-заповідного фонду, атмосферного повітря; трудові відносини; фінансовівідносини за участі суб'єктів господарювання, що виникають у процесі формуваннята контролю виконання бюджетів усіх рівнів; адміністративні та інші відносиниуправління за участі суб'єктів господарювання, в яких орган державної влади абомісцевого самоврядування не є суб'єктом, наділеним господарською компетенцією,і безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодосуб'єкта господарювання. Особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарюваннявизначаються ГКУ [80, с.62].
До господарських відносин, що виникаютьіз торговельного мореплавства і не врегульовані Кодексом торговельногомореплавства України, застосовуються правила ГКУ.
Правовий господарськийпорядок в Україні формується на основі оптимального поєднання ринковогосаморегулювання економічних відносин суб'єктів господарювання та державного регулюваннямакроекономічних процесів, виходячи з конституційної вимоги відповідальностідержави перед людиною за свою діяльність та визначення України як суверенної інезалежної, демократичної, соціальної, правової держави.
Конституційні основиправового господарського порядку в Україні становлять:
- право власності Українського народу на землю, їїнадра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться вмежах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної(морської) економічної зони, що здійснюється від імені Українського народуорганами державної влади і органами місцевого самоврядування в межах,визначених Конституцією України;
- право кожного громадянина користуватися природнимиоб'єктами права власності народу відповідно до закону;
- забезпечення державою захисту прав усіх суб'єктівправа власності і господарювання, соціальної спрямованості економіки,недопущення використання власності на шкоду людині і суспільству;
- право кожного володіти, користуватися ірозпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчоїдіяльності;
- визнання усіх суб'єктів права власності рівнимиперед законом, непорушності права приватної власності, недопущенняпротиправного позбавлення власності;
- економічна багатоманітність, право кожного напідприємницьку діяльність, не заборонену законом, визначення виключно законом правовихзасад і гарантій підприємництва;
- забезпечення державою захисту конкуренції упідприємницькій діяльності, недопущення зловживання монопольним становищем наринку, неправомірного обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції,визначення правил конкуренції та норм антимонопольного регулювання виключно законом;
- забезпечення державою екологічної безпеки тапідтримання екологічної рівноваги на території України;
- забезпечення державою належних, безпечних і здоровихумов праці, захист прав споживачів;
- взаємовигідне співробітництво з іншими країнами;
- визнання і дія в Україні принципу верховенстваправа [81, с.73].
Суб'єкти господарювання та інші учасникивідносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межахвстановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.
Загальними принципамигосподарювання в Україні є: забезпечення економічної багатоманітності та рівнийзахист державою усіх суб'єктів господарювання; свобода підприємницькоїдіяльності у межах, визначених законом; вільний рух капіталів, товарів тапослуг на території України; обмеження державного регулювання економічнихпроцесів у зв'язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки,добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення,захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави; захист національноготоваровиробника; заборона незаконного втручання органів державної влади та органівмісцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.
Відносини у сфері господарюваннярегулюються Конституцією України, ГКУ, законами України, нормативно-правовимиактами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовимиактами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, атакож іншими нормативними актами [82, с.46].
Підприємницька діяльністьприпиняється:
- з власної ініціативи підприємця;
/>- у разі закінчення строку дії ліцензії;
/>- у разі припинення існування підприємця;
/>- на підставі рішення суду у випадках, передбачених ГКУта іншими законами.
/>Порядок припинення діяльностіпідприємця встановлюється законом відповідно до вимог ГосподарськогоКодексу [83, с.99].
2.2Порядок здійснення процедури припинення діяльності суб'єктів господарювання
Один з можливих шляхів —ліквідація компанії за рішенням власників. Здійснюється у кілька етапів. Перший— проведення зборів засновників (учасників, акціонерів), на яких приймається рішенняпро ліквідацію. Другий — публікація в пресі оголошення про заплановануліквідацію. Третій — повідомлення держреєстратора і зацікавлених органів(податкової інспекції, Пенсійного фонду та фонду соцстраху). Далі — створенняліквідаційної комісії і складання попереднього ліквідаційного балансу. Крімтого, власник або керівник підприємства щонайменше за два місяці до ліквідаціїзобов’язаний під розписку повідомити про це всіх своїх працівників. Після чогопочинається найцікавіше — перевірки контролюючих органів.
Після того як усіпретензії податківців задоволено, складається остаточний ліквідаційний баланс. Іпідприємець знову подає держреєстраторові пакет документів, до якого входятьчисленні довідки про відсутність заборгованості перед бюджетом і фондами.
Процедура цілковито відповідає закону.Після ліквідації юрособи відомості про керівника і власників компаніївилучаються з держреєстра і передаються до архіву. До підприємства, щоліквідувалося, немає претензій у фіскальних і правоохоронних органів, а також уконтрагентів.
Тривалість процесу — від двох місяців (відеалі) і нескінченно (якщо податкова або ПФ не видасть довідки про відсутністьзаборгованостей). Обов’язкова податкова перевірка з практично гарантованимидонарахуваннями за якимись податками або платежами, обов’язкова перевіркаПенсійним фондом і фондами соцстраху. На будь-якому етапі ліквідації можез’явитися неврахований кредитор, що вимагає оплати реального або вигаданогоборгу. Існує ризик, що кредитор звернеться до суду з вимогою порушити справупро банкрутство ліквідованої компанії.
Ліквідація «за законом» має сенс тількидля компаній, у яких були невеликі обороти або діяльність взагалі не велася.Інакше обов’язкова передліквідаційна перевірка ДПІ забере у власника ікерівника багато часу, сил, а в більшості випадків і грошей. Уникнути цихпроблем можна, якщо на підприємстві недавно було проведено комплексну перевіркуподатковою інспекцією і в цей момент ДПІ не має претензій до компанії. Втім, утакій ситуації доцільніше не ліквідувати «чисту» фірму, а, наприклад, простопризупинити її роботу з метою подальшого перепрофілювання або продажу [84, с.100].
Ще один варіант — ліквідація черезпроцедуру банкрутства. Банкрутство може бути як добровільним, тобто за рішеннямвласників компанії, так і примусовим — на вимогу кредитора або держоргану. Вобох випадках перший етап процедури — звернення до суду з проханням порушитипровадження у справі про банкрутство. Причому якщо ініціатором звернення є самепідприємство, то до заяви крім інших документів необхідно додати протоколзагальних зборів працівників компанії, на яких було обрано їхнього представникана час розгляду справи про банкрутство. Протягом десяти днів від дня порушеннясудом справи про банкрутство у спеціалізованих виданнях необхідно розміститивідповідне оголошення.
Подальші етапи банкрутства від керівникаі власників підприємства залежать опосередковано: надсилання судомдержреєстратору повідомлення про порушення справи про банкрутство, призначенняарбітражного керуючого, формування реєстру кредиторів та їхніх вимог, зборикомітету кредиторів, складання балансу і порядку задоволення вимоги кредиторівтощо. Власне, навіть вилучення з держреєстру від власників жодним чином незалежить — після ухвалення відповідного рішення суд направляє йогодержреєстратору, який і зобов’язаний вилучити підприємство з ЄДР[85, с.94].
Власники компанії не втягнені вбюрократичну тяганину — всі процесуальні дії, зокрема й узгодження спірнихпитань з податковою та соцфондами, здійснює арбітражний керуючий, призначенийсудом. Вимоги кредиторів можуть залишитися незадоволеними, якщо в підприємстванемає достатніх активів.
Тривалість процедури — у деяких випадкахсправа про банкрутство розглядається півтора-два роки. Якщо підприємство має усвоєму розпорядженні ліквідні активи, вони можуть бути передані кредиторам.Можливе додаткове розслідування правоохоронних органів, якщо в них виникнепідозра, що банкрутство фіктивне. Теоретично існує ймовірність притягненнякерівництва компанії до адміністративної або кримінальної відповідальності застаттею «Доведення до банкрутства».
Зазвичай банкрутують підприємства, яківже позбулися належних їм ліквідних активів. Таким чином, вимоги численнихкредиторів просто не можуть бути задоволені — у підприємства немає ні грошей,ні майна. Крім того, за наявності певної фантазії цілком можна обійтися безподаткової перевірки, обов’язкової у разі звичайної ліквідації. До перелікудокументів, на підставі яких суд ухвалює рішення про ліквідацію компанії черезбанкрутство, акт податкової перевірки і довідка про відсутність заборгованостіперед бюджетом не входять.
Утім, підприємство може бути ліквідованебез будь-якої участі, а іноді навіть без відома його власників або керівництва— за рішенням суду або відповідного органу державної влади. Найпоширенішийвипадок — ліквідація підприємств, які припинили або ніколи не велигоспдіяльності, не подавали протягом року податкової та фінансової звітності доДПІ або відсутні за заявленим місцезнаходженням. Інакше кажучи, ліквідуватипідприємство можна, просто кинувши його напризволяще: припинивши діяльність іпереставши подавати звітність до держорганів [86, с.28].
Крім неподання звітності законпередбачає ще три випадки ліквідації компанії з ініціативи державного органу.По-перше, визнання недійсним запису про держреєстрацію підприємства. По-друге,ведення компанією діяльності, що порушує закон або не відповідає її статутнимдокументам. По-третє, невідповідність статутного капіталу вимогамзаконодавства.
У всіх названих випадках податковаінспекція або інший держорган може звернутися до суду з позовом про ліквідаціюкомпанії. Якщо суд ухвалить таке рішення, держреєстратор буде зобов’язанийвиключити підприємство з держреєстру.
Найдешевший спосіб — гроші на послугиюристів і платежі до бюджету не витрачаються. Усі процедурні дії здійснюєзацікавлений держорган, від власників або керівництва підприємства нічого незалежить. Податкова перевірка підприємства не проводиться, оскільки найчастішевстановити місцезнаходження компанії неможливо. У більшості випадків пошуккинутого підприємства здійснюється формально, після чого компанія ліквідується.Якщо підприємство не мало заборгованості перед іншими юрособами або бюджетом,то, як правило, жодними істотними неприємностями власникам і директору такийспосіб ліквідації не загрожує.
У базах даних податкових органів іДержкомстату зберігається інформація про засновників і останнього директорапідприємства, що пізніше за бажання податківців може завдати їм певнихнеприємностей. Якщо компанія заборгувала бюджету або соц-фондам, можливепорушення кримінальної справи, відтак розшуком власників і керівниківпідприємства можуть зайнятися правоохоронні органи. Сама процедура доситьтривала і займає щонайменше два роки. Посадових осіб підприємства можутьоштрафувати за неподання звітності [87, с.142].
Проблема в тому, що хоча можливістьліквідації підприємства шляхом звернення до суду, наприклад податківців, узаконі й передбачена, детально прописаний механізм її реалізації відсутній.Приміром, незрозуміло, які саме документи підтверджують відсутність компанії зазаявленим місцезнаходженням, факт неподання звітності протягом року тощо. Крімтого, зважаючи на завантаженість українських, передусім київських, ДПІ тадержреєєстраторів, малоймовірно, що вони займатимуться кропіткою роботою зізбору інформації та звернення до суду для ліквідації всіх «мертвих» фірм, якихналічується не одна тисяча. Тож кинуте підприємство може не один рік значитисяв різних базах даних і Єдиному держреєстрі, а його засновникам і формальномудиректорові податківці регулярно надсилатимуть листи-нагадування про неподаннятих чи інших звітів.
Ще один спосіб позбутися непотрібноївласникові фірми — продати корпоративні права. Або, як часто кажуть, продатипідприємство, хоча в законодавстві такого формулювання й немає. Сама процедурапродажу виглядає так: між продавцем (нинішнім власником або власникамипідприємства) і покупцем укладається договір купівлі-продажу корпоративнихправ. У більшості випадків юристи рекомендують нотаріально завірити його (хочазакон цього прямо не вимагає), після чого держреєстратору передаються статутнідокументи, договір купівлі-продажу, рішення про внесення змін до статутнихдокументів у зв’язку зі зміною власників. Після або одночасно з внесенням зміндо держреєстру нові власники змінюють керівництво підприємства і повідомляютьпро це податкову інспекцію та соц-фонди, після чого процес продажу компаніїможна вважати завершеним [88, с.89].
Підприємство не ліквідується, відповідноне проводяться податкові та інші перевірки. Новим власникам компанія дістаєтьсяз усією дебіторською та кредиторською заборгованістю, а також належноюнерухомістю і різними дозволами та ліцензіями. Сама процедура займаєпівтора-два тижні. Немає потреби звільняти працівників, а отже, й виплачуватиїм вихідну допомогу.
Протягом трьох років після продажупосадові особи підприємства можуть бути притягнені до адміністративної такримінальної відповідальності, якщо закон було порушено, коли вони керуваликомпанією. Можливе подальше використання проданої фірми в різних шахрайськихсхемах. Якщо цим підприємством зацікавляться правоохоронні органи, імовірним єзалучення колишніх засновників і директора щонайменше як свідків. Якщо сумаугоди перевищуватиме внесок засновника до статутного фонду, із суми перевищеннядоведеться сплатити податок з доходів фізичних осіб (15%) [89,с.170].
Продаж підприємства — найшвидший спосібпозбутися його. Утім, не слід довіряти рекламним оголошенням, які обіцяють«ліквідацію або продаж протягом двох днів». Щоб провести операцію з купівлі-продажукорпоративних прав, потрібно близько двох тижнів. Також варто простежити затим, щоб усі відомості про зміну складу власників і директора було внесено додержреєстру й про це було повідомлено податкову інспекцію.
Припинення діяльності господарськоготовариства відбувається шляхом його ліквідації або реорганізації відповідно достатті 59 Господарського Кодексу. Ліквідація господарського товариства провадитьсяліквідаційною комісією, призначеною його вищим органом, а у разі припинення діяльностітовариства за рішенням суду — ліквідаційною комісією, сформованою відповідно дорішення суду. З дня утворення ліквідаційної комісії до неї переходять повноваженняпо управлінню справами господарського товариства. Ліквідаційна комісія утриденний строк з моменту її утворення публікує інформацію про ліквідацію господарськоготовариства і здійснює інші дії відповідно до вимог статей 58-61 ГКУ та інших законів. Розрахунки з кредиторами у разі ліквідаціїгосподарського товариства здійснюються відповідно до статті 61 ГКУ з урахуваннямтаких особливостей: кошти, що належать господарському товариству, у тому числі відпродажу його майна у разі ліквідації, після розрахунків по оплаті праці осіб, якіпрацюють на умовах найму, виконання зобов'язань перед бюджетом, банками, власникамиоблігацій, випущених товариством, та іншими кредиторами розподіляються між учасникамитовариства в порядку і на умовах, передбачених ГКУ,законом про господарські товариства та установчими документами товариства, ушестимісячний строк після опублікування інформації про його ліквідацію; майно,передане товариству його засновниками або учасниками у користування, повертаєтьсяу натуральній формі без винагороди. У разі виникнення спорів щодо виплатизаборгованості товариства його кошти не підлягають розподілу між учасниками товариствадо вирішення цього спору або до одержання кредиторами відповідних гарантійпогашення заборгованості [90, с.54].
Ліквідація господарського товариства вважаєтьсязавершеною, а товариство таким, що припинило свою діяльність, з дня внесеннязапису про його ліквідацію до державного реєстру. Ліквідація суб'єктагосподарювання здійснюється ліквідаційною комісією, яка утворюється власником (власниками)майна суб'єкта господарювання чи його (їх) представниками (органами), або іншиморганом, визначеним законом, якщо інший порядок її утворення не передбачений ГКУ.Ліквідацію суб'єкта господарювання може бути також покладено на орган управліннясуб'єкта, що ліквідується.
Орган (особа), який прийняв рішення про ліквідаціюсуб'єкта господарювання, встановлює порядок та визначає строки проведення ліквідації,а також строк для заяви претензій кредиторами, що не може бути меншим, ніж два місяціз дня оголошення про ліквідацію. Ліквідаційна комісія або іншийорган, який проводить ліквідацію суб'єкта господарювання, вміщує в друкованихорганах відповідно до закону повідомлення про його ліквідацію та про порядок і строкизаяви кредиторами претензій, а явних (відомих) кредиторів повідомляєперсонально у письмовій формі у встановлені ГКУ чи спеціальним законом строки [91, с.172]. />
Одночасно ліквідаційна комісіявживає необхідних заходів щодо стягнення дебіторської заборгованості суб'єкта господарювання,який ліквідується, та виявлення вимог кредиторів, з письмовим повідомленнямкожного з них про ліквідацію суб'єкта господарювання. Ліквідаційна комісія оцінюєнаявне майно суб'єкта господарювання, який ліквідується, і розраховується зкредиторами, складає ліквідаційний баланс та подає його власнику або органу, якийпризначив ліквідаційну комісію. Достовірність та повнота ліквідаційного балансуповинні бути перевірені у встановленому законодавством порядку.
Претензії кредиторів до суб'єкта господарювання,що ліквідується, задовольняються з майна цього суб'єкта, якщо інше не передбаченоГКУ та іншими законами. />Черговість та порядок задоволення вимогкредиторів визначаються відповідно до закону. Претензії, що не задоволені черезвідсутність майна суб'єкта господарювання, претензії, які не визнаніліквідаційною комісією, якщо їх заявники у місячний строк після одержання повідомленняпро повне або часткове відхилення претензії не звернуться до суду з відповіднимпозовом, а також претензії, у задоволенні яких за рішенням суду кредиторові відмовлено,вважаються погашеними. Майно, що залишилося після задоволення претензій кредиторів,використовується за вказівкою власника [92, с.104].
Підприємства — учасникиоб'єднання можуть вийти з його складу із збереженням взаємних зобов'язань таукладених договорів з іншими суб'єктами господарювання. Вихід підприємства із складудержавного (комунального) господарського об'єднання здійснюється за рішенняморгану, що прийняв рішення про утворення об'єднання. Припинення об'єднання підприємстввідбувається в результаті його реорганізації в інше об'єднання або ліквідації. Реорганізаціягосподарського об'єднання здійснюється за рішенням підприємств-учасників, а реорганізаціядержавного (комунального) господарського об'єднання — за рішенням органу, що прийняврішення про утворення об'єднання. Ліквідація господарського об'єднання провадитьсяза рішенням підприємств-учасників, а ліквідація державного (комунального)об'єднання — за рішенням органу, що прийняв рішення про утворення об'єднання. Ліквідаціяоб'єднання підприємств здійснюється в порядку, встановленому ГКУ щодоліквідації підприємства. Майно, що залишилося після ліквідації об'єднання, розподіляєтьсяміж учасниками згідно зі статутом об'єднання підприємств чи договором.
Прийняття рішення проліквідацію підприємства – важливий крок для його власника, адже реалізаціяцього кроку потребує здійснення повного аналізу господарської діяльностіпідприємства, звільнення всіх працівників та проведення остаточних розрахунківз кредиторами. Схематично процедура припинення діяльності підприємстваза бажанням власника зображена ниже у таблиці 2.1 [93, с.92].
Таблиця 2.1 Процедураприпинення діяльності підприємства за бажанням власника№ Етап Строк виконання Примітки 1 2 3 4 1 Прийняття рішення засновниками щодо ліквідації Оформлюється протоколом, в якому зазначається склад ліквідаційної комісії. Зазначаються паспортні дані та коди членів комісії. 2 Подача документів до Районної державної адміністрації У триденний строк з моменту прийняття рішення Подається нотаріальна копія протоколу, чек про оплату публікації повідомлення, довіреність на представника. 3 Подача документів до районної ДПІ У триденний строк з моменту подачі документів до РДА 1. заяву про зняття з обліку платника податків за ф. № 8-ОПП; 2. оригінал довідки за формою № 4-ОПП; 3. копію розпорядчого документа (рішення) власника або органу, вповноваженого на те установчими документами про ліквідацію; 4. ліквідаційну картку органів державної статистики (для кожної філії за їх наявності в платника податків – юридичної особи); 5. копія опису документів, яки були прийняті в РДА. Для анулювання св-ва платника ПДВ – подається заява ф. №3-ПДВ і саме свідоцтво. 4 Закриття рахунків у банку Для проходження процедури ліквідації використовується один рахунок, для цього подаються: 1. Нотаріальна копія рішення про ліквідацію 2. Картка із зразками підписів голови комісії і печаткою (нотаріально завірена) 3. Заява про закриття інших рахунків 5 Проведення податкової перевірки Протягом місяця з дня отримання відомостей від РДА Це найважливіший етап. Для його проходження, по можливості, необхідно замовити попередній аудит підприємства, адже виявлення порушень самої податковою може призвести до значних штрафних санкцій. По закінченню перевірки видається довідка про відсутність заборгованості, яка діє протягом 30 днів. Якщо строк дійсності довідки сплив, видається нова довідка протягом місяця. (можлива нова перевірка) 6 Зняття з обліку в пенсійному фонді Заява та копія розпорядчого документа (рішення) власника або органу, уповноваженого на те засновницькими документами про ліквідацію; 7 Зняття з обліку в ФССзТВП 1. Подача заяви 2. Оригінал довідки про взяття на облік 3. Протокол рішення про ліквідацію 4. Відомості про нарахування зп 5. Касова книга 6. Форма 1-ДФ (з податкової) 7. Звіт про нарах. Внесків до фонду 8. Податковий розрахунок сум доходу 8 Зняття з обліку в ФССвНВнВтПЗ Заява, опис від держ реєстратора, протокол про ліквідацію. Відомості про нарахування зп. Форма 1ДФ Кассовая книга Довідка про закриття рахунку Оригінал довідки про постановку на облік 9 Зняття з обліку у ЦЗ Протягом 10 днів з підписання протоколу Подається заява та копія протоколу. Протягом 15 днів проводиться перевірка 1ДФ Відомості про зп Касова, чекова книга 10 Передача документів у держ архів До архіву здаються накази по особовому складу та розрахунково-платіжні відомості по з/п. 11 Знищення печатки Здійснюється в дозвільній системі шляхом подання клопотання про знищення печатки, 2х примірників її відбитків та чеку про сплату послуг. 12 Складання акту ліквідаційної комісії В зазначеному документі описуються всі етапи, які були здійснені ліквідаційною комісією. 13 Подача документів до РДА 1. заяву (рішення) власника (власників) або вповноваженого ним (ними) органу чи рішення господарського суду у випадках, передбачених законодавством; 2. акт ліквідаційної комісії з ліквідаційним балансом, затвердженим органом, що призначив ліквідаційну комісію; (нотаріально посвідчений) 3. довідку аудитора, якщо це необхідно відповідно до вимог законодавства для перевірки достовірності ліквідаційного балансу; 4. довідку установ банків про закриття рахунків; 5. довідку органу державної податкової служби про зняття з обліку платника податків за ф. № 12-ОПП; 6. підтвердження про опублікування оголошення про ліквідацію суб’єкта підприємницької діяльності в друкованих засобах масової інформації; 7. довідку архіву про прийняття документів, що підлягають довгостроковому зберіганню; 8. довідку органу внутрішніх справ про прийняття печаток і штампів; 9. оригінали установчих документів (статут, установчий договір); 10. свідоцтво про державну реєстрацію. 11. Довідку з ПФ 12. Довідку з ЦЗ 13. Довідку з ССнВТВП 14. довідку з ССвНВнВ 15. Картка на ліквідацію /> /> /> /> /> />
Строк звичайної ліквідаціїпідприємства, яке не має заборгованості та правильно здійснювало бухгалтерськійоблік складає приблизно один рік з моменту подачі протоколу про припиненняюридичної особи. Середня вартість платежів, необхідних для ліквідаціїпідприємства дорівнює півтори тисячі гривень.2.3Відповідальність за порушення законодавства про припинення діяльності суб'єктівгосподарювання
Учасники господарських відносин несутьгосподарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхомзастосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку,передбачених ГКУ, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав ізаконних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодуваннязбитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, тазабезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно зякими:
- потерпіла сторона має правона відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це вдоговорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) занедоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи єзастереження про це в договорі;
- сплата штрафних санкцій запорушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняютьправопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань унатурі;
- у господарському договорінеприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальностівиробника (продавця) продукції [94, с.83].
Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника усфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настаютьнесприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарюваннязастосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафнісанкції; оперативно-господарські санкції. Крім зазначених господарськихсанкцій, до суб'єктів господарювання за порушення ними правил здійсненнягосподарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції. Господарськісанкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасниківгосподарських відносин, а адміністративно-господарські санкції — уповноваженимиорганами державної влади або органами місцевого самоврядування.
Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарськихвідносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасникгосподарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконаннягосподарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарськоїдіяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів длянедопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбаченозаконом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарськогозобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, щоналежне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборноїсили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійсненнягосподарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушеннязобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних длявиконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів [95,с.81].
За невиконання або неналежне виконання господарських зобов'язань чипорушення правил здійснення господарської діяльності правопорушник відповідаєналежним йому на праві власності або закріпленим за ним на праві господарськоговідання чи оперативного управління майном, якщо інше не передбачено ГКУ таіншими законами. Засновники суб'єкта господарювання не відповідають зазобов'язаннями цього суб'єкта, крім випадків, передбачених законом абоустановчими документами про створення даного суб'єкта. Якщоправопорушенню сприяли неправомірні дії (бездіяльність) другої сторони зобов'язання,суд має право зменшити розмір відповідальності або звільнити відповідача відвідповідальності. Сторони зобов'язанняможуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цихобставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності увипадку порушення зобов'язання через дані обставини, а також порядокзасвідчення факту виникнення таких обставин.
Боржник, який прострочив виконання господарського зобов'язання,відповідає перед кредитором (кредиторами) за збитки, завдані простроченням, іза неможливість виконання, що випадково виникла після прострочення. Якщовнаслідок прострочення боржника виконання втратило інтерес для кредитора, вінмає право відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.Боржник не вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, поки воно неможе бути виконано внаслідок прострочення кредитора [96, с.106].
Учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законніінтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їмпретензії чи звернення до суду. У разі необхідності відшкодування збитків абозастосування інших санкцій суб'єкт господарювання чи інша юридична особа — учасник господарських відносин, чиї права або законні інтереси порушено, зметою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав або інтересівмає право звернутися до нього з письмовою претензією, якщо інше не встановленозаконом.
У претензії зазначаються:
- повне найменування і поштовіреквізити заявника претензії та особи (осіб), якій претензія пред'являється;
- дата пред'явлення і номер претензії;
- обставини, на підставі яких пред'явлено претензію;
- докази, що підтверджують ці обставини;
- вимоги заявника з посиланням на нормативні акти;
- сума претензії та їїрозрахунок, якщо претензія підлягає грошовій оцінці;
- платіжні реквізити заявника претензії;
- перелік документів, що додаються до претензії.
Документи, що підтверджують вимоги заявника, додаються в оригіналах чиналежним чином засвідчених копіях. Документи, які є у другої сторони, можуть недодаватися до претензії. Претензія підписується повноважною особою заявникапретензії або його представником та надсилається адресатові рекомендованим абоцінним листом або вручається адресатові під розписку. Претензія підлягаєрозгляду в місячний строк з дня її одержання, якщо інший строк не встановлено ГКУабо іншими законодавчими актами. Обгрунтовані вимогизаявника одержувач претензії зобов'язаний задовольнити. При розгляді претензії сторони у разі необхідності повинні звіритирозрахунки, провести експертизу або вчинити інші дії для забезпеченнядосудового врегулювання спору. Про результати розгляду претензії заявник маєбути повідомлений письмово. Відповідь на претензію підписується повноважноюособою або представником одержувача претензії та надсилається заявниковірекомендованим або цінним листом або вручається йому під розписку. У разіпорушення встановлених строків розгляду претензії або залишення її безвідповіді суд при вирішенні господарського спору стягує в доход держави звинної особи штраф у розмірі, встановленому законом.
При реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення усфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовноїдавності, передбачені Цивільним кодексом України, якщо інші строки невстановлено ГКУ. Строки застосування адміністративно-господарських санкцій досуб'єктів господарювання встановлюються ГКУ [97, с.113].
Учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язанняабо установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повиненвідшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якогопорушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною,втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управненасторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержанняправил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення,зобов'язаний вжити необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарськійсфері інших учасників господарських відносин або щодо зменшення їх розміру, а уразі якщо збитків завдано іншим суб'єктам, — зобов'язаний відшкодувати навимогу цих суб'єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщозаконом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в іншомуобсязі. Сторона, яка порушила своє зобов'язання або напевно знає, що порушитьйого при настанні строку виконання, повинна невідкладно повідомити про це другусторону. У протилежному випадку ця сторона позбавляється права посилатися наневжиття другою стороною заходів щодо запобігання збиткам та вимагативідповідного зменшення розміру збитків.
Сторона господарського зобов'язання позбавляється права на відшкодуваннязбитків у разі якщо вона була своєчасно попереджена другою стороною про можливеневиконання нею зобов'язання і могла запобігти виникненню збитків своїми діями,але не зробила цього, крім випадків, якщо законом або договором не передбаченоінше. Не підлягають відшкодуванню збитки, завдані правомірною відмовоюзобов'язаної сторони від подальшого виконання зобов'язання [98, с.73].
У разі невиконання зобов'язання про передачу їй індивідуально визначеноїречі (речей, визначених родовими ознаками) управнена сторона має право вимагативідібрання цієї речі (речей) у зобов'язаної сторони або вимагати відшкодуванняостанньою збитків. У разі невиконання зобов'язання виконати певну роботу(надати послугу) управнена сторона має право виконати цюроботу самостійно або доручити її виконання (надання послуги) третім особам,якщо інше не передбачено законом або зобов'язанням, та вимагати відшкодуваннязбитків, завданих невиконанням зобов'язання. Відшкодування збитків, завданих неналежним виконанням зобов'язання, незвільняє зобов'язану сторону від виконання зобов'язання в натурі, крімвипадків, зазначених у частині третій статті 193 ГКУ.
Штрафними санкціями у ГКУ визнаються господарські санкції у виглядігрошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносинзобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарськоїдіяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктамиправа застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання,зазначені у статті 2 ГКУ [99, с.10].
Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмірштрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разіякщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктомгосподарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушенняпов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язанняфінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державногокредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чидоговором, у таких розмірах:
- за порушення умовзобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягуєтьсяштраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт,послуг);
- за порушення строківвиконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів(робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний деньпрострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штрафу розмірі семи відсотків вказаної вартості [100, с.48].
Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за іншіпорушення окремих видів господарських зобов'язань, зазначених у частині другійцієї статті. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкціїзастосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкційможе бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаноїчастини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковомувідношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або укратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). У разі недосягнення згодиміж сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушеннязобов'язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявоюзаінтересованої сторони відповідно до вимог ГКУ [101, с.115].
Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються увідсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банкуУкраїни, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотківне передбачено законом або договором. Розмір штрафних санкцій, щозастосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов'язань,визначається відповідним суб'єктом господарювання — господарською організацією.
Якщо за невиконання або неналежне виконання зобов'язання встановленоштрафні санкції, то збитки відшкодовуються в частині, не покритій цимисанкціями. Законом або договором можуть бути передбачені випадки, коли:
- допускається стягнення тільки штрафних санкцій;
- збитки можуть бути стягнутіу повній сумі понад штрафні санкції;
- за вибором кредитора можутьбути стягнуті або збитки, або штрафні санкції.
Вимогу щодо сплати штрафних санкцій за господарське правопорушення можезаявити учасник господарських відносин, права чи законні інтереси якогопорушено, а у випадках, передбачених законом, — уповноважений орган, наділенийгосподарською компетенцією. Відсотки за неправомірне користування чужимикоштами справляються по день сплати суми цих коштів кредитору, якщо законом абодоговором не встановлено для нарахування відсотків інший строк. грошовимзобов'язанням боржник не повинен платити відсотки за час простроченнякредитора. Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання,якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шістьмісяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. У випадках, передбаченихзаконом, штрафні санкції за порушення господарських зобов'язань стягуютьсясудом у доход держави.
За порушення господарських зобов'язань до суб'єктів господарювання таінших учасників господарських відносин можуть застосовуватисяоперативно-господарські санкції — заходи оперативного впливу на правопорушниказ метою припинення або попередження повторення порушень зобов'язання, щовикористовуються самими сторонами зобов'язання в односторонньому порядку. Досуб'єкта, який порушив господарське зобов'язання, можуть бути застосовані лишеті оперативно-господарські санкції, застосування яких передбачено договором. Оперативно-господарськісанкції застосовуються незалежно від вини суб'єкта, який порушив господарськезобов'язання [102, с.82].
За порушення встановлених законодавчими актами правил здійсненнягосподарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосованіуповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядуванняадміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового абомайнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єктагосподарювання та ліквідацію його наслідків. Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їхзастосування визначаються ГКУ, іншими законодавчими актами.Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно досвоїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати досуб'єктів господарювання такі адміністративно-господарські санкції:
- вилучення прибутку (доходу);
- адміністративно-господарський штраф;
- стягнення зборів (обов'язкових платежів);
- зупинення операцій за рахунками суб'єктів господарювання;
- застосування антидемпінгових заходів;
- припинення експортно-імпортних операцій;
- застосування індивідуального режиму ліцензування;
- зупинення дії ліцензії(патенту) на здійснення суб'єктом господарювання певних видів господарськоїдіяльності;
- анулювання ліцензії(патенту) на здійснення суб'єктом господарювання окремих видів господарськоїдіяльності;
- обмеження або зупинення діяльності суб'єкта господарювання;
- скасування державноїреєстрації та ліквідація суб'єкта господарювання;
- іншіадміністративно-господарські санкції, встановлені ГКУ та іншими законами [103,с.69].
Прибуток (доход), одержаний суб'єктом господарювання внаслідок порушеннявстановлених законодавством правил здійснення господарської діяльності, а такожсуми прихованого (заниженого) прибутку (доходу) чи суми податку, несплаченогоза прихований об'єкт оподаткування, підлягають вилученню в доход відповідногобюджету в порядку, встановленому законом. Крім того, з суб'єктагосподарювання стягується у випадках і порядку, передбачених законом, штраф,але не більш як у двократному розмірі вилученої суми, а у разі повторногопорушення протягом року після застосування цієї санкції — у трикратному розмірівилученої суми.
Адміністративно-господарський штраф — це грошова сума, що сплачуєтьсясуб'єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення нимвстановлених правил здійснення господарської діяльності. Перелік порушень, за які з суб'єкта господарювання стягується штраф,розмір і порядок його стягнення визначаються законами, що регулюють податковіта інші відносини, в яких допущено правопорушення. Адміністративно-господарський штраф може застосовуватися у визначенихзаконом випадках одночасно з іншими адміністративно-господарськими санкціями,передбаченими статтею 239 ГКУ [104, с.108].
У разі порушення суб'єктом господарювання встановлених правил обліку абозвітності щодо сплати зборів (обов'язкових платежів) або їх несплати чинеповної сплати сума, яку належить сплатити, стягується до відповідногобюджету. Крім того, з суб'єкта господарювання у визначених законом випадкахможе бути стягнуто штраф у розмірі до п'ятдесяти відсотків належної до сплатисуми збору (обов'язкового платежу). У разі відмовиорганів управління або посадових осіб суб'єкта господарювання у проведеннідокументальної перевірки чи у допуску працівників податкових органів дляобстеження приміщень, що використовуються для здійснення господарськоїдіяльності, ненадання податковим та іншим органам чи їх посадовим особамвстановленої законом звітності, розрахунків, декларацій чи інших документів,пов'язаних з обчисленням та сплатою податків, зборів (обов'язкових платежів),операції цього суб'єкта за його рахунками в установах банку зупиняються.
У випадках недобросовісної конкуренції, розміщення валютних цінностей зпорушенням встановленого законодавством порядку на рахунках та вкладах замежами України, а також в інших випадках, якщо дії учасниківзовнішньоекономічної діяльності завдають шкоди економіці України,експортно-імпортні операції таких суб'єктів господарювання припиняються наумовах і в порядку, передбачених законом. За порушення суб'єктамигосподарювання правил здійснення зовнішньоекономічної діяльності щодоантимонопольних заходів, заборони недобросовісної конкуренції та інших правил,зазначених у частині першій цієї статті, якими встановлюються певні обмеженнячи заборони у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності, до таких суб'єктівможе застосовуватися індивідуальний режим ліцензування. Порядок і строкизастосування індивідуального режиму ліцензування встановлюються законом.
Здійснення будь-якої господарської діяльності, що загрожує життю іздоров'ю людей або становить підвищену небезпеку для довкілля, забороняється. Уразі здійснення господарської діяльності з порушенням екологічних вимогдіяльність суб'єкта господарювання може бути обмежена або зупинена КабінетомМіністрів України, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, а також іншимиуповноваженими органами в порядку, встановленому законом. До підприємствторгівлі, громадського харчування і сфери послуг, що неодноразово допустилиреалізацію недоброякісних товарів або систематично порушують встановленізаконодавством правила торгівлі та надання послуг або умови зберігання ітранспортування товарів, крім господарських та адміністративно-господарськихсанкцій, передбачених ГКУ, можуть застосовуватися також спеціально передбаченізаконом про захист прав споживачів адміністративно-господарські санкції,включаючи вилучення недоброякісних товарів та зупинення діяльності зазначенихсуб'єктів у встановленому законом порядку [105, с.82].
Розділ 3. Удосконалення правового змісту тамеханізму припинення діяльності суб'єктів господарювання
Злиття, приєднання, поділта інші подібні зміни підприємств являють собою часте явище в сучасномуекономічному житті України. Причиною їх виникнення найчастіше є різкі зміни вкорпоративному секторі управління, які, у свою чергу, з’являються в періодибурхливого розвитку та технологічних проривів або під час спаду чи кризи. Якпоказує світова практика, злиття і приєднання є характерними при економічнихпіднесеннях, а поділ – при економічних спадах.
Реорганізація являє собоювипадок реструктуризації, тому що саме реорганізація колишніх державнихпідприємств пройшла в 90-х роках ХХ ст. як процес приватизації.Реструктуризація підприємства – це здійснення комплексуорганізаційно-господарських, фінансово-економічних, правових, технічнихзаходів, спрямованих на підвищення інвестиційної привабливості об’єктаприватизації, збільшення обсягів випуску конкурентоспроможної продукції,зростання ефективності виробництва. Практика довела неефективністьрадянських принципів управління підприємством, що і спричинило реорганізаційнізаходи. В умовах же кризи необхідність реструктуризації є вочевидь: для перших вона стає способом виживання, для других –способом захоплення ринку, що звільняється, а для третіх – способом припиненнясправи.
Актуальним є розгляд даного питання внинішніх умовах господарювання, пов’язаних з еволюційними та революційнимипроцесами, які виникають під дією зовнішніх і внутрішніх джерел.
Можна виділити такіформи реорганізації:
- злиття – припинення діяльності двох та більше юридичних осіб з передачеюза передавальним актом (балансом) всіх майнових прав та обов’язків цих осібюридичній особі – правонаступнику, створеному в результаті реорганізації;
- приєднання – припинення діяльності однієї юридичної особи з передачею запередавальним актом (балансом) всіх належних йому майнових прав та обов’язківіншій юридичній особі (правонаступнику);
- виділення – створення одного або кількох юридичних осіб, до яких зарозділовим актом (балансом) у відповідних частинах переходять майнові права таобов’язки юридичної особи, що реорганізовується;
- перетворення – зміна організаційно-правової форми юридичної особи,внаслідок чого виникає нова юридична особа, до якої переходять всі права таобов’язки реорганізованої юридичної особи.
Причини реорганізації можна поділити надекілька видів:
- зовнішні і внутрішні (щодо підприємства);
- організаційні, економічні, фінансові, технологічні та соціальні (засферою дії);
- плавні, або еволюційні, і стрибкоподібні, або революційні (за способомдії).
Економічну природу реорганізації можнапрослідкувати на прикладі впливу введення нового закону (приміром, такого, якийторкається оподаткування). До еволюційних економічних причин можна віднестистан економіки галузі.
До внутрішніх економічних причинналежать зміна структури власності та значні збитки.
Одним зі способів реорганізації є поділ.До поділу за звичаєм удаються у разі суміщення різних видів діяльності (продажпродукції різних видів, надання різних послуг і т.д.), коли розвиток кожного зних починає заважати один одному, тобто управління підприємством ускладнюєтьсяі доцільним стає поділ великого підприємства на незалежніпідприємства з відповідним перетворенням організаційних структур. У світовійпрактиці однією з причин поділу також називають психологічну несумісністьвласників-партнерів.
Інший ефективний спосіб реорганізації –виділення, яке найчастіше зводиться до утворення дочірніх або залежнихпідприємств, а також філій і представництв. Причинами виділення можуть бути:
- диверсифікація операцій. При розширенні масштабів діяльності частовідбувається збільшення номенклатури продукції та послуг. У цих умовах доцільноперегрупувати ресурси підприємства і виділити найбільш перспективні напрями успеціалізовані дочірні підприємства (ДП). Найчастіше ДП створюється під певнітовар або послугу;
- відокремлення ліцензійних видів діяльності. Ліцензована діяльністьзвичайно є високоспеціалізованою, тому вона може бути виділена в окреміпідприємства. Деякі види ліцензійного бізнесу, наприклад страхування,управління інвестиційними фондами, банківська діяльність і т.д., здійснюютьсяна окремих підприємствах. В Україні підприємства, які здійснюють такі видидіяльності, мають в основному акціонерну організаційно-правову форму;
- оптимізація структури управління. Створення ДП допомагає материнськомупідприємству зосередити свою діяльність на вирішення стратегічно важливихпитань, пере-розподіляючи рутинні операції з управління на ДП;
- маневрування матеріальними та фінансовими ресурсами. На базі ДП зручнозастосовувати такі види діяльності, як спільна діяльність, поділ продукції,лізинг, франчайзинг. Це дозволяє невеликими ресурсами охопити більшу сферудіяльності і, крім того, оперативно зосередити необхідні мате-ріальні тафінансові ресурси у ключових сферах діяльності;
- необхідність покращання схеми фінансових потоків. Використання дочірніхструктур може покращити схему внутрішньофірмових фінансових потоків і зменшитифінансові і податкові втрати. Зручні організаційно-фінансові схеми з участю ДПдопомагають перерозподілити витрати і доходи між підприємствами групи, створитидодаткові центри прибутку, оптимізувати внутрішньофірмове фінансування, а такожвнутрішньофірмове і зовнішнє інвестування;
- управління ризиком та підвищення стійкості діяльності полягає уперенесенні ризикованих операцій на ДП, яке несе обмежену відповідність, незаймаючи майна материнського підприємства. При цьому фінансові труднощі ібанкрутство ДП не призведуть до краху материнського підприємства.
У загальному випадку виділення частинипідприємства говорить про стійкий стан на ринку і є результатом назрілоїреорганізації.
Як на одному з важливих аспектівпроблеми зупинимося на ліквідації. Ліквідація– це припинення його діяльностібез переходу прав та обов’язків у порядку правонаступництва. На практиціліквідація найчастіше відбувається в результаті розорення і банкрутствапідприємства.
Процесиреструктуризації і реорганізації – це один зі способів зробити їх інвестиційнопривабливими, враховуючи всілякі макро-економічні та політичні ризики. Прицьому вирішуються питання нестачі обігових коштів, заміни старого обладнанняновим, раціонального розподілу наявних коштів і т.д. Сьогодні за допомогоювільного застосування корпоративного управління можна розв’язати багато, в томучислі й фінансових, проблем. І лише після розв’язання цих завдань українськіпідприємства стануть конкурентоспроможними і зможуть вийти на світовий фондовийі товарний ринки, що, у свою чергу, значно підвищить рівень економіч-ногорозвитку країни. Нижче у таблиці 3.1 наведена карта антикризовихзаходів розвитку підприємництва в сучасних умов/>/>ахгосподарювання.
Таблиця 3.1 Картаантикризових заходів розвитку підприємництва в сучасних умовах господарювання.
№
Проблемата її суть
Вжиті заходи,в тому числі прийняті нормативно-правові акти
Стан опрацювання
Короткий зміст(доцільність, обґрунтування) прийняття нормативно правових актів
Комплексні питання (дозвільна система, система ліцензування, реєстрації, соціальні питання)
1
Удосконалення питання державної реєстрації припинення діяльності
Необхідно прийняти: Проект Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб’єктів господарювання”.
30.03.2009 зазначений законопроект подано на розгляд до Верховної Ради
Передбачено внесення змін до Закону України ”Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення юридичних осіб.
2
Підтримка суб’єктів господарювання в умовах фінансової кризи та створення сприятливих умов для ведення підприємницької діяльності
Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо мінімізації негативних наслідків фінансової кризи для суб’єктів господарської діяльності», реєстраційний № 3429від 02.12.2008р.
Рекомендований на друге читання
— оптимізація процедури видачі документів дозвільного характеру та забезпечення дотримання посадовими особами дозвільних органів дотримуватись порядку видачі дозволів;- законодавче закріплення практики довгострокової оренди державного і комунального майна строком не менше 5 років, що сприятиме ефективному використанню об’єктів власності;
— заборона до 2011 р. на перегляд орендної плати в сторону збільшення;- покращення рівня захищеності прав суб’єктів підприємницької діяльності та запобігти зловживанню владою або службовим становищем посадових осіб органів державної пожежної охорони у відношенні до суб’єктів господарювання та уникнути корупційних діянь;- зменшення вартості ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями з 8000 гривень на кожний окремий, зазначений в ліцензії електронний контрольно-касовий апарат та 2000 гривень — на кожне місце торгівлі на право роздрібної торгівлі тютюновими виробами до 780 гривень на кожне місце торгівлі;- сприятиме розвитку транзитного потенціалу України, створенню нових робочих місць, розвитку інфраструктури портів, оновленню портової механізації та допоміжного флоту;- оптимізація процедури видачі документів дозвільного характеру та забезпечення дотримання посадовими особами дозвільних органів порядку видачі дозволів, у тому числі запровадження «принципу мовчазної згоди», суть якої полягає в набутті суб'єктом господарювання права на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності без одержання відповідного документа дозвільного характеру за умови, якщо суб'єктом господарювання або уповноваженою ним особою було подано в установленому порядку заяву та документи в повному обсязі, проте у встановлений законом строк документ дозвільного характеру або рішення про відмову в його видачі видано або направлено не було;- встановлення мораторію на внесення змін до податкового законодавства та проведення перевірок.
3
Підтримка суб’єктів господарювання в умовах фінансової кризи та створення сприятливих умов для ведення підприємницької діяльності
Розпорядження Кабінету Міністрів України вiд 18.02.2009 № 176-р «Про затвердження плану заходів з виконання у 2009 році Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва в Україні»
Прийнято
Створення належних умов для реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, а також підвищення добробуту громадян України шляхом залучення широких верств населення до такої діяльності.Основними очікуваними наслідками реалізації розпорядження Кабінету Міністрів України є прискорення розвитку малого підприємництва, повноцінне використання його потенційних можливостей, перетворення його на дієвий механізм розв'язання економічних і соціальних проблем, сприяння структурній перебудові економіки, зміцнення економічної бази регіонів, швидке насичення вітчизняного ринку товарами та послугами.
4
Залучення широких верств населення до здобуття знань, необхідних для започаткування та ведення власної справи, підвищення ефективності діяльності суб'єктів малого підприємництва в регіонах
Постанова Кабінету Міністрів України від 02.04.2009 № 298 «Про порядок використання у 2009 році коштів, передбачених у державному бюджеті для здійснення заходів з виконання Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва в Україні»
Прийнята
Забезпечення спрямування фінансової державної підтримки у реалізацію освітньої програми для підприємців та широких верств населення, що сприятиме підвищенню освітнього рівня громадян України з питань започаткування та ведення власної справи.
5
Забезпечення участь суб’єктів підприємницької діяльності у формуванні державної політики у сфері розвитку підприємництва
Постанова КМУ «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України»
В процесі розробки
Забезпечення участь суб’єктів підприємницької діяльності у формуванні державної політики у сфері розвитку підприємництва (в частині участі представників об’єднань громадян у конкурсній комісії для відбору кандидатів на заміщення вакантних посад державних службовців)
6
Проект Рішення Київської міської Ради «Щодо антикризової підтримки підприємців, що здійснюють підприємницьку діяльність у тимчасових спорудах та малих архітектурних формах у м. Києві»
На опрацюванні в комісіях Київради
Спрямовано на підтримки підприємців, що здійснюють підприємницьку діяльність у тимчасових спорудах та малих архітектурних формах
7
Проект Рішення Київської міської Ради «Щодо ритуальних послуг в м. Києві»
В процесі розробки
Спрямовано на впорядкування надання ритуальних послуг.
Таким чином, вУкраїні в цілому сформовано законодавство, яким визначено правові засадидержавної регуляторної політики у сфері припинення господарськоїдіяльності, однак неефективна робота регуляторних органів не дає змогизабезпечити належне додержання усіх його вимог. Так, практичнареалізація норм законодавства у сфері державної реєстрації припиненнядіяльності суб’єктів господарювання, якими передбачено суттєве спрощеннявідповідних процедур, не дозволяє отримати максимальний ефект від його дії узв’язку з нестворенням на місцевому рівні належних умов функціонуванняінституту державних реєстраторів, що негативно позначається на перспективностідальшого провадження господарської діяльності.
Проблемним питанням залишаєтьсяі необґрунтовано великий перелік видів господарської діяльності, що підлягаютьліцензуванню, який постійно розширюється. Одержання ліцензій для здійсненняпевних видів господарської діяльності потребує багато часу, ресурсів суб’єктівгосподарювання. Сфера ліцензування перетворилася на одну з найбільшкорумпованих та стала механізмом адміністративного тиску на суб’єктівгосподарювання, в деяких випадках механізм ліцензування використовується длянеправомірного обмеження конкуренції під час здійснення господарськоїдіяльності. Все це призводить до гальмування процесів реформуваннядозвільної системи та системи ліцензування, а отже й до порушень вимогзаконодавства у відповідних сферах.
Значною проблемою залишається такожнеефективність системи державного нагляду (контролю) у сфері господарськоїдіяльності. За експертними оцінками, у 2008 році здійсненоперевірки майже 95 відсотків підприємств України. Найбільша кількість перевіроксуб’єктів господарювання припадає на органи державної податкової служби, державногопожежного нагляду, державної санітарно-епідеміологічної служби. У 2008 році цими органами здійснено перевірки на кожному другомупідприємстві, що у більшості випадків негативно позначилось на сталомуфункціонуванні цих підприємств.
Засоби регуляторної політики у сферігосподарської діяльності не стали дієвим інструментом підвищення ефективності вдіяльності регуляторних органів. Перегляд регуляторних актів здебільшого маєформальний характер, не проводиться системна оцінка реалізації регуляторної політикиу пріоритетних галузях економіки, а окремі регуляторні акти приймаються зпорушенням основних засад регуляторної політики.
Органами виконавчої влади та органамимісцевого самоврядування не підтримується належний зворотний зв’язок ізсуб’єктами господарювання, неприбутковими об’єднаннями підприємців, щопризводить до їх відсторонення від участі у формуванні державної політики усфері господарської діяльності. Наприкінці 2006 року ліквідовано Радупідприємців України при Кабінеті Міністрів України, яка існувала більшетринадцяти років та відігравала позитивну роль при обговоренні, прийняттірішень Кабінетом Міністрів України.
Не дозволяє ефективно виконувати функціїзахисту прав суб’єктів господарювання і створювати сприятливі умови длярозвитку підприємництва і нинішній статус Державного комітету України з питаньрегуляторної політики та підприємництва.
Незначним залишається і рівеньфінансової підтримки розвитку суб’єктів господарювання. Так, заходиНаціональної програми сприяння розвитку малого підприємництва в Україніпротягом останніх років фінансуються лише на 1,8 млн гривень, що, в свою чергу,негативно впливає і на фінансування відповідних регіональних програм. У зв’язкуз цим унеможливлюється комплексне розв’язання проблем у цій сфері, гальмуєтьсяінноваційна спрямованість розвитку малого бізнесу.
Рівень податкового навантаження насуб’єкти господарювання в Україні залишається одним із найвищих у світі. Це, всвою чергу, зумовлює низький рейтинг України за ефективністю системиоподаткування — 174-те місце серед 175 держав. Основними проблемами у цій сферіє велика кількість податків, зборів (обов’язкових платежів), які регулюютьсязначною кількістю законів України, безсистемність та непередбачуваність змінподаткового законодавства, а також недосконала система адмініструванняподатків. Це призводить до непродуктивного навантаження на суб’єктигосподарювання та значних витрат часу і ресурсів для складання податковоїзвітності. На підготовку, подання податкової звітності, сплату податківсуб’єкту господарювання у середньому необхідно витратити понад 2 тисячі годинна рік, що у дев’ять разів перевищує аналогічний показник у РосійськійФедерації та у п’ять разів — у державах Східної Європи та Центральної Азії.
Вкрай ускладненою та неефективною єсистема технічного регулювання. Державна політика у цій сфері не враховуєпрагнень України до членства у Світовій організації торгівлі та ЄвропейськомуСоюзі. Рівень гармонізації національних стандартів з міжнародними таєвропейськими стандартами залишається надзвичайно низьким і становить лише 25відсотків. Повільне реформування у цій сфері ускладнює інтеграцію України усвітовий економічний простір.
Недостатньо ефективною є й чинна системадержавної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обмежень (у томучислі й на земельні ділянки), яка сприяє виникненню адміністративних бар’єрів,що стримують розвиток господарської діяльності.
Недосконалість державної політики усфері регулювання господарської діяльності негативно позначається на іміджіУкраїни у світі (за результатами, наприклад, щорічної доповіді Світового банкущодо оцінки бізнес-клімату Україна посіла 128-ме місце серед 175 держав).
Унаслідок відставання правовогорегулювання від стану відносин у сфері господарської діяльності Україна втрачаєпозитивні тенденції розвитку підприємництва, що зумовлює необхідністьадекватних змін законодавства у цій сфері. В тому числі, враховуючи сучаснітенденції розвитку економіки держави, має бути відповідно переглянуто імеханізми стимулювання господарської діяльності.
Пріоритетними напрямами вдосконаленнядержавного регулювання господарської діяльності мають стати:
- усунення необґрунтованих підстав для здійснення заходів державногонагляду (контролю) органами державної влади та органами місцевогосамоврядування;
- спрощення дозвільної системи та мінімізація видів господарськоїдіяльності, що підлягають ліцензуванню;
- залучення неприбуткових об’єднань підприємців до формування основнихзасад державної регуляторної політики;
- недопущення політизації діяльності регуляторних органів;
- удосконалення системи оподаткування, зокрема, шляхом скороченнякількості видів податків, зборів, спрощення адміністрування податків, зборів,реформування законодавства з питань оподаткування податком на додану вартість;
- усунення технічних бар’єрів під час здійснення окремих видівгосподарської діяльності;
- підвищення статусу уповноваженого органу у сфері державної регуляторноїполітики та підприємництва;
- збільшення фінансово-кредитної підтримки для стимулювання розвиткупідприємництва;
- недопущення неправомірного втручання державних органів та органівмісцевого самоврядування у діяльність суб’єктів господарювання.
У процесі вдосконалення державногорегулювання господарської діяльності має бути забезпечено:
1) залучення неприбуткових об’єднаньпідприємців до формування основних засад державної регуляторної політики.
З метою забезпечення участінеприбуткових об’єднань підприємців у формуванні основних засад державноїрегуляторної політики та здійсненні заходів з її реалізації на законодавчомурівні необхідно передбачити:
- створення при Кабінеті Міністрів України, інших органах виконавчої владита органах місцевого самоврядування громадських рад із представниківнеприбуткових об’єднань підприємців, включення до складу колегій органів виконавчоївлади представників неприбуткових об’єднань підприємців та визначеннямеханізмів їх впливу на рішення, які приймаються такими органами у сферігосподарської діяльності;
- механізми ініціювання неприбутковими об’єднаннями підприємців проектівнормативно-правових актів, спрямованих на поліпшення підприємницькогосередовища;
- підготовку раз на два роки науковими установами України із залученнямнеприбуткових об’єднань підприємців Національної доповіді про стан розвиткупідприємництва в Україні та представлення її Президентові України, ВерховнійРаді України та Кабінету Міністрів України;
- щорічну підготовку Кабінетом Міністрів України та місцевими органамивиконавчої влади із залученням неприбуткових об’єднань підприємців таоприлюднення публічних доповідей з питань розвитку підприємництва, в якиханалізується сучасний стан та розкриваються проблемні питання у цій сфері,містяться пропозиції щодо поліпшення підприємницького середовища, зокрема,стосовно фінансово-кредитної підтримки розвитку підприємництва, із наступнимурахуванням цих пропозицій під час підготовки проектів державного та місцевихбюджетів;
2) безумовне додержання нормзаконодавства щодо здійснення державного нагляду (контролю) за господарськоюдіяльністю.
Необхідно забезпечити скороченнякількості перевірок суб’єктів господарювання. Самі перевірки повинні проходитиза чіткими і прозорими процедурами. Повною мірою повинно бути визначено правата обов’язки як контролюючих органів, так і підприємців.
Крім того, мають бути розроблені та прийнятінормативно-правові акти, спрямовані на забезпечення виконання норм законів щодоздійснення державного нагляду (контролю), зокрема визначення критеріїврозподілу видів господарської діяльності на групи за ступенем ризику, підставдля проведення перевірок та їх періодичності, затвердження порядку відборузразків продукції;
3) спрощення дозвільної системи тамінімізацію видів діяльності, що підлягають ліцензуванню.
Удосконалення державного регулюваннядозвільної системи має забезпечити її спрощення і уніфікацію, зокремавизначення єдиних вимог щодо порядку видачі, переоформлення та анулюваннядокументів дозвільного характеру, забезпечення практичної реалізаціїдекларативного принципу та запровадження принципу «мовчазної згоди», за якимсуб’єкт господарювання за певних умов набуває право на провадження окремих дійщодо здійснення господарської діяльності без одержання відповідного документадозвільного характеру.
Необхідність одержання документівдозвільного характеру має визначатися, виходячи зі ступеня ризику видудіяльності для безпеки населення і довкілля.
Необхідно унеможливити необґрунтованерозширення переліку видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню,або встановлення спеціальних процедур ліцензування окремих видів діяльності.
Потреба в запровадженні ліцензуваннявиду господарської діяльності повинна об’єктивно випливати з особливих умовздійснення того чи іншого виду господарської діяльності, пов’язаних зпотенційною небезпекою для споживачів, суспільства.
З урахуванням цього необхідно скоротитиперелік видів господарської діяльності, здійснення яких потребує одержанняліцензій;
4) удосконалення системи державноїреєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обмежень і зменшенняадміністративного контролю у цій сфері.
Для ефективного функціонуваннязазначеної системи необхідно створити Єдиний державний реєстр прав на нерухомемайно та їх обмежень, який повинен базуватися на державному обліку земельнихділянок усіх форм власності та розташованого на них іншого нерухомого майна, реєстраціїречових прав на об’єкти нерухомого майна, їх обмежень та правочинів щодонерухомого майна;
5) усунення технічних бар’єрів дляпровадження господарської діяльності.
Необхідним є створення системи ринковогонагляду, яка має відповідати європейським підходам до контролю безпекипродукції, забезпечувати дотримання балансу у відносинах між суб’єктамигосподарювання та контролюючими органами, ефективно захищати права споживачівна якість і безпечність продукції.
Система державного регулювання іконтролю безпечності та якості харчових продуктів і продовольчої сировини маєбути відокремлена від системи технічного регулювання;
6) удосконалення системи оподаткування.
Реформування системи оподаткування маєзабезпечити створення сприятливого підприємницького середовища та лібералізаціюфіскальних відносин.
Основою для комплексного реформуванняподаткової системи повинно стати прийняття Податкового кодексу України, якиймає забезпечити:
- прогнозованість податкових правил на перспективу;
- поступове зниження податкового навантаження та запровадження механізмівстимулювання інвестиційної діяльності та енергозберігаючих заходів;
- спрощення адміністрування податків і зборів;
- підвищення стимулюючої ролі амортизації в оновленні основних фондів;
- удосконалення адміністрування податку на додану вартість та забезпеченнясвоєчасного відшкодування з бюджету сум цього податку;
- реформування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітностісуб’єктів малого підприємництва, зокрема, для унеможливлення випадківвикористання великими підприємствами цієї системи для ухилення від сплатиподатків і зборів, що, в свою чергу, призводить до порушення конкурентногосередовища;
- розмежування здійснення контролюючої та роз’яснювальної функцій щодоподаткового законодавства між різними органами виконавчої влади;
7) усунення необґрунтованих перешкод уреалізації підприємницької ініціативи.
Необхідно забезпечити реалізаціюдерегулювання господарської діяльності, провівши у відповідних сферах економікиоцінку системності та узгодженості регуляторних актів, що регулюють відносини уцих сферах.
Вирішення потребують питання, пов’язаніз припиненням суб’єктів господарювання, зокрема, щодо забезпечення спрощення тапрозорості цієї процедури, зменшення можливості зловживань із майном під час припиненнясуб’єктів господарювання, зниження адміністративних бар’єрів, спрощення порядкуздійснення під час припинення суб’єктів господарювання відповідних заходівконтролюючими органами;
8) посилення фінансової та кредитноїпідтримки розвитку господарської діяльності.
Необхідно забезпечити належнесистематичне фінансування заходів Національної програми сприяння розвиткумалого підприємництва в Україні, затвердженої Законом України від 21 грудня2000 року № 2157-III, регіональних програм підтримки малого підприємництва.
Потрібно розширювати застосуваннячасткового відшкодування відсоткових ставок за кредитами, що надаютьсясуб’єктам малого та середнього бізнесу для реалізації інвестиційних проектів;
9) удосконалення діяльності органівдержавної влади з питань розвитку господарської діяльності та регуляторноїполітики.
Для здійснення справедливого,неупередженого, передбачуваного і деполітизованого регулювання сферипідприємництва необхідно привести статус Державного комітету України з питаньрегуляторної політики та підприємництва у відповідність із завданнями тафункціями, які такий орган має реалізовувати для забезпечення розвитку ринковихвідносин та недопущення прийняття органами виконавчої влади економічнонеобґрунтованих рішень, що призводять до надмірного впливу на суб’єктигосподарювання.
У своїй діяльності відповідний орган маєзабезпечувати:
- оперативну підготовку та подання пропозицій щодо формування тазабезпечення здійснення державної регуляторної політики, реформуваннядозвільної системи та ліцензування певних видів господарської діяльності;
- незалежну експертизу всіх регуляторних актів та обов’язковість їхпогодження перед виданням відповідним регуляторним органом;
- координацію дій органів виконавчої влади щодо формування та реалізаціїдержавної регуляторної політики, реформування правового регулювання розвиткупідприємництва, державної регуляторної політики, дозвільної системи таліцензування;
- створення єдиного Інтернет-порталу для оприлюднення усіх регуляторнихактів та оцінок їх регуляторного впливу;
- ефективне функціонування системи реєстрації юридичних та фізичних осіб —підприємців, а також нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Висновки
Припинення діяльності підприємства – однез юридичних понять господарського права. Це специфічна правова робота. До змісту поняття припинення” входять юридичні підстави(“умови”), ати та процесуально-правові дії щодо припинення діяльностіпідприємства як суб’єкта права. Ці підстави, акти та дії передбачені законодавствомпро підприємства. Особливі підстави і форми припинення діяльності підприємствокремих видів встановлені також законами про ці підприємства та іншиминормативними актами (зокрема про корпоратизацію приватизацію та ін.). Діяльністьпідприємства припиняє його власник (вищий орган підприємства, уповноваженийорган). Припинення за юридичними підставами, як зазначалося вище, може бутидвох видів: добровільним і примусовим. Юридичними підставами добровільногоприпинення підприємства є ініціатива власника підприємства або передбаченізаконом чи установчими документами обставини. Мотиви ініціативи підприємства(підприємця) закон не регулює. Це можуть бути: зміни профілю діяльності,конкуренція, затоварення тощо.
Примусово підприємства припиняються,по-перше, на підставі рішень суду (арбітражного суду) про визначення недійснимиустановчих документів підприємства (невідповідність їх чинному законодавству)та акту (рішення засновника) про створення підприємства. По-друге, підприємствоприпиняється на підставі рішення суду (арбітражного суду) за поданням органів,що контролюють його діяльність, у разі систематичного або грубого порушення нимзаконодавства. По-третє, підприємство припиняється на підставі рішення суду(арбітражного суду) у разі несвоєчасного повідомлення ним про зміну свогомісцезнаходження (при зміні місцезнаходження підприємство повинно в семиденнийтермін повідомити про це реєструючий орган). По-четверте, підприємство припиняєсвою діяльність на підставі рішення арбітражного суду про визнання йогобанкрутом. Порядок такого припинення визначає Закон “Про банкрутство”.
Закон передбачає дві правові формиприпинення підприємства: ліквідацію і реорганізацію. У випадку ліквідаціїпідприємство припиняється як суб’єкт права без правонаступництва.
Реорганізація передбачає виникнення наоснові діючого підприємства одного або більше нових підприємств, як суб’єктівправа. У разі реорганізації підприємства усі його права переходять всі майновіправа та обов’язки підприємства, що реорганізується.
Злиття двох і більше підприємств в однеозначає перехід прав і обов’язків кожного з них до підприємства, що виникловнаслідок правового акта злиття. У цьому випадку виникає нове підприємство.
Приєднання одного підприємства до іншогоозначає, що до нього переходять права і обов’язки приєднаного підприємства.Нове підприємство внаслідок такої реорганізації не виникає.
Поділ підприємства є створенням на базіодного існуючого підприємства двох і більше підприємств як суб’єктів права. Затаких умов відбувається поділ усього майна підприємства. Такий спосібреорганізації передбачає затвердження власником (уповноваженим органом)роздільного акта (балансу). Згідно з цим актом частини майна та відповідніправа і обов’язки реорганізованого підприємства переходять до підприємств, створенихвнаслідок поділу.
Виділ передбачає, що х діючогопідприємства виділяються один або більше структурних підрозділів, якістворюються як самостійні підприємства. Поділу всього майна підприємства цейспосіб реорганізації не передбачає. Згідно з роздільним актом (балансом) до нихпереходять частини майна та відповідні права і обов’язки реорганізованогопідприємства.
Перетворення підприємства як спосібреорганізації означає перетворення однієї форми власності в іншу (наприклад,державної в колективну) і відповідно зміну організаційно-правової формипідприємства. Такий спосіб реорганізації масово застосовується в процесахкорпоратизації і приватизації майна державних підприємств. При перетворенні допідприємства, яке щойно виникло, переходять права і обов’язки колишньогопідприємства.
Перелік підстав припиненняпідприємницької діяльності, визначений ст. 51 ГК України, наступний:
1) власна ініціатива підприємця;
2) закінчення строку дії ліцензії;
3) припинення існування підприємця;
4) на підставі рішення суду у випадках,передбачених ГК та іншими законами.
Оскільки згідно із законодавством(наприклад, ст. 40, ч. 2 ст. 76 ГК України), окрім суду, рішення про припиненняпідприємницької діяльності в окремих випадках можуть приймати й інші державніоргани, обгрунтовується необхідність доповнення переліку підстав припиненняпідприємницької діяльності, передбаченого ст. 51 ГК України, п. 5 такогозмісту: “на підставі рішення уповноваженого державою органу у випадках,передбачених цим Кодексом та іншими законами”.
В Україні на законодавчому рівнівизначено черговість задоволення вимог кредиторів, що значно полегшує вирішеннямайнових питань у процесі припинення підприємницької діяльності.
Аналізуючи неузгодженості ГК України зпитань припинення підприємницької діяльності, наголошується на недоцільностівідмови від традиційних і виважених вітчизняною правовою наукою і нормотворчоюпрактикою концепцій. З метою уніфікації правової термінології та уникненнянепорозумінь у правозастосовчій практиці відстоюється збереження узаконодавстві терміну “реорганізація”, який є загальновживаним у господарськомуобороті України, і внесення відповідних змін до ЦК України.
На основі проведеного дослідженнясформульовані такі висновки:
З огляду на необхідність уточненнявизначення поняття “підприємництво”, для відмежування від діяльності, щоздійснюється від імені суб’єктів господарювання учасниками господарськихтовариств, посадовими особами органів управління підприємств, адвокатами,діяльність найманих працівників тощо, запропоновано нову ознаку підприємництва“здійснення діяльності від власного імені”.
Для подальшого забезпечення комплексногоі збалансованого розвитку підприємницького сектору економіки аргументованонеобхідність нормативного закріплення в ГК України основних видівпідприємницької діяльності з метою спрощення процесу законодавчого встановленняособливостей їх здійснення і забезпечення термінологічної єдності.
У сучасних умовах господарюваннярозвиток окремих сфер економіки вимагає спеціальних підходів у правовомурегулюванні розвитку та припиненні господарської діяльності.
З метою забезпечення прав кредиторів упроцесі здійснення підприємницької діяльності доцільним є закріплення заприватним, дочірнім підприємством і підприємством об’єднання громадянпереданого засновником майна на праві власності із встановленням для цихпідприємств обов’язку формування статутного фонду, мінімальний розмір якогоповинен визначатись законодавством.
Запропоновано з метою вдосконаленнядержавного регулювання підприємницької діяльності в Україні законодавчезакріплення принципу партнерських відносин держави і суб’єктів підприємництва,суть якого полягає у встановленні взаємних зобов’язань держави і підприємців,виконання яких має підпорядковуватись основам правового господарського порядку.
Для подальшого розвитку та вдосконаленнянапрямків державної підтримки підприємництва обгрунтовано необхідність:зменшення кількості дозвільних документів, необхідних для започаткуванняпідприємницької діяльності, і забезпечення прозорості процедури для їхотримання; включення до законів про Державний бюджет України на наступні рокифінансування заходів по державній підтримці підприємництва; забезпеченняцентралізованого контролю за цільовим використанням коштів, виділених в рамкахреалізації програм сприяння розвиткові підприємництва.
З урахуванням необхідності приведенняправової регламентації державної підтримки суб’єктів підприємницькоїдіяльності, що опинилися у критичній соціально-економічній або екологічнійситуації, у відповідність з сучасними реаліями визначено умови надання такоїпідтримки, а саме:
- збереження виробництва суб’єкта підприємницької діяльності має бутиобумовлено суспільними потребами;
- відсутність надмірного обмеження господарської конкуренції;
- наявність плану реструктуризації, цілеспрямованого на відновленнярентабельності, конкурентоздатності підприємця, у разі обмеження розмірудержавної підтримки витратами, необхідними для його реалізації, звітності таконтролю за виконанням.
З метою вдосконалення чинногозаконодавства України запропоновано:
- ч. 1 ст. 20 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб тафізичних осіб – підприємців” викласти в такій редакції: “Відомості, щомістяться в Єдиному державному реєстрі, є відкритими, загальнодоступними іпідлягають розміщенню в Інтернеті, за винятком ідентифікаційних номерівфізичних осіб — платників податків”;
- вдосконалення порядку визначення узгоджених дій як форми проявунеправомірного обмеження конкуренції шляхом заміни суб’єктивного критеріюоб’єктивним. Для цього у ст. 30 ГК слова “спрямовані на” слід замінити словами“пов’язані з”;
- встановлення відкритого переліку дискримінаційних дій органів влади щодосуб’єктів господарювання (ст. 31 ГК України);
- доповнення переліку підстав припинення підприємницької діяльності,передбаченого ст. 51 ГК України, п. 5 такого змісту: “на підставі рішенняуповноваженого державою органу у випадках, передбачених цим Кодексом та іншимизаконами”;
- збереження у законодавстві терміну “реорганізація” з внесеннямвідповідних змін до ЦК України.
Враховуючи викладене,наголошуємо на необхідності дотримання діючих норм законодавства щодосвоєчасного проведення визначених Законом процедур припинення юридичної особиабо підприємницької діяльності фізичної особи–підприємця у разі прийняттярішення про ліквідацію. Тобто остаточне припинення – відмітка у державногореєстратора.
Перелік посилань
1. Господарський кодекс України, прийнятий 16 січня 2003 р. // ВідомостіВерховної Ради України. — 2003. — № 18, № 19—20, № 21—22. — Ст. 144.
2. Господарський кодекс України, прийнятий 16 січня 2003 р. // ВідомостіВерховної Ради України. — 2003. — № 18, № 19—20, № 21—22. — Ст. 144.
3. Вінник О.М Господарське право: Курс лекцій. – Атіка, 2005. – 624 с.
4. Господарський кодекс України, прийнятий 16 січня 2003 р. // ВідомостіВерховної Ради України. — 2003. — № 18, № 19—20, № 21—22. — Ст. 144.
5. Закон України від 15 травня 2003 р. № 755-1V" Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб —підприємців" // Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 31-32. — Ст.263
6. Господарське судочинство в Україні: Судовапрактика. Застосування процесуальних норм /Відп. ред. І.Б. Шицький. – К.:Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2005. –465 с.
7. Закон України від 15 травня 2003 р. № 755-1V" Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб —підприємців" // Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 31-32. — Ст.263
8. Господарськеправо України: Підруч. для студ. вищ. навч.закл. / М. К. Галянтич, С. М.Грудницька, О. М. Міхатуліна та ін. — К.: МАУП, 2005. — 424 с.
9. КибенкоЕ. Р. Корпоративное право. Учебн. Пособие. — Харьков, 1999 –С. 269
10. Закон України від 15 травня 2003 р. № 755-1V " Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб —підприємців" // Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 31-32. — Ст.263
11. Орлюк О.П. Теоретичніпитання банківського права і банківського законодавства. — К.:Юрінком Інтер, 2003. — 104 с.
12. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України /За ред.В.М. Коссака. — К., 2004.- 897 с.
13. Белых B.C., Дубинчин А.А., Скуратовский М.Л. Правовыеосновы несостоятельности (банкротства). – М., 2001. – 265 с.
14. Хозяйственное право: Учебн. / Под ред. В.К. Мамутова. — К., 2002.— С. 417-418
15. Орлюк О.П. Банківськеправо. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 376 с.
16. Підприємницьке право. Підручн. / За ред. О.В.Старцева 2-ге вид., перероб. і допов. – К.: Істина, 2005. – 600 с.
17. Господарське право України: Підруч. для студ. вищ. навч.закл. /М. К. Галянтич, С. М. Грудницька, О. М. Міхатуліна та ін. — К.: МАУП, 2005. — 424 с.
18. Батрак Н. Преобразование хозяйственных обществ с точки зрения нового ГКУ//Бухгалтерия. — 2004. — № 26. — С. 83.
19. Дзера О., Боброва Д., Довгерт А. та ін. Цивільне право України:Підручн. — К., 2004- 867 c.
20. Правові основи підприємницької діяльності: Навч.по-сіб. / Л. А. Жук, І. Л. Жук, О. М. Неживець: Наук, керівник Л. А. Жук. — К.:Вид-во Європ. ун-ту, 2002. — 292 с.
21. Підприємницьке правоУкраїни: Підручник // За заг. ред. доц. Р.Б. Шишки. – Харків,2000. – 480 с.
22. Пацурківський Ю.П. Правовий режим майна суб'єктівпідприємницької діяльності: Автореф. дис… канд. юрид. наук. — К., 2001. — С.9
23. Щербина B.C. Господарське право України. Навч. Посібник –К.: Атіка, 1999. – 336 с.
24. Костюченко О.А. Правові аспекти банківської діяльності.– К.: Криниця, 2003. – 320 с.
25. Закон України від 15 травня 2003 р. № 755-1V " Про державнуреєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців" // ВідомостіВерховної Ради України. — 2003. — № 31-32. — Ст. 263
26. Хозяйственное право: Учебн. / Под ред. В.К. Мамутова. — К., 2002.— С. 417-418
27. Цивільний кодекс України, прийнятий 16 січня 2003р. // Відомості Верховної Ради України. — 2003. — №№ 40—44. — Ст. 356
28. Закон України від 15 травня 2003 р. № 755-1V " Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб —підприємців" // Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 31-32. — Ст.263
29. Господарський кодекс України, прийнятий 16 січня2003 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 18, № 19—20, № 21—22.— Ст. 144.
30. Харитонов Є.О., Саніахметова И.О. Цивільне правоУкраїни: Під¬ручник. — К., 2003.- 896 c.
31. Актуальные вопросы гражданского права / Под ред… М. И. Брагинского — М.1998 — С.110
32. Закон України від 14 травня 1992 р. № 2343-ХП «Про відновленняплатоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції Законувід 30 червня 1999 р.) // Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 42-43.- Ст. 378
33. Закон України від 15 травня 2003 р. № 755-1V " Про державнуреєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців" // ВідомостіВерховної Ради України. — 2003. — № 31-32. — Ст. 263
34. Цивільний кодекс України, прийнятий 16 січня 2003р. // Відомості Верховної Ради України. — 2003. — №№ 40—44. — Ст. 356
35. Господарське судочинство вУкраїні: Суд. практика. Податк. правовідносини / Відп. ред. В.Т.Маляренко. – К.: Концерн «Видавничий Дім «ІнЮре», 2004. –584 с.
36. Пилипенко А.Я., Щербина В.С. Основи господарського праваУкраїни.- К.: МАУП, 1998- 235 с.
37. Предпринимательское правов вопросах и ответах: Учебное пособие // Под ред. Н.А. Саниахметовой. – X.: Одиссей, 2000. – 550 с.
38. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України /За ред.В.М. Коссака. — К., 2004.- 897 с.
39. Підприємницьке право. Підручн. / За ред. О.В.Старцева 2-ге вид., перероб. і допов. – К.: Істина, 2005. – 600 с.
40. Цивільний кодекс України, прийнятий 16 січня 2003р. // Відомості Верховної Ради України. — 2003. — №№ 40—44. — Ст. 356
41. Господарський кодекс України, прийнятий 16 січня2003 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 18, № 19—20, № 21—22.— Ст. 144.
42. Господарський кодекс України, прийнятий 16 січня2003 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 18, № 19—20, № 21—22.— Ст. 144.
43. Закон України від 14 травня 1992 р. № 2343-ХП«Про відновлення платоспроможності боржника або визнання йогобанкрутом» (в редакції Закону від 30 червня 1999 р.) // ВідомостіВерховної Ради України. — 1999. — № 42-43. — Ст. 378
44. Хозяйственное право: Учебн. / Под ред. В.К. Мамутова. — К., 2002.— С. 417-418
45. Фріс П.Л. Кримінальнеправо України. Загальна частина: Підручник для студентів вищих навчальнихзакладів – К.: Атіка, 2004. – 488 с.
46. Закон України від 15 травня 2003 р. № 755-1V " Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб —підприємців" // Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 31-32. — Ст.263
47. Господарський кодекс України, прийнятий 16 січня2003 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 18, № 19—20, № 21—22.— Ст. 144.
48. Цивільний кодекс України, прийнятий 16 січня 2003р. // Відомості Верховної Ради України. — 2003. — №№ 40—44. — Ст. 356
49. Закон України від 15 травня 2003 р. № 755-1V " Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб —підприємців" // Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 31-32. — Ст.263
50. Господарський кодекс України, прийнятий 16 січня2003 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 18, № 19—20, № 21—22.— Ст. 144.
51. Белых B.C., Дубинчин А.А., Скуратовский М.Л. Правовыеосновы несостоятельности (банкротства). – М., 2001. – 265 с.
52. Вінник О.М Господарське право: Курс лекцій. – Атіка, 2005. – 624 с.
53. Гарагонич О.В. Засади правового регулюванняпідприємницької діяльності в країнах Центральної Європи // Науковий вісникУжгородського національного університету. Серія: Право. — 2002. — №1. — С.111-116.
54. Предпринимательское право Украины: Практикум / Под общ. ред. 11 А.Саниахметовой. — Харьков, 1999
55. Мамутов В.К. та ін. Науково-практичний коментар Господарського кодексуУкраїни — К., 2004.
56. Пилипенко А.Я., Щербина В.С. Основи господарського праваУкраїни.- К.: МАУП, 1998- 235 с.
57. Господарське судочинство вУкраїні: Суд. практика. Податк. правовідносини / Відп. ред. В.Т.Маляренко. – К.: Концерн «Видавничий Дім «ІнЮре», 2004. –584 с.
58. Правові основи підприємницької діяльності: Навч.по-сіб. / Л. А. Жук, І. Л. Жук, О. М. Неживець: Наук, керівник Л. А. Жук. — К.:Вид-во Європ. ун-ту, 2002. — 292 с.
59. Орлюк О.П. Теоретичніпитання банківського права і банківського законодавства. — К.:Юрінком Інтер, 2003. — 104 с.
60. Паламар Л.Н.Криміналістична характеристика злочинів у сфері банківського кредитування //Право України. – 2006. – № 12. – 87 с
61. Фріс П.Л. Кримінальнеправо України. Загальна частина: Підручник для студентів вищих навчальнихзакладів – К.: Атіка, 2004. – 488 с.
62. Пацурківський Ю.П. Правовий режим майна суб'єктівпідприємницької діяльності: Автореф. дис… канд. юрид. наук. — К., 2001. — С.9
63. Актуальные вопросы гражданского права / Под ред… М. И. Брагинского — М.1998 — С.110
64. Предпринимательское правов вопросах и ответах: Учебное пособие // Под ред. Н.А. Саниахметовой. – X.: Одиссей, 2000. – 550 с Орлюк О.П. Банківське право. – К.:Юрінком Інтер, 2005. – 376 с.
65. Пилипенко А.Я., Щербина В.С. Основи господарського праваУкраїни.- К.: МАУП, 1998- 235 с.
66. Закон України від 14 травня 1992 р. № 2343-ХП«Про відновлення платоспроможності боржника або визнання йогобанкрутом» (в редакції Закону від 30 червня 1999 р.) // ВідомостіВерховної Ради України. — 1999. — № 42-43. — Ст. 378
67. Підприємницьке право.Книга-2: Підручн. / За ред. О.В. Старцева2-ге вид., перероб. і допов. – К.: Істина, 2005. – 448 с.
68. Господарський кодекс України, прийнятий 16 січня2003 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 18, № 19—20, № 21—22.— Ст. 144.
69. Конституція України прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28червня 1996 року, Харків, 2001р. – 46 с.
70. Підприємницьке правоУкраїни: Підручник // За заг. ред. доц. Р.Б. Шишки. – Харків,2000. – 480 с.
71. Цивільний кодекс України, прийнятий 16 січня 2003р. // Відомості Верховної Ради України. — 2003. — №№ 40—44. — Ст. 356
72. Закон України від 19 вересня 1991 р. № 1576-ХП «Про господарськітовариства» // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 49. — Ст. 682
73. Господарський кодекс України, прийнятий 16 січня2003 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 18, № 19—20, № 21—22.— Ст. 144.
74. Винник О. Имущественная самостоятельность как необходимое условиедля осуществления предпринимательской деятельности // Предпринимательство,хозяйство и право. — 1997. — № 3. — С. 3-6.
75. Закон України від 15 травня 2003 р. № 755-1V " Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб —підприємців" // Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 31-32. — Ст.263
76. Господарський кодекс України, прийнятий 16 січня2003 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 18, № 19—20, № 21—22.— Ст. 144.
77. Банкрутство і санаціяпідприємства: теорія і практика кризового управління / Т.С. Клебанова, О.М.Бондар, О.В. Мозенков та ін. // За ред. О.В. Мозенкова. – X.: ВД «ІНЖЕК», 2003. – 243 с.
78. Бисага Ю.М., Гарагонич О.В. Правовий механізмдержавної підтримки підприємництва в Чехії, Словаччині та Україні // Науковийвісник Ужгородського національного університету. Серія: Право. Матеріалиміжнар. наук.-практ. конф. “Реформування політико-правової системи України вконтексті європейського вибору”. — 2003. — Спецвипуск. — С. 120-127.
79. Господарський кодекс України, прийнятий 16 січня2003 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 18, № 19—20, № 21—22.— Ст. 144.
80. Вінник О.М Господарське право: Курс лекцій. – Атіка, 2005. – 624 с.
81. Гамза В.А., Ткачук И.Б.Безопасность коммерческого банка: организацион-но-правовьіе и криминалистическиепроблеми. Монография. – М.: Изд-ль Шумилова И.И., 2002. – 239 с.
82. Щербина B.C. Господарське право України. Навч. Посібник –К.: Атіка, 1999. – 336 с.
83. Господарський кодекс України, прийнятий 16 січня2003 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 18, № 19—20, № 21—22.— Ст. 144.
84. Горбенко І.Д.Концептуальні підходи до створення, впровадження та функціонуванняінфраструктури відкритих ключів Національного банку України // ВісникУкраїнської академії банківської справи. – 2006. – № 1. – 146 с.
85. Щербина В. С. Господарське право Навч. Посіб. — К., 2001 —С. 137
86. Гарагонич О.В. Засади правового регулюванняпідприємницької діяльності в країнах Центральної Європи // Науковий вісникУжгородського національного університету. Серія: Право. — 2002. — №1. — С.111-116.
87. Господарський кодекс України, прийнятий 16 січня2003 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 18, № 19—20, № 21—22.— Ст. 144.
88. Цивільний кодекс України, прийнятий 16 січня 2003р. //Відомості Верховної Ради України. — 2003. — №№ 40-44. — Ст. 356
89. Штефан М.И. Цивільний процес. – К.:Видавничий Дім „ІнЮре", 2001 – 575 с
90. Господарський кодекс України, прийнятий 16 січня2003 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 18, № 19—20, № 21—22.— Ст. 144.
91. Щербина В.С. Господарське право: Підручник. — К.: Юрінком Інтер, 2003 — 480 с.
92.
93. Господарське судочинство вУкраїні: Суд. практика. Податк. правовідносини / Відп. ред. В.Т.Маляренко. – К.: Концерн «Видавничий Дім «ІнЮре», 2004. –584 с.
94. Господарський кодекс України, прийнятий 16 січня2003 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 18, № 19—20, № 21—22.— Ст. 144.
95. Господарське судочинство вУкраїні: Судова практика. Застосування процесуальних норм /
96. Дзера О., Боброва Д., Довгерт А. та ін. Цивільне право України:Підручн. — К., 2004- 867 c.
97. Господарський кодекс України, прийнятий 16 січня2003 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 18, № 19—20, № 21—22.— Ст. 144.
98. Костюченко О.А. Правові аспекти банківської діяльності.– К.: Криниця, 2003. – 320 с.
99. Господарський кодекс України, прийнятий 16 січня2003 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 18, № 19—20, № 21—22.— Ст. 144.
100. Орлюк О.П. Теоретичні питання банківськогоправа і банківського законодавства. — К.: Юрінком Інтер, 2003. — 104 с.
101. Круглова Н.Ю. Хозяйственное право: Учебное пособие. – М.: Русская Деловая Литература, 1997. – 606 с.
102. Мамутов В.К. та ін. Науково-практичний коментар Господарського кодексуУкраїни — К., 2004.
103. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України /За ред.В.М. Коссака. — К., 2004.- 897 с.
104. Паламар Л.Н. Криміналістична характеристиказлочинів у сфері банківського кредитування // Право України. – 2006. – № 12. –87 с
105. Орлюк О.П. Банківськеправо. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 376 с.