План.
1. Здійснення правосуддя виключносудами.
2. Суд присяжних Англії.
3. Кримінально-процесуальніфункції: поняття, види, суб’єкти.
1. Здійснення правосуддявиключно судами.
Правосуддя — особлива функція державної влади, що здійснюється черезрозгляд і вирішення в судових засіданнях цивільних справ зі спорів, стосовнихдо прав та інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, громадськихоб'єднань та кримінальних справ і застосування встановлених законом карнихзаходів щодо осіб, винних у вчиненні злочину, або виправдання невинних. Згіднозі ст. 55 Конституції України кожному громадянинові гарантується право назахист у суді його порушених прав і свобод.
Правосуддя в Українірегулюється статтями 124—131 Конституції України, законодавством просудоустрій, конституційне, цивільне, кримінальне та арбітражне судочинство.
Правосуддя в Україні здійснюєтьсявиключно судами. Суди відповідно до ст. 6 Конституції України є самостійноюгілкою влади і діють незалежно від законодавчої та виконавчої влади.Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чипосадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини,що виникають у державі.
Завданнями правосуддя є:
• всебічнезміцнення законності й правопорядку;
• запобіганнязлочинам та іншим правопорушенням;
• охорона відбудь-яких посягань закріплених у Конституції України суспільного ладу, його політичноїта економічної систем, соціально-економічних, політичних та особистих прав ісвобод громадян, проголошених і гарантованих Конституцією та законами України,прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій, громадськихоб'єднань;
• вихованнягромадян у дусі точного й неухильного виконання Конституції та законівУкраїни, додержання дисципліни праці, чесного ставлення до державного ігромадського обов'язку, поваги до прав, честі й гідності громадян;
• виправлення йперевиховання осіб, які порушили закон.
До основнихознак правосуддя слід віднести:
• здійсненняправосуддя спеціальними державними органами — судами (суддями), які у своїй діяльностіє незалежними і підкоряються тільки законові;
• розглядбудь-яких справ у судах із дотриманням особливого порядку, регламентованогопроцесуальним законом, — порядку судочинства;
• загальнообов'язковість будь-яких судових рішень у справах, що проголошуютьсяім'ям України і мають силу закону.
Судочинствоздійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції.Система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципамитериторіальності й спеціалізації. Найвищим судовим органом у системі судівзагальної юрисдикції є Верховний Суд України. Вищими судовими органамиспеціалізованих судів є відповідні вищі суди. Відповідно до закону діютьапеляційні та місцеві суди. Створення надзвичайних та особливих судів недопускається.
Незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України.
Вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється.
Суддя не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чизаарештований до винесення обвинувального вироку судом.
Судді обіймають посади безстроково, крім суддів КонституційногоСуду України та суддів, які призначаються на посаду судді вперше.
Суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, уразі:
1) закінчення строку, на який його обрано чи призначено;
2) досягнення суддею шістдесяти п'яти років;
3) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я;
4) порушення суддею вимог щодо несумісності;
5) порушення суддею присяги;
6) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;
7) припинення його громадянства;
8) визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим;
9) подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власнимбажанням.
Повноваженнясудді припиняються у разі його смерті.
Державазабезпечує особисту безпеку суддів та їхніх сімей.
Правосуддя здійснюють професійні судді та, у визначених законом випадках, народні засідателі і присяжні.
Професійнісудді не можуть належати до політичних партій та профспілок, братиучасть у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат,обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу,крім наукової, викладацької та творчої.
Напосаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддівгромадянин України, не молодший двадцяти п'яти років, який має вищуюридичну освіту і стаж роботи у галузі права не менш як три роки, проживає вУкраїні не менш як десять років а володіє державною мовою.
Суддямиспеціалізованих судів можуть бути особи, які мають фахову підготовку з питань юрисдикції цих судів. Ці судді відправляють правосуддя лише ускладі колегій суддів.
Додатковівимоги до окремих категорій суддів щодо стажу, віку та їх професійного рівнявстановлюються законом.
Захистпрофесійних інтересів суддів здійснюється в порядку, встановленому законом.
Першепризначення на посаду професійного судді строком на п'ять років здійснюєтьсяПрезидентом України. Всі інші судді, крім суддів Конституційного Суду України, обираються Верховною Радою України безстроково, в порядку, встановленому законом.
Голова Верховного Суду України обирається на посаду та звільняється з посади шляхом таємного голосування Пленумом Верховного Суду України в порядку,встановленому законом.
Судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону.
Судочинствопровадиться суддею одноособово, колегією суддів чи судом присяжних.
Основними засадами судочинства є:
1) законність;
2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом;
3) забезпечення доведеності вини;
4) змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і удоведенні перед судом їх переконливості;
5) підтримання державного обвинувачення в суді прокурором;
6) забезпечення обвинуваченому права на захист;
7) гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами;
8) забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішеннясуду, крім випадків, встановлених законом;
9) обов'язковість рішень суду. Законом можуть бути визначені також іншізасади судочинства в судах окремих судових юрисдикцій.
Занеповагу до суду і судді винні особи притягаються до юридичноївідповідальності.
Державазабезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльностісуддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утриманнясудів.
Для вирішення питань внутрішньої діяльності судів діє суддівськесамоврядування.
ВУкраїні діє Вища рада юстиції, до відання якої належить:
1) внесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення їх зпосад;
2) прийняття рішення стосовно порушення суддями і прокурорами вимог щодонесумісності;
3) здійснення дисциплінарного провадження стосовно суддів Верховного СудуУкраїни і суддів вищих спеціалізованих судів та розгляд скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів апеляційних та місцевих судів, а також прокурорів.
Вища рада юстиції складається з двадцяти членів. Верховна Рада України, Президент України, з'їзд суддів України, з'їзд адвокатів України, з'їзд представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ призначають до Вищої ради юстиції потри члени, а всеукраїнська конференція працівників прокуратури — двох членівВищої ради юстиції.
До складу Вищої ради юстиції входять за посадою Голова Верховного Суду України, Міністр юстиції України, Генеральний прокурор України.
На підставі пакету законодавчихактів, прийнятих Верховною Радою України 21 червня 2001 р., здійснюєтьсяглибока реформа всієї судової системи і судочинства. Структура цієї системи таорганізація роботи приводяться у відповідності з вимогами Конституції України.07 лютого 2002 р. Верховна Рада України прийняла Закон “Про судоустрійУкраїни”, який набере чинності 01 червня 2002 року.
2. Судприсяжних Англії.
Судприсяжних — наслідок системи загального права й історичні корені його ідутьусередину багатовікової історії Великобританії. Перші зачатки нової формипроцесу з'явилися ще в XII столітті при Генріхові II(1154-1189 рр.), щоввів розслідування через місцевих потей по земельних справах, а потім і покримінальним, використовуючи при цьому кругову поруку сотень.
Але, яксправедливо відзначає відомий історик карного процесу М.А. Чельцов-Бебутов,журі того часу ще довгий час не були судом присяжних у нині існуючій формі.Його члени не перевіряли безпосередньо доказів. Вони вирішували справу своїмвердиктом (verdictum, тобто оголошенням під присягою істини) на підставіособисто їм, як місцевим людям, відомих фактів, виконуючи обов'язокповідомлення головуючому своїх, заснованих на особистому знанні, вражень.
Ванглійській процесуальній теорії зберігалося положення, відповідно до якогоприсяжні вирішують тільки питання факту, рішення ж питань права належить судді.
Наступнатрансформація процесуального статусу присяжних була обумовлена прагненнямобвинувача уникнути виклику на двобій з боку обвинувачуваного, унаслідок чогообвинувач повинний був домогтися того, щоб висунуте їм обвинувачення прийнялина себе виділені сотнею присяжні, а для цього йому необхідно було надатиприсяжним докази, що підтверджують здійснення злочину запідозреною особою.Таким чином, присяжні, котрі раніше діяли в силу особистого знання нимиобставин справи, поступово перетворювалися в осіб, що вирішували питання прообґрунтованість обвинувачення по представленим приватним обвинувачем доказам.Іншими словами, відбулося перетворення присяжних зі свідків окремих фактів усуддів, що виголошували вердикт по переконанню, що склалося на основіпредставлених їм доказів обвинувачення.
Увнутрішньому зв'язку з таким перетворенням функцій присяжних стояло виділення,що оформилося значно раніш, двох видів журі. Поруч з обвинувальним журі, щовисувало проти обвинувачуваного обвинувальний акт (dill of indictment),організувалося і друге журі — журі вироку, що по розгляду справи підкерівництвом коронного судді виносило вирок власне кажучи справи — про чивинність невинності підсудного.
Інститутприсяжних в Англії найповніше реалізовано в Англійському Суді Корони, якийрозглядає кримінальні справи. У сучасному вигляді він був створений у 1971 р. Законом про суди. Суд Коронилише одна зі складових частин, що входять уВерховний суд, і являє собою досить розгалужену судову структуру. У його складі 93 судових присутностей практично у всіх великих містахАнглії й Уельсу, а також Центральний карний суд — знаменитий на увесь світ Олд Бейлі, відомий за назвою вулиців Лондоні, на якій знаходиться. Вважається, однак, що всі його 93 присутності виступають як єдиний судовий орган. Ідійсно: Суд Корони — це один суд, і його судді можуть засідати практично повсій Англії й в Уельсу.
СудКорони — це така ланка англійської судової системи, у якому в першій інстанції розглядаються найбільш серйознікримінальні справи. Не виключається, що в необхідних випадках юрисдикція Суду Корониможе поширюватися і на розгляд справ у порядкуапеляційної інстанції. У той же час у загальномупотоці кримінальних справ, що щорічно проходять по першій інстанції ванглійських судах, справи, розглянуті Судом Корони, складають всього 2—3%. Незважаючина це, саме із Судом Корони ототожнюється власне англійський карний суд. Ми непомилимося, якщо скажемо, що Суд Корони — це «вітрина» англійськогокарного правосуддя.
У залежності від характеру злочину і його серйозності кримінальна справа в Суді Корони може розглядатися суддями Високого суду (якправило, це убивства), або окружними суддями, або рикордером — суддею, призначуваним зчисла барристерів чи соліситорів і виконуючимобов'язки судді в судах графств до 20 днів у році.
Особливості судоустрою Англії такі, що засідання в СудіКорони, якщо кримінальна справа в ньому розглядаєтьсявласне кажучи, здійснюється лише за участю присяжних. Однак Суд Корони — ценеобов'язково тільки суд присяжних. Адже у випадку визнання обвинувачуваним своєї провини на стадії попереднього наслідку в присяжних необхідності не виникає, і Суд Корони цілкомобходиться без них. Правом на суд присяжних реально користаються лише близько30% обвинувачуваних по справах, що підлягає розгляду в Суді Корони. В іншихвипадках судді залишається лише призначитипокарання, з огляду на матеріали справи і визнання провини обвинувачуваним і підсудним.
Таким чином, Суд Корони може виступати одночасно і як судпершої інстанції, і як апеляційний суд. У його компетенцію входить розглядкримінальних справ про найбільш серйозні злочини, по яких обвинувачуваний не визнає себе винним досуду. Це такі злочини, як убивство зобтяжуючими обставинами, зґвалтування, підпал, збройний розбій, шахрайство, велика крадіжка, і деякі інші. Не виключається, щов Суді Корони може виявитися справа, що не зв'язана зі здійсненням небезпечного чи тяжкого злочину, скажемо, таке, як дрібна крадіжка. Дляцього досить, щоб обвинувачуваний наполягав нацьому сам.
Неодноразово починалися спроби переконати Парламент у тім, що було б розумним відгородити Суд Коронивід необхідності розглядати справи про злочини, що не представляють великої суспільної небезпеки. За таке рішення виступав навіть голова Суду королівської лави й інші, не менш авторитетнісудді. Однак усі спроби переглянути такий порядок ні до чого не привели, тому що Парламент визнає, що кожної повинний мати право нарозгляд його справи судом присяжних, якщо, звичайно, мова йде про здійснення визначених видівзлочинів.
Суд Корони може виступати і як апеляційна інстанція. У ньому можуть розглядатися апеляційні скаргина вироки магістратських судів, а також на рішення магістратів про переказ суду і висновку під варту. Однак цим компетенція Суду Корони невичерпується. Тут можуть виявитися деякі цивільні справи. Правда, це досить нечисленна група. Зокрема, предметом розглядув Суді Корони можуть виявитися питання, зв'язанізі скаргами на рішення магістратських судів, прийняті ними по справах про букмекерство, про азартні ігри і по дозвільній системі. Перегляд справв апеляційній інстанції здійснюється завжди без присяжних засідателів, а доскладу суду крім судді входять від двох до чотирьох магістратів, що не є професійними юристами.
3. Кримінально-процесуальні функції: поняття,види, суб’єкти.
Окремі напрями кримінально-процесуальної діяльностіназиваються кримінально-процесуальними функціями.
Функція — це характерний рід діяльності,роль, призначення.
У кримінальному процесі є п'ять основних функцій:
1) розслідування,
2) нагляд,
3) обвинувачення,
4) захист,
5) правосуддя.
Розслідування спрямоване на встановлення істини, нагляд- на додержання законності, обвинувачення — на прилюдне викриттяобвинуваченого у вчиненні злочину. Захист — система дій, спрямованих наспростування обвинувачення, виявлення сумнівів щодо обгрунтованостіобвинувачення, даних, які вказують на невинність обвинуваченого або на пом'якшуючійого відповідальність обставини. Функція правосуддя спрямована на всебічневивчення всіх обставин справи, прилюдне дослідження всіх доказів, доводівобвинувачення та захисту, встановлення об'єктивної істини, законне тасправедливе вирішення справи по суті.
Кримінальний процес не зводиться тільки до судовогорозгляду. Акту правосуддя передує попереднє розслідування кримінальних справ, упроцесі якого закладаються передумови для винесення судом законного тасправедливого вироку.
Коло функцій, порядок ісуб'єкти, їх здійснюючі, установлені законом, хоча сам термін “функція” узаконі не вживається. Функції, виконання яких так чи інакше пов'язано здосягненням загальних цілей чи процесу визначеної їхньої частини, відносятьсядо числа основних. Ці функції виконують органи держави в силу публічно-правовихобов'язків, а також учасники процесу. При цьому органи держави і посадові особизобов'язані забезпечувати можливість учасникам процесу реалізувати види,напрямки діяльності, що служать їх законним інтересам.
Діяльності суб'єктів першої ідругої груп виражені в трьох основних кримінально-процесуальних функціях:обвинувачення, захист і розгляд справи. У цих трьох функціях виражений тойспецифічний процесуальний зміст діяльності суб'єктів процесу, що протягом всієїісторії процесу служить підставою для визначення того чи іншого типу процесу.
В інквізиційному процесіфункції обвинувачення, захисту і розгляду справи з'єднуються в одній особі, щонеможливо не тільки в правовому, але й у психологічному відношенні, а фактичноце приводило до того, що обвинувачуваний виявлявся перед обвинувачем і суддею водній особі.
Демократична природа процесув правовій державі вимагає, щоб функції обвинувачення, захисту і розглядусправи являли собою самостійні і незалежні друг від друга функції, виконуванірізними суб'єктами.
Прокурор чи потерпілий відзлочину ставить перед судом питання про винність особи і доводить правильністьсвого твердження. Функцію захисту від обвинувачення здійснює обвинувачуваний,його захисник, законний представник.
Суд здійснює правосуддя.Тільки йому надане право визнати обвинувачуваного винним у здійсненні злочину.
У стадії попередньогорозслідування функції виявляються у такий спосіб. Слідчий (орган дізнання)виконує функцію попереднього розслідування, направляючи свої зусилля назбирання і закріплення доказів, ретельне дослідження всіх обставин справи,встановлення особи, що скоїли злочин і рішення питання про подальший напрямоксправи в суд чи встановлює обставини, що виключають обвинувачення особи іподальше провадження в справі.
У зміст даної функції входитькримінальне переслідування. Слідчий (орган дізнання) затримує підозрюваних,формулює і висуває обвинувачення, застосовує примусові заходи, у тому числі ізапобіжні заходи, складає обвинувальний висновок, у якому підводить результатисвоєї діяльності по розкриттю злочину, доведенню обвинувачення. Це і єздійснення функції кримінального переслідування, що знаходить своє вираження уформі висування проти конкретної особи обвинувачення в здійсненні злочину.
Кримінальне переслідування —це процесуальна діяльність, спрямована на доведення винності визначеної особи,що складає у формулюванні й обґрунтуванні висновку про скоєння визначеноюособою злочину. Його здійснює не тільки слідчий, але і прокурор, що можевиконувати ті ж дії, що і слідчий, наприклад висунути обвинувачення в справі,розслідуваному слідчим, чи цілком розслідувати кримінальну справу, брати участьу проведених слідчим діях, затверджувати складене слідчим обвинувальний чивисновок самому складати обвинувальний висновок і т.д.
Формою карного переслідуванняє обвинувачення, яке являє собою початок кримінального процесу і знаходитьсвоє вираження як у стадії попереднього розслідування, так і в суді.
Функція захисту в стадіїпопереднього розслідування виражається в діях підозрюваних, обвинувачуваних іїхніх захисників, спрямованих на повне чи часткове спростування чи підозри обвинувачення,виявлення обставин, що говорять на користь підозрюваного чи обвинувачуваного.
До функцій обвинувачення ізахисту близько примикають функції підтримки цивільного позову і захисту віднього, виконувані відповідно цивільним позивачем і цивільним відповідачем,їхніми представниками.
У стадії попередньогорозслідування здійснюється також функція прокурорського нагляду за точним іоднаковим виконанням законів органами дізнання і попереднього слідства.
На відміну від попередньогорозслідування суб'єкти обвинувачення і захисту, підтримки цивільного позову ізахисту проти нього виконують у судовому розгляді свої функції в процесуальномуположенні учасників судового розгляду, чи сторін, наділених рівнимипроцесуальними правами.
Поняттям сторін (учасниківсудового розгляду) охоплюються парні суб'єкти карного процесу, що переслідуютьу справі протилежні по своїй спрямованості інтереси, що виконують згідно з нимипротилежні за своїм характером процесуальні функції і які для успішногоздійснення їх користуються рівними процесуальними правами.
Як сторона,, прокурор,продовжуючи карне переслідування, підтримує перед судом державне обвинувачення.
Як державний обвинувач, вінвикриває підсудного в скоєнні злочину, доводить його провину, домагаєтьсязастосування до нього справедливого покарання, а якщо обвинувачення незнаходить підтвердження на судовому слідстві, відмовляється від його підтримки.
Державне обвинувачення займаєосновне місце серед інших видів обвинувачення в судовому розгляді — суспільногообвинувачення, підтримуваного суспільним обвинувачем, і частково (цивільного)обвинувачення, підтримуваного потерпілим.
Таким чином, функціяобвинувачення в судовому розгляді виконується державним обвинувачем, суспільнимобвинувачем і потерпілим.
Обвинувачення — обов'язковапередумова правосуддя. Без нього не виникає не тільки функції захисту, але іфункції правосуддя. Правосуддя здійснюється не інакше як у відношенні осіб,обвинувачених у здійсненні злочину.
Функцію захисту в судовомузасіданні здійснюють підсудний, його захисник і суспільний захисник.
Як і в стадії попередньогорозслідування, у судовому розгляді знаходять вираження функції підтримкицивільного позову і захисту від нього. Цивільний позивач і його представникдіють в інтересах відшкодування матеріального збитку, а цивільний відповідач ійого представник — в інтересах захисту від цивільного позову, користаючисьусіма правами сторони.
Справу, власне кажучи,вирішує суд, що здійснює функцію правосуддя. Як уже відзначалося, основнийзміст функції правосуддя складається в безпосередньому дослідженні доказів,представлених сторонами, і вирішенні справи, тобто в рішенні про винність (чиневинність) обвинувачуваного і призначенні покарання у випадку визнанняобвинувачуваного винним.
Джерела.
1. Конституція України.
2. Закон України “Про судоустрій”.
3. Закон України “Про статус суддів”.
4. “Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексуУкраїни”. М. Михеєнко.
5. “Проблеми правосуддя в Україні і шляхи їх вирішення”. Бойко В.Ф. //Право України № 3. 2002 р.
6. “Судові системи України та світу” В. Шишкін.
7. “Кримінально-процесуальне право”. В. Тертишник.