МІНІСТЕРСТВО ОБОРОНИ УКРАЇНИ
ВІЙСЬКОВИЙ ІНСТИТУТ ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЙ ТА ІНФОРМАТИЗАЦІЇ НТУУ «КПІ»
РЕФЕРАТ
з дисципліни «Правознавства»
Тема:
«Обов'язки, права, та свободи людини, громадянина»
Київ – 2009
Основне право громадянина– це встановлена державою та закріплена в Конституції можливість, яка дозволяєкожному обирати вид і міру певної поведінки, використовувати надань йому блага,як в особистих, так і в суспільних інтересах. [7]
В Конституції та законахУкраїни вживається вислав «права та свободи людини», «права та свободигромадянина».
Як співвідносятьсякатегорії «права» і «свободи», чи є між ними принципова різниця?
Більшість авторів, які досліджувалице питання, схиляються до думки, що принципових відмінностей між цими поняттяминемає.
Порівняйте, наприклад,свободу наукової, технічної творчості та право на творчість, право на вибірпрофесії і свободу вибору професії.
Ці та інші приклади свідчать,що одну і ту ж правову можливість розглядають як право, і як свободу. Історичносклалося так, що деякі права іменують свободами: свобода думки і слова, свободасвітогляду та віросповідання, свобода мітингів, походів і демонстрацій.
Крім прав та свобод в Конституціїта законах України зустрічається поняття «законні інтереси», «інтереси громадян»(ст. 36, 44 Конституції України).
Законні інтереси – це інтересиособи, які безпосередньо не охоплюються змістом встановлених законом прав ісвобод, але залишаються державою та законом. [1]
Закріплюючи в Конституціїправа та свободи громадян, держава вимагає від них правомірної поведінки, якамає відповідати еталонам, зафіксованим у юридичних нормах. Держава формулює своївимоги до громадян у системі обов'язків та встановлює юридичну відповідальністьза їх невиконання.
Основний обов'язок – цевстановлена державою в інтересах усіх членів суспільства та закріплена в Конституціїнеобхідність, яка приписує кожному громадянину вид і міру певної поведінки та відповідальністьв разі її невиконання.
В юридичній літературіправа, свободи та обов'язки входять до поняття «правовий статус».
Правовий статус особи – цесукупність всіх прав, свобод та обов'язків, що належать громадянину івизначають його правове положення у суспільстві.
В юридичній літературі зустрічаєтьсятака класифікація видів правового статусу.
Загальний правовий статусрозповсюджується на усіх громадян і закріплений в Конституції та законахУкраїни.
Спеціальний (родовий)статус поширюється на певні групи громадян, закріплений в окремих законах(наприклад, Закон України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 р., ЗаконУкраїни «Про державну службу» від 16 грудня 1993 р. та ін.). [1]
Індивідуальний(приватний) правовий статус – поширюється на конкретних осіб. [1]
В законодавстві Українитакож розрізняють правовий статус громадян України, основи якого закріплені у ст. 21–25Конституції України, правовий статус осіб без громадянства (апатридів) таправовий статус іноземних громадян.
У статті 26 КонституціїУкраїни закріплено принцип рівності прав та обов'язків іноземних громадян таапатридів з громадянами України, за винятками, встановленими Конституцією, законамиУкраїни. Більш конкретно це положення закріплено у Законі України «Про правовийстатус іноземців» від 4 лютого 1994 р., де проголошується право іноземцівна інвестиційну та підприємницьку діяльність, працю та відпочинок, на охоронуздоров'я, на житло, на соціальний захист, освіту, використання досягненькультури, участь у об'єднаннях громадян, на звернення до суду за захистом своїхправ. Але є й певні обмеження:
іноземці не можуть бутичленами політичних партій, обирати та бути обраними до органів державної влади тамісцевого самоврядування, приймати участь в референдумі, на них не поширюється загальнийвійськовий обов'язок. У Законі також передбачений порядок в'їзду в Україну тавиїзду іноземців з України, а також внпадки обмеження цього права (в інтересахбезпеки та здоров'я громадян України). [1]
В зв'язку з прийняттямКонституції України у пресі обговорювалося питання щодо класифікації прав,свобод та обов'язків громадян.
Конституція України 1978року поділяла права на соціально-економічні, політичні та особисті. Ця класифікаціязазнала критики як неповна (немає культурних, екологічних прав, хоча вони і булизакріплені).
В деяких проектах новоїКонституції за взірець були взяті міжнародні Пакти з прав людини та розподіл правна громадянські, політичні, економічні, соціальні та культурні.
Доцільною здається класифікаціяправ особи за П.М. Рабіновичем (див, підручник «Правознавство» за ред.М. Настюка, Л., 1995), який класифікує права за змістом потреб людини, що забезпечуютьсяцим правом. Це фізичні, особисті, культурні, економічні. політичні права.
Крім того, в літературіправа та свободи поділяють[2]:
* за значенням їх для носіяна:
– основні (безумовнонеобхідні для існування людини, наприклад, право на життя);
– неосновні (не єжиттєво необхідними, наприклад, право на участь у профспілках);
* за способом здійсненняна[2]:
– активні (вимагаютьактивних дій, наприклад, право на освіту);
– пасивні (не вимагаютьактивних дій особи, наприклад, свобода світогляду);
* за суб'єктами здійсненняна:
– індивідуальні (здійснюютьсяодноособовими діями, наприклад, право на свободу переконань);
– колективні (можутьбути реалізовані лише спільними діями групи носіїв прав, наприклад, право наутворення громадських об'єднань);
* залежно від ролідержави на:
– «негативні права» (дляїх здійснення державі досить утриматись від втручання в свободу особи,наприклад, право на виховання дітей);
– «позитивні права»(для їх здійснення необхідно прийняття певних заходів з боку держави,наприклад, право звертатися до суду за захистом).
Щодо діючої Конституції,то вона не містить класифікації прав та свобод.
На думку авторів середправ та свобод громадян, закріплених у Конституції, можливо виділити такі групи[2]:
1) особисті (ст. 27–35,51–52),
2) політичні (ст. 36–40),
3) економічні (ст. 41–45),
4) соціальні (ст. 46–49),
5) екологічні (ст. 50),
6) культурні (ст. 53–54).
Отже, в даному розділі розписанітерміни що стосуються прав та свобод людини. Поділяють на основі групи права тасвободи людини громадянина, також вказують сторінки Конституції на яких чіткорозписуються значення цих прав та свобод людини.
Розбираються права ісвободи за значенням їх для носія, що більш доступніше дозволяє зрозуміти правата свободи людини.
Розглядається положеннясвобод, прав відносно конституції, та приводяться статті в яких розглядаєтьсярівність прав та інші статті, шо відносяться до поданої теми.
Вперше в Україні офіційнозакріплене невід'ємне право кожної людини на життя (ст. 27), хоча в міжнароднихактах, ратифікованих Україною, воно існувало. На жаль, ні ці акти, ні Конституціяне містять юридичного визначення цього права. Не зафіксовано, коли воновиникає: з моменту народження дитини чи раніше. [2]
В той же час у діючомузаконодавстві України регулюються такі аспекти цього права:
по-перше, заборона здійсненнямедичними працівниками еутаназії – навмисного прискорення смерті або умертвінняневиліковно хворого з метою припинення його страждань (Основи законодавстваУкраїни про охорону здоров'я від 19 листопада 1992 р., ст. 52);
по-друге, наявність кримінальноївідповідальності за позбавлення життя, зараження вірусом імунодефіциту людини таза інші злочини проти життя громадян (Розділ ІІІ Кримінального кодексу України).
Проте тут актуальною єпроблема співвідношення невід'ємного права на життя і існування в Україні смертноїкари (ст. 24 Кримінального кодексу України). Скасування цього видупокарання було однією з умов вступу України до Ради Європи. Питання це складне,у суспільстві існують різні точки зору щодо цього. Але так званий «мораторій назастосування смертної кари», по-перше – незаконний, а по-друге, не є засобомвирішення проблеми. Як відомо, змінювати або відміняти закони (у тому числі, іКримінальний кодекс) має право виключно Верховна Рада України, яка відповідногорішення ще не прийняла.
Частина 2 статті 28Конституції закріпила положення про недопустимість катування, жорстокого,нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження чи покарання. Зазначенанорма враховує вимоги відповідної Конвенції, що була підписана 10 грудня 1984 рокуі яка діє в Україні. Ст. 11 Конвенції вимагає від держав – учасницьсистематично розглядати правила, інструкції, методи та практику допитів, умовиутримання під вартою, поводження з арештованим для того, шоб не припускатизастосування тортур.
Згідно з частиною 3 статті28 Конституції України «жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним,науковим чи іншим дослідам». Більш детально це положення розкрито в Основахзаконодавства України про охорону здоров'я, де у статті 45 забороняєтьсяпроведення науково-дослідного експерименту на хворих, ув'язнених або військовополонених,а також терапевтичного експерименту на людях, захворювання яких не має безпосередньогозв'язку з метою досліду.
Значну кількістьособистих прав людини охоплює поняття «недоторканість особи, яке розглядається,з одного боку, як право на свободу та особисту недоторканість (ст. 29), аз другого, як право на охорону особистого та сімейного життя (ст. 32). Правона свободу включає такі аспекти, як гарантії від незаконного арешту та затримання,свободу пересування, вільний вибір міста проживання, право залишати Україну таповертатись в Україну. Детально процедури і порядок в'їзду та виїзду закріпленів Законі України «Про порядок в'їзду з України та виїзду в Україну громадянУкраїни» від 21 січня 1994 р.
Недоторканість особистогожиття означає, що ніхто без згоди громадянина не має права втручатися в йогоособисте життя, обмежувати його подружні, родинні, інтимні та інші прояви індивідуальноїактивності.
Серед норм законодавстваУкраїни, що стосуються охорони особистого життя, слід окремо виділити такі.
1. Недопустимістьзбирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації проособу без її зголи, право громадян знайомитися із відомостями про себе тагарантування судового захисту права спростовувати недостовірну інформацію просебе та членів своєї сім'ї (ст. 32 Конституції України). Це положення Конституціїдеталізується Законом України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 року, відповіднодо статті 23 якого забороняється збирання відомостей про особу, якщо немає їїпопереднього погодження. А ст. 31 названого Закону передбачає наступніправа громадян:
– знати під часзбору інформації, які відомості про них, з якою метою збираються, як, ким, зякою ціллю використовуються;
– заперечуватидостовірність, повноту, доречність інформації.
Згідно зі статтею 41Закону України «Про телебачення та радіомовлення в Україні» від 21 грудня 1993року не припускається без згоди батьків або осіб, що їх замінюють, розповсюдженняінформації про неповнолітніх, які здійснили злочин, про злочини щодо неповнолітніх,а також про самогубство неповнолітніх, якщо така інформація дає можливість ідентифікуватиособистість.
2. Забезпечення таємницівсиновлення (стаття 112 Кодексу про шлюб та сім'ю України) шляхом зміни місця, датинародження дитини (не більш ніж на 6 місяців). Розголошення цієї таємниці тягаєвідповідальність за статтею 115–1 Кримінального кодексу України.
3. Право на збереження лікарськоїтаємниці (Основи законодавства України про охорону здоров'я, ст. 40), заяким медичні працівники та інші особи, яким у зв'язку з виконанням професійних абослужбових обов'язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та іхрезультати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина, не мають права розголошуватиці відомості. Окремо право на збереження лікарської таємниці щодо осіб, які інфікованіВІЛ, закріплено у Законі України «Про запобігання захворюванню на СНІД та соціальнийзахист населення» від 12 грудня 1991 р. Відповідальність про розголошення інформаціїпро цю категорію хворих передбачена статтею 108–4 Кримінального кодексуУкраїни.
4. Адвокатська таємниця.Статтею 9 Закону України «Про адвокатуру» від 18 грудня 1992 р. передбачено,що предметом адвокатської таємниці є питання, з якими особа звертається до адвоката,зміст консультацій, порад, роз'яснень та інших відомостей, які адвокат отримавпри здійсненні своїх професійних обов'язків. Адвокату забороняєтьсярозголошувати ці відомості, а також використовувати їх у власних інтересах та вінтересах третіх осіб.
5. Дотримання таємниці здійсненнянотаріальних дій нотаріусами та іншими посадовими особами (Закон України «Про нотаріат»від 2 вересня 1993 р., стаття 8).
6. Недоторканість житла (ст.ЗО Конституції України). Це означає, що ніхто не має права знаходитися у чужомужитлі проти волі його мешканців. Відповідальність за порушення цього права передбаченастаттею 130 Кримінального кодексу України.
7. Таємниця листування,телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31 КонституціїУкраїни, ст. 131 Кримінального кодексу України). Конституція закріплюєсвободу думки і слова, світогляду і віросповідання (ст. 34–35). Свободаслова – це вільне вираження поглядів та переконань. Свобода думки передбачає відсутністьдержавної ідеології, нав'язаної громадянину як юридичний обов'язок.
Ці права зв'язані зправом громадян на збирання, зберігання, використання інформації, якеврегульовано ст. 34 Конституції та Законом України «Про інформацію» від 2жовтня 1992. Інформація – це документовані або публічно оголошені відомості проподії та явища, які відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природномусередовищі. За режимом доступу інформація поділяється на відкриту та інформаціюз обмеженим доступом. Обмеження права на отримання відкритої інформаціїзабороняється законом. Інформація з обмеженим доступом поділяється на конфіденційнута секретну. Конфіденційна інформація – це відомості, які знаходяться у володінні,користуванні та розпорядженні фізичних та юридичних осіб та поширюються за їхбажанням та умовами. Секретна інформація – це інформація, яка містить відомості,що складають державну та іншу таємницю, розголошення якої завдає шкоди особі,державі. Доступ до такої інформації регулюється Законом України «Про державнутаємницю» від 21 січня 1994 р. Право на свободу віросповідання, крім ст. 35Конституції України, регулює Закон України «Про свободу совісті та релігійні організаціїв Україні» від 23 квітня 1991 р. В законі, зокрема, передбачені й такіправа, як право батьків за взаємною згодою виховувати дітей відповідно до своїхвласних переконань та ставлення до релігії, навчатися релігійного віровчення таздобувати релігійну освіту та інші.
Слід також зазначити, щоцерква та релігійні організації відокремлені від держави, а школа від церкви.
Політичні права надаютьгромадянам можливість брати участь у суспільному та політичному житті країни.
До них, перш за все, слідвіднести право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організаціїта право на участь у професійних спілках (ст. 36–37 Конституції України),які в міжнародних Пактах з прав людини об'єднуються в поняття «право на свободуасоціацій».
Політичні партії тагромадські організації діють на підставі Закону України «Про об'єднаннягромадян» від 16 червня 1992 р., за яким створювати політичні партіїможуть громадяни, які досягли 18 років, не обмежені судом у дієздатності і не тримаютьсяв місцях позбавлення волі. Засновниками громадських організацій можуть бутигромадяни України, громадяни інших держав та апатриди, які досягли 18 років, амолодіжних та дитячих організацій – 15‑річного віку.
Членами політичних партійможуть бути громадяни з 18 років, громадських організацій – з 14 років, дитячихта молодіжних – за їх статутом.
Громадяни мають правобраги участь у виборах і референдумах. Громадяни України мають право на доступдо державної служби (ст. 38 Конституції), яке більш детально закріплено в ЗаконіУкраїни «Про державну службу» від 16 грудня 1993 р. Державна служба вУкраїні – це професійна діяльність осіб, які займають посади в державнихорганах та іх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави таодержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Право на державну службумають громадяни України, які одержали відповідну освіту і професійну підготовкута пройшли у встановленому порядку конкурсний відбір.
Право збиратися мирно,без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації (ст. 39)дозволяє громадянам виражати колективний погляд на різні питання суспільного тадержавного життя, привертати до них увагу населення, державних органів,висувати певні вимоги або підтримувати соціальні ініціативи. Вимогами допроведення таких заходів в світовій практиці є:
1. непорушення прав ісвобод інших,
2. переслідування мирнихцілей,
3. проведення цих заходівбез зброї. Право громадян звертатись до органів державної влади та місцевогосамоврядування та вчасно отримувати відповідь, крім ст. 40 Конституції України,врегульовано Законом України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 р.
Під зверненням громадянслід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження),заяви (клопотання) і скарги. У зверненні має бути визначене прізвище, ім'я та по-батькові,місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції,заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Звернення може бути усним (викладено наособистому прийомі) або письмовим, від окремої особи чи групи осіб(колективне). Якщо ці вимоги порушені, звернення не пізніше як через 10 днівповертається особі з роз'ясненнями.
При розгляді заяви чискарги громадянин має право:
– знайомитися зматеріалами перевірки,
– бути присутнім прирозгляді звернення,
– одержуватиписьмову відповідь,
– висловлювативимоги щодо дотримання таємниці розгляду,
– вимагати відшкодуваннязбитків в разі порушення порядку розгляду звернень.
Звернення розглядаються івирішуються у термін не більше одного місяця від дня надходження, а ті, які непотребують додаткового вивчення – невідкладно, але не пізніше 15 днів. Якщо місячноготерміну для розгляду недостатньо, встановлюється необхідний термін, про що повідомляєтьсяособі. Загальний термін розгляду не може перевищувати 45 днів. Зверненнягромадян розглядаються без стягнення плати, але якщо витрати були зроблені приперевірці завідомо неправдивих відомостей, вони можуть бути стягнуті за рішеннямсуду.
Новим для УкраїнськоїКонституції є закріплення права приватної власності, яке є непорушним, та його гарантій(ст. 41 Конституції України). Закон України «Про власність» від 7 лютого1991 року передбачає, що право власності – це врегульовані законом відносинищодо володіння, користування і розпорядження майном.
Власність в Українівиступає в таких формах: приватна, колективна, державна. Держава проголошує в Конституціїзахист прав усіх суб'єктів права власності, але й вимагає, щоб власність не використовуваласьна шкоду людині і суспільству (ст. 13 Конституції України). Відчуженняоб'єктів приватної власності відбувається:
1) у випадку реквізиції –коли відчуження супроводжується попередньoю і повною виплатою вартості майна заумов суспільної необхідності або з наступними повним відшкодуванням в умовахвоєнного чи надзвичайного стану;
2) у випадку конфіскації –без усякого відшкодування виключно за рішенням суду.
Стаття 42 Конституції Українизакріплює право громадян на підприємницьку діяльність, підприємництво, заЗаконом України «Про підприємництво» від 7 лютого 1991 року, це самостійна ініціатива,систематична на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконаннюробіт, наданню послуг та заняття торгівлею з метою одержання прибутку. Державазаконодавчо забезпечує свободу конкуренції, захищає від недобросовісної конкуренції,не допускає зловживання монопольним становищем на ринку.
На рівні Основного Законузафіксований і захист прав споживачів, контроль держави за якістю і безпечністюпродукції, послуг, робіт.
Одними з найважливішихправ людини є право на працю та відпочинок (ст. 43,45 Конституції України).За Міжнародним пактом про економічні, соціальні та культурні права від 16грудня 1966 року право на труд включає право кожної людини на отриманняможливості заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає, право на справедливіта сприятливі умови праці, оплату праці, відпочинок та обмеження робочого часу.Всі ці положення відображені у чинній Конституції України. Крім того, її 44стаття передбачає право на страйк, як засіб захисту своїх економічних і соціальнихправ.
Стаття 46 КонституціїУкраїни проголошує право на соціальний захист, тобто систему державних гарантійдля реалізації прав громадян на працю і допомогу на час безробіття, підтриманняжиттєвого рівня населення через перегляд мінімальних розмірів основних соціальнихгарантій за умов зростання цін, надання державної допомоги, пільг та інших видівсоціальної підтримки малозабезпечених громадян, матеріальне забезпечення придосягненні пенсійного віку, тимчасової або постійної втрати працездатності,втрати годувальника.
Стаття 47 передбачає длягромадян, які потребують соціального захисту, пільгове (безоплатне або задоступну для них плату) надання житла.
Стаття 48 закріплює правона достатній життєвий рівень, який включає достатнє харчування, одяг і житло. Міжнароднідокументи відносять до цього права і свободу від голоду. В Україні для здійсненняадресної допомоги малозабезпеченим був прийнятий Закон України «Про межу малозабезпеченості»від 4 жовтня 1994 р., за яким право на одержання грошової допомоги маютьнепрацездатні громадяни, які отримують пенсію і середньодушовий сукупний дохідяких не перевищує величини вартості межі малозабезпеченості. Призначеннядопомоги здійснюють органи, що призначають пенсію за місцем проживання особи заїї особистою заявою.
Кожна людина має природненевід'ємне і непорушне право на охорону здоров'я. Стаття 49 Конституції Українипередбачає також право на медичну допомогу та медичне страхування. Згідно зОсновами законодавства про охорону здоров'я, здоров'я – це стан повного фізичного,душевного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичнихдефектів.
Охорона здоров'я – системазаходів, спрямованих на забезпечення, збереження і розвиток фізіологічних іпсихологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людинипри максимальній біологічно можливій індивідуальній тривалості життя.
Згідно із Статтею 14Основ реалізація політики охорони здоров'я в Україні покладається на органидержавної виконавчої влади. Особисту відповідальність за це несе ПрезидентУкраїни, який виступає гарантом права громадян на охорону здоров'я.
На жаль, ця група прав вКонституції відображена лише в статті 50, де закріплюється право громадян набезпечне довкілля, відшкодування завданої порушенням цього права шкоди, таправа на інформацію про стан довкілля, якість харчових продуктів та предметівпобуту.
Екологічна безпека заЗаконом України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня1991 р. є такий стан навколишнього природного середовища, при якомузабезпечується попередження погіршення екологічної обстановки та виникнення небезпекидля здоров'я людей. Екологічна безпека передбачає здійснення комплексувзаємопов'язаних політичних, економічних, технічних, організаційних тадержавно-правових заходів.
3 метою охорони громадянвід шкідливих продуктів у Статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»передбачено, що виготовлювач, продавець зобов'язаний довести до покупця відомостіпро товари, які за певних обставин створюють небезпеку для життя, здоров'яспоживача та його майна, а також про можливі наслідки їх впливу.
Покупець має правовимагати від продавця інформацію щодо товару та його якостей.
Стаття 53 КонституціїУкраїни закріплює право кожного на освіту, у тому числі на отриманнябезоплатної освіти у державних і комунальних навчальних закладах.
За Законом України «Проосвіту» в ред. від 23 березня 1996 р. освіта в Україні базується на засадахгуманізму, демократії, національної свідомості, взаємоповаги між націями інародами. Зазначений Закон регламентує питання управління, системи та структуриосвіти, права та обов'язки педагогічних працівників, батьків та учнів, державнігарантії працівникам закладів освіти та інші.
4 листопада 1966 року на Генеральнійконференції ЮНЕСКО була прийнята Декларація принципів міжнародної культурної співпраці,яка проголосила, що для підтримання гідності людини необхідне глибокерозповсюдження культури та освіти серед усіх людей на засадах справедливості,свободи та миру. Інші міжнародні акти підкреслюють також право кожної людини вільнобрати участь у культурному житті, науковому прогресі, а також захищати авторськіправа. Ці та інші положення відображені у статті 54 Конституції України.
Таким чином у данністатті більш докладніше розглядаються обов’язки, що поділені за класифікацією,в кожному виді обов'язку приведена певна стаття яка має пряме відношення доцього виду чи обов'язку.
Список літератури
1. Конституція України від28 червня 1996 // Відомості ВР України №30, 1996.
2. М.Г. Коваль, В.О.Євченко «Конституція України: вивчаємо Основний Закон» // Миколаїв, 1997
3. Соколенко Ю. Поняттякультурних прав і свобод людини і громадянина / Право України, 2005
4.Гуляк Я.В. Право на житло і на житлові відносини / Держава іправо, 2005
5. Сухова І.М. /Роль правової культури працівників ОВС у забезпеченні прав людини в умовахдемократизації/Держава і Право, 2005
6. Пазенок А.С./Конституційнеправо // Київ, 2006
7. Рабінович П. / Соціальнасутність прав людини / Юридичний вісник України, 2005
8. Лукашук Б.І.Міжнародне право. – М., 1999.
9 Міжнародне право / Підред. Ю.М. Колосова, В.І. Кузнецова. – М., 1997
10. Права і свободилюдини та сучасний суспільний прогрес: Матеріали міжнародної науково-практичноїконференції 24–25 лютого 1999 року. – Ужгород: Госпрозрахунковийредакційно-видавничий відділ комітету інформації, 1999