Кримінальна відповідальність

Міністерство освітиУкраїни
Запорізький державнийуніверситет
Факультетпіслядипломної освіти
Кримінальнавідповідальність
Запоріжжя 2001
Зміст
Вступ…… 3
I. Поняття кримінальної відповідальності… 6
I.1 Основнийзміст кримінальної відповідальності… 11
I.2 Формиреалізації кримінальної відповідальності… 12
I.3 Підставикримінальної відповідальності… 15
ІІ. Сучасні проблеми доповнень до поняття кримінальноївідповідальності  19
II.1 Кримінальнавідповідальність за вчинення злочинів у сфері оподаткування      19
II.2 Кримінальнавідповідальність за терористичні злочини… 21
Загальні   висновки… 25
Перелік посилань… 27
Використана література… 28
/>/>/> />Вступ
Зрос­тан­ня зло­чин­нос­ті, що спос­те­рі­га­єть­сяв ос­тан­ні ро­ки, зок­ре­ма ор­га­ні­зо­ва­ної на­силь­ниць­кої та ко­рис­ли­вої,яка вик­ли­ка­на пе­ре­лом­ним пе­рі­о­дом роз­вит­ку Ук­ра­ї­ни і низь­кою ін­шихне­га­тив­них чин­ни­ків, ста­вить пе­ред дер­жа­вою сер­йоз­ні зав­дан­ня що­добо­роть­би з цим яви­щем. Не­об­хід­но до­би­ва­ти­ся при­пи­нен­ня її зрос­тан­ня,а по­тім і іс­тот­но­го ско­ро­чен­ня. З ці­єю ме­тою вжи­ва­ють­ся по­лі­тич­ні,еко­но­міч­ні, ор­га­ні­за­цій­ні, за­ко­но­дав­чі та ін­ші за­хо­ди.
Однією з важливих задач нашої держави євикорінювання злочинності та всіх причин, що її породжують. Рішення цієї задачіздійснюється спільними зусиллями всіх державних органів, громадськихорганізацій і всіх шарів громадськості. Звідси різноманіття форм і методів,використовуваних у боротьбі зі злочинністю. Зокрема, поряд із застосуваннямпозбавлення волі до небезпечних злочинців застосовуються покарання, не зв'язаніз позбавленням волі, а також заходу суспільного впливу чи примусові міривиховного характеру у відношенні облич малозначні злочини, що зробили, чизлочини, що не представляють великої суспільної небезпеки.
Прий­нят­тя 28 чер­вня 1996 ро­ку но­вої Кон­сти­ту­ціїУк­ра­ї­ни ство­рює для цьо­го міц­ну за­ко­но­дав­чу ба­зу. Ко­ло зло­чин­нихпо­ся­гань виз­на­чає без­по­се­ре­дньо кри­мі­наль­не за­ко­но­давс­тво. Щобце за­ко­но­давс­тво бу­ло до­сить ефек­тив­ним, не­об­хід­но пра­виль­но йо­гозас­то­со­ву­ва­ти.
Кри­мі­наль­не пра­во Ук­ра­ї­ни зна­хо­дитьсвоє ві­доб­ра­жен­ня в кри­мі­наль­но­му за­ко­но­давс­тві, яке яв­ляє со­боюєди­ну нор­ма­тив­ну сис­те­му. Кри­мі­наль­не за­ко­но­давс­тво Ук­ра­ї­нискла­да­єть­ся з кри­мі­наль­них за­ко­нів, які зве­де­ні в Кри­мі­наль­ний ко­декс.
В нор­мах кри­мі­наль­но­го за­ко­ну сфор­му­льо­ва­ніпід­ста­ви і прин­ци­пи кри­мі­наль­ної від­по­ві­даль­нос­ті. Згід­но з Ос­нов­нимЗа­ко­ном Ук­ра­ї­ни кри­мі­наль­ній від­по­ві­даль­нос­ті і по­ка­ран­ню під­ля­гаєли­ше осо­ба, вин­на у вчи­нен­ні зло­чи­ну, тоб­то та­ка, що умис­но або з не­о­бе­реж­нос­тівчи­ни­ла пе­ред­ба­че­не кри­мі­наль­ним за­ко­ном сус­піль­но не­без­печ­неді­ян­ня.
В даний час, коли в суспільних науках, у томучислі й у юридичної, одержала визнання ідея пріоритету загальнолюдськихцінностей, дослідження кримінально-правових відносин здобуває особливезначення. Зараз можна з упевненістю сказати, що взаємини між злочинцем ідержавою в нашій країні будуються на основі закону.
Реалізація задачі охорони інтересівособистості, чи суспільства держави від злочинних зазіхань припускаєзастосування судом до осіб, винних у їхньому здійсненні, передбачених закономпокарань. Однак, можуть скластися такі умови, при яких не потрібно, щоб виннаособа перетерпіло покладання мір кримінальної відповідальності (у тому числі іпокарання).
 Зрозуміло, реалізація кримінально–правовихвідносин кримінальної відповідальності допускається тільки при наявності основ,передбачених діючим карним законодавством. У цьому зв'язку, представляєтьсяважливим розгляд і аналіз таких основ. Після цього необхідно розглянути ряднорм, що містяться в діючому карному законодавстві.
Розгляд поставлених питань є важливим длявизначення значення цього інституту як для обличчя винного в здійсненнізлочину, так і для законодавця.
У курсовій роботі представляється надзвичайноактуальним розгляд питання про кримінальну відповідальність, форми їїреалізації та її підстави. При постановці питання кримінальної відповідальностіпершорядно треба дати визначення поняття кримінальної відповідальності.
Да­на ро­бо­та прис­вя­че­на дос­лід­жен­ню по­нят­тякри­мі­наль­ної від­по­ві­даль­нос­ті.
Ме­та ро­бо­ти — вивчити поняття та змісткримінальної відповідальності.
Ме­тод дос­лід­жен­ня — струк­тур­ний тапорівняльний ана­ліз.
Під час написання роботи був проведенийописовий аналіз правового змісту поняття кримінальної відповідальності, форм їїздійснення та підстав кримінальної відповідальності.
/>/>/>/>/>Глава I. Поняття кримінальної відповідальності
Виз­на­ча­ю­чи кри­мі­наль­ну від­по­ві­даль­ність,слід ви­хо­ди­ти з то­го, що во­на є од­ним із ви­дів юри­дич­ної від­по­ві­даль­нос­ті.І хо­ча ос­тан­ня в пра­воз­навс­тві виз­на­ча­ють­ся не­од­на­ко­во, але увузь­ко­му спе­ці­аль­но-пра­во­во­му зна­чен­ні юри­дич­на від­по­ві­даль­ністьтрак­ту­єть­ся як від­по­ві­даль­ність рет­рос­пек­тив­на, тоб­то як від­по­від­наре­ак­ція дер­жа­ви за вчи­не­не в ми­ну­ло­му пра­во­по­ру­шен­ня. З ці­єї точ­кизо­ру юри­дич­ну від­по­ві­даль­ність мож­на виз­на­чи­ти як вид і мі­ру при­му­со­во­гопе­ре­тер­пін­ня осо­бою, що вчи­ни­ла пра­во­по­ру­шен­ня, пев­них поз­бав­леньдер­жав­но-пра­во­во­го ха­рак­те­ру, які пе­ред­ба­че­ні за­ко­ном.
Роз­різ­ня­ють та­кі ме­ти юри­дич­ної від­по­ві­даль­нос­ті:за­галь­ну пре­вен­цію пра­во­по­ру­шен­ня; по­ка­ран­ня пра­во­по­руш­ни­ка;вплив на сві­до­мість пра­во­по­руш­ни­ка; мо­раль­ну пе­ре­бу­до­ву осо­би;фор­му­ван­ня в лю­ди­ни, яка по­ру­ши­ла нор­ми пра­ва, нас­та­но­ви на пра­во­мір­нупо­ве­дін­ку на­да­лі; ви­хов­ний вплив на ін­ших лю­дей з ме­тою по­пе­ред­жен­няпра­во­по­ру­шень з їхньо­го бо­ку.
Ме­та юри­дич­ної від­по­ві­даль­нос­ті сво­єючер­гою виз­на­чає її фун­кції — го­лов­ні нап­рям­ки юри­дич­но­го впли­ву якна пра­во­по­руш­ни­ка, так і на ін­ших осіб, з ме­тою за­хис­ту пра­во­по­ряд­куі ви­хо­ван­ня суб­‘єк­тів пра­ва, що ско­ї­ли чи мо­жуть ско­ї­ти пра­во­по­ру­шен­ня.
Най­ме­ну­ван­няза­ко­но­дав­чо­го ак­та “Кри­мі­наль­ний ко­декс” пов­ною мі­рою пов­‘я­за­ноз ро­зу­мін­ням йо­го як зво­ду за­ко­нів про кри­мі­наль­ну від­по­ві­даль­ність.Ось чо­му не­має ні­чо­го нез­ви­чай­но­го в то­му, що КК час­то звер­та­єть­сядо по­нят­тя “кри­мі­наль­на від­по­ві­даль­ність” (нап­рик­лад, ст.ст. 3, 10,48, 50, 51, 56, 223 КК та ін.). Од­нак КК ні­де не роз­кри­ває зміст цьо­го по­нят­тя,хо­ча і від­різ­няє кри­мі­наль­ну від­по­ві­даль­ність від кри­мі­наль­но­гопо­ка­ран­ня (нап­рик­лад, ст.ст. 3 і 50 КК).
В на­у­ці кри­мі­наль­но­гопра­ва не­має од­ноз­нач­нос­ті в ро­зу­мін­ні кри­мі­наль­ної від­по­ві­даль­нос­ті:од­ні ав­то­ри ото­тож­ню­ють її з кри­мі­наль­ним по­ка­ран­ням; дру­гі — ха­рак­те­ри­зу­ютькри­мі­наль­ну від­по­ві­даль­ність як пев­но­го ро­ду обов­‘я­зок; тре­ті —роз­гля­да­ють її як кон­крет­ні кри­мі­наль­но-пра­во­ві від­но­си­ни; чет­вер­ті— ро­зу­мі­ють кри­мі­наль­ну від­по­ві­даль­ність як ре­а­лі­за­цію сан­кціїкри­мі­наль­но-пра­во­вої нор­ми; п’я­ті — вва­жа­ють кри­мі­наль­ну від­по­ві­даль­ністьза­суд­жен­ням вин­но­го об­ви­ну­валь­ним ви­ро­ком су­ду за вчи­не­ний зло­чинз приз­нан­ням по­ка­ран­ня або без ньо­го то­що.
По­нят­тя кри­мі­наль­ноївід­по­ві­даль­нос­ті по­вин­но від­по­ві­да­ти ро­до­вим ри­сам юри­дич­ноївід­по­ві­даль­нос­ті і ра­зом з тим ха­рак­те­ри­зу­ва­ти­ся сво­ї­ми ви­до­ви­ми,від­мін­ни­ми оз­на­ка­ми ни­ми є та­кі:
1.   Кри­мі­наль­на від­по­ві­даль­ність яв­ляє со­бою ре­аль­ну со­ці­аль­нувза­є­мо­дію спе­ці­аль­них ор­га­нів дер­жа­ви і осо­би, яка виз­на­на вин­ноюу вчи­нен­ні зло­чи­ну, внас­лі­док чо­го ця осо­ба пе­ре­тер­пе­ває пев­ні поз­бав­лен­ня.
2.   Обов­‘яз­ко­вою оз­на­кою кри­мі­наль­ної від­по­ві­даль­нос­ті є дер­жав­непри­му­шу­ван­ня, яке зна­хо­дить своє ви­ра­жен­ня пе­ре­ду­сім в за­суд­жен­нізло­чин­ця і йо­го ді­ян­ня об­ви­ну­валь­ним ви­ро­ком су­ду, а та­кож в пок­ла­ден­ніна вин­но­го до­дат­ко­вих поз­бав­лень і об­ме­жень.
3.   Вид і мі­ра поз­бав­лень осо­бис­то­го (нап­рик­лад, поз­бав­лен­ня во­лі),май­но­во­го (нап­рик­лад, кон­фіс­ка­ція май­на або штраф) або ін­шо­го ха­рак­те­ру(нап­рик­лад, поз­бав­лен­ня пра­ва зай­ма­ти пев­ні по­са­ди) виз­на­че­нітіль­ки в кри­мі­наль­но­му за­ко­ні, пе­ре­ду­сім в сан­кції стат­ті КК, якапе­ред­ба­чає від­по­ві­даль­ність за вчи­не­ні зло­чи­ни.
4.   На від­мі­ну, нап­рик­лад, від ци­віль­но-пра­во­вої від­по­ві­даль­нос­ті,де іно­ді мож­ли­во доб­ро­віль­не пе­ре­тер­пін­ня осо­бою поз­бав­лень май­но­во­гоха­рак­те­ру, при кри­мі­наль­ної від­по­ві­даль­нос­ті по­діб­не пе­ре­тер­пін­нязав­жди має ви­му­ше­ний ха­рак­тер, ос­кіль­ки во­но пов­‘я­за­но з ді­яль­ніс­тюспе­ці­аль­но упов­но­ва­же­них ор­га­нів дер­жа­ви.
5.   Кри­мі­наль­на від­по­ві­даль­ність мож­ли­ва ли­ше за вчи­нен­ня зло­чи­ну,який вис­ту­пає як під­ста­ва та­кої від­по­ві­даль­нос­ті [15, 198].
З ура­ху­ван­нямвик­ла­де­но­го кри­мі­наль­на від­по­ві­даль­ність — це ви­му­ше­не пе­ре­тер­пін­няосо­бою, що вчи­ни­ла зло­чин, дер­жав­но­го за­суд­жен­ня, а та­кож поз­бав­леньосо­бис­то­го, май­но­во­го або ін­шо­го ха­рак­те­ру, які пе­ред­ба­че­ні кри­мі­наль­нимза­ко­ном і пок­ла­да­ють­ся на вин­но­го спе­ці­аль­ни­ми ор­га­на­ми дер­жа­ви.
Оче­вид­но, що по­нят­тякри­мі­наль­ної від­по­ві­даль­нос­ті від­би­ває факт ре­аль­ної вза­є­мо­діїосо­би, яка вчи­ни­ла зло­чин, і спе­ці­аль­них ор­га­нів дер­жа­ви. Та­ка вза­є­мо­діявре­гу­льо­ва­на нор­ма­ми кри­мі­наль­но­го пра­ва і то­му про­ті­кає в ме­жахпев­них пра­во­від­но­син, які на­зи­ва­ють­ся кри­мі­наль­но-пра­во­ви­ми від­но­си­на­ми.Од­ні ав­то­ри слуш­но вва­жа­ють, що ці пра­во­ві від­но­си­ни ви­ни­ка­ють змо­мен­ту вчи­нен­ня зло­чи­ну. На дум­ку ін­ших, во­ни ви­ни­ка­ють або з мо­мен­тупо­ру­шен­ня кри­мі­наль­ної спра­ви, або з мо­мен­ту при­тяг­нен­ня осо­би якзви­ну­ва­че­ної, або, на­віть, з мо­мен­ту пос­та­нов­лен­ня об­ви­ну­валь­но­гови­ро­ку су­ду чи наб­ран­ня ним чин­нос­ті.
Від­по­відь на цета на ін­ші пи­тан­ня за­ле­жить від ро­зу­мін­ня то­го, що яв­ля­ють со­бою ціпра­во­від­но­си­ни, який зміст їх струк­тур­них еле­мен­тів, у чо­му по­ля­гаєїх вза­є­мо­дія, в яко­му спів­від­но­шен­ні зна­хо­дять­ся кри­мі­наль­на від­по­ві­даль­ністьі пра­во­від­но­си­ни, що роз­гля­да­ють­ся, то­що. З мо­мен­ту, ко­ли осо­бавчи­ни­ла зло­чин, між нею і дер­жа­вою ви­ни­ка­ють пев­ні юри­дич­ні від­но­си­ни,внас­лі­док яких у та­кої осо­би і дер­жа­ви ви­ни­ка­ють вза­єм­ні пра­ва іобов’яз­ки. Зло­чи­нець зо­бов­‘я­за­ний бу­ти за­суд­же­ним за вчи­не­ний зло­чин,а та­кож пе­ре­тер­пі­ти поз­бав­лен­ня і об­ме­жен­ня, пе­ред­ба­че­ні кри­мі­наль­нимза­ко­ном. В той же час він має пра­во на те, щоб до ньо­го бу­ла зас­то­со­ва­ната стат­тя КК, яка за­бо­ро­няє вчи­не­не ним ді­ян­ня; щоб по­ка­ран­ня бу­лоприз­на­че­но йо­му в ме­жах сан­кції да­ної стат­ті, вра­хо­ва­ні від­по­від­ніпо­ло­жен­ня За­галь­ної і Особ­ли­вої час­тин КК та ін. Дер­жа­ва має пра­воза­су­ди­ти зло­чин­ця і вчи­не­ний ним зло­чин, а та­кож об­ме­жи­ти йо­го пра­во­вийста­тус стро­ка­ми дав­нос­ті при­тяг­нен­ня до кри­мі­наль­ної від­по­ві­даль­нос­тіі стро­ка­ми по­га­шен­ня чи знят­тя су­ди­мос­ті, і зо­бов­‘я­за­на за­без­пе­чи­типра­виль­ну ква­лі­фі­ка­цію ско­є­но­го, приз­на­чи­ти по­ка­ран­ня в ме­жах,вста­нов­ле­них сан­кці­єю стат­ті Особ­ли­вої час­ти­ни КК з ура­ху­ван­ням ха­рак­те­руі сту­пі­ня сус­піль­ної не­без­пе­ки ско­є­но­го, осо­би вин­но­го, а та­кожоб­ста­вин, які пом­‘як­шу­ють або об­тя­жу­ють від­по­ві­даль­ність, та ін.
Вза­єм­ні пра­ва іобов­‘яз­ки сторін є зміс­том пра­во­від­но­син, що роз­гля­да­ють­ся. Во­ни ви­ни­ка­ютьоб­‘єк­тив­но з ча­су вчи­нен­ня зло­чи­ну. То­му ре­аль­ність прав і обов­‘яз­ківсуб­‘єк­тів кри­мі­наль­но-пра­во­вих від­но­син не за­ле­жить від то­го, чи ви­яв­ле­нозло­чин ор­га­на­ми дер­жа­ви. До­ка­зом цьо­го є хо­ча б те, що стро­ки дав­нос­тіпри­тяг­нен­ня до кри­мі­наль­ної від­по­ві­даль­нос­ті по­чи­на­ють­ся са­ме здня вчи­нен­ня зло­чи­ну (ст. 48 КК). Про­це­су­аль­ні ак­ти по­ру­шен­ня кри­мі­наль­ноїспра­ви, при­тяг­нен­ня осо­би як зви­ну­ва­че­ної або пос­та­нов­лен­ня об­ви­ну­валь­но­гови­ро­ку не ство­рю­ють кри­мі­наль­но-пра­во­вих від­но­син, а ли­ше кон­ста­ту­ютьїх, бо ще до ви­не­сен­ня цих ак­тів між зло­чин­цем і дер­жа­вою вже ви­ник­лире­аль­ні юри­дич­ні від­но­си­ни.
Суб­‘єк­та­ми та­кихвід­но­син є, з од­но­го бо­ку, осо­ба, що вчи­ни­ла зло­чин, а з дру­го­го —дер­жа­ва в осо­бі пе­ре­ду­сім ор­га­ні діз­нан­ня, слідс­тва та про­ку­ро­ра.Да­ні пра­во­від­но­си­ни пос­тій­но роз­ви­ва­ють­ся, уточ­ню­ють­ся за змі­ню­ють­сявнас­лідок дій суб­‘єк­тів по ре­а­лі­за­ції їх вза­єм­них прав і обов‘яз­ків(нап­рик­лад, зло­чи­нець мо­же з’я­ви­ти­ся із зіз­нан­ням, ак­тив­но спри­я­тироз­крит­тю зло­чи­ну, від­шко­ду­ва­ти за­по­ді­ян­ня збит­ки та ін., що, всвою чер­гу, по­род­жує у від­по­від­них ор­га­нів і по­са­до­вих осіб обов­‘я­зокура­ху­ва­ти ці об­ста­ви­ни при виз­на­чен­ні мі­ри від­по­ві­даль­нос­ті.
На нас­туп­но­муста­ні роз­вит­ку пра­во­від­но­син ор­га­ном, що пред­став­ляє дер­жа­ву, вис­ту­паєсуд, ос­кіль­ки згід­но з ч. 1 ст. 62 Кон­сти­ту­ції Ук­ра­ї­ни “осо­ба  вва­жа­єть­сяне­ви­ну­ва­тою у вчи­нен­ні зло­чи­ну і не мо­же бу­ти під­да­на кри­мі­наль­но­мупо­ка­ран­ню, до­ки її ви­ну не бу­де до­ве­де­но в за­кон­но­му по­ряд­ку івста­нов­ле­но об­ви­ну­валь­ним ви­ро­ком су­ду”. Са­ме об­ви­ну­валь­ний ви­роксу­ду ос­та­точ­но зас­від­чує іс­ну­ван­ня кри­мі­наль­них пра­во­від­но­син,які ви­ник­ли в мо­мент вчи­нен­ня зло­чи­ну. Ви­рок є фор­мою ви­ра­жен­ня дер­жав­но­гоза­суд­жен­ня зло­чин­ця та ді­ян­ня, яке він вчи­нив, і кон­кре­ти­зує вид тамі­ру тих поз­бав­лень і об­ме­жень, яким по­ви­нен бу­ти під­да­ний за­суд­же­ний.Та­ким чи­ном, з мо­мен­ту наб­ран­ня чин­нос­ті об­ви­ну­валь­ним ви­ро­компра­во­від­но­си­ни до­ся­га­ють сво­го пов­но­го об­ся­гу і виз­на­че­нос­ті.Об­‘єк­том та­ких пра­во­від­но­син є ті осо­бис­ті, май­но­ві та ін­ші бла­гаосо­би, змен­шен­ня яких пе­ред­ба­ча­єть­ся в сан­кції стат­ті Особ­ли­вої час­ти­ниКК, за якою осо­ба виз­на­єть­ся вин­ною у вчи­нен­ні зло­чи­ну. В по­даль­шо­му,при від­бу­ван­ні за­суд­же­ним по­ка­ран­ня, суб­‘єк­та­ми, що пред­став­ля­ютьдер­жа­ву в кри­мі­наль­но-пра­во­вих від­но­си­нах, вис­ту­па­ють ор­га­ни,які ві­да­ють ви­ко­нан­ням приз­на­че­но­го су­дом по­ка­ран­ня.
Кри­мі­наль­но-пра­во­вівід­но­си­ни мо­жуть бу­ти при­пи­не­ні і на більш ра­нньо­му ета­пі. Під­ста­вита­ко­го при­пи­нен­ня мо­жуть бу­ти різ­ни­ми. Це, нап­рик­лад, смерть осо­би,за­кін­чен­ня стро­ків дав­нос­ті (ст.ст. 48, 49 КК), звіль­нен­ня осо­би відкри­мі­наль­ної від­по­ві­даль­нос­ті (ч. 1 ст. 50, ст. 51 КК та ін.), ви­дан­няак­ту ам­ніс­тії або по­ми­лу­ван­ня (ст. 54 КК). З мо­мен­ту при­пи­нен­ня пра­во­від­но­синпри­пи­ня­єть­ся і кри­мі­наль­на від­по­ві­даль­ність осо­би, яка вчи­ни­лазло­чин.
От­же, кри­мі­наль­навід­по­ві­даль­ність ви­ни­кає з мо­мен­ту наб­ран­ня об­ви­ну­валь­ним ви­ро­комчин­нос­ті, а при­пи­ня­єть­ся з мо­мен­ту при­пи­нен­ня кри­мі­наль­но-пра­во­вихвід­но­син [15, 112]. Та­кий пог­ляд на мо­мент ви­ник­нен­ня кри­мі­наль­ноївід­по­ві­даль­нос­ті не є за­галь­но­виз­на­ним в на­у­ці кри­мі­наль­но­гопра­ва: ба­га­то хто з ав­то­рів вва­жа­ють, що кри­мі­наль­на від­по­ві­даль­ністьви­ни­кає на більш ран­ніх ста­ді­ях — з мо­мен­ту вчи­нен­ня зло­чи­ну, по­ру­шен­някри­мі­наль­ної спра­ви, зат­ри­ман­ня або Авесту пі­доз­рю­валь­но­го (зви­ну­ва­че­но­го)та ін.
Згідно зі ст. 10Конституції Україні кримінальній відповідальності підлягають лише особи, якимдо вчинення злочину минуло 16 років. Особи, які вчинили злочин у віці від 14 до16 років, підлягають кримінальній відповідальності лише за вбивство, умиснезаподіяння телісних ушкоджень, що спричинили розлад здоров’я, згалтування,крадіжку, грабіж, розбій, злісне або особливо злісне хуліганство та ін.
До особи, якавчинила у віці до 18 років злочин, що не становить великої суспільноїнебезпеки, якщо буде визнано, що її виправлення можливе без застосуваннякримінального покарання, а також до особи, яка до виповнення віку, з якогоможлива кримінальна відповідальність, вчинила небезпечне діяння, передбаченеКК, суд може застосувати примусові заходи виховного характеру, які не єкримінальним покаранням.  />/>/>/>/>1.1 Основний зміст кримінальноївідповідальності
Наведена вище характеристика кримінальної відповідальності не ”заважає”дискусіям у теорії кримінального права з приводу основного змісту цьогопоняття. Найбільш поширеними в цьому плані точками зору є такі [16, 74]:
1. Визначення кримінальної відповідальності як обов’язку відповісти завчинення забороненого кримінальним законодавством суспільно небезпечного діянняі стерпіти обмеження морального, матеріального та фізичного характеру.
2. Розуміння кримінальної відповідальності якреального покладання на особу, що вчинила злочин, передбачених кримінальнимзаконом і конкретизованих вироком суду заходів державного осуду та примусу.
3. Ототожнення кримінальної відповідальностіта покарання, зведення кримінальної відповідальності до застосування санкцій.
4. Розгляд кримінальноївідповідальності як специфічних кримінально-правових відносин або як сукупностікримінально-правових, кримінально-процесуальних і кримінально-виконавчихвідносин.
Із наведених точок зору більш слушноювидається та, що розглядає кримінальну відповідальність як реальне покладанняна особу, яка вчинила злочин, передбачених кримінальним законом іконкретизованих вироком суду заходів державного осуду і примусу. Єдинеуточнення, яке потрібно зробити — в окремих випадках кримінальнавідповідальність може зводитися лише до державного осуду особи, яка вчинилазлочин [16, 75].
Інші точки зору, як уявляється, в тій чи іншіймірі не відповідають основним юридичним ознакам кримінальної відповідальності.Так, обов’язок особи відповісти за вчинення злочину і стерпіти передбаченікримінальним законом обмеження не є реакцією держави на вчинений злочин. Уцьому плані, очевидно, сам по собі обов’язок не може бути кримінальноювідповідальністю.
Не можна ототожнювати кримінальнувідповідальність і покарання. Покарання є основою, але не єдиною формоюкримінальної відповідальності, про що свідчить, зокрема, положення ч. 1 ст. 3та ст. 50 КК.
Щодо розуміння кримінальної відповідальностіяк специфічних кримінально-правових відносин, то воно занадто розширює їїзміст. Кримінально-правові відносини, як уявляється, є більш широким правовимявищем, ніж кримінальна відповідальність, а їх співвідношення потребує окремогорозгляду./>/>1.2 Форми реалізації кримінальноївідповідальності
При розкриттіпоняття кримінальної відповідальності основна увага звертається на її юридичнуприроду та основний зміст. Водночас зазначалося, що конкретний змісткримінальної відповідальності, а відповідно, і її обсяг може бути різнимзалежно від того, чи поєднується державний осуд особи, яка вчинила злочин, зконкретним заходом кримінально-правового впливу, а якщо поєднується, то з якимсаме заходом [16, 77]. Конкретний зміст кримінальної відповідальності,зумовлений зазначеними обставинами, є підставою виділення окремих її форм.
Пер­шою з них є ви­му­ше­непе­ре­тер­пін­ня вин­ним дер­жав­но­го за­суд­жен­ня (покарання), що ви­ра­же­нов об­ви­ну­валь­но­му ви­ро­ку су­ду, який, од­нак, не пов‘я­за­ний з приз­на­чен­нямйо­му кри­мі­наль­но­го по­ка­ран­ня. Так, в ч. 2 ст. 50, а та­кож в ч. 3 ст.327 КПК заз­на­ча­єть­ся, що “суд пос­та­нов­ляє об­ви­ну­валь­ний ви­рок безприз­на­чен­ня по­ка­ран­ня, як­що на час роз­гля­ду спра­ви у су­ді ді­ян­нявтра­ти­ло ха­рак­тер сус­піль­но не­без­печ­но­го, або осо­ба, що йо­го вчи­ни­ла,пе­рес­та­ла бу­ти сус­піль­но не­без­печ­ною”.
Покарання єосновною формою кримінальної відповідальності. Конкретний зміст її включає: а)державний осуд особи, що вчинила злочин, — визнання особи винною у вчиненніконкретного злочину судом в обвинувальному вироку; б) призначення їй судомконкретної міри покарання; в) рішення суду про реальне відбування покаранняособою; г) реальне (повне чи часткове) відбування особою призначеною судом мірипокарання; д) перебування особи в особливому правовому становищу — станісудимості.
Дру­гою фор­мою ре­а­лі­за­ціїкри­мі­наль­ної від­по­ві­даль­нос­ті є пе­ре­тер­пін­ня вин­ним дер­жав­но­гоза­суд­жен­ня, яке по­єд­на­но з приз­на­чен­ням йо­му кон­крет­ної мі­ри по­ка­ран­ня,від ре­аль­но­го від­бу­ван­ня кот­ро­го, од­нак, за­суд­же­ний звіль­ня­єть­ся(звільнення від покарання). Так, згід­но з ч. 1 ст. 45 КК, “як­що при приз­на­чен­ніпо­ка­ран­ня у ви­ді поз­бав­лен­ня во­лі або вип­рав­них ро­біт суд, вра­хо­ву­ю­чиоб­ста­ви­ни спра­ви і осо­бу вин­но­го, прий­де до пе­ре­ко­нан­ня про не­до­ціль­ністьвід­бу­ван­ня вин­ним приз­на­че­но­го по­ка­ран­ня, він мо­же ух­ва­ли­ти проумов­не не­зас­то­су­ван­ня по­ка­ран­ня до вин­но­го з обов­‘яз­ко­вим заз­на­чен­няму ви­ро­ку мо­ти­вів умов­но­го за­суд­жен­ня”.
Конкретний змісткримінальної відповідальності в цій формі втілюється у двох варіантах.
Перший варіантпередбачає: а) державний осуд особи, що вчинила злочин, — визнання особи винноюу вчиненні конкретного злочину судом в обвинувальному вироку; б) непризначенняїй судом конкретної міри покарання взагалі. Цей варіант звільнення відпокарання передбачений, зокрема, в ч. 2 ст. 50 КК.
Другий варіантпередбачає: а) державний осуд особи, що вчинила злочин, — визнання особи винноюу вчиненні конкретного злочину судом в обвинувальному вироку; б) призначення їйсудом конкретної міри покарання; в) рішення суду про повне і безумовнезвільнення особи від вібдування призначеного покарання. Цей варіантпередбачений, зокрема, в ст. 48, ч. 1 ст. 54 КК.
Таким чином,звільнення від покарання є найбільш ”м’якою” формою кримінальноївідповідальності, оскільки вона включає, по суті, лише один елемент — державнийосуд особи, що вчинила злочин.
Тре­тьою, най­більшти­по­вою фор­мою ре­а­лі­за­ції кри­мі­наль­ної від­по­ві­даль­нос­ті є умовненезастосування покарання. Конкретний зміст кримінальної відповідальності в ційформі передбачає: а) державний осуд особи, що вчинила злочин, — визнання особивинною у вчиненні конкретного злочину судом в обвинувальному вироку; б)призначення їй судом конкретної міри покарання; в) рішення суду пронезастосування причиненого основного покарання за певною умовою (воно може бутидоповнене рішенням про незастосування і призначеного судом додатковогопокарання); в) виконання особою протягом встановленого строку обов’язків, щовипливають із визнаної судом умові незастосування покарання; г) перебуванняособи протягом певного строку в особливому правовому становищу — станісудимості. В чинному КК України зазначена форма кримінальної відповідальностіпередбачена статтями 45,46, 46-1.
Роз­гляд форм ре­а­лі­за­ціїкри­мі­наль­ної від­по­ві­даль­нос­ті дає змо­гу від­ме­жу­ва­ти її від по­ка­ран­ня.Пе­ре­ду­сім по­нят­тя кри­мі­наль­ної від­по­ві­даль­нос­ті від­би­ває факт ре­аль­но­гопе­ре­тер­пін­ня вин­ним не­га­тив­них нас­лід­ків вчи­не­но­го зло­чи­ну, впер­шу чер­гу дер­жав­но­го за­суд­жен­ня. В той же час по­нят­тя по­ка­ран­нявід­би­ває ли­ше вид і мі­ру тих поз­бав­лень та об­ме­жень прав і сво­бод за­суд­же­но­го,кот­рі виз­на­ча­ють­ся йо­му су­дом. Да­лі, кри­мі­наль­на від­по­ві­даль­ністьзна­хо­дить свою ре­а­лі­за­цію в де­кіль­кох фор­мах, де ре­аль­не від­бу­ван­нявин­ним приз­на­че­но­го йо­му по­ка­ран­ня є ли­ше од­ні­єю з них. На­реш­ті,під­ста­вою кри­мі­наль­ної від­по­ві­даль­нос­ті є вчи­не­ний зло­чин, а під­ста­воюпо­ка­ран­ня — пе­ре­ко­нан­ня су­ду в до­ціль­нос­ті приз­на­чен­ня за­суд­же­но­мупо­ка­ран­ня, а та­кож а не­об­хід­нос­ті йо­го ре­аль­но­го від­бу­ван­ня(п.п. 4 і 7 ч. 1 ст. 324, ч. 3 ст. 327 КПК). />/>/>/>/>1.3 Підстави кримінальної відповідальності
При виз­на­чен­ніпід­став кри­мі­наль­ної від­по­ві­даль­нос­ті слід від­по­віс­ти на три пи­тан­ня:як об­грун­ту­ва­ти кри­мі­наль­ну від­по­ві­даль­ність осо­би, що вчи­ни­лазло­чин? За що осо­ба під­ля­гає кри­мі­наль­ної від­по­ві­даль­нос­ті? З якихпра­во­вих під­став во­на під­ля­гає та­кій від­по­ві­даль­нос­ті?
При від­по­ві­діна пер­ше пи­тан­ня має йти­ся про фі­ло­софсь­ко-етич­не об­грун­ту­ван­ня кри­мі­наль­ноївід­по­ві­даль­нос­ті, тоб­то про те, чо­му сус­піль­ство, дер­жа­ва ма­ють пра­воза­суд­жу­ва­ти лю­ди­ну, яка пе­рес­ту­пи­ла кри­мі­наль­но-пра­во­ву за­бо­ро­ну,і на чо­му грун­ту­єть­ся та­кий до­кір. Від­по­відь на дру­ге і тре­тє пи­тан­няпе­ред­ба­чає з’я­су­ван­ня то­го, що є юри­дич­ною під­ста­вою кри­мі­наль­ноївід­по­ві­даль­нос­ті осо­би, яка вчи­ни­ла зло­чин.
Сус­піль­ство ідер­жа­ва ви­хо­дять з то­го, що зло­чи­нець як осо­ба на­ді­ле­ний сві­до­міс­тюі во­лею, по­ви­нен бу­ти здат­ний спів­від­но­си­ти свою по­ве­дін­ку з кри­мі­наль­но-пра­во­ви­миза­бо­ро­на­ми, і ли­ше то­му мо­же під­ля­га­ти кри­мі­наль­ної від­по­ві­даль­нос­тіза їх не­ви­ко­нан­ня. Од­нак, щоб об­грун­ту­ва­ти етич­ний до­кір та­кій осо­би,не­об­хід­но пе­ре­ко­нати­ся, що во­на ма­ла ре­аль­ну мож­ли­вість не по­ру­шу­ва­тикри­мі­наль­но-пра­во­ву за­бо­ро­ну. У зв’яз­ку з цим слід з’я­су­ва­ти, вякій мі­рі вза­га­лі лю­ди­на віль­на у ви­бо­рі сво­єї по­ве­дін­ки, зок­ре­мав то­му, щоб ут­ри­ма­ти­ся від вчи­нен­ня зло­чи­ну або вчи­ни­ти йо­го.
Іно­ді вва­жа­ють(ме­ха­ніс­тич­ний де­тер­мі­нізм, фа­та­лізм), що лю­ди­на по­діб­на до ма­ши­ни,кот­ра ли­ше адек­ват­но ре­а­гує на зов­ніш­ні і внут­ріш­ні под­раз­ни­ки. То­мукож­ний вчи­нок лю­ди­ни, в то­му чис­лі і зло­чин, не­ми­ну­чий, бо він вжевиз­на­че­ний на­пе­ред усі­ма по­пе­ред­ні­ми по­ді­я­ми, які ма­ли міс­це вжит­ті ці­єї лю­ди­ни. В та­ко­му ра­зі лю­ди­на — раб об­ста­вин, во­на поз­бав­ле­намож­ли­вос­ті віль­но­го во­ле­ви­яв­лен­ня, от­же, віль­но­го ви­бо­ру сво­єїпо­ве­дін­ки, яка вже фа­таль­но виз­на­че­на на­пе­ред. Ви­яв­лен­ня зло­чин­ноїво­лі у вчи­не­но­му зло­чи­ні є ли­ше по­до­бою сво­бо­ди, так зва­ною уяв­ноюсво­бо­дою, а як­що це так, то мо­раль­на оцін­ка вчи­не­но­го не­мож­ли­ва. То­муоб­грун­ту­ван­ня кри­мі­наль­ної від­по­ві­даль­нос­ті фа­та­ліс­ти вба­ча­ютьне стіль­ки в за­суд­жен­ні зло­чин­ної во­лі, скіль­ки в об­‘єк­тив­ній шкід­ли­вос­тізло­чи­ну для сус­піль­ства.
Про­ти­леж­ний пог­ляд(ін­де­тер­мі­нізм) зво­дить­ся до то­го, що єди­ною при­чи­ною вчи­нен­ня осо­боюзло­чи­ну є її аб­со­лют­на, нічім не об­ме­же­на сво­бод­на во­ля. Зло­чин­напо­ве­дін­ка лю­ди­ни виз­на­ча­єть­ся злою во­лею, яка іс­нує не­за­леж­но відбудь-яких об­ста­вин, в то­му чис­лі від її ро­зу­му, со­віс­ті. Тіль­ки сво­бод­наво­ля оби­рає, як по­во­ди­ти­ся лю­ди­ні за да­них об­ста­вин. То­му об­грун­ту­ван­няза­суд­жен­ня осо­би за вчи­не­ний зло­чин міс­тить­ся в до­ко­рі цій злій сво­бод­нійво­лі зло­чин­ця.
Про­те пе­ре­ва­гумає пог­ляд (ді­а­лек­тич­ний де­тер­мі­нізм), від­по­від­но до яко­го лю­ди­на,пе­ред якою пос­тає ви­бір вчи­ни­ти зло­чин або від­мо­ви­ти­ся від ньо­го, єза­леж­ною як від зовнішніх об­ста­вин, так і від влас­но­го ро­зу­му, со­віс­ті,пе­ре­ко­нань, упо­до­бань пот­реб, ін­те­ре­сів та ін. При цьо­му нав­ряд чибу­де вір­ним твер­джен­ня, що тіль­ки зов­ніш­ні об­ста­ви­ни або тіль­ки внут­ріш­нійстан осо­би від­по­від­ним чи­ном виз­на­ча­ють її по­ве­дін­ку. Зло­чин, якийвчи­ни­ла лю­ди­на, ви­яв­ля­єть­ся при­чин­но пов­‘я­за­ним як з її сві­до­міс­тю,так і з об­‘єк­тив­ною дій­сніс­тю, яка її ото­чує. Зов­ніш­ні об­ста­ви­ни,дій­сно, впли­ва­ють на по­ве­дін­ку осо­би, але ли­ше пе­ре­ла­му­ю­чись че­резїї внут­ріш­ні пси­хіч­ні нас­та­но­ви, сві­до­мість, са­ме ро­зум, со­вість,пе­ре­ко­нан­ня то­що під­ка­зу­ють лю­ди­ні, як по­во­ди­ти­ся за да­них кон­крет­нихоб­ста­вин. Од­нак під­ста­ва для етич­но­го і пра­во­во­го за­суд­жен­ня зло­чи­нуі осо­би, що йо­го вчи­ни­ла, бу­де ли­ше в то­му ра­зі, як­що ця осо­ба ма­лаоб­‘єк­тив­ну мож­ли­вість ви­би­ра­ти із ва­рі­ан­тів по­ве­дін­ки (хо­ча бдвох), що ма­ють міс­це, нез­ло­чин­ний спо­сіб до­сяг­нен­ня сво­єї ме­ти.
Та­ким чи­ном, на­яв­ністьвід­нос­ної сво­бо­ди ви­бо­ру по­ве­дін­ки (мі­ра сво­бо­ди) і є етич­ним об­грун­то­ван­нямкри­мі­наль­ної від­по­ві­даль­нос­ті да­ної осо­би за виб­ра­ний нею зло­чин­нийва­рі­ант по­ве­дін­ки. В та­ко­му ра­зі кри­мі­наль­на від­по­ві­даль­ністьздат­на вис­ту­па­ти за­со­бом впли­ву на сві­до­мість і во­лю лю­дей і тим чин­ни­ком,який в май­бу­тньо­му де­тер­мі­нує їх по­ве­дін­ку. От­же, як­що осо­ба сві­до­мови­би­рає зло­чин­ний ва­рі­ант по­ве­дін­ки, хо­ча має мож­ли­вість ді­я­тиінак­ше, то це і об­грун­то­вує мож­ли­вість і не­об­хід­ність з бо­ку дер­жа­визас­то­су­ва­ти до неї мі­ри кри­мі­наль­ної від­по­ві­даль­нос­ті, що ма­ютьза ме­ту ка­ру, а та­кож по­пе­ред­жен­ня вчи­нен­ня зло­чи­нів з бо­ку як да­ноїосо­би, так і ін­ших осіб [9, 126].
Згід­но з ч. 1 ст.3 КК “кри­мі­наль­ній від­по­ві­даль­нос­ті і по­ка­ран­ні під­ля­гає ли­ше осо­ба,вин­на у вчи­нен­ні зло­чи­ну, тоб­то та­ка, що умис­но або з не­о­бе­реж­нос­тівчи­ни­ла пе­ред­ба­че­не кри­мі­наль­ним за­ко­ном сус­піль­но не­без­печ­неді­ян­ня”. У цьо­му по­ло­жен­ні за­ко­ну міс­тить­ся від­по­відь на пи­тан­ня,за що і з яких під­став осо­ба під­ля­гає кри­мі­наль­ній від­по­ві­даль­нос­ті. Оче­вид­но, що во­на під­ля­гає кри­мі­наль­ній від­по­ві­даль­нос­ті за та­кеді­ян­ня, яке має оз­на­ки зло­чи­ну, пе­ред­ба­че­но­го кри­мі­наль­ним за­ко­ном.То­му і го­во­рять, що під­ста­вою кри­мі­наль­ної від­по­ві­даль­нос­ті є вста­нов­лен­няв ді­ях осо­би скла­ду зло­чи­ну. Або, інак­ше ка­жу­чи, склад зло­чи­ну — цеєди­на під­ста­ва кри­мі­наль­ної від­по­ві­даль­нос­ті.
Кри­мі­наль­на від­по­ві­даль­ність,як вже заз­на­ча­ло­ся, є ре­ак­ці­єю дер­жа­ви на зло­чин, що вчи­ни­ла осо­ба.Та­ка ре­ак­ція зна­хо­дить своє від­бит­тя у пев­но­му пра­во­зас­то­су­валь­но­муак­ті ор­га­ну дер­жа­ви, а са­ме — в об­ви­ну­валь­но­му ви­ро­ку су­ду. Узв’яз­ку з цим роз­різ­ня­ють ма­те­рі­аль­ну і про­це­су­аль­ну під­ста­ву кри­мі­наль­ноївід­по­ві­даль­нос­ті. Ма­те­рі­аль­ною під­ста­вою є склад зло­чи­ну, а про­це­су­аль­ною— об­ви­ну­валь­ний ви­рок су­ду.
/>/>/>/>/>Глава ІІ. Сучасні проблеми доповнень допоняття кримінальної відповідальності/>/>/>/>/>2.1 Кримінальна відповідальність за вчиненнязлочинів у сфері оподаткування
Відповідно до Конституції Україникожен громадянин зобов’язаний сплачувати податки, збори та інші обов’язковіплатежі і на умовах, які визначаються законодавством. Умисна несплата податківстановить підвищену суспільну небезпечність, оскільки державі, а відповідно йгромадським інтересам завдається значна шкода. Проте в кримінальномузаконодавстві відсутня окрема норма, якою передбачалась би кримінальнавідповідальність за вчинення зазначених діянь.
В чинному Кримінальному кодексіУкраїни відповідальність за вчинення злочинів у сфері оподаткування передбаченаст. 1482 КК. Відповідно до неї кримінально карним визнається умиснеухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів, що не повноюмірою співвідноситься з чинним податковим законодавством і не охоплює усіхвипадків умисної несплати податків. У той же час як цими діяннями завдаєтьсязначна шкода суспільним відносинам виходячи з роз’яснень Пленуму ВерховногоСуду, що містяться у його постанові № 5 від 26 березня 1999 року “Про деякіпитання застосування законодавства про відповідальність за ухилення від сплатиподатків, зборів, інших обов’язкових платежів”, можна зробити висновок, що запевних умов може наставати відповідальність і за умисну несвоєчасну сплатуподатків, зборів, інших обов’язкових платежів. Зокрема, в п. 4 постановироз’яснюється, що умисна несвоєчасна сплата коштів, що мали бути перерахованідо бюджетів чи державних цільових фондів, має кваліфікуватися, за наявностіпередбачених законом підстав, як зловживання посадовим становищем завідповідною частиною ст. 165 КК. Зрозуміло, що в даному випадку йдеться пропротиправні дії посадових осіб підприємств, установ, організацій [24, 86].
Кримінальна відповідальність за ст.1482 КК настає лише за сукупності таких обов’язкових умов:
—коли податки, збори чи інші обов’язкові платежі,які не сплачено, передбачені податковим законодавством;
—коли об’єкт оподаткування передбачений законом;
—коли платник податку, збору чи іншогообов’язкового платежу визначений як такий відповідним законодавством.
Аналіз роз’яснень, що містяться у постановахПленуму Верховного Суду України, дає підстави для висновку: ухилення від сплатиподатків може бути вчинене як шляхом активних дій, так і шляхом бездіяльності.На це вказує, зокрема, вказівка, що міститься в п. 3 постанови щодо зміступоняття “ухилення від сплати податків”, даючи чітке розмежування власнеухилення від умисної несплати та перераховуючи у п. 12 способи вчинення даногозлочину [5, 13]. Така ж точка зору висловлюється і рядом вчених, зокремаавтором коментарю до ст. 1482 КК України [26, 22].
В запропонованій редакції ст. 1482КК несплата податків виявляється у діянні особи, спрямованого на повну абочасткову несплату обов’язкових платежів, які повинні сплачуватисьпідприємствами, установами, організаціями або фізичними особами відповідно дочинного законодавства. Це діяння вчинюється шляхом бездії. Несплата означає небудь-які дії, а бездіяльність, котра виявляється у неперерахуванні обов’язковихплатежів. При цьому, слід враховувати, що моментом закінчення перерахування (зогляду на диспозицію ст. 1482 КК) є момент надходження коштів добюджету або державного цільового фонду (на відповідний їх рахунок).
Оскільки характер діяння є обов’язковою умовоюкримінальної відповідальності, недоведеність факту його вчинення слідчимиорганами або судом є підставою для закриття кримінальної справи або винесеннявиправдувального вироку. В процесі розслідування кримінальних справ про злочинив сфері оподаткування і розгляді їх у суді встановлюється, яким чином, через щосталася несплата обов’язкових платежів. Сплата штрафних (фінансових) санкцій незвільняє особу від кримінальної (чи адміністративної) відповідальності, якщо вїї діях є ознаки правопорушення.
Отже, притягнення до кримінальноївідповідальності за податкові злочини посадових осіб підприємств, установ,організацій, а також фізичних осіб, в тому числі й тих, які здійснюють підприємницькудіяльність без створення юридичної особи, покликане захистити найбільш важливідля держави відносини. У той же час притягнення до кримінальноївідповідальності за податкові злочини не повинно здійснюватися тільки заформальними ознаками ст. 7 КК — вчинення суспільно небезпечного діяння (дії абобездіяльності), передбаченого КК. Заходи кримінально-правового характеру, щозастосовуються до особи, яка вчинила злочин, мають відповідати характеру таступеню суспільної небезпечності діяння і особи винного.
Застосувати кримінальну репресію за порушенняподаткового законодавства слід з обачливістю і тільки за умов наявності в діяхі особи ознак злочину./>/>/>/>/>2.2 Кримінальна відповідальність затерористичні злочини
За ос­тан­ні ро­кикіль­кість вчи­не­них зло­чи­нів те­ро­рис­тич­но­го ха­рак­те­ру пос­тій­нозрос­тає. Од­нак внас­лі­док за­ко­но­дав­чої не­виз­на­че­нос­ті у біль­шос­тіви­пад­ків ви­ни­ка­ють ус­клад­нен­ня у пра­во­зас­то­сов­чій ді­яль­нос­ті зпри­во­ду ква­лі­фі­ка­ції тих чи ін­ших ді­янь як те­ро­рис­тич­них. Як­що вці­ло­му ха­рак­те­ри­зу­ва­ти ук­ра­їнсь­ке кри­мі­наль­не за­ко­но­давс­тво,то не мож­на ствер­джу­ва­ти що від­сут­ні пев­ні ва­же­лі впли­ву та ре­а­гу­ван­няна ок­ре­мі зло­чи­ни те­ро­рис­тич­но­го ха­рак­те­ру.
Про­ект но­вої кри­мі­наль­но-пра­во­воїнор­ми пе­ред­ба­чає від­по­ві­даль­ність за вчи­нен­ня те­ро­риз­му, тоб­товчи­нен­ня ви­бу­ху, під­па­лу чи ін­ших дій, які ство­рю­ва­ли не­без­пе­ку за­ги­бе­лілю­дей або за­по­ді­ян­ня знач­ної май­но­вої шко­ди чи ін­ших тяж­ких нас­лід­ків,як­що та­кі дії бу­ли вчи­не­ні з ме­тою по­ру­шен­ня гро­мадсь­кої без­пе­ки,за­ля­ку­ван­ня на­се­лен­ня або впли­ву на прий­нят­тя рі­шень ор­га­на­ми дер­жав­ноївла­ди чи міс­це­во­го са­мов­ря­ду­ван­ня, а та­кож пог­ро­за вчи­нен­ня заз­на­че­нихдій з ті­єю са­мою ме­тою.
Не є без­спір­ноюса­ма пос­та­нов­ка пи­тан­ня що­до від­по­ві­даль­нос­ті за ті ді­ян­ня, які впро­ек­ті наз­ва­ні те­ро­риз­мом. Те­ро­ризм ста­но­вить со­бою не­га­тив­несо­ці­аль­но-пра­во­ве яви­ще, то­му зво­ди­ти йо­го ли­ше до вчи­нен­ня ви­бу­хів,під­ва­лів то­що не зов­сім ко­рек­тно. Мож­ли­во, вчи­нен­ня яки­хось дій, зок­ре­матих, про які йдеть­ся в дис­по­зи­ції про­ек­ту, мо­же охоп­лю­ва­ти­ся по­нят­тям“те­ро­рис­тич­ний акт”, в той час як під те­ро­риз­мом мож­на ро­зу­мі­ти ор­га­ні­за­цію,фі­нан­су­ван­ня, під­трим­ку, ство­рен­ня те­ро­рис­тич­ної гру­пи.
У те­о­рії кри­мі­наль­но­гопра­ва па­нує дум­ка, що зло­чи­ни про­ти гро­мадсь­кої без­пе­ки виз­на­ють­сяза­кін­че­ни­ми вже з мо­мен­ту ство­рен­ня за­галь­ної не­без­пе­ки. З ог­ля­дуна особ­ли­ву не­без­пе­ку те­ро­риз­му, оче­вид­но, що да­ний зло­чин по­ви­ненвва­жа­ти­ся за­вер­ше­ним з по­чат­ку вчи­нен­ня дій, які по­ся­га­ють на гро­мадсь­кубез­пе­ку, або з мо­мен­ту заг­ро­зи їх вчи­нен­ня. Да­ний склад зло­чи­ну по­ви­ненбу­ти фор­маль­ним, тоб­то йо­го нас­лід­ки бу­дуть ви­не­се­ні за ме­жі скла­дузло­чи­ну.
Го­лов­ним кри­те­рі­єм,за яким від­ме­жо­ву­ють те­ро­ризм від ін­ших спо­рід­не­них, су­між­них зло­чи­нів,є мо­тив. Кри­те­рі­єм по­ді­лу те­ро­риз­му на ви­ди, які заз­на­ча­ли­ся ви­ще,са­ме і вис­ту­пає мо­тив. У те­о­рії кри­мі­наль­но­го пра­ва па­нує дум­ка,яка під­три­му­єть­ся біль­шіс­тю вче­них, що мо­тив є внут­рі­шньою спо­ну­коюдо вчи­нен­ня зло­чи­ну [17, 78]. При цьо­му слід чіт­ко від­ме­жо­ву­ва­ти мо­тиві мо­ти­ва­цію вчи­нен­ня те­ро­рис­тич­но­го ак­ту. Нап­рик­лад, у ра­зі вбивс­твапо­лі­тич­но­го лі­де­ра з ме­тою за­ля­ка­ти сво­їх су­пер­ни­ків під час про­ве­ден­няпе­ред­ви­бор­ної кам­па­нії, дії осо­би, що ке­ру­ва­ла­ся са­ме та­ки­ми мо­ти­ва­ми,по­вин­ні бу­ти ква­лі­фі­ко­ва­на як те­ро­рис­тич­ний акт, тоб­то це є кла­сич­нимпро­я­вом по­лі­тич­но­го те­ро­риз­му. Про­те мож­ли­во роз­гля­ну­ти і та­куси­ту­а­цію, ко­ли вчи­нен­ня зло­чи­ну за­мов­ля­єть­ся осо­бі, яка по­вин­навчи­ни­ти пев­ні дії (вби­ти по­лі­тич­но­го лі­де­ра) і за це от­ри­ма­ти ви­на­го­ро­дуу виг­ля­ді, нап­рик­лад, гро­шей. За цих об­ста­вин осо­ба-ви­ко­на­вець мо­жеке­ру­ва­ти­ся вик­люч­но ко­рис­ни­ми мо­ти­ва­ми, їй бай­ду­же, що пі­сля цьо­гомо­же ста­ти­ся. От­же, в да­но­му ви­пад­ку го­во­ри­ти про спря­мо­ва­ністьумис­лу вин­но­го на вчи­нен­ня те­ро­рис­тич­но­го ак­ту не­мож­ли­во, то­му ійо­го дії ква­лі­фі­ку­ва­ти­муть­ся за від­по­від­ни­ми стат­тя­ми Кри­мі­наль­но­гоко­дек­су, що пе­ред­ба­ча­ють від­по­ві­даль­ність за вчи­нен­ня зло­чи­нівпро­ти жит­тя та здо­ров­‘я. Про­те осо­ба-за­мов­ник заз­да­ле­гідь пла­нуєпев­ну мо­дель по­ве­дін­ки за умо­ви нас­тан­ня то­го ста­ну, на який во­наспо­ді­ва­єть­ся внас­лі­док вчи­нен­ня дій, що за­мов­ля­ють­ся осо­бі-ви­ко­нав­цю.То­му в цьо­му ви­пад­ку дії осо­би-за­мов­ни­ка ма­ють ква­лі­фі­ку­ва­ти­сяза стат­тею, що пе­ред­ба­чає кри­мі­наль­ну від­по­ві­даль­ність за те­ро­ризм.
Так, зок­ре­ма, вчин­но­му КК Ук­ра­ї­ни від­сут­ня нор­ма, яка пе­ред­ба­ча­ла б кри­мі­наль­нувід­по­ві­даль­ність за пог­ро­зи що­до осіб, які ко­рис­ту­ють­ся між­на­род­нимза­хис­том. Ця про­га­ли­на пев­ною мі­рою усу­ва­єть­ся в про­ек­ті но­во­гоКК Ук­ра­ї­ни, але й тут є де­я­кі упу­щен­ня. Про­ект міс­тить два скла­ди, щома­ють на ме­ті охо­ро­ну осіб, які ко­рис­ту­ють­ся між­на­род­ним за­хис­том.Це ст. 412 про­ек­ту КК, кот­ра вста­нов­лює кри­мі­наль­ну від­по­ві­даль­ністьза по­ся­ган­ня на жит­тя пред­став­ни­ка іно­зем­ної дер­жа­ви, і ст. 414 про­ек­туКК, дис­по­зиція якої заз­на­чає та­ке: на­пад на служ­бо­ві або жит­ло­ві при­мі­щен­няосіб, які ма­ють між­на­род­ний за­хист, а та­кож вик­ра­ден­ня або поз­бав­лен­няво­лі цих осіб з ме­тою впли­ву на ха­рак­тер їх ді­яль­нос­ті або ді­яль­ністьдер­жав чи ор­га­ні­за­цій, які во­ни пред­став­ля­ють, або з ме­тою про­во­ка­ціївій­ни чи ус­клад­нен­ня між­на­род­них від­но­син”. А ч.2 ст. 414 про­ек­ту ККвста­нов­лює кри­мі­наль­ну від­по­ві­даль­ність за пог­ро­зу вчи­нен­ня дій,пе­ред­ба­че­них час­ти­ною пер­шою ці­єї стат­ті. Але при по­рів­нян­ні ста­тей412 і 414 про­ек­ту КК пос­тає пи­тан­ня: як­що вста­нов­лю­єть­ся від­по­ві­даль­ністьза пог­ро­зи ді­я­ми, що пе­ре­лі­че­ні в ч. 1 ст. 414, то чо­му то­ді не кри­мі­на­лі­зо­ва­ніпог­ро­зи ти­ми ді­я­ми, кот­рі пе­ред­ба­че­ні ст. 412 про­ек­ту і які є знач­ноне­без­печ­ні­ши­ми, ніж дії, заз­на­че­ні в ч. 2 ст. 414 про­ек­ту КК Ук­ра­ї­ни?У зв’яз­ку з цим є ціл­ком мож­ли­вим й не­об­хід­ним до­пов­ни­ти ст. 59 КК Ук­ра­ї­ниі ст. 412 про­ек­ту КК Ук­ра­ї­ни час­ти­ною дру­гою у та­кій ре­дак­ції: “Пог­ро­запо­сяг­нен­ням на жит­тя пред­став­ни­ка іно­зем­ної дер­жа­ви з ме­тою впли­вуна ха­рак­тер йо­го ді­яль­нос­ті або на ді­яль­ність дер­жа­ви, яку він пред­став­ляє,або з ме­тою про­во­ка­ції вій­ни чи ус­клад­нен­ня між­на­род­них від­но­син —ка­ра­єть­ся поз­бав­лен­ням во­лі на строк до п’я­ти ро­ків” [10, 99].
/>/>/>/>/>Загальні   висновки
1. Кримінальна відповідальність є од­ним із ви­дівюри­дич­ної від­по­ві­даль­нос­ті, яка в юридичної літератури визнається як виді мі­ра при­му­со­во­го пе­ре­тер­пін­ня осо­бою, що вчи­ни­ла пра­во­по­ру­шен­ня,пев­них поз­бав­лень дер­жав­но-пра­во­во­го ха­рак­те­ру, які пе­ред­ба­че­ніза­ко­ном. Пра­во­по­ру­шен­ня, як один із різ­но­ви­дів про­тип­рав­них ді­янь,тяг­не за со­бою рет­рос­пек­тив­ну юри­дич­ну від­по­ві­даль­ність, що є ре­ак­ці­єюдер­жа­ви на пра­во­по­руш­ни­ка і ті ді­ян­ня, які він ско­їв і за які зо­бов­‘я­за­нийпо­нес­ти пев­ну ка­ру чи стяг­нен­ня з ме­тою вип­рав­лен­ня і пе­ре­ви­хо­ван­ня.
2. Кри­мі­наль­навід­по­ві­даль­ність — це ви­му­ше­не пе­ре­тер­пін­ня осо­бою, що вчи­ни­лазло­чин, дер­жав­но­го за­суд­жен­ня, а та­кож поз­бав­лень осо­бис­то­го, май­но­во­гоабо ін­шо­го ха­рак­те­ру, які пе­ред­ба­че­ні кри­мі­наль­ним за­ко­ном і пок­ла­да­ють­сяна вин­но­го спе­ці­аль­ни­ми ор­га­на­ми дер­жа­ви. По­нят­тя кри­мі­наль­ноївід­по­ві­даль­нос­ті від­по­ві­дає ро­до­вим ри­сам юри­дич­ної від­по­ві­даль­нос­тіі ра­зом з тим ха­рак­те­ри­зу­ється сво­ї­ми ви­до­ви­ми рисами.
3. По­нят­тя кри­мі­наль­ноївід­по­ві­даль­нос­ті від­би­ває факт ре­аль­ної вза­є­мо­дії осо­би, яка вчи­ни­лазло­чин, і спе­ці­аль­них ор­га­нів дер­жа­ви. Та­ка вза­є­мо­дія вре­гу­льо­ва­нанор­ма­ми кри­мі­наль­но­го пра­ва і то­му про­ті­кає в ме­жах пев­них пра­во­від­но­син,які на­зи­ва­ють­ся кри­мі­наль­но-пра­во­ви­ми від­но­си­на­ми.
4. Карнепокарання не переслідує мети відплати  злочинцю. Основне його призначення втім, щоб виправити, перевиховати правопорушника,  попередити здійснення  їмнових злочинів.  Якщо  для досягнення цих гуманних цілей немає необхідностізастосовувати  дуже  строгі  заходи  кримінально-правового впливу закон передбачає  можливість  зм'якшення участи засудженого аж до повного звільненняйого від покарання.
5. З мо­мен­ту,ко­ли осо­ба вчи­ни­ла зло­чин, між нею і дер­жа­вою ви­ни­ка­ють пев­ні юри­дич­нівід­но­си­ни, внас­лі­док яких у та­кої осо­би і дер­жа­ви ви­ни­ка­ють вза­єм­ніпра­ва і обов’яз­ки. Зло­чи­нець зо­бов­‘я­за­ний бу­ти за­суд­же­ним за вчи­не­нийзло­чин, а та­кож пе­ре­тер­пі­ти поз­бав­лен­ня і об­ме­жен­ня, пе­ред­ба­че­нікри­мі­наль­ним за­ко­ном. Дер­жа­ва має пра­во за­су­ди­ти зло­чин­ця і вчи­не­нийним зло­чин, а та­кож об­ме­жи­ти йо­го пра­во­вий ста­тус стро­ка­ми дав­нос­тіпри­тяг­нен­ня до кри­мі­наль­ної від­по­ві­даль­нос­ті і стро­ка­ми по­га­шен­нячи знят­тя су­ди­мос­ті, і зо­бов­‘я­за­на за­без­пе­чи­ти пра­виль­ну ква­лі­фі­ка­ціюско­є­но­го, приз­на­чи­ти по­ка­ран­ня в ме­жах, вста­нов­ле­них сан­кці­єюстат­ті Особ­ли­вої час­ти­ни КК з ура­ху­ван­ням ха­рак­те­ру і сту­пі­ня сус­піль­ноїне­без­пе­ки ско­є­но­го, осо­би вин­но­го, а та­кож об­ста­вин, які пом­‘як­шу­ютьабо об­тя­жу­ють від­по­ві­даль­ність, та ін.
6. Кримінальнавідповідальність може бути реалізована в трьох формах: в формі вимушеногоперетерпіння винним державного засудження; в формі перетерпіння виннимдержавного засудження, яке поєднано з призначенням йому конкретної мірипокарання, від реального відбування котрого, однак, засуджений звільняється; вформі вимушеного перетерпіння винним державного засудження і позбавлень або обмеженьособистого, майнового чи іншого характеру, що складають зміст покарання,призначеного йому судом.
/>/>/>Перелік посилань
5. Постанова ПленумуВерховного Суду № 5 від 26 березня 1999 р. “Про деякі питання застосуваннязаконодавства про відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів,інших обов’язкових платежів” // Вісник ВСУ № 3, 1999, С. 11—16.
9. Воробей П.А. Теорія іпрактика кримінально-правового ставлення у вину. К., 1996.
10. Ємельянов В. Кримінальнавідповідальність за злочини терористичної спрямованості проти державних діячів// Право України, № 1, 2000, С. 98—100.
15. Кримінальне правоУкраїни: Загальна частина. За ред. М.І. Бажанова. Х., “Право”, 1997.
16. Кримінальне правоУкраїни: Загальна частина. За ред. проф. П.С. Матишевського. К., Юринком, 1999.
17. Ліпкан В. Актуальніпроблеми розроблення кримінально-правової норми про відповідальність затероризм // Право України, № 3, 2000, С. 77-81.
24. Сухов Ю. Кримінальнавідповідальність за вчинення злочинів у сфері оподаткування та її вдосконалення// Право України, № 1, 2000, С. 86—91.
26. Уголовный кодексУкраины. Научно-практический комментарий. К., 1999.
Використана література
1.  Конституція України // Голос України. 1996, 13липня.
2.  Кримінальний кодекс України // Кодекси України, №1, 1996.
3.  Закон України від 6 березня 1992 р. “Про скасуваннякримінальних покарань у вигляді заслання і вислання” // Відомості ВР України,1992, № 23, С. 337.
4.  Закон України від 11 липня 1995 р. “Про внесеннязмін і доповнень до деяких законодавчих актів України щодо відповідальностіпосадових осіб” // Відомості ВР України, 1995, № 29, С. 216.
5.  Постанова Пленуму Верховного Суду № 5 від 26березня 1999 р “Про деякі питання застосування законодавства провідповідальність за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язковихплатежів” // Вісник ВСУ № 3, 1999, С. 11—16.
6.  Постанова Пленуму Верховного Суду № 3 від 31березня 1989 р “Про практику застосування судами України законодавства провідшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставнонажитого майна” // Бюллетень законодавства і юридичної практики України. К.,1995, С. 301-304.
7.  Указ Президії ВР України від 15 листопада 1991 р.“Про внесення доповнень і змін до Указу Президії Верховної Ради УСРС від 29липня 1991 року “Про посилення відповідальності за порушення правил, норм тастандартів, що відносяться до забезпечення безпеки дорожного руху” // ВідомостіВР України, 1992, № 5, С. 40.
8.  Бєлоконєв В. Соціальна обумовленність кримінальноївідповідальності за порушення правил водіння або експлуатації військових машин//  Право України, № 3, 2000, С. 56—59.
9.  Воробей П.А. Теорія і практикакримінально-правового ставлення у вину. К., 1996.
10.        Ємельянов В. Кримінальна відповідальність зазлочини терористичної спрямованості проти державних діячів // Право України, №1, 2000, С. 98—100.
11.        Ємельянов В.П. Тероризм і злочини терористичноїспрямованості. Х., “Рубікон”, 1997.
12.        Загальна теорія держави і права. За редакцієюакадеміка АпрН України, доктора юридичних наук, професора В.В. Копєйчикова. —К.: Юрінком, 1997. — 320 С.
13.        Коржанський М.Й. Кримінальне право України: Частинаособлива. К., “Генеза”, 1998.
14.        Коржанський М.Й. Уголовне право України. Загальначастина. К., 1996.
15.        Кримінальне право України: Загальна частина. Заред. М.І. Бажанова. Х., “Право”, 1997.
16.        Кримінальне право України: Загальна частина. За ред.проф. П.С. Матишевського. К., Юринком, 1999.
17.        Ліпкан В. Актуальні проблеми розробленнякримінально-правової норми про відповідальність за тероризм // Право України, №3, 2000, С. 77-81.
18.        Минская В. Уголовно-правовое обеспечение применениянорм об ответственности за преступления в сфере экономической деятельности //Уголовное право. 1999, № 3, С.32—36.
19.        Науково-практичний коментар Кримінального кодексуУкраїни. К., 1997.
20.        Права людини. Міжнародні договори України,декларації, документи. К., 1992, С. 43.
21.        Практика судів України в кримінальних справах. К.,1993.
22.        Скибицкий В.В. Освобождение от уголовнойответственности и отбывания наказания. К., 1987.
23.        Стан злочинності в Україні та результати боротьби знею // Інформаційний випуск МВС України. К., 1993, № 7.
24.        Сухов Ю. Кримінальна відповідальність за вчиненнязлочинів у сфері оподаткування та її вдосконалення // Право України, № 1, 2000,С. 86—91.
25.        Теория государства и права. Под. ред. В.М.Корельского и В.Д. Перевалова.— М.: Издательская группа ИНФРА-М-НОРМА, 1997. —570 С.
26.        Уголовный кодекс Украины. Научно-практическийкомментарий. К., 1999.
27.        Шалгунова С. Покарання за корисливі злочини впроекті Кримінального кодексу України // Право України, № 12, 1999, С. 70—72.