План
Вступ
Розділ1. Теоретико-методологічнізасади державної молодіжної політики
1.1Поняттята сутність державної молодіжної політики
1.2Структурадержавної молодіжної політики
1.3Становленнядержавної молодіжної політики
Розділ2. Соціально-педагогічні засади здійснення державної молодіжної політики вУкраїні
2.1Сутністьдержавної держваної молодіжної політики в Україні
2.2Впливдержваної молодіжної політики на соціальне становлення та соціалізаціюпідростаючого покоління
Розділ3. Соціальний педагог як суб’єкт здійснення держваної молодіжної політики
Висновки
Списоквикористаної літератури
Додатки
Вступ
Сучасний темпрозвитку суспільства настільки високий і складний, що без визначальної ролідержави не обійтись. Провідні світові тенденції характеризуються посиленнямуваги до молоді та її розвитку. Міжнародна спільнота молодіжним проблемамприділяє значну увагу, адже від цього в значній мірі залежить майбутнєбудь-якого суспільства. Тому орієнтація на роботу з молоддю, молодіжна політикав широкому розумінні виступає як програмне забезпечення майбутньогосуспільства, яким фактично є сучасна молодь.
Державнамолодіжна політика у демократичному, правовому суспільстві передбачає створенняпевних умов і гарантій для соціального становлення та розвитку молоді, їїінтеграції в усі сфери життєдіяльності, реалізації усіх потенцій і здібностейюнаків та дівчат. Саме з цієї причини майже всі країни світу тяжіють досоціально орієнтованої та правової держави, як найефективнішої формивлаштування життя великих спільнот. Невід’ємною складовою та важливиммеханізмом розбудови України як соціальної держави, формування громадянськогосуспільства виступає державна молодіжна політика.
Питаннядержавної молодіжної політики в Україні сьогодні є недостатньо розвиненим. Цепояснюється незначним досвідом незалежності української держави, що зумовлюєнедостатність нормативно-правого забезпечення здійснення державної молодіжноїполітики, так як проблеми пов’язані з молодіжною політикою витісняютьсянеобхідністю врегулювання суспільно-політичних та економічних проблем, з якимикраїна зіткнулася після проголошення суверенітету. А саме питаннясоціально-педагогічного аспекту державної молодіжної політики на даний час внашій країні є досить актуальним через те, що держава посідає одне із провіднихмісць у формуванні особистості, це відбувається через такий важливий факторсоціалізації як освіта, проте саме цей напрям державної молодіжної політикизалишається найменш дослідженим.
Об’єктомдослідження є соціально-педагогічна складова державної молодіжної політики вУкраїні.
Предмет– роль та місце соціального педагога в молодіжній політиці в Україні.
Мета– дослідити соціально-педагогічний аспект державноїмолодіжної політики.
Досягненняозначеної мети передбачає визначення наступних завдань:
· дослідити теоретико-методологічні засадидержавної молодіжної політики.
· визначити соціально-педагогічні засадиздійснення державної молодіжної політики в Україні.
· проаналізувати роль соціального педагогав реалізації державної молодіжної політики.
Джерельну базудослідження становлять наукові праці вітчизняних та зарубіжних дослідників.Зокрема, теоретичною основою курсової роботи стали праці таких зарубіжнихдослідників як Д. Галлі та С.Паугама, К.Мантгейм. Такожробота ґрунтується на теоретичних положеннях українських дослідників зпроблематики державної молодіжної політики, а саме Є.Бородіна, М.Головатого,С.Лазора, М.Перепелиці та інших. Теоретичну основу курсової роботи такожстановлять нормативно-правові документи щодо молодіжної політики в Україні асаме Декларація «Про загальні засади державноїмолодіжної політики в Україні» від 15 грудня 1992 року, ЗаконУкраїни «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю» від 21 червня 2001року та інших.
Розділ1. Теоретико-методологічні засадии державної молодіжної політики
1.1 Поняття та сутність державної молодіжноїполітики
Питанню вивченнятеорії та практики молодіжної політики в Європі приділяють значну увагу багато дослідників,зокрема Р.Томсон, Д.Рош, С.Такер, Р.Флінн, А.Счізеротто, Г.Гаспероні, Д.Галлі,С.Паугам, К.Мантгейм. Дана проблематика розробляється і вітчизняними вченимиЄ.Бородіним, С.Лазором, М.Головатим, М.Перепелицею та іншими.
Визначимопоняття молодіжної політики за допомогою аналізу робіт вітчизняних фахівців,зокрема Є.Бородіна та М.Перепелиці, а також нормативно-правових документів, щостосуються реалізації молодіжної політики в Україні.
Отже, підтерміном «молодіжна політика суспільства» розуміємо чітко таоб’єктивно визначену систему ідей, принципів, теоретичних положень стосовномісця, ролі та перспектив молоді в поступальному розвитку суспільства,закріплених у законодавчих, нормативних актах, інших документах (у програмнихдокументах політичних партій, заявах громадських організацій, промовах окремихсуспільних лідерів), а також притаманних громадській думці, у першу чергумолоді, та діяльність суб’єктів молодіжної політики (якими є різноманітнісуспільні інституції, а також молодь) щодо втілення найбільш ефективнимизасобами даних ідей, теоретичних положень у реальність в інтересах молоді тасуспільства в цілому. [16, с15]
У країнахЄвропи, які здійснюють цілеспрямовану політику щодо молоді, можна виділити характернінайбільш загальні елементи:
· соціальний взаємозв’язок між урядом тамолоддю шляхом консультування та впливу;
· поради та інформація про права молодихлюдей та можливості для них;
· свобода культурного, творчого таполітичного вираження;
· культура продовження освіти іпрофесійної освіти;
· підтримка молодої сім’ї;
· відповідна спеціальна підтримка длямолодих людей «груп ризику» таких, як люди з особливими потребами чимолоді в’язні;
· підтримка і заохочення активногопроведення вільного часу;
· правильна організація професійноїпідготовки тих, хто працює з молодими людьми;
· дослідження труднощів, з якимистикаються молоді люди;
· сприяння міжнародним зв’язкам міжмолодими людьми.
Поняттямолодіжної політики у країнах Європи дещо відрізняється від вітчизняного хоча бтому, що в кожній країні склалися національні традиції роботи з молоддю, що маєабо динамічний, або статичний характер. Наприклад, у країнах Північної Європипереважає статична модель, у той час як у Великобританії та країнахСередземномор’я – функціонує динамічна модель, яка приділяє велике значенняпостійним змінам у роботі з молоддю, забезпеченню взаємодії між учасникамипроцесу та розробленню і упровадженню молодіжної політики. [28, с 147]
Беручи за основуучасників молодіжного сектора та шляхи координації молодіжної політики,молодіжне законодавство, європейські країни можна класифікувати за трьомакатегоріями:
– з розвинутиммолодіжним сектором. Молодіжна політика безпосередньо сконцентрована в добревизначеному молодіжному секторі, який домінує. Прикладами є Австрія,Люксембург, Ліхтенштейн, Іспанія, Греція, Португалія;
– з обмежениммолодіжним сектором. Молодіжну політику частково передано до спеціалізованогомолодіжного сектора, а частково розподілено серед традиційних секторів таких, якосвіта, працевлаштування, охорона здоров’я і та ін. Це спостерігається вНідерландах, Франції, Бельгії, Ірландії, Фінляндії, Швеції, Норвегії;
– без спеціальногомолодіжного сектора. Молодіжну політику розподілено за традиційними секторамибез явно вираженого центру. Це можна спостерігати у Великобританії, Ісландії,Італії, Данії.
Щодоспеціального молодіжного законодавства: усі країни Європи ратифікувалиКонвенцію ООН про права дитини (від 20 листопада 1989 р.). Законодавство країнЗахідної Європи включає в себе забезпечення життєдіяльності в різних галузяхмолодіжної політики: освіта, соціальна допомога і захист, професійне навчання, працевлаштування,робота з правопорушниками, охорона здоров’я та ін., де молодь розглядається якокрема категорія населення.
Типологіямолодіжної політики повинна обов’язково бути орієнтовною і може лише будуватисяна гіпотезах. Дана типологія має на увазі певне абстрагування, в якому низкавідмінностей між країнами та схожих рис можуть бути розглянуті щодо циххарактеристик. [ 23, с. 25]
Дана типологіявипливає з типології соціального забезпечення (велферу), вона запропонованаД.Галлі та С.Паугамом у 2000 р. Вона також ґрунтується на аналізі роботи змолоддю в Європі згідно зі звітом «Освіта та навчання в галузі роботи змолоддю в Європі». Згідно з цим, система соціального забезпечення в Європіможе класифікуватися таким чином:
· соціал-демократична модель соціальногозабезпечення (скандинавські країни);
· ліберальна модель соціальногозабезпечення, (мінімальний режим соціального забезпечення як у Великобританії);
· консервативна модель (орієнтована назайнятість, центральноєвропейські країни);
· субінституціональна модель (країниСередземномор’я).
Та навіть якщотипологія молодіжної політики охоплює дані географічні ареали, відповідно докласифікації Д. Галлі та С. Паугама, моделі молодіжної політики можнавизначити, користуючись її важливими характеристиками:
· універсалістська модель країнСкандинавії;
· громадівська модель Великобританії;
· протекційна модель країн ЦентральноїЄвропи;
· централізована модель країнСередземномор’я.
Універсалістськамодель молодіжної політики є порівняно новою. Це результат реорієнтаціїполітики щодо молоді в останні 10 – 15 років.
Молодіжнаполітика в Скандинавії розвивалася як розрізнена серед різних секторів, будучикоординованою відповідним міністерством, що відповідає за державну молодіжнуполітику. Однак у цій моделі немає міністерства у справах молоді, молодіжнийсектор також незнаний або відсутній. Усупереч усталеній традиції добрерозвинутої системи соціального забезпечення, громадянське суспільство відіграє головнуроль у молодіжній політиці, а держава та інститути влади спільно згромадянським суспільством виробляють та впроваджують молодіжну політику.Скандинавська модель є універсалістською: цільова група її – це вся молодь, якахарактеризується як юнаки та дівчата віком до 25 років. Отже, молодіжнаконцепція використовує поняття молодіжної політики у вузькому сенсі, тобто невключаючи до юнацький вік. До кінця 1990-х рр. молодіжне безробіття булоосновною проблемою молодіжної політики, у той час як на сьогодні основнимпитанням є участь молоді в громадському житті суспільства. Узагалі, тут молодьрозглядається як соціальний ресурс, який повинен розвиватися не лише як вклад умайбутнє. Крім соціального та психологічного розвитку, головними цілямимолодіжної політики є автономність та незалежність. Ці цілі зміцнюють раннєдосягнення статусу дорослого та ранню незалежність від батьківського впливу, щоіснують серед молоді Скандинавії. [ 28, с.147]
Модельмолодіжної політики країн Центральної Європи має тривалі традиції. У більшостікраїн Центральної Європи основні принципи та ідеї державної молодіжної політикивиникли ще під час періоду між першою та другою світовими війнами чи під чи підчас другої світової війни. Тривала історія молодіжної політики є можливоюосновою молодіжної концепції цих країн: «молодь» у контексті політикивизначається як «молоді люди» і включає в себе не лише дітей віком до18 років, а і молодих дорослих та молоді сім’ї.
Переважний образмолоді згідно з цією моделлю яскраво виражено в широкій молодіжній концепції:
· молодь розуміється як категорія, що єранимою;
· це соціальна група, яка потребуєзахисту, підтримки та стимулювання.
У цій моделіробиться сильний акцент на професійній роботі з молоддю, відповідно домолодіжної політики цією роботою займаються молодіжні міністерства,уповноважені управління та профільні молодіжні сектори. Які в універсалістськіймоделі, молодіжна політика формується та впроваджується спільно інститутамидержави та громадянського суспільства. До того ж модель молодіжної політикикраїн Центральної Європи обширна: цільовими групами є і специфічні групи людейз особливими потребами, і весь загал молодих людей і участь молоді вгромадському житті, і соціальне виключення молоді вважаються важливимимолодіжними проблемами, які повинні контролюватися через інтегрування,запобігання соціальним проблемам, участь молоді в політичному житті. Ця модельмолодіжної політики високоінституціоналізована і має добру правову систему: незважаючина те, що молодіжні проблеми змінюються з часом, принципи та організаційнаоснова молодіжної політики є сталими.
Модельмолодіжної політики Великобританії ґрунтується на глибоких традиціях і єгромадівською, тобто робота з молоддю спрямована на роботу в громаді, алетрадиційно вплив держави на роботу з молоддю обмежений, і, попри тенденцію всебільшої і більшої координації молодіжної політики, навіть сьогодні ця модельхарактеризується сильним впливом громади. Цей вплив є наочним, колиімплементація молодіжної політики делегується від держави до інститутів громадянськогосуспільства. Панівний образ молоді – «молодь як проблема», інайважливішими проблемами є проблеми соціального виключення молоді, продовженняперіоду молодості та участь молоді в громадському житті.
Цільовимигрупами державної молодіжної політики є, головним чином, конкретно визначенірізні групи молоді із особливими потребами, а головною метою – запобіганнясоціальним проблемам. Ця модель молодіжної політики характеризуєтьсямінімальним впливом держави щодо соціального забезпечення, але у зв’язку зізбільшенням проблем, пов’язаних із соціальним виключенням молоді, в останні рокивона все більше тяжіє до ліберальної моделі.
Модельмолодіжної політики країн Середземномор’я значною мірою нова. У той час як роботаз молоддю й підтримка молоді є традиційно обов’язками сім’ї та церкви, державастворила протягом останніх 20 років свої інституції, зокрема молодіжнуполітику, які перебрали на себе низку обов’язків. Вузькі вікові межі молоді –15 – 25/30 років – також може бути пояснено досить пізнім запровадженням у цихкраїнах державної молодіжної політики. За цією моделлю залучення третього сектората органів місцевого самоврядування є дещо слабким, тому молодіжна політика єцентралізованою, зосередженою на державному рівні. Молодіжна політика переважновпроваджується державою. Крім того, рівень участі молоді в громадськихорганізаціях є низьким, але він зростає, і посилення цього способу участімолоді в громадському житті є головною метою молодіжної політики. Високийрівень безробіття серед молоді та послідовне продовження періоду молодості єосновними проблемами, які йдуть назустріч цілям покращання самоуправління,незалежності молоді, її соціальної інтеграції. Однак, на відміну від скандинавськоїмоделі, що має схожі цілі молодіжної політики, середземноморська модель у цьомувимірі не є універсалістською: базовими цілями політики є особливі групимолоді.
1.2Структура держваної молодіжної політики
молодіжний політика педагог соціальний
Державнамолодіжна політика взагалі і регіональна державна молодіжна політика зокрема –складні, багатогранні явища, що мають чітко визначену мету, завдання, напрями,механізм реалізації тощо. Це відбивається на їхній структурі, усвідомлення якоїдає важливе методологічне підгрунтя для удосконалення і розвитку політикистосовно молоді.
М.Ф. Головатийвважає, що головними структурними ланками державної молодіжної політики маютьбути ті, що стосуються освіти молоді, формування й реалізації економічних ісоціальних інтересів юнаків та дівчат, реальної участі молодих людей уполітичній діяльності, реалізації духовних інтересів юнаків і дівчат тощо.[5, с.115]
На основі такогопідходу автор у цьому дослідженні виділяє діяльність органів державної влади тауправління у сфері молодіжної політики, яка здійснюється як назагальнодержавному рівні, так і на регіональних відповідно до основних сфержиттєдіяльності молоді, і групує її за такими основними секторами:
· діяльність щодо здобуття молоддю освіти;
· сприяння здоров’ю та впровадженнюздорового способу життя молоді;
· реалізація економічних інтересів юнаківта дівчат;
· реалізація духовних інтересів молоді;
· забезпечення культурних потреб тазмістовного дозвілля;
· сприяння участі молодих людей угромадській та політичній діяльності.
У кожному з цихсекторів РДМП в адміністративно-територіальних утвореннях всіх рівнів, утериторіальних громадах, трудових колективах держава здійснює діяльність затрьома загальними напрямами:
· створення умов і гарантій длясоціального становлення і розвитку молоді у відповідній сфері їїжиттєдіяльності;
· виховання молодого покоління;
· забезпечення механізмів реалізаціїдержавної молодіжної політики.
Тобто у кожномусекторі суб’єктами ДМП створюються необхідні механізми (законодавчі,організаційні, фінансові тощо), дія яких спрямована на сприяння соціальномустановленню і розвиткові молоді та на узгодження її інтересів з інтересамисуспільства. Вказані напрями конкретизуються відповідно до конкретних секторівДМП з урахуванням специфіки регіонів. До зусиль центральних відомств, щодокладаються для здійснення державної молодіжної політики, в кожному з секторівна місцях, на всіх рівнях адміністративно-територіального устрою додаютьсязусилля місцевих органів державної влади та управління. Ефективність спільнихдій у провадженні державної молодіжної політики підвищується за рахунок участіна кожному рівні й інших суб’єктів. Таким чином, у кожному секторі державноїмолодіжної політики діє чимало суб’єктів різних рівнів та підпорядкування.Сумарні їхні зусилля спрямовані на об’єкт державної молодіжної політики — молодь. Найбільший ефект, вочевидь, мав би досягатися на рівні району, селища,села, ще більший — у колективі, на рівні саме об’єкта молодіжної політики(молоді, групи молоді). Пояснімо цю тезу на графічному прикладі (малюнок 1.).
Коло умовно єсферою державної молодіжної політики в цілому, у його центрі міститься об’єктдержавної молодіжної політики (молодь, молода людина), на сектори воно поділеневідповідно до секторів державної молодіжної політики. Зусилля щодо здійсненнямолодіжної політики в кожному секторі нарощуються за рахунок діяльностірегіональних суб’єктів цієї політики (на рисунку показано концентричнимиколами). Як бачимо, кожний сектор справляє дію на об’єкт державної молодіжноїполітики (аналогічно ефекту перевернутої піраміди), яка пропорційна площі, щовизначається як сума площ однойменних секторів, відповідно до політики різнихрівнів адміністративно-територіального устрою країни.[16, с.58]
Формальнозростання зусиль у певному секторі державної молодіжної політики можназобразити нарощенням концентричних кіл, тобто збільшенням кількості однойменнихсекторів або ж розширенням сектора за рахунок інших секторів.
Таке схематичнерозширення дії кожного сектора регіональної державної молодіжної політикивідповідає насправді, з одного боку, зміцненню і продовженню вертикаліпідвідомчих органів і організацій за рахунок таких, що створюютьсябезпосередньо для роботи з молоддю, а також додаткового залучення на кожномурівні інших суб’єктів до здійснення регіональної державної молодіжної політики;а з іншого — за рахунок визначення пріоритетів, тобто концентрації зусиль напевних напрямах регіональної державної молодіжної політики, що позитивнооцінюється як вибір стратегії, або за рахунок меншої уваги до державноїмолодіжної політики в інших секторах, що, звичайно, не може оцінюватисяпозитивно.
Пояснюючисекторальну структуру регіональної державної молодіжної політики, ми торкнулисяїї рівнів. Розглянемо це докладніше. На рівні області, району, селища, села,міста, району в місті, мікрорайону, підприємства, організації, закладу тощо втій чи іншій мірі реалізується державна молодіжна політика. Наприклад, уконкретному селі можуть проводитися загальнодержавні заходи державноїмолодіжної політики, обласні, районні, сільські. Для молодих мешканцівконкретного села всі вони є елементами регіональної державної молодіжноїполітики і одночасно представляють різні її рівні. Тобто, окрім секторальноїструктури регіональної державної молодіжної політики, слід виділяти їїструктуру за рівнями реалізації. Причому на найнижчомуадміністративно-господарському рівні структурованість державної молодіжноїполітики за цією ознакою може бути найвищою. На малюнку 1. структурованістьдержавної молодіжної політики за рівнями зображено концентричними колами.[16, с.77]
Таким чином,державна молодіжна політика має досить складну структуру, в якій можна вузагальненому вигляді виокремити три основних елементи. Перший — політичноїорганізації, що включає сукупність «молодіжних» органів державноївлади, громадсько-політичні інститути, молодіжні громадські організації й рухи,саму молодь тощо. Другий елемент — політична діяльність владних інститутів тавідносини між ними. І нарешті, третій елемент — політична свідомість, що вказуєна залежність політичних відносин і політичної діяльності, всьогосуспільно-політичного життя молоді від свідомого її ставлення до своїхінтересів.
1.3Становлення державної молодіжної політики
Історичнийрозвиток суспільства значною мірою залежить від того, наскільки ефективнофункціонує такий суб'єкт і дійовий чинник суспільно-політичного існування, якмолодь. На сучасному етапі соціального розвитку, сприяння повноціннійінтеграції молодого покоління у соціумі.
На думкуПриходька А.В. аналіз літератури з цієї проблеми дозволяє зробити висновки, щоїї наукова розробка проводилась достатньо широко. Дослідження процесустановлення молодіжної політики відображено у роботах В.Андрущенко, М.Головатого,М.Перепелиці тощо. Однак історичне вивчення діяльності органів державної владине знайшло належного відображення у наукових доробках.
Безсумнівно, законкретних історичного періоду певні дії держави стосовно окремих групнаселення (у нашому разі молоді) не визначалися такими термінами, як от «державнамолодіжна політика». Але це не дає підстави заперечувати факт існуваннятакої політики. На думку деяких дослідників (М.П. Перепелиця, О. Медуниця, В.О.Бакаєв та ін.) питання полягає більшою мірою в тому, чи існували основоположнідокументи стосовно провадження такої політики.
Зокрема, деякідослідники героїчних сторінок історії українського народу періоду ЗапорозькоїСічі XVI-XVII ст. зазначають, що на той час ставлення держави до молоді булодосить поважливим. Січ заохочувала приплив молодих, сильних, енергійних людей,вихованню яких приділялося велике значення.[11, с.141]
Збереглисядокументальні свідчення певної позиції влади щодо молоді в ГетьманщиніXVII-XVIII ст. Так, на гетьманську службу до найвищих установ, наприкладГенеральної військової канцелярії, відбиралися, зазвичай, освічені юнаки, якізнали кілька мов, логіку, математику тощо. Їм доводилося вести не лишеділоводство, а й брати участь у вирішенні господарських, дипломатичних,адміністративних справ. [11, с.144]
Московські вченіС.В. Алещонок і В.А. Луков вважають, що в СРСР молодіжна політика була іпроводилася для свого часу не без успіху. Як слушно відзначає М.Ф. Головатий, «особливоїуваги потребує вивчення проблем молодіжної політики, молодіжного руху вколишньому СРСР, в Україні зокрема, уже в першій половині XX ст. Без цьоговивчення важко вибудувати генеалогічне дерево молодіжних проблем, запитів йможливостей молодіжного руху й ін. Надзвичайний інтерес викликає молодіжнаполітика у державотворенні 1918-1920 років».[16, с.62]
Як зазначаєПриходько А.В. що в Україні, до проголошення нею незалежності, державапровадила свою молодіжну політику через КПРС. Вона здійснювалася за такоюсхемою: основна її частина проводилась через ВЛКСМ (фактично єдину молодіжнуорганізацію), інша — через державні органи освіти, охорони здоров'я, оборони,внутрішніх справ, Державний комітет у справах спорту і туризму, інформаційнівідомства, культосвітні заклади тощо. Об'єктом цієї політики була молодь, якунамагалися виховати в дусі будівника комунізму. При цьому визначальним, з нашоїточки зору, є те, що молодь не розглядалася як суб'єкт цього процесу. Тобто,молодіжна політика мала патерналістський характер і вимагала від молодогопокоління дій і розвитку в заданому напрям.
В Українісучасні підходи до розробки і впровадження молодіжної політики започатковані у1990 році резолюцією XXVIII з'їзду Компартії України «Про молодіжнуполітику КПУ». Вона, власне, була дорученням партійним комітетам виробити,залучивши державні й комсомольські органи, а також науковців і практиків, новумолодіжну політику. [8, с.17]
Початок роботинад розробкою і втіленням нової, цілісної молодіжної політики наприкінці ХХ ст.став можливим як складова всього процесу оновлення українського суспільства,завдяки усвідомленню наступної істини: молоді як соціальній групі населення, щореально діяла вже на той час, не лише належить майбутнє, від неї багато в чомузалежить сьогодення — його реформування та оновлення.
Ще на підході допроголошення незалежності України, коли комсомол почав втрачати свої позиції, аінші молодіжні організації лише намагалися розпочати свою діяльність, длявирішення молодіжних проблем, що з новою силою загострилися, на місцях зініціативи органів державної влади вже було напрацьовано нову нормативну базуроботи з молоддю, молодіжним рухом та громадськими молодіжними організаціями.
Разом з тимстворювалися комітети, відділи у справах молоді як структурні підрозділивиконкомів рад народних депутатів відповідних рівнів. Все це, на думку М.П.Перепелиці, фактично й започаткувало державну молодіжну політику на місцях.
Органамивиконавчої влади на обласному рівні приймалися документи, що рекомендувалистворювати відповідні виконавчі структури в містах і районах. Паралельностворювалися відповідні органи, що опікувалися проблемами молоді в містах ірайонах. Таким чином, на початок серпня 1991 року в усіх міських та в половинірайонних виконкомів були створені комітети у справах молоді і розпочаласярозробка молодіжних програм.
Документи, якірозроблялися і приймалися на обласному рівні, активно використовувалися яканалоги для розробки і прийняття відповідних документів на рівні міст ірайонів. [8, с.49]
У 1990-1991роках в областях, районах, містах України почалося створення системиструктурних підрозділів органів державної влади, на які покладалася координаціядіяльності щодо вирішення проблем молоді. Разом з цим зароджувалася державнамолодіжна політики національного значення, котра активно формувалася протягомнаступних історичних етапів:
ü період існування та функціонуванняЗапорізької Січі XVI-XVII ст.;
ü доба Гетьманщини, XVIІ-XVIIІ ст.;
ü радянський період, 1917-1990 рр.;
ü часи незалежної Української держави, з1991 року по теперішній час.
Державноюмолодіжною політикою, на сьогодні, визнано:
· системну діяльність держави у відносинахз особистістю, молоддю, молодіжним рухом, що здійснюється в законодавчій,виконавчій, судовій сферах;
· специфічний і цілісний напрям удержавній політиці; систему ідей, теоретичних положень про місце і рольмолодого покоління у суспільстві;
· практичну діяльність суб'єктів такоїполітики з метою формування і розвитку, реалізації творчого потенціалу молоді вінтересах суспільства.
Розділ2. Соціально-педагогічні засади здійснення державнох молодіжної політики вУкраїні
2.1Сутність державної держваної молодіжноїполітики в Україні
У Декларації «Прозагальні засади державної молодіжної політики в Україні» (1992 р.),першому документі, який започаткував державну молодіжну політику в Україні,визначено, що це – системна діяльність держави у відносинах з особистістю,молоддю, молодіжним рухом, яка здійснюється у законодавчій, виконавчій, судовійсферах. З огляду на це, під державним управлінням молодіжною політикоюрозуміємо – систематичний та спеціально організований вплив суб'єкта державногоуправління на об'єкт, у першу чергу молодь, з метою організації ефективного,цілеспрямованого функціонування й розвитку системи роботи з молоддю, відповіднодо мети та завдань цієї політики. [9, с.1]
Державне управлінняу сфері молодіжної політики здійснюється суб'єктом управління, яким, зокрема,є: державні органи – центральні органи виконавчої влади (зокрема, МіністерствоУкраїни у справах сім'ї, молоді та спорту спільно з іншими міністерствами та центральнимиорганами державної виконавчої влади України); місцеві органи державноївиконавчої влади зі своїми структурними підрозділами по роботі з молоддю;органи місцевого самоврядування; соціальні служби для молоді (у т.ч. центрисоціальних служб для дітей, сім'ї та молоді), які виробляють і ухвалюютьрішення, здійснюють керуючий вплив на об’єкти управління.
Об’єктомдержавного управління є молоді громадяни віком від 14 до 35 років, їхоб'єднання, а також процеси в молодіжному середовищі, відносини у сфері суспільногожиття, пов'язані з молоддю, на які спрямовано направляючі, організуючі таконтролюючі дії відповідних суб’єктів. [20, с.9]
Суб'єкт і об'єктвзаємодіють у процесі управління для досягнення головної мети державноїмолодіжної політики – створення соціально-економічних, політичних,організаційних, правових умов та гарантій для життєвого самовизначення, інтелектуального,морального, фізичного розвитку молоді, реалізації її творчого потенціалу як увласних інтересах, так і в інтересах України.
Відповідно досвітової практики, законодавчо-правовий елемент управління будь-якою сфероюскладається з Конституції, Хартії прав, міжнародних угод та конвенцій,законодавства, угод між окремими юрисдикціями. Щодо сфери молодіжної політики,то законодавчо-правовий механізм об'єднує такі складові (малюнок 2):
– прийняттязаконодавчих актів, рішень державних органів управління, спрямованих наформування й реалізацію державної молодіжної політики;
– підготовкущорічної доповіді Президентові України, Верховній Раді України, КабінетуМіністрів України про становище молоді в Україні, стан реалізації державноїмолодіжної політики;
– створеннямеханізмів і інститутів для проведення в життя закону;
– заходи позабезпеченню здійснення прав молоді, зафіксованих у Конституції України,законодавчих та нормативно-правових актах;
– розробку тазаконодавче затвердження державних стандартів;
– виробленнямеханізмів для впровадження міжнародного законодавства, ратифікацію документівміжнародних організацій. [2, с.15]
Організаціядержавного управління у сфері молодіжної політики здійснюється через системудержавних органів по роботі з молоддю, соціальні служби та молодіжнуінфраструктуру. Завдання цієї політики, закріплені законодавством України танормативно-правовими актами, які регламентують діяльність і обумовлюють функціїорганів по роботі з молоддю, впливають на їх внутрішню структуру, зумовлюючи їїієрархічний розподіл. Разом з тим органи управління, реалізуючи своїфункціональні повноваження у процесі діяльності, здійснюють вплив на молодь, їїоб`єднання, процеси у молодіжному середовищі. Їх практичні дії пов’язані зприйняттям державних рішень, зі створенням економічних, політичних,організаційних, правових умов здійснення цієї політики на всіх рівнях держави.Молодь, у свою чергу, є не тільки об’єктом впливу, вона бере участь упровадженні молодіжної політики. Що забезпечує з її боку зворотний зв’язок,відгук на здійснювану державними органами політику. Таким чином, відбуваєтьсявзаємодія різних елементів управління (малюнок 3).[15, с.6]
Державнамолодіжна політика є динамічною системою, що розвивається. Тому зазначениймеханізм має забезпечувати своєчасне реагування органів державного управліннявідповідно до зміни потреб суспільства, завдань політики і стану молоді.
2.2Вплив державної молодіжної політики на соціальне становлення та соціалізаціюпідростаючого покоління
У третьомутисячолітті, за прогнозами сучасних учених, прогрес людства буде визначатисоціальна активність особистостей. Людина, яка з дитинства не мала досвідуактивної громадської поведінки, досвіду з прояву соціальної ініціативи, незможе і в зрілому віці вирішувати ключові проблеми суспільства. Тому важливим єте, щоб державна політика щодо молоді в Україні забезпечувала реалізаціюзаходів, спрямованих на формування суспільно активної особистості, здатноївирішувати завдання з державотворення та гідно протистояти всім викликам тазагрозам, які можуть спричинятися наслідками соціально- економічної ситуації усвітовому товаристві та в Україні зокрема.
Значна частинапублікацій в українській науковій літературі з питань соціалізації присвяченаполітичним аспектам соціалізації молоді. Деякі автори, а саме П.Сівчук,М.Грушеватий, В.Подоляк, Л.Пилюгіна, О.Рудакевич, Д.Мельников, М.Баяновська,О.Опаленик у своїх дослідженнях висвітлили принципи політичної соціалізаціїмолоді за умов відродження української нації, а також соціалізації якадаптивного механізму залучення молоді в політику; довели, що політичнасоціалізація підростаючої генерації є засобом формування особистості;обґрунтували роль самодіяльних дитячих та молодіжних об'єднань, студентськогоруху у формуванні політичної культури українського народу. Але в межах тематикинашого дослідження доцільно ширше розглянути поняття соціалізації молоді, факторивпливу та механізм залучення молоді до процесу соціалізації.
У своємудослідженні Р.Сторожук зазначає, що соціалізація особистості відбувається підвпливом ряду факторів, які умовно можна поділити на три групи:
1) макрофактори(світове співтовариство; держава та її органи; органи місцевого самоврядування;суспільство та його елементи; ЗМІ);
2) мезофактори(етнокультурні умови, тип помешкання, місце та умови проживання, традиційніумови розвитку людини);
3) мікрофактори(сім'я; заклади освіти; позашкільне середовище; товариство однолітків, різнігромадські та релігійні об'єднання тощо).
Усі ці факторина кожну конкретну людину впливають по-різному. Динаміка їх розвитку і впливузалежить від рівня розвитку суспільства, науки й техніки та індивідуальних якостейособистості.
Ю.Гажієнкообґрунтовує, що в процесі соціалізації молоді важлива роль належить соціальнимінститутам, до яких відносять сім'ю, школу, ЗМІ, громадські об'єднання таорганізації, політичні партії, державні органи, установи.
У деяких дослідженняхрозглядається така форма соціальної активності, що також сприяє процесусоціалізації молоді, як інноваційна активність. М.Яковенко на основізапропонованого концептуального підходу до дослідження інноваційної активностістудентської молоді розробила систему заходів з розвитку в умовах оновленнявищої школи України. Під інноваційною активністю М.Яковенко розуміє такий проявсоціальної активності, у процесі якого індивід виявляє особистісну творчість ісприяє перетворенню соціальних відносин, умов власного життя тощо. Проявінноваційної активності є можливим як у різних соціальних середовищах, так і врізних аспектах людської життєдіяльності і може виражатися як усоціально-позитивних, так і соціально-негативних формах.[6, с.417]
На думку О.Бойкавключення молоді в активне суспільного життя має два взаємопов'язані аспекти — соціалізація молоді й оновлення суспільства. Включаючи молодь у системуіснуючих суспільних відносин, суспільство змінюється й само: процессоціалізації переростає в процес оновлення суспільства. У свою чергу, змінюючисуспільство, молодь змінюється й сама, стає активною часткою суспільства,включається в суспільний механізм. Але високо оцінюючи роль молоді як суб'єктасоціальної дійсності, не слід впадати в крайнощі й пускати процес їїсоціалізації на самоплив. Умовою успішної соціалізації є зміна поведінки особивідповідно до потреб суспільства та згідно з бажанням самого індивіда. Будь-якесуспільство завжди буде прагнути виховати таку особу, яка б підтримувала тісуспільно-політичні процеси, які в ньому розвиваються.
Таким чином,процеси соціалізації молоді і трансформації суспільства повинні розглядатися увзаємодії. Соціалізація — це процес взаємодії індивіда і соціального середовища,основним змістом якого є передача й освоєння соціального досвіду, становленнясуспільної людини, і, як результат, відтворення самого суспільства.[23, с.15]
Завдання процесусоціалізації молоді полягають в тому, щоб допомогти дітям і молодізорієнтуватися в сучасних соціальних явищах, оволодіти досвідом старшихпоколінь, зрозуміти своє покликання, визначити місце в суспільстві. Ці процесивідображають не пасивну адаптацію молодої людини, а розвиток її творчогосамоствердження в суспільстві.
Виділяють триосновні етапи соціалізації молоді:
· Сімейний (дошкільний)
· Академічний (школа, технікум, ВУЗ)
· Самоосвіта (у процесі фаховоїдіяльності)
Сьогоденнявимагає не просто подолання скепсису, зневіри та слабкодухості молоді, нетільки формування в неї принципів нового мислення, прогностичних орієнтацій,життєвих цінностей, а готовності до дій, до дійового включення в процесисуспільно-політичного життя, тобто значного підвищення рівня соціальноїактивності. Визначення такого рівня має важливе практичне значення, оскількидопомагає правильно оцінювати стан справ і формувати умови, що дозволяєактивізувати людей. Активність виявляється в різних формах, має різний ступіньдієвості, неоднакові сфери застосування. [20, с.46]
Соціальнаактивність – свідома, цілеспрямована діяльність людини, орієнтована як наперетворення об'єктивних соціальних умов, так і на формування соціальнихякостей власної особистості (активної життєвої позиції); характеристикадіяльності, що відображає ступінь реалізації та розвитку соціальних можливостейлюдини (її здібностей, знань, навичок, намагань тощо). Чим вищий рівеньсоціальної активності, тим більший заряд соціальної енергії вона в собіконцентрує, тим успішніше розвивається суспільство, що зацікавлене в постійномузростанні суспільно-політичної активності. Забезпечити зростання активностіможна тільки через стимулювання соціальної діяльності людини та розширення междля її соціальної творчості.
Турбуючись прозростання соціальної активності, необхідно передусім впливати на світогляднуспрямованість особистості, її переконання та свідомість. Перетворення всуспільстві виявили все більш відчутну суперечність між одномоментними,вузькозрозумілими інтересами та спонуканнями окремих особистостей, груп таінтересами всього суспільства. Не намагання до експансії власних інтересів, апереоцінка особистістю критеріїв життєвого успіху, правильності своєїповедінки, спрямованості та інтенсивності своєї соціальної діяльності і, якнаслідок, формування активної життєвої позиції мають стати програмними вжиттєдіяльності молодих людей. Суспільство повинно потурбуватися про розвиток умолоді здатності та внутрішньої потреби у свідомій суспільній діяльності. Отже,суспільство зацікавлене в дійовому включенні молоді до багатьох соціальнихпроцесів, плідної суспільно корисної роботи, гармонічного поєднання життєвихцілій особистості з потребами та інтересами всього суспільства .
Залучення молодідо активного суспільного життя тісно пов'язане з діяльністю молодіжнихгромадських організацій, в яких реалізується молодіжна самодіяльність таініціатива, прагнення юнаків та дівчат до участі в житті суспільства й держави,до задоволення власних потреб та інтересів .
Ступінь розвиткусоціальної активності, величина її інтенсивності залежать від позиції людинищодо основного виду діяльності, в яку вона включена як громадянин.Самев цій діяльності відбувається оволодіння соціально важливими обов’язками, формуєтьсяколективістська самосвідомість, визначається самооцінка, завойовується престиж,нагромаджується досвід колективних відносин.[6, с.418]
У юнацькі рокиактивність як природна здатність перетворюється на соціальну систему потреб таінтересів. Цей процес включає: а) усвідомлення суспільних явищ, що є предметноюстороною соціальних відносин і етичних цінностей суспільства; б) розвитоксоціальних відчуттів і потреб, що мають громадянську спрямованість (перш завсе, потреби у взаємодії, співпраці та відповідних мотивах, що спонукають дореалізації відносин); в) включення в практичну діяльність, що має соціальнуспрямованість. [21]
Як вважає О.Бойкомеханізм соціалізації молоді має, базуватися, перш за все на тому, що кожниймолодий громадянин повинен розглядатися винятково як суб'єктгромадсько-корисної діяльності. Відтак, від держави, її структур, соціальнихінститутів вимагається створення певних стартових умов для соціалізації молоді:дати необхідний обсяг знань, професійні навички тощо.
Процессоціалізації молоді відбувається відповідно до закономірностей, які притаманніпевним соціальним групам людей. Проте важливою умовою розвитку громадськоїактивності молодих людей є цілеспрямована соціалізація зосвітньо-методологічним забезпеченням, з виробленням відповідної державноїполітики в цьому напрямі. [20, с.46]
Для цього необхідно:
· Упровадження регіональної молодіжноїполітики, яка б сприяла створенню та розвитку молодіжних громадських об'єднань.Оскільки одним із найбільш важливих інститутів соціалізації є молодіжнігромадські об’єднання як фундамент громадянського суспільства, практичнонавчаючи молодих людей активної участі, колективної співучасті тощо.
· Активізування роботи з розробкирегіональних програм «Школа молодіжного лідера». Завдяки реалізаціїпрограми молоді люди опанують усі необхідні знання та сформують навички, щопотрібні для успішного й гармонійного розвитку особистості, ознайомляться здосвідом активної громадської поведінки тощо.
· Здійснення підтримки з боку органівмісцевого самоврядування новоствореним молодіжним громадським об'єднанням увигляді одноразових дотацій, надання приміщень для здійснення діяльності, атакож у разі необхідності забезпечення молодіжних об'єднань організаційноюдопомогою.
· Забезпечення доступу молоді доформування та реалізації державної молодіжної політики. Це буде сприяти ширшомузастосуванню молоддю інноваційних форм роботи, розвиваючи її самоорганізацію.При цьому самоорганізація виходить на перший план як ефективний засібсоціалізації молоді, джерело ініціативи, спосіб самореалізації тасамоутвердження молодої людини.
Розділ3. Соціальний педагог як субєкт здійснення держваної молодіжної політики
Соціальнийпедагог надає такі соціальні послуги в яких реалізується державна молодіжнаполітика:
ü педагогічні (консультування батьків тадітей; послуги з організації дозвілля; просвітницькі послуги для батьків щодоформування навичок батьківської компетентності; послуги в організаціїдомашнього навчання дітей-інвалідів; соціальний патронаж проблемних сімей;посередництво між учнями та батьками, учнями та педагогами тощо);
ü психологічні (консультації зпсихологічних проблем; психотерапевтичні послуги; послуги з психодіагностики тапсихокорекції; соціально-психологічні тренінги; послуги з профорієнтації тощо);
ü соціально-медичні послуги (інформуванняучнів щодо дотримання гігієнічних правил, організації раціонального харчування,попередження хвороб, які передаються статевим шляхом, шляхів передачі ВІЛ,наслідків вживання наркотичних речовин, алкоголю; сприяння в необхідномулікуванні дітей, які цього потребують тощо);
ü юридичні послуги (допомога в оформленнівідповідних документів для визначення соціального статусу дітей, позбавленихбатьківського піклування; послуги щодо отримання відповідних пільг для різнихкатегорій дітей; представлення інтересів дітей у правоохоронних органах,послуги з правової просвіти неповнолітніх тощо).[24, с.13]
Державнамолодіжна політика передбачає залучення соціального педагога до таких видівпрофесійної діяльності: [9]
1) створеннявідповідної системи освіти, професійної орієнтації і підготовки молоді допраці;
2) запобіганнябезробіттю, забезпечення зайнятості молоді;
3) встановленнядля випускників шкіл, профтехучилищ, технікумів, ВНЗ, а такожвійськовослужбовців, звільнених у запас, певних гарантій та можливостей дляпрацевлаштування;
4) стимулюванняпідприємств і організацій, що спрямовують матеріальні та грошові ресурси наспеціальні молодіжні програми і проекти, на забезпечення зайнятості молоді,випуск товарів і надання послуг для молоді; створення та організацію діяльностігоспрозрахункових та інших молодіжних підприємств і формувань, які дбають пронадання допомоги молодим людям;
5) розвитокнових форм трудової участі молоді у виробництві;
6) стимулюваннямолоді, її організацій на самостійне вирішення власних соціальних проблем(розвиток молодіжних житлових кооперативів, центрів науки, творчості, дозвілляі відпочинку тощо);
7) вирішенняжитлових проблем молоді (зокрема створення системи пільгового кредитування длямолодих сімей);
8) вивчення таформування розумних потреб молоді, розширення асортименту послуг і збільшеннявипуску товарів для молоді;
9) державнестимулювання і фінансування молодіжного обміну з представниками інших держав зметою підвищення професійної кваліфікації молоді, набуття нових спеціальностей,розширення світогляду.
Державнамолодіжна політика здійснюється також через Центри соціальних служб для молодів яких передбачена посада соціального педагога.[25, с.104]
Здійсненнясоціальної роботи з дітьми та молоддю покладається на: Державний центрсоціальних служб для молоді; республіканський (Автономної Республіки Крим),обласні, Київський та Севастопольський міські, районні, районні у містах,сільські та селищні центри соціальних служб для молоді; спеціалізованіформування центрів соціальних служб для молоді, зокрема бюро праці, агентствазайнятості, служби психологічної допомоги, кризові центри, центри реабілітації,ресоціалізації, адаптації, школи батьківської підтримки для молодих батьків,телефон довіри тощо.
Державний центрсоціальних служб для молоді створюється спеціально уповноваженим центральниморганом виконавчої влади з питань молодіжної політики та підпорядковуєтьсяйому.
Центрисоціальних служб для молоді створюються відповідними органами виконавчої владита органами місцевого самоврядування, належать до сфери їх управління іпідпорядковуються відповідно органу виконавчої влади чи виконавчому органусільської, селищної, міської ради.
Державний центрсоціальних служб для молоді контролює і координує діяльність республіканського(Автономної Республіки Крим), обласних, Київського та Севастопольського міськихцентрів соціальних служб для молоді.
Республіканськийцентр соціальних служб для молоді Автономної Республіки Крим, центри соціальнихслужб для молоді обласних, Київської та Севастопольської міських державнихадміністрацій, міські, районні, районні у містах, сільські та селищні радиконтролюють і координують діяльність центрів соціальних служб для молодівідповідно районних державних адміністрацій, виконавчих органів міських,районних у містах, сільських та селищних рад, а також надають їм практичну іметодичну допомогу.
Штатначисельність працівників Державного, республіканського (Автономної РеспублікиКрим), обласних, Київського та Севастопольського міських, районних, міських,районних у містах, сільських, селищних центрів соціальних служб для молодівстановлюється згідно з мінімальними стандартами здійснення соціальної роботи здітьми та молоддю.
Типове положенняпро центри соціальних служб для молоді затверджується Кабінетом МіністрівУкраїни.
Діяльністьцентрів соціальних служб для молоді фінансується за рахунок державного тамісцевих бюджетів, відповідні витрати в яких визначаються окремим рядком, іншихджерел, передбачених законодавством.
Послуги, щонадаються центрами соціальних служб для молоді, є державними послугами іздійснюються на безоплатній основі.
Завданнямисуб'єктів соціальної роботи з дітьми та молоддю є: надання різноманітнихсоціальних послуг, соціально-медичної, психолого-педагогічної, правової,інформаційної, матеріальної та інших видів соціальної допомоги, консультуваннядітей та молоді; розроблення та здійснення системи заходів по створенню умов,достатніх для життєдіяльності різних категорій дітей та молоді; здійсненнясоціально-профілактичної роботи серед дітей та молоді, проведення системизаходів щодо запобігання негативним явищам та їх подолання; розроблення таздійснення реабілітаційних заходів щодо відновлення соціальних функцій,морального, психічного та фізичного стану дітей та молоді, пристосування їх добезпечних соціальних та інших умов життєдіяльності, а також надання допомогидітям, молоді, які зазнали жорстокості та насильства, потрапили в екстремальніситуації; здійснення міжнародного співробітництва, вивчення і поширенняпередового міжнародного досвіду з питань соціальної роботи з дітьми та молоддю;сприяння молодіжним організаціям і окремим громадянам у їх культурному іфізичному розвитку, участі в трудовій та суспільно корисній діяльності;здійснення інших повноважень у сфері соціальної роботи з дітьми та молоддю.
Висновки
Проведенедослідження дає змогу зробити наступні висновки що стратегічною метою молодіжноїполітики України є створення умов для самореалізації та творчого розвиткукожної молодої людини – громадян України, реалізації інноваційного потенціалумолоді у всіх сферах суспільного життя, вихованні покоління людей здатнихефективно працювати і навчатися протягом життя, зберігати й примножуватицінності народу України та громадянського суспільства, розвивати і зміцнюватисуверенну, демократичну, правову державу як невід’ємну складову європейської тасвітової спільноти.
У курсовійроботі теоретичний аналіз державної молодіжної політики полягає у розглядірізних підходів до розкриття сутності та визначення поняття державноїмолодіжної політики, виокремлення елементів структури державної молодіжноїполітики, аналізі різних зарубіжних моделей реалізації державної молодіжноїполітики.
Таким чином, сутністьдержавної молодіжної політики полягає в складних, багатограних явищах. що маютьчітко визначену мету, завдання, напрями, механізм реалізації тощо.Державнамолодіжна політика визначається як системна діяльність держави у відносинах зособистістю, молоддю, молодіжним рухом, що здійснюється в законодавчій,виконавчій, судовій сферах і ставить за мету створення соціально-економічних,політичних, організаційних, правових умов та гарантій для життєвого самовизначення,інтелектуального, морального, фізичного розвитку молоді, реалізації її творчогопотенціалу як у власних інтересах, так і в інтересах України. Державнамолодіжна політика має досить складну структуру, в якій можна в узагальненомувигляді виокремити три основних елементи. Перший – політичної організації, щовключає сукупність «молодіжних» органів державної влади,громадсько-політичні інститути, молодіжні громадські організації й рухи, самумолодь тощо. Другий елемент – політична діяльність владних інститутів тавідносини між ними. І нарешті, третій елемент – політична свідомість, що вказуєна залежність політичних відносин і політичної діяльності, всьогосуспільно-політичного життя молоді від свідомого її ставлення до своїхінтересів.
Соціально-педагогічнізасади здійснення державної молодіжної політики в Україні визначаються впливомвзаємообумовленістю здійснення державної молодіжної політики та соціальногостановленння та соціалізації підростаючого покоління. Таким чином процесисоціалізації молоді і трансформації суспільства повинні розглядатися увзаємодії. Соціалізація – це процес взаємодії індивіда і соціальногосередовища, основним змістом якого є передача й освоєння соціального досвіду,становлення суспільної людини, і, як результат, відтворення самого суспільства.Для ефективного впливу на соціальне становлення державної молодіжної політикинеобхідне впровадження такої регіональноїмолодіжної політики, яка б сприяла створенню та розвитку молодіжних громадськихоб'єднань, з боку органів місцевого самоврядування необхідне підтримка у виглядінадання приміщення для молодіжних громадських обєднань. Також необхідно забезпечитидоступ молоді до формування та реалізації державної молодіжної політики.
Соціальнийпедагог виступає субєктом здійснення державної молодіжної політики, надаючипедагогічні, психологічні, соціально-медичні, юридичні послуги. Таким чиномсоціальний педагог відіграє важливу роль в процесі реалізації державноїмолодіжної політики, виступаючипевним посередником між державними структурами та молоддю.Державна молодіжна політика також реалізується через Центри соціальних службдля молоді, в яких передбачена посада соціального педагога.
Списоквикористаної літератури
1. АтрощенкоБ., Коваленко В. Історія молодіжної політики незалежноїУкраїни пишеться вже зараз // Сіверянський літопис. – 2006. – №6. С.112-114.
2. АндрущенкоВ.Л. Запорізька Січ як український феномен. // В.Л. Андрущенко, В.М. Федоров — К.: Заповіт, 1995. — 75 с
3. БалакірєваО. М., Головенько В.А. Державна молодіжна політика якважливий напрям діяльності владних інститутів щодо розв’язання проблем молоді всучасній Україні // Укр. соціум. – 2006. – № 6. – С. 149-150.
4. Бакаєв,О. Деякі концептуальні проблеми молодіжної політики в Україні // Розбудовадержави. – 1996. — № 1. – С. 13-20.
5. Богомаз,К.Ю. Формування політичної культури української молоді в умовах незалежноїдержави //Етнополітологія в Україні: здобутки, проблеми, перспективи. – К.,2004. – С. 221-225.
6. Бородін,Є. І. Державна молодіжна політика в Україні у 1991-2003 рр.: урядові програми// Вісник Дніпропетровського університету. – Д., 2004. – № 5. – С. 98-108. –(Історія та археологія; Вип.12)
7. БородінЄ.І. Історія формування державної молодіжної політики в Україні (1991-2004рр.): Монографія /Є.І. Бородін. – Д.: Герда, 2006. – 472 с.
8. Гикава,Г. Особливості соціального становлення молоді // Соціальний педагог. – 2008. — № 12(грудень). – С. 58-60.
9. ГадяцькийЛ. Державна молодіжна політика: поганяй до ями ?: Виступ [народного депутатаУкраїни], що не прозвучав у парламенті // Новий час. – 1999. – 28 черв.– 4 лип.– С.3.
10. ГоловатийМ.Ф. Молодіжна політика в Україні: проблеми оновлення. – К.: Наук. думка, 1993
11. Димитров,М. Ф. Пріоритетні напрями молодіжної політики у діяльності державних місцевихструктур та громадських організацій // Проблеми освіти: наук.-метод. зб. /гол. ред. В.Г. Кремень. – К., 2006. – Вип. 44. – С. 63-66.
12. ДонченкоТ.О. Формування державної молодіжної політки в Україні:історико- правовийаспект. //Наукові праці.Том 125.Випуск 112.-К.2009.-С.141-143.
13. Жигайло,Н. І. Діяльність центрів соціальних служб для молоді // Соціальна педагогіка:навч. посіб. / Н. І. Жигайло. – Л., 2007. – С. 133-143.
14. ЗінченкоА. Державна молодіжна політика: історія формування,проблеми, перспективи // Політичний менеджмент – 2007. – № 1. С.185-186.
15. ІльченкоН.М. Деякі аспекти формування механізму реалізації державної політики України вгалузі засобів масової інформації // Державне будівництво: електрон. наук.фахове видання ХарРІ НАДУ. – Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ «Магістр», 2007.– № 2.
16. Карнаух,А.А. Молодіжна політика: проблеми та перспективи // Віче. – 2007. – № 18. – С.47-48
17. КривчикГ.Г. Молодіжна політика в Україні у дзеркалі історизму іоб’єктивності // Грані. – 2006. – № 6. – С. 153-155.
18. ПерепелицяМ.П. Державна молодіжна політика в Україні (регіональний аспект). — Київ,Український інститут соціальних досліджень, Український центр політичногоменеджменту, 2001. — 242 с.
19. Перепелиця,М. Механізм реалізації регіональної, місцевої державної молодіжної політики //Нова політика. – 2000. — № 6. – С. 40-43.
20. Перепелиця,М. Державна молодіжна політика: молодь про її формування та реалізацію // Віче.– 2000. — № 10. – С. 47-60.
21. Пилипчук І., Федусь С. Державна житлова молодіжнаполітика // Розробка державної політики: Аналіт. зап. / Уклад. О. І. Кілієвич.– К., 2002. – С. 137-141.
22. Плахотнюк Н.Г. Проблеми і шляхи залученнямолоді на державну службу в Україні // Укр. соціум. – 2005. – № 4. – С. 84-92.
23. Результатимоніторингового опитування населення України стосовно соціального становищамолоді. — К.: Український ін-т соціальних досліджень, 2000. — 34 с.
24. МетьолкінаН.Б. Механізми формування та реалізації державної молодіжної політики в Україні[Електронний ресурс] / Н.Б. Метьолкіна // Державне будівництво – Х.: ХарРІНАДУ «Магістр», 2008. – № 1.
25. Смолій,В.А. Молодіжна державна політика Історія України XX – початку XXI століття:навч. посіб. // заред. В.А. Смолія. – К., 2004. – С.342.
26. СтарожукР. Державна молодіжна політика в контексті європейського вибору України:механізи реалізації. //Дис… канд.наук здерж.упр.25.00.02- Р. Старожук //О.; ОРІДУ НАДУ .2007, С.13-25.
27. ЧенцовВ., Колесніков К. Українська молодіжна політика відКравчука до Кучми // Бористен. – 2006. – № 12. – С. 12-13.
28. Шульга,В.В. Соціально-педагогічні аспекти державної молодіжної політики в Україні //Проблеми освіти: наук.-метод. зб. / гол. ред. В.Г. Кремень. – К., 2004. – Вип.40. – С. 32-39.
29..Декларація «Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні»зі змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 13 травня1999р.,№655-ХІV.
30. ГажієнкоЮ. Проблеми політичноїсоціалізації молоді в сучасних умовах. //Вісн.НАДУ-2005-С.417-418.
31. ПилипенкоВ. Молодь України: сподівання, орієнтації, поведінка //В.Пилипенко,О. Вишняк, О. Дончеко-К: Наук.думка,1993- С.40-50.
32. РодинаЛ. Развитие социальной активности подростков //Л.Родина,О. Мичина //Партнерствочерез образование. Совместный российско-американский журнал.
33. Соціальніпослуги в Україні: сьогодення та перспективи //Т.В. Семигіна, К.С.Міщенко та ін.-К.: ВК «Зірка»,2007-52с.
34. Соціальнапедагогіка.Навч. посібник. //Заред.А.Й. Капської-К.,2000-264с.
35. Studyon the State of Young People and Youth Policy in Europe 9(Final report). – UN,2001. – 147 p.
Додаток1
Малюнок 1. «Структурадержавної молодіжної політики»
/>
Додаток2
Малюнок 2
/>
/>
Додаток3
Малюнок 3
/>