Міністерство освітиі науки України
Одеській державнийуніверситет
Юридичний факультет
Контрольна робота
з Господарськогоправа зарубіжних країн
Виконала студентка
__________________________
__________________________
Науковий керівник
__________________________
Реєстраційний номер_________
Дата ______________________
Підпис_____________________
Одеса 2005
Зміст
Вступ. 3
1 Поясніть, у чому полягає сутність сучасної «корпоративноїреволюції»?.. 5
2 Як здійснюється міждународно-правове регулюванняситуації, коли існують істотні розбіжності між офертою і акцептом?.. 7
Загальні висновки. 12
Використана література. 13
/>/>/>/>/>/>/>Вступ
Перехід України дорозвинутих ринкових відносин багато в чому залежить від правового забезпеченняринкових форм, від створення належних умов функціонування суб`єктівгосподарської діяльності, від суворого додержання останніми вимог чинногозаконодавства України.
Здійснення в Україніекономічної реформи істотно змінило правовий, фінансово-економічний ісоціальний стан народного господарства. Замість домінувавши раніше у всіхгалузях економіки підприємств, що базуються на державній власності, виникли іфункціонують мільйони підприємств, що базуються на приватній, змішаній,колективній формах власності. Ринкові механізми, що набирають силу, ставлятьпідприємства в принципово нові відношення з державою (бюджетом) і економічнимисвободами, що господарюють у здійсненні діяльності підприємств встановлюються інові економіко-правові регулятори.
Основні засади ринковоїекономіки передбачають повну господарську самостійність підприємств іорганізацій, що функціонують у народному господарстві, вступаючи при цьому врізноманітні виробничі, господарські та інші зв’язки. Всі ці суспільнівідносини (як між підприємствами та організаціями — безпосереднімитоваровиробниками, так і між ними і державними та іншими органами) потребуютьправового регулювання, внаслідок якого вони набувають характеру правовідносин.
Інтеграція України досвітової економічної системи стимулює розвиток міжнародних господарськихзв’язків, зовнішньоекономічної діяльності суб’єктів підприємництва.
Всі ці чинники зумовлюютьнеобхідність не тільки відповідного правового регулювання, а й вивченняправових засад господарської діяльності.
Перехід економіки Українидо розвинених ринкових відносин багато в чому залежить від правовогозабезпечення ринкових реформ, від створення належних умов функціонуваннясуб’єктів господарської діяльності, від суворого додержання останніми вимогчинного законодавства.
Але той шлях, по якомузараз йде господарство України, проходило багато різних країн у різні століття.Наша країна має використовувати світовій досвід правового виміру економічноїдіяльності, вирішення господарських спорів та багато іншого. Все це визначає актуальністьтих питань, що розглядаються в цій контрольній роботі та важність їхньогодослідження.
1Поясніть, у чому полягає сутність сучасної «корпоративної революції»?
Спробуємо усвідомитисутність тієї корпоративної революції, що в умовах сучасної епохи відбулася увідносинах власності.
Насамперед укажемо, щоавтором і ідеологом теорії корпоративної революції є Адольфе Огастес Берлі(1895-1971 рр.) — американський економіст і соціолог, інституціоналіст. У своїйкнизі „Капіталістична революція двадцятого сторіччя” (1955) він виступив якзахисник великих корпорацій. У силу того, що великі корпорації володіють„необмеженими можливостями удосконалювання виробництва і здійснення технічногопрогресу”, Берлі оголосив їх „революційними елементами сучасного суспільства”.Він звеличував досягнутий рівень організації американського суспільства, щодозволяє назвати його соціально-економічний лад „народним капіталізмом”.
Дотепер існує точка зору,що приватна власність займає ведуче місце в ринковій економіці. Це далеко нетак. Типовим для розвитих країн стало приблизно таке співвідношення: 10—15% —приватна власність на засоби виробництва, 60—70% — корпоративна в різних формах(колективно-кооперативна, кооперативна, акціонерна, суспільна тощо), 10—15% —державна. Під впливом управлінської і науково-технічної революцій у світівідбувається інтегрування різних форм власності. Пріоритет одержує та з них, щокраще мотивує людину до праці і життя в цілому, дає найбільший ефект у створеннісоціальних умов для життя кожного і сукупного національного продукту.
Таким видом власності єкорпоративна. Саме вона сьогодні в конкурентному полі різних видів власності єсамою прогресивною, тому що дозволяє найбільше повно пов’язати результатигосподарської діяльності з її соціальним змістом, а, отже, і сенсом людськогоіснування взагалі.
Історично корпоративнареволюція відбулася на основі промислової революції. Перша промислова революціяявляла собою період часу, коли використання новітніх технологій і моделейведення бізнесу привело до революціонизації промисловості, комерції ісуспільства, коли з’явилися паровий двигун, бавовноочисна машина, новий спосібзбільшення виробництва заліза і т.д. Західне суспільство назавжди змінилоспособи ведення бізнесу, що зробили вплив майже на всі сторони життясуспільства.
Усе це привело до того, щовідпала необхідність ручної праці ремісників, що працювали у себе вдомапротягом цілих поколінь. Ремісники залишили свої домівки, щоб трудитися взагальних цехах у якості найманої робочої сили.
Друга промислова революція(так іноді ще називають корпоративну революцію) відбулася десь через 100 роківпісля першої, приблизно в 1900 р. Саме тоді на світло з’явилися корпорації, якістали новою моделлю організації бізнесу XX століття. Їхній вплив на всі сторонижиття і культуру як в Америці, так і по усьому світі, був всеохоплюючим імогутнім.
Корпорація може матискладний механізм узгодження інтересів, формальний і неформальний, і в цьомувипадку не мати однозначно домінуючого учасника чи соціальну силу.
В основі корпоративноїреволюції були дві спільно працюючі складові, що зробили її можливою, —комерційне використання нових технологій і зміна способів поширення товарів іпослуг.
Як промислова, так ікорпоративна революції почалися на робочому місці й орієнтувалися на комерцію.
Разом з тим результатизмін уплинули на суспільство в цілому. Люди стали не тільки по-іншомупрацювати, але і вдягатися, спілкуватися, контактувати один з одним, цілкомпоміняли про раз життя.
Під час корпоративноїреволюції робилися багатства. У 1840 р. у Сполучених Штатах було усього 20мільйонерів. До 1879 р., у міру того як корпоративна революція початку приймативизначені обриси, їх уже було більш 100. Але до 1892 р., більш ніж через десятьроків після зазначеної дати, в Америці вже нараховувалося більш 4000мільйонерів. Урок історії ясний: у часи великих змін, коли знову народжуютьсятехнології і техніка переплітаються з новими способами ведення бізнесу, деякіпідприємці наживають величезні багатства.
Якщо уважно придивитися дотого, що ж послужило рушійною силою корпоративної революції і змусило їївикликати соціальні зміни, ми знайдемо просту формулу: технології і техніка, щонарождалися, переплелися з новими методами ведення бізнесу. Так, корпоративнареволюція була породжена бюрократичною моделлю ведення бізнесу в сполученні зновими методами поширення товарів (прямі продажи, франчайзинг, замовленняпоштою), що, у свою чергу, призвело до широкого використання першого поколінняофісних машин.2 Якздійснюється міждународно-правове регулювання ситуації, коли існують істотнірозбіжності між офертою і акцептом?
У теорії зарубіжногогосподарчого права процес укладення господарської угоди визначається як взаємнеузгодження прагнень (волевиявлення) сторін. Для того, щоб викликати юридичнінаслідки, господарські угоди повинні мати своєю метою виникнення, зміну абоскасування господарських прав та обов’язків. Тільки за такої умови угода міжсторонами матиме юридичну чинність.
Для того, щоб відрізнятиправові угоди від неправових, у праві зарубіжних країн сформульовані умови,наявність яких зобов’язує сторони у правовому розумінні. До них належать:
— узгодження волі(волевиявлення) сторін (оферта, акцепт);
— зустрічне зобов’язання (задоволення згідно з правом Англії та США);
— правоспроможність та дієздатність сторін;
— законна мета (предмет) угоди.
Наявність цих умов єобов’язковою у багатьох зарубіжних країнах незалежно від того, чи є на цебезпосередня вказівка у законі чи немає.
У діяльності людей волявиявляється при досягненні цілей, які вони ставлять перед собою, та визначеннішляхів їх досягнення. Відносини між людьми визначаються їх волевиявленням.
Процес укладання угод увсіх країнах включає дві стадії: пропозицію укласти угоду (оферта) та згоду наукладання угоди (акцепт).
Укладання господарськихугод супроводжується попередніми переговорами. Вони можуть закінчитисяукладанням угоди, але можуть і не мати юридичних наслідків. У зв’язку з цимнабуває важливого значення питання про те, яка пропозиція може вважатисяофертою. Розв’язується воно залежно від конкретних обставин справи.
В усіх країнах офертащонайменше повинна відповідати наступним вимогам. Це повинне бути оголошення, вякому віддзеркалені суттєві умови майбутньої угоди (предмет, ціна, умовивиконання), виражене таким чином, щоб при згоді адресата могла виникнути угода.Крім цього, в оголошенні повинен бути ясно й чітко виражений намір укластиугоду.
Якщо зазначені умови воголошенні відсутні або виражені нечітко, то воно розглядається як запрошеннядо укладання угоди. Тому опис товарів у каталогах, проспектах, прейскурантах,запрошення до участі у торгах на будівництво (тендерах), рекламні оголошення,як правило, не вважаються офертою та кваліфікуються лишень як запит абопропозиція оферти.
За законодавством деякихкраїн запит оферти розглядається як оферта за наявності в ній усіх елементів,необхідних для укладання угоди. Вирішальною умовою у цьому випадку буде намірсторони, що зробила запит. Наприклад, лист покупця з проханням виготовити набазі серійного спеціально обладнаний автомобіль з точним зазначеннямдодаткового обладнання, яке на ньому повинне бути встановлене.
Укладання угоди міжприсутніми та відсутніми сторонами має свої особливості. Угода між присутнімивважається укладеною, якщо на зроблене однією стороною оголошення, яке міститьусі суттєві умови угоди, інша сторона відповіла швидкою та чітко вираженоюзгодою. Це можуть бути усна чи письмова згода, здійснення фактичних дій, якіпоказують, що умови угоди прийняті. Дуже важливо, аби оферта та її прийняття(акцепт) збіглися у часі.
Розрив у часі міжпропозицією укладання угоди та її прийняттям пов’язаний з розв’язанням питання,у ході якого проміжку часу вона є обов’язковою для сторони, що зробила пропозицію(оферента). У більшості зарубіжних країн закріплене положення, згідно з якимоферент може відмовитися від зробленої ним пропозиції до отримання оферти іншоюстороною.
Питання про те, як бути зуже отриманою адресатом офертою, розв’язується по-різному. Французьке право тасудова практика виходять з того, що оферент не пов’язаний з офертою. Виняткомвважається випадок, коли оферент вказав строк для акцепту. Право ФРН таШвейцарії, навпаки, встановлює правило, згідно з яким оферент пов’язаний зофертою, а винятком може бути спеціальне застереження про те, що він не вважаєсебе пов’язаним офертою. У англо-американському праві оферта може бутивідізвана до самого її акцепту.
Винятком є випадок, колиоферта супроводжується зустрічним задоволенням. Оферту можна відізвати навітьтоді, коли оферент вказав строк, упродовж якого він вважає себе зобов’язанимофертою (тверда оферта). Строк у цьому випадку лише вказує на час, упродовжякого повинен бути зроблений акцепт.
Угода вважаєтьсяукладеною, якщо пропозиція, вміщена в оферті, прийнята тією стороною, якій вонаадресована, тобто якщо настав акцепт. Прийняття пропозиції акцептантом повиннобути беззастережним і не супроводжуватися ніякими новими умовами. Упротилежному випадку вони будуть відмовою від початкової оферти тарозглядатимуться як нова оферта, а сторони міняються місцями. Акцептант стаєоферентом та навпаки.
Угода вважається укладеноюза загальним правилом у той момент, коли акцепт сповіщений оференту. Такеправило закріплене у Франції, ФРН, Італії, Японії та деяких інших країнах. Українах загального права (Англія, США) застосовується таке саме правило.Винятком є акцепт, зроблений по пошті або по телеграфу. Така угода вважаєтьсяукладеною у момент надіслання акцепту (теорія „поштової скриньки”).
Зарубіжне договірне правовиходить з того, що угода повинна бути виконана у строгій відповідності до їїумов. Проте щоб визначити, чи виконані умови угоди чи ні, треба знати їх точнийзміст. Для цього у законодавстві зарубіжних країн установлені правила роз’ясненняумов угод.
Існують певні розбіжностіу роз’ясненні умов угод у кожній країні, у континентальному та загальномуправі. У країнах континентального права надається значення встановленню дійснихнамірів сторін, якими вони керувалися при укладанні угоди.
У країнах загального права(Англія, США) більше приділяється уваги формальному змісту тексту угоди, слівта виразів, які сторони використовували при формулюванні її умов, навіть якщовони не зовсім відповідають дійсним намірам сторін у момент укладання угоди.
Необхідність правовогорегулювання питань роз’яснення умов угод пояснюється тією особливістюгосподарської діяльності, що вона перебігає за обставин, які швидко змінюються.Розуміючи це, кожна із сторін за господарською угодою прагне вже при укладанніугоди забезпечити собі певну свободу дій шляхом включення до неї умов таформулювань, які дозволяють імовірність їх іншого роз’яснення, ніж те, щомалося на увазі у момент укладання угоди.
Загальнівисновки
1. Сутність так званої„корпоративної революції”, що відбулася сторіччя тому, полягає в тому, що векономіці деяких розвинутих країн головне місце посіла корпоративна власність —в своїх різних формах (колективно-кооперативна, кооперативна, акціонерна,суспільна тощо).
Додамо, що в основікорпоративної революції були дві спільно працюючі складові, що зробили їїможливою, — комерційне використання нових технологій і зміна способів поширеннятоварів і послуг.
Світовий досвід свідчить,що якщо засоби виробництва належать не капіталу, не державі, а людям, щопрацюють на основі співволодіння власністю і співучасті в управліннісуспільними справами, то відкриваються джерела економічного і суспільного росту— нові, які раніше були майже не відомі але зовсім не існували. Саме вонимотивують творчу працю, що стає в наш інформаційний час визначальною. Будеперемагати та цивілізація, та група країн, що візьмуть усе краще, що добутолюдством і включать ці живі джерела в механізми власного розвитку з урахуваннямособливостей національної культури.
2. Господарську угодуможна розглядати як юридичний засіб розподілу зиску, отриманого сторонами відвзаємного співробітництва. Вже на стадії укладання угоди це питання набуваєвельми важливого значення. Укладання угоди по суті являє собою процедурускасування перепон, що виникають між сторонами при узгодженні їхніх приватнихінтересів.
Процес укладання угод увсіх країнах включає дві стадії: пропозицію укласти угоду (оферта) та згоду наукладання угоди (акцепт).
Укладання угоди має своїособливості. Угода між присутніми вважається укладеною, якщо на зроблене однієюстороною оголошення, яке містить усі суттєві умови угоди, інша сторонавідповіла швидкою та чітко вираженою згодою, тобто оферта збігається закцептом. Якщо між ними існують суттєві розбіжності, процес складання угодіможе продовжуватися (в сторону їхнього збігу) або закінчитися без подальшогоспівробітництва.
Дуже важливо, аби офертата її прийняття (акцепт) збіглися у часі.
Використаналітература
1. Мамутов В.К., Чувило О.О. Господарське правозарубіжних країн. — К, Ділова Україна, 1996.
2. Международный коммерческий арбитраж. — К., 1995.
3. Механцева Д.М. Универсальная теориясамоуправления и управления. — Красноярск, 2001.
4. Пилипенко А.Я., ЩербінаВ.С. Господарське право: Курс лекцій. — К., Вентурі, 1996.
5. Степанов Д., Макеева Е. Корпоративная реформа:Защитить бизнес от захватчиков // Ведомости. — 29.03.2005, № 54 (1336).
6. Субетто А.И. Системный анализ современногообщества. — СПб., 2004.
7. Субетто А.И. Социологические основаниятрансформации общества. — М., 2000.
8. Теория управления. Социально-технологическийподход: Энциклопедический словарь / Под ред. В.Н. Иванова, В.И. Патрушева. —М., 2004.
9. Яковец Ю.В. История цивилизации. 2-е изд. —М., 1997.