Вступ
Ринкові реформи пов’язані із змінами в системі правового регулюванняекономічних відносин. Такі процеси обумовлюють розвиток донедавна незастосовуваних в Україні правових конструкційта інститутів права, серед яких є неспроможність.
Інститут неспроможності є дужеважливим правовим механізмом, що використовується в переважній більшості країнсвіту для врегулювання відносин між неплатоспроможним боржником та йогокредиторами. Цей іститутнадає необхідні інструменти для нормального функціонування економіки, щобазується на засадах ринкової саморегуляції, конкурентного суперництва такомерційного ризику товаровиробників. В прцесі застосування законодавства пронеспроможність не лише розв’язуються суто правові проблеми між інтересами боржника і кредиторів, але йвідбуваються прогресивні зміни в соціально-економічній сфері, які відкриваютьпростір для розвитку ефективного товарного виробництва. Саме тому особливогозначення набуває актуальність дослідження юридичної та соціальної природиінституту неспроможності. Актуальність такого дослідження також обумовлюється йтим, що вже постала необхідність створення в Україні цілісної концепціїітституту неспроможності, що відповідала б сучасному рівню правового регулюваннявідносин приватного характеру та враховувала перспективи становлення засад ринковоїекономіки в Україні.
Українська юридична наука до1992 року не знала інституту неспроможності, через брак теоритичної розробкиітституту неспроможності в Україні спочатку був створений дуже недосконалиймеханізм закону про банкрутство, а в подальшому процес реформування даногозакону був, істотно загальмований та нереалізований до потенційних можливостейцього інституту. Крім того судова практика виявила багато перешкод на шляху йогозастосування.
Метою даної роботи є опрацюваннязасад інституту неспроможності, та виявлення як найбільше проблемних питань, щопідлягають втрішенню шляхом удосконалення чинного законодавства України у ційсфері. Брак фундаментальних теоритичних робіт з питань впровадження цього важливогодля ринковох економіки інституту права та нечисленість досліджень, дуженегативно позначаються на досить повільному процесі удосконалення законодавства.
1. Поняття ліквідації
Процедура ліквідаціїрозпочинається тоді, коли вже вичерпані усі можливості отримання боргів наетапах процедури банкрутства тобто на стадіях розпорядження майном, санаціїборжника.
Ліквідація суб’єктапідприємницької діяльності в процедурі банкрутства є кінцевим етапомпровадження в справі про банкрутство.
По–перше, треба зазначити, щопорядок ліквідації юридичних осіб–суб’єктів підприємницької діяльностірегулюється Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника абовизнання його банкрутом «від 30. 06. 1999 року №784-XIV з наступними змінами і доповненнями.
В ст. 1 Закона України «Провідновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», визначеннопоняття ліквідації.
Отже: Ліквідація – це припиненнядіяльності суб’єкта підприємницької діяльності, визнаного господарським судомбанкрутом, з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимогкредиторів шляхом продажу його майна. Ця процедура є, як вже зазначалось, заключниметапом справи про банкрутство і вихід з неї може бути лише один – мирова угода.[1]
В процедурі ліквідації немаєфінансового оздоровлення, тут відбувається реалізація майна банкрута. Сутністьліквідаційної процедури полягає в тому, що вона є крайнім заходом отриманнязаборгованості на відміну від санації, яка є спробою фінансового оздоровленняпідприємства, на цьому етапі немає фінансового оздоровлення, а є лише моментзадоволення вимог кредиторів. Безумовно, санація, є більш ефективною, оскільки,як правило у випадку запровадження процедури санації (фінансовогооздоровлення), у кредиторів є більше шансів отримати всю суму заборгованості,хоч і через деякий проміжок часу. Але з іншої точки зору, ліквідація – цеостанній захід який застосовується для отримання заборгованості та її списанняпо документах боржника. І хоча від реалізації майнових активів боржника у разійого ліквідації, як показує практика, кредитори отримують в п’ять-десять разівменше, ліквідаційна процедура все ж є дуже розповсюдженою сьогодні. Тому слідрозглядати її як існуюче явище.
Отже, почати, на мій погляд,треба з зазначення того, що умови банкрутства врегульовано ст. 209 Глави23 Господарського кодексу України де значиться, що у разі неможливості суб» ктапідприємництва після настання встановленого терміну виконати свої грошові забов»язання перед другими особами або державою інакше як відновленям платоспроможностіцей суб» єкт (боржник) згідно частини четвертої ст. 205 Господарськогокодексу України визнається банкрутом. Ч. 2 ст. 209 ГосподарськогоКодексу України неможливість боржника возобновити свою платоспроможність тазадовільнити визнані судом вимоги кредиторів інакше як через примінення судомліквідаційної процедури визнається банкрутством.
Суб» єктом банкрутства може бутилише суб» єкт підприємницької діяльності.
Ст. 212 Господарськогокодексу України передбачено, що в випадках, передбаченим Законом, відноснонеплатежеспроможного боржника приміняються наступні процедури:
- розпорядженнямайном боржника;
- мироваугода;
- санація;
- ліквідаціябанкрута.
Визнання господарським судомпідприємства банкрутом є одним з випадків його примусової ліквідації.
Необхідно сказати про те, щопроцедура ліквідації відкривається лише а чотирьох випадках:
- коли напроведенні такої процедури наполягає комітет кредиторів (п. 8 ст. 16 ЗаконуУкраїни «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»)як підсумок розпорядження майном (п. 8 ст. 50 Закона України «Провідновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»);
- колирезультати процедури санації визнані незадовільними (п. 6 ст. 18, п. 12ст. 19, п. 6, 11, 15 ст. 21, Закона України «Про відновленняплатоспроможності боржника або визнання його банкрутом»);
- коли судвикористовує спрощену процедуру банкрутства (ст. ст. 51, 52, ЗаконаУкраїни «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»);
- у випадкахбанкрутства громадян–суб'єктів підприємницької діяльності (статті 47 – 49 ЗаконаУкраїни «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»);
Строк ліквідаційної процедури неможе перевищувати дванадцяти місяців, хоча господарський суд може продовжитицей строк ще на шість місяців. Це викликано необхідністю проведенняпроцесуальних дій які займають багато часу. Процесуально ліквідацію підприємствможна поділити на наступні стадії:
1. Введення процедури ліквідації;
2. Виявлення та оцінкаліквідаційної маси;
3. Реалізація майна боржника;
4. Задоволення вимог кредиторів;
5. Затвердження звітуліквідатора;
6. Винесення ухвали проліквідацію.
Не зважаючи на те, що ліквідаціяв стадії банкрутства є примусовою формою припинення суб’єкта підприємницькоїдіяльності, і вийти з неї все ж таки можливо, уклавши мирову угоду. Мироваугода у банкрутстві як засіб оперативного вирешення проблем, що стали предметомрозгляду у суді виконує важливі функції – зберігає неспроможного алежиттєздатного підприємця на ринку. Кредитори, як правило, від цього отримують хочабчасткове задоволення за їх претензіями.
Так згідно з п. 2 ст. 35Закона України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання йогобанкрутом» мирова угода може бути укладена на будь-якій стадії провадження усправі про банкрутство.
Мотивом укладення мирової угодина даному процесуальному етапі може бути те, що ліквідація деяких видівпідприємств (мається на увазі – об’єктів вугільної промисловості) тягне засобою додаткові витрати, що можуть навіть перевищувати визнані судом вимогикредиторів. Це є єдиною можливою трансформацією в даній стадії провадження, щопередбачена Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника абовизнання його банкрутом».
На мою думку основна метабанкрутства – не ліквідація підприємства, а задоволення вимог кредиторів черезвизнання боржника банкрутом.
2. Наслідки визнання боржникабанкрутом та відкриття ліквідаційної процедури
Відкриття ліквідаційноїпроцедури – це наслідок визнання боржника банкрутом.
Згідно з п. 7 ст. 11Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»для визначення фінансового становища боржника в підготовчому засіданні суду чипід час розгляду справи про банкрутство суддя може призначити експертизу. Задорученням суду експертиза проводиться державним органом з питань банкрутстваіз залученням для її проведення спеціалістів у встановленому порядку. У разізвернення до суду боржника про порушення справи про банкрутство на підготовчомузасіданні з» ясовуються ознаки його неплатоспроможності.
Б.М. Поляков в книзі «Процедурабанкротства в Украине: теория и практика» вважає, що до цих ознак належать:
«наявність непогашених тавизнаних судом грошових вимог кредиторів;
перевищення грошових зобов’язань боржника над його майном;
незадовільний результатзастосування заходів по фінансовому оздоровленню суб’єкта підприємницької діяльності;
Тільки наявність всіхперелічених ознак дає суду підставу для визнання боржника банкрутом. Якщо суддійде висновку, що у боржника є тільки дві ознаки: наявність боргу танеоплатність, а заходи по фінансовому оздоровленню не застосовувались, то вцьому випадку суд може замінити арбітражного керуючого, з випливаючиминаслідками. Практика свідчить, що суд може зупинитись визначивши тільки ці двіознаки, для відкриття ліквідаційної процедури, оскільки вимога щодообов’язковості застосування заходів фінансового оздоровлення законодавчо незакріплена.»
Про визнання боржника банкрутомта відкриття ліквідаційної процедури згідно з п. 1 . ст. 22Закона України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання йогобанкрутом» господарський суд приймає постанову про визнання боржника банкрутомі відкриттям ліквідаційної процедури.
Постанова про визнання боржникабанкрутом і введення ліквідаційної процедури тягне за собою настання дляборжника наступних правових наслідків, які передбачені в ст. 23 ЗаконаУкраїни «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»:
- підприємницькадіяльність боржника завершується закінченням технологічного циклу по виробленнюпродукції у випадку можливості її продажу;
- строквиконання всіх грошових зобов’язань банкрута та зобов’язань по сплаті податківта зборів (обов’язкових платежів) вважається таким, що вже настав;
- припиняєтьсянарахування неустойки (пені, штрафу), відсотків та інших фінансових санкцій повсім видам заборгованості боржника;
- відомостіпро фінансовий стан боржника перестають бути конфіденційними або складатикомерційну тайну;
- укладанняугод, пов’язаних з відсудженням майнаборжника або передачею його майна третім особам, дозволяється у порядку,передбаченому Законом;
- скасовуєтьсяарешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, або інші обмеження,пов’язані з розпорядженням майном.Накладення нових арештів та інших обмежень по розпорядженню майном боржника недопускається;
- вимоги позобов’язанням боржника, визнаного банкрутом,які виникли на час проведення процедури банкрутства, можуть бути пред’явлені тільки у межах ліквідаційної процедури;
- виконаннязобов’язань боржника, визнаного банкрутом,здійснюється у випадках і порядку, передбаченому Законом.
З дня прийняття господарськимсудом постанови про визнання боржника банкрутом і початку ліквідаційноїпроцедури припиняються повноваження органів управління банкрута тарозпорядження його майном. Керівник банкрута звільняється з роботи у зв» язку збанкрутством підприємства, а також припиняються повноваження власника (власників)майна банкрута, як що цього не було зроблено раніше.
У п» ятиденний строк з дняприйняття постанови про визнання боржника банкрутом ліквідатор забезпечуєпублікування у офіційних друкованих органах відомостей про визнання боржникабанкрутом.
Згідно з п. 4 ст. 23Закона України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання йогобанкрутом» не дозволяється опублікування або розголошення іншим чиномвідомостей до дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржникабанкрутом.
У постанові про визнанняборжника банкрутом господарський суд розпочинає ліквідаційну процедуру,призначає ліквідатора. Господарський суд має право призначити ліквідаторомособу, яка виконувала повноваження розпорядника майна та/або керуючого санацієюборжника. Ліквідатор виконує свої повноваження до завершення ліквідаційної процедури.
Також однією з особливостейпорушення справи про банкрутство є зупинення виконавчого провадження тобтозупинення усіх виконавчих дій пов» язанних з стягненням заборгованості зборжника, які покладені на Державну виконавчу службу. Так п. 8 ст. 34Закону України «Про виконавче провадженя» від 21.04.1999 р. №606-XIV передбачено, що виконавче провадженняпідлягає обов» язковому зупиненню у випадках:
- порушеннягосподарським судом провадження у справі про банкрутсво боржника.
Ч. 2 ст. 65 ЗаконаУкраїни «Про виконавче провадженя» від 21.04.1999 р. №606-XIV передбачено, що у випадку ліквідаціїборжника – юридичної особи, в тому числі визнання боржника банкрутом, виконавчийдокумент передається до ліквідаційної комісії для вирішення питання проподальший порядок виконання рішення у встановленому законодавством порядку.
На мою думку це дуже важливо такяк на виконанні в Державній виконавчій службі можуть бути виконавчі документипо стягненню заборгованості з боржника визнаного банкрутом. Цими документами можутьбути як документи по зобов» язанням банкрута перед працівниками або документівпо забов» язанням банкрута перед другими юридичними, або фізичними особами. Впрактиці зустрічаються такі ситуації, коли при визнанні Господарським судомпідприємства банкрутом та введення ліквідаційної процедури на цьомупідприємстві немає ніяких данних про забов» язання банкрута перед йогопрацівниками або іншими кредиторами, крім визнаних судом. Передача документівДержавной виконавчой службой дає можливість хоч частково побачити забов» язанняборжника як перед працівниками так і іншими кредиторами.
Згідно з Ч. 3 ст. 65Закона України «Про виконавче провадженя» від 21.04.1999 р. №606-XIV ці документи передаються в ліквідаційнукомісію або ліквідатору.
Таким чином, після визнанняборжника банкрутом майнові права і обов» язки боржника переходять доліквідатора, і тому банкрута представляє призначений у справі ліквідатор. (п. 11.4.листа Вищого Господарського суду України від 24.11.1997 г. №01–8/452 «Продеякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенніспорів»).
З появою після проведеноїреформи законодавства про банкрутство нового суб» акта банкрутства –громадянина-підприємця – постала необхідність передбачити особливостізастосування процедур банкрутства відносно таких суб» єктів права.
При процедурі ліквідаціїгромадянина-суб’єкта підприємницької діяльності, згідно з п. 5 ст. 41Закона України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання йогобанкрутом» для нього дещо менше коло правових наслідків:
- строкивиконання зобов’язань вважаються такими, що вженастали;
- припиняєтьсянарахування неустойки (штрафу, пені), відсотків та інших фінансових(економічних) санкцій по всім зобов’язанням;
- припиняєтьсястягнення по всім виконавчим документам, за винятком виконавчих документів щодовимог про стягнення аліментів, про відшкодуванню шкоди, спричиненої життю та здоров’ю громадян.
При відкритті ліквідаційноїпроцедури, якщо вимоги кредиторів не задовольняються, чи не укладено мировоїугоди постанова про визнання громадянина підприємця направляється на виконаннясудовому виконавцю для здійснення реалізації майна банкрута. У разінеобхідності постійного управління нерухомим майном, або цінним рухомим майномгромадянина-підприємця, визнаного банкрутом, господарський суд призначає дляцієї мети ліквідатора та визначає розмір його винагороди. У цьому разі продажмайна громадянина-підприємця здійснюється ліквідатором. (п. 7 ст. 48Закона України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання йогобанкрутом»).
3. Ліквідатор як основна фігурав ліквідаційній процедурі
У постанові про визнанняборжника банкрутом суд призначає ліквідатора, який виконує функції арбітражногокеруючого в ліквідаційній процедурі. Тобто, стає основною процесуальною фігуроюв процедурі ліквідації.
Необхідно зазначити, щоліквідатором може бути фізична особа, яка отримала ліцензію у встановленомузаконодавством порядку, та відповідно до рішення господарського судуорганізовує здійснення ліквідаційної процедури боржника, визнаного банкрутом,та забезпечує задоволення визнаних судом вимог кредиторів у встановленомузаконом порядку. (ч. 15 ст. 1 Закона України «Про відновленняплатоспроможності боржника або визнання його банкрутом»).
Згідно з ст. 3–1 ЗаконаУкраїни «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»Арбітражним керуючим (розпорядником майна, керуючим санацією, ліквідатором)може бути призначено фізичну особу – суб» акта підприємницької діяльності, якамає вищу юридичну або економічну освіту, володіє спеціальними знаннями та не єзацікавленою особою що до боржника і кредиторів. Арбітражний керуючий(ліквідатор) діє на підставі ліцензії виданої уповноваженим органом.
Згідно з п. 1 ст. 24Закона України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання йогобанкрутом» порядок призначення ліквідатора той же, що і керуючого санацією. Втой же час ліквідатором може бути призначена особа, яка раніше виконувала обов’язки розпорядника майна або(та) керуючого санацієюборжника.
Ліквідатор призначаєтьсяГосподарським судом за клопотанням комітету кредиторів. (п. 1 ст. 17Закона України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання йогобанкрутом»).
Згідно п. 2 ст. 22Закона України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання йогобанкрутом» строк ліквідаційної процедури не може перевищувати дванадцятимісяців. Господарський суд може продовжити цей строк на шість місяців, якщоінше не передбачено Законом України «Про відновлення платоспроможності боржникаабо визнання його банкрутом». Таким чином повноваження ліквідатора маютьгранічний термін, який не може бути більш 18 місяців. По закінченню цьоготерміну ліквідатор забов» язаний здати до суду звіт про виконану роботу таліквідаційний баланс. Як що ліквідаційна процедура не закінчена, тобтозалишилось нереалізоване майно підприємства банкрута або не стягненадебіторська заборгованість суд призначає нового ліквідатора.
Створення ліквідаційної комісіїможливо за клопотанням ліквідатора, узгодженого з комітетом кредиторів. В цьомувипадку членами ліквідаційної комісії можуть бути представники кредиторів(комітету кредиторів), фінансових органів. Якщо банкрутом визнано державне підприємство(тобто підприємство, у статутному фонді якого частина державної власності складаєбільш ніж 25%), то членами ліквідаційної комісії є представник державногооргану з питань банкрутства, а у разі необхідності–орган місцевогосамоврядування, державного органа у справах нагляду за страховою діяльністю,антимонопольного комітету України. (п. 2 ст. 24 Закона України «Провідновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»).
В.В. Джунь в книзі «Інститутнеспроможності: світовий досвід розвитку і особливості становлення в Україні»зазначає: «поділ повноважень ліквідатора з членами ліквідаційного комітету: невбачається раціональним, оскільки ліквідатор є фахово підготовленою особою,якої цілком достатньо для проведення заходів ліквідації.
Тому запровадження інститутуліквідаційної комісії є зайвим. Якщо в цьому інституті законодавець бачив органконтролю за діями ліквідатора, то для цього достатньо повноважень комітетукредиторів та господарського суду».
У ліквідаційній процедуріліквідатор повністю охоплює повноваження органів управління банкрутом. Тому здня винесення постанови про визнання боржника банкрутом припиняютьсяповноваження органів щодо управління банкрутом та розпорядження його майном.Керівник банкрута звільняється з роботи у зв’язку з банкрутством підприємства,а також припиняються повноваження власника (власників) майна банкрута, якщоцього не було зроблено раніше. Ліквідатор у межах своїх повноважень приймає усвоє відання майно боржника вживає заходів по забезпеченню його збереження,здійснює інвентаризацію і оцінку майна банкрута, аналізує фінансове становищебанкрута, формує ліквідаційну масу, заявляє про відмову виконання договорівбанкрута, передає у встановленому порядку на зберігання документи банкрута, якіпідлягають обов» язковому зберіганню. (ст. 25 Закона України «Провідновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»).
Ліквідатор та ліквідаційнакомісія виконують свої повноваження до завершення ліквідаційної процедури.
Повноваження ліквідатора маютьстрого цільовий характер і спрямовані на виконання завдань ліквідаційноїпроцедури. До функцій ліквідатора належить консолідація майнових активівбанкрута, а саме прийняття їх до свого відання, управління, розпорядження нимита їх збереження. Треба додати, що ліквідатор має й інші функції про які будезазначено нижче.
У випадку банкрутства боржника,що є відсутнім господарський суд призначає ліквідатора за поданням державногооргану з питань банкрутства або із кола працівників останнього.
Якщо процедура розпорядженнязапроваджена після розпорядження, то припиняються повноваження органівуправління, а також власника банкрута, стосовно управління майном. Керівник жепідприємства звільняється у зв’язку з банкрутством підприємства (п. 1 ст. 40КЗпП України), про що робиться запис в його трудовій книжці.
Протягом 3-х днів післяпризначення ліквідатора органи управління банкрута забезпечують передачубухгалтерської та іншої документації банкрута, печаток та штампів, матеріальнихта інших цінностей ліквідатору. На думку Афанасьєва.Р.Г.висказаной в книзі «Банкрутство:напрямки удосконалення ліквідаційної процедури», щодо взаємовідносинліквідатора та органу управління банкрута: «один момент потребує вдосконалення,а саме, відсутність в Законі України «Про відновлення платоспроможностіборжника або визнання його банкрутом» відповідальності керівників (власників)банкрута за не передання (несвоєчасне передання) ліквідатору бухгалтерської таіншої документації банкрута, печаток і штампів, матеріальних та інших цінностей».Афанасьєва.Р.Г пропонує ввести адміністративну відповідальність за не передання(несвоєчасне передання) у вигляді штрафу, а також цивільно-правову відповідальністьу випадку заподіяння подібними діями (бездіяльністю) збитків кредиторам.Виходячи з практики застосування Закону України «Про відновленняплатоспроможності боржника або визнання його банкрутам «в тій його частині, якастосується відносин керівництва підприємства банкрута з ліквідатором, можна, намою думку, погодитись з пропозицією Афанасьєва.Р.Г з приводу пропозиціївдосконалення цього моменту тому що це допомогло б уникнути витрачання часу,який відведено для роботи ліквідатора.
Як вже зазначалось вищеліквідатор має й інші функції, якими він наділений для досягнення основної метиліквідаційної процедури. Серед них:
- Виконуєповноваження керівника (органів управління) банкрута;
- Виконуєфункції по управлінню та розпорядженню майном боржника;
- Здійснюєзаходи щодо збереження майна банкрута;
- Здійснюєінвентаризацію та охорону майна банкрута;
- Повідомляєпрацівників банкрута про звільнення та здійснює його у відповідності із КЗпПУкраїни;
- Здійснюєзаходи, направленні на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, якезнаходиться у третіх осіб, а також заявляє вимоги про повернення дебіторськоїзаборгованості;
- Реалізуємайно банкрута для задоволення вимог, включених до реєстру вимог кредиторів;
Згідно з п. 3 ст. 24Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання йогобанкрутам «ліквідатор повинен дати оголошення в офіційному друкованому органі –відомості про визнання боржника банкрутом та про відкриття ліквідаційноїпроцедури. Оголошення повинно містити наступні відомості:
- Найменуваннята інші реквізити банкрута;
- Найменуваннягосподарського суду, у провадженні якого знаходиться справа про банкрутство;
- Датаприйняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом тавідкриття ліквідаційної процедури;
- Відомостіпро ліквідатора (ліквідаційну комісію).
Подати таке оголошенняліквідатор повинен подати протягом 5 днів з дня прийняття постановигосподарським судом про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційноїпроцедури.
Значення оголошення в офіційномуоргані полягає в тому, що кредитори повинні знати правові наслідки співпраці зособою визнаною боржником.
Крім того, з моменту публікаціїпочинається другий етап відсіювання кредиторів, який встановлений ст. 23 ЗаконуУкраїни «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутам«. Зміст його полягає в тому, що кредитори поточної заборгованості повиннізвернутись в суд після публікації. Строк такого звернення співпадає зі строкомліквідаційної процедури. При цьому слід знати, що лише господарський суд визнаєвимоги кредиторів (за винятком привілейованих кредиторів). Недотримання такогопорядку позбавляє кредиторів вимагати погашення заборгованості за рахунокреалізації майна в ліквідаційній процедурі.
Але існують і виключення:
Наприклад, щодо банкрутствавідсутнього боржника (ст. 52 Закону України «Про відновленняплатоспроможності боржника або визнання його банкрутам «), ліквідатор повідомляєпро це всіх відомих йому кредиторів, які у місячний строк з дня отриманняповідомлення можуть направити арбітражному керуючому заяву з вимогою добанкрута. При цьому кредитори можуть оскаржувати результати розгляду їх вимогліквідатором в господарський суд до затвердження судом ліквідаційного балансу.
У місячний термін з дняпублікації оголошення про визнання суб’єкта підприємницької діяльностібанкрутом кредитори повинні заявити свої претензії до боржника (ст. 51 п. ЗаконуУкраїни «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутам«).
У випадку визнання банкрутомфізичної особи таку постанову та інформацію про процес ліквідації суд направляєвсім відомим кредиторам із вказівкою строку пред’явлення кредиторам вимог, якийне може перевищувати двох місяців.
Розглядая питання повноваженьліквідатора в ліквідаційній процедурі слід також звернути увагу на такий важливийаспект як відповідальність, наслідками якого може бути анулювання ліцензіїарбітражного керуючого (ліквідатора).
Так згідно з п. 8 ст. 3–1Закона України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання йогобанкрутом «невиконання або неналежне виконання обов» язків, покладенихарбітражного керуючого згідно з Законом України «Про відновленняплатоспроможності боржника або визнання його банкрутом «, що завдало значноїшкоди боржнику чи кредиторам, може бути підставою для анулювання його ліцензії.
Ліцензійні умови регулюютьсяНаказом Державного Комітету України з питань регулярної політики тапідприємництва, Міністерства Економіки України від 04 травня 2001 р. №72/49згідно якого п. 3.2.3. встановлено, що при призначені ліквідатором –арбітражний керуючий повинен повідомляти про своє призначення МіністерствоЕкономіки України в десятиденний строк з дня прийняття рішення Господарськимсудом. Згідно з п. 6.8. наказу Державного комітету України з питань регулярноїполітики та підприємництва, Міністерства Економіки та з питань Європейськоїінтеграції України від 13 лютого 2002 р. №22/35 встановлен порядокдодержання ліцензійних умов провадження господарської діяльності арбітражнихкеруючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) питання проанулювання ліцензії на підставі акта про встановлення факта неподання вустановлений строк повідомлення розглядається Міністерством Економіки з питаньЄвропейської інтеграції з обов» язковим запрошенням арбітражного керуючого.
4. Формування ліквідаційної масита її оцінка
Важливим етапом процедуриліквідації є формування ліквідаційної маси.
П. 1 ст. 26 ЗаконаУкраїни «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом«дано поняття ліквідаціонної маси, тобто ліквідаційна маса – це усі видимайнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на правівласності, або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційноїпроцедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури.
В ліквідаційну масу невключається об» єкти державного житлового фонду в тому числі гуртожитки,дитячіх дошкільних закладів та об» єктов комунальної інфраструктури. Згідно з п. 1ст. 26 Закона України «Про відновлення платоспроможності боржника абовизнання його банкрутом» ці об» єкти повинні бути передані до комунальноївласності відповідних теріторіальних громад без додаткових умов і фінансуютьсяв установленому порядку.
Розглядая питання передачівишченазваних об» єктів державного житлового фонду в комунальну власностьвідповідних теріторіальних громад слід звернути увагу на деякі проблеми, якізустрічаються з реалізацією вишезгаданої статті Закона України «Про відновленняплатоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Є ситуації коли припризначенні ліквідатора на підприємство визнане в встановленому Законом України«Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»порядку банкрутом немає майна тобто ліквідаційна маса відсутня, немаєдебіторської заборговоності, а залишилась лиш та інфраструктура про якузгадувалось вишче і яка должна бути передана в комунальну власність. Дляпередачі комунальної інфраструктури ліквідатору в відповідни теріторіальнигромади необхідно зробити технічну документацію, за яку треба заплатити. Згідноп. 1 ст. 31 Закона України «Про відновлення платоспроможності боржникаабо визнання його банкрутом» кошті одержані від продажу майна банкрута, спрямовуютьсяна задоволення вимог кредиторів у порядку встановленням цією статтею:
1. у першу чергузадовольняються:
г) витрати пов» язані зпровадженням у справі про банкрутство в господарському суді та роботоюліквідкомісії.
Із вишченаведенного виявляеться,що для передачі в комунальну власність об» єктов комунальной інфраструктури требапідготовити всю технічну документацію підготовку якої треба оплатити, а вслучаї відсутності ліквідаційної маси цього практично зробити неможна, а звіснонеможливо виконати умови п. 1. ст. 26 Закона України «Про відновленняплатоспроможності боржника або визнання його банкрутом». На мою думку назаконодавчому рівні треба розглянути це питання і внести в діючи Законинеобхідні зміни, якіб в таких випадках дійсно гарантували передачу такого майнабез додаткових умов.
В ліквідаційну масу включаютьсятакож речі, визначені родовими признаками, що належать банкруту на правахволодіння або користування. Індивідуально визначені речі, що належать банкрутуна підставі речових прав, крім права власності, не можуть бути включені доскладу ліквідаційної маси. (ст. 26 Закона України «Про відновленняплатоспроможності боржника або визнання його банкрутом»).
Майно банкрута, що є предметомзастави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовуєтьсявиключно для першочергового задоволення вимог заставодержателя. (ст. 26,31 Закона України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання йогобанкрутом»).
У разі виявлення майна якепередано у статутний фонд іншого підприємства, його може бути, згідно з чиннимзаконодавством, виділено та повернено у ліквідаційну масу. (ст. 26 ЗаконаУкраїни «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»).
Слід звернути увагу, що всі цізаходи зв» язаниї з формуванням ліквідаційної маси ліквідатор повинен робити втой термін, коли він згідно з нормами ст. 24, 25 Закона України «Провідновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» приймає відорганів управління печатку, штамп підприємства, бухгалтерську чи іншу документацію,в той час, коли до ліквідатора переходять права «органа управління». Всі документиякі приймає ліквідатор від колишніх органів управління повинні бути оформленінадлежащім чином, тобто проведена інвентаризація при участі органів управління,прийняти бухгалтерськи та інші документи по актам прийому-передачі.
Для поповнення ліквідаційноїмаси ліквідатор пред’являє вимоги до третіх осіб, які несуть субсидіарнувідповідальність відповідно чинного законодавства:
– за зобов’язаннями боржника, у зв’язку з доведенням його до банкрутства.
Слід мати на увазі, що таківимоги слід пред’являти не до всіх засновників (учасникам) або власника, а дотих осіб, які мають право давати обов’язкові для юридичної особи–банкрутавказівки або іншим чином мають можливість визначати його дії. До таких осібможна віднести особу, що має контрольний пакет акцій, власника приватногопідприємства. При ініціюванні таких вимог ліквідатор повинен довести, що вказаніособи дали обов’язкові вказівки для господарюючого суб’єкта та виконання такихдій призвело до банкрутства юридичної особи.
З ліквідаційної масивиключаються:
- Майно,вилучене з обігу;
- Майновіправа, пов’язані з особою боржника;
- Індивідуальновизначені речі, які належать банкрутові на підставі речових прав;
У випадку визнання банкрутомселянського (фермерського) господарства до складу ліквідаційної масивключається майно, придбане на спільні кошти його членів, а також право орендиземельної ділянки та інші майнові права, які належать цьому господарству тамають грошову оцінку. Якщо ж майно належить голові та членам селянського(фермерського) господарства на праві приватної власності, а також інше майно,відносно якого буде доведено, що воно придбане не на доходи від спільноїдіяльності членів селянського (фермерського) господарства, то воно невключається до складу ліквідаційної маси.
Особливо важливе значення маєоцінка майна банкрута. Згідно з ч. 1 ст. 29 Закона України «Провідновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», майно, наяке звертається стягнення у ліквідаційній процедурі, оцінюється арбітражнимкеруючим у порядку, встановленому законодавством України.
Для майна, яке реалізується нааукціоні, оціночна вартість є початковою. Оцінка здійснюється за допомогоюспеціалістів з оплатою їх послуг за рахунок коштів одержаних від виробничоїдіяльності боржника, визнаного банкрутом, або реалізації його майна, та увідповідності з нормами Закону України «Про оцінку майна, майнових прав і професійноїоцінної діяльності в Україні» від 12. 07. 2001 року №2658 – ІІІ, стаття 7, 9.
Оцінку майна здійснюет експерт.
Експерт – суб» єкт оціночноїдіяльності – суб» єкт господарювання, який здійснює оцінку відповідно дозаконодавства з питань оцінки майна, майнових прав та професійної оціночноїдіяльності. Згідно з п. 4. Методики оцінки вартості майна під часприватизації Затвердженою Постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня2000 р. №1554 передбачено поняття ліквідаційної вартості майна. Тоб толіквідаційнв вартість – вартість майна, що оцінюється виходячи з умоввимушеного його продажу у термін, визначений ліквідаційною комісією, і єзанадто коротким для проведення відповідного маркетингу.
Треба також звернути увагу натаке поняття як вартість ліквідації. Вартість ліквідації – чиста поточнагрошова сума, яку очікується отримати за майно після вирахування очікуванихвитрат, пов» язаних з ліквідацією.
Вартість ліквідації визначаєтьсяпереважно щодо об» єктів, які планується відчуждати шляхом продажу підрозбирання матеріалів, а також у разі оцінки основних засобів, термін корисноїексплуатації яких вичерпано і подальше використання яких у визначеному стані таскладі заборонено, а здійснення капітальних витрат на відновлення цих об» єктівнеефективне.
Для проведення оцінки майнапідприємства банкрута ліквідатор повинен заключити договір на проведеннянезалежної оцінки майна. Договіром на проведення незалежної оцінки майна вданному випадку визнається договір між замовником оцінки (ліквідатором) таекспертом.
При розгляданні питання прооцінку майна вважаю що оцінку майна не треба проводити відразу після формуванняліквідаційної маси. Даний вивод заснован на слідуючи підставах.
П. 1 ст. 30 ЗаконаУкраїни «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»передбачено, що після проведення інвентаризації та оцінки майна банкруталіквідатор розпочинає продаж майна банкрута на відкритих торгах, якщо комітетомкредиторів не встановлено інший порядок продажу майна банкрута.
Вишчевказана норма ЗаконаУкраїни «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»прямо передбачає проведення оцінки всього майна, а потім продажи. Однак слідуєзвернути увагу на той факт, що за послуги експерта ліквідатор сплачує певнусуму винагороди. Ці суми ліквідатор виплачує за рахунок боржника, тобто зарахунок продажи майна банкрута і спрямовує ці грошові кошти в рамках ст. 31Закона України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання йогобанкрутом». В той же час згідно з Методикою оцінки вартості майна під часприватизації Затвердженою Постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня2000 р. №1554 термін дії оцінки вартості майна встановлен в шість місяцівпісля яких сам документ о проведенні експертної оцінки являється недійсним. Зцього можно зробити висновок, якщо ліквідатор не вспіє продати майно на протязішісти місяців йому потрібно буде повторно робити єкспертну оцінку вартостізалишеного майна (тогож майна по якому оцінка вже робилась), за що відповіднодругий раз платити винагороду експерту.
На мою думку законодавцю треба збалансуватипитання проведення оцінки майна в ліквідаційной процедурі в том розрізі, щобпроводити оцінку при наявності на майно потенційних покупців, або робити оцінкутого майна яке може бути дійсно швидко реалізовано. Це позволить не витрачатикошти кредиторів за один документ двічі, тричі.
5. Реалізація майна банкрута
Наступним етапом ліквідаційноїпроцедури є продаж майна боржника. Цей етап проводиться після проведенняінвентаризації та оцінки майна банкрута. (п. 1 ст. 30 Закона України «Провідновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»).
Законом України «Про відновленняплатоспроможності боржника або визнання його банкрутом» не дане повне поняттяреалізації майна банкрута. Однак аналізуючи діюче законодавство україни зпитань правового регулювання інституту банкрутства поняття реалізации майнабанкрута дано в ч. 1 ст. 2 Закона України «Про введення мораторію напримусову реалізацію майна» від 29 листопада 2001 р. №2864-III, згідно з яким під примусовоюреалізацією майна підприємств розуміється відчудження о» бєктів нерухомогомайна та інших основних засобів виробнитства, що забезпечують веденнявиробничої діяльності цими підприємствами, а також акцій (часток, паїв).
Метою реалізації майнапідприємств банкрута згідно з п. 1 ст. 25 Закона України «Провідновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» єзадоволення вимог кредиторів, включених до реєстру вимог кредиторів, а такожзгідно з п. 2 ст. 31 Закона України «Про відновленняплатоспроможності боржника або визнання його банкрутом» погашення вимог, щовиникли із зобов» язань банкрута перед працівниками підприємства банкрута (завинятком повернення внесків членів трудового колективу до статутного фондупідприємства), зобов» язань, що виникли внаслідок заподіяної шкоди життю таздоров» ю громадян, шляхом капіталізації відповідних платежів у порядку встановленомуПостановою Кабінету Міністрів України «Про реалізацію статей 31 і 43 ЗаконаУкраїни «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»від 06 травня 2000 р. №765.
Після того коли проведенаінентарізація та зроблена оцінка майна банкрута ліквідатор відповідно до п. 2ст. 30 Закона України «Про відновлення платоспроможності боржника абовизнання його банкрутом» забеспечує через засоби масової інформації оповіщенняпро порядок продажу майна банкрута, склад, умови та строки придбання майна.Порядок продажу майна банкрута, склад, умови та строки придбання майна погоджуютьсяз комітетом кредиторів. При цьому продаж майна підприємств – банкрутів,заснованих на державній власності, здійснюється з урахуванням вимог ЗаконуУкраїни «Про приватизацію державного майна» та інших нормативно правових актівз питань приватизації.
У разі надходження двох і більшепропозицій щодо придбання майна банкрута ліквідатор проводить конкурс(аукціон). Порядок проведення конкурсу (аукціону) визначається згідно ізЗаконом України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малуприватизацію)».
Згідно з Наказом Міністерстваекономіки україни «Про затвердження порядку продажу активів у рахунок погашенняподаткового боргу боржника в процедурах банкрутства» від 07 червня 2001 р.№123 публічні торги (аукціон) – це способ продажу активів платника податків, заяким їх власником стає покупець, який під час торгів запропонував за нихнайвищу ціну.
Порядок реалізації майнабанкрутов, які мають податкову заборгованість перед бюджетом врегульованоНаказом Міністерства економіки України «Про затвердження порядку продажуактивів у рахунок погашення податкового боргу боржника в процедурах банкрутства»від 07 червня 2001 р. №123. п. 1.1. вищевказаного Наказу передбачено,що цим порядком визначається порядок продажу активів платника податків урахунок погашення податкового боргу боржника в процедурах арбітражногопровадження у справі про банкрутство відповідно до Закону України «Провідновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» зурахуванням вимог законодавства с питань приватизації державного майна.
П. 1.4. Наказа Міністерстваекономіки України «Про затвердження порядку продажу активів у рахунок погашенняподаткового боргу боржника в процедурах банкрутства» від 07 червня 2001 р.№123. передбачено, що організатором торгів, конкурсу в процедурах розпорядженнямайном, санації чи ліквідації боржника виступає державна госпрозрахунковаустанова України з питань банкрутства – Агентство з питань банкрутства,утворена відповідно до Указу Президента України від 15 грудня 1999 р. №1573/99«Про зміни у структурі центральних органов виконавчої влади» на якупокладаються обов» язки що до забезпечення захисту інтересів держави на різнихстадіях провадження у справі про банкрутство при продажі активів платникаподатків для погашення його зобов» язань перед бюджетами і державними цільовимифондами, а п. 1.6 вишчевказаного порядка передбачено, що Торги, конкурспочинаються з дати опублікування організатора торгів оголошення…
А згідно п. 1 ст. 30Закона України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання йогобанкрутом» продаж майна банкрута здійснюється на відкритих торгах, якщокомітетом кредиторів не встановлений інший порядок продажу.
Таким чином на мою думкувтручання Агентства з питань банкрутства в процес реалізації майна підприємстваяке ліквідується це порушення прав кредиторів, які шляхом голосуваннясамостійно приймають рішення про реалізацію майна банкрута.
Треба, на мой погляд, сказати про те, що як показуєпрактика, процес продажу майна необхідно проводити під постійним і ефективнимконтролем з боку суду та органу кредиторів. Що забезпечувало б прозорість продажу майна та надавало бможливість контролю за діями ліквідатора в процесі реалізації майна. Так, комітеткредиторів міг би змінювати форму продажу майна банкрута, погоджувати порядокпродажу, склад, та умови придбання майна. Можливо такий рух справи міг би допомогтиуникнути певних правових проблем пов’язаних знедосконалістю правового регулювання Законом України «Про відновлення платоспроможностіборжника або визнання його банкрутом» порядку проведення конкурсу, тобтоуникнути дії посилкової норми, яка відсилає до Закону України «Про приватизаціюневеликих державних підприємств (малу приватизацію)».
Продаж майнапідприємств-банкрутів, заснованих на держаній власності, здійснюється зурахуванням вимог Закону України «Про приватизацію державного майна» та іншихнормативних актів про приватизацію.
У випадку надходження 2-х чибільше пропозицій відносно придбання майна банкрута ліквідатор проводитьконкурс (аукціон). Майно, господарський обіг якого обмежений законодавством,продається на закритих торгах.
В закритих торгах беруть участьособи, які згідно з законодавством можуть мати у власності вказане майно.
Ліквідатор може також виставитина торги вимоги банкрута, якщо інший порядок уступки не встановлений комітетомкредиторів.
Продаж майна банкрута оформлюєтьсядоговором купівлі-продажу, який укладається між ліквідатором та покупцем згідновимог законодавства України. (ст. 30 Закона України «Про відновлення платоспроможностіборжника або визнання його банкрутом»).
У випадку продажу майнамістоутворюючого підприємства ліквідатор повинен виставити на перших торгахмайно, як цілісний майновий комплекс. У випадку не продажу такого майна якцілісного майнового комплексу, реалізація майна відбувається у порядку,визначеному статтею 20 Закона України «Про відновлення платоспроможності боржникаабо визнання його банкрутом».
Нерухоме майно, а також майновіправа по відношенню до такого майна, яке включається до ліквідаційної масиселянського (фермерського) господарства, можуть бути продані лише у конкурсномупорядку, обов’язковою умовою якого єзбереження цільового призначення сільськогосподарських об’єктів, що продаються. (п. 13 ст. 50 ЗаконаУкраїни «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»).
При проведенні ліквідаційноїпроцедури ліквідатор зобов’язаний використовувати один рахунок у банківськійустанові, ці дії регламентовані ч. 7 ст. 30 Закона України «Провідновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Всі іншірахунки підлягають закриттю, а залишки грошових засобів на них повинні бутиперераховані на основний рахунок боржника. З основного рахунку повинні проводитисьвиплати кредиторам та сплачуватись витрати провадження у справі про банкрутство.
Виручені від реалізації майнаборжника засоби повинні бути зараховані на основний рахунок боржника, з якого внаступному здійснюються виплати кредиторам в порядку черговості.
Гроші, отриманні від продажумайна громадянина-підприємця, а також наявні у нього гроші вносяться уготівковій формі на депозитний рахунок нотаріальної контори та використовуютьсяза рішенням господарського суду. (п. 7 ст. 48 Закона України «Провідновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»).
При розгляді питання реалізаціїмайна банкрута слід звернути особисту увагу на обмеження, які встановленідіючим законодавством України при реалізації майна державних підприємств, абопідприємств в статутних фондах яких частка держави становить не менш 25%. Даннеобмеження стосується тих підприємств, які знаходяться в ліквідаційній процедуріі регулюється Законом України «Про введення мораторію на примусову реалізаціюмайна» від 29 листопада 2001 р. №2864 – III.
Так ст. 1 вишчевказаного Законупередбачає введення мораторію на застосування примусової реалізації майнадержавних підприємств та господарських товариств, у статутних фондах якихчастка держави становить не менше 25%.
Таким чином сьогодні арбітражникеруючи (ліквідатори) державних підприємств, або підприємств де частка державистановить 25% і які знаходяться в ліквідаційній процедурі не можуть належнимчином виконувати свої обов» язки передбачені ст. 25, 31 Закона України «Провідновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
В зв» язку з введенням ЗаконаУкраїни «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» ВищімГосподарським судом був оголошен інформаційний лист №01–8/152 від 13.02.2002 р.«Про Закон України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна».Згідно цього листа суд дав поняття об» єктів нерухомого майна, інших засобіввиробнитства, а також мережу дії мораторія і встановив і встановив, що деякімайнові активи усеж таки можна реалізувати в ліквідаційній процедурі державнихпідприємств та господарських товариств, у статутних фондах яких частка державистановить не менше 25%. Так згідно з п. 4 Інформаційного листа ВищогоГосподарського суда №01–8/152 від 13.02.2002 р. «Про Закон України «Провведення мораторію на примусову реалізацію майна» вказано, що до об» єктівнерух-омого майна, пов» язане із землею – будівлі, споруди, квартири,підприємства (іх структурні підрозділи) як цілі майнові комплекси, а також іншемайно, віднесене законодавством до нерухомого. До інших засобів виробнитства,що забезпечують веденя виробничої діяльності підприємства, слід відносити лишеті майнові активи, які обліковуються як необоротні згідно з положенням(стандартом) бухгалтерського обліку 2 «Баланс», затвердженого наказомМіністерства фінансів України від 31.03.1999 р. №87. Дія мораторію непоширюється на ту частину майнових активів підприємства, що обліковуються якоборотні активи, а саме: грошові кошти та їх еквіваленти, що не обмежені увикористанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи споживанняпротягом операційного циклу або протягом дванадцяті місяців з дати складаннябалансу.
Отже, оборотні активипідприємств може бути примусово реалізовано для задоволення вимог кредиторів.
До акцій, що належать державі вмайні господарських товаристві переданих до статутних фондів підприємств, слідвідносити усі види акцій, зазначені у ст. 4 Закону україни «Про цінніпапери і фондову біржу» і емітовані іншими акціонерними товариствами. Зазмістом ст. 2 Закону України «Про введення в дію мораторію на примусовуреалізацію майна» дія мораторія не поширюється облігації підприємств тавекселі, передані державою в установленому порядку до статутного фонду державнихпідприємств та господарських товариств, у статутних фондах яких частка державистановить не менше 25%.
На мою думку хоча і метоювведення мораторію на примусову реалізацію майна є збереження майна державних підприємствцей Закон порушує права як кредиторів, так і права громадян перед якими підприємствобанкрут має зобов» язання (працівники підприємства банкрута) в той частині, щокредитори з дня прийняття цього Закону фактично втратили право на імовірнеотримання своєї заборгованості (за період дії мораторію основні засобивтрачають свою цінність наприклад нерухомість, яка требує переодічного ремонту,а в періо ліквідації як правило ці ремонти не проводяться).
У той же час перед ліквідаторамистала друга проблема. Проблема збереження майна підприємств, підпадаючих піддію Закона України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна». Такдля збереження майна підприємств банкротів ліквідатору необхідно залучитиробітників, якіб по трудовій угоді забезпечували сохранність майна підприємствабанкрута. Труд цих робітників треба оплачувати. Оплату труда ліквідаторзабеспечує згідно п. 1 ст. 31 Закона України «Про відновленняплатоспроможності боржника або визнання його банкрутом» яким передбачено, що впершу чергу задовольняються витрати пов» язані з збереженням майна банкрута.Кошти для оплати найманих працівників ліквідатор може одержати від продажумайна банкрута. З моменту введення в дію Закона України «Про введення мораторіяна примусову реалізацію майна» ліквідатори призначені на державні підприємстваабо підприємства які мають частку держави у розмірі 25% фактично не можутьвиконувати функції возложені на них згідно ст. 25 Закона України «Провідновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
При здійсненні своїх повноваженьліквідатор, на відміну від розпорядника майна та керуючого санацією,знаходиться під більш «суворим контролем» комітету кредиторів, державногооргану з питань банкрутства (при ліквідації державного підприємства) та господарськогосуду.
Так, ліквідатор, не рідше одногоразу на місяць надає комітетові кредиторів звіт про свою діяльність, інформаціюпро фінансовий стан та майно боржника на день відкриття ліквідаційноїпроцедури, та, при її проведенні, використання засобів боржника, а також іншуінформацію на вимогу.
На вимогу господарського судуабо державного органу з питань банкрутства ліквідатор зобов’язаний надати необхідні відомості відносно проведенняліквідаційної процедури.
6. Порядок задоволення вимогкредиторів
Вимоги кредиторів складаються згрошових забов» язань, які визначаються на день подачі позовної заяви вгосподарський суд про порушення справи про банкрутства або про визнаннякредитором в справі про банкрутство. Ст. 1 Закона України «Про відновленняплатоспроможності боржника або визнання його банкрутом» дає поняття грошовогозабов» язання. Грошове забов» язання – зобов» язання боржниказаплатитикредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та іншихпідставах, передбачених цивільним законодавством України. Склад і розміргрошових забов» язань, в тому числі розмір заборгованості за передані товари,виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням процентів, якізабов» язаний сплатити боржник.
Однією із найголовніших частинзаконодавства про банкрутство є встановлення справедливого порядку задоволеннявимог кредиторів.
Процес задоволення вимогкредиторів є визначальним етапом ліквідаційної процедури. Він ї’де слідом за продажем майна банкрута та регулюється ст. 31Закона України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання йогобанкрутом».
Кошти отримані в результаті р1еалізаціїмайна, спрямовуються ліквідатором на здійснення головної мети ліквідаційноїпроцедури–задоволення вимог кредиторів.
Ці виплати можна умовно поділитина дві категорії:
витрати пов’язані з провадженням справи про банкрутство в господарськомусуді та роботою ліквідаційної комісії (іншими словами судові витрати);
вимоги кредиторів;
На мою думку, слід їх дещо ширшерозшифрувати.
Отже, до судових витратвідносяться витрати, метою яких є забезпечення здійснення провадження у справіпро банкрутство. Склад судових витрат містить:
витрати на оплату державногомита;
витрати заявника на публікаціюоголошення про порушення справи про банкрутство;
витрати на публікацію вофіційному друкованому органі інформації про порядок проведення продажу майнабанкрута;
витрати на публікацію в засобахмасової інформації про поновлення провадження у справі про банкрутство у зв’язку з визнанням мирової угоди недійсною;
витрати арбітражного керуючого,пов’язані з утриманням і збереженняммайнових активів банкрута;
витрати кредиторів на проведенняаудиту, якщо аудит проводився за рішенням господарського суду за рахунок їхкоштів;
витрати на оплату праціарбітражних керуючих (ч. 1 ст. 31 Закону).
Однак, за словами В.В. Джуня,в переліку витрат за цією нормою є прогалина, оскільки до нього не включенівитрати на публікацію відомостей про визнання боржника банкрутом і відкриттяліквідаційної процедури, що вимагається згідно з частиною 3 статті 23 Закону.
Всі інші виплати з виручки відреалізації ліквідаційної маси складають вимоги кредиторів неспроможногоборжника.
Усі категорії виплат згідно з ст. 31Закона України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання йогобанкрутом» класифіковані за ступенем пріоритетності їх задоволення. Конструкціязадоволення вимог має вигляд черговості (на думку Джуня В.В., є одним зключових елементів доктрини інституту неспроможності, що використовується і вцивільному праві).
Встановлення черговостізадоволення вимог кредиторів базується на засадах справедливості та рівності.
Об’єктивною основою для встановлення черговості задоволення вимог кредиторівє ризик перевищення обсягу пасиву в майні неспроможного боржника над активом.Обсяг пасиву складається з вимог кредиторів, облік яких здійснюється зареєстром вимог кредиторів. Ступінь соціальної значимості для суспільства лежитьв основі черговості задоволення вимог кредиторів, які є ознаками їхпривілегійованості.
В статті 31 Закона України «Провідновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» визначенішість черг для задоволення вимог кредиторів.
В першу чергу відшкодовуютьсясудові витрати та задовольняються вимоги кредиторів, забезпечені заставою,(якщо у боржника є заборгованість не покрита заставою, то вона задовольняєтьсяв четверту чергу).
В якості першочергових заставнівимоги мають задовольнятись виключно за рахунок предмету застави. У разізастави є цілісний майновий комплекс банкрута або його істотної частини можевиникнути конкуренція між вимогами заставних кредиторів і судовими витратами.За умови такої конкуренції перевага повинна надаватись судовим витратам (тому,що вони забезпечують здійснення самого провадження).
Також, необхідно додати, що надумку Афанасьєва Р.Г., в поточними комунальними і експлуатаційними платежами тасанації і ліквідаційної процедури. Інакше, зазначає Афанасьєв Р.Г., навряд чихто зобов’язаннями боржника, що виникли під час розпорядження майном, захочемати будь–які господарські стосунки з боржником протягом дії означенихпроцедур.
У другу чергу задовольняються:
вимоги, яки виникли іззобов’язань банкрута перед його працівниками (за винятком повернення вкладівтрудового колективу в статутний фонд підприємства, зобов’язань, що виникли іззаподіяння шкоди життю та здоров’ю громадян, шляхом капіталізації відповіднихплатежів в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Капіталізація платежіврозраховується на період, який визначається як різниця між середньою тривалістюжиття чоловіків та жінок в країні та їх віхід у момент здійснення капіталізації(п. 5 Постанови Кабінету Міністрів України від 06.05.2000 р).
У випадках, передбачених статтею44 КЗпП, звільненим працівникам виплачується вихідна допомога на підставіпункту 1 статті 40 цього кодексу в зв’язку з банкрутствам підприємства. Вимогидо виплати вихідної допомоги відносяться до найбільш привілегійованих, черезте, що надають життєво необхідні гарантії для персоналу підприємства.
Також до другої черги вимогвідносяться вимоги громадян-довірителів (вкладників) довірчих товариств таінших об’єктів підприємницької діяльності, які залучали майно (гроші)довірителів (вкладників).
В третю чергу задовольняютьсявимоги відносно податків та зборів (обов’язкових платежів). При цьому суми штрафів (пені) та інших фінансовихсанкцій підлягають задоволенню в шосту чергу.
В четверту чергу задовольняютьсявимоги кредиторів, що не забезпечені заставою, в тому числі вимоги кредиторів,які виникли із зобов’язань в процедурі розпорядженнямайном боржника або в процедурі санації.
Додати до характеристикичетвертої черги можна те, на чому наполягає Джунь В.В., (розглядаючичерговість задоволення вимог кредиторів) а саме, «не треба забувати, що цікредитори є контрагентами підприємства–боржника за угодами, які дозволяютьздійснювати функціонування цього підприємства в процедурах провадження.Віднесення вимог зазначеної категорії кредиторів до четвертої черги – зруйнує уних стимул для ділових зв’язків з підприємством, щодо якого порушена справа пробанкрутство. Отже, є доцільним і необхідним скоригувати припис статті 31 ЗаконаУкраїни «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»і віднести вимоги даної категорії кредиторів до першої черги задоволення, щонеобхідно для збереження у них стимулів для співпраці з боржником».
В п’яту чергу задовольняютьсявимогу по поверненню вкладів членів трудового колективу в статутний фондпідприємства.
В шосту чергу задовольняютьсяінші вимоги.
Нажаль, в Законі України «Провідновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» нерозкриваються категорії інших кредиторів. Однак під вимогами інших кредиторівслід розуміти вимоги, по відшкодуванню збитків, стягнення неустойок (штрафу,пені) та інших фінансових (економічних) санкцій. Такі вимоги повинні враховуватисьокремо в реєстрі вимог кредиторів та підлягати задоволенню після задоволеннявимог п’яти черг. Згідно ст. 1 Закона України «Про відновленняплатоспроможності боржника або визнання його банкрутом «
В законі встановлений ряд правилна задоволення вимог кредиторів в порядку черговості.
Розрахунки з кредиторамиліквідатор здійснює у відповідності з реєстром їх вимог за виняткомпривілейованих кредиторів. Згідно з ст. 1 Закона України «Про відновленняплатоспроможності боржника або визнання його банкрутом» поточні кредитори – цекредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження усправі про банкрутство.
Вимоги кожної окремої чергизадовольняються по мірі надходження на рахунок грошей від продажу майнабанкрута після повного задоволення вимог попередньої черги. У випадку недостатностігрошових засобів для повного задоволення всіх вимог однієї черги, то ці вимогизадовольняються пропорційно сумі вимог, які належать кожному кредитору однієїчерги.
У випадку відмови задоволеннявизнаного у встановленому порядку боргу, ліквідаційна комісія не враховує сумугрошових вимог цього кредитора.
Стаття 31 Закона України «Провідновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» встановлює,ключове правило погашення вимог кредиторів, яке властиве лише процедурібанкрутства та без якого втрачає сенс Закон. Суть правила полягає в тому, щовимоги кредиторів, заявлені після строку, заявленого для їх подачі, не розглядаютьсята вважаються погашеними. Такий строк встановлений статтею 14 Закона України «Провідновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» є граничним.
Слід мати на увазі, що до таких,що погашені слід відносити вимоги кредиторів, що були не визнані господарськимсудом або не заявлених взагалі (крім привілейованих кредиторів).
Якщо вимоги не задоволені унаслідок недостатності майна, то вони також вважаються погашеними.
Одною із проблем, що зустрічаються у процесі застосування законодавствапро банкрутство, є питання оподаткування коштів, отриманих від продажу майнабанкрута. У інформаційному листі Вищого господарського суду України від12.02.2002 р. №01–8/141 «Про деякі питання оподаткування операцій зпродажу майна банкрута» надано роз'яснення, що, згідно зі змістом статей 3, 5 та6 Закону України від 3 квітня 1997 року №168/97-ВР «Про податок на доданувартість», операції з продажу майна банкрута відносяться до об'єктаоподаткування і оподатковуються за ставкою 20 відсотків. У разі проведенняоперацій з продажу майна банкрута ліквідатор є платником податку на доданувартість у порядку, передбаченому зазначеним Законом, а вимоги щодо сплатиподатків і обов'язкових платежів задовольняються у третю чергу.
Відповідно до статті 24 Закону України від 2 жовтня 1992 року №2654-ХІІ«Про заставу» у випадках, коли сума, виручена від продажу предмета застави,виявилася недостатньою для повного задоволення вимог заставоутримувача,останній має право, якщо інше не передбачено договором чи законом, одержатисуму, якої не вистачає для задоволення його вимоги, з іншого майна боржника упорядку черговості, передбаченої законодавством України. Оскільки Законом пробанкрутство не передбачено право заставоутримувача на першочергове задоволенняйого вимог з іншого майна банкрута за недостатності коштів, одержаних відпродажу предмета застави, як зазначено у п. 2 інформаційного листа Вищогогосподарського суду України від 17.04.2002 р. №01–8/447 «Про деякі питаннячерговості задоволення вимог кредиторів у справах про банкрутство», вимогицього кредитора у частині, не забезпеченій заставою, задовольняються вліквідаційній процедурі у четверту чергу.
Якщо у разі реалізації предмета застави виручена грошова сумаперевищує розмір забезпечених цією заставою вимог заставоутримувача ця різницяу ліквідаційній процедурі у межах провадження у справах про банкрутствоспрямовується на задоволення інших вимог першої і наступних черг кредиторівзгідно зі статтею 31 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржникаабо визнання його банкрутом», про що говориться у інформаційному листі Вищогогосподарського суду України від 17.04.2002 р. №01–8/447 «Про деякі питаннячерговості задоволення вимог кредиторів у справах про банкрутство».
По відношенню до деяких суб’єктів господарської діяльності Закон України «Про відновленняплатоспроможності боржника або визнання його банкрутом» встановив особливийпорядок задоволення вимог кредиторів. Так, у разі банкрутства підприємств, щозаймаються особливо небезпечною діяльністю у третю чергу також задовольняютьсявимоги по відшкодуванню витрат на проведення заходів попередження причиниможливої шкоди життю та здоров'ю громадян,майну, спорудам, навколишньому середовищу у порядку, встановленому КабінетомМіністрів України, затвердженого його постановою від 06.05. 2000 р. №765.
У випадку банкрутства страховикавимоги кредиторів четвертої черги підлягають задоволенню у такому порядку:
у першу чергу – вимогикредиторів по договорам обов’язковогоособистого страхування;
у другу чергу – вимогикредиторів по іншим договорам обов’язковогострахування;
у третю чергу – вимоги іншихкредиторів страховиків;
у четверте чергу – вимоги іншихкредиторів.
У випадку банкрутствагромадянина-підприємця до задоволення вимог кредиторів відшкодовуються затрати,пов’язані з провадженням справи про банкрутство та виконанням постанови суду.Вимоги ж кредиторів громадянина-підприємця задовольняються в такій черговості:
- вимогигромадян, перед якими банкрут несе відповідальність за нанесення шкоди життю таздоров’ю громадян, шляхом капіталізації відповідних періодичних платежів, атакож вимоги по сплаті аліментів;
- розрахункипо виплаті трудової допомоги по оплаті праці особам, які працюють за трудовимидоговорами (контрактами) та по виплаті авторської винагороди;
- вимогикредиторів по зобов’язанням, забезпечених заставою;
- вимоги посплаті податків та зборів (обов’язкових платежів);
- розрахунки зіншими кредиторами.
По завершенню розрахунківгромадянин–підприємець звільняється від подальшого виконання вимог кредиторів,заявлених при провадженні процедури банкрутства. Винятком є лише вимогикредиторів по відшкодуванню шкоди, спричиненої життю та здоров’ю громадян, стягненняаліментів, а також інші вимоги особистого характеру, що не були погашенні впорядку виконання постанови господарського суду, або погашенні частково чи незаявлені взагалі. Такі вимоги зберігають свою силу та можуть бути пред’явлені уповному обсязі або частково після закінчення процедури банкрутствагромадянина-підприємця у порядку, встановленому цивільним законодавствомУкраїни.
7. Завершення ліквідаційноїпроцедури
Розгляд звіту ліквідатора післязавершення усіх розрахунків з кредиторами складає завершальний етапліквідаційної процедури, а затвердження господарським судом звіту таліквідаційного балансу є підставою для завершення провадження справи пробанкрутство.
Після завершення усіхрозрахунків з кредиторами ліквідатор подає до господарського суду звіт таліквідаційний баланс, до якого додаються:
- показникивиявленої ліквідаційної маси;
- відомостіпро реалізацію об'єктів ліквідаційної маси з посиланням на укладені договорикупівлі-продажу;
- копіїдоговорів купівлі-продажу та акти приймання-передавання майна;
- реєстр вимогкредиторів з даними про розміри погашених вимог кредиторів;
- документи,які підтверджують погашення вимог кредиторів. Господарський суд післязаслуховування звіту ліквідатора виносить ухвалу про затвердження звітуліквідатора та ліквідаційного балансу. Затвердження звіту ліквідаторавідбувається з урахуванням висновків комітету кредиторів або окремихкредиторів.
Якщо майна банкрута вистачило, щоб задовольнити всі вимогикредиторів, він вважається таким, що не має боргів, і може продовжувати своюпідприємницьку діяльність. Господарський суд може винести ухвалу про ліквідаціююридичної особи, що звільнилася від боргів, лише якщо в неї залишилося майновихактивів менше, ніж це необхідно для її функціонування згідно із законодавством.
У разі якщо господарський суд дійшов висновку, що ліквідатор невиявив або не реалізував усі наявні майнові активи ліквідаційної маси, необхіднідля повного задоволення кредиторів, він виносить ухвалу про призначення нового ліквідатора.
В ухвалі господарського суду про ліквідацію юридичноїособи-банкрута ліквідаційна комісія зобов'язується подати органу, що здійснюєдержавну реєстрацію, затверджений господарським судом ліквідаційний баланс, авідповідний орган – скасувати державну реєстрацію юридичної особи. Примірниктакої ухвали має бути надісланий як реєструючому органу, так і місцевому органустатистики для виключення суб'єкта підприємницької діяльності з Єдиногодержавного реєстру підприємств та організацій України (п. 8 листа Вищогогосподарського суду України від 24.09.1999 р. №01–8/451 «Про деякі питанняпрактики застосування у вирішенні спорів окремих норм чинного законодавства»).
Як роз'яснюєДержавний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва(лист від 11.02.2002 р. №4–422–47/769 «Щодо скасування державноїреєстрації за рішенням господарського суду, п. 33 Положення про державнуреєстрацію суб» єктів підприємницької діяльності, затвердженого ПостановоюКабінету Міністрів України від 25.05.1998 р. №740, орган державноїскасовує державну реєстрацію, зокрема, на підставі рішення господарського судув разі визнання суб» єкта підприємництва банкрутом. При цьому скасуваннядержавної реєстрації суб» єкта підприємницької діяльності здійснюється органомдержавної реєстрації лише після проведення ліквідаційною комісією(ліквідатором) усіх заходів що до ліквідації суб» єкта підприємницькоїдіяльності і подання до органу державної реєстрації документів, визначених п. 34вишченаведенного положення, шляхом виключення його з реєстру суб» єктівпідприємницької діяльності.
Копія ухвалипро ліквідацію юридичної особи направляється органу, який здійснює державнуреєстрацію юридичної особи-банкрута. Підприємство вважається ліквідованим лишез моменту виключення його з державного реєстру України.
У відповідності з Положенням продержавну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності, затвердженоюПостановою КМУ від 25 травня 1998 року №740, орган державної реєстраціїздійснює скасування державної реєстрації підприємства-банкрута шляхомвиключення його з Реєстру суб’єктів підприємницької діяльності. Скасуваннядержавної реєстрації позбавляє підприємство статусу юридичної особи і є підставоюдля виключення з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.Виключення з державного реєстру є завершальним етапом ліквідації підприємствапри банкрутстві і означає повне припинення його правосуб’єктності, що тягне засобою закінчення процедури ліквідації.
Висновки
Інститут неспроможності вУкраїні сьогодні пербуває в процесі становлення. Він є важливим елементом правакраїн з ринковими відносинами і тому успішність його застосування тіснопов’язана зі станом правового регулювання відносин приватного характеру.
Неплатоспроможність як масовеявище є неодмінним супутником товарних форм господарювання. Призначенням його єврегулювання конфліктних відносин між неплатоспроможним боржником та його кредиторами.
На перших етапах застосуванняінституту неспроможності механізмом регулювання відносин в цій сфері булавиключно ліквідаційна процедура, яка сьогодні хоча і займає одне з головнихмісць інституту неспроможності, сучасні тенденції доктрини і практики ставлятьнаголос на переважному застосуванні реорганізаційних процедур як прогресивних,тому що вже прийшло розуміння того, що законодавство про неспроможність повиннобути спрямоване передусім на збереження боржників-учасників торгівельногообороту.
Приклад нашої країни засвідчує,що реальне впровадження інституту неспроможності можливо лише за умов, коли необмежується дія об’єктивних економічних занонів.
Із наведеної вишче роботивважаю, що більше уваги теба приділити вдосконаленню самої процедурі визнаннянеспроможним, враховуючи певні особливості правового положення деяких суб’єктівправа необхідно передбачити спеціальні правила щодо врегулювання проблем визнаннянеспроможним, які повинні бути переважно неліквідованими, або ж мати спеціальнорозроблену процедуру визнання їх неплатоспроможними, що тягнуло б за собою меншізбитки.
Вважаю, що закон повинен міститиможливості достотньо легкого переведення реорганізаційних процедур в ліквідаціюі навпаки.
Реалізація цих заходівреформування дозволить істотно поліпшити механізм інституту неспроможності вУкраїні. А досконалий механізм даного інституту в свою чергу допоможе в розв’язанні кардинальних соціально-економічних проблем України.
Список використаної літератури
банкрутство ліквідація підприємницькиймайно
1. Закон України «Про банкруство» від 14.05.1992 р. №2343-XII з наст. змінамита доповн. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – №31.
2. Закон України від 07. 12. 2000 року №2121-ІІІ «Про банки та банківськудіяльність».
3. Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств».
4. Указ Призедента України від 21.04.1998року №333/98 «про відкриття в арбітражних судах України спеціальних колегій порозгляду справ про банкрутство».
5. Постанова Кабінета МіністрівУкраїни від 17. 03. 2000 року №515 «Про затвердження порядку проведеннядосудової санації державних підприємств».
6. Наказ Державної податковоїадміністрації України від 21. 11. 2000 року №600 «Про затвердження порядкупроведення органами ДПС прощення (списання) та росстрочки (відстрочки)податкової заборгованості платнику податків приукладанні мирової угоди в справіпро банкрутство».
7. Лист Вищого арбітражного судуУкраїни від 07. 03. 1996 року №01–8/106 «Про деякі питання практикизастосування окремих норм чинного законодавства».
8. Інформаційний лист Вищого господарськогосуду від 20. 04. 2001 року №01–8 / 480 «Про деякі питання практики застосуванняокремих норм діючого законодавства при вирішенні спорів».
9. Збірник рішень Вищогогосподарського суду та практика №3–4 1995рік сторінки 289.
10. Збірникрішень Вищого господарського суду України та практика №1 1996 рік стр. 216.
11. Збірникрішень Вищого Господарського суду України та практика №1 1997рік стр. 176.
12. Збірникрішень Вищого господарського суду України та практика №2 1997 рік стр. 215.
13. Збірникрішень Вищого господарського суду України та практика №1 2000 рік стр. 165.
14. Збірникрішень Вищого господарського суду України та практика №4 2000 рік стр. 115.
15. Збірникрішень Вищого господарського суду України та практика №4 2001 рік стр. 105.
16. ВідомостіВерховної Ради України 1997 рік №25 стр. 171.
17. ВідомостіВерховної Ради України 1992 рік №32 стр. 455.
18. ВдомостіВерховної Ради України 1993 рік №33 стр. 347.
19. ВідомостіВерховної Ради УССР 1990 рік №34 стр. 499.
20. Відомості ВерховноїРади УССР 1990 рік №48 стр. 632.
21. ВідомостіВерховної Ради УССР 1991 №20 стр. 249.
22. АфанасьєвР.Г. «Банкрутство: напрямки удосконалення ліквідаційної процедури» ВісникВищого арбітражного суду України 2000 рік №1 стр. 167.
23. Васильев Е.А. Эволюциязаконодательства о несостоятельносты и банкротствах в буржуазных странах.Торгово-економические связи и вопросы международного частного права. Сборникнаучних трудов – М. МИМО-1970 – с. 159.
24. Попадюк С.С. Етапиліквідації юридичної особи при банкрутстві, Держава і право №16 стр. 76.
25. Попадюк С.С.особливостіліквідації підприємств при банкрутстві. Держава і право стр. 210.
26. Джунь В.В.Інститутнеспроможності: світовий досвід розвитку і особливості становлення в Україні.Монографія. – Львів: інститут технологій бізнесуі права, 2000.-180 с.
27. Тітов М.І.Матеріально-правові та процесуальні аспекти визнання господарюючих суб’єктівбанкрутами: Дис…канд. юр. наук: – Х., 1996.
28. Тітов М.І.Правовий статус та повноваження ліквідаційних комісій // матеріалидоповідей і тези виступів на науковій конференції «Теоритичні та практичніпроблеми становлення правової держави в Україні». – Чернівці, 1995рік вип.2.
29. Поляков Б.М. Процедура банкротства в Украине: теорияи практика. Донецк, – «Донбасс», 2001, 480 с.