Зміст
Вступ
Розділ 1. Історичнийрозвиток інституту глави держави в Україні
1.1 Роль інституту президентствав державотворенні України
1.2 Конституційно-правовийстатус Президента України
1.3 Реформування конституційно-правовогостатусу Президента України
1.4 Принципи конституційно-правовогостатусу Президента України
Розділ 2. ФункціїПрезидента України
2.1 ПовноваженняПрезидента України
2.2 СекретаріатПрезидента України
2.3 Рада національноїбезпеки і оборони України
Розділ 3. ПовноваженняПрезидента України відповідно до проекту Конституції України
Висновок
Список використанихджерел
Вступ
Актуальність дослідження.Нинішній етап реформування правової і політичної системи України пов'язаний знеобхідністю покращення функціонування демократичних інститутів. Серед такихінститутів є інститут Президента України, який у сучасній політичній ситуації єне стабільним й тому потребує ефективного реформування. Досліджена тема на є найбільшактуальною тому що в Україні у січні місяці очікуються вибори президентаУкраїни 2010.
Унашій державі пост Президента було запроваджено Законом України «Прозаснування поста Президента України і внесення змін та доповнень до Конституції(Основного Закону) України від 5 липня 1991 р. У Конституції України Президентуприсвячено розділ V, який складається з 11 статей, що встановлюють порядокобрання Президента та основи його взаємовідносин з державними органами.
Згідноз чинною Конституцією, Президент України є главою держави і виступає від їїімені. Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальноїцілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини ігромадянина (ст. 102).
Ступінь дослідження конституційно-правовогостатусу президента у сучасному правовому житті є актуальною, адже вонарозглядається в працях багатьох науковців, політичних діячів. Однією з такихнаукових робіт є “Становлення інституту президентства” Олеськів І., в якомудокладно розглядається законодавчий процес і роль інституту президентства вдержавотворенні України. А також “ Історичний розвиток інституту глави державив Україні”, а саме проведення політичної реформи в Україні, згідно якої зачинною Конституцією Президент України є главою держави і виступає від її імені.
Метакурсової роботи полягає у вивченні особливостей конституційногорегулювання щодо повноважень Президента України, а також еволюція йогоправового статусу. Для вивчення цієї проблеми необхідно дослідити особливостістановлення інституту президентства в Україні; визначити повноваженняПрезидента України, які закріплені в Конституції України; сучасний стан інститутупрезидентства і можливості його змін згідно з державотворенням України.
Предметом курсовоїроботи є розвиток і становлення інституту президентства в Україні. ВиконанняПрезидентом України своїх повноважень згідно з Конституцією України.
Об'єктомкурсової роботи є закріплення статусу Президента України, йогоеволюційний розвиток, а насамперед закріплення в Конституції України статусуглави держави, як гарант державного суверенітету.
Одниміз методів дослідження є порівняльний метод, завдяки якому розглянутоповноваження Президента України в залежності від зміни йогоконституційно-правового статусу. Другим є системно-функціональний метод якийрозкриває системно-функціональну природу інституту президентства, його суть таосновні ознаки, а також його державний апарат. Третім є історичний і логічнийметод, адже він дозволяє простежити всю історію розвитку від заснування інститутупрезидентства до Проекту Закону України “Про внесення змін до КонституціїУкраїни”.
Теоретичне і практичне значення дослідження. Теоретичні засади курсової роботи розкривають поняття та сутністьінституту глави держави, що дозволяє оцінити ступінь реалізації його основнихповноважень із цим проблеми як наукового, так і практичного характеру привдосконаленні діючого законодавства України.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у розробці теоретичнихположень щодо особливостей сутності інституту глави держави. В результатіпроведеного дослідження сформульовано нові наукові положення і висновки:
1. Проведена паралель історичногорозвитку інституту президентства, яка дозволяє стверджувати, що протягом всіхроків незалежності глава держави виступає рушійною силою суспільно-політичних ісоціально-економічних перетворень;
2. Статус глави державизалежить від порядку обрання президента і обсягу його повноважень. Останнім часом набуваєпоширення напівпрезидентська республіка. В ній президент обирається народом,але парламенту надаються певні повноваження, пов'язані з контролем за йогодіяльністю підчас формування уряду і здійснення виконавчої влади;
3. Необхідність проведенняполітичної реформи в Україні, в умовах якої Президент готовий іти на зустрічполітичним силам у вирішенні актуальних питань державотворення, щозаохочуватиме їх до співпраці й зміцнить його становище в державі, а також будесприяти злагоді й миру в країні в цілому.
Структура курсовоїроботи відображає мету, завдання та основнінапрями дослідження. Робота складається із вступу, трьох розділів, якіоб'єднують 7 підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Обсяг роботи– 37 сторінок, кількість використаних джерел – 15 найменування.
Розділ 1. Історичний розвиток інституту глави держави в Україні
ВУкраїні інститут президентства почав розвиватися на поч. 20 ст. за часівдіяльності Центральної Ради було видано чотири Універсали, які мали сформуватифундамент для демократичного розвитку Української держави. ОстаннімУніверсалом, від 22 січня 1919р., Центральна Рада проголосила повну політичнунезалежність України від Росії. А 29 квітня 1918р. Центральна Рада обралоМихайла Грушевського Президентом Української Народної Республіки. Проте, насьогодні, цей історичний факт несе більш політичне навантаження, ніж правове. Учас дії радянського права інститут президента не розвивався. Функцію главидержави виконував орган Верховної Ради УРСР — Президія Верховної РадиУкраїнської РСР.
Сучаснаконституційна практика України містить багато прикладів політико-правовогореформування інституту глави держави та безпосередньо його повноважень. Якправило, такі зміни були зумовлені об’єктивними процесами, що виникли внаслідокструктуризації соціально організованого суспільства та формування новихполітичних партій, що дотримувалися тих чи інших пріоритетів у внутрішнійполітиці України.
Першимдокументом, в якому формально вказувалося на запровадження в сучасну політичнусистему України інституту президента, стала “ Концепція нової КонституціїУкраїни ”, схвалена Верховною Радою УРСР 19 червня 1991 р. На той час Концепціязакріпила положення про те, що за формою правління Україна має стати“президентською республікою”. В Україні виконавча влада мала здійснюватися “Президентом,віце-президентом, Кабінетом Міністрів і державною адміністрацією” [6; 100].
Відповіднодо чинної на той час Конституції УРСР 1978 р., 5 липня 1991 р. Верховна РадаУкраїни приймає три закони: Закон УРСР № 1293-21 ” Про заснування постаПрезидента Української РСР”, Закон УРСР від 5 липня 1991 р. № 1295- 21“ПроПрезидента Української РСР”, “Закон про вибори Президента України” [2].
Відповіднодо Закону УРСР № 1295-21 від 5 липня 1991 р. “Про Президента Української РСР”,Президент Української Радянської Соціалістичної Республіки визнавався найвищоюпосадовою особою Української держави і главою виконавчої влади (ст.1 Закону проПрезидента УРСР). Вибори Президента УРСР відбулись 1 грудня 1991 р. У цей жедень було проведено всеукраїнський референдум в питанні про проголошеннянезалежності України. Президентом України став Леонід Кравчук. З посиленнямполітичної ролі Президента України, Верховна Рада розпочала процес реформуванняйого конституційно-правового статусу. Було прийнято Закон №2113-22 від 14лютого 1992 р. “Про внесення змін і доповнень до Конституції (Основного Закону)України”. Новелою конституційного законодавства стали положення ст. 114-1,відповідно до яких Президента України було визнано Главою держави і главоювиконавчої влади.
Подальшогозакріплення інституту президентства в Україні набуло в проектах КонституціїУкраїни набуло в проектах Конституції України. За участю народних депутатівбуло два офіційні проекти. Ці проекти було опубліковані з метою всенародногообговорення і відомі широкому загалу як проект Конституції України від 1 липня1992 р. та від 26 жовтня 1992р. Окрім офіційних проектів, публікувалися“неофіційні“. Вони розробилися науковими інститутами, окремими фахівцями,громадськими організаціями та іншими зацікавленими сторонами державотворчогопроцесу. Таких проектів було близько п’ятнадцяти [6; 102].
Натой час виділяли два основні напрями розвитку української форми правління.Перший був зумовлений тим, що в Україні має бути президентська республіка,другий – напівпрезидентська. Проте, переважна більшість схилялася до того, що вУкраїні має бути один з різновидів напівпрезидентської республіки: або “президентсько-парламентська»,або “парламентсько-президентська.
Улипні 1994 р. Президентом України був обраний Леонід Кучма, здобувши у другомутурі 52,2% голосів. Це був перший випадок на пострадянському просторі відбулосяцивілізоване і демократичне наступництво влади.
Найвиразнішогоконцептуального визначення інститут Президента, а за ним і вибірпрезидентсько-парламентського устрою для України, набув у КонституційномуДоговорі від 8 червня 1995 р. У ст. 19 Конституційному Договору було визнаноглаву держави і главу виконавчої влади України.
Зприйняттям Конституції України 28 червня 1996 р. цей специфічний дляукраїнської правової системи політико-правовий документ втратив свою чинність.Конституція України суттєво обмежила повноваження Президента України.Відповідно до ст. 102 його було визнано виключно главою держави. Повноваження,які характеризували його як главу виконавчої влади, були переданіПрем’єр-міністрові України[6; 103].
1.1 Роль інституту президентства в державотворенні України
Розвитокдержавотворення Української держави прийнято вважати 01.12.1991 р., коли відбулисязагальні прями вибори глави Української держави, а вже 05.12.1991 р.новообраний Президент України Л.М. Кравчук склав присягу на пленарномузасіданні Верховної Ради України. Таким чином, Президент став уособленнямнезалежної Української держави не тільки юридично(за Конституцією), а йфактично (у суспільній свідомості). За таких умов становлення і розвитокпрезидента в Україні відбуваються на тлі та у нерозривному зв’язку з розбудовоюнезалежності держави в цілому насамперед, з формуванням нового державногомеханізму. Політико-правова практика свідчить, що протягом усіх роківнезалежності Президент України відігравав ключову роль у процесі розбудовиукраїнської держави.
Еволюціяконституційно-правового статусу Президента України, формування його компетенціїє найбільш яскравою ілюстрацією тривалих пошуків оптимальної форми Українськоїдержави, насамперед, пошуків найбільш прийнятної форми правління. Актуальноюпроблемою на сьогодні залишається чітке визначення місця і ролі ПрезидентаУкраїни в загальній системі органів влади. Інститут президентства посідає однез провідних у системі державної влади України, що, однак, не є свідченнямдостатньої визначеності його повноважень. З часу утворення він постійнорозвивається, змінюється, на нього впливають трансформаційні процеси, пов’язанізі змінами у суспільстві. Змінюються і уявлення про місце і роль глави державив системі влади, йде пошук оптимально статусу Президента, його законодавчогозакріплення.
Хочаглава держави функціонально і тяжіє до виконавчої влади, однак уряд створенийяк вищий орган виконавчої влади. Тому має місце розмежування не тільки повноважень,а й самої державної влади між Президентом і урядом, між парламентом іПрезидентом. У процесі такого розмежування Президент нерідко «перетягує» насебе повноваження інших органів; частково – парламенту, частково — уряду. Врезультаті йде процес формування особливого інституту президентської влади, що,безумовно, відрізняється від інститутів законодавчої і виконавчої влади[10; 24].
Слідтакож звернути увагу на те, що проблеми правового статусу глави держави та йогокомпетенції значною мірою роз’яснюються політичними аспектами – поділомпублічної влади між політичними силами країни, ставлення до інституту президентстварізних соціальних груп суспільства, не визнання цього інституту за радянськихчасів.
Політико-правовіпроблеми, що виникають у зв’язку з необхідністю і особливостями інститутупрезидентства в Україні, його місця і ролі в розбудові української державності,набули важливого значення у контексті переходу від президентсько-парламентськоїсистеми, яка вже відіграла свою роль у становленні державності, забезпеченністабільності суспільства і держави, до парламентської-президентської системи,яка відповідає європейській моделі та є найбільш поширеною у демократичнихкраїнах. Враховуючи це, Президент України пропонує передати частину своїхповноважень парламенту у сфері кадрової політики, зокрема, призначення Прем’єр — міністра, формування парламентської більшості.
Висновок:
1) Завершуючи огляд роліінституту президентства в державотворенні України, можна стверджувати, щопротягом всіх років незалежності глава держави є головною рушійною силоюсуспільно-політичних і соціально-економічних перетворень.
2) За чинною Конституцією(ст.102) Президент України є главою держави і виступає від її імені, і, зодного боку, можна вважати, що не входить до жодної з гілок влади, забезпечуючиузгоджене функціонування всього державного механізму [13; 341]
1.2 Конституційно-правовийстатус Президента України
Конституційно-правовийстатус Президента України виник і дістав своє нормативно-правове закріплення,після проголошення незалежності України.
Законом”Про Президента Української РСР” від 5 липня 1991 р. в Україні було запровадженопосаду Президента України, який згідно зі ст. 1 Закону визнавався найвищоюпосадовою особою Української держави і главою виконавчої влади[2].
Згаданийправовий статус Президента України булло уточнено ст. 19 Конституційногодоговору між Верховною Радою та Президентом України “Про основні засадиорганізації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування вУкраїні на період до прийняття нової Конституції України ” від 18 червня 1995р., за якою Президент України визнавався главою держави і главою державноївиконавчої влади в Україні.
Нарешті,Конституція України 1996 р. визначила, що Президент України є главою держави івиступає від її імені.
Главадержави – це або конституційний орган, або водночас і вища посадова особадержави. У першому випадку глава держави відповідно до Конституціїрозглядається як невід’ємна складова парламенту, тобто законодавчої влади,оскільки без його підпису закон є недійсним. У другому випадку він є главоювиконавчої влади і водночас главою держави. У третьому лише главою держави,який не входить до будь-якої гілки влади: законодавчої, виконавчої та судової.
Главоюдержави звичайно є особа, яка посідає вище місце в ієрархії державнихінститутів і яка здійснює верховне представництво як у внутрішньо економічномужитті, так і на міжнародній арені. Нарешті, це символ державності народу.
Правовийстатус президента визначається республіканською формою правління.
Рольглави держави в президентських республіках досить важлива, оскільки він поєднуєповноваження глави держави і глава уряду [9; 356].
Сутністьнапівпрезидентської моделі зводиться перш за все до міцної президентськоївлади, яка здійснюється в умовах нежорсткого поділу влади, як цеспостерігається у президентських республіках. Глава держави звичайно відповідаєза розв’язання загальних стратегічних питань, контролюючи при цьому певні сферидіяльності уряду, в той час як прем’єр-міністр несе безпосереднювідповідальність за здійснення державного управління.
Такамодель притаманна і правовому статусу Президента України.
Приз’ясуванні місця і ролі будь-якого органу держави і посадової особи, яківизначаються Конституцією, принциповим є: визначення його функціональногопризначення і місце, яке орган або посадова особа посідає у системі державнихорганів [9; 357].
Згідноз Конституцією України Президент України є главою держави. Проте місце і рольглави держави в системі органів саме державної влади у Конституції чітко невизначені. Надання Президентові статусу глави держави пояснюється перш за всенеобхідністю підвищити рівень представництва держави всередині країни і за їїмежами в період проголошення і становлення України як незалежної держави, аздійснення цих функцій у всіх країнах з напівпрезидентською формою правліннязавжди притаманне Президентові країни.
Виходячиз цього, слід визнати, що здійснення ним представницької функції гарантадержавного суверенітету, територіальної цілісності, додержання КонституціїУкраїни, прав і свобод людини і громадянина дає можливість Президентові Українипосідати особливе місце в системі органів державної влади і не входити дожодної з її гілок.
Упроцесі здійснення представницької функції Президент України визначає основнінапрями внутрішньої і зовнішньої політики держави відповідно до Конституції ізаконів України, виходячи з передвиборчої програми Президента, в якій визначеностратегічні напрями побудови держави, суспільства, їх економічного, соціальногоі культурного розвитку.
Президентвживає відповідних заходів, пов’язаних з охороною суверенітету України, їїтериторіальною цілісністю, використовуючи при цьому лише визначені Конституцієюйого власні повноваження.
Віннесе персональну відповідальність за додержання Конституції України, захистомправ і свобод людини і громадянина. Здійснення Президентом цих функцій не даєпідстався стверджувати, що його влада поширюється на всі гілки державної влади.
УКонституції України закладено загальні засади системи стримувань і противаг,яка покликана сприяти взаємодії і взаємозалежності законодавчої, виконавчої тасудової влади. При цьому Президент України забезпечує погодження функціонуванняі взаємодію всіх органів державної влади, виступаючи як своєрідний арбітр[9; 359].
1.3 Реформування конституційно-правового статусу Президента України
Конституційно-правовийстатус Президента України встановлюється нормами Конституції України, яківизначають місце та роль Президента України в системі органів державної влади;та його взаємовідносини з іншими органами державної влади; закріплюють порядокзаміщення поста Президента України; передбачають конституційно-правовувідповідальність за державну зраду та інші злочини; визначають функції таповноваження Президента України.
ПрезидентУкраїни посідає окреме місце в системі органів державної влади. КонституціяУкраїни 1996р., на відміну від попередньої Конституції та Конституційногодоговору від 8 червня 1995р., які визначали його статус як глави держави іглави виконавчої влади, не відносить Президента України до законодавчої,виконавчої чи судової гілок влади. Водночас, за Конституцією України 1996 р.глава держави зберігав досить широкі повноваження (установчі та контрольні) всфері виконавчої влади і наділявся суттєвими прерогативами в сферахзаконодавчої і судової влади[10; 23].
Ізвнесенням змін до Конституції України змін 8 грудня 2004р. конституційнийстатус Президента України отримав подальшу трансформацію, що пов’язано зпереходом до парламентарно – президентської форми правління. Так, суттєвозменшуються його прерогативи в сфері виконавчої влади (повноваження щодоформування Уряду фактично перейшли до парламенту), тим часом розширилися йогоконтрольні повноваження стосовно Верховної Ради України – Президент Україниотримав додаткові підстави для дострокового припинення повноважень парламенту.
Конституційнареформа не призвела до зміни функцій глави держави – Президент України єгарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержанняКонституції України, прав та свобод людини і громадянина (ст. 102 КонституціїУкраїни) та не вплинула на конституційні гарантії його діяльності. Це свідчить,що і після внесення до Конституції України 8 грудня 2004 р. Президент Українипродовжує відігравати суттєву роль в механізмі державної влади, насамперед, якінститут, що забезпечує стабільність державної влади, взаємодію її різнихгілок.
КонституціяУкраїни передбачає певні умови, що забезпечують контроль за діяльністю ПрезидентаУкраїни, виключають можливість його перетворення в авторитарного правителя. Доних можна віднести:
1)обмеження терміну повноважень Президента України п’ятирічним строком(ч. 1 ст.103);
2) його обрання на загальних прямих виборах (ч. 1 ст. 103);
3)заборона мати Президентові України інший представницький мандат,обіймати посаду в органах державної влади або в об’єднаннях громадян (ч. 4 ст.103);
4) заборона займати пост Президента України однією й тією ж самоюособою більше ніж два строки підряд (ч. 3 ст. 103);
5)можливість усунення Президента України з поста в порядкуімпічменту в разі вчинення ним державної зради або іншого злочину (ст. 111);
6)можливість визнання Конституційним Судом України актівПрезидента не конституційними, через що вони втрачають чинність з дня ухиленняКонституційним Судом України відповідного рішення (ст. 152) [10; 25].
1.4 Принципи конституційно-правовогостатусу Президента України
Незалежновід форми державного правління, формальних і реальних повноваженьконституційний статус одноособового глави держави визначається низькоюпринципів, що відрізняють його від статусу інших вищих органів і посадових осібдержави. Основоположними з таких принципів є незмінюваність, невідповідальністьі нейтральність. До інших принципів конституційного статусу глави державиналежать недоторканість і несумісність поста з іншими посадами або видамидіяльності, які тією чи іншою мірою притаманні статусу посадових осіб органівпублічної влади та депутатів представницьких установ. Одні з цих принципівзакріплюються в конституціях безпосередньо, інші є похідними від них абовипливають із конституційно закріплених функцій і повноважень глави держави.
Незмінюваність главидержави означає неможливість усунення його з поста законним шляхом за життя(монарх) або до закінчення встановленого законом (конституцією) строкуповноважень. Якщо повноваження парламенту можуть бути припинені достроковоглавою держави за настання певних підстав, уряд може бути відправлений увідставку парламентом або головою держави, то повноваження самого глави державияким-небудь державним органом не можуть бути достроково припинені. Усуненняспадкового монарха з поста юридично, законним шляхом неможливо. Його можнатільки примусити зректися престолу, скинути або усунути фізично. Незмінюваністьпрезидента не є абсолютною. Його можна усунути з поста не тільки незаконнимшляхом – у результаті державного перевороту, а й законним – у порядкуконституційно встановленої особливої процедури – імпічменту.
Невідповідальність главидержави полягає в тому, що він не несе юридичної відповідальності за свої дії,здійснювану політику, незалежно від її наслідків для суспільства і держави.Невідповідальність глави держави не слід путати з невідповідальністю, як цеіноді робиться, що означає відсутність в особи почуття відповідальності і єоцінкою моральною, а не юридичною категорією. За парламентарних (парламентарнамонархія, парламентарна республіка) і змішаної республіканської форм правлінняюридичним оформленням зняття відповідальності з глави держави за видані нимакти є контрасигнатура (міністерський підпис) – скріплення акта глави державипідписом прем’єр-міністра або відповідного міністра, без якого акт не набираєюридичної сили.
Формальнопризначення контрасигнатура полягає у тому, щоб взяти політичну і юридичнувідповідальність за виданий акт з глави держави і покласти її на уряд таокремих його членів. Фактично контрасигнатура може бути засобом обмеженняповноважень глави держави і здійснення їх від імені глави держави урядом. Урізних країнах сферах застосування контрасигнатура неоднакова. У країнах зпарламентарними формами правління контрасигнуються всі, або майже всі актиглави держави, включаючи рішення глави і членів уряду, про промульгацію закону,про повернення закону на повторний розгляд до парламенту і про розпускпарламенту.
Українах зі змішаною республіканською формою правління інститут контра сигнатуризастосовується значно меншою мірою, більшість рішень президента в них непотребують контрасигнування взагалі. В Україні інститут контра сигнатуривідіграє формальну роль. Він є засобом зняття відповідальності з ПрезидентаУкраїни за виданий ним акт і покладення її на Прем’єр-міністра України іміністрів, але не ставить главу держави у залежності від уряду.
Принципневідповідальності глави держави включає також його недоторканість, якаозначає, що він не може бути притягнений до кримінальної відповідальності,затриманий чи заарештований.
Принципнезмінюваності і невідповідальності Президента України Конституція Українибезпосередньо як такі не закріплює. Вони вводяться із різних конституційнихположень, зокрема, щодо виборів Президента України, скраплення його актівпідписами глави уряду і міністрів, можливості притягнення його довідповідальності тільки в порядку імпічменту[13; 370-371].
КонституціяУкраїни передбачає можливість усунення Президента України з поста в порядкуімпічменту:»Президент України може бути усунений з поста Верховною РадоюУкраїни в порядку імпічменту у разі вчинення ним державної зради або іншогозлочину» (ч.1 ст.111).
Імпічмент – цеконституційно встановлений порядок притягнення парламентом до відповідальностівищих посадових осіб держави за порушення ним законів.
ВстановленаКонституцією Україною процедура імпічменту є досить складною; «Питання проусунення Президента України з поста в порядку імпічменту ініціюється більшістювід конституційного складу Верховної Ради України. Для проведення розслідуванняВерховна Рада України створює спеціальну тимчасову слідчу комісію до складуякої включаються спеціальний прокурор і спеціальні слідчі. За наявності підставВерховна Рада України не менш як двома третинами від її конституційного складуприймає рішення про звинувачення Президента України. Рішення про усунення ПрезидентаУкраїни з поста в порядку імпічменту приймається Верховною Радою України неменш як трьома четвертинами від її конституційного складу після перевіркисправи Конституційним Судом України і отримання його висновку щодо додержанняконституційної процедури розслідування і розгляду справи про імпічмент таотримання висновку Верховного Суду України про те, що діяння, в якихзвинувачується Президент України, містять ознаки державної зради або іншогозлочину» [1; 31].
Конституційніпринципи незмінюваності і невідповідальності президента, з одного боку, єважливими гарантіями його діяльності як глави держави, сприяють політичнійстабільності у суспільстві, з іншого боку вони означають неможливістьдострокового усунення законним шляхом з поста президента і такої особи, яка невиконує своїх передвиборчих обіцянок і не виправдовує довіри виборців, або запрофесійними чи моральними рисами виявилась недостойною цього поста.
Нейтральність главидержави полягає в тому, що він, як виразник загальнонаціональних інтересів, маєбути політично нейтральною постаттю, стояти поза політичною боротьбою. Кандидату президенти, як правило, є представником якоїсь політичної сили (партії,виборчого блоку партій, руху) і користується її підтримкою на виборах, однак уразі обрання президентом він не повинен виявляти прихильність до тих чи іншихполітичних сил. На підтвердження своєї політичної нейтральності президент начас перебування на посаді може припинити членство у політичній партії з власноїініціативи або зобов’язаний зробити це за законодавством.
Щеодним принципом конституційного статусу глави держави є несумісність йогопоста з іншими посадами або видами діяльності. Принцип несумісності єхарактерним для багатьох посад в органах державної влади та органах місцевогосамоврядування, депутатських мандатів. Стосовно президента несумісністьозначає, що він не може мати іншого представницького мандата, обіймати будь-якуіншу посаду, займатися іншою оплачуваною чи підприємницькою діяльністю (принципнесумісності поста Президента України з іншими посадами або видами діяльностізакріплено частиною четвертою статті 103 Конституції України)[13; 373].
Розділ 2. Функції Президента України
Компетенція– це сукупність юридично (нормами права) встановлених функцій і повноваженьоргану державної влади, органу місцевого самоврядування або посадової особи щодопредметів їхнього видання. Повноваження, своєю чергою, — це юридичновстановлені права та обов’язки. Відповідно, компетенція глави держави єсукупністю конституційно встановлених його функцій і повноважень. Встановлюючикомпетенцію глави держави, як і іншого органу влади чи посадової особи,конституції зазвичай не розмежовують функції і повноваження. Виходячи з того,що функції визначають напрями, сфери дії глави держави, тоді як повноваженнязазначають, що він може (права) або повинен (обов’язки) роботи щодо предметівйого видання[8; 686].
Найзагальнішоюі найпоширенішою функцією глави держави є представницька. Полягає вона утому, що глава держави є символом національної єдності уособлює державу вцілому і представляє її як у середині країни, так і в міжнародних відносинах.Якщо парламент представляє законодавчу владу держави, уряд – виконавчу владу,верховний суд – судову владу, то глава держави за будь-якої форми правлінняпредставляє державу в цілому. Представницька функція Президента Українизакріплена Конституцією України у загальному вигляді:» Президент України єглавою держави і виступає від її імені» (ч. 1 ст. 102) і конкретизована черезнаділення його відповідними повноваженнями. Конституція, зокрема, встановлює,що Президент України «представляє державу в міжнародних відносинах» (п. 3 ст.106).
Другоюіз загальних функцій держави є гарантування додержання конституції держави.Глави держави виступає гарантом проголошених в конституції суверенітету,територіальної цілісності держави, прав і свобод людини і громадянина. Дляцього він наділяється конституцією відповідними повноваженнями, зокрема правомнакладання вето на прийняті парламентом закони, скасування актів виконавчоївлади у разі суперечності їх конституції, введення у разі необхідності в країніабо в окремих її місцевостях надзвичайного стану, є верховнимголовнокомандувачем збройним сил держави, здійснює керівництво у сферахнаціональної безпеки і оборони країни тощо. Така функція Президента Українитакож закріплена Конституцією України у загальному вигляді:»Президент України єгарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержанняКонституції України, прав і свобод людини і громадянина» (ч. 2 ст. 102) іконкретизована через відповідні повноваження.
Щеоднією функцією глави держави є функція політичного арбітражу. Полягає вона утому, що глава держави покликаний узгоджувати позиції різних політичних сил таорганів державної влади і за необхідності бути примірювачем, посередником міжними. Функція політичного арбітражу випливає з конституційного принципунейтральності глави держави і тією чи іншою мірою притаманна главі держави забудь-якої форми правління. Іноді вона пов’язується з функцією гарантуваннядодержання конституції.
Якокрема функція глави держави функція політичного арбітражу безпосередньозакріплена тільки в конституціях деяких держав. Конституційне закріпленняфункції політичного арбітражу за президентом зазвичай супроводжуєтьсянаділенням його широкими повноваженнями, зокрема щодо інших вищих органівдержавної влади, що нерідко веде до домінування президента в системі вищихорганів держави. До таких повноважень належать, наприклад, право формуванняуряду, розпуску парламенту, призначення суддів вищих судів, оголошенняреферендуму з метою вирішення конфліктів між державними органами. За доситьшироких повноважень Президента України Конституція України безпосередньо ненаділяє його функцією політичного арбітражу.
Відповіднодо основних напрямів і сфер державної діяльності можна виокремити установчу,законодавчу, виконавчу, судову і зовнішньополітичну функції глави держави.Установча функція глави держави полягає в тому, що він самостійно утворює іншідержавні органи або бере участь у формуванні таких органів (уряду, міністрів,державних комітетів, місцевих органів виконавчої влади, судів тощо).
Складовимизаконодавчої функції глави держави є його право законодавчої ініціативи,підписання та оприлюднення прийнятних парламентом законів, накладення на нихвето, видання за певних умов(наприклад, в умовах надзвичайного або воєнногостану) нормативно-правових актів, що мають силу закону і навіть можуть стоятинад ним.
Виконавчуфункцію, як функцію, управління державними справами, що реалізується на основіта на виконання прийнятих парламентом законів, глава держави здійснює тієюмірою, якою він причетний до виконавчої влади. Інститут глави державинайбільшою мірою ідентифікується саме з виконавчою владою.
Главадержави певною мірою причетний до здійснення судової влади, у чому виявляєтьсяйого судова функція. Головним у зовнішньополітичній функції глави держави є те,що він представляє державу у міжнародних відносинах[8; 687].
2.1 Повноваження Президента України
Функціяглави держави реалізується через його повноваження. Глава держави формальнонаділяється широкими повноваженнями у сфері законодавчої, виконавчої і судовоївлади та зовнішньо — політичної діяльності. Формальна й особливо реальнанаявність у глави держави тих чи інших повноважень визначається передусімформою державного правління.
Найважливішимзасобом впливу президента на парламент у президентській республіці є йогощорічні і позачергові послання до парламенту з питань внутрішнього ізовнішнього становища держави. Наділення глави держави з президентської формиреспубліканського правління правом законодавчої ініціативи і розпускупарламенту означає зміщення балансу повноважень у системі поділу влади накористь виконавчої влади і створення можливостей для авторитарного політичногорежиму. У парламентських республіках президент отримує мандат від парламенту ізазвичай не відіграє істотної ролі у державному керівництві суспільством.Конституційний статус президента за змішаної форми республіканського правліннятяжіє, відповідно до статусу президента у президентській або парламентарнійреспубліці
Виходячиіз цих загальних положень, розглянемо питання про статус Президента Україничерез систематизацію й аналіз його конституційних повноважень з урахуваннямзмін, внесених до Конституції України від 8 червня 2004 року. Систематизаціюконституційних повноважень Президента України доцільно здійснити відповідно доосновних сфер державної діяльності – законодавчої, виконавчої, судової ізовнішньополітичної[14; 390].
Згіднозі статтею 106 Конституції України у сфері законодавчої влади ПрезидентУкраїни:2) звертається з посланнями до народу та із щорічними і позачерговимипосланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становищеУкраїни; 6)призначає всеукраїнський референдум щодо змін Конституції України;7)призначає позачергові вибори до Верховної Ради України; 8) припиняєповноваження Верховної Ради України у строки, у випадках передбаченихКонституцією України; 29) підписує закони, прийняті Верховною Радою України;30) має право вето щодо прийнятих Верховною Радою законів з наступнимповерненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України(п. 2, 6-8, 29, 30ч.1).
Крімтого до конституційних повноважень Президента України у сфері законодавчоївлади належать також його право законодавчої ініціативи у Верховній РадіУкраїни (ст. 93) та повноваження з підписання й оприлюднення прийнятихВерховною Радою України (ст. 94), право звернення до Конституційного СудуУкраїни з питання про відповідальність Конституції України законів та іншихправових актів Верховної Ради України (ст. 150).
Усфері виконавчої влади, національної безпеки та оборони, згідно зі статтею 106Конституції України, Президент України:1) забезпечує державну незалежність,національну безпеку і правонаступництво держави; 9) вносить за пропозицієюкоаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України; 10) вносить доВерховної Ради України подання про призначення Міністра оборони України,Міністра закордонних справ України; 12) призначає на посади за звільняє з посадполовину складу Ради Національного банку; 13) призначає на посади та звільняє зпосад половину складу Національної ради України з питань телебачення ірадіомовлення; 16) Скасовує акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим; 17)є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України; 18) очолює Радунаціональної безпеки і оборони України; а також статті(19,20, 21, 24, 25, 26,28).
Крамтого до Конституційних повноважень Президента України у сфері виконавчої владиналежить також його право скасування відповідно до закону рішень голів місцевихдержавних адміністрацій, що суперечить Конституції та законам України (ч. 8 ст.118), право звернення до Конституційного Суду України з питання про відповістьКонституції України актів Кабінету Міністрів України (ст. 150) [14; 393].
ПовноваженняПрезидента України у сфері виконавчої влади суттєво обмежені конституційнимзмінами від 8 грудня 2004 року. Обмеження торкаються передусім повноважень щодоформування і реформування Кабінету Міністрів України. Якщо раніше згідно зКонституцією України Президент України: призначав за згодою Верховної РадиУкраїни Прем’єр-міністра України; припиняв повноваження Прем’єр –міністраУкраїни та приймав рішення про його відставку; призначав за поданням Прем’єр-міністраУкраїни членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органіввиконавчої влади та припиняв їхні повноваження на цих посадах(п. 9, 10, 15, ч. 1ст. 106), то тепер він тільки вносить за пропозицією коаліції депутатськихфракцій у Верховній Раді України подання про призначення Верховною РадоюУкраїни Прем’єр –міністра України, вносить до Верховної Ради України поданняпро призначення Міністра оборони України, Міністра закордонних справ України(п.9, 10 ст. 106) і вже не має права припиняти повноваження Прем’єр-міністраУкраїни, членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральнихорганів виконавчої влади, приймати рішення про відставку Прем’єр-міністраУкраїни і тим самим – усього складу Кабінету Міністрів України.
Усфері судової влади та правоохоронної діяльності, згідно зі статтею 106Конституції України, Президент України: 11) призначає посаду та звільняє зпосади за згодою Верховної Ради України Генерального прокурора України; 22)призначає на посади та звільняє з посади третину складу Конституційного СудуУкраїни; 23) утворює суди у визначеному законом порядку; 27) здійснюєпомилування (п. 11, 22, 23, 27 ч. 1). Крім того, згідно зі статтею 128Конституції України Президент України здійснює перше призначення на посадупрофесійного судді строком на п’ять років (ч. 1).
Усфері зовнішньополітичної діяльності, згідно зі статтею 106 КонституціїУкраїни, Президент України: 3) представляє державу в міжнародних відносинах,здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори таукладає міжнародні договори України;5) призначає та звільняє глав дипломатичнихпредставництв України в інших державах і при міжнародних організаціях; приймаєвірчі й відкличні грамоти дипломатичних представників іноземних держав(п. 3-5ч. 1)[14; 395].
2.2 Секретаріат Президента України
Згідноз Конституцією України Президент України створює в межах коштів, передбачених удержавному бюджеті України, для здійснення своїх повноважень консультативні,дорадчі та інші допоміжні органи і служби (п.28 ч.1 ст.106). одним із такихорганів є Секретаріат Президента України. Секретаріат Президента України не єконституційним органом, тому що безпосередньо до нього у Конституції України нейдеться. Не є він також і органом державної влади, оскільки не наділений державно– владними повноваженнями і не може приймати загальнообов’язкові рішення.Попередня назва цього органу – Адміністрація Президента України – була незовсім конкретною, оскільки адміністрація, за визначенням, передбачає наявністьу неї владних повноважень [1; 30].
Правовийстатус Секретаріату Президента України визначається «Положенням про СекретаріатПрезидента України », затвердженим Указом Президента України від 4 липня 2005року. Згідно з Положенням «Секретаріат Президента України є постійно діючим допоміжниморганом, створеним Президентом України відповідно до пункту 28 частини першоїстатті 106 Конституцій України» (п.1). Основним завданням Секретаріату єзабезпечення на засадах відкритості, гласності та прозорості здійсненняПрезидентом України його повноважень, визначених Конституцією України (ст. 106,п. 3).
Секретаріатвідповідно до покладеного на нього завдання, зокрема: аналізує політичні,соціально-економічні та інші процеси, що відбувається в Україні та за їїмежами, і за результатами такого аналізу готує та подає на розгляд ПрезидентовіУкраїни оперативно-інформаційні матеріали, пропозиції щодо забезпеченнядержавного суверенітету і територіальної цілісності України, додержанняКонституції України, прав та свобод людини і громадянина, їх захисту;забезпечує підготовку проектів послань Президента України до народу, ВерховноїРади України; доповідей та виступів Президента України; забезпечує підготовку,опрацювання і подання на підпис главі держави проектів указів, розпоряджень ідоручень Президента України; здійснює в установленому порядку експертизуприйнятих Верховною Радою України законів, що надійшли на підпис ПрезидентовіУкраїни, готує главі держави пропозиції щодо підписання законі або застосуваннящодо них право вето; забезпечує офіційне оприлюднення Президентом Українизаконів, а також указів і розпоряджень Президента України; здійснює матеріальне,фінансове, соціально-побутове забезпечення діяльності Президента України, йогоконсильтутативно -дорадчих та інших допоміжних органів і служб, а також виконуєінші функції(п. 4).
Секретаріатдля виконання покладених на нього основного завдання має право: 1) одержувати вустановленому порядку від державних органів та органів місцевогосамоврядування, підприємств, установ і організацій інформацію, документи таматеріали, необхідні для виконання покладених на нього завдань; 2)користуватися в установленому порядку інформаційними базами даних державнихорганів, додержаними системи зв’язку і комунікацій; 3) скликати наради,організовувати конференції, семінари; 4) залучати в установленому порядку довиконання окремих робіт і завдань, участі у вивчені окремих питань учених іфахівців, працівників центральних і місцевих органів виконавчої влади,створювати відповідні робочі групи; 5) виступати замовником проведення науковихдосліджень з питань, віднесених дот повноважень Президента України (п. 5) [12;365].
Доскладу Секретаріату входять: Глава Секретаріату Президента України, Першийзаступник Глави Секретаріату Президента України, заступники Глави СекретаріатуПрезидента України, Представник Президента України у Верховній Раді України,Представник Президента України у Кабінеті Міністрів України, ПредставникПрезидента України у Конституційному Суді України, Прес-секретар ПрезидентаУкраїни, Офіс Президента України, головні служби, Режимно-секретний відділ, якіє самостійними структурними підрозділами Секретаріату.
Згідноз Указом Президента України «Про створення Секретаріату Президента України» від14 жовтня 2005 року у складі Секретаріату є такі головні служби: Головнадержавно-правова служба; Головна служба документального забезпечення; Головнаслужба документального забезпечення; Головна служба регіональної та кадровоїполітики; Головна служба політичного аналізу; Головна служба зовнішньоїполітики; Головна служба оборонної політики; Головна служба правової політики; Головнаслужба політики інституційного розвитку; Головна служба соціально-економічноїполітики; Головна служба гуманітарної політики, а також служби: Служба Глави СекретаріатуПрезидента України; Прес-служба; Інформаційна служба; Служба підготовкивиступів Президента України; Служба зведення та стратегічного планування;Служба ситуативного аналізу; Служба з питань звернення громадян; Служба ззабезпечення зв’язків з Кабінетом Міністрів України; Служба з забезпеченнязв’язків з Верховною Радою України;; Служба з забезпечення зв’язків зКонституційним Судом України; Служба з матеріального забезпечення (п. 4) [12;367].
2.3 Рада національної безпеки України
Навідміну від Секретаріату Президента України національної безпеки і оборониУкраїни є конституційним органом. Засади її правового статусу визначеноКонституцією України. Згідно з Конституцією «Рада національної безпеки іоборони при Президентові України» (ч. 1 ст. 107). Конституційна функція Радинаціональної безпеки і оборони України полягає у тому, що вона «координує іконтролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки іоборони» (ч. 2 ст. 107).
ЗаКонституцією України Головою Ради національної безпеки і оборони України єПрезидент України. Він формує персональний склад Ради національної безпеки іоборони України. До складу Ради національної безпеки і оборони України запосадою входять: Прем’єр-міністр України, Міністр оборони України, головаСлужби безпеки України Міністр внутрішніх справ України, Голова Служби безпекиУкраїни, Міністр закордонних справ України. У засіданнях Ради національноїбезпеки і оборони України може брати Участь Голова Верховної Ради України.Рішення Ради національної безпеки і оборони України вводиться в дію указамиПрезидента України. Компетенція і функції Ради національної безпеки і оборониУкраїни визначаються законом (ч. 3-8 ст. 107).
Такимзаконом є Закон України «Про Раду національної безпеки і оборони України» від 5грудня 1998 року [4]. Він визначає правові засади організації та діяльностіРади національної безпеки і оборони України є: 1) внесення пропозиційПрезидентові України щодо реалізації засад зовнішньої і внутрішньої політики усфері національної безпеки і оборони; 2) координація і здійснення за діяльністюорганів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони у мирний час;3) координація та здійснення контролю за діяльністю органів виконавчої влади усфері національної безпеки і оборони в умовах воєнного або надзвичайного станупри виникненні кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України(ст.3).
Відповіднодо зазначених функцій Рада національної безпеки і оборони України: 1) розробляєта розглядає на своїх засіданнях питання, які відповідно до Конституції тазаконів України, Концепції (основ держаної політики) національної безпекиУкраїни, Воєнної доктрини, та подає відповідні пропозиції Президентові України;2) здійснює поточний контроль за діяльністю органів виконавчої влади у сферінаціональної безпеки і оборони, подає Президентові України відповідей висновкита пропозиції; 3) залучає до аналізу інформації посадових осіб та фахівціворганів виконавчої влади, державних установ, підприємств та організацій усіхформ власності; 4) ініціює розроблення нормативних актів та документів з питаньнаціональної безпеки і оборони, узагальнює практику їх застосування тарезультати перевірок їх виконання; 5) координує і контролює переведенняцентральних і місцевих органів виконавчої влади; 6) координує і контролює діяльністьорганів місцевого самоврядування в межах наданих повноважень під час введеннявоєнного чи надзвичайного стану; 7) координує та контролює діяльність органіввиконавчої влади по відбиттю збройної агресії, організації захисту населення тазабезпечення життєдіяльності, підтриманню громадського порядку в умовахвоєнного та надзвичайного стану та при виникненні кризових ситуацій, щозагрожує національній безпеці України (ст.4) [7; 343].
Розділ 3. Повноваження президента України відповідно до проектуКонституції України
31березня 2009 р. Президент України Віктор Ющенко вніс на розгляд Верховної РадиУкраїни проект Закону “Про внесення змін до Конституції України”, визначившицей законопроект як невідкладний для позачергового розгляду Парламентом [5].
Обґрунтуваннянеобхідності прийняття проекту проектЗакону України «Про внесення змін до Конституції України» спрямовано насистемне оновлення конституційного регулювання суспільних відносин. Змінидо Основного Закону держави пропонується викласти у формі нової редакціїКонституції України. Ініціювання змін обумовлено станом сучасного українськогосуспільства і політичного процесу в Україні, який об'єктивно потребуєнеобхідності вдосконалення конституційного регулювання суспільних відносин. Цізміни мають сприяти досягненню визначеної у чинній Конституції України мети,пов'язаної, зокрема, з прагненням розвивати і зміцнювати демократичну,соціальну, правову державу, а також необхідністю забезпечення наступництва уконституційному творенні. Комплексні зміни до Конституції України викликанітакож практикою застосування її положень, виявленням та необхідністю усунення уїї змісті певних недоліків, зокрема, недостатності гарантування конституційнихправ і свобод людини і громадянина, вад в організації та функціонуваннідержавного механізму, недосконалості системи стримувань і противаг, які мала бзабезпечувати збалансованість та єдність цього механізму
Метаі завдання проекту: проектом передбачаєтьсявнести зміни до Конституції України, що повинні мати комплексний, змістовнийхарактер і бути реалізовані шляхом прийняття Основного Закону в новій редакціїу порядку, встановленому Конституцією України[11; 27]. Адекватним івитребуваним способом конституційного реформування є здійснення системногооновлення (удосконалення) Конституції України, що має завданням, зокрема:
· систематизацію, посиленняконституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина, реальнезабезпечення їх захисту насамперед у судовому порядку;
· забезпечення здійсненняефективної державної влади на засадах чіткого розподілу функцій, удосконаленнясистеми стримування і противаг, уникнення дуалізму в системі виконавчої влади,а також збалансування всього державного механізму;
· розширення конституційногорегулювання інститутів безпосередньої демократії;
· оптимізацію територіальноїорганізації влади в Україні;
· розвиток місцевогосамоврядування;
· створення передумов дляздійснення судової реформи та реформи правоохоронних органів;
· встановлення конституційнихзасад участі України у процесах світової і європейської інтеграції;
· усунення наявнихнеузгодженостей конституційного тексту.
Виходячиз усталених засад сучасного конституціоналізму, було здійснено аналіз положеньчинної Конституції. Опрацьовано міжнародний та вітчизняний досвід конституційно-державногобудівництва, загальновизнані міжнародні стандарти та вимоги міжнародно-правовихдокументів у сфері прав людини. Враховувалися висновки і рішенняКонституційного Суду України. Проект підготовлено, переважно, базуючисьна напрацьованому робочою групою Національної конституційної ради проектіКонцепції системного оновлення регулювання суспільних відносин в Україні. Буливзяті до уваги проекти нової редакції Конституції України, що розроблялисянауковцями, політичними партіями, а також напрацювання Національної комісії іззміцнення демократії та утвердження верховенства права, Фонду сприяннямісцевому самоврядуванню України, громадських, зокрема правозахисних,організацій, думки вчених, передусім провідних фахівців у галузіконституційного і адміністративного права, окремі пропозиції, що висловлювалисяу засобах масової інформації. Загальна характеристика і основні положенняпроекту. Зміни, ґрунтуючись на положеннях чинної Конституції України,розвивають їх з метою забезпечення послідовної реалізації принципу народногосуверенітету, засад правової, демократичної, соціальної держави, принципівверховенства права та соціальної справедливості, що сприятиме розвитку вУкраїні громадянського суспільства. Оскільки людина є найвищою цінністю суспільстваі держави, особливу увагу приділено системному, комплексному викладу правовихнорм стосовно прав і свобод людини і громадянина, посиленню гарантій їх реалізації. Вихідною позицією у роботі над проектом було те, що в Україні нині є змішанареспубліканська форма державного правління. Пропонується внести до КонституціїУкраїни зміни, мета яких — усунути проблеми, що виникли, особливо після контрреформи, запровадженої Законом України від 8 грудня 2004 року № 2222-IV «Провнесення змін до Конституції України», у діяльності державного механізму,створити необхідні умови для його збалансованості та ефективного функціонуваннязмішаної форми державного правління на основі більш чіткого розподілу функцій іповноважень державних органів, удосконалення системи противаг і стримувань утрикутнику «Президент — Парламент — Уряд». Суттєво демократизовано модельздійснення влади на місцях. Оскільки Конституція України є цілісним актом,норми якого перебувають у системній єдності між собою, комплексний характерпропонованих і чітко взаємопов'язаних змін зумовив необхідність одночасноговнесення змін практично до усього тексту Основного Закону, до всіх йогорозділів, відтак викладу проекту змін у вигляді нової редакції КонституціїУкраїни. Структура нової редакції Конституції України і виклад її положеньзабезпечують наступництво у конституційному регулюванні суспільних відносин, атакож зумовлюють загальну логіку формування нормативно-правового матеріалу. ПроектЗакону України «Про внесення змін до Конституції України» складається з розділуI, в якому викладається Конституція України у новій редакції; розділу II, щоврегульовує порядок набуття чинності прийнятим Законом.
Уновій редакції Конституції України вбачається доцільним викласти назву розділу I«Засади конституційного ладу», розділу III «Народне волевиявлення»; об'єднати водному розділі положення стосовно організації судової влади і органівпрокуратури, виклавши їх у розділі VII «Суд і прокуратура», а також об'єднати водин розділ положення щодо місцевого самоврядування, конституційного статусуАвтономної Республіки Крим, організації місцевого самоврядування та виконавчоївлади на місцях[11; 29].
1. Президент України — Главадержави. Президент України представляє державу і забезпечує їїправонаступництво.
2. Президент України є гарантомзабезпечення суверенітету, територіальної цілісності і безпеки держави,додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.
3. Президент України обираєтьсявсенародно на прямих виборах строком на п'ять років. Одна і та ж особа не можебути Президентом України більше ніж два строки підряд.
4. Президент України здійснюєкерівництво у сферах зовнішньополітичної діяльності, оборони і безпеки держави,є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України, Головою Ради національноїбезпеки та наділений відповідними повноваженнями.
Так,Президент України: ухвалює рішення про визнання іноземних держав; укладаєміжнародні договори України, уповноважує на укладення міжнародних договорів відімені України; призначає та звільняє глав дипломатичних представництв України;приймає вірчі та відкличні грамоти акредитованих при ньому дипломатичнихпредставників; призначає на посади та звільняє з посад вище командуванняЗбройних Сил України, інших військових формувань; ухвалює рішення про введеннявоєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, прозагальну або часткову мобілізацію, про оголошення окремих місцевостей зонаминадзвичайної екологічної ситуації, про надання військової допомоги іноземнимдержавам, про направлення підрозділів Збройних Сил України, інших військовихформувань до іноземної держави чи про допуск підрозділів збройних сил іноземнихдержав на територію України — з наступним затвердженням відповідних указівСенатом; призначає на посади за згодою Сенату та звільняє з посад Генеральногопрокурора України, а також Голову Служби безпеки України, Голову Національногобюро розслідувань України, керівників інших державних органів, які здійснюютьдосудове слідство, Голову Служби зовнішньої розвідки України; скасовує актиКабінету Міністрів України з питань зовнішньополітичної діяльності, оборони ібезпеки держави після консультацій з Прем'єр-міністром України.
5. Президент України призначаєвсеукраїнський референдум відповідно до Конституції України; звертається зпосланнями до Українського народу та із щорічними і позачерговими посланнями доНаціональних Зборів України про внутрішнє і зовнішнє становище України;призначає вибори народних депутатів, сенаторів у строки, передбаченіКонституцією України; утворює суди у встановленому законом порядку та визначаєсудові округи; здійснює інші повноваження, передбачені Конституцією України.
6. Передбачається, щокоординаційним органом з питань зовнішньополітичної діяльності, оборони ібезпеки держави, що координує і контролює діяльність органів виконавчої влади уцих сферах, є Рада національної безпеки України на чолі з Президентом України.
7. До складу Ради національноїбезпеки України входять за посадою Прем'єр-міністр України, Міністр закордоннихсправ України, Міністр оборони України, Міністр внутрішніх справ України,Міністр юстиції України, Голова Служби безпеки України, Голова Службизовнішньої розвідки України, а також інші посадові особи, визначені ПрезидентомУкраїни. У засіданнях Ради національної безпеки України можуть брати участьголови палат Національних Зборів України.
8. Унаслідок переходу додвопалатної побудови парламенту імпічмент набуватиме класичного вигляду, колирішення про звинувачення Президента України ухвалюється нижньою палатою, арішення про усунення його з поста – Сенатом [15].
Висновок
ІнститутПрезидента України як глави держави є порівняно новим явищем у політичномужитті і державному будівництві України. Глава держави – це особа, яка формальнопосідає вище місце у структурі державних інститутів і одночасно здійснюєфункцію представництва глави держави.
Слідзазначити, що з часу впровадження в Україні посади Президента його правовийстатус змінювався. Спочатку Президент України був визначений як найвищапосадова особа Української держави і глава виконавчої влади… Пізнішими змінамидо Конституції України він визначався за статусом як глава держави та глававиконавчої влади. Цей статус було підтверджено Конституційним Договором 1995року. Конституційно – правовий статус глави держави – це встановлена нормамиконституції сукупність його функцій, повноважень і форм відповідальності.
ВУкраїні згідно зі ст. 103 Конституції України Президент обирається на п’ятьроків. Президентом України може бути обраний громадянин України, який досяг тридцятип’яти років, має право голосу, проживає в Україні протягом десяти останніх передднем виборів років та володіє державною мовою.
Загальнусистему функцій Президента України становлять: забезпечення єдності держави,представництво держави, забезпечення державного суверенітету та національноїбезпеки України, забезпечення реалізації основних прав і свобод громадян,установча, нормотворча, кадрова функція, а також керівництвозовнішньополітичною діяльністю.
Функціяглави держави реалізується через його повноваження. Глава держави формальнонаділяється широкими повноваженнями у сфері законодавчої, виконавчої і судовоївлади та зовнішньо — політичної діяльності. Формальна й особливо реальнанаявність у глави держави тих чи інших повноважень визначається передусімформою державного правління.
Відповіднодо п.28 ст.106 Конституції, глава української держави «створює у межах коштів,передбачених у Державному бюджеті України, для здійснення своїх повноваженьконсультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби», які входять доскладу президентського апарату. Отже, апарат Президента України – це сукупністьконсультативно-дорадчих та інших допоміжних органів і служб, створених приглаві держави, куди входить і Адміністрація Президента України.
Ознайомившисьз Основним законом України, низькою нормативних актів, таких як Закон України “Про вибори президента України”, проект Закону України “ Про внесення змін доКонституції України” необхідно зробити певні висновки:
1. Однією із необхідних умовзаконного проведення виборів є право звернення до ЦВК зі скаргами, щостосуються підготовки і проведення виборів Президента у час голосування інаступного дня виборчого процесу;
2. Необмежений строк щодооскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів виборчого процесу;
3. Необхідність реформування конституційнихповноважень президента у формуванні і подальшому нагляді щодо здійсненняобов’язків цих органів.
Список використаних джерел
Нормативно-правовіакти:
1) Конституція України від 28червня 1996 № 2222-4//ВВР, с. 47.
2) Закон України “Про внесеннязмін до Конституції України” від 8 грудня 2004 р№ 2222- 4 ВР
3) Закон України “ПроПрезидента Української РСР” від 5 липня 1991р. N 1295-12 ВР
4) Закон України “ Про Радунаціональної безпеки і оборони України” від 5 грудня 1998 року N 183/98-ВР
5) Проект Закону України «Провнесення змін до Конституції України.
Основналітература:
6) Агафонов С. Історичнийрозвиток інституту глави держави в Україні // Право Укр. – 2001.- №7.- С.102-104.
7) За ред. С.В. Дорожжиної: Навчальний посібник — К.: Знання, 2006р.–350 С.
8) Погорілка В. //Конституційне право України: Підручник / За ред. — К.: Наукова думка. 2003. – С. 486-495.
9) Кравченко В.// Конституційне право України: Навчальний посібник –Видавництво, – К.: Акта, 2009. – с.608
10)Олеськів І. Реформуванняв України інститут президентства // Юридична Укр. — 2006. — №3. – с.53
11) Футей Б.//Конституція від П: попередній аналіз // Ю.В. У. – 2009. — №19.- с. 38
12) Фрицький О.//Конституційне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2003 р. –с. 536
13) Шляхтун П.//Конституційне право України: Підручник. – Укр. КНТ, 2008р. – с.529
14) Чушеко В. //Конституційне право України: Підручник: Видавничий Дім, 2007 р.- с. 495