Реферат по предмету "Экономика"


Взаємовідносини продуктивних сил і виробничих відносин

П Л А Н Вступ. 1. Поняття продуктивних сил та виробничих відносин в економічній теорії. 2. Взаємовплив та взаємозалежність продуктивних сил і виробничих відносин. 3. Еволюція розвитку продуктивних сил в у різних суспільних формаціях. Висновки. Список літератури. Вступ. Історичний екскурс у минуле економічної думки показує, що люди завжди прагнули теоретично усвідомити економічні умови свого


існування, мотиви господарської діяльності, а відтак, розгадавши таємниці економічних процесів, спробувати управляти ними. Практичні потреби регулювання економічного життя й зумовили виникнення економічної теорії. Економічна думка зародилася ще в стародавньому світі. Це була певна сума поглядів на господарські явища, на ушійні сили економічної діяльності людей. Істотного розвитку вона досягла в епоху рабовласництва.


В працях Ксенофонта (430-355 рр. до н. е.), Платона (427-347 рр. .о н. є.), Аристотеля (384-322 рр. до н. е.), а також мислителів стародавнього Риму, Індії, Китаю міститься спроба з позицій свого часу з’ясувати загальні принципи економічного розвитку. «Економікс» (домашнє господарство) -так називалася праця видатного мислителя стародавньої Греції Ксенофонта, в якій зроблена спроба обгрунтувати мотиви господарської діяльності людей, висловлено


ряд цікавих економічних думок. Але не кожна економічна думка розвивається у систему поглядів і стає економічним ученням. Ні в рабовласницькому, ні у феодальному суспільстві ще не існувало стрункої системи економічних поглядів на економічні процеси. Вона складається поступово в процесі історичного розвитку суспільства. Могутнім поштовхом до формування економічної науки стало становлення в усіх структурах суспільного


життя капіталістичних відносин, коли бурхливими темпами почали розвиватися продуктивні сили, стали формуватися ринок, обмін, торгівля. З’явилася потреба в дослідженні всіх ціх явищ, вивченні закономірностей функціонування економії в цілому. Врешті-решт постало питання і про джерела богатства націй і народів, груп людей, окремих осіб, засоби їх виміру. Не відразу, суперечливо, але формується система погл ядів на всі ці питання.


Відбувається і становлення економічної теорії як науки під назвою політична економія. Цей термін був уперше застосований французьким економістом Антуаном Монкрет’є у праці «Трактат політичної економії» (1615 р.). Тривалий час саме під цією назвою розвивалася економічна теорія. Назва ж походить від грецьких слів «пі літикос»-суспільний, державний


і «ойкономія»-управління, домашнє господарство («ойкос» - дім, господарство, «номос» - закон). Визначне місце в історії політичної економії зайняло вчення меркантелістів. Воно зародилось у XVI-XVII с у країнах Західної Європи. Виражаючи інтереси торгової буржуазії, це вчення було спрямоване проти феодалізму. У меркантелістів об’єктом досліджень був обіг, зокрема багато уваги приділялося зовнішній торгівлі.


Саме обіг вважався тією сферою, де створюється багатство. Загалом же у меркантелістів переважав поверховий опис явищ процесу обігу. Вони не створили наукової системи. К. Маркс зазначав, що справжня наука сучасної економічної теорії починається лише з того часу, коли теоретичне дослідження переходить від процесу обігу до виробництва. Перенесення аналізу із сфери обігу .у виробництво стало початком економічної науки, що пов’язано зі


становленням капіталістичного ладу. Саме його розвиток зумовив занепад меркантелізму і виникнення класичної буржуазної економічної науки. Історично першими на шлях капіталізму стали Англія і Франція, де й зародилася класична буржуазна політекономія. Її засновниками були Вільям Петті (1623-1687 рр Англія)


і фізіократи на чолі з Франсуа Кене (1694-1774 рр Франція). Питання про походження багатства переноситься ними зі сфери обігу в сферу виробництва. На сню думку, саме тут і створюється багатство у вигляді матеріальних цінностей, а його джерелом є природа і праця. Ф.Кене в своїй праці «Економічна таблиця» (1758 р.) уперше в економічній літературі процес суспільного відтворення розглядав як цілісну систему виробництва, обміну, споживання.


Вищим досягненням буржуазної політичної економії є праці представників англійської класичної школи Адама Сміта (1723-1790 рр.) і Давида Рікардо (1772-1823 рр.). У них досліджувалися виробництво й обіг, зроблено спробу розкрити суть товарно-грошових відносин, науково обгрун-вати походження прибутку. Результати досліджень, основні висновки класиків буржуазної політекономії високо цінює і сучасна економічна наука. Водночас слід зазначити, що через вузькість кругозору творців


класичної буржуазної політекономії (так само, як і через недостатню розвиненість на той час самих капіталістичних відносин) вони не зуміли в повному обсязі розкрити суть даної економічної системи. Економічні інтереси й погляди дрібних товаровиробників міста й села капіталістичного суспільства покликали до життя дрібнобуржуазну політекономію в особі ЖСісмон-Ж Прудона й інших. У працях цих економістів викрито багато недоліків


і суперечностей капіталістичного суспільства, але вони мріяли про їх усунення через повернення назад, до старих форм господарювання. На початку XIX ст. на суспільній арені з’явилася така револіоційна сила, як пролетаріат. Виражаючи інтереси робіничого класу, К.Маркс і Ф.Енгельс поставили на науковий грунт соціалістичну ідею, звільнили її від утопічних ілюзій, з одного боку, й відокремили від грубого, зрівняльного комунізму,


з іншого. Сформувався так званий марксистський напрям у політичній економії. Маркс і Енгельс уперше для пізнання економічних процесів застосували метод матеріалістичної діалектики. Ста­влення нового суспільства вони пов’язували з вищим розвитком матеріального виробництва, демократії й особистості. Заслугою Маркса є також створення стрункої наукової теорії вартості й додаткової вартості. Цим визначається особливе місце марксистської політекономії в


історії економічного вчення. Класики марксизму дали лише загальнотеоретичну мо­дель суспільного розвитку. Вони прогнозували його можливості , виходячі з відомих їм економічних реальностей,і готових відповідей на деталі організації майбутнього суспільства у них не було. Оцінюючи економічні погляди класиків марксизму з сучасних позицій,слід визнати, що певні їх висновки хоч і були правильними для свого часу, не витримали перевірки практикою


і підлягають науковій переоцінці сьогодні. Що ж до методології, то вона не застаріла і немає ніяких підстав від неї відмовлятися. Однак і обмежуватися нею не можна. Необхідно подолати кастову замкнутість науки, догматизм, відособленість від прогресивних економічних учень світу. Наша країна розпочала сьогодні важкий шлях до ринку. Йдеться про перехід суспільно-економічного укладу до якісно нового стану, до формування нового економічного


простору, головними діючими особами якого мають стати акціонерні компанії, комерційні підприємства. Теоретикам належить складна робота щодо оновлення теоретичного арсеналу, вивчення досягнень економічної теорії зарубіжних країн, особливо розвинутих. За своїм станом сучасна економічна теорія світу надзвичайно різноманітна. Провідними напрямами є неокласицизм і неокейнсіанство. Неокласицизм розвиває основні ідеї класичної буржуазної політекономії (А.


Маршал - Ангія, Дж. Кларк-США), неокейнсіанство (засновник Дж. Кейнс - Англія) розробляє концепції державно-монополістичного регулювання економіки. Зближення неокейнсіанської теорії зростання з неокласичними концепціями розподілу зумовило виникнення неокласичного синтезу. Зростає також значення ліберального критичного напрямку нових теорій. Це - теорії «троякої революції», «нового індустріального суспільства» , в яких піднімається питання


про утворення єдиного індустріального суспільства. Йдеться також про необхідність посилення перерозподілу доходів. 1. Поняття продуктивних сил та виробничих відносин в економічній теорії. Початкову основу життя складає суспільне виробництво. Перед тим, як займатися наукою, мистецтвом, політикою


і любов'ю, люди повинні мати мінімум засобів до життя: дах над головою, одяг, їжу. І тому, якщо ми хочемо доторкнутися до складного клубка суспільних відносин, розкрити господарські зв'язки, соціальні процеси і визначити спрямованість, тенденції в їхньому прямуванні, нам насамперед необхідно роздивитися суспільне виробництво, як джерело всякого добробуту. Виробництво не єдиний чинник, що визначає багатство країн


і народів. На економічний розвиток впливають природні ресурси, клімат, природна родючість землі, накопичені людьми знання і досвід, чис-ленность народонаселення й інші чинники. Проте визначений результат товариство може одержати лише в тому випадку, якщо використовує ефект, закладений у цих чинниках, у процесі виробництва. Під виробництвом розуміється процес впливу людини на предмети


і сили природи і пристосування їх до задоволення тих або інших своїх потреб. У ньому взаємодіють три компоненти: робоча сила людини, предмети праці і засоби праці. Під робочою силою розуміється сукупність фізичних і духовних спроможностей, який володіє організм і який реалізуються в ході трудового процесу. В міру розвитку суспільного виробництва змінюються характер


і утримання робочої сили. На ранніх етапах розвитки товариства головну роль грали фізичні спроможності людини до праці. В міру розвитку виробництва, особливо в умовах сучасної науково-технічної революції, усе більш високі вимоги подаються до розумових спроможностей людини, до його інтелектуального рівня, науково-технічному утворенню, кваліфікації й інших якостей. Робоча сила виступає особистим чинником виробництва, а людина - як


її носій, що трудиться - як головна продуктивна сила. Предмет праці - це усе те, на що спрямована праця людини, що складає матеріальну основу майбутнього продукту. Якщо на зорі цивілізації предметом праці винятково була речовина природи, то в міру розвитку виробництва, науки і техніки серед предметів праці усе більше місце займають продукти виробництва, що називаються сировиною. Засоби праці - це речі або комплекси речей, за допомогою котрих людин опрацьовує


предмети праці, впливає на них. До них ставляться різноманітні знаряддя праці, механізми, засоби зв'язку, шляху повідомлення, земля й ін. В міру розвитку виробництва засобів праці розвиваються, удосконалюються, ускладнюються. Предмети праці і засоби праці в сукупності виступають як речовинний чинник виробництва, як засоби виробництва. Виробництво не можна подавати як механічне з'єднання його елементів. Це складна система взаємодії робочої сили з засобами виробництва, тобто з його матеріальною основою.


Засоби з'єднання чинників виробництва визначають систему пануючих у товаристві виробничих відношень. Утримання виробничих відношень визначається рівнем розвитку продуктивних сил, а характер їхнього прояви - засобом з'єднання робітника з засобами виробництва, тобто відношеннями власності на засоби виробництва. У товаристві завжди панують визначені типи, види власності: приватна, колективна, дрібна трудов, державн, змішана і т.д. При цьому вони змінюються, розвиваються під впливом змін у матеріальних


умовах виробництва і знаходяться в різних сполученнях, у постійних зв'язках. Якщо відношення власності перестають змінюватися, те продуктивні сили сковуються у своєму розвитку, гальмується технічний і соціальний прогрес. Відношеннями власності визначається приналежність зробленого продукту, форма його розподіли, характер обміну і рівень споживання різних груп людей. Часто поняття власності зводиться до володіння визначеним майном, капіталом (заводом, фабрикою, будинком,


рахунком у банку і т.д.). Це не зовсім вірно. Обсяг власності мера міста визначається не його рахунком у банку й особистому майні, а тими можливостями, що фактично дає йому займана посада. Виробничі можливості товариства завжди були обмежені. З збільшенням населення виникала необхідність залучення в господарський оборот нових земель, самих різних природних ресурсів. До початку ХХ сторіччя темпи приросту використовуваних ресурсів залишалися


щодо невеличкими. Пояснювалося це, з одного боку, визначеною стабільністю в потребах населення, а з іншого боку обмеженістю росту чисельності самого населення. Дві тисячі років тому на Землі мешкало 230-250 млн.чел у 1800 р не многим більш 900 млн у 1900 - 1,5 млрд 1960 - біля 3 млрд 1995 - 5,5 млрд.людина. Темпи приросту населення різко зросли в поточному сторіччі, хоча ще в самому кінці


XVIII в. молодий англійський священик Томас Роберт Мальтус вивів закон убутної прибутковості. Відповідно до цього закону, продовольство буде збільшуватися в співвідношенні один, два, три, а чисельність населення - один, два, чотири і т.д. У зв'язку з демографічним вибухом, що відбувається, за останні сорок-п'ятдесят років у господарський оборот було вовлечено стільки природних ресурсів, скільки


їх було використано за всю історію розвитку цивілізації до цього часу. Обгрунтування вибору використання обмежених ресурсів стало однієї з центральних проблем господарювання. Результатом господарювання в будь-який економічній системі є зроблений продукт. Він являє собою суму всіх створених протягом року благ і має подвійну цінність. Насамперед це різноманітні предмети


і послуги, зроблені для задоволення виробничих і особистих потреб людей. Друга цінність суспільного продукту складається в тому, що він має вартість, втілює в собі визначена кількість витраченої праці і показує ціною яких зусиль зроблене цей продукт. У радянській статистика цей продукт одержав назву сукупного або валового продукту. Він містить у собі матеріальні блага і послуги, створені в матеріальному виробництві,


і нематеріальні блага і послуги, створені в нематеріальному виробництві (духовні, моральні цінності, утворення, охорона здоров'я і т.д.). По своїй вартісній структурі сукупний продукт складається з вартості витрачених засобів виробництва, необхідного продукту, що складає з благ і послуг особистого споживання, і прибавочного продукту, призначеного на розширення споживання і виробництва. К. Маркс показав це формулою: C + Y + m =


K (1) где: С - стоимость израсходованных средств производства; Y - заработная плата; m - прибавочна вартість. Важливою формою суспільного продукту є кінцевий продукт. Він утвориться шляхом вирахування з валового продукту всього обороту предметів праці, тобто шляхом усунення їхнього повторного рахунку. Чистий національний продукт (НП) по американській статистика складає ринкову вартість усіх кінцевих


благ, зроблених у країні протягом року. У ньому немає повторного рахунку (наприклад, із вартості хліба виключається вартість тест, із вартості машини - вартість металу і т.д.). НП можна виміряти трьома засобами: 1. Як суму доданих цінностей, приєднаних у ході виробництва кінцевих благ кожним виробником протягом року. 2. Як суму прибутків, отриманих у формі заробітної плати, відсотка, ренти і прибули тими, хто протягом року використовував свої ресурси для виробництва.


3. Як суму витрат на кінцеві блага, що одержуються споживачами, фірмами й урядом, тобто суму кінцевих продажів. По розмірі цього продукту не можна судити про добробут нації. У ньому багато умовностей, і зіставлення НП різних країн скоріше характеризує рівень развиваемости націй, чим рівень життя населення. При порівнянні і зіставленні НП необхідно застосовувати незмінні ціни. Якщо цілком виключити з валового суспільного продукту матеріальні


витрати (С), тобто витрати матеріалізованої праці минулого років, то одержимо чистий прибуток товариства. У економічній теорії і сучасній обліково-статистичної практика чистий продукт товариства одержав назву національного доходу. Утворюваний у процесі виробництва суспільний продукт проходить у своєму прямуванні стадії розподілу, обміну і споживання. На всім шляху його прямування між людьми укладаються, постійно підтримуються і розвиваються визначені економічні відношення.


Головними, що визначають є відношення, що мають місце в самому виробництві. Вони накладають відбиток на весь наступний ланцюжок економічних взаємозв'язків, визначають їхній характер, спрямованість розвитку. К. Маркс відзначав, що кожному засобові виробництва присущ свій засіб розподілу утворюваного продукту. Але розподільні відношення не пасивні. У одних випадках вони можуть гальмувати виробництво, в


інших виступати в якості його пришвидшувача. Через розподіл і обмін забезпечується повернення у виробництво різноманітних засобів виробництва і робочої сили. Тим самим підтримується пропорційність у господарстві або відбувається розладженість в усім господарському механізмі (бюджетний дефіцит, інфляція, безробіття і т.д.). На стадії розподіли встановлюється частка різноманітних класів, соціальних


груп і окремих людей у виробничому продукті. Це частка доходить до споживача через обмін. Обмін опосредует зв'язок між виробництвом і розподілом з однієї сторони і споживанням з інший. Він являє собою купівлю-продаж сукупного продукту. У якості продавців і покупців виступають підприємства, організації і населення. Обов'язковою умовою безперервності самого процесу виробництва


є повна реалізація створеного продукту. При цьому умові виробництво одержить необхідна притока матеріальних і людських ресурсів, а населення - свою частку в продукті, визначену розподільними відношеннями. Завершальною стадією прямування суспільного продукту є споживання. Почавши прямування з виробництва, продукт цілком або поступово зникає в споживанні. Тим самим забезпечується відтворення самого життя людини


і його діяльності. 2. Взаємовплив та взаємозалежність продуктивних сил і виробничих відносин. Економiка як народне господарство має двi сторони свого вираження: по-перше, як матерiально-натуральне наповнення, по друге, як сукупнiсть виробничих вiдносин, що пов’язують процеси виробництва, розподiлу, обмiну та споживання суспiльного продукту як фази постiйного вiдтворення економiки. Матерiально-натуральне наповнення економiки проявляється в продуктивних силах суспiльства (рис.


1), що вiдображають систему вiдносин <людина - природа>. До них належить передусiм робоча сила як здiбнiсть людини творити в матерiальнiй та духовнiй сферах. Робоча сила втiлюється у трудових ресурсах. Це особистий фактор виробництва. Другою складовою продуктивних сил є речовий фактор виробництва, тобто засоби виробництва, якi людина використовує в процесi працi, спрямованої на забезпечення тих чи iнших своїх матерiальних та духовних


потреб. Засоби виробництва подiляються на предмети працi та засоби працi. До перших належать предмети, що данi природою, та тi, що в процесi працi переробляються чи обробляються з метою одержання готової продукцiї для особистого чи виробничого використання. До других належать, по-перше, машини, устаткування, iнструменти та iншi технiчнi знаряддя; по-друге, технологiчнi процеси та енергопостачання i, по-третє, автоматизованi системи управлiння (АСУ), електронно-


обчислювальнi машини (ЕОМ), комп’ютери тощо. Центральне мiсце в системi засобiв працi посiдають накопиченi людством знання. Людина живе у свiтi обмежених можливостей. Обмеженi її фiзичнi та iнтелектуальнi здiбностi, час, який вона може придiлити тому чи iншому заняттю, засоби, якi можуть бути використанi для досягнення поставленої мети. Обмеженiсть наявних ресурсiв була, є i залишається головною i досить жорсткою умовою, яка нашаровується


об’єктивною реальнiстю на розмiри i можливостi зростання особистого та суспiльного багатства. Але це стосується конкретної людини i конкретних умов iснування суспiльства. Щодо розвитку суспiльства в цiлому в iсторичнiй перспективi, то можливостi людини необмеженi. Протягом багатовiкової iсторiї люди суттєво розсунули рамки зазначених та iнших обмежень, проте перед iндивiдом, як i перед суспiльством в цiлому, завжди на кожному етапi постає проблема вибору напрямiв


та способiв використання обмежених ресурсiв. Цю проблему можна вирiшувати рiзними методами, якi лежать у площинi економiки. Серйозною проблемою є не тiльки виробництво, а й розподiл його продуктiв мiж рiзними верствами населення. Сукупнiсть виробничих вiдносин представлена органiзацiйно-економiчними та соцiально-економiчними вiдносинами, про якi йдеться при визначеннi конкретного предмета економiчної теорiї. Економiка як наука, тобто як систематизоване знання про суть економiчних явищ та процесiв, почала оформлюватися


тiльки в XVII- XVIII ст. паралельно з бурхливим розвитком ринкового господарства. В економiчнiй науцi ще за часiв У. Петтi (XVII ст.) почався процес диференцiацiї знань. Тепер це система дисциплiн. Пiдготовка економiстiв в Українi сьогоднi ведеться бiльш як з 50 спецiальностей. Iснує багато сучасних визначень поняття <економiчна наука>.


Серед них основними є такi, якi визначають її як науку: 1) про умови та форми, за яких вiдбуваються виробництво та обмiн i вiдповiдний розподiл продуктiв мiж людьми, про шляхи розв’язання проблеми органiзацiї споживання й виробництва; 2) що вивчає проблеми використання обмежених виробничих факторiв (землi, працi, устаткування, технiчних знань), а також фiнансових ресурсiв для виробництва та розподiлу продуктiв мiж членами суспiльства;


3) що з’ясовує закономiрностi руху цiн, грошей, норми процента, капiталу i прибутку для вироблення державою вiдповiдної полiтики впливу на економiчне життя. Наведенi точки зору вiдображають тiльки певну сторону економiки, i кожна з них окремо не охоплює повнiстю її систему. Власне, це визначення економiчних наук, що вивчають рiзнi сторони багатогранного економiчного життя. Однак усi вони пiдкреслюють тiсний зв’язок економiки з виробництвом та ринком.


Об’єктом вивчення всiх економiчних наук є економiка в цiлому. Якщо об’єкт вивчення для них є спiльним, то предмети вивчення є рiзними. <Сiм’я> економiчних наук безперервно збiльшується. В її структурi, якщо мати на увазi вивчення не окремих функцiональних сторiн чи галузей суспiльного виробництва, чим займаються конкретнi економiчнi науки, а економiчну систему в цiлому, то економiчна


теорiя, безумовно, займає основне мiсце. Економiчна iсторiя та iсторiя економiчних учень також вивчають економiчну систему в цiлому, але в рiзних аспектах. Перша дослiджує конкретнi форми функцiонування та розвиток економiчних систем у рiзнi iсторичнi епохи з урахуванням нацiональних, природних, полiтичних та iнших особливостей конкретних країн (або їх груп). Друга аналiзує вiдбиття у свiдомостi рiзних суспiльних верств тих економiчних вiдносин, якi


iснують у певному вiдрiзку часу. Iсторiя економiчних учень розкриває також об’єктивнi витоки виникнення рiзноманiтних шкiл та напрямiв в економiчнiй науцi. Окрему групу утворюють спецiальнi (функцiональнi) пiдроздiли економiчної науки - економiчна статистика, економiка працi, фiнанси, кредит i грошовий обiг, бухгалтерський облiк та iн. Найбiльшу групу складають галузевi економiчнi науки, якi вивчають специфiку виявлення виробничих вiдносин,


їх законiв та функцiональних систем (управлiння виробництвом, грошово-фiнансовий механiзм їй iн.) в рiзних сферах суспiльного виробництва. Найбiльш загальною галузевою наукою є економiка промисловостi. Однак i вона подiляється на економiку хiмiчної, металургiйної, нафтодобувної чи iншої промисловостi, оскiльки постiйно розвивається суспiльний подiл працi, вiдокремлюються вiдносно самостiйнi талузi виробництва i, як наслiдок, все бiльш конкретизуються економiчнi дисциплiни.


У зв’язку з тим що нематерiальна сфера (наука, освiта, охорона здоров’я та iн.) тiсно зв’язана з галузями матерiального виробництва, бере участь у розподiлi, обмiнi та споживаннi суспiльного продукту, економiчну сторону має як матерiальна, так i нематерiальна виробнича дiяльнiсть людей. Видiляються новi галузевi економiчнi дисциплiни - економiка сфери послуг, економiка освiти, економiка туризму тощо. Оскiльки об’єктом вивчення всiх економiчних наук поряд iз специфiчним предметом кожної


з них є вiдносини i зв’язки мiж людьми в процесi їх економiчної дiяльностi, то взаємодiють i науки через обмiн iнформацiєю, використання результатiв сумiжних дослiджень тощо. Методологiчною основою системи економiчних наук є економiчна теорiя. У минулому люди, які починали вивчати економічну теорію,майже завжди вимагали короткого,чіткого визначення цього предмета. Цьому попитові не бракувало пропозицій.


Наведемо деякі з таких визначень. 1)Економічна теорія - це наука про види діяльності, пов’язані з обміном і грошовими угодами між людьми. 2)Економічна теорія - це наука про використання людьми якісних чи обмежених продуктивних ресурсів (земля, праця, товари виробничого призначення, наприклад машини, і технічні знання ) для виробництва різних товарів (таких, як пшениця, яловичина, пальто, концерти, шляхи, яхти) і роз­ділу їх між членами суспільства з метою споживання.


3)Економічна теорія - це наука про щоденну ділову життєдіяльність людей, досягнення ними засобів до існування і користання цих засобів. 4)Економічна теорія - наука про те, як людство розв’язує її завдання у галузі споживання і виробництва. 5)Економічна теорія - це наука про багатство. Цей перелік досить великий, однак якщо провести годину у відповідному віділі доброї бібліотеки, освічена людина зможе продовжити його. Втиснути у декілька рядків точний опис певного предмета, що чітко відокремив


би його від суміжних дисциплин і дав уявлення початківцю про всі питання, які охоплює цей предмет справа нелегка. Економічна теорія, безперечно, включає всі елементи, наведені як у цих визначеннях, так і тих, що могли увійти до довшого переліку. Якщо примусити спеціаліста обрати зі всіх наведених дефініцій лише одну, то у наш час він, очевидно, зупинився б на другій. Йому відомо, яке значення мають гроші, і якби Китай починаючи з наступного року відмовився від використання


грошей взагалі, то перед ним постала би величезна кількість про­блем, які покликана вивчати економічна теорія. Дії Робінзона Крузо і самостійних поселенців, хоч вони й не займались обміном товарів чи бартерною торгівлею, також належать до компетенції економічної теорії. Якщо говорити про звичайний перебіг життя, то економічна теорія не може описувати почуття людини під час недільної обідні, смак гусячого м'яса, яке вона


їсть, слухаючи як Еліот читає свої вірші чи як співає Сінатра про страждання кохання : про муки смерті. Найбільш значне у житті не можна придбати задарма, але його не можна купити і на ринку. Отже, жодне визначення предмета економічної теорії не може бути точним, оскільки у цьому, по суті, і немає потреби. Для ознайомлення з предметом можна було б навести таку його коротку характери­стику: «Економічна теорія


- це наука про те, які з рідкісних продуктивних ресурсів люди і суспільство протягом часу, за до­помогою грошей і без їхньої участі, обирають для виробництва різних товарів і розподілу їх з метою споживання тепер і у май­бутньому між різними людьми і групами суспільства». Об’єктом економiчної теорiї


є економiка в цiлому (на мiкро макро- i глобальному рiвнях). Мiкрорiвень економiки починається з сiм’ї; фiрма (пiдприємство) є його основною ланкою. Макрорiвень охоплює господарство цiлої країни, а глобальний - мiждержавнi економiчнi об’єднання та всесвiтнє господарство. Багатоаспектнiсть змiсту економiки зумовлює рiзноманiтнiсть напрямiв вивчення економiчного життя суспiльства: в центрi уваги постають виробничi вiдносини, проблеми ефективностi


економiчної системи, особливостi рiзних систем господарювання та iн. Важливим є вивчення свiтового досвiду розвитку економiчної теорiї та вiдповiдних навчальних дисциплiн.Так, розглядаючи предмет економiки, П. Самуельсон i Р. Нордхаус наголошують на тому, що люди вибирають спосiб використання обмежених виробничих ресурсiв для вироблення рiзних продуктiв та розподiлу їх мiж членами суспiльства.


У рамках економiчної теорiї дослiджується не тiльки оптимiзацiя виробництва при обмежених ресурсах, а й економiчнi форми та закономiрностi, в яких здiйснюється суспiльне вiдтворення в цiлому. В той же час вченi _не вiдмовляються i вiд полiтико-економiчного аналiзу вiдносин власностi, оскiльки не можна звести економiчну науку лише до конкретно-економiчного знання. Термiн <полiтична економiя> щодо економiчної теорiї був застосований ще французьким меркантилiстом


А. Монкретьєном у працi <Трактат полiтичної економiї>, написанiй в 1615 р. З грецької <полiтикос> перекладається як державний, суспiльний. Отже, цей термiн означає науку про ведення господарства в державi, суспiльствi. Сьогоднi школа економiстiв Чiкагського унiверситету (США) пiд керiвництвом вiдомого вченого М. Фрiдмана видає , присвячений проблемам полiтичної економiї.


У пiдручнику <Есоnоmiса>, який неодноразово перевидавався в Лондонi, Нью-Йорку, Мехiко, Москвi, його автори К. Р. Макконнелл та Л. С. Брiо зазначають, що полiтеконом тепер входить як неодмiнний член у вищi урядовi ради (М переклад з англ 1992 Т. 1 С. 19). Подiбних прикладiв можна навести дуже багато. Сьогоднi вивчення полiтекономiчного аспекту економiчної теорiї означає дослiдження розвитку економiчних


явищ та процесiв через пiзнання виробничих вiдносин.Функцiєю економiчної теорiї є характеристика основ економiчних систем, яка подається через аналiз виробничих вiдносин: органiзацiйно-економiчних та соцiально-економiчних (рис. 2). . У процесi органiзацiї виробництва виникають органiзацiйно-економiчнi вiдносини, якi вiдбивають певний иого рiвень. Вони вiдображаються такими абстрактно-загальними категорiями, як <праця>,


<засоби виробництва>, <розподiл працi> тощо, i виражають систему вiдносин <людина - виробництво>. Органiзацiйно-економiчнi вiдносини безпосередньо зв’язанi з продуктивними силами. Вони виникають з приводу трудової дiяльностi, кооперацiї працi, обмiну засобами виробництва тощо. В цiлому цi вiдносини зображенi господарською системою органiзацiї та управлiння економiкою на рiзних рiвнях. Конкретнi органiзацiйно-економiчнi вiдносини вiдображенi у господарських системах окремих галузей


суспiльного виробництва - економiка промисловостi, сiльського господарства, торгiвлi, охорони здоров’я та iн. їх специфiку вивчають конкретнi економiчнi науки. До загальних органiзацiйно-економiчних вiдносин належать форми i методи господарювання, характернi для всiх галузей економiки. Серед останнiх сьогоднi видiляються, по-перше, ринкова система, в центрi якої - товарно-грошовi вiдносини; по-друге, пiдприємництво, в центрi якого-ефективне ведення господарства.


Загальнi органiзацiйно-господарськi вiдносини - це вiдносини у сферi грошового обiгу, цiноутворення, фiнансiв



Не сдавайте скачаную работу преподавателю!
Данный реферат Вы можете использовать для подготовки курсовых проектов.

Поделись с друзьями, за репост + 100 мильонов к студенческой карме :

Пишем реферат самостоятельно:
! Как писать рефераты
Практические рекомендации по написанию студенческих рефератов.
! План реферата Краткий список разделов, отражающий структура и порядок работы над будующим рефератом.
! Введение реферата Вводная часть работы, в которой отражается цель и обозначается список задач.
! Заключение реферата В заключении подводятся итоги, описывается была ли достигнута поставленная цель, каковы результаты.
! Оформление рефератов Методические рекомендации по грамотному оформлению работы по ГОСТ.

Читайте также:
Виды рефератов Какими бывают рефераты по своему назначению и структуре.

Сейчас смотрят :

Реферат Органы государства: их признаки и виды
Реферат Клинки из огня и стали (дамаск)
Реферат Устройство вывода на экран
Реферат Jgа Вопросы к тесту (к экзамену будут те же, добавлю только синтаксис)
Реферат Зооморфные метафоры в разговорно окрашенной специальной лексике и проблемы их перевода
Реферат Трагические страницы истории в творчестве Александра Солженицына
Реферат о Пифагоре
Реферат Создание антифашистской коалиции
Реферат «Салават Орск»
Реферат The Great Gatsby A Goal Of Corruption
Реферат Diplomrus ru Заказ индивидуальных авторских работ, от контрольной до диссертации
Реферат Лексика української мови з огляду її походження і розвитку
Реферат Рецензия на рассказ Драгоценная пыли из сборника Константина Паустовского Золотая роза
Реферат Влияние вредных газов на здоровье и продуктивность животных
Реферат Психодинамические свойства индивида