Реферат по предмету "Военное дело"


Бойове застосування та управління діями аеромобільних підрозділів

--PAGE_BREAK--взвод кількістю 25 чоловік переміщається на відстань 250 км одним вертольотом за одну годину, а взвод на трьох БПП переміщається на 250 км. лише за добу (витрати палива при цьому становлять: на вертольоті Мі8т — 900 л, на трьох БМП — 1035 л).
2. Оснащення Сухопутних військ вертольотами дасть велику економію державних коштів:
вартість сучасного вертольота $ 1 — 1,2 млн., а вартість сучасного танка $ 1,3 – 1,5 млн., співвідношення втрат 1:14 на користь вертольотів, співвідношення “ефектвартість” на користь вертольотів, $ 1,2 млн. до $ 21млн. (1:17,5);
3. Озброєння транспортно-бойового вертольота додатково ракетами класу “повітря-повітря” надасть можливість успішно боротися не тільки з наземними цілями, а і з повітряними.
4. “Універсальність” аеромобільних та повітрянодесантних бригад дає підставу сподіватися на те, що у майбутньому, вони стануть основними бойовими військовими формуваннями Сухопутних військ Збройних Сил України, а танки, що вивільняться з механізованих з’єднань і частин можуть бути зведені у танкові бригади, для створення контрударних угруповань та для підсилення з’єднань і частин, призначених для прикриття державного кордону.
5.Аеромобільні та повітрянодесантні підрозділи, частини і з'єднання готуються для ведення боїв, бойових, десантно-штурмових, рейдових та аеромобільних дій і можуть десантуватись парашутним, посадочним та комбінованим способом вертольотами і літаками в залежності від поставлених бойових завдань та умов обстановки. За високомобільними військовими формуваннями майбутнє.

РОЗДІЛ 2. ОСНОВИ БОЙОВОГО ЗАСТОСУВАННЯ ПОВІТРЯНОДЕСАНТНИХ ТА АЕРОМОБІЛЬНИХ ПІДРОЗДІЛІВ
Аеромобільні війська – це високомобільний рід Сухопутних військ до складу якого входять аеромобільні та повітрянодесантні підрозділи, частини та з'єднання.
Вони призначені для охоплення противника з повітря, швидкого використання результатів вогневого ураження і виконання завдань, які неможливо ефективно вирішити іншими силами та засобами в тилу противника та в ході проведення спеціальних, антитерористичних і миротворчих операцій.
За функціональним призначенням аеромобільні війська розподіляються на десантно-штурмовий та повітрянодесантний компоненти.
Десантно-штурмовий компонент – це аеромобільні підрозділи, частини та з'єднання (перелік), призначені для ведення десантно-штурмових і аеромобільних дій. Повітрянодесантний компонент – повітрянодесантні підрозділи, частини та з'єднання (перелік), призначені для виконання, у якості повітряних десантів, тактичних, оперативних та стратегічних завдань.
Аеромобільні підрозділи, частини та з'єднання десантуються, як правило, на вертольотах і діють спільно з ними, а повітрянодесантні підрозділи, частини та з'єднання десантуються, як правило, літаками і діють самостійно. Але всі підрозділи, частини та з'єднання готуються для ведення боїв, бойових, десантно-штурмових, рейдових, аеромобільних, антитерористичних та миротворчих дій і можуть десантуватись парашутним, посадочним та комбінованим способом вертольотами і літаками в залежності від поставлених бойових завдань та умов обстановки.
Масоване і одночасне застосування десантно-штурмового і повітрянодесантного компонентів на всю глибину побудови військ противника дозволяє розширити зону ведення воєнних дій від переднього краю до тилової границі.
Основними принципами застосування повітряних десантів є:
масоване, послідовне і раптове застосування їх за єдиним замислом та планом на напрямку головного удару (зосередження основних зусиль) з рішучими цілями і для виконання важливих задач, які неможливо ефективно виконати ніякими іншими силами та засобами; надійне вогневе ураження засобів ППО і тактичної авіації противника у смугах та на флангах прольоту воєнно-транспортної авіації (армійської авіації) і його військ у районах десантування та прилеглих до них;
здійснення десантування у стислі терміни (одним вильотом);
постійна авіаційна (вогнева) підтримка та надійне прикриття десантів від ударів авіації противника;
забезпечення тісної взаємодії десантів між собою та військами, що наступають з фронту, передовими, обхідними, рейдовими загонами;
всебічне забезпечення десантів та гнучке управління ними під час ведення дій у тилу противника.
Застосування повітряних десантів включає:
завдання вогневих ударів по угрупованнях військ, засобах ППО та інших об'єктах противника у смузі прольоту ВТА та АА, районі десантування та прилеглих до нього районах;
одночасне або послідовне десантування повітряного десанту;
бойові дії десанту в тилу противника;
бойові дії авіації, ракетних військ щодо підтримки десанту;
бойові дії військ протиповітряної оборони щодо прикриття ВТА та АА і повітряних десантів;
перекидання військ та бойової техніки з метою посилення десантів та подання їм матеріальних засобів.
Десантування – це перекидання повітряного десанту у тил противника для виконання бойових завдань.
Воно включає: зліт літаків (вертольотів) з десантом, шикування їх бойових порядків, переліт в район десантування, викидання або висадку десанту у визначеному районі.
Десантування може проводитись у будь яку пору року, вдень та вночі, в простих та складних метеорологічних умовах, що забезпечують нормальну роботу повітрянодесантної техніки і безпечне приземлення особового складу.
Десантування характеризується дальністю, глибиною, тривалістю, висотою польоту авіації та висотою викидання десанту.
Дальність десантування – це відстань від вихідного району десантування до району десантування.
Глибина десантування — відстань від лінії зіткнення сторін, на початок викидання десанту до району десантування.
Тривалість десантування – це час необхідний на зліт авіації, шикування бойових порядків, переліт в район десантування, викидання або висадку десанту у визначеному районі.
Висота польоту — це висота польоту авіації від вихідного району десантування до району десантування. Вона залежить від дальності десантування, ступеню придушення ППО противника, пори року та часу доби. Як правило політ авіації здійснюється з перемінним профілем.
Висота викидання – це висота з якої здійснюється викидання десанту. Вона залежить від ТТХ повітрянодесантної техніки, шикування бойових порядків авіації за висотою та рельєфу місцевості в районі десантування. Як правило викидання десанту здійснюється з малих висот.
Підрозділи, частини та з’єднання аеромобільних військ діють у якості повітряних десантів (тактичні, оперативно-тактичні, оперативні, оперативно-стратегічні), ведуть десантно-штурмові дії та аеромобільні дії.
Для підготовки повітряного десанту, АА і ВТА до десантування і бойових дій призначається вихідний район для десантування (ВРД). Він включає: основні і запасні аеродроми (посадочні площадки) для частин АА та ВТА, основні і запасні райони зосередження (для бригади, полку – до 100 кв. км; для батальйону – до 10 кв. км; роти — до 3 кв. км.) та райони очікування (на відстані 5-10 км. від аеродромів зльоту) військ, що десантуються. ВРД призначаються на відстані 50-120 км і більше від лінії фронту, і обмежуються радіусом польоту АА та ВТА. Розмір ВРД залежить від складу повітряного десанту, його задач, характеру місцевості, наявності аеродромної мережі (посадочних площадок) придатних до прийому АА і ВТА, способів та умов десантування.
Підготовка вихідного району для десантування проводиться завчасно. Вона, як правило, полягає в підготовці аеродромів до приймання воєнно-транспортної авіації, зосередженні на них комендатур авіаційно-технічних частин і необхідних запасів матеріально-технічних засобів, перевірці місцевості на наявність мін, прокладенні колонних шляхів, інженерному обладнанні районів зосередження і районів очікування, проведенні заходів щодо маскування, підготовки пунктів управління і розгортання зв’язку.
У запасні райони зосередження та очікування підрозділи переводяться за розпорядженнями старших начальників.
У випадку підготовки підрозділів до десантування у стислі терміни, вони можуть виходити із районів зосередження безпосередньо на аеродроми, минаючи райони очікування. Коли десантування проводиться тільки вертольо-тами, райони очікування, як правило, не призначаються.
З метою забезпечення прихованого розміщення підрозділів десанту, здійснення контролю за виконанням заходів маскування, підтримання встановленого порядку, регулювання руху в районах зосередження та очікування і на шляхах під’їзду до них, а також для охорони районів розташування від проникнення сторонніх осіб та диверсійно-розвідувальних груп противника організується комендантська служба.
Аеродроми (посадочні площадки) у ВРД призначаються для завершення підготовки до десантування підрозділів, частин та з’єднань ВТА та АА, завантаження в літаки (вертольоти) озброєння, техніки, запасів матеріальних засобів, посадки особового складу десанту і зльоту на десантування. Аеродроми призначаються, по можливості, поблизу районів зосередження. Посадочні площадки для вертольотів призначаються, як правило, безпосередньо у районах зосередження десанту, або поблизу них. Розміри площадок (до 1,5 км в довжину і 0,5-0,7 км в ширину) повинні дозволяти одночасне розміщення на кожній не менше ескадрильї вертольотів і їх зліт. Запасні аеродроми (посадочні площадки) використовуються у випадку виходу зі строю основних.
Райони зосередження призначаються для прихованого розташування підрозділів, частин і з’єднань повітряного десанту та підготовки їх до десантування і виконання бойових завдань. Вони повинні забезпечувати: розосереджене та приховане розміщення особового складу, озброєння, техніки та матеріальних засобів; можливість швидкого збору підрозділів і висування їх у вказаному напрямку; умови для укладки парашутів та підготовки до застосування багатокупольних, парашутно-реактивних і парашутних безплатформенних систем; сприятливі санітарно-епідемічні умови; достатню кількість джерел води, доріг та під’їзних шляхів для автотранспорту.
В районах зосередження проводиться: дозавантаження боєприпасів у бойові машини; видача особовому складу боєприпасів, засобів індивідуального захисту, індивідуальних перев’язочних пакетів, сухих пайків та інших предметів екіпіровки; екіпіровка особового складу; перевірка укомплектованості парашутних платформ (парашутно-реактивних і парашутних безплатформенних систем) швартовочними деталями в залежності від виду озброєння та техніки, які десантуються; переукладка (при необхідності) парашутів, багатокупольних і парашутно-реактивних систем; технічне обслуговування техніки; організація десантування та бойових дій, формування аеродромних груп (при необхідності) і організація маршу в райони очікування.
Райони очікування призначаються для прихованого розташування підрозділів, частин і з’єднань повітряного десанту, які десантуються літаками, та завершення їх підготовки до десантування і бойових дій. Вони повинні забезпечувати: приховане розміщення підрозділів десанту; зручність підготовки до десантування особового складу, озброєння, техніки та запасів матеріальних засобів; захист від зброї масового ураження та високоточної зброї; швидкий вихід на аеродроми.
В районах очікування проводиться: завершення підготовки озброєння, техніки та запасів матеріальних засобів до десантування (швартовка озброєння, техніки та вантажів на платформах і підготовка їх до висування на аеродром, рекогносцировка маршрутів виходу на аеродром, організація взаємодії з ВТА (АА), при наявності часу з особовим складом проводиться передстрибкова підготовка), організація десантування і бойових дій у підрозділах; постановка бойових завдань особовому складу.
Для організованого виходу до літаків, скорочення термінів завантаження техніки та вантажів, передполітного огляду, одягання парашутів та одночасної посадки особового складу в літаки в указаний час, по можливості в укритих місцях, призначається вихідне положення для завантаження озброєння і техніки та посадки особового складу в літаки, яке підрозділи займають безпосередньо поблизу злітно-посадочної смуги (руліжних доріжок), до прибуття літаків. У вихідному положенні для завантаження озброєння і техніки та посадки особового складу в літаки проводяться контрольні огляди людських десантних парашутів випускаючими, уточнюються маршрути водіям транспортних засобів до стоянок літаків.
Завантаження озброєння, техніки та вантажів у літаки, їх кріплення і підготовку до викидання проводиться особовим складом підрозділів під керівництвом командирів екіпажів літаків. Після завантаження командири підрозділів десанту, посадові особи повітрянодесантної служби разом із командирами екіпажів літаків і фахівцями з авіаційного озброєння та десантного обладнання проводять передполітний огляд завантаженого у літаки озброєння, техніки та вантажів для визначення готовності їх до викидання. Крім того, командири підрозділів десанту та посадові особи повітрянодесантної служби перевіряють правильність підготовки парашутів та підгонку спорядження десантників для здійснення стрибка.
Підрозділи повітряного десанту, які десантуються з одного аеродрому одним вильотом військово-транспортної авіації, складають аеродромну групу. Один із командирів підрозділів, які входять до складу аеродромної групи, призначається старшим і відповідає за своєчасну підготовку всіх підрозділів аеродромної групи до десантування та бойових дій.
Старший аеродромної групи (командир частини, з’єднання) разом із начальником передової команди частини (з’єднання) ВТА проводять рекогносцировку аеродрому, в ході якої уточнюють: місця стоянки літаків під час завантаження озброєння, техніки, запасів матеріальних засобів десанту та посадки особового складу у літаки, їх бортові номери, військові звання та прізвища командирів екіпажів та випускаючих у кожному літаку; розподіл особового складу, озброєння, техніки і вантажів по літаках; строки, маршрути та порядок виходу підрозділів із району очікування на аеродром для завантаження і посадки; порядок і сигнали початку завантаження; організацію зв’язку із командиром частини (з’єднання) ВТА; організацію комендантської служби.
На основі даних рекогносцировки штаб підрозділу (частини, з’єднання), командир якого є старшим аеродромної групи, сумісно з передовою командою частини (з’єднання) ВТА розробляють план завантаження озброєння і техніки та посадки особового складу в літаки. Час готовності до десантування визначає та доводить старший начальник, який застосовує десант. На цей час озброєння, техніка та запаси матеріальних засобів десанту повинні бути завантажені у літаки і проведена їх передполітна перевірка, а особовий склад повинен знаходитись безпосередньо біля літаків у готовності до посадки. Посадка особового складу у літаки проводиться безпосередньо перед вильотом і повинна бути закінчена до запуску двигунів.
Переліт АА та ВТА з десантом у район десантування, як правило, здійснюється в смузі прольоту. Ширина смуги прольоту складається із ширини шикування ВТА (ширини бойового порядку АА) та двох дальностей ураження засобів ППО загальновійськових підрозділів противника (ширина для АА = 3-6 км.).
Смуга прольоту, як правило, знаходиться у смузі подавлення засобів ППО противника ширина, якої складає дві дальності ураження засобів ППО малої дії (60 – 100 км.).
Шикування ВТА (бойовий порядок АА) при десантуванні визначається умовами обстановки, характером бойових завдань десанту, можливостями засобів та систем міжлітакової навігації і повинно забезпечити мінімальні терміни викидання (висадки) повітряного десанту, безпеку польоту літаків (вертольотів) і приземлення особового складу після викидання, найменшу уразливість літаків (вертольотів) від засобів ППО противника.
В ході десантування шикування ВТА складається із декількох колон і включає групу забезпечення (наведення та РЕБ) та десантну групу.
Бойовий порядок АА, як правило, включає групу розвідки та позначення площадок приземлення, групу подавлення засобів ППО, групу передового загону, групу РЕБ, десантну групу (головні сили), групу пошуково-рятувального забезпечення, резервну групу, демонстраційну групу, групу прикриття (голо-вна, бокові, тильна).
При організації бойового польоту АА призначаються: вихідний рубіж (пункт), контрольні пункти(рубежі) та рубіж (пункт) бойового розходження.
Віддалення вихідного рубежу (пункту) від ВРД повинно забезпечувати шикування бойового порядку частин АА і може складати 15-30 км.
Контрольні пункти вибираються на кожному маршруті польоту через 30-50 км і в місцях різкої зміни напрямку та профілю польоту.
    продолжение
--PAGE_BREAK--Рубіж (пункт) бойового розходження призначається для перешикування частин (підрозділів) АА, заходу їх на площадки приземлення та об’єкти атаки. Його віддалення від площадок приземлення (об’єктів для атаки з повітря) повинно забезпечити виконання маневрів для посадки вертольотів та нанесення ударів по об’єктам противника з повітря і складає 5-8 км.
За доставку повітряного десанту в район десантування відповідає командир авіаційного з’єднання (частини, підрозділу) і після викидання (висадки) авіація повертається на свої аеродроми а десант діє самостійно.
А в ході ведення десантно-штурмових ( аеромобільних) дій за виконання завдань відповідають командири десантно-штурмових, (аеромобільних) загонів та груп, які діють на вертольотах.
Для викидання (висадки) повітряного десанту у тилу противника призначаються основні та запасні райони десантування (РД), які включають основні та запасні площадки приземлення (розмірами 2 км х 5 км., призначаються, по можливості, якомога ближче до об’єктів захвату і нумеруються справа наліво по напрямам курсу заходу літаків для викидання десанту), аеродроми придатні для безпечного приземлення особового складу, повітрянодесантної техніки, посадки вертольотів та літаків ВТА.
Запасні райони десантування призначаються з урахуванням того, щоб повітряний десант після викидання (висадки), був здатний виконувати головне завдання. Розмір районів десантування залежить від складу десантів, їх завдань, характеру місцевості, засобів і умов десантування і, як правило, може складати: для бригади (полку) – 20х20 км, для батальйону – 5х5 км, роти – 2х2 км.
Викидання (висадка) повітряного десанту може здійснюватись на об’єкт захвату, поблизу об’єкта (до 3 км.) і на деякій відстані від об’єкту (більше 3 км.).
На весь період бойових дій десанту визначається бойове завдання, яке поділяється на найближче і подальше.
Найближче завдання десанту звичайно полягає в захопленні (знищенні) об’єктів противника в районі десантування і оволодінні визначеним районом (рубежем). Глибина найближчого завдання буде відповідати глибині об’єкту, або глибині району, яким повинен оволодіти десант.
Подальше завдання включає всі наступні дії десанту в тилу противника. При цьому частини та підрозділи десанту можуть захоплювати (знищувати) об’єкти в новому районі, проводити рейдові дії, забороняти своєчасний маневр резервів противника, наносити удари назустріч військам, що наступають з фронту, або утримувати райони (рубежі) до їх підходу.
Склад тактичних повітряних десантів: аеромобільний (десантно-штурмовий) батальйон, рота. Самостійно можуть діяти в тилу противника: батальйон, рота — до 1 доби.
Склад оперативно-тактичних повітряних десантів: аеромобільна (десантно-штурмова) бригада (полк), яка самостійно може діяти в тилу противника до 3-х діб.
Склад оперативних повітряних десантів: повітрянодесантна та аеромобільна (десантно-штурмова) бригада (полк), які самостійно можуть діяти в тилу противника до 5 діб.
Склад оперативно-стратегічних повітряних десантів: повітрянодесантна та аеромобільна (десантно-штурмова) бригада, окремий аеромобільний полк, які самостійно можуть діяти в тилу противника до 7 діб.
Глибина десантування повітряних десантів визначається замислом, умовами обстановки, бойовим складом і задачами десантів, задачами військ, що наступають, а також можливістю безперервної підтримки, прикриття і забезпечення десантів в ході ведення ними боїв у тилу противника і може складати: тактичних повітряних десантів – до 30 км.; оперативно-тактичних повітряних десантів — до 70 км.; оперативних повітряних десантів – до 150 км.; оперативно-стратегічних повітряних десантів – 250 км. і більше.
Для виконання завдань по знищенню особливо важливих об’єктів у тилу противника можливо планувати висадку повітряних десантів глибина десантування та їх склад залежить виключно від поставленого завдання та умов обстановки.
Десантно-штурмові дії — це сукупність узгоджених та взаємопов'язаних за метою, завданнями, місцем та часом дій аеромобільних з'єднань, частин і підрозділів та з'єднань, частин і підрозділів армійської авіації щодо десантування та виконання бойових завдань, які проводяться за єдиним замислом і планом.
Аеромобільні дії — це сукупність узгоджених та взаємопов'язаних за метою, завданнями, місцем та часом дій аеромобільних з'єднань, частин і підрозділів та з'єднань, частин і підрозділів армійської авіації в ході виконання бойових завдань, які проводяться за єдиним замислом і планом під час проведення спеціальних, антитерористичних та миротворчих операцій.
Десантно-штурмові дії це — форма дій змістом яких є штурмові дії аеромобільних підрозділів, частин та з'єднань і ударні дії підрозділів, частин та з'єднань армійської авіації у тилу противника.
Аеромобільні дії це – форма дій аеромобільних військ в ході ведення спеціальних, антитерористичних та миротворчих операцій змістом яких є дії аеромобільних підрозділів, частин та з'єднань у взаємодії з підрозділами, частинами та з'єднаннями армійської авіації.
Склад сил і засобів, що залучаються до ведення десантно-штурмових та аеромобільних дій, залежить від мети, завдань, масштабів дій та умов обстановки. Для ведення десантно-штурмових дій створюються десантно-штурмові загони та групи, а аеромобільних дій – аеромобільні загони та групи.
Десантно-штурмові і аеромобільні загони створюються від з'єднань та частин аеромобільних військ у складі посиленого батальйону, роти, а десант-но-штурмові і аеромобільні групи у складі посиленого взводу.
Десантно-штурмові та аеромобільні загони (групи) включають: сили і засоби аеромобільних військ, придані або штатні вертольоти армійської авіації та інші засоби підсилення.
Основними способами десантно-штурмових дій є:
десантно-ударні дії; десантно-рейдові дії; диверсійно-пошукові дії.
Десантно-ударні дії – це дії десантно-штурмових загонів і груп в тактичній, оперативній та стратегічній глибині з метою виведення із ладу розвіданих координатних об'єктів противника. Тривалість ведення десантно-ударних дій визначається часом знаходження у повітрі вертольотів і складає до 2 годин.
Десантно-рейдові дії — це дії десантно-штурмових загонів і груп в тактичній, оперативній та стратегічній глибині з метою дорозвідки і послідовного виведення із ладу об'єктів противника у визначеній смузі (напрямку). Тривалість ведення десантно-рейдових дій визначається часом необхідним для виконання поставлених десантам завдань. Десантно-рейдові дії, як правило, проводяться з базових районів, що захоплюються і утримуються десантниками. Завершенням цих дій може бути захоплення та утримання до підходу своїх військ важливих районів, рубежів, або повернення у вихідний район. Поповнення запасів матеріальних засобів та дозаправка вертольотів здійснюється за рахунок захоплених у противника та поданих своєю авіацією. При поверненні АА та ВТА здійснюють евакуацію поранених та хворих до району розташування своїх військ.
Диверсійно-пошукові дії — це дії десантно-штурмових загонів і груп в тактичній, оперативній та стратегічній глибині у визначеному районі з метою пошуку та виведення із ладу елементів систем управління, постачання та комунікацій. Тривалість ведення диверсійно-пошукових дій визначається часом необхідним для виконання поставлених десантам завдань.
Основними способами аеромобільних дій є:
 аеромобільно-ударні дії; аеромобільно-патрульні дії; аеромобільно-пошукові дії.
Аеромобільно-ударні дії – це дії аеромобільних загонів і груп у ході спеціальних, антитерористичних та миротворчих операцій з метою виведення із ладу (ліквідації) розвіданих координатних об'єктів. Тривалість ведення аеромобільно-ударних дій визначається часом знаходження у повітрі вертольотів і складає до 2-х годин.
Аеромобільно-патрульні дії — це дії аеромобільних загонів і груп у ході спеціальних, антитерористичних та миротворчих операцій з метою дорозвідки і послідовного виведення із ладу (ліквідації) об'єктів у визначеній смузі (напрямку). Тривалість ведення аеромобільно-патрульних дій визначається часом необхідним для виконання поставлених десантам завдань. Поповнення запасів матеріальних засобів та дозаправка вертольотів здійснюється із базових районів.
Аеромобільно-пошукові дії — це дії аеромобільних загонів і груп у ході спеціальних, антитерористичних та миротворчих операцій у визначеному районі з метою пошуку та виведення із ладу (ліквідації) об'єктів. Тривалість ведення аеромобільно-пошукових дій визначається часом необхідним для виконання поставлених завдань. В залежності від умов обстановки, десантно-штурмові та аеромобільні дії можуть вестись як одним із основних способів, так і різним їх комбінуванням.
Підготовка до десантування та виконання бойових завдань включає:
          організацію десантування та бойових дій;
          зосередження підрозділів (частин, з’єднань) у вихідному районі для десантування, марш у райони очікування;
          підготовку до десантування особового складу, озброєння, техніки та запасів матеріальних засобів;
          завершення організації десантування та бойових дій у підрозділах та постановку особовому складу бойових завдань;
          вихід підрозділів на аеродроми (посадочні площадки);
          завантаження озброєння, техніки та вантажів у літаки (вертольоти).
При підготовці до повторного десантування, крім того, здійснюються заходи щодо відновлення боєздатності виведених із бою підрозділів (частин, з’єднань), які включають:
відновлення управління військами в тих ланках де воно порушено;
визначення втрат у підрозділах і поповнення їх особовим складом, озброєнням, бойовою та повітрянодесантною технікою, матеріальними засобами;
евакуацію поранених і хворих;
бойове злагодження підрозділів;
укладку людських десантних парашутів, багатокупольних і парашутно-реактивних систем;
відновлення пошкоджених озброєння і техніки;
проведення заходів морально-психологічного забезпечення.
Порядок, зміст і методи роботи командира десанту та його штабу по управлінню підрозділами визначаються умовами обстановки, характером поставлених завдань і встановленими термінами готовності до їх виконання.
Після отримання бойового завдання командир десанту:
усвідомлює його;
визначає заходи, які необхідно виконати негайно, для скорочення термінів підготовки підрозділів до виконання бойового завдання;
проводить розрахунок часу;
віддає начальнику штабу вказівки про орієнтування заступників командира, начальників родів військ та служб, командирів підрозділів щодо майбутніх дій та підготовки даних необхідних для прийняття рішення;
оцінює обстановку;
приймає рішення та доповідає його старшому начальнику для затвердження;
віддає бойовий наказ;
організує взаємодію, всебічне забезпечення бою, управління та морально-психологічне забезпечення;
організує контроль за підготовкою підрозділів до виконання завдань.
Організація десантування та бойових дій, в залежності від умов обстановки та наявності часу, може проводитись методом паралельної або методом послідовної роботи, а також їх поєднанням і включає: прийняття командиром рішення на десантування та бойові дії; постановку бойових завдань підрозділам; організацію взаємодії; планування десантування та бойових дій.
При плануванні десантування та бойових дій розрахунок часу ведеться від встановленого часу “Ч”, який визначає старший начальник.
Час “Ч” для повітряних десантів, які десантуються літаками визначається початком викидання (висадки) передового загону десанту у районі десантування. Початком викидання вважається момент відділення від літака першого парашутиста (об’єкту, вантажу) передового загону.
Час “Ч” для повітряних десантів, які десантуються вертольотами визначається виходом на рубіж бойового розходження вертольотів передового загону, або головних сил десанту, коли передовий загін не призначається.
При плануванні десантування та бойових дій, крім рішення командира десанту, розробляються: бойовий наказ; план вогневого ураження противника; планова таблиця взаємодії з графіком бойового управління (схема взаємодії); план ППО; бойові розпорядження і плани по застосуванню родів військ та спеціальних військ; розпорядження і плани по видам бойового забезпечення (розвідка, охорона, захист від зброї масового ураження та ВТЗ, РЕБ, тактичне маскування, інженерне забезпечення, хімічне забезпечення, топогеодезичне забезпечення, метеорологічне забезпечення); розпорядження і план зі зв’язку; розпорядження з прихованого управління військами; розпорядження і план по технічному забезпеченню; розпорядження по тилу і план тилового забезпечення; розпорядження і план морально-психологічного забезпечення; та інші необхідні документи. Крім того, штаб сумісно із представниками ВТА (АА) розробляє планову таблицю десантування, а старші аеродромних груп розробляють план завантаження озброєння і техніки та посадки особового складу в літаки. При підготовці до повторного десантування, крім того, розробляється план відновлення боєздатності.
Бойовий наказ, бойові розпорядження по застосуванню родів військ і спеціальних військ, розпорядження по технічному забезпеченню та тилу розробляються обов’язково, незалежно від наявності часу та умов обстановки, а решту документів – в залежності від отриманого завдання та наявності часу за рішенням командира.
В частинах та з’єднаннях аеромобільних військ заздалегідь, до отримання бойового завдання, на основі розпоряджень вищестоящого штабу, розробляється розрахунок на десантування. В ньому визначається склад підрозділів, які десантуються з кожного аеродрому (посадочної площадки), типи і кількість літаків (вертольотів) та повітрянодесантної техніки для десантування. Крім того, розробляються варіанти завантаження літаків (вертольотів) технікою та особовим складом.

РОЗДІЛ ІІІ. ПОВІТРЯНОДЕСАНТНА ПІДГОТОВКА В АЕРОМОБІЛЬНИХ ТА ПОВІТРЯНОДЕСАНТНИХ ВІЙСЬКАХ
Повітрянодесантна підготовка є основним предметом бойової підготовки аеромобільних та повітрянодесантних військ. Вона повинна забезпечувати постійну готовність особового складу, техніки та вантажів до десантування із літаків та вертольотів для виконання визначених завдань.
Основне завдання повітрянодесантної підготовки – навчити особовий склад здійсненню стрибків з парашутом (висадці посадочним способом) із літаків та вертольотів з повним бойовим спорядженням, вдень і вночі, в простих і складних метеорологічних умовах, в будь-яку пору року і на різноманітній місцевості, а також в стислі строки готувати озброєння, бойову техніку і вантажі до десантування парашутним та посадочним способом.
Успішне виконання завдань повітрянодесантної підготовки досягається:
своєчасним забезпеченням підрозділів, частин і з’єднань повітрянодесантною технікою і утриманням її у постійній бойовій готовості до застосування;
постійним удосконаленням методики повітрянодесантної підготовки, якісним проведенням занять із врахуванням індивідуальних особливостей та морально-психологічних якостей кожного десантника;
проведенням у встановлені строки залікових сесій з офіцерським складом;
систематичним підвищенням знань, удосконаленням вмінь та навичок особового складу у підготовці озброєння, бойової техніки та вантажів до десантування, та здійснення стрибків з парашутом;
постійним удосконаленням навчально-матеріальної бази з повітрянодесантної підготовки;
ретельним контролем усіх етапів підготовки особового складу і бойової техніки до десантування;
розвитком військово-наукової, винахідницької і раціоналізаторської роботи, спрямованої на розвиток нових засобів і способів десантування, які забезпечують підготовку особового складу і бойової техніки до десантування в стислі строки, а також негайне приведення їх у бойову готовність після приземлення;
ретельним аналізом парашутних пригод і передумов до них, здійсненням своєчасних заходів щодо їх запобігання.
Начальник аеромобільних військ – начальник управління аеромобільних військ Головного командування Сухопутних військ Збройних Сил України є головною посадовою особою, яка відповідає за організацію та проведення заходів повітрянодесантної підготовки. В оперативних командуваннях, армійських корпусах, з'єднаннях і частинах організують та проводять заходи з повітрянодесантної підготовки командувачі оперативних командувань, армійських корпусів, з'єднань, частин і підрозділів відповідно.
    продолжение
--PAGE_BREAK--Штаби підрозділів, військових частин і з'єднань відповідають за проведення наступних заходів:
планування повітрянодесантної підготовки і контроль вивчення її навчальних тем;
погодження з частинами, з'єднаннями військово-транспортної та армійської авіації питань авіаційного забезпечення десантування особового складу, озброєння і військової техніки та вантажів;
планування і розрахунки на десантування підрозділів та частин.
Безпосередньо за організацію і проведення заходів повітрянодесантної підготовки відповідають заступники командирів з'єднань і частин – начальники повітрянодесантної служби (заступники командирів з'єднань і частин з повітрянодесантної підготовки), які здійснюють керівництво через підпорядковані їм відділення повітрянодесантної підготовки та повітрянодесантної техніки, авіаційні частини, частини і підрозділи десантного забезпечення.
Навчально-тренувальні стрибки з парашутом рядовим і сержантським складом виконується не більше одного на добу, а офіцерським складом, прапорщиками і військовослужбовцями надстрокової служби – не більше двох на добу. Офіцери, прапорщики, військовослужбовці надстрокової служби, які мають спеціальне звання “Інструктор парашутно-десантної підготовки” – три стрибки на добу.
Військовослужбовцям, які виконали перший стрибок з парашутом – видається знак парашутиста встановленого зразка, який вручається перед строєм підрозділу.
Військовослужбовці, які відмінно вивчили програму повітрянодесантної підготовки та здійснили 7 і більше стрибків з парашутом, мають в і д м і н н і оцінки з вогневої, тактичної і спеціальної підготовки, а з інших предметів не нижче ніж “добре”, не мають порушень військової дисципліни, наказом командира частини (з'єднання) або військово-навчального закладу – присвоюється спеціальне звання “Парашутист – відмінник”, видається знак встановленого зразка і робиться відповідний запис у військовому квитку.
Положення про присвоєння звання “Парашутист – відмінник” визначено у додатку 1 КПДС-2003.
Офіцери, прапорщики, військовослужбовці надстрокової служби, які мають достатній досвід з повітрянодесантної підготовки, досконало володіють технікою стрибків з парашутом, відмінно знають повітрянодесантну техніку, порядок і правила підготовки її до десантування, а підрозділи, якими вони командують, з повітрянодесантної підготовки отримали оцінку не нижче як “добре”, після складання встановлених заліків подаються документи на присвоєння спеціального звання “Інструктор парашутно-десантної підготовки” Положення про присвоєння звання “Інструктор парашутно-десантної підготовки визначено у додатку 2 КПДС-2003.
Військовослужбовці, які прибули в частину з інших родів військ і не мають повітрянодесантної підготовки, організовуються і проводяться спеціальні збори в масштабі з'єднання (частини), Заняття проводяться за програмою, яка затверджена начальником аеромобільних військ – начальником управління аеромобільних військ Головного командування Сухопутних військ Збройних Сил України.
З метою удосконалення знань і практичних навичок з повітрянодесантної підготовки в з'єднаннях і військових частинах аеромобільних військ щорічно проводяться залікові сесії у обсязі посадових обов'язків офіцерів. Положення про залікові сесії з повітрянодесантної підготовки офіцерського складу визначені у додатку 3 КПДС-2003.
За результатами залікових сесій видається наказ командира з'єднання (частини), відповідно до якого офіцери допускаються до самостійного контролю озброєння та військової техніки, яка підготовлена до десантування, виконання обов'язків осіб із забезпечення стрибків з парашутом і визначаються кандидати на присвоєння звання “Інструктор парашутно-десантної підготовки”.
Навчання особового складу з освоєння засобів десантування озброєння і військової техніки та вантажів організовується і проводиться в усіх частинах і підрозділах, озброєння і військова техніка та вантажі, яких призначені до десантування парашутним способом. Підготовка їх до десантування здійснюється особовим складом підрозділів під ретельним контролем їх командирів і фахівців повітрянодесантної служби.
Повітрянодесантна підготовка включає:
наземну підготовку особового складу до здійснення стрибків з парашутом;
організацію та проведення стрибків з парашутом;
підготовку до десантування бойової техніки та вантажів і їх десантування.
Наземна підготовка особового складу до здійснення стрибків з парашутом
Наземна підготовка особового складу до здійснення стрибків з парашутом включає:
знайомство з теоретичними основами стрибка з парашутом;
вивчення матеріальної частини парашутів, парашутних приладів і рятувальних засобів;
навчання укладці парашутів для стрибка;
навчання кріпленню зброї і підгонці спорядження для стрибка з парашутом;
відпрацювання елементів стрибка з парашутом на тренажерах повітряно-десантного комплексу;
передстрибкове тренування перед здійсненням стрибка з парашутом.
Заняття з наземної підготовки проводять командири підрозділів під контролем і керівництвом офіцерів повітрянодесантної служби. Перед вивченням кожної нової теми офіцери повітрянодесантної служби проводять з командирами інструкторсько-методичні або показові заняття, на яких вивчаються питання організації і методики проведення занять з даної теми. Вивчення матеріальної частини парашутів, парашутних приладів і рятувальних засобів здійснюється в обсязі, який передбачено програмою бойової підготовки для даного підрозділу.
Заняття з укладки парашутів проводиться у складі роти або взводу під керівництвом їх командирів в парашутних класах або інших приміщеннях, які забезпечують витягування парашутів на всю довжину або на відкритій рівній і чистій площадці.
Перед стрибками з парашутом з особовим складом проводиться комплекс занять з наземного відпрацювання елементів стрибка з парашутом до якого входять:
підготовка десантників на аеродромі (огляд, надівання і підгонка парашутів, кріплення зброї та спорядження);
посадка, розташування та дії десантників у літаку (вертольоті);
правила відділяння парашутистів від літального апарата;
правила розкриття парашутів;
дії десантників у повітрі під час зниження на парашутах;
правила застосування запасного парашута;
приземлення і гасіння купола парашута;
збирання парашутів і укладання їх у переносну сумку.
Заняття з наземного відпрацювання елементів стрибка з парашутом проводяться на спеціально обладнаному повітрянодесантному комплексі, на якому повинні бути наступні елементи:
парашутний клас;
стелажі;
стапелі для підвісних систем;
трампліни;
тренажер аеродинамічний;
парашутна вишка;
макети літаків і вертольотів, з яких здійснюються стрибки з парашутом;
тренажери літаків і вертольотів, з яких здійснюються стрибки з парашутом;
площадка для швартовки техніки;
колеса, що обертаються;
центрифуга;
лопінги;
снаряд для зміцнення гомілковостопних суглобів;
стартова площадка.
На повітрянодесантному комплексі повинна бути наступна документація і майно:
формуляр повітрянодесантного комплексу;
формуляри на кожен тренажер (снаряд);
перелік робіт з технічного обслуговування;
обов'язки начальника повітрянодесантного комплексу;
план технічного обслуговування снарядів повітрянодесантного комплексу, технологічна картка робіт та обслуговування снарядів (тренажерів), виготовлених у військових частинах (стор. 191 КПДС-2003);
інструкція заходів безпеки під час проведення технічного обслуговування;
журнал обліку занять на повітрянодесантному комплексі;
журнал обліку інструктажу випускаючих;
журнал обліку передстрибкової підготовки на повітрянодесантному комплексі;
витяг з наказу командира військової частини (з'єднання) про проведення технічного огляду повітрянодесантного комплексу та допуск його до роботи;
графік проведення занять на повітрянодесантному комплексі;
графік чергування офіцерів повітрянодесантної служби на повітрянодесантному комплексі;
рятувальні засоби під час стрибків з парашутом на воду (стор. 196 КПДС-2003).
Перед здійсненням кожного чергового стрибка з парашутом, але не пізніше ніж за три доби до здійснення стрибків з парашутом з усім особовим складом (незалежно від посади, яку обіймають, звання і рівня підготовки) проводяться двогодинні передстрибкові тренування на тренажерах повітрянодесантного комплексу. Особовий склад тренується в тому одязі і з тією зброєю і спорядженням в якому буде здійснювати стрибок. До тренувань включаються усі елементи майбутнього стрибка.
Організація та проведення стрибків з парашутом
Стрибки з парашутом у підрозділі, частині та з'єднанні організовує командир, особовий склад якого здійснює стрибки з парашутом… У випадку, коли стрибки з парашутом проводяться одночасно з декількома підрозділами (частинами, з'єднаннями), стрибки з парашутом організовує старший начальник.
Напередодні проведення стрибків з парашутом у частині (з'єднанні) видається наказ командира частини (з'єднання). У наказі визначається:
дата і час проведення стрибків з парашутом кожного підрозділу, частини та з’єднання;
завдання стрибків з парашутом;
тип літака (вертольота), швидкість і висота його польоту під час викидання;
аеродром зльоту, кількість стартів на ньому і площадка приземлення;
посадові особи та наряд для керівництва та забезпечення стрибків;
організація зв'язку;
медичне забезпечення стрибків на аеродромі та площадці приземлення;
порядок доставки особового складу та парашутів на аеродром і з площадки приземлення;
забезпечення збору парашутів на площадці приземлення;
забезпечення рятувальних постів на водоймах;
матеріальне і технічне забезпечення стрибків;
час та порядок проведення передстрибкового тренування.
Для проведення стрибків з парашутом та забезпечення заходів безпеки наказом командира частини (з'єднання) призначаються наступні посадові особи:
керівник стрибків;
помічник керівника стрибків;
чергові офіцери повітрянодесантної служби та приладисти на старті (за кількістю стартів) та площадці приземлення;
черговий по площадці приземлення (району приводнення) з черговою командою для надання допомоги десантникам під час приземлення та збору парашутного майна;
чергові лікарі на аеродромі та площадці приземлення (у районі приводнення) з санітарними автомобілями та необхідними засобами медичного забезпечення;
команди на аеродромі зі збору частин парашутів, що залишились у літаках та вертольотах.
Відповідно КПДС-2003 (ст.ст. 210-218) для кожної посадової особи визначені функціональні обов'язки і категорію тих, хто може залучатись в наряд на відповідні посади.
Напередодні здійснення стрибків з парашутом командир частини (з'єднання) чи заступник командира частини (з'єднання) – начальник повітрянодесантної служби (заступник командира з повітрянодесантної підготовки) особисто проводить інструктаж наряду, віддає необхідні вказівки щодо матеріального забезпечення, уточнює часові терміни щодо організації їх роботи.
У підрозділах, на особовий склад, який призначений до стрибків складаються списки-відомості (додаток 7 КПДС-2003).
Особовий склад, який допущений до здійснення стрибків з парашутом, розподіляється по літаках (вертольотах) за окремими корабельними групами, чисельність, яких залежить від типу літаків (вертольотів), після чого проводиться передстрибкове тренування. Черговість виконання стрибків з парашутом у кожній корабельній групі встановлюється з урахуванням польотної ваги особового складу. Звільнення від стрибків за станом здоров'я здійснюється командиром підрозділу на підставі висновку лікаря.
Перед здійсненням стрибків з парашутом особовому складу повинен бути наданий відпочинок (сон) не менше 7 годин.
Для забезпечення десантування на визначену площадку приземлення від авіаційної частини призначається керівник викидання з необхідними засобами зв'язку, метеорологічним постом та нарядом особового складу.
У ході проведення навчально-тренувальних стрибків з парашутом встановлюється зв'язок:
керівника стрибків з аеродромом зльоту (помічником керівника стрибків), з пунктом розташування військової частини (з'єднання), з керівником викидання та черговим по площадці приземлення;
пункту розташування частини (з'єднання) з аеродромом зльоту (помічником керівника стрибків).
Також, під час проведення стрибків із важких військово-транспортних літаків забезпечується зв'язок чергового по площадці приземлення із старшими секторів площадки. Під час проведення стрибків на тактичних навчаннях зв'язок організовується відповідно до розпорядження керівника навчань.
Під час проведення стрибків з парашутом ведеться облік кількості тих, які десантуються:
на аеродромі – відповідальним за облік тих, які десантуються, у стартовому журналі (додаток 8 КПДС-2003);
на площадці приземлення – черговим по площадці приземлення у журналі обліку десантування особового складу, бойової техніки, вантажів та роботи матеріальної частини на площадці приземлення (додаток 9 КПДС-2003). Журнали обліку зберігаються у штабі військової частини.
Після закінчення стрибків з парашутом командир частини (з'єднання) проводить розбір проведених стрибків з офіцерським складом частини, в якому:
дає оцінку організації і проведенню стрибків з парашутом;
розглядає випадки збою в роботі матеріальної частини ПДТ, у тому числі парашутів та парашутних приладів;
вказує та аналізує усі помилки десантників, що були допущені під час стрибків з парашутом та дає вказівки щодо їх усунення;
відмічає кращих десантників.
Командири підрозділів проводять розбір з усім особовим складом своїх підрозділів і заносять відомості про проведенні стрибки до журналу обліку стрибків з парашутом (додаток 10 КПДС-2003).
Облік стрибків з парашутом офіцерів і прапорщиків веде начальник відділення повітрянодесантної підготовки частини (з'єднання) (додаток 11 КПДС-2003).
Розбір проведених стрибків з парашутом проводиться у день стрибків або не пізніше наступного дня.
Під час проведення тактичних навчань з десантуванням у масштабі частини (з'єднання) організацію десантування особового складу, техніки та вантажів здійснює керівник навчання. На нього покладається повна відповідальність за підготовку десанту, організацію взаємодії з представниками військо-во-транспортної авіації та забезпечення прийому десанту на площадці (площадках) приземлення. Йому підпорядковуються усі посадові особи і наряд, що виділені для організації та забезпечення десантування на аеродромі (аеродромах) та площадці (площадках) приземлення. На великих загальновійськових навчаннях організація десантування покладається на помічника керівника навчань з аеромобільних військ.
Десантування на навчаннях залежно від виконання завдань може проводитись на одну чи декілька площадок приземлення. Для вибору площадок приземлення призначається рекогносцировочна група, до складу якої входять представники від аеромобільної (повітрянодесантної) частини (з'єднання) чи управління аеромобільних військ, ВТА та АА і штабу керівництва навчань. Площадки приземлення вибираються з урахуванням намічених районів тактичних навчань, чисельності десанту та бойового курсу військово-транспортних літаків та вертольотів під час десантування. Площадки приземлення з їх описами наносяться на великомасштабні карти і затверджуються керівником навчань.
Послідовність та строки підготовки до десантування визначає командир аеромобільної (повітрянодесантної) частини (з'єднання)відповідно до обстановки часу, що відведений для цього. До виходу на аеродром особовий склад розподіляється по корабельних групах та літаках (вертольотах). У корабельних групах проводиться розподіл десантників за потоками; залежно від типу виділених для десантування літаків (вертольотів) визначається черговість відділення від літака (вертольота) десантників у кожному потоці, причому десантники з вантажними контейнерами призначаються у потоках першими. Командири підрозділів оформляють посадочні листки, призначають випускаючих та їх помічників за потоками відділення від літаків (вертольотів) і організовують ретельну перевірку парашутів. Перевірені парашути знову укладаються в переносні сумки і завантажуються на автомобілі для перевезення у вихідне положення на аеродроми.
    продолжение
--PAGE_BREAK--У районі очікування (зосередження) командир військової частини зобов'язаний довести до кожного випускаючого бортовий номер і місце стоянки літаків (вертольотів), провести з випускаючими інструктаж та вказати місця надівання парашутів у вихідному положенні для посадки особового складу у літаки (вертольоти).
Місце для надівання парашутів вибирається на відстані не більше 1 км від стоянки літаків (вертольотів) з використанням необхідних заходів маскування.
Надівання парашутів проводиться, як правило, на батальйонних ділянках. Якщо місцевість не дозволяє – то підготовка десантників до посадки у літаки (вертольоти) може здійснюватись у складі окремих корабельних груп. У всіх випадках командир повинен забезпечити ретельну перевірку десантників після надівання парашутів.
Випускаючий несе повну відповідальність за стан парашутів, підгонку зброї та спорядження своєї групи.
Висування корабельних груп на посадку у літаки (вертольоти) проводиться за заздалегідь встановленим сигналом, що подається з командного пункту аеродрому. Прямуючим на посадку десантникам забороняється відстібати карабіни підвісної системи парашута незалежно від відстані до стоянки літаків (вертольотів).Вантажні контейнери дозволяється нести до літака відстебнутими, при цьому пряжки кріплення контейнера повинні бути змонтовані на підвісній системі. Кріплення вантажних контейнерів на десантниках може здійснюватися біля літака (вертольота) під безпосереднім контролем випускаючого.
В умовах тривалих польотів літаків у район викидання десанту – кріплення контейнера дозволяється здійснювати у літаку (вертольоті), але не пізніше ніж за 30 хвилин до початку десантування.
Під час посадки десантників у літаки кожна корабельна група повинна супроводжуватись від місця надівання парашутів до літаків представниками екіпажу літака. Проводити посадку десантників у літаки (вертольоти) з не надітими парашутами, а також без контрольної перевірки випускаючими КАТЕГОРИЧНО ЗАБОРОНЯЄТЬСЯ.
Розрахунки та екіпажі техніки, що десантується, можуть викидатися слідом за нею з тих самих літаків, при цьому дистанцію між літаками необхідно встановлювати з таким розрахунком, щоб виключити можливість падіння техніки на десантників, що знижуються, із попередніх літаків.
Збір особового складу здійснюється після приземлення командирами підрозділів за заздалегідь встановленими сигналами чи за допомогою радіотехнічних засобів. Напрямок на пункти збору десантників визначається залежно від завдання, що виконується.
Збір парашутів після приземлення здійснюється відповідно до завдання, що виконується.
Порядок і сигнали збору доводяться до всього особового складу до вильоту десанту.
Навчально-тренувальні стрибки з парашутом на воду дозволяється проводити тільки вдень при температурі води не нижче +18 0С і глибині водоймища не менше 1,5 м. Береги району приводнення десантників повинні мати хороші під’їзні шляхи, що забезпечують доставку до водоймища рятувальних плавучих засобів і підхід автотранспорту. Як і площадка приземлення, водоймища повинні мати з усіх сторін 500 метрову зону безпеки, вільну від будівель, ліній електропередачі, пеньків та інших перешкод.
Стрибки з парашутом на водоймища, як правило проводяться з одиночних літаків (вертольотів) з інтервалами, які забезпечують прийом десантників, що приводнилися.
Для забезпечення стрибків з парашутом на воду у розпорядження керівника стрибків, крім посадових осіб, що забезпечують підготовку десантників на аеродромі, виділяється спеціальний наряд, до складу якого входять:
черговий офіцер повітрянодесантної служби;
черговий по району приводнення;
рятувальна команда з необхідними плавучими засобами (катери, човни, рятувальні круги, шнур довжиною 25 м з грузилом і поплавком, засоби зв'язку та ін.);
черговий лікар з медичними засобами.
Рятувальна команда та плавучі засоби розподіляються окремо для надання допомоги на воді, підбирання парашутів та доставки десантників на берег. Засоби для надання допомоги повинні бути, як правило з двигунами. Чисельність рятувальної команди і кількість рятувальних плавучих засобів у районі приводнення визначається командиром частини (з'єднання) у кожному окремому випадку з урахуванням кількості особового складу, що десантується, та інтенсивність десантування.
Командний пункт чергового по району приводнення, пункт медичної допомоги і збірний пункт організується на березі з урахуванням напрямку вітру, тобто у такому місці, щоб вітер дув з води на берег, на якому забезпечується збір десантників після приводнення. У випадку, коли стрибки проводяться на великі водоймища (море, велике озеро), десантування може проводитись незалежно від напрямку вітру, але близько від берега, на якому організовується збірний пункт десантників.
Центр приводнення позначається однією чи декількома надувними рятувальними човнами (типу МЛАС-1).
До початку стрибків з парашутом командир частини (з'єднання) зобов'язаний забезпечити доставку на збірний пункт сухого обмундирування та взуття для десантників.
Навчально-тренувальні стрибки з парашутом взимку дозволяється проводити за температури не нижче – 35 0С. Швидкість вітру по висотах за температури нижче – 20 0С не повинна перевищувати 7 м/с.
Площадка приземлення повинна мати достатній сніговий покрив, який забезпечить безпечне приземлення десантників. Вибираючи площадку приземлення, потрібно особливу увагу звернути на те, щоб під снігом не було пеньків, великих камінців та інших перешкод, які можуть загрожувати безпеці приземлення.
В окремих випадках дозволяється виконувати стрибки на мерзлий рівний грунт без снігового покриву за умови, якщо швидкість вітру не перевищує 4 м/с і десантники забезпечені валяним взуттям.
Стрибки з парашутом взимку на замерзлі водоймища дозволяється проводити, якщо товщина льоду не менше 20 см з необхідним сніговим покривом, що оберігає десантників від проковзування у момент приземлення. Стрибки на лід та нерівний мерзлий грунт, що не має достатнього снігового покриву, ЗАБОРОНЯЄТЬСЯ.
Під час проведення навчально-тренувальних стрибків взимку на аеродромах зльоту та площадках приземлення необхідно обладнати пункти для обігрівання особового складу.
Особи наряду, які виділені для забезпечення прийому десантників на площадці приземлення, забезпечуються лижами, а медичний склад, крім того, повинен мати спеціально обладнані лижно-носильні установки або волокуші.
Особовий склад, що виконує стрибки з парашутом, забезпечується теплим десантним обмундируванням, п’ятипалими шерстяними рукавичками та валяним взуттям. Враховуючи те, що виконання стрибків у зимовому обмундируванні деякою мірою ускладнює дії десантника в повітрі, необхідно звертати увагу на підгонку обмундирування за зростом, а також на підгонку підвісної системи парашута.
Під час посадки у літак десантники повинні заздалегідь збити заледенілий сніг із взуття, його каблуків, щоб не підсковзнутись під час руху по вантажній кабіні і в момент відділяння від літака (вертольота).
Збираючи парашут після приземлення, десантник повинен струсити купол і простежити за тим, щоб всі частини парашута при укладанні в парашутну сумку були очищені від снігу. Збирання купола і строп потрібно проводити у рукавицях, що запобігти таненню снігу, який потрапив на тканину.
На штаби військових частин (з'єднань) покладається одне із завдань з організації стрибків з парашутом – це узгодження з авіаційними військовими частинами питань авіаційного забезпечення десантування особового складу і бойової техніки (час початку і завершення десантування, площадка приземлення, кількість, тип повітряного судна, швидкість, висота польоту під час викидання). Крім цього, з авіаційними військовими частинами, які призначаються для десантування особового складу аеромобільної (повітрянодесантної) частини (з'єднання) погоджуються параметри площадки приземлення, яка вибирається і готується командиром аеромобільної (повітрянодесантної) частини (з'єднання).
Схема площадки приземлення площадки приземлення наноситься на великомасштабну карту.
Площадка приземлення вибирається відповідно до наступних вимог:
не мати перешкод для приземлення десантників (стовпи, пеньки, валуни, ями, глибокі канави, великі грудки, сільськогосподарські машини тощо);
мати за межами її кордону (не менше 500 м) безпечну зону, вільну від будов, залізничних доріг, ліній електропередачі, великих водойм та інших небезпечних для приземлення перешкод;
мати під’їзні шляхи для автотранспорту.
Як виняток, під час підготовки спеціальних розвідувальних підрозділів, дозволяється проводити десантування на площадки приземлення, що мають перешкоди (крім ліній електропередачі).
Розміри площадки приземлення визначаються з урахуванням зони безпеки та еліпса розсіювання парашутистів, який залежить від швидкості польоту і шикування літаків (вертольотів), тривалості серії та висоти викидання. Якщо площадка приземлення обмежених розмірів, викидання здійснюється у декілька заходів літаків (вертольотів).
Розрахунки на проведення викидання на визначену площадку приземлення проводиться керівником викидання (призначається від авіаційної частини з нарядом особового складу, необхідними засобами зв’язку та метеорологічним постом), на якого покладена повна відповідальність за точність розрахунків і правильність позначення точок прицілювання сигнальними знаками чи радіотехнічними засобами.
Для уточнення розрахунку перед початком викидання за рішенням керівника викидання може проводитись попереднє викидання одного чи декількох десантників. Такі стрибки з парашутом називають пристрільними
До пристрільних стрибків допускаються найбільш досвідчені десантники, які вміло можуть приземлятися навіть у випадку попадання їх за межі площадки приземлення.
Для забезпечення прийому десантників у розпорядження чергового по площадці приземлення виділяються: чергова команда, черговий лікар, необхідні засоби зв'язку, транспорт, контрольні прилади з вимірювання швидкості та напрямку вітру, черговий пост (пости) із рятувальними засобами, якщо поблизу площадки приземлення є водойми чи інші небезпечні перешкоди.
Чисельність чергової команди визначає командир військової частини (з'єднання) залежно від розмірів площадки приземлення, бойового порядку літаків (вертольотів) під час викидання і кількості особового складу, який десантується.
Черговий по площадці приземлення з командою і всіма засобами забезпечення прийому десантників, а також черговий офіцер повітрянодесантної служби повинні прибути на площадку приземлення не пізніше як за дві години до початку викидання, щоб завчасно підготувати площадку приземлення.
Підготовка площадки приземлення, включає:
огляд площадки приземлення, уточнення її меж та придатності до безпечного приземлення десантників та бойової техніки;
розташування та позначення командного та медичного пунктів;
визначення пункту збору десантників після приземлення і місць розміщення автотранспорту;
викладання знаку, що показує напрямок вітру;
розстановку особового складу чергової команди, виставлення рятувальних та спостережних постів на водойми і небезпечні перешкоди.
Огляд площадки приземлення проводиться особовим складом команди під керівництвом чергового по площадці приземлення. Виявлення на площадці приземлення сторонні предмети повинні бути прибрані до початку стрибків. Результати огляду площадки приземлення черговий по площадці приземлення доповідає керівнику стрибків.
У ході проведення стрибків з парашутом вночі огляд площадки приземлення проводиться вдень.
Пункт збору десантників призначається біля межі площадки приземлення і позначається червоним прапором вдень і зеленим ліхтарем вночі.
Під час десантування на тактичних навчаннях пункти збору визначаються особливими вказівками керівника навчань. У нічний час збір десантників після приземлення може здійснюватися за допомогою радіотехнічних та інших засобів.
У центрі площадки приземлення викладається знак у вигляді стріли, який вказує напрямок вітру біля землі і служить для орієнтування десантників у повітрі під час зниження.
Влітку стріла викладається із полотнищ білого кольору, взимку (на снігу) – чорного або оранжевого кольору.
Під час проведення стрибків вночі напрямок вітру позначається світловою стрілою.
Під час десантування на тактичних навчаннях напрямок вітру на площадці приземлення не позначається.
Під час проведення навчально-тренувальних стрибків з парашутом з важких повітряних суден площадка приземлення розбивається на окремі сектори. На кожен сектор із числа сержантського складу призначається помічник чергового по площадці приземлення із необхідним засобами зв'язку.
Особовий склад чергової команди розставляється по усій площадці приземлення з таким розрахунком, щоб у разі потреби надавати негайну допомогу десантникам, що приземлялись у будь-якому секторі площадки.
За наявності поблизу площадки приземлення водойм чи небезпечних перешкод – черговий по площадці приземлення за вказівкою керівника стрибків виставляє рятувальні або спостережні пости. Рятувальні пости з плавучими засобами (катери, човни) виставляють на водоймах до 1,5 км від межі площадки приземлення. Спостережні пости виставляються біля найбільш небезпечних для приземлення перешкод (ліній електропередачі, промислових будівель та ін.), що знаходяться до 1,5 км від межі площадки приземлення.
Черговий по площадці приземлення, його помічники по секторах, а також офіцер повітрянодесантної служби повинні мати електромегафони для подання необхідних команд десантникам, що знижуються. Крім того, офіцер повітрянодесантної служби забезпечується оптичним приладом (типу ТЗК чи біноклем) для ведення спостереження за розкриттям парашутів і діями десантників.
Укладка парашутів для здійснення стрибків з парашутом проводиться особисто кожним десантником у складі підрозділів під керівництвом командирів і офіцерів повітрянодесантної служби.
Укладка, як основного, так і запасного проводиться удвох. При цьому – власник парашута є укладальником, а другий військовослужбовець – помічником.
Контроль за етапами укладки проводять: командир взводу, командир роти, офіцер повітрянодесантної служби.
Для скорочення часу на укладку, фахівцю повітрянодесантної служби дозволяється проводити поетапну перевірку укладки парашутів одночасно не більше як у 4-х ротах (батареях) – загальна чисельність яких не повинна перевищувати більше 150 чоловік. До повного закінчення укладки парашутів у підрозділах забороняється відволікати особовий склад на заходи, що не пов'язані з укладкою парашутів.
У випадку відриву особового складу від проведення укладки, вона припиняється і вважається навчально-тренувальною. Бойова укладка проводиться наступного робочого дня.
Укладка парашутів проводиться у приміщеннях або на відкритих площадках за відсутності опадів та сирого ґрунту. Для укладки парашутів командир підрозділу повинен забезпечити підготовку робочого місця з таким розрахунком, щоб розпочати укладку одночасно всім підрозділом. Похідні полотнища для укладання парашутів розкладаються в один ряд з інтервалом між ними не менше 0,5 м. На кінцях полотнищ для укладання куполів парашутів розстеляються підстилкові полотнища. Посередині похідних полотнищ в 1 м від підстилкових полотнищ одноманітно розміщується укладальне приладдя. З обох кінців похідних полотнищ для укладки парашутів на відстані 1 м розкладаються похідні полотнища для розпущених і складених парашутів. Усі парашути у переносних сумках розставляються рівними рядами на похідних полотнищах.
Під час укладки парашутів повинна бути в наявності наступна документація:
          журнал бойової підготовки взводу;
          інструкції з укладки парашутів;
          методика укладки людських десантних парашутів;
          інструкція з експлуатації страхуючих парашутних приладів;
          Керівництво з повітрянодесантної служби;
          план-конспекти (командира роти, командирів взводів);
          список-відомість;
          відомість закріплення парашутів та парашутних приладів;
          паспорти на кожен прилад;
          паспорти на кожен парашут;
          картки-замінювачі на кожен парашут;
          журнал обліку стрибків.
Командир підрозділу повинен здійснювати безперервний контроль за укладкою парашутів. Кожен етап укладки парашутів командир підрозділу перевіряє особисто, а потім представляє підрозділ для перевірки офіцеру повітрянодесантної служби. На останньому етапі укладки парашутів підвісні системи підганяються за зростом десантників. Підгонка проводиться на те обмундирування та спорядження, у якому потрібно буде виконувати стрибок з парашутом, після чого парашути перевіряються в “козлах” посадовими особами. Укладання кожного парашута записується в паспорті, у якому розписується власник парашута і командир підрозділу, що контролює укладку. У паспортах парашутів офіцерів, прапорщиків та військовослужбовців військової служби за контрактом розписується фахівець повітрянодесантної служби, що перевіряв укладку парашутів.
    продолжение
--PAGE_BREAK--


Не сдавайте скачаную работу преподавателю!
Данный реферат Вы можете использовать для подготовки курсовых проектов.

Поделись с друзьями, за репост + 100 мильонов к студенческой карме :

Пишем реферат самостоятельно:
! Как писать рефераты
Практические рекомендации по написанию студенческих рефератов.
! План реферата Краткий список разделов, отражающий структура и порядок работы над будующим рефератом.
! Введение реферата Вводная часть работы, в которой отражается цель и обозначается список задач.
! Заключение реферата В заключении подводятся итоги, описывается была ли достигнута поставленная цель, каковы результаты.
! Оформление рефератов Методические рекомендации по грамотному оформлению работы по ГОСТ.

Читайте также:
Виды рефератов Какими бывают рефераты по своему назначению и структуре.