Бойове застосування та управління діями аеромобільних підрозділів (частин, з’єднань)

ПОСІБНИКВИПУСКНИКУАКАДЕМІЇ  
Бойове застосування тауправління діями
аеромобільних підрозділів(частин, з’єднань)

УМОВНІ СКОРОЧЕННЯ
АА- армійськаавіація
АЕМВ –аеромобільні війська;
АЕМД –аеромобільні дії;
АЕМУДД –аеромобільні ударні дії;
АЕМПТД –аеромобільні патрульні дії;
АЕМПШД –аеромобільні пошукові дії;
БКС –багатокупольна парашутна система;
БПС –безплатформова парашутна система;
ВПС-8 – витяжнапарашутна система;
ВРД – вихіднийрайон для десантування;
ВТА – військоватранспортна авіація;
ВТЗ – високоточназброя;
ДПД –диверсійно-пошукові дії;
ДРД –десантно-рейдові дії;
ДУД –десантно-ударні дії;
ДШД –десантно-штурмові дії;
ЗКП – замоккріплення платформи;
ПВС-500 –парашутно-вантажна система на 500 кг;
ПДК –повітрянодесантний комплекс;
ПДП –повітрянодесантна підготовка;
ПДСБ – парашутнасистема для десантування рідини в бочці;
ПДТ –повітрянодесантна техніка;
ПДТР-120 –парашутно-десантна тара для рідини на 120 л;
ПРП – примусоверозкриття парашуту;
ПРС –парашутно-реактивна система;
РЕБ — радіоелектронна боротьба;
ТПД – тактичнийповітряний десант;
ППДММ –подовжений парашутно-десантний м’який мішок;

ВСТУП
Аналіз засад іскладових Воєнної доктрини України та положень Стратегічного оборонногобюлетеня показує, що до характерних рис сучасної збройної боротьби відноситься:
-        поширеннязастосування новітніх систем озброєння та військової техніки, високоточноїзброї, засобів повітряного нападу, розвідки та РЕБ, новітніх інформаційнихтехнологій;
-        ураженнявійськ (сил), об'єктів тилу, економіки, комунікацій на всій територіїпротидіючих сторін;
-        високоманеврові(мобільні) дії військ (сил) на розрізнених напрямах з широким застосуванням силшвидкого реагування, аеромобільних та повітрянодесантних військ, десантів тавійськ спеціального призначення.
Досвід останніхдесятиліть, за час яких у світі трапилось кілька десятків локальних війн ізбройних конфліктів, переконливо свідчить, що мобільні дії військ у ходісучасної війни стають однією із головних умов успіху. За поглядами воєннихфахівців таких розвинутих у воєнно-технічному відношенні країн як США, ФРН,Франція та Великобританія, мобільні дії являються обов'язковим компонентомсучасної операції, бойових дій та бою, а здатність їх вести – ознакою високогорівня технічного розвитку і доказом професійної майстерності органів управліннята військ.
Історичний досвідвчить, що той хто своєчасно не помічає нову важливу тенденцію у воєнномумистецтві – багато втрачає і обрікає свою країну на поразку. Питаннявпровадження мобільних дій у бойову практику має державне значення так, якнерозривно пов'язане із вирішенням проблеми забезпечення національної безпекидержави.

РОЗДІЛ 1.АЕРОМОБІЛЬНІ ТА ПОВІТРЯНОДЕСАНТНІ ВІЙСЬКА. ЕТАПИ СТВОРЕННЯ, РОЗВИТОК ТАПЕРСПЕКТИВИ
На ранніх стадіяхрозвитку воєнного мистецтва оперативна мобільність забезпечувалась пересуваннямпіхоти у пішому порядку, перевезенням її на гужових возах і парусних судах.Найбільшу мобільність на полі бою та за його межами на той час мала кавалерія.З появою механічних засобів пересування (паровозів, пароплавів, автомобілів,літаків тощо) технічною основою оперативної мобільності стають різні видитранспорту. Підвищення оперативної мобільності досягалось також за рахунок зміниструктури збройних сил, видів та родів військ, створенням нових військовихформувань, які мали більш високі маневрові можливості. Крім того, длядосягнення високої мобільності, у оперативному шикуванні військ створювалисьнові елементи такі, як ешелон розвитку прориву, оперативно-маневрові групи,кінно-механізовані групи та інші. Їх основу складали самі мобільні формуваннятого часу – кавалерійські та танкові. Для швидкого переносу зусиль у глибинуоборони противника та для допомоги військам, які наступають з фронту широкезастосування отримали повітряні десанти.
Великий вклад утеорію бойового застосування повітряних десантів вніс Маршал Радянського СоюзуМ.М. Тухачевський, який ще у другій половині 20-х років ХХ століття глибокодослідив роль і місце повітряних десантів у майбутній війні, обґрунтувавперспективність повітрянодесантних військ.
З появоюранцевого парашута Г.Є Котельникова, з’явилась реальна мож-ливість доставки укороткі терміни парашутним способом в тил противника військових формувань длявиконання бойових завдань, літаками без їх посадки на аеродроми. 2 серпня 1930року вперше у світі в СРСР на навчаннях Московського військового округу буввисаджений повітряний десант парашутним способом. У подальшому повітрянідесанти у кількості від декількох сотень до декількох тисяч десантників зізброєю, спорядженням та бойовою технікою висаджувались практично на всіхнавчаннях і маневрах у ході яких продовжувалось удосконалення виучки особовогоскладу повітрянодесантних частин щодо десантування парашутним, посадочним ікомбінованим способами та дій у тилу противника в ході виконання бойовихзавдань.
Використанняпарашута для десантування особового складу призвело до появи нового елементуоперативної побудови військ – повітряного десанту, та нової форми спільнихоперацій – повітрянодесантної операції.
Проведенийексперимент і подальше застосування повітряних десантів привернули велику увагуширокого кола військових спеціалістів провідних країн світу. І вже у березні1938 року під час захвату Австрії Німеччина вперше застосувала своїповітрянодесантні війська. У ході другої світової війни найбільш широконімецькі повітрянодесантні війська застосовувались під час захоплення Норвегії,Бельгії, Голландії та острова Кріт.
На початку 1940 рокуСША, а з липня 1940 року Великобританія приступили до формування своїхповітрянодесантних військ і вже у серпні 1944 року англо-американськекомандування із діючих у Європі повітрянодесантних військ створило 1-уповітрянодесантну армію союзників у складі двох повітрянодесантних корпусів –американського та англійського, які мали відповідно три американські (17, 82,101) і дві англійські (1, 6) повітрянодесантні дивізії, одну-дві окреміповітрянодесантні бригади і, крім того, французькі та польські парашутнічастини а також військово-транспортну авіацію. Найбільш крупніповітрянодесантні операції були проведені в Італії (Сицилія), Франції(Нормандія), Голландії та під час форсування річки Рейн.
Характернимизавданнями оперативно-стратегічних та оперативних повітряних десантів були:
сприяннязбройним силам в оволодінні окремою державою, яка займала важливе стратегічнеположення на театрі воєнних дій, шляхом захоплення політичних центрів,аеродромів і портів (висадка німецького повітряного десанту на територіюНорвегії у квітні 1940 року);
захопленняострова, який має стратегічне значення (Крітська повітрянодесантна операціянімецьких військ у травні 1941 року);
сприяннясухопутним військам у підвищенні темпів наступу шляхом за-хоплення і утриманнямостів на послідовно розташованих у глибині оборони противника воднихперешкодах (Арнемська повітрянодесантна операція союзників у жовтні 1944 року),а також оволодіння укріпленими районами і дезорганізація оборони, запобіганняпідходу резервів противника (німецький повітряний десант під час вторгнення уГолландію та Бельгію у травні 1940 року, повітряний десант союзників у районі зцентром Везель у березні 1945 року та Рейнська повітрянодесантна операція);
сприяннянаступаючим військам в оточенні та розгромі угруповань противника (Вяземськаповітрянодесантна операція 1942 року);
сприяннявисадці на узбережжя морських десантів шляхом запобігання підходу резервівпротивника до району висадки (англо-американський повітряний десант у ходіНормандської операції 1944 року захопив переправи на річках, що протікалипоблизу).
Самим яскравимприкладом застосування повітрянодесантних військ у другій світовій війні булависадка повітряного десанту німців на о. Кріт та його захват у травні 1941року. Острів обороняли війська загальною кількістю біля 55 тисяч. Чисельністьнімецьких десантників – близько 22 тисяч. Повітрянодесантна операціяпроводилась протягом 11 днів. За цей час німці втратили біля 4 тис. вбитими таблизько 2тис. пораненими. Переможені встигли евакуювати лише 16 тис. військовослужбовців,а решту 39 тис. втратили вбитими, пораненими та полоненими.
Показовим бувдесант під Мединью. В тил противника був висаджений парашутно-десантний батальйонмайора Сторчака. На протязі січня – лютого 1942 року батальйон здійснив рейд понімецьким тилам, чим сприяв успішному наступу 43-ї армії.
В лютому 1942року для надання допомоги частинам 29-ї армії, які знаходились в оточенні врайоні Ржищева, було десантовано парашутно-десантний батальйон 204-їповітрянодесантної бригади. Своїми діями десантники надихнули тих, хто був воточенні, підняли їх бойовий дух, вселили впевненість, надали допомогупродовольством та боєприпасами. 18-го лютого частини 29-ї армії почали прорив і22 лютого з’єдналися зі своїми військами. Парашутно-десантний батальйон головнимчином забезпечував прикритя тилу і флангів армії.
Більшістьповітрянодесантних операцій Другої світової війни були успішними і їх досвідпідтвердив, що застосування повітряних десантів неможливе без таких факторів,як ретельна підготовка операції, єдність командування та централізаціяуправління, знання реальної обстановки в районі десантування і передбачення їїрозвитку, надійне вогневе ураження противника, досягнення раптовості дій,правильний вибір місця і часу висадки, панування у повітрі, організація тапідтримання взаємодії повітряних десантів з наступаючими з фронту військами, завіацією і морськими десантами, всебічне забезпечення бойових дій десанту.
У післявоєннийперіод повітрянодесантні війська всіх провідних країн світу приймали участь практичноу всіх локальних війнах та збройних конфліктах і на основі цього досвідупостійно удосконалювалась організаційно-штатна структура підрозділів, частин таз’єднань повітрянодесантних військ, впроваджувались нові форми та способи дій.
Пошук шляхів підвищеннямобільності військ привів до появи вертольотів та їх широкого застосування підчас виконання бойових завдань у ході війн у Кореї (1950-1953 роки, США), В’єтнамі(1964-1973 роки, США), Афганістані (1979-1989 роки, СРСР) та інших “гарячихточках” і, як наслідок, привів до появи аеромобільних військових формувань.Досвід показав, що підрозділи, частини та з’єднання сухопутних військ незможуть досягти максимальної мобільності, якщо вони будуть пересуватися тількипо суші. Відомо, що характер місцевості багатьох районів світу виключаєможливість використання танків, бойових машин, бронетранспортерів і навітьвсюдиходів. Тому на сучасному етапі, за думкою військових фахівців провіднихкраїн світу, великого значення набуває повітряна мобільність.
З прийняттям наозброєння такого специфічного літального апарату, як вертоліт, з’явиласьможливість упровадження нових способів підготовки та ведення бойових дійсухопутними військами. Вертольоти, маючи змогу вертикально підніматись уповітря і приземлятись на обмежену необладнану площадку, на великій швидкості,незалежно від умов місцевості, переміщатись у просторі, переміщати техніку тавантажі, як у вантажній кабіні, так і на зовнішній підвісці, висаджуватиособовий склад посадочним способом у режимі зависання на висоті 1-2 метри, а з допомогою тросів або фалів на висоті 10-15 метрів дають можливість аеромобільним військовим формуванням готуватись до бою на значній відстані від противника і вкороткі терміни висуватись до намічених об’єктів та рубежів, здійснювати стрімкийвертикальних обхват, маневр силами та засобами при відсутності наземнихкомунікацій безпосередньо на полі бою, проникати у тил противника черезнедоступні для наземних військ ділянки місцевості, у короткі терміни виконуватизавдання і повертатись у розташування своїх військ, здійснювати висадку в лісі,в горах, на заболочені ділянки, в населених пунктах і навіть у місті.
Поява вертольотівта їх використання у збройній боротьбі призвело до появи нових форм дій –десантно-штурмові дії, а участь аеромобільних військ у спеціальних,антитерористичних і миротворчих операціях призвела до появи аеромобільних дій.
На цей часзбройні сили всіх провідних країн світу мають у своєму складі добре оснащеніповітрянодесантні та аеромобільні війська. І їх частка у сухопутних військахусіх провідних країн світу постійно зростає. Це викликано тим, що відчисельності військових формувань здатних вести високомобільні дії,використовуючи повітряний простір, залежить успіх у збройній боротьбі.
Досвід останніхвоєнних конфліктів переконливо свідчить, що відсоток мобільних військовихформувань, які діяли у складі коаліційних сил, має стійку тенденцію дозростання (Додатки 1,2,3).
На сучасномуетапі світового розвитку, як факт, необхідно визнати, що світ перейшов відбіполярної моделі з конфронтацією між двома супердержавами до моделіневизначеної багатополюсності з великою кількістю регіональних держав іконфліктів. По мірі того, як загроза глобальної війни відходить на другий план,стає зрозуміло, що світ вступає в пору “малих” війн і регіональних конфліктів.В сучасних умовах політичний вплив та воєнно-політичні цілі, як правило,досягаються не бойовими, а спеціальними і миротворчими операціями. Це кращий іцивілізований спосіб взаємодії між партнерами і найбільш ефективний спосібвпливу на негативні процеси, які несуть загрозу миру.
Аналізспрямованості розвитку принципів, форм і способів збройної боротьби на підставідосвіду останніх воєнних конфліктів показав, що застосування збройних силвзагалі і сухопутних військ зокрема, докорінно змінюється. Епоха “класичних”воєн, що велися багатомільйонними арміями безповоротно закінчилася. ПрикладЧечні показав, що армія (РФ), яка півстоліття готувалася до проведення фронтовихнаступальних та оборонних операцій, не готова ні психологічно, ні організаційнодо ведення спеціальних та миротворчих операцій. І тільки повітрянодесантнівійська та війська спеціального призначення, де більшість офіцерського складумали досвід Афганістану, Баку, Єревану, Тбілісі, Югославії та інших “гарячих”точок, у взаємодії з авіацією та за підтримки ракетних військ і артилеріїзмогли успішно виконувати завдання.
Розпочалася ера“малих війн” з обмеженим застосуванням живої сили, що характеризуєтьсянезрівнянно високим технологічним рівнем з широким використанням нових засобівзбройної боротьби та спеціального забезпечення. Вони показали, що бойовіможливості проявляються зовсім іншим чином і це приводить до ситуації колипроявляється значна перевага “якості” над “кількістю”, що в свою чергу змушуєпровідні держави утримувати не багаточисельні збройні сили, а добре оснащенінайсучаснішим озброєнням та бойовою технікою, мобільні, невеликі за кількістюпрофесійні військові формування.
Відсутність багаточисельнихармій приводить до відсутності суцільних ліній фронту, зменшення щільностівійськ у оперативному шикуванні. Тому здатність аеромобільних таповітрянодесантних військ, що мають високу оперативну мобільність, у стислийтермін розгортати бойові дії на флангах і в тилу противника, швидко здійснюватиманевр, сміливо і раптово завдавати удари по життєво важливим місцямпротивника, надає їм велику перевагу перед іншими військовими формуваннями.
Враховуючи усеперелічене та на підставі вимог, яким повинні відповідати сучасні сухопутнівійська, основою Сухопутних військ Збройних Сил України повинні стати мобільнівійськові формування аеромобільні, повітрянодесантні, армійської авіації таспеціального призначення.
Корпус швидкогореагування зі складу ОСШР доцільно мати у складі: повітрянодесантної бригади,трьох аеромобільних бригад, до штату яких входить по полку армійської авіації,механізованої бригади, артилерійської бригади та бригади ППО, бригадиармійської авіації, частин та підрозділів забезпечення.
Для прикладу:
У складісухопутних військ США найбільш боєготовим і високомобільним оперативнимоб’єднанням є 18 повітрянодесантний корпус, який у своєму складі має 82 пдд,101пшд, 10 лпд, 3 мд, бригаду ПА, дві бригади АА та частини і з’єднаннязабезпечення, навчальні та спеціальні частини. 18 ПДК має більше 700вертольотів. За рівнем розумового розвитку 96 % особового складу корпусувідносяться до вищих (1 – 3) категорій і являється елітою сухопутних військ.
Таким чином,можна стверджувати, що:
1. Сучаснимвимогам загальновійськового бою та операції найбільшою мірою відповідаютьаеромобільні та повітрянодесантні війська тому, що фактор часу є вирішальнимдля досягнення перемоги:
взвод кількістю25 чоловік переміщається на відстань 250 км одним вертольотом за одну годину, а взвод на трьох БПП переміщається на 250 км. лише за добу (витрати палива при цьому становлять: на вертольоті Мі8т — 900 л, на трьох БМП — 1035 л).
2. Оснащення Сухопутнихвійськ вертольотами дасть велику економію державних коштів:
вартістьсучасного вертольота $ 1 — 1,2 млн., а вартість сучасного танка $ 1,3 – 1,5млн., співвідношення втрат 1:14 на користь вертольотів, співвідношення“ефектвартість” на користь вертольотів, $ 1,2 млн. до $ 21млн. (1:17,5);
3. Озброєннятранспортно-бойового вертольота додатково ракетами класу “повітря-повітря”надасть можливість успішно боротися не тільки з наземними цілями, а і зповітряними.
4.“Універсальність” аеромобільних та повітрянодесантних бригад дає підставусподіватися на те, що у майбутньому, вони стануть основними бойовимивійськовими формуваннями Сухопутних військ Збройних Сил України, а танки, щовивільняться з механізованих з’єднань і частин можуть бути зведені у танковібригади, для створення контрударних угруповань та для підсилення з’єднань ічастин, призначених для прикриття державного кордону.
5.Аеромобільні таповітрянодесантні підрозділи, частини і з'єднання готуються для ведення боїв,бойових, десантно-штурмових, рейдових та аеромобільних дій і можутьдесантуватись парашутним, посадочним та комбінованим способом вертольотами ілітаками в залежності від поставлених бойових завдань та умов обстановки. Зависокомобільними військовими формуваннями майбутнє.

РОЗДІЛ 2. ОСНОВИБОЙОВОГО ЗАСТОСУВАННЯ ПОВІТРЯНОДЕСАНТНИХ ТА АЕРОМОБІЛЬНИХ ПІДРОЗДІЛІВ
Аеромобільнівійська – це високомобільний рід Сухопутних військ до складу якого входятьаеромобільні та повітрянодесантні підрозділи, частини та з'єднання.
Вони призначенідля охоплення противника з повітря, швидкого використання результатів вогневогоураження і виконання завдань, які неможливо ефективно вирішити іншими силами тазасобами в тилу противника та в ході проведення спеціальних, антитерористичнихі миротворчих операцій.
За функціональнимпризначенням аеромобільні війська розподіляються на десантно-штурмовий таповітрянодесантний компоненти.
Десантно-штурмовийкомпонент – це аеромобільні підрозділи, частини та з'єднання (перелік),призначені для ведення десантно-штурмових і аеромобільних дій.Повітрянодесантний компонент – повітрянодесантні підрозділи, частини таз'єднання (перелік), призначені для виконання, у якості повітряних десантів, тактичних,оперативних та стратегічних завдань.
Аеромобільніпідрозділи, частини та з'єднання десантуються, як правило, на вертольотах ідіють спільно з ними, а повітрянодесантні підрозділи, частини та з'єднаннядесантуються, як правило, літаками і діють самостійно. Але всі підрозділи,частини та з'єднання готуються для ведення боїв, бойових, десантно-штурмових,рейдових, аеромобільних, антитерористичних та миротворчих дій і можутьдесантуватись парашутним, посадочним та комбінованим способом вертольотами ілітаками в залежності від поставлених бойових завдань та умов обстановки.
Масоване іодночасне застосування десантно-штурмового і повітрянодесантного компонентів навсю глибину побудови військ противника дозволяє розширити зону ведення воєннихдій від переднього краю до тилової границі.
Основнимипринципами застосування повітряних десантів є:
масоване,послідовне і раптове застосування їх за єдиним замислом та планом на напрямкуголовного удару (зосередження основних зусиль) з рішучими цілями і длявиконання важливих задач, які неможливо ефективно виконати ніякими іншимисилами та засобами; надійне вогневе ураження засобів ППО і тактичної авіаціїпротивника у смугах та на флангах прольоту воєнно-транспортної авіації(армійської авіації) і його військ у районах десантування та прилеглих до них;
здійсненнядесантування у стислі терміни (одним вильотом);
постійнаавіаційна (вогнева) підтримка та надійне прикриття десантів від ударів авіаціїпротивника;
забезпеченнятісної взаємодії десантів між собою та військами, що наступають з фронту, передовими,обхідними, рейдовими загонами;
всебічнезабезпечення десантів та гнучке управління ними під час ведення дій у тилупротивника.
Застосуванняповітряних десантів включає:
завданнявогневих ударів по угрупованнях військ, засобах ППО та інших об'єктахпротивника у смузі прольоту ВТА та АА, районі десантування та прилеглих донього районах;
одночаснеабо послідовне десантування повітряного десанту;
бойовідії десанту в тилу противника;
бойовідії авіації, ракетних військ щодо підтримки десанту;
бойовідії військ протиповітряної оборони щодо прикриття ВТА та АА і повітрянихдесантів;
перекиданнявійськ та бойової техніки з метою посилення десантів та подання їм матеріальнихзасобів.
Десантування – цеперекидання повітряного десанту у тил противника для виконання бойових завдань.
Воно включає:зліт літаків (вертольотів) з десантом, шикування їх бойових порядків, переліт врайон десантування, викидання або висадку десанту у визначеному районі.
Десантування можепроводитись у будь яку пору року, вдень та вночі, в простих та складнихметеорологічних умовах, що забезпечують нормальну роботу повітрянодесантноїтехніки і безпечне приземлення особового складу.
Десантуванняхарактеризується дальністю, глибиною, тривалістю, висотою польоту авіації тависотою викидання десанту.
Дальністьдесантування – це відстань від вихідного району десантування до районудесантування.
Глибинадесантування — відстань від лінії зіткнення сторін, на початок викиданнядесанту до району десантування.
Тривалістьдесантування – це час необхідний на зліт авіації, шикування бойових порядків,переліт в район десантування, викидання або висадку десанту у визначеномурайоні.
Висота польоту — це висота польоту авіації від вихідного району десантування до районудесантування. Вона залежить від дальності десантування, ступеню придушення ППОпротивника, пори року та часу доби. Як правило політ авіації здійснюється зперемінним профілем.
Висота викидання– це висота з якої здійснюється викидання десанту. Вона залежить від ТТХповітрянодесантної техніки, шикування бойових порядків авіації за висотою тарельєфу місцевості в районі десантування. Як правило викидання десантуздійснюється з малих висот.
Підрозділи,частини та з’єднання аеромобільних військ діють у якості повітряних десантів (тактичні,оперативно-тактичні, оперативні, оперативно-стратегічні), ведуть десантно-штурмовідії та аеромобільні дії.
Для підготовкиповітряного десанту, АА і ВТА до десантування і бойових дій призначаєтьсявихідний район для десантування (ВРД). Він включає: основні і запасні аеродроми(посадочні площадки) для частин АА та ВТА, основні і запасні районизосередження (для бригади, полку – до 100 кв. км; для батальйону – до 10 кв.км; роти — до 3 кв. км.) та райони очікування (на відстані 5-10 км. від аеродромів зльоту) військ, що десантуються. ВРД призначаються на відстані 50-120 км і більше від лінії фронту, і обмежуються радіусом польоту АА та ВТА. Розмір ВРД залежить відскладу повітряного десанту, його задач, характеру місцевості, наявності аеродромноїмережі (посадочних площадок) придатних до прийому АА і ВТА, способів та умовдесантування.
Підготовкавихідного району для десантування проводиться завчасно. Вона, як правило,полягає в підготовці аеродромів до приймання воєнно-транспортної авіації,зосередженні на них комендатур авіаційно-технічних частин і необхідних запасівматеріально-технічних засобів, перевірці місцевості на наявність мін,прокладенні колонних шляхів, інженерному обладнанні районів зосередження ірайонів очікування, проведенні заходів щодо маскування, підготовки пунктівуправління і розгортання зв’язку.
У запасні районизосередження та очікування підрозділи переводяться за розпорядженнями старшихначальників.
У випадкупідготовки підрозділів до десантування у стислі терміни, вони можуть виходитиіз районів зосередження безпосередньо на аеродроми, минаючи райони очікування.Коли десантування проводиться тільки вертольо-тами, райони очікування, якправило, не призначаються.
З метою забезпеченняприхованого розміщення підрозділів десанту, здійснення контролю за виконаннямзаходів маскування, підтримання встановленого порядку, регулювання руху врайонах зосередження та очікування і на шляхах під’їзду до них, а також дляохорони районів розташування від проникнення сторонніх осіб тадиверсійно-розвідувальних груп противника організується комендантська служба.
Аеродроми(посадочні площадки) у ВРД призначаються для завершення підготовки додесантування підрозділів, частин та з’єднань ВТА та АА, завантаження в літаки(вертольоти) озброєння, техніки, запасів матеріальних засобів, посадкиособового складу десанту і зльоту на десантування. Аеродроми призначаються, поможливості, поблизу районів зосередження. Посадочні площадки для вертольотів призначаються,як правило, безпосередньо у районах зосередження десанту, або поблизу них.Розміри площадок (до 1,5 км в довжину і 0,5-0,7 км в ширину) повинні дозволяти одночасне розміщення на кожній не менше ескадрильї вертольотів іїх зліт. Запасні аеродроми (посадочні площадки) використовуються у випадкувиходу зі строю основних.
Районизосередження призначаються для прихованого розташування підрозділів, частин із’єднань повітряного десанту та підготовки їх до десантування і виконаннябойових завдань. Вони повинні забезпечувати: розосереджене та прихованерозміщення особового складу, озброєння, техніки та матеріальних засобів;можливість швидкого збору підрозділів і висування їх у вказаному напрямку;умови для укладки парашутів та підготовки до застосування багатокупольних,парашутно-реактивних і парашутних безплатформенних систем; сприятливісанітарно-епідемічні умови; достатню кількість джерел води, доріг та під’їзнихшляхів для автотранспорту.
В районахзосередження проводиться: дозавантаження боєприпасів у бойові машини; видачаособовому складу боєприпасів, засобів індивідуального захисту, індивідуальнихперев’язочних пакетів, сухих пайків та інших предметів екіпіровки; екіпіровкаособового складу; перевірка укомплектованості парашутних платформ(парашутно-реактивних і парашутних безплатформенних систем) швартовочнимидеталями в залежності від виду озброєння та техніки, які десантуються;переукладка (при необхідності) парашутів, багатокупольних іпарашутно-реактивних систем; технічне обслуговування техніки; організаціядесантування та бойових дій, формування аеродромних груп (при необхідності) іорганізація маршу в райони очікування.
Райони очікуванняпризначаються для прихованого розташування підрозділів, частин і з’єднаньповітряного десанту, які десантуються літаками, та завершення їх підготовки додесантування і бойових дій. Вони повинні забезпечувати: приховане розміщенняпідрозділів десанту; зручність підготовки до десантування особового складу,озброєння, техніки та запасів матеріальних засобів; захист від зброї масовогоураження та високоточної зброї; швидкий вихід на аеродроми.
В районахочікування проводиться: завершення підготовки озброєння, техніки та запасів матеріальнихзасобів до десантування (швартовка озброєння, техніки та вантажів на платформахі підготовка їх до висування на аеродром, рекогносцировка маршрутів виходу на аеродром,організація взаємодії з ВТА (АА), при наявності часу з особовим складомпроводиться передстрибкова підготовка), організація десантування і бойових дійу підрозділах; постановка бойових завдань особовому складу.
Дляорганізованого виходу до літаків, скорочення термінів завантаження техніки тавантажів, передполітного огляду, одягання парашутів та одночасної посадкиособового складу в літаки в указаний час, по можливості в укритих місцях,призначається вихідне положення для завантаження озброєння і техніки та посадкиособового складу в літаки, яке підрозділи займають безпосередньо поблизузлітно-посадочної смуги (руліжних доріжок), до прибуття літаків. У вихідномуположенні для завантаження озброєння і техніки та посадки особового складу влітаки проводяться контрольні огляди людських десантних парашутів випускаючими,уточнюються маршрути водіям транспортних засобів до стоянок літаків.
Завантаженняозброєння, техніки та вантажів у літаки, їх кріплення і підготовку до викиданняпроводиться особовим складом підрозділів під керівництвом командирів екіпажівлітаків. Після завантаження командири підрозділів десанту, посадові особиповітрянодесантної служби разом із командирами екіпажів літаків і фахівцями завіаційного озброєння та десантного обладнання проводять передполітний оглядзавантаженого у літаки озброєння, техніки та вантажів для визначення готовностіїх до викидання. Крім того, командири підрозділів десанту та посадові особиповітрянодесантної служби перевіряють правильність підготовки парашутів тапідгонку спорядження десантників для здійснення стрибка.
Підрозділиповітряного десанту, які десантуються з одного аеродрому одним вильотомвійськово-транспортної авіації, складають аеродромну групу. Один із командирівпідрозділів, які входять до складу аеродромної групи, призначається старшим івідповідає за своєчасну підготовку всіх підрозділів аеродромної групи додесантування та бойових дій.
Старшийаеродромної групи (командир частини, з’єднання) разом із начальником передовоїкоманди частини (з’єднання) ВТА проводять рекогносцировку аеродрому, в ходіякої уточнюють: місця стоянки літаків під час завантаження озброєння, техніки,запасів матеріальних засобів десанту та посадки особового складу у літаки, їхбортові номери, військові звання та прізвища командирів екіпажів та випускаючиху кожному літаку; розподіл особового складу, озброєння, техніки і вантажів по літаках;строки, маршрути та порядок виходу підрозділів із району очікування на аеродромдля завантаження і посадки; порядок і сигнали початку завантаження; організаціюзв’язку із командиром частини (з’єднання) ВТА; організацію комендантськоїслужби.
На основі данихрекогносцировки штаб підрозділу (частини, з’єднання), командир якого є старшимаеродромної групи, сумісно з передовою командою частини (з’єднання) ВТАрозробляють план завантаження озброєння і техніки та посадки особового складу влітаки. Час готовності до десантування визначає та доводить старший начальник,який застосовує десант. На цей час озброєння, техніка та запаси матеріальнихзасобів десанту повинні бути завантажені у літаки і проведена їх передполітнаперевірка, а особовий склад повинен знаходитись безпосередньо біля літаків уготовності до посадки. Посадка особового складу у літаки проводитьсябезпосередньо перед вильотом і повинна бути закінчена до запуску двигунів.
Переліт АА та ВТАз десантом у район десантування, як правило, здійснюється в смузі прольоту.Ширина смуги прольоту складається із ширини шикування ВТА (ширини бойовогопорядку АА) та двох дальностей ураження засобів ППО загальновійськовихпідрозділів противника (ширина для АА = 3-6 км.).
Смуга прольоту,як правило, знаходиться у смузі подавлення засобів ППО противника ширина, якоїскладає дві дальності ураження засобів ППО малої дії (60 – 100 км.).
Шикування ВТА(бойовий порядок АА) при десантуванні визначається умовами обстановки,характером бойових завдань десанту, можливостями засобів та систем міжлітаковоїнавігації і повинно забезпечити мінімальні терміни викидання (висадки)повітряного десанту, безпеку польоту літаків (вертольотів) і приземленняособового складу після викидання, найменшу уразливість літаків (вертольотів)від засобів ППО противника.
В ходідесантування шикування ВТА складається із декількох колон і включає групузабезпечення (наведення та РЕБ) та десантну групу.
Бойовий порядокАА, як правило, включає групу розвідки та позначення площадок приземлення,групу подавлення засобів ППО, групу передового загону, групу РЕБ, десантнугрупу (головні сили), групу пошуково-рятувального забезпечення, резервну групу,демонстраційну групу, групу прикриття (голо-вна, бокові, тильна).
При організаціїбойового польоту АА призначаються: вихідний рубіж (пункт), контрольніпункти(рубежі) та рубіж (пункт) бойового розходження.
Віддаленнявихідного рубежу (пункту) від ВРД повинно забезпечувати шикування бойовогопорядку частин АА і може складати 15-30 км.
Контрольні пунктивибираються на кожному маршруті польоту через 30-50 км і в місцях різкої зміни напрямку та профілю польоту.
Рубіж (пункт)бойового розходження призначається для перешикування частин (підрозділів) АА,заходу їх на площадки приземлення та об’єкти атаки. Його віддалення відплощадок приземлення (об’єктів для атаки з повітря) повинно забезпечитивиконання маневрів для посадки вертольотів та нанесення ударів по об’єктампротивника з повітря і складає 5-8 км.
За доставкуповітряного десанту в район десантування відповідає командир авіаційногоз’єднання (частини, підрозділу) і після викидання (висадки) авіаціяповертається на свої аеродроми а десант діє самостійно.
А в ході веденнядесантно-штурмових ( аеромобільних) дій за виконання завдань відповідаютькомандири десантно-штурмових, (аеромобільних) загонів та груп, які діють навертольотах.
Для викидання(висадки) повітряного десанту у тилу противника призначаються основні тазапасні райони десантування (РД), які включають основні та запасні площадкиприземлення (розмірами 2 км х 5 км., призначаються, по можливості, якомога ближчедо об’єктів захвату і нумеруються справа наліво по напрямам курсу заходу літаківдля викидання десанту), аеродроми придатні для безпечного приземлення особовогоскладу, повітрянодесантної техніки, посадки вертольотів та літаків ВТА.
Запасні райони десантуванняпризначаються з урахуванням того, щоб повітряний десант після викидання(висадки), був здатний виконувати головне завдання. Розмір районів десантуваннязалежить від складу десантів, їх завдань, характеру місцевості, засобів і умовдесантування і, як правило, може складати: для бригади (полку) – 20х20 км, для батальйону– 5х5 км, роти – 2х2 км.
Викидання(висадка) повітряного десанту може здійснюватись на об’єкт захвату, поблизуоб’єкта (до 3 км.) і на деякій відстані від об’єкту (більше 3 км.).
На весь періодбойових дій десанту визначається бойове завдання, яке поділяється на найближчеі подальше.
Найближчезавдання десанту звичайно полягає в захопленні (знищенні) об’єктів противника врайоні десантування і оволодінні визначеним районом (рубежем). Глибинанайближчого завдання буде відповідати глибині об’єкту, або глибині району, якимповинен оволодіти десант.
Подальше завданнявключає всі наступні дії десанту в тилу противника. При цьому частини тапідрозділи десанту можуть захоплювати (знищувати) об’єкти в новому районі,проводити рейдові дії, забороняти своєчасний маневр резервів противника,наносити удари назустріч військам, що наступають з фронту, або утримуватирайони (рубежі) до їх підходу.
Склад тактичних повітрянихдесантів: аеромобільний (десантно-штурмовий) батальйон, рота. Самостійно можутьдіяти в тилу противника: батальйон, рота — до 1 доби.
Складоперативно-тактичних повітряних десантів: аеромобільна (десантно-штурмова)бригада (полк), яка самостійно може діяти в тилу противника до 3-х діб.
Склад оперативнихповітряних десантів: повітрянодесантна та аеромобільна (десантно-штурмова)бригада (полк), які самостійно можуть діяти в тилу противника до 5 діб.
Складоперативно-стратегічних повітряних десантів: повітрянодесантна та аеромобільна(десантно-штурмова) бригада, окремий аеромобільний полк, які самостійно можутьдіяти в тилу противника до 7 діб.
Глибинадесантування повітряних десантів визначається замислом, умовами обстановки, бойовимскладом і задачами десантів, задачами військ, що наступають, а також можливістюбезперервної підтримки, прикриття і забезпечення десантів в ході ведення нимибоїв у тилу противника і може складати: тактичних повітряних десантів – до 30 км.; оперативно-тактичних повітряних десантів — до 70 км.; оперативних повітряних десантів – до 150 км.; оперативно-стратегічних повітряних десантів – 250 км. і більше.
Для виконаннязавдань по знищенню особливо важливих об’єктів у тилу противника можливопланувати висадку повітряних десантів глибина десантування та їх склад залежитьвиключно від поставленого завдання та умов обстановки.
Десантно-штурмовідії — це сукупність узгоджених та взаємопов'язаних за метою, завданнями, місцемта часом дій аеромобільних з'єднань, частин і підрозділів та з'єднань, частин іпідрозділів армійської авіації щодо десантування та виконання бойових завдань, якіпроводяться за єдиним замислом і планом.
Аеромобільні дії- це сукупність узгоджених та взаємопов'язаних за метою, завданнями, місцем тачасом дій аеромобільних з'єднань, частин і підрозділів та з'єднань, частин іпідрозділів армійської авіації в ході виконання бойових завдань, якіпроводяться за єдиним замислом і планом під час проведення спеціальних,антитерористичних та миротворчих операцій.
Десантно-штурмовідії це — форма дій змістом яких є штурмові дії аеромобільних підрозділів,частин та з'єднань і ударні дії підрозділів, частин та з'єднань армійськоїавіації у тилу противника.
Аеромобільні діїце – форма дій аеромобільних військ в ході ведення спеціальних,антитерористичних та миротворчих операцій змістом яких є дії аеромобільнихпідрозділів, частин та з'єднань у взаємодії з підрозділами, частинами таз'єднаннями армійської авіації.
Склад сил ізасобів, що залучаються до ведення десантно-штурмових та аеромобільних дій,залежить від мети, завдань, масштабів дій та умов обстановки. Для веденнядесантно-штурмових дій створюються десантно-штурмові загони та групи, а аеромобільнихдій – аеромобільні загони та групи.
Десантно-штурмовіі аеромобільні загони створюються від з'єднань та частин аеромобільних військ ускладі посиленого батальйону, роти, а десант-но-штурмові і аеромобільні групи ускладі посиленого взводу.
Десантно-штурмовіта аеромобільні загони (групи) включають: сили і засоби аеромобільних військ,придані або штатні вертольоти армійської авіації та інші засоби підсилення.
Основнимиспособами десантно-штурмових дій є:
десантно-ударнідії; десантно-рейдові дії; диверсійно-пошукові дії.
Десантно-ударнідії – це дії десантно-штурмових загонів і груп в тактичній, оперативній тастратегічній глибині з метою виведення із ладу розвіданих координатних об'єктівпротивника. Тривалість ведення десантно-ударних дій визначається часомзнаходження у повітрі вертольотів і складає до 2 годин.
Десантно-рейдовідії — це дії десантно-штурмових загонів і груп в тактичній, оперативній тастратегічній глибині з метою дорозвідки і послідовного виведення із ладуоб'єктів противника у визначеній смузі (напрямку). Тривалість веденнядесантно-рейдових дій визначається часом необхідним для виконання поставленихдесантам завдань. Десантно-рейдові дії, як правило, проводяться з базовихрайонів, що захоплюються і утримуються десантниками. Завершенням цих дій можебути захоплення та утримання до підходу своїх військ важливих районів, рубежів,або повернення у вихідний район. Поповнення запасів матеріальних засобів тадозаправка вертольотів здійснюється за рахунок захоплених у противника таподаних своєю авіацією. При поверненні АА та ВТА здійснюють евакуацію пораненихта хворих до району розташування своїх військ.
Диверсійно-пошуковідії — це дії десантно-штурмових загонів і груп в тактичній, оперативній тастратегічній глибині у визначеному районі з метою пошуку та виведення із ладу елементівсистем управління, постачання та комунікацій. Тривалість веденнядиверсійно-пошукових дій визначається часом необхідним для виконання поставленихдесантам завдань.
Основнимиспособами аеромобільних дій є:
 аеромобільно-ударнідії; аеромобільно-патрульні дії; аеромобільно-пошукові дії.
Аеромобільно-ударнідії – це дії аеромобільних загонів і груп у ході спеціальних, антитерористичнихта миротворчих операцій з метою виведення із ладу (ліквідації) розвіданихкоординатних об'єктів. Тривалість ведення аеромобільно-ударних дій визначаєтьсячасом знаходження у повітрі вертольотів і складає до 2-х годин.
Аеромобільно-патрульнідії — це дії аеромобільних загонів і груп у ході спеціальних, антитерористичнихта миротворчих операцій з метою дорозвідки і послідовного виведення із ладу(ліквідації) об'єктів у визначеній смузі (напрямку). Тривалість веденняаеромобільно-патрульних дій визначається часом необхідним для виконання поставленихдесантам завдань. Поповнення запасів матеріальних засобів та дозаправкавертольотів здійснюється із базових районів.
Аеромобільно-пошуковідії — це дії аеромобільних загонів і груп у ході спеціальних, антитерористичнихта миротворчих операцій у визначеному районі з метою пошуку та виведення ізладу (ліквідації) об'єктів. Тривалість ведення аеромобільно-пошукових дій визначаєтьсячасом необхідним для виконання поставлених завдань. В залежності від умовобстановки, десантно-штурмові та аеромобільні дії можуть вестись як одним ізосновних способів, так і різним їх комбінуванням.
Підготовка додесантування та виконання бойових завдань включає:
          організаціюдесантування та бойових дій;
          зосередженняпідрозділів (частин, з’єднань) у вихідному районі для десантування, марш урайони очікування;
          підготовкудо десантування особового складу, озброєння, техніки та запасів матеріальнихзасобів;
          завершенняорганізації десантування та бойових дій у підрозділах та постановку особовомускладу бойових завдань;
          вихідпідрозділів на аеродроми (посадочні площадки);
          завантаженняозброєння, техніки та вантажів у літаки (вертольоти).
При підготовці доповторного десантування, крім того, здійснюються заходи щодо відновленнябоєздатності виведених із бою підрозділів (частин, з’єднань), які включають:
відновленняуправління військами в тих ланках де воно порушено;
визначеннявтрат у підрозділах і поповнення їх особовим складом, озброєнням, бойовою таповітрянодесантною технікою, матеріальними засобами;
евакуаціюпоранених і хворих;
бойовезлагодження підрозділів;
укладкулюдських десантних парашутів, багатокупольних і парашутно-реактивних систем;
відновленняпошкоджених озброєння і техніки;
проведеннязаходів морально-психологічного забезпечення.
Порядок, зміст іметоди роботи командира десанту та його штабу по управлінню підрозділамивизначаються умовами обстановки, характером поставлених завдань і встановленимитермінами готовності до їх виконання.
Після отриманнябойового завдання командир десанту:
усвідомлюєйого;
визначаєзаходи, які необхідно виконати негайно, для скорочення термінів підготовкипідрозділів до виконання бойового завдання;
проводитьрозрахунок часу;
віддаєначальнику штабу вказівки про орієнтування заступників командира, начальниківродів військ та служб, командирів підрозділів щодо майбутніх дій та підготовкиданих необхідних для прийняття рішення;
оцінюєобстановку;
приймаєрішення та доповідає його старшому начальнику для затвердження;
віддаєбойовий наказ;
організуєвзаємодію, всебічне забезпечення бою, управління та морально-психологічнезабезпечення;
організуєконтроль за підготовкою підрозділів до виконання завдань.
Організація десантування та бойовихдій, в залежності від умов обстановки та наявності часу, може проводитисьметодом паралельної або методом послідовної роботи, а також їх поєднанням івключає: прийняття командиром рішення на десантування та бойові дії; постановкубойових завдань підрозділам; організацію взаємодії; планування десантування табойових дій.
При плануваннідесантування та бойових дій розрахунок часу ведеться від встановленого часу“Ч”, який визначає старший начальник.
Час “Ч” для повітрянихдесантів, які десантуються літаками визначається початком викидання (висадки)передового загону десанту у районі десантування. Початком викидання вважаєтьсямомент відділення від літака першого парашутиста (об’єкту, вантажу) передовогозагону.
Час “Ч” для повітрянихдесантів, які десантуються вертольотами визначається виходом на рубіж бойовогорозходження вертольотів передового загону, або головних сил десанту, колипередовий загін не призначається.
При плануваннідесантування та бойових дій, крім рішення командира десанту, розробляються:бойовий наказ; план вогневого ураження противника; планова таблиця взаємодії зграфіком бойового управління (схема взаємодії); план ППО; бойові розпорядженняі плани по застосуванню родів військ та спеціальних військ; розпорядження іплани по видам бойового забезпечення (розвідка, охорона, захист від зброїмасового ураження та ВТЗ, РЕБ, тактичне маскування, інженерне забезпечення,хімічне забезпечення, топогеодезичне забезпечення, метеорологічнезабезпечення); розпорядження і план зі зв’язку; розпорядження з прихованогоуправління військами; розпорядження і план по технічному забезпеченню;розпорядження по тилу і план тилового забезпечення; розпорядження і планморально-психологічного забезпечення; та інші необхідні документи. Крім того,штаб сумісно із представниками ВТА (АА) розробляє планову таблицю десантування,а старші аеродромних груп розробляють план завантаження озброєння і техніки тапосадки особового складу в літаки. При підготовці до повторного десантування,крім того, розробляється план відновлення боєздатності.
Бойовий наказ,бойові розпорядження по застосуванню родів військ і спеціальних військ,розпорядження по технічному забезпеченню та тилу розробляються обов’язково,незалежно від наявності часу та умов обстановки, а решту документів – взалежності від отриманого завдання та наявності часу за рішенням командира.
В частинах таз’єднаннях аеромобільних військ заздалегідь, до отримання бойового завдання, наоснові розпоряджень вищестоящого штабу, розробляється розрахунок надесантування. В ньому визначається склад підрозділів, які десантуються зкожного аеродрому (посадочної площадки), типи і кількість літаків (вертольотів)та повітрянодесантної техніки для десантування. Крім того, розробляютьсяваріанти завантаження літаків (вертольотів) технікою та особовим складом.

РОЗДІЛ ІІІ. ПОВІТРЯНОДЕСАНТНАПІДГОТОВКА В АЕРОМОБІЛЬНИХ ТА ПОВІТРЯНОДЕСАНТНИХ ВІЙСЬКАХ
Повітрянодесантнапідготовка є основним предметом бойової підготовки аеромобільних таповітрянодесантних військ. Вона повинна забезпечувати постійну готовністьособового складу, техніки та вантажів до десантування із літаків та вертольотівдля виконання визначених завдань.
Основне завданняповітрянодесантної підготовки – навчити особовий склад здійсненню стрибків зпарашутом (висадці посадочним способом) із літаків та вертольотів з повнимбойовим спорядженням, вдень і вночі, в простих і складних метеорологічнихумовах, в будь-яку пору року і на різноманітній місцевості, а також в стислістроки готувати озброєння, бойову техніку і вантажі до десантування парашутнимта посадочним способом.
Успішне виконаннязавдань повітрянодесантної підготовки досягається:
своєчаснимзабезпеченням підрозділів, частин і з’єднань повітрянодесантною технікою іутриманням її у постійній бойовій готовості до застосування;
постійнимудосконаленням методики повітрянодесантної підготовки, якісним проведеннямзанять із врахуванням індивідуальних особливостей та морально-психологічнихякостей кожного десантника;
проведенняму встановлені строки залікових сесій з офіцерським складом;
систематичнимпідвищенням знань, удосконаленням вмінь та навичок особового складу упідготовці озброєння, бойової техніки та вантажів до десантування, таздійснення стрибків з парашутом;
постійнимудосконаленням навчально-матеріальної бази з повітрянодесантної підготовки;
ретельнимконтролем усіх етапів підготовки особового складу і бойової техніки додесантування;
розвиткомвійськово-наукової, винахідницької і раціоналізаторської роботи, спрямованої нарозвиток нових засобів і способів десантування, які забезпечують підготовкуособового складу і бойової техніки до десантування в стислі строки, а такожнегайне приведення їх у бойову готовність після приземлення;
ретельниманалізом парашутних пригод і передумов до них, здійсненням своєчасних заходівщодо їх запобігання.
Начальникаеромобільних військ – начальник управління аеромобільних військ Головногокомандування Сухопутних військ Збройних Сил України є головною посадовоюособою, яка відповідає за організацію та проведення заходів повітрянодесантноїпідготовки. В оперативних командуваннях, армійських корпусах, з'єднаннях ічастинах організують та проводять заходи з повітрянодесантної підготовкикомандувачі оперативних командувань, армійських корпусів, з'єднань, частин іпідрозділів відповідно.
Штабипідрозділів, військових частин і з'єднань відповідають за проведення наступнихзаходів :
плануванняповітрянодесантної підготовки і контроль вивчення її навчальних тем;
погодженняз частинами, з'єднаннями військово-транспортної та армійської авіації питаньавіаційного забезпечення десантування особового складу, озброєння і військовоїтехніки та вантажів;
плануванняі розрахунки на десантування підрозділів та частин.
Безпосередньо заорганізацію і проведення заходів повітрянодесантної підготовки відповідаютьзаступники командирів з'єднань і частин – начальники повітрянодесантної служби(заступники командирів з'єднань і частин з повітрянодесантної підготовки), якіздійснюють керівництво через підпорядковані їм відділення повітрянодесантноїпідготовки та повітрянодесантної техніки, авіаційні частини, частини і підрозділидесантного забезпечення.
Навчально-тренувальністрибки з парашутом рядовим і сержантським складом виконується не більше одногона добу, а офіцерським складом, прапорщиками і військовослужбовцяминадстрокової служби – не більше двох на добу. Офіцери, прапорщики,військовослужбовці надстрокової служби, які мають спеціальне звання “Інструкторпарашутно-десантної підготовки” – три стрибки на добу.
Військовослужбовцям,які виконали перший стрибок з парашутом – видається знак парашутиставстановленого зразка, який вручається перед строєм підрозділу.
Військовослужбовці,які відмінно вивчили програму повітрянодесантної підготовки та здійснили 7 ібільше стрибків з парашутом, мають в і д м і н н і оцінки з вогневої, тактичноїі спеціальної підготовки, а з інших предметів не нижче ніж “добре”, не маютьпорушень військової дисципліни, наказом командира частини (з'єднання) абовійськово-навчального закладу – присвоюється спеціальне звання “Парашутист –відмінник”, видається знак встановленого зразка і робиться відповідний запис увійськовому квитку .
Положення проприсвоєння звання “Парашутист – відмінник” визначено у додатку 1 КПДС-2003.
Офіцери,прапорщики, військовослужбовці надстрокової служби, які мають достатній досвідз повітрянодесантної підготовки, досконало володіють технікою стрибків зпарашутом, відмінно знають повітрянодесантну техніку, порядок і правилапідготовки її до десантування, а підрозділи, якими вони командують, зповітрянодесантної підготовки отримали оцінку не нижче як “добре”, після складаннявстановлених заліків подаються документи на присвоєння спеціального звання“Інструктор парашутно-десантної підготовки” Положення про присвоєння звання“Інструктор парашутно-десантної підготовки визначено у додатку 2 КПДС-2003.
Військовослужбовці,які прибули в частину з інших родів військ і не мають повітрянодесантноїпідготовки, організовуються і проводяться спеціальні збори в масштабі з'єднання(частини), Заняття проводяться за програмою, яка затверджена начальникомаеромобільних військ – начальником управління аеромобільних військ Головногокомандування Сухопутних військ Збройних Сил України.
З метоюудосконалення знань і практичних навичок з повітрянодесантної підготовки вз'єднаннях і військових частинах аеромобільних військ щорічно проводяться заліковісесії у обсязі посадових обов'язків офіцерів. Положення про залікові сесії зповітрянодесантної підготовки офіцерського складу визначені у додатку 3КПДС-2003.
За результатамизалікових сесій видається наказ командира з'єднання (частини), відповідно доякого офіцери допускаються до самостійного контролю озброєння та військовоїтехніки, яка підготовлена до десантування, виконання обов'язків осіб іззабезпечення стрибків з парашутом і визначаються кандидати на присвоєння звання“Інструктор парашутно-десантної підготовки”.
Навчанняособового складу з освоєння засобів десантування озброєння і військової технікита вантажів організовується і проводиться в усіх частинах і підрозділах,озброєння і військова техніка та вантажі, яких призначені до десантуванняпарашутним способом. Підготовка їх до десантування здійснюється особовимскладом підрозділів під ретельним контролем їх командирів і фахівцівповітрянодесантної служби.
Повітрянодесантнапідготовка включає:
наземнупідготовку особового складу до здійснення стрибків з парашутом;
організаціюта проведення стрибків з парашутом;
підготовкудо десантування бойової техніки та вантажів і їх десантування.
Наземнапідготовка особового складу до здійснення стрибків з парашутом
Наземнапідготовка особового складу до здійснення стрибків з парашутом включає:
знайомствоз теоретичними основами стрибка з парашутом;
вивченняматеріальної частини парашутів, парашутних приладів і рятувальних засобів;
навчанняукладці парашутів для стрибка;
навчаннякріпленню зброї і підгонці спорядження для стрибка з парашутом;
відпрацюванняелементів стрибка з парашутом на тренажерах повітряно-десантного комплексу;
передстрибковетренування перед здійсненням стрибка з парашутом.
Заняття зназемної підготовки проводять командири підрозділів під контролем ікерівництвом офіцерів повітрянодесантної служби. Перед вивченням кожної новоїтеми офіцери повітрянодесантної служби проводять з командирамиінструкторсько-методичні або показові заняття, на яких вивчаються питанняорганізації і методики проведення занять з даної теми. Вивчення матеріальноїчастини парашутів, парашутних приладів і рятувальних засобів здійснюється вобсязі, який передбачено програмою бойової підготовки для даного підрозділу.
Заняття з укладкипарашутів проводиться у складі роти або взводу під керівництвом їх командирів впарашутних класах або інших приміщеннях, які забезпечують витягування парашутівна всю довжину або на відкритій рівній і чистій площадці.
Перед стрибками зпарашутом з особовим складом проводиться комплекс занять з наземноговідпрацювання елементів стрибка з парашутом до якого входять:
підготовкадесантників на аеродромі (огляд, надівання і підгонка парашутів, кріпленнязброї та спорядження);
посадка,розташування та дії десантників у літаку (вертольоті);
правилавідділяння парашутистів від літального апарата;
правиларозкриття парашутів;
діїдесантників у повітрі під час зниження на парашутах;
правилазастосування запасного парашута;
приземленняі гасіння купола парашута;
збиранняпарашутів і укладання їх у переносну сумку.
Заняття зназемного відпрацювання елементів стрибка з парашутом проводяться на спеціальнообладнаному повітрянодесантному комплексі, на якому повинні бути наступніелементи:
парашутнийклас;
стелажі;
стапелідля підвісних систем;
трампліни;
тренажераеродинамічний;
парашутнавишка;
макетилітаків і вертольотів, з яких здійснюються стрибки з парашутом;
тренажерилітаків і вертольотів, з яких здійснюються стрибки з парашутом;
площадкадля швартовки техніки;
колеса, щообертаються;
центрифуга;
лопінги;
снаряддля зміцнення гомілковостопних суглобів;
стартоваплощадка.
Наповітрянодесантному комплексі повинна бути наступна документація і майно:
формулярповітрянодесантного комплексу;
формулярина кожен тренажер (снаряд);
перелікробіт з технічного обслуговування;
обов'язкиначальника повітрянодесантного комплексу;
плантехнічного обслуговування снарядів повітрянодесантного комплексу, технологічнакартка робіт та обслуговування снарядів (тренажерів), виготовлених у військовихчастинах (стор. 191 КПДС-2003);
інструкціязаходів безпеки під час проведення технічного обслуговування;
журналобліку занять на повітрянодесантному комплексі;
журналобліку інструктажу випускаючих;
журналобліку передстрибкової підготовки на повітрянодесантному комплексі;
витяг знаказу командира військової частини (з'єднання) про проведення технічногоогляду повітрянодесантного комплексу та допуск його до роботи;
графікпроведення занять на повітрянодесантному комплексі;
графікчергування офіцерів повітрянодесантної служби на повітрянодесантному комплексі;
рятувальнізасоби під час стрибків з парашутом на воду (стор. 196 КПДС-2003).
Перед здійсненнямкожного чергового стрибка з парашутом, але не пізніше ніж за три доби доздійснення стрибків з парашутом з усім особовим складом (незалежно від посади,яку обіймають, звання і рівня підготовки) проводяться двогодинні передстрибковітренування на тренажерах повітрянодесантного комплексу. Особовий складтренується в тому одязі і з тією зброєю і спорядженням в якому буде здійснюватистрибок. До тренувань включаються усі елементи майбутнього стрибка.
Організація тапроведення стрибків з парашутом
Стрибки зпарашутом у підрозділі, частині та з'єднанні організовує командир, особовийсклад якого здійснює стрибки з парашутом… У випадку, коли стрибки з парашутомпроводяться одночасно з декількома підрозділами (частинами, з'єднаннями),стрибки з парашутом організовує старший начальник.
Напередодніпроведення стрибків з парашутом у частині (з'єднанні) видається наказ командирачастини (з'єднання). У наказі визначається:
дата ічас проведення стрибків з парашутом кожного підрозділу, частини та з’єднання;
завданнястрибків з парашутом;
типлітака (вертольота), швидкість і висота його польоту під час викидання;
аеродромзльоту, кількість стартів на ньому і площадка приземлення;
посадовіособи та наряд для керівництва та забезпечення стрибків;
організаціязв'язку;
медичнезабезпечення стрибків на аеродромі та площадці приземлення;
порядокдоставки особового складу та парашутів на аеродром і з площадки приземлення;
забезпеченнязбору парашутів на площадці приземлення;
забезпеченнярятувальних постів на водоймах;
матеріальнеі технічне забезпечення стрибків;
час тапорядок проведення передстрибкового тренування.
Для проведеннястрибків з парашутом та забезпечення заходів безпеки наказом командира частини(з'єднання) призначаються наступні посадові особи:
керівникстрибків;
помічниккерівника стрибків;
черговіофіцери повітрянодесантної служби та приладисти на старті (за кількістюстартів) та площадці приземлення;
черговийпо площадці приземлення (району приводнення) з черговою командою для наданнядопомоги десантникам під час приземлення та збору парашутного майна;
черговілікарі на аеродромі та площадці приземлення (у районі приводнення) зсанітарними автомобілями та необхідними засобами медичного забезпечення;
командина аеродромі зі збору частин парашутів, що залишились у літаках та вертольотах.
ВідповідноКПДС-2003 (ст.ст. 210-218) для кожної посадової особи визначені функціональніобов'язки і категорію тих, хто може залучатись в наряд на відповідні посади.
Напередодніздійснення стрибків з парашутом командир частини (з'єднання) чи заступниккомандира частини (з'єднання) – начальник повітрянодесантної служби (заступниккомандира з повітрянодесантної підготовки) особисто проводить інструктажнаряду, віддає необхідні вказівки щодо матеріального забезпечення, уточнюєчасові терміни щодо організації їх роботи.
У підрозділах, наособовий склад, який призначений до стрибків складаються списки-відомості(додаток 7 КПДС-2003).
Особовий склад,який допущений до здійснення стрибків з парашутом, розподіляється по літаках(вертольотах) за окремими корабельними групами, чисельність, яких залежить відтипу літаків (вертольотів), після чого проводиться передстрибкове тренування.Черговість виконання стрибків з парашутом у кожній корабельній групівстановлюється з урахуванням польотної ваги особового складу. Звільнення відстрибків за станом здоров'я здійснюється командиром підрозділу на підставівисновку лікаря.
Перед здійсненнямстрибків з парашутом особовому складу повинен бути наданий відпочинок (сон) неменше 7 годин.
Для забезпеченнядесантування на визначену площадку приземлення від авіаційної частини призначаєтьсякерівник викидання з необхідними засобами зв'язку, метеорологічним постом танарядом особового складу.
У ході проведеннянавчально-тренувальних стрибків з парашутом встановлюється зв'язок:
керівникастрибків з аеродромом зльоту (помічником керівника стрибків), з пунктомрозташування військової частини (з'єднання), з керівником викидання та черговимпо площадці приземлення;
пунктурозташування частини (з'єднання) з аеродромом зльоту (помічником керівникастрибків).
Також, під часпроведення стрибків із важких військово-транспортних літаків забезпечуєтьсязв'язок чергового по площадці приземлення із старшими секторів площадки. Підчас проведення стрибків на тактичних навчаннях зв'язок організовуєтьсявідповідно до розпорядження керівника навчань.
Під часпроведення стрибків з парашутом ведеться облік кількості тих, які десантуються:
на аеродромі –відповідальним за облік тих, які десантуються, у стартовому журналі (додаток 8КПДС-2003);
на площадціприземлення – черговим по площадці приземлення у журналі обліку десантуванняособового складу, бойової техніки, вантажів та роботи матеріальної частини наплощадці приземлення (додаток 9 КПДС-2003). Журнали обліку зберігаються у штабівійськової частини.
Після закінченнястрибків з парашутом командир частини (з'єднання) проводить розбір проведенихстрибків з офіцерським складом частини, в якому:
даєоцінку організації і проведенню стрибків з парашутом;
розглядаєвипадки збою в роботі матеріальної частини ПДТ, у тому числі парашутів тапарашутних приладів;
вказує тааналізує усі помилки десантників, що були допущені під час стрибків з парашутомта дає вказівки щодо їх усунення;
відмічаєкращих десантників.
Командирипідрозділів проводять розбір з усім особовим складом своїх підрозділів ізаносять відомості про проведенні стрибки до журналу обліку стрибків зпарашутом (додаток 10 КПДС-2003).
Облік стрибків зпарашутом офіцерів і прапорщиків веде начальник відділення повітрянодесантноїпідготовки частини (з'єднання) (додаток 11 КПДС-2003).
Розбір проведенихстрибків з парашутом проводиться у день стрибків або не пізніше наступного дня.
Під часпроведення тактичних навчань з десантуванням у масштабі частини (з'єднання)організацію десантування особового складу, техніки та вантажів здійснюєкерівник навчання. На нього покладається повна відповідальність за підготовкудесанту, організацію взаємодії з представниками військо-во-транспортної авіаціїта забезпечення прийому десанту на площадці (площадках) приземлення. Йомупідпорядковуються усі посадові особи і наряд, що виділені для організації тазабезпечення десантування на аеродромі (аеродромах) та площадці (площадках)приземлення. На великих загальновійськових навчаннях організація десантуванняпокладається на помічника керівника навчань з аеромобільних військ.
Десантування нанавчаннях залежно від виконання завдань може проводитись на одну чи декількаплощадок приземлення. Для вибору площадок приземлення призначаєтьсярекогносцировочна група, до складу якої входять представники від аеромобільної(повітрянодесантної) частини (з'єднання) чи управління аеромобільних військ,ВТА та АА і штабу керівництва навчань. Площадки приземлення вибираються з урахуваннямнамічених районів тактичних навчань, чисельності десанту та бойового курсувійськово-транспортних літаків та вертольотів під час десантування. Площадкиприземлення з їх описами наносяться на великомасштабні карти і затверджуютьсякерівником навчань.
Послідовність тастроки підготовки до десантування визначає командир аеромобільної(повітрянодесантної) частини (з'єднання)відповідно до обстановки часу, щовідведений для цього. До виходу на аеродром особовий склад розподіляється покорабельних групах та літаках (вертольотах). У корабельних групах проводитьсярозподіл десантників за потоками; залежно від типу виділених для десантуваннялітаків (вертольотів) визначається черговість відділення від літака(вертольота) десантників у кожному потоці, причому десантники з вантажнимиконтейнерами призначаються у потоках першими. Командири підрозділів оформляютьпосадочні листки, призначають випускаючих та їх помічників за потокамивідділення від літаків (вертольотів) і організовують ретельну перевіркупарашутів. Перевірені парашути знову укладаються в переносні сумки ізавантажуються на автомобілі для перевезення у вихідне положення на аеродроми.
У районіочікування (зосередження) командир військової частини зобов'язаний довести докожного випускаючого бортовий номер і місце стоянки літаків (вертольотів),провести з випускаючими інструктаж та вказати місця надівання парашутів увихідному положенні для посадки особового складу у літаки (вертольоти).
Місце длянадівання парашутів вибирається на відстані не більше 1 км від стоянки літаків (вертольотів) з використанням необхідних заходів маскування.
Надіванняпарашутів проводиться, як правило, на батальйонних ділянках. Якщо місцевість недозволяє – то підготовка десантників до посадки у літаки (вертольоти) можездійснюватись у складі окремих корабельних груп. У всіх випадках командирповинен забезпечити ретельну перевірку десантників після надівання парашутів.
Випускаючий несеповну відповідальність за стан парашутів, підгонку зброї та спорядження своєїгрупи.
Висуваннякорабельних груп на посадку у літаки (вертольоти) проводиться за заздалегідьвстановленим сигналом, що подається з командного пункту аеродрому. Прямуючим напосадку десантникам забороняється відстібати карабіни підвісної системипарашута незалежно від відстані до стоянки літаків (вертольотів).Вантажніконтейнери дозволяється нести до літака відстебнутими, при цьому пряжкикріплення контейнера повинні бути змонтовані на підвісній системі. Кріплення вантажнихконтейнерів на десантниках може здійснюватися біля літака (вертольота) підбезпосереднім контролем випускаючого.
В умовах тривалихпольотів літаків у район викидання десанту – кріплення контейнера дозволяєтьсяздійснювати у літаку (вертольоті), але не пізніше ніж за 30 хвилин до початкудесантування.
Під час посадкидесантників у літаки кожна корабельна група повинна супроводжуватись від місцянадівання парашутів до літаків представниками екіпажу літака. Проводити посадкудесантників у літаки (вертольоти) з не надітими парашутами, а також безконтрольної перевірки випускаючими КАТЕГОРИЧНО ЗАБОРОНЯЄТЬСЯ.
Розрахунки таекіпажі техніки, що десантується, можуть викидатися слідом за нею з тих самихлітаків, при цьому дистанцію між літаками необхідно встановлювати з такимрозрахунком, щоб виключити можливість падіння техніки на десантників, щознижуються, із попередніх літаків.
Збір особовогоскладу здійснюється після приземлення командирами підрозділів за заздалегідьвстановленими сигналами чи за допомогою радіотехнічних засобів. Напрямок напункти збору десантників визначається залежно від завдання, що виконується.
Збір парашутівпісля приземлення здійснюється відповідно до завдання, що виконується.
Порядок і сигнализбору доводяться до всього особового складу до вильоту десанту.
Навчально-тренувальністрибки з парашутом на воду дозволяється проводити тільки вдень при температуріводи не нижче +18 0С і глибині водоймища не менше 1,5 м. Береги району приводнення десантників повинні мати хороші під’їзні шляхи, що забезпечуютьдоставку до водоймища рятувальних плавучих засобів і підхід автотранспорту. Які площадка приземлення, водоймища повинні мати з усіх сторін 500 метрову зону безпеки,вільну від будівель, ліній електропередачі, пеньків та інших перешкод.
Стрибки зпарашутом на водоймища, як правило проводяться з одиночних літаків(вертольотів) з інтервалами, які забезпечують прийом десантників, щоприводнилися.
Для забезпеченнястрибків з парашутом на воду у розпорядження керівника стрибків, крім посадовихосіб, що забезпечують підготовку десантників на аеродромі, виділяєтьсяспеціальний наряд, до складу якого входять:
черговийофіцер повітрянодесантної служби;
черговийпо району приводнення;
рятувальнакоманда з необхідними плавучими засобами (катери, човни, рятувальні круги, шнурдовжиною 25 м з грузилом і поплавком, засоби зв'язку та ін.);
черговийлікар з медичними засобами.
Рятувальнакоманда та плавучі засоби розподіляються окремо для надання допомоги на воді,підбирання парашутів та доставки десантників на берег. Засоби для наданнядопомоги повинні бути, як правило з двигунами. Чисельність рятувальної командиі кількість рятувальних плавучих засобів у районі приводнення визначаєтьсякомандиром частини (з'єднання) у кожному окремому випадку з урахуваннямкількості особового складу, що десантується, та інтенсивність десантування.
Командний пунктчергового по району приводнення, пункт медичної допомоги і збірний пункторганізується на березі з урахуванням напрямку вітру, тобто у такому місці, щобвітер дув з води на берег, на якому забезпечується збір десантників післяприводнення. У випадку, коли стрибки проводяться на великі водоймища (море,велике озеро), десантування може проводитись незалежно від напрямку вітру, алеблизько від берега, на якому організовується збірний пункт десантників.
Центр приводненняпозначається однією чи декількома надувними рятувальними човнами (типу МЛАС-1).
До початкустрибків з парашутом командир частини (з'єднання) зобов'язаний забезпечитидоставку на збірний пункт сухого обмундирування та взуття для десантників.
Навчально-тренувальністрибки з парашутом взимку дозволяється проводити за температури не нижче – 350С. Швидкість вітру по висотах за температури нижче – 20 0С не повиннаперевищувати 7 м/с.
Площадкаприземлення повинна мати достатній сніговий покрив, який забезпечить безпечнеприземлення десантників. Вибираючи площадку приземлення, потрібно особливуувагу звернути на те, щоб під снігом не було пеньків, великих камінців та іншихперешкод, які можуть загрожувати безпеці приземлення.
В окремихвипадках дозволяється виконувати стрибки на мерзлий рівний грунт без сніговогопокриву за умови, якщо швидкість вітру не перевищує 4 м/с і десантникизабезпечені валяним взуттям.
Стрибки зпарашутом взимку на замерзлі водоймища дозволяється проводити, якщо товщинальоду не менше 20 см з необхідним сніговим покривом, що оберігає десантниківвід проковзування у момент приземлення. Стрибки на лід та нерівний мерзлийгрунт, що не має достатнього снігового покриву, ЗАБОРОНЯЄТЬСЯ.
Під часпроведення навчально-тренувальних стрибків взимку на аеродромах зльоту таплощадках приземлення необхідно обладнати пункти для обігрівання особовогоскладу.
Особи наряду, яківиділені для забезпечення прийому десантників на площадці приземлення,забезпечуються лижами, а медичний склад, крім того, повинен мати спеціальнообладнані лижно-носильні установки або волокуші.
Особовий склад,що виконує стрибки з парашутом, забезпечується теплим десантнимобмундируванням, п’ятипалими шерстяними рукавичками та валяним взуттям.Враховуючи те, що виконання стрибків у зимовому обмундируванні деякою міроюускладнює дії десантника в повітрі, необхідно звертати увагу на підгонкуобмундирування за зростом, а також на підгонку підвісної системи парашута.
Під час посадки улітак десантники повинні заздалегідь збити заледенілий сніг із взуття, йогокаблуків, щоб не підсковзнутись під час руху по вантажній кабіні і в моментвідділяння від літака (вертольота).
Збираючи парашутпісля приземлення, десантник повинен струсити купол і простежити за тим, щобвсі частини парашута при укладанні в парашутну сумку були очищені від снігу.Збирання купола і строп потрібно проводити у рукавицях, що запобігти таненнюснігу, який потрапив на тканину.
На штабивійськових частин (з'єднань) покладається одне із завдань з організаціїстрибків з парашутом – це узгодження з авіаційними військовими частинами питаньавіаційного забезпечення десантування особового складу і бойової техніки (часпочатку і завершення десантування, площадка приземлення, кількість, типповітряного судна, швидкість, висота польоту під час викидання). Крім цього, завіаційними військовими частинами, які призначаються для десантування особовогоскладу аеромобільної (повітрянодесантної) частини (з'єднання) погоджуютьсяпараметри площадки приземлення, яка вибирається і готується командиромаеромобільної (повітрянодесантної) частини (з'єднання).
Схема площадкиприземлення площадки приземлення наноситься на великомасштабну карту.
Площадкаприземлення вибирається відповідно до наступних вимог:
не матиперешкод для приземлення десантників (стовпи, пеньки, валуни, ями, глибокіканави, великі грудки, сільськогосподарські машини тощо);
мати замежами її кордону (не менше 500 м) безпечну зону, вільну від будов, залізничнихдоріг, ліній електропередачі, великих водойм та інших небезпечних дляприземлення перешкод;
матипід’їзні шляхи для автотранспорту.
Як виняток, підчас підготовки спеціальних розвідувальних підрозділів, дозволяється проводитидесантування на площадки приземлення, що мають перешкоди (крім лінійелектропередачі).
Розміри площадкиприземлення визначаються з урахуванням зони безпеки та еліпса розсіюванняпарашутистів, який залежить від швидкості польоту і шикування літаків(вертольотів), тривалості серії та висоти викидання. Якщо площадка приземленняобмежених розмірів, викидання здійснюється у декілька заходів літаків(вертольотів).
Розрахунки напроведення викидання на визначену площадку приземлення проводиться керівникомвикидання (призначається від авіаційної частини з нарядом особового складу,необхідними засобами зв’язку та метеорологічним постом), на якого покладенаповна відповідальність за точність розрахунків і правильність позначення точокприцілювання сигнальними знаками чи радіотехнічними засобами.
Для уточненнярозрахунку перед початком викидання за рішенням керівника викидання можепроводитись попереднє викидання одного чи декількох десантників. Такі стрибки зпарашутом називають пристрільними
До пристрільнихстрибків допускаються найбільш досвідчені десантники, які вміло можуть приземлятисянавіть у випадку попадання їх за межі площадки приземлення.
Для забезпеченняприйому десантників у розпорядження чергового по площадці приземленнявиділяються: чергова команда, черговий лікар, необхідні засоби зв'язку,транспорт, контрольні прилади з вимірювання швидкості та напрямку вітру,черговий пост (пости) із рятувальними засобами, якщо поблизу площадкиприземлення є водойми чи інші небезпечні перешкоди.
Чисельністьчергової команди визначає командир військової частини (з'єднання) залежно від розмірівплощадки приземлення, бойового порядку літаків (вертольотів) під час викиданняі кількості особового складу, який десантується.
Черговий поплощадці приземлення з командою і всіма засобами забезпечення прийомудесантників, а також черговий офіцер повітрянодесантної служби повинні прибутина площадку приземлення не пізніше як за дві години до початку викидання, щобзавчасно підготувати площадку приземлення.
Підготовкаплощадки приземлення, включає :
оглядплощадки приземлення, уточнення її меж та придатності до безпечного приземленнядесантників та бойової техніки;
розташуваннята позначення командного та медичного пунктів;
визначення пунктузбору десантників після приземлення і місць розміщення автотранспорту;
викладаннязнаку, що показує напрямок вітру;
розстановкуособового складу чергової команди, виставлення рятувальних та спостережнихпостів на водойми і небезпечні перешкоди.
Огляд площадкиприземлення проводиться особовим складом команди під керівництвом чергового поплощадці приземлення. Виявлення на площадці приземлення сторонні предметиповинні бути прибрані до початку стрибків. Результати огляду площадкиприземлення черговий по площадці приземлення доповідає керівнику стрибків.
У ході проведеннястрибків з парашутом вночі огляд площадки приземлення проводиться вдень.
Пункт зборудесантників призначається біля межі площадки приземлення і позначаєтьсячервоним прапором вдень і зеленим ліхтарем вночі.
Під часдесантування на тактичних навчаннях пункти збору визначаються особливимивказівками керівника навчань. У нічний час збір десантників після приземленняможе здійснюватися за допомогою радіотехнічних та інших засобів.
У центрі площадкиприземлення викладається знак у вигляді стріли, який вказує напрямок вітру біляземлі і служить для орієнтування десантників у повітрі під час зниження.
Влітку стрілавикладається із полотнищ білого кольору, взимку (на снігу) – чорного абооранжевого кольору.
Під часпроведення стрибків вночі напрямок вітру позначається світловою стрілою.
Під часдесантування на тактичних навчаннях напрямок вітру на площадці приземлення непозначається.
Під часпроведення навчально-тренувальних стрибків з парашутом з важких повітрянихсуден площадка приземлення розбивається на окремі сектори. На кожен сектор ізчисла сержантського складу призначається помічник чергового по площадціприземлення із необхідним засобами зв'язку.
Особовий складчергової команди розставляється по усій площадці приземлення з такимрозрахунком, щоб у разі потреби надавати негайну допомогу десантникам, щоприземлялись у будь-якому секторі площадки.
За наявностіпоблизу площадки приземлення водойм чи небезпечних перешкод – черговий поплощадці приземлення за вказівкою керівника стрибків виставляє рятувальні абоспостережні пости. Рятувальні пости з плавучими засобами (катери, човни)виставляють на водоймах до 1,5 км від межі площадки приземлення. Спостережніпости виставляються біля найбільш небезпечних для приземлення перешкод (лінійелектропередачі, промислових будівель та ін.), що знаходяться до 1,5 км від межі площадки приземлення.
Черговий поплощадці приземлення, його помічники по секторах, а також офіцерповітрянодесантної служби повинні мати електромегафони для подання необхіднихкоманд десантникам, що знижуються. Крім того, офіцер повітрянодесантної службизабезпечується оптичним приладом (типу ТЗК чи біноклем) для веденняспостереження за розкриттям парашутів і діями десантників.
Укладка парашутівдля здійснення стрибків з парашутом проводиться особисто кожним десантником ускладі підрозділів під керівництвом командирів і офіцерів повітрянодесантноїслужби.
Укладка, якосновного, так і запасного проводиться удвох. При цьому – власник парашута єукладальником, а другий військовослужбовець – помічником.
Контроль заетапами укладки проводять: командир взводу, командир роти, офіцерповітрянодесантної служби.
Для скороченнячасу на укладку, фахівцю повітрянодесантної служби дозволяється проводитипоетапну перевірку укладки парашутів одночасно не більше як у 4-х ротах(батареях) – загальна чисельність яких не повинна перевищувати більше 150чоловік. До повного закінчення укладки парашутів у підрозділах забороняєтьсявідволікати особовий склад на заходи, що не пов'язані з укладкою парашутів.
У випадку відривуособового складу від проведення укладки, вона припиняється і вважаєтьсянавчально-тренувальною. Бойова укладка проводиться наступного робочого дня.
Укладка парашутівпроводиться у приміщеннях або на відкритих площадках за відсутності опадів та сирогоґрунту. Для укладки парашутів командир підрозділу повинен забезпечитипідготовку робочого місця з таким розрахунком, щоб розпочати укладку одночасновсім підрозділом. Похідні полотнища для укладання парашутів розкладаються водин ряд з інтервалом між ними не менше 0,5 м. На кінцях полотнищ для укладання куполів парашутів розстеляються підстилкові полотнища. Посередині похіднихполотнищ в 1 м від підстилкових полотнищ одноманітно розміщується укладальнеприладдя. З обох кінців похідних полотнищ для укладки парашутів на відстані 1 м розкладаються похідні полотнища для розпущених і складених парашутів. Усі парашути у переноснихсумках розставляються рівними рядами на похідних полотнищах.
Під час укладкипарашутів повинна бути в наявності наступна документація:
          журналбойової підготовки взводу;
          інструкціїз укладки парашутів;
          методикаукладки людських десантних парашутів;
          інструкціяз експлуатації страхуючих парашутних приладів;
          Керівництвоз повітрянодесантної служби;
          план-конспекти(командира роти, командирів взводів);
          список-відомість;
          відомістьзакріплення парашутів та парашутних приладів;
          паспортина кожен прилад;
          паспортина кожен парашут;
          картки-замінювачіна кожен парашут;
          журналобліку стрибків.
Командирпідрозділу повинен здійснювати безперервний контроль за укладкою парашутів.Кожен етап укладки парашутів командир підрозділу перевіряє особисто, а потімпредставляє підрозділ для перевірки офіцеру повітрянодесантної служби. Наостанньому етапі укладки парашутів підвісні системи підганяються за зростомдесантників. Підгонка проводиться на те обмундирування та спорядження, у якомупотрібно буде виконувати стрибок з парашутом, після чого парашути перевіряютьсяв “козлах” посадовими особами. Укладання кожного парашута записується впаспорті, у якому розписується власник парашута і командир підрозділу, щоконтролює укладку. У паспортах парашутів офіцерів, прапорщиків тавійськовослужбовців військової служби за контрактом розписується фахівецьповітрянодесантної служби, що перевіряв укладку парашутів.
Список-відомістьособового складу підрозділу, що готується до здійснення стрибків, заповнюєтьсядо укладки парашутів. У процесі укладки він уточнюється і в кінці укладкипідписується командиром підрозділу і офіцером повітрянодесантної служби, якіпроводили контроль укладки парашутів.
Парашути, якіукладені для стрибків, розміщуються у переносних сумках, які опечатуютьсявласниками парашутів печаткою безпосереднього начальника і під його наглядом.Парашути, які укладені для стрибків, можуть зберігатися без переукладкипротягом терміну, що визначений керівними документами, якщо умови зберігання їхна парашутному складі відповідають встановленим вимогам.
Коли погодніумови чи умови зберігання укладених парашутів не забезпечують збереженняматеріальної частини – терміни їх переукладки за рішенням командира військовоїчастини (з'єднання) можуть бути скорочені.
Якщо укладкапарашутів проводиться одночасно у складі військової частини чи декількохпідрозділів – то поетапна укладка парашутів здійснюється у масштабі кожногопідрозділу (роти) на відведеній ділянці. Команди на укладку та перевіркупарашутів подає командир підрозділу.
Під часпроведення передстрибкового тренування випускаючий тренується зі своєюкорабельною групою.
Передстрибковетренування проводиться у складі підрозділів під керівництвом їх командирів.Особовий склад розподіляється на корабельні групи. У кожній групі длявстановлення черговості стрибка враховується індивідуальна вага десантника ійого бойового спорядження: першими покидають повітряне судно десантники збільшою польотною вагою. Зміст і послідовність занять залежить від того, з якихповітряних суден буде здійснюватися стрибок і з якими парашутами.
Під часпроведення передстрибкового тренування особлива увага приділяється діямдесантників після відділення від повітряного судна, розкриттю основногопарашута, правилам застосування запасного парашута, приземлення на перешкоди таводу.
Підготовка додесантування бойової техніки та вантажів і їх десантування.
Одним із основнихзавдань постійної бойової готовності аеромобільних та повітрянодесантних військє своєчасна та високоякісна підготовка озброєння, бойової техніки та вантажівдо десантування.
Успішнапідготовка до десантування озброєння, бойової техніки та вантажів досягається:
своєчаснимзабезпеченням частин та підрозділів необхідною повітрянодесантною технікою таутриманням її у постійній бойовій готовності;
навченістюособового складу обслуги (екіпажів) підготовці бойової техніки та вантажів дозавантаження у літак і десантування, яке досягається регулярним тренуванням;результати тренувань заносяться до журналу обліку занять із швартування бойовоїтехніки і вантажів (додаток 3 КПДС-2003);
постійнимудосконаленням знань та навиків офіцерського складу щодо самостійного контролюготовності повітрянодесантної техніки до десантування;
чіткимплануванням та організацією робіт з підготовки озброєння, бойової техніки івантажів до десантування, здійсненням ретельного і швидкого контролю якостітехніки на всіх етапах;
достатньоюкількістю засобів механізації вантажно-розвантажувальних робіт, які проводятьсяз повітрянодесантною технікою під час підготовки до десантування;
своєчаснимі чітким узгодженням із командуванням авіаційних військових частин питаньдесантування;
постійнимудосконаленням організації і всього процесу підготовки озброєння, бойовоїтехніки і вантажів до десантування.
Відповідальністьза постійну готовність бойової і повітрянодесантної техніки до практичногозастосування, навченість обслуги (екіпажів) та організацію підготовкиозброєння, бойової техніки і вантажів до десантування покладається накомандирів підрозділів, частин та з'єднань.
Бойова техніка тавантажі десантуються із військово-транспортних літаків на парашутах чипарашутно-реактивних системах. Кількість основних куполів (реактивнихдвигунів), що застосовуються для десантування одного об'єкта визначаєтьсязалежно від ваги бойової техніки чи вантажу.
Десантування технікита вантажів проводиться за допомогою транспортерів або рольгангових доріжок, щовстановлюються у вантажних кабінах літаків.
Підготовкабойової техніки та вантажів до десантування включає:
укладкубагатокупольних систем;
підготовкупарашутних платформ та техніки до завантаження i швартовки;
завантаженняi швартовка бойової техніки i вантажів на парашутні платформи;
монтажбагатокупольних систем, установку автоматичних пристроїв i піротехнічнихзасобів;
контрольнуперевірку бойової техніки i вантажів, підготовлених до десантування;
завантаженнябойової техніки i вантажів у літаки;
передпольотнийогляд бойової техніки i вантажів на парашутних платформах, завантажених улітак.
Для наданнятехнічної допомоги обслузі (екіпажам) у підготовці бойової техніки додесантування можуть виділятись інструктори-фахівці із складу підрозділівдесантного забезпечення.
З метою упорядкуванняробіт та здійснення належного контролю всі роботи з підготовки бойової технікиі вантажів до десантування розподіляються на окремі етапи i операції, виконанняяких проводиться за командою та під контролем командирів підрозділів i офіцерівповітрянодесантної служби.
Чіткоорганізоване та технічно грамотна укладка багатокупольних систем є обов'язковоюумовою успішного десантування бойової техніки i вантажів із військово-транспортнихлітаків.
Організаціяукладки включає:
підготовкуробочого місця для укладки;
розподілобов’язків серед осіб, що призначені для укладки, у відповідності з інструкцієюз укладки даної багатокупольної системи;
інструктажуособового складу з питань укладки багатокупольних систем, а офіцерського складу- з питань контролю виконання етапів укладки i оформлення відповідноїдокументації.
Укладкабагатокупольних систем здійснюється підрозділами або спеціально виділенимикомандами. Вона проводиться у приміщенні, яке забезпечує за своїми розмірамиукладку основних куполів і витягування їх строп на всю довжину. У сприятливихумовах укладка може проводитись на сухому відкритому майданчику.
Підготовка місцядля укладки багатокупольних систем включає:
доставкуматеріальної частини та укладочного приладдя до місця укладки;
розкладанняпохідних полотнищ, укладочного приладдя i матеріальної частини багатокупольнихсистем на робочих місцях;
перевіркукомплектності i справності всіх частин багатокупольних систем.
Укладкабагатокупольних систем проводиться суворо за етапами i операціями, яківстановлені інструкціями з їх укладки. Всі етапи і операції ретельноконтролюються командирами підрозділів i офіцерами повітрянодесантної служби.
Відомості проукладку багатокупольних систем заносяться в журнал закріпленняповітрянодесантної техніки та обліку укладки парашутних систем (додаток 14),підписуються командиром підрозділу, що проводив укладку, i офіцеромповітрянодесантної служби. Після закінчення укладки оформляються паспорти багатокупольнихсистем.
Швартовка бойовоїтехніки i вантажів на парашутні платформи в залежності від обстановки можепроводитись у районах зосередження вихідних районів для десантування, у районахочікування або на аеродромах, а також безпосередньо у розташуванні частин ізнаступною доставкою їх до літаків у зашвартованому (підготовленому додесантування) вигляді.
У всіх випадкахплощадки для швартовки вибираються поблизу шляхів, що забезпечують доставку завантаженихплатформ до літаків. З метою покращання контролю, фронт робіт із швартовкитехніки повинен бути компактним, i в той же час відповідати вимогам маскуваннята захисту від зброї масового ураження та ВТЗ.
На площадці дляшвартовки озброєння, техніки та вантажів обладнуються:
місця длярозвантаження платформ із автотранспорту;
лініїрозстановки платформ, бойової техніки, вантажів;
пунктиспорядження автоматичних пристроїв i піротехнічних засобів; місця розташуванняособового складу та автотранспорту.
Парашутніплатформи з багатокупольними системами i засобами швартовки транспортуються врайони підготовки їх до десантування, як правило, на автопоїздах з максимальноюготовністю до застосування. В залежності від обстановки платформи можутьдоставлятись на аеродром із зашвартованою на них бойовою технікою в повнійготовності до завантаження у літак.
Розвантаженняплатформ із автопоїздів проводиться силами обслуги чи спеціально призначенихкоманд із використанням автомобільних кранів та інших засобів механізації, щозабезпечують швидке i безпечне розвантаження платформ на грунт.
На кожнуаеродромну групу наказом командира частини (з'єднання) призначається старший ізчисла заступників командира частини (з'єднання), начальника артилерії чикомандирів батальйонів, який очолює загальне керівництво з підготовкиаеродромної групи до десантування i організовує взаємодію із командуваннямиавіаційних частин, що здійснюють десантування.
Для вирішенняспеціальних питань щодо підготовки повітрянодесантної техніки до десантуванняпризначається старший офіцер повітрянодесантної служби, який відповідає заорганізацію перевірки готовності до десантування особового складу, бойовоїтехніки i вантажів аеродромної групи.
Перед початкомпідготовки бойової техніки i вантажів до десантування старший аеродромної групиразом із старшим офіцером повітрянодесантної служби проводить інструктаж всьогоофіцерського складу групи, що десантується з організації та правил виконанняробіт, що пов’язані з підготовкою до десантування, а також із дотримання правилбезпеки та правил аеродромної служби. Командири підрозділів відповіднийінструктаж проводять із особовим складом своїх підрозділів.
З метоюупорядкування робіт та здійснення належного контролю вся підготовка бойовоїтехніки i вантажів на парашутних платформах до десантування проводиться закомандами командирів підрозділів (старших аеродромних груп) та розподіляєтьсяна етапи:
розвантаженняплатформ та підготовка робочих місць до швартовки;
перевірката підготовка платформ, бойової техніки та вантажів до за-вантаження наплатформи;
завантаженняi швартовка бойової техніки та вантажів на платформи;
монтажбагатокупольних систем та установка автоматичних пристроїв i піротехнічнихзасобів на об'єкти;
перевіркаготовності платформ з бойовою технікою i вантажами до завантаження у літаки,оформлення документації i підготовка обслуги (екіпажів) до десантування.
Усі етапипідготовки бойової техніки i вантажів до десантування на парашутних платформах,в свою чергу, розподіляються на ряд окремих операцій. Виконання кожної операціїретельно перевіряється командиром обслуги (екіпажу), а перевірка кожноговиконаного етапу проводиться особисто командиром підрозділу.
Контрольнуперевірку готовності парашутних платформ з бойовою технікою та вантажами дозавантаження у літаки проводять офіцери, які призначені командиром частини ізчисла допущених до цієї роботи наказом по з’єднанню. Перевірка проводитьсябезпосередньо на місцях підготовки платформи до десантування.
Особлива увагапід час контрольної перевірки звертається:
направильність центрування і надійність швартовки бойової техніки та вантажу наплатформі;
насправність та правильність монтажу всіх вузлів платформи;
направильність монтажу багатокупольної системи на об’єкті та приєднання ланок донесучих вузлів платформи (бойової техніки) i автоматичних пристроїв;
направильність укладки витяжної парашутної системи (ВПС) та відповідність довжиниланки ВПС положенню платформи у літаку;
направильність спорядження автоматичних пристроїв та їх кріплення на об’єкті;
направильність спорядження механізмів розкривання замка кріплення платформи (ЗКП)(надійність кріплення витяжного шнура).
Контрольнаперевірка проводиться за спеціально розробленою методикою.
Недоліки упідготовці платформ з бойовою технікою i вантажами до завантаження у літак,виявлені під час контрольної перевірки, усуваються обслугою під контролемкомандирів підрозділів.
Усуненнянедоліків перевіряється особами, які проводили контрольну перевірку платформ,після чого вони підписують контрольний i завантажувальний листи на кожнуплатформу та літак відповідно (додаток 15, 16 КПДС-2003).
Доставкапарашутних платформ з бойовою технікою i вантажами до літаків проводитьсяспеціально виділеним автотранспортом під керівництвом старшого аеродромноїгрупи. Кожен командир підрозділу особисто керує i відповідає за своєчаснудоставку платформ свого підрозділу до літаків та завантаження їх у літаки.
Платформиподаються до літаків i завантажуються в порядку встановлення їх у літаки,починаючи від носової частини.
Завантаженняплатформ у літак, їх кріплення до монорельсу (до штанги i магістралейтранспортера) виконується силами i засобами екіпажу літака під керівництвомкомандира. Монтаж витяжних парашутних систем, кріплення карабінів витяжних шнуріввиконується силами обслуги під контролем борт техніка.
Завантаження техніки,яка десантується у літак, може здійснюватись із землі (бетону) чи з кузоваавтомобіля (платформи, причепа) такими способами:
електротельферами;
завантажувальнимиелектролебідками.
Післязавантаження техніки, яка десантується у літаки i остаточної підготовки її додесантування техніки з АДО та командири супроводжувальних розрахунків,спеціально призначені офіцери повітрянодесантної служби сумісно з бортовимитехніками з АДО проводять передпольотний огляд десантного обладнання літаків татехніки, що десантується, за спеціально розробленою методикою для кожного типузасобів десантування, оглядають пристрої i вузли десантного обладнання,перевіряють замикання замків ЗКП та установочні щілини, що забезпечуютьбезпечний вихід техніки із літаків. Офіцери повітрянодесантної служби,командири супроводжуючої обслуги оглядають та перевіряють пристрої i вузлизасобів десантування завантаженої техніки, що забезпечують нормальну роботу післявиходу техніки із літака.
Після закінченняперевірки та визначення готовності платформ до десантування особи, що проводилиперевірку проставляють у завантажувальних листах під графою: «Готовністьплатформи до десантування перевірив» свої прізвища i розписуються. Одинпримірник вантажного листа залишається у командира екіпажу, а другий здаєтьсядо штабу частини, що десантується.
Підготовкабойової техніки до десантування на парашутно-реактивних системах (ПРС) включає:
підготовкубойової техніки до монтажу на неї ПРС;
укладкупарашутних систем;
підготовкублоків порохових реактивних двигунів (ПРД) до монтажу на парашутну площадку;
монтажпарашутних систем i блоків ПРД на парашутні площадки;
монтажскладових частин ПРС для зберігання i транспортування її на бойовій техніці«по-похідному»;
переведенняскладових частин ПРС з похідного стану у стан для завантаження у літак.
Підготовкабойової техніки до десантування на безплатформовій парашутній системі (БПС)включає:
підготовкубойової техніки до монтажу на неї БПС;
укладкупарашутних систем;
підготовкуамортизації;
монтажпарашутних систем на парашутні площадки;
монтажБПС для зберігання i транспортування її на бойовій техніці «попохідному»;
переведенняБПС із похідного положення у положення для завантаження у літак.
Безплатформовіпарашутні системи та парашутно-реактивні системи зберігаються i перевозяться упохідному положенні на бойовій техніці, яка десантується.
У місцяхпідготовки аеродромних груп до десантування БПС та ПРС переводяться із похідногоположення у положення для завантаження у літак.
Рух бойовоїтехніки до літаків проводиться у максимальній готовності i у порядку черги їїзавантаження у літаки.
Завантаженнябойової техніки, що підготовлена до десантування на БПС та ПРС аналогічно завантаженнюпарашутних платформ. У разі несправності електротельферів та електролебідокзавантаження бойової техніки може проводитись своїм ходом. Після завантаженнята остаточної підготовки у літаку командир підрозділу разом із борттехніком проводятьпередпольотний огляд готовності техніки до десантування згідно зі спеціально розробленоюметодикою.
Підготовка вантажівдо десантування у парашутнодесантнiй тарі включає:
          укладкувантажних парашутів;
          пакуваннявантажів у парашутно-десантну тару;
          монтажвантажних парашутів на парашутно-десантну тару;
          завантаженнявантажів, що упаковані у парашутно-десантну тару, у літаки.
У легкійпарашутно-десантнiй тарі, як правило, десантуються боєприпаси, стрілецька зброя,легкі міномети, протитанкова зброя аеромобільних підрозділів, продовольство,легке інженерне майно, пальне, переносні засоби зв'язку та інші вантажізагальною вагою до 150-160 кг, а на спеціальних вантажних платформах ізамортизаторами високої еноргомiсткостi десантуються вантажі загальною вагою до 500 кг. Вантажі, що упаковані у парашутно-десантну тару, десантуються на вантажних однокупольнихпарашутах. Десантування вантажів у парашутнодесантнiй тарі проводиться ізвійськово-транспортних літаків за допомогою транспортерів (рольганговогообладнання), що встановлюються у вантажній кабіні літаків.
Укладка вантажнихпарашутів, як i людських, проводиться у приміщенні або на відкритій площадці,яка дозволяє за своїми розмірами виконувати цю роботу.
Укладка кожногопарашута здійснюється двома десантниками, один з них призначається укладальником,він же відповідає за укладку даного парашута. Укладка проводиться поетапно,кількість та зміст етапів визначаються спеціальними інструкціями у залежності відтипу парашута. Кожен етап укладки ретельно контролюється командиром підрозділу(старшим команди) та офіцером повітрянодесантної служби.
Відомості проукладку парашута заносяться до паспортів, в яких вказується дата укладки, хтоздійснював укладку, ставляться підписи укладальника і командира підрозділу(старшого групи), i в журнал обліку закріплення повітрянодесантної техніки таобліку укладки парашутних систем i парашутів.
Укладені вантажніпарашути можуть зберігатись на парашутному складі окремо чи змонтованими напарашутно-десантну тару. В останньому випадку звертається особлива увага надотримання правил зберігання парашутів. Термін зберігання їх в укладеному станівизначається відповідними інструкціями.
Видпарашутно-десантної тари для пакування того чи іншого вантажу визначаєтьсякомандиром частини, що організовує підготовку до десантування.
Найбільшефективним засобом десантування вантажів є вантажні платформи із амортизаторамивисокої енергомісткості та пристосовані до десантування пального i мастильнихматеріалів у стандартних бочках.
Пакуваннявантажів у парашутно-десантну тару проводиться у приміщенні чи на відкритійплощадці. Під час пакування боєприпасів та вибухових речовин площадкивибираються на відстані не ближче 100 м від місць розташування особовогоскладу.
На кожен пунктпакування вантажів призначається офіцер, що відповідає за організацію iконтроль пакування вантажів, і офіцер повітрянодесантної служби для контролю заправильністю підготовки вантажів до десантування.
Особовий склад,виділений для пакування вантажів у парашутно-десантну тару, розподіляється нагрупи, чисельність яких визначається залежно від характеру вантажу iтрудомісткості роботи. Кожна група повинна проводити розпочате пакування вантажівдо кінця.
Після пакуваннядо кожного об'єкту прикріплюється бірка із зазначенням найменування вантажу iумовного знаку підрозділу.
Під час пакуваннявантажу у парашутнодесантнi м’які мішки застосовується пакувальний матеріал,який захищає предмети вантажу від пошкодження під час транспортування i приземлення.
Відповідальністьза підготовку i зберігання пакувального матеріалу у частинах (підрозділах)покладається на заступника командира частини з тилу.
Під час пакуванняу парашутно-десантну тару боєприпасів, вибухових речовин та заливання пального,а також під час їх транспортування, необхідно суворо дотримуватись заходівбезпеки. На кожному пункті робіт з боєприпасами, вибуховими речовинами iпальним, має бути необхідний пожежний інвентар (вогнегасники, лопати, відра,пісок, вода). Під час вантажних робіт, особи, що займаються пакуванням упарашутно-десантну тару боєприпасів, вибухових речовин i заливанням пального,повинні залишити запальнички, сірники та ін. за межами пункту робіт.
Паліннядозволяється тільки у спеціально відведених для цього місцях, що віддалені відпункту робіт не менше ніж на 50 м.
Упакованібоєприпаси, вибухові речовини та пальне із пункту робіт негайно відвозяться навідстань не ближче 200 м під варту.
Як і укладка,монтаж вантажних парашутів на парашутно-десантну тару проводиться поетапно підконтролем офіцерів, які відповідають за підготовку вантажів до десантування, і офіцерівповітрянодесантної служби. Після закінчення монтажу складається акт у якомувказується дата, найменування підрозділу, типи та номери вантажних парашутів,прізвища командира підрозділу (старшого команди) i офіцера повітрянодесантноїслужби, що контролювали монтаж парашутів. Акт підписується командиромпідрозділу, офіцером повітрянодесантної служби i затверджується командиромчастини.
Усі роботи, щопов’язані з доставкою вантажів до літаків i завантаженням їх у літаки,організовуються i проводяться командиром частини, яка десантується (старшим аеродромноїгрупи).
Завантаженнявантажів у літаки проводиться командирами, що призначені від частини, якадесантується, відповідно до плану завантаження. Чисельність i кількість командвизначається у кожному окремому випадку залежно від характеру вантажу, кількостівиділених для десантування літаків i часу, відведеного на завантаження.
Завантаженнявантажів у літак проводиться через вантажний люк. Парашутно-десантна тара зупакованими в неї вантажами подається на автомобілі до порогу вантажної кабінилітака силами вантажної команди чи з допомогою кран-балки літака переміщуєтьсяна магістралі транспортера i силами екіпажу кріпиться швартовочними стрічкамидо магістралей. Після чого старший вантажної команди разом з борттехнікомзакріплює карабіни витяжних шнурів за бортові троси вантажної кабіни літака.Потім остаточно оформляє вантажні листки, які підписуються відповідальнимиособами: один примірник вручається командирові екіпажу, а другий повертаєтьсядо штабу частини, що десантується.
Порядокрозміщення вантажів на транспортері літака, норми завантаження і правилацентрівки встановлюються спеціальними інструкціями з десантування вантажів ізлітаків.
Методикарозрахунку коштів на організацію та проведення заходів повітрянодесантноїпідготовки
Загальнийрозрахунок коштів на організацію та проведення заходів повітрянодесантноїпідготовки складається із суми коштів на організацію та про-ведення заходівтрьох складових частин ПДП:
Ппдп = Пнп + Пстр+ Пдбт, де:
Ппдп – загальнасума коштів на організацію та проведення заходів повітрянодесантної підготовки;
Пнп – кошти наорганізацію та проведення заходів наземної підготовки особового складу доздійснення стрибків з парашутом;
Пстр – кошти наорганізацію та проведення стрибків з парашутом;
Пдбт – кошти напідготовку до десантування бойової техніки і вантажів і їх десантування.
Кошти наорганізацію та проведення заходів наземної підготовки особового складу доздійснення стрибків з парашутом (Пнп ) складається із суми коштів на:
Пнп = Кукл + Кзбр+ Кпдк, де:
Кукл – навчанняукладці парашутів (укладка парашутів на стрибок);
Кзбр – кріпленнязброї і підгонка спорядження для стрибка з парашутом;
Кпдк –відпрацювання елементів стрибка з парашутом на тренажерах і снарядахповітрянодесантного комплексу (передстрибкове тренування).
Кошти наорганізацію та проведення стрибків з парашутом (Пстр) скла-дається із сумикоштів на:

Пстр = Кпмм +Кукл + Кзбр + Кпдк + Камрт де:
Кпмм – кошти напаливно-мастильні матеріали; укладці парашутів;
Камрт – кошти наамортизацію озброєння, техніки та матеріальних засобів;
Кошти напідготовку до десантування бойової техніки та вантажів і їх десантування (Пдбт) складається із суми коштів на:
Пдбт = Кпмм +Кукл + Кшврт + Камрт де:
Кшврт – кошти нашвартовку озброєння, техніки та матеріальних засобів.
Орієнтовнавартість зразків повітрянодесантної техніки
(за станом на1 жовтня 2004 року):
•        десантнапарашутна система (ДПС) типу Д-6 – 6000 грн. (виробництво – Україна). Термінслужби – 20 років (80 застосувань);
•        запаснапарашутна система (ЗПС) типу З-5 – 4000 грн. (виробництво – Україна);
•        парашутнаплатформа типу П-7 – 49800 грн. (15 застосувань);
•        багатокупольнасистема типу МКС-5-128-Р – 47704 грн. (5 застосувань);
•        парашутно-реактивнасистема з ОКС-540 – 70000 грн.+12168 грн.=82168 грн.
•        безплатформовапарашутна система типу “Шельф” з МКС 350-9 – 70885 грн.+ 57128 грн. = 128013грн.;
•        витягувальнапарашутна система ВПС-8 – 2670 грн.;
•        страхувальнийприлад АД-3УД – 150 грн. 15 років (1000 застосувань);
•        шнур х/бШХБ-20 – 0,56 грн. (1 метр).

Додаток 1
Угрупованнябагатонаціональних сил антиіракської коаліції (операція “Буря в пустелі” 1991рік)
Країна  Об’єднання,з’єднання, час-тини  батальйони
                                піхотні  механізовані        танкові  повітрянодесантні та аеромобільні              підрозділиСпП   морської піхоти                взагалі
США      3АК–1кд; 197омбр:
7АК- 1мд; 1,3бртд:
18ПДК- 82пдд; 101пшд; 24мд; 2 бртд; 1,2 едмп; 75 полк “Рейнджерс”          -               27           27           20           9              30           113
Великобританія 1бртд.   –              4              6              –                              –              10
Франція                6бртд; 4 аемд.                    4              5              9                              –              18
Єгипет   3мд;4тд; опдбр; омбр; отбр; опбр.              3              14           14           4                              –              35
Сірія      9тд; омбр.            –              7              7              –                              –              14
загальнакількість              3              56           59           33           9              30           190
відсотоквід загальної чисельності               1,5%       29,5%    31%        17,4 %   4,7%       15,8%    100%
Відсотокпіхотних, механізованих і танкових військових формувань складав – 62 %.
Відсотокаеромобільних, повітрянодесантних, морської піхоти і спеціального призначення військовихформувань складав – 38 %.
КерівництвомНАТО, на основі досвіду створення та застосування сил швидкого розгортання арміїСША в зоні Перської затоки, на засідан-ні комітету воєнного планування 28 – 29травня 1991 року було прийнято рішення про створення сил швидкого розгортання ускладі об’єднаних збройних сил НАТО.

Додаток 2
Угрупування ЗСкраїн антитерористичної коаліції в операції “Непохитна свобода” 2002 рік. Афганістан.
Країна  Загальнакількість в/сл (бойових підрозділів)           кількість особового складу
Частини,з’єднання
Повітрянодесантнихта аеромо-більних військ        Частини, з’єднання мор-ської піхоти           Підрозділита частини спеціального призначення        Механізовані і танкові частини таз’єднання
1              2              4              5              6              7
США      3790       2100в/сл. 101 пшд.
140в/сл 313 розвідувального батальона 82 пдд.    100 в/сл мор-ської піхоти                600в/сл 3 групи сил КССО;
50в/сл 19 групи (НГ) КССО
200в/сл 3 батальона 75 полку “РЄЙНДЖЕРС”      600 в/сл 1 бригади 10 гд
Великобританія 3500       1800в/с 16 пшбр               1700 в/сл мор-ської піхоти                            
Канада 1120       250в/сл 2 бркбр 18 ПДК                 80 в/сл зі складу ССП       790 в/сл 1мбр
Йорданія              350                                         350в/сл зі складу ССП   
Австрія  150                                         150в/сл зі складу ССП   
ФРН       1460       1200в/сл 31 пдбр.                             260 в/сл 3 групи сил КССО           
Данія     140                                         140в/сл зі складу ССП   
Франція                550                         550в/сл. 21 полку МП.                   
Італія     350         350в/сл. пдб.                                     
Туреччина           120                                         120в/сл роти “Командос”             
Нідерланди         250         250в/сл зі складу 11 аембр СВ                                    
США      1700       700в/сл 3 бр 101 пшд.                     100 в/сл 3 загін SEAL; 300 в/сл 75 п.“РЕЙНДЖЕРС”.600 в/сл 2бр.10 гд.
загальнакількість о/с       13480    6790       2350       2350       1990
загальний%        100%     50 %       17 %       18 %       15 %
Відсотокпіхотних, механізованих і танкових військових формувань складав – 15 %.
Відсотокаеромобільних, повітрянодесантних, морської піхоти і спеціального призначення складав– 85 %.

Додаток 3
Силиантиіракської коаліції (Операція “Свобода Іраку” 2003 рік)
мех.та танк.        пдв та аемв          морська піхота   част (підр) Сп Призн
Угруповання“Південь”
3мд (18 ПДК)
(10батальйонів)
7тбр
(4батальйона)                   101 пшд (18 ПДК)
(10батальйонів)
16опдбр (4 бат-ни)
бриг.82 пдд (18 ПДК) (4 бат-ни)                   1 едмп (12 бат.-нів)
15ебмп (1 бат-он )
3бр мп (4 бат-ни)
2брмп (4 бат-ни)
24ебмп (1 бат-он)                                            
14бат-нів             25,9%    18 бат-нів             33,3%    22 бат-на              40,7%                    0%
Угрупування“Захід”
75п “Рейнджерс”
(4бат.); 1 бат СпП; 1 рота СпП;
2бат СпП; 1 рота СпП.   
7,5бат-нів            100%
Угрупування“Північ”
ртгр1 мд              173 опдбр (4 бат-ни); бри-гада 82 пдд. 1 б-н 10 лпд (18 ПДК)            1бат. СпП
1мб        9,5%       9 батальйонів     81%                                        1бат      9,5%
Загальнакількість
15батальйонів   20,7%    27 батальйонів   37,2%    22 батальона      30,3%    8,5батальйонів  11,8%
Вході виконання завдань мобільні підрозділи діяли на вертольотах.
Відсотокмеханізованих і танкових військових формувань складав – 20,7 %.
Відсотокаеромобільних, повітрянодесантних, морської піхоти і спеціального призначення військовихформувань складав – 79,3 %.